Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року про встановлення рамок для відновлення платоспроможності і врегулювання кредитних установ та інвестиційних фірм і внесення змін та доповнень до Директиви Ради 82/891/ЄЕС та директив 2001/24/ЄС, 2002/47/ЄС, 2004/25/ЄС, 2005/56/ЄС, 2007/36/ЄС, 2011/35/ЄС, 2012/30/ЄС і 2013/36/ЄС та регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 та (ЄС) № 648/2012

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку застосування зобов’язань, зазначених у першому параграфі, до установ, фінансових установ і материнських компаній Союзу, у разі порушення адміністративні санкції з урахуванням умов, встановлених у національному законодавстві, могли застосовуватися до членів органу управління й інших фізичних осіб, які відповідно до національного законодавства несуть відповідальність за порушення.

3. Повноваження накладати адміністративні санкції, зазначені у цій Директиві, надаються органам з врегулювання або, якщо це не та сама установа, компетентним органам, залежно від типу порушення. Органи з врегулювання і компетентні органи мають усі повноваження щодо збору інформації і проведення розслідування, необхідні для виконання їхніх відповідних функцій. При виконанні своїх повноважень накладати санкції органи з врегулювання і компетентні органи тісно співпрацюють для забезпечення бажаних результатів застосування адміністративних санкцій й інших адміністративних заходів і координування їхніх дій у транскордонних випадках.

4. Органи з врегулювання і компетентні органи використовують свої адміністративні повноваження накладати санкції відповідно до цієї Директиви і національного законодавства у будь-який з таких способів:

(a) безпосередньо;

(b) у співпраці з іншими органами;

(c) під свою відповідальність шляхом делегування повноважень таким органам;

(d) шляхом звернення до компетентних судових органів.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб їхні закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення передбачали штрафи й інші адміністративні заходи, принаймні, у таких ситуаціях:

(a) нездійснення розробки, підтримання і оновлення планів відновлення платоспроможності і планів відновлення платоспроможності групи з порушенням положень статті 5 або 7;

(b) неповідомлення компетентного органу про намір надати фінансову підтримку групи з порушенням положеньстатті 25;

(c) ненадання усієї інформації, необхідної для розробки планів врегулювання з порушенням статті 11;

(d) невиконання органом управління установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або(d) статті 1(1), зобов’язання повідомити компетентний орган, якщо установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), є неспроможними або імовірно стануть неспроможними, з порушенням положеньстатті 81(1).

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, зазначених у параграфі 1, адміністративні санкції й інші адміністративні заходи, які можуть застосовуватись, включали, щонайменше:

(a) публічне повідомлення із зазначенням фізичної особи, установи, фінансової установи, материнської компанії Союзу або іншої юридичної особи, що несе відповідальність і характер порушення;

(b) наказ, що зобов’язує відповідальну фізичну або юридичну особу припинити таку поведінку і утримуватися від повторення такої поведінки;

(c) тимчасову заборону виконувати функції в установах або суб’єктах, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), члену органу управління або вищому керівництву установи або суб’єкта, зазначеним у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), або будь-якій іншій відповідальній фізичній особі;

(d) для юридичної особи - адміністративні штрафи у розмірі до 10 % загального річного чистого обороту цієї юридичної особи у попередньому фінансовому році. Якщо юридична особа - дочірня компанія материнської компанії, відповідним оборотом вважається оборот на підставі консолідованої фінансової звітності материнської компанії найвищого рівня консолідації у попередньому фінансовому році;

(e) для фізичної особи - адміністративні штрафи у розмірі до 5000000 євро, або, у державах-членах, в яких євро не є офіційною валютою, - відповідний еквівалент у національній валюті станом на 2 липня 2014 року;

(f) адміністративні штрафи, максимум в подвійному розмірі вигоди, отриманої внаслідок порушення, якщо можна визначити розмір цих вигод.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання і компетентні органи публікували на своєму офіційному вебсайті інформацію, принаймні, про адміністративні санкції, накладені ними у зв’язку з порушенням національних положень, що транспонують цю Директиву, якщо ці санкції не були оскаржені або якщо право на подання апеляції вичерпалось. Таке опублікування здійснюється без невиправданої затримки після того, як фізичну або юридичну особу було поінформовано про ці санкції, у тому числі надано інформацію про тип і характер порушення й ідентифікацію фізичної або юридичної особи, на яку накладено санкції.

Якщо держави-члени дають дозвіл на публікацію інформації про санкції, які оскаржуються, органи з врегулювання і компетентні органи без невиправданої затримки публікують на своєму офіційному вебсайті інформацію про статус цього оскарження і його результат.

2. Органи з врегулювання і компетентні органи публікують інформацію про санкції, накладені ними, анонімно, у спосіб відповідно до національного законодавства, за будь-яких з таких обставин:

(a) якщо санкцію накладено на фізичну особу, і попередня обов’язкова оцінка пропорційності публікації персональних даних показує, що ця публікація є непропорційною;

(b) якщо публікація такої інформації становила б загрозу стабільності фінансових ринків або поточному кримінальному розслідуванню;

(c) якщо внаслідок цієї публікації установи або суб’єкти, зазначені у пункті (b), (c) або(d) статті 1(1), або фізичні особи зазнали б, наскільки це можна встановити, непропорційних збитків.

В якості альтернативи в таких випадках публікація відповідних даних може бути відкладена на розумний період часу, якщо передбачається, що протягом такого періоду зникнуть причини для анонімної публікації.

3. Органи з врегулювання і компетентні органи повинні забезпечити, щоб будь-яка публікація відповідно до цієї статті залишалась на їхньому офіційному веб-сайті щонайменше протягом п’яти років. Персональні дані, що містяться в публікації, зберігаються тільки на офіційному веб-сайті органу з врегулювання або компетентного органу протягом необхідного періоду відповідно до застосовних правил захисту даних.

4. Не пізніше 3 липня 2016 року EBA повинне представити Комісії звіт про опублікування державами-членами інформації про санкції на анонімній основі, передбачене параграфом 2 і, зокрема, наявність значних розбіжностей між державами-членами в зв’язку з цим. Звіт також надає інформацію про будь-які значні розбіжності у тривалості публікації інформації про санкції відповідно до національного законодавства щодо публікації інформації про санкції у державах-членах.

1. Відповідно до вимог професійної таємниці, зазначених у статті 84, органи з врегулювання і компетентні органи повідомляють EBA про всі адміністративні санкції, накладені ними відповідно до статті 111, а також про статус оскарження і його результат. EBA підтримує центральну базу даних санкцій, про які було повідомлено, виключно для цілей обміну інформацією між органами з врегулювання, до якої мають доступ тільки органи з врегулювання і яка оновлюється на підставі інформації, наданої органами з врегулювання. EBA підтримує центральну базу даних санкцій, про які було повідомлено, виключно для обміну інформацією між компетентними органами, до якої мають доступ тільки компетентні органи і яка оновлюється на підставі інформації, наданої компетентними органами.

2. EBA підтримує веб-сторінку з посиланнями на публікації інформації про санкції кожного органу з врегулювання і публікації інформації про санкції кожного компетентного органу відповідно до статті 112, а також зазначає період, протягом якого кожна держава-член публікує інформацію про санкції.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб при встановленні типу адміністративних санкцій або інших адміністративних заходів і розміру адміністративних штрафів компетентні органи і органи з врегулювання враховували усі відповідні обставини, у тому числі, якщо це доцільно:

(a) тяжкість і тривалість порушення;

(b) ступінь відповідальності відповідальної фізичної або юридичної особи;

(c) фінансове становище відповідальної фізичної або юридичної особи, яке визначається, на приклад, за загальним оборотом відповідальної юридичної особи або річним доходом відповідальної фізичної особи;

(d) розмір отриманого прибутку або уникнутих збитків відповідальної фізичної і юридичної особи, якщо їх можна визначити;

(e) збитки, яких зазнали треті сторони внаслідок порушення, якщо їх можна визначити;

(f) рівень співпраці відповідальної фізичної або юридичної особи з компетентним органом і органом з врегулювання;

(g) попередні порушення, вчинені відповідальною фізичною або юридичною особою;

(h) будь-які системні наслідки порушення.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії відповідно до умов, встановлених у цій статті.

2. Комісії надається повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у другому параграфі статті 2, статті 44(11), статті 76(4), статті 103(7) і (8) і статті 104(4), на невизначений строк з 2 липня 2014 року.

3. Повноваження, делеговані відповідно до другого параграфа статті 2, статті 44(11), статті 76(4), статті 103(7)і (8) і статті 104(4), можуть бути відкликані у будь-який час Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делегування повноважень, вказаних у такому рішенні. Таке рішення набуває чинності на наступний день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу, або з пізнішої дати, вказаної у ньому. Воно не впливає на чинність будь-яких делегованих актів, що вже набули чинності.

4. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт. вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

5. Делегований акт, ухвалений на підставі другого параграфа статті 2, статті 44(11), статті 76(4), статті 103(7)і (8)і статті 104(4), набуває чинності тільки в тому випадку, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом тримісячного періоду з дати надання зазначеного акту Європейському Парламенту і Раді або якщо до закінчення такого періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий період подовжують іще на три місяці за ініціативи Європейського Парламенту або Ради.

6. Комісія не ухвалює делеговані акти, якщо час для розгляду Європейським Парламентом зменшується у зв’язку з парламентськими канікулами менше ніж до п’яти місяців, включно з будь-яким продовженням.

Внести такі зміни до Директиви 2001/24/ЄС:

(1) До статті 1додати такі параграфи:

"3. Ця Директива також застосовується до інвестиційних фірм відповідно до визначення, наведеного у пункті (2) статті 4(1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 575/2013 (*1) та їхніх філій, розташованих у державах-членах, інших ніж ті, в яких вони мають головні офіси.

4. У випадку застосування інструментів врегулювання та використання повноважень щодо врегулювання, передбачених Директивою Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС (*2), ця Директива також застосовується до фінансових установ, фірм та материнських компаній, на які поширюється сфера дії Директиви 2014/59/ЄС.

5. Статті 4 та 7 цієї Директиви не застосовуються, якщо застосовується стаття 83 Директиви 2014/59/ЄС.

6. Стаття 33 цієї Директиви не застосовується, якщо застосовується стаття 84 Директиви 2014/59/ЄС.

(2) Статтю 2 викласти в такій редакції:

"Стаття 2

Терміни та означення

Для цілей цієї Директиви:

- "держава-член отримання дозволу" означає державу-член отримання дозволу відповідно до означення, наведеного у статті 4(1)(43) Регламенту (ЄС) 575/2013;

- "держава-член ведення діяльності" означає державу-член ведення діяльності відповідно до означення, наведеного у статті 4(1)(44) Регламенту (ЄС) 575/2013;

- "філія" означає філію відповідно до означення, наведеного у статті 4(1)(17) Регламенту (ЄС) 575/2013;

- "компетентний орган" означає компетентний орган відповідно до означення, наведеного у статті 4(1)(40) Регламенту (ЄС) 575/2013, або орган з врегулювання у розумінні статті 2(1) (18) Директиви 2014/59/ЄС, стосовно заходів з реструктуризації, вжитих згідно з цією Директивою;

- "зовнішній керуючий" означає будь-яку особу або орган, призначений адміністративними або судовими органами, завданням якого є керування заходами з реструктуризації;

- "адміністративні або судові органи" означає такі адміністративні або судові органи держав-членів, які є компетентними для цілей заходів з реструктуризації або ліквідаційної процедури;

- "заходи з реструктуризації" означає заходи, які спрямовані на збереження або відновлення фінансового стану кредитної установи або інвестиційної фірми, відповідно до означення, наведеного у пункті (2) статті 4(1) Регламенту (ЄС) 575/2013, та які можуть вплинути на попередньо існуючі права третіх сторін, у тому числі заходи, що включають можливість призупинення платежів, призупинення заходів з примусового виконання або скорочення вимог; такі заходи включають інструменти врегулювання та застосування повноважень щодо врегулювання, передбачених Директивою 2014/59/ЄС;

- "ліквідатор" означає будь-яку особу або орган, призначений адміністративними або судовими органами, завданням якого є керування ліквідаційними процедурами;

- "ліквідаційна процедура" означає сукупну процедуру, яку адміністративні або судові органи держави-члена відкрили та контролюють з метою реалізації активів під наглядом таких органів, у тому числі у випадку, коли процедуру припинено на підставі компромісної угоди або іншого подібного заходу;

- "регульований ринок" означає регульований ринок відповідно до означення, наведеного упункті (21) статті 4 (1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/65/ЄС (*3);

- "інструмент" означає фінансовий інструмент відповідно до означення, наведеного у пункті (50)(b) статті 4(1) Регламенту (ЄС) 575/2013.

(3) Статтю 25 викласти в такій редакції:

"Стаття 25

Угоди неттінгу

Без обмеження статей 68 та 71 Директиви 2014/59/ЄС угоди неттінгу регулюються виключно правом контракту, який регулює такі угоди.";

(4) Статтю 26 викласти в такій редакції:

"Стаття 26

Угоди репо

Без обмеження статей 68 та 71 Директиви 2014/59/ЄС та статті 24 цієї Директиви угоди репо регулюються виключно правом контракту, який регулює такі угоди.".

Внести такі зміни до Директиви 2002/47/ЄС:

(1) Статтю 1 доповнити таким параграфом:

"6. Статті 4-7 цієї Директиви не застосовують до будь-якого обмеження щодо виконання угод про фінансове забезпечення або обмеження щодо виконання угод про фінансове забезпечення у вигляді гарантій, положення про закриття неттінгу або зарахування, накладеного відповідно до розділу IV, глави V або VI Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС(*4) або до будь-якого обмеження, накладеного на підставі подібних повноважень у законодавстві держави-члена для сприяння організованого врегулювання будь-якого суб’єкта, зазначеного у пунктах (c) (iv) і (d) параграфа 2, до яких застосовуються гарантії, принаймні, еквівалентні тим, що встановлені у розділі IV, глави VII Директиви 2014/59/ЄС.

(2) Статтю 9а викласти в такій редакції:

"Стаття 9а

Директиви 2008/48/ЄС і 2014/59/ЄС

Ця Директива не обмежує положення директив 2008/48/ЄС і 2014/59/ЄС.".

Додати до статті 4(5) Директиви 2004/25/ЄС такий підпараграф:

"Держави-члени повинні забезпечити, щоб стаття 5(1) цієї Директиви не застосовувалася у разі використання інструментів врегулювання, повноважень і механізмів, передбачених в Розділі IV Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС (*5).

Внести до Директиви 2007/36/ЄС такі зміни:

(1) статтю 1 доповнити таким параграфом:

"4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб ця Директива не застосовувалася у разі використання інструментів врегулювання, повноважень і механізмів, передбачених в Розділі IV Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС (*6).

(2) до статті 5 додати такі параграфи:

"5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб для цілей Директиви 2014/59/ЄС загальні збори могли більшістю, що складає дві треті дійсних голосів, ухвалити рішення про скликання загальних зборів, які мають ухвалити рішення про збільшення капіталу, що відбувається у коротший термін, ніж встановлений у параграфі 1 цієї статті, або змінити статут таким чином, щоб він встановлював скликання таких зборів, за умови, що ці збори не відбудуться протягом десяти календарних днів з дня скликання і за виконання умов, зазначених у статті 27 або 29 Директиви 2014/59/ЄС, і щоб збільшення капіталу було необхідним для уникнення умов для врегулювання, встановлених у статтях 32 і 33 зазначеної директиви.

6. Для цілей параграфа 5 не застосовується зобов’язання для кожної держави-члена встановлювати єдиний термін відповідно до статті 6(3), зобов’язання забезпечувати своєчасне надання виправленого порядку денного відповідно до статті 6(4) і зобов’язання кожної держави члена встановлювати єдину дату закриття реєстру згідно зі статтею 7(3).".

У статті 74 Директиви 2013/36/ЄС, параграф 4 вилучено.

До Регламенту (ЄС) № 1093/2010 внести такі зміни:

(1) Пункт (4) статті 2 викласти у такій редакції:

"(2) "компетентний орган" означає:

(i) компетентний орган, як визначено в статті 4(1)(40) Регламенту (ЄС) № 575/2013 і у значенні директив 2007/64/ЄС і 2009/110/ЄС;

(ii) щодо директив 2002/65/ЄС і 2005/60/ЄС, органи, компетентні для забезпечення дотримання вимог цих директив кредитними і фінансовими установами;

(iii) щодо Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/49/ЄС (*7), призначений орган, як визначено у статті 2(1)(18) цієї Директиви;

(iv) щодо Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС (*8), орган з врегулювання як визначено у статті 2(1)(18) зазначеної директиви.

(2) До статті 40(6) додати такий підпараграф:

"Для застосування дій у рамках Директиви 2014/59/ЄС, член Наглядової ради, зазначений у пункті (b) параграфа 1, може супроводжуватися, у відповідних випадках, представником органу з врегулювання з кожної держави-члена, який не має права голосу.".

До статті 81(3) Регламенту (ЄС) № 648/2012 додати такий пункт:

"(k) органи з врегулювання, призначені відповідно до статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС (*9).

EBA створює постійний внутрішній комітет відповідно до статті 41 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 з метою підготовки рішень EBA, які необхідно ухвалити відповідно до статті 44 цього Регламенту, у тому числі рішень щодо проектів регуляторних технічних стандартів і проектів імплементаційних технічних стандартів, пов’язаних з завданнями, покладеними на органи врегулювання, згідно з цією Директивою. Зокрема, відповідно до статті 38(1) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, EBA повинне забезпечити, щоб жодне рішення, зазначене у цій статті, ніяким чином не впливало на фіскальні обов’язки держав-членів. Цей внутрішній комітет складається з органів з врегулювання, зазначених у статті 3 цієї Директиви.

Для цілей цієї Директиви EBA співпрацює з EIOPA і ESMA в рамках Об’єднаного комітету європейських наглядових органів, створеного відповідно до статті 54 Регламенту (ЄС) № 1093/2010. Регламенту (ЄС) № 1094/2010 і Регламенту (ЄС) № 1095/2010.

Для цілей цієї Директиви EBA забезпечує структурне розмежування між комітетом з врегулювання й іншими функціями, зазначеними у Регламенті (ЄС) № 1093/2010. Комітет з врегулювання сприяє розробці і координації планів врегулювання, а також розробляє методи врегулювання неспроможних фінансових установ.

Компетентні органи і органи з врегулювання співпрацюють з EBA для цілей цієї Директиви відповідно до Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Компетентні органи і органи з врегулювання без зволікань надають EBA усю необхідну інформацію для виконання його обов’язків відповідно до статті 35 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Не пізніше 1 червня 2018 року Комісія повинна переглянути імплементацію цієї Директиви і представити звіт щодо такого перегляду Європейському Парламенту і Раді. Зокрема, оцінюються такі елементи:

(a) на підставі звіту EBA, зазначеного у статті 4(7) - необхідність впровадження будь-яких змін для мінімізації розбіжностей на національному рівні;

(b) на підставі звіту EBA, зазначеного у статті 45(19) - необхідність впровадження будь-яких змін для мінімізації розбіжностей на національному рівні;

(c) функціонування і ефективність ролі, покладеної на EBA відповідно до цієї Директиви, у тому числі проведення медіації.

Зазначений звіт повинен за потреби супроводжуватися законодавчою пропозицією.

Незважаючи на перегляд, передбачений першим підпараграфом, не пізніше 3 липня 2017 року Комісія проводить детальний перегляд застосування статей 13, 18 і 45 щодо повноважень EBA щодо проведення обов’язкової медіації для врахування майбутніх змін у сфері законодавства про фінансові послуги. Цей звіт і супровідні пропозиції, у відповідних випадках, передаються Європейському Парламенту і Раді.

1. Держави-члени ухвалюють та оприлюднюють закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиви, не пізніше 31 грудня 2014 року. Вони негайно надсилають Комісії текст таких положень.

Держави-члени застосовують ці заходи з 1 січня 2015 року.

Однак, положення, ухвалені для виконання положень розділу IV глави IV секції 5, держави-члени застосовують щонайпізніше з 1 січня 2016 року.

2. Якщо держави-члени ухвалюють заходи, зазначені у параграфі 1, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання має бути зроблено.

3. Держави-члени передають Комісії та EBA текст основних положень національного законодавства, яке вони ухвалюють у сфері регулювання цієї Директиви.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 124 набуває чинності 1 січня 2015 року.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

План відновлення платоспроможності повинен включати таку інформацію:

(1) Стислий виклад основних елементів плану і загального потенціалу відновлення платоспроможності;

(2) стислий виклад істотних змін в установі з моменту подання останнього плану відновлення платоспроможності;

(3) повідомлення і розкриття інформації, що окреслює, як компанія має намір боротися з будь-якими потенційно негативними реакціями ринку;

(4) низка дій щодо капіталу і ліквідності, необхідних для підтримання або відновлення життєздатності і фінансового стану установи;

(5) розрахунковий графік виконання кожного істотного пункту плану;

(6) детальний опис будь-яких істотних перешкод для ефективного і своєчасного виконання плану, у тому числі, урахування впливу на решту групи, клієнтів і контрагентів;

(7) визначення критично важливих функцій;

(8) детальний опис процесів визначення вартості та ліквідності основних напрямів діяльності, операцій та активів установи;

(9) детальний опис того, яким чином планування відновлення платоспроможності інтегрується у корпоративну структуру врядування установи, а також політики і процедури, що регулюють затвердження плану відновлення платоспроможності і визначення осіб в організації, відповідальних за підготовку й імплементування плану;

(10) домовленості і заходи для збереження або відновлення власних коштів установи;

(11) домовленості і заходи, які забезпечують достатній доступ установи до резервних джерел фінансування, у тому числі до потенційних джерел ліквідності, оцінка наявних забезпечень і оцінка можливості передачі ліквідності в рамках суб’єктів групи і напрямів діяльності, які забезпечують здатність установи надалі здійснювати операції і виконувати зобов’язання при настанні строку їх погашення;

(12) домовленості і заходи для зменшення ризику і левериджу;

(13) домовленості і заходи для реструктуризації зобов’язань;

(14) домовленості і заходи для реструктуризації напрямів діяльності;

(15) домовленості і заходи, необхідні для підтримання постійного доступу до інфраструктури фінансових ринків;

(16) домовленості і заходи, необхідні для підтримання постійного функціонування процесів діяльності установи, у тому числі інфраструктури і послуг IT;

(17) підготовчі домовленості для сприяння продажу активів або напрямів діяльності протягом періоду часу, необхідного для відновлення фінансової стабільності;

(18) інші управлінські дії або стратегії для відновлення фінансової стабільності і прогнозований фінансовий вплив цих дій або стратегій;

(19) підготовчі заходи, вжиті установою, або плани, які необхідно застосувати для сприяння імплементації плану відновлення платоспроможності, у тому числі заходи, необхідні для своєчасної рекапіталізації установи;

(20) рамку показників, що визначає точки, в яких можуть бути вчинені відповідні дії, зазначені у плані.

Органи з врегулювання можуть вимагати від установ надати для цілей складання і підтримання планів врегулювання, принаймні, таку інформацію:

(1) детальний опис організаційної структури установи, у тому числі список усіх юридичних осіб;

(2) визначення безпосередніх власників і відсоток голосуючих і не голосуючих акцій кожної юридичної особи;

(3) розташування, юрисдикція державної реєстрації, ліцензування і основного керівництва, пов’язаних з кожною юридичною особою;

(4) схему критичних операцій установи і основних напрямів діяльності, у тому числі істотні пакети активів і зобов’язань, пов’язані з такими операціями і напрямами діяльності, щодо юридичних осіб;

(5) детальний опис компонентів зобов’язань установи і всіх її юридичних осіб, з поділом, принаймні, за типом і сумами короткострокового і довгострокового боргу, забезпечених, незабезпечених і субординованих зобов’язань;

(6) детальну інформацію про зобов’язання установи, які є зобов’язаннями, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл;

(7) визначення процесів, необхідних для встановлення суб’єктів, яким установа надала забезпечення, особи, яка утримує забезпечення і юрисдикції, в якій знаходиться забезпечення;

(8) опис позабалансових ризиків установи і її юридичних осіб, у тому числі схему критичних операцій установи і основних напрямів діяльності;

(9) значні хеджування установи, у тому числі схему приналежності юридичним особам;

(10) визначення основних або найбільш критичних контрагентів установи і аналіз впливу неспроможності основних контрагентів на фінансовий стан установи;

(11) кожну систему, через яку установа здійснює значну кількість або значний обсяг торгових операцій, у тому числі схему їх приналежності юридичним особам установи, критичних операцій і основних напрямів діяльності;

(12) кожну систему платежів, клірингу і розрахунків, членом якої, прямо або опосередковано, є установа, у тому числі схему їх приналежності юридичним особам установи, критичних операцій і основних напрямів діяльності;

(13) детальний перелік і опис основних інформаційних систем управління, які використовує установа, у тому числі систем управління ризиками, систем бухгалтерського обліку, фінансової і регуляторної звітності, включно зі схемою їх приналежності юридичним особам установи, критичних операцій і основних напрямів діяльності;

(14) визначення власників систем, ідентифікованих у пункті (13), пов’язаних з ними угод про рівень обслуговування, і будь-яке програмне забезпечення і системи або ліцензії, у тому числі схему їх приналежності юридичним особам установи, критичних операцій і основних напрямів діяльності;

(15) ідентифікація юридичних осіб і схема їх призначення і взаємозв’язок і взаємозалежність різних юридичних осіб таких як:

- загальні або спільні персонал, засоби і системи;

- угоди про капітал, фінансування або ліквідність;

- існуючі або умовні кредитні експозиції;

- угоди про взаємні гарантії, угоди про взаємне забезпечення, положення про перехресне невиконання зобов’язань і угоди про неттінг;

- передача ризиків і угоди про каскадні торговельні операції; угоди про рівень обслуговування;

(16) компетентний орган та орган з врегулювання для кожної юридичної особи;

(17) член органу управління, відповідальний за надання інформації, необхідної для приготування плану врегулювання установи і, якщо це інші особи, - відповідальні за різних юридичних осіб, критичні операції й основні напрями діяльності;

(18) опис домовленостей, які застосовуються в установі для забезпечення того, щоб у випадку врегулювання орган з врегулювання мав усю необхідну інформацію, як встановлено органом з врегулювання, для застосування інструментів врегулювання і виконання повноважень щодо регулювання;

(19) усі угоди, укладені установами та їхніми юридичними особами з третіми сторонами, припинення яких може бути розпочато рішенням органів про застосування інструменту врегулювання разом з інформацією стосовно впливу наслідків припинення на застосування інструменту врегулювання;

(20) опис можливих джерел ліквідності для підтримки врегулювання;

(21) інформація про обтяження активів, активи з високим рівнем ліквідності, позабалансову діяльність, стратегії хеджування і практики бухгалтерського обліку.

При оцінюванні можливості проведення врегулювання установи або групи орган з врегулювання враховує:

При оцінюванні можливості проведення врегулювання групи, покликання на установу вважаються такими, що включають будь-яку установу або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), в рамках групи:

(1) міра, в якій установа може визначати основні напрями діяльності, критичні операції до юридичних осіб;

(2) міра відповідності правової і корпоративної структур основним напрямам діяльності і критичним операціям;

(3) міра, в якій наявні механізми забезпечують наявність основного персоналу, інфраструктури, фінансування, ліквідності і капіталу для підтримання і збереження основних напрямів діяльності і критичних операцій;

(4) міра, в якій угоди про надання послуг, що підтримує установа, повністю можуть бути виконані у випадку врегулювання установи;

(5) міра, в якій структура врядування установи відповідає цілям керування і забезпечення дотримання внутрішніх політик установи щодо її угод про рівень обслуговування;

(6) міра, в якій установа має процес передачі послуг, що надаються відповідно до угод про рівень обслуговування, третім сторонам у випадку відділення критично важливих функцій або основних напрямів діяльності;

(7) міра, в якій наявні плани і заходи у разі надзвичайних ситуацій для забезпечення постійного доступу до платіжних систем та систем розрахунку;

(8) відповідність інформаційних систем управління для забезпечення того, щоб органи з врегулювання могли зібрати точну і повну інформацію стосовно основних напрямів діяльності і критичних операцій, яка сприяє швидкому ухваленню рішень;

(9) здатність інформаційних систем управління надавати інформацію, необхідну для проведення ефективного врегулювання установи у будь-який час, навіть за умов, що швидко змінюються;

(10) міра, в якій установа провела випробування своїх інформаційних систем управління за стресових умов, як визначено органом з врегулювання;

(11) міра, в якій установа може забезпечити безперервність своїх інформаційних систем управління як для відповідної установи, так і для нової установи, у випадку, якщо критичні операції і основні напрями діяльності відокремлюються від решти операцій і напрямів діяльності;

(12) міра, в якій установа встановила відповідні процеси для забезпечення надання органам з врегулювання інформації, необхідної для визначення вкладників і сум, що покриваються схемами гарантування депозитів;

(13) якщо група використовує внутрішньогрупові гарантії, міра, в якій ці гарантії надаються за ринкових умов і системи управління ризиками щодо цих гарантій є стабільними;

(14) якщо група використовує каскадні транзакції, міра, в якій ці транзакції здійснюються за ринкових умов і системи управління ризиками щодо цих практик є стабільними;

(15) міра, в якій використання внутрішньогрупових гарантій або каскадних транзакцій обліку збільшує можливість поширення негативного ефекту на всю групу;

(16) міра, в якій організаційно-правова форма групи перешкоджає застосуванню інструментів врегулювання внаслідок кількості юридичних осіб, складності структури групи або труднощів у пристосуванні напрямів діяльності для суб’єктів групи;

(17) сума і тип зобов’язаннями, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, установи;

(18) якщо оцінка включає холдингову компанію зі змішаною діяльністю, міра, в якій врегулювання суб’єктів групи, які є установами або фінансовими установами, могло б негативно вплинути на нефінансову частину групи;

(19) наявність і стабільність угод про рівень обслуговування;

(20) наявність у органів третьої країни інструментів врегулювання, необхідних для підтримання дій з врегулювання органів Союзу з врегулювання і можливість застосування скоординованої дії між органами Союзу і третьої країни;

(21) можливість використання інструментів врегулювання у спосіб, що відповідає цілям врегулювання, враховуючи наявні інструменти і структуру установи;

(22) міра, в якій структура групи дозволяє органу з врегулювання врегулювати усю групу або один чи декілька суб’єктів групи, не спричиняючи суттєвого безпосереднього або опосередкованого негативного впливу на фінансову систему, довіру учасників ринку або економіку, маючи на меті максимізацію вартості групи в цілому;

(23) домовленості і засоби, які сприяють проведенню врегулювання, у випадках, якщо групи мають дочірні компанії, що мають осідок у різних юрисдикціях;

(24) ймовірність використання інструментів врегулювання у спосіб, що відповідає цілям врегулювання, враховуючи можливий вплив на кредиторів, контрагентів, клієнтів і працівників, а також можливі дії, які можуть застосувати органи третьої країни;

(25) міра, в якій вплив врегулювання установи на фінансову систему і на довіру учасників на фінансових ринках може бути відповідно оцінено;

(26) міра, в якій врегулювання установи могло б мати значний безпосередній або опосередкований негативний вплив на фінансову систему, довіру учасників ринку або економіку;

(27) міра, в якій взаємопов’язаність з іншими установами або фінансовими ринками могла б обмежуватися шляхом застосування інструментів врегулювання і виконання повноважень врегулювання;

(28) міра, в якій врегулювання установи могло б мати значний вплив на функціонування платіжних систем і систем розрахунку.