Директива Ради 76/464/ЄЕС "Про забруднення, спричинене визначеними небезпечними речовинами, що скидаються у водне середовище Співтовариства" від 4 травня 1976 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства, та зокрема, його статті 100 і 235,

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту(1),

Беручи до уваги висновок Економічно-соціального комітету(2),

(1) OB N C 5, 8.1.1975, C. 62.

(2) OB N C 108, 15.5.1975, C. 76.

Оскільки існує термінова необхідність у загальній і спільній діяльності держав-членів із захисту водного середовища Співтовариства від забруднення, що спричиняється, зокрема, визначеними стійкими речовинами, що є токсичними і біоакумуляційними;

Оскільки декілька конвенцій або проектів конвенцій, серед них Конвенція про попередження морського забруднення із суходолу; проект Конвенції про захист р. Рейн від хімічного забруднення і проект Європейської Конвенції про захист від забруднення міжнародних водних течій мають своєю метою захистити міжнародні водні течії і морське середовище від забруднення; і оскільки повинне гарантуватися гармонічне застосування цих конвенцій;

Оскільки розходження тих положень, що вже застосовуються або розробляються у різних держава-членах щодо викиду визначених небезпечних речовин у водне середовище, може створити нерівні умови конкуренції і мати таким чином безпосередній вплив на функціонування спільного ринку; оскільки, як наслідок, у цій сфері необхідно вдатися до наближення законів, як передбачено в статті 100 Договору;

Оскільки здається необхідним, щоб це наближення законів супроводжувалось заходами Співтовариства, направленими на здійснення шляхом більш широкого регулювання однієї з цілей Співтовариства у сфері захисту довкілля і покращення якості життя; оскільки, як наслідок, потрібно встановити з цією метою певні спеціальні положення; і оскільки органи влади, діяльність яких для цього необхідна, не передбачені Договором про заснування, і тому необхідно звернутися до статті 235 Договору;

Оскільки Програма дій Європейського Співтовариства у сфері довкілля(3) передбачає певну кількість (кількість SIC (Стандартна промислова класифікація)) заходів, спрямованих на захист континентальних прісних вод (SIC! Континентальні) та морських вод від певних забруднювачів;

(3) OB N C 112, 20.12.1973, C. 1.

Оскільки для гарантування ефективного захисту водного середовища Співтовариства необхідно встановити перший перелік (Перелік I), який би включав визначені окремі речовини, відібрані головним чином за своєю токсичністю, стійкістю і біоакумуляцією, за виключенням біологічно безпечних чи тих, що швидко перетворюються у біологічно безпечні, а також другий перелік (Перелік II), який би включав речовини, що мають шкідливий вплив на водне середовище, який, проте, може бути обмежений певною зоною залежно від характеристик і розміщення вод, у які здійснюється викид; оскільки будь-який викид цих речовин повинен бути попередньо дозволений відповідно до норм викидів;

Оскільки забруднення, спричинене викидом різноманітних шкідливих речовин, включених до Переліку I, повинне бути усунене; оскільки Рада на пропозицію Комісії і відповідно до встановлених термінів повинна ухвалити граничні величини, що не можуть бути перевищені нормами викидів, а також способи здійснення заходів та терміни, що мають бути дотримані особами, відповідальними за існуючі викиди відходів;

Оскільки держави-члени повинні застосовувати зазначені граничні величини, за виключенням випадків, коли держава-член відповідно до процедури контролю, встановленої Радою, може довести Комісії, що показники якості, встановлені Радою на пропозицію Комісію, досягаються і постійно підтримуються залежно від заходів, ухвалених з-поміж інших цією державою-членом, у всьому географічному регіоні, що зазвичай, уражений викидами відходів;

Оскільки необхідно зменшити забруднення вод, спричинене речовинами, включеними до Переліку II; і оскільки з цією метою держави-члени повинні заснувати програми, що включатимуть певні показники якості води встановлених відповідно до Директив Ради, якщо такі існують; і оскільки норми викидів, що застосовуються до цих речовин, повинні бути сформовані відповідно до зазначених показників якості;

Оскільки необхідно застосувати цю Директиву до викидів відходів, що здійснюються у підземні води, за виключенням певних випадків і проектів змін, що очікуються для ухвалення в спеціальних нормах Співтовариства щодо конкретного питання;

Оскільки важливо, щоб одна або декілька держав-членів могли індивідуально або спільно встановити більш суворі положення щодо водного середовища, ніж ті, що передбачені цією Директивою;

Оскільки важливо провести інвентаризацію викидів певних особливо небезпечних речовин, що викидаються у водне середовище Співтовариства, з метою встановлення їх походження;

Оскільки можлива необхідність переглянути і, у разі необхідності, доповнити Переліки I та II з огляду на отриманий досвід, перемістивши у певних випадках яку-небудь речовину з Переліку II до Переліку I,

УХВАЛИЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Без шкоди положенням статті 8 ця Директива застосовується до:

- внутрішніх поверхневих вод,

- територіальних морських вод,

- внутрішніх прибережних вод,

- підземних вод.

2. Для потреб цієї Директиви:

а) "внутрішні поверхневі води": усі континентальні поверхневі проточні чи нерухомі води, розташовані на території однієї або декількох держав-членів;

b) "внутрішні прибережні води": води, розташовані перед базовою лінією, що слугує для виміру ширини територіального моря, і які за допомогою водних течій поширюються до межі континентальних вод;

с) "межа зони прісної води": місце течії води, в якому під час приливу і відливу в період слабкої водоносності континентальних вод рівень солоності значно збільшується внаслідок присутності морської води;

d) "Викид": введення у води, зазначені в частині 1, речовин, що перераховані в Переліку I та Переліку II Додатку, за винятком:

- викидів грязі при днопоглиблювальних роботах;

- експлуатаційні викиди, що здійснюються з суден у територіальні морські води;

- викиди, що здійснюється з суден у територіальні води;

е) "забруднення": викид речовин або енергії, що здійснюється безпосередньо або опосередковано людиною у водне середовище, що має наслідки, які можуть поставити під загрозу людське життя, зашкодити живим ресурсам і водній екологічній системі, завдати шкоду місцям відпочинку чи спричинити незручності для інших законних видів використання води.

Держави-члени ухвалюють заходи, необхідні для уникнення забруднення вод, зазначених в статті 1, що спричиняється небезпечними речовинами, включеними до категорій і груп речовин, перерахованих в Переліку I Додатку, а також заходи для зменшення забруднення цих вод, спричиненого небезпечними речовинами, включеними до категорій і груп речовин, перерахованих в Переліку II Додатку, відповідно до цієї Директиви, положення якої становлять тільки перший крок для досягнення цієї мети.

Відповідно до речовин, включених до категорій і груп речовин, перерахованих в Переліку I (в подальшому "речовини Переліку I"):

1. всі викиди, що здійснюються у води, зазначені в статті 1, який може містити одну із зазначених речовин, вимагає попереднього надання дозволу з боку компетентного органу влади певної держави-члена;

2. органи влади повинні встановити норми викидів щодо викидів цих речовин у води, зазначені в статті 1, через каналізацію, якщо це буде необхідно для застосування цієї Директиви;

3. що стосується існуючих викидів цих речовин у води, зазначені в статті 1, то особи, що створюють ці викиди, повинні привести їх у відповідність до умов, встановлених органами влади, та у встановлений ними термін. Цей термін не може перевищувати меж, встановлених відповідно до частини 4 статті 6;

4. дозвіл може бути наданий тільки на обмежений термін. Його може бути поновлено, беручи до уваги вірогідні зміни граничних величин, зазначених статтею 6.

1. Держави-члени повинні застосовувати нульовий режим викиду щодо викиду речовин Переліку I у підземні води.

2. Держави-члени стосовно підземних вод повинні застосовувати положення цієї Директиви щодо речовин, які віднесені до категорій і груп речовин, включених в Перелік II (в подальшому "речовини Переліку III").

3. Частини 1 та 2 не застосовуються до домашніх стоків ні до ін'єкцій у глибокі, солоні та непридатні для використання шари.

4. Положення цієї Директиви щодо підземних вод припиняють застосовуватися у разі імплементації окремої Директиви про підземні води.

1. Норми викиду, встановлені державними органами влади відповідно до статті 3, повинні визначати:

а) максимальну допустиму концентрацію певної речовини у викидах. У разі розчинення гранична величина, передбачена пунктом (а) частини 1 статті 6, залежить від фактору розчинності;

b) Максимальну допустиму величину певної речовини у викидах протягом одного або декількох визначених періодів. У разі необхідності ця максимальна величина може також виражатися в одиниці ваги забруднювача на одиницю елементу, що характеризує забруднювальну активність (наприклад, одиниця ваги на сировину або на одиницю продукту).

2. У разі необхідності в кожному дозволі компетентний орган влади держави-члена, про яку йдеться, може закріпити більш вимогливі норми викиду, ніж ті, що випливають із застосування граничних величин, встановлених Радою відповідно до статті 6, беручи до уваги, зокрема, токсичність, стійкість і біонакопичення певної речовини у середовищі, куди здійснюється викид.

3. Якщо особа, що створює відходи, заявить про свою неможливість дотримуватись норми викиду або якщо повноважний орган влади держави-члена доведе таку неможливість, у дозволі повинно бути відмовлено.

4. У разі недотримання норм викиду, повноважний орган державної влади повинен ухвалити усі необхідні заходи для виконання умов надання дозволу, а у разі необхідності, для заборони викиду.

1. Для зменшення забруднення вод, зазначених в статті 1, речовинами Переліку II держави-члени повинні встановити програми, для виконання яких застосовуються, зокрема, заходи, визначені в частинах 2 та 3.

2. Всі викиди у води, зазначені в статті 1, що можуть містити одну із речовин Переліку II, вимагає попереднього надання дозволу з боку компетентного органу влади певної держави-члена, в якому встановлюється норма викиду. Ці норми розраховуються з огляду на показники якості, встановлені відповідно до частини 3.

3. Програми, зазначені в частині 1, повинні включати показники якості води, які встановлюються відповідно до Директив Ради, якщо такі будуть.

4. Такі програми також можуть включати спеціальні положення, що стосуються формування і використання речовин або груп речовин, а також продукції і повинні враховувати сучасні економічно здійсненні технічні досягнення.

5. В програмах повинні визначатися терміни їх виконання.

6. Програми і результати їх застосування повідомляються Комісії.

7. Комісія з державами-членами регулярно організовує порівняльний аналіз програм з метою гарантування їх достатньо гармонізованого виконання. Якщо вважатиме необхідним, вона з цією метою подає Раді пропозиції з цього питання.

Держави-члени вдаються до усіх кроків, необхідних для здійснення заходів, ухвалених відповідно до цієї Директиви, таким чином, щоб не збільшувати забруднення вод, до яких не застосовується стаття 1. Вони також повинні заборонити будь-яку дії, що прямо або побічно дозволяють уникнути виконання положень цієї Директиви.

Застосування заходів, ухвалених відповідно до цієї Директиви, в жодному разі не може спричиняти пряме чи непряме збільшення забруднення вод, зазначених в статті 1.

Одна або декілька держав-членів окремо або колективно можуть ухвалити більш суворі заходи, ніж ті, що передбачені цієї Директивою.

Компетентний орган влади здійснює інвентаризацію викидів у води, зазначених в статті 1, які можуть містити речовини Переліку I, до яких застосовуються норми викиду.

1. У термін 9 місяців Рада повинна одноголосно прийняти рішення щодо пропозицій, зроблених Комісією відповідно до статті 6, а також щодо пропозицій про застосовувані методів виміру.

У максимальний термін 2 років після оприлюднення цієї Директиви Комісія представляє пропозиції щодо першої серії речовин а також методи виміру, що застосовувались і строки, зазначені в частині 4 статті 6.

2. При можливості, у термін 27 місяців з моменту оприлюднення цієї Директиви, Комісія передає пропозиції, зроблені відповідно до частини 7 статті 7. Рада повинна прийняти одноголосне рішення у термін 9 місяців.

1. Держави-члени раз на три роки передають Комісії інформацію про імплементацію цієї Директиви у вигляді галузевої доповіді, в якій йдеться також про інші, пов'язані з цією Директивою, директиви Співтовариства. Ця доповідь готується на основі анкети або схеми, розробленої Комісією відповідно до процедури, встановленої в статті 6 Директиви 91/692/ЄЕС(1). Анкета чи схема підготування доповіді надсилається державам-членам за 6 місяців до початку періоду, за який готується доповідь. Доповідь передається Комісії у термін 9 місяців з моменту завершення трирічного періоду, що охоплюється цією доповіддю.

(1) OB N L 377, 31.12.1991 р., C. 48.

Перша доповідь готується за період з 1993 по 1995 роки, включно.

Комісія повинна опублікувати доповідь Співтовариства щодо виконання цієї Директиви продовж 9 місяців з моменту отримання доповіді від держав-членів.

2. Інформація, отримана на застосування цієї статті може використовуватися виключно з тією метою, з якою вона була запитана.

3. Комісія і компетентні органи влади держав-членів, а також її працівники та інші службовці зобов'язані не розповсюджувати отриману інформацію відповідно до цієї Директиви, яка за своєю природою охороняється професійною таємницею.

Положення частин 2 та 3 не зашкоджують опублікуванню загальної інформації або досліджень, що не включають особистої інформації відносно підприємств чи об'єднань підприємств.

Рада, на пропозицію Комісії, що діє з власної ініціативи або на прохання держави-члена, враховуючи набутий досвід, переглядає і, у необхідному випадку, доповнює Переліки I та II та переносить певні речовини з Переліку II до Переліку I.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Перелік I включає певні окремі речовини, що складають категорії і групи речовин, зазначені далі, які відібрані головним чином за своєю токсичністю, стійкістю і біонакопиченням, за виключенням біологічно безпечних речовин чи тих, що швидко перетворюються у біологічно безпечні:

1. органогалогенні сполуки та речовини, які можуть утворити такі сполуки у водному середовищі;

2. фосфорорганічні сполуки;

3. оловоорганічні сполуки;

4. речовини, які продемонстрували свою канцерогенну властивість у водному середовищі або з його допомогою(1);

(1) Якщо певні речовини, включені до Переліку II мають канцерогенну властивість, вони повинні бути включені до 4 категорії цього Переліку.

5. ртуть і ртутні сполуки;

6. кадмій і сполуки кадмію;

7. стійкі та вуглеводневі мінеральні масла нафтоносного походження та для потреб забезпечення виконання статей 2, 8, 9 та 14 цієї Директиви;

8. стійкі синтетичні матеріали, що можуть плавати на поверхні, залишатися у суспендованому стані або заглиблюватися і спричиняти шкоду будь-якому використанню вод.

Перелік II включає:

- речовини, що складають категорії і групи речовин, перераховані в Переліку I, для яких не визначені граничні величини, зазначені в статті 6 Директиви,

- певні окремі речовини і визначені типи речовин, що складають категорії і групи речовин, перераховані надалі,

що мають шкідливий вплив на водне середовище, який проте, може бути обмежений певною зоною відповідно до характеристик води, куди здійснюється викид, та до її розміщення.

Категорії і групи речовин відповідно до другого абзацу

1. Такі металоїди та метали і їхні сполуки:

1. цинк

2. мідь

3. нікель

4. хром

5. свинець

6. селен

7. миш'як

8. сурма

9. молібден

10. титан

11. олово

12. барій

13. берилій

14. бор

15. уран

16. ванадій

17. кобальт

18. талій

19. телур

20. срібло

2. Біоциди та їх похідні, що не зазначені в Переліку I.

3. Речовини, що мають шкідливі ефекти на смак чи запах продуктів людського вжитку, отриманих з водного середовища, а також сполуки, що можуть породити у водах речовини такого класу.

4. Токсичні чи стійкі органічні сполуки кремнію та речовини, які можуть породити у воді такі сполуки, за виключенням біологічно безпечних чи тих, що у воді швидко перетворюються у біологічно безпечні.

5. Неорганічні сполуки фосфору і елементарного фосфору.

6. Нестійкі мінеральні масла та вуглеводні нафтоносного походження.

7. Ціаніди, фториди.

8. Речовини, що несприятливо впливають на баланс кисню, зокрема, такі як аміак, нітрити.

Пояснення до статті 8

Держави-члени стосовно викидів у відкрите море через каналізацію стічних вод зобов'язуються встановити не менш суворі вимоги, ніж ті, що передбачені цією Директивою.