Стаття 6. Оцінювання планів відновлення платоспроможності
1. Держави-члени повинні вимагати, щоб установи, від яких вимагається розробляти плани відновлення платоспроможності відповідно до умов статті 5(1) та статті 7(1), подавали ці плани відновлення платоспроможності на розгляд компетентному органу. Держави-члени повинні вимагати від цих установ переконливо продемонструвати компетентному органу відповідність цих планів критеріям параграфа 2.
2. Протягом шести місяців після подання кожного плану та після консультацій із компетентними органами держав-членів, у яких розташовуються істотні філії, наскільки це релевантно для такої філії, компетентні органи розглядають план та оцінюють, наскільки він задовольняє вимоги, встановлені у статті 5, та відповідність таким критеріям:
(a) імплементація запропонованих у плані заходів з обґрунтованою імовірністю підтримає або відновить життєздатність і фінансовий стан установи або групи, з урахуванням підготовчих заходів, які установа вжила або планувала вжити;
(b) план та окремі варіанти в його рамках з обґрунтованою імовірністю можуть бути імплементовані швидко та ефективно в ситуації фінансового стресу, наскільки можливо максимально уникаючи будь-яких значних негативних наслідків для фінансової системи, включно із сценаріями, які призвели б до виконання іншими фінансовими установами їхніх планів відновлення платоспроможності у той самий період.
3. При оцінюванні відповідності планів відновлення платоспроможності компетентний орган повинен враховувати відповідність капіталу та структури фінансування установи рівню складності її організаційної структури та профілю ризику.
4. Компетентний орган подає план відновлення платоспроможності органу з врегулювання. Орган з врегулювання може вивчити план відновлення платоспроможності з метою визначення будь-яких дій у плані відновлення платоспроможності, що можуть негативно вплинути на можливість проведення врегулювання установи, і надати рекомендації компетентному органу щодо цих питань.
5. Якщо, за оцінкою компетентного органу, існують істотні недоліки в плані відновлення платоспроможності або істотні перешкоди для його втілення, він повинен повідомити установу або материнську компанію групи про свою оцінку і вимагати від установи подати протягом двох місяців, із можливістю продовження цього строку на один місяць за згодою органів, переглянутого плану, який відображає шляхи подолання цих неточностей або перешкод.
Перед тим, як вимагати від установи повторного подання плану відновлення платоспроможності, компетентний орган надає установі можливість висловити свою думку щодо цієї вимоги.
Якщо компетентний орган вважає, що недоліки та перешкоди не були належним чином подолані у переглянутому плані, він може надати установі вказівку внести конкретні зміни у план.
6. Якщо установа не подасть переглянутий план відновлення платоспроможності або якщо компетентний орган встановить, що переглянутий план відновлення платоспроможності не виправляє належним чином недоліки або потенційні перешкоди, виявлені під час його початкового оцінювання, і виправити належним чином ці недоліки або перешкоди шляхом надання вказівки внести конкретні зміни у план неможливо, компетентний орган повинен вимагати від установи визначити протягом обґрунтованого періоду часу зміни, які вона може внести у свою діяльність з метою подолання недоліків або перешкод у втіленні плану відновлення платоспроможності.
Якщо установа не визначає таких змін протягом періоду часу, встановленого компетентним органом, або якщо, за оцінкою компетентного органу, запропоновані установою дії не усунули б належним чином недоліки або перешкоди, компетентний орган може надати вказівку установі вжити будь-яких заходів, які він вважає необхідними і пропорційними, беручи до уваги серйозність недоліків і перешкод, а також наслідки, які ці заходи матимуть для діяльності установи.
Компетентний орган може, без обмеження статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, надати вказівку установі:
(a) знизити профіль ризику установи, включно з ризиком ліквідності;
(b) уможливити вчасне застосування заходів рекапіталізації;
(c) переглянути стратегію та структуру установи;
(d) внести змін до стратегії фінансування для вдосконалення стійкості основних напрямів діяльності та критично важливих функцій;
(e) внести зміни до структури врядування установи.
Перелік заходів, зазначених у цьому параграфі, не позбавляє держави-члени можливості уповноважити компетентні органи вживати додаткові заходи відповідно до національного законодавства.
7. Якщо компетентний орган вимагає від установи вжити заходи згідно з параграфом 6, його рішення щодо цих заходів повинне бути обґрунтованим та пропорційним.
Рішення повідомляють установі у письмовій формі і воно може бути оскаржено.
8. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають мінімальні критерії, які компетентний орган повинен оцінити з метою проведення оцінювання відповідно до параграфа 2 цієї статті та статті 8(1).
EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 7. Плани відновлення платоспроможності групи
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб материнська компанія Союзу склала план відновлення платоспроможності групи і подала його органу консолідованого нагляду. Плани відновлення платоспроможності групи складаються з плану відновлення платоспроможності усієї групи, яку очолює материнська компанія Союзу. План відновлення платоспроможності групи визначає заходи, втілення яких може бути необхідним на рівні материнської компанії Союзу та кожної окремої дочірньої компанії.
2. У відповідності до статті 8, компетентні органи можуть вимагати від дочірніх компаній складати і подавати плани відновлення платоспроможності на індивідуальній основі.
3. Орган консолідованого нагляду, - за умови наявності відповідних вимог щодо конфіденційності, встановлених у цій директиві - передає плани відновлення платоспроможності групи:
(a) відповідним компетентним органам, зазначеним в статтях 115 та 116 Директиви 2013/36/ЄС;
(b) компетентним органам держав-членів, у яких розташовані істотні філії, у межах, застосовних до відповідної філії;
(c) органу з врегулювання на рівні групи; а також
(d) органам з врегулювання дочірніх компаній.
4. План відновлення платоспроможності групи має на меті досягнення стабілізації групи в цілому або будь-якої установи групи, якщо вона знаходиться у стані стресу, для подолання або усунення причин тяжкого становища та відновлення фінансового стану відповідної групи або установи, одночасно беручи до уваги фінансове становище інших суб’єктів групи.
План відновлення платоспроможності групи повинен містити механізми для забезпечення координації та узгодженості заходів, які необхідно вжити на рівні материнської компанії Союзу, на рівні суб’єктів, зазначених у пунктах (c) та(d)статті 1(1), а також заходи, які необхідно вжити на рівні дочірніх компаній та, якщо застосовно, у відповідності з Директивою 2013/36/ЄС, на рівні істотних філій.
5. План відновлення платоспроможності групи та будь-який план, складений для окремого дочірньої компанії, повинен містити елементи, визначені у статті 5. Ці плани повинні містити, якщо застосовно, механізми фінансової підтримки всередині групи, ухвалені відповідно до угоди про фінансову підтримку всередині групи, укладеної згідно з главою III.
6. Плани відновлення платоспроможності групи містять низку варіантів відновлення платоспроможності, які охоплюють дії, що необхідно вжити у разі настання сценаріїв, передбачених в статті 5(6).
Для кожного із сценаріїв план відновлення платоспроможності групи визначає, чи наявні перешкоди в імплементації заходів відновлення платоспроможності всередині групи, включно із рівнем окремих суб’єктів, охоплених планом, та чи існують значні практичні або правові перешкоди для швидкої передачі власних коштів або погашення фінансових зобов’язань чи активів в межах групи.
7. Орган управління суб’єкта, що складає план відновлення платоспроможності групи відповідно до параграфа 1, оцінює та схвалює план відновлення платоспроможності групи перед його поданням органу консолідованого нагляду.
Стаття 8. Оцінювання планів відновлення платоспроможності групи
1. Орган консолідованого нагляду, разом з компетентними органами дочірніх компаній, після консультацій з компетентними органами, зазначеними в статті 116 Директиви 2013/36/ЄС, та з компетентними органами істотних філій, наскільки це релевантно для значної філії, переглядає план відновлення платоспроможності групи та оцінює, наскільки він відповідає вимогам та критеріям, встановленим у статтях 6 та 7. Таке оцінювання повинно проводитися відповідно до процедури, встановленої у статті 6 та у цій статті, а також враховувати потенційний вплив заходів відновлення платоспроможності на фінансову стабільність усіх держав-членів, в яких група веде діяльність.
2. Орган консолідованого нагляду та компетентні органи дочірніх компаній повинні докладати зусиль, щоб досягти спільного рішення щодо:
(a) перегляду та оцінювання плану відновлення платоспроможності групи;
(b) того, чи необхідно складати план відновлення платоспроможності на індивідуальній основі для установ, які є частиною групи; та
(c) застосування заходів, зазначених в статті 6(5)та(6).
Сторони повинні докладати зусиль для досягнення спільного рішення протягом чотирьох місяців з дати передачі органом консолідованого нагляду плану відновлення платоспроможності групи у відповідності до статті 7(3).
EBA може, на вимогу компетентного органу, допомагати компетентним органам у досягненні спільного рішення відповідно до статті 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
3. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом чотирьох місяців з дати передачі щодо перегляду та оцінювання плану відновлення платоспроможності групи або будь-яких заходів, яких необхідно вжити материнській компанії Союзу відповідно до статті 6(5)та (6), орган консолідованого нагляду ухвалює своє власне рішення щодо цих питань. Орган консолідованого нагляду ухвалює своє рішення, враховуючи думки та сумніви інших компетентних органів, висловлені протягом цього чотиримісячного періоду. Орган консолідованого нагляду повідомляє рішення материнській компанії Союзу та іншим компетентним органам.
Якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з компетентних органів, зазначених у параграфі 2, передає питання, згадане в параграфі 7, до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган консолідованого нагляду повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) такого Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні такого Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення органу консолідованого нагляду.
4. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом чотирьох місяців з дати передачі щодо:
(a) необхідності складання плану відновлення платоспроможності на індивідуальній основі для установ, які належать до їхньої юрисдикції; або
(b) застосування заходів, зазначених в статті 6(5)та (6)на рівні дочірніх компаній, кожен з компетентних органів ухвалює власне рішення з цього питання.
Якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з відповідних компетентних органів передає згадане в параграфі 7 питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, компетентний орган дочірньої компанії повинен відстрочити своє рішення і зачекати, доки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) такого Регламенту, та ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення компетентного органу, який відповідає за дочірню компанію на індивідуальній основі.
5. Інші компетентні органи, між якими немає незгоди відповідно до параграфа 4, можуть досягти спільного рішення щодо плану відновлення платоспроможності групи стосовно суб’єктів групи, які належать до їхньої юрисдикції.
6. Спільне рішення, зазначене в параграфі 2 або 5, а також рішення, ухвалені компетентними органами за відсутності спільного рішення, зазначені в параграфах 3 та 4, вважаються остаточними і повинні застосовуватися всіма компетентними органами у відповідних державах-членах.
7. На вимогу компетентного органа згідно з параграфом 3 або 4 EBA може допомагати компетентним органам у досягненні згоди відповідно до статті 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010 лише щодо оцінювання планів відновлення платоспроможності та імплементації заходів, зазначених у пунктах (a), (b) та (d) статті 6(6).
Стаття 9. Показники плану відновлення платоспроможності
1. Для цілей статтей 5-8 компетентні органи вимагають, щоб кожен план відновлення платоспроможності містив рамкові показники, встановлені установою, яка визначає точки, в яких можуть бути вчинені належні дії, зазначені у плані. Такі показники необхідно погодити з компетентними органами під час оцінювання планів відновлення платоспроможності відповідно до статей 6та 8. Показники можуть бути якісними або кількісними, пов’язаними з фінансовим станом установи, та повинні бути такими, що легко моніторити. Компетентні органи повинні забезпечити, щоб установи запровадили належні механізми для регулярного моніторингу цих показників.
Незважаючи на перший підпараграф, установа може:
(a) вчинити дію відповідно до свого плану відновлення платоспроможності, якщо не було досягнуто відповідного показника, але орган управління установи вважає її належною з огляду на наявні обставини; або
(b) утриматися від вчинення дії, якщо орган управління установи не вважає її належною з огляду на наявні обставини.
Рішення про вчинення дії, зазначеної в плані відновлення платоспроможності, або рішення про утримання від вчинення такої дії необхідно без зволікань повідомити компетентному органу.
2. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 для визначення мінімального переліку якісних та кількісних показників, зазначених у параграфі 1.
Секція 3
Планування врегулювання
Стаття 10. Плани врегулювання
1. Орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом та органами з врегулювання у юрисдикціях, де розташовані будь-які з істотних філій, наскільки це релевантно для таких значних філій, складає план врегулювання для кожної установи, що не є частиною групи, яка підлягає нагляду на консолідованій основі відповідно до статей 111 та 112 Директиви 2013/36/ЄС. План врегулювання містить дії з врегулювання, які може вчинити орган з врегулювання, якщо установа відповідатиме умовам врегулювання. Інформацію, зазначену в параграфі 7(a), необхідно розкрити відповідній установі.
2. Складаючи план врегулювання, орган з врегулювання визначає будь-які істотні перешкоди для можливості врегулювання та, якщо це необхідно й пропорційно, окреслює відповідні дії щодо подолання цих перешкод згідно з главою II цього розділу.
3. План врегулювання повинен враховувати відповідні сценарії, включно з тим, що випадок неспроможності може мати індивідуальний характер або виникнути під час ширшої фінансової нестабільності чи подій, які впливають на систему загалом. План врегулювання не повинен передбачати жодного з таких елементів:
(a) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;
(b) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком; або
(c) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;
4. План врегулювання містить аналіз того, як і коли установа може, за умов, які розглядаються в плані, подати заявку на використання засобів центрального банку, та визначати ті активи, що імовірно могли б слугувати забезпеченням.
5. Органи з врегулювання можуть вимагати від установ допомоги у складанні та оновленні таких планів.
6. Плани врегулювання необхідно переглядати та, у застосовних випадках, оновлювати щонайменше раз на рік, а також після будь-яких істотних змін правової або організаційної структури установи, її діяльності чи фінансового стану, які могли би спричинити значний вплив на дієвість плану чи іншим чином вимагали б перегляду плану врегулювання.
Для цілей перегляду або оновлення плану врегулювання, зазначених у першому підпараграфі. установи і компетентні органи повинні негайно сповістити органи з врегулювання про будь-які зміни, що вимагають такого перегляду або оновлення.
Перегляд, зазначений в першому підпараграфі цього параграфа, здійснюють після імлементації дії з врегулювання або виконання повноважень, зазначених у статті 59.
При встановленні термінів, зазначених у пунктах (о) і (р) параграфа 7 цієї статті за обставин, зазначених у третьому підпараграфі цього параграфа, орган з врегулювання враховує термін виконання вимоги, зазначеної у статті 104b Директиви 2013/36/ЄС.
7. Без обмеження статті 4, план врегулювання визначає варіанти застосування до установи інструментів врегулювання і повноважень щодо врегулювання, зазначених у розділі IV. Він повинен містити, якщо застосовно й можливо - у кількісному вираженні:
(a) стислий виклад ключових елементів плану;
(b) стислий виклад істотних змін в установі, які відбулися після подання останньої інформації про врегулювання;
(c) відображення того, як можна, за необхідності, юридично та економічно відділити критично важливі функції та основні напрями діяльності від інших функцій з метою забезпечення їхньої безперервності після настання неспроможності установи;
(d) розрахунковий графік виконання кожного істотного пункту плану;
(e) детальний опис оцінювання можливості врегулювання, проведеного відповідно до параграфа 2 цієї статті та статті 15;
(f) опис будь-яких заходів, необхідних відповідно до статті 17, спрямованих на подолання перешкод для можливості врегулювання, визначених в результаті оцінювання, проведеного відповідно до статті 15;
(g) опис процесів встановлення вартості та ліквідності критично важливих функцій, основних напрямів діяльності та активів установи;
(h) детальний опис механізмів забезпечення актуальності інформації, яка вимагається відповідно до статті 11, та її постійної доступності для органів з врегулювання;
(i) пояснення органу з врегулювання щодо того, як варіанти врегулювання могли би фінансуватися без припущення будь-чого з переліченого нижче:
(i) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;
(ii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком; або
(iii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центрального банку, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;
(j) детальний опис різних стратегій врегулювання, які можна було би застосувати відповідно до різних імовірних сценаріїв та застосовних часових рамок;
(k) опис критично важливих взаємозалежностей;
(l) опис варіантів збереження доступу до платіжних та клірингових послуг, а також інших інфраструктур і оцінювання можливості перенесення позицій клієнта;
(m) аналіз впливу плану на працівників установи, включно з оцінюванням будь-яких пов’язаних видатків, а також опис передбачуваних процедур для консультування персоналу під час проведення врегулювання, враховуючи національні системи діалогу з соціальними партнерами, якщо застосовно;
(n) план комунікації із ЗМІ та громадськістю;
(o) вимоги, зазначені встатті 45e та 45f, а також термін для досягнення такого рівня відповідно до статті 45m;
(p) якщо орган з врегулювання застосовує статтю 45b(4), (5) або (7), графік виконання суб’єктом врегулювання, відповідно до статті 45m;
(q) опис істотних операцій та систем для підтримки постійного функціонування операційних процесів установи;
(r) якщо застосовно, будь-який наданий висновок установи щодо плану врегулювання.
8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження вимагати від установи та суб’єкта, зазначених в пункті (b), (c) або(d) статті 1(1), ведення детальних записів щодо фінансових договорів, стороною яких є ця установа. Орган з врегулювання може визначити строк, впродовж якого установа або суб’єкт, зазначені в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), повинні бути спроможними надати ці записи. Такий самий строк застосовується до всіх установ та всіх суб’єктів, зазначених в пункті (b), (c) та (d) статті 1(1), які знаходяться в його юрисдикції. Орган з врегулювання може вирішити встановити різні строки для різних типів фінансових договорів, зазначених у статті 2(100). Цей параграф не повинен впливати на повноваження компетентного органу щодо збирання інформації.
9. Після консультацій з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають зміст плану врегулювання.
EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 11. Інформація для цілей планів врегулювання і співпраці з боку установи
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження вимагати від установ:
(a) співпрацювати в необхідному обсязі при складанні планів врегулювання;
(b) надавати їм, безпосередньо або через компетентний орган, усю інформацію, необхідну для складання та імплементації планів врегулювання.
Зокрема, органи з врегулювання мають повноваження вимагати, крім іншої, інформацію та аналіз, визначені у секції В додатка.
2. Компетентні органи у відповідних державах-членах повинні співпрацювати з органами з врегулювання, щоб перевірити, чи вже наявна уся інформація, зазначена в параграфі 1, або її частина. Якщо така інформація наявна, компетентні органи надають таку інформацію органам з врегулювання.
3. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення процедур та мінімального переліку стандартних форм і зразків для надання інформації відповідно до цієї статті.
EBA подає Комісії ці проекти імплементаційних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.
На Комісію покладено повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 12. Плани врегулювання групи
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання на рівні групи разом із органами з врегулювання дочірніх компаній та після консультації з органами з врегулювання істотні філій, наскільки це релевантно для значної філії, склали плани врегулювання групи. План врегулювання групи визначає заходи, які треба враховувати стосовно:
(a) материнської компанії Союзу;
(b) дочірніх компаній, які є частиною групи та мають осідок у Союзі;
(c) суб’єктів, зазначених у пунктах (c)і (d) статті 1(1); та
(d) за умовами розділу VI, дочірніх компаній, які є частиною групи та які мають осідок за межами Союзу;
Згідно з заходами, зазначеними в першому підпараграфі, план врегулювання повинен визначати для кожної групи суб’єкти врегулювання та групи врегулювання.
2. План врегулювання групи необхідно складати на підставі інформації, наданої відповідно до статті 11.
3. План врегулювання групи:
(a) визначає дії з врегулювання, які слід вчинити стосовно суб’єктів врегулювання у разі сценаріїв, зазначених у статті 10(3), та наслідки таких дій з врегулювання з огляду на інші суб’єкти групи, зазначені у пунктах (b),(c) і (d) статті 1(1), материнську компанію та дочірні установи;
(аа) якщо група включає більш ніж одну групу врегулювання, визначає дії з врегулювання, які необхідно вчинити для суб’єктів врегулювання кожної групи врегулювання та наслідки таких дій на обох з наступного:
(i) інших суб’єктів групи, що належать до тієї ж групи врегулювання;
(ii) інших груп врегулювання;
(b) розглядає обсяг, в якому можна застосувати інструменти врегулювання та виконувати повноваження щодо врегулювання скоординованим чином щодо суб’єктів врегулювання, які мають осідок у Союзі, включно із заходами сприяння придбання третьою особою цілої групи, окремих напрямів діяльності або видів діяльності, які здійснює низка суб’єктів групи чи окремі суб’єкти групи або групи врегулювання, а також визначає будь-які потенційні перешкоди для скоординованого врегулювання;
(c) якщо група включає суб’єкти, що мають осідок у третіх країнах, визначає належні механізми співпраці та координації із відповідними органами цих третіх країн, а також можливі наслідки врегулювання в Союзі;
(d) визначає заходи, включно з правовим та економічним розмежуванням певних функцій або напрямів діяльності, необхідні для сприяння врегулюванню групи, якщо виконуються умови врегулювання;
(e) встановлює додаткові дії, не зазначені у цій директиві, які мають намір вчинити відповідні органи врегулювання щодо суб’єктів у межах кожної групи врегулювання;
(f) визначає, як можна було б профінансувати дії з врегулювання групи та, якщо міг бути необхідний механізм фінансування, встановлює принципи розподілу відповідальності за таке фінансування між джерелами фінансування у різних державах-членах. План не повинен передбачати жодного з таких елементів:
(i) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;
(ii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком; або
(iii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;
Такі принципи необхідно встановити на підставі неупереджених та збалансованих критеріїв, з урахуванням, зокрема, статті 107(5), а також впливу на фінансову стабільність у всіх відповідних державах-членах.
4. Оцінювання можливості врегулювання групи відповідно до статті 16 необхідно проводити одночасно із створенням та оновленням плану врегулювання групи відповідно до цієї статті. Детальний опис оцінювання можливості врегулювання, проведеного відповідно до статті 16, необхідно включити у план врегулювання групи.
5. План врегулювання групи не повинен здійснювати непропорційний вплив на жодну з держав-членів.
6. Після консультацій з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають зміст планів врегулювання групи, беручи до уваги розмаїття бізнес-моделей груп на внутрішньому ринку.
EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 13. Вимоги та процедури для планів врегулювання групи
1. Материнська компанія Союзу подає інформацію, яка може вимагатися згідно зі статтею 11, органу з врегулювання на рівні групи. Така інформація повинна стосуватися материнської компанії Союзу та - у необхідному обсязі - кожного з суб’єктів групи, включно з суб’єктами, зазначеними в пунктах (c)і (d) статті 1(1).
Орган з врегулювання на рівні групи, паредає - за умови наявності відповідних вимог щодо конфіденційності, встановлених у цій директиві - інформацію, надану згідно з цим параграфом:
(a) EBA;
(b) органам з врегулювання дочірніх компаній;
(c) органам з врегулювання юрисдикцій, яких знаходяться істотні філії, у межах, застосовних до відповідної значної філії;
(d) відповідним компетентним органам, зазначеним у статтях 115 та 116 Директиви 2013/36/ЄС; та
(e) органам з врегулювання у державах-членах, де мають осідок суб’єкти, зазначені в пунктах (c) і (d)статті 1(1).
Інформація, надана органом з врегулювання на рівні групи, органам з врегулювання та компетентним органам дочірніх компаній, органам з врегулювання у юрисдикції, де розташовані будь-які істотні філії, а також відповідним компетентним органам, зазначеним у статтях 115 та 116 Директиви 2013/36/ЄС, повинна включати як мінімум усю інформацію, яка стосується дочірньої компанії або значної філії. Інформація, яка надається EBA, повинна включати всю інформацію, яка стосується ролі EBA у планах врегулювання групи. У випадку інформації, яка стосується дочірніх компаній третіх країн, орган з врегулювання на рівні групи не повинен бути зобов’язаним передавати цю інформацію без згоди відповідного органу нагляду або органу з врегулювання третьої країни.
2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання на рівні групи, діючи спільно з органами з врегулювання, зазначеними у другому підпараграфі параграфа 1 цієї статті, в колегіях з врегулювання, та після консультацій із відповідними компетентними органами, включно із компетентними органами у юрисдикціях держав-членів, де розташовані будь-які істотні філії, складали та підтримували плани врегулювання групи. Органи з врегулювання на рівні групи можуть, на власний розсуд та за умови дотримання вимог конфіденційності, встановлених у статті 98 цієї директиви, залучати до складання і підтримання планів врегулювання групи органи з врегулювання у третіх країнах у юрисдикціях, у яких група має осідки дочірніх компаній, фінансових холдингових компаній або істотних філій, зазначених у статті 51 Директиви 2013/36/ЄС.
3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб плани врегулювання групи переглядалися та, у належних випадках, оновлювалися щонайменше раз на рік, а також після будь-яких змін правової й організаційної структури, діяльності або фінансового стану групи, включно із будь-яким суб’єктом групи, які могли би спричинити значний вплив на план або вимагати його зміни.
4. Ухвалення плану врегулювання групи повинно набувати форму спільного рішення органу з врегулювання на рівні групи та органів з врегулювання дочірніх компаній.
Якщо група складається більш ніж з однієї групи врегулювання, планування дій з врегулювання, зазначене у пункті (aa)статті 12(3) необхідне включати у спільне рішення, зазначене у першому підпараграфі цього параграфа.
Органи з врегулювання повинні досягти спільного рішення протягом чотирьох місяців з дати передачі органом з врегулювання на рівні групи інформації, зазначеної у другому підпараграфі параграфа 1.
EBA може на вимогу органу з врегулювання допомагати органам з врегулювання у досягненні спільного рішення згідно зі статтею 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
5. У разі відсутності спільного рішення між органами з врегулювання протягом чотирьох місяців орган з врегулювання на рівні групи повинен ухвалити своє власне рішення щодо плану врегулювання групи. Рішення повинно бути повністю обґрунтованим та враховувати думки і сумніви інших органів з врегулювання. Материнська компанія Союзу надає це рішення органу з врегулювання на рівні групи.
Відповідно до параграфа 9 цієї статті, якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з органів з врегулювання передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання на рівні групи повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення органу з врегулювання на рівні групи.
6. У разі відсутності спільного рішення між органами з врегулювання протягом чотирьох місяців кожен з органів з врегулювання, який несе відповідальність за дочірню компанію та який не погоджується з планом врегулювання групи, повинен ухвалити своє власне рішення та, у відповідному випадку, визначити суб’єкта врегулювання, скласти й підтримувати план врегулювання для групи врегулювання, що складається з суб’єктів, які знаходяться у його юрисдикції. Кожне з окремих рішень органів з врегулювання, які не погоджується, повинно бути повністю обґрунтованим, воно повинно зазначати причини такої незгоди із запропонованим планом врегулювання групи та враховувати думки і сумніви інших органів з врегулювання та компетентних органів. Кожен з органів з врегулювання повинен повідомити про своє рішення інших членів колегії з врегулювання.
Відповідно до параграфа 9 цієї статті, якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з органів з врегулювання передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання, якого це стосується, повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення органу з врегулювання відповідної дочірньої компанії.
7. Інші органи з врегулювання, між якими немає незгоди відповідно до параграфа 6, можуть досягти спільного рішення щодо плану врегулювання групи стосовно суб’єктів групи, які знаходяться в їхніх юрисдикціях.
8. Спільні рішення, зазначені в параграфах 4 і 7, а також рішення, ухвалені органами з врегулювання у разі відсутності спільного рішення, зазначеного в параграфах 5 або 6, вважаються остаточним і повинні застосовуватися іншими відповідними органами з врегулювання.
9. У відповідності до параграфів 5 та 6 цієї статті, на вимогу органу з врегулювання EBA може допомагати органам з врегулювання в досягненні згоди відповідно до статті 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, крім випадку, коли, за оцінкою будь-якого із відповідних органів з врегулювання, предмет незгоди може у будь-який спосіб перетинатися із сферою повноважень у фіскальній політиці відповідної держави-члена.
10. Якщо спільні рішення ухвалено відповідно до параграфів 4 та 7, а також, якщо за оцінкою органу з врегулювання згідно з параграфом 9 предмет незгоди стосовно планів врегулювання групи перетинається із сферою повноважень у фіскальній політиці відповідної держави-члена, орган з врегулювання на рівні групи повинен ініціювати повторне оцінювання плану врегулювання групи, включно із мінімальними вимогами до власних коштів та прийнятними зобов’язаннями.
Стаття 14. Передача планів врегулювання компетентним органам
1. Орган з врегулювання передає відповідним компетентним органам плани врегулювання, а також будь-які зміни до них.
2. Орган з врегулювання на рівні групи передає відповідним компетентним органам плани врегулювання групи, а також будь-які зміни до них.
ГЛАВА II
Можливість врегулювання
Стаття 15. Оцінювання можливості врегулювання установ
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб після консультації органу з врегулювання із компетентним органом та органами з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій, у межах, застосовних до значної філії, він проводив оцінювання обсягу можливості врегулювання установи, яка не є частиною групи, без припущення будь-чого з переліченого нижче:
(a) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;
(b) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком;
(c) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;
Установа вважається такою, стосовно якої можливе врегулювання, якщо орган з врегулювання може та здатний ліквідувати її згідно з звичайним провадженням щодо неплатоспроможності або врегулювати її, застосовуючи різні інструменти врегулювання і повноваження щодо врегулювання до установи, разом із тим за можливістю максимально уникаючи будь-якого негативного впливу на фінансову систему, включно із обставинами ширшої фінансової нестабільності чи загальносистемними подіями держави-члена, у якій установа має осідок, або інших держав-членів чи Союзу, а також маючи на меті забезпечення безперервності критично важливих функцій, які виконує ця установа. Органи з врегулювання повинні вчасно повідомити EBA про будь-який випадок, коли установа вважається такою, що не піддається врегулюванню.
2. Для цілей оцінювання можливості врегулювання, зазначеної в параграфі 1, орган з врегулювання повинен щонайменше вивчити питання, визначенні в секції С додатка.
3. Оцінювання можливості врегулювання відповідно до цієї статті здійснюється органом з врегулювання одночасно зі складанням й оновленням плану врегулювання відповідно до статті 10 та для цілей такого складання й оновлення.
4. Після консультацій з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають питання та критерії оцінювання можливості врегулювання установ або груп, передбачені параграфом 2 цієї статті та статті 16.
EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.
Комісії надано повноваження ухвалювати проекти регуляторних технічних стандартів, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.
Стаття 16. Оцінювання можливості врегулювання груп
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб після консультації органів з врегулювання на рівні групи, разом з органами з врегулювання дочірніх компаній, із органом консолідованого нагляду та з компетентними органами таких дочірніх компаній, а також з органами з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій, якщо це релевантно для значної філії, вони оцінювали обсяг можливості врегулювання груп без припущення будь-чого з переліченого нижче:
(a) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;
(b) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком;
(c) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;
Група вважається такою, стосовно якої можливе врегулювання, якщо орган з врегулювання може та здатний ліквідувати суб’єкти групи згідно зі звичайним провадженням щодо неплатоспроможності або врегулювати таку групу, застосовуючи інструменти врегулювання і виконуючи повноваження щодо врегулювання щодо суб’єктів врегулювання такої групи, разом із тим за можливістю максимально уникаючи будь-яких негативних наслідків для фінансових систем держав-членів, у яких розташовані суб’єкти групи або філії, або інших держав-членів чи Союзу, включаючи більш широку фінансову нестабільність або події, які впливають на всю систему, маючи на меті забезпечення безперервності критично важливих функцій, які виконують такі суб’єкти групи, якщо їх можна у розумний строк легко відокремити або іншим чином.
Органи з врегулювання на рівні групи повинні вчасно повідомити EBA про будь-який випадок, коли група вважається такою, що не піддається врегулюванню.
Колегії з врегулювання, зазначені у статті 88, повинні брати до уваги оцінювання можливості врегулювання групи.
2. Для цілей оцінювання можливості врегулювання групи органи з врегулювання повинні, щонайменше, вивчити питання, визначені у секції С додатка.
3. Оцінювання можливості врегулювання групи згідно з цією статтею необхідно проводити одночасно і для тих самих цілей, що і складання й оновлення плану врегулювання групи відповідно до статті 12. Оцінювання необхідно проводити згідно з процесом вироблення й ухвалення рішень, встановленим у статті 13.
4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб якщо група складається з більш ніж однієї групи врегулювання, органи, зазначені у параграфі 1, оцінювали можливість врегулювання кожної групи врегулювання відповідно до цієї статті.
Оцінювання, зазначене у першому підпараграфі цього параграфа, проводять додатково до оцінювання можливості врегулювання усієї групи та виконують в рамках процедури вироблення й ухвалення рішень, встановленої у статті 13.
Стаття 16a. Повноваження забороняти певні розподіли
1. Якщо суб’єкт знаходиться в ситуації, коли він виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, якщо вона розглядається додатково до кожної з вимог, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) статті 141a(1) Директиви 2013/36/ЄС, але не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, якщо вона розглядається додатково до вимог, зазначених у статті 45c та 45d цієї директиви, розрахованих відповідно до пункту (a) статті 45(2) цієї директиви, орган з врегулювання цього суб’єкта уповноважений відповідно до параграфів 2 та 3 цієї статті забороняти суб’єкту розподіляти більше ніж максимальну суму розподілу стосовно мінімальних вимог до власних коштів та прийнятних зобов’язань ("М-MDA"), розрахованих відповідно до параграфа 4 цієї статті, через одну з таких дій:
(a) здійснювати розподіл у зв’язку з основним капіталом першого рівня;
(b) створювати зобов’язання щодо сплати змінної винагороди або дискреційної пенсії або сплачувати змінну винагороду, якщо зобов’язання щодо сплати було створено у той час, коли суб’єкт не виконував вимогу до комбінованого буферного капіталу; або
(c) здійснювати додаткові платежі за інструментами додаткового капіталу першого рівня.
Якщо суб’єкт знаходиться у ситуації, зазначеній у першому підпараграфі, він невідкладно повідомляє про це орган з врегулювання.
2. У ситуації, зазначеній у параграфі 1, орган з врегулювання суб’єкта, після консультацій з компетентним органом без зайвого зволікання оцінює, чи виконувати повноваження, зазначене в параграфі 1, враховуючи такі елементи:
(a) причину, тривалість та величину невиконання, а також вплив на можливість врегулювання;
(b) розвиток фінансової ситуації суб’єкта та імовірність виконання ним, у передбачуваному майбутньому, умови, зазначеної у пункті (a)статті 32(1);
(c) перспективу того, що суб’єкт буде здатний забезпечити виконання вимог, зазначених у параграфі 1, протягом розумного строку;
(d) якщо суб’єкт не здатний замінити зобов’язання, які більше не виконують критерії прийнятності або строку погашення, встановлені у статтях 72b та 72c Регламенту (ЄС) № 575/2013 або статті 45b чи статті 45f(2) цієї Директиви, чи ця нездатність має індивідуальний характер чи вони викликана потрясінням загальноринкового характеру;
(e) чи виконання повноваження, зазначеного в параграфі 1, є найбільш адекватним та пропорційним засобом вирішення ситуації суб’єкта, враховуючи потенційний вплив як на фінансові умови, так і на можливості врегулювання відповідного суб’єкта.
Орган з врегулювання повторює своє оцінювання того, чи слід виконувати повноваження, зазначене в параграфі 1, принаймні кожний місць, поки суб’єкт продовжує перебувати у ситуації, зазначеній у параграфі 1.
3. Якщо орган з врегулювання дійде висновку, що суб’єкт ще перебуває у ситуації, зазначеній у параграфі 1, через дев’ять місяців після того, як суб’єкт повідомив про таку ситуацію, орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом виконує повноваження, зазначене в параграфі 1, крім випадку, коли орган з врегулювання дійде висновку після оцінювання, що виконані принаймні дві з таких умов:
(a) невиконання спричинене серйозним потрясінням для функціонування фінансових ринків, що призводить до всеохоплюючого ринкового стресу у декількох сегментах фінансових ринків;
(b) потрясіння, зазначене в пункті (a), не тільки призводить до зростання волатильності цін інструментів власних коштів та інструментів прийнятних зобов’язань суб’єкта або збільшення витрат для суб’єкта, але також призводить до повного або часткового закриття ринків, що перешкоджає суб’єкту емітувати інструменти власних коштів та інструменти прийнятних зобов’язань на таких ринках;
(c) закриття ринку, зазначене у пункті (b) спостерігається не тільки для відповідного суб’єкту, але у для низки інших суб’єктів;
(d) потрясіння, зазначене в пункті (a), заважає відповідному суб’єкту випустити інструменти власних коштів та інструменти прийнятних зобов’язань, достатні для виправлення неспроможності; або
(e) виконання повноважень, зазначених у параграфі 1, призводить до негативних наслідків поширення на частину банківського сектора, при цьому потенційно підриваючи фінансову стабільність.
Якщо застосовується виключення, зазначене в першому підпараграфі, орган з врегулювання повинен повідомити компетентний орган про своє рішення та пояснити свою оцінку в письмовій формі.
Кожний місяць орган з врегулювання повторює оцінювання того, чи застосовується виключення, зазначене в першому підпараграфі.
4. M-MDA обчислюють шляхом помноження суми, розрахованої відповідно до параграфа 5, на коефіцієнт, визначений відповідно до параграфа 6. M-MDA зменшують на суму, отриману в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 1.
5. Сума, яку необхідно помножити відповідно до параграфа 4, складається з:
(a) будь-яких проміжних прибутків, не включених до основного капіталу першого рівня відповідно до статті 26(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, без урахування будь-якого розподілу прибутків або будь-якої виплати, здійсненої в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 1 цієї статті;
плюс
(b) будь-яких річних прибутків, не включених до основного капіталу першого рівня відповідно до статті 26(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, без урахування будь-якого розподілу прибутків або будь-якої виплати, здійснених в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 1 цієї статті;
мінус
(c) суми, що підлягали б сплаті у формі податків, якщо суми, визначені у пунктах (a) та (b) цього параграфа, були б утримані.
6. Коефіцієнт, зазначений у параграфі 4, визначають таким чином:
(a) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб’єктом, який не використовується для виконання будь-яких з вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах першого (тобто найнижчого) квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0;
(b) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб’єктом, який не використовується для виконання будь-яких з вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної суми імовірних ризиків, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах другого квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,2;
(c) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб’єктом, який не використовується для виконання будь-яких вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 тастаттях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах третього квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,4;
(d) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб’єктом, який не використовується для виконання будь-яких вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах четвертого (тобто найвищого) квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,6;
Нижчі та вищі межі кожного квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу розраховують таким чином:
да "Qn " = порядковий номер відповідного квартиля.
Стаття 17. Повноваження щодо подолання або усунення перешкод для можливості врегулювання
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо відповідно до оцінювання можливості врегулювання суб’єкта, проведеного згідно із статтями 15 і 16, орган з врегулювання після консультації із компетентним органом встановлює наявність значних перешкод можливості врегулювання цієї установи, орган з врегулювання у письмовій формі повідомляв про таке встановлення відповідну установу, компетентний орган та органи з врегулювання юрисдикцій, де розташовані істотні філії.