Перша директива Ради 79/267/ЄЕС "Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування життя"

Зі змінами, внесеними:

Директивою Ради 90/619/ЄЕС від 8 листопада 1990 року

Директивою Ради 92/96/ЄЕС від 10 листопада 1992 року

Директивою Європейського Парламенту та Ради 95/26/ЄС від 29 червня 1995 року

Актом приєднання Греції

Актом приєднання Іспанії та Португалії

Актом приєднання Австрії, Швеції та Фінляндії

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства і, зокрема, Статті 49 та 57 Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту2,

Беручи до уваги висновок Економічного і Соціального комітету3,

1 OJ C 35, 28.3.1974, p. 9.

2 OJ C 140, 13.11.1974, p. 44.

3 OJ C 109, 19.9.1974, p. 1.

Враховуючи, що з метою ефективного відкриття та здійснення діяльності із страхування життя, є важливим усунути певні розбіжності, які існують між національними законодавствами з питань нагляду;

Враховуючи, що з метою досягнення цієї мети і також забезпечення адекватного захисту власника страхового поліса та бенефіціарів у всіх державах-членах, слід узгодити положення, що стосуються фінансових гарантій, які вимагаються від компаній, що здійснюють страхування життя;

Враховуючи, що класифікація на види страхування є необхідною для визначення, зокрема, видів діяльності, для здійснення яких вимагається обов'язкова ліцензія;

Враховуючи, що певні асоціації взаємного страхування які, в силу свого юридичного статусу виконують вимоги щодо гарантії та інші спеціальні фінансові гарантії, слід виключити зі сфери застосування цієї Директиви; враховуючи, що певні організації, чия діяльність охоплює тільки дуже обмежений сектор, і обмежуються своїми статутами, також слід виключити;

Враховуючи, що держави-члени мають різні положення та практику щодо одночасного здійснення страхування життя та страхування, іншого ніж страхування життя; враховуючи, що новостворені компанії не повинні здійснювати два види діяльності одночасно; враховуючи, що слід дозволити державам-членам надати дозвіл діючим компаніям, які здійснюють ці види діяльності одночасно, продовжувати їх здійснювати за умови, що прийнято окреме керівництво для кожної такої діяльності, з тією метою, що відповідні інтереси власника страхового поліса та власника страхового поліса, іншого ніж страхування життя, є захищеними та мінімальні фінансові зобов'язання щодо одного з видів діяльності не обмежені іншими видами діяльності; враховуючи, що якщо одна з компаній бажає заснуватися у державі-члені для здійснення страхування життя у цій державі, цій компанії слід заснувати дочірню компанію з цією метою, що може мати право на перехідній основі щодо певних приміщень; враховуючи, що державам-членам слід надати можливість вимагати від тих існуючих компаній, що створені на їх території, і які одночасно здійснюють страхування життя та страхування, інше ніж страхування життя, припинити таку практику; враховуючи, більше того, що діяльність спеціалізованих компаній підлягає спеціальному нагляду, якщо компанія, що здійснює страхування, інше ніж страхування життя, належить до тієї самої фінансової групи, що і компанія, що здійснює страхування життя;

Враховуючи, що страхування життя підлягає ліцензуванню та нагляду у кожній державі-члені;

Враховуючи, що слід визначити умови надання або відкликання такої ліцензії;

Враховуючи, що необхідно передбачити право звернення до суду у випадку відмови у наданні ліцензії або її відкликанні;

Враховуючи, що стосовно технічних резервів, включаючи математичні резерви, ті самі правила можуть бути прийняті, що й у випадку страхування, іншого ніж страхування життя, а саме, вони повинні бути розміщені у країні, на території якої здійснюється діяльність, та правила цієї країни визначають методологію розрахунку, визначення категорій інвестування коштів та оцінки активів; враховуючи, що також бажано скоординувати такі різні суб'єкти, це не є важливим для цілей цієї Директиви і можуть бути здійснені на подальших етапах;

Враховуючи, що необхідна, додатково до технічних резервів, включаючи математичні резерви, достатня сума для виконання андеррайтингових зобов'язань, страхові компанії повинні мати додатковий резерв, відомий як маржа платоспроможності, представлена вільними активами і, за згодою наглядового органу, іншими прихованими активами, для протистояння коливанню фінансового становища компанії; враховуючи, що, для того, щоб забезпечити, що вимоги, накладені з такою метою, визначені відповідно до об'єктивних критеріїв, за яких компанії однакового розміру знаходяться в однакових конкурентних умовах, бажано забезпечити, щоб така маржа стосувалася всіх зобов'язань компаній, а також характеру та ступеня серйозності ризиків, що виникають при здійсненні різних видів діяльності, які належать до сфери застосування цієї Директиви; враховуючи, що ця маржа змінюється залежно від того чи ці ризики стосуються інвестування, смерті або лише управління; враховуючи, що її слід відповідно визначити в показниках математичних резервів та капітального ризику, що гарантуються компанією, отриманих премій або вкладів, лише резервних фондів або активів тонтін;

Враховуючи, що необхідно вимагати гарантійний фонд, обсяг та склад якого є таким, що гарантує, що компанія має адекватні ресурси при його створенні і в процесі здійснення своєї діяльності маржа платоспроможності ні в якому разі не знизиться нижче мінімальної гарантії; враховуючи, що весь або окрема частина такого фонду повинна містити точну статтю активів;

Враховуючи, що необхідно передбачити заходи у випадках, якщо фінансове становище компанії стає таким, що для нього важко виконувати андеррайтингові зобов'язання; враховуючи, що координаційні правила стосовно здійснення діяльності прямого страхування у Співтоваристві мають, в принципі, застосовуватися до всіх компаній, що функціонують на ринку та, як наслідок, до представництв та філій, якщо головний офіс компанії розташований за межами Співтовариства; враховуючи, що, тим не менше, бажано щодо методів нагляду встановити спеціальні положення для таких представництв та філій, з огляду на те, що активи компаній, до яких вони відносяться, розміщені за межами Співтовариства;

Вважається бажаним передбачити укладення взаємних угод з однією або більше третіми країнами з метою дозволити поступки таких спеціальних умов, дотримуючись принципу, що такі представництва та філії не отримуватимуть більш сприятливі умови ніж, компанії Співтовариства;

Враховуючи, що певні перехідні положення вимагаються з метою, зокрема, щоб дозволити малим та середнім суб'єктам підприємницької діяльності, які вже створені, адаптувати свою діяльність до вимог, які вводитимуться державами-членами відповідно до цієї Директиви, згідно статті 53 Договору, що застосовується;

Враховуючи, що стаття 52 Договору ЄЕС була прямо застосована після закінчення перехідного періоду; враховуючи, що з того часу не існувало потреби у застосуванні Директив, що відміняють обмеження на свободу заснування діяльності; враховуючи, що, однак, положення стосовно доказу про добру репутацію та відсутність попереднього банкрутства, викладені у Директиві Ради 73/240/ЄЕС від 24 липня 1973 року, що відміняє обмеження свободи заснування діяльності у сфері прямого страхування, іншого ніж страхування життя4, власне кажучи не створюють обмежень, і вимагаються у сфері страхування життя; враховуючи, що вони відповідно повинні бути включені до цієї координаційної Директиви;

4 OJ L 228, 16.8.1973, p. 20.

Враховуючи, що важливо забезпечити однакове застосування узгоджених правил та забезпечити відповідно тісне співробітництво між Комісією та державами-членами у цій сфері,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Ця Директива стосується початку та здійснення самостійної діяльності у сфері прямого страхування, що здійснюється компаніями, які засновані в державі-члені, або бажаючими бути заснованими в державі-члені для діяльності, визначеної вище:

1. Наступні види страхування, якщо вони здійснюються на договірній основі:

(a) Страхування життя, тобто вид страхування, що складається, зокрема, з страхування на випадок дожиття тільки до обумовленого віку, страхування тільки на випадок смерті, страхування на випадок дожиття до обумовленого віку або ранньої смерті, страхування життя з поверненням премій, страхуванням шлюбу, страхування у зв'язку з народженням дитини;

(b) Ануітети;

(c) Додаткове страхування, що здійснюється компаніями з страхування життя, тобто, зокрема, страхування на випадок травмування, включаючи непрацездатність, страхування на випадок смерті, що настає в результаті нещасного випадку, страхування проти недієздатності, що настає в результаті нещасного випадку або хвороби, якщо такі різні види страхування здійснюються додатково до страхування життя;

(d) Види страхування, що існують в Ірландії і Великобританії відомі як "довгострокове страхування життя, що не підлягає анулюванню".

2. Наступні операції, якщо вони здійснюються на договірній основі, оскільки вони є предметом нагляду, здійснюваного адміністративними органами, відповідальними за здійснення нагляду у сфері приватного страхування:

(a) тонтіни, коли засновуються асоціації андеррайтерів для спільної капіталізації своїх внесків та подальшого розповсюдження активів, таким чином накопичених між тими, що дожили, або між бенефіціаріями загиблих;

(b) операції з погашення капіталу, засновані на актуарних розрахунках за допомогою чого в обмін на разові або періодичні платежі, попередньо погоджені, закріплюються зобов'язання визначеної тривалості та обсягу;

(c) управління груповими пенсійними фондами, тобто операції, що складаються для відповідних компаній з управління інвестиціями і, зокрема, активами, що представляють резерви органів, які здійснюють виплати у випадку смерті або дожиття або у випадку припинення або скорочення діяльності;

(d) операції, згадані у (c), якщо вони супроводжуються страхуванням, що включає або збереження капіталу, або виплату мінімального процента;

(e) операції, що здійснюються страховими компаніями, такими як згадані у Розділі I, Заголовку 4 Книги IV французького "Code des Assurances".

3. Операції, що стосуються тривалості життя людини, що передбачені або забезпечуються у законодавстві із соціального страхування, якщо вони здійснюються або керуються на свій власний ризик страховими компаніями відповідно до законів держави-члена.

Ця Директива не стосується:

1. Як передбачено в статті 1(1) (c) цієї Директиви, види, зазначені у Додатку до першої Директиви Ради 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя, далі - "перша координаційна Директива (страхування, інше, ніж страхування життя)";

2. Операції ощадних установ взаємодопомоги, чиї прибутки різняться відповідно до наявних ресурсів і які вимагають від кожного їхнього члена робити внесок за відповідною однаковою ставкою;

3. Операції, які здійснюються організаціями, іншими ніж суб'єкти підприємницької діяльності, згадані у статті 1, чиєю метою є принести вигоду для працівників та осіб, що працюють не за наймом, які є членами компанії або групи компаній, або торгової організації або групи торгових організацій в разі смерті або дожиття або в разі припинення або скорочення діяльності, в будь-якому випадку покриваються чи не покриваються зобов'язання, що виникають з таких операцій, весь час математичними резервами;

4. Як передбачено в статті 1 (3), страхування, що формує частину встановленої системи соціального забезпечення.

Ця Директива не стосується:

1. Організацій, які гарантують надання компенсації тільки у випадку смерті, якщо сума такої компенсації не перевищує середньої суми витрат на поховання однієї особи або якщо компенсація надається аналогічним чином;

2. Товариств взаємного страхування, якщо:

- статут асоціації містить положення щодо залучення додаткових внесків або зменшення їх компенсації або вимагання допомоги від інших осіб, які зобов'язалися надати допомогу, а також

- річний дохід внесків за діяльність, що охоплена цієї Директивою, не перевищує 500000 одиниць розрахунку за три послідовні роки. Якщо ця сума перевищує дохід за три послідовні роки, ця Директива застосовується з настання четвертого року.

Ця директива не стосується "versorgungsverband deutscher wirtschaftsorganisationen" у Німеччині або "caisse d'epargne de l'etat" у Люксембурзі, допоки їх статути не змінені щодо сфери їх діяльності.

Ця Директива не стосується діяльності, що стосується пенсій, компаній пенсійного страхування, визначених у Emplyees Pensions Act (TEL) та іншому відповідному законодавстві Фінляндії, за умови, що:

(a) Компанії пенсійного страхування, які відповідно до Фінського законодавства зобов'язані окремо вести системи розрахунків та управління, що стосується їх пенсійної діяльності, надалі, з дати приєднання, будуть створювати окремі юридичні особи для ведення такої діяльності;

(b) Органи влади Фінляндії дозволяють всім громадянам та компаніям держав-членів у недискримінаційний спосіб вести відповідно до Фінського законодавства діяльність, визначену статтею 1, пов'язаною з цим виключенням за допомогою:

- прав власності чи участі у страховій компанії чи групі;

- створенні чи участі у нових страхових компаніях чи групах, включаючи компанії пенсійного страхування;

(c) Органи влади Фінляндії протягом трьох місяців з дати приєднання подають на затвердження Комісії звіт, у якому має бути зазначено заходи, яких було вжито для розділу TEL-діяльності та звичайної страхової діяльності, здійснюваної Фінськими страховими компаніями з метою відповідності всім вимогам третьої Директиви страхування життя.

Для цілей цієї Директиви:

(a) "одиниця розрахунку" означає європейську одиницю розрахунку (EUA), визначену в статті 10 Фінансового Регламенту від 21 грудня 1977 року, що застосовується до загального бюджету Європейських Співтовариств5;

Враховуючи, що ця Директива має посилання на одиницю розрахунку, ставка конвертації в національну валюту, що має бути затверджена, повинна від 31 грудня кожного року, визначається на останній день, що передує місяцю жовтню, у якому існують ставки конвертації EUA у всі валюти Співтовариства;

(b) "узгоджувальні активи" означають представлення андеррайтингових зобов'язань, щодо яких може бути пред'явлено вимогу бути виконаними у конкретній валюті, активами, вираженими або які реалізуються в тій самій валюті;

(c) "розміщення активів" означає наявність активів, рухомих чи нерухомих, в державі-члені, яка однак не передбачає вимоги депонування рухомих активів або застосування обмежувальних заходів, таких як реєстрація застави; активи, представлені вимогами до боржників, вважаються розміщеними на території тієї держави-члена, де вони можуть бути реалізовані.

(d) "капітал під ризиком" означає суму, що підлягає виплаті у випадку смерті, що є меншою за математичний резерв з основного ризику.

5 OJ L 356, 31.12.1977, p. 1.

Для започаткування діяльності, що передбачена цією Директивою, необхідно попередньо отримати відповідну ліцензію.

Органами держави-члена походження така ліцензія надається:

(a) будь-якій компанії, яка відкриває головний офіс на території цієї держави;

(b) будь-якій компанії, яка, отримавши ліцензію, що вимагається у відповідності до першого пункту, розширює свою діяльність на весь вид або на інші види.

1. Ліцензія діє на території всього Співтовариства. Вона надає компанії можливість вести у Співтоваристві діяльність, користуючись правом здійснення підприємницької діяльності чи свободою надання послуг.

2. Ліцензія надається на певний вид страхування, що міститься в переліку Додатка. Вона видається на весь вид страхування, якщо тільки заявник не має бажання, аби така ліцензія охоплювала лише деякі ризики, що входять до такого виду.

Компетентні органи можуть обмежити ліцензію на один з видів, на отримання якої подано запит, - до операцій, визначених у плані діяльності, про який йдеться у статті 9.

Кожна держава-член може надати ліцензію на два або більше видів, якщо національне законодавство дозволяє одночасне їх здійснення.

1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії, діяльність якої потребує отримання ліцензії:

(а) прийняття однієї з таких форм:

- у Королівстві Бельгія: "societe anonyme/naamloze vennootschap", "societe en commandite par action/commanditaire vennootschap op aandelen", "associate a'assuarance mutuelle/onderlinge verzekeringsvereniging", "societe cooperative/cooperatieve vennoorschap",

- у Королівстві Данія: "aktieselskaber", "gensidige selskaber", "pensionskasser omfattet af lov om forsikringsvirksomhed (tvaergaaende pensionskasser)",

- у Федеративній Республіці Німеччина: "Aktiengesellschaft", "Versicherungsverein ouf Gegenseitigkeit", "oeffentlich-rechtliches Wettbewerbsversicherungsunternehmen",

- у Французькій Республіці: "societe anonyme", "societe s'assurance mutuelle", "institution de prevoyance regie par le code de la securite sociale", "institition de prevoyance regie par le code rural", та "mutuelles regies par le code de la mutalite",

- в Ірландії: incorporated companies limited or by guarantee or unlimited, societies registered under Industrial and Provident Societies Acts and societies registered under the Friendly Societies Acts,

- в Італійській Республіці: "societa per azioni", "societa cooperativa", "mutua di assicurazione",

- у Великому Герцогстві Люксембург: "societe anonyme", "societe en commandite par actions", "association d'assurances mutuelles", "societe cooperative",

- у Королівстві Нідерланди: "naamloze vennootschap", "onderlinge waarborgmaatschappij",

- у Сполученому Королівстві: incorporated companies limited by shares or by guarantee or unlimited, societies registered under the Industrial and Provident Societies Act, societies registered or incorporated under the Friendly Societies Acts, the association of underwriters known as Lloyd's,

- у випадку з Грецькою Республікою: "........ ......",

- у випадку з Королівством Іспанія: "sociedad anonima", "sociedad mutua", "sociedad cooperativa",

- у випадку з Португальською Республікою: "sociedade anonima", "mutua de seguros",

- у випадку Республіки Австрія: "Aktiengesellschaft", "Versicherungsverein auf Gegenseitigkeit",

- у випадку Республіки Фінляндія: "keskinainen vakuutusyhtio"/"omsesidigt forsakringsbolag", "vakuutusosakeyhtio"/"forsakringsaktiebolag", "vakuutusyhdistys"/"forsakringsforening",

- у випадку королівства Швеція: "forsakringsaktiebolag", "omsesidiga forsakringsbolag", "understodsforeningar".

Страхова компанія може також існувати у формі Європейської компанії, коли таку буде запроваджено.

Крім того, держави-члени можуть, якщо доцільно, створювати компанії у будь-якій публічно - правовій формі, за умови, що такі органи мають своїм предметом діяльності об'єктом страхові операції на тих же умовах, що й приватно - правові компанії;

(b) обмеження предмета своєї діяльності до передбаченого цією Директивою, і операцій, які безпосередньо з нього випливають, виключати будь-яку іншу комерційну діяльність;

(c) надання плану здійснення операцій відповідно до статті 9;

(d) наявності мінімального гарантійного фонду, передбаченого статтею 20 (2);

(e) ефективного управління, яке здійснюється особами, які мають добру репутацію та відповідну професійну кваліфікацію або досвід.

Крім того, у випадку існування тісних зв'язків між компанією страхування життя та іншими фізичними чи юридичними особами, компетентні органи надають ліцензію лише якщо такі зв'язки не перешкоджають ефективному здійсненню ними їх наглядових функцій.

Компетентні органи також відмовляють у наданні ліцензії, якщо закони, підзаконні чи адміністративні положення держави, яка не є членом ЄС, регулюванню якими підлягають одна чи більше фізичних чи юридичних осіб, з якими компанія має тісні зв'язки, чи труднощі у їх застосуванні перешкоджають ефективному здійсненню ними їх наглядових функцій.

Компетентні органи вимагають від компаній страхування життя надання інформації, необхідної для моніторингу відповідності умовам, визначеним у цьому пункті, на постійній основі.

1a. Держави-члени вимагають, щоб головні офіси страхових компаній були розташовані у тій же державі-члені, що і їх зареєстрований офіс.

2. Компанія, яка бажає отримати ліцензію на поширення своєї діяльності на інші види або розширення ліцензії, якою охоплено лише деякі з ризиків, що відносяться до одного виду, має подати план здійснення операцій відповідно до статті 9.

Крім того, компанія має надати докази наявності відповідної маржі платоспроможності, передбаченої статтею 19 і гарантійного фонду, про який йдеться у статті 20 (1) і (2).

3. Держави-члени не затверджують положень, які вимагають попереднього схвалення або системної нотифікації загальних і спеціальних умов полісів, ставок премій, технічних основ, використовуваних, зокрема, для підрахунку розмірів страхових премій і технічних резервів, або форм та інших друкованих документів, які страхова компанія має намір використовувати у відносинах з власниками полісів.

Незважаючи на перший підпункт, держава-член походження може вимагати систематичних повідомлень про технічні основи, використовувані для розрахунку розмірів страхових премій і технічних резервів, з єдиною метою перевірки їх на відповідність національним положенням стосовно актуарних принципів, при цьому така вимога не є попередньою умовою ведення діяльності.

Ніщо в цій Директиві не перешкоджає державам-членам залишати у силі або приймати закони, підзаконні та адміністративні положення, які б вимагали схвалення установчого договору та статуту, а також надання будь-яких інших документів, необхідних для здійснення належного нагляду.

Не пізніше п'яти років після набрання чинності Директивою 92/96/ЄЕС6, Комісія подає Раді звіт про імплементацію цього пункту.

4. Вищенаведені положення не можуть передбачати розгляд будь-якого звернення у світлі отримання ліцензії відповідно до економічних вимог ринку.

6 OJ L 360, 9.12.1992, p. 1.

План діяльності, про який ідеться в статті 8 (1) (c) і (2) включає подробиці або докази, що підтверджують:

(a) природу зобов'язань, покриття яких компанія пропонує;

(b) основні принципи перестрахування;

(c) статті, що складають мінімальний гарантійний фонд;

(d) оцінку вартості надання адміністративних послуг і організації забезпечення діяльності і фінансових ресурсів, за рахунок яких сплачуватиметься така вартість;

крім того, протягом перших трьох фінансових років:

(e) план, в якому подано детальну оцінку доходів і витрат в ході безпосередньої діяльності, надходжень та виплат по операціях перестрахування;

(f) прогнозований баланс;

(g) оцінку фінансових ресурсів, що призначені для покриття взятих на себе зобов'язань і маржі платоспроможності.

1. Страхова компанія, яка має намір заснувати структурний підрозділ на території іншої держави-члена повідомляє компетентні органи держави-члена походження.

2. Держави-члени вимагають від кожної страхової компанії, що має намір заснувати структурний підрозділ на території іншої держави-члена, надати таку інформацію при оформленні повідомлення, що передбачене пунктом 1:

(a) назву держави-члена, на території якої воно має намір заснувати структурний підрозділ;

(b) схему діяльності, що визначає, inter alia, види діяльності, якими воно збирається займатися, а також організаційну структуру структурного підрозділу;

(c) адресу такого структурного підрозділу в державі-члені, звідки можна одержати і куди можна надіслати документи, і при цьому розуміється, що це буде адреса, на яку надсилаються уповноваженому агентові всі повідомлення;

(d) прізвище уповноваженого агента структурного підрозділу, який повинен мати достатньо повноважень, щоб створювати для компанії зобов'язання щодо третіх сторін і представляти її в органах влади і суді держави-члена структурного підрозділу. Стосовно асоціації Ллойдс у випадку судового процесу у державі-члені структурного підрозділу, що постає з андеррайтингових зобов'язань, до застрахованих осіб не можна ставитися менш сприятливо, ніж у випадку, коли б судовий процес був розпочатий проти компанії, що займається звичайним видом діяльності. Тому уповноважений агент повинен володіти достатніми повноваженнями для того, щоб проти нього можна було розпочати судовий процес, і повинен бути здатним в такій якості створювати зобов'язання для відповідних андеррайторів асоціації Ллойдс.

3. За винятком випадків, коли компетентні органи держави-члена походження мають підстави сумніватися відповідності адміністративної структури або фінансової ситуації страхової компанії або у добрій репутації, професійній кваліфікації або досвіді директорів або менеджерів уповноваженого агента, беручи до уваги заплановану діяльність, вони протягом трьох місяців після одержання всієї інформації, про яку йдеться у пункті 2, надають таку інформацію компетентним органам держави-члена структурного підрозділу та інформують належним чином відповідну компанію.

Компетентні органи держави-члена походження також підтверджують, що страхова компанія має мінімум маржі платоспроможності, підрахованої відповідно до статті 19 і 20.

Коли компетентні органи держави-члена походження відмовляються подати інформацію, про яку йдеться у пункті 2, компетентним органам держави-члена структурного підрозділу, вони повідомляють про причини такої відмови відповідній компанії протягом трьох місяців від одержання всієї інформації. Таку відмову чи відсутність дій можна оскаржити до суду держави-члена походження.

4. Перед тим як структурний підрозділ страхової компанії починає свою діяльність, компетентні органи держави-члена структурного підрозділу впродовж двох місяців від одержання інформації, про яку йдеться у пункті 3, інформують компетентні органи держави-члена походження, якщо доцільно, про умови, за яких така діяльність повинна здійснюватися у державі-члені структурного підрозділу в інтересах загального блага.

5. Після одержання повідомлення від компетентних органів держави-члена структурного підрозділу або якщо жодного повідомлення не одержано від них після закінчення періоду, передбаченого у пункті 4, структурний підрозділ може бути засновано і розпочато діяльність.

6. У разі зміни якихось деталей, наданих відповідно до пункту 2 (b), (c) або (d), страхова компанія у письмовій формі повідомляє про зміну компетентні органи держави-члена походження і державу-члена структурного підрозділу щонайменше за один місяць перед внесенням зміни таким чином, щоб компетентні органи держави-члена походження і компетентні органи держави-члена структурного підрозділу могли виконувати свої ролі відповідно до пунктів 3 і 4.

Будь-яке рішення про відмову у наданні ліцензії супроводжується чітким обгрунтуванням такої відмови і про це повідомляється компанії, до якого це стосується.

Кожна держава-член передбачає право на звернення до суду в разі отримання будь-якої відмови.

Таке положення також передбачається щодо випадків, якщо компетентні органи не розглянули заявку про отримання ліцензії після закінчення шестимісячного строку з дати одержання такої заявки.

1. Не завдаючи шкоди пунктам 3 і 7, жодна компанія не може одержати ліцензію відповідно до цієї Директиви і відповідно до Директиви 73/239/ЄЕС.

2. Однак держави-члени можуть забезпечити, що:

- компанії, що одержали ліцензію відповідно до цієї Директивами, можуть також одержати ліцензію відповідно до статті 6 Директиви 73/239/ЄЕС на ризики, перелічені в видах 1 і 2 в Додатку до цієї Директиви,

- компанії, що одержали ліцензію відповідно до статті 6 Директиви 73/239/ЄЕС виключно на ризики, перелічені в видах 1 і 2 Додатка до тієї Директиви, можуть одержати ліцензію відповідно до цієї Директиви.

3. Відповідно до пункту 6, компанії, про які йдеться в пункті 2, а також ті, які в час повідомлення про цю Директиву здійснюють одночасно обидва види діяльності, охоплені цією Директивою і Директивою 73/239/ЄЕС, можуть продовжувати робити це за умови, що управління кожним видом діяльності здійснюється окремо відповідно до статті 14.

4. Держави-члени можуть забезпечити, щоб діяльність компаній, про які йдеться у пункті 2, відповідала правилам бухгалтерського обліку, які регулюють діяльність компаній, що одержали ліцензію відповідно до цієї Директиви на всі свої види діяльності. До узгодження цих питань, держави-члени можуть також забезпечувати, щоб по відношенню до правил з ліквідації видів діяльності, які стосуються ризиків, перелічених в видах 1 і 2 Додатка до Директиви 73/239/ЄЕС, і здійснюються компаніями, про які йдеться в пункті 2, будуть керуватися правилами, які застосовуються до видів діяльності зі страхування життя.

5. Коли компанія, що займається видами діяльності, про які йдеться в Додатку до Директиви 73/239/ЄЕС, має фінансові, комерційні або адміністративні зв'язки з компанією, що займається видами діяльності, охопленими цією Директивою, органи нагляду держав-членів, на територіях яких розташовані головні офіси таких компаній, забезпечують, щоб рахунки відповідних компаній не викривлялися угодами між цими компаніями або якимось заходом, що може вплинути на пропорційний розподіл витрат і доходу.

6. Будь-яка держава-член може вимагати від компаній, головні офіси яких розташовані на її території, припинити протягом визначеного даною державою-членом періоду одночасного здійснення видів діяльності, якими вони займалися на час повідомлення цієї Директиви.

7. Положення цієї статті переглядаються на основі звіту Комісії перед Радою у світлі майбутньої гармонізації правил з ліквідації, і в будь-якому випадку до 31 грудня 1999 року.

1. Окреме управління, згадане у статті 13 (3) повинно бути організовано у такий спосіб, що діяльність, охоплена, цією Директивою, відрізняється від діяльності, що охоплюється першою координаційною Директивою (страхування, інше ніж страхування життя), з метою, щоб:

- відповідні інтереси власників полісів із страхування життя та власників полісів, інших ніж страхування життя, не постраждали та, зокрема, щоб власники полісів отримували прибуток від страхування життя, якщо компанія тільки здійснює діяльність із страхування життя,

- мінімальні фінансові зобов'язання, особливо маржа платоспроможності, відносно одного або інших двох видів діяльності, а саме діяльності відповідно до цієї Директиви та діяльності відповідно до першої координаційної Директиви (страхування, інше ніж страхування життя), не покладалися на інший вид діяльності.

Однак, до тих пір, поки мінімальні фінансові зобов'язання виконуються відповідно до умов, встановлених у другому абзаці першого підпункту і, за умовою, що компетентний орган проінформований, компанія може використати ці певні статті маржі платоспроможності, що все ще є доступними для однієї або іншої діяльності.

Наглядовий орган аналізує результати обох видів діяльності для забезпечення дотримання положень цього пункту.

2. (a) звіт складається таким чином, щоб показати джерела результатів по кожному з обох видів діяльності, страхування життя і страхування, іншого ніж страхування життя. Для цієї цілі всі доходи (зокрема, внески, виплати з боку перестрахувальників та дохід з інвестицій) та витрати (зокрема, погашення страхування, додатки до технічних резервів, внески з перестрахування, виробничі витрати відносно страхової діяльності) розподіляються відповідно до походження. Статті, спільні для двох видів діяльності, вносяться відповідно до методики співвідношення, яка приймається компетентним наглядовим органом.

(b) компанії повинні, на основі рахунків, підготувати звіт, що чітко визначає статті, які складають кожну маржу платоспроможності, відповідно до статті 18 цієї Директиви та статті 16(1) першої координаційної Директиви (страхування, інше ніж страхування життя).

3. Якщо одна з маржі платоспроможності є недостатньою, наглядові органи застосовують до дефіцитного виду діяльності заходи, передбачені у відповідній Директиві, якими б не були результати іншого виду діяльності. З порушенням другого абзацу першого підпункту пункту 1 ці заходи можуть включати ліцензію на перехід з одного виду діяльності до іншої.

1. Лише держава-член походження може здійснювати фінансовий нагляд за діяльністю страхової компанії, включаючи ту, яку вона веде через структурні підрозділи чи користуючись свободою надання послуг. Якщо компетентні органи держави-члена зобов'язання мають обгрунтовані причини вважати, що діяльність страхової компанії може вплинути на його фінансову стійкість, вони інформують компетентні органи держави-члена походження такої компанії. Органи останньої визначають, чи компанія відповідає пруденційним принципам, визначеним цією Директивою.

2. Фінансовий нагляд включає перевірку стану платоспроможності стосовно всієї діяльності страхової компанії, формування технічних резервів, включаючи математичні резерви, а також активи, що їм відповідають, згідно із встановленими правилами або практикою, якої дотримуються у державі-члені походження, відповідно до положень, прийнятих на рівні Співтовариства.

3. Компетентні органи держави-члена походження вимагають від кожної страхової компанії належного управління та використання бухгалтерської процедури і наявності належних механізмів внутрішнього контролю.

Держава-член структурного підрозділу забезпечує, що у випадку, якщо страхова компанія, яка отримала ліцензію на діяльність в іншій державі-члені, веде діяльність через структурний підрозділ, компетентні органи держави-члена походження після повідомлення компетентних органів держави-члена структурного підрозділу можуть самі або за посередництвом осіб, яких вони призначили для цієї мети, здійснювати перевірку на місцях інформації, необхідної для здійснення фінансового нагляду за компанією. Органи держави-члена структурного підрозділу можуть брати участь у такій перевірці.

1. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії встановлення достатніх технічних резервів, включаючи математичні резерви відносно усієї своєї діяльності. Розмір таких технічних резервів визначається відповідно до таких принципів:

(A) (i) Розмір технічних резервів зі страхування життя підраховується за допомогою достатньо розважливої перспективної актуарної оцінки, беручи до уваги всі майбутні пасиви, як визначено умовами поліса для кожного існуючого договору, включаючи:

- всі гарантовані виплати, включаючи всі гарантовані суми, що повертаються особам, котрі відмовилися від страхового поліса,

- винагороди, на які власники полісів колективно чи індивідуально вже мають право, незалежно від опису таких винагород - надані, проголошені або призначені,

- всі права, доступні власникам полісів відповідно до умов договору,

- витрати, включаючи комісійні винагороди;

враховуючи майбутні премії, що підлягають виплаті;

(ii) дозволяється використання ретроспективного методу, якщо можна показати, що одержані технічні резерви не є нижчими, ніж ті, які є необхідними відповідно до достатньо розсудливого перспективного підрахунку, або якщо перспективний метод не може бути застосований для даного виду договору;

(iii) розсудлива оцінка не є "найкраще вивіреною" оцінкою, але включає відповідну маржу несприятливого відхилення від відповідних факторів;

(iv) метод оцінки технічних резервів повинен бути не тільки розсудливим сам по собі, але також повинен бути таким по відношенню до методу оцінки активів, які охоплюють такі резерви;

(v) технічні резерви підраховуються окремо на кожен договір. Використання відповідних приблизних цифр або узагальнень дозволяється, однак у тих випадках, коли вони імовірно дають однаковий результат як окремі підрахунки. Принцип окремих підрахунків в жодному разі не перешкоджає встановленню додаткових резервів для загальних ризиків, які не є індивідуалізованими;

(vi) якщо договором гарантовано повернення суми особі, яка відмовляється від страхового поліса, розміри математичних резервів договору в будь-якому разі є такого ж розміру, як сума, що гарантується в той час.

(B) Використовувана відсоткова ставка обирається розсудливо. Вона визначається відповідно до правил компетентних органів держави-члена походження, застосовуючи такі принципи:

(a) для всіх договорів компетентні органи держави походження компанії встановлюють одну або більше максимальних відсоткових ставок, зокрема, відповідно до таких правил:

(i) коли договори містять гарантію щодо відсоткової ставки, компетентні органи держави-члена походження встановлюють єдину максимальну відсоткову ставку. Вона може відрізнятися в залежності від грошової одиниці, в якій виражено договір, за умови, що це не більше 60% відсотків ставки на випуск облігацій державою, в грошовій одиниці якої виражено договір. Якщо договір виражено в екю, такий ліміт буде встановлено з огляду на цінні папери установ Співтовариства, виражених в екю. Якщо держава-член вирішує відповідно до другого речення попереднього пункту встановити максимальну відсоткову ставку для договорів, виражених у грошовій одиниці іншої держави-члена, вона спочатку проведе консультації з компетентним органом держави-учасниці, у грошовій одиниці якої виражено договір;

(ii) однак, коли активи компанії не оцінені за їх закупівельною ціною, держава-член може обумовити, що одна або більше максимальних ставок можуть бути підраховані, беручи до уваги дохід з відповідних активів, що зараз є у володінні, мінус розсудливу межу і, зокрема для договорів з періодичними преміями, беручи до уваги ще й очікуваний дохід від майбутніх активів. Розсудлива межа і максимальна відсоткова ставка або ставки, що застосовуються до очікуваного доходу на майбутні активи, встановлюється компетентним органом держави-члена походження;

(b) встановлення максимальної відсоткової ставки не означає, що компанія зобов'язана використовувати ставку аж настільки високу;

(c) держава-член походження може вирішити не застосовувати (a) до таких видів договорів:

- договори страхування, пов'язані з пайовими трестами,

- договори страхування з одноразовою виплатою внеску на строк до восьми років,

- договори страхування без прибутку, рентні контракти без суми, що виплачується особі, що відмовляється від страхового поліса.

У випадках, про які йдеться в останніх двох абзацах першого підпункту, при виборі розсудливого розміру відсоткової ставки, можна взяти до уваги грошову одиницю, в якій виражено договір та відповідні активи, якими зараз володіють, а там, де активи компанії оцінюються за своєю поточною оцінкою, очікуваний дохід на майбутні активи.

За жодних обставин, відсоткова ставка, що використовується, не може бути вищою, ніж дохід від активів, підрахований відповідно до правил бухгалтерського обліку держави-члена походження, мінус відповідні відрахування;

(d) держава-член вимагає від компанії відмінити у своїх розрахунках положення про виконання зобов'язань щодо розміру відсоткової ставки перед власниками полісів, якщо теперішній чи прогнозований дохід від активів компанії є недостатнім, щоб покрити такі зобов'язання;

(e) комісію та компетентні органи держав-членів, які звертаються з таким проханням, повідомляють про максимальні розміри відсоткових ставок, встановлених відповідно до (a).

(C) Використовувані статистичні елементи оцінки із врахуванням витрат вибираються розсудливо, звертаючи увагу на державу зобов'язання, вид поліса, адміністративні витрати і комісійні, які, як очікується, буде виплачено.

(D) У випадках договорів з участю в прибутках страхової компанії, метод нарахування технічних резервів може враховувати опосередковано або безпосередньо майбутні винагороди всіх видів з огляду на інші припущення щодо майбутнього досвіду і поточний метод розподілу винагород.

(E) Розрахунок майбутніх витрат може робитися непрямо, наприклад з використання майбутніх премій з вирахуванням управлінських витрат. Однак загальна виділена сума, опосередкована чи безпосередня, не буде меншою, ніж розсудлива оцінка відповідних майбутніх витрат.

(F) Метод підрахунку технічних резервів не підлягає видозміненню в залежності від довільних змін, що виникають з року в рік у методі або базах розрахунку, і буде таким, щоб визнавати розподіл прибутків відповідним чином впродовж тривалості кожного поліса.

2. Страхові компанії надають громадськості доступ до баз і методів, що використовуються в підрахунках технічних резервів, включаючи положення про винагороду.

3. Держава-член походження вимагає від кожної страхової компанії покрити технічні резерви стосовно усієї своєї діяльності узгоджувальними активами відповідно до статті 24 Директиви 92/96/ЄЕС. Стосовно діяльності, що здійснюється в Співтоваристві, такі активи повинні бути розташовані в межах Співтовариства. Держави-члени не вимагають від страхових компаній розміщувати свої активи в якійсь конкретній державі-члені. Держава-член походження може, однак, дозволити деяке послаблення в правилах з розміщення активів.

4. Якщо держава-член походження дозволяє будь-які технічні резерви покривати вимогами проти перестрахувальників, вона встановлює відсоток, який дозволяється. В такому разі, вона не може вимагати розміщення активів, що представляють такі вимоги.

1. Кожна держава-член вимагає від кожної компанії, головний офіс якої розташований на її території, адекватної маржі платоспроможності щодо всієї своєї діяльності.

Маржа платоспроможності складається з:

1. активи компанії, вільної від будь-яких передбачуваних зобов'язань, мінус будь-які нематеріальні активи. Зокрема, включається таке:

- внесений в рахунок оплати акціонерний капітал або, у випадку взаємної страхової компанії дієвий початковий фонд плюс будь-які рахунки учасників, які відповідають таким критеріям:

(a) установчий договір і статут повинні передбачати, що виплати учасникам можуть здійснюватися з таких рахунків тільки тоді, коли це не призводить до зниження маржі платоспроможності нижче встановленого рівня, або після розпуску компанії, коли решту боргів компанії виплачено;

(b) установчий договір і статут стосовно будь-яких таких виплат з огляду на причини інші, ніж індивідуальне припинення членства, повинні передбачати, що компетентні органи повинні бути повідомлені принаймні за місяць, і можуть заборонити виплати протягом такого строку;

(c) до відповідних положень установчого договору і статуту можуть бути внесені зміни і доповнення тільки тоді, коли компетентні органи заявили, що вони не заперечують проти внесення змін і доповнень, якщо це не шкодить критеріям, викладеним у (a) та (b),

- половина несплаченого акціонерного капіталу або початкового фонду, коли внесена на рахунок оплати частина сягає 25% цього акціонерного капіталу або фонду,

- статутні резерви і вільні резерви, що не відповідають андеррайтинговим зобов'язанням,

- будь-які прибутки, перенесені на інший рахунок,

- сукупний привілейований акціонерний капітал і субординований позиковий капітал може бути включений, але якщо таке буде зроблено, то лише до 50% маржі, і не більше 25% якої складатиметься з субординованих позик із встановленими термінами погашення або із встановленим строком сукупного привілейованого акціонерного капіталу, якщо виконуються наступні мінімальні критерії:

(a) внаслідок банкрутства або ліквідації страхової компанії повинні існувати зобов'язуючі угоди, відповідно до яких субординований позиковий капітал або привілейований акціонерний капітал зараховується після вимог всіх інших кредиторів і не виплачується, поки всі інші прострочені на той час борги не будуть виплачені.

Субординований позиковий капітал повинен також виконувати такі умови:

(b) тільки повністю внесені на рахунок фонди можуть братися до уваги;

(c) для позик зі встановленим строком виплати початковий строк виплати повинен становити щонайменше п'ять років. Не пізніше ніж за один рік до дня виплати страхова компанія повинна подати компетентним органам на схвалення план, який би показував як маржа платоспроможності буде утримуватися або доводитися до потрібного рівня після настання такого терміну, окрім випадків, коли рівень позики, яка може зараховуватися як компонент маржі платоспроможності, поступово знижується впродовж принаймні останніх п'яти років перед днем виплати. Компетентні органи можуть надати дозвіл на дострокову виплату таких позик за умови, що подано заяву страховою компанією і його маржа платоспроможності не знижується нижче потрібного рівня;

(d) позики, термін виплати яких не встановлений, повинні бути виплачені тільки відповідно до п'ятирічного повідомлення, окрім випадків, коли позики більше не вважаються компонентом маржі платоспроможності, або коли для дострокової виплати особливо вимагається попередня згода компетентних органів. В останньому випадку страхова компанія повинна повідомити компетентні органи принаймні за шість місяців до дати запропонованої виплати, вказавши фактичну маржу платоспроможності та маржу платоспроможності, яка вимагається, як до, так і після виплати. Компетентні органи дають дозвіл на виплату тільки тоді, коли маржа платоспроможності страхової компанії не опускається нижче рівня, що вимагається;

(e) договір позики не повинен включати будь-яке застереження про те, що у визначених випадках, інших ніж ліквідація страхової компанії, борг буде виплаченим ще до погоджених термінів виплати;

(f) до договору позики може бути внесено зміни і доповнення тільки після того, як компетентні органи проголосили, що вони не мають заперечень проти змін і доповнень,

- цінні папери без конкретного терміну виплати, а також інші інструменти, які відповідають умовам, поданим нижче, включаючи сукупні привілейовані акції, інші ніж ті, які згадано в попередньому абзаці, до 50% маржі сукупного обсягу таких цінних паперів і субординованого позикового капіталу, про який йдеться в попередньому абзаці:

(a) вони не можуть бути виплачені за ініціативою пред'явника або без попередньої згоди компетентного органу;

(b) контракт про випуск повинен дати можливість страховій компанії відстрочити виплату відсотка за позикою;

(c) вимоги позичальника щодо страхової компанії повинні мати порядок черговості після вимог всіх несубординованих кредиторів;

(d) документи, які регулюють випуск цінних паперів, повинні передбачати поглинання втрат боргу та невиплачених відсотків і давати можливість страховій компанії продовжувати свою діяльність;

(e) лише суми, повністю внесені на рахунок оплати, можуть братися до уваги.

2. Якщо це дозволено національним законодавством, прибуткові резерви, що виникають у балансових звітах, можуть бути використані для покриття будь-яких витрат, які можуть виникнути, і якщо вони не були доступними для розповсюдження серед власників страхових полісів;

3. Згідно з заявкою з підтверджуючими доказами до наглядового органу держави-члена, на території якої розташований її головний офіс, та за згодою такого органу про наступне:

(a) сума, що дорівнює 50% майбутнього прибутку компанії, сума майбутнього прибутку компанії отримується множенням оціненого річного прибутку на фактор, що представляє собою середній період дії полісів; такий фактор не повинен перевищувати 10; оцінений річний рахунок є середнє арифметичне прибутків, отриманих за останні п'ять років при здійсненні діяльності, переліченої у статті 1.

Основою для розрахунку фактора, на який перемножується оцінений річний прибуток та статті, що складають отриманий прибуток, визначається спільною угодою компетентних органів держав-членів у співпраці з Комісією. До укладення такої угоди, ці статті визначаються відповідно до законодавства держави-члена, на території якої компанія (головний офіс, представництво або структурний підрозділ) здійснює свою діяльність.