Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року про встановлення рамок для відновлення платоспроможності і врегулювання кредитних установ та інвестиційних фірм і внесення змін та доповнень до Директиви Ради 82/891/ЄЕС та директив 2001/24/ЄС, 2002/47/ЄС, 2004/25/ЄС, 2005/56/ЄС, 2007/36/ЄС, 2011/35/ЄС, 2012/30/ЄС і 2013/36/ЄС та регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 та (ЄС) № 648/2012

4. Відповідно до статті 37(7), будь-яка компенсація, сплачена перехідною установою, повинна надходити на користь:

(a) власників акцій або інструментів власності, якщо передача перехідній установі була здійснена шляхом передачі акцій або інструментів власності, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, від власників цих акцій або інструментів до перехідної установи;

(b) установи, яка підлягає врегулюванню, якщо передача перехідній установі була здійснена шляхом передачі деяких або всіх активів чи зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню, до перехідної установи.

5. Застосовуючи інструмент перехідної установи, орган з врегулювання може здійснити повноваження щодо передачі більше ніж один раз з метою здійснення додаткових передач акцій або інших інструментів власності, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, або, в залежності від випадку, активів, прав або зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню.

6. Після застосування інструменту перехідної установи орган з врегулювання може:

(a) повернути права, активи чи зобов’язання від перехідної установи до установи, яка підлягає врегулюванню, або повернути акції чи інші інструменти власності початковим власникам, а установа, яка підлягає врегулюванню, або початкові власники будуть зобов’язані прийняти будь-які такі активи, права або зобов’язання чи акції, або інші інструменти власності за умови виконання умов, встановлених у параграфі 7;

(b) передати акції або інші інструменти власності, чи активи, права або зобов’язання від перехідної установи до третьої особи.

7. Органи з врегулювання можуть здійснювати повернення акцій або інших інструментів власності, активів, прав або зобов’язань від перехідної установи за принаймні однієї з таких обставин:

(a) можливість того, що певні акції та інші інструменти власності, активи, права або зобов’язання можуть бути повернутими, чітко визначена в інструменті, за допомогою якого була здійснена передача;

(b) певні акції або інші інструменти власності, активи, права або зобов’язання фактично не входять до категорії або не виконують умови передачі акцій або інших інструментів власності, активів, прав або зобов’язань, визначені в інструменті, за допомогою якого була здійснена передача;

Таке повернення можна здійснити впродовж будь-якого строку; воно повинно відповідати усім іншим умовам, встановленим в такому інструменті для відповідної мети.

8. До передач між установою, яка підлягає врегулюванню, або між початковими власниками акцій чи інших інструментів власності, з одного боку, та перехідною установою - з іншого, застосовуються гарантії, зазначені у главі VII розділу IV.

9. Для цілей здійснення прав надавати послуги або мати осідок в іншій державі-члені відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС вважається, що перехідна установа є наступником установи, яка підлягає врегулюванню, та може надалі здійснювати будь-яке з цих прав, що здійснювала б установа, яка підлягає врегулюванню, щодо переданих активів, прав або зобов’язань.

Для інших цілей органи з врегулювання можуть вимагати, щоб перехідна установа вважалася наступником установи, яка підлягає врегулюванню, та могла надалі здійснювати будь-яке з цих прав, яке здійснювала установа, яка підлягає врегулюванню, щодо переданих активів, прав або зобов’язань.

10. Держави-члени повинні забезпечити, щоб перехідна установа могла надалі здійснювати права членства та мати доступ до систем оплат, клірингу і розрахунків, фондових бірж, схем компенсації інвесторам та схем гарантування депозитів установи, яка підлягає врегулюванню, за умови, що вона відповідає критеріям членства та участі в таких системах.

Незважаючи на перший підпараграф, держави-члени забезпечують, щоб:

(a) в доступі не було відмовлено на підставі того, що перехідна установа не має рейтингу від кредитно-рейтингового агентства, або що цей рейтинг не відповідає рівням рейтингу, необхідним для надання доступу до систем, зазначених у першому підпараграфі;

(b) якщо перехідна установа не відповідає критеріям членства або участі у відповідній системі оплат, клірингу або розрахунків, фондовій біржі, схемі компенсацій інвесторам або схемі гарантування депозитів, права, зазначені у першому підпараграфі, реалізують протягом такого строку, який може встановлювати орган з врегулювання та який не перевищує 24 місяців і може бути поновлений на підставі заяви, яку перехідна установа подає органу з врегулювання.

11. Без обмеження глави VII розділу IV, акціонери або кредитори установи, яка підлягає врегулюванню, а також треті сторони, чиї активи, права або зобов’язання не були передані перехідній установі, не повинні мати жодних прав стосовно активів, прав або зобов’язань, переданих перехідній установі, її органу управління або вищому керівництву.

12. Цілі перехідної установи не повинні передбачати наявність будь-якого обов’язку або відповідальності перед акціонерами чи кредиторами установи, яка підлягає врегулюванню, а орган управління або вище керівництво не повинні нести жодної відповідальності перед такими власниками акцій або кредиторами за дії або бездіяльність під час виконання їхніх обов’язків, за винятком ситуації, коли така дія або бездіяльність становить злочинну недбалість або серйозне порушення відповідно до національного законодавства, що напряму впливають на права таких власників акцій або кредиторів.

Держави-члени можуть обмежити відповідальність перехідної установи та її органу управління або вищого керівництва згідно з національним законодавством за дії та бездіяльність під час виконання їхніх обов’язків.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб функціонування перехідної установи відбувалося згідно з такими вимогами:

(a) зміст установчих документів перехідної установи затверджений органом з врегулювання;

(b) відповідно до структури власності перехідної установи, орган з врегулювання призначає або затверджує орган управління перехідної установи;

(c) орган з врегулювання затверджує винагороду членів органу управління та визначає їхні належні обов’язки;

(d) орган з врегулювання затверджує стратегію та профіль ризику перехідної установи;

(e) перехідна установа має дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС, якщо застосовно, а також необхідний дозвіл відповідно до національного законодавства для ведення діяльності або надання послуг, які вона набуває в результаті передачі, виконаної відповідно до статті 63 цієї директиви;

(f) перехідна установа виконує вимоги і, якщо застосовно, підлягає нагляду відповідно до Регламенту (ЄС) № 575/2013 та Директив 2013/36/ЄС і Директиви 2014/65/ЄС;

(g) функціонування перехідної установи повинно відбуватися згідно з рамками державної допомоги Союзу, а орган з врегулювання може відповідним чином визначити обмеження її функціонування.

Незважаючи на положення, зазначені у пунктах (e) або (f) першого підпараграфа, а також, якщо це необхідно для досягнення цілей врегулювання, перехідна установа може бути заснована та їй може бути наданий дозвіл без дотримання умов Директиви 2013/36/ЄСабо Директиви 2014/65/ЄС на короткий період часу на початку її функціонування. Для цього орган з врегулювання подає відповідний запит компетентному органу. Якщо компетентний орган вирішує надати такий дозвіл, він зазначає період, впродовж якого перехідна установа звільняється від дотримання вимог цих директив.

2. З урахуванням будь-яких обмежень, накладених відповідно до національних правил конкуренції та правил конкуренції Союзу, керівництво перехідної установи керує діяльністю перехідної установи, маючи на меті підтримання доступу до виконання критично важливих функцій та продажу установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), його активів, прав або зобов’язань одному або декільком покупцям з приватного сектора на відповідних умовах та впродовж періоду, визначеного у параграфі 4 цієї статті, або, якщо застосовно, у параграфі 6 цієї статті.

3. Орган з врегулювання ухвалює рішення про те, що перехідна установа більше не є перехідною установою у розумінні статті 40(2) у будь-якому з наступних випадків, залежно від того, котрий з них настане раніше:

(a) злиття перехідної установи з іншим суб’єктом;

(b) перехідна установа більше не відповідає вимогам статті 40(2);

(c) продаж усіх або значної частини усіх активів, прав чи зобов’язань перехідної установи третій особі;

(d) завершення строку, зазначеного у параграфі 5, або, якщо застосовно, у параграфі 6;

(e) активи перехідної установи повністю ліквідовані, а її зобов’язання повністю погашені.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, коли орган з врегулювання намагається продати перехідну установу або її активи, права або зобов’язання, ця перехідна установа або відповідні активи чи зобов’язання реалізовувалися відкрито та прозоро, а в процесі продажу не викривлялася їхня вартість або не існувало необґрунтованого сприяння чи дискримінації потенційних покупців.

Такий продаж здійснюється на комерційних умовах, з урахуванням обставин та згідно з рамками державної допомоги Союзу.

5. Якщо жодного з результатів, зазначених у пунктах (a), (b), (c) та (e) параграфа 3, не досягнуто, орган з врегулювання повинен якомога швидше припинити діяльність перехідної установи, але в будь-якому випадку протягом двох років від дня, коли в рамках інструменту перехідної установи було зроблено останню передачу від установи, яка підлягає врегулюванню.

6. Орган з врегулювання може продовжити період, зазначений у параграфі 5, на один або декілька додаткових періодів тривалістю один рік, якщо таке продовження:

(a) підтримує досягнення результатів, зазначених у пункті (a), (b), (c) або (e) параграфа 3; або

(b) є необхідним для забезпечення безперервності базових банківських або фінансових послуг.

7. Будь-яке рішення органу з врегулювання щодо продовження періоду, зазначеного у параграфі 5, повинно бути обґрунтованим і містити детальну оцінку ситуації, включно з ринковими умовами та перспективами, яка виправдовує таке продовження.

8. Якщо функціонування перехідної установи припиняється внаслідок обставин, зазначених в пункті (c) або (d) параграфа 3, перехідна установа ліквідується в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності.

Відповідно до статті 37(7) будь-які прибутки, отримані внаслідок припинення функціонування перехідної установи, повинні надходити на користь акціонерів перехідної установи.

9. Якщо перехідна установа використовується з метою передачі активів та зобов’язань більше ніж однієї установи, яка підлягає врегулюванню, зобов’язання, зазначене в параграфі 8, стосується активів та зобов’язань, які передаються від кожної з установ, які підлягають врегулюванню, а не самої перехідної установи.

1. Для того, щоб ввести в дію інструмент розподілу активів, держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження передавати активи, права або зобов’язання установи, яка підлягає врегулюванню, або перехідної установи одному або декільком суб’єктам управління активами.

Відповідно до статті 85, передача, зазначена в першому підпараграфі, може відбуватися без отримання згоди акціонерів установ, які підлягають врегулюванню, або будь-якої третьої особи, крім перехідної установи, а також без необхідності виконання процедурних вимог відповідно до корпоративного законодавства або законодавства щодо цінних паперів.

2. Для цілей інструменту розподілу активів суб’єкт управління активами повинен бути юридичною особою, яка виконує усі наведені нижче вимоги:

(a) нею повністю або частково володіє один або декілька органів публічної влади, які можуть включати орган з врегулювання або механізм фінансування врегулювання, та вона контролюється органом з врегулювання;

(b) він створений з метою отримання певної кількості або всіх активів, прав або зобов’язань однієї або декількох установ, які підлягають врегулюванню, або перехідної установи.

3. Суб’єкт управління активами управляє переданими йому активами з метою максимального збільшення їхньої вартості до можливого продажу або належної ліквідації.

4. Держави-члени забезпечують, щоб функціонування суб’єкта управління активами відбувалося згідно з такими вимогами:

(a) зміст установчих документів суб’єкта управління активами затверджений органом з врегулювання;

(b) відповідно до структури власності суб’єкта управління активами, орган з врегулювання призначає або затверджує орган управління суб’єкта;

(c) орган з врегулювання затверджує винагороду членів органу управління та визначає їхні належні обов’язки;

(d) орган з врегулювання затверджує стратегію та профіль ризику суб’єкта управління активами.

5. Органи з врегулювання можуть здійснювати повноваження, визначене у параграфі 1, щодо передачі активів, прав або зобов’язань лише за умови, що:

(a) ситуація на даному ринку таких активів є такою, що ліквідації цих активів в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності могла б негативно вплинути на один або декілька фінансових ринків.

(b) така передача необхідна для забезпечення належного функціонування установи, яка підлягає врегулюванню, чи перехідної установи; або

(c) така передача необхідна для максимізації прибутків від процедури ліквідації.

6. При застосуванні інструменту розподілу активів органи з врегулювання встановлюють компенсацію, за яку активи, права та зобов’язання передаються суб’єкту управління активами відповідно до принципів, встановлених у статті 36, та рамок державної допомоги Союзу. Цей параграф не перешкоджає компенсації із номінальною або від’ємною вартістю.

7. Відповідно достатті 37(7), будь-яка компенсація, яка сплачується суб’єктом управління активами у зв’язку з активами, правами чи зобов’язаннями, набутими безпосередньо від установи, яка підлягає врегулюванню, повинна бути сплачена на користь установи, яка підлягає врегулюванню. Компенсацію можна сплачувати у формі боргу, емітованого суб’єктом управління активами.

8. Якщо було застосовано інструмент перехідної установи, суб’єкт управління активами може, внаслідок застосування інструменту перехідної установи, набути активи, права або зобов’язання від перехідної установи.

9. Органи з врегулювання можуть багаторазово передавати активи, права або зобов’язання від установи, яка підлягає врегулюванню, до одного або декількох суб’єктів управління активами, а також неодноразово здійснювати повернення активів, прав або зобов’язань від одного або декількох суб’єктів управління активами до установи, яка підлягає врегулюванню, якщо виконуються умови, визначені у параграфі 10.

Установа, яка підлягає врегулюванню, зобов’язана прийняти будь-які такі активи, права або зобов’язання.

10. Органи з врегулювання можуть здійснювати повернення прав, активів або зобов’язань від суб’єкта управління активами до установи, яка підлягає врегулюванню, за принаймні однієї з таких обставин:

(a) можливість того, що певні права, активи або зобов’язання можуть бути повернутими, чітко визначена в інструменті, за допомогою якого була здійснена передача;

(b) певні права, активи або зобов’язання фактично не входять до категорії або не виконують умов передачі прав, активів або зобов’язань, визначених в інструменті, за допомогою якого була здійснена передача.

У будь-якому із випадків, зазначених у пунктах (a) та (b), таке повернення можна здійснити впродовж будь-якого періоду; воно повинно відповідати усім іншим умовам, встановленим у такому інструменті для відповідної мети.

11. До передач між установою, яка підлягає врегулюванню, та суб’єктом управління активами застосовуються гарантії часткової передачі майна, зазначені у главі VII розділу IV.

12. Без обмеження глави VII розділу IV, акціонери або кредитори установи, яка підлягає врегулюванню, а також треті особи, чиї активи, права або зобов’язання не були передані суб’єкту управління активами, не повинні мати жодних прав стосовно активів, прав або зобов’язань, переданих суб’єкту управління активами, його органу управління або вищому керівництву.

13. Цілі суб’єкта управління активами не повинні передбачати наявність будь-якого обов’язку або відповідальності перед акціонерами чи кредиторами установи, яка підлягає врегулюванню, а орган управління або вище керівництво не повинні нести жодної відповідальності перед такими власниками акцій або кредиторами за дії або бездіяльність під час виконання їхніх обов’язків, за винятком ситуації, коли така дія або бездіяльність становить злочинну недбалість або серйозне порушення відповідно до національного законодавства, що напряму впливають на права таких власників акцій або кредиторів.

Держави-члени можуть обмежити відповідальність суб’єкта управління активами та його органу управління або вищого керівництва згідно з національним законодавством за дії та бездіяльність під час виконання їхніх обов’язків.

14. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо сприяння конвергенції практики нагляду та врегулювання стосовно встановлення того, коли, у відповідності до параграфа 5 цієї статті, ліквідація активів або зобов’язань в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності, могла би негативно вплинути на один або декілька фінансовий ринків.

1. Для того, щоб увести в дію інструмент внутрішнього визволу, держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали відповідні повноваження щодо врегулювання, визначені в статті 63(1).

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосувати інструмент внутрішнього визволу для досягнення цілей врегулювання, визначених у статті 31, відповідно до принципів врегулювання, зазначених у статті 34, з метою досягнення будь-якої з таких цілей:

(a) для рекапіталізації установи або суб’єкта, зазначених упункті (b), (c)або (d) статті 1(1) цієї директиви, які відповідають умовам врегулювання, в обсязі, достатньому для відновлення його спроможності виконувати умови отримання дозволу (у тій мірі, в якій ці умови стосуються такого суб’єкта) і продовжувати діяльність, для якої він має дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС, якщо суб’єкт отримав дозвіл відповідно до цих директив, а також для підтримання достатньої ринкової довіри до установи або суб’єкта;

(b) для конверсії у капітал або зменшення основної суми вимог чи боргових інструментів, які передаються:

(i) для перехідної установи з метою надання капіталу для перехідної установи; або

(ii) в рамках інструменту продажу бізнесу або інструменту розподілу активів.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосовувати інструмент внутрішнього визволу з метою, зазначеною у пункті (a) параграфа 2 цієї статті, тільки за умови існування об’єктивних очікувань, що застосування такого інструменту разом з іншими відповідними заходами, включно із заходами, вжитими відповідно до плану реорганізації бізнесу, який вимагається у статті 52, відновить, включно з досягненням відповідних цілей врегулювання, установу або суб’єкт, зазначені в пункті (b), (c)або (d) статті 1(1), у сенсі фінансової стабільності та довгострокової рентабельності.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосовувати будь-які інструменти врегулювання, зазначені в пунктах (a), (b) і (c) статті 37(3), та інструмент внутрішнього визволу, зазначений в пункті (b) параграфа 2 цієї статті, якщо не виконуються умови, встановлені у першому підпараграфі.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли застосовувати інструмент внутрішнього визволу до всіх установ і суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c) або (d)статті 1(1), з дотриманням у кожному окремому випадку організаційно-правової форми відповідної установи або суб’єкта чи могли змінити його організаційно-правову форму.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб інструмент внутрішнього визволу міг бути застосований до всіх зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), які не виключено із сфери застосування такого інструменту відповідно до параграфів 2 або 3 цієї статті.

2. Органи з врегулювання не повинні здійснювати повноваження на списання або конверсію щодо таких зобов’язань, незалежно від того, чи вони регулюються законодавством держави-члена, чи третьої країни:

(a) гарантовані депозити;

(b) забезпечені зобов’язання, включно із облігаціями з покриттям та зобов’язаннями у формі фінансових інструментів, які використовуються для цілей хеджування, що є невід’ємною частиною пулу забезпечення та, згідно з національним законодавством, забезпечені у спосіб, подібний до облігацій з покриттям;

(c) будь-яке зобов’язання, яке виникає в результаті володіння установою або суб’єктом, зазначеними у пункті (b), (c) або(d) статті 1(1) цієї директиви, активами або коштами клієнта, включно з активами або коштами, які утримуються від імені UCITS, як визначено у статті 1(2) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС, або від імені альтернативних інвестиційних фондів, як визначено у пункті (a) статті 4 (1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС (- 8), за умови, що такий клієнт захищений відповідно до застосовного законодавства про неплатоспроможність;

(d) будь-яке зобов’язання, яке виникає в результаті відносин довірчого управління між установою або суб’єктом, зазначеними в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), (як довірчий управитель) та іншою особою (як бенефіціар), якщо такий бенефіціар захищений відповідно до застосовного законодавства про неплатоспроможність або цивільного права;

(e) зобов’язання перед установами, за винятком суб’єктів, які становлять частину тієї ж групи, з початковим строком погашення менше семи днів;

(f) зобов’язання з залишковим строком погашення менше семи днів перед системами або операторами систем, призначеними відповідно до Директиви 98/26/ЄС, або їхніми учасниками, які виникають внаслідок участі у такій системі, або центральних контрагентів, авторизованих у Союзі відповідно до статті 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012 та центральних контрагентів третіх країн, визнаних ESMA відповідно до статті 25 зазначеного Регламенту;

(g) зобов’язання перед:

(i) працівником, пов’язані із нарахованою заробітною платою, пенсійним забезпечення або іншою фіксованою винагородою, за винятком змінного компонента винагороди, який не регулюється колективним трудовим договором;

(ii) комерційним або торговельним кредитором, які виникають в результаті надання установі або суб’єкту, зазначеним у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), товарів або послуг, критично важливих для щоденного функціонування його діяльності, включно з послугами IT, комунальними послугами та послугами оренди, обслуговування та утримання приміщень;

(iii) податковими органами та органами соціального забезпечення, якщо такі зобов’язання є першочерговими зобов’язаннями відповідно до застосовного права;

(iv) схеми гарантування депозитів, які виникають на підставі внесків відповідно до Директиви 2014/49/ЄС;

(h) зобов’язання перед установами і суб’єктами, зазначеними у пунктах (b),(c) або (d)статті 1(1), які є частиною тієї самої групи врегулювання, і при цьому самі не є суб’єктами врегулювання, незалежно від їхнього строку погашення, за виключенням зобов’язань, які мають нижчий пріоритет, ніж звичайні незабезпечені зобов’язання відповідно до національного законодавства, що регулює звичайне провадження щодо неплатоспроможності, застосовне на дату транспозиції цієї директиви; у випадках, коли застосовуються такі виключення, орган з врегулювання відповідного дочірньої компанії, яка не є суб’єктом врегулювання, оцінює, чи сума позицій, що відповідають статті 45f(2), є достатньою для підтримання втілення стратегії врегулювання, якій надається перевага.

Пункт (g)(i) першого підпараграфа не застосовується до змінного компонента винагороди осіб, які беруть на себе значний ризик за визначенням статті 92(2)Директиви 2013/36/ЄС.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб всі забезпечені активи, які стосуються облігацій з покриттям пулу забезпечення, залишалися непорушеними, відокремленими та мали достатнє фінансування. Ані ця вимога, ані вимога пункту (b) першого підпараграфа не повинна перешкоджати органам з врегулювання у відповідних випадках здійснювати такі повноваження щодо будь-якої частини забезпеченого зобов’язання або зобов’язання, забезпеченого заставою, яка перевищує вартість активів, застави, права притримання або забезпечення, якими воно забезпечене.

Пункт (a) першого підпараграфа не повинен перешкоджати органам з врегулювання застосовувати, у відповідних випадках, такі повноваження щодо будь-якої суми депозиту, яка перевищує рівень забезпечення, передбачений статтею 6Директиви 2014/49/ЄС.

Без обмеження правил великої експозиції у Регламенті (ЄС) № 575/2013 та Директиві 2013/36/ЄС держави-члени повинні забезпечити, щоб для можливості врегулювання установ і груп, органи з врегулювання обмежували відповідно до пункту (b) статті 17(5) цієї директиви обсяг, в якому інші установи можуть утримувати зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, крім зобов’язань, утримуваних суб’єктами, які є частиною однієї й тієї ж групи.

3. За виняткових обставин, коли застосовується інструмент внутрішнього визволу, орган з врегулювання може виключати або частково виключати певні зобов’язання із застосування повноважень на списання або конверсію якщо:

(a) неможливо визволити таке зобов’язання впродовж розумного періоду часу, незважаючи на сумлінні старання органу з врегулювання;

(b) виключення суворо необхідне та пропорційне досягненню безперервності здійснення критично важливих функцій та основних напрямів діяльності у спосіб, що підтримує здатність установи, яка підлягає врегулюванню, продовжувати ключові операції, послуги та транзакції;

(c) виключення суворо необхідне та пропорційне для уникнення масштабного поширення ланцюгової реакції, зокрема стосовно прийнятних депозитів фізичних осіб, мікропідприємств, малих і середніх підприємств, яке суттєво зашкодило би функціонуванню фінансових ринків, у тому числі інфраструктурам фінансових ринків, у спосіб, який би завдав суттєву шкоду економіці держави-члена або Союзу; або

(d) застосування інструменту внутрішнього визволу до таких зобов’язань понизило би їхню вартість настільки, що збитки, понесені іншими кредиторами, були би більшими, ніж якщо би такі зобов’язання були би виключені з інструменту внутрішнього визволу.

Органи з врегулювання ретельно оцінюють, чи зобов’язання перед установами і суб’єктами, зазначеними у пунктах (b), (c) або (d) статті 1(1), які є частиною тієї самої групи врегулювання, і при цьому самі не є суб’єктами врегулювання, та які не виключені з повноваження на списання та конверсію відповідно до пункту (h) параграфа (2) цієї статті, слід виключати або частково виключати відповідно до пунктів (a)-(d) першого підпараграфа цього параграфа, щоб забезпечити ефективне втілення стратегії врегулювання.

Якщо орган з врегулювання вирішує виключити або частково виключити зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, або категорію зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, згідно з цим параграфом, рівень списання або конверсії, застосовний до інших зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, можна підвищити для урахування таких виключень, якщо рівень списання та конверсії, застосовний до інших зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, узгоджується з принципом пункту (g) статті 34(1).

4. Якщо орган з врегулювання вирішує виключити або частково виключити зобов’язання, до якого може застосовуватися внутрішній визвіл, або категорію зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, згідно з цією статтею, а збитки, які були б понесені у зв’язку з такими зобов’язаннями, не були передані повністю іншим кредиторам, механізм фінансування врегулювання може здійснити внесок до установи, яка підлягає врегулюванню, для щонайменше однієї або обох таких цілей:

(a) покриття будь-яких збитків, не поглинених зобов’язаннями, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, та відновлення вартості чистих активів установи, яка підлягає врегулюванню, до нульового рівня відповідно допункту (a) статті 46(1);

(b) придбання акцій та інших інструментів власності або інструментів капіталу в установі, яка підлягає врегулюванню, з метою рекапіталізації установи відповідно до пункту (b) статті 46(1).

5. Механізм фінансування врегулювання може здійснити внесок, зазначений у параграфі 4, тільки якщо:

(a) внесок на покриття збитків та рекапіталізації, що дорівнює щонайменше 8 % загальних зобов’язань, включно із власними коштами установи, яка підлягає врегулюванню, виміряними у момент вчинення дії з врегулювання, відповідно до оцінювання, передбаченого у статті 36, був внесений акціонерами та власниками інших інструментів власності, власниками відповідних інструментів капіталу та інших зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл шляхом списання, конверсії чи іншим способом; та

(b) внесок механізму фінансування врегулювання не перевищує 5 % загальної вартості зобов’язань, включно з власними коштами установи, яка підлягає врегулюванню, встановленої на момент вчинення дії з врегулювання згідно з процедурою оцінювання, передбаченою устатті 36.

6. Внесок механізму фінансування врегулювання, зазначений у параграфі 4, може фінансуватися:

(a) за рахунок суми, доступної для механізму фінансування врегулювання, отриманої у формі внесків установ та філій Союзу згідно зі статтею 100(6) і статтею 103;

(b) за рахунок суми, яку можна отримати шляхом ex-post внесків відповідно до статті 104 протягом трьох років; та

(c) якщо сум, зазначених у пунктах (a) і (b) цього параграфа, недостатньо, за допомогою сум, отриманих з альтернативних джерел фінансування відповідно до статті 105.

7. За виняткових обставин орган з врегулювання може шукати подальшого фінансування з альтернативних джерел після:

(a) досягнення ліміту в розмірі 5 %, визначеного у параграфі 5(b); і

(b) повного списання або конверсії всіх незабезпечених, непривілейованих зобов’язань, крім прийнятних депозитів.

В якості альтернативи або додатково, якщо виконані умови, викладені у першому підпараграфі, механізм фінансування врегулювання може зробити внесок за рахунок ресурсів, зібраних шляхом очікуваних внесків відповідно до статті 100(6)і статті 103, які ще не були використані.

8. Як відступ від параграфа 5(a), механізм фінансування врегулювання може також зробити внесок, зазначений у параграфі 4, якщо:

(a) внесок для покриття збитку та рекапіталізації, зазначений в пункті (a) параграфа 5, дорівнює сумі не менше 20 % зваженого за ризиком активу відповідної установи;

(b) відповідний механізм фінансування врегулювання держави-члена має у своєму розпорядженні суму, отриману шляхом очікуваних внесків (без урахування внесків до схеми гарантування депозитів) відповідно до статті 100(6)та статті 103, яка щонайменше дорівнює 3 % гарантованих депозитів усіх кредитних установ, які мають дозвіл на здійснення діяльності на території такої держави-члена; та

(c) відповідна установа володіє активами менше 900 млрд. євро на консолідованій основі.

9. Здійснюючи особливі права за параграфом 3, органи з врегулювання належним чином враховують:

(a) принцип, за яким збитки повинні в першу чергу нести акціонери, а потім, загалом, кредитори установи, яка підлягає врегулюванню, в порядку пріорітетності;

(b) рівень спроможності покриття збитків, який залишався би в установі, яка підлягає врегулюванню, якщо би таке зобов’язання або категорія зобов’язань були виключені; а також

(c) необхідність підтримання належних ресурсів для фінансування врегулювання.

10. Винятки відповідно до параграфа 3 можна застосовувати або з метою повного виключення зобов’язання зі списання, або з метою обмеження обсягу списання, яке застосовується до такого зобов’язання.

11. Комісія повинна мати повноваження ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 115 з метою детального визначення обставин, за яких таке виключення необхідне для досягнення цілей, встановлених у параграфі 3 цієї статті.

12. Перед використанням особливого права виключення зобов’язання відповідно до параграфа 3 орган з врегулювання повинен повідомити Комісію. Якщо виключення вимагало би сплати внеску механізмом фінансування врегулювання або альтернативним джерелом фінансування згідно з параграфами 4 або 8, протягом 24 годин після отримання такого повідомлення або протягом довшого періоду, за згодою органу з врегулювання, Комісія може заборонити або вимагати змін до запропонованого виключення, якщо не виконуються вимоги цієї статті та делегованих актів, з метою захисту доброчесності на внутрішньому ринку. Це відбувається без обмеження застосування Комісією рамок державної допомоги Союзу.

1. Держави-члени забезпечують, щоб продавець прийнятних зобов’язань, які виконують усі умови, зазначені у статті 72а Регламенту (ЄС) № 575/2013, окрім пункту (b) статті 72а(1) та параграфів 3-5 статті 72b такого Регламенту, продавав такі зобов’язання роздрібному клієнту, як визначено упункті 11 статті 4 (1) Директиви 2014/65/ЄС, лише якщо виконані такі умови:

(a) продавець здійснив перевірку придатності відповідно до статті 25(2 ) Директиви 2014/65/ЄС;

(b) продавець переконався, на підставі перевірки, зазначеної у пункті (a), що такі прийнятні зобов’язання є придатними для такого роздрібного клієнта;

(c) продавець документує придатність відповідно до статті 25(6) Директиви 2014/65/ЄС.

Незважаючи на перший підпараграф, держави-члени можуть передбачити, що умови, встановлені у пунктах (a)-(c) такого підпараграфа, застосовуються до продавців інших інструментів, кваліфікованих як власні кошти або зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл.

2. Якщо виконані умови, визначені в параграфі 1, а портфель фінансових інструментів такого роздрібного клієнта у будь-який момент під час придбання не перевищує 500000 євро, продавець повинен забезпечити, на підставі інформації, наданої роздрібним клієнтом відповідно до параграфа 3, щоб на момент придбання були виконані обидві такі умови:

(a) роздрібний клієнт не інвестує агреговану суму, що перевищує 10 % портфелю фінансових інструментів такого клієнта, у зобов’язання, зазначені у параграфі 1;

(b) первинна сума інвестиції, інвестованої в один або більше інструментів зобов’язань, зазначених у параграфі 1, становить щонайменше 10000 євро.

3. Роздрібний клієнт надає продавцю точну інформацію щодо портфелю фінансових інструментів роздрібного клієнта, включаючи будь-які інвестиції у зобов’язання, зазначені у параграфі 1.

4. Для цілей параграфів 2 і 3, портфель фінансових інструментів роздрібного клієнта включає готівкові депозити та фінансові інструменти, але не включає будь-які фінансові інструменти, надані у якості забезпечення.

5. Без обмеження статті 25 Директиви 2014/65/ЄС, як відступ від вимог, визначених у параграфах 1-4 цієї статті, держави-члени можуть встановити мінімальну суму номіналу в розмірі щонайменше 50000 євро для зобов’язань, зазначених у параграфі 1, враховуючи ринкові умови та практику такої держави-члена, а також існуючі заходи захисту споживача у юрисдикції такої держави-члена.

6. Якщо вартість усіх активів суб’єктів, зазначених у статті 1(1), що мають осідок в державі-члені, та до яких застосовуються вимоги, зазначені у статті 45e, не перевищує 50 мільярдів євро, така держава-член може, як відступ від вимог, визначених у параграфах 1-5 цієї статті, застосовувати лише вимоги, встановлені у параграфі 2(b) цієї статті.

7. Держави-члени не зобов’язані застосовувати цю статтю до зобов’язань, зазначених у параграфі 1, емітованих до 28 грудня 2020 року.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб установи і суб’єкти, зазначені у пунктах (b), (c)і (d) статті 1(1), постійно відповідали вимогам до власних коштів та прийнятних зобов’язань, якщо такі вимагаються відповідно до цієї статті та статей 45a-45i.

2. Вимогу, зазначену в параграфі 1 цієї статті, розраховують відповідно до статті 45c(3), (5)або (7), якщо застосовно, як суму власних коштів та прийнятних зобов’язань та виражають як відсоток від:

(a) загальної експозиції до ризику, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013; та

(b) загального показника експозиції, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, розрахованої відповідно до статей 429 і 429а Регламенту (ЄС) № 575/2013.

1. Незважаючи на статтю 45, органи з врегулювання виключають з вимог, встановлених у статті 45(1), іпотечні кредитні установи, які фінансуються облігаціями з покриттям та які, відповідно до національного законодавства, не мають дозволу отримувати депозити, якщо виконані усі такі умови:

(a) такі установи ліквідують в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності або інших типів проваджень, встановлених для таких установ та впроваджених відповідно до статей 38, 40 або 42; та

(b) провадження, зазначені у пункті (a), забезпечують, щоб кредитори цих установ, включно з утримувачами облігацій з покриттям, якщо застосовно, несли збитки у спосіб, який відповідає цілям врегулювання.

2. Установи, виключені з вимог, встановлених у статті 45(1), не є частиною консолідації, зазначеної у статті 45e(1).

1. Зобов’язання включають до суми власних коштів та прийнятних зобов’язань суб’єктів врегулювання лише якщо вони виконують умови, зазначені у таких статтях Регламенту (ЄС) № 575/2013:

(a) Стаття 72а;

(b) Стаття 72b, за виключенням пункту (d) параграфа 2; та

(c) Стаття 72c.

Як відступ від першого підпараграфа цього параграфа, якщо ця директива покликається на вимоги у статті 92a або статті 92b Регламенту (ЄС) № 575/2013, для цілей таких статей прийнятні зобов’язання складаються з прийнятних зобов’язань, визначених у статті 72k такого Регламенту та встановлених відповідно до глави 5а розділу I частини два такого Регламенту.

2. Зобов’язання, що виникають з боргових інструментів з вбудованими деривативами, таких як структуровані ноти, які виконують вимоги першого підпараграфа параграфа 1, за виключенням пункту (1) статті 72а(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, включають до суми власних коштів та прийнятних зобов’язань лише якщо виконана одна з таких умов:

(a) основна сума зобов’язання, що виникає з боргового інструменту, відома на момент емісії, є фіксованою або такою, що зростає, та на неї не впливає компонент вбудованого деривативу, а загальна сума зобов’язання, що виникає з боргового інструмента, включаючи вбудований дериватив, може бути оцінена на щоденній основі з покликанням на активний та ліквідний ринок, на якому котується курс купівлі і продажу, для еквівалентного інструмента без кредитного ризика, відповідно до статей 104 та 105 Регламенту (ЄС) № 575/2013; або

(b) борговий інструмент включає договірну умову, яка встановлює, що вартість вимоги у випадках неплатоспроможності емітента та врегулювання емітента є фіксованою або збільшується, та не перевищує первинну оплачену суму зобов’язання.

До боргових інструментів, зазначених у першому підпараграфі, включаючи їхні вбудовані деривативи, не повинні застосовуватися будь-які угоди про неттінг, а до оцінювання таких інструментів не застосовується стаття 49(3).

Зобов’язання, зазначені у першому підпараграфі, повинні включатися до суми власних коштів та прийнятних зобов’язань лише стосовно частини зобов’язань, що відповідає основній сумі, зазначеній у пункті (a) такого підпараграфа, або сумі, що є фіксованою або збільшується, зазначеній у пункті (b) такого підпараграфа.

3. Якщо зобов’язання емітовані дочірньою компанією, що має осідок у Союзі, існуючому акціонеру, який не є частиною тієї ж групи врегулювання, і така дочірня компанія є частиною тієї ж групи врегулювання, що і суб’єкт врегулювання, такі зобов’язання необхідно включити у суму власних коштів та прийнятних зобов’язань такого суб’єкта врегулювання, якщо виконані усі наступні умови:

(a) вони емітовані відповідно до пункту (a)статті 45f(2);

(b) здійснення повноваження щодо списання або конверсії стосовно таких зобов’язань відповідно до статей 59або 62 не впливає на контроль дочірньої компанії суб’єктом врегулювання;

(c) такі зобов’язання не перевищують суму, визначену у результаті віднімання:

(i) суми зобов’язань, емітованих для суб’єкта врегулювання та придбаних ним прямо або опосередковано через інших суб’єктів у тій самій групі врегулювання та суми власних коштів, емітованих відповідно до пункту (b) статті 45f(2), від

(ii) суми, що вимагається відповідно до статті 45f(1).

4. Без обмеження мінімальної вимоги у статті 45c(5) або пункті (a) статті 45d(1), органи з врегулювання повинні забезпечити, щоб частина вимоги, зазначеної устатті 45e, дорівнювала 8 % загальної суми зобов’язань, включаючи власні кошти, виконувалася суб’єктами врегулювання, які є G-SII або суб’єктами врегулювання, до яких застосовується стаття 45c(5) або (6), з використанням власних коштів, субординованих прийнятних інструментів або зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті. Орган з врегулювання може дозволити, щоб рівень, нижчий ніж 8 % загальної суми зобов’язань, включаючи власні кошти, але вищий, ніж сума, що є результатом застосування формули (1-(X1/X2)) х 8 % загальної суми зобов’язань, включаючи власні кошти, виконувався суб’єктами врегулювання, які є G-SII або суб’єктами врегулювання, до яких застосовується стаття 45c(5) або (6), з використанням власних коштів, субординованих прийнятних інструментів або зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті, за умови, що усі умови, встановлені у статті 72b(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013 виконані, якщо, з огляду та скорочення, це можливо відповідно до статті 72b(3) такого регламенту:

X1 = 3,5 % загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013; та

X2 = сумі 18 % загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013 та суми вимоги до комбінованого буферного капіталу.

Для суб’єктів врегулювання, до яких застосовується стаття 45c(5), якщо застосування першого підпараграфа цього параграфа призводить до вимоги, що перевищує 27 % загальної експозиції до ризику, для відповідного суб’єкта врегулювання, орган з врегулювання обмежує частину вимоги, зазначеної у статті 45e, яку необхідно виконати з використанням власних коштів, субординованих прийнятних інструментів або зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті, до суми, що дорівнює 27 % загальної експозиції до ризику, якщо за оцінкою органу з врегулювання:

(a) доступ до механізму фінансування врегулювання не розглядається як можливість для врегулювання такого суб’єкта врегулювання у плані врегулювання; та

(b) якщо не застосовується пункт (a), вимога, зазначена у статті 45e, дозволяє, щоб суб’єкт врегулювання виконував вимоги, зазначені у статті 44(5) або 44(8), якщо застосовно.

При проведенні оцінювання, зазначеного у другому підпараграфі, орган з врегулювання повинен також враховувати ризик непропорційного впливу на бізнес-модель відповідного суб’єкта врегулювання.

До суб’єктів врегулювання, на які поширюється стаття 45c(6), другий підпараграф цього параграфа не застосовується.

5. Для суб’єктів врегулювання, які не є ані G-SII, ані суб’єктами врегулювання, до яких застосовується стаття 45c(5) або (6), орган з врегулювання може вирішити, щоб частина вимоги, зазначеної у статті 45e, в розмірі до 8 % загальної суми зобов’язань, включаючи власні кошти, суб’єкта врегулювання та формули, зазначеної у параграфі 7, в залежності від того, яка сума є більшою, виконувалася з використанням власних коштів, субординованих прийнятних інструментів або зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті, якщо виконані такі умови:

(a) субординовані зобов’язання, зазначені у параграфах 1 і 2 цієї статті, мають таку саму черговість пріоритетності у національній ієрархії неплатоспроможності, що і певні зобов’язання, виключені з застосування повноваження на списання та конверсію відповідно до статті 44(2) або статті 44(3);

(b) існує ризик того, що в результаті запланованого застосування повноваження на списання та конверсію до несубординованих зобов’язань, не виключених з застосування повноваження на списання та конверсію відповідно до статті 44(2)або статті 44(3), кредитори, чиї вимоги виникають на підставі таких зобов’язань, зазнають більших збитків, ніж вони зазнали б під час ліквідації в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності;

(c) сума власних коштів та інших субординованих зобов’язань не перевищує суму, необхідну для забезпечення того, щоб кредитори, зазначені у пункті (b), не зазнали збитків, більших ніж рівень збитків, яких вони зазнали б в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності.

Якщо орган з врегулювання встановлює, що в межах класу зобов’язань, який включає прийнятні зобов’язання, сума зобов’язань, які виключені або з обґрунтованою імовірністю будуть виключені з застосування повноваження на списання та конверсію відповідно до статті 44(2) або статті 44(3), загалом становить більше 10 % такого класу, орган з врегулювання оцінює ризик, зазначений у пункті (b) першого підпараграфа цього параграфа.

6. Для цілей параграфів 4, 5 та 7, похідні зобов’язання входять у загальні зобов’язання на підставі повного визнання прав неттінгу контрагента.

Власні кошти суб’єкта врегулювання, які використовуються для виконання вимоги до комбінованого буферного капіталу, є прийнятними для виконання вимог, зазначених у параграфах 4, 5 та 7.

7. Як відступ від параграфа 4 цієї статті, орган з врегулювання може вирішити, що вимога, зазначена у статті 45e цієї директива, повинна виконуватися суб’єктами врегулювання, які є G-SII або суб’єктами врегулювання, до яких застосовуєтьсястаття 45c(5) або (6)цієї Директиви, з використанням власних коштів, субординованих прийнятних інструментів або зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті, в такому обсязі, щоб відповідно до зобов’язання суб’єкта врегулювання виконувати вимогу до комбінованого буферного капіталу та вимоги, зазначені у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013, статті 45c(5) та статті 45e цієї Директиви, сума власних коштів, інструментів та зобов’язань не перевищувала більше з:

(a) 8 % загальної вартості зобов’язань, включаючи власні кошти, суб’єкта; або

(b) суми, отриманої в результаті застосування формули A х 2 + B х 2 + C, де A, B і C є такими сумами:

A = сумі, отриманій в результаті вимоги, зазначеної у пункті (c) статті 92(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

B = сумі, отриманій в результаті вимоги, зазначеної у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС;

C = сумі, отриманій в результаті вимоги до комбінованого буферного капіталу.

8. Органи врегулювання можуть виконувати повноваження, зазначене у параграфі 7 цієї статті, стосовно суб’єктів врегулювання, які є G-SII або до яких застосовується стаття 45c(5) або (6), та які виконують одну з умов, встановлених у другому підпараграфі цього параграфа, у розмірі до 30 % загальної кількості усіх суб’єктів врегулювання, які є G-SII або до яких застосовується стаття 45c(5) або (6), для яких орган з врегулювання встановлює вимогу, зазначену у статті 45e.

Такими умовами органи з врегулювання вважають таке:

(a) значні перешкоди для можливості врегулювання були встановлені під час попереднього оцінювання можливості врегулювання та:

(i) коригувальні дії не були вчинені після застосування заходів, зазначених устатті 17(5) відповідно до графіку, що вимагається органом з врегулювання, або

(ii) визначені значні перешкоди не можна подолати з використанням будь-яких заходів, зазначених у статті 17(5), та виконання повноважень, зазначених у параграфі 7 статті частково або повністю відшкодувало би негативний вплив значних перешкод для можливості врегулювання;

(b) орган з врегулювання вважає, що можливість виконання та достовірність стратегії врегулювання суб’єкту врегулювання, якій надається перевага, є обмеженою, враховуючи розмір суб’єкта, його взаємопов’язаність, природу, обсяг, ризик та комплексність його діяльності, його правовий статус та його структуру власності; або

(c) вимога, зазначена у статті 104a Директиви 2013/36/ЄС, відображає той факт, що суб’єкт врегулювання, який є G-SII або до якого застосовується стаття 45c(5) або (6) цієї Директиви, з огляду на ступінь ризику, належить до топ 20 % установ, для яких орган з врегулювання встановлює вимогу, зазначену в статті 45(1)цієї Директиви.

Для цілей встановлення відсоткового співвідношення, зазначеного у першому та другому підпараграфах, орган з врегулювання округлює числа, отримані в результаті розрахунку, в більшу сторону до найближчого цілого числа.