Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1308/2013 від 17 грудня 2013 року про спільну організацію ринків сільськогосподарських продуктів та скасування регламентів Ради (ЄЕС) № 922/72, (ЄЕС) № 234/79, (ЄС) № 1037/2001 і (ЄС) № 1234/2007

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Система дозволів на виноградні насадження, встановлена в цій главі, застосовується з 1 січня 2016 року до 31 грудня 2045 року; Комісія повинна здійснити два проміжні перегляди у 2028 та 2040 роках, щоб оцінити роботу системи та, у разі доцільності, надати пропозиції.

1. Винні сорти винограду, класифіковані відповідно до статті 81(2), можна насаджувати або повторно насаджувати лише у випадку отримання дозволу відповідно до статей 64, 66 та 68 згідно з умовами, установленими в цій главі.

2. Держави-члени надають дозволи, зазначені в параграфі 1, для конкретної площі, вимірюваної в гектарах, після подання виробниками заявки, яка відповідає об'єктивним і недискримінаційним критеріям прийнятності. Виробникам такий дозвіл надають безкоштовно.

3. Дозволи, зазначені в параграфі 1, є дійсними протягом трьох років з дати видачі. На виробника, який не використав виданий дозвіл протягом його строку дії, накладають адміністративні санкції, передбачені в статті 89(4) Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

Як відступ від першого підпараграфа, держави-члени можуть вирішити, що у випадках, коли повторне насаджування відбувається на тій самій ділянці чи тих самих ділянках, на якій чи на яких було виконане викорчовування, дозволи, згадані у статті 66(1), дійсні протягом шести років із дати їх надання У таких дозволах повинно бути чітко вказано ділянку чи ділянки, на якій чи на яких буде виконано викорчовування та повторне насаджування.

Як відступ від першого підпараграфа, строк дії дозволів, які надано згідно зі статтею 64 та статтею 66(1) та строк дії яких закінчується у 2020 та 2021 роках, продовжують до 31 грудня 2022 року.

На виробників, які мають дозволи відповідно до статті 64 та статті 66(1) цього Регламенту, строк дії яких закінчується у 2020 та 2021 роках, не накладаються адміністративні санкції, згадані у статті 89(4) Регламенту (ЄС) № 1306/2013, за умови, що до 28 лютого 2022 року вони поінформують компетентні органи про те, що вони не мають наміру використовувати свій дозвіл і не бажають скористатися можливістю продовження його строку дії, як зазначено у третьому підпараграфі цього параграфа. Якщо виробники, які мають дозволи, строк дії яких було продовжено до 31 грудня 2021 року, до 28 лютого 2021 року подали компетентному органу заяву про те, що вони не мають наміру використовувати такі дозволи, їм буде дозволено відкликати свої заяви, надіславши письмове повідомлення компетентному органу до 28 лютого 2022 року, та використовувати свої дозволи протягом їхнього продовженого строку дії, передбаченого у третьому підпараграфі.

4. Ця глава не застосовується до насаджування або повторного насаджування на ділянках, призначених для експериментальних цілей, для створення колекцій сортів винограду з метою збереження генетичних ресурсів або для розсадників для вирощування прищеплених саджанців, або на ділянках, вина або продукти виноградарства з яких призначені виключно для споживання в домогосподарстві виноградаря, або на ділянках, призначених для нових насаджень у результаті обов'язкових купівель в суспільних інтересах відповідно до національного права.

5. Держави-члени можуть застосовувати цю главу до регіонів, що виробляють вино, придатне для вироблення винних спиртних напоїв з географічним зазначенням, зареєстрованим відповідно до додатка III Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 110/2008 (- 9). Для цілей цієї глави такі регіони можна розглядати як регіони, де можна виробляти вина з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням:

1. Держави-члени повинні щорічно видавати дозволи на нові насадження, площа яких становить:

(a) 1 % від загальної площі, фактично засадженої виноградом на їхній території, згідно з вимірами станом на 31 липня попереднього року; або

(b) 1 % від площі, що становить площу, яка фактично засаджена виноградом на їхній території, згідно з вимірами станом на 31 липня 2015 року, та площу, на яку поширюються права на насаджування, які надано виробникам на їхній території відповідно до статті 85h, статті 85i або статті 85k Регламенту (ЄС) № 1234/2007 та які були доступні для перетворення в дозволи 1 січня 2016 року, як зазначено у статті 68 цього Регламенту.

2. Держави-члени можуть:

(a) застосовувати на національному рівні відсоток, нижчий за відсоток, установлений у параграфі 1;

(b) обмежити видачу дозволів на регіональному рівні для конкретних ділянок, прийнятних для виробництва вин з охоронюваною назвою місця походження, для ділянок, прийнятних для виробництва вин із охоронюваним географічним зазначенням, або ділянок без географічного зазначення.

Держави-члени, які обмежують видачу дозволів на регіональному рівні для конкретних ділянок, прийнятних для виробництва вин із охоронюваною назвою місця походження, або для ділянок, прийнятних для виробництва вин із охоронюваним географічним зазначенням відповідно до пункту (b) першого підпараграфа, можуть вимагати використовувати такі дозволи в таких регіонах.

3. Кожне з обмежень, зазначених у параграфі 2, повинне сприяти впорядкованому зростанню виноградних насаджень, повинне бути встановлено на рівні, що перевищує 0 %, і повинне бути обгрунтовано однією або більше з наведених нижче конкретних підстав:

(a) потреба уникнути належним чином продемонстрованого ризику виникнення надлишкової пропозиції продуктів винної галузі, пов'язаного з ринковими перспективами для таких продуктів, не виходячи за межі того, що є необхідним для задоволення цієї потреби;

(b) потреба уникнути належним чином продемонстрованого ризику знецінення певної охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення;

(c) бажання сприяти розвитку відповідних продуктів, зберігаючи водночас якість таких продуктів.

3a. Держави-члени можуть вживати будь-яких регуляторних заходів, необхідних для запобігання ухилянню операторами від обмежувальних заходів, вживаних відповідно до параграфів 2 та 3.

4. Держави-члени оприлюднюють будь-які рішення, ухвалені відповідно до параграфа 2; такі рішення повинні бути належним чином обґрунтовані. Держави-члени негайно інформують Комісію про такі рішення та їх обґрунтування.

1. Якщо в певному році загальна площа, указана в прийнятних заявках, не перевищує площу, виділену відповідною державою-членом, усі такі заявки приймаються.

Для цілей цієї статті держави-члени можуть застосовувати один або декілька із зазначених нижче об'єктивних та недискримінаційних критеріїв прийнятності на національному чи регіональному рівні:

(a) заявник має сільськогосподарську площу, яка є не меншою за площу, щодо якої він звертається за дозволом;

(b) заявник має відповідну фахову кваліфікацію та компетенцію;

(c) заявка не тягне за собою значний ризик незаконного присвоєння репутації конкретної охоронюваної назви місця походження, що презумується, якщо органи публічної влади не продемонструють існування такого ризику;

(ca) заявник не має винограду, насадженого без дозволу, зазначеного у Статті 71 цього Регламенту, або без прав на насаджування, зазначених у Статтях 85а та 85b Регламенту (ЄС) № 1234/2007;

(d) у належним чином обґрунтованих випадках, один або більше критеріїв, зазначених у параграфі 2, якщо вони застосовуються об'єктивно та недискримінаційно.

2. Якщо в конкретний рік загальна площа, указана в прийнятних заявках, зазначених у параграфі 1, перевищує площу, виділену відповідною державою-членом, дозволи надають згідно з пропорційним розподілом гектарів серед усіх заявників залежно від площі, щодо якої вони звернулися за дозволом. Такий дозвіл може також встановлювати мінімальну та/або максимальну площу для заявника та частково або повністю базуватись на одному або декількох із зазначених нижче об'єктивних та недискримінаційних критеріях пріоритетності, які можуть застосовуватися на національному чи регіональному рівні:

(a) виробники, які вперше започатковують виноградні насадження і які керують господарством (нові учасники ринку);

(b) ділянки, на яких виноградники сприяють збереженню довкілля або збереженню генетичних ресурсів винограду;

(c) ділянки, призначені для нових насаджень у рамках проектів, спрямованих на укрупнення земельних ділянок;

(d) ділянки з природними обмеженнями або іншими особливими обмеженнями;

(e) сталість проектів розвитку або повторних насаджень на основі економічної оцінки;

(f) ділянки, які призначені для нових насаджень та які сприяють збільшенню виробництва господарств у секторі виноградарства, які демонструють збільшення економічної ефективності чи конкурентоспроможності або присутності на ринках;

(g) проекти, що мають потенціал для покращення якості продуктів з географічними зазначеннями;

(h) ділянки, призначені для нових насаджень у рамках збільшення розміру малих і середніх виноградних господарств;

2a. Якщо держава член приймає рішення про застосування одного або декількох критеріїв, зазначених в параграфі 2, держава-член може додати додаткову умову, щоб заявник був фізично особою віком не старше 40 років у рік подання заявки.

2b. Держави-члени можуть вживати будь-яких необхідних регуляторних заходів для запобігання ухилянню операторами від обмежувальних заходів, вживаних відповідно до параграфів 1, 2 та 2a.

3. Держави-члени оприлюднюють критерії, зазначені в параграфах 1, 2 та 2a, і негайно повідомляють про них Комісію.

Застосовуючи статтю 63(2), держава-член повинна враховувати рекомендації, надані визнаними професійними організаціями, що діють у секторі вина, зазначеними у статтях 152, 156 та 157, зацікавлених груп виробників, зазначених у статті 95, або інших типів професійних організацій, визнаних на основі законодавства такої держави-члена, за умови що таким рекомендаціям передує укладення угоди між відповідними представницькими сторонами у відповідному географічному регіоні.

Рекомендації надають не більш ніж на три роки.

1. Держави-члени автоматично надають дозвіл виробникам, які з 1 січня 2016 року викорчували площу, засаджену виноградом, та подали заявку на отримання дозволу. Такий дозвіл повинен поширюватися на еквівалент площі в умовах чистої культури. Території, на які поширюються такі дозволи, не враховуються для цілей статті 63.

2. Держави-члени можуть надавати дозвіл, зазначений у параграфі 1, виробникам, які беруть на себе зобов'язання викорчувати ділянку, засаджену виноградом, якщо викорчовування заявленої ділянки відбудеться щонайпізніше до кінця четвертого року з дати насадження нового винограду.

3. Дозвіл, зазначений у параграфі 1, застосовується до того ж господарства, у якому було проведене викорчовування. На територіях, прийнятних для виробництва вин з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, держави-члени можуть, за рекомендацією професійної організації відповідно до статті 65, обмежити повторне насаджування лише тим виноградом, який відповідає тій самій охоронюваній назві місця походження або охоронюваному географічному зазначенню, що й виноград на викорчуваній ділянці.

4. Ця стаття не застосовується до викорчовування незаконних насаджень.

1. Система дозволів на виноградні насадження, установлена в цій главі, не застосовується в державах-членах, якщо перехідний режим прав на насаджування, установлений у підсекції II секції IVa глави III розділу I частини II Регламенту (ЄС) № 1234/2007, не застосовувався станом на 31 грудня 2007 року.

2. Держави-члени, до яких режим, зазначений в параграфі 1, застосовувався станом на 31 грудня 2007 року і в яких засаджена виноградною лозою площа не перевищує 10000 га, можуть ухвалити рішення не впроваджувати систему дозволів на виноградні насадження, установлену в цій главі.

1. Права на насаджування, надані виробникам відповідно до статті 85h, статті 85i або статті 85k Регламенту (ЄС) № 1234/2007 до 31 грудня 2015 року, що не були використані зазначеними виробниками і ще є чинними на зазначену дату, можна перетворити на дозволи згідно з цією главою з 1 січня 2016 року.

Таке перетворення здійснюють на запит таких виробників, поданий до 31 грудня 2015 року. Держави-члени можуть прийняти рішення про можливість для виробників подавати такий запит щодо перетворення прав на дозвіл до 31 грудня 2022 року.

2. Дозволи, надані згідно з параграфом 1, мають той же строк дії, що й права на насаджування, зазначені в параграфі 1. Якщо такі дозволи не були використані, їхній строк дії закінчується щонайпізніше 31 грудня 2018 року або, якщо держава-член ухвалила рішення, зазначене в другому підпараграфі параграфа 1, щонайпізніше 31 грудня 2025 року.

2a. Із 1 січня 2023 року ділянка, що є еквівалентною ділянці, на яку поширюються права на насаджування, які були прийнятними для перетворення у дозволи на насаджування 31 грудня 2022 року, але ще не перетворені в дозволи відповідно до параграфа 1, лишаються в розпорядженні відповідних держав-членів, які можуть надавати дозволи відповідно до статті 64 не пізніше 31 грудня 2025 року.

3. Ділянки, на які поширюються дозволи, надані відповідно до параграфів 1 та 2a цієї статті, не враховуються для цілей статті 63.

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 227 стосовно:

(a) умов застосування виключення, зазначеного в статті 62(4);

(b) правил, що стосуються критеріїв, зазначених у статті 64(1) та (2);

(c) додавання критеріїв до критеріїв, наведених у статті 64(1) та (2);

(d) співіснування виноградних лоз, які виробник зобов'язався викорчувати, разом із новими посадженими виноградними лозами згідно зі статтею 66(2);

(e) підстав для рішень держави-члена згідно зі статтею 66(3).

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення необхідних заходів щодо:

(a) порядку надання дозволів;

(b) записів, що їх повинні вести держави-члени, та повідомлень, які необхідно надсилати Комісії.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Виробники повинні за свій рахунок викорчувати ділянки, засаджені виноградом без дозволу.

2. Якщо виробники не проведуть викорчовування протягом чотирьох місяців з дати отримання відповідного повідомлення про порушення, держави-члени повинні забезпечити викорчовування незаконних насаджень протягом двох років після закінчення вказаного чотиримісячного періоду. Відповідні витрати покладають на таких виробників.

3. Держави-члени повинні повідомляти Комісії не пізніше 1 березня кожного року інформацію про загальну площу ділянок, щодо яких установлено, що вони засаджені виноградом без дозволу після 1 січня 2016 року, а також ділянок, викорчуваних відповідно до параграфів 1 та 2.

4. До виробника, який не виконав зобов'язання, установлене в параграфі 1 цієї статті, застосовують санкції, які повинні бути встановлені відповідно до статті 64 Регламенту (ЄС) № 1306/2013.

5. Щодо ділянок, засаджених виноградом без дозволу, не можна застосовувати будь-які національні заходи з підтримки або заходи з підтримки Союзу.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про встановлення необхідних заходів із зазначенням детальних вимог щодо повідомлень, яких повинні дотримуватися держави-члени, включно з можливим скороченням бюджетних обмежень, передбачених у додатку VI, у випадку недотримання.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Без обмеження інших положень, застосовних до сільськогосподарських продуктів, а також положень, ухвалених у ветеринарному, фітосанітарному та харчовому секторах, для забезпечення відповідності продуктів гігієнічним та санітарним стандартам, а також для охорони здоров'я тварин, рослин та людей, у цій секції встановлено правила, що стосуються стандартів реалізації. Такі правила поділяються на обов'язкові правила та необов'язкові зарезервовані позначення для сільськогосподарських продуктів.

Продукти, для яких стандарти реалізації для секторів або окремих продуктів були встановлені відповідно до цієї секції, можна реалізовувати в Союзі, лише якщо вони відповідають зазначеним стандартам.

1. Стандарти реалізації можуть застосовуватися до одного або декількох з наведених нижче секторів та продуктів:

(a) оливкова олія та оливки столові;

(b) фрукти та овочі;

(c) продукти з перероблених фруктів та овочів;

(d) банани;

(e) живі рослини;

(f) яйця;

(g) м'ясо свійської птиці;

(h) пастоподібні жири, призначені для споживання людиною;

(i) хміль.

2. Щоб урахувати очікування споживачів та поліпшити економічні умови виробництва та реалізації, а також якість сільськогосподарських продуктів, зазначених у параграфах 1 та 4 цієї статті, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про стандарти реалізації для окремих секторів або продуктів на всіх етапах реалізації, а також відступи від таких стандартів та виключення з їх застосування з метою адаптування до ринкових умов, що постійно змінюються, до мінливих вимог споживачів, до змін у відповідних міжнародних стандартах та з метою запобігання утворенню перешкод для розроблення інноваційних продуктів.

3. Без обмеження статті 26 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1169/2011 (- 10), стандарти реалізації, зазначені в параграфі 1, можуть поширюватися на один або декілька з наведених нижче пунктів, що повинні бути визначені на основі сектора або продукту і базуватися на характеристиках кожного сектора, необхідності регулювати введення в обіг та умовах, визначених у параграфі 5 цієї статті:

(a) технічні терміни та означення, зазначення та загальні назви для секторів, інші ніж ті, що наведені в статті 78;

(b) критерії класифікації, як-от за класами, масою, розміром, віком та категорією;

(c) види, сорти рослин, породи тварин або торговельний тип;

(d) представлення, марковання, пов'язане з обов'язковими стандартами реалізації, паковання, правила, які повинні застосовуватися щодо центрів пакування, маркування, рік збору врожаю і використання конкретних позначень, без обмеження статей з 92 по 123;

(e) критерії, як-от зовнішній вигляд, консистенція, структура, характеристики продукту та відсоток вмісту води;

(f) конкретні речовини, що їх використовують у виробництві, або компоненти чи складники, зокрема їхній кількісний вміст, чистота та ідентифікація;

(g) тип фермерської діяльності та методи виробництва, включно з енологічними практиками та новітніми системами сталого виробництва;

(h) купажування сусла та вина, включно з означеннями цих понять, змішування та обмеження щодо нього;

(i) частота збирання, збереження та поводження, методи та температура консервування, зберігання та транспортування;

(j) місце вирощування та/або походження, за винятком м'яса свійської птиці та пастоподібних жирів;

(k) обмеження щодо використання деяких речовин і практик;

(l) спеціальне використання;

(m) умови, що регулюють збут, зберігання, обіг та використання продуктів, які не відповідають стандартам реалізації, ухваленим відповідно до параграфа 1, або термінам і означенням, зазначенням та загальним назвам, вказаним у статті 78, а також умови, що регулюють збут побічних продуктів.

4. Додатково до параграфа 1, стандарти реалізації можуть застосовуватися до сектора вина. До вказаного сектора застосовуються пункти (f), (g), (h), (k) та (m) параграфа 3.

5. Стандарти реалізації для окремих секторів або продуктів, ухвалені відповідно до параграфа 1 цієї статті, необхідно встановлювати без обмеження положень статей з 84 по 88 та додатка IX, і в таких стандартах враховують:

(a) конкретні характеристики відповідного продукту;

(b) необхідність забезпечити умови, які полегшуватимуть введення продуктів в обіг;

(c) зацікавленість виробників у наданні інформації про характеристики продукту та його вирощування, а також зацікавленість споживачів в отриманні достатньої і прозорої інформації про продукт, у тому числі про місце вирощування, яке визначається у кожному випадку окремо на відповідному географічному рівні, після проведення оцінювання, зокрема, витрат і адміністративних тягарів для операторів та вигод для виробників і кінцевих споживачів;

(d) доступні методи визначення фізичних, хімічних і органолептичних характеристик продуктів;

(e) стандартні рекомендації, ухвалені міжнародними органами;

(f) потребу зберегти природні та істотні характеристики продуктів і запобігти спричиненню істотних змін у складі відповідного продукту.

6. Щоб урахувати очікування споживачів та необхідність поліпшити якість і економічні умови виробництва та реалізації сільськогосподарських продуктів, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти для внесення змін до списку секторів, наведеного в параграфі 1. Такі делеговані акти суворо обмежуються продемонстрованими потребами, що виникають внаслідок зміни споживчого попиту, технічного прогресу або необхідності інноваційних продуктів, і є предметом звіту Комісії перед Європейським Парламентом і Радою, у якому оцінюють, зокрема, потреби споживача, витрати та адміністративні тягарі для операторів, включаючи вплив на внутрішній ринок та міжнародну торгівлю, а також вигоди для виробників та кінцевого споживача.

1. У відповідних випадках, окрім вимоги відповідати застосовним стандартам реалізації, зазначеним у статті 75, продукти сектора фруктів і овочів, які необхідно продавати свіжими, можна реалізовувати, лише якщо вони мають належну, прийнятну і товарну якість та якщо вказано країну походження.

2. Стандарти реалізації, зазначені в параграфі 1, а також будь-які стандарти реалізації, застосовні до сектора фруктів і овочів, установлені відповідно до цієї підсекції, застосовуються до всіх етапів реалізації, включаючи імпорт і експорт, і можуть охоплювати якість, класифікацію, масу, розмір, паковання, пакування, зберігання, транспортування, представлення та реалізацію.

3. Власник продуктів сектора фруктів і овочів, на які поширюються стандарти реалізації, не може виставляти такі продукти, пропонувати їх до продажу чи постачати або реалізовувати їх у Союзі в будь-який спосіб, який не відповідає зазначеним стандартам, і несе відповідальність за забезпечення такої відповідності.

4. Щоб забезпечити належне застосування вимог, установлених у параграфі 1 цієї статті, та врахувати деякі конкретні ситуації, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо конкретних відхилень від цієї статті, необхідних для її належного застосування.

1. У відповідних випадках окрім вимоги відповідати застосовним стандартам реалізації продукти сектора хмелю, зібрані або підготовлені в Союзі, підлягають процедурі сертифікації згідно з цією статтею.

2. Сертифікати можна видавати лише для продуктів, які мають мінімальні якісні характеристики, передбачені для конкретного етапу реалізації. У випадку порошкоподібного препарату хмелю з підвищеним вмістом лупуліну, екстракту хмелю та змішаних продуктів з хмелю сертифікат можна видати, лише якщо вміст альфа-кислот у таких продуктах не менший за вміст хмелю, з якого їх було виготовлено.

3. У сертифікаті повинно бути зазначено принаймні:

(a) місце (місця) виробництва хмелю;

(b) рік (роки) збору; і

(c) сорт або сорти.

4. Продукти сектора хмелю можна реалізовувати або експортувати, лише якщо на них поширюється сертифікат, виданий відповідно до цієї статті.

У випадку імпортованих продуктів сектора хмелю сертифікат, зазначений у статті 190(2), уважається еквівалентним такому сертифікату.

5. Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення заходів, які відступають від положень параграфа 4 цієї статті:

(a) для задоволення торговельних вимог деяких третіх країн; або

(b) щодо продуктів, призначених для спеціального використання.

Заходи, зазначені в першому підпараграфі:

(i) не повинні обмежувати нормальну реалізацію продуктів, для яких було видано сертифікат; і

(ii) повинні супроводжуватися гарантіями, призначеними для уникнення будь-якого переплутування з такими продуктами.

1. У відповідних випадках окрім застосовних стандартів реалізації, терміни і означення, зазначення та загальні назви, передбачені в додатку VII, застосовуються до таких секторів або продуктів:

(a) яловичина та телятина;

(b) вино;

(c) молоко та молочні продукти, призначені для споживання людиною;

(d) м'ясо свійської птиці;

(e) яйця;

(f) пастоподібні жири, призначені для споживання людиною; та

(g) оливкова олія та оливки столові.

2. Терміни і означення, зазначення та загальні назви, передбачені в додатку VII, можна використовувати в Союзі лише для реалізації продукту, який відповідає обумовленим вимогам, зазначеним у згаданому додатку.

3. Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо змін, відступів або звільнення від застосування термінів і означень та загальних назв, передбачених у додатку VII. Такі делеговані акти суворо обмежуються продемонстрованими потребами, які виникають внаслідок розвитку споживацького попиту, технічного прогресу або необхідності розробити інноваційні продукти.

4. Для забезпечення чіткого та правильного розуміння операторами та державами-членами термінів і означень та загальних назв, передбачених у додатку VII, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, які стосуються правил щодо специфікації та застосування таких термінів і означень та загальних назв.

5. Щоб урахувати очікування споживачів та зміни на ринку молочних продуктів, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти для визначення молочних продуктів, для яких необхідно вказувати види тварин, від яких походить молоко, якщо воно не коров'яче, та для встановлення необхідних правил.

1. Щоб урахувати специфічні характеристики кожного продукту або сектора, різні етапи реалізації, технічні умови, будь-які можливі значні практичні труднощі, а також точність та повторюваність методів аналізу, Комісія уповноважена ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про прийнятні відхилення від одного або декількох конкретних стандартів, перевищення яких призводить до того, що вся партія продуктів вважається невідповідною такому стандарту.

2. Ухвалюючи акти, зазначені в параграфі 1, Комісія повинна враховувати необхідність не змінювати притаманні характеристики продукту та уникати зниження його якості.

1. На території Союзу для виробництва та консервування продуктів, зазначених у частині II додатка VII, необхідно використовувати лише енологічні практики, дозволені відповідно до додатка VIII та передбачені в пункті (g) статті 75(3) та в статті 83(2) і (3).

Перший підпараграф не застосовується до:

(a) виноградного соку та концентрованого виноградного соку; і

(b) виноградного сусла та концентрованого виноградного сусла, призначених для приготування виноградного соку.

Дозволені енологічні практики застосовуються лише з метою забезпечення належної виніфікації, належного збереження або належного дозрівання продукту.

Продукти, список яких наведено в частині II додатка VII, повинні вироблятися на території Союзу відповідно до правил, установлених у додатку VIII.

2. Продукти, список яких наведено в частині II додатка VII, не можна реалізовувати на ринках Союзу, якщо:

(a) до них застосовувалися енологічні практики, не дозволені на рівні Союзу;

(b) до них застосовувалися енологічні практики, не дозволені на національному рівні; або

(c) вони не відповідають правилам, установленим у додатку VIII.

Продукти виноградарства, які не підлягають реалізації відповідно до першого підпараграфа, повинні бути знищені. Як відступ від цього правила, держави-члени можуть дозволити використання деяких таких продуктів, визначивши характеристики таких продуктів, на спиртзаводах або підприємствах з виробництва оцту або для промислових цілей, за умови що такий дозвіл не стане стимулом для виробництва продуктів виноградарства за допомогою недозволених енологічних практик.

3. Схвалюючи енологічні практики для вина, зазначені в пункті (g) статті 75(3), Комісія:

(a) ураховує рекомендовані та опубліковані Міжнародною організацією виноградарства і вина (OIV) енологічні практики та методи аналізу, а також результати експериментального використання енологічних практик, ще не дозволених на поточний момент;

(b) ураховує необхідність охорони здоров'я людей;

(c) ураховує потенційні ризики введення в оману споживачів через їхнє звичне сприйняття продукту та їхні відповідні очікування, беручи до уваги наявність та придатність інформаційних засобів для усунення таких ризиків;

(d) уможливлює збереження природних та істотних властивостей вина та не спричиняє суттєвих змін у складі відповідного продукту;

(e) забезпечує прийнятний мінімальний рівень піклування про довкілля;

(f) дотримується загальних правил щодо енологічних практик та правил, установлених у додатку VIII.

4. Для забезпечення правильного поводження з непридатними для реалізації продуктами сектора вина Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо правил, які стосуються національних процедур, зазначених у другому підпараграфі параграфа 2 цієї статті, та відступів від них, що мають відношення до вилучення з обігу або знищення продуктів сектора вина, які не відповідають вимогам.

5. За необхідності Комісія ухвалює імплементаційні акти про встановлення методів, зазначених у пункті (d) статті 75(5), для продуктів, перелік яких наведено в частині II додатка VII. Такі методи повинні базуватися на будь-яких відповідних методах, рекомендованих та опублікованих Міжнародною організацією виноградарства і вина (OIV), крім випадків коли вони були б недієвими чи недоречними в контексті цілі, яку переслідує Союз. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

До ухвалення таких імплементаційних актів використовують методи і правила, дозволені у відповідній державі-члені.

1. Продукти, список яких наведено в частині II додатка VII і які вироблено в Союзі, повинні бути виготовлені з винних сортів винограду, що їх можна класифікувати відповідно до параграфа 2 цієї статті.

2. Згідно з положеннями параграфа 3, держави-члени повинні класифікувати винні сорти винограду, які можна насаджувати, повторно насаджувати або прищеплювати на їхній території для виробництва вина.

Держави-члени можуть класифікувати лише винні сорти винограду, які відповідають таким умовам:

(a) відповідний сорт належить до виду Vitis vinifera або походить від схрещування виду Vitis vinifera з іншими видами роду Vitis;

(b) сорт не є одним з таких сортів: Ной, Отелло, Ізабель, Жакес, Клінтон та Гербемон.

Якщо сорт винограду вилучають з класифікації, зазначеної в першому підпараграфі, викорчовування такого сорту повинно відбутися протягом 15 років після його вилучення.

3. Держави-члени, чий рівень виробництва вина не перевищує 50000 гектолітрів на рік, розрахований на основі середнього рівня виробництва за останні 5 років, звільняються від зобов'язання щодо класифікації, передбаченого в першому підпараграфі параграфа 2.

Однак і в таких державах-членах для виробництва вина можна насаджувати, повторно насаджувати або прищеплювати лише винні сорти винограду, які відповідають вимогам другого підпараграфа параграфа 2.

4. Як відступ від першого та третього підпараграфів параграфа 2 та другого підпараграфа параграфа 3, держави-члени надають дозвіл на насаджування, повторне насаджування або прищеплювання наведених нижче винних сортів винограду для проведення наукових досліджень та експериментальних цілей:

(a) винних сортів винограду, які не є класифікованими, у випадку держав-членів, інших ніж ті, що зазначені в параграфі 3;

(b) винних сортів винограду, які не відповідають другому підпараграфу параграфа 2, у випадку держав-членів, зазначених у параграфі 3.

5. Ділянки, засаджені винними сортами винограду з метою виробництва вина, які були насаджені з порушенням параграфів 2, 3 та 4, повинні бути викорчувані.

Однак зобов'язань щодо викорчовування таких ділянок немає, якщо відповідне виробництво призначене лише для власного використання у домогосподарстві винороба.

6. Ділянки, насаджені для цілей, що не включають виробництво вина із сортів винограду, які, у випаду з державами-членами, не згаданими в параграфі 3, не класифіковані або які, у випадку з державами-членами, згаданими в параграфі 3, не відповідають другому підпараграфу параграфа 2, не підлягають обов'язковому викорчовуванню.

На насаджування та повторне насаджування сортів винограду, згаданих у першому підпараграфі, для цілей, які не включають виробництво вина, не поширюється система дозволів на насаджування винограду, встановлена у главі III розділу I частини II.

За винятком вина у пляшках, щодо якого існують докази того, що розлив у пляшки здійснили до 1 вересня 1971 року, вино, виготовлене з винних сортів винограду, наведених у класифікаціях, розроблених відповідно до першого підпараграфа статті 81(2), яке, однак, не відповідає жодній з категорій, установлених у частині II додатка VII, повинно використовуватися лише для споживання в домогосподарствах індивідуальних виноробів, для виробництва винного оцту або для дистиляції.

1. Незважаючи на статтю 75(2), держави-члени можуть ухвалювати або надалі застосовувати національні правила, що встановлюють різні рівні якості для пастоподібних жирів. Такі правила повинні уможливлювати оцінювання рівнів якості на основі критеріїв, що стосуються, зокрема, сировини, яку використовують, органолептичних характеристик продуктів та їхньої фізичної і мікробіологічної стабільності.

Держави-члени, які користуються можливістю, передбаченою в першому підпараграфі, забезпечують, щоб для продуктів інших держав-членів, які відповідають критеріям, установленим у таких національних правилах, можна було в недискримінаційний спосіб використовувати позначення, які підтверджують, що зазначені критерії були задоволені.

2. Держави-члени можуть обмежити або заборонити використання певних енологічних практик та передбачити суворіші правила для вин, дозволених згідно із законодавством Союзу, які вироблено на їхній території, щоб сприяти збереженню істотних характеристик вин з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, а також ігристих вин та лікерних вин.

3. Держави-члени можуть дозволити експериментальне використання недозволених енологічних практик.

4. Для забезпечення правильного і прозорого застосування цієї статті Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких визначено умови застосування параграфів 1, 2 та 3 цієї статті, а також умови утримання, обігу та використання продуктів, отриманих в результаті застосування експериментальних практик, зазначених у параграфі 3 цієї статті.

5. Держави-члени можуть ухвалювати або надалі застосовувати додаткові національні положення щодо продуктів, які підпадають під дію стандарту реалізації Союзу, якщо такі положення є сумісними із законодавством Союзу, зокрема з принципом вільного руху товарів, і до них застосовується Директива Європейського Парламенту і Ради 98/34/ЄС (- 11).

Систему необов'язкових зарезервованих позначень за секторами або продуктами встановлюють, щоб полегшити для виробників сільськогосподарських продуктів, які мають характеристики або властивості, що підвищують вартість продукту, інформування про такі характеристики або властивості на внутрішньому ринку і, зокрема, щоб підтримати та доповнити конкретні стандарти реалізації.

Ця підсекція не застосовується до продуктів сектора вина, зазначених у статті 92(1).

1. Необов'язкові зарезервовані позначення, на які поширюється ця система станом на 20 грудня 2013 року, наведені в додатку IX, а умови їхнього використання встановлюють відповідно до пункту (a) статті 86.

2. Необов'язкові зарезервовані позначення, зазначені в параграфі 1 цієї статті, залишаються чинними з урахуванням будь-яких змін, якщо їх не скасовано відповідно до статті 86.

Для врахування очікувань споживачів, у тому числі стосовно методів виробництва та сталості в ланцюгу постачання, розвитку наукових і технічних знань, ситуації на ринку та змін у стандартах реалізації і міжнародних стандартах Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, що:

(a) резервують додаткове необов'язкове зарезервоване позначення, установлюючи умови його використання;

(b) вносять зміни до умов використання необов'язкового зарезервованого позначення; або

(c) скасовують необов'язкове зарезервоване позначення.

1. Позначення є прийнятним для резервування його як необов'язкового зарезервованого позначення, лише якщо воно відповідає усім наведеним нижче вимогам:

(a) позначення пов'язане із характеристикою продукту або властивістю процесу вирощування або перероблення, а також стосується певного сектора чи продукту;

(b) використання позначення уможливлює чіткіше інформування про додану вартість продукту, що виникає через його специфічні характеристики або властивості процесу вирощування чи перероблення;

(c) на момент введення продукту в обіг споживачі в декількох державах-членах зможуть ідентифікувати характеристику або властивість, зазначену в пункті (a);

(d) умови застосування позначення відповідають положенням Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄС (- 12) або Регламенту (ЄС) № 1169/2011.

Вводячи додаткове необов'язкове зарезервоване позначення, Комісія повинна враховувати всі відповідні міжнародні стандарти та наявні зарезервовані позначення для відповідних продуктів або секторів.

2. Для врахування характеристик певних секторів та очікувань споживачів Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення детальних вимог щодо введення додаткового зарезервованого позначення, зазначеного в параграфі 1 цієї статті.

1. Необов'язкове зарезервоване позначення можна використовувати лише для опису продуктів, які відповідають застосовним умовам використання.

2. Держави-члени вживають відповідних заходів для забезпечення того, щоб маркування продукту не призводило до переплутування з необов'язковими зарезервованими позначеннями.

3. Для забезпечення відповідності продуктів, описаних за допомогою необов'язкових зарезервованих позначень, застосовним умовам використання Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про встановлення додаткових правил, що стосуються використання необов'язкових зарезервованих позначень.

Для врахування специфіки торгівлі між Союзом і деякими третіми країнами та особливостей окремих сільськогосподарських продуктів Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо:

(a) умов, згідно з якими імпортовані продукти вважаються такими, що мають еквівалентний рівень відповідності стандартам реалізації Союзу, та умов, які дозволяють відступ від статті 74; та

(b) правил, які стосуються застосування стандартів реалізації до продуктів, експортованих із Союзу.

1. Якщо інше не передбачено в міжнародних угодах, укладених відповідно до ДФЄС, положення, які стосуються назви місця походження та географічних зазначень і маркування вина, визначені в секції 2 цієї глави, а також терміни й означення, зазначення і загальні назви, згадані у статті 78 цього Регламенту, застосовуються до продуктів, які імпортують до Союзу і які охоплені кодами КН 2009 61, 2009 69, 2204 та, у відповідних випадках, ех 2202 99 19 (інше, деалкоголізоване вино міцністю за об'ємною часткою спирту не більше 0,5 %)

2. Якщо інше не передбачено міжнародними угодами, укладеними відповідно до ДФЄС, продукти, зазначені у параграфі 1 цієї статті, необхідно виробляти відповідно до енологічних практик, дозволених Союзом згідно з цим Регламентом, або, до надання дозволу відповідно до статті 80(3), виробляти відповідно до енологічних практик, рекомендованих та опублікованих Міжнародною організацією виноградарства і вина (OIV).

3. Крім випадків, коли в міжнародних угодах, укладених відповідно до ДФЄС, передбачено інше, імпорт продуктів, зазначених в параграфі 1, здійснюють із наданням:

(a) сертифікату, що засвідчує відповідність положенням, зазначеним у параграфах 1 та 2, виданого компетентним органом, включеним до списку, що його публікує Комісія, у країні походження продукту;

(b) аналітичного звіту, складеного органом або департаментом, призначеним країною походження продукту, якщо продукт призначений для безпосереднього споживання людиною.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про:

(a) установлення списку для молока та молочних продуктів, зазначених у другому параграфі пункту 5 частини III додатка VII, та пастоподібних жирів, зазначених у пункті (a) шостого параграфа пункту I частини VII додатка VII, на основі індикативних списків продуктів, які держави-члени вважають такими, що на їхній території відповідають таким положенням, і які держави-члени надсилають Комісії;

(b) установлення правил впровадження стандартів реалізації для окремих секторів або продуктів;

(c) установлення правил визначення того, чи був продукт підданий процесам, що суперечать дозволеним енологічним практикам;

(d) установлення правил щодо методів аналізу для визначення характеристик продуктів;

(e) визначення правил установлення рівня прийнятних відхилень;

(f) установлення правил впровадження заходів, зазначених у статті 89;

(g) установлення правил ідентифікації або реєстрації виробника та/або промислових об'єктів, на яких продукт приготували або переробили, правил щодо процедур сертифікації та комерційних документів, супровідних документів та записів, які необхідно зберігати.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Правила щодо назви місця походження, географічних зазначень та традиційних позначень, установлені в цій секції, застосовуються до продуктів, зазначених у пунктах 1, з 3 по 6, 8, 9, 11, 15 та 16 частини II додатка VII.

Однак правила, встановлені в цій секції, не застосовуються до продуктів, зазначених у пунктах (1), (4), (5), (6), (8) та (9) частини II додатка VII, якщо такі продукти пройшли процедуру повної деалкоголізації відповідно до секції Е частини I додатка VIII.

2. Правила, зазначені в параграфі 1, повинні базуватися на таких принципах:

(a) захист законних інтересів споживачів та виробників;

(b) забезпечення належного функціонування внутрішнього ринку відповідних продуктів; та

(c) сприяння виробництву якісних продуктів, зазначених у цій секції, і одночасне уможливлення національних заходів у рамках політики щодо якості.

1. Для цілей цієї секції застосовують такі терміни та означення:

(a) "назва місця походження" означає назву, включно з традиційно використовуваною назвою, яка ідентифікує продукт, зазначений у статті 92(1), як такий:

(i) якість чи характеристики якого суттєво або виключно зумовлені певним географічним середовищем і притаманними йому природними та людськими факторами;

(ii) що походить із конкретного місця, регіону чи, у виняткових випадках, країни;

(iii) що вироблено з винограду, який походить виключно з такого географічного регіону;

(iv) виробництво якого відбувається в такому географічному регіоні; та

(v) що його отримують із сортів винограду, які належать до виду Vitis vinifera, або шляхом схрещування виду Vitis vinifera з іншими видами роду Vitis.

(b) "географічне зазначення" означає" означає назву, включно з традиційно використовуваною назвою, яка ідентифікує продукт, зазначений у статті 92(1), як такий:

(i) конкретна якість, репутація чи інші характеристики якого зумовлені його географічним походженням;

(ii) що походить із конкретного місця, регіону чи, у виняткових випадках, країни;

(iii) у якому щонайменше 85 % винограду, який використовують для його виробництва, походить виключно із такого географічного регіону;

(iv) виробництво якого відбувається в такому географічному регіоні; та

(v) що його отримують із сортів винограду, які належать до виду Vitis vinifera, або шляхом схрещування виду Vitis vinifera з іншими видами роду Vitis.