Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/849 від 20 травня 2015 року про запобігання використанню фінансової системи для цілей відмивання грошей або фінансування тероризму, про внесення змін до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 648/2012 та про скасування Директиви Європейського Парламенту і Ради 2005/60/ЄС та Директиви Комісії 2006/70/ЄС

1. Ця Директива має на меті перешкодити використанню фінансової системи Союзу для цілей відмивання грошей і фінансування тероризму.

2. Держави-члени повинні забезпечити заборону відмивання грошей і фінансування тероризму.

3. Для цілей цієї Директиви такі діяння, якщо вони вчинені умисно, повинні вважатися відмиванням грошей:

(a) перетворення або передавання майна з усвідомленням того, що це майно отримане внаслідок злочинної діяльності або акту участі в такій діяльності, з метою приховування або укривання незаконного походження майна або надавання допомоги будь-якій особі, причетній до здійснення такої діяльності, для уникнення юридичних наслідків діяння такої особи;

(b) приховування або укривання справжнього характеру, джерела походження, розташування, відчуження, руху майна, речових або майнових прав на майно з усвідомленням того, що таке майно отримане внаслідок злочинної діяльності або акту участі в такій діяльності;

(c) придбання майна, володіння ним або його використання з усвідомленням того, що таке майно отримане внаслідок злочинної діяльності або акту участі в такій діяльності;

(d) участь у вчиненні, об'єднання з метою вчинення, спроби вчинення та допомога, підбурювання, сприяння та консультування щодо вчинення будь-якого з діянь, зазначених у пунктах (a), (b) і (с).

4. Відмивання грошей повинно вважатися таким, навіть якщо діяльність, що внаслідок неї було отримано майно, яке відмивається, була здійснена на території іншої держави-члена або третьої країни.

5. Для цілей цієї Директиви "фінансування тероризму" означає надання або збирання коштів, у будь-який спосіб, безпосередньо або опосередковано, з наміром їх використання або з усвідомленням того, що вони будуть використані, повністю або частково, для вчинення будь-якого з правопорушень у розумінні статей 1-4 Рамкового рішення Ради 2002/475/ЮВС (- 1).

6. Усвідомлення, намір або мета як складові елементи діянь, зазначених у параграфах 3 та 5, можуть бути встановлені з об’єктивних фактичних обставин справи.

1. Ця Директива застосовується до таких зобов’язаних осіб:

(1) кредитних установ;

(2) фінансових установ;

(3) таких фізичних або юридичних осіб, при здійсненні ними своєї професійної діяльності:

(a) аудитори, зовнішні бухгалтери та податкові консультанти, а також будь-яка інша особа, що зобов’язується надавати, безпосередньо або через інших осіб, з якими така особа пов’язана, матеріальну допомогу, сприяння або консультації з податкових питань, якщо така діяльність становить її основну ділову або професійну діяльність;

(b) нотаріуси та інші незалежні правники, якщо вони беруть участь у будь-якій фінансовій операції або операції з нерухомим майном, діючи від імені та за дорученням свого клієнта або надаючи допомогу своєму клієнту в плануванні або здійсненні операцій стосовно:

(i) купівлі та продажу нерухомого майна або суб’єктів господарювання;

(ii) управління грошима, цінними паперами або іншими активами клієнта;

(iii) відкриття банківських, ощадних рахунків або рахунків у цінних паперах або управління ними;

(iv) організації внесків, необхідних для створення, функціонування або управління компаніями;

(v) створення, функціонування трастів, компаній, фондів або схожих структур або управління ними;

(c) надавачі послуг трастів або компанії, не охоплені пунктами (a) або (b);

(d) агенти з нерухомого майна, включаючи випадки, коли вони діють як посередники під час здавання в оренду нерухомого майна, але лише стосовно операцій, за якими щомісячна орендна плата становить 10000 євро або більше;

(e) інші особи, що провадять торгівлю товарами, якщо платежі здійснюються або отримуються готівкою в сумі 10000 євро або більше, незалежно від того, чи здійснюється операція як єдина операція або як декілька операцій, що видаються пов’язаними;

(f) надавачі послуг у сфері грального бізнесу;

(g) надавачі послуг обміну між віртуальними та фіатними валютами;

(h) надавачі послуг кастодіальних гаманців;

(i) особи, що здійснюють торгівлю витворами мистецтва або виступають як посередники в такій торгівлі, включаючи випадки, коли таку діяльність провадять мистецькі галереї та аукціонні доми, якщо вартість операції або серії пов’язаних операцій становить 10000 євро або більше;

(j) особи, що надають послуги зберігання витворів мистецтва, здійснюють торгівлю витворами мистецтва або виступають як посередники в такій торгівлі, коли таку діяльність провадять вільні порти, якщо вартість операції або серії пов’язаних операцій становить 10000 євро або більше.

2. За винятком казино, і за результатами належного оцінювання ризику, держави-члени можуть вирішити звільнити повністю або частково надавачів певних послуг у сфері грального бізнесу від відповідальності за порушення положень національного права, що транспонує цю Директиву, на основі доведеного низького ризику, який випливає з природи й, у відповідних випадках, масштабу операцій у рамках надання таких послуг.

Серед факторів, що враховуються у їхніх оцінках ризику, держави-члени повинні оцінити рівень уразливості застосовних операцій також з огляду на використаний метод оплати.

У своїх оцінках ризику держави-члени повинні вказати, яким чином вони врахували будь-які відповідні висновки у звітах, виданих Комісією відповідно до статті 6.

Будь-яке рішення, ухвалене державою-членом відповідно до першого підпараграфа, повинне бути надіслане Комісії разом з обґрунтуванням на основі оцінювання конкретного ризику. Комісія повинна повідомити зазначене рішення іншим державам-членам.

3. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що ця Директива не застосовується до осіб, які беруть участь у фінансовій діяльності нерегулярно або в дуже обмеженому обсязі, якщо існує незначний ризик відмивання грошей або фінансування тероризму, за умови дотримання всіх зазначених нижче критеріїв:

(a) фінансова діяльність є обмеженою за абсолютними показниками;

(b) фінансова діяльність є обмеженою на основі операцій;

(c) фінансова діяльність не є основною діяльністю таких осіб;

(d) фінансова діяльність є додатковою, і безпосередньо пов’язана з основною діяльністю таких осіб;

(e) основною діяльністю таких осіб не є діяльність, зазначена у пунктах (a)-(d) або в пункті (f) параграфа 1(3);

(f) фінансові послуги надаються лише клієнтам, які отримують основні послуги таких осіб, і не пропонуються громадськості.

Перший підпараграф не застосовується до осіб, які беруть участь у грошових переказах відповідно до визначення в пункті (13) статті 4 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2007/64/ЄС (- 2).

4. Для цілей пункту (a) параграфа 3 держави-члени повинні вимагати, щоб загальний оборот фінансової діяльності не перевищував порогове значення, що повинне бути достатньо низьким. Порогове значення повинно встановлюватися на національному рівні, залежно від типу фінансової діяльності.

5. Для цілей пункту (b) параграфа 3 держави-члени повинні застосовувати максимальне порогове значення для одного клієнта і для однієї операції незалежно від того, чи операція здійснюється як єдина операція або як декілька операцій, що видаються пов’язаними. Максимальне порогове значення повинно встановлюватися на національному рівні, залежно від типу фінансової діяльності. Порогове значення повинно бути достатньо низьким для того, щоб забезпечити непрактичність та неефективність зазначених типів операцій як методу відмивання грошей або фінансування тероризму, і не повинно перевищувати 1000 євро.

6. Для цілей пункту (c) параграфа 3 держави-члени повинні вимагати, щоб оборот фінансової діяльності не перевищував 5% загального обороту відповідної фізичної або юридичної особи.

7. Під час оцінювання ризику відмивання грошей або фінансування тероризму для цілей цієї статті держави-члени повинні звертати особливу увагу на будь-яку фінансову діяльність, щодо якої існує найбільша ймовірність, з огляду на її характер, використання або зловживання з метою відмивання грошей або фінансування тероризму.

8. Рішення, ухвалені державами-членами відповідно до параграфа 3, повинні містити підстави, на яких вони ґрунтуються. Держави-члени можуть ухвалити рішення про відкликання таких рішень у випадках зміни обставин. Вони повинні повідомити Комісію про такі рішення. Комісія повинна повідомити інші держави-члени про такі рішення.

9. Держави-члени повинні здійснювати моніторингову діяльність на основі ризиків або інші відповідні заходи для забезпечення відсутності зловживання звільненням, яке надається рішеннями, ухваленими відповідно до цієї статті.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "кредитна установа" означає кредитну установу, відповідно до означення в пункті (1) статті 4 (1) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 (- 3), з урахуванням її філій, відповідно до означення в пункті (17) статті 4 (1) зазначеного Регламенту, розташовану в Союзі, незалежно від того, чи її головний офіс розташовано в Союзі або в третій країні;

(2) "фінансова установа" означає:

(a) компанію, іншу ніж кредитна установа, яка здійснює один або декілька видів діяльності, перелічених у пунктах (2)-(12), (14) і (15) додатка I до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2013/36/ЄС (- 4), включаючи діяльність пунктів обміну валюти;

(b) страхову компанію відповідно до означення в пункті (1) статті 13 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС (- 5), тією мірою, якою вона здійснює діяльність щодо страхування життя, в межах цієї Директиви;

(c) інвестиційну фірму, відповідно до означення в пункті (1) статті 4 (1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/39/ЄС (- 6);

(d) компанію колективного інвестування, яка здійснює реалізацію своїх часток або акцій;

(e) страхового посередника, відповідно до означення в пункті (5) статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2002/92/ЄС (- 7), якщо він діє стосовно страхування життя та інших послуг у сфері інвестицій, за винятком пов’язаного страхового посередника відповідно до означення в пункті (7) зазначеної статті;

(f) філії фінансових установ, зазначених у пунктах (a)-(е), якщо вони розташовані в Союзі, незалежно від того, чи їхній головний офіс розташований у державі-члені або в третій країні;

(3) "майно" означає активи будь-якого виду, фізичні або нефізичні, рухомі або нерухомі, матеріальні або нематеріальні, а також правові документи або інструменти в будь-якій формі, в тому числі електронні або цифрові, що підтверджують право власності на такі активи чи частку в таких активах;

(4) "злочинна діяльність" означає будь-який вид злочинної участі у вчиненні таких серйозних злочинів:

(a) терористичні злочини, злочини, пов’язані з терористичними групами, та злочини, пов’язані з терористичною діяльністю, визначені в розділах II і III Директиви (ЄС) 2017/541 (- 8);

(b) будь-який зі злочинів, зазначених у статті 3(1)(a) Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року;

(c) діяльність злочинних організацій відповідно до означення в статті 1(1) Рамкового рішення Ради 2008/841/ЮВС (- 9);

(d) шахрайство, яке впливає на фінансові інтереси Союзу, коли воно є принаймні тяжким, відповідно до означення в статті 1(1) і статті 2(1) Конвенції про захист фінансових інтересів Європейських Співтовариств (- 10);

(e) корупція;

(f) усі правопорушення, включаючи податкові злочини щодо прямих і непрямих податків, які відповідно до національного права держав-членів караються позбавленням волі або триманням у спеціальних установах з максимальним строком понад один рік, або, стосовно тих держав, які мають мінімальний поріг для правопорушень у своїй правовій системі, усі правопорушення, які караються позбавленням волі або триманням у спеціальних установах з мінімальним строком від шести місяців;

(5) "саморегулівний орган" означає орган, який репрезентує представників професії і відіграє певну роль у їхньому регулюванні, виконанні певних функцій нагляду або моніторингу та забезпеченні виконання правил, які їх стосуються;

(6) "бенефіціарний власник" означає будь-яку фізичну особу (осіб), яка є кінцевим власником або контролером клієнта та/або фізичної особи (осіб), від імені якої здійснюється операція або діяльність, і включає принаймні:

(a) у випадку корпоративних юридичних осіб:

(i) фізичну особу (осіб), якій належить кінцеве право власності на юридичну особу або яка здійснює контроль за юридичною особою шляхом прямого або опосередкованого володіння на праві власності достатнім відсотком акцій, прав голосу або частки в капіталі цієї юридичної особи, включаючи цінні папери на пред’явника, або шляхом контролю за допомогою інших засобів, відмінних від компанії, зареєстрованої на регульованому ринку, що підпадає під вимоги щодо розкриття інформації згідно з правом Союзу або еквівалентними міжнародними стандартами, які забезпечують належну прозорість інформації про власників.

Якщо фізична особа володіє пакетом акцій у розмірі 25% плюс одна акція або часткою в розмірі більше 25% в капіталі клієнта, це є показником прямого володіння на праві власності. Якщо корпоративна юридична особа, що перебуває під контролем фізичної особи (осіб), або кілька корпоративних юридичних осіб, що перебувають під контролем тієї самої фізичної особи (осіб), володіють пакетом акцій у розмірі 25% плюс одна акція або часткою в розмірі більше 25% в капіталі клієнта, це є показником опосередкованого володіння на праві власності. Це не обмежує право держав-членів визначити менший відсоток як показник володіння на праві власності або контролю. Контроль за допомогою інших засобів може бути визначений, між іншим, відповідно до критеріїв у статті 22(1)-(5) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2013/34/ЄС (- 11);

(ii) фізичну особу (осіб), яка обіймає вищу керівну посаду, якщо після вичерпання всіх можливих засобів і за умови відсутності підстав для підозри жодна особа відповідно до пункту (і) не ідентифікована, або якщо існує будь-який сумнів щодо того, що ідентифікована особа (особи) є бенефіціарним власником (власниками); зобов’язані особи повинні вести облік дій, вчинених для ідентифікації бенефіціарних власників відповідно до пункту (і) та цього пункту;

(b) у випадку трастів, усі такі особи:

(i) засновник(и);

(ii) довірчий власник(и);

(iii) піклувальник(и), за наявності;

(iv) бенефіціари або, якщо осіб, що отримують вигоду від правового утворення або юридичної особи ще не встановлено, група осіб, в чиїх інтересах передусім створено або функціонує таке правове утворення або юридична особа;

(v) будь-яка інша фізична особа, яка здійснює кінцевий контроль над трастом шляхом прямого або опосередкованого володіння на праві власності або в інший спосіб;

(c) у випадку таких юридичних осіб як фонди та правових утворень, подібних до трастів, фізична особа(и), що виконує функції, еквівалентні або схожі до тих, що зазначені в пункті (b);

(7) "надавач послуг трастів або компаній" означає будь-яку особу, яка в рамках своєї господарської діяльності надає будь-яку з таких послуг третім особам:

(a) створення компаній або інших юридичних осіб;

(b) діяльність або організація діяльності іншої особи на посаді директора або секретаря компанії, партнера товариства або на подібній посаді стосовно інших юридичних осіб;

(c) надання зареєстрованого офісу, бізнес-адреси, адреси для кореспонденції або адміністративної адреси чи подібних послуг для компанії, партнерства або будь-якої іншої юридичної особи або правового утворення;

(d) діяльність довірчого власника експрес трасту чи подібного правового утворення або організація такої діяльності іншої особи;

(e) діяльність або організація діяльності іншої особи як номінального акціонера в інтересах іншої особи, іншої ніж компанія, зареєстрована на регульованому ринку, до якої застосовуються вимоги щодо розкриття інформації відповідно до права Союзу, або еквівалентні міжнародні стандарти;

(8) "кореспондентські відносини" означає:

(a) надання банківських послуг одним банком як кореспондентом іншому банку як респонденту, включаючи надання поточного або іншого пасивного рахунку й пов’язані послуги, такі як управління готівкою, міжнародні перекази коштів, чековий кліринг, виплати за рахунками та послуги обміну валют;

(b) відносини між кредитними і фінансовими установи, включаючи випадки, коли схожі послуги надаються установою-кореспондентом установі-респонденту, та включаючи відносини, що встановлюються для здійснення операцій із цінними паперами або перерахування коштів;

(9) "політично значуща особа" означає фізичну особу, якій довірені або були довірені визначені публічні функції, і включає таких осіб:

(a) голів держави, голів уряду, міністрів, їхніх заступників або помічників;

(b) членів парламенту або схожих законодавчих органів;

(c) членів керівних органів політичних партій;

(d) членів верховних судів, конституційних судів або інших судових органів високого рівня, рішення яких не є предметом подальшого оскарження, окрім виняткових випадків;

(e) членів аудиторських палат і рад центральних банків;

(f) послів, уповноважених та офіцерів високого рангу у збройних силах;

(g) членів адміністративних, керівних або наглядових органів державних підприємств;

(h) директорів, заступників директорів і членів рад або осіб, які виконують еквівалентні функції у міжнародних організаціях.

Жодну з публічних функцій, зазначених у пунктах (a)-(h) не слід розуміти як таку, що охоплює посадових осіб середньої або нижчої ланки;

(10) "члени сім’ї" включають:

(a) чоловіка або дружину політично значущої особи або осіб, які вважаються еквівалентними чоловіку або дружині;

(b) дітей політично значущої особи та їхніх чоловіків або дружин або осіб, які вважаються еквівалентними чоловіку або дружині;

(c) батьків політично значущої особи;

(11) "особи, відомі як тісно пов’язані" означають:

(a) фізичних осіб, щодо яких відомо, що вони є бенефіціарними власниками юридичних осіб або правових утворень спільно з політично значущою особою або перебувають у будь-яких інших тісних ділових відносинах з політично значущою особою;

(b) фізичні особи, що є одноосібними бенефіціарними власниками юридичної особи або правового утворення, що, як відомо, створені де-факто для отримання вигоди політично значущою особою.

(12) "вище керівництво" означає службовця або працівника з достатнім знанням схильності установи до ризику відмивання грошей або фінансування тероризму й рівнем повноважень, достатнім для ухвалення рішень, які впливають на схильність установи до ризику, який не обов’язково у кожному випадку повинен бути членом ради директорів;

(13) "ділові відносини" означає ділові, професійні або комерційні відносини, які пов’язані з професійною діяльністю зобов’язаної особи та які, як очікується на момент установлення контакту, матимуть певну тривалість;

(14) "послуги у сфері грального бізнесу" означає послуги, які включають прийняття грошових ставок в азартних іграх, включаючи ігри, які мають елемент навичок, такі як лотереї, ігри у казино, покер й укладення парі, і відбуваються за певною фізичною адресою або дистанційно, за допомогою електронних засобів або будь-яких інших технологій для полегшення комунікацій, і на індивідуальний запит одержувача послуг;

(15) "група" означає групу компаній, що складається з материнської компанії, її дочірніх компаній та суб’єктів, у яких материнська компанія або її дочірні компанії володіють часткою, а також компаній, пов’язаних одна з одною відносинами у розумінні статті 22 Директиви 2013/34/ЄС;

(16) "електронні гроші" означає електронні гроші відповідно до пункту (2) статті 2 Директиви 2009/110/ЄС, але за винятком грошової вартості відповідно до статті 1(4) і (5) зазначеної Директиви;

(17) "банк-оболонка" означає кредитну або фінансову установу, або установу, яка здійснює діяльність, еквівалентну діяльності, що здійснюється кредитними та фінансовими установами, яка створена в юрисдикції, де вона не має фізичної присутності, у тому числі реального центру прийняття рішень та управління, і яка не є афілійованою з регульованою фінансовою групою;

(18) "віртуальні валюти" означає цифрове вираження вартості, яке не є випущеним або гарантованим центральним банком або органом публічної влади, не є обов’язково прив’язаним до законодавчо встановленої валюти і не має юридичного статусу валюти або грошей, але приймається фізичними або юридичними особами як засіб обміну, який може передаватися, зберігатися або яким можна торгувати в електронній формі;

(19) "надавач послуг кастодіального гаманця" означає особу, яка надає послуги зберігання приватних криптографічних ключів від імені своїх клієнтів, а також утримання, зберігання та переказу віртуальних валют.

1. Держава-член повинна, відповідно до ризик-орієнтованого підходу, забезпечити, щоб сфера дії цієї Директиви поширювалася в цілому або частково на фахівців і категорії компаній, інших ніж зобов’язані особи, зазначені в статті 2(1), які займаються діяльністю, що найбільш імовірно може використовуватися для цілей відмивання грошей або фінансування тероризму.

2. У випадках, коли держава-член поширює сферу дії цієї Директиви на професії або категорії компаній, інших ніж зазначені в статті 2(1), вона повинна повідомити про це Комісію.

Держави-члени можуть в рамках права Союзу ухвалювати більш суворі положення або зберігати чинність більш суворих положень у сфері, охопленій цією Директивою, для запобігання відмиванню грошей або фінансуванню тероризму.

1. Комісія повинна провести оцінювання ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму, які впливають на внутрішній ринок і стосуються транскордонної діяльності.

З цією метою Комісія повинна до 26 червня 2017 року скласти звіт, що виявляє, аналізує та оцінює такі ризики на рівні Союзу. Після цього Комісія повинна оновлювати такий звіт кожні два роки або за потреби частіше.

2. Звіт, зазначений у параграфі 1, повинен охоплювати принаймні таке:

(a) сфери внутрішнього ринку, які зазнають найбільшого ризику;

(b) ризики, пов’язані з кожним відповідним сектором, включаючи, у відповідних випадках, прогнозні оцінки обсягів відмивання грошей, надані Євростатом для кожного з таких секторів;

(c) найбільш широко розповсюджені засоби, які застосовуються злочинцями для відмивання незаконних доходів, включаючи, за наявності, ті, які, зокрема, застосовуються у операціях між державами-членами і третіми країнами, незалежно від визначення третьої країни як країни з високим ризиком відповідно до статті 9(2).

3. Комісія повинна забезпечити державам-членам і зобов’язаним особам доступ до звіту, зазначеного в параграфі 1, щоб допомогти їм у визначенні, розумінні, управлінні та пом’якшенні ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму, а також щоб надати змогу іншим стейкхолдерам, включаючи національні законодавчі органи, Європейський Парламент, європейський наглядовий орган (Європейський орган банківського нагляду), створений відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 (- 12) (ЕВА), і представникам підрозділів фінансової розвідки ЄС краще розуміти такі ризики. Звіт повинен оприлюднюватися найпізніше через шість місяців після надання доступу до нього державам-членам, окрім елементів звіту, які містять секретну інформацію.

4. Комісія повинна надавати державам-членам рекомендації щодо заходів, які є прийнятними для роботи з визначеними ризиками. У випадку, якщо держави-члени вирішать не застосовувати будь-яку з рекомендацій у своїх національних режимах боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, вони повинні повідомити про це Комісію і надати обґрунтування такого рішення.

5. До 26 грудня 2016 року європейські наглядові органи, за допомогою спільного комітету, повинні надати висновок стосовно ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму, які впливають на фінансовий сектор Союзу ("спільний висновок"). Після цього EBA повинна надавати висновок кожні два роки.

6. Під час оцінювання, зазначеного в параграфі 1, Комісія повинна організувати роботу на рівні Союзу, брати до уваги спільні висновки, зазначені в параграфі 5, і залучати експертів з держав-членів у сфері боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, представників підрозділів фінансової розвідки та інших органів Союзу, у відповідних випадках. Комісія повинна надати державам-членам і зобов’язаним особам доступ до спільних висновків для того, щоб допомогти їм визначити ризик відмивання грошей і фінансування тероризму, управляти ним та пом’якшувати його.

7. Кожні два роки або за потреби частіше Комісія повинна надавати звіт Європейському Парламенту і Раді про висновки, які є результатом регулярного оцінювання ризиків, та заходи, яких було вжито на основі зазначених висновків.

1. Кожна держава-член повинна вживати відповідних заходів для ідентифікації, оцінювання, розуміння та пом’якшення ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму, які впливають на неї, а також будь-яких проблем у сфері захисту даних. Вона повинна підтримувати актуальність такого оцінювання ризику.

2. Кожна держава-член повинна призначити орган або створити механізм координації національних заходів реагування на ризики, зазначені у параграфі 1. Характер цього органу або опис механізму повинні бути повідомлені Комісії, EBA та іншим державам-членам.

3. Під час проведення оцінювання ризику, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, держави-члени повинні використовувати висновки звіту, зазначеного у статті 6(1).

4. Стосовно оцінювання ризику, зазначеного в параграфі 1, кожна держава-член повинна:

(a) використовувати його для вдосконалення свого режиму боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму шляхом визначення будь-яких сфер, в яких зобов’язані особи повинні вживати посилених заходів, та, у відповідних випадках, шляхом визначення заходів, що повинні бути вжиті;

(b) визначати, у відповідних випадках, сектори або галузі з нижчим або вищим ризиком відмивання грошей і фінансування тероризму;

(c) використовувати його для допомоги у розподілі і пріоритизації ресурсів для боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму;

(d) використовувати його для забезпечення створення належних правил для кожного сектору або галузі, відповідно до ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму;

(e) забезпечувати швидкий доступ зобов’язаних осіб до належної інформації для полегшення здійснення ними оцінювання ризику відмивання грошей або фінансування тероризму;

(f) звітувати про інституційну структуру і широко визначені процедури свого режиму боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, включаючи, між іншим, підрозділи фінансової розвідки, податкові органи та прокурорів, а також виділені людські та фінансові ресурси тією мірою, якою ця інформація є доступною;

(g) звітувати про національні зусилля та ресурси (робоча сила і бюджет), виділені для боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму.

5. Держави-члени повинні надавати Комісії, EBA та іншим державам-членам доступ до своїх результатів оцінювання ризиків, включаючи їх оновлення. Інші держави-члени можуть за потреби надавати додаткову інформацію, у відповідних випадках, державі-члену, що здійснює оцінювання ризику. Стислий виклад оцінювання повинен бути загальнодоступним. Цей виклад не повинен містити секретну інформацію.

1. Держави-члени повинні забезпечити вжиття зобов’язаними особами належних заходів для виявлення та оцінювання ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму з огляду на фактори ризику, включаючи ті, які стосуються їхніх клієнтів, країн або географічних територій, продуктів, послуг, операцій або каналів постачання. Ці заходи повинні бути пропорційними характеру і розміру зобов’язаних осіб.

2. Оцінювання ризику, зазначене в параграфі 1, повинно документуватися, зберігатися в актуальному вигляді, і доступ до нього повинен надаватися відповідним компетентним органам і саморегулівним органам. Компетентні органи можуть вирішити, що окреме задокументоване оцінювання ризику не вимагається, якщо конкретні ризики, пов’язані зі секторами, є визначеними і зрозумілими.

3. Держави-члени повинні забезпечити наявність у зобов’язаних осіб політик, засобів контролю і процедур, спрямованих на пом’якшення та ефективне управління ризиками відмивання грошей і фінансування тероризму, визначеними на рівні Союзу, держави-члена і зобов’язаної особи. Зазначені політики, засоби контролю і процедури повинні бути пропорційними характеру і розміру зобов’язаних осіб.

4. Політики, засоби контролю і процедури, зазначені у параграфі 3, повинні включати:

(a) розробку внутрішніх політик, засобів контролю та процедур, включаючи зразкові практики управління ризиками, належну перевірку клієнтів, звітування, облік, внутрішній контроль, управління відповідністю, у тому числі, за потреби, з огляду на розмір і характер бізнесу, призначення відповідальної особи з відповідності на управлінському рівні, а також перевірку працівників;

(b) у відповідних випадках, з огляду на розмір і характер бізнесу, незалежну функцію аудиту для перевірки внутрішніх політик, засобів контролю і процедур, зазначених у пункті (a).

Держави-члени повинні у відповідних випадках вимагати від вищого керівництва зобов’язаних осіб отримання схвалення щодо політик, засобів контролю і процедур, які вони впроваджують, здійснення моніторингу й вдосконалення вжитих заходів.

1. Юрисдикції третіх країн, які мають стратегічні недоліки в їхніх національних режимах боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, які становлять значні загрози фінансовій системі Союзу ("треті країни з високим ступенем ризику"), повинні визначатися з метою захисту належного функціонування внутрішнього ринку.

2. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 64 з метою визначення третіх країн з високим ступенем ризику, враховуючи стратегічні недоліки, зокрема, у таких сферах:

(a) юридичні та інституційні рамки боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму третьої країни, зокрема:

(i) криміналізація відмивання грошей і фінансування тероризму;

(ii) заходи, пов’язані з належною перевіркою клієнтів;

(iii) вимоги стосовно обліку;

(iv) вимоги щодо повідомлення про підозрілі операції;

(v) наявність у компетентних органів точної та своєчасної інформації про бенефіціарних власників юридичних осіб та правових утворень;

(b) повноваження і процедури компетентних органів третьої країни для цілей боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму, включаючи належно дієві, пропорційні і стримувальні санкції, а також практику третьої країни щодо співпраці та обміну інформацією з компетентними органами держав-членів;

(c) ефективність системи боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму третьої країни щодо реагування на ризики відмивання грошей і фінансування тероризму.

3. Делеговані акти, зазначені у параграфі 2, повинні бути ухвалені протягом місяця після визначення стратегічних недоліків, зазначених у даному параграфі.

4. Під час складання делегованих актів, зазначених у параграфі 2, Комісія повинна брати до уваги відповідні обчислення, оцінки або звіти, підготовлені міжнародними організаціями та суб’єктами нормотворчості, які мають компетенції у сфері запобігання відмиванню грошей і боротьби з фінансуванням тероризму.

1. Держави-члени повинні заборонити їхнім кредитним і фінансовим установам утримувати анонімні рахунки, анонімні чекові книжки або анонімні депозитні сейфи. Держави-члени повинні в будь-якому разі вимагати, щоб щодо власників і бенефіціарів наявних анонімних рахунків, анонімних чекових книжок або анонімних депозитних сейфів були вжиті заходи з належної перевірки клієнтів не пізніше 10 січня 2019 року, але в будь-якому разі до будь-якого використання таких рахунків, чекових книжок або депозитних сейфів.

2. Держави-члени повинні вживати заходи для запобігання зловживанню акціями на пред’явника та варантами на акції на пред’явника.

Держави-члени повинні забезпечити вживання зобов’язаними особами заходів з належної перевірки клієнтів за таких обставин:

(a) при встановленні ділових відносин;

(b) при здійсненні одиничної операції:

(i) вартість якої становить 15 000 євро або більше, незалежно від того, чи операція здійснюється як єдина операція або як декілька операцій, що видаються пов’язаними; або

(ii) яка становить переказ коштів відповідно до означення в пункті (9) статті 3 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2015/847 (- 13) у розмірі більше 1 000 євро;

(c) у випадку осіб, які здійснюють торгівлю товарами, при проведенні одиничних готівкових операцій в розмірі 10000 євро або більше, незалежно від того, чи операція здійснюється як єдина операція або як декілька операцій, що видаються пов’язаними;

(d) стосовно надавачів послуг у сфері грального бізнесу, після отримання виграшу, визначення ставки або в обох цих випадках, при здійсненні операцій на суму 2000 євро або більше, незалежно від того, чи операція проводиться як єдина операція або як декілька операцій, що видаються пов’язаними;

(e) коли існує підозра відмивання грошей або фінансування тероризму, незважаючи на відступ, виключення або порогове значення;

(f) коли існують сумніви щодо достовірності або належності даних, отриманих раніше для ідентифікації клієнта.

1. Як відступ від пунктів (a), (b) і (c) першого підпараграфа статті 13(1) і статті 14, та на основі належного оцінювання ризику, що свідчить про низький рівень ризику, держава-член може дозволяти зобов’язаним особам не вживати деяких заходів з належної перевірки клієнтів щодо електронних грошей, якщо виконані всі наведені нижче умови стосовно пом’якшення ризику:

(a) платіжний інструмент не підлягає поповненню або має максимальний місячний ліміт на платіжні операції, який становить 150 євро і може використовуватися лише у зазначеній державі-члені;

(b) максимальна сума, яка зберігається в електронній формі, не перевищує 150 євро;

(c) платіжний інструмент застосовується виключно для придбання товарів або послуг;

(d) платіжний інструмент не може бути фінансований за допомогою анонімних електронних грошей;

(e) емітент здійснює достатній моніторинг операцій або ділових відносин для уможливлення виявлення незвичних або підозрілих операцій.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб дія відступу, передбаченого в параграфі 1 цієї статті, не поширювалася на випадки погашення готівкою або зняття готівкою монетарної вартості електронних грошей, якщо сума погашення перевищує 50 євро, або на випадки дистанційних платіжних операцій, визначених в пункті (6) статті 4 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/2366 (- 14), якщо сума платежу за однією операцією перевищує 50 євро.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитні і фінансові установи, які діють як еквайри, приймали платежі через анонімні передплачені картки, видані в третіх країнах, лише якщо вони відповідають вимогам, еквівалентним вимогам, визначеним у параграфах 1 і 2.

Держави-члени можуть ухвалити рішення не приймати на своїй території платежі, які здійснюються за допомогою анонімних передплачених карток.

1. Заходи з належної перевірки клієнтів повинні включати:

(a) ідентифікацію клієнта і перевірку його особи на основі документів, даних або інформації, отриманих з надійного та незалежного джерела, включаючи, за наявності, засоби електронної ідентифікації, відповідні довірчі послуги, визначені в Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 910/2014 (- 15), або будь-який інший безпечний, дистанційний або електронний процес ідентифікації, регульований, визнаний, схвалений або прийнятий відповідними національними органами;

(b) ідентифікацію бенефіціарного власника та вжиття розумних заходів для підтвердження його особи з тим, щоб зобов’язана особа була впевнена, що вона знає бенефіціарного власника, в тому числі юридичні особи, трасти, компанії, фонди та подібні правові утворення, вживаючи обґрунтовані заходи для розуміння структури власності та контролю клієнта. Якщо ідентифікований бенефіціарний власник є посадовою особою, яка обіймає вищу керівну посаду відповідно до статті 3(6)(a)(іі), зобов’язані особи повинні вживати необхідних розумних заходів для перевірки ідентифікаційних даних фізичної особи, яка обіймає вищу керівну посаду, та обліковувати виконані дії та труднощі, що виникають під час процесу перевірки;

(c) оцінювання ділових відносин та, у відповідних випадках, отримання інформації про мету й очікуваний характер ділових відносин;

(d) проведення поточного моніторингу ділових відносин, включаючи ретельне вивчення операцій, здійснюваних в рамках таких відносин, для забезпечення відповідності здійснюваних операцій інформації, відомій зобов’язаній особі про клієнта, напрями діяльності та профіль ризику, включаючи, за потреби, джерела походження коштів, і забезпечення актуальності документів, даних або інформації, що зберігаються.

Уживаючи заходи, зазначені у пунктах (a) і (b) першого підпараграфа, зобов’язані особи повинні також перевіряти наявність повноважень у будь-якої особи, що представляє клієнта, і перевіряти її ідентифікаційні дані.

2. Держави-члени повинні забезпечити застосування зобов’язаними особами кожної з викладених у параграфі 1 вимог щодо належної перевірки клієнтів. Однак зобов’язані особи можуть визначати ступінь таких заходів на основі чутливості до ризику.

3. Держави-члени повинні вимагати врахування зобов’язаними особами під час оцінювання ризику відмивання грошей та фінансування тероризму принаймні параметрів, визначених у додатку I.

4. Держави-члени повинні забезпечити здатність зобов’язаних осіб продемонструвати компетентним або саморегулівним органам належність заходів з огляду на виявлені ризики відмивання грошей і фінансування тероризму.

5. Щодо діяльності зі страхування життя або іншої пов’язаної з інвестиціями страхової діяльності, держави-члени повинні забезпечити, щоб поряд із заходами з належної перевірки клієнтів, що вимагаються стосовно клієнта і бенефіціарного власника, кредитні і фінансові установи вживали такі заходи з перевірки клієнтів щодо бенефіціарів за договорами страхування життя та іншими пов’язаними з інвестиціями договорами страхування після ідентифікації або визначення бенефіціарів:

(a) у випадку бенефіціарів, ідентифікованих як спеціально визначені особи або правові утворення - фіксування імені особи;

(b) у випадку бенефіціарів, призначених за характеристиками, або за класом, або за допомогою інших засобів, - отримання достатньої інформації щодо таких бенефіціарів для запевнення кредитної або фінансової установи в тому, що вона буде здатна встановити особу бенефіціара на момент виплати.

Стосовно пунктів (a) і (b) першого підпараграфа, перевірка особи бенефіціарів повинна відбуватися на момент здійснення виплати. У випадку повного або часткового відступлення договору страхування життя або договору іншого пов’язаного з інвестиціями страхування на користь третьої особи кредитні та фінансові установи, яким відомо про відступлення, повинні ідентифікувати бенефіціарного власника на момент відступлення на користь фізичної або юридичної особи чи правового утворення, що отримують на свою користь вартість відступленого договору страхування.

6. У випадку бенефіціарів, які є трастами або подібними правовими утвореннями, що мають певні характеристики або віднесені до певного класу, зобов’язана особа повинна отримувати достатню інформацію щодо бенефіціара для того, щоб зобов’язана особа знала, що вона буде здатна встановити особу бенефіціара на момент виплати або здійснення бенефіціаром належних йому прав.

1. Держави-члени повинні вимагати проведення перевірки особи клієнта та бенефіціарного власника до встановлення ділових відносин або проведення операції. Щоразу при встановленні нових ділових відносин з корпоративною або іншою юридичною особою, трастом або правовим утворенням, що має структуру або функції, подібні до структури або функції трастів ("подібне правове утворення"), що підлягають вимогам про реєстрацію інформації про бенефіціарних власників відповідно до статті 30 або 31, зобов’язані особи повинні отримувати докази реєстрації або витяг із реєстру.

2. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть дозволяти проведення перевірки особи клієнта і бенефіціарного власника під час встановлення ділових відносин, якщо це необхідно для того, щоб не переривати звичайне ведення бізнесу, і якщо існує незначний ризик відмивання грошей або фінансування тероризму. У таких ситуаціях зазначені процедури повинні виконуватися настільки швидко, наскільки це є можливим, після початкового контакту.

3. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть дозволяти відкриття рахунку в кредитній або фінансовій установі, включаючи рахунки, що дозволяють операції з переказними цінними паперами, за умови наявності достатніх гарантій для забезпечення того, що операції не здійснюватимуться клієнтом або від його імені до повної відповідності вимогам щодо належної перевірки клієнтів, встановлених у пунктах (a) та (b) першого підпараграфа статті 13(1).

4. Держави-члени повинні вимагати, щоб, якщо зобов’язана особа не здатна відповідати вимогам щодо належної перевірки клієнтів, встановленим у пункті (a),(b) або (c) першого підпараграфа статті 13(1), вона не проводила операцію через банківський рахунок, не встановлювала ділові відносини або не здійснювала операцію, а також щоб вона припинила ділові відносини і розглянула можливість подання повідомлення про підозрілу операцію до підрозділу фінансової розвідки стосовно клієнта відповідно до статті 33.

Держави-члени не повинні застосовувати перший підпараграф до нотаріусів, інших незалежних правників, аудиторів, зовнішніх бухгалтерів або податкових консультантів, виключно якщо зазначені особи визначають юридичну позицію їхнього клієнта або виконують завдання щодо захисту або представлення інтересів зазначеного клієнта у судовому провадженні або стосовно судового провадження, включаючи надання порад щодо ініціювання або уникнення такого провадження.

5. Держави-члени повинні вимагати вжиття зобов’язаними особами заходів з належної перевірки клієнтів не тільки щодо всіх нових клієнтів, але також і в належний час щодо наявних клієнтів з урахуванням чутливості до ризику, або якщо змінюються відповідні обставини клієнта, або якщо зобов’язана особа має будь-який юридичний обов’язок щодо зв’язку з клієнтом у відповідному календарному році з метою перевірки будь-якої відповідної інформації стосовно бенефіцарного власника (власників), або якщо такий обов’язок виник у зобов’язаної особи відповідно до Директиви Ради 2011/16/ЄС (- 16).

1. Якщо держава-член або зобов’язана особа визначають сфери з нижчим рівнем ризику, така держава-член може дозволити зобов’язаним особам вживати заходи зі спрощеної належної перевірки клієнтів.

2. Перед ужиттям заходів зі спрощеної належної перевірки клієнтів зобов’язані особи повинні встановити, що ділові відносини або операція характеризуються нижчим рівнем ризику.

3. Держави-члени повинні забезпечити здійснення зобов’язаними особами достатнього моніторингу операцій та ділових відносин з метою уможливлення виявлення незвичних або підозрілих операцій.

Під час оцінювання ризику відмивання грошей або фінансування тероризму, пов’язаних з типами клієнтів, географічними зонами, певними продуктами, послугами, операціями або каналами постачання, держави-члени та зобов’язані особи повинні брати до уваги принаймні фактори ситуацій з потенційно нижчим ризиком, визначені в додатку II.

До 26 червня 2017 року європейські наглядові органи повинні видати настанови компетентним органам та кредитним і фінансовим установам відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 про фактори ризику, що повинні враховуватись, і заходи, що повинні вживатись у ситуаціях, у яких доцільне вжиття заходів зі спрощеної належної перевірки клієнтів. З 1 січня 2020 року EBA, у відповідних випадках, видає такі настанови. Особлива увага повинна приділятися характеру і розміру бізнесу та, у відповідних випадках і пропорційно, повинні визначатися конкретні заходи.

1. У випадках, зазначених у статтях 18а-24, а також інших випадках існування вищого рівня ризику, що визначені державами-членами або зобов’язаними особами, держави-члени повинні вимагати від зобов’язаних осіб ужиття заходів з посиленої належної перевірки клієнтів для належного управління цими ризиками та їхнього пом’якшення.

Заходи з посиленої належної перевірки клієнтів не повинні вживатися автоматично щодо філій зобов’язаних осіб або їхніх дочірніх компаній з контрольним пакетом акцій, що мають осідок у Союзі, які розташовані у третіх країнах з високим ступенем ризику, якщо ці філії або дочірні компанії з контрольним пакетом акцій повністю дотримуються групових політик і процедур відповідно до статті 45. Держави-члени повинні забезпечити застосування зобов’язаними особами ризик-орієнтованого підходу до зазначених випадків.

2. Держави-члени повинні вимагати від зобов’язаних осіб перевіряти, наскільки це є практично можливим, контекст і мету всіх операцій, які відповідають принаймні одній з таких умов:

(i) вони є складними операціями;

(ii) вони є незвичайно великими операціями;

(iii) вони проведені у незвичний спосіб;

(iv) вони не мають очевидної економічної або законної мети.