Про затвердження інструкцій, регламентуючих діяльність закладів служби крові України

Наявність аглютинації в краплях і зразками резус-позитивних еритроцитів і відсутність її з резус-негативними і власними еритроцитами вказує на присутність в сироватці неповних резус-антитіл.

Відсутність аглютинації з усіма зразками еритроцитів вказує на те, що неповні резус-антитіла - анти-D(Rh0), C(rh'), E(rh''), c(hr'), e(hr'') - не виявлено.

2.4.1. В штатив встановлюють 10 пробірок з позначками: 1:2, 1:4, 1:8 і т. д. до 1:1024.

2.4.2. У всі пробірки вводять по 3 краплі (0,15 мл) 0,9% розчину натрію хлориду.

2.4.3. У першу пробірку (з позначкою 1:2) вводять 3 краплі (0,15 мл) досліджуваної сироватки. З першої пробірки після перемішування її вмісту переносять 3 краплі в наступну і т. д. до останньої пробірки, з якої 3 краплі виливають. У результаті в пробірках утворюється розведення досліджуваної сироватки від 1:2 до 1:1024.

2.4.4. У всі пробірки пастерівського піпеткою додають по одній маленькій краплі (0,01 мл) стандартних резус-позитивних еритроцитів або суміш еритроцитів, одержаних від 4 - 5 резус-позитивних осіб і приготовлених так само, як готують стандартні еритроцити.

2.4.5. Вміст пробірок перемішують і штатив ставлять на 45 хв. у термостат при температурі 37 град. C.

2.4.6. Після інкубації еритроцити відмивають і з них готують 5% завис в 0,9% розчині натрію хлориду. Потім з кожної пробірки переносять одну краплю (0,05 мл) завису на білу пластинку і до кожної краплі зависі додають одну краплю (0,05 мл) сироватки проби Кумбса, котру змішують з еритроцитами. Далі протягом 15 - 20 хв. спостерігають результат при похитуванні пластинки.

2.4.7. Останнє розведення, в якому спостерігається аглютинація (час спостереження 5 хв.), приймають за титр виявлених неповних резус-антитіл. Якщо аглютинація еритроцитів спостерігається у всіх розведеннях сироватки, це означає, що титр резус-антитіл вищий за 1:1024. У цих випадках слід продовжувати розведення сироватки і далі проводити дослідження, як вказано вище.

Кров для приготування еритроцитів беруть не більше ніж за 2 - 3 доби до дослідження в кількості 3 - 5 мл у звичайні пробірки без стабілізатора. Пробірки нумерують і пишуть на них прізвище, ініціали, групу крові і резус-належність особи, від якої взято кров. У такому разі звичайно після зсідання крові на дні пробірки залишається незначна кількість еритроцитів, які і використовують для дослідження. Еритроцити беруть з дна пробірки пастерівською піпеткою; якщо у такий спосіб захоплюється невелика кількість власної сироватки, це не впливає на хід реакції.

Якщо еритроцитів, що після зсідання крові залишилися вільними, недостатньо, то припускається інтенсивне струшування згустку для виділення додаткової кількості еритроцитів.

Можна брати кров з натрію цитратом. У цьому випадку еритроцити необхідно відмити 0,9% розчином натрію хлориду.

3.2.1. У штатив вставляють тонкостінні пробірки висотою 10 см, які нумерують. Число і нумерація пробірок повинні відповідати числу і нумерації зразків еритроцитів, з якими досліджують сироватку.

3.2.2. У пробірки відповідно до нумерації вводять по одній краплі (0,05 мл) еритроцитів, приготованих як стандарти.

3.2.3. У всі пробірки додають по 2 краплі (0,1 мл) 10% розчину желатину, підігрітого до розрідження на водяній бані при температурі від 46 до 48 град. C. (Розчин желатину необхідно старанно перевірити перед застосуванням. У разі помутніння, появи пластівців, а також втрати властивості застигати при температурі від +4 до +8 град. C розчин желатину не придатний).

3.2.4. Після цього у всі пробірки вводять по 2 краплі (0,1 мл) досліджуваної сироватки, пробірки струшують для перемішування їх вмісту і ставлять на водяну баню при температурі від 46 до 48 град. C на 10 хв. або в сухоповітряний термостат на 30 хв. при температурі від 46 до 48 град. C.

3.2.5. У пробірки, вийняті з водяної бані, наливають 5 - 8 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Вміст пробірок перемішують шляхом однодворазового перевертання їх і спостерігають результат за наявності чи відсутності аглютинації еритроцитів.

3.2.6. Обов'язковий контроль власної сироватки з власними еритроцитами.

Результат реакції переглядають на світло неозброєним оком або під мікроскопом.

Наявність аглютинації в пробірках із зразками резус-позитивних еритроцитів і відсутність її з резус-негативними і власними еритроцитами вказує на наявність в досліджуваній сироватці неповних резус-антитіл.

Відсутність аглютинації з усіма зразками еритроцитів вказує на те, що неповні резус-антитіла анти-D(Rh0), C(rh') і E(rh''), а також c(hr') і e(hr'') не виявлено.

3.4.1. У штатив вставляють 10 пробірок з позначеннями 1:2, 1:4, 1:8 і т. д. до 1:1024.

3.4.2. У всі пробірки вносять по 2 краплі (0,1 мл) 0,9% розчину натрію хлориду.

3.4.3. У першу пробірку цією ж піпеткою вносять 2 краплі (0,1 мл) досліджуваної сироватки. З першої пробірки, після перемішування, дві краплі переносять в другу, з другої - в третю, з третьої - в четверту і так до останньої пробірки, з якої 2 краплі (0,1 мл) виливають. У результаті в пробірках утворюється розведення сироватки від 1:2 до 1:1024.

3.4.4. У всі пробірки додають по одній краплі (0,05 мл) суміші еритроцитів, одержаних від 4 - 5 резус-позитивних осіб і приготовлених, як вказано вище.

3.4.5. У всі пробірки вносять по 2 краплі (0,1 мл) 10% розчину желатину, попередньо підігрітого до розрідження в теплій воді при температурі від 46 до 48 град. C.

3.4.6. Пробірки струшують і вміщують на водяну баню при температурі від 46 до 48 град. C на 10 хв. або в сухоповітряний термостат на 30 хв.

3.4.7. Після виймання пробірок з водяної бані в них доливають по 5 - 8 мл 0,9% розчину натрію хлориду і спостерігають результат. Останнє розведення, в якому спостерігається аглютинація, приймають за титр виявлених резус-антитіл.

Якщо аглютинація еритроцитів спостерігається у всіх розведеннях сироватки, це означає, що титр резус-антитіл вище за 1:1024.

У цих випадках слід продовжити розведення сироватки і далі проводити дослідження, як вказано вище.

Примітка. Для спрощення титрування за допомогою цього методу можна об'єднати операції, що описані в пунктах 3.4.4 і 3.4.5, і приготувати завис еритроцитів, одержаних від 4 - 5 резус-позитивних осіб, безпосередньо в розчині 10% желатину. Еритроцитів повинно бути приблизно 10 - 20% по відношенню до загального об'єму. Цей завис додають по 2 краплі (0,1 мл) у всі пробірки з розведеннями досліджуваної сироватки антирезус і далі роблять, як вказано вище.

Кров для приготування стандартних еритроцитів беруть в кількості 1 - 2 мл в пробірки місткістю 8 - 10 мл, в яких знаходиться 3,8 - 5,0% розчин натрію лимоннокислого (з розрахунку 0,25 мл на 1,0 мл крові). Пробірки нумерують і пишуть на них прізвище та ініціали особи, від якої взято кров.

Після взяття крові в пробірки доливають доверху ізотонічний розчин натрію хлориду, вміст перемішують, центрифугують і відсмоктують відмивну рідину за швидкості ротора 1500 об./хв. протягом 5 хв. при кімнатній температурі. Таке відмивання повторюють двічі.

Можна брати кров і без стабілізатора. У цьому випадку після зсідання крові в пробірці звичайно залишається деяка кількість вільних еритроцитів. Якщо цих еритроцитів недостатньо, слід інтенсивно струснути згусток для відділення деякої кількості еритроцитів. Одержані таким чином еритроцити відмивають, як вказано вище.

З відмитих еритроцитів готують 2% завис в інших пробірках, взятих за кількістю зразків стандартних еритроцитів і відповідно пронумерованих.

Для приготування 2% завису в ці пробірки капають по 2,5 мл (49 крапель) 0,9% розчину натрію хлориду і в кожну пробірку відповідно до її нумерації переносять одну краплю еритроцитів. Вміст пробірок перемішують для одержання рівномірного 2% завису еритроцитів, який використовують для дослідження сироватки.

4.2.1. В штатив вставляють ряд маленьких пробірок (висотою 2 - 2,5 см з внутрішнім діаметром 0,5 - 0,6 см, з гладким дном заокругленої форми) за кількістю зразків еритроцитів, з якими досліджують сироватку. Попередньо штатив покривають аркушем паперу, в якому роблять отвори для пробірок. Проти кожної пробірки на папері пишуть порядковий номер, а також прізвище, ініціали, групу крові і резус-належність особи, сироватку якої досліджують.

4.2.2. У всі пробірки вводять по одній краплі (0,05 мл) досліджуваної сироватки і по одній краплі 0,9% розчину натрію хлориду. Пробірки струшують для перемішування їх вмісту.

4.2.3. У пробірки, згідно з їх нумерацією і позначенням, вводять по одній краплі (0,05 мл) 2% завису стандартних еритроцитів.

4.2.4. Вміст пробірок знову перемішують і штатив з ними ставлять для інкубації в термостат при температурі 37 град. C на 1 год.

4.2.5. Після інкубації штатив з пробірками виймають і спостерігають результат у вигляді наявності чи відсутності аглютинації еритроцитів.

4.2.6. Обов'язковий контроль аглютинації власних еритроцитів у разі додавання власної сироватки. При цьому аглютинації не повинно бути.

Результат реакції визначають за допомогою лупи з 6 - 8-кратним збільшенням за формою осаду еритроцитів на дні пробірки.

Наявність аглютинації в пробірках з резус-позитивними зразками еритроцитів і відсутність її з резус-негативними і власними еритроцитами вказує на наявність в сироватці повних резус-антитіл. Відсутність аглютинації зі всіма зразками еритроцитів вказує на те, що повні резус-антитіла анти-D(Rh0), C(rh'), E(rh''), а також c(hr') і e(hr'') не виявлені.

Проводиться аналогічно до реакції конглютинації з додаванням желатину з використанням 2% завису тест-еритроцитів.

За умови дуже високого ступеня імунізації організму резус-антитіла, що утворились, інколи дають феномен зони. Цей феномен полягає в тому, що не розведена або в незначному розведенні (1:2) сироватка крові таких осіб може не дати або дати слабку позитивну реакцію у разі взаємодії з резус-позитивними еритроцитами. Однак, якщо таку сироватку розвести, то у разі деякого розведення (частіше всього 1:8, 1:16, а іноді і більше) резус-антитіла в ній стають активними і дають добре виявлену позитивну реакцію. Найрідше феномен зони буває вираженим підчас випробування сироватки непрямою пробою Кумбса. Тому, а також у зв'язку з великою її чутливістю, проба Кумбса є дуже цінною реакцією для виявлення неповних резус-антитіл.

Якщо всі методи, включаючи непряму пробу Кумбса, не виявляють в сироватці резус-антитіл, а в анамнезі у особи, кров якої досліджують, є дані щодо сенсибілізації до резус-фактора, то для виключення феномена зони слід випробувати цю сироватку в розведеннях. Для цього сироватку розводять і випробовують, як вказано для кожного методу в розділах "Титрування сироватки".

Якщо під час спостереження результату в будь-яких розведеннях сироватки зазначається позитивна реакція, це означає, що в досліджуваній сироватці є антитіла. У цих випадках для подальшого дослідження сироватки її слід розвести, вибравши те розведення, в якому спостерігається найбільш виявлена позитивна реакція.

Розводити сироватку слід 0,9% розчином натрію хлориду. Дослідження розведеної сироватки проводять, як вказано вище, для кожного методу. Під час встановлення висоти титру враховують загальне розведення нативної сироватки починаючи з 1:2.

Сироватки, що дали позитивний результат з усіма зразками резуспозитивних еритроцитів, можуть мати як виключно антитіла антиD-(Rh0), так і одночасно антитіла до декількох антигенів: анти-C + D(Rh0'), анти-D + E(Rh0'') або анти-C + D + E(Rh0''').

У деяких випадках досліджувані сироватки, що мають резус-антитіла, можуть викликати аглютинацію вибірково - не всіх резус-позитивних еритроцитів. Це може бути пов'язано з тим, що в досліджуваній сироватці є антитіла не анти-D(Rh0) (які найчастіше зустрічаються), а анти-C(rh') або анти-E(h'').

Позитивний результат може також спостерігатись і з резуснегативними еритроцитами за рахунок інших антигенів за системою резус-c(hr'), e(hr'') або антигенів інших систем.

Для встановлення специфічності резус-антитіл необхідно спеціальне дослідження сироватки з набором стандартних еритроцитів, включаючи рідкі фенотипи: cDe(Rh0), Cde(rh') і cdE(rh''), а також резуснегативні зразки, включаючи ті, що містять, і ті, що не містять антигенів Келл (K) і Даффі (Fy). З ними ж проводять і титрування сироватки.

Висновок щодо наявності в сироватці резус-антитіл можна зробити у разі позитивного результату, одержаного при будь-якому методі дослідження.

Висновок щодо відсутності у сироватці резус-антитіл можна зробити тільки у разі негативного результату, одержаного при дослідженні не менш ніж двома методами, одним з яких є будь-який метод виявлення неповних резус-антитіл, а другим - реакція аглютинації в сольовому середовищі, що виявляє повні резус-антитіла. У такому разі слід ураховувати можливий феномен зони.

Кожна установа переливання крові, а також лабораторії в інших лікувально-профілактичних закладах, де проводять визначення груп крові, кількості еритроцитів і лімфоцитів, виготовлення, стандартизацію і контроль групоспецифічних, антирезус або лейкоцитарних типуючих сироваток, повинні мати постійних донорів, у яких береться кров малими дозами для виготовлення відповідних стандартів.

Стандартні еритроцити застосовують як контроль під час визначення групи крові, резус-належності і антитіл, а також для виробництва стандартних сироваток, що використовують для визначення груп крові і резус-належності.

1.1. Під час визначення групи крові необхідно мати контрольні еритроцити донорів груп 0, A (підгрупа A1) і B.

1.2. У разі виготовлення стандартних ізогемаглютинуючих сироваток слід використовувати кров донорів, які зазначені в пункті 1.1, і додатково мати ще одного донора групи A (підгрупа A2).

1.3. Для визначення резус-фактора - D(Rh0) необхідно мати контрольні еритроцити 6 донорів. У такому разі слід використовувати кров донорів, які зазначені в пункті 1.1, і залежно від їх резус-належності додатково підібрати 3-х донорів груп 0, A і B так, щоб серед усіх 6 зразків крові було по одному резус-позитивному (Rh+) і одному резус-негативному (Rh-) зразку кожної групи крові. За відсутності резус-позитивних донорів груп A(II) і B(III) як позитивний контроль припускають використання резус-позитивних еритроцитів групи 0(I).

1.4. Для виготовлення стандартних сироваток антирезус і під час визначення резус-антитіл необхідно мати контрольні еритроцити донорів, зазначених у пункті 1.3. Цих донорів треба більш детально обстежити на наявність у них антигенів резус. Залежно від цього число донорів має бути поповнено за рахунок донорів групи 0(I) так, щоб в їх крові обов'язково містились три антигени резус-D(Rh0), C(rh') і E(rh'') - окремо або в різних сполученнях.

2.1. Кров для приготування стандартних еритроцитів беруть у донорів з пальця або з вени не частіше 3 разів на тиждень у кількості 2 - 3 мл залежно від потреби.

2.2. Кров для приготування стандартних лімфоцитів з метою визначення лейкоцитарних антигенів або в інших науково-дослідних цілях беруть у донорів з вени у кількості 10 - 20 мл (залежно від потреби) не частіше 1 разу на тиждень.

2.3. Кожний донор, у якого беруть кров малими дозами, повинен знаходитись на обліку у відділенні донорських кадрів, де на нього заводять донорський журнал за такою формою:

Якщо лабораторія, для якої донор дає кров малими дозами, не входить до складу установи служби крові, донор знаходиться на обліку безпосередньо в цій лабораторії. При зарахуванні в донори і далі, кожні 1,5 - 2 місяці донора оглядає лікар-терапевт. У донора перевіряють вміст гемоглобіну і кількість еритроцитів. Взяття крові можливе за умови вмісту гемоглобіну не нижче за 120 г/л - для жінок і 130 г/л - для чоловіків.

2.4. В лабораторіях, де беруть у донорів кров малими дозами, повинна бути заведена книга реєстрації із зазначенням кожного взяття крові за такою формою: прізвище, ім'я, по батькові, група крові, резус-належність та інші антигенні маркери (що визначають) донора, в якого береться кров малими дозами.

2.5. Взяття крові кількісно підраховують за 1,5 - 2,0 місяці і виводять загальний обсяг взятої крові. Підсумок підписує керівник лабораторії або відділу, для потреб якого брали кров.

2.6. Керівник лабораторії або відділення на основі запису в книзі взяття крові видає донору довідку, де вказано кількість взятої крові і за який проміжок часу вона взята. Довідку підписує керівник лабораторії або відділення.

2.7. На донорів, у котрих беруть кров малими дозами, розповсюджуються всі пільги, передбачені Урядом України для донорів, які дають кров для переливання хворим. Вихідний день надається донорам за умови взяття крові в кількості не менше 100 мл.

Фракціонування консервованої крові на компоненти та диференційоване застосування їх у лікувальній практиці дозволяє раціонально використовувати донорську кров.

Основний клітинний компонент крові - еритроцитна маса (ЕМ) за фізіологічними, функціональними та лікувальними властивостями має перевагу над цільною консервованою кров'ю. Менший об'єм еритроцитної маси вміщує таку ж кількість еритроцитів, але значно менше цитрату, продуктів розпаду клітин, білкових антигенів та антитіл. Трансфузії ЕМ мають посісти провідне місце у гемотерапії, спрямованій на поповнення дефіциту червоних клітин у разі гострої та хронічної анемій різної етіології.

Переливання концентратів тромбоцитів та лейкоцитів є засобом терапії тяжких захворювань, які супроводжуються дефіцитом цих клітин.

Оптимальне та раціональне фракціонування донорської крові на компоненти передбачає їх виділення у максимально можливій кількості та збереження у функціонально повноцінному стані протягом визначеного періоду для кожного компонента.

За допомогою фракціонування з дози консервованої крові 500 мл може бути одержано біля 250 мл нативної плазми та 250 мл концентрату еритроцитів від 0,65 х 10^11/л до 0,9 х 10^11/л (у середньому 0,7 х 10^11/л тромбоцитів та від 0,8 х 10^9/л до 1,3 х 10^9/л (у середньому 1,1 х 10^9/л)) лейкоцитів.

Консервовану донорську кров заготовлюють згідно з Інструкцією з заготівлі крові та медичного обстеження донорів крові, плазми.

1.1. При обстеженні донорів, кров яких призначена для одержання концентрату тромбоцитів, особливу увагу необхідно звернути на відсутність у них ознак кровоточивості (петехій, синців тощо) та виключити можливість прийому ними аспірину, принаймні, протягом доби до кроводачі.

1.2. Донорську кров заготовляють у полімерні контейнери або (скляні флакони місткістю 500 мл, 400 мл чи 250 мл) на одному з консервантів, що застосовують в службі крові.

1.3. Консервовану кров, що призначена для фракціонування, зберігають в холодильниках при температурі (4 +- 2) град. C (для подальшого виділення плазми, еритроцитів) протягом 3 діб, чи при температурі (22 +- 2) град. C (для виділення тромбоцитів та лейкоцитів) не більше 1 доби.

1.4. Консервована кров, призначена для фракціонування на компоненти, повинна відповідати таким вимогам:

- час зберігання крові, призначеної для виділення тромбоцитів та лейкоцитів, повинен бути обмеженим 4 - 6 год. після заготівлі від донора, для заготівлі еритроцитів - до 7 діб;

- для виготовлення антигемофільної плазми чи кріопреципітату рекомендовано використовувати плазму, одержану в стаціонарних умовах, до 2 год. від моменту заготівлі, а при умові використання плазми, одержаної з крові, заготовленої у виїзних умовах, - до 4 год. від моменту заготівлі, для одержання свіжозамороженої плазми - до 4 - 6 год.; для виготовлення з плазми білкових препаратів - до 21 доби (згідно з регламентом їх виробництва);

- кров, що зберігалася, повинна мати чітко виражену межу між плазмою та клітинами крові;

- плазма консервованої крові має бути прозорою, солом'яно-жовтого кольору без каламуті, пластівців, прожилків фібрину та ознак гемолізу, глобулярний шар крові повинен бути рівномірним, без нерівностей на поверхні.

1.5. Фракціонування крові, заготовленої в скляні флакони, проводять з дотриманням правил асептики в боксованій операційній, що оброблена згідно з Інструкцією з заготівлі консервованої донорської крові.

1.6. Фракціонування крові, заготовленої у полімерні контейнери, може проводитися у небоксованому приміщенні з дотриманням правил асептики, так як процес розділення крові на компоненти у полімерних контейнерах відбувається в закритій системі.

Для одержання еритроцитної маси застосовують методи спонтанного відстоювання (седиментації) еритроцитів чи центрифугування крові.

2.1.1 Флакони з консервованою кров'ю зберігають у вертикальному положенні в холодильниках при температурі (4 +- 2) град. C.

2.1.2. Виділення плазми проводять в боксованій операційній з додержанням усіх правил асептики. Підготовку боксів для роботи проводять згідно з Інструкцією з контролю стерильності консервованої крові, її компонентів, препаратів, кровозамінників та консервуючих розчинів. Для попередження забруднення повітря тривалість роботи у боксі не повинна перевищувати 3-х годин. Флакони з кров'ю, призначені для виділення плазми, та штативи протирають 3% розчином хлораміну. З тубусів флаконів знімають пергаментні ковпачки, відгинають стулки металевих ковпачків та обпалюють тубуси тампоном, змоченим 96% спиртом. Після цього штатив із флаконами передають у бокс, де гумові корки обпалюють повторно. Виділення плазми із флакону проводять шляхом переміщення її у другий флакон за допомогою вакууму чи підвищеного тиску у флаконі з кров'ю.

Гумовий корок флакону з кров'ю проколюють двома голками: короткою голкою з натягненою на неї полівінілхлоридною (ПВХ) трубкою довжиною 5 см та довгою голкою системи для виділення плазми. Система складається з двох голок (I - 114) та з'єднувальної ПВХ трубки (довжиною 15 см); другою голкою системи проколюють корок порожнього стерильного флакону, в який буде переміщено плазму. Для виходу повітря з цього флакона корок проколюють короткою голкою. Аспірацію плазми закінчують, коли над шаром еритроцитів залишається шар плазми висотою (1 +- 0,2) см 10 - 15 мл у флаконах місткістю 250 мл та 20 - 30 мл у флаконах місткістю 450 - 500 мл.

Одержана ЕМ повинна мати гематокритне число 0,70 - 0,80 л/л.

2.1.3. По закінченні фракціонування крові на плазму та еритроцитарну масу з флаконів витягують голки, обробляють поверхню 5% розчином йоду, потім місце проколу заливають колодієм та проводять герметизацію корків шляхом занурення тубуса флакону у розплавлений стерильний парафін. Крім того, тубус флакону покривають пергаментом та фіксують гумовим кільцем.

2.1.4. На флакон з плазмою наклеюють етикетку "нативна плазма", на якій зазначають назву установи-заготовлювача, об'єм, дату заготівлі, термін зберігання, групу крові донора, реєстраційний номер та прізвище лікаря.

Плазму зберігають у холодильнику при температурі (4 +- 2) град. C не більше 3 діб, використовують для переливання хворим чи направляють на переробку для виготовлення препаратів. Для тривалого зберігання нативну плазму заморожують в холодильних прилавках при температурі від мінус 25 до мінус 30 град. C одразу ж після заготівлі, але не пізніше 24 год., та зберігають при таких умовах до використання.

2.1.5 На флакон, в якому залишилася ЕМ, наклеюють додаткову етикетку "еритроцитна маса", на якій вказують назву установи-заготовлювача, об'єм, дату заготівлі, групу крові та резус-фактор донора, назву гемоконсерванта, прізвище лікаря. Зберігають ЕМ в холодильнику при температурі (4 +- 2) град. C 21 добу (з часу заготівлі крові).

2.1.6. ЕМ може бути використана для отримання відмитих еритроцитів, кріоконсервованих згідно з методичними рекомендаціями "Методи довгострокового зберігання в замороженому стані еритроцитів, призначених для трансфузій". Для ресуспендування еритроцитів використовують один з плазмозамінюючих розчинів, затверджених МОЗ України. Термін зберігання такої еритроцитної завісини (ЕЗ) визначається відповідною інструкцією.

2.1.7. Етикетування ЕЗ проводять як у п. 2.1.5, вказуючи у назві "Еритроцитна завісина".

2.2.1 Контейнери з кров'ю зберігають у холодильнику при температурі (4 +- 2) грах. C (п. 1.4).

2.2.2. Для заготівлі плазми та еритроцитної маси полімерний контейнер з осадженими форменними елементами крові обережно вміщують у плазмоекстрактор етикеткою до задньої його пластини, притискають передньою рухомою пластиною, знімають затискач з трубки, що веде до додаткового порожнього контейнера та переводять плазму в нього. Коли межа розділу плазми та клітин крові опиняється біля вхідного отвору головного контейнера, на трубку накладають затискач на відстані 2 - 5 см від контейнера з плазмою. При відсутності плазмоекстрактора полімерний контейнер з кров'ю підвішують на штативі, порожній контейнер розміщують на столі. Послабивши затискач на з'єднувальній трубці, обережно стискують рукою нижню частину контейнера з кров'ю та переводять плазму у порожній контейнер. Накладають затискач на з'єднувальну трубку на відстані 2 - 5 см від контейнера з кров'ю. Контейнери, що містять плазму та еритроцитну масу, герметизують за допомогою запаювання ПВХ трубок чи іншими способами (накладають металеві кільця, зав'язують руками два тугих вузла).

2.2.3. Трубку посередині між ділянками герметизації розрізують. Контейнер з плазмою від'єднують, етикетують та зберігають як вказано у п. 2.1.4.

2.2.4. Контейнер з ЕМ етикетують, зберігають та використовують, як вказано у п. 2.1.5 - 2.1.7.

2.3.1. Скляні флакони з консервованою кров'ю перевіряють на герметичність, відсутність тріщин.

2.3.2. Кров ретельно, повільно перемішують для рівномірного розподілу клітин у флаконі.

2.3.3. Флакони з кров'ю вкладають у центрифужні склянки з гумовими вкладками, зрівноважують водою та центрифугують при відцентровому прискоренні 1170 g протягом 12 хв. (див. додаток 1) при температурі (+4 +- 2) град. C.

2.3.4. Обробку флаконів з кров'ю для заготівлі ЕМ та плазми, виділення плазми, герметизацію, паспортизацію флаконів з цими компонентами, зберігання та використання їх проводять, як зазначено у п. 2.1.2 - 2.1.7.

2.3.5. ЕМ може бути використана для приготування еритроконцентрату (ЕК) з гематокритом 0,80 - 0,90 л/л. Для цього голку, витягнуту з флакону з плазмою (після її виділення), вводять у порожню стерильну ємкість, в яку за допомогою відсмоктування з флакону з ЕМ переводять залишок плазми з лейкоплівкою та еритроцитами загальним об'ємом до (30 +- 5) мл.

2.3.6. ЕК використовують для одержання ЕМ, збідненої лейкоцитами та тромбоцитами, чи для одержання еритроцитної завісини, як зазначено у п. 2.1.6.

2.4.1. Перевіряють герметичність з'єднувальної трубки між головним та додатковим контейнерами.

2.4.2. Кров ретельно, повільно перемішують для рівномірного розподілу клітин в контейнері.

2.4.3. Контейнери з кров'ю вміщують у центрифужні склянки, зрівноважують водою та центрифугують при відцентровому прискоренні 1250 g протягом 20 хв. при температурі (+4 +- 2) град. C (див. додаток 1).

2.4.4. Подальше виділення плазми та ЕМ, герметизацію та етикетування контейнерів з цими компонентами, зберігання та використання їх проводять, як зазначено у пп. 2.2.2 - 2.2.4; 2.3.5 - 2.3.6.

Трансфузії еритроцитної маси, збіднілої лейкоцитами та тромбоцитами (ЕМЗЛТ), показані сенсибілізованим хворим, які мають лейкоцитарні, тромбоцитарні антитіла, з метою попередження негемолітичних післятрансфузійних реакцій. Збідненою вважається ЕМ, з якої вилучено 70% та більше лейкоцитів від початкової кількості у цільній крові.

Найефективнішим методом одержання ЕМЗЛТ є кріоконсервування еритроцитів з подальшим їх розморожуванням та відмиванням від кріофілактиків. Цей метод дозволяє одержати трансфузійне середовище, практично повністю (на 98% і більше) позбавлене лейкоцитів та тромбоцитів. Переливання еритроцитів, що їх заготовляють у такий спосіб, чинить найбільш сприятливу дію у хворих, сенсибілізованих до антигенів лейкоцитів та тромбоцитів.

Одержання ЕМЗЛТ можливе також шляхом центрифугування крові та відмивання еритроцитів при температурі (7 +- 2) град. C.

Всю свіжозаготовлену (до 2 - 4 год.) консервовану кров фракціонують з метою одержання ЕМЗЛТ, концентратів тромбоцитів та лейкоцитів. Центрифугують її у цьому випадку при температурі (22 +- 2) град. C.

Відмиваючим розчином є стерильний апірогенний 0,9% розчин натрію хлориду (без антибіотиків).

Заготівлю вищезазначених компонентів крові здійснюють заздалегідь згідно з поданими заявками лікувальних закладів. У лікувальні заклади необхідно видавати тільки еритромасу зі зменшеною кількістю лейкоцитів.

3.1.1. Флакони з кров'ю, що зберігалися протягом 1 - 7 діб після взяття крові від донора за температури (4 +- 2) град. C, вміщують у центрифужні склянки з гумовими вкладками, зрівноважують попарно та центрифугують при відцентровому прискоренні 1700 g протягом 11 хв. (див. додаток 1) за температури (5 +- 2) град. C.

3.1.2. Виділення плазми, герметизацію її, етикетування, зберігання та використання проводять, як зазначено в пп. 2.1.2 - 2.1.4.

3.1.3. Біля (1 +- 0,2) см (15 - 20 мл) плазми та шар лейкоцитів з осадженими еритроцитами висотою (1 + 0,2) см (15 - 20 мл), що залишилися у флаконі, переводять стерильною системою під вакуумом в інший стерильний флакон. Виділені таким чином лейкоцити йдуть на виготовлення інтерферону.

3.1.4. До еритроцитів, що залишилися, додають через стерильну систему під вакуумом 0,9% розчин натрію хлориду (співвідношення об'єму розчину і еритроцитів приблизно 4:1), ретельно перемішують та центрифугують при 2000 g протягом 5 хвилин при температурі (5 +- 2) град. C (див. додаток 1).

3.1.5. Після центрифугування флакони обережно переносять у бокс, знову обробляють поверхню корка та горловину флакона тампоном, змоченим 96% етиловим спиртом та відсмоктують розчин натрію хлориду з залишками лейкоцитів, що розташовуються шаром сіруватого кольору на поверхні еритроцитів висотою (0,5 +- 0,2) см (10 - 15 мл).

3.1.6. Процедуру відмивання повторюють ще двічі, якщо використовували свіжозаготовлену кров (до 1 доби зберігання), чи один раз, якщо кров зберігалась 2 - 7 діб.

3.1.7. Корок флакону з ЕМЗЛТ обробляють 5% розчином йоду, місце проколу заливають колодієм та герметизують стерильним розплавленим парафіном.

3.1.8. На флакон з еритроцитами, одержаними після 3- чи 2-разового відмивання, зверху етикетки для крові наклеюють етикетку "Еритроцити, зі зменшеною кількістю лейкоцитів", на якій вказують назву закладу-виготовлювача, кількість лейкоцитів в 1 мл еритроцитної маси, дату заготівлі крові, дату відмивання, групу крові та резус-фактор, прізвище донора та прізвище лікаря, який проводив відмивання. Термін зберігання ЕМЗЛТ - 24 години за температури (4 +- 2) град. C.

3.1.9. Для контролю стерильності проводять бактеріологічний посів ЕМЗЛТ з одного флакону від кожної серії, заготовленої в один день. Якщо серія складається з 20 чи більше флаконів, посів проводять з кожного 20-го флакону з відмитими еритроцитами.

3.2.1. Консервовану кров, заготовлену в полімерні контейнери, не більше 4 год. зберігання при кімнатній температурі (+22 +- 2) град. C, піддають фракціонуванню на компоненти. Для одержання ЕМЗЛТ може бути використана кров одразу ж після заготівлі (паралельно з виділенням концентратів тромбоцитів (КТ), концентратів лейкоцитів (КЛ) та плазми) або кров 2 - 7 діб зберігання при температурі (4 +- 2) град. C.

3.2.2. Контейнери з консервованою кров'ю, призначеною для одержання ЕМЗЛТ, після ретельного повільного перемішування вміщують у центрифужні склянки, зрівноважують та центрифугують при відцентровому прискоренні 1250 g протягом 20 хв. (див. додаток 1). При використанні свіжозаготовленої крові (не більше 4 год. зберігання), призначеної для заготівлі концентратів тромбоцитів та лейкоцитів, при центрифугуванні встановлюють температуру (22 +- 2) град. C. Кров, яка зберігалася більше 4 год., центрифугують при температурі (5 +- 2) град. C. При такому режимі еритроцити осідають на дно контейнера, над ними розташовується лейкоцитарно-тромбоцитарний шар (ЛТШ) сіро-білого кольору, зверху якого знаходиться бідна клітинами плазма (БКП).

3.2.3. Після зупинки центрифуги контейнер з кров'ю (N 1), з'єднаний з іншими порожніми контейнерами (N 2 та N 3) обережно витягують з центрифуги, передають у бокс та вміщують у плазмоекстрактор, етикеткою, повернутою до його задньої пластини.

У разі заготівлі крові у одинарний контейнер, в його штуцер вводять голку контейнера без консерванту.

3.2.4. Передньою рухомою пластиною плазмоекстрактора натискують на контейнер з кров'ю. Послаблюють затискач на з'єднувальній трубці між контейнерами N 1 та N 2 та переводять плазму у контейнер N 2. Коли в контейнері N 1 над еритроцитами залишається шар плазми висотою 2 - 3 см, об'ємом біля 40 - 50 мл (при фракціонуванні крові, призначеної для виділення КТ), на з'єднувальну трубку накладають затискач на відстані 2 - 5 см від контейнера N 2. Під час заготівлі ЕМЗЛТ з крові, що зберігалася, не призначеної для виділення КТ, затискач на з'єднувальну трубку між контейнерами накладають в той момент, коли межа між плазмою та еритроцитами буде біля вихідного отвору контейнера N 1.

3.2.5. Плазму, що залишилася в контейнері N 2, разом із шаром еритроцитів висотою 1 - 2 см (загальним об'ємом 30 - 40 мл) переводять у другий додатковий чи приєднаний контейнер.

3.2.6. На з'єднувальну трубку на відстані 2 - 5 см від контейнера N 1 та на такій же відстані від контейнера N 3 накладають затискач. Герметизують та роз'єднують контейнери з еритроцитами, плазмою та ЛТШ.

3.2.7. Контейнер з плазмою направляють для заморожування чи приготування препаратів плазми.

3.2.8. Контейнер з ЛТШ направляють на повторне центрифугування з метою одержання КТ та КЛ.

3.2.9. До еритроцитів, що залишились у головному контейнері (N 1), за допомогою системи, що складається з голки, з'єднаної з полівінілхлоридною (ПВХ) трубкою та введеною у штуцер контейнера N 1, додають стерильний 0,9% розчин натрію хлориду, заповнюючи контейнер та ретельно змішують. Трубку, що веде до контейнера, герметизують шляхом зв'язування двох тугих вузлів чи запаюванням. Контейнер вміщують у центрифужну склянку, зрівноважують та центрифугують при відцентровому прискоренні 2000 g протягом 5 хв. при температурі (5 +- 2) град. C (див. додаток 1).

3.2.10. Після центрифугування контейнер обережно переносять у бокс. Кінець трубки обробляють 5% розчином йоду та 96% етиловим спиртом, відсікають герметизуючі вузли, трубку контейнера з'єднують стерильно з системою флакона, що залишився після відмиваючого розчину. За допомогою плазмоекстрактора в цей флакон переміщують надосад - залишок лейкоцитів та шар еритроцитів висотою (0,5 +- 0,2) см (10 - 15 мл). Не порушуючи принципу закритого методу відмивання, приєднують інший флакон з 0,9% розчином натрію хлориду.

3.2.11. Процедуру відмивання повторюють ще двічі.

3.2.12. Етикетування, зберігання та контроль стерильності проводять згідно з пп. 3.1.8 - 3.1.9.

3.3.1. Еритроцитну масу зберігають в холодильнику при температурі (4 +- 2) град. C від 2 до 7 діб.

3.3.2. Для заготівлі ЕМЗЛТ краще використовувати ЕМ чи еритроконцентрат, що зберігався протягом 2 - 7 діб.

3.3.3. Етикетування, зберігання та контроль стерильності проводять згідно з пп. 3.1.8 - 3.1.9.

4.1. Консервовану кров, призначену для виділення КТ, зберігають при кімнатній температурі (22 +- 2) град. C не довше 4 - 6 год. з моменту заготівлі.

4.2. Перед центрифугуванням крові перевіряють герметичність контейнера (флакону) з кров'ю, а також перекриття з'єднувальної трубки між головним та додатковими контейнерами.

4.3. Кров в контейнерах (флаконах) ретельно перемішують, вміщують у центрифужні склянки та центрифугують при відцентровому прискоренні: контейнери - 680 g протягом 13 хв.; флакони - 1380 g протягом 6 хв. або 680 g протягом 20 хв. (див. додаток 1) при температурі (22 +- 2) град. C. Таким чином, кров поділяється на збагачену тромбоцитами плазму (ЗТП) та ЕМ; ЗТП та ЕМ відділяють у контейнери 300/300 без консерванту.

4.4. Контейнер (флакон) з ЕМ від'єднують від контейнера з плазмою, етикетують та вміщують у холодильник за температури (4 +- 2) град. C. Термін зберігання еритроцитної маси для переливання - 21 день. Подальше використання ЕМ проводять згідно з пп. 2.1.5 - 2.1.7; 2.3.5 - 2.3.6.

4.5. Контейнери із ЗТП центрифугують при відцентровому прискоренні 2400 g протягом 20 хв. при температурі (4 +- 2) град. C (див. додаток 1). При такому режимі тромбоцити з плазми осідають на дно контейнера, а над ними розташовується бідна клітинами плазма (БКП).

4.6. Після зупинки центрифуги контейнери обережно витягують з центрифужних склянок та вміщують між пластинами плазмоекстрактора чи підвішують на штатив у вертикальному положенні; додатковий порожній контейнер розташовують на столі.

4.7. Відкривають затискач на з'єднувальній трубці між контейнерами. Тиском пластини плазмоекстрактора на контейнер більшу частину БКП вміщують у порожній контейнер. Коли над тромбоцитами залишається 40 - 60 мл плазми, необхідної для подальшого їх ресуспендування, з'єднувальну трубку перекривають затискачем на відстані 2 - 5 см від контейнера з концентратом тромбоцитів (КТ).

4.8. Контейнер з КТ, виймають з плазмоекстрактора та, послаблюючи затискач на трубці, витискають повітря з нього в з'єднувальну трубку чи контейнер з БКП. Наявність повітря в контейнері з КТ може привести до їх агрегації. Контейнери герметизують.

4.9. Контейнер з плазмою після етикетування зберігають та використовують згідно з п. 2.1.4.

4.10. Контейнер з КТ залишають без змішування у спокійному стані на 1 год. при температурі (22 +- 2) град. C. У такому стані відбувається спонтанна дезагрегація тромбоцитів. Спроба ресуспендувати тромбоцити одразу ж після відділення бідної клітинами плазми може привести до незворотньої агрегації клітин, внаслідок чого тромбоконцентрат виявиться непридатним для переливання.

4.11. Через 1 год. тромбоцити ресуспендують обережним розмішуванням до гомогенної зависі без видимих агрегатів у плазмі, що залишилась в контейнері після відділення БКП.

4.12. Контейнер з КТ етикетують (на етикетці вказують назву установи-заготовлювача, об'єм та кількість тромбоцитів (не менше 0,5 х 10^9/л), дату та час їх заготівлі, термін зберігання, групу крові та резус-фактор донора, реєстраційний номер, дату та час заготівлі крові). Для визначення об'єму КТ від ваги контейнера з клітинами віднімають масу порожнього контейнера, що дорівнює (23,0 +- 1,0) г.

5.1. Кров заготовлюють у полімерні контейнери.

5.2. Контейнери з консервованою кров'ю, після перевірки на герметичність та ретельного змішування в них крові, вміщують у центрифужні склянки, центрифугують при відцентровому прискоренні 2150 g протягом 20 хв. при температурі (22 +- 2) град. C (див. додаток 1). При такому режимі еритроцити осідають на дно контейнера, над ними розташовується лейкоцитарно-тромбоцитарний шар (ЛТШ) сірувато-білого кольору, зверху якого знаходиться БКП.

5.3. Контейнер з кров'ю (N 1), з'єднаний з іншими порожніми контейнерами, обережно витягують з центрифужної склянки, не порушуючи межу між шарами, та вміщують у плазмоекстрактор етикеткою до його задньої пластини.

5.4. Переводять плазму у контейнер N 2 згідно з п. 2.2.2. Коли у контейнері N 1 над еритроцитами залишається шар плазми висотою 4 - 5 см об'ємом 65,0 - 75,0 мл, на з'єднувальну трубку накладають затискач на відстані 2 - 5 см від контейнера N 2. Масу контролюють зважуванням.

5.5. Для виділення ЛТШ на з'єднувальну трубку між контейнерами N 1 та N 3 послаблюють затискач та переводять увесь ЛТШ разом з плазмою, що залишилась, та невеликим шаром еритроцитів об'ємом 50,0 +- 15,0 мл у контейнер N 3. Об'єм переведеної плазми лейкоцитів та тромбоцитів складає приблизно 115 - 125 мл. На з'єднувальну трубку на відстані 3 - 5 см від контейнера N 1 та на такій же відстані від контейнера N 3 накладають затискач. При використанні контейнера 500/300 (450/300) для виділення ЛТШ до контейнера N 1 приєднують контейнер 300/300 без консерванту.

5.6. Контейнер N 1, в якому міститься концентрат еритроцитів (КЕ) з гематокритним числом (0,80 - 0,90) л/л, частково позбавлений лейкоцитів та тромбоцитів, від'єднують від контейнера N 3 та герметизують, етикетують, зберігають згідно з пп. 2.1.5 - 2.1.7.

5.7. Контейнер N 2, в якому міститься БКП, етикетують, зберігають та використовують згідно з п. 2.1.4.

5.8. Контейнер N 3, який містить ЛТШ з домішкою плазми та еритроцитів, у парі з іншим контейнером з ЛТШ вміщують у центрифужні склянки у вертикальному положенні, зрівноважують та центрифугують при відцентровому прискоренні 190 g протягом 10 хв. при температурі (+22 +- 2) град. C. У центрифужні склянки вкладають тверді пластини-вкладки, які здавлюють контейнери з боків, для забезпечення постійної товщини шару по всій висоті контейнера під час центрифугування та фіксують їх гумовими кільцями. При такому режимі еритроцити та лейкоцити осідають на дно контейнера, а концентровані тромбоцити в стані зависі у плазмі розташовуються над ними.

5.9. Після зупинки центрифуги контейнер N 3 обережно витягують та вміщують у плазмоекстрактор у вертикальному положенні, приєднують до нього контейнер N 4 без консерванту, який розташовують нижче на столі. Послаблюють затискач на з'єднувальній трубці між контейнерами та повільно переміщують КТ з контейнера N 3 у контейнер N 4. Коли у вихідного отвору трубки контейнера N 3 з'явиться шар лейкоцитів, накладають затискачі на відстані 2 - 5 см від контейнерів. Проводять герметизацію та роз'єднання контейнерів.

5.10. Контейнер N 3, що містить концентрат лейкоцитів (КЛ) з домішкою еритроцитів, від'єднують. На етикетці вказують назву закладу-заготовлювача, об'єм КЛ та кількість лейкоцитів (не менше 0,8 х 10^9/л), дату та час його заготівлі, термін зберігання, групу крові та резус-фактор донора, реєстраційний номер, дату та час заготівлі крові.

5.11. Контейнер N 4, що містить концентрат тромбоцитів, етикетують згідно з п. 4.12.

6.1. Бактеріологічний контроль компонентів крові.

Контроль стерильності крові проводять відповідно до Інструкції з контролю стерильності консервованої крові, її компонентів, кровозамінників та консервуючих розчинів.

6.2. Перед тим, як видати компоненти крові для трансфузії, проводять оцінку їх якості. Критеріями придатності для нативної плазми, концентрату тромбоцитів та лейкоцитів під час візуального огляду є прозорість плазми (відсутність каламуті, пластівців, прожилків фібрину), гомогенність зависі клітин, відсутність агрегатів; еритроцитної маси, еритроцитної зависі та ЕМЗЛТ - прозорість надстою, рівномірність еритроцитного шару, відсутність видимих згустків; у всіх компонентів - цілість та герметичність полімерних контейнерів та скляних флаконів, наявність на них оформлених етикеток із зазначенням терміну придатності.

6.3. Зберігання та облік КТ, одержаного з свіжозаготовленої крові у полімерних контейнерах, проводять при кімнатній температурі (+22 +- 2) град. C протягом 24 год. чи при умові постійного перемішування на автоматичних мішалках протягом 72 год. при тій же температурі. Можливе також зберігання КТ протягом 24 год. в холодильниках при температурі (4 +- 2) град. C, особливо в тих випадках, коли умови не дають можливості забезпечити режим кімнатної температури. Вийнятий з холодильника полімерний контейнер з КТ може вміщувати видимі агрегати тромбоцитів, які зникають при температурі (+22 +- 2) град. C протягом 1 год. у спокої та при подальшому обережному перемішуванні. КТ, одержаний із свіжозаготовленої крові, зберігають у скляних флаконах при температурі (+22 +- 2) град. C протягом 24 год. У КТ, отриманому з дози консервованої крові, повинно бути не менш як 0,5 х 10^11/л тромбоцитів в об'ємі плазми не більше 75 мл.

Зберігання КЛ проводять при температурі (+22 +- 2) град. C чи в умовах холодильника при температурі (4 +- 2) град. C протягом 24 год. У КЛ повинно бути не менш як 0,8 х 10^9/л клітин в об'ємі плазми не більше 75 мл. Об'єм концентрату клітин визначають зважуванням контейнера з КТ та КЛ, з маси якого віднімають вагу порожнього контейнера, що становить в середньому (23 +- 1) г.