Директива Ради 92/96/ЄЕС "Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя та про внесення змін до директив 79/267/ЄЕС і 90/267/ЄЕС (третя директива, яка стосується страхування життя)"

4. Якщо відповідна компанія не вживає необхідних дій, компетентні органи відповідної держави-члена інформують належним чином компетентні орган держави-члена походження. Останні органи при найпершій нагоді вживають всіх відповідних заходів, аби забезпечити виправлення ситуації, що не відповідає нормам. Про характер таких заходів повідомляють компетентним органам відповідної держави-члена.

5. Якщо компанія, незважаючи на заходи, вжиті державою-членом походження, або з огляду на те, що такі заходи виявилися невідповідними, або їх бракує у такій державі, продовжує порушувати правові положення, чинні у відповідній державі-члені, остання може після надання інформації компетентним органам держави-члена походження, вжити відповідних заходів, аби запобігти або покарати за невідповідності, включаючи, в тій мірі, наскільки існує у цьому сувора необхідність, перешкодити компанії продовжити укладати нові договори страхування на своїй території. Держави члени забезпечують, що на їх територіях існує можливість передачі правових документів, необхідних для таких заходів щодо страхової компанії.

6. Пункти 3, 4 і 5 не впливають на надзвичайне повноваження відповідних держав-членів вживати заходів для припинення невиконання або покарання за невиконання правових норм, що сталися на їх територіях. Сюди входить можливість перешкодити страховим компаніям продовжувати укладати договори страхування на своїх територіях.

7. Пункт 3, 4 і 5 не впливають на право держав-членів карати за порушення, вчинені на їх територіях.

8. Якщо компанія, яка вчинила порушення, має установу або володіє власністю у відповідній державі-члені, компетентні органи останньої можуть відповідно до національного законодавства застосовувати адміністративні покарання, передбачені за таке порушення, щоб виконати наказ суду стосовно такого закладу або власності.

9. Будь-які заходи, вжиті відповідно до пункту 4 і 8, включно з покараннями або обмеженнями щодо здійснення діяльності в сфері страхування повинні бути належними чином обгрунтовані і доведені до відома відповідної компанії.

10. Кожних два роки Комісія подає Комітету з питань страхування звіт, в якому підводить підсумки щодо кількості та видів випадків, коли в кожній державі-члені було відмовлено у наданні ліцензії відповідно до статті 10 Директиви 79/267/ЄЕС або статті 14 Директиви 90/619/ЄЕС зі змінами і доповненнями, внесеними цією Директивою, або коли було вжито заходів відповідно до пункту 5. Держави-члени співпрацюють з Комісією, надаючи їй інформацію, необхідну для такого звіту.

Ніщо у цій Директиві не завадить страховим компаніям з головними офісами в інших державах-членах рекламувати свої послуги за допомогою всіх наявних засобів зв'язку у державі-члені структурного підрозділу або державі-члені надання послуг відповідно до будь-яких правил, що визначають форму і зміст такої реклами і прийняті в інтересах загального блага.

1. Стаття 21 Директиви 90/619/ЄЕС вилучається.

2. Якщо страхова компанія ліквідовується, зобов'язання, які постають з договорів, укладених через структурний підрозділ або відповідно до свободи надання послуг, виконується таким же чином, як і ті, що постають з інших договорів тієї ж компанії, незважаючи на громадянство застрахованого життя і бенефіціарів.

1. Стаття 23 Директиви 90/619/ЄЕС вилучається.

2. Кожна страхова компанія окремо інформує компетентний орган своєї держави-члена походження про операції, що здійснюються відповідно до права на здійснення підприємницької діяльності, і ті, що здійснюються відповідно до свободи надання послуг, про розміри премій без вирахування перестрахування, за державою-членом і за кожною з категорій I-IX, як визначено в Додатку до Директиви 79/267/ЄЕС.

Компетентний орган держави-члена походження в розумно необхідний строк і на сукупній основі пересилає цю інформацію компетентним органам кожної з зацікавлених держав-членів, які звернулися з запитом про це.

1. Стаття 25 Директиви 90/619/ЄЕС вилучається.

2. Не завдаючи шкоди будь-якій подальшій гармонізації, кожен договір страхування підлягає виключно непрямому оподаткуванню і парафіскальним зборам зі страхових премій у державі-члені зобов'язання у значенні статті 2 (d) Директиви 90/619/ЄЕС, а також, що стосується Іспанії, - додатковим зборам на користь іспанського "Consorcio de compensacion de seguros" за виконання своїх функцій відносно компенсації втрат, що виникають при незвичайних подіях, що сталися у державі-члені.

Законодавство, що застосовується до договору відповідно до статті 4 Директиви 90/619/ЄЕС, не впливає на застосовувані фіскальні заходи.

До майбутньої гармонізації кожна держава-член, для забезпечення збору непрямих податків і парафіскальних зборів, передбачених першим підпунктом, застосовує до таких компаній, які покривають зобов'язання, розташовані на їх території, свої національні положення.

Держави-члени можуть дозволити страховим компаніям з головними офісами на своїх територіях, і будівлі і земля яких, що покривають їх технічні резерви, перевищують на час повідомлення про цю Директиву відсоток, передбачений статтею 22 (1) (a), період, що закінчується не пізніше 31 грудня 1998 року для приведення у відповідність з таким положенням.

1. Стаття 46 Директиви 90/619/ЄЕС вилучається.

2. Іспанія і Португалія до 31 грудня 1995 року і Греція до 31 грудня 1998 року можуть використовувати наступні перехідні заходи для договорів, стосовно яких одна з таких держав-членів є державою-членом зобов'язання:

(а) шляхом часткової відміни статті 8(3) Директиви 79/267/ЄЕС і статей 29 і 39 цієї Директиви компетентні органи відповідних держав-членів можуть вимагати надання інформації про загальні і спеціальні страхові умови полісів перед використанням;

(б) розміри технічних резервів, що стосується таких договорів, визначаються під наглядом відповідної держави-члена відповідно до її власних правил або, якщо це не вдається, відповідно до встановлених у тій державі процедур згідно з цієї Директивою. Покриття таких технічних резервів еквівалентними і узгоджувальними активами і розташування таких активів здійснюється під наглядом держави-члена відповідно до її правил і практики, прийнятих згідно з цією Директивою.

Такі технічні уточнення, які необхідно внести до Директиви 79/267/ЄЕС і 90/619/ЄЕС, а також до цієї Директиви, приймаються згідно порядку, встановленому Директивою 91/675/ЄЕС:

- розширення правових форм, передбачених статтею 8 (1) (a) Директиви 79/267/ЄЕС,

- зміни та доповнення до переліку, що встановлений у Додатку 79/267/ЄЕС, або адаптація термінології, що використовується у тому переліку, аби врахувати напрямки розвитку страхового ринку,

- уточнення статей, що становлять маржу платоспроможності, які перелічені в статті 18 Директиви 79/267/ЄЕС, для врахування створення нових фінансових інструментів,

- зміна мінімального гарантійного фонду, передбачена статтею 20 (2) Директиви 79/267/ЄЕС, для врахування напрямів економічного і фінансового розвитку,

- зміни та доповнення для врахування створення нових фінансових інструментів до переліку активів, прийнятних як покриття для технічної резервів, передбачених статтею 21 цієї Директиви, а також до правил розповсюдження інвестицій, передбачених статтею 22 цієї Директиви,

- зміни щодо пом'якшень в узгоджувальних правилах, що встановлені в Додатку і до цієї Директиви, для врахування напрямів розвитку інструментів хеджування валюти, або поступу, що відбувся в економічному і валютному союзі,

- уточнення визначень з метою забезпечення уніфікованого застосування Директив 79/267/ЄЕС і 90/619/ЄЕС, а також цієї Директиви по всьому Співтовариству,

- технічні уточнення, необхідні для правил з визначення максимальних значень, які можуть застосовуватися до процентних ставок, відповідно до статті 17 Директиви 79/267/ЄЕС зі змінами і доповненнями, внесеними цією Директивою, зокрема, щоб взяти до уваги поступ, що відбувся в економічному та валютному союзі.

1. Структурні підрозділи, що розпочали свою ділову діяльність відповідно до положень, чинних у своїх державах-членах заснування, перед набранням чинності положень, прийнятих для запровадження цієї Директиви, вважаються такими, що підлягали процедурам статті 10 (1) - (5) Директиви 79/267/ЄЕС. Вони регулюються, від дня набрання ними чинності, статтями 17, 23, 24 і 26 Директиви 79/267/ЄЕС і статтею 40 цієї Директиви.

2. Статті 11 і 14 Директиви 90/619/ЄЕС, зі змінами і доповненнями, внесеними цією Директивою, не впливають на права, одержані страховими компаніями, що займаються своєю діловою діяльністю відповідно до свободи надання послуг перед набранням чинності положеннями, прийнятими на імплементацію цієї Директиви.

Директиву 79/267/ЄЕС доповнити новою статтею 31а такого змісту:

"Стаття 31а

1. Відповідно до умов, передбачених національним законодавством, кожна держава-член надає дозвіл представництвам і філіям, що засновані на їх територіях, і охоплюються цим Розділом, на передачу всіх або частини портфелів договорів до акцептної установи, створеної у тій самій державі-члені, якщо компетентні органи держави-члена або, якщо доцільно, тих держав-членів, про які йдеться у статті 30, підтверджують, що після того, як передачу було взято до уваги, акцептна установа володіє необхідною маржею платоспроможності.

2. Відповідно до умов, передбачених національним законодавством, кожна держава-член надає дозвіл представництвам та філіям, що засновані на їх територіях, і охоплюються цим Розділом, на передачу всіх або частини портфелів договорів страховій компанії з головним офісом в іншій державі-члені, якщо компетентні органи тієї держави-члена підтверджують, що після того, як передачу було взято до уваги, акцептна установа володіє необхідною маржею платоспроможності.

3. Якщо відповідно до умов, передбачених національним законодавством, держава-член надає дозвіл представництвам і філіям, що засновані на її території, і охоплюються цим Розділом, на передачу всіх або частини портфелів договорів представництву або філії, що охоплюються цим Розділом і засновані на території іншої держави-члена, вона забезпечує, щоб компетентні органи держави-члена акцептної установи або, якщо доцільно, держави-члена, про яку йдеться у статті 30, підтвердили, що після того, як передачу було взято до уваги, акцептна установа володіє необхідною маржею платоспроможності, і що законодавство держави-члена акцептної установи дозволяє таку передачу і що держава погодилася на таку передачу.

4. За обставин, про які йдеться у пунктах 1, 2 і 3, держава-член, в якій розташовані представництво або філія, що здійснює переведення, надає дозвіл на передачу після одержання згоди від компетентних органів держави-члена зобов'язання, якщо вона є іншою, ніж держава-член, в якій розташовані компанія або філія, що здійснює переведення.

5. Компетентні органи держав-членів, до яких звернулися за консультацією, надають свій висновок або згоду компетентним органам держави-члена походження страхової компанії, що здійснює переведення, протягом трьох місяців від одержання запиту; відсутність будь-якої відповіді з боку органів, до яких звернулися за консультацією, протягом такого періоду вважається рівноцінним позитивному висновку або мовчазній згоді.

6. Повідомлення про передачу, на яку одержано дозвіл відповідно з цією статтею, публікують у пресі, як передбачено національним законодавством держави-члена зобов'язання. Такі передачі стають автоматично законними по відношенню до власників полісів, застрахованих осіб та інших осіб, що мають права або зобов'язання, які постають з переданих договорів. Таке положення не впливає на право держави-члена надати власникам полісів можливість скасувати договори впродовж визначеного періоду часу після передачі."

Держави-члени забезпечують, що рішення, прийняті стосовно страхової компанії відповідно до законів, підзаконних та адміністративних положень, прийнятих відповідно до цієї Директиви, можуть бути об'єктом права звернення до суду.

1. Держави-члени приймають закони, підзаконні та адміністративні положення, необхідні для приведення їх у відповідність з Директивою не пізніше 31 грудня 1993 року і вводять їх у дію не пізніше 1 липня 1994 року. Вони надалі інформують про це Комісію. Коли вони приймають такі заходи, держави-члени включають посилання на цю Директиву або роблять такі посилання під час офіційної публікації. Спосіб, у який повинні бути зроблені такі посилання, визначають держави-члени.

2. Держави-члени надсилають Комісії тексти головних положень національного законодавства, які вони приймають у сфері, охопленій цією Директивою.

Ця директива адресована державам-членам.

Вчинено в Брюсселі, 10 листопада 1992 року.

Валюта, в якій виплачуються зобов'язання страхувальником, визначається відповідно до таких правил:

1. Якщо покриття, надане договором, виражено в конкретних грошових одиницях, вважається, що зобов'язання страхувальника будуть виплачені у тій же валюті.

2. Держави-члени можуть надати компаніям дозвіл не покривати своїх технічних резервів, включаючи математичні резерви, узгоджувальними активами, якщо застосування вищенаведених процедур призведе до того, що компанія буде змушена для того, аби підпорядкуватися узгоджувальному принципу, тримати активи у валюті в розмірі не більше 7% активів, що існують в інших валютах.

3. Держави-члени можуть не вимагати від компаній застосування узгоджувальних принципів у випадку, коли зобов'язання виплачуються у валюті, іншій ніж валюта однієї з держав-членів Співтовариства, якщо інвестиції регламентуються у такій валюті, якщо така валюта підлягає обмеженням щодо передачі, або, якщо з подібних підстав вона не підходить для покриття технічних резервів.

4. Компанії мають право не володіти узгоджувальними активами для покриття розміру, що не перевищує 20% їх зобов'язань у конкретній валюті. Однак загальні активи в усіх валютах взятих разом повинні принаймні дорівнювати загальним зобов'язанням у всіх валютах, взятих разом.

5. Кожна держава-член може забезпечити, що у разі, якщо відповідно до попередніх процедур необхідно покрити зобов'язання активами, вираженими у валюті держави-члена, така вимога також повинна вважається задоволеною, якщо активи виражені в екю.

Інформацію, яку необхідно надати власнику поліса перед тим, як буде укладено договір (A) або під час дії договору (B), необхідно подати зрозуміло і точно, у письмовій формі, офіційною мовою держави-члена зобов'язання.

Однак, така інформація може бути наданою іншою мовою, якщо власник поліса звертається з вимогою про це, і законодавство держави-члена дозволяє це, або власник поліса вільний вибирати законодавство, що застосовується.

Інформація про страхову компанію

Інформація про зобов'язання

1. Назва компанії і його організаційно-правова форма.

2. Назва держави-члена, в якій розташований головний офіс і, якщо доцільно, місце розташування представництва або філії, які укладають договір.

3. Адреса головного офісу і, якщо доцільно, то представництва або філії, що укладають договір.

4. Визначення кожного виду страхового відшкодування і кожного опціону

5. Тривалість договору.

6. Засоби припинення договору.

7. Засоби виплати премій і тривалість виплат.

8. Засоби підрахунку і розподілу винагород.

9. Вказівка на суму, що повертається особі, яка відмовилася від страхового полісу, і про суму, що виплачується, а також міра, до якої вони гарантуються.

10. Інформація про премії на кожне страхове відшкодування, як головне, так і додаткове, якщо це доцільно.

11. Для страхових полісів, пов'язаних з пайовим трестом, визначення паїв, з якими пов'язане страхове відшкодування.

12. Вказівка на характер основних активів для полісів, пов'язаних з пайовим трестом.

13. Умови застосування періоду між подачею заявки на емісію цінних паперів і пропонування їх публіці.

14. Загальна інформація про оподаткування, що застосовується до такого виду поліса.

15. Умови подачі скарг щодо договорів власниками полісів, тими, хто застрахував життя або бенефіціарами на основі договору, включаючи, якщо доцільно, існування органу, що займається скаргами, не завдаючи шкоди праву розпочати процесуальні дії.

16. Законодавство, що застосовується до договору, якщо сторони не мають вільного вибору, або якщо сторони вільні вибирати таке законодавство, то законодавство, яке пропонує вибрати страховик.

Крім умов полісу, як загальних, так і спеціальних, власник полісу повинен одержати подану нижче інформацію впродовж терміну дії договору.

Інформацію про страхову компанію

Інформацію про зобов'язання

1. Будь-яку зміну в назві компанії, його організаційно-правовій формі або адресі його головного офісу і, якщо доцільно, представництва або філії, що уклали договір.

2. Всю інформацію, перелічену у пунктах (4) - 12 A внаслідок зміни в умовах полісу або внаслідок внесення змін та доповнень до законодавства, що застосовується до договору.

3. Кожного року інформацію про стан винагород.