3. Держави-члени повинні забезпечувати необхідний захист визначених водних об’єктів з метою запобігання погіршенню їхньої якості для зниження рівня оброблення з метою очищення, необхідного для виробництва питної води. Держави-члени можуть створювати охоронні зони для таких водних об’єктів.
Стаття 8. Моніторинг стану поверхневих вод, стану підземних вод та захищених зон
1. Держави-члени повинні забезпечувати створення програм моніторингу стану вод для запровадження узгодженого та комплексного огляду стану вод у межах кожного району річкового басейну:
- для поверхневих вод такі програми повинні охоплювати:
(i) об’єм та рівень або витрату потоку, відповідно до екологічного та хімічного стану та екологічного потенціалу, та
(ii) екологічний і хімічний стан та екологічний потенціал;
- для підземних вод такі програми повинні охоплювати моніторинг хімічного та кількісного стану,
- для захищених зон зазначені вище програми повинні доповнюватися такими специфікаціями, що містяться в законодавстві Співтовариства, згідно з якими були створені окремі захищені зони.
2. Такі програми повинні бути введені в дію не пізніше ніж через 6 років після дати набуття чинності цією Директивою, якщо інше не зазначено у відповідному законодавстві. Такий моніторинг повинен відповідати вимогам додатка V.
3. Повинні бути встановлені технічні специфікації та стандартизовані методи аналізу та моніторингу стану вод. Такі інструменти, призначені для внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви шляхом її доповнення, необхідно ухвалювати відповідно до регуляторної процедури з ретельним вивченням, зазначеної в статті 21(3).
Стаття 9. Відшкодування витрат на водні послуги
1. Держави-члени повинні враховувати принцип відшкодування витрат на водні послуги, включно з екологічними та ресурсними витратами, беручи до уваги економічний аналіз, здійснений відповідно до додатка III, та зокрема у відповідності з принципом матеріальної відповідальності забруднювача (принцип "забруднювач платить").
Держави-члени повинні забезпечити до 2010 року:
- що водно-цінова політика надає достатні стимули для користувачів ефективно використовувати водні ресурси та, таким чином, сприяє досягненню екологічних цілей цієї Директиви,
- відповідний внесок різних видів водокористування, розподілених щонайменше на промислове, сільськогосподарське водокористування та водокористування у домогосподарствах, у відшкодування витрат на водні послуги, спираючись на економічний аналіз, здійснений відповідно до додатка III, та з урахуванням принципу матеріальної відповідальності забруднювача (принцип "забруднювач платить").
При цьому держави-члени можуть брати до уваги соціальні, екологічні та економічні наслідки такого відшкодування, а також географічні та кліматичні умови відповідного регіону чи регіонів.
2. У планах управління річковими басейнами держави-члени повинні визначати заплановані заходи щодо імплементації параграфа 1, які сприятимуть досягненню екологічних цілей цієї Директиви, а також внесок різних видів водокористування у відшкодування витрат на водні послуги.
3. Жодне положення цієї статті не перешкоджає фінансуванню запобіжних або відновлювальних заходів для досягнення цілей цієї Директиви.
4. Держави-члени не порушать цієї Директиви, якщо вони вирішать, відповідно до встановлених практик, не застосовувати положення другого речення параграфа 1, а також, з цією ж метою, відповідних положень параграфа 2, до певного виду діяльності з водокористування, якщо це не створює загроз для мети та для досягнення цілей цієї Директиви. Держави-члени повинні звітувати про причини неповного застосування другого речення параграфа 1 у планах управління річковими басейнами.
Стаття 10. Комбінований підхід до точкових та дифузних джерел
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб контроль усіх скидів, зазначених у параграфі 2, у поверхневі води здійснювався відповідно до комбінованого підходу, визначеного у цій статті.
2. Держави-члени повинні забезпечити запровадження та/або імплементацію:
(a) засобів контролю викидів, що ґрунтуються на найкращих доступних техніках, або
(b) відповідних значень гранично допустимих викидів, або
(c) у випадку дифузних впливів, засобів контролю, що включають, залежно від випадку, найкращі екологічні практики,
визначені в:
- Директиві Ради 96/61/ЄС від 24 вересня 1996 року про комплексне запобігання забрудненню та контроль над ним (- 19),
Директиві Ради 91/271/ЄЕС від 21 травня 1991 року про очищення міських стічних вод (- 20),
- Директиві Ради 91/676/ЄЕС від 12 грудня 1991 року щодо захисту вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел (- 21),
- директивах, ухвалених відповідно до статті 16 цієї Директиви,
- директивах, перелік яких подано в додатку IX,
- будь-якому іншому відповідному законодавстві Співтовариства
не пізніше ніж через 12 років після дати набуття чинності цією Директивою, якщо інше не зазначено у відповідному законодавстві.
3. Якщо цілі якості або стандарт якості, встановлені відповідно до цієї Директиви або директив, перелік яких подано в додатку IX, або будь-якого іншого законодавства Співтовариства, вимагають більш суворих умов, аніж умови, які будуть результатом застосування параграфа 2, необхідно застосовувати відповідно більш суворі засоби контролю викидів.
Стаття 11. Програма заходів
1. Кожна держава-член повинна забезпечити створення для кожного району річкового басейну або частини міжнародного району річкового басейну, розташованої на її території, програми заходів із урахуванням результатів аналізу, вимоги щодо якого встановлені у статті 5, для досягнення цілей, встановлених відповідно до статті 4. Такі програми заходів можуть мати покликання на заходи, передбачені законодавством, яке було ухвалене на національному рівні та яке охоплює усю територію держави-члена. У відповідних випадках держава-член може ухвалювати інструменти, застосовні до всіх районів річкових басейнів та/або частин міжнародних районів річкових басейнів, розташованих на її території.
2. Кожна програма заходів повинна включати "базові" інструменти, зазначені у параграфі 3 та, якщо необхідно, "додаткові" інструменти.
3. "Базові інструменти" - це мінімальні вимоги, що їх необхідно дотримуватися, до яких належать:
(a) інструменти, необхідні для імплементації законодавства Співтовариства щодо захисту вод, включно з інструментами, вимоги щодо яких визначені у законодавстві, зазначеному в статті 10 та в частині A додатка VI;
(b) інструменти, які вважаються необхідними для цілей статті 9;
(c) інструменти, призначені для сприяння ефективному та сталому водокористуванню для уникнення загроз для досягнення цілей, зазначених у статті 4;
(d) інструменти, призначені для виконання вимог статті 7, включно з інструментами для забезпечення якості води для зниження рівня оброблення з метою очищення, необхідного для виробництва питної води;
(e) засоби контролю забору прісної поверхневої води та підземних вод, а також збирання прісної поверхневої води у водоймищах, включно з реєстром або реєстрами забору води та вимогою щодо попереднього отримання дозволу на забір та збирання. Такі засоби контролю необхідно періодично переглядати та, якщо необхідно, оновлювати. Держави-члени можуть вилучати з таких засобів контролю забір або збирання у водоймищах, які не мають істотного впливу на стан вод;
(f) засоби контролю, включно з вимогою щодо попереднього отримання дозволу на штучне поповнення або збільшення запасів підземних водних об’єктів. Використовувана вода може походити з будь-яких поверхневих або підземних вод за умови, що користування таким джерелом не створює загроз для досягнення екологічних цілей, встановлених для джерела поповненого або збільшеного підземного водного об’єкта. Такі засоби контролю необхідно періодично переглядати та, якщо необхідно, оновлювати;
(g) для точкових джерел скидів, здатних спричинити забруднення, вимога щодо попереднього регулювання, як-от заборони щодо потрапляння забрудників у воду, або щодо попереднього отримання дозволу, або реєстрації на основі загальних зобов’язальних правил, що встановлюють засоби контролю викидів для відповідних забрудників, включно із засобами контролю відповідно до статей 10 та 16. Такі засоби контролю необхідно періодично переглядати та, якщо необхідно, оновлювати;
(h) для дифузних джерел, здатних спричиняти забруднення, інструменти для запобігання потраплянню забрудників або контролю над ним. Такі засоби контролю можуть набувати вигляду вимоги щодо попереднього регулювання, як-от заборони щодо потрапляння забрудників у воду, щодо попереднього отримання дозволу, або реєстрації на основі загальних зобов’язальних правил, якщо така вимога не передбачена законодавством Співтовариства інакше. Такі засоби контролю необхідно періодично переглядати та, якщо необхідно, оновлювати;
(i) для будь-яких інших істотних негативних впливів на стан вод, визначених відповідно до статті 5 та додатка II, зокрема інструменти для забезпечення відповідності гідроморфологічних умов водних об’єктів необхідному екологічному стану або "доброму" екологічному потенціалу для водних об’єктів, визначених як штучні або істотно змінені. Засоби контролю для цієї цілі можуть набувати вигляду вимоги щодо попереднього отримання дозволу або реєстрації на основі загальних зобов’язальних правил, якщо така вимога не передбачена законодавством Співтовариства інакше. Такі засоби контролю необхідно періодично переглядати та, якщо необхідно, оновлювати;
(j) заборона прямих скидів забрудників у підземні води, за умови застосування таких положень:
Держави-члени можуть надавати дозвіл на зворотне закачування води у той самий водоносний горизонт води, який використовували для геотермальних цілей.
Вони також можуть надавати дозвіл, із конкретизацією певних умов, на:
- закачування води, що містить речовини, наявність яких спричинена операціями із розвідування та видобутку вуглеводнів або гірничими роботами, а також закачування води з технічних причин у геологічні формації, з яких були видобуті вуглеводні або інші речовини, або в інші геологічні формації, які з природних причин є постійно непридатними для інших цілей. Вода, що закачується таким чином, не повинна містити речовин, окрім тих, наявність яких спричинена зазначеними вище операціями,
- повторне закачування підземної води, відкачаної з шахт та кар’єрів, або пов’язаних зі спорудженням чи технічним обслуговуванням об’єктів цивільної інженерії,
- закачування природного газу або скрапленого нафтового газу (LPG) з метою зберігання у геологічні формації, які з природних причин є постійно непридатними для інших цілей.
- закачування потоків двоокису вуглецю з метою зберігання до геологічних формацій, які з природних причин є постійно непридатними для інших цілей, за умови що таке закачування здійснюють відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/31/ЄС від 23 квітня 2009 року про геологічне зберігання двоокису вуглецю (- 22), або якщо таке закачування виключено зі сфери застосування зазначеної Директиви відповідно до її статті 2(2),
- закачування природного газу або скрапленого нафтового газу (LPG) з метою зберігання в інші геологічні формації у разі існування першочергової потреби для безпеки газопостачання, а також за умови, що таке закачування здійснюватиметься таким чином, щоб запобігти будь-якій поточній або майбутній небезпеці погіршення якості будь-яких підземних вод, до яких здійснюється закачування,
- будівництво, спорудження об’єктів цивільної інженерії та подібна діяльність на землі або під землею, яка контактує із підземними водами. Для таких цілей держави-члени можуть визначати, що така діяльність повинна вважатися дозволеною за умови її здійснення відповідно до загальних зобов’язальних правил, розроблених для такої діяльності відповідною державою-членом,
- скидання незначних кількостей речовин для наукових цілей характеризації, захисту або оздоровлення водних об’єктів, обмежених до кількості, абсолютно необхідної для відповідних цілей, за умови що такі скиди не перешкоджають досягненню екологічних цілей, встановлених для такого підземного водного об’єкта.
(k) відповідно до заходів, вжитих згідно зі статтею 16, інструменти для усунення забруднення поверхневих вод речовинами, зазначеними у переліку пріоритетних речовин, погодженому відповідно до статті 16(2), та для поступового зменшення обсягів забруднення іншими речовинами, які інакше перешкоджатимуть державам-членам у досягненні цілей для таких водних об’єктів, як визначено у статті 4;
(l) будь-які інструменти, необхідні для запобігання значним витокам забрудників із технічних установок, а також для запобігання та/або зменшення впливу аварійних випадків забруднення, наприклад, внаслідок паводків, зокрема за допомогою систем виявлення таких випадків або попередження про них, у тому числі, у разі аварій, які обґрунтовано неможливо було передбачити, всі відповідні інструменти для зниження ризику для водних екосистем.
4. "Додаткові" інструменти - це інструменти, розроблені та імплементовані в доповнення до базових інструментів з метою досягнення цілей, встановлених відповідно до статті 4. Частина B додатка VI містить невиключний перелік таких інструментів.
Держави-члени можуть також ухвалювати подальші додаткові інструменти для забезпечення додаткового захисту або покращення вод, на які поширюється дія цієї Директиви, зокрема для імплементації відповідних міжнародних угод, зазначених у статті 1.
5. Якщо дані моніторингу або інші дані свідчать, що імовірність досягнення цілей, встановлених для водного об’єкта згідно зі статтею 4, є низькою, відповідна держава-член повинна забезпечити:
- розслідування причин ймовірного недосягнення цілей,
- аналіз та перегляд відповідних дозволів та авторизацій, залежно від випадку,
- перегляд та коригування програм моніторингу, залежно від випадку, та
- запровадження додаткових інструментів, які можуть бути необхідні для досягнення таких цілей, у тому числі, залежно від випадку, запровадження більш суворих стандартів якості довкілля відповідно до процедур, встановлених у додатку V.
У випадках, коли такі причини зумовлені природними обставинами або форс-мажорними обставинами, які є винятковими та які обґрунтовано неможливо було передбачити, зокрема надзвичайно сильними паводками і тривалими посухами, відповідна держава-член може ухвалити рішення щодо неможливості застосування додаткових інструментів відповідно до статті 4(6).
6. При імплементації інструментів згідно з параграфом 3, держави-члени повинні вживати усіх відповідних заходів для уникнення зростання рівня забруднення морських вод. Без обмеження чинного законодавства, застосування заходів, вжитих відповідно до параграфа 3, у жодному разі не може прямо або непрямо призводити до зростання забрудненості поверхневих вод. Ця вимога не застосовується, якщо її виконання може призвести до зростання забрудненості довкілля в цілому.
7. Програми інструментів повинні бути створені не пізніше ніж через 9 років після дати набуття чинності цією Директивою, а всі відповідні інструменти повинні бути введені в дію не пізніше ніж за 12 років від цієї дати.
Щодо Майотти, строки, зазначені в першому підпараграфі, повинні становити 22 грудня 2015 року та 22 грудня 2018 року відповідно.
8. Програми інструментів необхідно переглядати та, за необхідності, оновлювати не пізніше ніж через 15 років після дати набуття чинності цією Директивою та через кожні 6 років після того. Будь-які нові або переглянуті інструменти, запроваджені відповідно до оновленої програми, повинні бути введені в дію впродовж трьох років із дати їх запровадження.
Щодо Майотти, строк, зазначений у першому підпараграфі, становить 22 грудня 2021 року.
Стаття 12. Питання, які не можуть бути вирішені на рівні окремої держави-члена
1. Якщо держава-член виявляє проблему, яка має вплив на управління її водами, але яку така держава-член не може вирішити, вона може повідомити про цю проблему Комісію та будь-яку іншу відповідну державу-члена, а також може надавати рекомендації щодо її вирішення.
2. Комісія повинна відповідати на будь-які повідомлення або рекомендації держав-членів упродовж періоду тривалістю в 6 місяців.
Стаття 13. Плани управління річковими басейнами
1. Держави-члени повинні забезпечити створення плану управління річковим басейном для кожного району річкового басейну, повністю розташованого на їхній території.
2. У випадку міжнародного району річкового басейну, повністю розташованого на території Співтовариства, держави-члени повинні забезпечувати координацію дій із метою створення єдиного плану управління міжнародним річковим басейном. У разі, якщо плану управління міжнародним річковим басейном не створюють, держави-члени повинні створити плани управління річковими басейнами, що охоплюють принаймні ті частини міжнародного району річкового басейну, яка розташована на їхній території, з метою досягнення цілей цієї Директиви.
3. У випадку міжнародного району річкового басейну, що виходить за кордони Співтовариства, держави-члени повинні докладати зусиль для створення єдиного плану управління річковим басейном, а у випадках, коли це неможливо, такий план повинен щонайменше охоплювати ту частину міжнародного району річкового басейну, що розташована у межах території відповідної держави-члена.
4. План управління річковим басейном повинен включати інформацію, наведену в додатку VII.
5. Плани управління річковими басейнами можуть доповнюватися створенням детальніших програм та планів управління суббасейном, сектором, проблемою або типом вод для врегулювання окремих аспектів управління водами. Імплементація таких інструментів не звільняє держави-члени від будь-яких їхніх обов’язків згідно з іншими положеннями цієї Директиви.
6. Плани управління річковими басейнами необхідно публікувати не пізніше ніж через 9 років після дати набуття чинності цією Директивою.
Щодо Майотти, строк, зазначений у першому підпараграфі, становить 22 грудня 2015 року.
7. Плани управління річковими басейнами повинні бути переглянуті та оновлені не пізніше ніж через 15 років після дати набуття чинності цією Директивою та через кожні 6 років після того.
Щодо Майотти, строк, зазначений у першому підпараграфі, становить 22 грудня 2021 року.
Стаття 14. Публічна інформація та консультації
1. Держави-члени повинні заохочувати активну участь усіх заінтересованих сторін в імплементації цієї Директиви, зокрема у створенні, перегляді та оновленні планів управління річковими басейнами. Держави-члени повинні забезпечити для кожного району річкового басейну публікування та надання громадськості, включно з користувачами, можливості коментування:
(a) графіку та робочої програми створення плану, включно із заявою про майбутні консультаційні заходи, не пізніше ніж за 3 роки до початку періоду, якого стосується такий план;
(b) проміжного огляду значних проблем у сфері управління водами, виявлених у відповідному річковому басейні, не пізніше ніж за 2 роки до початку періоду, якого стосується такий план;
(c) копії проекту плану управління річковим басейном не пізніше ніж за 1 рік до початку періоду, якого стосується такий план.
На вимогу необхідно надавати доступ до довідкових документів та інформації, використовуваної для розробки проекту плану управління річковим басейном.
2. Держави-члени повинні дозволяти подання коментарів до таких документів щонайменше впродовж 6 місяців для уможливлення активної участі та консультацій.
3. Параграфи 1 та 2 повинні так само застосовуватися до оновлених планів управління річковими басейнами.
Стаття 15. Звітування
1. Держави-члени повинні надсилати копії планів управління річковими басейнами та усіх подальших оновлень Комісії та будь-яким іншим пов’язаним державам-членам упродовж 3 місяців від дати їх публікації:
(a) для районів річкових басейнів, повністю розташованих на території держави-члена, усіх планів управління річковими басейнами, які охоплюють таку національну територію, та які були опубліковані згідно зі статтею 13;
(b) для міжнародних районів річкових басейнів, принаймні частин планів управління річковим басейном, які охоплюють територію такої держави-члена.
2. Держави-члени повинні подавати підсумкові звіти щодо:
- аналізу, вимоги щодо якого передбачені статтею 5, та
- програм моніторингу, розроблених відповідно до статті 8,
здійснених для цілей першого плану управління річковим басейном упродовж трьох місяців після їх завершення.
3. Держави-члени повинні, упродовж трьох років після публікації кожного плану управління річковим басейном або оновлення відповідно до статті 13, подавати проміжний звіт із описом прогресу в імплементації запланованої програми заходів.
Стаття 16. Стратегії протидії забрудненню води
1. Європейський Парламент та Рада повинні ухвалювати конкретні інструменти для протидії забрудненню води окремими забрудниками або групами забрудників, що становлять істотний ризик для водного середовища або за посередництвом водного середовища, включно з такими ризиками для вод, які використовують для забору питної води. Для таких забрудників інструменти повинні бути спрямовані на поступове зменшення та, для пріоритетних небезпечних речовин, як визначено у статті 2(30), на усунення або поетапне припинення скидів, викидів та витоків. Такі інструменти необхідно ухвалювати за пропозицією Комісії та відповідно до процедур, встановлених у Договорі.
2. Комісія повинна подавати пропозицію із визначенням переліку пріоритетних речовин, відібраних серед тих речовин, які становлять значний ризик для водного середовища або за його посередництвом. Речовинам необхідно надавати статус пріоритетних для вжиття заходів на підставі ризику для водного середовища або за його посередництвом, який визначають за допомогою:
(a) оцінювання ризику, здійсненого відповідно до Регламенту Ради (ЄЕС) № 793/93 (- 23), Директиви Ради 91/414/ЄЕС (- 24), та Директиви Європейського Парламенту і Ради 98/8/ЄС (- 25), або
(b) цільового ризик-орієнтованого оцінювання (відповідно до методології Регламенту (ЄЕС) № 793/93), що зосереджує увагу лише на екотоксичності для води та токсичності для людини за посередництвом водного середовища.
Якщо це необхідно для дотримання графіка, встановленого в параграфі 4, речовини повинні бути пріоритизовані щодо необхідних дій на основі врахування ризику для водного середовища або за його посередництвом, ідентифікованого за допомогою спрощеної процедури ризик-орієнтованого оцінювання, що спирається на наукові принципи, зокрема, із урахуванням:
- доказів стосовно небезпечних факторів, притаманних відповідній речовині, зокрема її екотоксичності для води та токсичності для людини за посередництвом водних шляхів впливу, та
- доказів на основі моніторингу широко розповсюдженого забруднення довкілля, та
- інших доведених факторів, які можуть свідчити про ймовірність широко розповсюдженого забруднення довкілля, як-от обсяги виробництва або використання речовини, якої це стосується, та характер її використання.
3. Пропозиція Комісії повинна також визначати пріоритетні небезпечні речовини. При цьому Комісія повинна враховувати відібрані речовини, що становлять загрозу, наведені у відповідному законодавстві Співтовариства стосовно небезпечних речовин або у відповідних міжнародних угодах.
4. Комісія повинна переглянути ухвалений перелік пріоритетних речовин не пізніше ніж через 4 роки після дати набуття чинності цією Директивою, та здійснювати перегляд принаймні через кожні 6 років після того, а також, у відповідних випадках, подавати пропозиції.
5. Під час підготовки пропозиції, Комісія повинна враховувати рекомендації Наукового комітету з токсичності, екотоксичності та довкілля, держав-членів, Європейського Парламенту, Європейського агентства з охорони довкілля, програм досліджень Співтовариства, міжнародних організацій, до яких входить Співтовариство, європейських ділових організацій, зокрема тих, що представляють малі та середні підприємства, Європейських організацій із охорони довкілля, а також іншу відповідну інформацію, яку доводять до її відома.
6. Для пріоритетних речовин, Комісія повинна подавати пропозиції щодо засобів контролю стосовно:
- поступового зменшення обсягів скидів, викидів та витоків відповідних речовин та, зокрема,
- усунення або поетапного припинення скидів, викидів та витоків речовин, визначених відповідно до параграфа 3, включно з відповідним графіком для такого усунення або поетапного припинення. Такий графік не повинен охоплювати період, довший ніж 20 років після ухвалення таких пропозицій Європейським Парламентом відповідно до положень цієї статті.
При поданні таких пропозицій Комісія повинна визначити відповідний економічно ефективний та пропорційний рівень та поєднання засобів контролю над продуктами та процесами як для точкових, так і для дифузних джерел, а також брати до уваги єдині значення гранично допустимих викидів для засобів контролю над процесами в усьому Співтоваристві. У відповідних випадках можливе запровадження заходів із контролю над процесами на рівні Співтовариства для кожного окремого сектора. Якщо засоби контролю над продуктами включають перегляд відповідних дозволів, виданих відповідно до Директиви 91/414/ЄЕС та Директиви 98/8/ЄС, такий перегляд необхідно здійснювати відповідно до положень зазначених Директив. У кожній пропозиції щодо засобів контролю повинні зазначатися механізми перегляду, оновлення та оцінювання ефективності таких засобів.
7. Комісія повинна подавати пропозиції щодо стандартів якості, застосовних до концентрацій пріоритетних речовин у поверхневих водах, осаді або біоті.
8. Комісія повинна подавати пропозиції, згідно з параграфами 6 та 7, та принаймні щодо засобів контролю викидів для точкових джерел та стандартів якості довкілля, упродовж 2 років після включення відповідної речовини до переліку пріоритетних речовин. Щодо речовин, включених до першого переліку пріоритетних речовин, за відсутності згоди на рівні Співтовариства впродовж шести років від дати набуття чинності цією Директивою, держави-члени повинні запровадити стандарти якості довкілля для таких речовин для всіх поверхневих вод, на які впливають скиди таких речовин, а також засоби контролю головних джерел таких скидів, що ґрунтуються, між іншим, на врахуванні всіх технічних можливостей їх зменшення. Щодо речовин, які надалі включають до переліку пріоритетних речовин, за відсутності згоди на рівні Співтовариства, держави-члени повинні вжити таких заходів упродовж 5 років після дати включення до переліку.
9. Комісія може підготувати стратегії протидії забрудненню води будь-якими іншими забрудниками або групами забрудників, включно з будь-яким забрудненням, що виникає внаслідок аварій.
10. Під час підготовки пропозицій відповідно до параграфів 6 та 7, Комісія повинна також переглядати всі Директиви, перелік яких подано в додатку IX. Вона повинна запропонувати у межах строку, зазначеного в параграфі 8, перегляд засобів контролю, наведених у додатку IX, для всіх таких речовин, що включені до переліку пріоритетних речовин, та повинна запропонувати відповідні заходи включно з можливим скасуванням засобів контролю, наведених у додатку IX, для всіх інших речовин.
Усі засоби контролю, наведені в додатку IX, які пропонують переглянути, повинні бути скасовані до дати набуття чинності відповідними переглядами.
11. Перелік пріоритетних речовин, до якого входять речовини, зазначені в параграфах 2 та 3, запропонований Комісією, повинен, після його ухвалення Європейським Парламентом і Радою, стати додатком X до цієї Директиви. Його перегляд, згаданий у параграфі 4, повинен здійснюватися за тією самою процедурою.
Стаття 17. Стратегії запобігання забрудненню підземних вод та контролю над ним
1. Європейський Парламент і Рада повинні ухвалити конкретні інструменти для запобігання забрудненню підземних вод та контролю над ним. Такі інструменти повинні мати на меті досягнення цілей "доброго" хімічного стану підземних вод відповідно до статті 4(1)(b) та повинні ухвалюватися Комісією за пропозицією, поданою впродовж двох років після набуття чинності цією Директивою, відповідно до процедур, встановлених у Договорі.
2. У своїх пропозиціях щодо інструментів Комісія повинна брати до уваги аналіз, здійснений відповідно до статті 5 та додатка II. Пропозиції щодо таких інструментів повинні подаватися раніше за умови наявності даних; такі інструменти повинні включати:
(a) критерії оцінювання "доброго" хімічного стану підземних вод відповідно до додатка II.2.2 та додатка V 2.3.2 та 2.4.5;
(b) критерії виявлення значних та тривалих тенденцій зростання та критерії визначення відправних точок для зміни таких тенденцій на зворотні, що застосовуються відповідно до додатка V 2.4.4.
3. Інструменти, ухвалені внаслідок застосування параграфа 1, повинні бути включені до програм заходів, вимоги щодо яких передбачені статтею 11.
4. За відсутності критеріїв, ухвалених відповідно до параграфа 2 на рівні Співтовариства, держави-члени повинні запровадити відповідні критерії не пізніше ніж за 5 років після дати набуття чинності цією Директивою.
5. За відсутності критеріїв, ухвалених відповідно до параграфа 4 на національному рівні, тенденція зворотності повинна прийняти за стартову точку максимум 75% рівня стандартів якості, визначених у чинному законодавстві Співтовариства, застосовному до підземних вод.
Стаття 18. Звіт Комісії
1. Комісія повинна опублікувати звіт про імплементацію цієї Директиви не пізніше ніж через 12 років після дати набуття чинності цією Директивою, а надалі публікувати такий звіт кожні 6 років, та подати його Європейському Парламенту і Раді.
2. Звіт повинен охоплювати:
(a) огляд прогресу імплементації Директиви;
(b) огляд стану поверхневих вод та підземних вод у Співтоваристві, здійснений у співпраці з Європейським агентством із охорони довкілля;
(c) огляд планів управління річковими басейнами, поданих відповідно до статті 15, включно з пропозиціями щодо вдосконалення майбутніх планів;
(d) резюме відповідей на кожне з повідомлень або рекомендацій, адресованих Комісії державами-членами відповідно до статті 12;
(e) резюме будь-яких пропозицій, інструментів контролю та стратегій, розроблених відповідно до статті 16;
(f) резюме відповідей на коментарі Європейського Парламенту і Ради щодо попередніх звітів про імплементацію.
3. Комісія повинна також опублікувати звіт про прогрес імплементації, що ґрунтується на підсумкових звітах, які подають держави-члени відповідно до статті 15(2), та подати його Європейському Парламенту і державам-членам не пізніше ніж за два роки після дат, зазначених у статтях 5 та 8.
4. Комісія повинна упродовж трьох років від дати публікації кожного звіту відповідно до параграфа 1, опублікувати проміжний звіт із описом прогресу імплементації на основі проміжних звітів держав-членів, як зазначено в статті 15(3). Такі звіти повинні бути подані Європейському Парламенту і Раді.
5. Комісія повинна у разі потреби скликати, відповідно до циклу звітування, конференцію з питань водної політики Співтовариства за участі заінтересованих сторін від кожної держави-члена для надання коментарів щодо імплементаційних звітів Комісії та обміну досвідом.
У конференції повинні брати участь представники від компетентних органів, Європейського Парламенту, НУО, соціальних та економічних партнерів, об’єднань споживачів, науковців та інших експертів.
Стаття 19. Плани майбутніх заходів Комісії
1. Щороку Комісія повинна для інформаційних цілей представляти Комітету, зазначеному у статті 21, орієнтовний план заходів, що мають вплив на водне законодавство, пропозицію щодо якого вона має намір подати у найближчому майбутньому, зокрема будь-яких заходів, передбачених пропозиціями, інструментами контролю та стратегіями, розробленими відповідно до статті 16. Перший такий орієнтовний план Комісія повинна презентувати не пізніше ніж через два роки після набуття чинності цією Директивою.
2. Не пізніше ніж через 19 років після дати набуття чинності цією Директивою Комісія повинна здійснити перегляд цієї Директиви та подати пропозицію щодо будь-яких необхідних змін до неї.
Стаття 20. Технічна адаптація Директиви
1. Додатки I, III та секція 1.3.6 додатка V можуть бути адаптовані відповідно до науково-технічного прогресу з урахуванням періодів перегляду та оновлення планів управління річковими басейнами, зазначеними у статті 13. Такі інструменти, розроблені для внесення змін до несуттєвих елементів цієї Директиви, ухвалюють відповідно до регуляторної процедури з ретельним вивченням, зазначеної в статті 21(3).
За необхідності Комісія може ухвалювати настанови щодо імплементації додатків II та V відповідно до регуляторної процедури, зазначеної в статті 21(2).
2. З метою передавання та опрацювання даних, зокрема статистичних та картографічних даних, для цілей параграфа 1 можуть ухвалюватися технічні формати відповідно до регуляторної процедури, зазначеної в статті 21(2).
Стаття 21. Процедура комітету
1. Комісії допомагає комітет.
2. У разі покликання на цей параграф застосовуються статті 5 і 7 Рішення 1999/468/ЄС, беручи до уваги положення його статті 8.
Період, встановлений у статті 5(6) Рішення 1999/468/ЄС, становить три місяці.
3. У разі покликання на цей параграф застосовується стаття 5a(1)-(4) і стаття 7 Рішення 1999/468/ЄС, беручи до уваги положення його статті 8.
Стаття 22. Скасування та перехідні положення
1. Через 7 років після дати набуття чинності цією Директивою скасовуються:
- Директива Ради 75/440/ЄЕС від 16 червня 1975 року про вимоги щодо якості поверхневих вод, призначених для забору питної води в державах-членах (- 26),
- Рішення Ради 77/795/ЄЕС від 12 грудня 1977 року, про запровадження спільної процедури обміну інформацією стосовно якості поверхневих прісних вод у Співтоваристві (- 27),
- Директива Ради 79/869/ЄЕС від 09 жовтня 1979 року про методи вимірювання та частоту відбору проб та аналізу поверхневих вод, призначених для забору питної води в державах-членах (- 28),
2. Через 13 років після дати набуття чинності цією Директивою скасовуються:
- Директива Ради 78/659/ЄЕС від 18 липня 1978 року про якість прісних вод, що потребують захисту або покращення для підтримування існування риби (- 29),
- Директива Ради 79/923/ЄЕС від 30 жовтень 1979 року про необхідну якість вод, у яких живуть молюски та ракоподібні (- 30),
- Директива Ради 80/68/ЄЕС від 17 грудня 1979 року про захист підземних вод від забруднення, спричиненого деякими небезпечними речовинами,
- Директива 76/464/ЄЕС, за винятком статті 6, яка скасовується з моменту набуття чинності цією Директивою.
3. До Директиви 76/464/ЄЕС застосовуються такі перехідні положення:
(a) перелік пріоритетних речовин, ухвалений відповідно до статті 16 цієї Директиви, повинен замінити перелік речовин, яким надано статус пріоритетних у повідомленні Комісії Раді від 22 червня 1982 року;
(b) для цілей статті 7 Директиви 76/464/ЄЕС держави-члени можуть застосовувати принципи виявлення проблем забруднення та речовин, що їх спричиняють, запровадження стандартів якості, а також ухвалення інструментів, встановлених у цій Директиві.
4. Екологічні цілі, визначені в статті 4, та стандарти якості довкілля, запроваджені в додатку IX та відповідно до статті 16(7), а також державами-членами відповідно до додатка V для речовин, які не входять до переліку пріоритетних речовин, та відповідно до статті 16(8) стосовно пріоритетних речовин, для яких не були встановлені стандарти Співтовариства, повинні вважатися стандартами якості довкілля для цілей пункту 7 статті 2 та статті 10 Директиви 96/61/ЄС.
5. Якщо речовина, що входить до переліку пріоритетних речовин, ухваленого відповідно до статті 16, не включена до додатка VIII цієї Директиви або додатка III Директиви 96/61/ЄС, таку речовину необхідно включити до зазначених додатків.
6. Для поверхневих водних об’єктів екологічні цілі, встановлені відповідно до першого плану управління річковим басейном, вимоги щодо якого встановлені цією Директивою, повинні містити принаймні стандарти якості, які є не менш суворими, ніж стандарти якості, необхідні для імплементації Директиви 76/464/ЄЕС.
Стаття 23. Санкції
Держави-члени визначають санкції, застосовні у разі порушень національних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви. Передбачені санкції повинні бути дієвими та мати пропорційний та стримувальний характер.
Стаття 24. Імплементація
1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, не пізніше ніж 22 грудня 2003 року. Вони негайно інформують про це Комісію.
Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.
2. Держави-члени передають Комісії тексти основних положень національного права, які вони ухвалюють у сфері, що регулюється цією Директивою. Комісія інформує про це інші держави-члени.
Стаття 25. Набуття чинності
Ця Директива набуває чинності в день її опублікування в Офіційному віснику Європейських Співтовариств.
Стаття 26. Адресати
Цю Директиву адресовано державам-членам.
ДОДАТОК I
ІНФОРМАЦІЯ, НЕОБХІДНА ДЛЯ ПЕРЕЛІКУ КОМПЕТЕНТНИХ ОРГАНІВ
Відповідно до вимог, встановлених у статті 3(8), держави-члени повинні надавати таку інформацію про всі компетентні органи у межах кожного їхнього району річкового басейну, а також кожної частини міжнародного району річкового басейну, розташованої на їхній території.
(i) Назва та адреса компетентного органу - офіційна назва та адреса органу, визначеного відповідно до статті 3(2).
(ii) географічне охоплення району річкового басейну - назви головних річок у межах річкового басейну із чітким описом меж району річкового басейну. Таку інформацію необхідно надавати, наскільки це можливо, для внесення до геоінформаційної системи (GIS) та/або геоінформаційної системи Комісії (GISCO).
(iii) Правовий статус компетентного органу - опис правового статусу компетентного органу та, у відповідних випадках, стислий виклад або копія його статуту, договору про заснування або еквівалентного юридичного документа.
(iv) Обов’язки - опис правових та адміністративних обов’язків кожного компетентного органу та його функцій у межах кожного району річкового басейну.
(v) Членство - якщо компетентний орган діє як координаційний орган для інших компетентних органів, необхідно надати перелік таких органів разом із підсумковими даними щодо інституційних відносин, встановлених для забезпечення їх координації.
(vi) Міжнародні відносини - якщо район річкового басейну охоплює територію більш ніж однієї держави-члена або включає територію держав, які не є державами-членами, необхідно надати підсумкові дані щодо інституційних відносин, встановлених для забезпечення координації.
ДОДАТОК II
1 ПОВЕРХНЕВІ ВОДИ
1.1. Характеризація типів поверхневих водних об’єктів
Держави-члени повинні визначити розташування та межі поверхневих водних об’єктів та здійснити первинну характеризацію усіх таких об’єктів відповідно до методології, поданої нижче. Для цілей такої первинної характеризації держави-члени можуть об’єднувати поверхневі водні об’єкти у групи.
(i) Поверхневі водні об’єкти у межах району річкового басейну необхідно визначити як такі, що належать до однієї з таких категорій поверхневих вод: річки, озера, перехідні води або прибережні води - або як штучні поверхневі водні об’єкти або істотно змінені поверхневі водні об’єкти.
(ii) Для кожної категорії поверхневих вод необхідно диференціювати відповідні поверхневі водні об’єкти у межах району річкового басейну відповідно до типу. Такі типи визначаються з використанням "системи A" або "системи B", визначених у секції 1.2.
(iii) У разі застосування системи A, поверхневі водні об’єкти у межах району річкового басейну спершу необхідно диференціювати за відповідними екорегіонами відповідно до географічних зон, визначених у секції 1.2 та показаних та відповідній мапі в додатку XI. Після того водні об’єкти в межах кожного екорегіону необхідно диференціювати за типами поверхневих водних об’єктів відповідно до характеристик, встановлених у таблицях щодо системи A.
(iv) У разі застосування системи B, держави-члени повинні досягти щонайменше такого самого ступеня диференціації, який був би досягнутий за допомогою системи A. Відповідно, поверхневі водні об’єкти у межах району річкового басейну необхідно диференціювати на типи з використанням значень обов’язкових характеристик та таких необов’язкових характеристик або комбінацій характеристик, які необхідні для забезпечення надійного отримання типових референтних біологічних умов.
(v) Для штучних поверхневих водних об’єктів та істотно змінених поверхневих водних об’єктів таке диференціювання необхідно здійснювати відповідно до характеристик будь-якої з категорій поверхневих вод, яка найбільше подібна до відповідного штучного водного об’єкта або істотно зміненого водного об’єкта.
(vi) Держави-члени повинні подати Комісії мапу або мапи (у форматі GIS) географічного розташування типів, що відповідають ступеню диференціації, необхідному відповідно до системи A.
1.2. Екорегіони та типи поверхневих водних об’єктів
1.2.1. Річки
Система A
Система B
1.2.2. Озера
Система A
Система B
1.2.3. Перехідні води
Система A
Система B
1.2.4. Прибережні води
Система A
Система B
1.3. Встановлення типових референтних умов для типів поверхневих водних об’єктів
(i) Для кожного типу поверхневого водного об’єкта, охарактеризованого відповідно до секції 1.1, необхідно встановити типові гідроморфологічні та фізико-хімічні умови, що представляють значення гідроморфологічних та фізико-хімічних елементів якості, зазначених для такого типу поверхневого водного об’єкта в пункті 1.1 додатка V, для "відмінного" екологічного стану, як визначено у відповідній таблиці в пункті 1.2 додатка V. Необхідно встановити типові референтні біологічні умови, що представляють значення біологічних елементів якості, зазначених для такого типу поверхневого водного об’єкта в пункті 1.1 додатка V, для "відмінного" екологічного стану, як визначено у відповідній таблиці в секції 1.2 в додатку V.