Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року про встановлення рамок для відновлення платоспроможності і врегулювання кредитних установ та інвестиційних фірм і внесення змін та доповнень до Директиви Ради 82/891/ЄЕС та директив 2001/24/ЄС, 2002/47/ЄС, 2004/25/ЄС, 2005/56/ЄС, 2007/36/ЄС, 2011/35/ЄС, 2012/30/ЄС і 2013/36/ЄС та регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 та (ЄС) № 648/2012

Коли виконується таке повноваження, держави-члени повинні забезпечити, щоб списання і конверсія здійснювалися відповідно до принципу, зазначеного упункті (g) статті 34(1).

1b. Якщо дія з врегулювання здійснюється щодо суб’єкта врегулювання або, за виняткових обставин, з відхиленням від плану врегулювання, щодо суб’єкта, що не є суб’єктом врегулювання, сума, що зменшується, списується або конвертується відповідно до статті 60(1)на рівні такого суб’єкта, зараховується до граничних сум, встановлених у статті 37(10) та пункті (a) статті 44(5), або пункті (a)статті 44(8), що застосовують до відповідного суб’єкта.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань, зазначених у параграфі 1a, у акції або інші інструменти власності установ і суб’єктів зазначених у пунктах (b), (c) і (d)статті 1(1).

3. Держави-члени повинні вимагати, щоб органи з врегулювання здійснювали повноваження на списання або конверсію відповідно до статті 60 і без зволікань стосовно відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань, зазначених у параграфі 1a, емітованих установою або суб’єктом, зазначеними у пункті (b),(c) або (d) статті 1(1), коли застосовується принаймні одна з таких умов:

(a) якщо було здійснено встановлення, що виконуються умови врегулювання, зазначені у статтях 32, 32а або 33, до здійснення дії з врегулювання.

(b) відповідний орган встановлює, що установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) і (d)статті 1(1), не будуть життєздатними, якщо таке повноваження не буде здійснено щодо відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань, зазначених у параграфі 1a;

(c) якщо відповідні інструменти капіталу емітовані дочірньою компанією і якщо ці інструменти капіталу визнаються з метою задоволення вимог до власних коштів на індивідуальній і консолідованій основі, відповідний орган держави-члена органу консолідованого нагляду і відповідний орган держави-члена дочірньої компанії встановлюють у формі спільного рішення відповідно до статті 92(3)і (4), що група не буде життєздатною, якщо повноваження на списання або конверсію не буде здійснене стосовно цих інструментів;

(d) якщо відповідні інструменти капіталу емітовані на рівні материнської компанії і якщо ці інструменти капіталу визнаються для цілей задоволення вимог до власних коштів на індивідуальній основі на рівні материнської компанії або на консолідованій основі, і відповідний орган держави-члена органу консолідованого нагляду встановлює, що група не буде життєздатною, якщо повноваження на списання або конверсію не будуть здійснені стосовно цих інструментів;

(e) установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b),(c) або(d) статті 1(1), вимагають надзвичайної публічної фінансової підтримки, за винятком будь-яких обставин, визначених у пункті (d)(iii) статті 32(4).

4. Для цілей параграфа 3, установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b),(c) або (d) статті 1(1), або група більше не вважаються життєздатними, тільки якщо виконуються обидві умови:

(a) установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), або група є неспроможними або імовірно стануть неспроможними;

(b) беручи до уваги часові обмеження та інші відповідні обставини, не існує обґрунтованої перспективи того, що будь-яка дія, включно з альтернативними заходами приватного сектора або дії органів нагляду (включно з заходами раннього втручання), окрім списання або конверсії інструментів капіталу або прийнятних зобов’язань, зазначених у параграфі 1a, незалежно або у поєднанні з діями з врегулювання, могла б запобігти неспроможності установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), або групи в розумний термін.

5. Для цілей пункту (a) параграфа 4 цієї статті установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або(d) статті 1(1), вважаються неспроможними або такими, що імовірно стануть неспроможним, якщо виникає принаймні одна з обставин, встановлених у статті 32(4).

6. Для цілей пункту (a) параграфа 4 група вважається неспроможною або такою, що імовірно стане неспроможною, якщо група порушує або існують об’єктивні чинники, які підтверджують встановлення того, що група у найближчому майбутньому порушить консолідовані пруденційні вимоги таким чином, що виправдав би дію компетентного органу, в тому числі, але не обмежуючись, що група зазнала або імовірно зазнає збитків, які вичерпають усі власні кошти або їх значну частину.

7. Відповідний інструмент капіталу, емітований дочірньою компанією, не повинен бути списаним в більшій мірі або конвертованим на гірших умовах, відповідно до пункту (c) параграфа 3, ніж інструменти капіталу такої ж черговості на рівні материнської компанії, які було списано або конвертовано.

8. Якщо компетентний орган здійснює встановлення, зазначене у параграфі 3 цієї статті, він повинен негайно повідомити орган з врегулювання, відповідальний за установу або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), якщо це не той самий орган.

9. Перед здійсненням встановлення, зазначеного у пункті (c) параграфа 3 цієї статті, стосовно дочірньої компанії, що емітує відповідні інструменти капіталу, які визнаються з метою виконання вимог до власних коштів на індивідуальній і консолідованій основі, належний орган повинен дотримуватись вимог щодо повідомлення і консультації, встановлених у статті 62.

10. Перед здійсненням повноваження на списання або конверсію інструментів капіталу або прийнятних зобов’язань, зазначених у параграфі 1a, органи з врегулювання повинні забезпечити, щоб оцінювання активів і зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) і (d) статті 1(1), проводилось відповідно до статті 36. Це оцінювання становить основу для розрахунку списання, яке необхідно застосовувати до відповідних інструментів капіталу або прийнятних зобов’язань, зазначених у параграфі 1a, для поглинання збитків і рівня конверсії, який потрібно застосовувати до відповідних інструментів капіталу або прийнятних зобов’язань, зазначених у параграфі 1a, для рекапіталізації установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) і (d) статті 1(1).

1. Дотримуючись вимоги, встановленої у статті 59, органи з врегулювання здійснюють повноваження на списання або конверсію відповідно до черговості вимог в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності, що призводять до таких результатів:

(a) елементи основного капіталу першого рівня зменшують спершу пропорційно до збитків і до розміру їх обсягу, а орган з врегулювання виконує одну або обидві дії, зазначені у статті 47(1), щодо власників інструментів основного капіталу першого рівня;

(b) основну суму інструментів додаткового капіталу першого рівня списано або конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня або виконуються обидві дії у необхідній мірі для досягнення цілей врегулювання, викладених у статті 31, або відповідно до обсягу відповідних інструментів капіталу, залежно від того, яка вартість є нижчою;

(c) основну суму додаткових інструментів другого рівня списано або конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня або виконуються обидві дії у необхідній мірі для досягнення цілей врегулювання, викладених у статті 31, або відповідно до обсягу відповідних інструментів капіталу, залежно від того, яка вартість є нижчою.

(d) основну суму прийнятних зобов’язань, зазначених у статті 59(1а), списано або конвертовано в інструменти основного капіталу першого рівня або виконуються обидві дії у необхідній мірі для досягнення цілей врегулювання, викладених у статті 31, або відповідно до обсягу відповідних прийнятних зобов’язань, залежно від того, яка вартість є нижчою.

2. Якщо основну суму відповідного інструменту капіталу або прийнятних зобов’язань, зазначених у статті 59(1a), списано:

(a) зменшення такої основної суми повинно мати тривалий характер та на нього повинно поширюватися підвищення вартості відповідно до механізму відшкодування, зазначеного у статті 46(3);

(b) у власника відповідного інструменту капіталу або прийнятних зобов’язань, зазначених у статті 59(1a), не залишається жодних зобов’язань щодо суми інструменту, яку було списано, або у зв’язку з цією сумою, за винятком будь-яких вже накопичених зобов’язань, і будь-якої відповідальності за збитки, які можуть виникнути в результаті оскарження, що ставить під сумнів правомірність здійснення повноваження на списання;

(c) жодна компенсація не сплачується власникам відповідних інструментів капіталу або прийнятних зобов’язань, зазначених у статті 59(1a), відмінна від тієї, що зазначена у параграфі 3 цієї статті.

3. Для здійснення конверсії відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань, зазначених у статті 59(1а), відповідно до пунктів (b), (c) і (d) параграфа 1 цієї статті органи з врегулювання можуть вимагати, щоб установи і суб’єкти, зазначені у пунктах (b), (c) і (d)статті 1(1), емітували інструменти основного капіталу першого рівня для власників відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань. Відповідні інструменти капіталу та такі зобов’язання можуть бути конвертовані тільки якщо виконуються такі умови:

(a) ці інструменти основного капіталу першого рівня емітовані установою або суб’єктом, зазначеним у пункті (b), (c) або(d)статті 1(1), або материнською компанією установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), за згодою органу з врегулювання, установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), або, у відповідних випадках, органу з врегулювання материнської компанії;

(b) ці інструменти основного капіталу першого рівня емітовані до будь-якої емісії акцій або інших інструментів власності цією установою або цим суб’єктом, зазначеними у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), з метою надання власних коштів державою або державною установою;

(c) ці інструменти основного капіталу першого рівня надано і передано одразу після здійснення повноваження на конверсію;

(d) коефіцієнт конверсії, який визначає кількість інструментів основного капіталу першого рівня, які надаються кожному відповідному інструменту капіталу або прийнятному зобов’язанню відповідно до статті 59(1а), відповідає принципам, встановленим у статті 50, і будь-яким настановам, розробленим EBA згідно зі статтею 50(4).

4. Для цілей надання інструментів основного капіталу першого рівня відповідно до параграфа 3, органи з врегулювання можуть вимагати, щоб установи і суб’єкти, зазначені у пунктах (b), (c) і (d)статті 1(1), постійно мали необхідний попередній дозвіл на емісію відповідної кількості інструментів основного капіталу першого рівня.

5. Якщо установа відповідає умовам врегулювання і орган з врегулювання вирішує застосувати інструмент врегулювання щодо цієї установи, орган з врегулювання повинен відповідати вимозі, встановленій у статті 59(3), перед застосуванням інструменту врегулювання.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органами, відповідальними за встановлення відповідно до статті 59(3), були органи, визначені у цій статті.

2. Кожна держава-член повинна визначити в національному законодавстві відповідний орган, відповідальний за здійснення встановлення відповідно до статті 59. Відповідний орган може бути компетентним органом або органом з врегулювання відповідно до статті 32.

3. Якщо відповідні інструменти капіталу визнаються з метою задоволення вимог до власних коштів відповідно до статті 92 Регламенту (ЄС) № 575/2013 на індивідуальній основі, орган, відповідальний за здійснення встановлення, зазначений у статті 59(3) цієї Директиви, є належним органом держави-члена, в якій установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), отримали дозвіл відповідно до Розділу III Директиви 2013/36/ЄС.

Якщо відповідні інструменти капіталу або прийнятні зобов’язання, зазначені у статті 59(1a) цієї директиви, визнаються з метою задоволення вимог, зазначених у статті 45f(1) цієї директиви, органом, відповідальним за здійснення встановлення, зазначеного у статті 59(3)цієї Директиви, є належний орган держави-члена, в якому установа або суб’єкт, зазначені упункті (b), (c) або (d) статті 1(1) цієї директиви, отримали дозвіл відповідно до Розділу III Директиви 2013/36/ЄС.

4. Якщо відповідні інструменти капіталу емітовані установою або суб’єктом, зазначеними у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), що є дочірньою компанією, і визнаються для цілей виконання вимог до власних коштів на індивідуальній або консолідованій основі, органом, відповідальним за здійснення встановлення відповідно до статті 59(3), є:

(a) відповідний орган держави-члена, в якій установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1) цієї Директиви, які емітували ці інструменти, були засновані відповідно до Розділу III Директиви 2013/36/ЄС, є відповідальним за здійснення встановлення, зазначеного у пункті (b)статті 59(3) цієї Директиви;

(b) відповідний орган держави-члена органу консолідованого нагляду і відповідний орган держави-члена, в якому установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1) цієї Директиви, які емітували ці інструменти, було створено відповідно до Розділу III Директиви 2013/36/ЄС, є відповідальним за здійснення спільного встановлення у формі спільного рішення, зазначеного у пункті (b) статті 59(3) цієї Директиви.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб перед здійсненням встановлення відповідно до пункту (b), (c), (d)або (e) статті 59(3) щодо дочірньої компанії, що емітує відповідні інструменти капіталу або прийнятні зобов’язання, як зазначено у статті 59(1a), для цілей виконання вимоги зазначеної у статті 45f на індивідуальній основі, або відповідні інструменти капіталу, визнані для цілей виконання вимог до власних коштів на індивідуальній або консолідованій основі, належні органи дотримувались таких вимог:

(a) при розгляді питання про те, чи здійснювати встановлення, зазначене у пункті (b), (c), (d) або (e) статті 59(3), після консультацій органу з врегулювання відповідного суб’єкта врегулювання, він повідомляє, протягом 24 годин після консультації, такий орган з врегулювання

(i) орган консолідованого нагляду, і, якщо це різні органи, належний орган держави-члена, в якій розташований орган консолідованого нагляду;

(ii) органи з врегулювання інших суб’єктів у межах тієї ж групи врегулювання, які прямо або опосередковано придбали зобов’язання, зазначені у статті 45f(2), у суб’єкта, до якого застосовується стаття 45f(1);

(b) при розгляді питання про те, чи здійснювати встановлення відповідно до пункту (c) статті 59(3), без зволікань повідомляє компетентний орган, відповідальний за кожну установу або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c), або (d) статті 1(1), які емітували відповідні інструменти капіталу, стосовно яких повинні здійснюватися повноваження на списання або конверсію, у разі здійснення такого встановлення, і, якщо це різні органи, відповідні органи держави-члена, в якій розташовані компетентні органи і орган консолідованого нагляду.

2. Здійснюючи встановлення відповідно до пункту (c), (d) або (e) статті 59(3), якщо установа або група провадить транскордонну діяльність, належні органи повинні враховувати потенційний вплив врегулювання в усіх державах-членах, в яких установа або група провадить діяльність.

3. Належний орган супроводжує повідомлення відповідно до параграфа 1 поясненням причин, чому він розглядає питання здійснення такого встановлення.

4. Якщо повідомлення було зроблено згідно з параграфом 1, належний орган після консультацій з повідомленими органами відповідно до пунктів (a)(i) або (b) такого параграфа оцінює такі питання:

(a) наявність альтернативного заходу здійснення повноваження на списання або конверсію відповідно до статті 59(3);

(b) якщо такий альтернативний захід наявний, можливість його застосування на практиці;

(c) якщо такий альтернативний захід можна застосувати на практиці, чи існує реальна перспектива того, що він призведе до подолання, в межах відповідних часових рамок, обставин, які, в іншому разі вимагали б здійснити встановлення відповідно до статті 59(3).

5. Для цілей параграфа 4 цієї статті альтернативні заходи означають заходи раннього втручання згідно зі статтею 27 цієї директиви, заходи, зазначені у статті 104(1) Директиви 2013/36/ЄС, або передачу коштів чи капіталу материнської компанії.

6. Якщо, згідно параграфа 4, належний орган, після консультацій з повідомленими органами, оцінює наявність одного або декількох заходів, які можна застосувати на практиці і які призвели б до досягнення результату відповідно до пункту (c) цього параграфа, цей орган забезпечує застосування цих заходів.

7. Якщо у випадку, зазначеному у пункті (a) параграфа 1, і відповідно до параграфа 4 цієї статті відповідний орган після консультацій з повідомленими органами оцінює відсутність альтернативних заходів, які призвели б до досягнення результату відповідно до пункту (c) параграфа 4, відповідний орган вирішує, чи встановлення, зазначене у статті 59(3), є доцільним.

8. Якщо відповідний орган вирішує здійснити встановлення згідно з пунктом (c) статті 59(3), він повинен негайно повідомити належні органи держав-членів, у яких розташовані дочірні компанії, яких стосується це рішення, а встановлення набуває форму спільного рішення, визначеного устатті 92(3) і(4). У разі відсутності спільного рішення встановлення відповідно до статті 59(3) не здійснюють.

9. Органи з врегулювання держав-членів, у яких розташовані дочірні компанії, яких це стосується, повинні негайно імплементувати рішення про списання або конверсію інструментів капіталу, ухвалене відповідно до цієї статті, беручи до уваги невідкладність обставин.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали усі необхідні повноваження для застосування інструментів врегулювання до установ і суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), які виконують застосовні умови врегулювання. Зокрема, органи з врегулювання повинні мати такі повноваження щодо врегулювання, які можна здійснювати окремо або у будь-якому поєднанні:

(a) повноваження вимагати від будь-якої особи надати будь-яку інформацію, яку вимагає орган з врегулювання для ухвалення рішення щодо дій з врегулювання і розроблення цих дій, включно з оновленням і доповненням інформації, наданої у планах врегулювання, і включно з вимогою надати інформацію під час перевірок на місцях;

(b) повноваження встановлювати контроль над установою, яка підлягає врегулюванню, і повноваження, надані акціонерам, іншим власникам і органу управління установи, яка підлягає врегулюванню;

(c) повноваження передавати акції або інші інструменти власності, емітовані установою, яка підлягає врегулюванню;

(d) повноваження передавати іншому суб’єкту, за згодою цього суб’єкта, права, активи або зобов’язання установи, яка підлягає врегулюванню;

(e) повноваження зменшувати, в тому числі зменшувати до нуля, основну суму або непогашену суму зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл установи, яка підлягає врегулюванню;

(f) повноваження конвертувати зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, установи, яка підлягає врегулюванню, у звичайні акції або інші інструменти власності цієї установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або(d) статті 1(1), відповідної материнської установи або перехідної установи, якій передано активи, права або зобов’язання установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1);

(g) повноваження скасовувати боргові інструменти, емітовані установою, яка підлягає врегулюванню, за винятком забезпечених зобов’язань, до яких застосовується стаття 44(2);

(h) повноваження зменшувати, в тому числі зменшувати до нуля, номінальну вартість акцій або інших інструментів власності установи, яка підлягає врегулюванню, і анулювати такі акції або інші інструменти власності;

(i) повноваження вимагати від установи, яка підлягає врегулюванню, або відповідної материнської установи емітувати нові акції або інші інструменти власності або інші інструменти капіталу, в тому числі привілейовані акції й умовно конвертовані інструменти;

(j) повноваження змінювати строки погашення боргових інструментів або інших зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, або змінювати суми відсотків, що підлягають виплаті за такі інструменти та інші зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, або дати виплати відсотків включно з тимчасовим припиненням платежу, за винятком забезпечених зобов’язань, на які поширюється дія статті 44(2);

(k) повноваження закривати та припиняти фінансові договори або контракти на деривативи для цілей статті 49;

(l) повноваження відсторонювати або змінювати орган управління і вище керівництво установи, яка підлягає врегулюванню;

(m) повноваження вимагати від компетентного органу своєчасно оцінити покупця кваліфікованої частки участі у порядку відступу від строків, встановлених у статті 22Директиви 2013/36/ЄС і статті 12 Директиви 2014/65/ЄС.

2. Держави-члени вживають усіх необхідних заходів, щоб забезпечити, щоб при застосуванні інструментів врегулювання і виконанні повноважень щодо врегулювання, органи з врегулювання не були предметом будь-якої з таких вимог, яка б в іншому випадку застосовувалася б відповідно до національного законодавства, контракту або на інших підставах:

(a) відповідно до статті 3(6) і статті 85(1), вимоги отримати схвалення або згоду будь-якої особи: публічної або приватної, у тому числі акціонерів або кредиторів установи, яка підлягає врегулюванню;

(b) перед виконанням повноважень, процедурні вимоги повідомляти особу, у тому числі вимога публікувати повідомлення або проспект цінних паперів, подавати або реєструвати будь-який документ у будь-якому іншому органі.

Зокрема, держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли здійснювати повноваження відповідно до цієї статті незалежно від будь-яких обмежень або вимог щодо згоди на передачу відповідних фінансових інструментів, прав, активів або зобов’язань, які можуть застосовуватись у інших випадках.

Пункт (b) першого підпараграфа не обмежує вимоги, встановлені у статтях 81 і 83, і будь-які вимоги щодо повідомлень відповідно до рамок державної допомоги Союзу.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку, якщо повноваження, зазначені у параграфі 1 цієї статті, не застосовні до суб’єкта в рамках статті 1(1) цієї директиви на підставі його особливої правової форми, органи з врегулювання мали максимально схожі повноваження, у тому числі схожі з точки зору їх наслідків.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при виконанні повноважень органами з врегулювання відповідно до параграфа 3, гарантії, передбачені цією директивою, або гарантії, що мають такі ж наслідки, застосовувалися до осіб, яких це стосується, у тому числі, до акціонерів, кредиторів і контрагентів.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при виконанні повноваження щодо врегулювання органи з врегулювання мали повноваження:

(a) відповідно до статті 78 забезпечувати, щоб передача набувала чинності без будь-яких зобов’язань або обтяжень, що впливають на передані фінансові інструменти, права, активи або зобов’язання; для цієї цілі будь-яке право на компенсацію відповідно до цієї директиви не вважається зобов’язанням або обтяженням;

(b) скасовувати права на придбання подальших акцій або інших інструментів власності;

(c) вимагати від відповідного органу припинити або призупинити допуск до торгівлі на регульованому ринку або офіційний лістинг фінансових інструментів відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2001/34/ЄС (- 10);

(d) забезпечувати, щоб отримувач розглядався як установа, яка підлягає врегулюванню, для цілей будь-яких прав або зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню, або заходів, які вживає ця установа, в тому числі, відповідно до статей 38 і 40, будь-яких прав або обов’язків щодо участі у ринковій інфраструктурі;

(e) вимагати, щоб установа, яка підлягає врегулюванню, або отримувач надавали іншій стороні інформацію і допомогу; та

(f) скасовувати або змінювати умови договору, стороною якого є установа, яка підлягає врегулюванню, або замінювати її як сторону на отримувача.

2. Органи з врегулювання виконують повноваження, зазначені у параграфі 1, якщо орган з врегулювання вважає доцільним сприяти забезпеченню ефективності дій з врегулювання або досягненню однієї чи більше цілей врегулювання.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при виконанні повноваження щодо врегулювання органи з врегулювання мали необхідні повноваження для того, щоб забезпечити ефективність дії з врегулювання і, у відповідних випадках, можливість отримувача вести діяльність, яка є предметом передачі. Ці механізми забезпечення безперервного функціонування включають, зокрема:

(a) безперервність договорів, укладених установою, яка підлягає врегулюванню, за якої отримувач бере на себе права і обов’язки установи, яка підлягає врегулюванню, щодо фінансових інструментів, прав, активів або зобов’язань, що були передані, і замінює установу, яка підлягає врегулюванню, прямо або опосередковано, в усіх відповідних договірних документах;

(b) заміну отримувачем установи, яка підлягає врегулюванню, у будь-яких судових процесах стосовно фінансових інструментів, прав, активів або зобов’язань, що були передані.

4. Повноваження, зазначені у пункті (d) параграфа 1 і пункті (b) параграфа 3, не впливають на:

(a) право працівника установи, яка підлягає врегулюванню, припинити трудовий договір;

(b) відповідно до статей 69, 70 і 71 будь-яке право сторони договору виконувати права відповідно до договору, в тому числі право на припинення, якщо воно передбачено відповідно до умов договору, у зв’язку з дією або бездіяльністю з боку установи, яка підлягає врегулюванню, перед відповідною передачею або з боку отримувача після виконання відповідної передачі.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження вимагати, щоб установа, яка підлягає врегулюванню, або будь-який суб’єкт групи надавали послуги або засоби, необхідні отримувачу для ефективного ведення переданої йому діяльності.

Перший підпараграф застосовується також, якщо установа, яка підлягає врегулюванню, або відповідний суб’єкт групи розпочали звичайне провадження щодо неплатоспроможності.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб їхні органи з врегулювання мали повноваження забезпечувати виконання зобов’язань, покладених відповідно до параграфа 1, на суб’єкти групи, що мають осідок на їхній території, органами з врегулювання в інших державах-членах.

3. Послуги і засоби, зазначені у параграфах 1 і 2, обмежені оперативними послугами і засобами та не включають будь-яку форму фінансової підтримки.

4. Надання послуг і засобів відповідно до параграфів 1 і 2 здійснюється на таких умовах:

(a) якщо послуги і засоби надавалися відповідно до угоди установі, яка підлягає врегулюванню, безпосередньо перед здійсненням дії з врегулювання і на строк дії цього договору, на тих самих умовах;

(b) якщо немає угоди або якщо строк дії угоди закінчився, на розумних умовах.

5. До 3 липня 2015 року EBA повинне видати настанови згідно із статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 для визначення мінімального переліку послуг або засобів, необхідних отримувачу для ефективного ведення переданої йому діяльності.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку, якщо передача акцій, інших інструментів власності або активів, прав або зобов’язань включає активи, розташовані у державі-члені, відмінній від держави органу з врегулювання, або права чи зобов’язання відповідно до законодавства держави-члена, відмінної від держави органу з врегулювання, передача набувала чинності відповідно до законодавства такої іншої держави-члена.

2. Держави-члени надають органу з врегулювання, що здійснив або має намір здійснити передачу, усю розумну допомогу з метою забезпечення передачі акцій або інших інструментів власності або активів, прав чи зобов’язань отримувачу відповідно до застосовних вимог національного законодавства.

3. Держави-члени забезпечують, щоб акціонери, кредитори і треті сторони, яких стосується передача акцій, інших інструментів власності, активів, прав або зобов’язань відповідно до параграфа 1, не мали права перешкоджати здійсненню передачі, оскаржувати або скасовувати її відповідно до будь-якого з положень законодавства держави-члена, в якій знаходяться активи, або відповідно до законодавства, що регулює акції, інші інструменти власності, права або зобов’язання.

4. Якщо орган з врегулювання держави-члена (держава-член A) виконує повноваження на списання або конверсію, в тому числі щодо інструментів капіталу відповідно до статті 59, а зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл або відповідні інструменти капіталу установи, яка підлягає врегулюванню, включають:

(a) інструменти або зобов’язання, які регулюються законодавством держави-члена, відмінної від держави органу з врегулювання, який виконав повноваження на списання або конверсію (держава-член В);

(b) зобов’язання перед кредиторами, що знаходяться в державі-члені B.

Держава-член В забезпечує зменшення основної суми цих зобов’язань або інструментів, або конверсію зобов’язань чи інструментів відповідно до виконання повноважень на списання або конверсію органом з врегулювання держави-члена A.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори, яких стосується виконання повноважень на списання або конверсію відповідно до параграфа 4, не мали права оскаржувати зменшення основної суми інструменту чи зобов’язання або, у відповідних випадках, його конверсію згідно з будь-яким положенням законодавства держави-члена B.

6. Кожна держава-член повинна забезпечити, щоб такі положення було встановлено відповідно до законодавства держави-члена органу з врегулювання:

(a) право акціонерів, кредиторів і третіх сторін оскаржувати, шляхом апеляції відповідно до статті 85, передачу акцій, інших інструментів власності, активів, прав або зобов’язань, зазначених у параграфі 1 цієї статті;

(b) право кредиторів оскаржувати шляхом апеляції відповідно до статті 85 зменшення основної суми або конверсією інструменту або зобов’язання відповідно до пунктів (a) або (b) параграфа 4 цієї статті;

(c) гарантії захисту для часткової передачі, зазначеної у главі VII, стосовно активів, прав або зобов’язань, зазначених у параграфі 1.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, коли дія з врегулювання включає здійснення дій щодо активів, розташованих у третій країні, або акцій, інших інструментів власності, прав або зобов’язань, що регулюються законодавством третьої країни, органи з врегулювання могли вимагати, щоб:

(a) адміністратор, довірчий керуючий або інша особа, яка здійснює контроль над установою, яка підлягає врегулюванню, і отримувач вживали усіх необхідних заходів для забезпечення набуття чинності передачі, списання, конверсії або дії;

(b) адміністратор, довірчий керуючий або інша особа, яка здійснює контроль над установою, яка підлягає врегулюванню, володіли акціями, іншими інструментами власності, активами або правами чи погашали зобов’язання від імені отримувача до набуття чинності передачі, списання, конверсії або дії;

(c) обґрунтовані витрати отримувача, понесені належним чином під час виконання будь-якої дії, необхідної відповідно до вимог пунктів (a) і (b) цього параграфа, були покриті у будь-який із способів, зазначених у статті 37(7).

2. Якщо орган з врегулювання оцінює, що незважаючи на те, що адміністратор, довірчий керуючий або інша особа вжили усіх необхідних заходів відповідно до параграфа 1(a), існує дуже низька імовірність дієвості передачі, конверсії або дії щодо активів, розташованих у третій країні, або певних акцій, інших інструментів власності, прав або зобов’язань відповідно до законодавства третьої країни, органи з врегулювання не продовжують передачу, списання, конверсію або дію. Якщо видано розпорядження щодо передачі, списання, конверсії або дії, це розпорядження є нікчемним стосовно відповідних активів, акцій, інструментів власності, прав або зобов’язань.

1. Захід із запобігання кризі або захід з управління кризою, вжитий стосовно суб’єкта відповідно до цієї Директиви, у тому числі, випадок, безпосередньо пов’язаний з застосуванням такого заходу, не повинен per se відповідно до умов договору, укладеного суб’єктом, вважатися випадком примусового виконання у розумінні Директиви 2002/47/ЄС або провадженням щодо неплатоспроможності у розумінні Директиви 98/26/ЄС, за умови подальшого виконання суттєвих зобов’язань відповідно до умов договору, у тому числі зобов’язань щодо платежу і постачання, а також надання забезпечення.

Крім того, захід із запобігання кризі або захід з управління кризою не вважається per se випадком примусового виконання або провадженням щодо неплатоспроможності відповідно до умов договору, укладеного:

(a) дочірньою компанією, зобов’язання якої гарантуються або підтримуються у інший спосіб материнською компанією або будь-яким суб’єктом групи; або

(b) будь-яким суб’єктом групи, що включає положення про перехресне невиконання зобов’язань.

2. Якщо процедури врегулювання в третій країні визнаються відповідно достатті 94 або якщо орган з врегулювання ухвалює таке рішення, ці провадження для цілей цієї статті становлять захід з управління кризою.

3. За умови подальшого виконання основних зобов’язань відповідно до договору, у тому числі зобов’язань щодо платежу і постачання, а також надання забезпечення, захід із запобігання кризі, призупинення зобов’язання відповідно до статті 33a або захід з управління кризою, у тому числі, настання будь-якої події, безпосередньо пов’язаної з застосуванням такого заходу, не повинні per se нікому дозволяти:

(a) здійснювати будь-які права щодо розірвання, призупинення, зміни, неттінгу або зарахування, у тому числі, щодо договору, укладеного:

(i) дочірньою компанією, зобов’язання якої гарантуються або підтримуються у інший спосіб суб’єктом групи;

(ii) будь-яким суб’єктом групи, який включає положення про перехресне невиконання зобов’язань;

(b) отримувати у володіння будь-яке майно установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), або будь-якого суб’єкта групи, стосовно договору, що включає положення про перехресне невиконання зобов’язань, здійснювати контроль над цим майном або звертати стягнення за забезпеченням;

(c) впливати на будь-які договірні права установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або(d) статті 1(1), або будь-якого суб’єкта групи стосовно договору, що включає положення про перехресне невиконання зобов’язань.

4. Ця стаття не впливає на право особи вчиняти дії, зазначені у параграфі 3, якщо це право виникає на підставі події, відмінної від заходу із запобігання кризі, заходу з управління кризою або події, безпосередньо пов’язаної з застосуванням такого заходу.

5. Призупинення або обмеження відповідно до статті 33a, 69, або 70 не становить невиконання договірного зобов’язання для цілей параграфів 1 і 3 цієї статті та статті 71(1).

6. Положення, що містяться у цій статті, вважаються обов’язковими положеннями, що мають перевагу, у розумінні статті 9 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 593/2008 (- 11).

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження призупиняти будь-які зобов’язання щодо платежу або постачання відповідно до будь-якого договору, стороною якого є установа, яка підлягає врегулюванню, з дати публікації повідомлення про призупинення відповідно до статті 83(4), до опівночі у державі-члені, в якій розташований орган з врегулювання установи, яка підлягає врегулюванню, наприкінці робочого дня, наступного після дня публікації.

2. Якщо строк виконання зобов’язання щодо платежу або постачання припадав би на період призупинення, строк виконання зобов’язання щодо платежу або постачання настає одразу після закінчення періоду призупинення.

3. Якщо зобов’язання установи, яка підлягає врегулюванню, щодо платежу або постачання відповідно до умов договору призупиняється згідно з параграфом 1, зобов’язання щодо платежу або постачання контрагентів установи, яка підлягає врегулюванню, відповідно до цього договору, призупиняються на такий же період часу.

4. Призупинення відповідно до параграфа 1 не застосовується до зобов’язань щодо платежу і постачання перед:

(a) системами або операторами систем, призначеними відповідно до Директиви 98/26/ЄС;

(b) Центральними контрагентами, авторизованими у Союзі відповідно до статті 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012 та центральними контрагентами третіх країн, визнаних ESMA відповідно до статті 25 зазначеного Регламенту;

(c) центральними банками.

5. При виконанні зобов’язань відповідно до цієї статті органи з врегулювання враховують, як виконання цього повноваження може вплинути на належне функціонування фінансових ринків.

Органи з врегулювання встановлюють обсяг повноваження, враховуючи обставини кожного конкретного випадку. Зокрема, органи з врегулювання повинні ретельно оцінювати доцільність поширення призупинення на прийнятні депозити відповідно до визначення у пункті (4)статті 2(1)

Директиви 2014/49/ЄС, зокрема на гарантовані депозити фізичних осіб, мікропідприємств, малих та середніх підприємств.

Держави-члени можуть передбачити, щоб у випадку, коли повноваження на призупинення зобов’язання щодо оплати або постачання застосовують щодо прийнятних депозитів, органи з врегулювання забезпечували наявність у вкладників доступу до належної щоденної суми з таких депозитів.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження обмежувати забезпечених кредиторів установи, яка підлягає врегулюванню, у виконанні прав забезпечення щодо будь-яких активів такої установи, яка підлягає врегулюванню, з дати публікації повідомлення про обмеження відповідно до статті 83(4) до опівночі у державі-члені, в якій розташований орган з врегулювання установи, яка підлягає врегулюванню, наприкінці робочого дня, наступного після дня публікації.

2. Органи з врегулювання не виконують повноваження, зазначені в параграфі 1 цієї статті, щодо:

(a) прав забезпечення систем або операторів систем, призначених для цілей Директиви 98/26/ЄС;

(b) центральних контрагентів, авторизованих у Союзі відповідно до статті 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012 та центральних контрагентів третіх країн, визнаних ESMA відповідно до статті 25 Регламенту (ЄС) № 648/2012; та

(c) центральних банків щодо активів, наданих установою, яка підлягає врегулюванню, в якості гарантійного внеску або забезпечення.

3. При застосуванні статті 80 органи з врегулювання повинні забезпечити, щоб будь-які обмеження, накладені відповідно до повноважень, зазначених у параграфі 1 цієї статті, були послідовними для усіх суб’єктів групи, до яких застосовується дія з врегулювання.

4. При виконанні зобов’язань відповідно до цієї статті органи з врегулювання враховують, як виконання цього повноваження може вплинути на належне функціонування фінансових ринків.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження призупиняти права на припинення будь-якої сторони договору з установою, яка підлягає врегулюванню, з дати публікації повідомлення відповідно до статті 83(4) до опівночі у державі-члені, в якій розташований орган з врегулювання установи, яка підлягає врегулюванню, наприкінці робочого дня, наступного після дня публікації, за умови подальшого виконання зобов’язань щодо платежу і постачання та надання забезпечення.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження призупиняти права на припинення будь-якої сторони договору з дочірньою компанією установи, яка підлягає врегулюванню, якщо:

(a) зобов’язання за таким договором гарантуються або підтримуються у інший спосіб установою, яка підлягає врегулюванню;

(b) права на припинення за договором ґрунтуються виключно на неплатоспроможності або фінансовому стані установи, яка підлягає врегулюванню; і

(c) у випадку, коли повноваження щодо передачі стосовно установи, яка підлягає врегулюванню, було або може бути виконано:

(i) усі активи і зобов’язання дочірньої компанії, що стосуються такого договору, були або можуть бути передані і прийняті отримувачем; або

(ii) орган з врегулювання забезпечує іншим чином відповідний захист цих зобов’язань.

Призупинення набирає чинності з дати публікації повідомлення відповідно до статті 83(4) до опівночі, у державі-члені, в якій має осідок дочірня компанія установи, яка підлягає врегулюванню, у робочий день, наступний після дня публікації.

3. Призупинення відповідно до параграфа 1 або 2 не застосовується до:

(a) систем або операторів систем, призначених для цілей Директиви 98/26/ЄС;

(b) центральних контрагентів, авторизованих у Союзі відповідно до статті 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012 та центральних контрагентів третіх країн, визнаних ESMA відповідно до статті 25 Регламенту (ЄС) № 648/2012; або

(c) центральних банків.

4. Особа може застосовувати право на припинення відповідно до договору до закінчення періоду, зазначеного у параграфі 1 або 2, якщо ця особа отримує повідомлення від органу з врегулювання, що права і зобов’язання, передбачені договором, не будуть:

(a) передані іншому суб’єкту; або

(b) предметом списання або конверсії при застосуванні інструменту внутрішнього визволу відповідно допункту (a)статті 43(2).

5. Якщо орган з врегулювання виконує повноваження, зазначені у параграфі 1 або 2 цієї статті, на призупинення прав на припинення, і якщо повідомлення не було видано відповідно до параграфа 4 цієї статті, ці права можна застосовувати з моменту закінчення періоду призупинення відповідно до статті 68:

(a) якщо права і зобов’язання, передбачені договором, були передані іншому суб’єкту, контрагент може застосувати права на припинення відповідно до умов цього договору лише при настанні тривалого або подальшого випадку примусового виконання суб’єктом-отримувачем;

(b) якщо права і зобов’язання, передбачені договором, залишаються в установи, яка підлягає врегулюванню, і орган з врегулювання не застосував інструмент внутрішнього визволу відповідно до статті 43(2)(a)до цього договору, контрагент може застосовувати права на припинення відповідно до умов цього договору після закінчення періоду призупинення згідно з параграфом 1.

6. При виконанні повноваження відповідно до цієї статті органи з врегулювання враховують, як виконання цього повноваження може вплинути на належне функціонування фінансових ринків.

7. Компетентні органи або органи з врегулювання можуть вимагати від установи та суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), ведення детального обліку фінансових договорів.

На вимогу компетентного органу або органу з врегулювання торговельний репозитарій надає необхідну інформацію компетентним органам або органам з врегулювання для виконання їхніх відповідних обов’язків і повноважень відповідно до статті 81 Регламенту (ЄС) № 648/2012.

8. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, які визначають такі елементи для цілей параграфа 7:

(a) мінімальний набір інформації про фінансові договори, які повинні міститись у детальному обліку; і

(b) обставини, за яких накладається вимога.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени вимагають, щоб установи і суб’єкти, зазначені у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), включали у будь-який фінансовий договір, який вони укладають або який регулюється законодавством третьої країни, умови, за якими сторони визнають, що до фінансового договору може застосовуватися виконання повноваження органу з врегулювання призупиняти або обмежувати права і обов’язки відповідно до статей 33a, 69, 70, і 71, а також визнають, що вони зв’язані вимогами статті 68.

2. Держави-члени можуть також вимагати, щоб материнські компанії Союзу забезпечували, щоб їхні дочірні компанії у третіх країнах включали до фінансових договорів, зазначених у параграфі 1, умови щодо виключення того, що виконання повноваження органу з врегулювання призупиняти або обмежувати права і обов’язки материнської компанії Союзу відповідно до параграфа 1, становить вагому підставу для дострокового припинення, призупинення, зміни, неттінгу, виконання права на зарахування або примусового виконання прав забезпечення до таких договорів.

Вимога у першому підпараграфі може застосовуватися щодо дочірніх компаній у третіх країнах, які є:

(a) кредитними установами;

(b) інвестиційними фірмами (або які були б інвестиційними фірмами, якщо вони мали б головний офіс у відповідній державі-члені); або

(c) фінансовими установами.

3. Параграф 1 застосовується до будь-якого фінансового договору, який:

(a) створює нове зобов’язання або суттєво зменшує існуюче зобов’язання після набуття чинності положеннями, ухваленими на національному рівні для транспозиції цієї статті;

(b) передбачає виконання одного або декількох прав на припинення або прав на примусове виконання прав забезпечення, до яких би застосовувалася стаття 33a, 68, 69, 70 або 71, якщо б фінансовий договір регулювався законодавством держав-членів.

4. Якщо установа або суб’єкт не включає договірну умову, що вимагається відповідно до параграфа 1 цієї статті, це не перешкоджає органу з врегулювання застосувати повноваження, зазначені у статтях 33a, 68, 69, 70 або 71 стосовно такого фінансового договору.

5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для подальшого встановлення змісту умови, що вимагається у параграфі 1, беручи до уваги різні моделі діяльності установ та суб’єктів.

EBA повинна надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб для вчинення дії з врегулювання органи з врегулювання могли здійснювати контроль над установою, яка підлягає врегулюванню, щоб:

(a) управляти та здійснювати діяльність і надавати послуги установи, яка підлягає врегулюванню, з усіма повноваженнями акціонерів і органу управління; та

(b) управляти і розпоряджатися активами та майном установи, яка підлягає врегулюванню.

Контроль відповідно до першого підпараграфа може здійснюватися безпосередньо органом з врегулювання або опосередковано особою чи особами, призначеними органом з врегулювання. Держави-члени повинні забезпечити, щоб право голосу, яке надається акціями або іншими інструментами власності установи, яка підлягає врегулюванню, не можна було використовувати протягом періоду врегулювання.

2. Відповідно до статті 85(1), держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосовувати дії з врегулювання шляхом надання розпорядження щодо виконання відповідно до національних повноважень і процедур щодо управління, без здійснення контролю над установою, яка підлягає врегулюванню.

3. Органи з врегулювання вирішують у кожному конкретному випадку, чи доцільно здійснювати дію з врегулювання шляхом використання засобів, зазначених у параграфі 1 або у параграфі 2, беручи до уваги цілі врегулювання і загальні принципи, що регулюють врегулювання, конкретні обставини установи, яка підлягає врегулюванню, і потребу сприяння ефективному врегулюванню транскордонних груп.

4. Органи з врегулювання не вважаються тіньовими директорами або директорами де-факто відповідно до національного законодавства.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб при застосуванні одного або більше інструментів врегулювання, зокрема, для цілей статті 75:

(a) окрім випадків застосування пункту (b), якщо органи з врегулювання передають лише частину прав, активів і зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню, акціонери і кредитори, чиї вимоги не було передано, отримували для задоволення своїх вимог принаймні стільки, скільки вони б вони отримали у випадку ліквідації установи, яка підлягає врегулюванню, відповідно до звичайного провадження щодо неплатоспроможності на момент ухвалення рішення згідно зі статтею 82;

(b) якщо органи з врегулювання застосовують інструмент внутрішнього визволу, акціонери і кредитори, чиї вимоги було списано або конвертовано у капітал, не зазнають більших збитків, ніж ті, які б вони зазнали у випадку ліквідації установи, яка підлягає врегулюванню, відповідно до звичайного провадження щодо неплатоспроможності безпосередньо на момент ухвалення рішення згідно зі статтею 82.