Про практику розгляду судами справ про оспорювання рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду України при Торгово-промисловій палаті України та про визнання та виконання рішень міжнародних та іноземних арбітражів

11 грудня 2015 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення судової практики розгляду справ про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу та про визнання та виконання рішень міжнародних та іноземних арбітражів.

У зв'язку з цим надсилаємо витяг із зазначеного узагальнення.

1. Законодавство про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також визнання та виконання рішень іноземних і міжнародних арбітражів становить: Конституція України, Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України), Конвенція ООН про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (далі - Нью-Йоркська Конвенція), Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж України від 21 квітня 1961 року, Арбітражний регламент Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15 червня 1976 року, Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікована Постановою Верховної Ради України (ВР) № 2889-XII від 19 грудня 1992 року (СНД), Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 19 жовтня 2000 року (дата набуття чинності для України - 01 грудня 2001 року (далі - Гаазька конвенція), закони України від 24 лютого 1994 року № 4002-XII "Про міжнародний комерційний арбітраж" (далі - Закон № 4002-XII), від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність" (далі - Закон № 959-XII), від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон № 2709-IV), від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори" (далі - Закон № 1906-IV), від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону № 2677-VI від 04 листопада 2010 року) (далі - Закон № 606-XIV), Інструкція про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 липня 2008 року за № 573/15264 та інші нормативно-правові акти.

Загальні засади для оспорювання рішень МКАС при ТПП України і МАК при ТПП України закріплені у статтях 19 і 129 Конституції України, у Європейській конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 року, рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), у статті 34 Закону № 4002-XII, а порядок визнання та виконання рішень міжнародного арбітражу, крім названих міжнародних нормативних актів, встановлено у розділі VIIІ ЦПК України та статтях 35 - 36 Закону № 4002-XII.

Основним нормативно-правовим актом національного законодавства, який визначає підстави скасування рішень МКАС і МАК при ТПП України, є Закон № 4002-XII. У його основі лежить Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж 1985 року, який рекомендований Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві та положення зазначених конвенцій з міжнародного арбітражу.

2. Вирішуючи питання про сферу застосування Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", судам слід враховувати, що цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Разом із тим положення, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

Вирішуючи справи про оспорювання рішень МКАС при ТПП України і МАК при ТПП України, про визнання та виконання рішень іноземних та міжнародних арбітражів, про видачу виконавчих листів про примусове виконання рішень міжнародних арбітражів судам, слід зважати на положення статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Держава Україна є учасницею низки міжнародних договорів, які регламентують діяльність міжнародних арбітражних судів, надають можливість вирішувати зовнішньоторговельні спори із застосуванням арбітражу. Конвенція ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, набрала чинності 07 червня 1959 року, для України - 08 січня 1961 року. Ця Конвенція прийнята із застереженнями відносно її застосування: Україна застосовує Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень стосовно визнання і приведення до виконання рішень, які були винесені на території іншої Договірної держави. Щодо рішень, винесених на території держав, які не є членами договору, Україна застосовує Конвенцію ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень тільки тією мірою, в якій ці держави визнають режим взаємності.

Окремі питання вирішення спорів в арбітражному суді закріплені в двосторонніх угодах між Україною та іншими країнами. Зокрема, Угода між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль про повітряне сполучення від 12 січня 1993 року, Угода між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про повітряне сполучення від 21 жовтня 1993 року, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про повітряне сполучення від 17 червня 1995 року передбачають можливість винесення спорів, що виникають у зв'язку з тлумаченням чи застосуванням угод про повітряне сполучення, на розгляд арбітражем. Врегулювання спорів, що виникатимуть з комерційних операцій, укладених між громадянами і компаніями України та Сполучених Штатів Америки, із застосуванням арбітражу передбачено в Угоді про торговельні відносини між Україною і Сполученими Штатами Америки від 06 травня 1992 року. Таким чином, компетенція міжнародного комерційного арбітражу щодо розгляду зовнішньоторговельних спорів може бути встановлена міжнародними договорами.

У разі, якщо міжнародні договори містять заборону передання спору на вирішення третейського суду, то слід вважати, що суд перевищує межі своєї компетенції, а постановлення рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване, оскільки об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України (підпункт 2 пункту 2 статті 34 Закону № 4002-XII). Наприклад, частиною третьою статті 4 Угоди СНД про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікованої Постановою ВР від 19 грудня 1992 року № 2889-XII, встановлено, що позови суб'єктів господарювання про право власності на нерухоме майно розглядаються виключно судом держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, на території якої знаходиться майно.

При розгляді справ про оспорювання рішень МКАС і МАК при ТПП України, а також про визнання і виконання рішень міжнародних та іноземних арбітражів судам слід перевіряти наявність або відсутність міждержавних договорів і угод щодо можливості розгляду спорів між учасниками цивільних правовідносин в арбітражах, обрання установи арбітражу тощо.

Вирішуючи справи про оспорювання рішень МКАС і МАК при ТПП України, суди мають брати до уваги також акти, видані судовими органами держави Україна, у частині, в якій вони відповідають чинному законодавству на час вирішення справи, а саме:

1) постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України" (далі - Постанова Пленуму ВСУ № 12);

2) постанову пленуму Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 "Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя";

3) Рішення Конституційного Суду України від 24 лютого 2004 року № 3-рп/2004 у справі за конституційним зверненням спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (справа про виконання рішень третейських судів);

4) Рішення Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду);

5) постанови Верховного Суду України, прийняті у порядку перегляду судових рішень у цивільних справах з підстав і у порядку, встановлених ЦПК України.

Судам слід ураховувати, що постанову Пленуму ВСУ № 12 було прийнято до набрання чинності ЦПК України, Закону № 4002-XII, Закону № 606-XIV тощо, тому надані роз'яснення щодо застосування законодавства про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу, можуть бути застосовані судами у разі, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

3. Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України є третейськими судами, що розглядають спори з цивільних правовідносин за умови наявності письмової арбітражної угоди (домовленості) сторін про передання їм таких спорів (стаття 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 року № 4002-XII.

4. Сторонами арбітражної угоди про вирішення в порядку арбітражу спорів, які виникають під час здійснення операцій із зовнішньої торгівлі, можуть бути фізичні та юридичні особи, які на момент укладення такої угоди мають постійне місце проживання або місцезнаходження в різних державах (стаття 1 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж; стаття 2 Закону № 4002-XII).

Визначення сторін арбітражної угоди має значення для визначення кола заявників, які можуть оспорювати рішення МКАС і МАК при ТПП України.

5. Згідно з частиною п'ятою статті 389-1 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, може бути оспорено сторонами до суду відповідно до міжнародного договору України та/або Закону № 4002-XII.

У статті 34 Закону № 4002-XII зазначено, що клопотання про скасування застосовується як винятковий засіб оспорювання арбітражного рішення. Оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено шляхом подання клопотання про скасування, підстави для якого встановлено пунктами 2 та 3 статті 34 Закону № 4002-XII.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4002-XII суд може скасувати арбітражне рішення лише у разі, якщо:

1) сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що:

одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або

її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або

рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або

склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону; або

2) суд визначить, що:

об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або

арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.

Такі ж підстави встановлено у статті V Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року.

Отже, вичерпний перелік підстав для скасування арбітражних рішень, встановлений статтею 34 Закону № 4002-XII, складається з двох груп підстав: 1) підлягають перевірці судом за заявою сторони, на якій лежить тягар доказування відповідних обставин (пункт 1 частини другої статті 34); 2) підлягають перевірці судом ex officio, навіть якщо жодна з сторін на них не посилається (пункт 2 частини другої статті 34), що відповідає положенню підпункту "b" пункту 2 статті V Нью-Йоркської конвенції.

6. Розгляд справ про оспорювання рішень МКАС при ТПП України, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень іноземного чи міжнародного арбітражу належить виключно до компетенції судів загальної юрисдикції (частина четверта статті 15 ЦПК України, стаття 6 Закону № 4002-XII, пункт 11 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", пункт 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 (з відповідними змінами) "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам").

7. Заява (клопотання) про скасування рішення МКАС і МАК при ТПП України подається до районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду за місцезнаходженням арбітражу (частина друга статті 6, частина друга статті 34 Закону № 4002-XII, частина четверта статті 15, стаття 107 ЦПК України).

З набранням чинності 1 вересня 2005 року Цивільним процесуальним кодексом України відповідно до статті 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, стали розглядатися районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

З прийняттям 6 вересня 2005 року та набранням чинності 29 вересня 2005 року Законом України № 2798-IV "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до статті 6 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", яка вирішує питання контролю за діяльністю МКАС при ТПП України, і питання, пов'язані з розглядом клопотань про скасування рішень МКАС та МАК при ТПП України було віднесено до компетенції районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за місцезнаходженням арбітражу.

Враховуючи, що місцезнаходженням МКАС і МАК при ТПП України є Шевченківський район м. Києва, тому саме Шевченківський районний суд м. Києва є судом першої інстанції у справах зазначеної категорії. Судом апеляційної інстанції є Апеляційний суд м. Києва. Судом касаційної інстанції щодо справ про скасування рішень МКАС при ТПП України та МАК при ТПП України є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ України.

Слід враховувати, що за змістом Закону № 4002-XII місце арбітражу і місце слухання справи можуть не збігатися.

Так, частиною 1 статті 20 Закону № 4002-XII передбачено, що сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.

Водночас частина 2 статті 20 Закону № 4002-XII встановлює, що, незважаючи на положення частини 1 цієї статті, третейський суд може, якщо сторони не домовились про інше, зібратись в будь-якому місці, яке він вважає належним для проведення консультацій між його членами, заслуховування свідків, експертів чи сторін або для огляду товарів, іншого майна чи документів.

Таким чином, незалежно від визначеного міжнародним комерційним арбітражем чи сторонами місця проведення слухань, місцем арбітражу вважається країна обраного сторонами третейського суду. Місце арбітражу вказує на те, законодавство якої держави має застосовуватись до міжнародного арбітражу (lex arbitri), а також компетентний суд, до якого можна оскаржити арбітражне рішення. Тому порядок оскарження рішень міжнародного комерційного арбітражу визначається законодавством країни місця знаходження обраного арбітражу, а не місцем слухання справи. Це підтверджується й положеннями частини 3 статті 31 Закону № 4002-XII, згідно з якими в арбітражному рішенні повинні бути зазначені його дата та місце арбітражу, як його визначено відповідно до частини першої статті 20 цього Закону. Арбітражне рішення вважається винесеним у цьому місці. Також слід мати на увазі, що Регламенти МКАС і МАК при ТПП України прямо закріплюють, що місцем арбітражу є місто Київ, Україна (стаття 10). Тобто ні сторони, ні арбітраж не можуть змінити місце знаходження МКАС і МАК при ТПП України.

Таким чином, у разі, якщо слухання справи відбувалося не за місцезнаходженням арбітражу (наприклад, у містах Токіо, Варшаві чи Осло), арбітражне рішення, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, має оспорюватись в судах, визначених у частині другій статті 6 Закону № 4002-XII, а справи про скасування рішень МКАС і МАК при ТПП України має розглядати Шевченківський районний суд м. Києва.

8. З набранням чинності 1 березня 2011 року Законом України від 3 лютого 2011 року № 2979-VI "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо оскарження рішення третейського суду та видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду" порядок провадження у справах про оскарження рішень третейських судів врегульовується главою 1 розділу VII-1 ЦПК України. При цьому слід мати на увазі, що цією главою визначено порядок провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, які розглядають внутрішні спори.

Щодо розгляду справ про оспорення рішень міжнародного комерційного арбітражу, визначення підстав для скасування його рішень, то частина п'ята статті 389-1 та частина четверта статті 389-5 цієї глави ЦПК України відсилають до міжнародного договору України та/або до Закону № 4002-XII.

Так, частина п'ята статті 389-1 ЦПК України закріплює положення, що рішення арбітражу може бути оспорено сторонами відповідно до міжнародного договору України та/або Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Частиною четвертою статті 389-5 ЦПК України встановлено, що рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано судом лише з підстав, передбачених міжнародним договором України та/або Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Таким чином, зазначені нормативно-правові акти мають пріоритет у правовому регулюванні питань оскарження рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Ці норми ЦПК України виявилися складними для застосування у судовій практиці. Під час розгляду клопотань про скасування рішень міжнародного арбітражу судам слід керуватися не аналогічно в повному обсязі положеннями глави 1 розділу VІІ-I ЦПК України, а застосовувати положення цієї глави з урахуванням особливостей врегулювання оскарження рішень міжнародного арбітражу, встановлених міжнародними договорами та Законом № 4002-XII.

9. Підсудність справ за заявами про видачу виконавчих листів про примусове виконання рішень міжнародних та комерційних арбітражів відрізняється від підсудності справ про оскарження їх рішень та від підсудності справ про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень інших третейських судів.

Так, за загальним правилом, встановленим частиною другою статті 389-7 ЦПК України справи про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядаються за місцем проведення третейського розгляду. Проте згідно з частиною четвертою статті 389-7 ЦПК України надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, здійснюється у порядку, передбаченому статтями 391 - 398 ЦПК України, тобто статтями, які визначають порядок визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні.

Справи про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (міжнародного та іноземного арбітражу) розглядають суди за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника (частина перша статті 392 ЦПК України).

Місце проживання фізичної особи визначається відповідно до статті 29 ЦК України, статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", місце перебування фізичної особи визначається згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місцезнаходження юридичної особи визначається за статтею 93 ЦК України та статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника (частина друга статті 392 ЦПК України).

Враховуючи, що визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів належить до сфери приватноправових відносин з іноземним елементом, визначення підсудності справ про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні здійснюється відповідно до положень Закону України "Про міжнародне приватне право" (пункт 5 частини першої статті 2, статті 75 - 77 Закону України "Про міжнародне приватне право"). Вирішувати питання про підсудність та відкриття провадження у справі, однією зі сторін спору в якій є іноземний елемент, а також вирішувати такі справи суди мають з урахуванням положень частини другої статті 75 та статті 76 Закону "Про міжнародне приватне право".

Суди в основному правильно вирішують питання про юрисдикцію (підвідомчість) справ зазначеної категорії, однак трапляються випадки, коли суди застосовують закон, який врегульовує інші правовідносини. Так, суди першої інстанції безпідставно відмовляють у відкритті провадження у справі про виконання рішень МКАС при ТПП України, посилаючись на норми Закону України "Про третейські суди".

Судам слід враховувати, що відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України "Про третейські суди" дія цього Закону не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж, а також слід керуватися частиною першою статті 390 ЦПК України, згідно з якою рішення іноземного суду, зокрема й іноземних та міжнародних арбітражів, визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Суди також повинні мати на увазі, що порушення справи про банкрутство і звернення кредитора до господарського суду з вимогою про визнання кредитних вимог за іноземним рішенням не є підставою для відмови у вирішенні заяви про визнання та звернення до виконання зазначеного іноземного рішення.

10. У справах про оспорювання арбітражного рішення беруть участь заявник і заінтересована особа.

Заявниками у справах про оспорювання арбітражного рішення може бути будь-яка сторона арбітражної угоди (стаття 34 Закону № 4002-XII).

Правило частини першої статті 389-1 ЦПК України щодо участі у справі третіх осіб та осіб, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, стосується лише третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди" (частина друга статті 51 Закону України "Про третейські суди", частина четверта статті 26, частина перша статті 389-1 ЦПК України).

Правило, що заява про скасування рішення третейського суду може подаватись також третіми особами та особами, які не брали участі у справі у разі, якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки (частина перша статті 389-1 ЦПК України), не поширюється на подання клопотань про скасування рішення міжнародного арбітражу.

Суб'єктний склад учасників процесу безпосередньо пов'язаний із суб'єктами спору, що є предметом розгляду міжнародного комерційного арбітражу.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 4002-XII до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

1) спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають під час здійснення зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;

2) спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Участь третіх осіб в цивільному процесі у справах про оспорювання арбітражного рішення залежить від визнання їх правового статусу як третіх осіб під час арбітражного розгляду. Законом № 4002-XII та міжнародними нормативно-правовими актами питання про можливе залучення в арбітражний процес третіх осіб, тобто осіб, які не є стороною арбітражної угоди, не врегульовано. У Регламенті МКАС і МАК при ТПП України закріплено положення про те, що вступ до арбітражного розгляду третьої особи допускається тільки за згодою сторін спору. Для залучення до розгляду третьої особи, окрім згоди сторін, потрібна також згода особи, яка залучається. Згода на залучення третьої особи повинна бути виражена у письмовій формі (стаття 43).

Суди першої інстанції не завжди правильно вирішують питання щодо участі третіх осіб у справах про оскарження рішень МКАС при ТПП України.

Для забезпечення правильного та швидкого вирішення справи про скасування рішення МКАС при ТПП України розгляд питання про участь у справі третіх осіб можливий під час проведення попереднього судового засідання відповідно до положень статті 130 ЦПК України, в якій передбачено, що, зокрема, суд має вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі (пункт 2 частина шоста статті 130 ЦПК України). Також суд має вирішити питання про те, чи вирішував МКАС питання про права і обов'язки третіх осіб та осіб, які не брали участі у справі, та вчинити інші процесуальні дії, необхідні до судового розгляду (частина десята статті 130, стаття 389-3 ЦПК України).

11. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного чи іноземного арбітражу подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником) (частина перша статті 393 ЦПК України).

Заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення міжнародного чи іноземного арбітражу розглядається судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду (частина перша статті 389-7 ЦПК України).

12. Заява (клопотання) про скасування арбітражного рішення може бути подана не пізніше 3 місяців з дня, коли сторона, що заявляє таке клопотання, отримала арбітражне рішення, а в разі, якщо було подано прохання про виправлення і роз'яснення арбітражного рішення згідно зі статтею 33 Закону № 4002-XII, - з дня винесення третейським судом рішення з цього прохання (пункт 3 статті 34 Закону № 4002-XII).

Стаття 33 Закону № 4002-XII передбачає здійснення виправлення і роз'яснення арбітражного рішення, а також винесення додаткового рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 33 Закону № 4002-XII протягом 30 днів після отримання рішення, якщо сторонами не узгоджено інший строк:

- будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити арбітражний суд виправити будь-яку допущену в рішенні помилку в підрахунках, описку чи друкарську помилку або інші помилки аналогічного характеру;

- за наявності відповідної домовленості між сторонами будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити третейський суд дати роз'яснення якого-небудь конкретного пункту або частини арбітражного рішення.

Третейський суд, якщо він визнає прохання виправданим, повинен протягом 30 днів після його отримання внести відповідні виправлення або дати роз'яснення. Таке роз'яснення стає складовою частиною арбітражного рішення.

Крім цього, протягом 30 днів, рахуючи від дати арбітражного рішення, третейський суд може за своєю ініціативою виправити будь-які помилки, передбачені в абзаці другому пункту 1 цієї статті (частина друга статті 33 Закону № 4002-XII).

Якщо сторони не домовились про інше, будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, може протягом 30 днів після отримання арбітражного рішення просити третейський суд винести додаткове рішення стосовно вимог, які були заявлені в ході арбітражного розгляду, проте не були відображені в рішенні. Арбітражний суд, якщо він визнає прохання виправданим, повинен протягом 60 днів винести додаткове рішення (пункт 3 статті 33 Закону № 4002-XII).

Третейський суд в разі необхідності може подовжити строк, протягом якого він повинен виправити помилки, дати роз'яснення або винести додаткове рішення згідно з пунктом 1 або пунктом 3 цієї статті (пункт 4 статті 33 Закону № 4002-XII).

Пунктом 21 постанови Пленуму ВСУ № 12 судам роз'яснено, що клопотання про скасування арбітражного рішення, подане після закінчення трьохмісячного строку, залишається без розгляду, якщо за заявою зацікавленої особи суд не знайде підстав для продовження чи поновлення пропущеного строку. Отже, цей строк є процесуальним і, відповідно, може бути поновленим.

Суди загалом правильно визначають поважність причин пропущення строків оскарження рішень МКАС при ТПП України і поновлюють такі строки за наявності для цього поважних підстав.

Вирішуючи питання про строк, протягом якого сторони мали подати заяву про оскарження рішення МКАС при ТПП України, судам слід брати до уваги не тільки дату винесення первісного арбітражного рішення, а й враховувати дати виправлення або роз'яснення арбітражного рішення та винесення додаткового рішення.

13. З урахуванням змісту частини четвертої статті 34 Закону № 4002-XII та роз'яснень, наданих судам в абзаці 5 пункту 21 постанови Пленуму ВСУ № 12, суд не має права зупиняти виконання оспореного рішення арбітражного суду, а може, якщо буде подано відповідне обґрунтоване клопотання, і якщо визнає це належним, зупинити провадження з питання про скасування на встановлений ним строк з тим, щоб надати третейському суду можливість відновити арбітражний розгляд або вжити інших заходів, які, на думку третейського суду, дадуть можливість усунути підстави для скасування арбітражного рішення. При цьому для суду таке клопотання не є обов'язковим, якщо він дійде висновку про те, що арбітражний суд не зможе чи не вправі усунути певні недоліки.

14. Рішення міжнародного та іноземного арбітражного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з моменту вступу рішення в законну силу (стаття 391 ЦПК України). Момент вступу рішення іноземного суду в силу визначається за законом тієї держави, до якого належить цей суд.

Заява про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду подається до суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом (частина друга статті 389-7 ЦПК України).

15. До форми і змісту заяви (клопотання) про скасування рішення МКАС і МАК при ТПП України застосовуються правила статті 389-2 ЦПК України, які встановлюються для третейських судів загалом.

Заява про скасування рішення арбітражного суду, подана без додержання вимог, визначених у статті 389-2 ЦПК України, а також у разі несплати суми судового збору, залишається без руху, а у випадку неусунення недоліків повертається особі, яка її подала, в порядку, встановленому статтею 121 ЦПК України.

Судам необхідно мати на увазі, що існує неузгодженість у назві документа, який подається особами, що оскаржують рішення МКАС чи МАК при ТПП України. Так, у статті 34 Закону № 4002-XII такий документ називається "клопотання", а у статтях 389-1, 389-2, 389-4 ЦПК України - "заявою".

Зважаючи на те, що статтею 2 ЦПК України визначено, що законодавством про цивільне судочинство є Конституція України, норми цього Кодексу та Закон України "Про міжнародне приватне право", а також на те, що глава 1 розділу VII-1 ЦПК України називає документом, який подається до суду у разі оспорювання рішення третейського суду, саме заяву, тому документом, який подається заявниками про оскарження рішення арбітражного суду є заява. Разом із тим, враховуючи, що ЦПК України врегульовуючи процедуру оспорення рішення міжнародного комерційного арбітражу відсилає до міжнародного договору України та/або до Закону № 4002-XI, то у разі, якщо заявник процесуальним засобом звернення до суду обрав клопотання, це не є підставою для залишення його без руху з відповідними процесуальними наслідками.

Заяви (клопотання), що містяться в матеріалах справ, які надавалися для узагальнення, в основному відповідають встановленим вимогам, однак іноді назва документа "клопотання" досить часто виправлена на "заява", а назва документа "заява" - на "клопотання". Отже, слід мати на увазі, що суд не має права відмовити у прийнятті заяви у разі, коли заявник назвав її клопотанням.

16. Звернути увагу судів на те, що частиною третьою статті 394 ЦПК України передбачено, які документи додаються до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. При цьому зазначено, що ця норма підлягає застосуванню у разі, якщо міжнародними договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік таких документів. Разом із тим у статті IV Нью-Йоркської конвенції визначено перелік документів, які мають бути подані разом із клопотанням про визнання та виконання іноземного арбітражного рішення.

17. Відповідно до пункту 4 Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (Додаток № 1 до Закону України № 4002-XII) та пункту 5 Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України (Додаток № 2 до Закону України № 4002-XII) рішення МКАС при ТПП України та МАК при ТПП України виконуються сторонами добровільно у встановлені ним строки. Якщо строк виконання в рішенні не зазначено, воно підлягає негайному виконанню. Не виконані у строк рішення виконуються відповідно до закону і міжнародних договорів.

У разі невиконання у добровільному порядку рішень МКАС при ТПП України, МАК при ТПП України, рішень іноземних та міжнародних арбітражів вони підлягають примусовому виконанню.

Надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, а також визнання та звернення до виконання іноземного чи міжнародного арбітражу, який знаходиться за межами України, здійснюється у порядку, передбаченому розділом VIII Закону № 4002-XII, статтями 391 - 398 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 35 Закону № 4002-XII арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36 Закону № 4002-XII, яка визначає підстави для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення.

Визнання та виконання рішень іноземних судів можливе лише у разі, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності (частина перша статті 390 ЦПК України, частина перша статті 81 Закону України "Про виконавче провадження").

Такими міжнародними договорами є Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, а також міждержавні договори України.

Судам слід брати до уваги, що підставами для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення є підстави, визначені статтею 36 Закону № 4002-XII, а не лише підстави, закріплені у статті 396 ЦПК України, хоча ця стаття не містить відсилання до міжнародних договорів та/або Закону № 4002-XII, як це закріплено у частині п'ятій статті 389-1 та частині четвертій статті 389-5 ЦПК України.

18. Вирішуючи справи цієї категорії, суду слід звертати увагу на вимогу закону щодо необхідності визнання рішення іноземного суду (іноземних чи міжнародних арбітражів), що підлягає примусовому виконанню, яке має відбуватись у разі звернення його до виконання.

Визнання рішення іноземного суду - це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом (пункт 10 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право"). Виконання ж іноземного рішення означає застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому ЦПК України.

Взаємність означає, що суд чи інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, якщо застосування права іноземної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України (частина перша статті 11 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (частина друга статті 390 ЦПК України, частина друга статті 11 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Згідно зі статтею 35 Закону № 4002-XII арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим та при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням зазначеної статті та статті 36 Закону № 4002-XII. Отже, для визнання рішення іноземного чи міжнародного арбітражу законодавство не передбачає формальної процедури підтвердження юридичної дійсності рішення (екзекватурування).

При цьому необхідно зважати на те, що рішення міжнародних арбітражів, місцезнаходженням яких є територія України (МКАС при ТПП України, МАК при ТПП України), не потребують визнання, а лише звернення до виконання.

19. Заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення міжнародного чи іноземного арбітражу розглядається судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду (частина 1 статті 389-7 ЦПК України).

Розгляд клопотань про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, іноземних та міжнародних арбітражів здійснюється відповідно до розділу VIII ЦПК України.

Остаточність арбітражного рішення полягає у тому, що під час вирішення питання про його визнання та примусове виконання суд не переглядає спір по суті, не змінює рішення, а лише вирішує питання про можливість його визнання та примусового звернення до виконання й видачі виконавчого листа (частина перша статті 35 Закону № 4002-XII, пункт 12 постанови Пленуму ВСУ № 12). Інакше є порушенням не лише зазначених норм права, а й принципу правової певності, який згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини є невід'ємною складовою права на справедливий суд.

20. Надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на території України врегулювано статтею V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-ХІІ, та статтею 36 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4003-ХІІ "Про міжнародний комерційний арбітраж", згідно з якими тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти клопотання стягувача. З урахуванням цих положень повинні застосовуватись положення частини другої статті 396 ЦПК України.

21. Вивчення справ, переданих для узагальнення, показує, що, оспорюючи рішення МКАС чи МАК при ТПП України, або заперечуючи проти його виконання, сторони дуже часто посилаються на таку підставу для скасування рішення або для відмови у визнанні та/або виконанні цього арбітражного рішення - арбітражне рішення суперечить публічному порядку України. При цьому, як правило, це робиться без додаткової аргументації, а лише з посиланням на порушені норми матеріального чи процесуального права.

Отже, судам слід особливу увагу звернути на таку підставу скасування рішення МКАС при ТПП України - арбітражне рішення суперечить публічному порядку України (підпункт 2 частини другої статті 34 Закону № 4002-XII), визнання і виконання рішення суперечить публічному порядку країни (підпункт "b" пункту 2 статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року (пункт 2 частини другої статті 36 Закону № 4002-XII).

Суди досить розгорнуто тлумачать зазначену підставу через її неконкретний та оціночний характер. Посилання на порушення публічного порядку залишається, як правило, найпоширенішим аргументом сторони, яка програла арбітраж і намагається уникнути виконання винесеного проти неї рішення або максимально таке виконання відтермінувати. Намагаючись переконати суд, як орган державної влади, така сторона спирається на такі теоретичні та оціночні поняття, як "принцип законності", "загальні засади права", "справедливість", "добросовісність" та "розумність", а не на конкретні положення законодавства.

Часто суди, скасовуючи рішення МКАС при ТПП України як таке, що суперечить публічному порядку України, посилаються в ухвалах на частину першу статті 19 Конституції України, яка визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, та на частину третю статті 129 Конституції України, яка визначає основні засади судочинства. При цьому нерідко суди розглядають питання співвідношення публічного і приватного інтересів, меж втручання держави в особі судових органів у відносини між приватними особами, можливості поєднання принципу автономії волі сторін з імперативними нормами національного права, допустимості застосування іноземного закону на території України тощо.

Суди повинні мати на увазі й те, що не лише виконання арбітражного рішення може порушувати публічний порядок України, а й саме рішення може його порушувати. Ці факти між собою взаємопов'язані і їх протиставляти не потрібно.

У будь-якому випадку, оцінюючи наслідки виконання іноземного чи арбітражного рішення на предмет порушення публічного порядку України, суд не може переглядати його по суті. Проте суд не позбавлений можливості відмовити у визнанні та примусовому виконанні такого рішення, якщо таке визнання і виконання суперечить публічному порядку України.

Застереження про публічний порядок у загальному вигляді сформульовано у міжнародних конвенціях. Зокрема, у статті 6 Конвенції ООН про право, застосовуване до міжнародної купівлі-продажу товарів від 15 червня 1955 року встановлено, що в кожній із держав, які домовляються, застосування права, визначеного цією Конвенцією, може бути виключено з мотивів публічного порядку. Таке ж правило встановлене у статті 18 Конвенції ООН про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів від 22 грудня 1986 року.

Таким чином, головним завданням застереження про публічний порядок в міжнародному праві є вирішення колізій законів різних країн.

Застереження про публічний порядок у міждержавних відносинах, врегульованих міжнародними нормативно-правовими актами, відмінне від застереження про публічний порядок, яке міститься в національному законодавстві, що встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український.

Об'єктом застереження про публічний порядок є міжнародні приватноправові відносини, а предметом - незастосування іноземного права, яке обране для регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом, якщо його застосування порушує публічний порядок держави. У цьому разі застереження про публічний порядок врегульовує самостійну сферу суспільних відносин, яка не залежить від сфери міждержавних відносин.

Рішення, прийняті МКАС при ТПП України, якщо не виконуються добровільно, у подальшому визнаються і виконуються державними судами країни виконання рішення, які в суворо встановлених законами випадках можуть застосувати застереження про публічний порядок.

У національному законодавстві питання застереження про публічний порядок може бути підставою для відмови в застосуванні іноземного права на території України. Так, стаття 12 "Застереження про публічний порядок" Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює, що:

1. Норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України.

2. Відмова в застосуванні права іноземної держави не може ґрунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політичної або економічної системи України.

Проте формулювання частини першої статті 12 Закону України "Про міжнародне приватне право" не дає чітких вказівок про те, які саме ситуації, пов'язані із застосуванням іноземного права, слід вважати такими, що суперечать публічному порядку.

Друга частина зазначеної норми права врегульовує відносини вибору правової системи України в диспозитивній формі у разі виключення застосування права іноземної держави.

Слід враховувати, що посилання на частину першу статті 12 Закону України "Про міжнародне приватне право" можливі тільки у разі, коли є безпосередній зв'язок між спірними правовідносинами з іноземним елементом і судом, який його розглядає в межах судового розгляду. У разі якщо суд розглядає спірні правовідносини на підставі домовленості сторін, публічний порядок цієї держави безпосередньо не зачіпається. У цьому разі суд держави, публічний порядок якої не зачіпається, обиратиме право, що підлягає застосуванню, відповідно до волевиявлення сторін, як таке, що відповідає принципу тісного зв'язку, або, якщо такий вибір не відбувся, на підставі застосування колізійних норм, заснованих на їх тісному зв'язку зі спірними правовідносинами.

Учасники договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають під час здійснення зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, мають право обрати норми цивільного та/або торгового права відповідної правової системи. Стосовно таких відносин Закон України "Про міжнародне приватне право" закріплює правила щодо визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом (стаття 4), щодо автономії волі (стаття 5), обсягу застосування права іноземної держави (стаття 6), правової кваліфікації (стаття 7), встановлення змісту норм права іноземної держави (стаття 8), зворотного відсилання та відсилання до права третьої держави (стаття 9), наслідків обходу закону (стаття 10).

Проте суб'єктом правозастосування застереження про публічний порядок може бути тільки суд. Тобто питання про те, чи порушуватиме інтереси України застосування права іноземної держави, вирішується в суді. Роль суду як суб'єкта правозастосування застереження про публічний порядок об'єктивна, оскільки необхідність її застосування виникає тільки у разі звернення особи до суду за захистом порушеного права у приватноправових відносинах з іноземним елементом. У системі органів державної влади питання захисту зазначених прав належать до компетенції судової влади (стаття 15 ЦПК України).

Очевидно, що без аналізу застосовуваного судом матеріального закону неможливо виявити невідповідність прийнятого МКАС при ТПП України рішення публічному порядку України.

У пункті 7 частини другої статті 396 ЦПК України зазначена така підстава для відмови у задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду - якщо виконання рішення загрожувало б інтересах України.

При цьому суд повинен мати на увазі, що порушення порядку повідомлення сторони, стосовно якої постановлено рішення міжнародного арбітражу, є самостійною підставою для відмови у примусовому виконанні такого рішення, передбачене підпунктом "b" пункту 1 статті V Нью-Йоркської конвенції чи пункту 2 частини другої статті 396 ЦПК України. У зв'язку з цим немає необхідності застосовувати механізм застереження про публічний порядок, яке має екстраординарний характер.