Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ"( 401-14 ). Цей Закон визначає спеціальний статус Києва, якстолиці України, особливості здійснення виконавчої влади тамісцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України( 254к/96-ВР ) та законів України.
Закон України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ). ЦейЗакон визначає основні принципи встановлення і застосування цін ітарифів та організацію контролю за їх дотриманням на територіїреспубліки.
Постанова Верховної Ради України "Про Концепцію сталого
розвитку населених пунктів" ( 1359-14 ). В цьому документі
визначено основні напрями державної політики щодо забезпечення
сталого розвитку населених пунктів, в тому числі - висвітлено
ключові моменти щодо подальшого розвитку житлово-комунальної
сфери.
Постанова Кабінету Міністрів України "Про встановленняповноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міськихрад щодо регулювання цін (тарифів)" ( 1548-96-п ). Цим документомзатверджувалися повноваження центральних органів виконавчої влади,Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської таСевастопольської міських державних адміністрацій щодо регулювання(встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів),торговельних (постачальницько-збутових) надбавок, нормативіврентабельності, запровадження обов'язкового декларування зміни)цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (в цьомупереліку, визначеному додатком до постанови є і тарифи на тепловуенергію і тарифи на послуги водопостачання та водовідведення таряд інших тарифів на житлово-комунальні послуги).
Міський рівень управління житловим господарством на сьогодні- це ієрархія організаційних структур управління, склад такількість яких визначені специфікою житлового господарства м.Києва. Відповідно до чинного законодавства Київська міська рада таїї виконавчий орган - Київська міська державна адміністраціявизначають "правила гри" на місцевому ринку житлово-комунальнихпослуг, регулюють діяльність комунальних підприємств та ЖЕО,вирішують питання субсидій (дотування) інших суб'єктів даногоринку (див. Схема 1).
Схема 1
Організаційна схема управління житловим
господарством м. Києва
(Схема відсутня)
Безпосередньо за розвиток житлового господарства м. Києвавідповідає заступник голови КМДА з питань житлово-комунальногогосподарства. Він є безпосередньо підзвітним Київському міськомуголові та першому заступнику голови КМДА. Оперативне управлінняздійснює Головне управління житлового господарства м. Києва, якбезпосередньо, так і через управління житлово-комунальногогосподарства районних в м. Києві держадміністрацій. Останніпідпорядковані організаціям - Головному управлінню житловогогосподарства м. Києва та районним в м. Києві держадміністраціям.Питаннями тарифоутворення та забезпечення відповідності рівня цінїх якісним і кількісним показникам, у місті займається Головнеуправління з питань цінової політики виконавчого органу Київради(КМДА).
На сьогоднішній день діяльність цих управлінь єнескоординованою. Тому цілий ряд рішень та розпоряджень, які булиприйняті на рівні міста за ініціативою одного з управлінь надалівідмінялися, оскільки вони не враховували всі нюанси розвиткужитлово-комунального господарства і, як наслідок, могли негативнопозначитися на подальшій діяльності тієї сфери, якою керувало іншеуправління. Найбільш характерним прикладом є прийняття рішеннящодо переходу до розрахунків за показниками лічильників.
Демонополізація, яка є необхідною умовою подальшого розвиткужитлового господарства, може здійснюватись лише у випадку, колинаведені вище проблеми знайдуть своє практичне вирішення. Адже, зазростання чисельності приватних структур, на перше місце виходитьекономічний аспект. Впливати на діяльність недержавних підприємствмісто зможе лише шляхом ефективної та продуманої тарифноїполітики, коли вектор подальшого розвитку тієї чи іншої галузіжитлово-комунального господарства можна буде коригувати шляхомзастосування відповідних економічних важелів. А формувати такуполітику повинні Головне управління житлового господарства спільноз Головним управлінням цінової політики та Головним управліннямкомунального господарства виконавчого органу Київради (КМДА).
При неузгоджені дій різних підрозділів міської влади, які втій чи іншій мірі впливають на розвиток житлово-комунальної сфери,розраховувати на успішне реформування галузі неможливо. В цьомуконтексті надзвичайно важливого значення набуває міська робочагрупа з питань реформування житлово-комунального господарства, якамає забезпечувати координацію робіт.
Складною залишається ситуація і на більш низькому рівніуправління. Збереження існуючого монополізму комунальних ЖЕКівспричиняє підтримку високого рівня витрат, а відповідно і вартостіна дані послуги. Це обумовлено тим, що монополістам немаєнеобхідності шукати шляхів зниження собівартості, які б робилинадані ними послуги конкурентноздатними.
На рівні міста поки що не зроблено жодних конструктивнихзаходів в напрямку відкриття ринку послуг з керування житловимфондом для приватного бізнесу. Основними причинами такогоположення є: пріоритетність правових питань у сфері керуваннядержавним майном за практично повної відсутності проробленняорганізаційно-фінансової сторони діяльності по передачі керуванняжитловим фондом приватним компаніям; а також невідпрацьованістьмеханізму проведення першочергових заходів для забезпеченняпочатку роботи приватної компанії з керування житловим фондом.
Недостатньо активно розвивається процес передачі житловихбудинків у керування товариствам власників житла. Зараз в столиціналічується лише 258 ОСББ, які безпосередньо управляють таобслуговують житло. Для районних адміністрацій даний напрямокдіяльності поки не став пріоритетним.
2.1.4.2. Висновки
1. Існуюча система управління житловим господарством можеефективно функціонувати лише в умовах збереження системи монополійкомунальних підприємств, які будуть напряму підпорядкованівідповідним управлінням виконавчого органу Київради (Київськоїміської адміністрації). Зміна форм власності комунальнихпідприємств-монополістів, виводить їх зі сфери прямої дії міськоїадміністрації, в той час, як механізм непрямого впливу (черезсистему тарифоутворення) невідпрацьовано, в тому числі - івзаємодія між відповідними управлінськими підрозділами.
2. В місті спостерігається надзвичайно низька активність щодостворення товариств власників житла в сформованій забудові, у томучислі в муніципальних житлових будинках, де більшість квартирзнаходяться в приватній власності. Основними причинами, щогальмують формування кондомініумів і організацію товаристввласників житла в існуючій забудові, є:
- відсутність на рівні міста необхідної нормативної бази, якаб регламентувала діяльність ОСББ в столиці;
- відсутність економічних стимулів до утворення товаристввласників житла;
- значний недоремонт житлового фонду, відсутність системинагромаджень фінансових засобів, необхідних для ремонту житловогофонду, обмеженість бюджетних засобів, що направляються наутримання і ремонт житлового фонду;
- незначне число організацій, що надають юридичну,економічну, організаційну й іншу консультаційну допомогутовариствам, а також сприяють формуванню кондомініумів, реєстраціїтовариств власників житла, що виникають у сформованій забудові абов будинках-новобудовах;
- не переборена інертність мислення частини відповідальнихпрацівників органів виконавчої влади і керівників всіх рівнів,пов'язана з недовірою у можливість домовласників керуватижитловими будинками, а також відсутність моральної неготовностібільшості жителів багатоквартирних будинків самостійно керуватисвоєю власністю і їхня переконаність, що цей обов'язок цілкомлежить на місті.
3. Умови конкуренції дотримуються лише на папері, а конкурсніпроцедури щодо залучення недержавних установ до виконання послуг зобслуговування житла перетворилися в обтяжну формальність.Основними причинами цього є:
- практика регулювання конкурсних процедур адміністративнимиметодами при ігноруванні економічних (вимога проводити конкурсищорічно, у той час як економічно доцільно укладати договори нароботи на більш тривалий термін);
- управлінських структур відсутній інтерес до проведенняконкурсів і вибору найбільш ефективного виконавця послуг, оскількице ніякою мірою не впливає на їх фінансове положення.
2.1.5. Оцінка ефективності діяльності підприємств житловогогосподарства та чинної тарифної політики на житлові послуги
2.1.5.1. Характеристика поточної ситуації
Фінансовий стан більшості підприємств житлового господарстваможе бути оцінений, як складний. Основна діяльність (наданняпослуг з обслуговування житла є збитковою), прибуток отримуєтьсялише за рахунок залучення дотацій. Збитки від основної діяльностів 2002 р. житлових підприємств по м. Києву склали 9,1 млн. грн.
Кількість збиткових підприємств протягом 2002-2003 рр. нескорочується, зростає дебіторська та кредиторська заборгованістьЖЕО, яка на початок 2003 р. склала відповідно 760,9 млн. грн. та770,8 млн. грн. При цьому борги перед кредиторами (в першу чергу -перед комунальними підприємствами та бюджетом) перевищують дебетпідприємств. Обмежені житлові підприємства і в "живих" грошовихкоштах. Всі ці фактори свідчать про низьку платоспроможність ЖЕОта загрозу банкрутства.
Низька фінансова спроможність негативно позначається і наролі житлового господарства в міській економіці. Її значення длясоціально-економічного комплексу міста, як складової ланки єдиноїгосподарської системи, скоріше негативне: тут стабільноскорочується питома вага чисельності працюючих, обсягів інвестиційта створеного ВВП (Таблиця 7), в той час, як відповіднізагальноміські показники зростають.
Таблиця 7
Питома вага основних показників діяльності житлового
господарства м. Києва в столичній економіці
в 1996-2002 роках, %
-----------------------------------------------------------------
| Назва | Рік |
| показника |-----------------------------------------------|
| | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 |
|---------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------|
|Чисельність | 2,1 | 2,2 | 2,2 | 2,4 | 2,1 | 2,1 |
|зайнятих | | | | | | |
|---------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------|
|Створений ВВП | 2,8 | 2,2 | 2,4 | 2,2 | 1,6 | 1,6 |
|---------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------|
|Обсяг |д.в.** | 1,1 | 1.2 | 0,7 | 0,6 | 0,5 |
|інвестицій | | | | | | |
-----------------------------------------------------------------
_______________
** дані відсутні
Нагальною проблемою є зростаюча заборгованість переджитловими організаціями населення - основного постачальникареальних фінансових ресурсів. Станом на 01.01.2003 р.заборгованість по м. Києву за послуги житлових організаційстановить близько 120 млн. грн., що практично на 12% більше, ніжна початку року.
Збитковість більшості житлових організацій обумовлює низькуефективність їх роботи. Характерними особливостями галузі є високаступінь зносу основних фондів, суттєве погіршення якостіобслуговування. В значній мірі це обумовлено саме відсутністюкоштів, необхідних для проведення ремонту та модернізаціїжитлового фонду міста.
Практично єдиним інвестором виступають місцеві органи влади,на які лягає основний тягар по підтриманню в належному станіжитлового фонду. Лише завдяки зусиллям міської влади в 1996-2002рр. було введено в експлуатацію: понад 600 кмводопровідно-каналізаційних мереж, встановлено більше 11 тис.лічильників тепла та води, відремонтовано майже 300 ліфтів. Лишереконструкція житлового фонду проводиться з залученням коштівінвесторів. Але загальні обсяги робіт з модернізації та оновленняжитла (а це близько 25 тис. кв. м на рік) є явно недостатніми дляреконструкції 2,7 млн. кв. м житла до 2010 р., як це передбаченоГенеральним планом.
Очевидним є необхідність створення умов, за яких житловіпідприємства мали б можливість самостійно формувати фінансову базудля належного утримання житлового фонду. А це значить, що оплатаза надані послуги повинна забезпечувати необхідні ресурси не лишедля простого, але й для розширеного відтворення.
Встановлена в столиці квартирна плата цим вимогам невідповідає. Зараз, за рахунок коштів, залучених за цією статтею,покривається лише близько 60% витрат. Квартирна плата становитьлише 56% від нормативних потреб (Таблиця 8).
Таблиця 8
Порівняння нормативної та фактичної квартирної
плати за статтями витрат
-------------------------------------------------------------------
| N | Показник |Витрати на утримання | Відхилення |
|п/п | |житлового фонду |від нормативу|
| | |(коп./кв.м.заг.пл.) | |
| | |----------------------+-------------|
| | |По |Фактично | коп. | % |
| | |нормативу | | | |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|1 |Заробітна плата |9,80 |8,40 |1,40 |85,71 |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|2 |Нарахування на з/пл. |3,72 |3,20 |0,52 |85,93 |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|3 |Тех. обслуг, будинків |12,71 |8,00 |4,71 |62,94 |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|3.1 |в т.ч. обслуговування |8,58 |5,70 |2,88 |66,43 |
| |ліфтів | | | | |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|4 |Вивезення сміття |8,86 |7,50 |1,36 |84,65 |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|5 |Ремонт житлового фонду |9,69 |3,10 |6,59 |31,99 |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|6 |Ремонт інших основних |1,10 |0,01 |1,09 |0,91 |
| |фондів | | | | |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|7 |Матеріальні витрати |11,84 |2,80 |9,04 |23,65 |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|8 |Ел. енергія на власні |0,40 |0,10 |0,30 |25,00 |
| |потреби | | | | |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|9 |Теплова енергія на |0,70 |0,40 |0,30 |57,14 |
| |власні потреби | | | | |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|10 |Ел.енергія на освітлен-|6,45 |3,99 |2,46 |61,86 |
| |ня сход. клітин, робота| | | | |
| |ліфтів | | | | |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|11 |Вода (полив, миття) |2,05 |0,20 |1,85 |9,76 |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|12 |Аморт. відрах, на повне|2,10 |1,60 |0,50 |76,19 |
| |відшкодування неж.буд | | | | |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|13 |Аморт. відрах, на повне|1,50 |0,40 |1,10 |26,67 |
| |відн. основних фондів | | | | |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|14 |Інші витрати |9,75 |5,50 |4,25 |56,41 |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|15 |Витрати всього |80,67 |45,20 |35,47 |56,03 |
| |(тис.грн.) | | | | |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|16 |ПДВ |16,13 |9,10 |7,03 |56,42 |
|----+-----------------------+----------+-----------+------+------|
|17 |Всього (з ПДВ) |96,80 |54,30 |42,50 |56,10 |
-------------------------------------------------------------------
Як видно з таблиці, спостерігаються диспропорції і в самійструктурі квартирної плати. В першу чергу це стосується двохстатей - матеріальні витрати та заробітна плата. Перша за фактом вструктурі витрат займає 6,2% (норма - 14,7%), друга за фактом -25,7% (норма - 16,8%). Такий стан справ дає підстави длятвердження, що збільшення заробітної плати відбувається саме зарахунок скорочення витрат на утримання будинків. Іншими словами -мешканці житла та місто (як власник житлового фонду) додатковосубсидіюють працівників житлової сфери, при тому що останні невиконують належними чином необхідний обсяг робіт.
В місті виникла суперечлива ситуація. З одного боку, тарифи вжитловій сфері мають бути збільшені для того, щоб 100%відшкодувати витрати на утримання житла. З іншого - збільшеннятарифів за існуючої якості обслуговування та фактичного скороченняноменклатури послуг, які надають ЖЕО, порівняно з встановлениминормами, є абсолютно некоректним, по відношенню до киян. Аджеостанні, сплачуючи квартирну плату, фінансують реально не наданіпослуги. Автоматичне підвищення тарифів не вирішить проблемиякісного утримання житла.
Характерно, що при плануванні, обліку і калькуляції витрат нажитлово-комунальні послуги враховуються витрати самої житловоїорганізації, а не кошти, необхідні для керування і утриманняжитлового будинку. У вартість 1 кв. м включаються витрати наутримання виробничих баз, техніки, устаткування, що встановлені щеза нормативами 70-х років. Відносять сюди також і утриманнябудинків відпочинку, санаторіїв та проведення семінарів. При цьомуостанні, досить часто, проводяться не лише за межами Києва, але йза межами України.
Тому проведення аудиту послуг, в тому числі - технічного,дозволить вилучити неіснуючі статті витрат і має статиобов'язковою передумовою перегляду самого розміру квартирноїплати.
2.1.5.2. Висновки
1. Фінансовий стан підприємств житлового господарства єскладаним: прибуток забезпечується лише шляхом отримання дотацій зміського бюджету, кредиторська заборгованість перевищуєдебіторську і становить 770,8 млн. грн. (станом на 1.01.2003 р.).
2. Доходи від основної діяльності відшкодовують менше 60%наданих послуг. При цьому заборгованість населення перед житловимиорганізаціями зростає, якщо на початок 2002 р. вона становила 79,8млн. грн., то станом на 01.01.2003 р. зросла майже до 120 млн.грн.
3. Фактична структура квартирної плати не відповідає існуючимнормам і нормативам витрат. Превалюючою є стаття витрат назаробітну плату, в той час як відрахування на матеріали становлять24% від існуючої норми.
4. Фактична номенклатура послуг скорочена, порівняно звстановленням нормами та правилами на 15-40%. Практично непроводяться обходи квартир, значно зменшені обсяги профілактичнихта планово-попереджувальних ремонтів.
5. Структура квартирної плати не відповідає реальнимфінансовим потребам підприємства:
- По-перше, при використанні галузевих нормативів,встановлених ще за Радянського Союзу, не враховується специфікадіяльності конкретного підприємства (наприклад, стан його основнихфондів), а також його реальні потреби, що можуть бути як вище, такі нижче нормативних величин. Крім того, деякі статті витратпрактично не піддаються нормуванню (наприклад,загальногосподарські витрати).
- По-друге, існуюча система бухгалтерського обліку в житловійсфері не відбиває реальних витрат підприємства з надання послуг.Крім того, що облік здійснюється не за касовим методом, чиннезаконодавство не дозволяє включати в собівартість ряд витрат.Наприклад, збитки від недобору платежів від населення, бюджетненедофінансування й ін.
- По-третє, амортизація, яка є складовою частиноюсобівартості, не відповідає реальним потребам підприємства навідновлення основних засобів. До того ж використанняамортизаційних відрахувань, що включаються до тарифу, ніяк нерегламентується.
- По-четверте, при формуванні тарифу не враховуються реальніпотреби підприємства в прибутку. Ряд необхідних витратпідприємства (наприклад, частина відсотків по обслуговуваннюотриманих позик) може бути зроблена тільки з прибутку. Якщоприбуток, що включається до квартирної плати, розраховувати яквизначений відсоток від собівартості, то цієї величини може невистачити для фінансування необхідних витрат.
- По-п'яте, на рівні міста необхідним є перегляд існуючихнормативів чисельності для адміністративно-управлінського йобслуговуючого персоналу житлових і експлуатуючих житловий фондорганізацій, а також - щодо максимального фонду оплати праці дляпланування витрат на заробітну плату.
6. Існуючі процедури формування тарифів, як правило, невраховують фактор платоспроможності споживачів і фінансовихможливостей бюджету. Не враховуються і вимоги споживачів до якостіпослуг, що надаються. Недооцінка реальної платоспроможностінаселення збільшує навантаження на бюджет у виді дотацій житловимпідприємствам. Переоцінка платоспроможності може привести до того,що підприємство позбавиться практично єдиного джерела "живих"грошей - платежів від населення за житлові послуги. Неврахуванняможливостей бюджету приводить до того, що підприємства хронічно неодержують від нього необхідні фінансові ресурси.
7. Як правило, існуюча система ціноутворення розглядає процеснадання тієї чи іншої житлової послуги як діяльність однієїорганізації, що виконує основний обсяг робіт з надання послуги, ане як сукупність взаємодій декількох господарюючих суб'єктів. Такаситуація веде до того, що діяльність окремих організацій,технологічно задіяних у наданні послуги, не враховується приформуванні квартирної плати.
8. Висока політизованість тарифоутворення. В існуючій системіпитання тарифів на житлові послуги часто є інструментом длядосягнення політичних цілей. У результаті прийнятих популістськихрішень муніципальні підприємства не одержують достатніх длянормальної роботи фінансових ресурсів. У свою чергу, це приводитьдо погіршення технічного стану їх основних засобів і зниженняякості комунальних послуг.
9. Закритість системи тарифоутворення. Квартирна плата, якправило, встановлюється на невизначений термін. Це веде до того,що створюється ситуація економічної невизначеності як дляспоживачів, так і для житлових підприємств і потенційнихінвесторів.
10. В столиці практично відсутня система тарифногорегулювання, що значно стримує притік позабюджетних коштів дляфінансування інвестиційних проектів житлового господарства. Навітьпри наявності добре розробленого інвестиційного проекту основнийризик інвестування в житлові підприємства пов'язаний зневизначеністю механізму перегляду тарифів. У ході встановленнятарифів інтереси потенційних інвесторів не враховуються, процедуритарифного регулювання не прозорі і не зрозумілі потенційномуінвестору. Таке положення справ фактично вводить заборону назалучення інвестицій у житлове господарство.
11. Квартирна плата не включає капітальні витрати, яківідшкодовуються ЖЕО за рахунок бюджетних коштів.
12. Не виведено зі структури витрат на комунальні послуги іне включено до квартирної плати витрати на утриманнявнутрішньобудинкових мереж. В результаті ЖЕО недоотримуютьщомісяця від 10 до 20% коштів, необхідних для виконаннявідповідних робіт.
13. Не визначено механізму перегляду та повернення населеннюкоштів у випадку ненадання або неналежного надання послуг зобслуговування житла.
2.1.6. Чинна система адресного соціального захисту населення
2.1.6.1. Характеристика поточної ситуації
Програму житлових субсидій у м. Києві було започатковано у1995 році на виконання постанови Кабінету Міністрів України від04.02.95 N 89 ( 89-95-п ) "Про надання населенню субсидій длявідшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг".Програма житлових субсидій стала важливим кроком у виконанніКонцепції соціального забезпечення населення України, прийнятоїВерховною Радою України 21.12.93 р. ( 3758-12 ) в частинісоціального захисту населення при переході до нової сплатинаселенням житлово-комунальних послуг.
Існуюча система надання житлових субсидій для всіх категорійотримачів (наймачі, власники, члени житлово-будівельнихкооперативів) передбачає, що їх розмір повинен залежати від обсягусімейного доходу.
Субсидія призначається в межах норм володіння чи користуваннязагальною площею житла та нормативів користування комунальнимипослугами та в разі, якщо відсоток сукупного сімейного доходу,який визначено Кабінетом Міністрів України, є недостатнім дляоплати житлово-комунальних послуг. При цьому розмір житловихсубсидій буде більше, чим менший сімейний доход. Малозабезпеченимкатегоріям громадян надаються адресні субсидії по сплаті за житлота комунальні послуги (в подальшому - житлові субсидії).
В зв'язку з поступовим підвищенням рівня оплати праці тазначним зниження рівня безробіття у м. Києві намітилась тенденціящодо зниження кількості сімей, які отримують субсидії, а саме:
грудень 1999 року - 151,8 тисяч сімей або 17,5% від
загальної кількості особових рахунків
грудень 2000 року - 141,2 тисяч сімей або 15,9% від
загальної кількості особових рахунків
грудень 2001 року - 116,5 тисяч сімей або 12,8% від
загальної кількості особових рахунків
грудень 2002 року - 91,325 тисяч сімей або 10,0% від
загальної кількості особових рахунків
За розрахунками така тенденція буде збережена і в подальшомудо запланованого припинення в 2005 році перехресного субсидіюваннятарифів на житлово-комунальні послуги, а також в разівипереджаючого зростання тарифів на газ та електроенергію, колипотреба в житлових субсидіях може зрости.
Проблемним питанням, яке потребує вирішення у випадкуприпинення перехресного субсидіювання та підвищення тарифів до100% покриття витрат - врахування положень чинного законодавстващодо рівня витрат на житлово-комунальні послуги. Закон України"Про прожитковий мінімум" ( 966-14 ) встановив перелік товарів тапослуг, їх обсяги, що гарантує конституційні права громадян. Припідрахунку рівня прожиткового мінімуму закладено, що рівень витратна житлово-комунальні послуги в структурі прожиткового мінімумустановить в середньому 12 відсотків. В столиці цей показник зараззнаходиться на рівні, визначеному нормами Закону. Проте, приблизнодля третини киян він складає від 20 до 40 відсотків від зарплати.А це значить, що подальше збільшення тарифів, без врахуванняплатоспроможності населення буде суперечити чинному законодавству.Більше того, навіть 12% витрат на житлово-комунальні послуги вдоходах населення при існуючому рівні і якості відповідних послугє високим показником.
Гострою в житловій сфері залишається проблема високоїкількості пільговиків - це 27 категорій (ветерани праці і війни,інваліди I, II груп, судді, прокурори у відставці та ін.). вонистановлять 21% від загальної чисельності квартиронаймачів.Законодавство звільняє їх (цілком або частково) від оплати зажитлово-комунальні послуги, а витрати, що приходяться на них, некомпенсують ні держава, ні відомства. Оцінюються такі пільги в1-1,5 млн. грн. на рік.
Важливим є те, що пільги та субсидії надаються тим, хтозвернувся по допомогу, маючи право на неї. Останнє має істотнезначення, судячи з накопиченої практики. Хоча житлові послуги, щодорожчають, уже зараз не може оплатити, за експертними оцінками,приблизно шоста частина киян, далеко не усі з них звертаються зажитловими субсидіями.
Причини такої пасивності в тому що, з одного боку, оформитиправо на одержання допомоги на житлово-комунальні послугизаважають бюрократичні перепони, з іншого боку - громадяни саміігнорують субсидію, якщо її розмір не перевищує 10% необхідноїплати.
2.1.6.2. Висновки
1. Відсутня система соціальних стандартів та нормативів усфері житлово-комунального обслуговування, які встановлюються зметою визначення гарантій щодо надання житлово комунальних послугі розмірів плати за житло та забезпечують реалізаціюконституційного права громадянина на житло.
2. Відсутні мінімальні соціальні нормативи життєзабезпеченнятериторіальної громади м. Києва у сфері житлово-комунальногогосподарства, які мають використовуватися при обрахуванні на їхоснові проекту міського бюджету на наступний рік для забезпеченняфінансування нарахованих пільг і субсидій.
3. Потребує розроблення механізм відшкодування доходів, щовипадають у житлових і ресурсопостачальних організацій від наданняпільг по оплаті житлових і комунальних послуг громадянам, що маютьна те право відповідно до діючих нормативних і законодавчих актів(близько 1-1,5 млн. грн. щорічно).
4. Відсутня система автоматизованого перерахунку платежів зажитлово-комунальні послуги і житлові субсидії на оплату житлових ікомунальних послуг з використанням єдиної квитанції.
2.1.7. Ефективність використання ресурсів та енергозбереженняв галузі
2.1.7.1. Характеристика поточної ситуації
Диспропорція в розвитку житлового будівництва та інженерногозабезпечення, доступність та дешевизна енергоносіїв, що булизвичними протягом багатьох років, створили ситуацію практичноповного ігнорування питань енергозбереження та запровадженняефективних маловитратних технологій у житлово-комунальній сфері.
На обслуговування 1 кв. м у м. Києві витрачається в декількаразів більше енергоресурсів, ніж у середньому по Західній Європі,чисельність персоналу ЖЕО, зайнятого обслуговуванням 1 тис.мешканців, також у 1,5-2 рази більший - при низькій якості послуг,що надаються населенню.
Враховуючи, що житловий фонд разом з іншими об'єктамисоціальної сфери споживають 85 відсотків енергоресурсів, одним зосновних напрямків реформування житлового господарства єенергозбереження, проведення ефективної енергозберігаючоїполітики.
Одним із важливих заходів реалізації цієї політики євстановлення приладів обліку енергоресурсів.
Станом на 01.01.2002 р. в м. Києві встановлено 5632лічильників холодної води (60% від потреби), 421 лічильник гарячоїводи (5,6% від потреби), 915 лічильників тепла (10% від потреби).
2.1.7.2. Висновки
1. В столиці спостерігається низький рівень обладнанняжитлових будинків приладами обліку витрат теплової енергії,холодної та гарячої води.
2. Роботи по впровадженню заходів з енергозбереження тапроведення серед населення відповідної роз'яснювальної роботи єнезадовільними.
3. Відсутні програми впровадження інновацій в житловомугосподарстві.
4. Недосконалою є інформаційна база по технічному станужитлового фонду.
2.2. Проблеми та тенденції розвитку галузі
Житловий комплекс Києва в цілому забезпечує необхідні умовидля проживання населення, має належний рівень благоустрою. В тойже час - це 47 складна динамічна система, яка для виконання своїхфункцій потребує належного рівня утримання та постійного доглядуяк з технічної, так і з організаційно-економічної точки зору.
Основними тенденціями сучасного етапу розвитку житловогокомплексу міста є:
- зростання кількісних параметрів житлового фонду;
- введення нових та реконструкція житлових будинків (при чомутемпи житлового будівництва та реконструкції мають збільшуватись,враховуючи те, що житлова проблема в м. Києві ще не вирішена);
- перехід житлового фонду в іншу категорію;
- перехід житлового фонду у нежитловий або вибуття житловогофонду з інших причин;
- зміна споживчих показників житла;
- значні структурні зміни, що пов'язані з реформуваннямвласності;
- високий ступінь природно-об'єктивного взаємозв'язку зпідприємствами комунального господарства, серед яких - "суб'єктиприродних монополій" та "інші монопольні утворення";
- високий ступінь монополізації самої галузі: управління(підприємства) житлового господарства районів м. Києва на ринку"експлуатація і поточний ремонт житлового фонду", територіальнимимежами якого є межі відповідних районів м. Києва, є монополістами.
Аналіз якісних характеристик житлового фонду свідчить, що всебільшого значення набуває не тільки зростання обсягів житла, а йпідвищення його комфортності, поліпшення його споживчих якостей.
В той же час, протягом останніх років все більш характерноюстає така тенденція, як старіння житлового фонду. Якщо раніше цейпроцес був мало притаманний столиці - адже переважну більшістьбудинків було збудовано вже після війни, - то зараз ті з них, якібули введені в експлуатацію в 50-60-х роках та на початку 70-х,наближаються до межі, коли їх знос перевищуватиме 25-35%.Негативним фактором, який ускладнює таку ситуацію, є те, що востаннє десятиріччя у значно менших обсягах, ніж це необхідно,проводилися усі види робіт з ремонту житла.
Поряд із зазначеною тенденцією на сьогодні вже окреслиласьнова тенденція якісних та структурних змін у житловому фонді м.Києва - поступове збільшення частки "елітного житла". Це пов'язаноіз:
- збільшенням обсягів нового житла із залученням коштівгромадян, коли останні мають змогу замовити підвищену комфортністьжитла;
- новим досвідом будівельних компаній щодо введення будинківпідвищеної якості (з так званим "вільним плануванням" квартир, здосконалою інфраструктурою будинку тощо);
- перетворенням реконструйованого житла в "елітне";
- можливістю спорудження приватного "елітного" житла, в томучислі багатоквартирних будинків;
- іншими факторами.
Викладені вище фактори змін у житловому фонді міста,безумовно, відбиваються на системі управління ним. Але насучасному етапі в цій системі повинні бути враховані, насамперед,значні структурні зміни, пов'язані з реформуванням відносинвласності:
- приватизацією квартир;
- передачею відомчого житла до власності територіальноїгромади міста;
- створенням об'єднань (товариств) співвласниківбагатоквартирних будинків;
- будівництвом нового житла, при чому не тільки комунального,а й приватного або відомчого (ЖБК на сьогодні практично невводиться житло) за новою системою фінансування;
- іншими процесами.
Аналіз організаційно-економічного механізму житловогогосподарства м. Києва, який діє на сьогодні, свідчить про те, щовін відповідає основним вимогам чинного законодавства, в основномувраховує пріоритети розвитку міста та особливості структури йогожитлового фонду. Але, в той же час, його розвиток не відповідаєринковим перетворенням та тенденціям економічного розвитку насучасному етапі.
При кардинальній та досить швидкій зміні системи фінансовогозабезпечення галузі, яка десятиріччями утримувалась за рахунокдотацій, об'єктивно виникли проблеми перехідного періоду: з одногобоку, - стрімке скорочення бюджетного фінансування на покриттязбитків галузі, а з іншого боку, - лібералізація цін і тарифів нажитлово-комунальні послуги та, одночасно, відсутність коштів унаселення для своєчасної сплати за ці послуги. В результаті -важкий фінансовий стан майже всіх підрозділів житлового комплексу,великі обсяги заборгованості, що значно ускладнює забезпеченнянеобхідного рівня обслуговування житлового фонду.
При такій ситуації, безумовно, в організаційно-економічномумеханізмі функціонування житлово-комунального господарства, якепід час загальної реформи економіки не може залишитись осторонь,повинні були відбутись істотні зміни. Але, при цьому, реформуванняжитлово-експлуатаційної сфери, на відміну від інших галузей,відбувається надто повільно. На це існують як об'єктивні причини(функціональне призначення та соціальне значення її підрозділів,специфіка системи управління, невпорядкованість нормативноправового забезпечення реформування галузі тощо), так ісуб'єктивні (протидія комунальних підприємств монополістів,відсутність стимулу до самоорганізації населення в управлінніжитлом та інші).
Факторами, що спричиняють необхідність прискоренняреформування житлового господарства міста, також є:
- розмежування загальнодержавної та комунальної власностівзагалі та передача житлового комплексу (майже у повному обсязі) увласність територіальної громади міста в тому числі;
протиріччя між докорінними змінами у структурі форм власностіна житловий фонд та незміною форм власності об'єктів, що нимуправляють;
неадекватність чинної організаційної структури управлінняжитловим господарством міста ринковим перетворенням;
- інші.
Внутрішні фактори, які спричиняють необхідність здійсненняреформування міської системи утримання та управління житловогогосподарства - це виробничі, організаційно-економічні та фінансовіпроблеми, притаманні галузі, які стримують її розвиток.Узагальнені ці проблеми зводяться до наступного.
1. Фінансові проблеми
Фінансове становище підприємств, що надають
житлово-комунальні послуги, незадовільне і зумовлене, насамперед,
постійно зростаючою заборгованістю з оплати послуг з боку
населення та бюджету (по пільгах та субсидіях).
Крім того, встановлений на сьогодні розмір квартирної платита плати (для приватизованих квартир) за утримання будинків таприбудинкових територій складає лише на 60% від розміру витрат,обрахованих за відповідними нормативами.
Ситуацію погіршує недосконала система та велика кількістьпільг, передбачених законодавством для окремих категорійнаселення, та заборгованість бюджетів різних рівнів звідшкодуванням оплати наданих послуг за цими пільгами.
Підприємства житлово-комунального господарства не маютьвагомих економічних стимулів щоб оптимізувати структуру тарифів ізнизити нераціональні витрати матеріально-технічних ресурсів.
Не створено належного механізму та сприятливих умов длязалучення інвестицій.
2. Організаційно-економічні проблеми
Протягом кількох років в м. Києві здійснюються заходи зреформування житлово-комунального господарства, запровадженняринкових принципів функціонування його підприємств. Проте недотримання комплексного підходу до цієї складної роботи,недосконалість нормативно-правової бази (передусім затягування зприйняттям Житлового Кодексу України), відсутність програмногодокумента не дозволили на даному етапі забезпечити суттєві змінина краще у розвитку галузі.
В місті практично немає ринку послуг, з утримання житловогофонду та мережі відповідних підприємств (керуючих компаній).Існує, але ще не досконала, система конкурсного відборуорганізацій для утримання будинків і прибудинкових територій.
Не досить активно розвивається процес створення об'єднаньспіввласників багатоквартирних будинків: на сьогодні їх кількістьскладає 258 одиниць, що для такого міста, яким є м. Київ безумовнонедостатньо.
3. Проблеми нормативно-правового, управлінського таметодичного характеру:
- загострення проблем, пов'язаних з розвалом староїуправлінської системи та зменшенням адміністративного впливу нарозвиток галузі;
- невідповідність існуючої системи управління житловимгосподарством ринковим важелям;
- відсутність комплексної цільової програми з реформування,подальшого розвитку галузі та відповідного пакета нормативних таметодичних документів.
Наявна законодавча та нормативна база недосконала, не має всобі стимулів для реформування житлового господарства, а також незабезпечує належних взаємовідносин між підприємствами,організаціями галузі, які надають послуги та споживачами цихпослуг.
Особливої актуальності набула проблема забезпечення житломсоціально незахищених громадян.
4. Виробничо-організаційні проблеми
Незважаючи на фінансування комплексу робіт з поліпшеннятехнічного стану житлового фонду міста в межах цільовихзагальноміських програм, роботи з ремонту житлового фондуздійснюються не в повному обсязі. Регламентовані роботи зексплуатації будинків проводяться частково, що суттєво впливає наякість обслуговування населення та технічний стан житлового фонду,який постійно погіршується, частина належить до категорії ветхихта аварійних будинків.
У неналежному стані в частині житлового фонду перебуваютьзовнішні розподільчі та внутрішньобудинкові мережі холодного тагарячого водопостачання, опалення та інші (численні пошкодження,значна частка мереж з понаднормативним терміном експлуатаціїтощо).
Незадовільними темпами проводиться реконструкція житловогофонду, особливо п'ятиповерхових будинків першого періодуіндустріального домобудування.
Не в повному обсязі виконується Програма оснащення наявногожитлового фонду засобами обліку споживання комунальних послуг.
На межі своїх технічних можливостей перебуває ліфтовегосподарство. Усе це свідчить про наявність системної кризи вгалузі та низки проблем. Для їх розв'язання, а також враховуючиневідкладність та соціальну значимість інституційних таекономічних перетворень на шляху інтегрування галузі до ринковоїмоделі сталого функціонування житлового господарства необхіднопроводити реформу галузі.
3. СТРАТЕГІЯ, НАПРЯМКИ ТА БАЗОВІ ПРИНЦИПИ РЕФОРМУВАННЯ
3.1. Мета та завдання Програми реформування
Метою реформування житлового господарства міста Києва єпідвищення рівня житлового забезпечення, збільшення рівнядоступності житлово-комунальних зручностей та покращенняобслуговування населення міста шляхом створення ефективногоринкового механізму функціонування всіх організацій житловогогосподарства.
Для досягнення цієї мети реформування житлового господарствадоцільно спрямувати на виконання таких завдань:
- підвищення якості житлових послуг, їх
експлуатаційно-споживчих характеристик;
- поступове впровадження економічно обгрунтованих цін татарифів на житлові послуги на базі реальної їх вартості;
- забезпечення прозорості встановлення таких тарифів;
- задіяння всіх можливих резервів для здешевлення вартостіжитлових послуг;
- забезпечення мешканців послугами на рівні не нижчегарантованого державою рівня та вимог "Державного класифікаторасоціальних стандартів і нормативів" ( v0293203-02 ) у сферіжитлово-комунального обслуговування при одночасному формуванні тарозвитку міського ринку житлово-комунальних послуг, достатньогодля надання послуг мешканцям відповідно до їх потреб таможливостей;
- приведення організаційно-економічного механізму діяльностіусіх житлових та комунальних служб у відповідність з принципамифункціонування ринку;
- формування ринку житла та відповідної житловоїінфраструктури;
- покращення технічного стану житлового фонду міста та йогоякісних характеристик.
3.2. Напрямки реформування житлового господарства
3.2.1. Удосконалення нормативно-правової та інституційноїбази у сфері житлового господарства
Для вдосконалення існуючої інституційної бази
житлово-комунального господарства та нормативно-правового поля, в
якому діють суб'єкти господарювання в цій сфері міської економіки
необхідно:
1. Впровадити інституційне забезпечення стимулювання розвиткуконкуренції в житловій сфері:
- Прийняття пакету документів, які визначають ключові поняттята функції: "служби замовника", "власник будинку", "керуючакомпанія", "підрядна організація" на території м. Києва.
- Розробити гарантовані стандарти якості наданняжитлово-комунальних послуг в м. Києві, у якому основне місцезаймали б питання, пов'язані з умовами зниження оплати у випадкузниження якості наданих житлових послуг, методикою поверненнярізниці в оплаті, перевитратою й економією ресурсів.