Делегований Регламент Комісії (ЄС) 2018/273 від 11 грудня 2017 року про доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1308/2013 про систему дозволів на виноградні насадження, реєстр виноградників, супровідні документи та сертифікацію, реєстр прибуттів і вибуттів, обовязкові декларації, повідомлення та публікацію нотифікованої інформації, а також про доповнення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1306/2013 в частині відповідних перевірок і санкцій, про внесення змін до регламентів Комісії (ЄС) № 555/2008, (ЄС) № 606/2009 та (ЄС) № 607/2009 та про скасування Регламенту Комісії (ЄС) № 436/2009 і Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2015/560

У випадках, коли вино вивезено з третьої країни, на території якої його було вироблено (тут і далі - "країна походження"), до іншої третьої країни (тут і далі - "країна вивозу") до вивезення в Союз, документ VI-1 стосовно відповідного вина вважають дійсним для ввезення в Союз, якщо його складено компетентними органами країни вивозу, без проведення додаткових аналізів такого вина, на основі документа VI-1 чи еквівалентного документа, складеного компетентними органами країни походження, за умови, що таке вино:

(a) розлито й марковано в країні походження, і це не змінюється; або

(b) вивозять у резервуарах із країни походження й розливають та маркують у країні вивозу без будь-якого подальшого перероблення.

Документ VI-1 країни вивозу повинен відображати сертифікацію компетентним органом такої країни на підтвердження того, що відповідне вино є вином, на яке поширюється дія першого параграфа і яке відповідає встановленим у зазначеному параграфі умовам.

Оригінал і засвідчену копію документа VI-1 або еквівалентного документа країни походження долучають до документа VI-1 країни вивозу.

Компетентні органи третіх країн для цілей цієї статті - це органи з переліку у статті 51(1).

1. У випадку лікерних вин і вин кріплених для дистиляції документи VI-1 визнають дійсними, лише якщо компетентний орган із переліку у статті 51(1) в поле 14 зробив такий запис:

"спирт, доданий до цього вина, сертифіковано як винний спирт".

2. Документ VI-1 можуть використовувати як такий, що підтверджує, що ввезене вино має географічне зазначення, що відповідає або Угоді ТРІПС, законодавству Союзу щодо географічних зазначень, або угоді про визнання та охорону географічних зазначень між Союзом і третьою країною, з якої походить вино.

У такому випадку в полі 14 вказують таке:

"вино, на яке видано цей документ, сертифіковане як вироблене у виноробному регіоні та отримало географічне зазначення, вказане в полі 6, відповідно до положень країни походження".

3. Сертифікація в полі 14, згадана в параграфах 1 та 2, повинна супроводжуватися такою інформацією:

(a) повна назва й адреса компетентного органу видачі;

(b) підпис посадової особи компетентного органу;

(c) штамп компетентного органу.

1. Документи VI-1, оформлені виробниками вина в третіх країнах, які запропонували спеціальні гарантії, прийняті Союзом, перераховані в секції B частини IV додатка VII, вважають документами VI-1, оформленими компетентними органами та призначеними органами чи департаментами з переліку, передбаченому у статті 51(1) стосовно відповідних третіх країн, за умови, що такі виробники отримали індивідуальний дозвіл від компетентних органів таких третіх країн і таких виробників інспектують такі компетентні органи.

2. Виробники, які отримали дозвіл, згадані в параграфі 1, повинні використовувати та заповнювати документи VI-1, зокрема такою інформацією:

(a) у полі 1 - їхні назви й адреси та їхні реєстраційні номери в третіх країнах із переліку в секції B частини IV додатка VII;

(b) у полі 9 - назва й адреса компетентного органу в третій країні, яка надала їм дозвіл;

(c) у полі 10 - принаймні дані, передбачені у статті 21(b).

Виробники повинні поставити підпис у місці, передбаченому в полях 9 та 10, закресливши слова "ім’я та посада посадової особи".

Не вимагаються ані штампи, ані ім’я та адреса призначеного органу чи департаменту.

1. Документ VI-1 може бути замінений електронним документом для ввезення в Союз винних продуктів із третіх країн, які мають запроваджену систему перевірок, прийняту Союзом, відповідно до другого підпараграфа, як еквівалент тій, що встановлена для таких самих продукт згідно із законодавством Союзу.

Система перевірок у третій країні може бути прийнятою як еквівалент тій, що встановлена для таких самих продуктів Союзом, якщо вона відповідає принаймні зазначеним нижче умовам:

(a) вона пропонує достатні гарантії щодо характеру, походження та простежуваності винних продуктів, які вироблено або якими торгують на території відповідної третьої країни;

(b) вона гарантує доступ до даних, що зберігаються в електронній системі, використовуваній стосовно реєстрації та ідентифікації операторів, компетентних органів і призначених органів чи департаментів;

(c) вона гарантує можливість перевіряти дані, згадані в пункті (b), в рамках взаємної адміністративної співпраці.

Треті країни, які мають запроваджену систему перевірок, прийняту Союзом як еквівалент відповідно до другого підпараграфа, включають у перелік, визначний у секції С частини IV додатка VII.

2. Електронний документ, передбачений у параграфі 1, повинен містити принаймні інформацію, необхідну для складання документа VI-1, та унікальний адміністративний референтний код, який присвоюється компетентними органами третьої країни вивозу або під їхнім контролем. Такий код указують на комерційних документах, які вимагаються для ввезення на митну територію Союзу.

3. Доступ до електронного документа або до даних, необхідних для його встановлення, надає третя країна вивозу на будь-який запит компетентних органів держави-члена, в якій товари випускають у вільний обіг. Якщо доступ до відповідних електронних систем відсутній, такі дані також можуть бути запитані в паперовій формі.

4. Витяги VI-2, згадані у статті 22(1), також можуть бути видані і використовуватися за допомогою комп’ютеризованих систем відповідно до детальних правил, встановлених компетентними органами держав-членів. Зміст електронного витягу VI-2 повинен повністю відповідати змісту паперового примірника.

1. Як відступ від статті 147(2)Регламенту (ЄС) № 1308/2013 та за умови, що прибуття, вибуття та запаси можна в будь-який момент перевірити на основі комерційних документів, використовуваних для фінансових рахунків, реєстр прибуттів і вибуттів, який у цій главі іменується "реєстр", не потрібно вести:

(a) операторам, які тримають запаси або пропонують для продажу виключно винні продукти в маркованій тарі з номінальним об’ємом 10 літрів чи менше з одноразовим закривним пристроєм, якщо загальна кількість не перевищує 5 літрів або 5 кілограмів у випадку концентрованого виноградного сусла, ректифікованого чи неректифікованого, та 100 літрів для всіх інших продуктів;

(b) операторам, які продають напої для споживання лише в закладах;

(c) роздрібним продавцям.

2. Держави-члени можуть вимагати від торговців, які не мають запасів, вести реєстр та в такому випадку можуть встановлювати правила та процедури.

3. Держави-члени повинні скласти та оновлювати перелік операторів, які зобов’язані вести реєстр. Якщо такий перелік або реєстр уже існує для інших цілей, його можна також використовувати і для цілей цього Регламенту.

4. Реєстр ведуть окремо для кожного підприємства.

Якщо пункти роздрібної реалізації, які здійснюють продаж безпосередньо кінцевим користувачам, формують частину того самого підприємства та отримують постачання від одного чи декількох центральних складів, що належать такому підприємству, кожен такий центральний склад повинен, без обмеження пункту (a) параграфа 1, вести реєстр стосовно продуктів, які він постачає. Доставки таким пунктам роздрібної торгівлі повинні бути відображені в реєстрі як вибуття.

5. Реєстр ведуть на об’єкті, на якому зберігають продукти.

Однак та за умови, що прибуття, вибуття та запаси можна перевірити в будь-який час у місці, де фактично зберігаються продукти, на основі інших підтвердних документів, компетентні органи можуть надати дозвіл:

(a) на ведення реєстру за зареєстрованим місцем діяльності підприємства, якщо продукти зберігають у різних пунктах продажу, що належать одному й тому самому підприємству та розташовані в тій самій місцевій адміністративній одиниці або в місцевих адміністративних одиницях, розташованих у безпосередній близькості одна від одної;

(b) на ведення реєстру фірмою з відповідною спеціалізацією.

1. Оператори, які зобов’язані вести реєстр, повинні вказувати енологічні практики, процеси перероблення та оброблення, виконані ними, відповідно до вимог та енологічних практик, згаданих устатті 78(2)та статті 80 Регламенту (ЄС) № 1308/2013 і додатках I A та I D до Регламенту (ЄС) № 606/2009, а також експериментальне використання нових енологічних практик, включно з належним покликанням на дозвіл, наданий відповідною державою-членом відповідно до статті 4 Регламенту (ЄС) № 606/2009.

2. Операції із зазначених нижче видів оброблення, в разі їх виконання, вносять до реєстру відповідно до статей 16 та 17 Імплементаційного Регламенту (ЄС) 2018/274, включно з, якщо це передбачено державами-членами, належними покликаннями на повідомлення компетентним органам відповідно до статті 30(2):

(a) коригування міцності вина за часткою спирту (пункт 40 і доповнення 10 до додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009) та зменшення вмісту цукру в суслі мембранним методом (пункт 49 і доповнення 16 до додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(b) збагачення та підсолоджування ( частини I A та B додатка VIII до Регламенту (ЄС) № 1308/2013; статті 11 та 12 і додатки I D та II до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(c) підвищення та зниження кислотності ( частини I C та D додатка VIII до Регламенту (ЄС) № 1308/2013; стаття 13 та пункти 12, 13, 46, 48 та 50 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(d) оброблення активованим вугіллям для енологічних цілей (пункт 9 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(e) оброблення фероціанідом калію (пункт 26 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(f) оброблення методом електродіалізу або катіонного обміну для забезпечення стабілізації вина для попередження утворення винного каменю або підвищення кислотності за рахунок катіонного обміну (пункти 20, 36 та 43 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(g) додання диметилдикарбонату (ДМДК) до вина (пункт 34 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(h) використання дубових чіпсів у виноробстві (пункти 38 і доповнення 9 до додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(i) експериментальне використання нових енологічних практик (стаття 4 Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(j) управління розчиненим газом у вині з використанням мембранного контактора (пункт 52 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(k) оброблення з використанням мембранної технології у поєднанні з обробленням активованим вугіллям (пункт 53 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(l) використання співполімерів полівінілімідазолу-полівінілпіролідину (пункт 54 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009);

(m) використання хлориду срібла (пункт 55 додатка I A до Регламенту (ЄС) № 606/2009).

3. Зазначені нижче операції, в разі їх виконання, вносять до реєстру:

(a) купажування, передбачене у статтях 7 та 8 Регламенту (ЄС) № 606/2009;

(b) розливання;

(c) виробництво всіх категорій ігристого вина, напівігристих вин і газованих напівігристих вин;

(d) виробництво лікерного вина;

(e) виробництво концентрованого виноградного сусла, ректифікованого чи неректифікованого;

(f) виробництво вина кріпленого для дистиляції;

(g) перероблення в будь-які інші категорій продуктів, наприклад, в ароматизоване вино.

У випадку розливання повинні бути вказані кількість одиниць заповненої тари та її вміст.

1. Держави-члени можуть ухвалювати додаткові правила щодо даних, які підлягають реєстрації, стосовно:

(a) продуктів у маркованій тарі з номінальним об’ємом 10 літрів чи менше з одноразовим закривним пристроєм, згаданих у статті 28(1)(a), які планується випустити на ринок на їхній території;

(b) певних категорій продуктів, згаданих у статті 14(1)(a) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274;

(c) певних операцій, згаданих у статті 29.

Держави-члени можуть передбачити обов’язок мати окремі рахунки чи адаптувати існуючий реєстр.

2. Без обмеження обов’язку реєструвати дані, пов’язані з кожною операцією з коригування міцності за часткою спирту, збагачення, підвищення та зниження кислотності, які згадано в пунктах (a), (b) та (c) статті 29(2), держави-члени можуть вимагати від операторів, які виконують відповідні операції на їхній території, повідомляти протягом певного строку компетентні органи про такі операції після або, у випадку операцій зі збагачення, до їх виконання.

Повідомлення, згадане в першому підпараграфі, не вимагається стосовно винних продуктів, які підлягають систематичним аналітичним перевіркам усіх партій продуктів компетентними інспекційними органами держав-членів.

1. Виробники, які мають осідок у державі-члені, яка зобов’язана вести оновлюваний реєстр виноградників відповідно до статті 145(1) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, повинні щороку подавати декларацію про виробництво компетентним органам такої держави-члена стосовно свого виробництва у відповідному виноробному році в такій державі-члені.

Держави-члени, які запровадили щорічно оновлюваний реєстр виноградників, на основі якого можна встановити зв’язок між відповідними декларантами, декларовуваним виробництво та ділянками виноградників, можуть звільняти виробників від обов’язку декларувати інформацію, згадану у статті 22(2)(e) Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274. У таких випадках компетентні органи держав-членів самостійно повинні заповнювати декларації, вказуючи площу на основі даних із реєстру виноградників.

2. Збирачів, які належать до одного чи декількох кооперативних виноробень або груп виробників чи пов’язані з такими кооперативними виноробнями або групами виробників та які надали весь вироблений ними виноград чи сусло таким кооперативним виноробням чи групам, зберігаючи при цьому право отримати шляхом виробництва вина кількість, яка є меншою за 10 гектолітрів, для свого сімейного споживання, звільняють від обов’язку подавати декларацію про виробництво за умови, що подання декларації про виробництво вимагається від таких кооперативних виноробень чи груп.

3. Держави-члени, які не зобов’язні вести оновлюваний реєстр виноградників відповідно до статті 145(1) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, можуть вимагати від виробників, які мають осідок на їхній території, подавати декларацію про виробництво, згадану в параграфі 1.

У такому випадку параграф 2 застосовують mutatis mutandis.

1. Виробники, переробники, розливальники й торговці, які тримають запаси у державі-члені, яка зобов’язана вести оновлюваний реєстр виноградників відповідно до статті 145(1)Регламенту (ЄС) № 1308/2013, повинні щороку подавати декларацію про запаси вина й сусла, які вони утримують станом на 31 липня, компетентному органу такої держави-члена.

2. Держави-члени, які не зобов’язні вести оновлюваний реєстр виноградників відповідно до статті 145(1) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, можуть вимагати від виробників, переробників, розливальників і торговців, які мають осідок на їхній території, подавати декларацію про запаси, згадану в параграфі 1.

Держави-члени можуть вимагати від усіх збирачів або, на основі об’єктивних і недискримінаційних критеріїв, деяких із них подавати декларацію про врожай компетентним органам стосовно виноробного року, в якому врожай було зібрано.

1. Держави-члени можуть передбачити, що збирачі, виробники винограду, виноградного соку й сусла і торговці цими продуктами, які до дат подання декларацій про виробництво та врожай, визначених у статтях 22 та 24 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274, обробити або реалізували винні продукти, призначені для виробництва вина, повинні подати декларацію про оброблення або реалізацію компетентним органам стосовно виноробного року, в якому відбулося оброблення або реалізація.

2. Якщо держави-члени вимагають від збирачів подавати декларацію про оброблення або реалізацію відповідно до параграфа 1, збирачів, які належать до одного чи декількох кооперативних виноробень або груп виробників чи пов’язані з такими кооперативними виноробнями або групами виробників та які надали весь вироблений ними виноград чи сусло таким виноробням чи групам, зберігаючи при цьому право отримати шляхом виробництва вина кількість, яка є меншою за 10 гектолітрів, для свого сімейного споживання, звільняють від обов’язку подавати декларацію за умови, що подання декларації про оброблення чи реалізацію відповідного до параграфа 1 вимагається від таких кооперативних виноробень чи груп.

Держави-члени можуть вимагати повнішої інформації стосовно реєстру виноградників або декларацій про виробництво чи запаси.

Держави-члени можуть звільнити будь-якого оператора від обов’язку подавати декларації, передбачені у статтях 31 та 32, стосовно виноробних років, у яких не відбувалося виробництва чи не залишалося запасів.

1. Держави-члени повинні передбачити перевірки тією мірою, яка є необхідною для забезпечення належного застосування правил щодо системи дозволів на виноградні насадження, реєстру виноградників, супровідних документів і сертифікації, ввезення вина, реєстру прибуттів і вибуттів та обов’язкових декларацій, встановлених для цього сектору у статті 90 та главі III розділу I і секції 2 глави II розділу II частини II Регламенту (ЄС) № 1308/2013 та в цьому Регламенті. Держави-члени повинні передбачити систему дієвих офіційних перевірок на основі ризиків.

2. Офіційні перевірки повинні виконуватися компетентним органом або компетентними органами відповідно до загальних принципів, установлених у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/625 (- 5), без обмеження положень цього Регламенту та глави VI Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274.

Стаття 59 Регламенту (ЄС) № 1306/2013 застосовна mutatis mutandis до системи дозволів на виноградні насадження.

3. Параграфи 1 та 2 застосовні mutatis mutandis до перевірок винних продуктів із PDO або PGI, передбачених у секції 2 розділу II частини II Регламенту (ЄС) № 1308/2013 , на предмет відповідності вимогам специфікацій таких продуктів.

1. Перевірки виконують у державі-члені, в якій мало місце виробництво, без обмеження вибіркових аналітичних перевірок або аналітичних перевірок на основі ризиків у державі-члені відвантаження.

У випадку перевірок, які виконують шляхом відбору зразків, кількість, характер і частота таких перевірок повинні бути такими, щоб перевірки були репрезентативними стосовно всієї території держави-члена та відповідали, якщо застосовно, обсягу продуктів у секторі вина, які було вироблено, реалізовано або утримано для подальшої реалізації.

2. Перевірки, зазначені в параграфі 1, повинні бути адміністративними перевірками та, у відповідних випадках, перевірками на місцях.

Адміністративні перевірки повинні, залежно від випадку, включати перехресні перевірки на основі, між іншим, даних із інтегрованої системи адміністрування та контролю, передбаченої у главі II розділу V Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

Перевірки на місцях проводять без попередження. Однак, за умови, що мету перевірки не скомпрометовано, може бути надане попереднє повідомлення, обмежене суворо необхідним мінімумом. Таке повідомлення повинні надавати не більше ніж за 48 годин, крім випадків, коли інший строк належним чином обґрунтований, або стосовно заходів, у рамках яких відбуваються систематичні перевірки на місцях. Такі перевірки виконують шляхом відбору зразків у належного відсотка виробників на основі аналізу ризиків. За результатами кожної перевірки на місцях повинен бути складений контрольний звіт, який уможливлює ознайомлення з інформацією про виконані перевірки.

3. Щодо реєстру виноградників, держави-члени повинні верифікувати відповідність структурної ситуації, що випливає з досьє виноробів і досьє виробництва, передбачених у додатках III та IV, фактичній ситуації стосовно кожного винороба або будь-якої фізичної чи юридичної особи або групи таких осіб, які зобов’язані подавати декларацію про виробництво, встановлену у статті 31. Такі досьє адаптують на основі результатів такої верифікації.

4. Перевірки вин та інших винних продуктів із третіх країн виконують у державі-члені прибуття на територію Союзу на основі документа VI-1.

1. Фізичні чи юридичні особи та групи таких осіб, чия професійна діяльність підлягає перевіркам, зазначеним у цьому Регламенті, не повинні перешкоджати таким перевіркам та зобов’язані сприяти їм у будь-який момент.

2. Оператори, в яких посадові особи компетентного органу відбирають зразки:

(a) не можуть жодним чином перешкоджати їх збиранню; та

(b) повинні надавати таким посадовим особам усю інформацію, яка вимагається згідно з цим Регламентом або згідно з Імплементаційним регламентом (ЄС) 2018/274.

Європейський референс-центр із контролю за сектором вина повинен вести й оновлювати аналітичний банк даних про ізотопний аналіз на рівні Союзу на основі даних, повідомлених призначеними лабораторіями держав-членів. Такі дані отримують за результатами гармонізованого ізотопного аналізу компонентів етанолу й води у винних продуктах і дають змогу проводити відповідні перевірки протягом усього періоду реалізації за методами аналізу, встановленими відповідно до статті 80(5) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, та відповідно до правил і процедур, встановлених у статтях 27, 28 та 29 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274.

Держави-члени повинні призначити компетентні органи для виконання перевірок, зазначених у статті 37. Такі органи повинні мати достатню чисельність достатньо кваліфікованого і досвідченого персоналу для дієвого виконання таких перевірок.

Якщо держава-член призначає декілька компетентних органів для перевірки дотримання правил, що регулюють сектор вина, вона повинна визначити їхні конкретні обов’язки та координувати їхню роботу.

Кожна держава-член повинна призначити єдиний орган зв’язку, який відповідатиме за взаємодію з Комісією, органами зв’язку інших держав-членів і третіми країнами та отримуватиме й передаватиме запити адміністративної допомоги.

Кожна держава-член повинна вживати всіх належних заходів для сприяння роботі посадових осіб своїх компетентних органів. Вона повинна забезпечувати, щоб такі посадові особи, у відповідних випадках разом із посадовими особами інших органів, яких вона уповноважує для цього:

(a) мали доступ до виноградників, виноробних установок та установок для зберігання, установок для перероблення продуктів сектору вина та транспортних засобів для перевезення таких продуктів;

(b) мали доступ до комерційних приміщень чи складів і транспортних засобів будь-якого господарства з метою продажу, реалізації чи перевезення продуктів сектору вина або продуктів, які можуть бути призначені для використання у секторі вина;

(c) можуть проводити інвентаризацію продуктів сектору вина та речовин або продуктів, які можуть використовувати для приготування таких продуктів;

(d) можуть відбирати зразки продуктів сектору вина, речовин або продуктів, які можуть використовувати для приготування таких продуктів, і продуктів, які утримують із метою продажу, реалізації або перевезення;

(e) можуть вивчати бухгалтерські дані та інші документи, які використовують у процедурах контролю, робити з них копії чи витяги;

(f) можуть вживати належних захисних заходів стосовно приготування, утримування, перевезення, опису, представлення та реалізації продукту сектору вина або продукту, призначеного для використання у приготуванні такого продукту, якщо існують підстави вважати, що мало місце серйозне порушення законодавства Союзу, особливо у випадку шахрайського поводження або ризиків для здоров’я.

Щодо перевірок, пов’язаних із відправленнями, які здійснюють на підставі супровідних документів, згаданих у статті 10, компетентні органи, призначені відповідно достатті 40, повинні мати доступ до інформації, що міститься в комп’ютеризованій системі, згаданій у статті 21 Директиви 2008/118/ЄС, та до інформації про рухи винних продуктів, які перебувають в обігу на основі механізмів, встановлених у главі IV зазначеної директиви.

Такі компетентні органи повинні мати доступ до інформації, що міститься в інформаційних системах, створених для перевірки рухів винних продуктів, крім тих, що згадані в першому параграфі.

Інформацію, яку зберігають для цілей першого і другого параграфів, можна використовувати виключно для цілей цього Регламенту.

1. Якщо компетентний орган держави-члена виконує перевірки на її території, він може запитувати інформацію в компетентного органу будь-якої іншої держави-члена, які можуть зазнати прямого чи непрямого впливу. Такий запит виконують через органи зв’язку, передбачені в третьому параграфі статті 40, а допомога повинна надаватися своєчасно.

Комісію повідомляють про всі випадки, коли продукт, який підлягає перевіркам, згаданим у першому підпараграфі, походить із третьої країни, та якщо реалізація такого продукту може становити конкретний інтерес інших держав-членів.

Запитуваний орган повинен надавати всю інформацію, яка може надати можливість органу, що запитує, виконати свої обов’язки.

2. На обґрунтований запит органу, що запитує, запитуваний орган повинен виконати перевірки з метою досягнення поставлених цілей, описаних у такому запиті, або вжити необхідних заходів для забезпечення виконання таких перевірок.

Запитуваний орган повинен діяти так, як би він діяв від власного імені.

3. За погодженням запитуваного органу орган, що запитує може призначити посадових осіб:

(a) або для отримання, у приміщенні компетентних органів держави-члена, в якій створено запитуваний орган, інформації про застосування відповідних положень щодо винних продуктів із Регламенту (ЄС) № 1308/2013, цього Регламенту та Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274 або про перевірки, пов’язані з ними, в тому числі для вироблення копій транспортних та інших документів чи витягів із реєстрів;

(b) або для присутності під час перевірок, запитуваних згідно з параграфом 2, за умови своєчасного інформування запитуваного органу про це до початку таких перевірок.

Копії, згадані в пункті (a) першого підпараграфа, можна робити лише за погодженням із запитуваним органом.

4. Посадові особи запитуваного органу залишаються відповідальними за проведення перевірок на території їхніх держав-членів у будь-який час.

5. Посадові особи органу, що запитує, повинні:

(a) пред’явити письмовий наказ із зазначенням їхніх ідентифікаційних даних та офіційної посади;

(b) без обмеження лімітів, встановлених державою-членом запитуваного органу щодо його власних посадових осіб при проведенні відповідних перевірок, мають:

(i) права доступу, передбачені в пунктах (a)та (b) статті 41;

(ii) право бути поінформованим про результати перевірок, виконаних посадовими особами запитуваного органу відповідно до пунктів (c) та(e)статті 41.

6. Витрати, зазнані у зв’язку з відбором, обробленням та відвантаженням і виконанням аналітичних і органолептичних тестів для цілей перевірок, покладають на компетентний орган держави-члени, яка подала запит про відбір зразка. Такі витрати розраховують на основі ставок, застосовних у державі-члені, на території якої виконують такі операції.

Висновки посадових осіб компетентного органу держави-члена щодо застосування цієї секції можуть бути використані компетентними органами інших держав-членів та мати таку саму цінність, що й висновки національних компетентних органів.

Якщо компетентний орган держави-члена має підстави підозрювати або дізнається про те, що винний продукт не відповідає відповідним положенням щодо винних продуктів із Регламенту (ЄС) № 1308/2013, правилам, встановленим у цьому Регламенті та Імплементаційному регламенті (ЄС) 2018/274, або про те, що їх отримання або реалізація було предметом шахрайських дій, орган зв’язку такої держави-члена повинен невідкладно повідомити орган зв’язку будь-якої держави-члена, для якої недотримання таких правил становить особливий інтерес і розглядається як таке, що призводить до застосування адміністративних заходів чи звернення до суду.

Якщо компетентні органи держави-члена підозрюють або дізнаються про те, що винні продукти, які були сфальсифіковані, ймовірно, призведуть до ризику для здоров’я споживачів або не відповідають положенням статті 80 або статті 90 Регламенту (ЄС) № 1308/2013, орган зв’язку такої держави-члена повинен невідкладно поінформувати Комісію та органи зв’язку інших держав-членів та, якщо застосовно, орган зв’язку відповідних третіх країн через інформаційну систему, запроваджену Комісією.

Держави-члени повинні накладати фінансові санкції проти виробників, які не виконують обов’язків, установлених у статті 71(1) Регламенту (ЄС) № 1308/2013.

Мінімальна сума фінансової санкції повинна становити:

(a) 6000 євро за гектар, якщо виробник викорчовує весь обсяг недозволеного насадження протягом чотирьох місяців із дати, коли йому повідомили про порушення, як зазначено у статті 71(2) Регламенту (ЄС) № 1308/2013;

(b) 12000 євро за гектар, якщо виробник викорчовує весь обсяг недозволеного насадження протягом першого року після закінчення такого 4-місячного періоду;

(c) 20000 євро за гектар, якщо виробник викорчовує весь обсяг недозволеного насадження після закінчення першого року після закінчення такого 4-місячного періоду.

Якщо річний дохід, отриманий із площі, на якій розташовані відповідні виноградники, згідно з оцінками, перевищує 6000 євро з гектару, держави-члени можуть збільшити мінімальні суми, встановлені в другому підпараграфі, пропорційно до середнього річного доходу з гектару, оціненого для такої площі.

Якщо держава-член забезпечує викорчовування недозволеного насадження власними силами, відповідні витрати, стягувані з виробника відповідно до статті 71(2) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, розраховують об’єктивно з урахуванням витрат на оплату праці, використання техніки й транспорту та інших зазнаних витрат. Такі витрати додають до застосовної санкції.

1. Застосування статей 10, 11 та 12 може бути призупинене для операторів, згаданих у статті 8(1), якщо компетентні органи держави-члена підозрюють або дізнаються про те, що винні продукти, які були сфальсифіковані, ймовірно, призведуть до ризику для здоров’я споживачів або не відповідають положенням статті 80 або статті 90 Регламенту (ЄС) № 1308/2013.

2. Застосування статей 26 та 27 може бути призупинене, якщо стосовно вин, які ввозять, з’являється інформація або підозра, згадана у параграфі 1 цієї статті.

1. На операторів, які зобов’язані вести реєстр прибуттів і вибуттів, подавати декларації про виробництво, запаси чи врожай або повідомляти компетентні органи про операції, згадані у статті 30(2), але які не ведуть такого реєстру, не подають таких декларацій до дат, указаних у статтях 22, 23 та 24 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274 або не надають такого повідомлення до дати, встановленої державою-членом відповідно до статті 30(2) цього Регламенту, накладають адміністративні штрафи.

2. Санкції, згадані в параграфі 1, повинні мати форму плати певної суми, і держави-члени повинні їх встановлювати та застосовувати на основі вартості продуктів, оцінених фінансових вигод або економічної шкоди, завданої у результаті шахрайства.

3. У випадках серйозного або повторного невиконання обов’язку щодо подання декларацій до дат, зазначених у параграфі 1, відповідний оператор не повинен отримувати вигоду від заходів підтримки, передбачених у статтях 47та 50 Регламенту (ЄС) № 1308/2013 на відповідний фінансовий рік або наступний фінансовий рік, з урахуванням таких умов:

(a) якщо дати, зазначені у статтях 22, 23 та 24 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274, прострочено, але не більше ніж на 15 робочих днів, застосовують тільки адміністративні санкції, зазначені в параграфі 2 цієї статті;

(b) якщо компетентні органи держав-членів вважають інформацію, що міститься в деклараціях, зазначених у параграфі 1, неповною чи неточною та якщо володіння відсутньою або неточною інформацією є важливим для належного застосування заходів підтримки, передбачених у статтях 47 та 50 Регламенту (ЄС) № 1308/2013, виплачувана підтримка повинна бути пропорційно зменшена на суму, визначену компетентним органом залежно від серйозності порушення.

1. Санкції, передбачені в цьому Регламенті, не накладають у разі настання виняткових обставин у розумінні статті 2(2) Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

2. Будь-які повідомлення, претензії чи запити державі-члену відповідно до цього Регламенту можуть бути в будь-який час скориговані після їх подання у випадку наявності в них явних помилок, визнаних компетентним органом.

1. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про таке:

(a) закони, підзаконні нормативно-правові акти чи адміністративні положення, які вони ухвалити відповідно до статті 120(2)(a) Регламенту (ЄС) № 1308/2013, цього Регламенту та Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274;

(b) назва та адреса компетентних органів, відповідальних за проведення офіційного аналізу, адміністративну процедуру сертифікації та перевірки, пов’язані з реєстрами та супровідними документами;

(c) назва та адреса компетентних органів, відповідальних за надання дозволів на виноградні насадження, та компетентних органів, відповідальних за ведення й оновлення реєстру виноградників і за надання оновленого інвентарного опису виробничого потенціалу;

(d) порогові значення, згадані в пунктах (1) та (2) першого параграфа секції H додатка II;

(e) заходи, яких вони вжили для імплементації глави VII, якщо повідомлення про такі заходи є важливим для співпраці між державами-членами, а також назва й адреса органу зв’язку, призначеного кожною державою-членом;

(f) умови, які вони застосовують стосовно складання супровідних документів, згаданих у пунктах (a)(iii) та (b) першого підпараграфа статті 10(1);

(g) винні сорти винограду, на які поширюється дія статті 81 та статті 120(2)(b) Регламенту (ЄС) № 1308/2013.

2. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про будь-які зміни в назві та адресі компетентних органів та органів зв’язку, повідомлених Комісії відповідно до параграфа 1.

3. Повідомлення, передбачене в параграфі 1, надають відповідно до статті 34 Імплементаційного регламенту (ЄС) 2018/274.

1. На основі повідомлень від компетентних органів третіх країн Комісія повинна складати та оновлювати переліки з такою інформацією:

(a) назва й адреса компетентних органів у країні походження продукту, відповідальних за видачу документів VI-1;

(b) назва й адреса органів або департаментів, призначених країною походження або, якщо таких не існує в країні походження, авторизованої лабораторії за межами країни походження продукту для цілей заповнення частини документів VI-1, присвяченій звіту про результати аналізу;

(c) назва, адреса та офіційний реєстраційний номер виробників і переробників вина, які отримали дозвіл від країни походження продукту оформлювати документи VI-1;

(d) назва та адреса єдиного органу зв’язку, призначеного в кожній третій країні для отримання та передавання запитів адміністративної допомогти та для представлення своєї країни перед Комісією і державами-членами.

2. Комісія повинна оприлюднювати назву й адресу компетентних органів, згаданих у статті 50(1)(b)та (c), інформацію щодо виробничого потенціалу, згаданого у статті 50(1)(c), назву й адресу органу зв’язку, згаданого у статті 50(1)(e), винні сорти винограду, згадані у статті 50(1)(g), та переліки, згадані в параграфі 1 цієї статті.

До Регламенту (ЄС) № 555/2008 внести такі зміни:

(1) статті 1, 21, 22 та 23, 38-54, 74, 83-95a та 98-102 вилучити;

(2) додатки IX-XIII та XVI-XXI вилучити.

До Регламенту (ЄС) № 606/2009 внести такі зміни:

(1) статті 12 та 13 вилучити;

(2) доповнити статтями 14a та 14b:

"Стаття 14a

Встановлення мінімального відсотка спирту для побічних продуктів

1. Відповідно до умови пункту 1 секції D частини II додатка VIII до Регламенту (ЄС) № 1308/2013 держави-члени повинні встановити мінімальний відсоток об’єму спирту, який повинен міститися в побічних продуктах після їх сепарації з вин відносно об’єму спирту, що міститься у виробленому вині. Держави-члени можуть модулювати такий мінімальний відсоток на основі об’єктивних і недискримінаційних критеріїв.

2. Якщо відповідного відсотка, встановленого державами-членами відповідно до параграфа 1, не досягнуто, відповідний оператор повинен надати кількість вина з власного виробництва, яка відповідає кількості, потрібній для досягнення такого мінімального відсотка.

3. Для цілей визначення об’єму спирту, що міститься в побічних продуктах відносно об’єму спирту у виробленому вині, стандартна природна міцність вина за об’ємною часткою спирту, застосовна в різних виноробних зонах, повинна становити:

(a) 8,0% для зони A;

(b) 8,5% для зони B;

(c) 9,0% для зони C I;

(d) 9,5% для зони C II;

(e) 10,0% для зони C III.

Утилізація побічних продуктів

1. Виробники повинні вилучати побічні продукти виноробства чи будь-якого іншого перероблення винограду під наглядом компетентних органів держав-членів відповідно до вимог щодо доставки та реєстрації, встановлених у статті 9(1)(b) Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2018/273 (*1) та статті 14(1)(b)(vii) й статті 18 Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2018/274 (*2) відповідно.

2. Вилучення виконують невідкладно та не пізніше ніж наприкінці виноробного року, в якому побічні продукти було отримано, відповідно до застосовного законодавства Союзу, зокрема у сфері довкілля.

3. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що виробники, які протягом відповідного виноробного року самі не виробляють більше 50 гектолітрів вина чи сусла на власному об’єкті, не зобов’язані вилучати свої побічні продукти.

4. Виробники можуть виконувати обов’язок щодо утилізації всіх або частини побічних продуктів виноробства чи будь-якого іншого перероблення винограду шляхом надання таких побічних продуктів для дистиляції. Така утилізація побічних продуктів повинна бути сертифікована компетентним органом держави-члена.

5. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що надання для дистиляції всіх або частини побічних продуктів виноробства чи будь-якого іншого перероблення винограду повинне бути обов’язковим для всіх або певних продуктів на їхній території, на основі об’єктивних і недискримінаційних критеріїв.

У Регламенті (ЄС) № 607/2009 статтю 63 вилучити.

Регламент (ЄС) № 436/2009 та Делегований регламент (ЄС) № 2015/560 скасовано.

Цей Регламент набуває чинності на третій день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах.

A. Критерій, згаданий у статті 64(1)(c) Регламенту (ЄС) № 1308/2013

Вважають, що критерію, згаданого у статті 64(1)(c) Регламенту (ЄС) № 1308/2013 , дотримано, якщо виконано одну із зазначених нижче умов:

(1) площу(-і), заплановану(-і) під нові насадження, призначено для виробництва вин із конкретною PDO відповідного району; або

(2) якщо площу(-і), заплановану(-і) під нові насадження, призначено для виробництва вин із конкретною PDO, заявник повинен виконати такі зобов’язання:

(a) не використовувати та не реалізовувати виноград, вироблений на таких площах нових насаджень, для виробництва вин із PDO, якщо такі площі розташовані в межах районів, придатних для такої цілі;

(b) не викорчовувати та не виконувати повторного насаджування з метою зробити повторно засаджену площу придатною для виробництва винограду для вин із конкретною PDO.

Заявник повинен виконати зобов’язання, згадані в пункті (2), протягом обмеженого строку, який встановлює держава-член і який не може закінчуватися пізніше 31 грудня 2030 року.

B. Додатковий критерій, згаданий у статті 4(1)цього Регламенту

Вважають, що додаткового критерію, згаданого у статті 4(1)цього Регламенту, дотримано, якщо виконано одну із зазначених нижче умов:

(1) площу(-і), заплановану(-і) під нові насадження, призначено для виробництва вин із конкретним PGI відповідного району; або

(2) якщо площу(-і), заплановану(-і) під нові насадження, призначено для виробництва вин із конкретним PGI, заявник повинен виконати такі зобов’язання:

(a) не використовувати та не реалізовувати виноград, вироблений на таких площах нових насаджень, для виробництва вин із PGI, якщо такі площі розташовані в межах районів, придатних для такої цілі;

(b) не викорчовувати та не виконувати повторного насаджування з метою зробити повторно засаджену площу придатною для виробництва винограду для вин із конкретною PGI.

Заявник повинен виконати зобов’язання, згадані в пункті (2), протягом обмеженого строку, який встановлює держава-член і який не може закінчуватися пізніше 31 грудня 2030 року.

A. Критерії, згадані у статті 64(2)(a)Регламенту (ЄС) № 1308/2013

(1) Вважається, що юридичні особи, незалежно від їхньої правової форми, відповідають цьому критерію, якщо виконано одну із зазначених нижче умов:

(a) фізична особа, яка вперше виконує насаджування винограду та створена як керівник господарства ("новий учасник"), здійснює дієвий і довгостроковий контроль за юридичною особою в частині рішень щодо управління, вигод і фінансових ризиків. Якщо декілька фізичних осіб, включно з однією або декількома особами, які не є новими учасниками, беруть участь у капіталі такої юридичної особи чи управлінні нею, новий учасник повинен бути здатний здійснювати такий дієвий і довгостроковий контроль або самостійно, або спільно з іншими особами; або

(b) якщо юридична особа перебуває під одноосібним або спільним контролем іншої юридичної особи, умови, визначені в пункті (a), застосовні до будь-якої фізичної особи, яка здійснює контроль над такою іншою юридичною особою.

Умови, встановлені в пунктах (a) та (b), застосовні mutatis mutandis до групи фізичних осіб, незалежно від правового статусу, наданого такій групі та її членам відповідно до національного права.

(2) Держави-члени можуть ухвалити рішення про додання додаткової умови, згідно з якою заявник повинен бути фізичною особою віком не старше 40 років у році подання заявки ("молодий виробник").