Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року про встановлення рамок для відновлення платоспроможності і врегулювання кредитних установ та інвестиційних фірм і внесення змін та доповнень до Директиви Ради 82/891/ЄЕС та директив 2001/24/ЄС, 2002/47/ЄС, 2004/25/ЄС, 2005/56/ЄС, 2007/36/ЄС, 2011/35/ЄС, 2012/30/ЄС і 2013/36/ЄС та регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 та (ЄС) № 648/2012

2. Вимогу складання планів врегулювання органами з врегулювання, а також вимогу досягнення відповідними органами з врегулювання спільного рішення щодо планів врегулювання групи згідно зі статтею 10(1) та статтею 13(4) відповідно, необхідно призупинити після отримання повідомлення, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, до затвердження органом з врегулювання заходів із усунення значних перешкод можливості врегулювання відповідно до параграфа 3 цієї статті або ухвалення рішення згідно з параграфом 4 цієї статті.

3. Протягом чотирьох місяців з дня отримання повідомлення, наданого згідно з параграфом 1, суб’єкт повинен запропонувати органу з врегулювання можливі заходи з подолання або усунення значних перешкод, зазначених у повідомленні.

Суб’єкт протягом двох тижнів з моменту отримання повідомлення, наданого відповідно до параграфа 1 цієї статті, пропонує органу з врегулювання можливі заходи та графік їх впровадження, щоб забезпечити відповідність суб’єкта статті 45e або 45fцієї директиви та вимозі до комбінованого буферного капіталу, якщо значні перешкоди можливості врегулювання спричинені однією з таких ситуацій:

(a) суб’єкт виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, якщо вона розглядається додатково до кожної з вимог, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) статті 141a(1) Директиви 2013/36/ЄС, але не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, якщо вона розглядається додатково до вимог, зазначених у статті 45cта 45d цієї директиви, розрахованих відповідно до пункту (a) статті 45(2) цієї директиви; або

(b) суб’єкт не виконує вимоги, зазначені у статтях 92a та 494 Регламенту (ЄС) № 575/2013 або вимоги, зазначені у статті 45c та 45d цієї директиви.

Графік впровадження заходів, запропонований відповідно до другого підпараграфа, враховує причини значної перешкоди.

Орган з врегулювання після консультації з компетентним органом оцінює дієвість заходів, запропонованих відповідно до першого та другого підпараграфів, для дієвого подолання або усунення таких значних перешкод.

4. Якщо орган з врегулювання дійде висновку, що заходи, запропоновані суб’єктом згідно з параграфом 3, дієво не вирішують або не усувають такі перешкоди, він повинен прямо або опосередковано за посередництвом компетентного органу вимагати від суб’єкта застосування альтернативних заходів, які можуть досягнути цієї цілі, та повідомити у письмовому вигляді про ці заходи суб’єкт, який протягом одного місяця повинен запропонувати план дотримання цих заходів.

У визначенні альтернативних заходів орган з врегулювання повинен продемонструвати, як заходи, запропоновані суб’єктом, могли би сприяти усуненню перешкод для можливості врегулювання та наскільки пропорційними з огляду на їх усунення є запропоновані альтернативні заходи. Орган з врегулювання повинен взяти до уваги загрозу, яку ці перешкоди у можливості врегулювання становлять для фінансової стабільності, а також вплив заходів на ведення суб’єктом діяльності, його стабільність та його спроможність робити свій внесок до економіки.

5. Для цілей параграфа 4 органи з врегулювання повинні мати повноваження вживати будь-який з таких заходів:

(a) (a)вимагати від суб’єкта зміни умов будь-яких фінансових угод всередині групи, перегляду їх відсутності або укладання угод про надання послуг всередині групи чи з третіми особами з метою забезпечення критично важливих функцій;

(b) вимагати від суб’єкта обмеження його максимального індивідуальної та агрегованої експозиції;

(c) накладати спеціальні або звичайні додаткові вимоги щодо інформації, яка стосується цілей врегулювання;

(d) вимагати від суб’єкта відчуження певних активів;

(e) вимагати від суб’єкта обмеження або припинення певних існуючих або запропонованих видів діяльності;

(f) обмежувати або запобігати розробці нових чи наявних напрямів діяльності, продажу нових чи наявних продуктів;

(g) вимагати зміни організаційно-правової або операційної структури суб’єкта або будь-якого суб’єкта групи, прямо або опосередковано підконтрольного їй, з метою обмеження складності та для забезпечення можливості організаційно-правового та операційного відокремлення критично важливих функцій від інших функцій шляхом застосування інструментів врегулювання;

(h) вимагати від суб’єкта або материнської компанії створення материнської фінансової холдингової компанії у державі-члені або материнської фінансової холдингової компанії Союзу;

(ha) вимагати від установи або суб’єкта, зазначеного у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1) цієї директиви, подати план відновлення виконання вимог статей 45e або45f цієї директиви, виражених як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та, якщо застосовно, вимог до комбінованого буферного капіталу та вимог, зазначених у статті 45e або 45f цієї директиви, виражених як відсоток від загальної експозиції заходу, зазначеного у статтях 429 і 429а Регламенту (ЄС) 575/2013;

(i) вимагати від установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b),(c)або (d) статті 1(1), випуску прийнятних зобов’язань з метою виконання вимог статті 45e або статті 45f;

(j) вимагати від установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або(d)статті 1(1), вчиняти інші кроки з метою виконання мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань згідно з умовами статті 45e або статті 45f, у тому числі, зокрема, намагатися переглянути будь-яке із прийнятних зобов’язань, інструмент додаткового капіталу першого або другого рівнів, які вона випустила, для забезпечення того, щоб будь-яке рішення органу з врегулювання про списання або конверсію такого зобов’язання або інструменту було б виконане згідно із законодавством тієї юрисдикції, що регулює таке зобов’язання або інструмент;

(ja) для цілей забезпечення подальшого виконання статті 45e або статті 45f, вимагати від установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), змінити профіль строків погашення:

(i) інструментів власних коштів, після отримання згоди компетентного органу, та

(ii) прийнятних зобов’язань, зазначених у статті 45b та пункті (a) статті 45f(2)

(k) якщо установа є дочірньою компанією холдингової компанії із змішаною діяльністю, зобов’язати таку холдингову компанію зі змішаною діяльністю створити окрему фінансову холдингову компанію для контролю суб’єкта, якщо необхідно, з метою сприяння врегулюванню суб’єкта та уникнення застосування інструментів врегулювання і виконання повноважень щодо врегулювання, зазначених у розділі IV, які мають негативний вплив на не фінансову частину групи.

6. Рішення, ухвалене відповідно до параграфа 1 або 4, повинно відповідати таким вимогам:

(a) містити обґрунтування для такого оцінювання або встановлення;

(b) визначати, як це оцінювання або встановлення відповідає вимозі пропорційного застосування, встановленій у параграфі 4; а також

(c) на нього повинна розповсюджуватися право оскарження.

7. Перед визначенням будь-якого заходу, зазначеного у параграфі 4, орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом та, якщо застосовно, призначеним національним макропруденційним органом, повинен належним чином розглянути потенційний вплив таких заходів на певний суб’єкт, на внутрішній ринок фінансових послуг, на фінансову стабільність інших держав-членів та Союзу загалом.

8. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо визначення подальших деталей заходів, передбачених у параграфі 5, та обставин, за яких можна застосовувати кожен із них.

1. Орган з врегулювання на рівні групи, разом з органами з врегулювання дочірніх компаній, після консультацій з наглядовою колегією та органами з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій, наскільки це релевантно для значної філії, повинен розглянути можливість оцінювання, що вимагається статтею 16, в рамках колегії з врегулювання та зробити усі обґрунтовані кроки для досягнення спільного рішення щодо застосування заходів, визначених у відповідності до статті 17(4), стосовно усіх суб’єктів врегулювання та їхніх дочірніх компаній, які є суб’єктами, зазначеними у статті 1(1)та є частинами групи.

2. Орган з врегулювання на рівні групи, у співпраці з органом консолідованого нагляду та EBA, відповідно до статті 25(1) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, готує й подає звіт материнській компанії Союзу, органам з врегулювання дочірніх компаній, які передають його дочірнім компаніям, що належать до їхньої компетенції, та органам з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій. Цей звіт необхідно підготувати після консультацій з компетентними органами; звіт повинен містити аналіз істотних перешкод для ефективного застосування інструментів врегулювання та для реалізації повноважень щодо врегулювання стосовно групи, а також стосовно груп врегулювання, якщо група складається з більш ніж однієї групи врегулювання. Звіт повинен розглядати вплив на бізнес-модель групи та містити рекомендації щодо будь-яких пропорційних і адресних заходів, які, на думку органу з врегулювання на рівні групи, є необхідними або належними для усунення цих перешкод.

Якщо перешкода для можливості врегулювання групи спричинена ситуацією суб’єкта групи, зазначеною у другому підпараграфі статті 17(3), орган з врегулювання на рівні групи повідомляє свою оцінку такої перешкоди материнській компанії Союзу після консультацій з органом з врегулювання суб’єкта врегулювання та органів з врегулювання його дочірніх установ.

3. Протягом чотирьох місяців з дати отримання звіту материнська компанія Союзу може представити спостереження та внести органу з врегулювання на рівні групи пропозиції щодо альтернативних заходів для усунення перешкод, визначених у звіті.

Якщо перешкоди, визначені у звіті, спричинені ситуацією суб’єкта групи, зазначеною у другому підпараграфі статті 17(3) цієї директиви, материнська компанія Союзу повинна протягом двох тижнів з дати отримання повідомлення, здійсненого відповідно до другого підпараграфа параграфа 2 цієї статті, запропонувати органу з врегулювання на рівні групи можливі заходи та графік їх впровадження, щоб забезпечити, що суб’єкт групи відповідає вимогам, зазначеним у статтях 45e та 45f цієї директиви, вираженим як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та, якщо застосовно, вимозі до комбінованого буферного капіталу та вимогам, зазначеним у статті 45e або 45f цієї директиви, вираженим як відсоток від загальної експозиції заходу, зазначеної у статтях 429 і 429а Регламенту (ЄС) 575/2013.

Графік впровадження заходів, запропонований відповідно до другого підпараграфа, враховує причини значної перешкоди. Орган з врегулювання після консультації з компетентним органом оцінює дієвість цих заходів для подолання або усунення значної перешкоди.

4. Орган з врегулювання на рівні групи повинен повідомляти про будь-який захід, запропонований материнською компанією Союзу, орган консолідованого нагляду, EBA, органи з врегулювання дочірніх компаній та органи з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій, наскільки релевантно для значної філії. Органи з врегулювання на рівні групи та органи з врегулювання дочірніх компаній після консультацій з компетентними органами та органами з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій повинні зробити все можливе в межах своїх повноважень для досягнення спільного рішення в рамках колегії з врегулювання щодо виявлення значних перешкод і, якщо необхідно, оцінювання заходів, запропонованих материнською компанією Союзу, а також заходів, що вимагаються органами для подолання або усунення цих перешкод, які повинні брати до уваги потенційний вплив заходів у всіх державах-членах, в яких група провадить діяльність.

5. Необхідно досягти спільне рішення протягом чотирьох місяців з моменту подання будь-яких спостережень материнською компанією Союзу. Якщо материнська компанія Союзу не подала жодних спостережень, необхідно досягти спільне рішення протягом одного місяця після закінчення чотиримісячного періоду, зазначеного у першому підпараграфі параграфа 3.

Необхідно досягти спільне рішення щодо перешкоди для можливості врегулювання, спричиненої ситуацією, зазначеною у другому підпараграфі статті 17(3) протягом двох тижнів з моменту подання будь-яких спостережень материнською компанією Союзу відповідно до параграфа 3 цієї статті.

Спільне рішення повинно бути обґрунтованим та оформленим у вигляді документу, який орган з врегулювання на рівні групи передає материнській компанії Союзу.

EBA може на вимогу органу з врегулювання допомагати органам з врегулювання у досягненні спільного рішення згідно з пунктом (c) другого параграфа статті 31 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

6. У разі відсутності спільного рішення протягом відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5, орган з врегулювання на рівні групи ухвалює власне рішення щодо належних заходів, які необхідно вжити згідно зі статтею 17(4) на рівні групи.

Рішення повинно бути повністю обґрунтованим та враховувати думки і сумніви інших органів з врегулювання. Материнська компанія Союзу надає це рішення органу з врегулювання на рівні групи.

Якщо наприкінці відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, орган з врегулювання відповідно до параграфа 9 цієї статті передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання на рівні групи повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Відповідний період, зазначений у параграфі 5 цієї статті, вважається періодом досягнення згоди у розумінні Регламенту (ЄС) № 1093/2010. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA застосовується рішення органу з врегулювання на рівні групи.

6а. У разі відсутності спільного рішення протягом відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, орган з врегулювання відповідного суб’єкта врегулювання ухвалює власне рішення щодо належних заходів, які необхідно вжити згідно зі статтею 17(4) на рівні групи врегулювання.

Рішення, зазначене в першому підпараграфі, повинно бути повністю обґрунтованим та враховувати думки і сумніви органів з врегулювання інших суб’єктів тієї ж групи врегулювання та органу з врегулювання на рівні групи. Відповідний орган з врегулювання надає рішення суб’єкту врегулювання.

Якщо наприкінці відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, орган з врегулювання відповідно до параграфа 9 цієї статті передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання суб’єкта врегулювання повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Відповідний період, зазначений у параграфі 5 цієї статті, вважається періодом досягнення згоди у розумінні Регламенту (ЄС) № 1093/2010. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA застосовується рішення органу з врегулювання суб’єкта врегулювання.

7. У разі відсутності спільного рішення органи з врегулювання дочірніх компаній, які не є суб’єктами врегулювання, ухвалюють власні рішення щодо належних заходів, які необхідно вжити дочірнім компаніям на рівні окремої компанії згідно зі статтею 17(4).

Рішення повинно бути повністю обґрунтованим та враховувати думки і сумніви інших органів з врегулювання. Рішення необхідно надати відповідній дочірній компанії та органу з врегулювання тієї ж групи врегулювання, органу з врегулювання суб’єкта врегулювання та, якщо він відмінний, органу з врегулювання на рівні групи.

Якщо наприкінці відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, орган з врегулювання відповідно до параграфа 9 цієї статті передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання дочірньої компанії повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Відповідний період, зазначений у параграфі 5 цієї статті, вважається періодом досягнення згоди у розумінні Регламенту (ЄС) № 1093/2010. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення відповідного періоду, зазначеного у параграфі 5 цієї статті, або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA застосовується рішення органу з врегулювання відповідного дочірньої компанії.

8. Спільне рішення, зазначене у параграфі 5, та рішення, які ухвалюють органи з врегулювання у разі відсутності спільного рішення, зазначені у параграфі 6, вважаються остаточними і повинні застосовуватися іншими відповідними органами з врегулювання.

9. У разі відсутності спільного рішення щодо застосування будь-якого заходу, зазначеного у пункті (g), (h) або (k) статті 17(5), EBA може, на запит органу з врегулювання та відповідно до параграфа 6 або 7 цієї статті допомагати в досягненні згоди згідно зі статтею 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб материнська установа у державі-члені, материнська установа Союзу або суб’єкт, зазначений у пункті (c) або (d)статті 1(1), та його дочірні компанії у інших державах-членах або третіх країнах, які є установами або фінансовими установами, на які поширюється нагляд материнської компанії на консолідованій основі, могли укласти угоду для надання фінансової підтримки будь-якій іншій стороні угоди, яка виконує умови раннього втручання відповідно до статті 27, якщо виконані умови, встановлені у цій главі.

2. Ця глава не застосовується до механізмів фінансування всередині групи, включно з механізмами фінансування та застосуванням механізмів централізованого фінансування, за умови, що жодна із сторін таких механізмів не виконує умови раннього втручання.

3. Угода про фінансову підтримку групи не повинна становити передумови для:

(a) надання фінансової підтримки групи будь-якому суб’єкту групи, що переживає фінансові труднощі, якщо установа вирішить вчинити так на підставі аналізу окремого випадку та відповідно до політики групи, якщо це не створює загрози для цілої групи; або

(b) ведення діяльності у державі-члені.

4. Держави-члени повинні усунути будь-яку правову перешкоду в національному законодавстві для транзакцій з фінансової підтримки всередині групи, які здійснюються відповідно до цієї глави, за умови, що ніщо у цій главі не перешкоджає накладанню державами-членами обмежень на транзакції всередині групи у зв’язку з національними законами, які застосовують варіанти, передбачені в Регламенті (ЄС) № 575/2013, що транспонує Директиву 2013/36/ЄС, або вимагають відокремлення частин групи чи видів діяльності, які ведуться у рамках групи, з причин фінансової стабільності.

5. Угода про фінансову підтримку групи може:

(a) охоплювати одну або більше дочірніх компаній групи і може передбачати фінансову підтримку дочірніх компаній материнською компанією, материнської компанії дочірніми компаніями, між дочірніми компаніями групи, які є сторонами угоди, або будь-яку комбінацію цих суб’єктів;

(b) передбачати фінансову підтримку у формі позики, надання гарантій, надання активів для використання у вигляді забезпечення або будь-яку комбінацію цих форм фінансової підтримки в одній або більше транзакціях, включаючи транзакції між бенефіціаром підтримки та третьою стороною.

6. Якщо у відповідності з умовами угоди про фінансову підтримку групи суб’єкт групи погоджується надати фінансову підтримку іншому суб’єкту групи, ця угода може включати взаємну угоду із суб’єктом групи, який отримує фінансову підтримку, про надання ним фінансової підтримки суб’єкту групи, що її надає.

7. Угода про фінансову підтримку групи визначає принципи обчислення винагороди за будь-яку транзакцію, проведену згідно із нею. Ці принципи містять вимогу щодо встановлення винагороди в момент надання фінансової підтримки. Угода, включно із принципами обчислення винагороди за надання фінансової підтримки та іншими умовами угоди, повинна відповідати таким принципам:

(a) укладаючи угоду, кожна із сторін повинна діяти добровільно;

(b) укладаючи угоду та визначаючи винагороду за надання фінансової підтримки, кожна із сторін повинна максимально діяти у своїх інтересах, що можуть враховувати будь-яку пряму чи опосередковану вигоду, яка може виникнути для сторони в результаті надання фінансової підтримки;

(c) перед встановленням винагороди за надання фінансової підтримки та перед ухваленням будь-якого рішення про надання фінансової підтримки, кожна із сторін, яка надає фінансову підтримку, повинна отримати усю відповідну інформацію від будь-якої сторони, яка отримує фінансову підтримку;

(d) винагорода за надання фінансової підтримки може враховувати інформацію, якою володіє будь-яка із сторін, що надає фінансову підтримку, спираючись на те, що вона належить до тієї самої групи, що і сторона, яка отримує фінансову підтримку, та яка є недоступною для ринку; а також

(e) принципи обчислення винагороди за надання фінансової підтримки не обов’язково повинні враховувати будь-який передбачуваний тимчасовий вплив на ринкові ціни, що виникає внаслідок подій поза межами групи.

8. Угода про фінансову підтримку групи може бути укладена лише за умови, що на момент укладання запропонованої угоди, на думку відповідних компетентних органів, жодна із сторін не виконує умови раннього втручання.

9. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-яке право, претензія або дія, які виникають внаслідок укладання угоди про фінансову підтримку групи, могли бути застосованими лише сторонами такої угоди, за виключенням третіх сторін.

1. Материнська установа Союзу подає органу консолідованого нагляду заяву про затвердження будь-якої угоди про фінансову підтримку групи, запропонованої відповідно до статті 19. Заява повинна містити текст запропонованої угоди та визначати суб’єкти групи, запропоновані як сторони.

2. Орган консолідованого нагляду повинен без зволікань передати заяву компетентним органам кожної з дочірніх компаній, запропонованих як сторони цієї угоди, для ухвалення спільного рішення.

3. Орган консолідованого нагляду надає дозвіл у відповідності до процедури, встановленої в параграфах 5 та 6 цієї статті, якщо умови запропонованої угоди узгоджуються з умовами фінансової підтримки, встановленими у статті 23.

4. Орган консолідованого нагляду може, у відповідності до процедури, встановленої в параграфах 5 та 6 цієї статті, заборонити укладення запропонованої угоди, якщо вважає, що умови запропонованої угоди не узгоджуються із умовами фінансової підтримки, встановленими у статті 23.

5. Компетентні органи повинні зробити все від них залежне для досягнення спільного рішення, беручи до уваги потенційний вплив, включно з будь-якими фіскальними наслідками, виконання угоди у всіх державах-членах, у яких група веде діяльність, щодо того, чи умови запропонованої угоди узгоджуються з умовами фінансової підтримки, встановленими у статті 23, протягом чотирьох місяців з дати отримання заяви органом консолідованого нагляду. Спільне рішення необхідно викласти у вигляді документа, що містить повністю обґрунтоване рішення, яке орган консолідованого нагляду повинен надати заявнику.

EBA може, на запит компетентного органу, допомагати компетентним органам у досягненні згоди у відповідності до статті 31 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

6. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом чотирьох місяців орган консолідованого нагляду повинен ухвалити своє власне рішення щодо заяви. Рішення необхідно оформити у вигляді документа, який містить повне обґрунтування та враховує думки та сумніви інших компетентних органів, висловлені протягом цього чотиримісячного періоду. Орган консолідованого нагляду повідомляє своє рішення заявнику та іншим компетентним органам.

7. Якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з відповідних компетентних органів передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган консолідованого нагляду повинен відстрочити своє рішення та зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення.

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб будь-яка із запропонованих угод, схвалених компетентними органами, передавалася для схвалення акціонерам кожного суб’єкта групи, який пропонує її укласти. В такому випадку угода є чинною лише щодо тих сторін, акціонери яких схвалили угоду відповідно до параграфа 2.

2. Угода про фінансову підтримку групи є чинною щодо суб’єкта групи лише за умови, що його акціонери уповноважили орган управління цього суб’єкта групи ухвалити рішення про надання або отримання фінансової підтримки згідно з умовами цієї угоди та відповідно до умов, встановлених у цій главі, а також якщо схвалення акціонерів не було відкликане.

3. Орган управління кожного суб’єкта, який є стороною угоди, щорічно звітує акціонерам про виконання угоди та про імплементацію будь-якого рішення, ухваленого у зв’язку з угодою.

Компетентні органи повинні передати відповідним органам з врегулювання угоди про фінансову підтримку групи, які вони схвалили, а також будь-які зміни до них.

1. Фінансова підтримка суб’єкта групи у відповідності зі статтею 19 може бути надана лише у разі виконання усіх наведених нижче умов:

(a) наявні обґрунтовані очікування, що надана підтримка значно допоможе у подоланні фінансових труднощів суб’єкта групи, який її отримує;

(b) надання фінансової підтримки має на меті збереження або відновлення фінансової стабільності групи загалом або будь-яких суб’єктів групи та надається в інтересах суб’єкта групи, який надає підтримку;

(c) фінансова підтримка надається на певних умовах, включно з винагородою відповідно достатті 19(7);

(d) існують обґрунтовані очікування на підставі інформації, доступної для органу управління суб’єкта групи, який надає фінансову підтримку, на момент ухвалення рішення про надання фінансової підтримки, що винагорода за надання підтримки буде сплачена та, якщо підтримка надається у формі позики, позика буде повернута суб’єктом групи, який отримує підтримку. Якщо підтримка надається у формі гарантії або іншої форми забезпечення, така сама умова застосовується до зобов’язання, яке виникає для отримувача, якщо гарантія або забезпечення будуть використані;

(e) надання фінансової підтримки не становило б загрози для ліквідності чи платоспроможності суб’єкта групи, який надає допомогу;

(f) надання фінансової підтримки не становило б загрози для фінансової стабільності, особливо у державі-члені суб’єкта групи, який надає допомогу;

(g) суб’єкт групи, який надає підтримку, на момент надання підтримки виконує вимоги Директиви 2013/36/ЄС, які стосуються капіталу або ліквідності, та будь-які вимоги, які накладаються відповідно до статті 104(2) Директиви 2013/36/ЄС; надання фінансової підтримки не повинно спричиняти порушення суб’єктом групи цих вимог, крім випадку надання дозволу компетентним органом, відповідальним за нагляд на індивідуальній основі за суб’єктом, який надає підтримку;

(h) суб’єкт групи, який надає підтримку, на момент надання підтримки виконує вимоги, встановлені у Регламенті (ЄС) № 575/2013 та Директиві 2013/36/ЄС, які стосуються високої експозиції, а також національному законодавстві, які покликані виконати встановлені у них варіанти; надання фінансової підтримки не повинно спричиняти порушення суб’єктом групи цих вимог, крім випадку надання дозволу компетентним органом, відповідальним за нагляд на індивідуальній основі за суб’єктом, який надає підтримку;

(i) надання фінансової підтримки не становило б загрози для можливості врегулювання суб’єкта групи, який надає допомогу;

2. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають умови, встановлені у пунктах (a), (c), (e) та (i) параграфа 1.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

На Комісію покладено повноваження ухвалити регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

3. До 3 січня 2016 року EBA видає настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 з метою підтримки конвергенції у практиках для визначення умов, встановлених у пунктах (b), (d), (f), (g) та (h) параграфа 1 цієї статті.

Рішення про надання фінансової підтримки у відповідності з угодою ухвалює орган управління суб’єкта групи, який надає фінансову підтримку. Це рішення повинно бути обґрунтованим та містити ціль запропонованої фінансової підтримки. Зокрема, рішення повинно зазначати, як надання фінансової підтримки узгоджується з умовами, встановленими у статті 23(1). Рішення про прийняття фінансової підтримки групи у відповідності з угодою ухвалює орган управління суб’єкта групи, який отримує фінансову підтримку:

1. Перед наданням підтримки у відповідності з угодою про фінансову підтримку групи орган управління суб’єкта групи, який має намір надати фінансову підтримку, повідомляє:

(a) свій компетентний орган;

(b) якщо застосовно, орган консолідованого нагляду, якщо він не співпадає із зазначеним у пунктах (a) та (c);

(c) компетентний орган суб’єкта групи, який отримує фінансову підтримку, якщо він не співпадає із зазначеним у пунктах (a) та (b); та

(d) EBA.

Повідомлення повинно містити обґрунтоване рішення органу управління відповідно до статті 24, а також детальну інформацію про запропоновану фінансову підтримку, включно з копією угоди про фінансову підтримку групи.

2. Протягом п’яти робочих днів з дати отримання повного повідомлення компетентний орган суб’єкта групи, який надає фінансову підтримку, може погодитися з наданням фінансової підтримки або заборонити чи обмежити її, якщо, за його оцінкою, умови фінансової підтримки групи, встановлені у статті 23, не були виконані. Рішення компетентного органу про заборону або обмеження фінансової підтримки повинно бути обґрунтованим.

3. Рішення компетентного органу про схвалення, заборону або обмеження фінансової підтримки негайно передається:

(a) органу консолідованого нагляду;

(b) компетентному органу суб’єкта групи, який отримує цю підтримку; та

(c) EBA.

Орган консолідованого нагляду негайно інформує інших членів наглядової колегії та членів колегії з врегулювання.

4. Якщо орган консолідованого нагляду або компетентний орган, відповідальний за суб’єкта групи, який отримує підтримку, має заперечення проти рішення про заборону чи обмеження фінансової підтримки, вони можуть протягом двох днів передати це питання до EBA та звернутися до нього по допомогу згідно зі статтею 31 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

5. Якщо компетентний орган не забороняє або не обмежує фінансову підтримку протягом періоду, зазначеного у параграфі 2, або погоджується до завершення цього періоду надати таку підтримку, фінансова підтримка може бути надана у відповідності з умовами, представленими компетентному органу.

6. Рішення органу управління установи про надання фінансової підтримки передається:

(a) компетентному органу;

(b) якщо застосовно, органу консолідованого нагляду, якщо він не співпадає з зазначеним у пунктах (a) та (c);

(c) компетентний орган суб’єкта групи, який отримує фінансову підтримку, якщо він не співпадає із зазначеним у пунктах (a) та (b); та

(d) EBA.

Орган консолідованого нагляду негайно інформує інших членів наглядової колегії та членів колегії з врегулювання.

7. Якщо компетентний орган обмежує або забороняє фінансову підтримку групи відповідно до параграфа 2 цієї статті та якщо план відновлення платоспроможності групи згідно зі статтею 7(5)покликається на фінансову підтримку всередині групи, компетентний орган суб’єкта групи, щодо якого підтримку обмежено або заборонено, може звернутися до органу консолідованого нагляду, щоб ініціювати повторне оцінювання плану відновлення платоспроможності групи відповідно до статті 8 або, якщо план відновлення платоспроможності створений на індивідуальній основі, з запитом до суб’єкта групи представити переглянутий план відновлення платоспроможності.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб суб’єкти групи оприлюднили інформацію щодо того, чи вони уклали угоду про фінансову підтримку групи відповідно до статті 19, а також оприлюднили опис загальних умов будь-якої такої угоди, назви суб’єктів групи, які є її сторонами, та оновлювали таку інформацію щонайменше раз на рік.

Повинні застосовуватися статті 431-434 Регламенту (ЄС) № 575/2013.

2. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для детального визначення форми та змісту опису, зазначеного в параграфі 1.

EBA подає Комісії ці проекти імплементаційних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати проекти імплементаційних технічних стандартів, зазначених у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Якщо установа порушує або через, між іншим, швидке погіршення фінансового стану, включно із погіршенням стану ліквідності, рівнем левериджу, що зростає, несплатою позик або концентрацією експозиції, за оцінюванням, проведеним на підставі низки критеріїв, які можуть включати вимогу до власних коштів установи плюс 1,5 відсотків, імовірно у близькому майбутньому порушить умови Регламенту (ЄС) № 575/2013, Директиви 2013/36/ЄС, Розділу II Директиви 2014/65/ЄС або будь-якої із статей 3-7, 14-17, і 24, 25 та 26 Регламенту (ЄС) № 600/2014, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи мали у своєму розпорядженні, без обмеження заходів, зазначених у статті 104Директиви 2013/36/ЄС, якщо застосовно, щонайменше такі заходи:

(a) вимагати від органу управління установи впровадити один або більше механізмів або заходів, визначених у плані відновлення платоспроможності, або оновити такий план відновлення платоспроможності відповідно достатті 5(2), якщо обставини, які призвели до раннього втручання, відрізняються від припущень, викладених у початковому плані відновлення платоспроможності, та впровадити один або більше механізмів або заходів, викладених в оновленому плані відновлення платоспроможності, протягом певного періоду часу з метою забезпечення того, щоб умови, зазначені у вступній частині, більше не застосовувалися;

(b) вимагати від органу управління установи вивчити ситуацію, визначити заходи для подолання виявлених проблем та створити програму дій для подолання цих проблем, а також графік її виконання;

(c) вимагати від органу управління установи скликати або, якщо орган управління установи не виконає цієї вимоги, безпосередньо скликати збори акціонерів установи, а також в обох випадках встановлювати порядок денний і вимагати розгляду питання щодо ухвалення акціонерами певних рішень;

(d) вимагати відсторонення чи заміни одного або більше членів органу управління або вищого керівництва, якщо буде встановлено, що ці особи не спроможні виконувати свої обов’язки відповідно до статті 13 Директиви 2013/36/ЄС або статті 9Директиви 2014/65/ЄС;

(e) вимагати від органу управління установи скласти план переговорів щодо реструктуризації боргу із деякими або всіма її кредиторами згідно з планом відновлення платоспроможності, якщо застосовно;

(f) вимагати змін бізнес-стратегії установи;

(g) вимагати внесення змін до правової або організаційної структури установи; та

(h) отримати, зокрема в результаті проведення перевірок на місцях, та передати органу з врегулювання всю необхідну інформацію з метою оновлення плану врегулювання та підготовки можливого врегулювання установи, а також для проведення оцінювання активів і зобов’язань установи відповідно до статті 36.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи без зволікань повідомили органи з врегулювання після встановлення того, що умови, визначені у параграфі 1, були виконані щодо установи, а також того, що повноваження органів з врегулювання включають повноваження вимагати від установи контактувати з потенційними покупцями для підготовки врегулювання установи з урахуванням умов, встановлених у статті 39(2), і положень про конфіденційність, встановлених у статті 84.

3. Для кожного із заходів, зазначених у параграфі 1, компетентні органи встановлюють належний строк виконання, щоб надати можливість компетентному органу провести оцінювання дієвості того чи іншого заходу.

4. До 3 липня 2015 року EBA повинне видати настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо сприяння послідовному застосуванню критеріїв використання заходів, зазначених у параграфі 1 цієї статті.

5. Беручи до уваги, у відповідних випадках, досвід, набутий під час застосування настанов, зазначених у параграфі 4, EBA може розробити проекти регуляторних технічних стандартів для визначення мінімальної низки критеріїв для використання заходів, зазначених у параграфі 1.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

У разі значного погіршення фінансового стану установи або за наявності серйозних порушень законів, підзаконних актів або установчих документів установи, або серйозних адміністративних порушень, та якщо інших заходів, вжитих у відповідності до статті 27, недостатньо для призупинення погіршення, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи могли вимагати відсторонення вищого керівництва або органу управління установи загалом, або його окремих членів. Призначення нового вищого керівництва або органу управління повинно відбутися у відповідності до національного законодавства та законодавства Союзу і підлягає затвердженню або погодженню компетентним органом.

1. Якщо заміна вищого керівництва або органу управління за умовамистатті 28вважається компетентним органом недостатньою для виправлення ситуації, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи могли призначити одного або більше тимчасових адміністраторів установи. Компетентні органи можуть, на підставі того, що є пропорційним обставинам, призначити будь-якого тимчасового адміністратора з метою тимчасової заміни органу управління установи або для тимчасової роботи з органом управління установи; компетентний орган повинен зазначити своє рішення в момент призначення. Якщо компетентний орган призначає тимчасового адміністратора для роботи з органом управління установи, компетентний орган, крім того, визначає в момент такого призначення, роль, обов’язки і повноваження тимчасового адміністратора та будь-які вимоги до органу управління установи щодо консультування або отримання згоди тимчасового адміністратора перед ухваленням певних рішень або вчиненням певних дій. Компетентний орган повинен оприлюднити призначення будь-якого тимчасового адміністратора, за винятком випадків, коли тимчасовий адміністратор не має повноважень представляти установу. Держави-члени повинні в подальшому забезпечити наявність у будь-якого тимчасового адміністратора кваліфікації, спроможності та знань, необхідних для виконання його функцій, а також того, що він не має жодного конфлікту інтересів.

2. Компетентний орган зазначає повноваження тимчасового адміністратора у момент призначення тимчасового адміністратора на основі того, що є пропорційним за наявних обставин. Такі повноваження можуть включати деякі або всі повноваження органу управління установи відповідно до її установчих документів або національного законодавства, включно із повноваженням виконувати деякі або всі адміністративні функції органу управління установи. Повноваження тимчасового адміністратора стосовно установи узгоджуються із застосовним корпоративним законодавством.

3. Роль і функції тимчасового адміністратора компетентний орган визначає у момент призначення; вони можуть включати визначення фінансового стану установи, управління діяльністю або частиною діяльності установи з метою збереження або відновлення фінансового стану установи та вживання заходів з відновлення розумного та обачного управління діяльністю установи. Компетентний орган визначає будь-які обмеження ролі та функцій тимчасового адміністратора у момент його призначення.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи мали виключне право призначати та відстороняти тимчасового адміністратора. Компетентний орган може відстороняти тимчасового адміністратора у будь-який момент та з будь-якої причини. Компетентний орган може змінювати умови призначання тимчасового адміністратора у будь-який момент відповідно до цієї статті.

5. Компетентний орган може вимагати, щоб виконання певних дій тимчасовим адміністратором здійснювалося за умови попередньої згоди компетентного органу. Компетентний орган окреслює будь-які з цих вимог у момент призначення тимчасового адміністратора або в момент будь-яких змін умов призначення тимчасового адміністратора.

У будь-якому випадку, тимчасовий адміністратор може використати право скликати загальні збори акціонерів установи та встановлювати порядок денний таких зборів лише за умови попередньої згоди компетентного органу.

6. Компетентний орган може вимагати, щоб тимчасовий адміністратор складав звіти про фінансовий стан установи та дії, вчинені в процесі його призначення, з інтервалами, встановленими компетентним органом, та наприкінці його мандату.

7. Тимчасовий адміністратор призначається не довше, ніж на один рік. Цей період може бути продовжений за виняткових обставин, якщо продовжують діяти умови для призначення тимчасового адміністратора. Компетентний орган несе відповідальність за встановалення того, чи умови є належними для подальшого залучення тимчасового адміністратора, а також за обґрунтування будь-якого такого рішення перед акціонерами.

8. За умовами цієї статті призначення тимчасового адміністратора не повинно обмежувати права акціонерів згідно з корпоративним законодавством Союзу або національним корпоративним законодавством.

9. Держави-члени можуть обмежити відповідальність будь-якого тимчасового адміністратора згідно з національним законодавством за дії та бездіяльність під час виконання ним обов’язків тимчасового адміністратора відповідно до параграфа 3.

10. Тимчасовий адміністратор, призначений відповідно до цієї статті, не повинен вважатися тіньовим директором або директором де-факто, відповідно до національного законодавства.

1. Якщо виконуються умови накладання вимог за статтею 27 або призначення тимчасового адміністратора відповідно до статті 29 стосовно материнської компанії Союзу, орган консолідованого нагляду повідомляє EBA та консультується з іншими компетентними органами з наглядової колегії.

2. Після повідомлення та консультації орган консолідованого нагляду ухвалює рішення про застосування будь-яких інших заходів за умовами статті 27 або призначення тимчасового адміністратора за умовами статті 29 щодо відповідного материнської компанії Союзу, беручи до уваги вплив, який матимуть ці заходи на суб’єкти групи у інших державах-членах. Орган консолідованого нагляду повідомляє рішення компетентним органам, що входять до наглядової колегії, та EBA.

3. Якщо виконуються умови накладання вимог за статтею 27 або призначення тимчасового адміністратора відповідно до статті 29 стосовно дочірньої компанії материнської компанії Союзу, компетентний орган, відповідальний за нагляд на індивідуальній основі, який має намір вжити заходи відповідно до цих статей, повідомляє EBA та консультується з органом консолідованого нагляду.

Після отримання повідомлення орган консолідованого нагляду може оцінити ймовірний вплив накладання вимог згідно зі статтею 27 або призначення тимчасового адміністратора відповідно до статті 29 відповідній установі, на групи або суб’єкти групи в інших державах-членах. Він передає результати цього оцінювання компетентному органу протягом трьох днів.

Після такого повідомлення та консультацій компетентний орган ухвалює рішення про застосування будь-яких заходів, зазначених у статті 27, або призначення тимчасового адміністратора за умовами статті 29. Рішення повинно брати до уваги будь-яку оцінку органу консолідованого нагляду.

Компетентний орган повідомляє рішення органу консолідованого нагляду та іншим компетентним органам з наглядової колегії, а також EBA.

4. Якщо більше, ніж один компетентний орган має намір призначити тимчасового адміністратора або застосувати будь-які заходи, зазначені у статті 27, до більше, ніж однієї установи з тієї ж групи, орган консолідованого нагляду та інші відповідні компетентні органи повинні розглянути, чи більш доцільно призначити того ж самого тимчасового адміністратора для всіх відповідних суб’єктів або координувати застосування будь-яких заходів, зазначених устатті 27, до більше, ніж однієї установи, з метою сприяння рішенням для відновлення фінансового стану відповідної установи. Оцінювання повинно набути форми спільного рішення органу консолідованого нагляду та інших відповідних компетентних органів. Спільне рішення необхідно досягнути протягом п’яти днів з дати повідомлення, зазначеного у параграфі 1. Спільне рішення повинно бути обґрунтованим та оформленим у вигляді документу, який орган консолідованого нагляду передає материнській компанії Союзу.

EBA може, на запит компетентного органу, допомагати компетентним органам у досягненні згоди у відповідності до статті 31 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

У разі відсутності спільного рішення протягом п’яти днів орган консолідованого нагляду та компетентні органи дочірніх компаній можуть ухвалювати власні рішення щодо призначення тимчасового адміністратора для установ, що належать до їхньої компетенції, а також щодо застосування будь-яких заходів, зазначених у статті 27.

5. Якщо відповідний компетентний орган не погоджується з рішенням, повідомленим йому відповідно до параграфа 1 або 3, або якщо спільне рішення відсутнє, як описано в параграфі 4, компетентний орган може передати це питання до EBA згідно з параграфом 6.

6. EBA може, на вимогу будь-якого компетентного органу, допомагати компетентним органам, які мають намір застосувати один або більше заходів, зазначених у пункті (a) статті 27(1) цієї директиви, щодо пунктів (4), (10), (11) та (19)секції А додатка до цієї директиви, у пункті (e)статті 27(1) цієї директиви або у пункті (g) статті 27(1) цієї директиви, у досягненні згоди відповідно до статті 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

7. Рішення кожного компетентного органу повинно бути обґрунтованим. Рішення враховує думки та сумніви інших компетентних органів, висловлені впродовж періоду консультування, зазначеного в параграфі 1 або 3, або впродовж п’ятиденного періоду, зазначеного в параграфі 4, а також потенційний вплив рішення на фінансову стабільність держав-членів, яких воно стосується. Орган консолідованого нагляду повідомляє рішення материнській компанії Союзу та дочірнім компаніям через відповідні компетентні органи.

У випадках, зазначених у параграфі 6 цієї статті, якщо до закінчення періоду консультацій, зазначеного у параграфах 1 та 3 цієї статті, або після завершення п’ятиденного періоду, зазначеного у параграфі 4 цієї статті, будь-який з компетентних органів, яких це стосується, передав питання до EBA відповідно до статті 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган консолідованого нагляду та інші компетентні органи повинні відстрочити свої рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього регламенту, та повинні ухвалити свої рішення відповідно до рішення EBA. П’ятиденний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні цього регламенту. EBA ухвалює рішення протягом трьох днів. Забороняється передавати питання EBA після закінчення п’ятиденного періоду або після досягнення спільного рішення.

8. За відсутності рішення EBA протягом трьох днів, застосовуються окремі рішення, ухвалені відповідно до параграфа 1 або 3, або третього підпараграфа параграфа 4.

1. Застосовуючи інструменти врегулювання, а також виконуючи повноваження щодо врегулювання, органи з врегулювання повинні зважати на цілі врегулювання й обирати інструменти та повноваження, які найкраще підходять для досягнення цілей, що відповідають обставинам конкретного випадку.

2. Цілями врегулювання, зазначеними у параграфі 1, є:

(a) забезпечення безперервності критично важливих функцій;

(b) уникнення значного негативного впливу на фінансову систему, зокрема шляхом запобігання ланцюговій реакції, включно з інфраструктурами ринку, та підтримання ринкової дисципліни;

(c) захист державних коштів мінімізації залежності від надзвичайної державної фінансової підтримки;

(d) захист вкладників, на яких поширюється дія Директиви 2014/49/ЄС, та інвесторів, на яких поширюється дія Директиви 97/9/ЄС;

(e) захист коштів клієнтів та активів клієнтів.

У досягненні наведених вище цілей орган з врегулювання прагне мінімізувати витрати врегулювання, а також уникнути руйнування вартості, крім випадків, коли це необхідно для досягнення цілей врегулювання.

3. З застереженням різних положень цієї директиви, цілі врегулювання мають однакове значення, тому органи з врегулювання повинні врівноважувати їх належним чином відповідно до характеру й обставин кожного конкретного випадку.