Про звернення до Конституційного Суду України для вирішення питання про конституційність постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року N 1068

З мотивів невідповідності Конституції України Указом Президента України від 20 листопада 2009 року N 949 "Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року N 1068" зупинено дію постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року N 1068 "Про збільшення статутного капіталу Державної іпотечної установи та внесення змін до її Статуту".

У зв'язку з цим та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106, статті 150 Конституції України, статей 13, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" звертаюсь до Конституційного Суду України для вирішення питання про конституційність постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року N 1068 "Про збільшення статутного капіталу Державної іпотечної установи та внесення змін до її Статуту", опублікованої в газеті "Урядовий кур'єр" від 21 жовтня 2009 року N 194.

Постановою від 30 вересня 2009 року N 1068 Кабінет Міністрів України збільшив статутний капітал Державної іпотечної установи на суму 1000000000 (один мільярд) гривень за рахунок нерозподіленого залишку Стабілізаційного фонду ( пункт 1) , у зв'язку з чим вніс зміни до Статуту Державної іпотечної установи ( пункт 2) та вирішив низку інших пов'язаних з цим питань ( пункти 3-5) .

Названа постанова Кабінету Міністрів України не відповідає Конституції України, виходячи з такого.

За Конституцією України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина перша статті 113) ; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19) ; Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції (частина третя статті 113, пункт 10 статті 116, частина перша статті 117) .

Основним Законом держави також визначено, що виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (пункт 1 частини другої статті 92, частина друга статті 95) .

У Рішенні від 27 листопада 2008 року N 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що "зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами".

Відповідно до Основного Закону держави Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України на наступний рік і подає до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання (частина друга статті 96, частина перша статті 97, пункт 6 статті 116) . На цьому наголосив Конституційний Суд України в Рішенні від 13 січня 2009 року N 1-рп/2009 (справа про право законодавчої ініціативи щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України).

Таким чином, Уряд України не уповноважений визначати спрямування видатків Державного бюджету України, якщо це не передбачено затвердженим Верховною Радою України законом про Державний бюджет України на поточний рік.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" чітко визначено джерела формування та напрями використання коштів Стабілізаційного фонду України (статті 23 і 76) . Названим Законом (в редакції, яка була чинною на момент прийняття Урядом України постанови, про яку йдеться) Кабінету Міністрів України було надано право за погодженням із комітетами Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності та з питань бюджету здійснювати перерозподіл напрямів використання коштів Стабілізаційного фонду, а також за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони - щодо додаткового розподілу і перерозподілу напрямів, визначених пунктом 9 частини першої статті 76 (частина третя статті 76) . При цьому на день прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про виділення коштів на збільшення статутного капіталу Державної іпотечної установи на 1 млрд. гривень не розподілений Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" за напрямами видатків залишок коштів Стабілізаційного фонду становив 65,2 млн. гривень.

Право на розподіл нерозподілених коштів Стабілізаційного фонду за погодженням із комітетами Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності та з питань бюджету Кабінет Міністрів України набув лише з 15 жовтня 2009 року - дня набрання чинності Законом України від 21 серпня 2009 року N 1608-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та деяких інших законів України". Ці внесені Законом України від 21 серпня 2009 року N 1608-VI зміни, які набрали чинності з 15 жовтня 2009 року, не мають зворотної дії в часі згідно з частиною першою статті 58 Конституції України ("закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи").

Як відзначив Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата, "стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності".

У Рішенні від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що "в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів; перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма); за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі; цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце".

Отже, видаючи 30 вересня 2009 року постанову N 1068, якою статутний капітал Державної іпотечної установи збільшено на суму 1 млрд. гривень за рахунок нерозподіленого залишку Стабілізаційного фонду, Кабінет Міністрів України діяв за відсутності закону, який уповноважив би його на здійснення розподілу нерозподіленого обсягу коштів Стабілізаційного фонду.

Таким чином вирішивши зазначене та пов'язані з ним питання, Уряд України діяв усупереч наведеним вище нормам частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 58, пункту 1 частини другої статті 92, частини другої статті 95, частини третьої статті 113, пункту 10 статті 116, частини першої статті 117 Конституції України, які визначають вимоги до здійснення органами виконавчої влади, і зокрема Урядом України, своєї діяльності. Прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеного акта до прийняття Верховною Радою України закону, яким Уряд України було уповноважено на прийняття такого акта, є не чим іншим, як перебиранням Кабінетом Міністрів України на себе повноваження Верховної Ради України, яка за статтею 75, пунктом 3 частини першої статті 85 Основного Закону держави є єдиним органом законодавчої влади в Україні, а отже, є порушенням і цих норм Конституції України.

Конституційний Суд України неодноразово наголошував у своїх рішеннях на неприпустимості порушення вимог Конституції України в частині розподілу повноважень між органами державної влади.

Так, у Рішенні від 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні зазначив, що "Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України) . Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України) , належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України) ". У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України також наголошував на неможливості зміни закону шляхом прийняття підзаконного правового акта. На тому, що Уряд України зобов'язаний керуватися законом і не може змінювати, доповнювати чи розширювати його зміст, наголосив Конституційний Суд України і в Рішенні від 28 жовтня 2009 року N 28-рп/2009.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 1 квітня 2008 року N 4-рп/2008 у справі про Регламент Верховної Ради України, неухильне додержання органами державної влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади, є запорукою їх єдності та важливою передумовою стабільності і злагоди в державі.

На неприпустимості втручання Уряду України у сферу виключної компетенції законодавця всупереч положенням частини другої статті 6, частини другої статті 8, частини другої статті 19, пункту 3 частини першої статті 85 Конституції України Конституційний Суд України наголошував і в Рішенні від 8 вересня 2009 року N 19-рп/2009. Те, що Кабінет Міністрів України, здійснюючи свої повноваження, має діяти не на власний розсуд, а згідно із законом, який регулює відповідні відносини, випливає і з Рішення Конституційного Суду України від 29 вересня 2009 року N 22-рп/2009.

У зв'язку з викладеним вважаю, що постанову, про яку йдеться, видано з порушенням визначених частиною другою статті 6, частиною другою статті 19, частиною третьою статті 113, статтею 116 та частиною першою статті 117 Конституції України вимог, у тому числі процедурних, діяльності органів виконавчої влади, зокрема Кабінету Міністрів України.

Крім того, постанова Кабінету Міністрів України N 1068 не відповідає і статтям 75, 85 та 91 Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України нормативно-правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Ураховуючи викладене, прошу Конституційний Суд України розглянути питання щодо конституційності постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року N 1068 "Про збільшення статутного капіталу Державної іпотечної установи та внесення змін до її Статуту".

Брати участь у конституційному провадженні за цим поданням уповноважено заступника Глави Секретаріату Президента України - Представника Президента України у Конституційному Суді України М. Ставнійчук.