Стаття 74. Оцінювання відмінностей у ставленні
1. З метою оцінити, чи було б кращим ставлення до акціонерів і кредиторів, якби установа, яка підлягає врегулюванню, розпочала б звичайне провадження щодо неплатоспроможності, у тому числі, але не обмежуючись, для цілей статті 73, держави-члени повинні забезпечити, щоб незалежна особа провела оцінювання якомога швидше після здійснення дії або дій з врегулювання. Це оцінювання повинно бути відокремленим від оцінювання, що здійснюється відповідно до статті 36.
2. Оцінювання відповідно до параграфа 1 встановлює:
(a) ставлення до акціонерів і кредиторів або відповідних схем гарантування депозитів, якщо установа, яка підлягає врегулюванню, щодо якої було застосовано дію або дії з врегулювання, розпочала б звичайне провадження щодо неплатоспроможності на момент ухвалення рішення, вказаного у статті 82;
(b) фактичне ставлення до акціонерів і кредиторів установи, яка підлягає врегулюванню, під час врегулювання; і
(c) будь-які відмінності між ставленням відповідно до пункту (a) і ставленням відповідно до пункту (b).
3. Оцінювання повинно:
(a) припускати, що установа, яка підлягає врегулюванню, щодо якої було застосовано дію або дії з врегулювання, розпочала б звичайне провадження щодо неплатоспроможності на момент ухвалення рішення відповідно до статті 82;
(b) припускати, що дія або дії з врегулювання не застосовувалися б;
(c) не брати до уваги будь-яке надання надзвичайної публічної фінансової підтримки установі, яка підлягає врегулюванню.
4. EBA може розробити проект регуляторних технічних стандартів для визначення методики проведення оцінювання відповідно до цієї статті, зокрема, методики оцінювання ставлення до акціонерів і кредиторів, якщо установа, яка підлягає врегулюванню, розпочала б звичайне провадження щодо неплатоспроможності на момент ухвалення рішення відповідно достатті 82.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 75. Гарантії захисту для акціонерів і кредиторів
Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку, якщо оцінювання, яке проводиться відповідно до статті 74, встановлює, що будь-який акціонер або кредитор, зазначений у статті 73, або схема гарантування депозитів відповідно до статті 109(1)зазнали більших збитків, ніж ті, що мали б місце у випадку ліквідації в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності, вони мали б право на виплату різниці від механізмів фінансування врегулювання.
Стаття 76. Гарантії захисту для контрагентів у випадку часткової передачі
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб засоби захисту відповідно до параграфа 2 застосовувалися за таких обставин:
(a) орган з врегулювання передає певну частину, але не усі активи, права або зобов’язання установи, яка підлягає врегулюванню, іншому суб’єкту або, при застосуванні інструменту врегулювання, від перехідної установи або суб’єкта управління активами іншій особі;
(b) орган з врегулювання виконує повноваження, зазначені у пункті (f) статті 64(1).
2. Держави-члени забезпечують відповідний захист таких угод і контрагентів за цими угодами:
(a) угодами про забезпечення, за умовами яких, у вигляді забезпечення особі належить фактичний або умовний відсоток в активах або правах, які підлягають передачі, незалежно від того, чи цей відсоток забезпечений спеціальними активами або правами, чи заставою зі змінним складом або подібними угодами;
(b) угодами про фінансове забезпечення у формі передачі права власності, за якими забезпечення гарантії або покриття виконання визначених зобов’язань надається шляхом передачі суб’єктом, який надає забезпечення, повної власності на активи суб’єкту, який отримує забезпечення, на умовах, які визначають що суб’єкт, який отримує забезпечення, передає активи, якщо виконуються такі визначені зобов’язання;
(c) угодами про зарахування зустрічних вимог, за якими щодо двох або більше вимог чи зобов’язань, які існують між установою, яка підлягає врегулюванню, та контрагентом, можна провести взаємозалік;
(d) угодами про неттінг;
(e) облігаціями з покриттям;
(f) угодами про структуроване фінансування, у тому числі сек’юритизацію та інструменти, які застосовуються для хеджування, що є невід’ємною частиною пулу забезпечення фінансового покриття, та які відповідно до національного законодавства, подібно до облігацій з покриттям, охоплюють надання та утримування забезпечення стороною угоди або довірителем, агентом чи призначеною особою.
Форма захисту, яка є доцільною для категорій угод, зазначених у пунктах (a)-(f) цього параграфа, додатково зазначена у статтях 77-80, і є предметом обмежень відповідно до статей 68-71.
3. Вимогу відповідно до параграфа 2 застосовують незалежно від кількості сторін, які беруть участь в угодах і незалежно від того, чи угоди:
(a) створені у вигляді договору, трастів або інших засобів, або виникають автоматично відповідно до законодавства;
(b) виникають відповідно до законодавства іншої держави-члена або третьої країни або регулюються повністю або частково таким законодавством.
4. Комісія ухвалює делеговані акти відповідно до статті 115, що додатково визначають категорії угод, які підпадають під дію пунктів (a)-(f) параграфа 2 цієї статті.
Стаття 77. Захист угод про фінансове забезпечення, взаємозалік і неттінг
1. Держави-члени повинні забезпечити відповідний захист угод про фінансове забезпечення у формі передачі права власності, угод про зарахування зустрічних вимог або неттінг для запобігання передачі певної частини, але не усіх прав і зобов’язань, що захищаються відповідно до угоди про фінансове забезпечення у формі передачі права власності, угоди про взаємозалік або угоди про неттінг між установою, яка підлягає врегулюванню, та іншою особою, а також зміну або припинення прав і зобов’язань, які захищаються відповідно до такої угоди про фінансове забезпечення у формі передачі права власності, угоди про взаємозалік або угоди про взаємні компенсації, шляхом використання додаткових повноважень.
Для цілей першого підпараграфа права і зобов’язання визнаються захищеними відповідно до такої угоди, якщо сторони цієї угоди мають право на зарахування або неттінг таких прав і зобов’язань.
2. Незважаючи на параграф 1, якщо це необхідно для забезпечення доступності гарантованих депозитів, орган з врегулювання може:
(a) передавати гарантовані депозити, які є частиною будь-якої з угод, зазначених у параграфі 1, без передачі інших активів, прав або зобов’язань, які є частиною тієї ж угоди; та
(b) передавати, змінювати або припиняти такі активи, права або зобов’язання без передачі гарантованих депозитів.
Стаття 78. Захист угод про забезпечення
1. Держави-члени повинні забезпечити належний захист зобов’язань, забезпечених відповідно до угоди про забезпечення, щоб запобігти:
(a) передачі активів, які забезпечують зобов’язання, крім випадків, коли це зобов’язання і вигоди забезпечення також передаються;
(b) передачі забезпечених зобов’язань, крім випадків, коли вигоди забезпечення також передаються;
(c) передачі вигод забезпечення, крім випадків, коли забезпечене зобов’язання також передається; або
(d) зміні або припиненню договору про забезпечення шляхом використання додаткових повноважень, якщо внаслідок цієї зміни або припинення зобов’язання перестає бути забезпеченим.
2. Незважаючи на параграф 1, якщо це необхідно для забезпечення доступності гарантованих депозитів, орган з врегулювання може:
(a) передавати гарантовані депозити, які є частиною будь-якої з угод, зазначених у параграфі 1, без передачі інших активів, прав або зобов’язань, які є частиною тієї ж угоди; та
(b) передавати, змінювати або припиняти ці активи, права або зобов’язання без передачі гарантованих депозитів.
Стаття 79. Захист структурованих фінансових угод і облігацій з покриттям
1. Держави-члени повинні забезпечити відповідний захист структурованих фінансових угод, у тому числі угод, зазначених у пунктах (e)і (f)статті 76(2), щоб не допустити:
(a) передачі певної частини, але не усіх активів, прав і зобов’язань, які є частиною структурованої фінансової угоди, у тому числі, угод, зазначених у пунктах (e)і (f) статті 76(2), стороною яких є установа, яка підлягає врегулюванню;
(b) припинення або зміни, шляхом використання додаткових повноважень, активів, прав і зобов’язань, які є частиною структурованої фінансової угоди, у тому числі, угод, зазначених у пунктах (e) і (f) статті 76(2), стороною яких є установа, яка підлягає врегулюванню.
2. Незважаючи на параграф 1, якщо це необхідно для забезпечення доступності гарантованих депозитів, орган з врегулювання може:
(a) передавати гарантовані депозити, які є частиною будь-якої з угод, зазначених у параграфі 1, без передачі інших активів, прав або зобов’язань, які є частиною тієї ж угоди; та
(b) передавати, змінювати або припиняти такі активи, права або зобов’язання без передачі гарантованих депозитів.
Стаття 80. Часткова передача: захист торговельних систем, систем клірингу і розрахунків
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб застосування інструменту врегулювання не вплинуло на функціонування систем і правила систем, що підпадають під дію Директиви 98/26/ЄС, якщо орган з врегулювання:
(a) передає певну частину, але не усі активи, права або зобов’язання установи, яка підлягає врегулюванню, іншому суб’єкту; або
(b) використовує повноваження відповідно до статті 64скасовувати або змінювати умови договору, стороною якого є установа, яка підлягає врегулюванню, або замінювати установу отримувачем в якості сторони договору.
2. Зокрема, передача, скасування або зміна відповідно до параграфа 1 цієї статті не відкликає доручення щодо передачі всупереч статті 5Директиви 98/26/ЄС, і не змінює або не заперечує можливість виконання доручень щодо передачі і неттінгу відповідно до статей 3 і 5 цієї Директиви, використання коштів, цінних паперів або кредитних інструментів відповідно до вимог статті 4або захист забезпечення відповідно до вимог статті 9.
ГЛАВА VIII
Процедурні зобов’язання
Стаття 81. Вимоги до повідомлень
1. Держави-члени члени вимагають, щоб орган управління установи або будь-якого суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), повідомляв компетентний орган, якщо він вважає, що установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), є неспроможними або імовірно стануть неспроможними у розумінні статті 32(4).
2. Компетентні органи інформують відповідні органи з врегулювання про будь-які повідомлення, отримані відповідно до параграфа 1 цієї статті, і про будь-які заходи із запобігання кризі або будь-які дії відповідно до статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, які повинні вжити установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1) цієї Директиви.
3. Якщо компетентний орган або орган з врегулювання встановлює, що умови, зазначені у пункті (a) і (b) статті 32(1), виконуються щодо установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), він без зволікань повідомляє про це встановлення такі органи, якщо це не той самий орган:
(a) орган з врегулювання цієї установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або(d)статті 1(1);
(b) компетентний орган цієї установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1);
(c) компетентний орган філії цієї установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1);
(d) орган з врегулювання філії цієї установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1, (1)
(e) центральний банк;
(f) схему гарантування депозитів, з якою пов’язана кредитна установа, якщо це необхідно для виконання функцій схеми гарантування депозитів;
(g) орган, відповідальний за механізми фінансування врегулювання, якщо це необхідно для виконання функцій механізму фінансування врегулювання;
(h) якщо застосовно, орган з врегулювання на рівні групи;
(i) компетентне міністерство;
(j) орган консолідованого нагляду, якщо установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1) цієї Директиви, підлягають нагляду на консолідованій основі відповідно до глави 3 розділу VII Директиви 2013/36/ЄС; і
(k) ESRB і призначений державний макропруденційний орган.
4. Якщо передача інформації, зазначена у параграфах 3(f) і 3(g), не гарантує належний рівень конфіденційності, компетентний орган або орган з врегулювання встановлює альтернативні процедури комункації, які дозволяють досягнути тих же цілей, однак забезпечують належний рівень конфіденційності.
Стаття 82. Рішення органу з врегулювання
1. Після отримання повідомлення від компетентного органу відповідно до параграфа 3 статті 81 або за власної ініціативи орган з врегулювання встановлює згідно зі статтею 32(1) і статтею 33, чи умови, зазначені у цьому параграфі, виконуються щодо установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1).
2. Рішення щодо застосування або незастосування дії з врегулювання щодо установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), містить таку інформацію:
(a) підстави цього рішення, у тому числі встановлення того, чи установа виконує або не виконує умови врегулювання;
(b) дію, яку орган з врегулювання має намір вчинити, у відповідних випадках, встановлення щодо застосування ліквідації, призначення адміністратора або будь-який інший захід відповідно до застосовних звичайних проваджень щодо неплатоспроможності або, згідно зі статтею 37(9), відповідно до національного законодавства.
3. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення процедур і змісту відповідно до таких вимог:
(a) повідомлення відповідно до статті 81(1), (2) і (3);
(b) повідомлення про призупинення відповідно до статті 83.
EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 83. Процедурні зобов’язання органів з врегулювання
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб після застосування дії з врегулювання органи з врегулювання виконували вимоги, встановлені у параграфах 2, 3 і 4, як тільки це буде практично можливо.
2. Орган з врегулювання повідомляє установу, яка підлягає врегулюванню, і такі органи, якщо це не той самий орган:
(a) компетентний орган для установи, яка підлягає врегулюванню;
(b) компетентний орган філії установи, яка підлягає врегулюванню;
(c) центральний банк;
(d) схему гарантування депозитів, з якою пов’язана кредитна установа, яка підлягає врегулюванню;
(e) орган, відповідальний за механізми фінансування врегулювання;
(f) якщо застосовно, орган з врегулювання на рівні групи;
(g) компетентне міністерство;
(h) орган консолідованого нагляду, якщо за установою, яка підлягає врегулюванню, здійснюється нагляд на консолідованій основі відповідно до глави 3 розділу VII Директиви 2013/36/ЄС;
(i) призначений державний макропруденціальний орган і ESRB;
(j) Комісію, Європейський Центральний Банк, ESMA, європейський наглядовий орган (Європейську організацію страхування та пенсійного забезпечення) ("EIOPA"), створений Регламентом (ЄС) № 1094/2010 і EBA;
(k) якщо установою, яка підлягає врегулюванню, є установа, визначена у статті 2(b) Директиви 98/26/ЄС - операторів систем, у яких вона бере участь.
3. Повідомлення відповідно до параграфа 2 включає копію доручення або інструменту, на основі яких здійснюються відповідні повноваження, і зазначає дату, з якої застосовуються дія або дії з врегулювання.
4. Орган з врегулювання публікує або забезпечує публікацію копії доручення або інструменту, на основі яких застосовується дія з врегулювання, або повідомлення, в якому стисло описано вплив дії з врегулювання, зокрема, вплив на роздрібних клієнтів і, якщо застосовно, умови і період призупинення або обмеження, зазначені у статтях 69, 70 і 71, у такий спосіб:
(a) на офіційному вебсайті;
(b) на офіційному вебсайті компетентного органу, якщо він відмінний від органу з врегулювання, і на вебсайті EBA;
(c) на вебсайті установи, яка підлягає врегулюванню;
(d) якщо акції, інші інструменти власності або боргові інструменти установи, яка підлягає врегулюванню, допущені до торгівлі на регульованих ринках, у спосіб, який використовують для розкриття регульованої інформації про установу, яка підлягає врегулюванню, відповідно до статті 21(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/109/ЄС (- 12).
5. Якщо акції, інструменти власності або боргові інструменти не допущені до торгівлі на регульованих ринках, орган з врегулювання забезпечує, щоб документи, які підтверджують застосування інструментів, зазначених у параграфі 4, були надіслані акціонерам і кредиторам установи, яка підлягає врегулюванню, які можуть бути визначені через реєстри або бази даних установи, яка підлягає врегулюванню, до яких має доступ орган з врегулювання.
Стаття 84. Конфіденційність
1. Вимоги щодо професійної таємниці є обов’язковими для таких осіб:
(a) органів з врегулювання;
(b) компетентних органів і EBA;
(c) компетентних міністерств;
(d) надзвичайних керівників або тимчасових адміністраторів, призначених відповідно до цієї Директиви;
(e) потенційних набувачів, з якими зв’язуються компетентні органи або до яких звертаються органи з врегулювання, незалежно від того, чи цей зв’язок або це звернення було здійснено як підготовку до використання інструменту продажу бізнесу, а також незалежно від того, чи звернення призвело до придбання;
(f) аудиторів, бухгалтерів, юрисконсультів і професіональних консультантів, оцінювачів й інших експертів, які прямо або опосередковано залучені органами з врегулювання, компетентними органами, компетентними міністерствами або потенційними набувачами, зазначеними у пункті (e);
(g) органів, які управляють схемами гарантування депозитів;
(h) органів, які управляють системами компенсацій інвесторам;
(i) органу, відповідального за механізми фінансування врегулювання;
(j) центральних банків та інших органів, залучених у процес врегулювання;
(k) перехідної установи або суб’єкта управління активами;
(l) будь-яких інших осіб, які надають або надавали послуги, прямо або опосередковано, постійно або тимчасово, особам, зазначеним у пунктах (a)-(k);
(m) вищого керівництва, членів органу управління і працівників органів або суб’єктів, зазначених у пунктах (a)-(k), під час або після їх призначення.
2. З метою забезпечення дотримання вимог конфіденційності, визначених у параграфах 1 і 3, особи, зазначені у пунктах (a), (b), (c), (g), (h), (j) і (k) параграфа 1, забезпечують запровадження внутрішніх правил, у тому числі правил щодо забезпечення конфіденційності інформації між особами, безпосередньо залученими у процес врегулювання.
3. Без обмеження загального характеру вимог відповідно до параграфа 1, особам, зазначеним у цьому параграфі, забороняється розголошувати конфіденційну інформацію, отриману під час провадження їхньої професійної діяльності або від компетентного органу чи органу з врегулювання, у зв’язку з його функціями відповідно до цієї Директиви, будь-якій особі або органу, крім випадків, коли це відбувається під час виконання їхніх функцій відповідно до цієї Директиви або в стислому чи загальному викладі, що унеможливлює виявлення цих окремих установ або суб’єктів, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), або за явної попередньої згоди органу з врегулювання, або установи чи суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), які надали інформацію.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб особи, зазначені у параграфі 1, не розголошували конфіденційну інформацію, і були оцінені можливі наслідки розголошення інформації для суспільних інтересів щодо фінансової, монетарної або економічної політики, для комерційних інтересів фізичних і юридичних осіб, для цілей проведення перевірок, розслідувань і аудитів.
Процедура перевірки наслідків розголошення інформації включає конкретне оцінювання наслідків розкриття змісту і деталей плану відновлення платоспроможності і врегулювання, зазначеного у статтях 5, 7, 10, 11 і 12, а також результат оцінювання, проведеного відповідно до статей 6, 8 і 15.
Будь-яка особа або суб’єкт, зазначені у параграфі 1, несуть цивільно-правову відповідальність відповідно до національного законодавства у разі порушення цієї статті.
4. Ця стаття не перешкоджає:
(a) працівникам і експертам органів або суб’єктів, зазначених у пунктах (a)-(j) параграфа 1, обмінюватися інформацією між собою в межах кожного органу або суб’єкта; або
(b) органам з врегулювання і компетентним органам, у тому числі їхнім працівникам і експертам, обмінюватися інформацією між собою і з іншими органами з врегулювання Союзу, іншими компетентними органами Союзу, компетентними міністерствами, центральними банками, схемами гарантування депозитів, схемами компенсацій інвесторам, органами, відповідальними за звичайні провадження щодо неплатоспроможності, органами, відповідальними за підтримання стабільності фінансової системи у державах-членах шляхом використання макропруденційних правил, особами, відповідальними за проведення обов’язкового аудиту фінансової звітності, EBA або, відповідно до статті 98, органами третіх країн, які виконують функції, еквівалентні функціям органів з врегулювання, або, відповідно до жорстких вимог конфіденційності, потенційним набувачем з метою планування або здійснення дії з врегулювання.
5. Незважаючи на будь-яке інше положення цієї статті, держави-члени можуть дозволити обмін інформацією з такими суб’єктами:
(a) відповідно до жорстких вимог конфіденційності, з будь-якою іншою особою, якщо це необхідно для планування або здійснення дії з врегулювання;
(b) парламентськими комітетами розслідування у їхній державі-члені, рахунковими палатами у їхній державі-члені й іншими суб’єктами, відповідальними за розслідування у їхній державі-члені, згідно з належними умовами; і
(c) державними органами, відповідальними за контроль платіжних систем, органами, відповідальними за звичайні провадження щодо неплатоспроможності, органами, яким доручено публічно-правовий обов’язок здійснення нагляду за іншими суб’єктами фінансового сектора, органами, відповідальними за здійснення нагляду за фінансовими ринками і страховими компаніями, а також інспекторами, які діють від їхнього імені, органами держав-членів, відповідальними за підтримання стабільності фінансової системи у державах-членах шляхом використання макропруденційних правил, органами, відповідальними за захист стабільності фінансових систем, і особами, відповідальними за проведення обов’язкових аудитів;
6. Ця стаття не обмежує національне законодавство щодо розголошення інформації для цілей судових проваджень у кримінальних і цивільних справах.
7. До 3 липня 2015 року EBA повинне видати настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо способу надання інформації: в стислому або загальному викладі для цілей параграфа 3.
ГЛАВА IX
Право на оскарження і виключення інших дій
Стаття 85. Судове схвалення ex-ante і права на оскарження рішення
1. Держави-члени можуть вимагати, щоб рішення про вжиття заходів із запобігання кризі або заходів з управління кризою підпадало під судове схвалення ex-ante, за умови, що стосовно рішення про вжиття заходу з управління кризами відповідно до національного законодавства, процедура, пов’язана з поданням заявки на схвалення і судовий розгляд, відбувається без затримки.
2. Держави-члени передбачають у національному законодавстві право на оскарження рішення про вжиття заходу із запобігання кризі або рішення про виконання будь-якого повноваження, відмінного від заходу з управління кризою, відповідно до цієї директиви.
3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кожна особа, якої стосується рішення про вжиття заходу з управління кризою, мала право на оскарження цього рішення. Держави-члени повинні забезпечити, щоб судовий нагляд здійснювався невідкладно і щоб національні суди використовували комплексні економічні оцінки фактів, наведених органом з врегулювання, беручи їх за основу власної оцінки.
4. До права на оскарження відповідно до параграфа 3 застосовуються такі положення:
(a) подання апеляційної скарги не передбачає автоматичне призупинення дії оскаржуваного рішення;
(b) рішення органу з врегулювання підлягає негайному виконанню і є підставою для спростовної презумпції, що призупинення його виконання суперечило б інтересам суспільства.
Якщо необхідно захистити інтереси третіх осіб, які діють добросовісно, і які придбали акції, інші інструменти власності, активи, права або зобов’язання установи, яка підлягає врегулюванню, на підставі використання інструментів врегулювання і виконання повноважень щодо врегулювання органом з врегулювання, скасування рішення органу з врегулювання не впливає на адміністративні дії або транзакції, які здійснює орган з врегулювання на підставі скасованого рішення. В такому випадку засоби правового захисту у зв’язку з неправомірним рішенням або дією органів з врегулювання обмежуються компенсацією збитків, яких зазнав заявник в результаті рішення або дії.
Стаття 86. Обмеження інших судових проваджень
1. Без обмеження пункту (b) статті 82(2), держави-члени повинні забезпечити щодо установи, яка підлягає врегулюванню, або установи чи суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), щодо яких було встановлено, що виконуються умови врегулювання, щоб звичайні провадження щодо неплатоспроможності не були розпочаті, окрім як за ініціативи органу з врегулювання, і щоб рішення, відповідно до якого установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), підлягають звичайним провадженням щодо неплатоспроможності, було ухвалено лише за згодою органу з врегулювання.
2. Для цілей параграфа 1 держави-члени повинні забезпечити, щоб:
(a) компетентні органи і органи з врегулювання були без зволікань повідомлені про будь-яку заяву про відкриття звичайного провадження щодо неплатоспроможності щодо установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), незалежно від того, чи установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), підлягають врегулюванню, або від того, чи рішення було оприлюднено відповідно до статті 83(4) і(5);
(b) заява не розглядалася, крім випадків, коли повідомлення відповідно до пункту (a) було зроблено і за однієї з таких обставин:
(i) орган з врегулювання повідомив органи, відповідальні за звичайні провадження щодо неплатоспроможності про те, що він не має наміру вживати будь-які дії з врегулювання щодо установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або(d)статті 1(1);
(ii) завершився семиденний період з дати отримання повідомлення, зазначеного у пункті (a).
3. Без порушення будь-яких обмежень щодо виконання забезпечувальних інтересів, накладених відповідно до статті 70, держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі необхідності для ефективного застосування інструментів врегулювання і повноважень щодо врегулювання органи з врегулювання могли подати заяву до суду про надання відстрочки на відповідний період часу відповідно до поставленої цілі щодо будь-якої судової дії або судового провадження, стороною яких є або стає установа, яка підлягає врегулюванню.
РОЗДІЛ V
ВРЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСКОРДОННОЇ ГРУПИ
Стаття 87. Загальні принципи вироблення й ухвалення рішень за участі більше однієї держави-члена
Держави-члени повинні забезпечити, щоб при ухваленні рішень або застосуванні дії відповідно до цієї Директиви, що можуть вплинути на одну або більше інших держав-членів, їхні органи враховували такі загальні принципи:
(a) необхідність ефективності вироблення й ухвалення рішень і підтримання витрат врегулювання на мінімальному рівні при застосуванні дії з врегулювання;
(b) своєчасне ухвалення рішень і здійснення дій, в разі необхідності, з урахуванням терміновості;
(c) співпрацю органів з врегулювання, компетентних органів й інших органів для забезпечення скоординованого й ефективного ухвалення рішень і застосування дій;
(d) чітке визначення завдань і обов’язків відповідних органів у кожній державі-члені;
(e) належне врахування інтересів держав-членів, в яких засновані материнські компанії Союзу, зокрема, вплив будь-якого рішення, дії або бездіяльності на фінансову стабільність, фіскальні ресурси, фонд врегулювання, схему гарантування депозитів або схему компенсацій інвесторам цих держав-членів;
(f) належне врахування інтересів кожної окремої держави-члена, в якій має осідок дочірня компанія, зокрема, вплив будь-якого рішення, дії або бездіяльності на фінансову стабільність, фіскальні ресурси, фонд врегулювання, схему гарантування депозитів або систему компенсацій інвесторам цих держав-членів;
(g) належне врахування інтересів кожної держави-члена, в якій розташовані істотні філії, зокрема, вплив будь-якого рішення, дії або бездіяльності на фінансову стабільність цих держав-членів;
(h) належне врахування цілей збалансування інтересів різних зацікавлених держав-членів і уникнення несправедливого завдання шкоди або несправедливого захисту інтересів окремих держав-членів, у тому числі уникнення несправедливого розподілу тягаря між державами-членами;
(i) зобов’язання відповідно до цієї Директиви щодо консультування з будь-яким органом перед ухваленням будь-якого рішення або застосуванням дії означає, принаймні, що таке зобов’язання щодо консультування з цим органом стосовно цих елементів запропонованого рішення або дії, що має або, ймовірно, матиме вплив на:
(i) материнську компанію Союзу, дочірню компанію або філію; і
(ii) стабільність держави-члена, в якій заснована або розташована материнська компанія Союзу, дочірня компанія або філія;
(j) врахування органами з врегулювання при застосуванні дій з врегулювання планів врегулювання, зазначених у статті 13, і дотримання цих планів, крім випадків, коли органи з врегулювання вважають, беручи до уваги обставини справи, що цілі врегулювання буде досягнуто ефективніше шляхом застосування дій, не передбачених у планах врегулювання;
(k) вимогу забезпечення прозорості - щоразу, коли запропоноване рішення або запропонована дія, ймовірно, вплине на фінансову стабільність, фіскальні ресурси, фонд врегулювання, схему гарантування депозитів або систему компенсацій інвесторам будь-якої відповідної держави-члена; та
(l) визнання, що координація і співпраця, ймовірно, сприятимуть зниженню загальних витрат врегулювання.
Стаття 88. Колегії з врегулювання
1. Відповідно до статті 89, органи з врегулювання на рівні групи створюють колегії з врегулювання для виконання завдань, зазначених у статтях 12, 13, 16, 18, 45-45h, 91 і 92, і, у відповідних випадках, для забезпечення співпраці і координації з органами з врегулювання у третій країні.
Зокрема, колегії з врегулювання забезпечують органам з врегулювання на рівні групи, іншим органам з врегулювання і, у відповідних випадках, компетентним органам і органам консолідованого нагляду рамкові умови для виконання таких завдань:
(a) обміну відповідною інформацією для розроблення планів врегулювання групи, для застосування щодо груп підготовчих і превентивних повноважень і для врегулювання групи;
(b) розроблення планів врегулювання групи відповідно до статей 12 і 13;
(c) оцінювання можливості проведення врегулювання груп відповідно до статті 16;
(d) виконання повноважень щодо подолання або усунення перешкод у можливості проведення врегулювання груп відповідно до статті 18;
(e) ухвалення рішення про створення схеми врегулювання групи відповідно до статті 91 або 92;
(f) досягнення згоди щодо схеми врегулювання групи, запропонованої відповідно достатті 91 або 92;
(g) координування зв’язків з громадськістю щодо стратегій і схем врегулювання групи;
(h) координування використання механізмів фінансування, створених відповідно до розділу VII;
(i) встановлення мінімальних вимог для груп на консолідованому рівні і на рівні дочірніх компаній відповідно до статей 45-45h.
Крім того, колегії з врегулювання можна використовувати як форум для обговорення питань, які стосуються врегулювання транскордонної групи.
2. Членами колегії з врегулювання є:
(a) орган з врегулювання на рівні групи;
(b) органи з врегулювання кожної держави-члена, в якій заснована дочірня компанія, що підлягає нагляду на консолідованій основі;
(c) органи з врегулювання держав-членів, у яких заснована материнська компанія однієї або більше установ групи, яка є суб’єктом відповідно допункту (d) статті 1(1);
(d) органи з врегулювання держав-членів, в яких розташовані істотну філії;
(e) орган консолідованого нагляду і компетентні органи держав-членів, якщо орган з врегулювання є членом колегії з врегулювання. Якщо компетентним органом держави-члена не є центральний банк цієї держави-члена, компетентний орган може ухвалити рішення про супроводження його представником центрального банку держави-члена;
(f) компетентні міністерства, якщо органи з врегулювання, які є членами колегії з врегулювання, не є компетентними міністерствами;
(g) орган, відповідальний за схему гарантування депозитів держави-члена, якщо орган з врегулювання цієї держави-члена є членом колегії з врегулювання;
(h) EBA, відповідно до параграфа 4.
3. Органи з врегулювання третіх країн, якщо материнська компанія або установа, що має осідок у Союзі, має дочірню установу або філію, які вважалися б значними, якби були розташовані у Союзі, можуть, на їхнє прохання бути запрошені до участі у роботі колегії з врегулювання у ролі спостерігачів, за умови, що до них на думку органу з врегулювання на рівні групи застосовуються вимоги до конфіденційності, еквівалентні вимогам, встановленим у статті 98.
4. EBA сприяє забезпеченню і моніторингу ефективного, дієвого і послідовного функціонування колегій з врегулювання, беручи до уваги міжнародні стандарти. З цією метою EBA запрошується до участі у засіданнях колегії з врегулювання. EBA не має права голосу, якщо голосування відбувається в рамках колегій з врегулювання.
5. Орган з врегулювання на рівні групи виконує функції голови колегії з врегулювання. Відповідно до таких посадових повноважень, він:
(a) затверджує письмові домовленості і процедури щодо функціонування колегії з врегулювання після консультації з іншими членами колегії з врегулювання;
(b) координує усю діяльність колегії з врегулювання;
(c) скликає і очолює усі засідання й заздалегідь інформує усіх членів колегії з врегулювання про організацію засідань колегії з врегулювання, основні питання, які виносяться на обговорення, і пункти, які буде розглянуто;
(d) повідомляє членів колегії з врегулювання про будь-які заплановані засідання, щоб вони змогли подати заявку на участь;
(e) вирішує, яких членів і спостерігачів запросити відвідати певні засідання колегій з врегулювання на основі конкретних потреб, беручи до уваги актуальність питання, яке виноситься на обговорення, для цих членів і спостерігачів, зокрема потенційний вплив на фінансову стабільність у відповідних державах-членах;
(f) своєчасно інформує усіх членів колегії про рішення і результати цих засідань.
Члени, які беруть участь у роботі колегії з врегулювання, тісно співпрацюють між собою.
Незважаючи на пункт (e), органи з врегулювання мають право брати участь у засіданнях колегії з врегулювання, коли серед питань порядку денного розглядається вироблення й ухвалення спільних рішень або питання щодо суб’єкта групи, розташованого в їхній державі-члені.
6. Органи з врегулювання на рівні групи не зобов’язанні створювати колегію з врегулювання, якщо інші групи або колегії виконують ті ж функції і завдання, зазначені у цій статті, і дотримуються усіх умов і процедур, встановлених у цій статті і статті 90, у тому числі умов і процедур стосовно членства й участі у колегіях з врегулювання. У такому випадку усі покликання на колегії з врегулювання у цій директиві слід розуміти як покликання на ці інші групи або колегії.
7. Беручи до уваги міжнародні стандарти, EBA розробляє проекти регуляторних стандартів з метою визначення способу функціонування колегій з врегулювання для виконання завдань, зазначених у параграфі 1.
EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 89. Європейські колегії з врегулювання
1. Якщо установа третьої країни або материнська компанія третьої країни має дочірні компанії, засновані у Союзі, або материнські компанії Союзу, засновані у двох або більше державах-членах, або дві чи більше філій Союзу, які вважаються значними двома або більше державами-членами, органи з врегулювання в державах-членах, в яких розташовані ці суб’єкти або в яких розташовані ці істотні філії, створюють одну єдину Європейську колегію з врегулювання.
2. Європейська колегія з врегулювання, зазначена у параграфі 1 цієї статті, виконує функції і завдання, зазначені у статті 88, щодо суб’єктів, зазначених у параграфі 1 цієї статті, та їхніх філій, якщо ці завдання стосуються останніх.
Завдання, зазначені в першому підпараграфі цього параграфа, включають встановлення вимоги, зазначеної у статтях 45-45h.
При встановленні вимоги, зазначеної у статтях 45-45h, члени Європейської колегії з врегулювання враховують глобальну стратегію врегулювання, ухвалену органами третіх країн, у разі її наявності.
Якщо, відповідно до глобальної стратегії врегулювання, дочірні компанії, засновані у Союзі або материнська компанія Союзу та її дочірні установи не є суб’єктами врегулювання, а члени Європейської колегії з врегулювання погодяться з такою стратегією, дочірні компанії, засновані у Союзі або, на консолідованій основі, материнська компанія Союзу повинні виконувати вимогу статті 45f(1) шляхом випуску інструментів, зазначених у пунктах (a) та(b) статті 45f(2) своїй кінцевій материнській компанії, заснованій у тій самі третій країні, або дочірнім компаніям такої кінцевої материнської компанії, заснованій у тій самій третій країні або іншим установам за умови, встановленої у пунктах (a)(i)та (b)(ii)статті 45f(2).
3. Якщо лише одна материнська компанія Союзу утримує усі дочірні компанії Союзу установи третьої країни або материнської компанії третьої країни, Європейську колегію з врегулювання очолює орган з врегулювання держави-члена, в якій заснована материнська компанія Союзу.
Якщо перший підпараграф не застосовується, орган з врегулювання материнської компанії Союзу або дочірньої компанії Союзу з найвищою загальною вартістю утримуваних балансових активів очолює Європейську колегію з врегулювання.
4. Держави-члени можуть за взаємною згодою усіх відповідних сторін відмовитися від вимоги щодо створення Європейської колегії з врегулювання, якщо інша група або колегія виконує ті ж функції і завдання, зазначені у цій статті, і дотримується усіх умов і процедур, встановлених у цій статті і статті 90, у тому числі умов і процедур стосовно членства й участі у Європейській колегії з врегулювання. У такому випадку усі покликання на Європейські колегії з врегулювання у цій Директиві слід також розуміти як покликання на ці інші групи або колегії.
5. З урахуванням параграфів 3 і 4 цієї статті, Європейська колегія з врегулювання діє відповідно до статті 88.
Стаття 90. Обмін інформацією
1. Відповідно до статті 84, органи з врегулювання і компетентні органи надають один одному на вимогу всю відповідну інформацію для виконання завдань інших органів відповідно до цієї Директиви.
2. Орган з врегулювання на рівні групи координує потік усієї відповідної інформації між органами з врегулювання. Зокрема, орган з врегулювання на рівні групи своєчасно надає органам з врегулювання у інших державах-членах усю необхідну інформацію з метою сприяння виконанню завдань, зазначених у пунктах (b)-(i) другого підпараграфа статті 88(1).
3. У разі направлення запиту на інформацію, надану органом з врегулювання третьої країни, органу з врегулювання необхідно отримати згоду органу з врегулювання третьої країни на подальше передання цієї інформації, окрім випадків, коли орган з врегулювання третьої країни уже дав згоду на подальше передання цієї інформації.
Органи з врегулювання не зобов’язані передавати інформацію, надану органом з врегулювання третьої країни, якщо орган з врегулювання третьої країни не дав згоду на її подальшу передачу.
4. Органи з врегулювання обмінюються інформацією з компетентним міністерством, якщо вона стосується рішення або питання, яке вимагає повідомлення, консультації або згоди компетентного міністерства чи може вплинути на бюджетні кошти.
Стаття 91. Врегулювання групи за участю дочірньої компанії групи
1. Якщо орган з врегулювання вирішує, що установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або(d) статті 1(1), які є дочірніми компаніями, що належать до групи, виконують умови, зазначені у статті 32 або 33, цей орган без зволікань надає органу з врегулювання на рівні групи, якщо це не той самий орган, органу консолідованого нагляду і членам колегії з врегулювання щодо цієї групи таку інформацію:
(a) рішення про те, що установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), виконують умови, зазначені у статті 32 або 33;
(b) дії з врегулювання або заходи щодо неплатоспроможності, які органи з врегулювання вважають доцільними для цієї установи або цього суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або(d) статті 1(1).
2. Отримавши повідомлення відповідно до параграфа 1, орган з врегулювання на рівні групи після консультацій з іншими членами відповідної колегії з врегулювання оцінює ймовірний вплив дій з врегулювання або інших заходів, повідомлених відповідно до пункту (b) параграфа 1, на групу і суб’єктів групи у інших державах-членах і, зокрема, чи дії з врегулювання або інші заходи можуть призвести до виконання умов врегулювання щодо суб’єкта групи в іншій державі-члені.
3. Якщо орган з врегулювання на рівні групи після консультацій з іншими членами колегії з врегулювання оцінює, що дії з врегулювання або інші заходи, повідомлені відповідно до пункту (b) параграфа 1, можливо, не призведуть до виконання умов, встановлених у статті 32 або 33, щодо суб’єкта групи в іншій державі-члені, орган з врегулювання, відповідальний за цю установу або цей суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), може застосовувати дії з врегулювання або вживати інші заходи, про які він повідомив відповідно до пункту (b) параграфа 1 цієї статті.
4. Якщо орган з врегулювання на рівні групи після консультацій з іншими членами колегії з врегулювання, оцінює, що дії з врегулювання або інші заходи, повідомлені відповідно до пункту (b) параграфа 1 цієї статті, можуть призвести до виконання умов, встановлених у статті 32 або 33, щодо суб’єкта групи в іншій державі-члені, орган з врегулювання на рівні групи повинен не пізніше ніж через 24 години після отримання повідомлення згідно з параграфом 1 запропонувати схему врегулювання групи і представити її колегії з врегулювання. Цей період у 24 години може бути продовжено за згодою органу з врегулювання, який здійснив повідомлення відповідно до параграфа 1 цієї статті.
5. Якщо орган з врегулювання на рівні групи не провів оцінювання протягом 24 годин або протягом довшого періоду, узгодженого після отримання повідомлення відповідно до параграфа 1, орган з врегулювання, який здійснив повідомлення відповідно до параграфа 1, може застосувати дії з врегулювання або вживати інші заходи, про які він повідомив відповідно до пункту (b) цього параграфа.
6. Схема врегулювання групи відповідно до вимог параграфа 4 повинна:
(a) враховувати плани врегулювання, зазначені у статті 13, і дотримуватися цих планів, крім випадків, коли органи з врегулювання оцінюють, враховуючи обставини справи, що цілі врегулювання будуть досягнуті ефективніше шляхом застосування дій, не передбачених у планах врегулювання;
(b) окреслювати дії з врегулювання, які повинні застосувати відповідні органи з врегулювання щодо материнської компанії Союзу або окремих суб’єктів групи для виконання цілей і принципів врегулювання, зазначених у статтях 31 і 34;
(c) визначати спосіб координування дій з врегулювання;
(d) створювати фінансовий план, який бере до уваги план врегулювання групи, принципи розподілу відповідальності, встановлені відповідно до пункту (f)статті 12(3), і взаємну підтримку згідно зі статтею 107.
7. Відповідно до параграфа 8, схема врегулювання групи набирає форму спільного рішення органу з врегулювання на рівні групи і органів з врегулювання, відповідальних за дочірні компанії, на які поширюється схема врегулювання групи.
EBA може на вимогу органу з врегулювання допомагати органам з врегулювання у досягненні спільного рішення згідно зі статтею 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
8. Якщо орган з врегулювання не погоджується зі схемою врегулювання групи, запропонованою органом з врегулювання на рівні групи, або відступає від неї чи вважає, що з причин фінансової стабільності, щодо установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), необхідно застосувати незалежні дії з врегулювання або вжити заходи, відмінні від запропонованих у схемі, він детально викладає причини незгоди або причини відступу від схеми врегулювання групи, повідомляє орган з врегулювання на рівні групи й інші органи з врегулювання, на які поширюється схема врегулювання групи, про причини й інформує їх про дії, які він застосує, або заходи, які він вживатиме. Викладаючи причини незгоди, цей орган з врегулювання повинен враховувати плани врегулювання відповідно до статті 13, потенційний вплив на фінансову стабільність у відповідних державах-членах, а також потенційні наслідки дій і заходів для інших частин групи.
9. Органи з врегулювання, які не висловили незгоду відповідно до параграфа 8, можуть досягти спільного рішення щодо схеми врегулювання групи стосовно суб’єктів групи, які знаходяться в їхній державі-члені.
10. Спільне рішення, зазначене в параграфі 7 або 9, і рішення, ухвалені компетентними органами за відсутності спільного рішення, зазначені в параграфі 8, вважаються остаточними і повинні застосовуватися органами з врегулювання у відповідних державах-членах.
11. Органи виконують всі дії відповідно до цієї статті без зволікань, беручи до уваги невідкладність ситуації.
12. У будь-якому випадку, коли схема врегулювання групи не виконується і органи з врегулювання застосовують дії з врегулювання щодо будь-якого суб’єкта групи, ці органи з врегулювання тісно співпрацюють в рамках колегії з врегулювання з метою досягнення скоординованої стратегії врегулювання для усіх суб’єктів групи, які є неспроможними або імовірно стануть неспроможними.
13. Органи з врегулювання, які застосовують будь-які дії з врегулювання щодо суб’єкта групи, регулярно надають членам колегії з врегулювання повну інформацію про ці дії і заходи, а також поточний прогрес їх застосування.
Стаття 92. Врегулювання групи
1. Якщо орган з врегулювання на рівні групи вирішує, що материнська компанія Союзу, за яку він несе відповідальність, виконує умови, зазначені у статті 32 або 33, цей орган без зволікань надає інформацію, зазначену у пунктах (a) і(b) статті 91(1), органу консолідованого нагляду, якщо це не той самий орган, й іншим членам колегії з врегулювання відповідної групи.
Дії з врегулювання або заходи щодо неплатоспроможності для цілей пункту (b)статті 91(1) можуть включати імплементацію схеми врегулювання групи, складеної відповідно до статті 91(6), за таких обставин:
(a) дії з врегулювання або інші заходи на рівні материнської компанії, про які повідомлено відповідно до пункту (b) статті 91(1), можуть призвести до виконання умов, встановлених у статті 32 або 33, щодо суб’єкта групи в іншій державі-члені;
(b) дії з врегулювання або інші заходи лише на рівні материнської компанії не достатні для стабілізації ситуації або імовірно не призведуть до оптимального результату;
(c) одна або декілька дочірніх компаній виконують умови, зазначені у статті 32 або 33, відповідно до встановлення органу з врегулювання, відповідального за ці дочірні компанії; або
(d) дії з врегулювання чи інші заходи на рівні групи є корисними для дочірніх компаній групи за відповідного застосування схеми врегулювання групи.
2. Якщо дії, запропоновані органом з врегулювання на рівні групи відповідно до параграфа 1, не включають схему врегулювання групи, орган з врегулювання на рівні групи ухвалює рішення після консультацій з членами колегії з врегулювання.
Рішення органу з врегулювання на рівні групи враховує: