Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР

95. Повноваження за нотаріально посвідченими довіреностями можна передавати телеграфом.

Телеграма-довіреність складається з тексту довіреності та посвідчувального напису з розшифрованим підписом державного нотаріуса і печатки державної нотаріальної контори.

96. Довіреність, видана в порядку передоручення, нотаріально посвідчується після подання основної довіреності, в якій застережено право передоручення, або якщо особа, якій видана довіреність, подасть державному нотаріусу докази того, що вона примушена до цього обставинами і це необхідно для охорони інтересів особи, що видала довіреність. Довіреність в порядку передоручення не повинна містити в собі більше прав, ніж надано за основною довіреністю.

Строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана (ст. 68 Цивільного кодексу УРСР).

В довіреності, виданій в порядку передоручення, повинні бути вказані час і місце посвідчення основної довіреності, ім'я, по батькові, прізвище і місце проживання особи, якій видана основна довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження, а в належних випадках і їх службовий стан.

На основній довіреності робиться відмітка про передоручення. Копія основної довіреності додається до примірника довіреності, який залишається в державній нотаріальній конторі. При наступному посвідченні довіреності в порядку передоручення копія основної довіреності не залишається.

97. Державний нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу УРСР і особисто подані ними державному нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також одного заповіту від імені кількох осіб не допускається.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем (стаття 541 Цивільного кодексу УРСР).

Якщо заповідач внаслідок фізичних вад, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними в п.15 цієї Інструкції.

Громадянин, на користь якого заповідається майно, не вправі бути присутнім при складанні заповіту і підписувати його за заповідача.

98. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

99. Державний нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, які суперечать законові.

За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність, а не у тимчасове користування. Проте заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною (стаття 539 Цивільного кодексу УРСР).

До заповіту може бути включене розпорядження немайнового характеру: про порядок проведення похорону заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітніми та інші розпорядження і побажання, що не суперечать законові, моральним принципам радянського суспільства та правилам соціалістичного співжиття.

100. Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.

Державний нотаріус при посвідченні заповіту роз'яснює заповідачу зміст статті 535 Цивільного кодексу УРСР. Проте, якщо предметом заповіту є тільки вклад в державній трудовій ощадній касі або в Державному банку СРСР, зміст статті 535 Цивільного кодексу УРСР заповідачу не роз'яснюється.

101. Державний нотаріус, який посвідчує заповіти громадян, що перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, а також військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, у необхідних випадках може зажадати присутності лікаря цього закладу при складанні і посвідченні заповіту. На прохання державного нотаріуса лікар на підставі медичних показників робить висновок, що під час складання заповіту заповідач був здатний керувати своїми діями.

Державний нотаріус може зажадати висновку лікаря і в тому разі, якщо заповідач не перебуває на лікуванні в лікувальному закладі, але стан його здоров'я щодо здатності керувати своїми діями викликає сумнів.

Такий висновок викладається лікарем в письмовій формі на окремому аркуші, який додається до примірника заповіту, що залишається в справах державної нотаріальної контори. Висновок скріплюється підписом лікаря і печаткою відповідного лікувального закладу.

102. Державний нотаріус, перевіривши законність заповіту, що надійшов на зберігання в державну нотаріальну контору від службових осіб, яким на підставі статті 16 Закону Української РСР "Про державний нотаріат" надано право посвідчувати заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених, і встановивши невідповідність такого заповіту законові, повідомляє про це заповідача і службову особу, що посвідчила заповіт, не пізніше наступного дня після одержання заповіту.

За бажанням заповідача такий заповіт переоформляється тими ж службовими особами, що перелічені в статті 16 Закону Української РСР "Про державний нотаріат", або державним нотаріусом.

103. В державній нотаріальній конторі ведеться алфавітна книга обліку заповітів, посвідчених державними нотаріусами, і заповітів, посвідчених та переданих на зберігання службовими особами, зазначеними в ст.16 Закону Української РСР "Про державний нотаріат".

104. Державні нотаріуси на підставі заповітів або заяв заповідачів, якими скасовуються або змінюються раніше складені заповіти, роблять про це у кожному випадку відповідний напис на всіх примірниках заповітів, що змінюються або скасовуються, і відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку нотаріально посвідчених заповітів.

Якщо заповідач подасть примірник заповіту, що є у нього, то напис про зміну чи скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом з заявою (коли заповіт скасований заявою) додається до примірника, що зберігається в справах державної нотаріальної контори.

На заяві про зміну чи скасування заповіту державний нотаріус обов'язково засвідчує справжність підпису заповідача. Справжність підпису заповідача на такій заяві може бути також засвідчена виконавчим комітетом міської, селищної, сільської Ради депутатів трудящих або консульською установою.

105. Якщо заповіт, який змінюється чи скасовується, посвідчений в іншій державній нотаріальній конторі (виконавчому комітеті місцевої Ради депутатів трудящих), то заява про зміну чи скасування його направляється заповідачем або державним нотаріусом у державну нотаріальну контору (виконавчий комітет місцевої Ради депутатів трудящих), яка посвідчила заповіт.

106. Державні нотаріуси за місцем відкриття спадщини як за повідомленням громадян, державних установ, підприємств або організацій, так і з своєї ініціативи вживають заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів або кредиторів. Ці заходи вживаються ними або безпосередньо, або шляхом доручення державним нотаріальним конторам чи виконавчим комітетам відповідних Рад депутатів трудящих за місцем знаходження спадкового майна.

За повідомленням громадян, державних установ, підприємств або організацій заходи до охорони спадкового майна можуть вживатись також державними нотаріусами за місцем знаходження цього майна з наступним повідомленням про вжиті заходи державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Доручення державних нотаріальних контор або виконавчих комітетів відповідних Рад депутатів трудящих та повідомлення громадян і організацій про наявність майна, яке залишилось після померлих, реєструються в книзі обліку заяв про вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Заходи до охорони спадкового майна державний нотаріус вживає в день надходження до державної нотаріальної контори доручення або заяви про наявність спадкового майна, яке потребує охорони.

107. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме,- місце знаходження майна або його основної частини.

Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також студентів, які навчалися в технікумах і вузах, що знаходяться поза постійним місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на строкову військову службу або до вступу у відповідний учбовий заклад.

108. Державний нотаріус, який одержав повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце перебування яких йому відоме.

Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічної обв'яви або повідомлення про це в пресі.

109. Державні нотаріуси за місцем відкриття спадщини в строки, встановлені законом для прийняття спадщини спадкоємцями (статті 549 - 551 Цивільного кодексу УРСР), приймають претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії повинні бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від настання строку відповідної вимоги.

Про претензію, що надійшла, державний нотаріус доводить до відома спадкоємців, що прийняли спадщину.

110. Для охорони спадкового майна державні нотаріуси провадять опис його і передають на зберігання спадкоємцям або іншим особам, яких вони призначають.

Опис спадкового майна провадиться при участі заінтересованих осіб, які зажадали взяти участь в опису, і не менш як 2-х понятих.

В акті опису повинні бути зазначені дата надходження доручення або заяви (повідомлення) про вжиття заходів до охорони спадкового майна, дата проведення опису, прізвище, ім'я, по батькові і адреси осіб, які беруть участь в опису, прізвище, ім'я, по батькові спадкодавця, час його смерті і місцезнаходження майна, що описується, чи було опечатане приміщення до прибуття державного нотаріуса і ким, чи не була порушена пломба або печатка, докладна характеристика (назва, розмір, номер, рік випуску, фабрично-заводська марка, колір, сорт та ін.) і оцінка кожного з перерахованих у ньому предметів та процент зносу. Оцінка описаних предметів провадиться за державними роздрібними цінами (з урахуванням їх зносу), а предметів, на які немає роздрібних цін,- за оцінкою знаючих осіб, жилих будинків - виходячи з інвентаризаційної чи страхової оцінки (в місцевостях, де інвентаризація не проведена).

У випадку незгоди з оцінкою спадкоємці вправі запросити спеціаліста-оцінника. Оплата праці спеціаліста провадиться спадкоємцями.

На кожній сторінці акта підводиться підсумок кількості речей (предметів) та їх вартості, а після закінчення опису - загальний підсумок кількості речей (предметів) і їх вартості.

До акта опису включається все майно, яке знаходиться в квартирі померлого. Заяви сусідів та інших осіб про належність їм окремих речей заносяться до акта опису, а заінтересованим особам роз'яснюється порядок звернення до суду з позовом про виключення цього майна з опису.

Якщо проведення опису переривається або продовжується кілька днів, приміщення кожний раз опечатується державним нотаріусом. В акті опису робиться запис про причини і час припинення опису і його відновлення, а також про стан пломб і печаток при наступному розпечатуванні приміщення.

В кінці акта зазначається прізвище, ім'я, по батькові, рік народження особи, якій передано на зберігання майно, найменування документа, який посвідчує її особу, номер, дата видачі, найменування установи, що видала документ, місце проживання цієї особи.

Акт опису складається не менше, ніж у трьох примірниках. Всі примірники підписуються державним нотаріусом, заінтересованими особами, понятими та особою, якій передано на зберігання спадкове майно. Один примірник акта видається особі, що прийняла на зберігання спадкове майно.

Якщо вжити заходів до охорони спадкового майна неможливо (спадкоємці або інші особи, що проживали з спадкодавцем, заперечують проти опису, не пред'являють майна для опису або майно вивезене та ін.), державний нотаріус складає акт і повідомляє про це заінтересованих осіб, а в необхідних випадках - фінансовий орган або прокурора.

111. Якщо під час опису спадкового майна виявляться речі, які в зв'язку зі зносом не являють ніякої цінності, державний нотаріус за згодою спадкоємців або фінансового органу, коли опис провадиться без участі спадкоємців, не включає до акта опису цих речей, а за окремим описом передає їх для знищення або на заготівельну базу утильсировини.

Коли серед спадкового майна виявляться харчові продукти, державний нотаріус передає їх спадкоємцям, а якщо опис провадиться без участі спадкоємців - відповідним організаціям для реалізації. Передача провадиться за окремим актом, який підписує, крім державного нотаріуса та понятих, спадкоємець або представник тієї організації, яким передані продукти.

112. Грошові суми, які залишилися після померлого, за окремим описом здаються не пізніше наступного після проведення опису дня в установи Державного банку СРСР на депозитний рахунок державної нотаріальної контори до видачі спадкоємцям або до передачі в прибуток держави у випадку переходу спадкового майна державі по праву спадкоємства.

Золото, срібло, платина і метали платинової групи(1) в монетах, в зливках та в сирому вигляді, іноземна валюта і виписані в іноземній валюті платіжні документи (векселі, чеки, перекази та ін.), іноземні фондові цінності (акції, облігації, купони до них та ін.), вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів, а також дорогоцінні камені і перли не пізніше наступного дня за окремим описом здаються в установи Державного банку СРСР на зберігання до видачі спадкоємцям або до здачі в прибуток держави у випадку переходу спадкового майна до держави по праву спадкоємства(2).

(1) До металів платинової групи відносяться: паладій, іридій, родій, рутеній.

(2) Інструкція "Про порядок зберігання і реалізації валютних та інших цінностей, що входять до складу спадкового майна", затверджена НКЮ СРСР і Правлінням Держбанку СРСР від 26 серпня - 8 вересня 1939 р. зі змінами, внесеними листом Держбанку СРСР від 31 грудня 1955 р. N 258.

Цінності на суму менш як 50 карбованців залишаються у особи, якій передано на зберігання інше спадкове майно.

Зазначені цінності, прийняті на зберігання державною нотаріальною конторою в порядку охорони спадкового майна, реєструються в книзі обліку цінностей.

Зброя (крім мисливської) та вибухові речовини, що виявилися в складі майна померлого, здаються органам міліції за окремим описом.

Якщо в складі описаного майна виявляться цінні рукописи, літературні праці, листи, які мають історичне чи наукове значення, ці документи включаються в окремі описи і здаються на відповідальне зберігання спадкоємцям або відповідним організаціям. У випадку необхідності, наприклад, при відсутності спадкоємців, державний нотаріус опечатує документи або сховище з документами та цінними речами.

113. При вилученні спадкового майна з акта опису на останньому робиться спеціальний напис, в якому за підписом державного нотаріуса, а також інших осіб, що підписали акт опису, дається перелік вилучених предметів. Цей напис скріплюється печаткою державної нотаріальної контори.

114. При наявності в складі спадщини майна, що потребує управління (жилий будинок тощо), а також у випадку пред'явлення позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями, державна нотаріальна контора призначає хранителя майна, про що виноситься постанова за підписом державного нотаріуса.

115. Державний нотаріус попереджає хранителя, опікуна та інших осіб, яким передано на зберігання спадкове майно, про кримінальну відповідальність за статтею 182 Кримінального кодексу УРСР у разі розтрати або утаювання його, а також про матеріальну відповідальність за заподіяні збитки. Про зроблене попередження від зазначених осіб відбирається підписка. Підписка може бути викладена на акті опису спадкового майна, за яким воно передається на зберігання, або на постанові про призначення хранителя спадкового майна.

Хранитель, опікун та інші особи, яким передано на зберігання спадкове майно, якщо вони не є спадкоємцями, вправі одержати за його зберігання винагороду.

Розмір винагороди встановлюється державним нотаріусом за погодженням з хранителем, опікуном чи іншою особою, яким передано на зберігання майно, але не може перевищувати 1,5 процента вартості переданого на зберігання майна. Розмір винагороди за зберігання тварин збільшується на 50 процентів установленої плати. Зазначеним особам також відшкодовуються необхідні витрати по зберіганню і управлінню спадковим майном. Витрати відшкодовуються відповідно до поданих документів за відрахуванням фактично одержаної вигоди від використання цього майна(1).

(1) Інструкція про порядок виконання судових рішень, затверджена наказом Міністра юстиції СРСР від 24 квітня 1973 р. N 7.

116. Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо його не прийнято - до закінчення строків, передбачених ст. 549 Цивільного кодексу УРСР.

Охорона спадкового майна може тривати після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державну нотаріальну контору надійде заява про згоду прийняти спадщину від осіб, для яких право спадкоємства виникає у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями (частина третя статті 549 Цивільного кодексу УРСР) і якщо до спливу встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини залишилось менше трьох місяців.

У цьому випадку охорона спадкового майна продовжується до прийняття спадщини всіма особами, згаданими в абзаці другому цього пункту, а коли воно ними не прийняте, до спливу трьох місяців з дня надходження від будь-кого з цих осіб заяви про згоду прийняти спадщину, якщо частина шестимісячного строку, що залишилась для прийняття спадщини, менше трьох місяців.

Заходи охорони спадкового майна припиняє державний нотаріус або службова особа виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих, які вживали їх. Якщо місце відкриття спадщини і місце вжиття заходів до охорони спадкового майна різні, про припинення охорони спадкового майна попередньо повідомляється державний нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини зобов'язана про припинення охорони спадкового майна попередньо повідомити спадкоємців, а в разі переходу майна за правом спадкоємства до держави - відповідний фінансовий орган.

117. У необхідних випадках державний нотаріус до прийняття спадщини одним чи всіма спадкоємцями, а якщо спадщина переходить до держави, то до видачі державі свідоцтва про право на спадщину дає розпорядження про видачу з спадкового майна грошових сум на покриття витрат:

1) по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, а також на його похорон;

2) на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;

3) на задоволення претензій, що випливають з законодавства про працю, та інших претензій, прирівняних до них;

4) по охороні спадкового майна і управлінню ним, а також витрат, пов'язаних з викликом спадкоємців шляхом публічної об'яви або повідомлення про це в пресі.

За заявою громадської організації за місцем останньої роботи або проживання спадкодавця, родичів або інших близьких осіб померлого, у якого не залишилось спадкоємців, про встановлення йому надгробка державний нотаріус при наявності грошового вкладу на ім'я померлого дає розпорядження ощадній касі про переказ підприємству, яке встановлює надгробок, вартості його в сумі не більше 500 карбованців.

При відсутності в складі спадкового майна грошових сум державний нотаріус дає розпорядження про видачу з спадкового майна речей, вартість яких не повинна перевищувати суми фактично зроблених витрат на потреби, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, і відповідно суми 500 карбованців на потреби, зазначені в абзаці шостому цього пункту.

На підтвердження видатків, передбачених у підпунктах 1, 2, 3 цього пункту, державний нотаріус може прийняти рахунок магазину, довідку лікувального закладу або комісії по організації похорон, копію судового рішення, що набуло законної сили, та інші документи.

Розпорядження про видачу з спадкового майна грошей на похорон спадкодавця в сумі не більше 100 карбованців державний нотаріус може зробити до похорону спадкодавця на підставі свідоцтва про смерть спадкодавця і заяви заінтересованої особи. Після похорону спадкодавця таке розпорядження незалежно від суми видається державним нотаріусом після пред'явлення заінтересованою особою вірогідних документів.

118. Один примірник розпорядження державного нотаріуса про видачу з спадкового майна грошових сум або речей на покриття видатків, передбачених пунктом 117 цієї Інструкції, обов'язково залишається в справах державної нотаріальної контори і підшивається в спадкову справу.

119. На майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, державною нотаріальною конторою за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.

Видача свідоцтва провадиться в строки, встановлені статтею 561 Цивільного кодексу УРСР.

120. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, закликаних до спадкоємства, одночасно на ім'я всіх спадкоємців або в будь-який час кожному з них окремо, в залежності від їх бажання. В кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці, та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.

Якщо свідоцтво про право на спадщину видається державним нотаріусом не на всю спадщину, в тексті його обов'язково зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою.

Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва не обов'язкова, на прохання спадкоємця свідоцтво може бути надіслане йому поштою.

При переході спадкового майна до держави свідоцтво про право на спадщину видається відповідному фінансовому органові.

121. Заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або про видачу свідоцтва про право на спадщину повинні бути зроблені в письмовій формі.

Справжність підписів спадкоємців на цих заявах засвідчується органом, який вчиняє нотаріальні дії.

Засвідчувати справжність підпису не потрібно, якщо спадкоємець особисто прибув до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини і подав заяву. У цьому випадку державний нотаріус встановлює особу спадкоємця і перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві і зазначає найменування документа, що посвідчує особу, його номер, дату видачі, найменування установи, яка видала документ, та рік народження спадкоємця.

Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається державним нотаріусом, а спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто до державної нотаріальної контори.

122. Заява про прийняття спадщини, а також заява про відмову від спадщини не можуть бути повернуті спадкоємцям або скасовані ними.

Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце відносно всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

123. Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках передбачених частиною III статті 549, частиною II статті 551 Цивільного кодексу УРСР, не раніше зазначених строків.

Свідоцтво про право на спадщину як при спадкоємстві за законом, так і за заповітом, може бути видане і раніше встановлених законом строків, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

При переході майна за правом спадкоємства до держави свідоцтво про право на спадщину видається відповідному фінансовому органові не раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

124. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 Цивільного кодексу УРСР).

Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, технічного паспорту на автомобіль чи мотоцикл або свідоцтва на моточовен та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користуватися яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Спадкоємці, які пропустили строк на прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена в письмовій формі і подана державній нотаріальній конторі до видачі свідоцтва про право на спадщину. Справжність підписів спадкоємців на заяві повинна бути засвідчена у відповідності з правилами, викладеними в п.121 цієї Інструкції.

Спадкоємець, якому за рішенням суду строк на прийняття спадщини продовжений, повинен у межах строків, встановлених статтею 549 Цивільного кодексу УРСР, одержати свідоцтво про право на спадщину чи прийняти спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном або шляхом подачі нотаріальному органові за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

125. Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність родинних чи інших відносин осіб, що подали заяви про видачу свідоцтва, з спадкодавцем, склад і місце знаходження спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково вимагаються відповідні документи.

Факт смерті і час відкриття спадщини підтверджується свідоцтвом органів загсу про смерть спадкодавця, повідомленням чи іншим документом про загибель його на фронті Вітчизняної війни, виданим командуванням військової частини, адміністрацією госпіталю, військовим комісаріатом та іншими органами Міністерства оборони Союзу РСР.

Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органів загсу про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце проживання його і місце смерті збігаються, довідкою житлово-експлуатаційної контори (управління будинками), правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих або з місця роботи померлого про постійне місце його проживання, постійною пропискою спадкодавця в будинковій книзі, а якщо місце проживання померлого невідоме - документом (довідкою управління будинками, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих та ін.) про місце знаходження спадкового майна або його частини.

У випадку відсутності у спадкоємців зазначених документів державний нотаріус вимагає копію рішення суду, що вступило в законну силу, про встановлення місця відкриття спадщини.

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців з спадкодавцем є: свідоцтва органів загсу, виписки з книг запису актів громадянського стану, записи в паспортах про дітей, про другого з подружжя, копії рішень суду, що вступило в законну силу, про встановлення факту родинних та інших відносин.

В окремих випадках можуть бути прийняті довідки, видані державними установами і організаціями за місцем роботи чи проживання, якщо вони разом з іншими документами підтверджують родинні та інші відносини спадкоємців з спадкодавцем.

Якщо про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом просить особа, яка вважає себе утриманцем спадкодавця, державний нотаріус повинен упевнитись, що вона знаходилась на утриманні спадкодавця не менше одного року перед його смертю, а також, що ця особа була непрацездатною на день відкриття спадщини.

На доказ факту знаходження на утриманні можуть бути подані такі документи: довідка виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих, житлово-експлуатаційної контори (управління будинками), правління житлово-будівельного кооперативу або з місця роботи спадкодавця про наявність у нього утриманців, довідка відділу соціального забезпечення про призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника, копія рішення суду, що вступило в законну силу, про встановлення факту знаходження на утриманні. Ці документи повинні містити дані про час і період, коли особа знаходилась на утриманні спадкодавця.

Непрацездатність утриманця, пов'язана з віком, перевіряється по паспорту, свідоцтву про народження; непрацездатність, пов'язана з станом здоров'я,- по пенсійній книжці або довідці ЛТЕК.

Якщо один або кілька спадкоємців за законом позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність відносин з спадкодавцем, які є підставою для закликання їх до спадкоємства за законом, вони можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, що прийняли спадщину і подали докази таких відносин з спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину. Така згода спадкоємців оформляється у вигляді письмової заяви, підпис спадкоємців на якій повинен бути засвідчений у відповідності з правилами, викладеними в пункті 121 цієї Інструкції.

126. Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад і місце знаходження спадкового майна, на яке видається свідоцтво, з'ясовує коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, а також перевіряє в державній нотаріальній конторі чи виконавчому комітеті відповідної місцевої Ради депутатів трудящих, який посвідчив заповіт, чи не скасований він.

Якщо в свідоцтві про право на спадщину за заповітом зазначаються родинні чи інші відносини з спадкодавцем (за бажанням спадкоємців), державний нотаріус вимагає документи, які підтверджують ці відносини.

127. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом оригінал чи дублікат заповіту, поданий спадкоємцем, залишається в державній нотаріальній конторі.

За бажанням спадкоємця до свідоцтва про право на спадщину за заповітом може бути додана нотаріально засвідчена копія заповіту або дубліката.

128. Якщо до складу спадкового майна входить жилий будинок (частина будинку) або квартира в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників, державний нотаріус вимагає правовстановлюючий документ про належність будинку (частини будинку), квартири спадкодавцю, довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не провадилась,- довідку виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих, а також перевіряє по документах державної нотаріальної контори за місцем знаходження жилого будинку, чи є заборона відчуження жилого будинку (частини будинку), квартири або арешт, накладений на них. Якщо заборона накладена у зв'язку з одержанням позички, державний нотаріус повідомляє установу, яка видала позичку, що спадкоємцям одержувача позички видано свідоцтво про право на спадщину.

Якщо на жилий будинок (частину будинку), квартиру накладено арешт судовими або слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

129. Видаючи свідоцтво про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації (автомобілі, мотоцикли, моторні човни та ін.), державний нотаріус перевіряє документ про належність цього майна спадкодавцю (технічний паспорт, суднове свідоцтво тощо), про що робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва.

130. Державний нотаріус роз'яснює, що свідоцтво про право на спадщину на жилий будинок (частину будинку), квартиру в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників підлягає реєстрації у виконавчому комітеті відповідної Ради депутатів трудящих, а свідоцтво про право на спадщину на автомототранспортні засоби - в органах державної автоінспекції.

131. Свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, у відношенні якого вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, після смерті вкладника видається державним нотаріусом спадкоємцям за законом на загальних підставах.

Державний нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вклад, якщо в заповіті не зроблено спеціальної вказівки про вклад і в ощадній касі відсутнє заповідальне розпорядження на нього.

Якщо заповіт зроблено на все майно заповідача, без конкретної вказівки про вклад, то при наявності заповідального розпорядження в ощадній касі свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вклад не видається. Вклад видається особам, зазначеним у заповідальному розпорядженні.

132. Державний нотаріус на прохання спадкоємців померлого зобов'язаний запросити кредитні установи про наявність на ім'я померлого вкладів. Відповідно до статті 21 Закону Української РСР "Про державний нотаріат" кредитні установи повинні повідомити про такі дані державного нотаріуса. Відомості про вклади померлих державний нотаріус може повідомляти особам та органам, зазначеним у абзацах другому та третьому пункту 4 цієї Інструкції, лише після смерті спадкодавців.

133. Державний нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з подружжя на його частку в спільному майні, якщо правовстановлюючий документ на таке майно оформлений на ім'я того з подружжя, що є живим. У цьому випадку державний нотаріус обов'язково вимагає письмову згоду того з подружжя, що є живим, на виділ на ім'я померлого його частки в спільному майні подружжя.

134. Державний нотаріус повідомляє (надсилає копію свідоцтва про право на спадщину) про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім'я неповнолітнього або недієздатного чи обмежено дієздатного спадкоємця орган опіки і піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.

135. Спадкоємцям, які одержали свідоцтво про право на спадщину певної частини спадкового майна, в дальшому видаються наступні свідоцтва про право на спадщину інших частин спадкового майна, яке не перераховане в раніше виданому свідоцтві.

У випадку видачі додаткового свідоцтва про право на спадщину на інше майно і з'явлення спадкоємців, які не були включені в раніше видане свідоцтво, вони також можуть бути включені в свідоцтво про право на спадщину на додаткове майно за письмовою згодою всіх спадкоємців, що прийняли спадщину. Згода вимагається, якщо такі спадкоємці не прийняли спадщину в строки, встановлені законом.

136. Поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину. У випадку недосягнення згоди поділ провадиться судовим порядком відповідно до часток, належних кожному з спадкоємців за законом або за заповітом.

Поділ спадкового майна оформляється угодою спадкоємців або при відсутності згоди судовим рішенням.

В угоді про поділ спадкового майна визначаються реальні частки спадкоємців у спадковому майні. При цьому допускається грошова компенсація, якщо вартість майна різна.

137. При видачі свідоцтва про право на спадщину державний нотаріус обчислює суму державної пошлини, виходячи з вартості всього майна, яке переходить в порядку спадкування, на день відкриття спадщини (при спадкоємстві автомобілів і мотоциклів з повної вартості, за якою вони приймаються магазинами на комісію).

При видачі свідоцтва про право на спадщину, частина якої спадкується за законом, а частина за заповітом, державна пошлина обчислюється окремо з вартості частини спадкового майна, що переходить до спадкоємців за заповітом, в тому разі, коли, крім спадкоємців за заповітом, є ще інші спадкоємці, які спадкують майно за законом.

При переході спадкового майна за заповітом і за законом одним і тим же спадкоємцям державна пошлина стягується з вартості всього спадкового майна і розподіляється між спадкоємцями пропорціонально до часток, які вони одержують (разом за законом і за заповітом).

У разі видачі додаткового свідоцтва про право на спадщину стягується додаткова державна пошлина, яка обчислюється з загальної вартості спадкового майна, що переходить до спадкоємців. Сплачується різниця між обчисленою сумою і сумою, внесеною за видачу основного свідоцтва(1).

(1) Параграф 43 Інструкції Міністерства фінансів СРСР від 31 грудня 1976 р. N 95 "Про державну пошлину".

138. В державній нотаріальній конторі ведеться книга обліку спадкових справ.

У книзі обліку спадкових справ реєструються: заяви про прийняття спадщини, про видачу свідоцтв про право на спадщину, про відмову від спадщини, розпорядження державного нотаріуса про оплату видатків за рахунок спадкового майна, претензії кредиторів, а також заяви про прийняття заходів до охорони спадкового майна, за якими були вжиті ці заходи.

На підставі зареєстрованих заяв заводиться справа на ім'я померлого.

Всі наступні заяви (додаткові, від інших спадкоємців і кредиторів) також реєструються в книзі обліку спадкових справ під самостійними номерами та в хронологічному порядку.

На всіх заявах зазначається час їх надходження та номер спадкової справи.

В спадкову справу підшиваються документи, які були витребувані від спадкоємців, інших осіб і установ, а також примірник свідоцтва про право на спадщину.

139. Державний нотаріус на підставі спільної письмової заяви подружжя видає одному або кожному з них свідоцтво про право власності на 1/2 частку в спільному майні, набутому ними за час шлюбу.

Таке свідоцтво може бути видано кожному з подружжя як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Свідоцтво про право власності видається тільки на те майно, яке є спільною власністю подружжя і є наявним на день видачі свідоцтва.

При видачі свідоцтва державний нотаріус вимагає документ, який посвідчує шлюбні відносини, в тому числі такі, що згодом були розірвані в порядку, встановленому діючим законодавством (свідоцтво про шлюб, про розірвання шлюбу, відмітка в паспорті про реєстрацію шлюбу та ін.).

При видачі свідоцтва на майно, яке підлягає оподаткуванню або збору, подаються докази сплати податку або збору.

На примірнику свідоцтва, що залишається в справах державної нотаріальної контори, державний нотаріус робить відмітку, в якій зазначає найменування поданого для огляду документа, його номер, дату та найменування установи, що його видала.

140. Якщо до складу майна, на частку якого видається свідоцтво, входить жилий будинок (частина будинку), квартира в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників, паєнагромадження в житлово-будівельному кооперативі, автомототранспортні засоби та інше майно, яке знаходиться на спеціальному обліку (підлягає реєстрації), державний нотаріус перевіряє належність зазначеного майна подружжю.

При видачі свідоцтва про право власності на жилий будинок (частину будинку), квартиру вимагається також довідка-характеристика бюро технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена,- довідка виконавчого комітету відповідної Ради депутатів трудящих.

При наявності заборони відчуження будинку (частини будинку), квартири, накладеної в зв'язку з виданою позичкою на будівництво чи капітальний ремонт будинку, свідоцтво про право власності видається за дозволом відповідної установи банку чи госпрозрахункового підприємства чи організації, що видала позичку.

Про видачу свідоцтва про право власності робиться відмітка на правовстановлюючому документі на будинок.

Свідоцтво про право власності на жилий будинок (частину будинку), квартиру видається державною нотаріальною конторою за місцем знаходження будинку.

141. У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видане на половину спільного майна.

У повідомленні, яке надсилається спадкоємцям померлого, що прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого другий з подружжя, що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз'яснюється право звернення в суд у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим.

Повідомлення надсилається поштою, а спадкоємці, які прибули в нотаріальну контору, повідомляються державним нотаріусом усно, про що робиться відмітка на заяві того з подружжя, що залишився живим. Така відмітка підписується спадкоємцями.

За письмовою заявою спадкоємців, що прийняли спадщину, за згодою того з подружжя, що є живим, в свідоцтві про право власності може бути визначена і частка в спільному майні того з подружжя, що помер.

Якщо серед спадкоємців померлого є неповнолітні або особи, над якими встановлена опіка чи піклування, свідоцтво про право власності в спільному майні подружжя видається при наявності дозволу органів опіки і піклування, який оформляється стосовно до правила, викладеного в абзаці восьмому пункту 35 цієї Інструкції.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається державною нотаріальною конторою за місцем відкриття спадщини.

142. При видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них державний нотаріус вимагає, крім свідоцтва про смерть, документи і перевіряє обставини, які зазначені в пункті 139 цієї Інструкції. Якщо в складі спільного майна подружжя є жилий будинок (частина будинку), квартира в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників, паєнагромадження в житлово-будівельному кооперативі, автомототранспортні засоби та інше майно, яке знаходиться на спеціальному обліку (підлягає реєстрації), дотримуються також вимог пункту 140 цієї Інструкції.

143. Державний нотаріус роз'яснює, що свідоцтво про право власності на жилий будинок (частину будинку), квартиру підлягає реєстрації у виконавчому комітеті відповідної Ради депутатів трудящих за місцем знаходження жилого будинку, а свідоцтво про право власності на автомототранспортні засоби - в органах державної автоінспекції.

144. Відповідно до статті 53 Закону Української РСР "Про державний нотаріат" придбання жилого будинку (частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників з прилюдних торгів оформляється видачею набувачу державною нотаріальною конторою за місцем знаходження будинку свідоцтва про придбання жилого будинку (частини будинку) або квартири. Якщо торги не відбулися, свідоцтво про придбання жилого будинку (частини будинку) або квартири видається стягувачеві. Такі свідоцтва видаються на підставі відповідної копії акта про продаж будинку (частини будинку) або квартири з прилюдних торгів чи копії акта про те, що будинок (частину будинку) або квартиру залишено за стягувачем у зв'язку з тим, що торги не відбулися.

145. Зміст копії акта про продаж будинку (частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників або копії акта про те, що будинок (частину будинку) або квартиру залишено за стягувачем у зв'язку з тим, що торги не відбулися, повинен відповідати вимогам статті 398 Цивільного процесуального кодексу УРСР.

146. Свідоцтво про придбання жилого будинку (частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників з прилюдних торгів підлягає реєстрації у відповідному виконавчому комітеті місцевої Ради депутатів трудящих.

147. При видачі свідоцтва про придбання жилого будинку (частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників державний нотаріус перевіряє, чи дотримуються вимоги статей 101, 102, 226 Цивільного кодексу УРСР.

148. За видачу свідоцтва про придбання жилого будинку (частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників стягується державна пошлина в розмірі 3% з суми (але не менше 5 крб.), за яку будинок (частина будинку) або квартира були продані з прилюдних торгів, або з суми оцінки, зазначеної в опису, у випадку, якщо торги не відбулися і таке свідоцтво видається стягувачеві.

149. Державний нотаріус за місцем знаходження жилого будинку накладає заборону відчуження жилого будинку (частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників:

1) за повідомленням установи банку, госпрозрахункового підприємства, організації про видачу громадянину позички на будівництво, капітальний ремонт і купівлю жилого будинку (частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників;

2) при посвідченні договору довічного утримання або договору про заставу жилого будинку (частини будинку), квартири в будинку житлово-будівельного колективу;

3) в усіх інших випадках, передбачених законом.

150. Накладення заборони провадиться шляхом напису про це за встановленою формою на повідомленні установи банку, госпрозрахункового підприємства або організації про видачу позички. Примірник повідомлення з написом державного нотаріуса про накладення заборони надсилається виконавчому комітету відповідної Ради депутатів трудящих за місцем знаходження жилого будинку, якщо останній знаходиться в населеному пункті, де немає державної нотаріальної контори, примірник - у відповідну установу банку, госпрозрахункове підприємство чи установу, що видали позичку, і примірник повідомлення залишається в державній нотаріальній конторі.

Накладення заборони за договором довічного утримання та про заставу жилого будинку (частини будинку) або квартири провадиться шляхом напису про це на договорі. Про накладення заборони за цими договорами державна нотаріальна контора повідомляє виконавчий комітет відповідної Ради депутатів трудящих за місцем знаходження жилого будинку, якщо останній знаходиться в населеному пункті, де немає державної нотаріальної контори.

151. Накладення заборони реєструється в реєстрі для реєстрації заборон. У цьому ж реєстрі реєструються повідомлення судових і слідчих органів про накладення арешту на жилий будинок.

Про накладення заборони чи арешту робиться запис в алфавітній книзі обліку заборон і арештів.

152. Державний нотаріус, одержавши повідомлення установи банку, госпрозрахункового підприємства чи організації про погашення позички або повідомлення про припинення договору про заставу чи про припинення або розірвання договору довічного утримання, знімає заборону відчуження жилого будинку (частини будинку) або квартири.

Заборона відчуження жилого будинку (частини будинку), квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників знімається після розірвання договору довічного утримання, після смерті відчужувача або набувача будинку (частини будинку), квартири, за винятком випадку, коли такий будинок по праву спадкоємства переходить до спадкоємців померлого набувача будинку (частини будинку), квартири.

Про зняття заборони повідомляється виконавчий комітет відповідної Ради депутатів трудящих за місцем знаходження жилого будинку, якщо останній знаходиться в населеному пункті, де немає державної нотаріальної контори, і робиться відмітка в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та алфавітній книзі до нього.

Одержавши повідомлення судових або слідчих органів про зняття арешту, державний нотаріус робить про це відмітку в реєстрі і алфавітній книзі.

153. Державні нотаріуси засвідчують вірність копій документів, виданих державними установами, підприємствами і організаціями, колгоспами та іншими кооперативними і громадськими організаціями, а також громадянами, за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення їх копій не заборонено законом.

Вірність копій актів вищих органів державної влади і державного управління Союзу РСР, союзних і автономних республік, які стосуються особистих прав та інтересів громадян, а також копій документів, викладених іноземною мовою, засвідчується в перших державних нотаріальних конторах, розташованих в обласних центрах.

Вірність копій документів, виданих окремими громадянами, може бути засвідчена, якщо справжність підписів громадян на оригіналах цих документів засвідчена нотаріальним органом або організацією, в якій працює чи навчається громадянин, житлово-експлуатаційною конторою (управлінням будинками), правлінням житлово-будівельного кооперативу за місцем його проживання або адміністрацією стаціонарного лікувального закладу, в якому він перебуває на лікуванні.

Забороняється засвідчувати вірність копій паспорта, партійного квитка, профспілкового квитка, депутатського білета (посвідчення) і військового квитка.