Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року про встановлення рамок для відновлення платоспроможності і врегулювання кредитних установ та інвестиційних фірм і внесення змін та доповнень до Директиви Ради 82/891/ЄЕС та директив 2001/24/ЄС, 2002/47/ЄС, 2004/25/ЄС, 2005/56/ЄС, 2007/36/ЄС, 2011/35/ЄС, 2012/30/ЄС і 2013/36/ЄС та регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 та (ЄС) № 648/2012

(a) як вимога до власних коштів та прийнятних зобов’язань, встановлена відповідно до статті 45e або статті 45f, була імплементована на національному рівні, зокрема, чи були будь-які розбіжності у рівнях, встановлених для порівнюваних суб’єктів у державах-членах;

(b) як органи з врегулювання виконали повноваження, зазначені у статті 45b(4), (5) та(7), та чи були будь-які розбіжності у виконанні таких повноважень у державах-членах;

(c) агрегований рівень складу власних коштів та прийнятних зобов’язань установ і суб’єктів, сум інструментів, емітованих за період, та додаткових сум, необхідних для виконання застосовних вимог.

2. Додатково до річного звіту, передбаченого у параграфі 1, EBA кожні три роки подає звіт Комісії з оцінкою:

(a) впливу мінімальної вимоги на власні кошти та прийнятні зобов’язання та будь-яких запропонованих гармонізованих рівнів такої мінімальної вимоги на:

(i) фінансові ринки загалом та, зокрема, ринки незабезпечених боргових зобов’язань і деривативів;

(ii) бізнес-моделі та структури бухгалтерського балансу установ, зокрема, профіль фінансування та стратегію фінансування установ, а також організаційно-правову та організаційну структуру груп;

(iii) рентабельність установ, зокрема, витрати на їх фінансування;

(iv) перенесення експозиції до суб’єктів, які не підлягають пруденційному нагляду;

(v) фінансові інновації;

(vi) рівень поширеності інструментів власних коштів та субординованих прийнятних інструментів, їхню природу і можливість реалізації;

(vii) відношення до ризику установ або суб’єктів, зазначених у пунктах (b),(c)і (d) статті 1(1); та

(viii) рівень обтяження активів установ або суб’єктів, зазначених у пунктах(b), (c) і (d)статті 1(1); та

(ix) дії, вчинені установами або суб’єктами, зазначеними у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), для виконання мінімальної вимоги, зокрема, обсяг, в якому була виконана мінімальна вимога шляхом зменшення боргового навантаження активів, випуску довгострокових боргових інструментів та залучення капіталу; а також

(x) рівень кредитування кредитними установами, приділяючи особливу увагу кредитуванню мікропідприємств, малих та середніх підприємств, місцевих органів, регіональних урядів та суб’єктів публічного сектору, а також фінансуванню торгівлі, включно з кредитуванням за офіційними системами страхування експортних кредитів;

(b) взаємодія мінімальних вимог з вимогами до власних коштів, коефіцієнтом левериджа та вимогами ліквідності, встановленими у Регламенті (ЄС) № 575/2013 і Директиві 2013/36/ЄС;

(c) спроможність установ або суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c)і (d) статті 1(1) незалежно залучати капітал або фінансування з ринків з метою виконання запропонованих гармонізованих мінімальних вимог.

3. Звіт, зазначений у параграфі 1, подається Комісії до 30 вересня календарного року, що слідує за останнім роком, охопленим звітом. Перший звіт подається Комісії до 30 вересня року, до слідує після дати застосування цієї директиви.

Звіт, зазначений у параграфі 2, охоплює три календарних роки та подається Комісії до 31 грудня календарного року, що слідує за останнім роком, охопленим звітом. Перший звіт повинен бути поданий Комісії до 31 грудня 2022 року.

1. Як відступ від статті 45(1), органи з врегулювання встановлюють належні перехідні періоди для установ або суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), для виконання вимог статей 45e або 45f або вимог, що випливають з застосування статті 45b(4), (5) або (7), якщо застосовно. Кінцевим терміном для установ та суб’єктів, які виконують вимоги статей 45e або 45f або вимоги, що випливають із застосування статті 45b(4), (5) або (7), є 1 січня 2024 року.

Орган з врегулювання встановлює проміжні цільові рівні вимог у статтях 45e або 45f або вимог, що випливають з застосування статті 45b(4), (5) або (7), якщо застосовно, які установи або суб’єкти, зазначені у пунктах (b), (c) та (d) статті 1(1) повинні виконувати 1 січня 2022 року. Проміжні цільові рівні, як правило, повинні забезпечувати лінійне накопичення власних коштів та прийнятних зобов’язань для покриття вимоги.

Орган з врегулювання може встановити проміжний період, який закінчується після 1 січня 2024 року, якщо це є належним чином виправданим та належним на підставі критеріїв, зазначених у параграфі 7, враховуючи:

(a) розвиток фінансової ситуації суб’єкта;

(b) перспективу того, що суб’єкт буде здатний забезпечити виконання у розумний строк вимог статей 45e або 45f або вимоги, що випливає із застосування статті 45b(4),(5) або (7); та

(c) чи суб’єкт здатний замінити зобов’язання, які більше не виконують критерії прийнятності або строку погашення, встановлені у статтях 72b та 72c Регламенту (ЄС) № 575/2013, та статті 45bчи статті 45f(2) цієї Директиви, та, якщо ні, чи ця нездатність має індивідуальний характер чи вони викликана потрясінням загальноринкового характеру;

2. Кінцевим терміном для суб’єктів врегулювання для дотримання мінімального рівня вимог, зазначених у статті 45b(5)або (6), є 1 січня 2022 року.

3. Мінімальний рівень вимог, зазначений у статті 45b(5)та (6), не застосовується протягом дворічного періоду після дати:

(a) на яку орган з врегулювання застосував інструмент внутрішнього визволу; або

(b) на яку орган з врегулювання запровадив альтернативний захід приватного сектора, як зазначено у пункті (b) статті 32(1), відповідно до якого інструменти капіталу та інші зобов’язання були списані або конвертовані у інструменти основного капіталу першого рівня, або на яку були застосовані повноваження щодо списання або конверсії відповідно до статті 59 стосовно суб’єкта врегулювання, щоб рекапіталізувати суб’єкт врегулювання без застосування інструментів врегулювання.

4. Вимоги, зазначені устатті 45b(4) та (7), а також статті 45c(5) та (6), якщо застосовно, не застосовуються протягом трирічного періоду після дати, на яку суб’єкт врегулювання або група врегулювання, частиною якої є суб’єкт врегулювання, був ідентифікований як G-SII або суб’єкт врегулювання опинився у ситуації, зазначеній у статті 45c(5) або (6).

5. Як відступ від статті 45(1), органи з врегулювання встановлюють належний перехідний період, протягом якого необхідно виконати вимоги статей 45e або 45f, або вимогу, що випливає з застосування статті 45b(4), (5) або (7), якщо застосовно, до установ або суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), до яких були застосовані інструменти врегулювання або повноваження на списання або конверсію, зазначені у статті 59.

6. Для цілей параграфів 1-5, органи з врегулювання повинні повідомити установі або суб’єкту, зазначеним у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), заплановану мінімальну вимогу для власних коштів або прийнятних зобов’язань для кожного дванадцятимісячного періоду протягом проміжного періоду, з метою сприяння поступовому накопиченню спроможності поглинання збитків та рекапіталізації. Наприкінці проміжного періоду мінімальна вимога до власних коштів та прийнятних зобов’язань повинна дорівнювати сумі, встановленій відповідно до статті 45b(4), (5) або(7), статті 45c(5)або (6), статті 45eабо статті 45f, якщо застосовно.

7. При встановленні проміжних періодів, органи з врегулювання враховують:

(a) рівень поширеності депозитів та відсутність боргових інструментів у моделі фінансування;

(b) доступ до ринків капіталу для прийнятних зобов’язань;

(c) обсяг, в якому суб’єкт врегулювання покладається на основний капітал першого рівня для виконання вимог, зазначених у статті 45е.

8. З урахуванням параграфа 1, не повинно бути перешкод для перегляду органами з врегулювання перехідного періоду або будь-якої запланованої мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань, повідомлених відповідно до параграфа 6.

1. Держави-члени забезпечують, щоб при застосуванні інструменту внутрішнього визволу органи з врегулювання оцінювали на підставі вартості, згідно зі статтею 36, сукупність:

(a) у відповідних випадках, суму, на яку зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл повинні бути списані, з метою забезпечення того, щоб вартість чистих активів установи, яка підлягає врегулюванню, дорівнювала нулю; і

(b) у відповідних випадках, суму, на яку зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл повинні бути конвертовані в акції або інші типи інструментів капіталу, щоб відновити співвідношення основного капіталу першого рівня:

(i) установи, яка підлягає врегулюванню; або

(ii) перехідної установи.

2. Оцінювання, зазначене у параграфі 1 цієї статті, встановлює суму, на яку зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл повинні бути списані або конвертовані, щоб відновити співвідношення основного капіталу першого рівня установи, яка підлягає врегулюванню, або, у застосовних випадках, встановлює співвідношення перехідної установи, враховуючи будь-який внесок капіталу механізму фінансового врегулювання відповідно до пункту (d)статті 101(1) цієї Директиви, і з метою підтримання достатньої ринкової довіри до установи, яка підлягає врегулюванню, або перехідної установи й дозволяє, щонайменше один рік, надалі виконувати умови щодо надання дозволу й продовжувати діяльність, для якої вона має дозвіл відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС.

Якщо органи з врегулювання мають намір використати інструмент розподілу активів згідно зі статтею 42, сума, на яку зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл повинні бути зменшені, враховує пруденційну оцінку потреб у капіталі суб’єкта управління активами.

3. Якщо капітал було списано відповідно до статей 59-62 і внутрішній визвіл був застосований відповідно до статті 43(2), а рівень списання, що ґрунтується на попередніх оцінках згідно зі статтею 36, перевищує вимоги, що відповідають остаточній оцінці згідно статті 36(10), можна застосовувати у необхідній мірі механізм підвищення вартості активів для задоволення вимог кредиторів, а потім акціонерів.

4. Органи з врегулювання встановлюють та підтримують домовленості, щоб забезпечити, що оцінювання та оцінка ґрунтуються на максимально актуальній і детальній інформації про активи і зобов’язання установи, яка підлягає врегулюванню.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при застосуванні інструменту внутрішнього визволу відповідно до статті 43(2) або списання чи конверсії інструментів капіталу відповідно до статті 59органи з врегулювання застосовували до акціонерів і власників інших інструментів власності одну або обидві такі дії:

(a) скасування існуючих акцій або інших інструментів власності або передача їх кредиторам, що беруть участь у визволі;

(b) за умови, що відповідно до оцінки, проведеної, згідно зі статтею 36, установа, яка підлягає врегулюванню, має позитивну чисту вартість, розмивання частки існуючих акціонерів і власників інших інструментів власності внаслідок конверсії в акції або інші інструменти власності:

(i) відповідні інструменти капіталу, емітовані установою згідно з повноваженнями, зазначеними у статті 59(2); або

(ii) зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, емітовані установою, яка підлягає врегулюванню, згідно з повноваженнями, зазначеними у пункті (f)статті 63(1).

Стосовно пункту (b) першого підпараграфа, конверсія відбувається із застосуванням ставки конверсії, що призводить до істотного розмивання існуючих часток участі або інших інструментів власності.

2. Дії, зазначені у параграфі 1, також застосовуються до акціонерів і власників інших інструментів власності, якщо зазначені акції або інші інструменти власності було емітовано або надано за таких умов:

(a) внаслідок конверсії боргових інструментів у акції або інші інструменти власності відповідно до договірних умов первинних боргових інструментів, якщо подія, яка передує або співпадає у часіз оцінюванням органами з врегулювання, що установа або суб’єкт, зазначені у пунктах (b), (c) або (d) статті 1(1), відповідають умовам врегулювання;

(b) внаслідок конверсії відповідних інструментів капіталу в інструменти основного капіталу першого рівня згідно зі статтею 60.

3. При розгляді питання про те, які заходи необхідно вжити відповідно до параграфа 1, органи врегулювання враховують:

(a) оцінку, проведену відповідно до статті 36;

(b) суму, на яку за оцінкою органів з врегулювання елементи основного капіталу першого рівня повинні бути зменшені, а відповідні інструменти капіталу повинні бути списані або конвертовані відповідно до статті 60(1); та

(c) агреговану суму, оцінену органом з врегулювання відповідно до статті 46.

4. Як відступ від статей 22-25 Директиви 2013/36/ЄС, вимога повідомити згідно зі статтею 26 Директиви 2013/36/ЄС, статтею 10(3), статтею 11(1) і (2) і статтями 12 і 13 Директиви 2014/65/ЄС, а також вимога повідомити згідно зі статтею 11(3) Директиви 2014/65/ЄС, якщо застосування інструменту внутрішнього визволу або конверсія інструментів капіталу призвели б до придбання або збільшення кваліфікованої частки участі в установі, як зазначено у статті 22(1) Директиви 2013/36/ЄС або у статті 11(1) Директиви 2014/65/ЄС, компетентні органи проводять оцінювання згідно з вимогами цих статей у відповідний строк, що не відкладає застосування інструменту внутрішнього визволу або конверсії інструментів капіталу або перешкоджає досягненню відповідних цілей врегулювання завдяки діям з врегулювання.

5. Якщо компетентний орган цієї установи не завершив оцінювання, необхідне відповідно до параграфа 4 на дату застосування інструменту внутрішнього визволу або конверсії інструментів капіталу, стаття 38(9)застосовується до придбання або збільшення кваліфікованої частки участі набувачем внаслідок застосування інструменту внутрішнього визволу або конверсії інструментів капіталу.

6. До 3 липня 2016 року EBA повинне видати настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 про обставини, за яких дії, зазначені у параграфі 1 цієї статті, будуть доцільними, беручи до уваги чинники, зазначені у параграфі 3 цієї статті.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при застосуванні інструменту внутрішнього визволу органи з врегулювання здійснювали повноваження на списання та конверсію, з виключеннями, передбаченими статтею 44(2) і (3), з дотриманням таких вимог:

(a) елементи основного капіталу першого рівня зменшуються відповідно допункту (a) статті 60(1);

(b) якщо і тільки якщо загальне зменшення відповідно до пункту (a) є меншим, ніж сукупний розмір сум, зазначених у пунктах (b) і (c) статті 47(3), органи зменшують основну суму інструментів додаткового капіталу першого рівня до необхідного розміру та в межах своїх можливостей;

(c) якщо і тільки якщо загальне зменшення відповідно до пунктів (a) і (b) є меншим, ніж сукупний розмір сум, зазначених у пунктах (b) і (c) статті 47(3), органи зменшують основну суму інструментів другого рівня до необхідного розміру і в межах своїх можливостей;

(d) якщо і тільки якщо загальне зменшення акцій або інших інструментів власності і відповідних інструментів капіталу відповідно до пунктів (a), (b) і (c) є меншим, ніж сукупний розмір сум, зазначених у пунктах (b)і (c) статті 47(3), органи зменшують до необхідного розміру основну суму субординованого боргу, що не належить до додаткового капіталу першого або другого рівнів відповідно до ієрархії вимог у звичайних провадженнях щодо неплатоспроможності, разом зі списанням відповідно до пунктів (a), (b) і (c), для досягнення сукупного розміру сум, зазначених у пунктах (b) і (c) статті 47(3);

(e) якщо і тільки якщо загальне зменшення акцій або інших інструментів власності і відповідних інструментів капіталу та зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, відповідно до пунктів (a)-(d) цього параграфа є меншим, ніж сукупний розмір сум, зазначених у пунктах (b) і (d) статті 47(3), органи зменшують, наскільки це необхідно, основну суму або непогашену суму боргу щодо решти зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, включаючи боргові інструменти, зазначені у статті 108(3), відповідно до ієрархії вимог у звичайних провадженнях щодо неплатоспроможності, у тому числі встановлення черговості депозитів, передбаченої у статті 108, відповідно до статті 44, разом зі списанням відповідно до пунктів (a)-(d) цього параграфа для досягнення сукупного розміру сум, зазначених у пунктах (b)і (c)статті 47(3).

2. Застосовуючи повноваження щодо списання або конверсії, органи з врегулювання повинні розподілити збитки у формі сукупного розміру сум, зазначених у пунктах (b) і (c) статті 47(3), в однаковій мірі між акціями або іншими інструментами власності та зобов’язаннями, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл однакового рівня шляхом зменшення основної суми або непогашеної суми боргу щодо цих акцій або інших інструментів власності і зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл у тій же мірі, пропорційно до їх вартості, окрім випадків, у яких різні розподіли збитків між зобов’язаннями однакового рівня дозволені за обставин, зазначених у статті 44(3).

Цей параграф не перешкоджає тому, щоб зобов’язання, виключені з внутрішнього визволу відповідно до статті 44(2) і (3), отримували більш сприятливе ставлення, ніж зобов’язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл того ж рівня у звичайних провадженнях щодо неплатоспроможності.

3. Перед застосуванням списання або конверсії відповідно до пункту (e) параграфа 1 органи з врегулювання конвертують або зменшують основну суму на інструменти відповідно до пунктів (b), (c) і (d) параграфа 1, якщо ці інструменти містять такі умови і ще не були конвертовані:

(a) умови, що передбачають зменшення основної суми інструменту у випадку настання події, що стосується фінансової ситуації, платоспроможності або рівнів власних коштів установи або суб’єкта, зазначених у пунктах (b), (c)або (d)статті 1(1);

(b) умови, що передбачають конверсію інструментів у акції або інші інструменти власності після настання такої події.

4. Якщо основна сума інструменту була зменшена, але не до нуля, відповідно до умов такого виду, згідно з пунктом (a) параграфа 3, перед застосуванням внутрішнього визволу відповідно до параграфа 1, органи з врегулювання застосовують повноваження на списання та конверсію до залишкової суми цієї основної суми відповідно до параграфа 1.

5. Під час ухвалення рішення щодо списання або конверсії зобов’язань у власний капітал органи з врегулювання не конвертують один клас зобов’язань, у той час як клас зобов’язань, нижчий по відношення до цього класу, залишається, по суті, неконвертованим у власний капітал або не списаним, крім випадків, коли інше дозволено за умовами статті 44(2)і (3).

6. Для цілей цієї статті EBA повинне до 3 січня 2016 року видати настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо тлумачення взаємозв’язку між положеннями цієї Директиви та положеннями Регламенту (ЄС) № 575/2013 і Директиви 2013/36/ЄС.

7. Держави-члени повинні забезпечити, щоб для суб’єктів, зазначених у пунктах (a)-(d)першого підпараграфа статті 1(1), усі вимоги, що виникають на підставі статей власних коштів, мали у національному законодавстві, яке регулює звичайне провадження щодо неплатоспроможності, нижчу черговість пріоритету ніж будь-яка вимога, яка не виникає на підставі такої статті власних коштів.

Для цілей першого підпараграфа, у тій мірі, в якій інструмент лише частково визнається статтею власних коштів, увесь інструмент розглядається як вимога, що виникає на підставі такої статті власних коштів та має нижчий пріоритет, ніж будь-яка вимога, яка не виникає на підставі статті власних коштів.

1. Держави-члени повинні забезпечити дотримання цієї статті, якщо органи з врегулювання застосовують повноваження на списання та конверсію до зобов’язань, що виникають з деривативів.

2. Органи з врегулювання виконують повноваження на списання та конверсію щодо зобов’язання, яке виникає з деривативу, лише під час або після ліквідації деривативів. Після набуття чинності врегулюванням органи з врегулювання уповноважені припиняти і ліквідувати будь-який деривативний контракт з цією метою.

Якщо деривативні зобов’язання було виключено з застосування інструменту внутрішнього визволу відповідно до статті 44(3), органи з врегулювання не зобов’язані розривати або ліквідувати деривативний контракт.

3. Якщо деривативні транзакції є предметом угоди про неттінг, орган з врегулювання або незалежний оцінювач встановлює в рамках оцінки відповідно до статті 36 зобов’язання, що виникають на підставі цих транзакцій на нетто-основі, відповідно до умов договору.

4. Органи з врегулювання визначають вартість зобов’язань, що виникають на підставі деривативів, відповідно до:

(a) належних методик для визначення вартості класів деривативів, включно з транзакціями, що є предметами угоди про неттінг;

(b) принципів визначення відповідного моменту часу, в який повинна бути встановлена вартість деривативної позиції; і

(c) відповідних методик для порівняння втрати вартості, що виникла б внаслідок ліквідації та внутрішнього визволу деривативів. з сумою збитків, яких би зазнали деривативи у разі внутрішнього визволу.

5. EBA, після консультацій з європейським наглядовим органом (Європейським органом з цінних паперів і ринків) ("ESMA"), створеним відповідно до Регламенту (ЄС) № 1095/2010, розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають методики і принципи, зазначені у пунктах (a), (b) і (c) параграфа 4, щодо оцінювання зобов’язань, які виникають на підставі деривативів.

Стосовно деривативних транзакцій, що є предметом угоди про неттінг, EBA враховує методику ліквідації, встановлену в угоді про неттінг.

EBA повинне подати Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 січня 2016 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання виконували повноваження, зазначені у статті 59(3) і пункті (f) статті 63(1), могли застосовувати різні коефіцієнти конверсії до різних класів інструментів капіталу і зобов’язань відповідно до одного або обох принципів, зазначених у параграфах 2 і 3 цієї статті.

2. Коефіцієнт конверсії представляє належну компенсацію кредитору, який зазнав впливу, за будь-які завдані збитки внаслідок здійснення повноважень на списання та конверсію.

3. Якщо застосовують різні коефіцієнти конверсії відповідно до параграфа 1, коефіцієнт конверсії, застосовний до зобов’язань, які вважаються привілейованими відповідно до застосовного законодавства про неплатоспроможність, повинен бути вищим, ніж коефіцієнт конверсії, застосовний до субординованих зобов’язань.

4. До 3 січня 2016 року EBA повинне видати настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо визначення коефіцієнтів конверсії.

Ці настанови повинні зазначати, зокрема, яким чином, кредитори, що зазнали впливу, можуть отримати відповідну компенсацію шляхом застосування коефіцієнта конверсії і відповідні коефіцієнти конверсії, які можуть належним чином відображати черговість привілейованих зобов’язань відповідно до застосовного законодавства про неплатоспроможність.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку якщо органи з врегулювання застосовують інструмент внутрішнього визволу для рекапіталізації установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), згідно з пунктом (a)статті 43(2), вживалися заходи для забезпечення того, щоб план реорганізації діяльності цієї установи або суб’єкта був розроблений та імплементований відповідно до статті 52.

2. Заходи, зазначені у параграфі 1 цієї статті, можуть включати призначення органом з врегулювання особи або осіб відповідно до статті 72(1) з метою розроблення та імплементації плану реорганізації діяльності, необхідного відповідно до статті 52.

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб протягом одного місяця після застосування інструменту внутрішнього визволу до установи або суб’єкта, зазначених упункті (b), (c)або(d)статті 1(1), відповідно до пункту (a) статті 43(2), орган управління або особа чи особи, призначені відповідно до статті 72(1), розробили і представили органу з врегулювання плану реорганізації діяльності, що відповідає вимогам параграфів 4 і 5 цієї статті. У разі застосування рамок державної допомоги Союзу держави-члени повинні забезпечити, щоб такий план був сумісним з планом реструктуризації, який установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), подають Комісії відповідно до цих рамок.

2. Якщо інструмент внутрішнього визволу відповідно до пункту (a) статті 43(2) застосовується до двох або більше суб’єктів групи, план реорганізації діяльності розробляється материнською установою Союзу і охоплює усі установи, що входять до групи, відповідно до процедури, зазначеної устаттях 7і 8, та надається органу з врегулювання на рівні групи. Орган з врегулювання на рівні групи повідомляє план іншим відповідним органам з врегулювання та EBA.

3. За виняткових обставин і коли це є необхідним для досягнення цілей врегулювання, орган з врегулювання може продовжити період, зазначений у параграфі 1, щонайбільше на два місяці з моменту застосування інструменту внутрішнього визволу.

Якщо план реорганізації діяльності потрібно повідомити, відповідно до рамок державної допомоги Союзу, орган з врегулювання може продовжити період, зазначений у параграфі 1, щонайбільше на два місяці з моменту застосування інструменту внутрішнього визволу або до терміну, встановленого рамками державної допомоги Союзу, залежно від того, що настане раніше.

4. План реорганізації діяльності встановлює заходи, спрямовані на відновлення довгострокової життєздатності установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b),(c) або(d) статті 1(1), або частин діяльності протягом розумного періоду часу. Ці заходи ґрунтуються на реалістичних припущеннях про економічні і фінансові ринкові умови, за яких установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), будуть працювати.

План реорганізації діяльності враховує, між іншим, поточний стан і подальші перспективи фінансових ринків, що відображають припущення найкращого і найгіршого сценаріїв, включно з поєднанням подій, що дозволяють визначити найвразливіші місця установи. Припущення порівнюють з відповідними показниками, застосовними для усього сектору.

5. План реорганізації діяльності включає, принаймні, такі елементи:

(a) детальну діагностику чинників і проблем, які спричинили те, що установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), є неспроможними або імовірно стануть неспроможними, а також обставин, які призвели до їхніх труднощів;

(b) опис заходів, спрямованих на відновлення довгострокової життєздатності установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), які необхідно ухвалити;

(c) графік імплементації цих заходів.

6. Заходи, спрямовані на відновлення довгострокової життєздатності установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або(d) статті 1(1), можуть включати:

(a) реорганізацію діяльності установи, зазначеної у пункті (b), (c)або (d) статті 1(1);

(b) зміни операційних систем й інфраструктури у межах установи;

(c) відмову від збиткової діяльності;

(d) реструктуризацію існуючої діяльності, яка може стати конкурентоспроможною;

(e) продаж активів або напрямів діяльності.

7. Протягом одного місяця з дати подання плану реорганізації діяльності відповідний орган з врегулювання оцінює вірогідність того, що план, у разі його імплементації, відновить довгострокову життєздатність установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або(d)статті 1(1). Оцінювання здійснюється за погодженням із відповідним компетентним органом.

Якщо орган з врегулювання і компетентний орган переконалися, що план уможливить досягнення цієї цілі, орган з врегулювання затверджує план.

8. Якщо орган з врегулювання не переконався, що план уможливить досягнення цілі відповідно до параграфа 7, орган з врегулювання за погодженням із компетентним органом повідомляє орган управління або особу чи осіб, призначених, відповідно до статті 72(1), про свої сумніви, або ж вимагає внесення змін до плану зі врахуванням цих сумнівів.

9. Протягом двох тижнів з дати отримання повідомлення відповідно до параграфа 8 орган управління або особа чи особи, призначені відповідно до статті 72(1), подають змінений план на затвердження органам з врегулювання. Орган з врегулювання оцінює змінений план і повідомляє орган управління або особу чи осіб, призначених відповідно до статті 72(1), протягом одного тижня, чи він переконався, що змінений план враховує повідомлені сумніви чи необхідно внести подальші зміни.

10. Орган управління або особа чи особи, призначені відповідно до статті 72(1), імплементують план реорганізації, погоджений органом з врегулювання і компетентним органом, та, принаймні кожні шість місяців, представляють звіт органу з врегулювання про прогрес імплементації плану.

11. Орган управління або особа чи особи, призначені відповідно до статті 72(1), вносять зміни до плану, якщо, за висновком органу з врегулювання за згодою компетентного органу, це необхідно длядосягнення мети відповідно до параграфа 4, і подають ці зміни органу з врегулювання на затвердження.

12. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають:

(a) мінімальний набір елементів, що повинен бути включений у план реорганізації діяльності відповідно до параграфа 5; і

(b) мінімальний зміст звітів відповідно до параграфа 10.

EBA повинне подати Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 січня 2016 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

13. До 3 січня 2016 року EBA повинне видати настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо визначення подальших мінімальних критеріїв, яким повинен відповідати план реорганізації діяльності для затвердження органом з врегулювання відповідно до параграфа 7.

14. Беручи до уваги, у відповідних випадках, досвід, набутий під час застосування настанов, зазначених у параграфі 13, EBA може розробити проект регуляторних технічних стандартів для визначення подальших мінімальних критеріїв, яким повинен відповідати план реорганізації діяльності для затвердження органом з врегулювання відповідно до параграфа 7.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку, якщо орган з врегулювання виконує повноваження відповідно до статті 59(2) і пунктів (e)-(i) статті 63(1), зменшення основної або непогашеної суми боргу, конверсія або анулювання набирали чинності і одразу ставали зобов’язальними для установи, яка підлягає врегулюванню, а також для кредиторів і акціонерів, що зазнали впливу.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб орган з врегулювання мав повноваження завершувати або вимагати завершення усіх адміністративних і процедурних завдань, необхідних для здійснення повноважень, зазначених у статті 59(2)і пунктах (e)-(i) статті 63(1), включно із:

(a) внесенням змін до усіх відповідних реєстрів;

(b) делістингом або вилученням з обороту акцій чи інших інструментів власності або боргових інструментів;

(c) лістингом або допуском до торгівлі новими акціями або іншими інструментами власності;

(d) повторним лістингом або повторним допуском боргових інструментів, які були списані без вимог випуску проспекту відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2003/71/ЄС(- 9).

3. Якщо орган з врегулювання зменшує до нуля основну суму або непогашену суму боргу щодо зобов’язання на підставі повноваження, зазначеного у пункті (e) статті 63(1), це зобов’язання і будь-які зобов’язання або вимоги, що виникають щодо нього і не накопичуються, у момент здійснення повноважень розглядаються для усіх цілей як погашені, і не можуть бути заявлені у подальших провадженнях щодо установи, яка підлягає врегулюванню, або до установи-правонаступника за подальшої ліквідації.

4. Якщо орган з врегулювання зменшує частково, але не повністю, основну суму або непогашену суму боргу щодо зобов’язання за допомогою повноваження, зазначеного в пункті (e) статті 63(1):

(a) зобов’язання повинне бути погашене в розмірі зменшеної суми;

(b) відповідний інструмент або угода, відповідно до яких сформувалось первинне зобов’язання, надалі застосовуються до залишку основної суми або непогашеної суми боргу щодо зобов’язання, за умови, що зміна суми відсотків, що підлягають виплаті, відображає зменшення основної суми і будь-які подальші зміни умов, які орган з врегулювання може вносити на підставі повноваження, зазначеного в пункті (j) статті 63(1).

1. Без обмеження пункту (i) статті 63(1), держави-члени, якщо застосовно, вимагають, щоб установи і суб’єкти, зазначені у пунктах (b),(c)і (d)статті 1(1), підтримували увесь час достатню кількість дозволеного до випуску акціонерного капіталу або інших інструментів основного капіталу першого рівня так, щоб у випадку, якщо орган з врегулювання здійснює повноваження, зазначені у пунктах (e) і (f) статті 63(1), щодо установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), або їхніх дочірніх компаній, установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), мали можливість емісії достатньої кількості нових акцій або інших інструментів власності, щоб забезпечити ефективну конверсію зобов’язань у акції або інші інструменти власності.

2. Органи з врегулювання оцінюють, чи доцільно запроваджувати вимогу, встановлену у параграфі 1, до певної установи або суб’єкта, зазначених у пунктах (b), (c) або (d) статті 1(1), в контексті розробки і підтримання плану врегулювання для цієї установи або групи, беручи до уваги, зокрема, дії з врегулювання, передбачені цим планом. Якщо план врегулювання передбачає можливе застосування інструменту внутрішнього визволу, органи перевіряють, чи дозволений до випуску акціонерний капітал або інші інструменти основного капіталу першого рівня достатні для покриття сукупного розміру сум, зазначених у пунктах (b) і (c) статті 47(3).

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб не було процедурних перешкод у конверсії зобов’язань у акції або інші інструменти власності, що існують на підставі їхніх установчих документів або статутів, включно з переважними правами на придбання акцій для акціонерів або вимог щодо згоди акціонерів на збільшення капіталу.

4. Ця стаття не обмежує зміни до директив 82/891/ЄЕС, 2004/25/ЄС, 2005/56/ЄС, 2007/36/ЄС, 2011/35/ЄС і Директиви 2012/30/ЄС, викладених у розділі X цієї Директиви.

1. Держави-члени вимагають, щоб установи і суб’єкти, зазначені у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), включали договірну умову, відповідно до якої кредитор або сторона договору, або інструмент, що встановлює зобов’язання, визнавали, що зобов’язання можуть підлягати повноваженням на списання та конверсію і погоджуватися бути зв’язаними будь-яким зменшенням основної або непогашеної суми боргу, конверсією або анулюванням, що виконується внаслідок здійснення таких повноважень органами з врегулювання, за умови, що зобов’язання виконує усі такі умови:

(a) зобов’язання не виключено відповідно статті 44(2);

(b) зобов’язання не є депозитом, зазначеним у пункті (a) статті 108;

(c) зобов’язання регулюється законодавством третьої країни;

(d) зобов’язання випущено або укладено після дати, з якої держава-член застосовує ухвалені положення для транспонування цієї секції.

Органи з врегулювання можуть ухвалити рішення про те, що зобов’язання у першому підпараграфі цього параграфа не застосовується до установ або суб’єктів, щодо яких вимога відповідно до статті 45(1) дорівнює сумі поглинання збитків, як визначено у пункті (a) статті 45c(2), за умови, що зобов’язання, які виконують умови, зазначені у першому підпараграфі, та які не включають договірну умову, зазначену у першому підпараграфі, не зараховують до такої вимоги.

Перший підпараграф не застосовують, якщо орган з врегулювання держави-члена встановлює, що зобов’язання або інструменти відповідно до першого підпараграфа можуть підлягати повноваженням на списання та конверсію органу з врегулювання держави-члена відповідно до законодавства третьої країни або зобов’язальної угоди, укладеної з цією третьою країною.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо установа або суб’єкт відповідно до пункту (b), (c) або (d)статті 1(1) встановить, що з юридичної або іншої точки зору неможливо включити у договірні положення, що регулюють відповідне зобов’язання, умову, що вимагається відповідно до параграфа 1, така установа або суб’єкт повідомила про своє встановлення, включаючи встановлення класу зобов’язання та обґрунтування такого встановлення, органу з врегулювання. Установа або суб’єкт повинні надати органу з врегулювання усю інформацію, яку запитує орган з врегулювання, у розумний строк після отримання повідомлення, щоб орган з врегулювання міг оцінити наслідки такого повідомлення для можливості врегулювання такої установи або суб’єкта.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку повідомлення відповідно до першого підпараграфа цього параграфа зобов’язання включати у договірні положення умову, що вимагається відповідно до параграфа 1, автоматично призупинялося з моменту отримання повідомлення органом з врегулювання.

У випадку, якщо орган з врегулювання дійде висновку про те, що з юридичної або іншої точки зору не є неможливим включити у договірні положення умову, що вимагається відповідно до параграфа 1, враховуючи необхідність забезпечити можливість врегулювання установи або суб’єкта, він вимагатиме, у розумний строк після повідомлення відповідно до першого підпараграфа, включення такої договірної умови. Орган з врегулювання може додатково вимагати від установи або суб’єкта змінити свою практику щодо застосування виключення з договірного визнання внутрішнього визволу.

Зобов’язання, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, не включають інструменти додаткового капіталу першого рівня, інструменти другого рівня та боргові інструменти, зазначені упункті (48)(ii) статті 2(1), якщо такі інструменти є незабезпеченими зобов’язаннями. Крім того, зобов’язання, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, мають вищий пріоритет, ніж зобов’язання, зазначені у пунктах (a), (b) і (c) статті 108(2) та статті 108(3).

Якщо орган з врегулювання у контексті оцінювання можливості врегулювання установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1) у відповідності до статей 15 і 16 або у будь-який інший момент встановлює, що в межах класу зобов’язань, який включає прийнятні зобов’язання, сума зобов’язань, які відповідно до першого підпараграфа цього параграфа не включають договірну умову, зазначену в параграфі 1, разом з зобов’язаннями, виключеними з застосування інструменту внутрішнього визволу відповідно до статті 44(2) або які імовірно будуть виключені відповідно до статті 44(3), становить більше 10 % такого класу, він невідкладно оцінить вплив цього факту на можливість врегулювання такої установи або суб’єкта, включаючи вплив на можливість врегулювання в результаті ризику порушення гарантій кредиторів, передбачених у статті 73, при застосуванні повноваження на списання та конверсію до прийнятних зобов’язань.

Якщо орган з врегулювання дійде висновку, на підставі оцінювання, зазначеного у п’ятому підпараграфі цього параграфа, що зобов’язання, які відповідно до першого підпараграфа не включають договірну умову, зазначену в параграфі 1, створюють значну перешкоду для можливості врегулювання, він застосує повноваження, передбачені у статті 17, залежно від випадку, щоб усунути перешкоду для можливості врегулювання.

Зобов’язання, для яких установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), неспоможні включити у договірні положення умову, що вимагається відповідно до параграфа 1 цієї статті або для яких, відповідно до цього параграфа, така вимога не застосовується, не враховуються до мінімальної вимоги до власних коштів та прийнятних зобов’язань.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли вимагати, щоб установи та суб’єкти, зазначені у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), надавали органам юридичний висновок щодо юридичної можливості примусового виконання і дієвості договірної умови, зазначеної в параграф 1 цієї статті.

4. Якщо установа або суб’єкт відповідно допункту (b),(c)або(d) статті 1(1) не включає у договірні положення, що регулюють відповідне зобов’язання, договірну умову, що вимагається відповідно до параграфа 1 цієї статті, це не перешкоджає органу з врегулювання здійснювати повноваження на списання та конверсію щодо цього зобов’язання.

5. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для подальшого встановлення списку зобов’язань, до яких застосовується виключення у параграфі 1, змісту договірної умови, що вимагається у цьому параграфі, беручи до уваги різні моделі діяльності установ.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

6. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для подальшого визначення:

(a) умов, за яких з юридичної або іншої точки зору було б неможливо для установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), включати договірну умову, зазначену в параграфі 1 цієї статті, у певні категорії зобов’язань;

(b) умов для органу з врегулювання, щоб вимагати включення договірної умови відповідно до третього підпараграфа параграфа 2;

(c) обґрунтованих строків для органу з врегулювання, щоб вимагати включення договірної умови відповідно до третього підпараграфа параграфа 2;

EBA повинна надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

7. Орган з врегулювання визначає, якщо він вважає за необхідне, категорії зобов’язань, для яких установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або(d) статті 1(1), можуть встановити, що з юридичної або іншої точки зору неможливо включити договірну умову, зазначену в параграфі 1 цієї статті, на основі умов, визначених надалі в результаті застосування параграфа 6.

8. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів з метою визначення єдиних форматів та зразків для повідомлення органів з врегулювання для цілей параграфа 2.

EBA повинна надати Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів до 28 червня 2020 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі цього параграфа, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени можуть передбачати надзвичайну публічну фінансову підтримку через додаткові інструменти фінансової стабілізації відповідно до параграфа 3 цієї статті, статті 37(10) і рамок державної допомоги Союзу з метою участі у врегулюванні установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або(d) статті 1(1), в тому числі шляхом безпосереднього втручання з метою уникнення їх ліквідації для досягнення цілей врегулювання, зазначених у статті 31(2), щодо держави-члена або Союзу в цілому. Ця діяльність проваджується під керівництвом компетентного міністерства або уряду у тісній співпраці з органом з врегулювання.

2. Для того, щоб встановити державні інструменти фінансової стабілізації, держави-члени повинні забезпечити, щоб їхні компетентні міністерства або уряди мали відповідні повноваження щодо врегулювання, визначені у статтях 63-72, а також забезпечити застосування статей 66, 68, 83 і 117.

3. Державні інструменти фінансової стабілізації використовують у крайньому разі після оцінювання і використання інших інструментів врегулювання, наскільки це максимально можливо, для збереження фінансової стабільності, як встановлено компетентним міністерством або урядом після консультацій з органом з врегулювання.

4. Застосовуючи державні інструменти фінансової стабілізації, держави-члени повинні забезпечити, щоб їхні компетентні міністерства або уряди і орган з врегулювання застосовували інструменти тільки якщо виконуються усі умови, встановлені у статті 32(1), а також одна з таких умов:

(a) компетентне міністерство або уряд і орган з врегулювання після консультацій з центральним банком і компетентним органом встановлюють, що застосування інструментів врегулювання не було б достатнім для уникнення значних негативних наслідків для фінансової системи;

(b) компетентне міністерство або уряд і орган з врегулювання встановлюють, що застосування інструментів врегулювання не було б достатнім для захисту публічних інтересів, якщо установа попередньо отримала надзвичайну підтримку ліквідності від центрального банку;

(c) стосовно інструменту тимчасової публічної власності компетентне міністерство або уряд, після консультацій з компетентним міністерством та органом з врегулювання встановлюють, що застосування інструментів врегулювання не було б достатнім для захисту публічних інтересів, якщо установі було попередньо надано публічну підтримку капіталу через інструмент підтримки капіталу.

5. До інструментів фінансової стабілізації належать:

(a) публічний інструмент підтримки капіталу відповідно до статті 57;

(b) інструмент тимчасової публічної власності відповідно до статті 58.

1. Держави-члени можуть, за умови дотримання національного корпоративного законодавства, брати участь у рекапіталізації установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b),(c) або (d) статті 1(1) цієї Директиви, шляхом надання їм капіталу в обмін на такі інструменти, відповідно до вимог Регламенту (ЄС) № 575/2013:

(a) інструменти основного капіталу першого рівня;

(b) інструменти додаткового капіталу першого або другого рівнів.

2. Держави-члени повинні забезпечити, наскільки це дозволяє розподіл акцій в установі або суб’єкті, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), щоб цими установами або суб’єктами, які підлягають публічному інструменту підтримки капіталу, відповідно до цієї статті, управляли на комерційній або професійній основі.

3. Якщо держава-член застосовує публічний інструмент підтримки капіталу відповідно до цієї статті, вона повинна забезпечити, щоб її частку участі в установі або суб’єкті, зазначених у пункті (b), (c) або(d) статті 1(1), було передано в приватний сектор, як тільки це дозволять комерційні і фінансові обставини.

1. Держави-члени можуть взяти установу або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), у тимчасову публічну власність.

2. З цією метою держава-член може видавати один або більше наказів про передачу акцій, у яких одержувачем є:

(a) особа, призначена державою-членом; або

(b) компанія, яка повністю знаходиться у власності держави-члена.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб установами або суб’єктами, зазначеними у пункті (b),(c)або(d) статті 1(1), які підлягають інструменту тимчасової публічної власності, відповідно до цієї статті, управляли на комерційній і професійній основі і щоб вони були передані в приватний сектор, як тільки це дозволять комерційні і фінансові обставини.

1. Повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятих зобов’язань можна здійснювати:

(a) незалежно від дії з врегулювання; або

(b) у поєднанні з дією з врегулювання, якщо виконуються умови врегулювання, зазначені у статтях 32, 32а або 33.

Якщо відповідні інструменти капіталу та прийнятні зобов’язання були придбані органом з врегулювання опосередковано через інші суб’єкти у тій самій групі врегулювання, повноваження на списання або конверсію таких відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань виконується разом з виконанням такого ж повноваження на рівні материнської компанії відповідного суб’єкта або на рівні інших материнських копаній, які не є суб’єктами врегулювання, так, щоб збитки ефективно передавалися суб’єкту врегулювання, а відповідний суб’єкт рекапіталізовувався ним.

Після виконання повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятих зобов’язань незалежно від дії з врегулювання, необхідно провести оцінювання, передбачене у статті 74, та застосовується стаття 75.

1a. Повноваження на списання та конверсію прийнятних зобов’язань незалежно від дії з врегулювання може виконуватися лише щодо прийнятних зобов’язань, які виконують умови, зазначені у пункті (a) статті 45f(2) цієї Директиви, за виключенням умов, пов’язаних з залишковим строком погашення зобов’язань, встановленим у статті 72c(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013.