Делегований Регламент Комісії (ЄС) № 241/2014 від 7 січня 2014 року про доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 про регуляторні технічні стандарти, які встановлюють вимоги до власних коштів установ

3. Будь-яке рішення обмежити викуп документують внутрішньо, і установа повинна повідомити про нього компетентний орган у письмовій формі із зазначенням причин того, чому з огляду на критерії, визначені в параграфі 3, викуп було повністю або частково відхилено або відстрочено.

4. Якщо протягом одного й того самого періоду ухвалено декілька рішень щодо обмеження викупу, установи можуть задокументувати такі рішення єдиним пакетом документів.

1. Поняття прибутку від продажу, згадане в пункті (a) параграфа 1 статті 32 Регламенту (ЄС) № 575/2013, означає будь-який визнаний прибуток від продажу для установи, який відображають як збільшення будь-якого елемента власних коштів та який пов’язаний із майбутнім маржинальним доходом, що виникає в результаті продажу cек’юритизованих активів при їх виключенні з балансу установи в контексті операції із сек’юритизації.

2. Визнаний прибуток від продажу визначають як різницю між пунктами (a) та (b) нижче, яку визначають шляхом застосування відповідної системи бухгалтерського обліку:

(a) чиста вартість отриманих активів, включно з будь-якими новими отриманими активами за вирахуванням будь-яких інших відчужених активів або будь-яких нових прийнятих зобов’язань;

(b) балансова вартість cек’юритизованих активів або частини, визнання якої припинено.

3. Визнаний прибуток від продажу, пов’язаний із майбутнім маржинальним доходом, у цьому контексті стосується очікуваного майбутнього "надлишкового спреду", визначеного у статті 242 Регламенту (ЄС) № 575/2013.

1. Для цілей розрахунку основного капіталу першого рівня протягом року, незалежно від того, чи установа закриває свою фінансову звітність у кінці кожного проміжного періоду, установа повинна складати свої звіти про прибутки та збитки та вираховувати будь-які збитки з елементів основного капіталу першого рівня мірою їх виникнення.

2. Для цілей складання звітів про прибутки та збитки установи згідно з параграфом 1 доходи та витрати повинні визначати в рамках того самого процесу та на основі тих самих стандартів бухгалтерського обліку, що й для річної фінансової звітності. Доходи та витрати підлягають зваженому оцінюванню, і їх відносять до проміжного періоду, в якому вони виникли, таким чином, щоб у кожному проміжному періоді була відображена обґрунтована сума очікуваних річних доходів і витрат. Значні або неповторювані події розглядають повністю та невідкладно у проміжному періоді, протягом якого вони виникли.

3. Якщо збитки за поточний фінансовий звіт уже зменшили елементи основного капіталу першого рівня у результаті проміжного або річного фінансового звіту, вирахування не потрібне. Для цілей цієї статті фінансовий звіт означає, що прибутки та збитки визначено після закриття проміжної або річної звітності згідно з системою бухгалтерського обліку, яку установа повинна застосовувати згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002 про застосування міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та Директивою Ради 86/635/ЄЕС (- 5) про річну звітність і консолідовану звітність банків та інших фінансових установ.

4. Параграфи 1-3 застосовують аналогічним чином до прибутків і збитків, включених до накопиченого іншого сукупного прибутку.

1. Активи у формі програмного забезпечення, які є нематеріальними активами, як визначено у пункті (115) статті 4 (1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, вираховують із елементів основного капіталу першого рівня згідно з параграфами 5-8 цієї статті. Суму, що підлягає вирахуванню, визначають на основі пруденційної накопиченої амортизації, розрахованої згідно з параграфами 2, 3 та 4 цієї статті.

2. Установи розраховують суму пруденційної накопиченої амортизації активів у формі програмного забезпечення, згаданої в параграфі 1, шляхом помноження суми, отриманої з результаті розрахунку, згаданого в пункті (a), на кількість днів, згадану в пункті (b):

(a) сума, з якою актив у формі програмного забезпечення був початково визнаний на балансі установи згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку, поділена на менше з таких значень:

(i) кількість днів строку служби активу у формі програмного забезпечення, розрахована для цілей бухгалтерського обліку;

(ii) три роки, виражені в днях, починаючи з дати, згаданої в параграфі 3;

(b) кількість днів, які минули з дати, згаданої в параграфі 3, за умови, що така кількість днів не перевищує періоду, згаданого в пункті (a) цього параграфа.

3. Пруденційну накопичену амортизацію, згадану в параграфі 1, розраховують із дати, з якої актив у формі програмного забезпечення є доступним для використання та з якої починається його амортизація для цілей бухгалтерського обліку.

4. Як відступ від параграфа 3, якщо актив у формі програмного забезпечення придбано в будь-якої компанії, включно із суб’єктом нефінансового сектора, яка є частиною тієї самої групи, що й установа, пруденційну накопичену амортизацію, згадану в параграфі 1, розраховують із дати, з якої почалася амортизація такого активу у формі програмного забезпечення згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку на балансі такої компанії.

5. Установи вираховують із елементів основного капіталу першого рівня суму, яка виникає в результаті існування різниці, якщо вона є додатною, між сумою в пункті (a) та сумою в пункті (b):

(a) пруденційна накопичена амортизація активу у формі програмного забезпечення, розрахована згідно з параграфами 2, 3 та 4;

(b) сума накопиченої амортизації та будь-яких накопичених збитків від знецінювання такого активу у формі програмного забезпечення, визнана на балансі такої установи згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку.

6. Як відступ від параграфа 5 до дати, з якої актив у формі програмного забезпечення стає доступним для використання та з якої починається його амортизація для цілей бухгалтерського обліку, установи повинні вирахувати з елементів основного капіталу першого рівня повну суму, з якою актив у формі програмного забезпечення визнаний на балансі такої установи згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку.

7. Пруденційні амортизації та вирахування, визначені в цій статті, виконують окремо для кожного активу у формі програмного забезпечення.

8. Інвестиції установ в обслуговування, удосконалення або оновлення існуючих активів у формі програмного забезпечення розглядають як активи, які не є пов’язаними активами у формі програмного забезпечення, за умови, що такі інвестиції визнають нематеріальним активом на балансу такої установи згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку.

Без обмеження параграфа 6 пруденційну накопичену амортизацію таких інвестицій в обслуговування, удосконалення або оновлення існуючих активів у формі програмного забезпечення розраховують із дати, з якої починається їх амортизація згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку.

Пруденційну накопичену амортизацію пов’язаних існуючих активів у формі програмного забезпечення продовжують розраховувати з дати їх власної початкової амортизації для цілей бухгалтерського обліку до завершення періоду пруденційної амортизації, визначеного відповідно до пункту (a) параграфа 2.

1. Вирахування відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, згідно зі статтею 36(1)(c) Регламенту (ЄС) № 575/2013 виконують відповідно до параграфів 2 та 3.

2. Взаємозалік між відстроченими податковими активами та відстроченими податковими зобов’язаннями виконують окремо для кожного оподатковуваного суб’єкта. Пов’язані відстрочені податкові зобов’язання обмежені тими, що виникають на підставі податкового права тієї самої юрисдикції, до якої належать і відстрочені податкові активи. Для цілей розрахунку відстрочених податкових активів і зобов’язань на консолідованому рівні оподатковуваний суб’єкт включає будь-яку кількість суб’єктів, які є членами тієї самої податкової групи, фіскальної консолідації, фіскальної єдності або консолідованої податкової декларації згідно із застосовним національним правом.

3. Сума пов’язаних відстрочених податкових зобов’язань, які є прийнятними для взаємозаліку відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах, дорівнює різниці між сумою в пункті (a) та сумою в пункті (b):

(a) сума відстрочених податкових зобов’язань, визнаних згідно із застосовною системою бухгалтерського обліку;

(b) сума пов’язаних відстрочених податкових зобов’язань, які виникають у зв’язку з нематеріальними активами та активами пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами.

1. Компетентний орган надає попередній дозвіл, згаданий у пункті (b) статті 41 (1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, лише якщо необмежена здатність використовувати відповідні активи пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами передбачає негайний та безперешкодний доступ до активів, наприклад, коли використанню активів не перешкоджає будь-якого виду обмеження і з боку третіх сторін не висунуто жодних претензій.

2. Безперешкодний доступ до активів може існувати, якщо від установи не вимагають запиту та отримання спеціального погодження від керуючого пенсійним фондом або одержувачів пенсій щоразу при здійсненні доступу до надлишкових коштів за планом.

1. Для цілей статей 15c, 15d, 15e та 15i цього Регламенту термін "суб’єкт-посередник", згаданий у статті 4(1)(114) Регламенту (ЄС) № 575/2013, охоплює будь-які з перерахованих нижче суб’єктів, які утримують інструменти капіталу суб’єктів фінансового сектора:

(a) компанія колективного інвестування;

(b) пенсійний фонд, крім пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами;

(c) пенсійний фонд із заздалегідь визначеними виплатами, якщо установа підтримує інвестиційний ризик та якщо пенсійний фонд із заздалегідь визначеними виплатами не є незалежним від своєї установи-спонсора;

(d) суб’єкти, які перебувають під прямим або непрямим контролем або під значним впливом одного з таких суб’єктів:

(1) установи або її дочірніх компаній;

(2) материнської компанії установи або дочірніх компаній такої материнської компанії;

(3) материнської фінансової холдингової компанії установи або дочірніх компаній такої материнської фінансової холдингової компанії;

(4) материнської холдингової компанії зі змішаною діяльністю установи або дочірніх компаній такої материнської холдингової компанії зі змішаною діяльністю;

(5) материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу установи або дочірніх компаній такої материнської фінансової холдингової компанії змішаного типу;

(e) суб’єктів, які разом перебувають під прямим або непрямим контролем або значним впливом однієї установи, декількох установ або мережі установ, які є членами однієї і тієї самої схеми інституційного захисту, або схеми інституційного захисту чи мережі установ, які є афілійованими особами центрального органу та які не організовано у групу, до якої належить установа;

(f) суб’єктів спеціального призначення;

(g) суб’єктів, чия діяльність полягає в утримуванні фінансових інструментів суб’єктів фінансового сектора;

(h) будь-якого суб’єкта, якого компетентний орган розглядає для використання з наміром ухилення від виконання правил, пов’язаних із вирахуванням опосередкованої участі або синтетичної участі.

2. Без обмеження пункту (h) параграфа 1 термін "суб’єкт-посередник", згаданий у статті 4(1)(114) Регламенту (ЄС) № 575/2013, не охоплює таких суб’єктів:

(a) холдингові компанії зі змішаною діяльністю, установи, страхові компанії, перестрахові компанії;

(b) суб’єкти, на яких згідно із застосовним національним правом поширюються вимога Регламенту (ЄС) № 575/2013 та Директиви 2013/36/ЄС;

(c) суб’єкти фінансового сектора, крім тих, що зазначені в пункті (a), за якими здійснюють нагляд та від яких вимагають вираховувати зі свого регуляторного капіталу частки прямої та опосередкованої у власних інструментах капіталу та частки участі в інструментах капіталу суб’єктів фінансового сектора.

3. Для цілей пункту (c) параграфа 1 пенсійний фонд із заздалегідь визначеними виплатами вважають незалежним від його установи-спонсора, якщо виконані всі з перерахованих нижче умов:

(a) пенсійний фонд із заздалегідь визначеними виплатами є юридично відокремленим від установи-спонсора, і управління ним є незалежним;

(b) статут, установчі документи та внутрішні правила конкретного пенсійного фонду, у відповідних випадках, затверджені незалежним регулятором; або правила, що регулюють створення та функціонування пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами, у відповідних випадках, встановлені застосовним національним правом відповідної держави-члена;

(c) довірчі управителі або адміністратори пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами зобов’язані згідно із застосовним національним правом діяти неупереджено та максимально враховувати інтереси бенефіціарів схеми, а не спонсора, щоб управляти активами пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами раціонально та дотримуватися обмежень, визначених у статуті, установчих документах та внутрішніх правилах конкретного пенсійного фонду, залежно від випадку, або в законодавчій чи підзаконній нормативно-правовій базі, описаній у пункті (b);

(d) статут, установчі документи або правила, що регулюють створення та функціонування пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами, зазначені в пункті (b), визначають обмеження інвестування конкретною пенсійною схемою в інструменти власних коштів, які випускає установа-спонсор.

4. Якщо конкретний пенсійний фонд, згаданий у пункті (c) параграфа 1, утримує інструменти власних коштів установи-спонсора, установа-спонсор розглядає таке утримання як опосередковану участь у власних інструментах основного капіталу першого рівня, власних інструментах додаткового капіталу першого рівня або власних інструментах капіталу другого рівня, залежно від випадку. Суму, яка підлягає вирахуванню з елементів основного капіталу першого рівня, елементів додаткового капіталу першого рівня та елементів капіталу другого рівня установи-спонсора, залежно від випадку, розраховують згідно зі статтею 15c.

1. Зазначені нижче фінансові продукти вважають частками синтетичної участі в інструментах капіталу згідно з пунктами (f), (h) та (i) статті 36(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 :

(a) деривативні інструменти, базисом для яких є інструменти капіталу суб’єкта фінансового сектора або референтним суб’єктом для яких є суб’єкт фінансового сектора;

(b) гарантії або кредитний захист, наданий третій стороні у зв’язку з інвестиціями такої третьої сторони в інструменти капіталу суб’єкта фінансового сектора.

2. Фінансові продукти, передбачені в параграфі 1, включають:

(a) інвестиції у свопи на сукупний дохід від інструментів капіталу суб’єкта фінансового сектора;

(b) кол-опціони, куплені установою стосовно інструменту капіталу суб’єкта фінансового сектора;

(c) пут-опціони, продані установою стосовно інструменту капіталу суб’єкта фінансового сектора, або будь-яке інше фактичне або умовне договірне зобов’язання установи купити власні інструменти власних коштів;

(d) інвестиції в договори купівлі-продажу форвардів стосовно інструментів капіталу суб’єкта фінансового сектора.

Сума часток опосередкованої участі, яка підлягає вирахуванню з елементів основного капіталу першого рівня згідно з вимогами, визначеними у пунктах (f), (h) та (i) статті 36(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 , розраховують в один із таких способів:

(a) з використанням типового підходу, визначеного у статті 15d;

(b) з використанням підходу на основі структури, описаного у статті 15e, якщо установа надає компетентному органу переконливі докази того, що підхід, описаний у статті 15d, є надто обтяжливим. Установи не використовують підхід на основі структури, описаний у статті 15e, для розрахунку суми таких вирахувань стосовно інвестицій у суб’єкти-посередники, згадані у статті 15a(1)(d) та (e).

1. Суму часток опосередкованої участі в елементах основного капіталу першого рівня, які підлягають вирахуванню згідно з вимогами, визначеними в пунктах (f), (h) та (i) статті 36(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 , розраховують у такий спосіб:

(a) якщо експозиції всіх інвесторів стосовно суб’єкта-посередника вважають еквівалентними, така сума дорівнює проценту фінансування, помноженому на суму інструментів основного капіталу першого рівня суб’єкта фінансового сектора, які утримує суб’єкт-посередник;

(b) якщо експозиції всіх інвесторів стосовно суб’єкта-посередника не вважають еквівалентними, така сума дорівнює проценту фінансування, помноженому на меншу з таких сум:

(i) сума інструментів основного капіталу першого рівня суб’єкта фінансового сектора, які утримує суб’єкт-посередник;

(ii) експозиція установи стосовно суб’єкта-посередника разом із усім іншим фінансуванням, наданим суб’єкту-посереднику, яке вважають еквівалентним експозиції установи.

2. Метод розрахунку, визначений у пункті (b) параграфа 1, застосовують до кожного траншу фінансування, який вважають еквівалентним фінансуванню, наданому установою.

3. Процент фінансування для цілей параграфа 1 є експозицією установи стосовно суб’єкта-посередника, розділеною на суму експозиції установи стосовно суб’єкта-посередника та всіх інших експозицій стосовно такого суб’єкта-посередника, які вважають еквівалентними експозиції установи.

4. Розрахунок, установлений у параграфі 1, виконують окремо для кожної частки участі у суб’єкті фінансового сектора, утримуваної кожним суб’єктом-посередником.

5. Якщо інвестиції в інструменти основного капіталу першого рівня суб’єкта фінансового сектора утримують опосередковано через додаткових або декількох суб’єктів-посередників, процент фінансування, визначений у параграфі 1, визначають шляхом ділення суми, зазначеної в пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) результат множення сум фінансування, наданого установою суб’єктам-посередникам, на суми фінансування, наданого такими суб’єктами-посередниками іншим суб’єктам-посередникам, та на суми фінансування, наданого такими додатковими суб’єктами-посередниками суб’єкту фінансового сектора;

(b) результат множення сум інструментів капіталу або інших інструментів, залежно від випадку, які випущені кожним із суб’єктів-посередників.

6. Процент фінансування, згаданого в параграфі 5, розраховують окремо для кожної частки участі в суб’єкті фінансового сектора, утримуваної суб’єктами-посередниками, та для кожного траншу фінансування, який вважають еквівалентним фінансуванню, наданому установою та додатковими суб’єктами-посередниками.

1. Сума, яка підлягає вирахуванню з елементів основного капіталу першого рівня, згаданих у пункті (f) статті 36 (1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, дорівнює проценту фінансування, згаданому у статті 15d(3) цього Регламенту, помноженому на суму інструментів основного капіталу першого рівня установи, які утримує суб’єкт-посередник.

2. Сума, яка підлягає вирахуванню з елементів основного капіталу першого рівня, згаданих у пунктах (h) та (i) статті 36(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 , дорівнює проценту фінансування, згаданому у статті 15d(3) цього Регламенту, помноженому на агреговану суму інструментів основного капіталу першого рівня суб’єктів фінансового сектора, які утримує суб’єкт-посередник.

3. Для цілей параграфів 1 та 2 установа повинна розраховувати окремо за суб’єктами-посередниками агреговану суму інструментів основного капіталу першого рівня установи, які утримує суб’єкт-посередник, та агреговану суму інструментів основного капіталу першого рівня інших суб’єктів фінансового сектора, які утримує суб’єкт-посередник.

4. Установа повинна розглядати суму часток участі в інструментах основного капіталу першого рівня суб’єктів фінансового сектора, розраховану згідно з параграфом 2 цієї статті, як значну інвестицію, згадану у статті 43 Регламенту (ЄС) № 575/2013, та вираховувати таку суму згідно з пунктом (i) статті 36 (1) зазначеного регламенту.

5. Якщо інвестиції в інструменти основного капіталу першого рівня утримують опосередковано через додаткових або декількох суб’єктів-посередників, застосовні параграфи 5 та 6 статті 15d.

6. Якщо установа не здатна визначити агреговані суми, які суб’єкт-посередник утримує в інструментах основного капіталу першого рівня установи або інструментах основного капіталу першого рівня суб’єктів фінансового сектора, установа повинна оцінити суми, які вона не може визначити, використовуючи максимальні суми, які суб’єкт-посередник здатен утримувати, на основі своїх інвестиційних мандатів.

7. Якщо установа не здатна визначити на основі інвестиційного мандату максимальну суму, яку суб’єкт-посередник утримує в інструментах основного капіталу першого рівня установи або інструментах основного капіталу першого рівня суб’єктів фінансового сектора, установа повинна вважати суму фінансування, яку вона утримує в суб’єкті-посереднику, інвестицією у власні інструменти основного капіталу першого рівня та вирахувати їх згідно з пунктом (f) статті 36 (1) Регламенту (ЄС) № 575/2013.

8. Як відступ від параграфа 7 цієї статті, установа повинна вважати суму фінансування, яку вона утримує в суб’єкті-посереднику, незначною інвестицією та вирахувати їх згідно з пунктом (h) статті 36 (1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, якщо виконано всі перераховані нижче умови:

(a) суми фінансування складають менше 0,25 % від основного капіталу першого рівня установи;

(b) суми фінансування складають менше 10 мільйонів євро;

(c) установа не може обґрунтовано визначити сум власних інструментів основного капіталу першого рівня, які утримує суб’єкт-посередник.

9. Якщо фінансування суб’єкта-посередника має форму часток або акцій установи колективного інвестування, установа може покластися на третіх сторін, згаданих у статті 132(5) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та на умовах, визначених указаною статтею, розрахувати та відобразити у звітності агреговані суми, згадані в параграфі 6 цієї статті.

1. Сума часток синтетичної участі, яка підлягає вирахуванню з елементів основного капіталу першого рівня згідно з вимогами, визначеними у пунктах (f), (h) та (i) статті 36(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 , становить:

(a) для часток участі в торговому портфелі:

(i) для опціонів - дельта-еквівалентну суму відповідних інструментів, розрахованих згідно з розділом IV частини III Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(ii) для будь-яких інших часток синтетичної участі - номінальну або умовну суму, залежно від випадку;

(b) для часток участі в неторговому портфелі:

(i) для кол-опціонів - поточну ринкову вартість;

(ii) для будь-яких інших часток синтетичної участі - номінальну або умовну суму, залежно від випадку.

2. Установа повинна вираховувати частки синтетичної участі, згадані в параграфі 1, із дати підписання договору між установою та контрагентом.

1. Для цілей статті 36(1)(i) Регламенту (ЄС) № 575/2013, щоб оцінити, чи установа володіє понад 10 % інструментів основного капіталу першого рівня, випущених суб’єктом фінансового сектора, згідно з пунктом (a) статті 43 указаного регламенту, установи повинні додати суми своїх довгих брутто-позицій у частках прямої участі, а також часток опосередкованої участі в інструментах основного капіталу першого рівня такого суб’єкта фінансового сектора, згаданих у пунктах (d)-(h) статті 15a(1) цього Регламенту.

2. Компетентний орган повинен враховувати частки опосередкованої та синтетичної участі для оцінювання того, чи виконано умови, визначені в пунктах (b) та (c) статті 43 Регламенту (ЄС) № 575/2013.

Методологію, згадану в статтях 15a-15f цього Регламенту, застосовують mutatis mutandis до часток участі в додатковому капіталі першого рівня для цілей пунктів (a), (c) та (d) статті 56 Регламенту (ЄС) № 575/2013 та до часток участі в капіталі другого рівня для цілей пунктів (a), (c) та (d) статті 66 указаного регламенту, якщо покликання на основний капітал першого рівня розуміють як покликання на додатковий капітал першого рівня або капітал другого рівня, залежно від випадку.

1. Із урахуванням обмежень, установлених у параграфах 2 або 3, залежно від випадку, якщо суб’єкт-посередник утримує інструменти основного капіталу першого рівня, інструменти додаткового капіталу першого рівня та інструменти капіталу другого рівня суб’єктів фінансового сектора, спочатку вираховують інструменти основного капіталу першого рівня, у другу чергу - інструменти додаткового капіталу першого рівня і в останню чергу - інструменти капіталу другого рівня.

2. Якщо суб’єкт-посередник утримує інструменти власних коштів установ, при застосуванні параграфа 1 до кожного типу участі установи спершу вираховують частки участі у власних інструментах власних коштів.

3. Якщо установа утримує інструменти капіталу суб’єктів фінансового сектора опосередковано, сума, що підлягає вирахуванню з власних коштів установи, не повинна бути більшою за меншу з таких сум:

(a) загальне фінансування, надане установою суб’єкту-посереднику;

(b) сума інструментів власних коштів, утримуваних суб’єктом-посередником у суб’єкті фінансового сектора.

Для застосування вирахувань, зазначених у пункті (h) статті 36 (1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, установи можуть вирішити не визначати гудвіл окремо при визначенні застосовної суми, яка підлягає вирахуванню згідно зі статтею 46 указаного регламенту.

1. За умови, що установа застосовує систему бухгалтерського обліку та політики щодо бухгалтерського обліку, які передбачають повне визнання поточних і відстрочених податкових зобов’язань, пов’язаних із операціями та іншими подіями, відображеними у балансі або звіті про прибутки та збитки, установа може вважати, що передбачувані податкові стягнення уже враховано. Компетентний орган повинен переконатися у виконанні всіх необхідних вирахувань або на основі застосовних стандартів бухгалтерського обліку, або на основі будь-яких інших корекцій.

2. Якщо установа розраховує свій основний капітал першого рівня на основі фінансових звітів, підготовлених згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002, умову з параграфа 1 вважають виконаною.

3. Якщо умову з параграфа 1 не виконано, установа зменшує свої елементи основного капіталу першого рівня на оцінену суму поточних та відстрочених податкових стягнень, які ще не відображено в балансі та звіті про прибутки та збитки та які пов’язані з операціями та іншими подіями, відображеними в балансі або звіті про прибутки та збитки. Розрахункову суму поточних і відстрочених податкових стягнень визначають із використанням підходу, еквівалентного тому, що передбачений Регламентом (ЄС) № 1606/2002. Із розрахункової суми відстрочених податкових стягнень не вираховують відстрочених податкових активів, які не відображають у фінансових звітах.

1. Частки участі в інструментах капіталу фінансових установ, визначені у статті 4(26) Регламенту (ЄС) № 575/2013, вираховують згідно з такими розрахунками:

(a) усі інструменти, які відповідають визначенню капіталу згідно з корпоративним правом, застосовним до фінансових установ, які їх випустили, та, якщо на таку фінансову установу поширюються вимоги до платоспроможності, які належать до регуляторних власних коштів найвищого рівня якості, без жодних обмежень вираховують із елементів основного капіталу першого рівня;

(b) усі інструменти, які відповідають визначенню капіталу згідно з корпоративним правом, застосовним до емітента, якщо на таку фінансову установу не поширюються вимоги до платоспроможності, та які є безстроковими, поглинають першу та пропорційно найбільшу частину збитків мірою їх виникнення, мають нижчий пріоритет за всі інші вимоги в разі визнання неплатоспроможності та ліквідації та не передбачають привілейованих або заздалегідь визначених розподілюваних виплат, вираховують із елементів основного капіталу першого рівня;

(c) будь-які субординовані інструменти, які поглинають збитки на постійній основі, включно з дискрецією щодо скасування купонних платежів, вираховують із елементів додаткового капіталу першого рівня. Якщо сума таких субординованих інструментів перевищує суму додаткового капіталу першого рівня, суму надлишку вираховують із основного капіталу першого рівня;

(d) будь-які інші субординовані інструменти вираховують із елементів капіталу другого рівня. Якщо сума таких субординованих інструментів перевищує суму капіталу другого рівня, суму надлишку вираховують із елементів додаткового капіталу першого рівня. Якщо сума додаткового капіталу першого рівня є недостатньою, залишкову суму надлишку вираховують із елементів основного капіталу першого рівня;

(e) будь-які інші інструменти, включені у власні кошти фінансової установи згідно з відповідним застосовним пруденційним режимом, або будь-які інші інструменти, стосовно яких установа не може довести застосування умов із пунктів (a), (b), (c) або (d), підлягають вирахуванню з елементів основного капіталу першого рівня.

2. У випадках, передбачених у параграфі 3, установи застосовують вирахування, передбачені Регламентом (ЄС) № 575/2013 стосовно участі в інструментах капіталу на основі відповідного підходу до вирахування. Для цілей цього параграфа відповідний підхід до вирахування означає підхід, у якому застосовують вирахування до того самого компонента капіталу, якому такий капітал відповідав би, якби його випустила сама установа.

3. Вирахування, згадані в параграфі 1, не застосовні в таких випадках:

(a) якщо фінансова установа авторизована наглядовим органом, який також здійснює за нею нагляд, та якщо на таку фінансову установу поширюються вимоги, еквіваленті тим, що застосовні до установ згідно з Регламентом (ЄС) № 575/2013. Такий підхід застосовують до фінансових установ із третіх країн, лише якщо згідно з указаним регламентом виконане оцінювання еквівалентності пруденційного режиму відповідної третьої країни та якщо було встановлено, що пруденційний режим відповідної третьої країни є принаймні еквівалентним тому, що застосовують у Союзі;

(b) якщо фінансова установа є установою електронних грошей у розумінні статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/110/ЄС (- 6), і вона не користується додатковими звільненнями, передбаченими статтею 9 указаної директиви;

(c) якщо фінансова установа є платіжною установою у розумінні статті 4 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2007/64/ЄС (- 7), і вона не користується відмовою, передбаченою статтею 26 указаної директиви;

(d) якщо фінансова установа є керуючим альтернативним інвестиційним фондом у розумінні статті 4 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС (- 8) або управлінською компанією у розумінні статті 2(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС (- 9).

1. Частки участі в інструментах капіталу страхових і перестрахових компаній із третіх країн, на які поширюється режим платоспроможності, який або було оцінено як нееквівалентний тому, що встановлений у розділі І глави VI Директиви 2009/138/ЄС, згідно з процедурою, визначеною у статті 227 указаної директиви, або не було оцінено, вираховують таким чином:

(a) усі інструменти, які відповідають визначенню капіталу згідно з корпоративним правом, застосовним до страхових і перестрахових компаній із третіх країн, які їх випустили, та які належать до регуляторних власних коштів найвищого рівня якості, без жодних обмежень згідно з режимом третьої країни вираховують із елементів основного капіталу першого рівня;

(b) будь-які субординовані інструменти, які поглинають збитки на постійній основі, включно з дискрецією щодо скасування купонних платежів, вираховують із елементів додаткового капіталу першого рівня. Якщо сума таких субординованих інструментів перевищує суму додаткового капіталу першого рівня, суму надлишку вираховують із елементів основного капіталу першого рівня;

(c) будь-які інші субординовані інструменти вираховують із елементів капіталу другого рівня. Якщо сума таких субординованих інструментів перевищує суму капіталу другого рівня, суму надлишку вираховують із елементів додаткового капіталу першого рівня. Якщо така сума надлишку перевищує суму додаткового капіталу першого рівня, залишкову суму надлишку вираховують із елементів основного капіталу першого рівня;

(d) для страхових і перестрахових компаній із третіх країн, на які поширюються пруденційні вимоги до платоспроможності, будь-які інші інструменти, включені у власні кошти страхових і перестрахових компаній із третіх країн згідно з відповідним застосовним режимом платоспроможності, або будь-які інші інструменти, стосовно яких установа не може довести застосування умов із пунктів (a), (b) або (c), підлягають вирахуванню з елементів основного капіталу першого рівня.

2. Якщо режим платоспроможності третьої країни, включно з правилами щодо власних коштів, оцінено як еквівалентний тому, що встановлений у розділі I глави VI Директиви 2009/138/ЄС, згідно з процедурою, встановленою у статті 227 указаної директиви, частки участі в інструментах капіталу страхових і перестрахових компаній із третіх країн вважають частками участі в інструментах капіталу страхових і перестрахових компаній, авторизованих згідно зі статтею 14 Директиви 2009/138/ЄС.

3. У випадках, передбачених у параграфі 2 цієї статті, установи застосовують вирахування, передбачені пунктом (b) статті 44, пунктом (b) статті 58 та пунктом (b) статті 68 Регламенту (ЄС) № 575/2013, залежно від випадку, стосовно участі у страхових елементах власних коштів.

Частки участі в інструментах капіталу компаній, які не входять до сфери застосування Директиви 2009/138/ЄС згідно зі статтею 4 зазначеної Директиви, вираховують таким чином:

(a) усі інструменти, які відповідають визначенню капіталу згідно з корпоративним правом, застосовним до компаній, які їх випустили, та які належать до регуляторних власних коштів найвищого рівня якості, без жодних обмежень вираховують із основного капіталу першого рівня;

(b) будь-які субординовані інструменти, які поглинають збитки на постійній основі, включно з дискрецією щодо скасування купонних платежів, вираховують із елементів додаткового капіталу першого рівня. Якщо сума таких субординованих інструментів перевищує суму додаткового капіталу першого рівня, суму надлишку вираховують із елементів основного капіталу першого рівня;

(c) будь-які інші субординовані інструменти вираховують із елементів капіталу другого рівня. Якщо сума таких субординованих інструментів перевищує суму капіталу другого рівня, суму надлишку вираховують із елементів додаткового капіталу першого рівня. Якщо така сума перевищує суму додаткового капіталу першого рівня, залишкову суму надлишку вираховують із елементів основного капіталу першого рівня;

(d) будь-які інші інструменти, включені у власні кошти компанії згідно з відповідним застосовним режимом платоспроможності, або будь-які інші інструменти, стосовно яких установа не може довести застосування умов із пунктів (a), (b) або (c), підлягають вирахуванню з основного капіталу першого рівня.

1. Стимули до викупу означають усі особливості, які передбачають, на дату випуску, очікування того, що інструмент капіталу, ймовірно, буде викуплено.

2. Стимули, згадані в параграфі 1, охоплюють такі форми:

(a) кол-опціон у поєднанні зі збільшенням кредитного спреду інструмента, якщо кол не реалізовано;

(b) кол-опціон у поєднанні з вимогою або можливістю інвестора конвертувати інструмент в інструмент основного капіталу першого рівня, якщо кол не реалізовано;

(c) кол-опціон у поєднанні зі зміною референтної дати, якщо кредитний спред відносно другої референтної ставки перевищує початкову ставку платежу мінус ставка своп;

(d) кол-опціон у поєднанні зі збільшенням суми викупу в майбутньому;

(e) ремаркетинг-опціон у поєднанні зі збільшенням кредитного спреду відносно інструмента або зміною референтної ставки, якщо кредитний спред відносно другої референтної ставки перевищує початкову ставку платежу мінус ставка своп, якщо до інструмента був застосований ремаркетинг;

(f) реалізація інструмента в такий спосіб, який дає інвестору підстави вважати, що інструмент буде затребувано.

1. Списання основної суми застосовують на пропорційній основі до всіх утримувачів інструментів додаткового капіталу першого рівня, які передбачають подібний механізм списання та ідентичний пороговий рівень.

2. Списання вважають тимчасовим, якщо виконано всі перераховані нижче умови:

(a) будь-які розподілювані виплати, які підлягають виконанню після списання, основані на зменшеній основній сумі;

(b) збільшення суми основані на прибутках після ухвалення установою офіційного рішення про підтвердження остаточних прибутків;

(c) будь-яке збільшення суми інструмента або виплата купонів за зменшеною основною сумою повністю належить до сфери дискреційних повноважень установи з урахуванням обмежень, які виникають на підставі пунктів (d)-(f); при цьому установа не зобов’язана застосовувати механізм збільшення суми або прискорювати його застосування за особливих обставин;

(d) суму збільшують на пропорційній основі для подібних інструментів додаткового капіталу першого рівня, до яких було застосоване списання;

(e) максимальна сума, яка може бути віднесена до сукупності збільшень суми інструмента разом із виплатою купонів за зменшеною основною сумою, дорівнює прибутку установи, помноженому на суму, отриману шляхом ділення суми, визначеної в пункті (1), на суму, визначену в пункті (2):

(1) номінальна сума всіх інструментів додаткового капіталу першого рівня установи, з яких відбулося списання, до списання;

(2) сукупний капітал першого рівня установи.

(f) сукупність будь-яких збільшень суми та виплат купонів за зменшеною основною сумою розглядають як виплату, яка призводить до зменшення основного капіталу першого рівня, і до неї застосовують, разом із іншими вирахуваннями з інструментів основного капіталу першого рівня, обмеження, пов’язані з максимальною розподілюваною сумою, згаданою у статті 141(2) Директиви 2013/36/ЄС, транспонованою в національне право або підзаконні нормативно-правові акти.

3. Для цілей пункту (e) параграфа 2 розрахунок виконують у момент списання.

1. Якщо установа встановила, що співвідношення основного капіталу першого рівня опустилося нижче рівня, який активує конверсію або списання інструмента на рівні застосування вимог, передбачених у розділі II частини першої Регламенту (ЄС) № 575/2013, орган управління або будь-який інший відповідний орган установи повинен невідкладно встановити факт настання тригерної події, і при цьому виникає невідкличне зобов’язання списати або конвертувати інструмент.

2. Суму, яка підлягає списанню або конверсії, визначають якнайшвидше та максимум протягом одного місяця з моменту встановлення факту настання тригерної події згідно з параграфом 1.

3. Компетентний орган може вимагати зменшення максимального одномісячного періоду, згаданого в параграфі 2, у випадках, коли, згідно з його оцінкою, встановлено достатній рівень упевненості щодо суми, яка підлягає конвертуванню або списанню, або у випадках, коли, згідно з його оцінкою, потрібно негайно виконати конверсію або списання.

4. Якщо згідно з положеннями, які регулюють інструменти додаткового капіталу першого рівня, потрібно обов’язково провести незалежний перегляд суми, що підлягає списанню або конвертуванню, або якщо компетентний орган вимагає проведення незалежного перегляду для визначення суми, що підлягає списанню або конвертуванню, орган управління або будь-який відповідний орган установи повинен проконтролювати, щоб це було виконано негайно. Незалежний перегляд повинен бути виконаний у якомога коротший строк і не повинен перешкоджати установі списувати або конвертувати інструменти додаткового капіталу першого рівня та виконувати вимоги, визначені в параграфах 2 та 3.

Особливості, які можуть стати на заваді рекапіталізації установи, включають положення, що вимагають від установи здійснювати компенсації на користь існуючих утримувачів інструментів капіталу в разі випуску нового інструмента капіталу.

1. Якщо установа або суб’єкт у рамках консолідації згідно з главою 2 розділу II частини першої Регламенту (ЄС) № 575/2013 випускає інструмент капіталу, на який підписується суб’єкт спеціального призначення, такий інструмент капіталу не може, на рівні установи або зазначеного вище суб’єкта, бути визнаний як капітал, якість якого є вищою за якість капіталу, випущеного суб’єктом спеціального призначення, та капіталу, випущеного суб’єктом спеціального призначення на користь третіх сторін. Ця вимога поширюється на консолідований, субконсолідований та індивідуальний рівні застосування пруденційних вимог.

2. Права утримувачів інструментів, випущених суб’єктом спеціального призначення, не повинні бути більш сприятливими за права утримувачів інструментів, випущених безпосередньо установою або суб’єктом у рамках консолідації згідно зі главою 2 розділу II частини першої Регламенту (ЄС) № 575/2013.

1. Індекс процентної ставки вважають широким ринковим індексом, якщо він задовольняє всі з перерахованих нижче умов:

(a) його використовують для встановлення міжбанківської ставки кредитування в одній або декількох валютах;

(b) його використовують як референтну ставку для боргових зобов’язань зі змінною ставкою, випущених установою в тій самій валюті, якщо застосовно;

(c) його розраховує як середню ставку орган, незалежний від установ, які формують індекс ("колегія");

(d) кожна зі ставок, установлених за індексом, основана на котируваннях, поданих колегією установ, що здійснює діяльність на такому міжбанківському ринку;

(e) склад колегії, згаданої в пункті (c), забезпечує достатній рівень репрезентативності установ, присутніх у державі-члені.

2. Для цілей пункту (e) параграфа 1 достатній рівень репрезентативності вважають досягнутим у будь-якому з таких випадків:

(a) якщо колегія, згадана в пункті (c) параграфа 1, складається з принаймні 6 різних представників до застосування будь-яких знижок котирувань для цілей встановлення ставки;

(b) у разі відповідності всім таким умовам:

(i) колегія, згадана в пункті (c) параграфа 1, складається з принаймні 4 різних представників до застосування будь-яких знижок котирувань для цілей встановлення ставки;