Про проект Концепції соціального забезпечення населення України

З метою забезпечення реформування системи соціального забезпечення населення Верховна Рада України

1. Схвалити Концепцію соціального забезпечення населення України.

2. Кабінету Міністрів України разом з Комісією Верховної Ради України у питаннях соціальної політики та праці, іншими комісіями Верховної Ради України підготувати з урахуванням висловлених в процесі обговорення на сесії пропозицій і зауважень проекти законодавчих актів, передбачених зазначеною Концепцією, і подати їх на розгляд Верховної Ради України.

Після проголошення незалежності України розпочато створення національної системи соціального забезпечення населення.

Закладаються основи правової і нормативної бази соціального забезпечення населення, вироблено механізми, які, виходячи з реальних можливостей економіки, забезпечують дотримання державних гарантій щодо:

реалізації прав громадян на працю і на допомогу по безробіттю;

оплати праці та мінімального розміру заробітної плати;

підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги;

надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, які виховують дітей;

матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової чи постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.

Реалізація та фінансування заходів діючої системи соціального забезпечення населення спираються переважно на державне управління і забезпечення. Це справляє враження їх безплатності, породжує утриманські настрої та вимоги збільшення видатків з бюджету на соціальні виплати.

За останні роки питома вага виплат на соціальні потреби у валовому національному продукті підвищилась майже вдвічі, що стало однією з причин незбалансованості державного бюджету, посилення інфляційних процесів.

Поглиблення економічної реформи, насамперед рівноправне існування різних форм власності, свобода підприємництва, вільний вибір виду зайнятості, лібералізація цін, регулювання оплати праці через тарифні угоди створюють принципово нову соціально-економічну ситуацію і зумовлюють необхідність вироблення адекватного механізму соціального забезпечення населення.

Система соціального забезпечення населення повинна будуватися таким чином, щоб не породжувати зрівнялівки і утриманських настроїв при розподілі та споживанні життєвих благ, не послаблювати дієвості мотивів і стимулів до праці, а створювати умови для їх найповнішого виявлення.

В основу реорганізації діючої системи соціального забезпечення необхідно покласти такі головні принципи:

1. Соціальне забезпечення поширюється тільки на громадян, які працюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних осіб.

На громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів поширюються лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь.

2. Диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності, можливостей підвищення рівня матеріального добробуту.

В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян має стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. Тому для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист їх основних прав у галузі праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності.

Для непрацездатних громадян гарантується матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування за рахунок соціального страхування і виплат з державного та місцевих бюджетів.

Як для працездатних, так і для непрацездатних громадян забезпечується диференційована за групами населення підтримка рівня їх доходів в умовах інфляційних процесів.

3. Перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами.

Держава має забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і, насамперед, найменш соціально захищених громадян. У зв'язку з роздержавленням і приватизацією житлово-комунального господарства, закладів освіти і культури соціальні гарантії громадян на послуги цих галузей визначатимуться відповідними актами законодавства.

4. Визначення рівня соціальних гарантій на підставі соціальних нормативів.

Найважливіші нормативи - рівень прожиткового мінімуму, мінімальні розміри заробітної плати і пенсій, а також розміри соціальної допомоги повинні затверджуватись державою.

5. Відповідність форм соціального забезпечення населення ступеню розвитку ринкових відносин в економіці.

Цим принципам найбільш відповідає система конкретних форм соціального забезпечення населення, що включає:

матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або постійної непрацездатності;

соціальну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам;

підтримання рівня життя в умовах зростання споживчих цін;

компенсації і пільги громадянам, які потерпіли від техногенно-екологічних та природних катастроф.

Соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості. Відповідно до цього запроваджуються такі самостійні види соціального страхування:

страхування на випадок безробіття;

медичне страхування;

страхування від нещасного випадку на виробництві;

пенсійне страхування.

Соціальне страхування незалежно від сфери його застосування повинно спиратися на такі загальні принципи:

обов'язковість соціального страхування всіх працюючих за наймом;

забезпечення для осіб, зайнятих підприємницькою, творчою діяльністю, фермерів, членів кооперативів права вибору щодо участі в обов'язковому і добровільному чи лише у добровільному страхуванні;

добровільність страхування для осіб, які підлягають обов'язковому соціальному страхуванню з метою одержання додаткового чи підвищеного рівня матеріального забезпечення;

обов'язковість фінансової участі застрахованих осіб у формуванні страхових фондів (за винятком страхування від нещасного випадку на виробництві), що є головною умовою одержання права на соціальні виплати, їх диференціації в окремих видах соціального страхування;

рівноправність усіх застрахованих осіб стосовно зобов'язань щодо фінансування витрат і одержуваних в результаті цього прав і гарантій;

особливий порядок фінансування страхових фондів, що забезпечує автоматичне відтворення коштів на виплати по соціальному страхуванню. З цією метою трудящі та підприємства (підприємці) сплачують страхові внески, розміри яких встановлюються у відсотках до заробітної плати (коштів на оплату праці);

державна гарантованість виплат по соціальному страхуванню;

автономність управління діяльністю фондів соціального страхування на принципах соціального партнерства і самоврядування під контролем держави.

Система обов'язкового соціального страхування базується на принципі солідарності, за яким здійснюється перерозподіл коштів від працездатних - непрацездатним, від здорових - хворим, від працюючих - безробітним тощо. При цьому трудящі відраховують частину свого заробітку на пенсії, медичне обслуговування та на утримання безробітних під зобов'язання держави, яка гарантує їм, що при настанні старості, у разі інвалідності наступні покоління громадян робитимуть відрахування на їх утримання або утримання їх сімей.

Щодо відрахувань коштів, що спрямовуються на допомогу сім'ям з дітьми, то ці відрахування також зумовлюються інтересами трудящих, оскільки йдуть на підтримку тих, хто у майбутньому повинен здійснювати їх забезпечення.

Для захисту громадян від безробіття на державному і місцевому рівнях створюється фонд сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесків підприємств, громадян і надходжень із державного та місцевих бюджетів, а також добровільних надходжень від підприємств і громадян.

Кошти фонду спрямовуються на фінансування організації професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння їх працевлаштуванню та виплату допомоги на випадок безробіття, організацію додаткових робочих місць, утримання працівників державної служби зайнятості та інші витрати, пов'язані із соціальним захистом прав громадян на працю.

Медичне страхування забезпечує право працюючих громадян та членів їх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення у разі захворювання та в інших випадках.

Фонд медичного страхування створюється за рахунок страхових внесків підприємств та громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків, інших кредиторів та інших джерел, формування яких не заборонено законодавством України.

За рахунок коштів фонду фінансуються:

медична допомога;

лікування в медичних закладах;

допомога у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з хворобою;

допомога по догляду за хворою дитиною;

допомога по вагітності і пологах;

допомога при народженні дитини;

допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

санаторно-курортне лікування та відпочинок;

допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів);

медична допомога і лікування незастрахованих осіб у випадках, передбачених законодавством.

Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві створюється за рахунок страхових внесків підприємств, розмір яких диференціюється залежно від ступеня ризику для здоров'я.

Кошти фонду спрямовуються на:

виплату пенсії по інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням;

виплату допомоги в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням, відшкодуванням збитків, завданих працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, а також на виплати особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втрати годувальника у зв'язку з нещасним випадком на виробництві;

заохочення підприємств за систематичне зниження рівня або відсутність виробничого травматизму, професійних захворювань.

Пенсійний фонд утворюється за рахунок страхових внесків підприємств та громадян. З нього здійснюються виплати:

трудових пенсій за віком, за вислугу років, по інвалідності та в разі втрати годувальника (крім пов'язаних з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням);

допомоги на поховання пенсіонерів.

Удосконалюватиметься механізм визначення розмірів пенсій, насамперед залежно від тривалості сплати страхових внесків та вкладу працівників протягом всієї трудової діяльності, запроваджуватиметься приватне пенсійне страхування.

На відміну від соціального страхування соціальна допомога надається не "за правом", а "за розсудом" органів, що надають її з урахуванням існуючих в суспільстві критеріїв для призначення допомоги. Вона охоплює окремі види забезпечення, які практично неможливо здійснити за принципами соціального страхування. Соціальна допомога надається найменш захищеним категоріям населення в індивідуальному порядку після перевірки наявності у них засобів для існування за рахунок асигнувань з державного та місцевих бюджетів.

У наступні роки залишаться нині діючі форми соціальної допомоги:

надання грошової допомоги і пільг сім'ям, що виховують дітей;

надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (забезпечення безплатними обідами, одягом і паливом, пільгами щодо оплати транспорту, житла тощо);

обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян відділеннями соціальної допомоги вдома при збереженні часткової участі держави у фінансуванні їх діяльності;

соціальні пенсії для осіб, які не мають права на трудову пенсію.

Поступово збільшуватиметься частка коштів місцевих бюджетів у фінансуванні всіх форм соціальної допомоги непрацездатним і малозабезпеченим громадянам.

Підтримання життєвого рівня населення забезпечуватиметься цілим комплексом взаємопов'язаних заходів, спрямованих як на стимулювання збільшення виробництва споживчих товарів і послуг, так і на підвищення доходів громадян.

Періодично, залежно від темпів зростання споживчих цін, підвищуватимуться мінімальні розміри заробітної плати, пенсії, а також розміри стипендій, грошової допомоги громадянам з мінімальними доходами.

Посилиться обгрунтованість мінімального розміру заробітної плати шляхом визначення його з урахуванням рівнів економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартісної величини мінімального споживчого бюджету.

Зростання доходів населення буде поєднуватися з реалізацією антиінфляційних заходів, регулюванням зростання фондів оплати праці та міжгалузевих співвідношень її рівнів.

Для матеріального забезпечення громадян, які потерпіли від техногенно-екологічних та природних катастроф, створюються спеціальні фонди за рахунок надходжень із державного і місцевих бюджетів та внесків підприємств, установ, організацій і громадян за забруднення навколишнього природного середовища.

Кошти цих фондів спрямовуються на відшкодування потерпілим громадянам шкоди, завданої їх здоров'ю, та надання їм пільг, передбачених відповідними законодавчими актами.

Нині практично неможливо прийняти законодавчі та нормативні акти щодо соціального забезпечення населення, які повністю відповідали б вимогам ринкових відносин, оскільки останні самі поки що перебувають у стадії становлення. Та й суспільна свідомість ще не готова до радикальних змін у системі соціального захисту населення, до відмови від деяких соціальних "завоювань". За таких умов потрібен механізм поступового запровадження нових елементів соціального забезпечення при дотриманні необхідної наступності.

Разом з тим необхідно дотримуватись цілісного підходу до реформи системи соціального забезпечення громадян України.

На першому етапі, що характеризується кризовими явищами в економіці, зберігається діюча система соціального забезпечення. Одночасно посилюється її адресність; уточнюються рівні забезпеченості, за яких людина одержує право на соціальну допомогу, удосконалюються форми надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам. У цей же час створюються передумови для реформування системи соціального захисту; розробляється проект Основ законодавства про соціальне страхування громадян, удосконалюється управління діяльністю фонду соціального страхування, започатковується приватне страхування на комерційній основі.

На другому етапі в умовах досягнення стабілізації становища в економіці приймається комплекс актів законодавства і проводяться відповідні організаційно-фінансові заходи щодо здійснення реформи соціального страхування.

Для реалізації цієї Концепції необхідно розробити і прийняти такі законодавчі акти:

Основи законодавства про соціальне страхування громадян;

про добровільне соціальне страхування громадян;

про соціальне страхування громадян на випадок безробіття;

про соціальне страхування громадян на випадок хвороби (медичне страхування);

про соціальне страхування громадян від нещасного випадку на виробництві;

про пенсійне страхування громадян;

про матеріальне забезпечення громадян, що потерпіли від техногенно-екологічних та природних катастроф.