Держава-член може, враховуючи особливості свого національного банківського сектору, включаючи, зокрема, кількість суб’єктів врегулювання, які є G-SII або до яких застосовується стаття 45c(5) або (6), для яких національний орган з врегулювання встановлює вимогу, зазначену в статті 45e, встановлювати відсоток, зазначений у першому підпараграфі, на рівні, вищому ніж 30 %.
9. Орган з врегулювання повинен ухвалювати рішення, зазначені в параграфі 5 або 7, тільки після консультації з компетентним органом.
Ухвалюючи такі рішення, орган з врегулювання повинен також враховувати:
(a) глибину ринку для інструментів власних коштів та субординованих прийнятних інструментів суб’єкта врегулювання, формування ціни таких інструментів, якщо вони існують, та час, необхідний для виконання транзакцій, необхідних для цілей виконання рішення;
(b) суму інструментів прийнятних зобов’язань, які відповідають умовам, зазначеним у статті 72а Регламенту (ЄС) № 575/2013, решта строку погашення яких становить менше одного року від дати рішення, з огляду на кількісні коригування відповідно до вимог, зазначених у параграфах 5 та 7 цієї статті;
(c) доступність і суму інструментів, які виконують усі умови, зазначені у статті 72а Регламенту (ЄС) № 575/2013, окрім пункту (d) статті 72b(2) такого Регламенту;
(d) чи сума зобов’язань, які виключають з застосування повноваження на списання та конверсію відповідно до статті 44(2)або (3), та які, у звичайному провадженні щодо неплатоспроможності, мають однакову або нижчу черговість, ніж найвища черговість прийнятних зобов’язань, є суттєвою у порівнянні з власними коштами та прийнятними зобов’язаннями суб’єкта врегулювання. Якщо сума виключених зобов’язань не перевищує 5 % суми власних коштів та прийнятних зобов’язань суб’єкта врегулювання, виключена сума вважається несуттєвою. У разі перевищення граничного значення суттєвість виключених зобов’язань оцінюється органами з врегулювання;
(e) бізнес-модель, модель фінансування та профіль ризику суб’єкта врегулювання, а також його стабільність і здатність робити внесок до економіки; та
(f) вплив можливих витрат на реструктуризацію на рекапіталізацію суб’єкта врегулювання.
Стаття 45c. Встановлення мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань
1. Вимога, зазначена у статті 45(1), встановлюється органом з врегулювання після консультації з компетентним органом щонайменше на підставі таких критеріїв:
(a) необхідність забезпечення того, щоб групу врегулювання можна було б врегулювати із застосуванням інструментів врегулювання до суб’єкта врегулювання, у тому числі, де це доцільно, з інструментом внутрішнього визволу, у спосіб, який відповідає цілям врегулювання;
(b) необхідність забезпечення, у відповідних випадках, того, щоб суб’єкт врегулювання та його дочірні компанії, які є установами або суб’єктами, зазначеними у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), але не є суб’єктами врегулювання, мали достатньо власних коштів і прийнятних зобов’язань, щоб забезпечити, що, якщо потрібно було б застосувати до них інструмент внутрішнього визволу або повноваження на списання та конверсію відповідно, втрати можна було б поглинути і щоб можна було відновити загальне співвідношення капіталу та, якщо застосовно, коефіцієнт левериджа відповідних суб’єктів до рівня, необхідного для забезпечення їм можливості надалі виконувати умови дозволу і ведення діяльності, на яку вони мають дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС;
(c) необхідність забезпечення того, щоб, якщо план врегулювання передбачає можливість виключення певних класів прийнятних зобов’язань з інструменту внутрішнього визволу відповідно до умов статті 44(3) цієї Директиви або передання повністю отримувачу згідно з частковою передачею, суб’єкт врегулювання мав достатні власні кошти та інші прийнятні зобов’язання, щоб поглинути збитки і відновити загальне співвідношення капіталу та, якщо застосовно, коефіцієнт левериджу до рівня, необхідного для подальшого виконання умов дозволу і ведення діяльності, на яку вона має дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС;
(d) розмір, бізнес-модель та модель фінансування і профіль ризику суб’єкта;
(e) обсяг негативного впливу на фінансову стабільність, який могла б мати неспроможність суб’єкта, в тому числі, через ланцюгову реакцію для інших установ та суб’єктів, спричинену взаємопов’язаністю суб’єкта з такими іншими установами чи суб’єктами або з рештою фінансової системи.
2. Якщо план врегулювання передбачає вчинення дії з врегулювання або виконання повноваження щодо списання та конверсії відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59 згідно з відповідним сценарієм, зазначеним у статті 10(3), вимога, зазначена устатті 45(1), буде дорівнювати сумі, достатній для забезпечення того, щоб:
(a) збитки, які, відповідно до очікувань, будуть завдані, були поглинуті в повному обсязі ("поглинання збитків");
(b) суб’єкт врегулювання та його дочірні компанії, які є установами або суб’єктами, зазначеними у пунктах (b),(c)і (d)статті 1(1), але не є суб’єктами врегулювання, були рекапіталізовані до рівня, необхідного для забезпечення їм можливості надалі виконувати умови дозволу і ведення діяльності, на яку вони мають дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС або відповідного законодавчого акту на належний період, що не перевищує один рік ("ре капіталізація").
Якщо план врегулювання передбачає ліквідацію суб’єкта в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності або інших аналогічних національних процедур, орган з врегулювання повинен оцінити, чи виправдано обмеження вимоги, зазначеної у статті 45(1) для такого суб’єкта, щоб вона не перевищувала суму, достатню для поглинання збитків відповідно до пункту (a) першого підпараграфа.
Оцінка органу з врегулювання повинна, зокрема, оцінювати обмеження, зазначене у другому підпараграфі, з огляду та будь-який можливий вплив на фінансову стабільність та на ризик ланцюгової реакції для фінансової системи.
3. Для суб’єктів врегулювання сума, зазначена в першому підпараграфі параграфа 2, становить:
(a) для цілей розрахунку вимоги, зазначеної устатті 45(1), відповідно допункту (a) статті 45(2), суму:
(i) суми збитків, які необхідно поглинути у врегулюванні, що відповідає вимогам, зазначеним у пункті (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статті 104a Директиви 2013/36/ЄС суб’єкта врегулювання на консолідованому рівні групи врегулювання; та
(ii) суми рекапіталізації, що дозволяє групі врегулювання в результаті врегулювання відновити виконання вимоги до загального співвідношення капіталу, зазначеної у пункті (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 та вимоги, зазначеної у статті 104aДирективи 2013/36/ЄС, на консолідованому рівні групи врегулювання після втілення стратегії врегулювання, якій надається перевага; та
(b) для цілей розрахунку вимоги, зазначеної у статті 45(1), відповідно до пункту (b) статті 45(2), суму:
(i) суми збитків, яку необхідно поглинути у врегулюванні, що відповідає вимозі до рівня левериджу суб’єкта врегулювання, зазначеній у пункті (d) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 на консолідованому рівні групи врегулювання; та
(ii) суми рекапіталізації, що дозволяє групі врегулювання в результаті врегулювання відновити виконання вимоги до рівня левериджу, зазначеної у пункті (d) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 на консолідованому рівні групи врегулювання після втілення стратегії врегулювання, якій надається перевага.
Для цілей пункту (a)статті 45(2), вимога, зазначена у статті 45(1), виражається у процентному відношенні як сума, розрахована відповідно до пункту (a) першого підпараграфа цього параграфа, поділена на суму загальної експозиції до ризику.
Для цілей пункту (b) статті 45(2), вимога, зазначена у статті 45(1), виражається у процентному відношенні як сума, розрахована відповідно до пункту (b) першого підпараграфа цього параграфа, поділена на загальний показник експозиції.
При встановленні окремої вимоги, передбаченої у пункті (b) першого підпараграфа цього параграфа, орган з врегулювання враховує вимоги, зазначені у статтях 37(10), 44(5)і 44(8).
При встановленні сум рекапіталізації, зазначених у попередніх підпараграфах, орган з врегулювання:
(a) використовує останні надані значення загальної експозиції до ризику або загального показника експозиції, відкориговані відповідно до змін, спричинених діями з врегулювання, встановленими у плані врегулювання; та
(b) після консультацій з компетентним органом, коригує суму, що відповідає поточній вимозі, зазначеній у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС, в сторону зменшення або збільшення, щоб встановити вимогу, яку необхідно застосовувати до суб’єкта врегулювання після втілення стратегії врегулювання, якій надається перевага.
Орган з врегулювання повинен бути в змозі збільшувати вимогу, передбачену в пункті (a)(ii) першого підпараграфа, на належну суму, необхідну для того, щоб забезпечити, щоб після врегулювання суб’єкт був в змозі підтримувати достатню довіру учасників ринку протягом належного періоду, який не повинен перевищувати один рік.
Якщо застосовується шостий підпараграф цього параграфа, сума, зазначена у такому підпараграфі, дорівнює вимозі до комбінованого буферного капіталу, яку необхідно застосовувати після застосування інструментів врегулювання, з вирахуванням суми, зазначеної у пункті (a) пункту (6) статті 128 Директиви 2013/36/ЄС.
Сума, зазначена у шостому підпараграфі цього параграфа, коригується у сторону зменшення, якщо після консультацій з компетентним органом орган з врегулювання встановлює здійсненність і достовірність того, що менша сума була б достатньою, щоб підтримувати довіру учасників ринку та забезпечувати як подальше забезпечення критично важливих функцій установи або суб’єкта, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), так і їх доступ до фінансування без використання надзвичайної публічної фінансової підтримки, окрім внесків відповідно до механізму фінансування врегулювання відповідно до статті 44(5)і (8) та статті 101(2), після втілення стратегії врегулювання. Така сума коригується у сторону збільшення, якщо після консультацій з компетентним органом орган з врегулювання встановлює, що необхідна більша сума, щоб підтримувати довіру учасників ринку та забезпечувати як подальше забезпечення критично важливих функцій установи або суб’єкта, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), так і їх доступ до фінансування без використання надзвичайної публічної фінансової підтримки, окрім внесків відповідно з механізму фінансування врегулювання відповідно до статті 44(5) і (8) та статті 101(2), протягом належного періоду, який не повинен перевищувати один рік.
4. EBA розробляє проект регуляторних технічних стандартів для визначення методики, яка буде використовуватися органами з врегулювання для оцінювання вимоги, зазначеної у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС та вимоги до комбінованого буферного капіталу для суб’єктів врегулювання на консолідованому рівні групи врегулювання, якщо до групи врегулювання не застосовуються такі вимоги відповідно до зазначеної директиви.
EBA повинна надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 грудня 2019 року.
Комісії надано делеговані повноваження для ухвалення регуляторних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
5. Для суб’єктів врегулювання, до яких не застосовується стаття 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та які є частиною групи врегулювання, загальні активи яких перевищують 100 мільярдів євро, рівень вимоги, зазначений у параграфі 3 цієї статті, повинен щонайменше дорівнювати:
(a) 13,5 % при розрахуванні відповідно до пункту (a)статті 45(2); та
(b) 5 % при розрахуванні відповідно до пункту (a) статті 45(2).
Як відступ від статті 45b, суб’єкти врегулювання, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, повинні виконувати рівень вимоги, зазначений у першому підпараграфі цього параграфа, який дорівнює 13,5 % при розрахуванні відповідно до пункту (a)статті 45(2) та 5 % при розрахуванні відповідно до пункту (a) статті 45(2) з використанням власних коштів, субординованих прийнятних інструментів або зобов’язань, зазначених у статті 45b(3) цієї Директиви.
6. Орган з врегулювання може, після консультацій з компетентним органом, ухвалити рішення про застосування вимог, встановлених у параграфі 5 цієї статті, до суб’єкта врегулювання, до якого не застосовується стаття 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та який є частиною групи врегулювання, загальні активи якої є меншими 100 мільярдів євро, та яка за оцінкою органу з врегулювання з обґрунтованою імовірністю становитиме систематичний ризик у разі її неспроможності.
При ухваленні рішення, зазначеного в першому підпараграфі цього параграфа, орган з врегулювання враховує:
(a) рівень поширеності депозитів та відсутність боргових інструментів у моделі фінансування;
(b) рівень обмеження доступу до ринків капіталу для прийнятних зобов’язань;
(c) обсяг, в якому суб’єкт врегулювання покладається на основний капітал першого рівня для виконання вимог, зазначених у статті 45e.
Відсутність рішення відповідно до першого підпараграфа цього параграфа не обмежує рішення відповідно достатті 45b(5).
7. Для суб’єктів, які самі не є суб’єктами врегулювання, сума, зазначена в першому підпараграфі параграфа 2, становить:
(a) для цілей розрахунку вимоги, зазначеної у статті 45(1), відповідно до пункту (a)статті 45(2), суму:
(i) суми збитків, які необхідно поглинути, що відповідає вимогам, зазначеним у пункті (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статті 104a Директиви 2013/36/ЄС суб’єкта; та
(ii) суми рекапіталізації, що дозволяє суб’єкту відновити виконання вимоги до загального співвідношення капіталу, зазначеної у пункті (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013 та вимоги, зазначеної у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС, після здійснення повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59цієї Директиви або після врегулювання групи врегулювання; та
(b) для цілей розрахунку вимоги, зазначеної у статті 45(1), відповідно допункту (b) статті 45(2), суму:
(i) суми збитків, які необхідно поглинути, що відповідає вимозі до рівня левериджу суб’єкта, зазначеній у пункті (d) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013; та
(ii) суми рекапіталізації, що дозволяє суб’єкту відновити виконання вимоги до його рівня левериджу, зазначеної у пункті (d) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, після здійснення повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59цієї Директиви або після врегулювання групи врегулювання; та
Для цілей пункту (a)статті 45(2), вимога, зазначена у статті 45(1), виражається у процентному відношенні як сума, розрахована відповідно до пункту (a) першого підпараграфа цього параграфа, поділена на суму загальної експозиції до ризику.
Для цілей пункту (b)статті 45(2), вимога, зазначена у статті 45(1), виражається у процентному відношенні як сума, розрахована відповідно до пункту (b) першого підпараграфа цього параграфа, поділена на загальний показник експозиції.
При встановленні окремої вимоги, передбаченої у пункті (b) першого підпараграфа цього параграфа, орган з врегулювання враховує вимоги, зазначені у статтях 37(10), 44(5) і 44(8).
При встановленні сум рекапіталізації, зазначених у попередніх підпараграфах, орган з врегулювання:
(a) використовує останні надані значення загальної експозиції до ризику або загального показника експозиції, відкориговані відповідно до змін, спричинених діями, встановленими у плані врегулювання; та
(b) після консультацій з компетентним органом, коригує суму, що відповідає поточній вимозі, зазначеній у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС, в сторону зменшення або збільшення, щоб встановити вимогу, яку необхідно застосовувати до відповідного суб’єкта після здійснення повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59 цієї Директиви або після врегулювання групи врегулювання.
Орган з врегулювання повинен бути в змозі збільшувати вимогу, передбачену в пункті (a)(ii) першого підпараграфа цього параграфа, на належну суму, необхідну для того, щоб забезпечити, щоб після здійснення повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59 цієї Директиви суб’єкт був в змозі підтримувати достатню довіру учасників ринку протягом належного періоду, який не повинен перевищувати один рік.
Якщо застосовується шостий підпараграф цього параграфа, сума, зазначена у такому підпараграфі, дорівнює вимозі до комбінованого буферного капіталу, яку необхідно застосовувати після здійснення повноваження, зазначеного у статті 59 цієї Директиви або після врегулювання групи врегулювання, з вирахуванням суми, зазначеної у пункті (a) пункту (6) статті 128 Директиви 2013/36/ЄС.
Сума, зазначена у шостому підпараграфі цього параграфа, коригується у сторону зменшення, якщо після консультацій з компетентним органом орган з врегулювання встановлює здійсненність і достовірність того, що менша сума була б достатньою, щоб забезпечити довіру учасників ринку та забезпечувати як подальше забезпечення критично важливих функцій установи або суб’єкта, зазначених у пунктах (b), (c)і (d) статті 1(1), так і їх доступ до фінансування без використання надзвичайної публічної фінансової підтримки, окрім внесків відповідно до механізму фінансування врегулювання відповідно до параграфів 5 та 8 статті 44 та статті 101(2), після здійснення повноваження, зазначеного у статті 59 цієї Директиви або після врегулювання групи врегулювання. Така сума коригується у сторону збільшення, якщо після консультацій з компетентним органом орган з врегулювання встановлює, що необхідна більша сума, щоб підтримувати довіру учасників ринку та забезпечувати як подальше забезпечення критично важливих функцій установи або суб’єкта, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), так і їх доступу до фінансування без використання надзвичайної публічної фінансової підтримки, окрім внесків відповідно з механізму фінансування врегулювання відповідно до статті 44(5) і (8) та статті 101(2), протягом належного періоду, який не повинен перевищувати один рік.
8. Якщо орган з врегулювання очікує, що певні класи прийнятних зобов’язань з обґрунтованою імовірністю будуть повністю або частково виключені з внутрішнього визволу відповідно до статті 44(3) або передані повністю отримувачу згідно з частковою передачею, вимоги, зазначені у статті 45(1), будуть виконані з використанням власних коштів або інших прийнятних зобов’язань, які є достатніми для:
(a) покриття суми виключених зобов’язань, визначених відповідно до статті 44(3).
(b) забезпечення виконання умов, зазначених у параграфі 2.
9. Будь-які рішення органу з врегулювання про накладення мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань відповідно до цієї статті повинно містити причину для такого рішення, включаючи повне оцінювання елементів, зазначених у параграфах 2-8 цієї статті, та повинно переглядатися органом з врегулювання без невиправданої затримки, щоб відображати зміни у рівні вимог, зазначених у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС.
10. Для цілей параграфів 3 і 7 цієї статті, вимоги до капіталу тлумачать відповідно до застосування компетентним органом перехідних положень, встановлених у главах 1, 2 і 4 розділу I десятої частини Регламенту (ЄС) № 575/2013 та положень національного законодавства при виконанні можливостей, наданих компетентним органам зазначеним регламентом.
Стаття 45d. Встановлення мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань для суб’єктів врегулювання G-SII та істотних дочірніх компаній Союзу G-SII з-поза меж ЄС
1. Вимога, зазначена у статті 45(1), для суб’єкту врегулювання, що є G-SII або частиною G-SII, повинна складатися з:
(a) вимог, зазначених у статтях 92a та 494 Регламенту (ЄС) № 575/2013; та
(b) будь-яких додаткових вимог до власних коштів та прийнятних зобов’язань, встановлених органом з врегулювання, зокрема стосовно такого суб’єкта, відповідно до параграфа 3 цієї статті.
2. Вимога, зазначена у статті 45(1), для істотних дочірніх компаній Союзу G-SII з-поза меж ЄС, повинна складатися з:
(a) вимог, зазначених у статтях 92b та 494 Регламенту (ЄС) № 575/2013; та
(b) будь-яких додаткових вимог до власних коштів та прийнятних зобов’язань, встановлених органом з врегулювання, зокрема стосовно такої істотної дочірньої компанії, відповідно до параграфа 3 цієї статті, які необхідно виконати з використанням власних коштів та зобов’язань, які виконують умови статей 45f і 89(2).
3. Орган з врегулювання накладає додаткову вимогу до власних коштів та прийнятних зобов’язань, зазначену у пункті (b) параграфа 1 та пункті (b) параграфа 2, лише:
(a) якщо вимога, зазначена у пункті (a) параграфа 1 або пункті (a) параграфа 2 цієї статті є недостатньою для виконання умов, встановлених у статті 45c; та
(b) в обсязі, щоб забезпечити виконання умов, встановлених у статті 45c.
4. Для цілей статті 45h(2), якщо більше ніж один суб’єкт G-SII, що належить до тієї ж G-SII, є суб’єктом врегулювання, відповідні органи з врегулювання розраховують суму, зазначену в параграфі 3:
(a) для кожного суб’єкта врегулювання;
(b) для материнської компанії Союзу так, наче вона була б єдиним суб’єктом врегулювання G-SII.
5. Будь-яке рішення органу з врегулювання про накладення додаткової вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань відповідно до пункту (b) параграфа 1 цієї статті або пункту (b) параграфа 2 статті повинно містити причину для такого рішення, включаючи повне оцінювання елементів, зазначених у параграфі 3 цієї статті, та повинно переглядатися органом з врегулювання без невиправданої затримки, щоб відображати зміни у рівні вимог, зазначених у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС, які застосовуються до групи врегулювання або істотної дочірньої компанії Союзу G-SII з-поза меж ЄС.
Стаття 45e. Застосування мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань до суб’єктів врегулювання
1. Суб’єкти врегулювання повинні відповідати вимогам, встановленим у статтях 45b до статті 45d на консолідованій основі на рівні групи врегулювання.
2. Орган з врегулювання встановлює вимогу, зазначену встатті 45(1), для суб’єкта врегулювання на консолідованому рівні групи врегулювання відповідно до статті 45h, на основі вимог, встановлених у статтях 45b-45d на основі того, чи дочірні компанії третіх країн групи будуть врегульовані окремо відповідно до плану врегулювання.
3. Для груп врегулювання, визначених відповідно до пункту (b)пункту (83b) статті 2(1), відповідний орган з врегулювання вирішує, залежно від особливостей механізму солідарності та стратегії врегулювання, якій надається перевага, які суб’єкти у групі врегулювання повинні виконувати статтю 45c(3) і (5)тастаттю 45d(1), щоб забезпечити, щоб група врегулювання в цілому виконувала параграфи 1 та 2 цієї статті, та як такі суб’єкти повинні це робити у відповідності до плану врегулювання.
Стаття 45f. Застосування мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань до суб’єктів, які самі не є суб’єктами врегулювання
1. Установи, які є дочірніми компаніями суб’єкта врегулювання або суб’єкта третьої країни, але які самі не є суб’єктами врегулювання, повинні відповідати вимогам, встановленим у статті 45c, на індивідуальній основі.
Орган з врегулювання після консультації з компетентним органом може вирішити застосувати вимогу, встановлену в цій статті, до суб’єкта, зазначеного в пунктах (b), (c) або (d)статті 1(1), що є дочірньою компанією суб’єкта врегулювання, але сам не є суб’єктом врегулювання.
Як відступ від першого підпараграфа цього параграфа, материнські компанії Союзу, які самі не є суб’єктами врегулювання, але є дочірніми компаніями суб’єктів третьої країни, повинні відповідати вимогам, встановленим у статтях 45c і 45d, на консолідованій основі.
Для груп врегулювання, визначених відповідно до пункту (b)пункту (83b) статті 2(1), кредитні установи, які постійно афілійовані з центральним органом, але самі не є суб’єктами врегулювання, центральний орган, який сам не є суб’єктом врегулювання, та будь-які суб’єкти врегулювання, до яких не застосовуються вимоги відповідно до статті 45e(3), повинні відповідати вимогам, встановленим у статті 45c(7), на індивідуальній основі.
Вимоги, зазначені у статті 45(1) для суб’єкта, зазначеного у цьому параграфі, встановлюють у відповідності до статей 45h та 89, якщо застосовано, на основі вимог, встановлених у статті 45c.
2. Вимогу, зазначену встатті 45(1)для суб’єктів, зазначених у параграфі 1 цієї статті, виконують з використанням одного або декількох з наступних пунктів:
(a) зобов’язань:
(i) емітованих для суб’єкта врегулювання або придбаних ним, прямо або опосередковано через інших суб’єктів у тій самій групі врегулювання, які придбали зобов’язання у суб’єкта, до якого застосовується ця стаття, або емітованих для існуючого акціонера, який не є частиною тієї самої групи врегулювання, або придбаних таким акціонером, якщо виконання повноваження на списання або конверсію відповідно до статей 59-62 не впливають на контроль дочірньої компанії суб’єктом врегулювання;
(ii) виконують критерії прийнятності, зазначені у статті 72a Регламенту (ЄС) № 575/2013, за виключенням пунктів (b), (c), (k), (l) і (m) статті 72b(2) та статті 72b(3)-(5) згаданого регламенту;
(iii) мають, у звичайному провадженні щодо неплатоспроможності, нижчий пріоритет, ніж зобов’язання, які не відповідають умові, зазначеній у пункті (i), та не є прийнятними для вимог до власних коштів;
(iv) до яких застосовуються повноваження на списання або конверсію відповідно до статей 59-62 у спосіб, що відповідає стратегії врегулювання групи врегулювання, зокрема не впливаючи на контроль дочірньої компанії суб’єктом врегулювання;
(v) придбання права власності на які не фінансується прямо або опосередковано суб’єктом, до якого застосовується ця стаття;
(vi) які регулюються положеннями, які ані прямо, ані опосередковано не встановлюють, що зобов’язання були б відкликані, погашені, виплачені або викуплені достроково, якщо застосовно, суб’єктом, до якого застосовується ця стаття, окрім випадків неплатоспроможності або ліквідації такого суб’єкта, і такий суб’єкт іншим чином не передбачає таке встановлення;
(vii) які регулюються положенням, які не надають власнику право на прискорення майбутньої запланованої виплати відсотків або основної суми, окрім як у випадку неплатоспроможності або ліквідації суб’єкта, до якого застосовується ця стаття;
(viii) рівень виплати відсотків або дивідендів, якщо застосовно, за якими не змінюється на основі кредитного рейтинга суб’єкта, до якого застосовується ця стаття, або його материнської компанії;
(b) такі власні кошти:
(i) основний капітал першого рівня, та
(ii) інші власні кошти, які:
- емітовані для суб’єктів, включених до тієї самої групи врегулювання, або придбаних ними, або
- емітовані для суб’єктів, не включених до тієї самої групи врегулювання, або придбаних ними, якщо виконання повноваження на списання або конверсію відповідно до статей 59-62 не впливають на контроль дочірньої компанії суб’єктом врегулювання.
3. Орган з врегулювання дочірньої компанії, що не є суб’єктом врегулювання, може відмовитися від застосування цієї статті до такої дочірньої компанії, якщо:
(a) як дочірня компанія, так і суб’єкт врегулювання, мають осідок у тій самій державі-члені та не є частиної тієї самої групи врегулювання;
(b) суб’єкт врегулювання відповідає вимозі, зазначеній у статті 45e;
(c) відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або погашення зобов’язань суб’єктом врегулювання дочірній компанії, стосовно якої було здійснено встановлення відповідно до статті 59(3), зокрема, якщо дія з врегулювання здійснюється стосовно суб’єкта врегулювання;
(d) суб’єкт врегулювання доведе компетентному органу пруденційне управління дочірньою компанією та заявив, за згодою компетентного органу, що він гарантує зобов’язання, які бере на себе дочірня компанія, або що ризики дочірньої компанії є несуттєвими;
(e) процедури оцінювання ризику, вимірювання та контролю суб’єкта врегулювання поширюються на дочірню компанію;
(f) суб’єкт врегулювання утримує більше 50 % прав голосу, пов’язаних із акціями, в капіталі дочірньої компанії, або має право призначати чи відсторонювати більшість членів органу управління дочірньої компанії.
4. Орган з врегулювання дочірньої компанії, що не є суб’єктом врегулювання, може відмовитися від застосування цієї статті до такої дочірньої компанії, якщо:
(a) як дочірня компанія, так і її материнська компанія, мають осідок у тій самій державі-члені та не є частиною тієї самої групи врегулювання;
(b) материнська компанія відповідає на консолідованій основі вимозі, зазначеній у статті 45(1)у такій державі-члені;
(c) відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або погашення зобов’язань материнською компанією дочірній компанії стосовно чого було здійснено встановлення відповідно до статті 59(3), зокрема, якщо дія з врегулювання або повноваження, зазначені у статті 59(1), здійснюються стосовно материнської компанії;
(d) материнська компанія доведе компетентному органу пруденційне управління дочірньою компанією та заявила, за згодою компетентного органу, що вона гарантує зобов’язання, які бере на себе дочірня компанія, або що ризики дочірньої компанії є несуттєвими;
(e) процедури оцінювання ризику, вимірювання та контролю материнської компанії поширюються на дочірню компанію;
(f) материнська компанія утримує більше 50 % прав голосу, пов’язаних із акціями, в капіталі дочірньої компанії, або має право призначати чи відстороняти більшість членів органу управління дочірньої компанії.
5. Якщо виконані умови, встановлені у пунктах (a) і (b) параграфа 3, орган з врегулювання дочірньої компанії може дозволити, щоб вимога, зазначена у статті 45(1), виконувалася повністю або частково з гарантією, наданою суб’єктом врегулювання, яка виконує такі умови:
(a) гарантія надається щонайменше на суму, що дорівнює сумі вимоги, яку вона замінює;
(b) застосування гарантії, коли дочірня компанія не в змозі сплатити свої борги або інші зобов’язання при настанні їх строку погашення або встановлення відповідно до статті 59(3) стосовно дочірньої компанії, залежно від того, що настане раніше;
(c) гарантія забезпечена угодою про фінансове забезпечення, як визначено у пункті (a) статті 2 (1) Директиви 2002/47/ЄС принаймні на 50 % її суми;
(d) забезпечення гарантії виконує вимоги статті 197 Регламенту (ЄС) № 575/2013 та після застосування належного консервативного запасу міцності є достатнім для покриття суми, забезпеченої, як зазначено у пункті (c);
(e) забезпечення гарантії є необтяженим і, зокрема, не використовується як забезпечення будь-якої іншої гарантії;
(f) забезпечення має реальний строк погашення, що виконує ту саму умову до строку погашення, що зазначена у статті 72c(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013; та
(g) не існує жодних юридичних, регуляторних або операційних перепон для передачі забезпечення від суб’єкта врегулювання відповідній дочірній компанії, в тому числі у випадку вчинення дій з врегулювання стосовно суб’єкта врегулювання.
Для цілей пункту (g) першого підпараграфа, на запит органу з врегулювання, суб’єкт врегулювання надає незалежне письмовий та обґрунтований юридичний висновок або іншим чином переконливо демонструє, що не існує юридичних, регуляторних або операційних перепон для передачі забезпечення від суб’єкта врегулювання відповідній дочірній компанії.
6. EBA розробляє проект регуляторних технічних стандартів для визначення методів уникнення того, щоб інструменти, визнані для цілей статті опосередковано підписаними, частково або повністю, суб’єктом врегулювання, перешкоджали безперебійному втіленню стратегії врегулювання. Такі методи повинні, зокрема, забезпечити належну передачу збитків суб’єкту врегулювання та належну передачу капіталу від суб’єкта врегулювання до суб’єктів, які є частиною групи врегулювання, а самі не є суб’єктами врегулювання, та передбачити механізм уникнення подвійного урахування прийнятних інструментів, що визнаються для цілей цієї статті. Вони повинні складатися з режиму вирахування або еквівалентного надійного підходу та повинні забезпечувати для суб’єктів, які самі не є суб’єктами врегулювання, результат, еквівалентний результату повної прямої підписки суб’єкта врегулювання на прийнятні інструменти, визнані для цілей цієї статті.
EBA повинна надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 грудня 2019 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 45g. Звільнення для центрального органу та кредитних установ, постійно афілійованих з центральним органом
Орган з врегулювання може частково або повністю звільнити від застосування статті 45f центральний орган або кредитну установу, постійно афілійовану з центральним органом, якщо виконані усі наступні умови:
(a) кредитна установа і центральний орган підлягають нагляду того самого компетентного органу, мають осідок у тій самій державі-члені та є частиною тієї самої групи врегулювання;
(b) зобов’язання центрального органу та його постійно афілійованих кредитних установ є солідарними зобов’язаннями, або зобов’язання його постійно афілійованих кредитних установ є повністю гарантованими центральним органом;
(c) мінімальна вимога до власних коштів та прийнятних зобов’язань, платоспроможність та ліквідність центрального органу та постійно афілійованих кредитних установ моніторяться в цілому на підставі консолідованої бухгалтерської звітності таких установ;
(d) у випадку звільнення для кредитних установ, постійно афілійованих з центральним органом, керівництво центрального органу уповноважене видавати інструкції керівництву постійно афілійованих установ;
(e) відповідна група врегулювання відповідає вимозі, зазначеній у статті 45e(3); та
(f) відсутні наявні чи потенційні значні практичні або правові перешкоди для швидкого передання власних коштів або погашення зобов’язань між центральним органом і постійно афілійованими кредитними установами у випадку врегулювання.
Стаття 45h. Процедура встановлення мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань
1. Орган з врегулювання суб’єкта врегулювання, орган з врегулювання на рівні групи, якщо він є відмінним, а також органи з врегулювання, відповідальні за дочірні компанії групи врегулювання, до яких застосовується вимога, зазначена у статті 45f, на індивідуальній основі, повинні зробити все від них залежне для досягнення спільного рішення щодо:
(a) суми вимоги, яка застосовується на консолідованому рівні групи врегулювання для кожного суб’єкта врегулювання; та
(b) суми вимоги, що застосовується на індивідуальній основі до кожного суб’єкта групи врегулювання, що не є суб’єктом врегулювання.
Спільне рішення повинно забезпечувати виконання статей 45e та 45f, та повинно бути повністю обґрунтованим та надаватися:
(a) суб’єкту врегулювання його органом з врегулювання;
(b) суб’єктам групи врегулювання, які не є суб’єктом врегулювання, органом з врегулювання таких суб’єктів;
(c) материнській компанії Союзу, що належить до групи, органом з врегулювання суб’єкта врегулювання, якщо така материнська компанія сама не є суб’єктом врегулювання з тієї самої групи врегулювання.
Спільне рішення, ухвалене відповідно до цієї статті, може передбачати, що, якщо це відповідає стратегії врегулювання та достатні інструменти, що дотримуються статті 45f(2), не були придбані прямо або опосередковано суб’єктом врегулювання, вимоги, зазначені у статті 45c(7), частково виконуються дочірньою компанією з дотриманням статті 45f(2) за допомогою інструментів, емітованих для суб’єктів, що не належать до групи врегулювання, або придбаних ними.
2. Якщо більше ніж один суб’єкт G-SII, що належить до тієї ж G-SII, є суб’єктом врегулювання, органи з врегулювання, зазначені у параграфі 1, повинні обговорити та, у відповідних випадках, коли це відповідає стратегії врегулювання G-SII, погодити застосування статті 72е Регламенту (ЄС) № 575/2013 та коригування для скорочення або усунення різниці між сукупним розміром сум, зазначених у пункті (a) статті 45d(4) та статті 12a Регламенту (ЄС) № 575/2013 для окремих суб’єктів врегулювання, та сукупним розміром сум, зазначених у пункті (b)статті 45d(4) та статті 12a Регламенту (ЄС) № 575/2013.
Таке коригування може застосовуватися з урахуванням такого:
(a) коригування, яке може застосовуватися з огляду на різницю у розрахуванні загальної експозиції до ризику між відповідною державою-членом шляхом коригування рівня вимоги;
(b) коригування не застосовується для усунення різниці, отриманої в результаті експозиції між групами врегулювання.
Сукупний розмір сум, зазначених у пункті (a)статті 45d(4) цієї директиви та статті 12a Регламенту (ЄС) № 575/2013 для окремих суб’єктів врегулювання не повинен бути меншим, ніж сукупний розмір сум, зазначених у пункті (b) статті 45d(4) цієї директиви та статті 12a Регламенту (ЄС) № 575/2013.
3. За відсутності такого спільного рішення протягом чотирьох місяців рішення ухвалюється відповідно до параграфів 4-6.
4. Якщо спільне рішення не ухвалено протягом чотирьох місяців через відсутність згоди щодо консолідованої вимоги до групи врегулювання, зазначеної у статті 45e, рішення ухвалюється щодо такої вимоги органом з врегулювання суб’єкта врегулювання після належного врахування:
(a) оцінювання суб’єктів групи врегулювання, які не є суб’єктом врегулювання, проведеного відповідним органом з врегулювання таких суб’єктів;
(b) висновку органу з врегулювання на рівні групи, якщо він є відмінним від органу з врегулювання суб’єкта врегулювання.
Якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з органів з врегулювання передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання суб’єкта врегулювання повинен відстрочити своє рішення та зачекати, поки EBA ухвалить будь-яке рішення згідно зі статтею 19(3) зазначеного Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA.
Рішення EBA повинні враховувати пункти (a) та (b) першого підпараграфа:
Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні Регламенту (ЄС) № 1093/2010. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця.
Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення.
У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця з моменту направлення питання застосовується рішення органу з врегулювання суб’єкта врегулювання.
5. Якщо спільне рішення не ухвалено протягом чотирьох місяців через відсутність згоди щодо рівня вимоги, зазначеної у статті 45f, що буде застосовуватися до суб’єкта групи врегулювання на індивідуальній основі, рішення ухвалюється органом з врегулювання такого суб’єкта, якщо виконані усі наступні умови:
(a) думки та сумніви, висловлені у письмовій формі органом з врегулювання суб’єкта врегулювання, були належним чином враховані; та
(b) якщо орган з врегулювання на рівні групи відмінний від органу з врегулювання суб’єкта врегулювання, думки та сумніви, висловлені у письмовій формі органом з врегулювання на рівні групи, були належним чином враховані.
Якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду орган з врегулювання суб’єкта врегулювання або орган з врегулювання на рівні групи передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, органи з врегулювання, відповідальні за дочірні компанії на індивідуальній основі, повинні відстрочити свої рішення та зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинні ухвалити свої рішення відповідно до рішення EBA. Рішення EBA повинні враховувати пункти (a) та (b) першого підпараграфа:
Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні Регламенту (ЄС) № 1093/2010. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця.
Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення.
Орган з врегулювання суб’єкта врегулювання або орган з врегулювання на рівні групи не повинен передавати питання до EBA для обов’язкової медіації, якщо рівень, встановлений органом з врегулювання дочірньої компанії:
(a) знаходиться в межах 2 % загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013 вимоги, зазначеної у статті 45e; та
(b) відповідає статті 45c(7).
У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення органів з врегулювання дочірніх компаній.
Спільне рішення та будь-які рішення, ухвалені за відсутності спільного рішення, необхідно регулярно переглядати та, якщо необхідно, оновлювати.
6. Якщо спільне рішення не ухвалено протягом чотирьох місяців через відсутність згоди щодо рівня консолідованої вимоги до групи врегулювання та рівня вимоги, що буде застосовуватися до суб’єктів групи врегулювання на індивідуальній основі, застосовуються наступні умови:
(a) рішення повинно ухвалюватися на рівні вимоги, що буде застосовуватися до дочірніх компаній групи врегулювання на індивідуальній основі відповідно до параграфа 5;
(b) рішення повинно ухвалюватися на рівні консолідованої вимоги до групи врегулювання відповідно до параграфа 4;
7. Спільне рішення, зазначене у параграфі 1, та будь-які рішення, ухвалені органами з врегулювання, зазначеними у параграфах 4, 5 та 6 за відсутності спільного рішення, є обов’язковим до виконання відповідними органами з врегулювання.
Спільне рішення та будь-які рішення, ухвалені за відсутності спільного рішення, необхідно регулярно переглядати та, якщо необхідно, оновлювати.
8. Органи з врегулювання у взаємодії з компетентними органами вимагають і перевіряють, щоб суб’єкти виконували вимогу, зазначену у статті 45(1), і ухвалювали будь-яке рішення відповідно до цієї статті паралельно з розробкою та підтриманням планів врегулювання.
Стаття 45i. Наглядова звітність та публічне розкриття вимоги
1. Суб’єкти, зазначені устатті 1(1), до яких застосовується вимога, зазначена у статті 45(1), повинні звітувати своїм компетентним органам та органам врегулювання про таке:
(a) суми власних коштів, які, якщо застосовно, виконують умови пункту (b) статті 45f(2) цієї директиви, та суми прийнятних зобов’язань, а також вираження таких сум відповідно до статті 45(2) цієї директиви після застосування вирахування відповідно до статей 72e-72j Регламенту (ЄС) № 575/2013;
(b) суми зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл;
(c) для елементів, зазначених у пунктах (a) і (b):
(i) їхній склад, включаючи профіль їхніх строків погашення,
(ii) їхню черговість у звичайних провадженнях щодо неплатоспроможності, та
(iii) чи вони регулюються законодавством третьої країни та, якщо так, якої третьої країни та чи вони містять договірні умови, зазначені у статті 55(1) цієї директиви, пунктах (p) та (q) статті 52(1) та пунктах (n) і (o) статті 63 Регламенту (ЄС) № 575/2013.
Зобов’язання щодо звітування про суми інших зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, зазначені у пункті (b) першого підпараграфа цього параграфа, не застосовується до суб’єктів, які на дату звітування такої інформації утримують суми власних коштів та прийнятних зобов’язань в розмірі щонайменше 150 % вимоги, зазначеної у статті 45(1), розрахованої відповідно до пункту (a) першого підпараграфа цього параграфа.
2. Суб’єкти, зазначені в параграфі 1, повинні звітувати:
(a) принаймні що півроку інформацію, зазначену в пункті (a) параграфа 1, та
(b) принаймні щороку інформацію, зазначену в пунктах (b) і (c) параграфа 1.
Однак, на запит компетентного органу або органу з врегулювання, суб’єкти, зазначені в параграфі 1, повинні звітувати інформацію, зазначену в параграфі 1 частіше.
4. Параграфи 1 та 3 цієї статті не застосовуються до суб’єктів, план врегулювання яких передбачає, що суб’єкт повинен бути ліквідований в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності.
5. EBA розробляє проект імплементаційного технічного стандарту для визначення уніфікованих зразків звітності, інструкцій та методики використання зразків, частоти та строків звітування, означень та рішень IT для наглядових звітів, зазначених у параграфах 1 і 2.
Такі проекти імплементаційних технічних стандартів повинні визначати стандартизований спосіб надання інформації щодо черговості елементів, зазначених у пункті (c) параграфа 1, застосовної у національних провадженнях щодо неплатоспроможності у кожній державі-члені.
Для установ і суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c)і (d)статті 1(1) цієї директиви, до яких застосовується стаття 92a та стаття 92b Регламенту (ЄС) № 575/2013, такі проекти імплементаційних технічних стандартів повинні, якщо застосовно, узгоджуватися з імплементаційними технічними стандартами, ухваленими відповідно до статті 430 зазначеного регламенту.
EBA повинна надати Комісії такі імплементаційні технічні стандарти до 28 червня 2020 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
6. EBA розробляє проект імплементаційних технічних стандартів для визначення уніфікованих форматів розкриття, частоти і пов’язаних інструкцій у відповідності до яких буде здійснюватися розкриття, що вимагається відповідно до параграфа 3.
Такі уніфіковані формати розкриття повинні передавати достатньо повну та порівнювану інформацію для оцінювання профілю ризику суб’єктів, зазначених у статті 1(1), та рівня виконання ними застосовної вимоги зазначеної у статті 45e або статті 45f. Якщо застосовно, формати розкриття повинні бути у формі таблиць.
Для установ і суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1) цієї директиви, до яких застосовується стаття 92a та стаття 92b Регламенту (ЄС) № 575/2013, такі проекти імплементаційних технічних стандартів повинні, якщо застосовно, узгоджуватися з імплементаційними технічними стандартами, ухваленими відповідно до статті 434a зазначеного регламенту.
EBA повинна надати Комісії такі імплементаційні технічні стандарти до 28 червня 2020 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
7. Якщо були імплементовані дії з врегулювання або виконані повноваження на списання або конверсію, зазначені у статті 59, вимоги щодо публічного розкриття, зазначені в параграфі 3, застосовуються з дати кінцевого терміну для виконання вимог статті 45e або статті 45f, зазначених у статті 45m.
Стаття 45j. Звітування EBA
1. Органи з врегулювання повинні повідомити EBA про мінімальну вимогу до власних коштів та прийнятних зобов’язань, яка була встановлена відповідно до статті 45e або статті 45fдля кожного суб’єкта у їхній юрисдикції.
2. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів з метою встановлення уніфікованих зразків звітності, інструкцій та методики використання зразків, частоти та строків звітування, означень та рішень IT для визначення і передачі EBA інформації органами з врегулювання, у співпраці з компетентними органами для цілей параграфа 1.
EBA повинна надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 45k. Порушення мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань
1. Будь-яке порушення мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань, зазначене устатті 45e або статті 45f, розглядається відповідними органами на підставі щонайменше одного з таких пунктів:
(a) повноважень щодо подолання або усунення перешкод для можливості врегулювання відповідно до статей 17 та 18;
(b) повноважень, зазначених у статті 16a;
(c) заходів, зазначених у статті 104 Директиви 2013/36/ЄС;
(d) заходів раннього втручання відповідно до статті 27;
(e) адміністративних санкції й інших адміністративних заходів відповідно до статей 110 та 111.
Відповідні органи можуть також проводити оцінювання того, чи установа або суб’єкт, зазначені у пунктах (b), (c) та (d) статті 1(1), є неспроможними або імовірно стануть неспроможними відповідно до статті 32, 32a або статті 33, якщо застосовно;
2. Органи з врегулювання та компетентні органи консультують один одного щодо того, чи вони виконують відповідні повноваження, зазначені в параграфі 1.
Стаття 45I. Звіти
1. EBA у співпраці з компетентними органами та органами з врегулювання щороку представляє Комісії звіт з оцінкою щонайменше щодо таких питань: