Держави-члени повідомляють Комісії та іншим державам-членам назви органів влади, осіб та організацій, які можуть отримувати інформацію у порядку, передбаченому цією статтею.
5b. Не зважаючи на положення пунктів з 1 по 4, держави-члени можуть, з метою посилення стабільності, включаючи цілісність, фінансової системи, дозволити обмін інформацією між компетентними органами та органами влади і організаціями, які згідно із законом є відповідальними за виявлення та розслідування порушень господарського законодавства.
Держави-члени, які користуються правом, визначеним у першому підпункті повинні вимагати дотримання принаймні наступних умов:
- інформація має бути з метою виконання завдання, визначеного у першому абзаці,
- інформація, отримана у цьому контексті підлягає умовам дотримання професійної таємниці, визначеним у пункті 1,
- якщо інформація походить з іншої держави-члена, її не може бути розкрито без явної згоди компетентних органів, які її розкривають та, у відповідних випадках, тільки для тих цілей, для яких ці органи надали згоду.
У випадках, коли у державах-членах органи влади та організації, згадані у першому абзаці виконують їх завдання щодо виявлення та розслідування із залученням, з огляду на особливу компетенцію, осіб, призначених з такою метою і не задіяних у публічній сфері, можливість обміну інформацією, передбаченою у першому абзаці, може бути поширено на таких осіб, за умов, визначених у другому абзаці.
З метою імплементації останньої частини другого абзацу, органи влади або організації, згадані у першому абзаці повідомляють компетентним органам, які розкрили інформацію, імена та чітку відповідальність осіб, яким вона має бути надіслана.
Держави-члени повідомляють Комісії та іншим державам-членам назви органів влади, осіб та організацій, які можуть отримувати інформацію у порядку, передбаченому цією статтею.
До 31 грудня 2000 року Комісія складає звіт щодо застосування положень цього пункту.
5c. Держави-члени можуть надавати компетентним органам дозвіл на передачу:
- центральним банкам та іншим органам, які виконують подібні функції у якості органів, що здійснюють валютне регулювання,
- у відповідних випадках, іншим органам державної влади, відповідальним за спостереження за системами платежів,
інформації, призначеної для виконання ними їх завдань та можуть надавати дозвіл таким органам чи організаціям повідомляти компетентним органам такої інформації, як їм буде необхідно для цілей пункту 4. Інформація, отримана у цьому контексті, повинна відповідати умовам нерозголошення професійної таємниці, що передбачені пунктом 1.
6. Крім того, незважаючи на пункти 1 і 4, держави-члени можуть відповідно до положень, встановлених законодавством, надати дозвіл на надання певної інформації іншим відділам своїх центральних урядових адміністрацій, відповідальних за законодавство з питань здійснення нагляду за кредитними установами, фінансовими установами, інвестиційними послугами та страховими компаніями, а також інспекторам, що діють від імені таких відділів. Однак таке розкриття інформації може мати місце виключно в цілях пруденційного контролю.
Однак держави-члени забезпечують, що одержана інформація відповідно до пунктів 2 і 5, а також інформація, одержана під здійснення перевірки на місці, про яку йдеться у статті 16 Директиви 79/267/ЄЕС, ніколи не може бути надана у випадках, про які йдеться у цьому пункті, за винятком однозначної згоди з боку компетентних органів, які надали таку інформацію, або компетентних органів держави-члена, в якій було проведено перевірку на місці.
1. Держави-члени повинні передбачити, що, принаймні:
(a) будь-яка особа, уповноважена відповідно до положень Директиви 84/253/ЄЕС(14), що виконує у страховій компанії функції, визначені статтею 51 Директиви 78/660/ЄЕС(15), статтею 37 Директиви 83/349/ЄЕС чи статтею 31 Директиви 85/611/ЄЕС чи інші передбачені законом функції, повинна належним чином звітувати компетентним органам про будь-який факт чи рішення стосовно компанії, про які вона дізналась під час виконання своїх функцій і які:
___________________
(14) OJ No L 126, 12.5.1984, p.20;
(15) OJ No L 222, 14.8.1978, p.11. Останні зміни внесено Директивою 90/605/ЄЕС (OJ No L 317, 16.11.1990, p.60);
- свідчать про матеріальне порушення законів, підзаконних чи адміністративних положень, які визначають умови, що стосуються ліцензування, або які, особливо, стосуються ведення діяльності страхової компанії, чи
- впливають на тривале функціонування страхової компанії, чи
- призводять до відмови у підтвердженні звітів чи випуску резервів;
(b) ця особа також повинна звітувати про факти та рішення, про які вона дізналась під час виконання своїх функцій, як описано у пункті (a) у компанії, що має тісні зв'язки завдяки відносинам контролю зі страховою компанією, де вона виконує вищевказані функції.
2. Розумне розкриття компетентним органам особами, уповноваженими відповідно до Директиви 84/253/ЄЕС, будь-якого факту чи рішення, зазначених у пункті 1 не становить порушення будь-якого обмеження щодо розкриття інформації, визначеного у договорі чи будь-якому законодавчому, підзаконному чи адміністративному положенні і для таких осіб не призводить до відповідальності будь-якого виду.
Статтю 13 Директиви 79/267/ЄЕСвикласти в такій редакції:
"Стаття 13
1. Не завдаючи шкоди пунктам 3 і 7, жодна компанія не може одержати ліцензію відповідно до цієї Директиви і відповідно до Директиви 73/239/ЄЕС.
2. Однак держави-члени можуть забезпечити, що:
- компанії, що одержали ліцензію відповідно до цієї Директиви, можуть також одержати ліцензію відповідно до статті 6 Директиви 73/239/ЄЕС на ризики, перелічені в видах 1 і 2 в Додатку до цієї Директиви,
- компанії, що одержали ліцензію відповідно до статті 6 Директиви 73/239/ЄЕС виключно на ризики, перелічені в видах 1 і 2 Додатку до тієї Директиви, можуть одержати ліцензію відповідно до цієї Директиви.
3. Відповідно до пункту 6, компанії, про які йдеться в пункті 2, а також ті, які в час повідомлення про цю Директиву здійснюють одночасно обидва види діяльності, охоплені цією Директивою і Директивою 73/239/ЄЕС, можуть продовжувати робити це за умови, що управління кожним видом діяльності здійснюється окремо відповідно до статті 14.
4. Держави-члени можуть забезпечити, щоб діяльність компаній, про які йдеться у пункті 2, відповідала правилам бухгалтерського обліку, які регулюють діяльність компаній, що одержали ліцензію відповідно до цієї Директиви на всі свої види діяльності. До узгодження цих питань, держави-члени можуть також забезпечувати, щоб по відношенню до правил з ліквідації видів діяльності, які стосуються ризиків, перелічених в видах 1 і 2 Додатка до Директиви 73/239/ЄЕС, і здійснюються компаніями, про які йдеться в пункті 2, будуть керуватися правилами, які застосовуються до видів діяльності зі страхування життя.
5. Коли компанія, що займається видами діяльності, про які йдеться в Додатку до Директиви 73/239/ЄЕС, має фінансові, комерційні або адміністративні зв'язки з компанією, що займається видами діяльності, охопленими цією Директивою, органи нагляду держав-членів, на територіях яких розташовані головні офіси таких компаній, забезпечують, щоб рахунки відповідних компаній не викривлялися угодами між цими компаніями або якимось заходом, що може вплинути на пропорційний розподіл витрат і доходу.
6. Будь-яка держава-член може вимагати від компаній, головні офіси яких розташовані на її території, припинити протягом визначеного даною державою-членом періоду одночасного здійснення видів діяльності, якими вони займалися на час повідомлення цієї Директиви.
7. Положення цієї статті переглядаються на основі звіту Комісії перед Радою у світлі майбутньої гармонізації правил з ліквідації, і в будь-якому випадку до 31 грудня 1999 року."
Глава 2
Статтю 17 Директиви 79/267/ЄЕС викласти в такій редакції:
"Стаття 17
1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії встановлення достатніх технічних резервів, включаючи математичні резерви відносно усієї свої діяльності. Розмір таких технічних резервів визначається відповідно до таких принципів:
A. (i) Розмір технічних резервів зі страхування життя підраховується за допомогою достатньо розважливої перспективної актуарної оцінки, беручи до уваги всі майбутні пасиви, як визначено умовами поліса для кожного існуючого договору, включаючи:
- всі гарантовані виплати, включаючи всі гарантовані суми, що повертаються особам, котрі відмовилися від страхового поліса,
- винагороди, на які власники полісів колективно чи індивідуально вже мають право, незалежно від опису таких винагород - надані, проголошені або призначені,
- всі права, доступні власникам полісів відповідно до умов договору,
- витрати, включаючи комісійні винагороди;
враховуючи майбутні премії, що підлягають виплаті;
(ii) дозволяється використання ретроспективного методу, якщо можна показати, що одержані технічні резерви не є нижчими, ніж ті, які є необхідними відповідно до достатньо розсудливого перспективного підрахунку, або якщо перспективний метод не може бути застосований для даного виду договору;
(iii) розсудлива оцінка не є "найкраще вивіреною" оцінкою, але включає відповідну маржу несприятливого відхилення від відповідних факторів;
(iv) метод оцінки технічних резервів повинен бути не тільки розсудливим сам по собі, але також повинен бути таким по відношенню до методу оцінки активів, які охоплюють такі резерви;
(v) технічні резерви підраховуються окремо на кожен договір. Використання відповідних приблизних цифр або узагальнень дозволяється, однак у тих випадках, коли вони імовірно дають однаковий результат як окремі підрахунки. Принцип окремих підрахунків в жодному разі не перешкоджає встановленню додаткових резервів для загальних ризиків, які не є індивідуалізованими;
(vi) якщо договором гарантовано повернення суми особі, яка відмовляється від страхового поліса, розміри математичних резервів договору в будь-якому разі є такого ж розміру, як сума, що гарантується в той час.
B. Використовувана відсоткова ставка обирається розсудливо. Вона визначається відповідно до правил компетентних органів держави-члена походження, застосовуючи такі принципи:
(a) для всіх договорів компетентні органи держави походження компанії встановлює одну або більше максимальних відсоткових ставок, зокрема, відповідно до таких правил:
(i) коли договори містять гарантію щодо відсоткової ставки, компетентні органи держав-членів походження встановлюють єдину максимальну відсоткову ставку. Вона може відрізнятися в залежності від грошової одиниці, в якій виражено договір, за умови, що це не більше 60% відсотків ставки на випуск облігацій державою, в грошовій одиниці якої виражено договір. Якщо договір виражено в екю, такий ліміт буде встановлено з огляду на цінні папери установ Співтовариства, виражених в екю. Якщо держава-член вирішує відповідно до другого речення попереднього пункту встановити максимальну відсоткову ставку для договорів, виражених у грошовій одиниці іншої держави-члена, вона спочатку проведе консультації з компетентним органом держави-учасниці, у грошовій одиниці якої виражено договір;
(ii) однак, коли активи компанії не оцінені за їх закупівельною ціною, держава-член може обумовити, що одна або більше максимальних ставок можуть бути підраховані, беручи до уваги дохід з відповідних активів, що зараз є у володінні, мінус розсудливу межу і, зокрема для договорів з періодичними преміями, беручи до уваги ще й очікуваний дохід від майбутніх активів. Розсудлива межа і максимальна відсоткова ставка або ставки, що застосовуються до очікуваного доходу на майбутні активи, встановлюється компетентним органом держави-члена походження;
(b) встановлення максимальної відсоткової ставки не означає, що компанія зобов'язана використовувати ставку аж настільки високу;
(c) держава-член походження може вирішити не застосовувати (a) до таких видів договорів:
- договори страхування, пов'язані з пайовими трестами,
- договори страхування з одноразовою виплатою внеску на строк до восьми років,
- договори страхування без прибутку, рентні контракти без суми, що виплачується особі, що відмовляється від страхового поліса.
У випадках, про які йдеться в останніх двох абзацах першого підпункту, при виборі розсудливого розміру відсоткової ставки, можна взяти до уваги грошову одиницю, в якій виражено договір та відповідні активи, якими зараз володіють, а там, де активи компанії оцінюються за своєю поточною оцінкою, очікуваний дохід на майбутні активи.
За жодних обставин, відсоткова ставка, що використовується, не може бути вищою, ніж дохід від активів, підрахований відповідно до правил бухгалтерського обліку держави-члена походження, мінус відповідні відрахування;
(d) держава-член вимагає від компанії відмінити у своїх розрахунках положення про виконання зобов'язань щодо розміру відсоткової ставки перед власниками полісів, якщо теперішній чи прогнозований дохід від активів компанії є недостатнім, щоб покрити такі зобов'язання;
(e) Комісію та компетентні органи держав-членів, які звертаються з таким проханням, повідомляють про максимальні розміри відсоткових ставок, встановлених відповідно до (a).
C. Використовувані статистичні елементи оцінки із врахуванням витрат вибираються розсудливо, звертаючи увагу на державу зобов'язання, вид поліса, адміністративні витрати і комісійні, які, як очікується, буде виплачено.
D. У випадках договорів з участю в прибутках страхової компанії, метод нарахування технічних резервів може враховувати опосередковано або безпосередньо майбутні винагороди всіх видів з огляду на інші припущення щодо майбутнього досвіду і поточний метод розподілу винагород.
E. Розрахунок майбутніх витрат може робитися непрямо, наприклад з використання майбутніх премій з вирахуванням управлінських витрат. Однак загальна виділена сума, опосередкована чи безпосередня, не буде меншою, ніж розсудлива оцінка відповідних майбутніх витрат.
F. Метод підрахунку технічних резервів не підлягає видозміненню в залежності від довільних змін, що виникають з року в рік у методі або базах розрахунку, і буде таким, щоб визнавати розподіл прибутків відповідним чином впродовж тривалості кожного полісу.
2. Страхові компанії надають громадськості доступ до баз і методів, що використовуються в підрахунках технічних резервів, включаючи положення про винагороду.
3. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії покрити технічні резерви стосовно усієї своєї діяльності узгоджувальними активами відповідно до статті 24 Директиви 92/96/ЄЕС. Стосовно діяльності, що здійснюється в Співтоваристві, такі активи повинні бути розташовані в межах Співтовариства. Держави-члени не вимагають від страхових компаній розміщувати свої активи в якійсь конкретній державі-члені. Держава-член походження може, однак, дозволити деяке послаблення в правилах з розміщення активів.
4. Якщо держава-член походження дозволяє будь-які технічні резерви покривати вимогами проти перестрахувальників, вона встановлює відсоток, який дозволяється. В такому разі, вона не може вимагати розміщення активів, що представляють такі вимоги."
Премії для нового виду діяльності є достатніми з огляду на розсудливі актуарні припущення, аби дати можливість страховим компаніям виконати всі свої зобов'язання і, зокрема, визначити відповідні технічні резерви.
Для цих цілей всі аспекти фінансової ситуації страхової компанії можуть бути взяті до уваги без інших ресурсів, ніж премії і дохід, одержаний від них, який є настільки систематичним і постійним, що у майбутньому може стати загрозою платоспроможності компанії.
Активи, що охоплюють технічні резерви, беруть до уваги вид діяльності, яку здійснює компанія, таким чином, щоб забезпечити безпеку, прибуток і товарність своїх інвестицій, які надає компанія, і щоб такі інвестиції були різноманітними і належним чином розподілені.
1. Держава-член походження не може надати дозвіл страховим компаніям на покриття своїх технічних резервів жодними, хіба що такими видами активів:
A. Інвестиціями
(a) боргові цінні папери, облігації та інші грошові та ринкові інструменти;
(b) позики;
(c) акції та інші види участі з перемінним доходом;
(d) паї в інститутах колективного інвестування в переказні цінні папери та інші інвестиційні фонди;
(e) земля, будівлі і права на нерухоме майно;
(B) Борги і вимоги
(f) борги перестрахувальників, включаючи акції перестрахувальників в технічних резервах;
(g) депозити у компаніях та борги компанії, що передають права;
(h) борги власників полісів та посередників, що постають з прямих операцій і операцій перестрахування;
(i) аванси за полісами;
(j) податкові відшкодування;
(k) вимоги до гарантійних фондів;
(C) Інші
(l) основні матеріальні капітали, інші ніж земля, будівлі, оцінені на основі розсудливої амортизації;
(m) гроші в банку і касова готівка, депозити в кредитних установах та в будь-якому іншому органі, що має дозвіл на одержання вкладів;
(n) витрати майбутніх років на залучення;
(o) нарахований відсоток і рента, інші нараховані доходи і передоплати;
(p) зворотні відсотки.
У випадку товариства андеррайторів, відомого як Ллойдс, категорії активів також включатимуть гарантії та акредитиви, надані кредитними установами в значенні Директиви 77/780/ЄЕС (16), або страховими компаніями разом з підтверджуваними сумами, що постають з полісів страхування життя в тій мірі, що вони представляють фонди, що належать учасникам.
___________________
(16) Перша Директива Ради 77/780/ЄЕС від 12 грудня 1977 року про узгодження законів, постанов, адміністративних положень стосовно започаткування і здійснення діяльності кредитних установ (OJ No L 322, 17.12.1977, р. 30). Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 89/646/ЄЕС (OJ No L 386, 30. 12. 1989, р 1)
Включення будь-якого активу або категорії активів, перелічених в першому пункті, не означатиме, що всі ці активи повинні автоматично бути прийняті як такі, що покривають технічні резерви. Держава-член походження встановлює більш детальні правила, визначаючи умови для використання прийнятних активів; у цьому зв'язку вона може вимагати надання цінного забезпечення або гарантії, зокрема у випадку боргів перестрахувальників. У визначенні і застосуванні правил держава-член походження, зокрема, забезпечує, відповідність наступним принципам:
(i) активи, що охоплюють технічні резерви, оцінюються з вирахуванням боргів, що постають з їх придбання;
(ii) всі активи необхідно оцінювати на основі розсудливості, враховуючи можливість реалізації найменшого ризику. Зокрема, матеріальний основний капітал, інший ніж земля або будівлі, може прийматися як покриття технічних положень тільки тоді, якщо він оцінений на основі розсудливої амортизації;
(iii) позики компаніям, державі або міжнародній організації, місцевим чи регіональним органам влади, фізичним особам можуть бути прийняті як покриття для технічних положень тільки у тому випадку, якщо є достатньо гарантій щодо їхнього забезпечення, незалежно від того, чи грунтуються воно на статусі позичальника, заставах, банкових гарантіях або гарантіях, наданих страховими компаніями або інших формах забезпечення;
(iv) похідні інструменти, такі як опціони, ф'ючерси, своп у зв'язку з активами, що покривають технічні резерви, можуть використовуватися так, що роблять внесок у зменшення інвестиційних ризиків або сприяють ефективному портфельному управлінню. Вони повинні оцінюватися на основі розсудливості і можуть братися до уваги при оцінюванні основних активів;
(v) переказні цінні папери, якими не торгують на регульованому ринку, можуть бути прийняті як покриття технічних резервів тільки у тому випадку, якщо вони можуть бути реалізовані за короткий проміжок часу, або якщо вони є пакетами акцій в кредитних установах, страхових компаніях в межах, дозволених статтею 8 Директиви 79/267/ЄЕС, або в інвестиційних компаніях, заснованих в державі-члені;
(vi) борги третьої сторони і вимоги до неї можуть бути прийняті як покриття для технічних резервів тільки після вирахування всіх сум, заборгованих тій самій третій стороні;
(vii) вартість будь-яких боргів і вимог, прийнятих як покриття технічних резервів необхідно підрахувати на основі розсудливості з належним врахуванням на ризик будь-яких розмірів. Зокрема, борги власників полісів та посередників, що постають з операцій страхування і перестрахування, можуть прийматися лише коли вони прострочені не більше трьох місяців;
(viii) коли наявні активи включають інвестицію в дочірню компанію, яка управляє всіма або частиною інвестицій страхової компанії від її імені, держава-член походження повинна при застосуванні правил і принципів, передбачених цією статтею, взяти до уваги основні фонди, якими володіє дочірня компанія;
держава-член походження може ставитися до активів інших дочірніх компаній таким самим чином;
(ix) витрати майбутніх років на залучення нових застрахованих осіб можуть бути прийняті як покриття для технічних резервів тільки до тієї міри, що це відповідає математичним резервам.
2. Незважаючи на пункт 1 у виняткових обставинах і на запит страхової компанії держава-член походження може тимчасово і відповідно до належно обгрунтованого рішення прийняти інші види активів як покриття для технічних резервів відповідно до статті 20.
1. Що стосується активів, які покривають технічні резерви, держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії інвестувати не більше, ніж:
(a) 10% своїх сукупних технічних резервів в одну ділянку землі або будівлю, або в кілька ділянок землі або будівель, які розташовані достатньо неподалік одна від одної, щоб вважатися однією інвестицією;
(b) 5% своїх сукупних технічних резервів в акції та інші переказні цінні папери, що вважаються акціями, облігаціями, борговими цінними паперами та іншими грошовими та ринковими інструментами від однієї і тієї ж компанії, або ж в позики, надані одному і тому ж позичальникові, і такі позики, взяті разом є позиками, іншими ніж ті, що надані державі, регіональним або місцевим органам або міжнародній організації, членами якої є одна або більше держав-членів. Таке обмеження можна збільшити до 10%, якщо компанія інвестує не більше, ніж 40% свого сукупного технічного резерву у позики або цінні папери органів, що випускають їх в обіг, і позичальників, коли в кожен з них компанія інвестує більше ніж 5% своїх активів;
(c) 5% своїх сукупних технічних резервів у незабезпечені позики, включаючи 1% для кожної незабезпеченої позики, іншої ніж позики, надані кредитним установам, страховим компаніям, наскільки це дозволяється статтею 8 Директиви 79/267/ЄЕС, та інвестиційним компаніям, заснованим у державі-члені. Такі ліміти можуть бути збільшені до 8 і 2% рішенням, ухваленим у кожному конкретному випадку компетентними органом держави-члена походження;
(d) 3% своїх сукупних технічних резервів у вигляді касової готівки;
(e) 10% своїх сукупних технічних резервів у акції, інші цінні папери, що вважаються акціями і борговими цінними паперами, якими не обертаються на регульованому ринку.
2. Відсутність обмежень в пункті 1 щодо інвестицій в будь-яку конкретну категорію не означає, що активи в такій категорії треба приймати як покриття технічних резервів без обмежень. Держава-член розробляє більш детальні правила, що визначають умови використання прийнятних активів. Зокрема, вона забезпечує у визначенні і застосуванні правил дотримання таких принципів:
(i) активи, що покривають технічні резерви повинні бути диверсифіковані і розповсюджені таким чином, щоб не було надмірного покладання на якусь категорію активів, інвестиційних ринків або інвестицій.
(ii) інвестиції в конкретні види активів, які показують високий рівень ризику з огляду на природу таких активів або якості емітента, повинні бути обмежені до розсудливих рівнів;
(iii) обмеження на конкретні категорії активів повинні враховувати при підрахунку технічних резервів ставлення до перестрахування;
(iv) якщо наявні активи включають інвестиції в дочірню компанію, яка управляє всіма або частиною інвестицій страхової компанії від її імені, держава-член походження повинна під час застосування правил та принципів, передбачених цією статтею, взяти до уваги основні активи, якими володіє дочірня компанія; держава-член походження може ставитися до активів інших дочірніх компаній таким самим чином;
(v) виражена у відсотках частка, що покриває технічні резерви, які об'єктом неліквідних інвестицій, повинна бути на розсудливому рівні;
(vi) там де наявні активи включають позики або боргові цінні папери, випущені певними кредитними установами, держава-член походження під час застосування правил і принципів, що містяться у цій статті, може взяти до уваги основні активи, якими володіють такі кредитні установи. Таке ставлення може застосовуватися тільки тоді, коли кредитна установа має свій головний офіс в державі-члені, і ця держава-член і/або місцеві органи цієї держави повністю володіють нею, а її діяльність відповідно до її установчого договору та статуту складається з розгалужених через його посередників позик чи гарантій з боку держави або місцевих органів або позик органам, що тісно пов'язані з державою чи місцевими органами.
3. В контексті детальних правил, що визначають умови використання прийнятних активів, держава-член встановлює більші обмеження на:
- будь-які позику, що не супроводжується банківською гарантією, гарантією, виданою страховою компанією, заставою або іншою формою забезпечення в порівнянні з позиками, що супроводжуються таким додатковим забезпеченням,
- UCITS, що не погоджені зі значенням Директиви 85/611/ЄЕС (17) та інші інвестиційні фонди в порівнянні з UCITS, що погоджені зі значенням тієї Директиви,
___________________
(17) Директива Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року про узгодження законів, постанов і адміністративних положень, що стосуються підприємств для колективного інвестування у переказні цінні папери (UCITS) (OJ No L 375, 31.12. 1985. p.3). Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 88/220/ЄЕС (OJ No L 100, 19.4. 1988, стор. 31).
- цінні папери, які не обертаються на регульованому ринку, в порівнянні з тими, які обертаються,
- облігації, боргові цінні папери та інші грошові та ринкові інструменти, випущені не державами, місцевими або регіональними органами або компаніями, що належать до Зони А, як визначено Директивою 89/647/ЄЕС(18) або емітентами, які є міжнародними організаціями, що не налічують хоча б одну з держава-членів Співтовариства серед своїх членів, в порівнянні з тими самими фінансовими інструментами, випущеними такими органами.
___________________
(18) Директива Ради 89/647/ЄЕС від 18 грудня 1989 року щодо коефіцієнта платоспроможності для кредитних установ (OJ No L 386, 30. 12. 1989, стор. 14).
4. Держави-члени можуть підвищити ліміт, визначений пунктом 1 (b) до 40% у випадку певних боргових цінних паперів, коли вони випущені кредитною установою, яка має свій головний офіс у державі-члені і підлягає у відповідності з законом спеціальному офіційному нагляду, який має на меті захистити власників таких боргових цінних паперів. Зокрема, суми, одержані з випуску таких боргових цінних паперів, повинні бути інвестовані відповідно до закону в активи, які під час усього періоду чинності таких боргових цінних паперів спроможні покривати вимоги, що долучаються до боргових цінних паперів, і які у разі неспроможності емітента могли би використатися на пріоритетній основі для відшкодування суми боргу і виплати нарахованого відсотку.
5. Держави-члени не вимагають від страхових компаній інвестування в конкретні категорії активів.
6. Незважаючи на пункт 1 у виняткових умовах і на запит страхової компанії держава-член походження може тимчасово і відповідно до належним чином обгрунтованого рішення дозволити винятки з правил, що встановлені пунктом 1 (a) - (e) відповідно до статті 20.
1. Якщо прибутки, передбачені договором, безпосередньо пов'язані з вартістю товарної одиниці у UCITS або з вартістю активів, що містяться у внутрішньому фонді, яким володіє страхова компанія, звичайно поділені на одиниці, технічні резерви стосовно таких прибутків повинні бути представлені якомога точніше такими одиницями, або у випадку, якщо одиниць не встановлено, то такими активами.
2. Якщо прибутки, передбачені договором, безпосередньо пов'язані з індексом курсу акцій або іншою вказаною оцінкою, але не такою, про яку йдеться в пункті 1, технічні резерви по відношенню до таких прибутків повинні бути представлені якнайточніше одиницями, які, як вважається, представляють таку оцінку, або у випадку, коли одиниці не встановлено, активами відповідної гарантії і товарності, які якнайточніше відповідають тим, на яких конкретна оцінка грунтується.
3. Статті 20 і 22 не застосовується до наявних активів на узгодження з зобов'язаннями, які прямо пов'язані з прибутками, про які йдеться у пунктах 1 і 2. Посилання на технічні резерви у статті 22 є посиланнями на технічні резерви, що виключають резерви, які стосуються таких зобов'язань.
4. Якщо прибутки, про які йдеться у пунктах 1 і 2, включають гарантію виконання інвестиції, або якийсь інший гарантований прибуток, відповідні додаткові технічні резерви регулюються статтям 20, 21 і 22.
1. Для цілей статті 17 (3) і 28 Директиви 79/267/ЄЕС держави-члени дотримуються Додатка 1 до цієї Директиви стосовно правил узгодження.
2. Ця стаття не застосовується до зобов'язань, про які йдеться в статті 23 цієї Директиви.
Статтю 18, другий підпункт, параграф 1 Директиви 79/269/ЄЕС викласти в такій редакції:
"1. активи компанії, вільного від будь-яких передбачуваних зобов'язань, мінус будь-які нематеріальні активи. Зокрема, включається таке:
- внесений в рахунок оплати акціонерний капітал або, у випадку взаємної страхової компанії дієвий початковий фонд плюс будь-які рахунки учасників, які відповідають таким критеріям:
(a) установчий договір і статут повинні передбачати, що виплати учасникам можуть здійснюватися з таких рахунків тільки тоді, коли це не призводить до зниження маржі платоспроможності нижче встановленого рівня, або після розпуску компанії, коли решту боргів компанії виплачено;
(b) установчий договір і статут стосовно будь-яких таких виплат з огляду на причини інші, ніж індивідуальне припинення членства, повинні передбачати, що компетентні органи повинні бути повідомлені принаймні за місяць, і можуть заборонити виплати протягом такого строку;
(c) до відповідних положень установчого договору і статуту можуть бути внесені зміни і доповнення тільки тоді, коли компетентні органи заявили, що вони не заперечують проти внесення змін і доповнень, якщо це не шкодить критеріям, викладеним у (a) та (b),
- половина несплаченого акціонерного капіталу або початкового фонду, коли внесена на рахунок оплати частина сягає 25% цього акціонерного капіталу або фонду,
- статутні резерви і вільні резерви, що не відповідають андеррайтинговим зобов'язанням,
- будь-які прибутки, перенесені на інший рахунок,
- сукупний привілейований акціонерний капітал і субординований позиковий капітал може бути включений, але якщо таке буде зроблено, то лише до 50% маржі, і не більше 25% якої складатиметься з субординованих позик із встановленими термінами погашення або із встановленим строком сукупного привілейованого акціонерного капіталу, якщо виконуються наступні мінімальні критерії:
(a) внаслідок банкрутства або ліквідації страхової компанії повинні існувати зобов'язуючі угоди, відповідно до яких субординований позиковий капітал або привілейований акціонерний капітал зараховується після вимог всіх інших кредиторів і не виплачується, поки всі інші прострочені на той час борги не будуть виплачені.
Субординований позиковий капітал повинен також виконувати такі умови:
(b) тільки повністю внесені на рахунок фонди можуть братися до уваги;
(c) для позик зі встановленим строком виплати початковий строк виплати повинен становити щонайменше п'ять років. Не пізніше ніж за один рік до дня виплати страхова компанія повинна подати компетентним органам на схвалення план, який би показував як маржа платоспроможності буде утримуватися або доводитися до потрібного рівня після настання такого терміну, окрім випадків, коли рівень позики, яка може зараховуватися як компонент маржі платоспроможності, поступово знижується впродовж принаймні останніх п'яти років перед днем виплати. Компетентні органи можуть надати дозвіл на дострокову виплату таких позик за умови, що подано заяву страховою компанією і його маржа платоспроможності не знижується нижче потрібного рівня;
(d) позики, термін виплати яких не встановлений, повинні бути виплачені тільки відповідно до п'ятирічного повідомлення, окрім випадків, коли позики більше не вважаються компонентом маржі платоспроможності, або коли для дострокової виплати особливо вимагається попередня згода компетентних органів. В останньому випадку страхова компанія повинна повідомити компетентні органи принаймні за шість місяців до дати запропонованої виплати, вказавши фактичну маржу платоспроможності та маржу платоспроможності, яка вимагається, як до, так і після виплати. Компетентні органи дають дозвіл на виплату тільки тоді, коли маржа платоспроможності страхової компанії не опускається нижче рівня, що вимагається;
(e) договір позики не повинен включати будь-яке застереження про те, що у визначених випадках, інших ніж ліквідація страхової компанії, борг буде виплаченим ще до погоджених термінів виплати;
(f) до договору позики може бути внесено зміни і доповнення тільки після того, як компетентні органи проголосили, що вони не мають заперечень проти змін і доповнень,
- цінні папери без конкретного терміну виплати, а також інші інструменти, які відповідають умовам, поданим нижче, включаючи сукупні привілейовані акції, інші ніж ті, які згадано в попередньому абзаці, до 50% маржі сукупного обсягу таких цінних паперів і субординованого позикового капіталу, про який йдеться в попередньому абзаці:
(a) вони не можуть бути виплачені за ініціативою пред'явника або без попередньої згоди компетентного органу;
(b) контракт про випуск повинен дати можливість страховій компанії відстрочити виплату відсотку за позикою;
(c) вимоги позичальника щодо страхової компанії повинні мати порядок черговості після вимог всіх несубординованих кредиторів;
(d) документи, які регулюють випуск цінних паперів, повинні передбачати поглинання втрат боргу та невиплачених відсотків і давати можливість страховій компанії продовжувати свою діяльність;
(e) лише суми, повністю внесені на рахунок оплати, можуть братися до уваги."
Не більше ніж через три роки після дати застосування цієї Директиви Комісія подає звіт Комітету з питань страхування про потреби щодо подальшої гармонізації маржі платоспроможності.
Статтю 21 Директиви 79/267/ЄЕС викласти в такій редакції:
"Стаття 21
1. Держави-члени не встановлюють ніяких правил щодо вибору активів, яких не потрібно використовувати як покриття технічних резервів, про які йдеться у статті 17.
2. Відповідно до статті 17 (3), статті 24 (1), (2), (3) і (5) і другого підпункту статті 26 (1) держави-члени не обмежуватимуть вільне розпорядження такими активами, рухомими чи нерухомими, які складають частину активів страхової компанії, що одержала ліцензію на свою діяльність.
3. Пункти 1 і 2 не заважатимуть будь-яким заходам, які держави-члени з метою захисту інтересів застрахованих життів мають право вжити як власники або учасники або партнери відповідних компаній"
Глава 3
Держава-член зобов'язання не перешкоджає власнику поліса укладати договір зі страховою компанією, яка одержала ліцензію на свою діяльність відповідно до умов статті 6 Директиви 79/267/ЄЕС, поки це не створює конфлікту із правовими положеннями, що захищають загальне благо у державі-члені зобов'язання.
Держава-член не приймає положень, які б вимагали попереднього схвалення або надання систематичних повідомлень про загальні та спеціальні умови полісу, розміри премій, технічні основи, зокрема, для розрахунку розмірів премій і технічних резервів або про бланки та інші друковані документи, які страхова компанія має намір використати у своїх ділових стосунках з власниками полісів.
Незважаючи на перший підпункт, з єдиною метою перевірки відповідності національним положенням щодо актуарних принципів держава-член походження може вимагати систематичних повідомлень про технічні основи, що використовуються, зокрема для підрахунку шкали премій і технічних резервів, однак така вимога не становить попередньої умови для провадження діяльності компанії.
Не пізніше п'яти років після дати початку застосування цієї Директиви Комісія подає звіт Раді про запровадження таких положень.
1. У першому підпункті статті 15 (1) Директиви 90/619/ЄЕС слова "в одному з випадків, про який йдеться у Розділі III" вилучаються.
2. Статтю 15 (2) Директиви 90/619/ЄЕС викласти в такій редакції:
"2. Державам-членам не потрібно застосовувати пункт 1 щодо договорів тривалістю шість місяців або менше, а також до договорів, в яких з огляду на статус власника поліса чи обставини, за яких було укладено договір, власник поліса не потребує такого спеціального захисту. Держави-члени у своїх правилах вказують, коли пункт 1 не застосовується."
1. Перед укладенням договору страхування, до відома власника поліса доводиться принаймні інформація, що перелічену в пункті A Додатка II.
2. Власника поліса інформують впродовж строку тривалості договору про будь-які зміни в інформації, переліченій у пункті В Додатка II.
3. Держава-член зобов'язання може вимагати від страхових компаній надання інформації в додаток до інформації, переліченої в Додатку II, тільки у тому випадку, якщо вона є необхідною для належного розуміння власникам поліса істотних елементів зобов'язання.
4. Детальні правила для імплементації цієї статті і Додатка II визначаються державою-членом зобов'язання.
Розділ IV
Положення стосовно прав на здійснення підприємницької діяльності та свободи надання послуг
Статтю 10 Директиви 79/267/ЄЕС викласти в такій редакції:
"Стаття 10
1. Страхова компанія, яке має намір заснувати структурний підрозділ на території іншої держави-члена повідомляє компетентні органи держави-члена походження.
2. Держави-члени вимагають від кожної страхової компанії, що має намір заснувати структурний підрозділ на території іншої держави-члена, надати таку інформацію при оформленні повідомлення, що передбачене пунктом 1:
(a) назву держави-члена, на території якої воно має намір заснувати структурний підрозділ;
(b) схему діяльності, що визначає, inter alia, види діяльності, якими воно збирається займатися, а також організаційну структуру структурного підрозділу;
(c) адресу такого структурного підрозділу в державі-члені, звідки можна одержати і куди можна надіслати документи, і при цьому розуміється, що це буде адреса, на яку надсилаються уповноваженому агентові всі повідомлення;
(d) прізвище уповноваженого агента структурного підрозділу, який повинен мати достатньо повноважень, щоб створювати для компанії зобов'язання щодо третіх сторін і представляти її в органах влади і суді держави-члена структурного підрозділу. Стосовно асоціації Ллойдс у випадку судового процесу у державі-члені структурного підрозділу, що постає з андеррайтингових зобов'язань, до застрахованих осіб не можна ставитися менш сприятливо, ніж у випадку, коли б судовий процес був розпочатий проти компанії, що займається звичайним видом діяльності. Тому уповноважений агент повинен володіти достатніми повноваженнями для того, щоб проти нього можна було розпочати судовий процес, і повинен бути здатним в такій якості створювати зобов'язання для відповідних андеррайторів асоціації Ллойдс.
3. За винятком випадків, коли компетентні органи держави-члена походження мають підстави сумніватися відповідності адміністративної структури або фінансової ситуації страхової компанії або у добрій репутації, професійній кваліфікації або досвіді директорів або менеджерів уповноваженого агента, беручи до уваги заплановану діяльність, вони протягом трьох місяців після одержання всієї інформації, про яку йдеться у пункті 2, надають таку інформацію компетентним органам держави-члена структурного підрозділу та інформують належним чином відповідну компанію.
Компетентні органи держави-члена походження також підтверджують, що страхова компанія має мінімум маржі платоспроможності, підрахованої відповідно до статті 19 і 20.
Коли компетентні органи держави-члена походження відмовляються подати інформацію, про яку йдеться у пункті 2, компетентним органам держави-члена структурного підрозділу, вони повідомляють про причини такої відмови відповідній компанії протягом трьох місяців від одержання всієї інформації. Таку відмову чи відсутність дій можна оскаржити до суду держави-члена походження.
4. Перед тим як структурний підрозділ страхової компанії починає свою діяльність, компетентні органи держави-члена структурного підрозділу впродовж двох місяців від одержання інформації, про яку йдеться у пункті 3, інформують компетентні органи держави-члена походження, якщо доцільно, про умови, за яких така діяльність повинна здійснюватися у державі-члені структурного підрозділу в інтересах загального блага.
5. Після одержання повідомлення від компетентних органів держави-члена структурного підрозділу або якщо жодного повідомлення не одержано від них після закінчення періоду, передбаченого у пункті 4, структурний підрозділ може бути засновано і розпочато діяльність.
6. У разі зміни якихось деталей, наданих відповідно до пункту 2 (b), (c) або (d), страхова компанія у письмовій формі повідомляє про зміну компетентні органи держави-члена походження і державу-члена структурного підрозділу щонайменше за один місяць перед внесенням зміни таким чином, щоб компетентні органи держави-члена походження і компетентні органи держави-члена структурного підрозділу могли виконувати свої ролі відповідно до пунктів 3 і 4."
Статтю 11 Директиви 90/619/ЄЕС викласти в такій редакції:
"Стаття 11
Будь-яка компанія, яке має намір вести діяльність вперше в одній або у більше держав-членів відповідно до свободи надання послуг, спочатку інформує компетентні органи держави-члена походження, вказуючи на характер зобов'язань, які воно має намір покривати."
Статтю 14 Директиви 90/619/ЄЕС викласти в такій редакції:
"Стаття 14
1. Протягом одного місяця від одержання повідомлення, передбаченого у статті 11, компетентні органи держави-члена походження надають державі-члену або державам-членам, на території яких компанія має намір вести діяльність з огляду на свободу надання послуг:
(a) свідоцтво, яке підтверджує, що компанія має мінімальну маржу платоспроможності, підраховану відповідно до статті 19 і 20 Директиви 79/267/ЄЕС;
(b) види діяльності, на які компанія одержала ліцензію;
(c) характер зобов'язань, які компанія має намір покривати у державі-члені надання послуг. В той же час вони інформують належним чином відповідну компанію.
2. Якщо компетентні органи держави-члена походження не подають інформації, про яку йдеться у пункті 1 впродовж визначеного часу, вони мотивують свою відмову компанії впродовж того самого часу. Відмову можна оскаржити до суду держави-члена походження.
3. Компанія може почати діяльність у визначений день, коли вона одержує повідомлення, передбачене у першому підпункті пункту 1."
Статтю 17 Директиви 90/619/ЄЕС викласти в такій редакції:
"Стаття 17
Будь-яка зміна, яку компанія має намір зробити в інформації, про яку йдеться у статті 11, підлягає процедурі, передбаченій у статті 11 і 14."
Статті 10, 12, 13, 16, 22 і 24 Директиви 90/619/ЄЕС вилучається.
Компетентні органи держави-члена структурного підрозділу або держави-члена надання послуг можуть вимагати, щоб інформація, яку вони відповідно до цієї Директиви мають право одержати стосовно діяльності страхових компаній, що діють на території тієї держави, надавалась їм офіційною мовою або мовами тієї держави.
1. Стаття 19 Директиви 90/619/ЄЕС вилучається.
2. Держава-член структурного підрозділу або надання послуг не визначає положень, що вимагають попереднього схвалення або систематичного повідомлення про загальні і спеціальні умови полісів, розміри премій, технічні основи, що використовуються, зокрема, для розрахунку розмірів премій і технічних резервів, бланків та інших друкованих документів, які компанія має намір використати у своїх ділових стосунках з власниками полісів. З метою перевірки відповідності діяльності страхових компаній національним положенням, вона може вимагати від компанії, яке має намір займатися страховою діяльністю на її території відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності або свободи надання послуг, надавати тільки несистематичні повідомлення про такі умови полісів та інші друковані документи, і така вимога не є попередньою умовою для діяльності підприємства.
1. Стаття 20 Директиви 90/619/ЄЕС вилучається.
2. Будь-яка компанія, що займається діяльністю відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності або свободи надання послуг, подає компетентним органам держави-члена структурного підрозділу і/або держави-члена надання послуг всі документи, з запитом про надання яких до нього звертаються, для цілей цієї статті, в тій мірі, наскільки компанії, головний офіс яких знаходиться у таких державах-членах, також зобов'язані робити це.
3. Якщо компетентні органи держави-члена встановлюють, що компанія з структурним підрозділом або діяльністю відповідно до свободи надання послуг на її території не виконує правових положень, що застосовуються до нього в такій державі, вони вимагають від відповідної компанії виправлення такої ситуації.