154. Вірність копії з копії документа може бути засвідчена державним нотаріусом, якщо вірність копії засвідчена в нотаріальному порядку, або якщо ця копія видана державною установою, підприємством, організацією, колгоспом чи іншою кооперативною або громадською організацією, яка видала оригінал документа. В останньому випадку копія документа повинна бути викладена на бланку даної установи, підприємства, організації, з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа знаходиться в даній установі, підприємстві, організації. Вірність такої копії засвідчується особистим підписом керівника установи, підприємства, організації (відділу управління).
155. Вірність виписки може бути засвідчена лише у тому випадку, коли її зроблено з документа, в якому містяться рішення кількох не зв'язаних між собою питань, і в ній відтворено повний текст частини документа з певного питання.
156. Копія чи виписка з документа, яка засвідчується, звіряється з оригіналом.
Глава VIII
Засвідчення справжності підпису на документах
157. Державний нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові, не має характеру угоди та не містить у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.
На договорі, заповіті, довіреності та іншому документі, в якому викладено зміст угоди, може бути засвідчена справжність підпису особи, що підписалась за іншу особу, яка не могла підписатися власноручно внаслідок фізичних вад, хвороби або з інших причин.
158. Державний нотаріус, який засвідчує справжність підпису особи, що підписалася за іншу особу, яка не може підписатися власноручно внаслідок фізичних вад, хвороби або з інших причин, встановлює особу як того, хто підписався, так і особи, за яку ця особа підписалася.
159. Державні нотаріуси, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують фактів, викладених у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблений певною особою.
160. Державний нотаріус не може засвідчувати справжність підпису громадянина на документі, якщо в ньому стверджуються обставини, право посвідчення яких належить лише відповідному державному органу (наприклад, час народження, шлюбу, смерті, хвороби, право власності певної особи на майно та ін.)(1).
_______________
(1) Відповідно до пункту 4 Інструкції про порядок встановлення причинного зв'язку інвалідності у колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті, затвердженої Державним комітетом Ради Міністрів СРСР у питаннях праці і заробітної плати та Міністерством охорони здоров'я СРСР 3 липня 1975 р. N 1690-СН, погодженої з Міністерством оборони СРСР і Міністерством фінансів СРСР, при огляді у ЛТЕК партизанів Вітчизняної війни, що мають явні наслідки тілесних ушкоджень (відсутність кінцівок, дефекти кісток черепа, великі рубці після поранення, наявність інородних тіл та ін.), факт поранення (каліцтва), одержаного в період перебування у партизанському загоні, може бути підтверджений свідоцькими показаннями колишнього командира і медичного працівника, який надавав медичну допомогу. Справжність підписів свідків засвідчується в нотаріальному порядку.
Справжність підпису на зазначеному документі може бути засвідчена у випадках, якщо документ призначений для подання в суд чи іншу установу іноземної держави.
161. При засвідченні зразків підписів службових осіб державних установ, підприємств і організацій, колгоспів та інших кооперативних і громадських організацій на картках, які подаються в установи Держбанку і Будбанку, державний нотаріус перевіряє справжність їх підписів і повноваження на право підпису.
На підтвердження повноважень державному нотаріусу повинні бути подані: наказ про призначення чи протокол про обрання службової особи, статут або положення юридичної особи, затверджені в установленому порядку, або довіреність на ім'я керівника, яка видана йому вищестоящою організацією. На картці повинен бути відображений зразок відбитка печатки цієї організації. Якщо організація не має печатки, то повинен бути поданий відповідний документ (довідка, видана вищестоящою по відношенню до власника рахунку організацією, та ін.), який підтверджує цю обставину.
Глава IX
Засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу
162. Державний нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він володіє відповідними мовами.
Якщо державний нотаріус не володіє відповідними мовами, переклад документа може бути зроблений відомим йому перекладачем, справжність підпису якого засвідчує державний нотаріус.
Засвідчення вірності перекладу документа, викладеного мовою народів СРСР або іноземною мовою, на мову народів СРСР (зробленого особисто державним нотаріусом), а також засвідчення справжності підпису перекладача на перекладі може бути вчинено державним нотаріусом будь-якої державної нотаріальної контори.
163. Якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідченні угоди, засвідченні вірності копії та ін.) одночасно вчиняється і переклад на іншу мову, то переклад вміщується на одній сторінці з оригіналом, обидва тексти поряд, на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався на лівій стороні, а переклад - на правій. Переклад повинен бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під перекладом вміщується підпис перекладача. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього.
Переклад, розміщений на окремому від оригіналу аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом державного нотаріуса і печаткою державної нотаріальної контори.
Глава X
Посвідчення факту, що громадянин є живим
164. Державний нотаріус на прохання громадянина посвідчує факт, що громадянин є живим.
Посвідчення факту, що живим є неповнолітній, який не досяг 15-річного віку, провадиться на прохання його законних представників (батьків, усиновителів, опікуна), а посвідчення факту, що живим є неповнолітній віком від 15 до 18 років, провадиться на його прохання та при згоді на це законних представників (батьків, усиновителів, піклувальника).
165. Факт, що громадянин є живим, встановлюється як при його явці до державної нотаріальної контори, так і при посвідченні цього факту державним нотаріусом поза приміщенням нотаріальної контори (пункт 10 цієї Інструкції).
166. На підтвердження факту, що громадянин є живим, державний нотаріус видає заінтересованим особам свідоцтво.
Глава XI
Посвідчення факту перебування громадянина в певному місці
167. Державний нотаріус на прохання громадянина посвідчує факт перебування його в певному місці.
Посвідчення факту перебування в певному місці неповнолітнього, який не досяг 15-річного віку, провадиться на прохання його законних представників (батьків, усиновителів, опікуна), а посвідчення факту перебування в певному місці неповнолітнього віком від 15 до 18 років провадиться на його прохання та при згоді на це законних представників (батьків, усиновителів, піклувальника).
168. Факт перебування громадянина в певному місці встановлюється як при його явці до державної нотаріальної контори, так і при посвідченні цього факту поза приміщенням нотаріальної контори (пункт 10 цієї Інструкції).
169. На підтвердження факту перебування громадянина в певному місці державний нотаріус видає заінтересованим особам свідоцтво.
Глава XII
Посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотографічній картці
170. Державний нотаріус на прохання громадянина посвідчує його тотожність з особою, зображеною на поданій громадянином фотографічній картці.
На підтвердження зазначеної обставини державний нотаріус видає цьому громадянинові свідоцтво.
171. Фотографічна картка вміщується у верхньому лівому кутку примірника свідоцтва, що видається громадянинові, скріплюється підписом державного нотаріуса і печаткою державної нотаріальної контори. При цьому печатка повинна вміщатися частково на фотографічній картці, а частково на свідоцтві.
Глава XIII
Посвідчення часу пред'явлення документа
172. Державний нотаріус посвідчує час пред'явлення документа.
На підтвердження цієї обставини державний нотаріус робить посвідчувальний напис на документі з зазначенням особи, що його пред'явила.
Глава XIV
Передача заяв громадян, державних установ, підприємств і організації, колгоспів та інших кооперативних і громадських організацій
173. Державний нотаріус приймає від громадян, державних установ, підприємств і організацій, колгоспів та інших кооперативних і громадських організацій заяви для передачі їх іншим громадянам, державним установам, підприємствам, організаціям, колгоспам та іншим кооперативним та громадським організаціям.
Заяви приймаються за умови, що вони не суперечать закону та не містять відомостей, які порочать честь і гідність людини.
Заява подається до державної нотаріальної контори не менше, ніж у двох примірниках, з яких один примірник передається поштою зі зворотним повідомленням або особисто адресатам під розписку, а другий примірник залишається в державній нотаріальній конторі.
174. На прохання особи, що подала заяву, державний нотаріус видає свідоцтво про передачу заяви.
В свідоцтві може бути зазначений зміст одержаної на заяву відповіді або те, що відповідь у встановлений строк не надійшла.
Передача заяв та видача свідоцтв про передачу заяв реєструються в реєстрі нотаріальних дій під самостійними номерами.
Державна пошлина стягується за передачу заяви і окремо за свідоцтво про передачу заяви, якщо воно видається державним нотаріусом.
Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяв, оплачуються заявниками.
Глава XV
Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів
175. Державні нотаріальні контори у випадках, передбачених статтею 177 Цивільного кодексу УРСР, приймають від боржника в депозит державної нотаріальної контори грошові суми і цінні папери для передачі їх кредитору.
Прийняття в депозит грошових сум або цінних паперів провадиться державною нотаріальною конторою за місцем виконання зобов'язання.
176. При прийнятті грошових сум і цінних паперів у депозит державний нотаріус пропонує боржнику письмово або усно повідомити своє прізвище, ім'я та по батькові (або найменування організації) та адресу, найменування і останню відому адресу особи, для передачі якій внесено грошові суми або цінні папери, причини, з яких зобов'язання не може бути виконане безпосередньо. Боржник може також зазначити обгрунтування та розрахунок, згідно з яким робиться внесок.
Державний нотаріус, приймаючи в депозит нотаріальної контори грошові суми або цінні папери, не перевіряє підстав і правильності їх внесення, тобто підстав виникнення прав кредитора і зобов'язань боржника.
177. Державний нотаріус видає особі, що внесла в депозит грошові суми або цінні папери, квитанцію про внесок.
На прохання боржника напис про внесок може бути зроблений на поданому документі, що встановлює заборгованість.
178. Про надходження грошових сум і цінних паперів державна нотаріальна контора повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому належні грошові суми або цінні папери.
Якщо боржник не вказав адресу кредитора і державному нотаріусу ця адреса невідома, боржник попереджається, що повідомлення кредитора про внесення грошей або цінних паперів у депозит є його обов'язком.
179. Якщо грошові суми надійшли до державної нотаріальної контори поштою або з кредитної установи, то з сум, що надійшли, стягується належна державна пошлина, а лишок приймається у депозит.
180. Повернення грошових сум і цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит (дебітору), допускається лише за письмовою згодою на це особи, на користь якої був зроблений внесок (кредитора), або за постановою суду.
181. Зберігання на рахунку державної нотаріальної контори депозитних сум обмежується такими строками:
1) депозитні суми, які належать передати громадянам, зберігаються на протязі 3-х років;
2) депозитні суми, які належить передати державним підприємствам і організаціям, що перебувають на господарському розрахунку, а також кооперативним і громадським організаціям, зберігаються на протязі 1 року;
3) депозитні суми, які належить передати бюджетним установам, зберігаються до 31 грудня того року, в якому їх внесено, а суми, внесені в депозит по нерозв'язаних судових справах, зберігаються до 31 грудня того року, в якому судом винесено рішення.
Строки, зазначені в підпунктах 1 і 2, обчислюються з дня надіслання кредиторам повідомлень про внесені на їх ім'я в депозит гроші.
У тих випадках, коли адресу кредитора боржником не зазначено, строк зберігання грошей обчислюється з дня прийняття їх у депозит.
Депозитні суми, не витребувані в строки, встановлені для їх зберігання, перераховуються в прибуток державного бюджету(1).
_______________
(1) Постанова РНК СРСР від 25 березня 1929 р. "Про депозитні суми, які знаходяться в розпорядженні установ і відомств, що перебувають на загальнодержавному і місцевому бюджетах" в редакції постанови РНК СРСР від 21 червня 1938 р. N 768 "Про строки зберігання невитребуваних з депозиту сум" і Ради Міністрів СРСР від 25 травня 1963 р. N 591 "Про визнання такими, що втратили силу, і про зміну рішень Уряду СРСР у зв'язку з введенням в дію Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік і Основ цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік" (33 СРСР, 1929 р., N 23, ст.202; ЗП СРСР, 1938 р., N 30, ст.185; ЗП СРСР, 1963 р., N 10, ст.105).
Перерахування невитребуваних депозитних сум у прибуток державного бюджету провадиться не пізніше одного місяця з дня закінчення зазначених строків зберігання.
182. Облік депозитних сум провадиться згідно з Інструкцією Міністерства юстиції СРСР про порядок обліку депозитних операцій в державних нотаріальних конторах СРСР.
Глава XVI
Вчинення виконавчих написів
183. Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна державні нотаріуси за письмовою заявою заінтересованих осіб вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.
По документах про заборгованість сільських Рад депутатів трудящих виконавчі написи не вчиняються.
184. Виконавчий напис вчиняється:
1) якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;
2) якщо з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між державними установами, підприємствами і організаціями, колгоспами та іншими кооперативними і громадськими організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається в межах цього строку.
Строки, на протязі яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
185. При вчиненні виконавчого напису державний нотаріус повинен перевірити, чи подані на обгрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
186. Виконавчий напис повинен містити:
1) посаду, прізвище та ініціали державного нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис;
2) найменування і адресу стягувача;
3) найменування і адресу боржника;
4) зазначення строку, за який провадиться стягнення;
5) зазначення сум, які підлягають стягненню, або предметів, які підлягають витребуванню, в тому числі пені, процентів, якщо такі належать;
6) зазначення сум державної пошлини, сплаченої стягувачем, або пошлини, яка підлягає стягненню з боржника;
7) зазначення статті Закону Української РСР "Про державний нотаріат" та пункту Переліку документів, на підставі яких видано виконавчий напис;
8) дату (рік, місяць, число) вчинення виконавчого напису;
9) номер, під яким виконавчий напис зареєстровано у реєстрі;
10) підпис державного нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, гербову печатку державної нотаріальної контори.
187. Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість.
Окремо від документа, що встановлює заборгованість, виконавчий напис не вчиняється.
Якщо за борговим документом треба провести стягнення по частинах, то виконавчий напис по кожному стягненню може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; в цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначається, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром державної нотаріальної контори.
188. В державній нотаріальній конторі залишається копія документа, що встановлює заборгованість, або виписка з особового рахунку боржника і копія виконавчого напису.
При кожному наступному вчиненні виконавчого напису по одному і тому ж зобов'язанню повторне подання копії документа, що встановлює заборгованість, не вимагається. У цих випадках слід обмежитися поданням двох примірників виписок з особового рахунку та оригіналу зобов'язання. Один примірник виписки з виконавчим написом і оригінал зобов'язання повертається стягувачу, а другий примірник - залишається в державній нотаріальній конторі.
189. При вчиненні декількох виконавчих написів по документах, що встановлюють заборгованість однакової форми (наприклад, по банківських позичках, квартирній платі тощо), копія кожного окремого зобов'язання не вимагається. В таких випадках в державній нотаріальній конторі залишається одна копія документа, що встановлює заборгованість (на одного з боржників) і список боржників, на стягнення з яких вчинені виконавчі написи, з зазначенням повної назви та адреси боржників, строку платежу, суми стягнення за виконавчим написом, а в необхідних випадках й інших даних. Стягувачу видаються виконавчі написи на кожного боржника окремо у відповідності зі списком.
190. Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, то вони до виконавчого напису не прилучаються, а залишаються в державній нотаріальній конторі.
191. Виконавчі написи на чеках вчиняються за місцем знаходження платника або розрахункової установи при Державному банку СРСР. Виконавчі написи вчиняються державним нотаріусом лише при наявності напису платника (банку) або розрахункової установи про те, що чек був пред'явлений до оплати з зазначенням дня пред'явлення, але не був оплачений. При вчиненні виконавчого напису перевіряється своєчасність пред'явлення чека до оплати. (Статті 11 та 34 Положення про чеки)(1).
_______________
(1) Положення про чеки, затверджене постановою ЦВК, РНК СРСР від 6 листопада 1929 р. (33 СРСР, 1929 р., N 73, ст.697).
Виконавчий напис вчиняється на протязі 3 місяців з дня відмови платника (банку) оплатити чек, а для надписателя, що оплатив чек,- на протязі 3 місяців з дня оплати (стаття 33 Положення про чеки).
Виконавчий напис вчиняється за бажанням чекодержателя як проти чекодавця, так і проти надписателів, відповідальних за чеком.
Про вчинення виконавчого напису державний нотаріус робить відмітку в реєстрі, надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату чека та видачу виконавчого напису.
192. Виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом трьох років, а виконавчий напис, за яким стягувачем і боржником є державні, кооперативні, громадські та інші підприємства, установи і організації,- протягом року, якщо законодавством не встановлено інші строки.
Відновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого напису до виконання провадиться народним судом у відповідності зі статтею 359 Цивільного процесуального кодексу УРСР.
Глава XVII
Вчинення протестів векселів пред'явлення чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків
193. Протест векселів про неоплату, неакцепт та недатування акцепту провадиться державними нотаріальними конторами у відповідності з Положенням про переказний і простий вексель(1).
_______________
(1) Введено в дію постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. N 104/1341 (33 СРСР, 1937 р., N 52, ст.221).
194. Протест векселів про неоплату провадиться державними нотаріальними конторами за місцем знаходження платника або за місцем платежу (доміцильовані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті у третьої особи), а протест векселів про неакцепт та недатування акцепту - за місцем знаходження платника.
195. Векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються державними нотаріальними конторами на наступний день після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.
Вексель може бути прийнятий для вчинення протесту про неакцепт на протязі строків, встановлених для пред'явлення до акцепту Положенням про переказний і простий вексель, а якщо вексель був пред'явлений до акцепту в останній день строку, то не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.
Протест векселів вчиняється в строки, передбачені Положенням про переказний і простий вексель.
196. В день прийняття векселя до протесту державна нотаріальна контора пред'являє платнику або доміциліанту (особі, яка оплачує доміцильований вексель) вимогу про оплату (або акцепт) векселя.
Якщо платник (доміциліант) оплатить вексель, державна нотаріальна контора, не вчиняючи протесту, повертає вексель особі, яка оплатила вексель, з написом на самому векселі про одержання платежу та інших сум, що належать, по встановленій формі.
Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, вексель повертається векселедержателю без протесту.
197. В разі відмови платника (доміциліанта) оплатити або акцептувати вексель або якщо він не з'явився до державної нотаріальної контори, державний нотаріус складає акт про протест про неоплату або неакцепт за встановленою формою і робить відповідний запис у реєстрі, а також відмітку про протест про неоплату або неакцепт на самому векселі.
198. Якщо місце знаходження платника невідоме, протест векселя вчиняється без пред'явлення вимоги про оплату або акцепт векселя, з відповідною відміткою в акті про протест та в реєстрі.
199. Опротестований вексель видається векселедержателю або уповноваженій особі.
200. Державна нотаріальна контора за місцем знаходження платника приймає для пред'явлення до платежу чеки, подані після закінчення десяти днів, а іноземні чеки - після закінчення шести місяців з дня видачі чека, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.
Державний нотаріус у той же день пред'являє чек банку до оплати. У разі неоплати чека державний нотаріус посвідчує неоплату чека шляхом напису на чеку за встановленою формою і робить про це відмітку в реєстрі.
Одночасно з написом на чеку державна нотаріальна контора надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату його чека банком і вчинення напису на чеку.
На прохання чекодержателя державний нотаріус у разі неоплати чека вчиняє виконавчий напис за правилами пункту 191 цієї Інструкції.
Глава XVIII
Прийняття документів на зберігання
201. Державні нотаріальні контори за заявами юридичних осіб та громадян приймають на зберігання документи за описом.
Опис складається в 2-х примірниках і підписується особою, що здала документи на зберігання, та державним нотаріусом.
Один примірник опису залишається в справах державної нотаріальної контори, другий примірник видається особі, яка здала документи на зберігання.
Про прийняття документів на зберігання державний нотаріус видає особі, яка здала їх, свідоцтво за встановленою формою, до якого додається примірник опису.
202. Прийняті документи зберігаються в окремому пакеті в залізних шафах чи сейфах, опечатаних печаткою державної нотаріальної контори.
203. Документи, прийняті на зберігання державною нотаріальною конторою, повертаються на вимогу громадянина чи юридичної особи, що здали їх на зберігання, або на вимогу уповноважених ними осіб при пред'явленні свідоцтва і примірника опису, або за постановою суду.
Глава XIX
Вчинення морських протестів
204. Державні нотаріуси з метою забезпечення доказів для охорони прав і законних інтересів судновласника приймають заяву капітана судна про подію, яка мала місце в період плавання або стоянки судна і яка може стати підставою для пред'явлення до судновласника майнових вимог.
205. Заява про морський протест повинна містити в собі опис обставин події, що сталася, і заходів, вжитих капітаном для забезпечення охорони довіреного йому майна.
На підтвердження обставин, викладених у заяві про морський протест, капітан судна у відповідності зі статтею 290 Кодексу торгового мореплавства СРСР одночасно з заявою або в строк не більше семи днів з часу заходу до порту або з часу події, якщо вона мала місце в порту, повинен подати державному нотаріусу на огляд судновий журнал і засвідчену капітаном виписку з суднового журналу.
206. Заява про морський протест відповідно до статті 288 Кодексу торгового мореплавства СРСР подається на протязі двадцяти чотирьох годин з моменту заходу судна до порту Української РСР. Якщо подія, яка викликає необхідність у такій заяві, виникла в порту УРСР, то протест повинен бути заявлений на протязі двадцяти чотирьох годин з моменту події.
Якщо неможливо подати заяву про морський протест у встановлені строки, то про причини цього повинно бути зазначено в заяві про морський протест.
207. Державний нотаріус на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, а також опиту самого капітана і, по можливості, не менше двох свідків з числа осіб командного складу судна і двох свідків з суднової команди складає акт про морський протест за встановленою формою і засвідчує його своїм підписом та гербовою печаткою державної нотаріальної контори. Примірник акта видається капітану або уповноваженій особі, а другий примірник з заявою капітана і випискою з суднового журналу залишається в державній нотаріальній конторі.
Розділ IV
Застосування законодавства про державний нотаріат до іноземців і осіб без громадянства. Застосування законодавства іноземних держав. Міжнародні договори і угоди
208. Відповідно до статті 79 Закону Української РСР "Про державний нотаріат" іноземні громадяни і особи без громадянства мають право нарівні з радянськими громадянами звертатися в державні нотаріальні контори Української РСР.
Іноземні підприємства і організації мають право звертатися в державні нотаріальні контори Української РСР.
209. Державні нотаріуси відповідно до законодавства Союзу РСР, Української РСР, міжнародних договорів і угод, в яких бере участь СРСР або Українська РСР, застосовують норми іноземного права.
Державні нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи у формі, передбаченій іноземним законодавством, якщо це не суперечить основам радянського ладу.
210. Угоди від імені радянських громадян, які проживають в СРСР, і осіб без громадянства, що стосуються майна, яке знаходиться за кордоном, або прав, які повинні бути здійснені за кордоном (в тому числі довіреності на провадження за кордоном цивільних справ, які мають майновий характер, або такі, що можуть викликати виникнення майнових прав і обов'язків), посвідчуються при наявності дозволу Валютного управління Міністерства фінансів СРСР або довідок Інюрколегії, Виконавчого комітету Спілки товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР, Всесоюзного агентства по авторських правах, Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах винаходів і відкриттів або Управління по патентуванню винаходів. Торгово-промислової палати СРСР у справах, які є в їх переведенні.
Без подання дозволу Валютного управління Міністерства фінансів СРСР державні нотаріуси посвідчують довіреності від імені громадян СРСР та осіб без громадянства на ведення в соціалістичних країнах майнових та інших цивільних справ, пов'язаних:
з оформленням спадкових прав, відмовою від спадщини, передачею права користування і управління майном, а також права власності, включаючи реалізацію майна (будинку, надвірних будівель, земельних ділянок), родичам: батькам, дітям, внукам, діду, бабі, братам, сестрам, дядькові, тітці, племіннику, а також другому з подружжя;
з одержанням предметів і грошових сум, затриманих на кордоні митними установами соціалістичних країн, а також сум, зданих на зберігання в банк, ощадну касу чи інші установи;
з веденням сімейно-шлюбних справ, а також з одержанням документів про освіту, про стаж роботи та інших документів, які стосуються особистих прав та інтересів громадян.
211. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність, про що може бути зазначено в тексті довіреності.
212. Відповідно до статті 81 Закону Української РСР "Про державний нотаріат" дії, пов'язані з охороною майна, яке залишилося після смерті іноземного громадянина і знаходиться на території Української РСР, або майна, яке належить одержати іноземному громадянинові після смерті радянського громадянина, а також з видачею свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна, здійснюються відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР(1).
_______________
(1) Зазначені дії вчиняються за правилами п.п.106-138 цієї Інструкції.
213. Одержавши повідомлення про смерть громадянина іноземної держави, з якою Союз РСР має міжнародний договір або угоду, в яких є норми про охорону спадкового майна(2), державні нотаріальні контори, керуючись відповідним договором чи угодою, в разі, якщо на території Української РСР є майно померлого, вживають необхідних заходів до охорони спадкового майна, встановлюють розмір і вартість спадкового майна, з'ясовують коло спадкоємців, перевіряють, чи є заповіт, і негайно повідомляють про це дипломатичне або консульське представництво держави, громадянином якої є померлий, в порядку, передбаченому пунктом 217 цієї Інструкції.
_______________
(2) Див. додатки NN 1, 2.
Якщо міжнародним договором або угодою ведення справи про спадщину віднесено до компетенції установ іноземної держави, громадянином якої є померлий, то спадкове рухоме майно може бути передано державною нотаріальною конторою дипломатичному або консульському представництву цієї держави за його вимогою.
Застосовуване в договорах поняття "нерухоме майно" в СРСР слід розповсюджувати на всякого роду будівлі, а поняття "рухоме майно" - на все інше майно.
214. Відповідно до міжнародних договорів і угод, в яких бере участь СРСР або УРСР, в разі, коли заповіт, складений по формі, передбаченій законодавством іноземної держави, після смерті заповідача подається в державну нотаріальну контору для розпечатування та його оголошення, державний нотаріус оголошує зміст заповіту, складає протокол про стан та зміст заповіту. В протоколі зазначається дата посвідчення заповіту, ім'я особи, що подала заповіт, стан документа: чи був він поданий запечатаним або відкритим, чи були у ньому закреслені місця, які-небудь виправлення, дописки та інші недоліки. Протокол підписується державним нотаріусом і особою, яка подала заповіт. Цими ж особами підписується кожний аркуш заповіту. Якщо заповіт зберігався у державного нотаріуса в запечатаному вигляді, всі зазначені вище дії вчиняються нотаріусом одноособово.
215. Документи, які складено за кордоном з участю іноземних властей або від них виходять, приймаються державними нотаріальними конторами Української РСР за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ СРСР.
Без легалізації такі документи приймаються державними нотаріальними конторами Української РСР у тих випадках, коли це передбачено законодавством Союзу РСР, Української РСР, міжнародними договорами і угодами, в яких бере участь СРСР або Українська РСР(1).
_______________
(1) Див. додаток N 1.
Без легалізації приймаються також документи, видані колишніми фінляндськими, польськими, румунськими та чехословацькими установами і організаціями, які діяли на території, що зараз входить до СРСР.
216. Державні нотаріальні контори Української РСР виконують передані їм у встановленому порядку доручення іноземних органів юстиції про провадження окремих нотаріальних дій і звертаються до іноземних органів юстиції з дорученням про провадження окремих нотаріальних дій на підставі статті 83 Закону Української РСР "Про державний нотаріат" в порядку, передбаченому пунктом 2 Інструкції Міністерства юстиції СРСР від 28.11.1972 р. "Про порядок надання судами і органами нотаріата СРСР правової допомоги установам юстиції іноземних держав та про порядок звернення за правовою допомогою до цих установ".
217. Порядок зносин державних нотаріальних контор Української РСР з іноземними органами юстиції визначається законодавством Союзу РСР(2), Української РСР, міжнародними договорами і угодами, в яких бере участь СРСР або Українська РСР.
_______________
(2) Див. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 16.XII. 1947 р. "Про порядок зносин державних установ СРСР та їх службових осіб з установами і службовими особами іноземних держав". (Відомості Верховної Ради СРСР, 1948 р., N 5).
Державні нотаріальні контори у випадках, передбачених договорами про правову допомогу та іншими міжнародними угодами, зносяться з консульськими представниками безпосередньо, якщо консульський округ даного консульського представника зв'язаний з районом їх службової діяльності. В інших випадках зносини органів нотаріату з консульськими і дипломатичними представництвами здійснюються через Міністерство іноземних справ союзної республіки чи СРСР.
218. Державні нотаріальні контори Української РСР забезпечують докази, потрібні для ведення справ в органах іноземних держав.
Дії по забезпеченню доказів провадяться стосовно до правил Цивільного процесуального кодексу УРСР.
219. Коли міжнародним договором чи угодою, в яких бере участь СРСР або Українська РСР, встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що їх містить законодавство Союзу РСР або Української РСР, при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору чи угоди.
Відповідно до статті 85 Закону Української РСР "Про державний нотаріат", коли міжнародний договір чи угода, в яких бере участь СРСР або Українська РСР, відносить до компетенції державних нотаріальних контор Української РСР вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством Союзу РСР і Української РСР, державні нотаріальні контори Української РСР провадять цю нотаріальну дію в порядку, встановлюваному Міністерством юстиції СРСР.
Коли міжнародним договором чи угодою, в яких бере участь СРСР або Українська РСР, передбачено нотаріальну дію, яка відповідно до законодавства Української РСР, а також інших союзних республік може бути вчинена державними нотаріальними конторами кількох союзних республік, або коли законодавство Української РСР й інших союзних республік не визначає компетентну державну нотаріальну контору, Міністерство юстиції СРСР встановлює, які державні нотаріальні контори і в якій союзній республіці повинні вчинити зазначену нотаріальну дію.
Додаток N 1
Радянським Союзом на 1 жовтня 1974 року укладені:
а) Двосторонні договори про надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах:
з Народною Республікою Албанією (набрав чинності 29 березня 1959 р.) (Відомості Верховної Ради СРСР, 1959 р., N 10, ст.72);
Народною Республікою Болгарією (28 квітня 1958 р.) (Видання Верховної Ради СРСР, 1958 року - окрема брошура);
Корейською Народно-Демократичною Республікою (6 березня 1958 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1958 р., N 5, ст.93);
Монгольською Народною Республікою (4 січня 1959 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1958 р., N 35, ст.424);
Німецькою Демократичною Республікою (12 червня 1958 р.), (Видання Верховної Ради СРСР, 1958 р. - окрема брошура);
Польською Народною Республікою (8 червня 1958 р.), (Видання Верховної Ради СРСР, 1958 р. - окрема брошура);
Соціалістичною Республікою Румунією (19 вересня 1958 р.). (Відомості Верховної Ради СРСР, 1958 р., N 21, ст.329);
Угорською Народною Республікою (4 січня 1959 р.) та Протокол від 19 жовтня 1971 р., який набрав чинності 23 червня 1972 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1958 р., N 35, ст.423; 1972 р., N 28, ст.245);
Чехословацькою Соціалістичною Республікою (10 травня 1958 р.), (Видання Верховної Ради СРСР, 1958 р.- окрема брошура);
Соціалістичною федеративною Республікою Югославією (26 травня 1963 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1963 р., N 21, ст.236);
(Крім цього, тексти договорів опубліковані в збірнику "Договори про надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладених СРСР з іншими соціалістичними країнами". Держюрвидав, 1973 р.).
б) Угода про скасування легалізації документів про освіту, трудовий стаж і актів громадянського стану, укладена з Республікою Куба шляхом обміну нотами (набрала чинності 27 вересня 1967 р.).
Додаток N 2
Радянським Союзом на 1 жовтня 1974 року укладені:
Консульська конвенція з Корейською Народно-Демократичною Республікою (5 лютого 1958 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1958 р., N 4, ст.83);
Консульська конвенція з Народною Республікою Албанією (набрала чинності 29 квітня 1958 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1958 р., N 9, ст.204);
Консульський договір з Федеративною Республікою Німеччини (24 травня 1959 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1959 р., N 17, ст.101);
Консульська конвенція з Демократичною Республікою В'єтнам (15 грудня 1959 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1959 р., N 50, ст.272);
Консульський договір з Китайською Народною Республікою (19 грудня 1959 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1959 р., N 51, ст.276);
Консульський договір з Австрійською Республікою (18 січня 1960 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1960 р. N 2, ст.5);
Консульська конвенція з Федеративною Народною Республікою Югославія (2 серпня 1961 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1961 р., N 33, ст.346);
Консульська конвенція з Фінляндською Республікою (15 жовтня 1966 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1966 р., N 51, ст.1042);
Консульська конвенція з Японією (24 серпня 1967 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1967 р., N 32, ст.437);
Консульська конвенція з Сполученими Штатами Америки (13 липня 1968 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1968 р., N 29, ст.261);
Консульська конвенція з Сполученим Королівством Великобританії і Північної Ірландії (23 вересня 1968 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1968 р. N 41, ст.370);
Консульська конвенція зі Швецією (11 серпня 1968 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1968 р., N 37, ст.334);
Консульська конвенція з Французькою Республікою (20 вересня 1969 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1969 р., N 41, ст.363);
Консульська конвенція з Народною Республікою Болгарія (26 листопада 1971 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1971 р., N 47, ст.447);
Консульська конвенція з Угорською Народною Республікою (19 лютого 1972 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1972 р., N 6, ст.50);
Консульська конвенція з Польською Народною Республікою (28 березня 1972 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1972 р., N 11, ст.89);
Консульський договір з Німецькою Демократичною Республікою (22 червня 1972 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1972 р., N 24, ст.208);
Консульська конвенція з Монгольською Народною Республікою (27 жовтня 1972 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1972 р., N 46, ст.435);
Консульська конвенція з Сомалійською Демократичною Республікою (3 березня 1973 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1973 р., N 13, ст.179);
Консульська конвенція з Соціалістичною Республікою Румунія (15 квітня 1973 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1973 р., N 18, ст.225);
Консульська конвенція з Чехословацькою Соціалістичною Республікою (8 вересня 1973 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1973 р., N 38, ст.524);
Консульська конвенція з Республікою Куба (28 вересня 1973 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1973 р., N 42, ст.592);
Консульська конвенція з Італійською Республікою (21 березня 1974 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1974 р., N 14, ст.132);
Консульська конвенція з Королівством Норвегії (17 квітня 1974 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1974 р., N 18, ст.273);
Договір про надання взаємної правової допомоги з Іракською Республікою (24 квітня 1974 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1974 р., N 19, ст.293);
Консульська конвенція з Народною Демократичною Республікою Йємен (29 вересня 1974 р.), (Відомості Верховної Ради СРСР, 1974 р., N 42, ст.692).