Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

(b) середнє або середні значення, залежно від випадку, загальних ліквідних активів після застосування відповідних дисконтів, включених до буферного запасу ліквідності згідно з делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), на основі спостережень станом на кінець місяця за попередні 12 місяців для кожного кварталу відповідного періоду розкриття, а також опис складу такого буферного запасу ліквідності;

(c) середні значення відтоків і притоків ліквідності, чистих відтоків ліквідності, розраховані згідно делегованим актом, зазначеним у статті 460(1), на основі спостережень станом на кінець місяця за попередні 12 місяців для кожного кварталу відповідного періоду розкриття, а також опис їх складу.

3. Установи повинні розкривати зазначену нижче інформація стосовно коефіцієнта чистого стабільного фінансування, розрахованого згідно з розділом IV частини шостої:

(a) значення коефіцієнта чистого стабільного фінансування станом на кінець кожного кварталу, розраховані відповідно до глави 2 розділу IV частини шостої, за кожен квартал відповідного періоду розкриття;

(b) огляд суми доступного стабільного фінансування станом, розрахованої відповідно до глави 3 розділу IV частини шостої;

(c) огляд суми необхідного стабільного фінансування станом, розрахованої відповідно до глави 4 розділу IV частини шостої.

4. Установи повинні розкривати інформацію про наявні механізми, системи, процеси та стратегії для виявлення, вимірювання, управління та моніторингу ризику ліквідності згідно зі статтею 86 Директиви 2013/36/ЄС.

Установи, які розраховують суми зважених на ризик експозицій згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів до кредитного ризику, повинні розкривати таку інформацію:

(a) дозвіл компетентного органу на використання підходу або схвалений перехід;

(b) для кожного класу експозицій, зазначеного у статті 147, відсоток загальної величини експозиції для кожного класу експозицій відповідно до стандартизованого підходу, встановленого у главі 2 розділу II частини третьої, або підходу на основі внутрішніх рейтингів, встановленого у главі 3 розділу II частини третьої, а також частина кожного класу експозицій, що підпадає під дію плану впровадження; якщо установи отримали дозвіл на використання власних показників втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії для розрахування сум зважених на ризик експозицій, вони повинні окремо розкривати відсоток від загальної величини експозиції для кожного класу експозицій, що підпадає під дію такого дозволу;

(c) механізми контролю рейтингових систем на різних етапах розроблення моделі, засоби контролю та зміни, які повинні містити інформацію про:

(i) зв'язок між функцією управління ризиками та функцією внутрішнього аудиту;

(ii) перегляд рейтингової системи;

(iii) процедура забезпечення незалежності функції, що відповідає за перегляд моделей, від функцій, які відповідають за розроблення моделей;

(iv) процедура забезпечення підзвітності функцій, які відповідають за розроблення та перегляд моделей;

(d) роль функцій, які беруть участь в розробленні, затвердженні та внесенні подальших змін до моделей кредитного ризику;

(e) обсяг та основний зміст звітування, пов'язаного з моделями кредитного ризику;

(f) опис процесу присвоєння внутрішніх рейтингів за класом експозицій, у тому числі кількість основних моделей, які використовуються для кожного портфеля, і стислий опис основних відмінностей між моделями в межах того самого портфеля, що охоплює:

(i) терміни та означення, методи та дані для оцінювання та валідації ймовірності дефолту, які повинні містити інформацію про те, як оцінюють ймовірність дефолту для портфелів із низьким рівнем дефолту, чи існують регуляторні нижні межі, і фактори виникнення відмінностей, які спостерігаються між ймовірністю дефолту та фактичними показниками дефолту, принаймні за три останні періоди;

(ii) якщо застосовно, терміни та означення, методи та дані для оцінювання та валідації втрат у разі дефолту, такі як методи для розрахування втрати у разі дефолту при економічному спаді, як оцінюються втрати у разі дефолту для портфелів із низьким рівнем дефолту, а також часовий інтервал між подією дефолту та закриттям експозиції;

(iii) якщо застосовно, терміни та означення, методи та дані для оцінювання та валідації коефіцієнтів конверсії, у тому числі припущення, які використовуються для отримання таких змінних;

(g) якщо застосовно, зазначена нижче інформація стосовно кожного класу експозицій, зазначеного у статті 147:

(i) валова балансова експозиція;

(ii) значення позабалансових експозицій до застосування відповідного коефіцієнта конверсії;

(iii) експозиція після застосування відповідного коефіцієнта конверсії та пом'якшення кредитного ризику;

(iv) будь-яка модель, параметр або вхідні дані для розуміння зважування на ризик і отримані суми ризик-експозицій, розкриті в розрізі достатньої кількості класів боржників (включно з боржниками у стані дефолту), щоб забезпечити можливість помітної диференціації кредитного ризику;

(v) окремо для експозицій, стосовно яких установи отримали дозвіл на використання власних показників втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії для розрахування сум зважених на ризик експозицій, і для експозицій, для яких установи не використовують такі оцінки, - значення, зазначені в пунктах (i)-(iv), які підпадають під дію такого дозволу

(h) оцінки ймовірності дефолту установ у порівнянні з фактичним показником дефолту для кожного класу експозицій за довший період, з окремим розкриттям діапазону ймовірності дефолту, еквівалента зовнішнього рейтингу, середньозваженого та середнього арифметичного значень ймовірності дефолту, кількості боржників станом на кінець попереднього року та року, що розглядається, кількості боржників у стані дефолту, у тому числі нових боржників у стані дефолту, а також середньорічний історичний показник дефолту.

Для цілей пункту (b) цієї статті установи повинні використовувати вартість експозиції, як означено у статті 166.

Установи, які використовують методи пом'якшення кредитного ризику, повинні розкривати таку інформацію:

(a) основні характеристики політик і процесів та балансового та позабалансового неттінгу та обсяг використання установами балансового неттінгу;

(b) основні характеристик політик і процесів оцінювання прийнятного забезпечення та управління ним;

(c) опис основних типів забезпечення, які отримує установа для пом'якшення кредитного ризику;

(d) для гарантій і кредитних деривативів, які використовуються в якості кредитного захисту: основні типи гаранта та контрагента за кредитним деривативом, а також їхня кредитоспроможність, що використовується для зниження вимог до капіталу, за винятком тих, які використовуються в рамках структур синтетичної сек'юритизації;

(e) інформацію про ринок або концентрації кредитного ризику у межах вжитих заходів з пом'якшення кредитного ризику;

(f) для установ, які розраховують суми зважених на ризик експозицій згідно зі стандартизованим підходом або підходом на основі внутрішніх рейтингів, загальна величина експозиції, яка не покрита будь-яким прийнятним кредитним захистом, і загальна величина експозиції, покрита прийнятним кредитним захистом, після застосування коригувань на волатильність; розкриття інформації, зазначеної в цьому пункті, повинне здійснюватися окремо для позик і боргових цінних паперів, з розподілом дефолтних експозицій;

(g) відповідний коефіцієнт конверсії та пом'якшення кредитного ризику, пов'язане з експозицією, а також кількість випадків використання методів пом'якшення кредитного ризику з та без ефекту заміщення;

(h) для установ, які розраховують суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, вартість балансових і позабалансових експозицій за класом експозицій до та після застосування коефіцієнтів конверсії та будь-якого пов'язаного пом'якшення кредитного ризику;

(i) для установ, які розраховують суми зважених на ризик експозицій відповідно до стандартизованого підходу, сума зважених на ризик експозицій і співвідношення між сумою зваженої на ризик експозиції та вартістю експозиції після застосування відповідного коефіцієнта конверсії та пом'якшення кредитного ризику, пов'язаного з експозицією; розкриття інформації, зазначеної в цьому пункті, повинне здійснюватися окремо для кожного класу експозицій;

(j) для установ, які розраховують суми зважених на ризик експозицій відповідно до підходу, на основі внутрішніх рейтингів, сума зважених на ризик експозицій до та після визнання ефекту пом'якшення кредитного ризику за рахунок кредитних деривативів; якщо установи отримали дозвіл на використання власних показників втрат у разі дефолту та коефіцієнтів конверсії для розрахування сум зважених на ризик експозицій, вони повинні здійснювати розкриття інформації, зазначеної в цьому пункті, окремо для класів експозицій, які підпадають під дію такого дозволу.

Установи, які застосовують підходи вдосконаленого вимірювання, визначені у статтях 321-324, для розрахування вимог до власних коштів для покриття операційного ризику, повинні розкривати опис використання страхування та інших механізмів передачі ризику для цілей пом'якшення цього ризику.

Установи, які розраховують вимоги до капіталу відповідно до статті 363, повинні розкривати таку інформацію:

(a) для кожного охопленого субпортфеля:

(i) характеристики використовуваних моделей;

(ii) якщо застосовно, для внутрішніх моделей додаткового ризику дефолту і міграції та кореляційної торгівлі - використані методології та ризики, виміряні з використанням внутрішньої моделі, у тому числі опис підходу, використаного установою для визначення горизонтів ліквідності, методологій, використаних для досягнення оцінки капіталу, що відповідає обов'язковим стандартам надійності, і підходів, використаних у ході валідації моделі;

(iii) опис стрес-тестування, застосованого до субпортфеля;

(iv) опис підходів, використаних для тестування на історичних даних і валідації точності та узгодженості внутрішніх моделей і процесів моделювання;

(b) сфера дії дозволу компетентного органу;

(c) опис рівня та методологій дотримання вимог, визначених у статтях 104 і 105;

(d) найвище, найнижче і середнє значення:

(i) щоденних значень вартості під ризиком за звітний період та станом на кінець звітного періоду;

(ii) значень стресової вартості під ризиком за звітний період та станом на кінець звітного періоду;

(iii) показників додаткового ризику дефолту та міграції, а також специфічного ризику кореляційного торгового портфеля за звітний період та станом на кінець звітного періоду;

(e) елементи вимоги до власних коштів, як вказано у статті 364;

(f) середньозважений діапазон ліквідності для кожного субпортфеля, охопленого внутрішніми моделями додаткового ризику дефолту та міграції і кореляційної торгівлі;

(g) порівняння щоденних значень вартості під ризиком на кінець дня з одноденними змінами вартості портфеля до кінця наступного робочого дня разом з аналізом будь-якого важливого перевищення протягом звітного періоду.

1. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 462 стосовно таких питань:

(a) роз'яснення термінів та означень, визначених у статтях 4, 5, 142, 153, 192, 242, 272, 300, 381 і 411, для забезпечення однакового застосування цього Регламенту;

(b) роз'яснення термінів та означень, визначених у статтях 4, 5, 142, 153, 192, 242, 272, 300, 381 і 411, для врахування змін на фінансових ринках при застосуванні цього Регламенту;

(c) внесення змін до переліку класів експозицій у статтях 112 і 147 для врахування змін на фінансових ринках;

(d) сума, зазначена у пункті (c) статті 123, статті 147(5)(a), статті 153(4) та статті 162(4), для врахування впливу інфляції;

(e) перелік і класифікація позабалансових позицій в додатках I та II для врахування змін на фінансових ринках;

(h) внесення змін до вимог до власних коштів, визначених у статтях 301-311 цього Регламенту та статтях 50а-50d Регламенту (ЄС) № 648/2012, для врахування розвитку або змін міжнародних стандартів щодо експозицій до центрального контрагента;

(i) уточнення термінів, зазначених у звільненнях, визначених у статті 400;

(j) внесення змін до величини капіталу і загальної величини експозиції в рамках коефіцієнта левериджу, зазначеного у статті 429(2), для виправлення будь-яких недоліків, виявлених на основі звітності, зазначеної у статті 430(1), до публікації установами коефіцієнта левериджу, як визначено у статті 451(1)(a);

(k) внесення змін до вимог щодо розкриття інформації, встановлених у розділах II та III частини восьмої, для врахування розвитку та змін міжнародних стандартів розкриття інформації.

2. EBA повинен здійснювати моніторинг вимог до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки і надати Комісії звіт до 01 січня 2015 року. Зокрема, у звіті повинні оцінюватися:

(a) підхід до ризику кредитної оцінки як окремої вимоги до капіталу проти інтегрованого компонента системи ринкового ризику;

(b) сфера застосування вимоги до капіталу для покриття ризику коригування кредитної оцінки, у тому числі звільнення у статті 482;

(c) прийнятні позиції хеджування;

(d) розрахування вимог до капіталу для покриття ризику коригування кредитної оцінки.

На основі такого звіту та якщо буде встановлено, що такі дії є необхідними, Комісія також повинна уповноважена ухвалити делегований акт відповідно до статті 462 для внесення змін до статті 381, статті 382(1)-(3) і статей 383-386 щодо зазначених позицій.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 462 з метою внесення технічних змін та коригувань несуттєвих елементів у зазначених нижче положеннях для врахування змін нових фінансових продуктів або діяльності, здійснення коригувань з урахуванням змін після ухвалення цього Регламенту в інших законодавчих актах Союзу про фінансові послуги та бухгалтерський облік, включно зі стандартами бухгалтерського обліку на основі Регламенту (ЄС) № 1606/2002:

(a) вимоги до власних коштів для покриття кредитного ризику, встановлені у статтях 111-134 і статтях 143-191;

(b) ефекти пом'якшення кредитного ризику згідно зі статтями 193-241;

(c) вимоги до власних коштів для сек'юритизації, встановлені у статтях 242-270a;

(d) вимоги до власних коштів для покриття кредитних ризиків контрагента згідно зі статтями 272-311;

(e) вимоги до власних коштів для покриття операційного ризику, встановлені у статтях 315-324;

(f) вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику, встановлені у статтях 325-377;

(g) вимоги до власних коштів для покриття ризику розрахунків, встановлені у статтях 378-379;

(h) вимоги до власних коштів для покриття ризику коригування кредитної оцінки, встановлені у статтях 383, 384 та 386;

(i) частина друга і стаття 430 лише у зв'язку зі змінами стандартів бухгалтерського обліку або вимог з урахуванням законодавчих актів Союзу.

1. Держави-члени повинні призначити орган, відповідальний за застосування положень цієї статті. Такий орган повинен бути компетентним органом або призначеним органом.

2. Якщо орган, призначений відповідно до параграфа 1 цієї статті, виявляє зміни в інтенсивності макропруденційного або системного ризику у фінансовій системі, які можуть мати серйозні негативні наслідки для фінансової системи і реального сектора економіки в конкретній державі-члені і які, на думку такого органу, не можуть бути усунені за допомогою інших макропруденційних інструментів, визначених у цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС так само ефективно, як шляхом імплементації жорсткіших національних інструментів, він повинен повідомити про це Комісію та ESRB. ESRB невідкладно передає повідомлення до Європейського Парламенту, Ради та EBA.

Повідомлення повинне супроводжуватися такими документами та включати, у відповідних випадках, відповідні кількісні або якісні докази стосовно:

(a) змін інтенсивності макропруденційного та системного ризику;

(b) причин, у зв'язку з якими такі зміни можуть становити загрозу для фінансової стабільності на національному рівні або для реального сектора економіки;

(c) пояснення, чому орган вважає, що макропруденційні інструменти, визначені у статтях 124 і 164 цього Регламенту та у статтях 133 і 136 Директиви 2013/36/ЄС, є менш прийнятними та ефективними для усунення таких ризиків, ніж проекти національних інструментів, зазначені в пункті (d) цього параграфа;

(d) проектів національних інструментів для авторизованих на національному рівні установ або підгрупи таких установ, спрямовані на пом'якшення змін інтенсивності ризику, які стосуються:

(i) розміру власних коштів, встановленого у статті 92;

(ii) вимог до великих експозицій, встановлених у статті 392 і статтях 395-403.

(iii) вимог до ліквідності, встановлених у частині шостій;

(iv) ваг ризику для цільового усунення необґрунтовано високих цін на активи у секторі житлової нерухомості і комерційного нерухомого майна;

(v) вимог щодо публічного розкриття інформації, встановлених у частині восьмій;

(vi) розміру буфера консервації капіталу, встановленого у статті 129 Директиви 2013/36/ЄС; або

(vii) експозицій у рамках фінансового сектора;

(e) пояснення того, чому такі проекти інструментів вважаються органом, призначеним згідно з параграфом 1, прийнятними, ефективними та пропорційними для врегулювання ситуації; та

(f) оцінки ймовірного позитивного чи негативного впливу проектів інструментів на внутрішній ринок на основі інформації, доступної відповідній державі-члену.

3. Якщо вони уповноважені на застосовування національних інструментів відповідно до цієї статті, органи, визначені відповідно до параграфа 1, повинні надати відповідним компетентним або призначеним органам в інших державах-членах всю необхідну інформацію.

4. Повноваження щодо ухвалення імплементаційного акта для відхилення проектів національних інструментів, зазначених у пункті (d) параграфа 2, покладаються на Раду, яка діє кваліфікованою більшістю за пропозицією Комісії.

Протягом одного місяця з моменту отримання повідомлення, зазначеного у параграфі 2, ЕВА повинен надати свій висновок щодо питань, зазначених у пунктах (a)-(f) вказаного параграфа, Раді, Комісії та відповідній державі-члену.

Максимально враховуючи висновки, зазначені у другому підпараграфі, і в разі наявності надійних, вагомих і детальних доказів того, що інструмент матиме негативний вплив на внутрішній ринок, що переважує вигоди в розрізі фінансової стабільності у формі зниження виявленого макропруденційного або системного ризику, Комісія може, протягом одного місяця, запропонувати Раді імплементаційний акт для відхилення проектів національних інструментів.

За відсутності пропозиції Комісії протягом такого одномісячного періоду, відповідна держава-член може негайно ухвалити проекти національних інструментів на строк до двох років або доки не перестане існувати макропруденційний чи системний ризик, залежно від того, яка із цих дат настане раніше.

Рада повинна ухвалити рішення за пропозицією Комісії протягом одного місяця після її одержання та вказати підстави для відхилення або невідхилення проектів національних інструментів.

Рада повинна відхилити проекти національних інструментів, тільки якщо вона вважає, що не виконано одну або більше зазначених нижче умов:

(a) зміни в інтенсивності макропруденційного або системного ризику за своєю суттю можуть становити ризик для фінансової стабільності на національному рівні;

(b) макропруденційні інструменти, визначені в цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, є менш прийнятними або ефективними, ніж проекти національних інструментів для усунення виявленого макропруденційного або системного ризику;

(c) проекти національних інструментів не призводять до непропорційного негативного впливу на всю фінансову систему чи її частини в інших державах-членах або у Союзі в цілому, який становить або створює перешкоду для функціонування внутрішнього ринку; та

(d) проблема стосується лише однієї держави-члена.

В оцінці Комісії Ради бути врахований висновок ESRB та EBA, і вона повинна ґрунтуватися на доказах, наданих згідно з параграфом 2 органом, призначеним відповідно до параграфа 1.

За відсутності імплементаційного акта Ради про відхилення проектів національних інструментів протягом одного місяця з моменту отримання пропозиції Комісії, відповідна держава-член може ухвалити інструменти та застосовувати їх строком до двох років або доки не перестане існувати макропруденційний чи системний ризик, залежно від того, яка із цих дат настане раніше.

5. Інші держави -члени можуть визнати інструменти, ухвалені відповідно до цієї статті, і застосувати їх до авторизованих на національному рівні установ, які мають філії або експозиції, розташовані в державі-члені, яка має дозвіл на застосування інструмента.

6. Якщо держави-члени визнають інструменти, встановлені згідно із цією статтею, вони повинні повідомити про це Раду, Комісію, EBA, ESRB і державу-члена, яка має дозвіл на застосування інструментів.

7. При ухваленні рішення щодо визнання інструментів, встановлених згідно із цією статтею, держава-член повинна враховувати критерії, встановлені в параграфі 4.

8. Держава-член, яка має дозвіл на застосування інструментів, може звернутися до ESRB щодо надання настанови, як зазначено у статті 16 Регламенту (ЄС) № 1092/2010, для однієї або більше держав-членів, які не визнали інструменти.

9. До закінчення терміну дії дозволу, виданого відповідно до параграфа 4, відповідна держава-член повинна, після консультацій з ESRB і EBA, проаналізувати ситуацію та може ухвалити, згідно з процедурою, зазначеною в параграфі 4, нове рішення про продовження періоду застосування національних інструментів не більше ніж на два додаткові роки за раз. Після першого продовження Комісія повинна, після консультацій з ESRB і EBA, аналізувати ситуацію принаймні кожні два роки потому.

10. Незважаючи на процедуру, визначену в параграфах 3-9 цієї статті, державам-членам дозволено збільшувати ваги ризику понад ті, які передбачені в цьому Регламенті, до 25% для експозицій, визначених у пунктах (d)(iv) та (d)(vii) параграфа 2 цієї статті, і посилювати ліміт великих експозицій, передбачений у статті 395, не більше ніж до 15% на період до двох років або до припинення існування макропруденційного чи системного ризику, якщо це станеться раніше, у разі виконання умов і вимог щодо повідомлення, встановлених у параграфі 2 цієї статті.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 462, для встановлення, строком на один рік, жорсткіших пруденційних вимог для експозицій, якщо це необхідно для врахування змін інтенсивності мікропруденційного та макропруденційного ризиків, що виникають у зв'язку зі змінами на ринку в Союзі або за його межами, які впливають на всі держави-члени, і якщо інструментів цього Регламенту та Директиви 2013/36/ЄС недостатньо для усунення таких ризиків, зокрема, за рекомендацією або висновком ESRB чи EBA, стосовно:

(a) розміру власних коштів, встановленого у статті 92;

(b) вимог до великих експозицій, встановлених у статті 392 і статтях 395-403;

(c) вимог щодо публічного розкриття інформації, встановлених у статтях 431-455.

Комісія, якій допомагає ESRB, повинна принаймні щорічно подавати Європейському Парламенту та Раді звіт про зміни на ринку, які потенційно вимагають застосування цієї статті.

1. Комісія уповноважена доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення делегованих актів відповідно до статті 462 для детального визначення загальної вимоги, визначеної у статті 412(1). Делеговані акти, ухвалені згідно із цим параграфом, повинні ґрунтуватися на позиціях, які підлягають повідомленню згідно з розділом II частини шостої та додатком III, і повинні визначати, за яких обставин компетентні органи повинні встановлювати специфічні рівні притоку і відтоку для установ, щоб охопити специфічні ризики, яких вони зазнають, і повинні враховувати порогові значення, визначені в параграфі 2 цієї статті.

Зокрема, Комісія уповноважена доповнювати цей Регламент шляхом ухвалення делегованих актів, що визначають детальні вимоги до ліквідності для цілей застосування статті 8(3), статей 411-416, 419, 422, 425, 428a, 428f, 428g, 428j-428n, 428p, 428r, 428s, 428w, 428ae, 428ag, 428ah, 428ak та 451a.

2. Вимога до покриття ліквідності, зазначена у статті 412, повинна впроваджуватися згідно з таким графіком поступового впровадження:

(a) 60% вимоги до покриття ліквідності - у 2015 році;

(b) 70% - з 01 січня 2016 року;

(c) 80% - з 01 січня 2017 року;

(d) 100% - з 01 січня 2018 року.

З цією метою Комісія повинна враховувати звіти, зазначені у статті 509(1), (2) і (3), і міжнародні стандарти, розроблені міжнародними форумами, а також специфіку Союзу.

Комісія повинна ухвалити делегований акт, зазначений у параграфі 1, не пізніше 30 червня 2014 року. Він набуває чинності до 31 грудня 2014 року, але не повинен застосовуватися до 01 січня 2015 року.

3. Комісію уповноважено вносити зміни до цього Регламенту шляхом ухвалення делегованих актів відповідно до статті 462, для внесення змін до переліку продуктів або послуг, визначеного у статті 428f(2), якщо вона вважає, що активи та зобов'язання, прямо пов'язані з іншими продуктами або послугами, відповідають умовам, визначеним у статті 428f(1).

Комісія повинна ухвалити делегований акт, зазначений у першому підпараграфі, до 28 червня 2024 року.

1. EBA повинен, після консультацій з ESRB, до 30 червня 2016 року звітувати перед Комісією про необхідність внесення змін до графіка поступового впровадження вимоги до покриття ліквідності, як зазначено у статті 460(2). Такий аналіз повинен належним чином враховувати ринкові та міжнародні регуляторні зміни, а також специфіку Союзу.

EBA повинен у своєму звіті оцінити, зокрема, відстрочене впровадження мінімального обов'язкового нормативу в розмірі 100% до 01 січня 2019 року. У такому звіті повинні бути враховані річні звіти, зазначені у статті 509(1), відповідні ринкові дані та рекомендації всіх компетентних органів.

2. Якщо це необхідно для реагування на ринкові та інші зміни, Комісія уповноважена ухвалити делегований акт згідно зі статтею 462 для внесення змін до графіка поступового впровадження, визначеного у статті 460, і відстрочення до 2019 року впровадження обов'язкового мінімального нормативу вимоги до покриття ліквідності в розмірі 100%, визначеного у статті 412(1), а також застосування у 2018 році обов'язкового мінімального нормативу вимоги до короткострокової ліквідності в розмірі 90%.

Для цілей оцінювання необхідності відстрочення Комісія повинна враховувати звіт і оцінку, зазначену в параграфі 1.

Делегований акт, ухвалений відповідно до цієї статті, не повинен застосовуватися до 01 січня 2018 року і набуває чинності до 30 червня 2017 року.

Для цілей вимог щодо звітування, визначених у статті 430b(1), Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 462, для внесення змін до цього Регламенту шляхом внесення технічних змін до статей 325e, 325g-325j, 325p, 325q, 325ae, 325ai, 325ak, 325am, 325ap-325at, 325av, 325ax і визначення ваги ризику для групи 11 в таблиці 4 у статті 325ah і ваг ризику для облігацій з покриттям, випущених кредитними установами у третіх країнах, згідно зі статтею 325ah, а також коефіцієнта кореляції для облігацій з покриттям, випущених кредитними установами у третіх країнах, згідно зі статтею 325ah в рамках альтернативного стандартизованого підходу, визначеного у главі 1a розділу IV частини третьої, з урахуванням змін міжнародних регуляторних стандартів.

Комісія повинна ухвалити делегований акт, зазначений у параграфі 1, не пізніше 31 грудня 2019 року.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії з дотриманням умов, встановлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статтях 244(6) та 245(6), у статтях 456, 457, 459, 460 та 461a, надаються Комісії на невизначений строк починаючи з 28 червня 2013 року.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статтях 244(6) та 245(6), у статтях 456, 457, 459, 460 та 461a, можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє дію делегованих повноважень, визначених у такому рішенні. Таке рішення набуває чинності на наступний день після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу, або з пізнішої дати, вказаної у ньому. Воно не впливає на чинність делегованих актів, що вже набули чинності.

4. Перед ухваленням делегованого акта Комісія проводить консультації з експертами, призначеними кожною державою-членом, відповідно до принципів, що встановлені в Міжінституційній угоді від 13 квітня 2016 року про краще законотворення.

5. Відразу після ухвалення делегованого акта Комісія повідомляє про це одночасно Європейський Парламент і Раду.

6. Делегований акт, ухвалений згідно зі статтями 244(6) та 245(6), статтями 456, 457, 459, 460 та 461a, набуває чинності тільки в тому випадку, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом тримісячного періоду з дати надання зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді, або якщо до завершення цього періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не матимуть заперечень. Такий строк продовжується ще на три місяці за ініціативою Європейського Парламенту або Ради.

Якщо Комісія ухвалює регуляторний технічний стандарт відповідно до цього Регламенту, який є таким самим, як і проект регуляторного технічного стандарту, поданого EBA, період, протягом якого Європейський Парламент та Рада можуть висунути заперечення проти такого регуляторного технічного стандарту, повинний становити один місяць від дати повідомлення. За ініціативою Європейського Парламенту або Ради цей строк продовжують ще на один місяць. Як відступ від другого підпараграфа статті 13(1) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, період, протягом якого Європейський Парламент або Рада може висунути заперечення проти такого регуляторного технічного стандарту, може бути продовжений ще на один місяць, у відповідних випадках.

1. Комісії допомагає Європейський банківський комітет, заснований відповідно до Рішення Комісії 2004/10/ЄС (- 27). Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011 .

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

1. Як відступ від пунктів (a) і (b) статті 92(1), протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року застосовуються такі вимоги до власних коштів:

(a) коефіцієнт достатності основного капіталу першого рівня, що перебуває в діапазоні від 4% до 4,5%;

(b) коефіцієнт достатності капіталу першого рівня, що перебуває в діапазоні від 5,5% до 6%.

2. Компетентні органи повинні визначити та опублікувати рівні коефіцієнтів достатності основного капіталу першого рівня та капіталу першого рівня в діапазонах, визначених у параграфі 1, які повинні бути дотримані або перевищені установами.

Як відступ від статті 24(2), компетентні органи можуть надати установам, які зобов'язані вперше оцінювати активи та позабалансові позиції та визначати власні кошти згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, застосовними відповідно до Регламенту (ЄС) № 1606/2002, підготовчий період тривалістю 24 місяці для впровадження необхідних внутрішніх процесів і технічних вимог.

1. Як відступ від статті 35, протягом періоду з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2022 року (далі - період застосування тимчасового підходу) установи можуть не враховувати при розрахуванні елементів основного капіталу першого рівня суму А, визначену згідно з такою формулою:

де:

2. Установи повинні застосовувати такі коефіцієнти f для розрахування суми А, зазначеної в параграфі 1:

(a) 1 - протягом періоду з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року;

(b) 0,7 - протягом періоду з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року;

(c) 0,4 - протягом періоду з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року;

3. Якщо установа вирішує застосовувати тимчасовий підхід, визначений у параграфі 1, вона повинна повідомити компетентний орган про своє рішення принаймні за 45 днів до дати передачі звітної інформації згідно з таким підходом. За наявності попереднього дозволу компетентного органу установа може один раз переглянути початкове рішення протягом періоду застосування тимчасового підходу. Установи повинні публічно розкривати інформацію про застосування ними такого підходу.

4. Якщо установа виключає суму нереалізованих збитків з елементів основного капіталу першого рівня згідно з параграфом 1 цієї статті, вона повинна перерахувати всі вимоги, встановлені в цьому Регламенті та в Директиві 2013/36/ЄС, розраховані з використанням будь-якого із зазначених нижче елементів:

(a) суми відстрочених податкових активів, вирахуваної з елементів основного капіталу першого рівня згідно з пунктом (c) статті 36(1) або зваженої на ризик згідно зі статтею 48(4);

(b) суми коригувань на специфічний кредитний ризик.

При перерахуванні відповідної вимоги установа не повинна враховувати вплив на зазначені елементи резервів на очікувані кредитні збитки, пов'язаних із експозиціями до центральних урядів, регіональних урядів або місцевих органів, зазначених у статті 115(2) цього Регламенту, і до установ публічного сектора, зазначених у статті 116(4) цього Регламенту, без урахування фінансових активів, які є кредитно-знеціненими, як означено в доповненні А до додатка до додатка щодо МСФЗ 9.

5. Протягом періодів, визначених у параграфі 2 цієї статті, на додаток до розкриття інформації, що вимагається в частині восьмій, установи, які вирішили застосувати тимчасовий підхід, визначений у параграфі 1 цієї статті, повинні розкривати суми власних коштів, основного капіталу першого рівня та капіталу першого рівня, загальний коефіцієнт достатності капіталу, коефіцієнт достатності основного капіталу першого рівня, коефіцієнт достатності капіталу першого рівня та коефіцієнт левериджу, які би вони мали, якби не застосовували такий підхід.

1. Як відступ від статті 36(1), протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року застосовуються такі положення:

(a) установи повинні вираховувати з елементів основного капіталу першого рівня застосовний відсоток, вказаний у статті 478, від сум, які необхідно вираховувати згідно з пунктами (a)-(h) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць;

(b) установи повинні застосовувати відповідні положення, встановлені у статті 472, до залишкових сум елементів, які необхідно вираховувати згідно з пунктами (a)-(h) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць;

(c) установи повинні вираховувати з елементів основного капіталу першого рівня застосовний відсоток, вказаний у статті 478, від загальної суми, що необхідно вираховувати відповідно до пунктів (c) та (i) статті 36(1) після застосування статті 470;

(d) установи повинні застосовувати вимоги, встановлені у статті 472(5) або (11), якщо застосовно, до загальної залишкової суми елементів, яку необхідно вираховувати відповідно до пунктів (c) та (i) статті 36(1) після застосування статті 470.

2. Установи повинні визначити частку загальної залишкової суми, зазначеної в пункті (d) параграфа 1, що підпадає під дію статті 472(5), шляхом ділення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) сума відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та виникають із тимчасових різниць, як зазначено в пункті (a) статті 470(2);

(b) сукупне значення сум, зазначених у пунктах (a) та (b) статті 470(2).

3. Установи повинні визначити частку загальної залишкової суми, зазначеної в пункті (d) параграфа 1, що підпадає під дію статті 472(11), шляхом ділення суми, зазначеної у пункті (a) цього параграфа, на суму, зазначену в пункті (b) цього параграфа:

(a) сума часток прямої та непрямої участі в інструментах основного капіталу першого рівня, зазначених у пункті (b) статті 470(2);

(b) сукупне значення сум, зазначених у пунктах (a)та (b) статті 470(2).

Як відступ від пункту (m) статті 36(1), установи не повинні вираховувати з елементів основного капіталу першого рівня застосовну суму недостатнього покриття для непрацюючих експозицій, якщо експозиція виникла до 26 квітня 2019 року.

Якщо умови експозиції, яка виникла до 26 квітня 2019 року, були змінені установою таким чином, що це збільшило її експозицію до боржника, експозиція вважається такою, що виникла в дату застосування експозиції, і більше не підпадає під дію відступу, передбаченого в першому підпараграфі.

1. Для цілей цієї статті відповідні елементи основного капіталу першого рівня включають елементи основного капіталу першого рівня установи, розраховані після застосування положень статей 32-35 і здійснення вирахувань відповідно до пунктів (a)-(h), (k)(ii)-(v) та (l) статті 36(1), за винятком відстрочених податкових активів, що ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та випливають з тимчасових різниць.

2. Як відступ від статті 48(1), протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року установи не повинні вираховувати елементи, зазначені в пунктах (a) та (b) цього параграфа, що в сукупності дорівнюють або менші за 15% відповідних елементів основного капіталу першого рівня установи:

(a) відстрочені податкові активи, які ґрунтуються на отриманні прибутків у майбутніх періодах та виникають із тимчасових різниць і які в сукупності дорівнюють або менші за 10% відповідних елементів основного капіталу першого рівня;

(b) якщо установа має значні інвестиції у суб'єкт фінансового сектора, частки прямої, непрямої та синтетичної участі такої установи в інструментах основного капіталу першого рівня зазначеного суб'єкта, які в сукупності дорівнюють або є меншими ніж 10% відповідних елементів основного капіталу першого рівня.

3. Як відступ від статті 48(4), елементи, звільнені від вирахування відповідно до параграфа 2 цієї статті, зважуються на ризик за вагою 250%. Елементи, зазначені в пункті (b) параграфа 2 цієї статті, підпадають під дію вимог розділу IV частини третьої, якщо застосовно.

1. Як відступ від статті 49(1), протягом періоду з 31 грудня 2018 року до 31 грудня 2024 року установи можуть вирішити не вираховувати частки участі у власному капіталі страхових компаній, перестрахових компаній і страхових холдингових компаній у разі виконання таких умов:

(a) умов, визначених у пунктах (a), (c) та (e) статті 49(1);

(b) компетентні органи задоволені рівнем контролю ризиків та процедурами фінансового аналізу, спеціально ухваленими установою з метою здійснення нагляду за інвестиціями у компанію або холдингову компанію;

(c) частки участі установи у власному капіталі страхової компанії, перестрахової компанії або страхової холдингової компанії не перевищують 15% інструментів основного капіталу першого рівня, випущених такою страховою компанією станом на 31 грудня 2012 року та протягом періоду з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2024 року;

(d) сума участі у власному капіталі, що не вираховується, не перевищує суму, утримувану в інструментах основного капіталу першого рівня страхової компанії, перестрахової компанії або страхової холдингової компанії станом на 31 грудня 2012 року.

2. Частки участі у власному капіталу, які не вираховуються відповідно до параграфа 1, кваліфікуються як експозиції та зважуються на ризик за вагою 370%.

1. Як відступ від пункту (c) статті 33(1) та пунктів (a)-(i) статті 36(1), протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2017 року установи повинні застосовувати цю статтю до залишкових сум елементів, зазначених у статті 468(4) та в пунктах (b) і (d) статті 469(1), якщо застосовно.

2. Залишкова сума коригувань оцінки деривативних зобов'язань, які виникають з власного кредитного ризику установи, не підлягає вирахуванню.

3. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкової суми втрат у поточному фінансовому році, зазначеної в пункті (a) статті 36(1):

(a) втрати, які є істотними, вираховуються з елементів капіталу першого рівня;

(b) втрати, які не є істотними, не підлягають вирахуванню.

4. Установи повинні вираховувати залишкову суму нематеріальних активів, зазначену в пункті (b) статті 36(1), елементів капіталу першого рівня.

5. Залишкова сума відстрочених податкових активів, зазначена в пункті (c) статті 36(1), не підлягає вирахуванню та підпадає під дію ваги ризику 0%.

6. Залишкова сума елементів, зазначених у пункті (d) статті 36(1), підлягає вирахуванню таким чином: половину вираховують з елементів капіталу першого рівня, а половину - з елементів капіталу другого рівня.

7. Залишкова сума активів пенсійного фонду із заздалегідь визначеними виплатами, зазначена в пункті (e) статті 36(1), не підлягає вирахуванню з елементів власних коштів і включається до елементів основного капіталу першого рівня тією мірою, якою така сума була би визнана як початкові власні кошти згідно з національними інструментами транспозиції щодо пунктів (a)-(ca) статті 57 Директиви 2006/48/ЄС.

8. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкової суми часток участі в інструментах основного капіталу першого рівня, зазначеної в пункті (f) статті 36(1):

(a) суму часток прямої участі вираховують з елементів капіталу першого рівня;

(b) сума часток непрямої та синтетичної участі, включно з інструментами основного капіталу першого рівня, які установа може бути зобов'язана придбати згідно з наявним або умовним договірним зобов'язанням, не підлягає вирахуванню, і до неї застосовується вага ризику згідно з главою 2 або 3 розділу II частини третьої та вимоги, встановлені в розділі IV частини третьої, якщо застосовно.

9. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкової суми часток участі в інструментах основного капіталу першого рівня суб'єкта фінансового сектора, якщо установа має взаємні перехресні володіння з таким суб'єктом, зазначені в пункті (g) статті 36(1):

(a) якщо установа не має значних інвестицій у такий суб'єкт фінансового сектора, сума її участі в інструментах основного капіталу першого рівня такого суб'єкта вважається такою, що підпадає під дію пункту (h) статті 36(1);

(b) якщо установа має значні інвестиції в такий суб'єкт фінансового сектора, сума її участі в інструментах основного капіталу першого рівня такого суб'єкта вважається такою, що підпадає під дію пункту (i) статті 36(1).

10. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкових сум елементів, зазначених у пункті (a) статті 36(1):

(a) суми, що підлягають вирахуванню, які пов'язані з частками прямої участі, вираховуються таким чином: половину вираховують з елементів капіталу першого рівня і половину - з елементів капіталу другого рівня;

(b) суми, які пов'язані з частками непрямої або синтетичної участі, не підлягають вирахуванню і підпадають під дію ваг ризику згідно з главою 2 або 3 розділу II частини третьої та вимог, встановлених у розділі IV частини третьої, якщо застосовно.

11. Установи повинні застосовувати зазначені нижче положення до залишкових сум елементів, зазначених у пункті (i) статті 36(1):

(a) суми, що підлягають вирахуванню, які пов'язані з частками прямої участі, вираховуються таким чином: половину вираховують з елементів капіталу першого рівня і половину - з елементів капіталу другого рівня;

(b) суми, які пов'язані з частками непрямої або синтетичної участі, не підлягають вирахуванню і підпадають під дію ваг ризику згідно з главою 2 або 3 розділу II частини третьої та вимог, встановлених у розділі IV частини третьої, якщо застосовно.

1. Як відступ від статті 481, протягом періоду з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2018 року компетентні органи можуть дозволити установам, які готують бухгалтерську звітність згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, ухваленими згідно з процедурою, встановленою у статті 6(2) Регламенту (ЄС) № 1606/2002, додавати до їхнього капітал основного капіталу першого рівня застосовну суму згідно з параграфом 2 або 3 цієї статті, якщо застосовно, помножену на коефіцієнт, що застосовується згідно з параграфом 4.