Перша директива Ради 79/267/ЄЕС "Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування життя"

Якщо компетентні органи визначили концепцію прибутків, Комісія подає пропозиції щодо гармонізації цієї концепції через Директиву з гармонізації річних рахунків страхових компаній та положення з координації, встановлені у статті 1 (2) Директиви 78/660/ЄЕС7;

(b) якщо не практикується формування резерву внесків із страхування життя за методом Цильмера або, якщо практикується, але він менший за надбавку на вартість придбання, включену до премії, ця цифра не може, однак, перевищувати 3,5% суми різниці між відповідними сумами капіталу щодо страхування життя та математичних резервів по всіх полісах, щодо яких можливе застосування методу Цильмера; різниця зменшується на суму будь-яких недооцінених коштів на придбання, внесених як активи;

(c) якщо надано затвердження наглядовим органом держави-члена, у якій компанія здійснює свою діяльність, будь-які приховані резерви, що виникають в результаті недооцінки активів та переоцінки зобов'язань, інших ніж математичні резерви, якщо такі приховані резерви не мають виняткового характеру.

7 OJ L 222, 14.8.1978, p. 28.

Згідно зі статтею 20, мінімальна маржа платоспроможності визначається, як вказано нижче, відповідно до видів страхового діяльності:

(a) для видів страхування, згаданих у статті 1 (1) та (2), інших, ніж страхування, пов'язаного з інвестиційними фондами та операціями, згаданими у статті 1 (3), вона має дорівнювати сумі, що складається з двох таких результатів:

- перший результат:

4% математичних резервів, що відносяться до прямої сумарної діяльності з цесій та акцептів перестрахування, помножується на коефіцієнт загальної суми нетто математичних резервів з цесій перестрахування до брутто загальної суми математичних резервів за останній фінансовий рік, як визначено вище; такий коефіцієнт в жодному разі не може бути меншим за 85%.

- другий результат:

для полісів, по яких ризикований капітал не є негативним показником, 0,3% такого капіталу, гарантованого компанією, помножуються на коефіцієнт за останній фінансовий рік, загальної суми ризикованого капіталу, залишеного в якості зобов'язання компанії після цесій перестрахування та ретроцесій, до загальної суми брутто ризикованого капіталу з перестрахування; цей коефіцієнт в жодному випадку не може бути меншим ніж 50%.

Для тимчасового страхування на випадок смерті з максимальним строком у три роки вище вказаний відсоток становить 0,1%; для такого страхування строк більше трьох років, але не більше п'яти років, згаданий вище відсоток становить 0,15%.

(b) для додаткового страхування, згаданого у статті 1(1) (c), він дорівнює результату наступних розрахунків:

- премії або внески (включаючи виплати, додаткові до премій або внесків), в зв'язку з прямою діяльністю протягом останнього фінансового року щодо всіх фінансових років мають бути об'єднані,

- до цього агрегату додається сума премій, одержаних по всьому перестрахуванню протягом останнього фінансового року,

- з цієї суми потім відраховується загальна сума премій або внесків, скасованих в останньому фінансовому році, а також загальна сума податків і зборів, пов'язаних з преміями або внесками, які входять до цього агрегату.

Одержана таким чином сума ділиться на дві частини, перша частина, розміром до 10 мільйонів одиниць розрахунку, а друга частина складає надлишок; 18% і 16% цих частин відповідно підраховуються і складаються.

Результат одержується шляхом множення суми, таким чином підраховану, на існуючий коефіцієнт за минулий фінансовий рік суми вимоги, що залишилися і які компанія має задовольнити після відрахування трансферів за перестрахування з загальної суми вимог; такий коефіцієнт в жодному разі не може бути меншим ніж 50%.

У випадку з асоціацією андеррайтерів, відомої як Ллойдс, розрахунок маржі платоспроможності здійснюється на основі чистих премій, які помножуються на відсоток єдиної ставки, що встановлюється кожного року наглядовим органом держави-члена, де знаходиться головний офіс. Такий відсоток єдиної ставки повинен бути обрахований на основі найновіших статистичних даних про сплачені комісійні. Подробиці разом з відповідними підрахунками надсилається до наглядових органів країн, на території яких засновані Ллойдз.

(c) для постійного страхування здоров'я, що не підлягає анулюванню, як вказано у статті 1(1) (d), та для операцій з погашення капіталу, згаданих у статті 1 (2) (b), він дорівнює 4% математичних резервів, розрахованих відповідно до умов, що встановлені у першому результаті у пункті (a) цієї статті.

(d) для тонтін, про які згадано у статті 1 (2) (a), він дорівнює 1% їх активів;

(e) для страхування, що охоплюється статтею 1 (1) (a) та (b), пов'язаному з інвестиційними фондами і для операцій, згаданих у статті 1 (2) (c), (d) та (e), він дорівнює:

- 4% частки математичних резервів, обрахованих відповідно до умов, встановлених у першому результаті у пункті (а) цієї статті, якщо компанія несе інвестиційний ризик, та 1% частки резервів, обрахованих таким чином, якщо компанія не несе інвестиційний ризик, за умови, що строк контракту перевищує п'ять років та асигнування для покриття видатків на управління, вказаних у контракті, встановлені на період, що перевищує п'ять років

плюс

- 0,3% частки ризикованого капіталу, обрахованого відповідно до умов, викладених у першому підпункті другого результату пункті (a) цієї статті, якщо компанія покриває ризик у випадку смерті.

1. Одна третина мінімальної маржі платоспроможності, як визначено у статті 19, становить гарантійний фонд. Згідно з пунктом 2, принаймні 50% цього фонду складається зі статей, що надані у переліку статті 18 (1) та (2),

2. (a) гарантійний фонд не може, однак, бути не меншим ніж мінімум у 800000 одиниць розрахунку.

(b) будь-яка держава-член може передбачити, щоб мінімальний гарантійний фонд був знижений до 600000 одиниць розрахунку у випадках з асоціаціями взаємного страхування та асоціаціями типу взаємного страхування та тонтінами.

(c) для асоціацій взаємного страхування, згаданих у другому реченні другого абзацу статті 3 (2), як тільки вони підпадають під сферу дії цієї Директиви, та для тонтін будь-яка держава-член може дозволити встановлення мінімального гарантійного фонду в 100000 одиниць розрахунку, що поступово має зростати до суми, що встановлена у (b), послідовними траншами в 100000 одиниць розрахунку, поки внески не збільшаться на 500000 одиниць розрахунку.

(d) мінімальний гарантійний фонд, згаданий у (a), (b) та (c), повинен складалися з статей, що надані у переліку статті 18 (1) та (2).

3. Асоціації взаємного страхування, які бажають розширити свою діяльність у значенні статті 8 (2) або статті 10, не можуть цього зробити до тих пір, поки не досягнуть відповідності вимогам пункту 2 (a) та (b) цієї статті.

1. Держави-члени не встановлюють ніяких правил щодо вибору активів, яких не потрібно використовувати як покриття технічних резервів, про які йдеться у статті 17.

2. Відповідно до статті 17 (3), статті 24 (1), (2), (3) і (5) і другого підпункту статті 26 (1) держави-члени не обмежуватимуть вільне розпорядження такими активами, рухомими чи нерухомими, які складають частину активів страхової компанії, що одержала ліцензію на свою діяльність.

3. Пункти 1 і 2 не заважатимуть будь-яким заходам, які держави-члени з метою захисту інтересів застрахованих життів мають право вжити як власники або учасники або партнери відповідних компаній.

1. Держави-члени не можуть вимагати від компаній передавати частину їх андеррайтингових зобов'язань щодо діяльності, переліченої у статті 1, організації або організаціям, призначеним відповідно до національних актів.

2. Республіка Італії вживає всіх заходів на забезпечення того, щоб вимога, що компанії, засновані на її території, передають частину їхнього зобов'язання Національному Інституту Страхування ("Istituto Nazionale Assicurazioni"), була скасована не пізніше 20 листопада 1994 року.

1. Кожна держава-член вимагає від кожної компанії, чий головний офіс розташований на її території, подавати щорічний звіт, що охоплює всі види операцій, про його фінансове становище і платоспроможність.

2. Держави-члени вимагають від страхових компаній з головним офісом на своїх територіях періодично подавати дані, разом зі статистичними документами, необхідні для здійснення нагляду. Компетентні органи надають один одному будь-які документи та інформацію, яка є корисною для здіснення нагляду.

3. Кожна держава-член вживає всіх заходів, необхідних для забезпечення компетентних органів повноваженнями і засобами, необхідними для здіснення нагляду за діяльністю страхових компаній з головними офісами на їх територіях, включаючи діяльність, яка здійснюється поза їх межами, відповідно до директив Ради, що регулюють такі види діяльності, для забезпечення їх імплементації.

Такі повноваження і засоби мають, зокрема, надавати можливість компетентним органам:

(a) отримувати детальні відомості про стан компанії й усієї його діяльності, inter alia, шляхом:

- збору інформації або вимоги надання документів про страхову діяльність,

- здійснення розслідувань в приміщеннях компанії;

(b) вживати будь-яких заходів, що є доцільними і необхідними для забезпечення відповідності діяльності компанії законам, підзаконним і адміністративним положенням, яких компанія має дотримуватися в кожній державі-члені і, зокрема, плану дій, враховуючи обов'язковість його виконання, і уникнення або виправлення порушень, які шкодять інтересам застрахованих осіб, - щодо компанії, його директорів або менеджерів, або осіб, які здійснюють контроль;

(c) забезпечити здійснення таких заходів через судові інстанції, якщо це необхідно здійснити примусовим шляхом.

Держави-члени також можуть затверджувати положення, які надають уповноваженим органам повноваження отримувати будь-яку інформацію про договори, укладені дочірніми компаніями.

1. Якщо компанія не відповідає вимогам статті 17, компетентні органи держави-члена походження можуть заборонити вільне розпорядження його активами, після повідомлення компетентним органам держав-членів зобов'язання про свій намір.

2. Для цілей відновлення фінансового стану компанії, маржа платоспроможності якого опустилася нижче мінімуму, визначеного статтею 19, компетентний орган держави-члена походження вимагає, аби план відновлення стійкого фінансового стану був поданий йому для погодження.

За виняткових обставин, якщо компетентний орган вважає, що фінансовий стан компанії буде погіршуватися і надалі, він може обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє також органи інших держав-членів, на території яких компанія веде діяльність, про будь-які вжиті заходи, а останні вживають таких самих заходів на вимогу першого.

3. Якщо маржа платоспроможності опускається нижче рівня гарантійного фонду, як визначено у статті 20, компетентний орган держави-члена походження вимагає від компанії надати короткотерміновий фінансовий план для погодження.

Він також може обмежити або заборонити вільне розпорядження активами компанії. Він повідомляє також органи інших держав-членів, на території яких компанія веде діяльність, про будь-які вжиті заходи, а останні вживають таких самих заходів на вимогу першого.

4. Компетентні органи можуть і надалі вживати всіх заходів, необхідних для захисту інтересів застрахованих осіб у випадках, передбачених пунктами 1, 2 і 3.

5. Кожна держава-член вживає заходів, необхідних для забезпечення можливості заборонити вільне розпорядження активами, що розташовані на її території, відповідно до національного законодавства, у випадках передбачених пунктами 1, 2 і 3, на вимогу держав-членів походження компанії, що означатиме охоплення активів такими заходами.

1. Ліцензія, надана страховій компанії компетентним органом держави-члена походження, може бути відкликана таким органом, якщо така компанія:

(a) не використовує ліцензії впродовж 12 місяців, відверто відмовляється від неї або припиняє займатися діяльністю на строк понад шість місяців, якщо тільки відповідна держава-член не передбачила скасування ліцензії в таких випадках;

(b) більше не відповідає умовам допуску;

(c) неспроможна протягом відведеного часу вжити заходів, визначених в плані відновлення або фінансовому плані, про який йдеться у статті 24;

(d) не виконує своїх зобов'язань, відповідно до положень, регулюванню якими підлягає.

В разі відкликання або скасування ліцензії компетентний орган держави-члена походження відповідним чином повідомляє компетентні органи інших держав-членів, а вони вживають відповідних заходів, аби не дати компанії здійснити нові операції на своїх територіях відповідно до свободи здійснення підприємницької діяльності або свободи надання послуг. Компетентний орган держави-члена походження разом з такими органами вживає всіх заходів, аби захистити інтереси застрахованих осіб і обмежує, зокрема, вільне розпорядження активами компанії відповідно до статті 24 (1), (2), другого підпункту або (3), другого підпункту.

2. Будь-яке рішення про відкликання ліцензії має бути чітко обгрунтованим та доводиться до відома відповідної компанії.

1. Кожна держава-член дає можливість доступу будь-якій компанії, головний офіс якої знаходиться поза межами Співтовариства, до видів діяльності, про які йдеться у статті 1, згідно з одержаною на це ліцензією.

2. Держава-член може надати ліцензію, якщо компанія виконує принаймні такі умови:

(a) має право здійснювати страхову діяльність, що охоплює стаття 1, відповідно до національного законодавства;

(b) засновує представництво або структурний підрозділ на території такої держави-члена;

(c) зобов'язується створити на місці управління представництвом або структурного підрозділу спеціальні рахунки для видів діяльності, які ця компанія здійснює, і веде там весь облік здійснюваної діяльності;

(d) призначає генерального представника, що схвалюється компетентними органами;

(e) володіє у державі-члені, в якій здійснює страхову діяльність, активами на суму, що принаймні дорівнюють половині мінімальної суми, передбаченої статтею 20 (2) (a) щодо гарантійного фонду, і депонує одну четверту мінімальної суми в якості гарантії;

(f) зобов'язується підтримувати маржу платоспроможності на рівні, що відповідає вимогам, про які йдеться у статті 29;

(g) подає схему операцій відповідно до статті 11 (1) і (2).

Держави-члени вимагають від компаній створити відповідні резерви, згадані у статті 17, адекватні для покриття андеррайтингових зобов'язань, взятих на їх територіях. Держави-члени слідкують за тим, щоб представництво або структурний підрозділ покривали такі резерви за допомогою активів, які є еквівалентними таким резервам, і в обсязі, визначеному відповідною державою-членом, узгоджувальними активами.

Законодавство держав-членів застосовується до підрахунку таких резервів, визначення категорій інвестицій і оцінки активів, і, якщо доцільно, визначення обсягу, в якому такі активи можуть використовуватися для покриття таких резервів.

Держава-член, про яку йдеться, вимагає, щоб активи, що покривають такі резерви, були розміщені на її території. Проте, застосовується стаття 17 (3).

1. Кожна держава-член вимагає від представництв або структурних підрозділів, заснованих на її території, маржі платоспроможності, що складається зі статей, що перелічені у статті 18. Мінімальний запас платоспроможності підраховується згідно зі статтею 19. Проте, в цілях підрахунку такої маржі враховуються лише операції, які здійснені відповідними представництвами або структурними підрозділами.

2. Одна третина мінімальної маржі платоспроможності складає гарантійний фонд.

Гарантійний фонд, однак, не може бути менший ніж половина мінімуму, що вимагається згідно зі статтею 20 (2) (a). Первісний депозит, здійснений відповідно до статті 27 (2) (e), зараховується до такого гарантійного фонду. Гарантійних фонд та мінімум такого фонду складаються відповідно до статті 20.

3. Активи, що представляють мінімальну маржу платоспроможності, зберігаються у державі-члені, на території якої здійснюється діяльність, у розмірі гарантійного фонду і надлишку в межах Співтовариства.

1. Будь-яка компанія, яка звернулася із запитом або одержала ліцензію від більше ніж однієї держави-члена, може подати запит щодо таких пільг, які можуть бути надані тільки спільно:

(a) маржа платоспроможності, згадана у статті 29, підраховується щодо всієї діяльності, яку вона здійснює в межах Співтовариства; в такому випадку беруться до уваги тільки операції, що здійснені всіма представництвами або структурними підрозділами, заснованими в межах Співтовариства, з метою такого підрахунку;

(b) внесок, що вимагається статтею 27 (2) (e), робиться тільки в одній з таких держав-членів;

(c) активи, що представляють гарантійний фонд, розміщуються в будь-якій одній з держав-членів, в якій ця компанія здійснює свою діяльність.

2. Заявка на отримання пільг, передбачених у пункті 1, надається до відповідних компетентних органів держав-членів. У заявці необхідно вказати орган влади держави-члена, який у майбутньому буде здійснювати нагляд за платоспроможністю всієї діяльності представництв або структурних підрозділів, створених в межах Співтовариства. Необхідно вказати причини вибору компанією органа влади. Такий депозит має бути зроблений в цій державі-члені.

3. Пільги, передбачені у пункті 1, можуть надаватися лише за умови, якщо компетентні органи всіх держав-членів, в яких таку заявку зроблено, погодилися на них. Вони набирають чинності з часу, коли обраний наглядовий орган повідомляє інші наглядові органи, що він здійснюватиме нагляд за станом платоспроможності щодо всієї діяльності представництв або структурних підрозділів в межах Співтовариства.

Обраний наглядовий орган отримує від інших держав-членів необхідну інформацію для здійснення нагляду за загальною платоспроможністю представництв або структурних підрозділів, заснованих на їх території.

4. На запит однієї або більше відповідних держав-членів пільги, які надаються відповідно до цієї статті, відкликаються одночасно всіма відповідними державами-членами.

1. (a) згідно з пунктом (b) представництва та структурні підрозділи, згадані у цьому Розділі, не можуть одночасно здійснювати у державі-члені діяльність, згадану у Додатку до першої координаційної Директиви (страхування, інше ніж страхування життя), та діяльність, яка охоплюється цієї Директивою.

(b) згідно з пунктом (c), держави-члени можуть передбачити, що представництва та структурні підрозділи, згадані у цьому Розділі, які на час повідомлення про цю Директиву здійснювали обидва види діяльності одночасно у державі-члені, можуть продовжувати здійснювати обидва види діяльності, за умови, що щодо кожної здійснюється окреме управління відповідно до положень статті 14.

(c) будь-яка держава-член, яка відповідно до статті 13 (6) (a) і (b) вимагає і від компаній, які засновані на її території, припинити одночасне здійснення видів діяльності, до яких вони залучені на час повідомлення про цю Директиву, повинні також застосовувати цю вимогу до представництв та структурних підрозділів, що згадані у цьому Розділі, засновані на її території, і які одночасно здійснюють обидва види діяльності.

(d) держави-члени можуть передбачити, що представництва та структурні підрозділи компаній, згадані у цьому Розділі, чий головний офіс одночасно здійснює обидва види діяльності і які на час повідомлення про цю Директиву здійснювали на території держави-члена тільки діяльність, що охоплюється цієї Директивою, можуть продовжувати там свою діяльність. Якщо ця компанія бажає здійснювати діяльність, згадану у першій координаційній Директиві (страхування, інше ніж страхування життя), на тій території, компанія може лише здійснювати діяльність, згадану у цій Директиві, через дочірню компанію.

2. Статті 23 та 24 застосовуються з відповідними змінами до представництв та структурних підрозділів, згаданих у цьому Розділі.

З метою застосування статті 24, наглядовий орган, який здійснює нагляд за загальною платоспроможністю представництв або структурних підрозділів, має розглядатися таким же чином, як і наглядовий орган держави-члена, де знаходиться головний офіс.

3. У випадку відкликання ліцензії органом влади, зазначений у статті 30 (2), такий орган повідомляє наглядові органи інших держав-членів, де компанія веде діяльність, і останні вживають відповідні заходи. Якщо причиною відкликання ліцензії є неадекватність маржі платоспроможності, підрахованої відповідно до статті 30 (1) (a), наглядові органи інших відповідних держав-членів також відкликають свої ліцензії.

1. Відповідно до умов, передбачених національним законодавством, кожна держава-член надає дозвіл представництвам і філіям, що засновані на їх територіях, і охоплюються цим Розділом, на передачу всіх або частини портфелів договорів до акцептної установи, створеної у тій самій державі-члені, якщо компетентні органи держави-члена або, якщо доцільно, тих держав-членів, про які йдеться у статті 30, підтверджують, що після того, як передачу було взято до уваги, акцептна установа володіє необхідною маржею платоспроможності.

2. Відповідно до умов, передбачених національним законодавством, кожна держава-член надає дозвіл представництвам та філіям, що засновані на їх територіях, і охоплюються цим Розділом, на передачу всіх або частини портфелів договорів страховій компанії з головним офісом в іншій державі-члені, якщо компетентні органи тієї держави-члена підтверджують, що після того, як передачу було взято до уваги, акцептна установа володіє необхідною маржею платоспроможності.

3. Якщо відповідно до умов, передбачених національним законодавством, держава-член надає дозвіл представництвам і філіям, що засновані на її території, і охоплюються цим Розділом, на передачу всіх або частини портфелів договорів представництву або філії, що охоплюються цим Розділом і засновані на території іншої держави-члена, вона забезпечує, щоб компетентні органи держави-члена акцептної установи або, якщо доцільно, держави-члена, про яку йдеться у статті 30, підтвердили, що після того, як передачу було взято до уваги, акцептна установа володіє необхідною маржею платоспроможності, і що законодавство держави-члена акцептної установи дозволяє таку передачу і що держава погодилася на таку передачу.

4. За обставин, про які йдеться у пунктах 1, 2 і 3, держава-член, в якій розташовані представництво або філія, що здійснює переведення, надає дозвіл на передачу після одержання згоди від компетентних органів держави-члена зобов'язання, якщо вона є іншою, ніж держава-член, в якій розташовані компанія або філія, що здійснює переведення.

5. Компетентні органи держав-членів, до яких звернулися за консультацією, надають свій висновок або згоду компетентним органам держави-члена походження страхової компанії, що здійснює переведення, протягом трьох місяців від одержання запиту; відсутність будь-якої відповіді з боку органів, до яких звернулися за консультацією, протягом такого періоду вважається рівноцінною позитивному висновку або мовчазній згоді.

6. Повідомлення про передачу, на яку одержано дозвіл відповідно з цією статтею, публікують у пресі, як передбачено національним законодавством держави-члена зобов'язання. Такі передачі стають автоматично законними по відношенню до власників полісів, застрахованих осіб та інших осіб, що мають права або зобов'язання, які постають з переданих договорів.

Таке положення не впливає на право держави-члена надати власникам полісів можливість скасувати договори впродовж визначеного періоду часу після передачі.

Співтовариство може шляхом угод, укладених відповідно до Договору з однією або більше третіми країнами, погодитися застосувати положення, що відрізняються від тих, що передбачені цим Розділом, з метою забезпечення, на умовах взаємності, належного захисту для власників страхових полісів в державах-членах.

Компетентні органи держав-членів повідомляють Комісію про:

(a) будь-яку ліцензію, надану прямій чи непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, які керуються законодавством третьої країни. Таким чином, Комісія повідомляє Комітет, про який йдеться у статті 32b (6);

(b) кожен раз, коли така материнська компанія придбаває участь у страховій компанії Співтовариства, що перетворює останню на її дочірню компанію. Відповідно Комісія повідомляє Комітет, про який йдеться у статті 32b (6);

Якщо ліцензія надана прямій або непрямій дочірній компанії однієї або більше материнських компаній, що керуються законодавством третіх країн, структура групи вказується у повідомленні, яке компетентні органи направляють до Комісії.

1. Держави-члени повідомляють Комісію про будь-які загальні труднощі, з якими зіштовхуються їхні страхові компанії при започаткуванні чи здійсненні діяльності у третій країні.

2. Спочатку, не пізніше шести місяців до дати, про яку йдеться у другому пункті статті 30 Директиви 90/619/ЄЕС8, і потім періодично. Комісія складає звіт, у якому розглядається режим, який надається страховим компаніям Співтовариства у третіх країнах, в термінах, про які йдеться у пунктах 3 та 4, відносно започаткування і здійснення страхової діяльності та придбання участі у страхових компаніях третьої країни. Комісія подає такі звіти до Ради, разом з будь-якими відповідними пропозиціями.

8 OJ L 330, 29.11.1990, p. 50.

3. Коли б у Комісії не складалося враження, чи на основі звітів, про які йдеться у пункті 2, чи на основі іншої інформації, що третя країна не надає страховим компаніям Співтовариства ефективний доступ до ринку, подібного до того, який Співтовариство надає страховим компаніям цієї третьої країни, Комісія може подати пропозиції до Ради за відповідним дорученням для переговорів, з метою отримання конкурентних умов для страхових компаній Співтовариства. Рада приймає рішення кваліфікованою більшістю.

4. Коли б у Комісії не складалося враження, чи на основі звітів, про які йдеться у пункті 2, чи на основі іншої інформації, що страхові компанії Співтовариства не користуються у третіх країнах національним режимом, який надає такі самі конкурентні умови, що є доступні внутрішнім страховим компаніям, і що не виконуються умови ефективного доступу до ринку, Комісія може ініціювати переговори з метою виправлення такої ситуації. В обставинах, що описані у першому підпункті, також може бути вирішено у будь-який час і окрім ініціювання переговорів, згідно з процедурою, яку викладено у статті 32b (6), що компетентні органи держав-членів повинні обмежити або призупинити їх рішення:

- щодо запитів, які не розглянуті на момент цього рішення, або майбутніх запитів щодо отримання ліцензії, і

- щодо придбань участі прямими чи непрямими материнськими компаніями, які керуються законами відповідної третьої країни.

Тривалість заходів, про які згадано вище, не може перевищувати трьох місяців.

До завершення трьохмісячного строку та за результатами переговорів, Рада може, діючи за пропозицією Комісії, прийняти рішення кваліфікованою більшістю щодо продовження здійснення цих заходів.

Такі обмеження або призупинення не можуть застосовуватися до заснування дочірніх компаній страховими компаніями або їхніми дочірніми компаніями, що своєчасно отримали ліцензію у Співтоваристві, або до придбання участі у страхових компаній Співтовариства такими компаніями або дочірніми компаніями.

5. Коли б у Комісії не складалося враження, що виникла одна з ситуацій, описаних у пунктах 3 та 4, держави-члени повідомляють Комісію на її запит про:

(a) будь-який запит на отримання ліцензії прямої чи непрямої дочірньої компанії, одна або більше материнських компаній якого керуються законами відповідної третьої країни;

(b) будь-які плани такої компанії на придбання участі у страхової компанії Співтовариства, так що остання стає дочірньою компанією попереднього.

Це зобов'язання надавати інформацію втрачає силу, якщо досягається домовленість з третіми країнами, про які згадано у пунктах 3 та 4, коли заходи, про які йдеться у другому і третьому підпунктах пункту 4 перестають застосовуватись.

6. Комісії допомагає комітет, що складається з представників держав-членів, і під головуванням представника Комісії.

Представник Комісії передає на розгляд до комітету проект заходів, яких потрібно вжити. Комітет подає свій висновок щодо проекту протягом строку, який голова може встановити залежно від терміновості питання. Висновок приймається більшістю, встановленою у статті 148 (2) Договору щодо рішень, які Рада зобов'язана приймати за пропозицією Комісії. Голоси представників держав-членів у комітеті зважуються у спосіб, встановлений у цій статті. Голова не голосує.

Комісія приймає передбачених заходів, якщо вони відповідають висновку комітету.

Якщо передбачені заходи не відповідають висновку комітету, або у разі неотримання висновку, Комісія подає на розгляд до Ради, без зволікання, пропозицію щодо заходів, яких потрібно вжити. Рада діє кваліфікованою більшістю.

Якщо, по закінченні періоду, що встановлюється в кожному акті, який має бути прийнятий Радою згідно з цим пунктом, але який в жодному випадку не перевищує три місяці з дати звернення до Ради, Рада не діяла, пропоновані заходи здійснюються Комісією, крім випадків, коли Рада проголосувала проти зазначених заходів простою більшістю.

7. Заходи, вжиті відповідно до цієї статті, відповідають зобов'язанням Співтовариства згідно з будь-якими міжнародними угодами, двосторонніми або багатосторонніми, що регулюють початок та здійснення діяльності страхових компаній.

1. Держави-члени дозволяють компаніям, згаданим у Розділі II, які на час вступу в силу заходів імплементації цієї Директиви здійснювали діяльність зі страхування на їх території в одному або більше видах, зазначених у Додатку, п'ятирічний період, починаючи з дня повідомлення про цю Директиву, для приведення у відповідність з положеннями статей 18, 19 та 20,

2. Крім того, держави-члени можуть:

(a) дозволити будь-яким компаніям, зазначеним у пункті 1, і які після закінчення п'ятирічного періоду не повністю встановили маржу платоспроможності, подальший період, що не перевищує два роки, зробити це, якщо такі компанії, відповідно до статті 24, подали на схвалення наглядового органу заходи, які вони пропонують вжити з цією метою;

(b) за винятком асоціацій взаємного страхування, згаданих у другому реченні другого пункту статті 3 (2), звільнити компанії, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, для яких після завершення п'ятирічного періоду маржа платоспроможності, що буде встановлена відповідно до статті 19, без відрахувань на перестрахування не досягне мінімального гарантійного фонду, згаданого у статті 20 (2) (a) та (b), від вимоги заснувати цей фонд до кінця фінансового року щодо якого маржа платоспроможності, про яку йдеться, досягне цієї мінімальної суми. Максимальний період, таким чином наданий цим компаніям для заснування цієї мінімальної суми не перевищує 10 років з дати повідомлення про цю Директиву.

3. Компанії, що прагнуть розширити свою діяльність у значенні статті 8 (2) або статті 10, не можуть цього не здійснювати, доки вони негайно не дотримуватимуться правил цієї Директиви.

4. Компанії, які мають структуру, іншу від будь-якої, що надається у переліку до статті 8, можуть продовжувати протягом трьох років з дня повідомлення про цю Директиву здійснювати свою діяльність у правовій формі, у якій вони працювали на час такого повідомлення. Компанії, створені у Об'єднаному Королівстві Великобританії на підставі Королівської грамоти або акта приватного чи публічного права, можуть продовжувати здійснювати свою діяльність у даній формі протягом необмеженого періоду. Держави-члени, яких це стосується, складають список таких компаній і направляють його іншим державам-членам та Комісії.

5. Компанії, які згідно з їх цілями здійснюють діяльність із страхування життя та ощадні операції, можуть продовжувати здійснення такої діяльності, за винятком ощадних операцій, які повинні бути припинені протягом трьох років з дати повідомлення про цю Директиву. Як виняток, у Бельгії - "caisse generale d'epargne et de retraite (eger)", "algemene spoor - en lifrentekas (aslk)", у Великобританії - "асоціації, зареєстровані відповідно до актів асоціацій взаємодопомоги", в Італії - "banca nazionale delle communicazioni" можуть продовжувати діяльність, на час, коли було повідомлено про цю Директиву.

6. Компанії, які здійснюють одночасно обидва види діяльності відповідно до умов статті 13 мають п'ятирічний період з дати повідомлення про цю Директиву для приведення у відповідність з положеннями статті 14.

7. На запит компаній, які приводять свою діяльність у відповідність до вимог статей з 17 по 20, держави-члени припиняють застосовувати обмежувальні заходи на кшталт тих, які стосуються застав, депозитів або гарантій, заснованих згідно з чинними нормативних положеннями.

Держави-члени дозволяють представництвам або структурним підрозділам, про які йдеться у Розділі III, які, на час вступу в силу заходів імплементації цієї Директиви, здійснюють один або більше видів, про які йдеться у Додатку I, і які не поширюють свою діяльність у значенні статті 10 (2), п'ятирічний період з дня повідомлення про цю Директиву для приведення у відповідність до статті 29.

Під час періоду, який закінчується в час вступу в силу угоди, укладеної з третьою країною відповідно до статі 32, і щонайпізніше після завершення чотирирічного періоду після повідомлення про цю Директиву, кожна держава-член може зберегти для компаній такої країни, що засновані на її території, правила, що застосовувалися до них на 1 січня 1979 року щодо урівноважувальних активів і розміщення технічних резервів, включаючи математичні резерви, за умови, що повідомлення надано іншим державам-членам і Комісії, і що обмеження поступок, наданих відповідно до статті 17 (2) на користь компаній держав-членів, заснованих на її території, не перевищуються.

1. Якщо держава-член вимагає від своїх громадян підтвердження доброї репутації та доказів про відсутність попереднього банкрутства або підтвердження обох них, така держава відносно громадян інших держав-членів приймає як достатній доказ витяг з "судового протоколу" або, за відсутністю такого, еквівалентний документ, виданий компетентним судовим або адміністративним органом держави-члена походження або держави-члена, звідки іноземний громадянин приїхав, який свідчить, що ці вимоги дотримані.

2. Якщо держава-член походження або держава-член, звідки відповідний іноземний громадянин приїхав, не видає документ, про який йдеться у пункті 1, його можна замінити заявою під присягою, або, якщо немає положень про таку присягу, офіційною заявою, зробленою відповідною особою перед компетентним судовим або адміністративним органом або, якщо доцільно, нотаріусом в державі-члені походження або державі-члені, звідки така особа приїхала; такий орган або нотаріус видає сертифікат, який засвідчує автентичність декларації під присягою або офіційної заяви. Заява відносно відсутності попереднього банкрутства може також бути здійснена перед компетентним професійним або профспілковим органом у зазначеній країні.

3. Документи, які видані відповідно до пунктів 1 та 2, не пред'являються, якщо пройшло більше ніж три місяці з дати їх видачі.

4. Держави-члени протягом 18 місяців з дати повідомлення про цю Директиву призначають органи влади та установи, компетентні видавати документи, згадані у пунктах 1 та 2, і належним чином повідомляти інші держави-члени та Комісію про такі дії. Протягом того ж періоду кожна держава-член також інформує інші держави-члени та Комісію про органи чи установи, до яких цей документ, згаданий у цій статті, надається для підтримки заявки на здійснення діяльності, згаданої у статті 1, на території цієї держави-члена.

Комісія і компетентні органи держав-членів тісно співпрацюють з метою сприяння нагляду над прямим страхуванням в межах Співтовариства і вивчення будь-яких труднощів, які можуть виникнути при застосуванні цієї Директиви.

1. Комісія надає Раді протягом шести років від дня повідомлення про цю Директиву звіт про результати фінансових вимог, накладених цією Директивою, на ситуацію на страхових ринках держав-членів. Якщо необхідно, Комісія надає Раді проміжні звіти до закінчення перехідного періоду, передбаченого статтею 33 (1).

2. Після десятирічного періоду з дати повідомлення про цю Директиву, Комісія надає Раді звіт про операції двох видів компаній, що охоплені цією Директивою: тобто, ті компанії, які здійснюють одночасно діяльність, що охоплюється першою координаційною Директивою (страхування, інше ніж страхування життя) додатково до діяльності, яка охоплюється цією Директивою, та ті компанії, які здійснюють тільки діяльність, що охоплюється цією Директивою.

3. Рада, що діє за пропозицією Комісії, кожні два роки розглядає і, якщо потрібно, переглядає суми, виражені в одиницях розрахунку у цій Директиві, у світлі як розвивається економічна та монетарна ситуація Співтовариства. Комісія надає свою першу пропозицію стосовно цього питання до Ради на той час, коли подається пропозиція щодо страхування, іншого ніж страхування життя, як встановлено у статті 3 Директиви 76/580/ЄЕС9, і не пізніше ніж чотири роки після дати повідомлення про цю Директиву.

9 OJ L 189, 13.7.1976, p. 13.

Держави-члени вносять зміни до своїх національних положень з метою приведення їх у відповідність з цією Директивою протягом 18 місяців з дня повідомлення про цю Директиву і повідомляють відповідно Комісію. Положення, до яких таким чином внесені поправки відповідно до статей з 33 по 36, застосовуються протягом 30 місяців від дня повідомлення.

Після повідомлення про цю Директиву держави-члени направляють до Комісії тексти головних положень законодавчого, регуляторного або адміністративного характеру, які вони приймають у сфері, що охоплюється цією Директивою.

Ця Директива адресується державам-членам.

Вчинено в Брюсселі 5 березня 1979 року.

I. Страхування, згадане у статті 1 (1), (a), (b) та (c), за винятком тих, про які згадано у II та III.

II. Страхування на випадок укладення шлюбу, страхування на випадок народження дитини.

III. Страхування, згадане у статті 1 (1), (a) та (b), що пов'язано з інвестиційними фондами.

IV. Постійне страхування здоров'я, згадане у статті 1 (1) (d).

V. Тонтіни, згадані у статті 1 (2) (b).

VI. Операції з погашення капіталу, згадані у статті 1 (2) (b).

VII. Управління груповими пенсійними фондами, згаданими у статті 1 (2) (c) та (d).

VIII. Операції, згадані у статті 1 (2) (e).

IX. Операції, згадані у статті 1 (3).

Official Journal L 063, 13.03.1979, p. 0001-0018.