Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/27/ЄС від 25 жовтня 2012 року про енергоефективність, внесення змін до директив 2009/125/ЄС і 2010/30/ЄС та про скасування директив 2004/8/ЄС і 2006/32/ЄС

1. Ця Директива встановлює спільні рамки для інструментів сприяння енергоефективності в межах Союзу для забезпечення досягнення провідних цільових показників Союзу щодо підвищення енергоефективності до 2020 року на 20 % і провідних цільових показників Союзу щодо підвищення енергоефективності до 2030 року на принаймні 32,5 %, а також прокладає шлях до подальшого підвищення енергоефективності після зазначених дат.

Вона встановлює правила, призначені для усунення бар’єрів на енергетичному ринку та подолання неспроможності ринку, що перешкоджає ефективності постачання та використання енергії, а також передбачає встановлення орієнтовних національних цільових показників енергоефективності на 2020 і 2030 роки.

Ця Директива сприяє імплементації першого принципу енергоефективності.

2. Вимоги, встановлені у цій Директиві, є мінімальними вимогами і не перешкоджають будь-якій державі-члену зберігати чинними або впроваджувати жорсткіші інструменти. Такі інструменти повинні бути сумісними з правом Союзу. Якщо національне законодавство передбачає жорсткіші інструменти, держава-член повинна повідомити про таке законодавство Комісію.

Для цілей цієї Директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) "енергія" означає усі форми енергетичних продуктів, горюче паливо, тепло, відновлювану енергію, електроенергію чи будь-яку іншу форму енергії, як визначено в статті 2(d) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1099/2008 від 22 жовтня 2008 року про статистику в галузі енергетики (- 1);

(2) "споживання первинної енергії" означає валове внутрішнє споживання, без урахування споживання не в енергетичних цілях;

(3) "споживання кінцевої енергії" означає усю енергію, що постачається промисловості, транспорту, домогосподарствам, сфері послуг і сільському господарству. Воно не включає постачання до сектора перетворення енергії та до самих енергетичних галузей промисловості;

(4) "енергоефективність" означає співвідношення між вихідною кількістю отриманих результатів діяльності (продуктивності), послуг, товарів або енергії та вхідною спожитою енергією;

(5) "заощаджена енергія" означає обсяг зекономленої енергії, що визначається шляхом вимірювання та/або оцінювання споживання до та після впровадження інструмента підвищення енергоефективності, забезпечуючи нормалізацію зовнішніх умов, що впливають на споживання енергії;

(6) "підвищення енергоефективності" означає підвищення рівня енергоефективності в результаті технічних, поведінкових та/або економічних змін;

(7) "енергетична послуга" означає матеріальну вигоду, послугу або товар, отримані в результаті поєднання енергії з енергоефективною технологією або дією, яке може включати операційну діяльність, технічне обслуговування і контроль, необхідні для надання послуги, що надається на підставі договору та за звичайних умов довела результативність у підвищенні енергоефективності або заощадженні первинної енергії, що може бути перевірено та виміряно чи оцінено;

(8) "публічні органи" означає "замовників", як визначено у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2004/18/ЄС від 31 березня 2004 року про координацію процедур для присудження публічних контрактів на виконання робіт, постачання товарів та надання послуг (- 2);

(9) "центральний уряд" означає усі адміністративні підрозділи, чия компетенція поширюється на всю територію держави-члена;

(10) "загальна корисна площа" означає площу будівлі або частини будівлі, де енергію використовують для керування мікрокліматом в приміщеннях;

(11) "система енергетичного менеджменту" означає низку взаємопов’язаних або взаємодіючих елементів плану, в якому поставлено мету щодо енергоефективності та визначено стратегію її досягнення;

(12) "європейський стандарт" означає стандарт, ухвалений Європейським комітетом зі стандартизації, Європейським комітетом стандартизації в електротехніці або Європейським інститутом стандартів електрозв’язку та оприлюднений для загального користування;

(13) "міжнародний стандарт" означає стандарт, ухвалений Міжнародною організацією зі стандартизації та оприлюднений для громадськості;

(14) "зобов’язана сторона" означає дистрибутора енергії чи енергозбутову компанію, на яку покладені зобов’язання відповідно до національних схем зобов’язань щодо енергоефективності, зазначених у статті 7;

(15) "довірена сторона" означає юридичну особу з повноваженнями, делегованими урядом або іншим публічним органом, на розроблення, управління чи керування схемою фінансування від імені уряду або іншого публічного органу;

(16) "сторона-учасниця" означає підприємство або публічний орган, який узяв на себе зобов’язання досягти певних цілей за добровільною угодою, або на який поширюється національний інструмент регуляторної політики;

(17) "публічний орган, що забезпечує виконання" означає орган публічного права, який відповідає за проведення моніторингу оподаткування енергоресурсів або викидів буглецю, фінансові схеми та інструменти, податкові стимули, стандарти та норми, схеми енергетичного маркування, навчання чи освіту;

(18) "інструмент політики" означає регуляторний, фінансовий, фіскальний, добровільний чи інформаційний інструмент, офіційно запроваджений та імплементований у державі-члені для створення підтримуючих рамок, вимог або стимулу, щоб учасники ринку надавали та купували енергетичні послуги та здійснювали інші заходи з підвищення енергоефективності;

(19) "окрема дія" означає дію, здійснену на підставі інструменту політики, яка призводить до підвищення енергоефективності, яке можна перевірити, виміряти чи оцінити;

(20) "дистрибутор енергії" означає фізичну чи юридичну особу, у тому числі оператора системи розподілу, відповідальну за транспортування енергії задля її постачання кінцевим споживачам або до розподільчих станцій, які продають енергію кінцевим споживачам;

(21) "оператор системи розподілу" означає "оператора системи розподілу", як визначено у Директиві 2009/72/ЄС і Директиві 2009/73/ЄС, відповідно;

(22) "енергозбутова компанія" означає фізичну чи юридичну особу, яка продає енергію кінцевим споживачам;

(23) "кінцевий споживач" означає фізичну чи юридичну особу, яка купує енергію для власного кінцевого використання;

(24) "надавач енергетичних послуг" означає фізичну чи юридичну особу, яка надає енергетичні послуги або впроваджує інші інструменти підвищення енергоефективності на об’єкті або у приміщенні кінцевого споживача;

(25) "енергетичний аудит" означає систематичну процедуру, метою якої є отримання належних знань про поточний профіль енергоспоживання будівлі або групи будівель, промислової або комерційної діяльності чи установки, або приватних чи публічних служб шляхом визначення та кількісного вираження результативних за витратами можливостей заощадження енергії, і надання звіту про отримані результати;

(26) "малі та середні підприємства" або "МСП" означає підприємства, як визначено у розділі I додатка до Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС від 6 травня 2003 року щодо визначення мікропідприємств, малих і середніх підприємств (- 3); категорія мікропідприємств, малих і середніх підприємств складається з підприємств, на яких працює менше 250 працівників, та у яких річний обіг не перевищує 50 мільйонів євро та/або річний баланс не перевищує 43 мільйонів євро;

(27) "договір на підвищення енергоефективності" означає договірні положення між бенефіціаром і постачальником заходу з підвищення енергоефективності, що є об’єктом перевірки та моніторингу протягом усього терміну дії договору, в якому інвестиції (роботи, постачення чи послуги) у такий захід оплачуються залежно від обумовленого в договорі рівня підвищення енергоефективності або іншого обумовленого критерію енергетичних характеристик, такого як економія коштів;

(28) "розумна система обліку" або "інтелектуальна система обліку" означає електронну систему, яка може вимірювати споживання енергії, надаючи більше інформації ніж звичайний лічильник, а також може передавати та отримувати дані за допомогою певної форми електронного зв’язку;

(29) "оператор системи передачі" означає "оператора системи передачі", як визначено в Директиві 2009/72/ЄС і Директиві 2009/73/ЄС відповідно;

(30) "когенерація" означає одночасне виробництво теплової та електричної чи механічної енергії в одному процесі;

(31) "економічно виправданий попит" означає попит, що не перевищує потреби в опаленні чи охолодженні, який в іншому разі був би задоволений на ринкових умовах іншими процесами виробництва енергії, ніж когенерація;

(32) "корисне тепло" означає тепло, що виробляється під час процесу когенерації для задоволення економічно виправданого попиту на опалення чи охолодження;

(33) "електроенергія від когенерації" означає електроенергію, вироблену в процесі, пов’язаному із виробництвом корисного тепла, і розраховану згідно з методологією, встановленою в додатку I;

(34) "високоефективна когенерація" означає когенерацію, яка відповідає критеріям, встановленим у додатку II;

(35) "загальний ККД" означає суму річного обсягу виробленої електричної і механічної енергії та корисної тепловіддачі, поділену на кількість палива, використаного для отримання тепла в процесі когенерації, і валовий обсяг виробленої електричної і механічної енергії.

(36) "співвідношення електричної та теплової енергії" означає співвідношення електроенергії від когенерації до корисного тепла при роботі в режимі когенерації на повну потужність, з використанням експлуатаційних даних окремої установки;

(37) "когенераційна установка" означає установку, яка може працювати у режимі когенерації;

(38) "мала когенераційна установка" означає когенераційну установку з установленою потужністю менше 1 МВте;

(39) "мікро-когенераційна установка" означає когенераційну установку з максимальною потужністю менше 50 кВте;

(40) "щільність забудови" означає співвідношення площі будівель до площі земельної ділянки на відповідній території;

(41) "ефективне централізоване опалення та охолодження" означає систему централізованого опалення чи охолодження, яка використовує принаймні 50 % відновлюваної енергії, 50 % скидного тепла, 75 % тепла від когенерації або 50 % комбінації такої енергії та тепла;

(42) "ефективне опалення та охолодження" означає такий вибір опалення та охолодження, який, порівняно з базовим сценарієм, що відображає звичайний хід діяльності, помітно зменшує обсяг первинної енергії, потрібної для постачання однієї одиниці переданої енергії у межах відповідної системи у результативний за витратами спосіб, як оцінено в аналізі витрат і вигід, зазначеному в цій Директиві, з урахуванням енергії, необхідної для видобування, перетворення, транспортування та розподілу;

(43) "ефективне індивідуальне опалення та охолодження" означає такий вибір індивідуального опалення та охолодження, який, порівняно з ефективним централізованим опаленням та охолодженням, помітно зменшує обсяг невідновлюваної первинної енергії, потрібної для постачання однієї одиниці переданої енергії у межах відповідної системи, або вимагає такого самого обсягу невідновлюваної первинної енергії, але з меншою вартістю, з урахуванням енергії, необхідної для видобування, перетворення, транспортування та розподілу;

(44) "істотне оновлення" означає оновлювальний ремонт, вартість якого перевищує 50 % інвестиційних витрат на нову аналогічну одиницю;

(45) "агрегатор" означає надавача послуг з управління попитом, який поєднує декілька короткотермінових споживчих навантажень для продажу або аукціону на організованих енергетичних ринках.

1. Кожна держава-член встановлює орієнтовні національні цільові показники енергоефективності, що ґрунтуються на споживанні первинної чи кінцевої енергії, або на заощадженій первинній чи кінцевій енергії, або на енергоємності. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про такі цільові показники відповідно до статті 24(1) і частини 1 додатка XIV. При цьому вони також повинні виражати такі цільові показники в абсолютних значеннях споживання первинної та кінцевої енергії у 2020 році та пояснювати, яким чином і на основі яких даних ці розрахунки було виконано.

При встановленні таких цільових показників держави-члени повинні враховувати:

(a) що споживання енергії в Союзі у 2020 році не повинно перевищувати 1483 Мт н.е. первинної енергії чи 1086 Мт н.е. кінцевої енергії;

(b) інструменти, передбачені цією Директивою;

(c) інструменти, ухвалені для досягнення національних цільових показників заощадження енергії, ухвалених на підставі статті 4(1) Директиви 2006/32/ЄС; та

(d) інші інструменти сприяння енергоефективності в державах-членах і на рівні Союзу.

При встановленні таких цільових показників держави-члени повинні також враховувати національні обставини, що впливають на споживання первинної енергії, як-от:

(a) залишковий, результативний за витратами потенціал енергоощадності;

(b) динаміка та прогнози ВВП;

(c) зміни обсягів імпорту та експорту енергії;

(d) розвиток усіх джерел відновлюваної енергії, атомної енергії, уловлювання та зберігання вуглецю; та

(e) превентивні заходи.

2. До 30 червня 2014 року Комісія повинна оцінити досягнутий прогрес, а також вірогідність досягнення Союзом рівня споживання енергії, що не перевищує 1483 Мт н.е. первинної енергії та/або 1086 Мт н.е. кінцевої енергії у 2020 році.

3. При здійсненні аналізу, зазначеного в параграфі 2, Комісія повинна:

(a) підсумувати орієнтовні національні цільові показники енергоефективності, повідомлені державами-членами;

(b) оцінити, чи можна вважати суму таких цільових показників надійним індикатором того, чи дотримується Союз в цілому наміченого курсу, враховуючи оцінювання першого щорічного звіту згідно зі статтею 24(1) та оцінювання національних планів дій з енергоефективності згідно зі статтею 24(2);

(c) врахувати додатковий аналіз на основі:

(i) оцінювання прогресу на рівні Союзу у споживанні енергії та у споживанні енергії у зв’язку з економічною діяльністю, у тому числі прогресу в ефективності енергопостачання у державах-членах, національні орієнтовні цільові показники яких ґрунтуються на споживанні кінцевої енергії чи заощадженій кінцевій енергії, включно з прогресом, якого було досягнуто завдяки дотриманню цими державами-членами глави III цієї Директиви;

(ii) результатів моделювання стосовно майбутніх тенденцій споживання енергії на рівні Союзу;

(d) порівняти результати, отримані згідно з пунктами (a)-(с), з обсягом споживання енергії, потрібним для досягнення рівня споживання енергії, що не перевищує 1483 Мт н.е. первинної енергії та/або 1086 Мт н.е. кінцевої енергії у 2020 році.

4. До 31 жовтня 2022 року Комісія повинна оцінити, чи досягнув Союз провідних цільових показників енергоефективності на 2020 рік.

5. Кожна держава-член повинна встановити орієнтовний національний внесок у досягнення цільових показників енергоефективності Союзу на 2030 рік, встановлених у статті 1(1) цієї Директива, згідно зі статтями 4 і 6 Регламенту (ЄС) 2018/1999 (- 4). При встановленні таких внесків, держави-члени повинні враховувати, що споживання енергії в Союзі у 2030 році не повинно перевищувати 1273 Мт н.е. первинної енергії та/або 956 Мт н.е. кінцевої енергії. У рамках своїх інтегрованих національних енергетичних і кліматичних планів, як зазначено у статтях 3 і 7-12 Регламенту (ЄС) 2018/1999 та згідно з ними, держави-члени повинні повідомляти Комісії про такі внески.

6. Комісія оцінює провідні цільові показники Союзу щодо підвищення енергоефективності на 2030 рік, встановлені у статті 1(1), задля подання законодавчої пропозиції до 2023 року щодо перегляду зазначених цільових показників у напрямку збільшення у разі суттєвого скорочення витрат внаслідок економічних або технологічних змін або якщо потрібно виконати міжнародні зобов’язання Союзу щодо декарбонізації.

1. Без обмеження положень статті 7 Директиви 2010/31/ЄС, кожна держава-член повинна забезпечувати, щоб з 1 січня 2014 року 3 % від загальної площі приміщень в опалюваних та/або охолоджуваних будівлях, що належать центральному уряду чи зайняті ним, щороку модернізувалися задля дотримання принаймні мінімальних вимог до енергетичних характеристик, які ця держава встановила при застосуванні статті 4 Директиви 2010/31/ЄС.

Частку в 3 % розраховують від загальної площі будівель із загальною корисною площею понад 500 м-2, що належать центральному уряду відповідної держави-члена чи зайняті ним, та які станом на 1 січня кожного року не відповідають мінімальним національним вимогам до енергетичних характеристик, встановленим при застосуванні статті 4 Директиви 2010/31/ЄС. Зазначений поріг повинен бути знижений до 250 м-2 з 9 липня 2015 року.

Якщо держава-член вимагає, щоб зобов’язання щороку модернізовувати 3 % від загальної площі поширювалося на площу будівель, що належать адміністративним підрозділам нижчого рівня, ніж рівень центрального уряду, або зайняті ними, частку в 3 % розраховують від загальної площі будівель із загальною корисною площею понад 500 м-2, а з 9 липня 2015 року - понад 250 м-2, що належать центральному уряду або таким адміністративним підрозділам відповідної держави-члена чи зайняті ними, та які станом на 1 січня кожного року не відповідають мінімальним національним вимогам до енергетичних характеристик, встановленим при застосуванні статті 4 Директиви 2010/31/ЄС.

При здійсненні заходів з комплексної модернізації будівель центрального уряду згідно з першим підпараграфом, держави-члени можуть вирішити розглядати будівлю в цілому, включно з каркасом будівлі, обладнанням, експлуатацією та технічним обслуговуванням.

Держави-члени повинні вимагати, щоб будівлі центрального уряду з найгіршими енергетичними характеристиками були пріоритетними для застосування заходів з підвищення енергоефективності, де це результативно за витратами та технічно можливо.

2. Держави-члени можуть вирішити не встановлювати чи не застосовувати вимоги, зазначені в параграфі 1, щодо таких категорій будівель:

(a) будівель, що офіційно охороняються як частина визначеного середовища або через їхню особливу архітектурну чи історичну цінність, якщо дотримання деяких мінімальних вимог щодо енергетичних характеристик неприпустимим чином змінить їхній характер або зовнішній вигляд;

(b) будівель, що є власністю збройних сил або центрального уряду і слугують цілям національної оборони, крім окремих місць розквартирування чи адміністративних будівель для збройних сил та іншого персоналу, що перебуває на службі в органах національної оборони;

(c) будівель, які використовують як культові споруди та для релігійної діяльності.

3. Якщо за певний рік держава-член модернізує більше 3 % загальної площі будівель центрального уряду, вона може врахувати надлишок у річному обсязі модернізації за будь-який з трьох попередніх або наступних років.

4. Держави-члени можуть врахувати у річному обсязі модернізації будівель центрального уряду нові будівлі, що зайняті ним та належать йому як заміна конкретним будівлям центральних органів, знесеним протягом будь-якого з двох попередніх років, або будівлям, які були продані, знесені чи виведені з експлуатації протягом будь-яких двох попередніх років через інтенсивнішу експлуатацію інших будівель.

5. Для цілей параграфа 1, до 31 грудня 2013 року держави-члени повинні створити та оприлюднити реєстр опалюваних та/або охолоджуваних будівель центрального уряду загальною корисною площею понад 500 м-2, а з 9 липня 2015 року - понад 250 м-2, за винятком будівель, виключених на підставі параграфа 2. Реєстр повинні містити такі дані:

(a) площу приміщень у м-2; та

(b) енергетичні характеристики кожної будівлі чи відповідні дані про енергоспоживання.

6. Без обмеження положень статті 7 Директиви 2010/31/ЄС, держави-члени можуть обрати альтернативний підхід до параграфів 1-5 цієї статті, за яким вони вживають інших результативних за витратами заходів, у тому числі поглиблені реконструкції та заходи для зміни поведінки користувачів, для досягнення до 2020 року такого обсягу заощадженої енергії у будівлях, що відповідають встановленим критеріям і що належать центральному уряду чи зайняті ним, який принаймні дорівнює обсягу, що його вимагає параграф 1, з поданням щорічних звітів.

Для цілей альтернативного підходу, держави-члени можуть оцінити обсяг заощадженої енергії внаслідок застосування параграфів 1-4, використовуючи належні стандартні значення споживання енергії еталонних будівель центрального уряду до та після проведення модернізації та відповідно до оцінок площі поверхні їхнього фонду. Категорії еталонних будівель центрального уряду повинні бути репрезентативними щодо фонду таких будівель.

Держави-члени, які обирають альтернативний підхід, повинні повідомити Комісію до 31 грудня 2013 року про альтернативні інструменти, які вони планують ухвалити, із зазначенням як саме вони досягнуть еквівалентного поліпшення енергетичних характеристик будівель, що є власністю центрального уряду.

7. Держави-члени повинні заохочувати публічні органи, у тому числі регіонального та місцевого рівня, а також громадські будівлі, діяльність яких регулюється публічним правом, з належним урахуванням їхньої компетенції та адміністративної структури:

(a) ухвалити план енергоефективності, окремо або як частину ширшого кліматичного чи екологічного плану, що містить конкретні цілі та заходи із заощадження енергії та енергоефективності, для наслідування зразкової ролі будівель центрального уряду, встановленої у параграфах 1, 5 і 6;

(b) запровадити систему енергетичного менеджменту, у тому числі енергетичних аудитів, у рамках виконання їхнього плану;

(c) у відповідних випадках, використовувати залучення енергосервісних компаній, а також договори на підвищення енергоефективності, для фінансування модернізацій та виконання планів підтримання чи підвищення енергоефективності у довгостроковій перспективі.

1. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб центральний уряд закуповував тільки ті продукти, послуги і будівлі, які мають високі характеристики енергоефективності, наскільки це відповідає вимогам щодо результативності за витратами, економічної доцільності, більшої сталості, технічної придатності, а також достатньої конкуренції, як зазначено у додатку III.

Зобов’язання, визначене в першому підпараграфі, застосовується до договорів на закупівлю продуктів, послуг і будівель публічними органами за умови, що суми таких договорів дорівнюють або перевищують порогові значення, встановлені у статті 7 Директиви 2004/18/ЄС.

2. Зобов’язання, зазначене у параграфі 1, застосовується до договорів збройних сил тільки тією мірою, якою його застосування не вступає у конфлікт із характером і головною метою діяльності збройних сил. Це зобов’язання не застосовується до договорів на постачання військового обладнання, як визначено Директивою Європейського Парламенту і Ради 2009/81/ЄС від 13 липня 2009 року про координацію процедур із присудження певних контрактів на виконання робіт, постачання товарів та надання послуг замовниками або суб’єктами у сферах оборони та безпеки (- 5).

3. Держави-члени повинні заохочувати публічні органи, у тому числі регіонального та місцевого рівня, з належним урахуванням їхньої компетенції та адміністративної структури, до наслідування зразкової ролі їхніх центральних урядів у закупівлі продуктів, послуг і будівель виключно з високими характеристиками енергоефективності. Держави-члени повинні заохочувати публічні органи, при проведенні тендерів для укладання договорів про надання послуг зі значною енергетичною складовою, оцінювати можливість укладання довгострокових договорів на підвищення енергоефективності, що передбачають довгострокове заощадження енергії.

4. Без обмеження положень параграфа 1, у разі придбання пакету продуктів, який як єдине ціле підпадає під дію делегованого акта, ухваленого згідно з Директивою 2010/30/ЄС, держави-члени можуть вимагати, щоб сукупна енергоефективність була пріоритетнішою за енергоефективність окремих продуктів у такому пакеті, шляхом купівлі пакету продуктів, що відповідає критерію приналежності до найвищого класу енергоефективності.

1. Держави-члени повинні досягнути такого сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, що принаймні еквівалентне:

(a) новому заощадженню щороку з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2020 року на 1,5 % від річних обсягів продажу енергії кінцевим споживачам, усереднених за останній трирічний період до 1 січня 2013 року. З такого розрахунку можуть бути повністю чи частково виключені річні обсяги продажу енергії, що використовується транспортом;

(b) новому заощадженню щороку з 1 січня 2021 року до 31 грудня 2030 року на 0,8 % від річного споживання кінцевої енергії, усередненого за останній трирічний період до 1 січня 2019 року. Як відступ від зазначеної вимоги, Кіпр і Мальта повинні досягнути нового заощадження щороку з 1 січня 2021 року до 31 грудня 2030 року, що еквівалентне 0,24 % від річного споживання кінцевої енергії, усередненого за останній трирічний період до 1 січня 2019 року.

Держави-члени можуть розраховувати заощадження енергії, що виникають як результат інструментів політики, запроваджених до 31 грудня 2020 року або після зазначеної дати, за умови, що такі інструменти призводять до нових окремих дій, здійснених після 31 грудня 2020 року.

Держави-члени повинні продовжувати досягати нових щорічних заощаджень відповідно до пункту (b) першого підпараграфа протягом десятирічних періодів після 2030 року, якщо тільки, на підставі переглядів Комісією до 2027 року і кожні 10 років після цього, Комісія не дійде висновку, що це не є необхідним для досягнення довгострокових енергетичних і кліматичних цільових показників Союзу на 2050 рік.

Держави-члени вирішують, як розподілити розраховану кількість нових заощаджень протягом кожного періоду, зазначеного в пунктах (a) і (b) першого підпараграфа, за умови досягнення необхідного сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні до кінця кожного періоду дії зобов’язань.

2. За умови виконання державами-членами принаймні свого зобов’язання щодо сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, зазначеного у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1, вони можуть розрахувати необхідний обсяг заощадження енергії за допомогою одного чи декількох таких засобів:

(a) застосування річної норми заощаджень від продажу енергії кінцевим споживачам або споживання кінцевої енергії, усереднено за останній трирічний період до 1 січня 2019 року;

(b) повне чи часткове виключення енергії, що використовується транспортом, з базових показників для розрахунку;

(c) використання будь-якого з варіантів, визначених у параграфі 4.

3. Якщо держави-члени використовують можливості, передбачені в пунктах (a), (b) або (c) параграфа 2, вони повинні встановити:

(a) свою власну річну норму заощаджень, що застосовуватиметься при розрахунку їхнього сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, яка повинна забезпечувати, щоб кінцевий обсяг їхньої чистої заощадженої енергії не був нижчим за рівень, що вимагається на підставі пункту (b) першого підпараграфа параграфа 1; та

(b) свої власні базові показники для розрахунку, які можуть повністю чи частково виключати енергію, що використовується транспортом.

4. З урахуванням параграфа 5, кожна держава-член може:

(a) здійснювати розрахунок, що вимагається на підставі пункту (a) першого підпараграфа параграфа 1, використовуючи значення в 1 % для 2014 і 2015 років; 1,25 % - для 2016 і 2017 років; та 1,5 % - для 2018, 2019 і 2020 років;

(b) виключити з розрахунку за період дії зобов’язань, зазначений у пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, весь обсяг або частину продажу енергії, використаної для здійснення промислової діяльності, переліченої в додатку I до Директиви 2003/87/ЄС, і за період дії зобов’язань, зазначений у пункті (b) зазначеного підпараграфа - спожитої для такої діяльності кінцевої енергії;

(c) враховувати в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, заощадження енергії, досягнуті в секторах перетворення, розподілу та передачі енергії, включно з інфраструктурою ефективного централізованого опалення та охолодження, у результаті виконання вимог, визначених у статті 14(4), пункті (b) статті 14(5) і статті 15(1)-(6) і (9). Держави-члени повинні повідомляти Комісію про заплановані ними інструменти політики на підставі цього пункту на період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2030 року в рамках своїх інтегрованих національних енергетичних і кліматичних планів. Вплив таких інструментів розраховується відповідно до додатка V і повинен бути включений до зазначених планів;

(d) враховувати за період дії зобов’язань, зазначений у пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, заощадження енергії в результаті окремих дій, що були вперше здійснені з 31 грудня 2008 року та продовжують мати вплив у 2020 році, та за період дії зобов’язань, зазначений у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1 - що продовжують мати вплив після 2020 року, і які можуть бути виміряні та перевірені;

(e) враховувати в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, заощадження енергії, що виникають як результат інструментів політики, за умови, що може бути підтверджено, що такі інструменти призводять до окремих дій, здійснених з 1 січня 2018 року до 31 грудня 2020 року, заощадження від яких будуть досягнуті після 31 грудня 2020 року;

(f) виключити з розрахунку обсягів заощадженої енергії, що вимагаються, 30 % від придатних до перевірки обсягів енергії, виробленої на будівлях або в будівлях для власного використання у результаті інструментів політики, що сприяють новому встановленню технологій відновлюваної енергії;

(g) враховувати в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, заощадження енергії, що перевищують обсяг заощадженої енергії, що вимагається за період дії зобов’язань з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2020 року, за умови, що такі заощадження енергії є результатом окремих дій, здійснених на підставі інструментів політики, зазначених у статтях 7a і 7b, про які держави-члени повідомили у своїх національних планах дій з енергоефективності та звітах про прогрес відповідно до статті 24.

5. Держави-члени застосовують варіанти, обрані відповідно до параграфа 4, та обчислюють наслідки від них для періодів, зазначених у пунктах (a) і (b) першого підпараграфа параграфа 1, окремо:

(a) для розрахунку обсягу заощадженої енергії, що вимагається за період дії зобов’язань, зазначений у пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1, держави-члени можуть скористатися положеннями пунктів (a)-(d) параграфа 4. Усі варіанти, обрані відповідно до параграфа 4, разом повинні становити не більше 25 % від обсягу заощадженої енергії, зазначеного в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1;

(b) для розрахунку обсягу заощадженої енергії, що вимагається за період дії зобов’язань, зазначений у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1, держави-члени можуть скористатися положеннями пунктів (b)-(g) параграфа 4 за умови, що окремі дії, зазначені в пункті (d) параграфа 4, після 31 грудня 2020 року продовжують мати вплив, який можна перевірити та виміряти. Усі варіанти, обрані відповідно до параграфа 4, разом не повинні призводити до зменшення більш ніж на 35 % обсягу заощадженої енергії, розрахованої відповідно до параграфів 2 і 3.

Незалежно від того, чи держави-члени повністю або частково виключають енергію, що використовується транспортом, з базових показників для розрахунку, чи використовують будь-який із варіантів, перелічених у параграфі 4, вони повинні забезпечити, щоб розрахований чистий обсяг нових заощаджень, які повинні бути досягнуті у споживанні кінцевої енергії протягом періоду дії зобов’язань з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2030 року, був не менший за обсяг у результаті застосування річної норми заощаджень, зазначеної у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1.

6. Держави-члени повинні описати у своїх інтегрованих національних енергетичних і кліматичних планах відповідно до додатка III до Регламенту (ЄС) 2018/1999 розрахунок обсягу заощадженої енергії, який повинен бути досягнутий протягом періоду з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2030 року, як зазначено у пункті (b) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, і, якщо доречно, пояснити, як були встановлені річна норма заощаджень і базові показники для розрахунку, а також якою мірою були застосовані варіанти, зазначені у параграфі 4 цієї статті.

7. Заощадження енергії, досягнуті після 31 грудня 2020 року, не повинні враховувати в обсягах заощадженої енергії, що вимагаються, за період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2020 року.

8. Як відступ від параграфа 1 цієї статті, держави-члени, які дозволяють зобов’язаним сторонам використовувати варіант, зазначений у пункті (b) статті 7a(6), можуть, для цілей пункту (a) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, враховувати заощадження енергії, отримані в будь-якому конкретному році після 2010 року та до періоду дії зобов’язань, зазначеного в пункті (a) першого підпараграфа параграфа 1 цієї статті, як такі заощадження енергії, що були отримані після 31 грудня 2013 року та до 1 січня 2021 року, за умови, що застосовуються всі такі обставини:

(a) схема зобов’язань щодо енергоефективності була чинною в будь-який момент часу з 31 грудня 2009 року до 31 грудня 2014 року та була включена до першого національного плану дій з енергоефективності відповідної держави-члена, поданого на підставі статті 24(2);

(b) заощадження були досягнуті в рамках схеми зобов’язань;

(c) заощадження розраховані відповідно до додатка V;

(d) роки, за які заощадження враховуються як дотримані, були внесені до національного плану дій з енергоефективності відповідно до статті 24(2).

9. Держави-члени повинні переконатися в тому, що заощадження в результаті інструментів політики, зазначених у статтях 7a і 7b та статті 20(6), розраховують відповідно до додатка V.

10. Держави-члени повинні досягти обсягу заощадженої енергії, що вимагається на підставі параграфа 1 цієї статті, шляхом встановлення схеми зобов’язань щодо енергоефективності, зазначеної у статті 7a, або шляхом ухвалення альтернативних інструментів політики, зазначених у статті 7b. Держави-члени можуть поєднувати схему зобов’язань щодо енергоефективності з альтернативними інструментами політики.

11. При розробленні інструментів політики для виконання своїх зобов’язань щодо досягнення заощаджень енергії, держави-члени повинні враховувати необхідність зменшення енергетичної бідності відповідно до критеріїв, встановлених ними, беручи до уваги наявний у них досвід у цій сфері, вимагаючи, щоб, наскільки це можливо, частка заходів з підвищення енергоефективності в рамках їхніх національних схем зобов’язань щодо енергоефективності, альтернативні інструменти політики чи програми або заходи, що фінансуються за рахунок національного фонду енергоефективності, реалізовувалися як пріоритетні серед вразливих домогосподарств, у тому числі тих, які страждають від енергетичної бідності, та, у відповідних випадках, у секторі соціального житла.

Держави-члени включають інформацію про результати заходів для зменшення енергетичної бідності в контексті цієї Директиви до інтегрованих національних енергетичних і кліматичних звітів про прогрес відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999.

12. Держави-члени повинні продемонструвати відсутність подвійного обліку заощадженої енергії, у разі перетинання впливу інструментів політики чи окремих дій.

1. Якщо держави-члени вирішать виконувати свої зобов’язання щодо досягнення обсягу заощадженої енергії, що вимагається на підставі статті 7(1), шляхом запровадження схеми зобов’язань щодо енергоефективності, вони забезпечують, щоб зобов’язані сторони, як зазначено в параграфі 2 цієї статті, що провадять діяльність на території кожної з держав-членів, без обмеження статті 7(4) і (5), виконували вимогу щодо їхнього сукупного заощадження енергії при кінцевому використанні, як визначено у статті 7(1).

У застосовних випадках держави-члени можуть вирішити, що зобов’язані сторони повністю або частково здійснюють такі заощадження як внесок до національного фонду енергоефективності відповідно до статті 20(6).

2. Держави-члени на основі об’єктивних і недискримінаційних критеріїв призначають зобов’язані сторони серед дистрибуторів енергії, енергозбутових компаній та дистрибуторів палива для транспортних засобів або компаній роздрібної торгівлі паливом для транспортних засобів, які провадять діяльність на їхній території. Обсяг заощадженої енергії, потрібний для виконання зобов’язання, досягається зобов’язаними сторонами, призначеними державою-членом, серед кінцевих споживачів незалежно від розрахунку, зробленого відповідно до статті 7(1), або, якщо держави-члени так вирішать, із сертифікованих заощаджень, отриманих від інших сторін, як описано в пункті (a) параграфа 6 цієї статті.

3. Якщо на підставі параграфа 2 зобов’язаними сторонами призначені енергозбутові компанії, держави-члени повинні забезпечити, щоб енергозбутові компанії при виконанні своїх зобов’язань не створювали жодних бар’єрів, які перешкоджають споживачам переходити від одного постачальника до іншого.

4. Держави-члени повинні виразити обсяг заощадженої енергії, який вимагається від кожної зобов’язаної сторони, через споживання кінцевої чи первинної енергії. Метод, обраний для вираження обсягу заощадженої енергії, що вимагається, також повинен використовуватися для розрахунку заощаджень, заявлених зобов’язаними сторонами. Застосовуються коефіцієнти перетворення, визначені в додатку IV.

5. Держави-члени запроваджують системи вимірювань, контролю та перевірки, відповідно до яких проводиться документальна перевірка принаймні статистично значущої частки та репрезентативної вибірки заходів з підвищення енергоефективності, впроваджених зобов’язаними сторонами. Вимірювання, контроль і перевірка здійснюється незалежно від зобов’язаних сторін.

6. У рамках схеми зобов’язань щодо енергоефективності держави-члени можуть здійснити одну чи обидві з таких дій:

(a) дозволити зобов’язаним сторонам враховувати в обсягах зобов’язань сертифіковане заощадження енергії, досягнуте надавачами енергетичних послуг або іншими третіми сторонами, у тому числі, коли зобов’язані сторони сприяють заходам через інші затверджені державою органи або через публічні органи, що може передбачати офіційні партнерства та поєднання з іншими джерелами фінансування. Якщо це дозволяють держави-члени, вони забезпечують, щоб сертифікація заощадженої енергії здійснювалася після процесу затвердження, запровадженого у державах-членах. Такий процес повинен бути чітким, прозорим і відкритим для всіх учасників ринку та бути спрямованим на мінімізацію витрат на сертифікацію;

(b) дозволити зобов’язаним сторонам враховувати заощадження, отримані за певний рік, як отримані за будь-який рік із чотирьох попередніх або трьох наступних, якщо це не виходить за межі періодів дії зобов’язань, визначених у статті 7(1).

Держави-члени оцінюють і, у відповідних випадках, вживають заходів для мінімізації впливу прямих і непрямих витрат від схем зобов’язань щодо енергоефективності на конкурентоспроможність енергоємних галузей, що зазнають впливу міжнародної конкуренції.

7. Держави-члени щорічно опубліковують заощадження енергії, досягнуті кожною зобов’язаною стороною або кожною підкатегорією зобов’язаної сторони, і загальні заощадження в рамках схеми.

1. Якщо держави-члени вирішать виконувати свої зобов’язання щодо досягнення заощаджень, що вимагаються на підставі статті 7(1), шляхом ухвалення альтернативних інструментів політики, вони забезпечують, без обмеження статті 7(4) і (5), досягнення заощаджень енергії, що вимагаються на підставі статті 7(1), серед кінцевих споживачів.

2. Щодо усіх інструментів, інших ніж ті, що стосуються оподаткування, держави-члени запроваджують системи вимірювань, контролю та перевірки, відповідно до яких проводиться документальна перевірка принаймні статистично значущої частки та репрезентативної вибірки заходів з підвищення енергоефективності, впроваджених сторонами-учасницями або довіреними сторонами. Вимірювання, контроль і перевірка здійснюється незалежно від сторін- учасниць або довірених сторін.

1. Держави-члени повинні сприяти доступності для всіх кінцевих споживачів високоякісних енергетичних аудитів, які є результативними за витратами та:

(a) здійснюються у незалежний спосіб кваліфікованими та/або акредитованими фахівцями згідно з кваліфікаційними критеріями; або

(b) реалізуються та контролюються незалежними органами згідно з національним законодавством.

Енергетичні аудити, зазначені у першому підпараграфі, можуть проводитися власними фахівцями або енергетичними аудиторами за умови, що відповідна держава-член запровадила схему забезпечення та перевірки їхньої якості, включно з, якщо доцільно, щорічним випадковим відбором для перевірки принаймні статистично значущої частки всіх енергетичних аудитів, які вони проводять.

Щоб гарантувати високу якість енергетичних аудитів і систем енергетичного менеджменту, держави-члени встановлюють прозорі та недискримінаційні мінімальні критерії до енергетичних аудитів на основі додатка VI.

Енергетичні аудити не повинні передбачати положень, що запобігають передачі висновків за результатами аудиту будь-якому кваліфікованому/акредитованому надавачеві енергетичних послуг, за умови відсутності заперечень з боку споживача.

2. Держави-члени розробляють програми для заохочення МСП проходити енергетичні аудити та виконувати рекомендації, надані за результатами цих аудитів.

На основі прозорих і недискримінаційних критеріїв та без обмеження положень права Союзу про державну допомогу, держави-члени можуть створювати схеми підтримки МСП, у тому числі у разі укладання добровільних угод, для покриття витрат на енергетичний аудит і на виконання рекомендацій, наданих за результатами енергетичних аудитів, із високою результативністю за витратами, якщо запропоновані заходи були реалізовані.

Держави-члени доводять до відома МСП, у тому числі через їхні відповідні представницькі посередницькі організації, конкретні приклади того, як системи енергетичного менеджменту можуть допомагати їхнім підприємствам. Комісія допомагає державам-членам шляхом надання підтримки в обміні найкращими практиками у цій сфері.

3. Держави-члени також розробляють програми для підвищення поінформованості домогосподарств про вигоди від таких аудитів через відповідні дорадчі служби.

Держави-члени повинні заохочувати проведення навчальних програм для підвищення кваліфікації енергетичних аудиторів, щоб забезпечити наявність достатньої кількості фахівців.

4. Держави-члени забезпечують, щоб підприємства, які не є МСП, проходили енергетичний аудит, що проводиться у незалежний та результативний за витратами спосіб кваліфікованими та/або акредитованими фахівцями, або реалізується та контролюється незалежними органами відповідно до національного законодавства, до 5 грудня 2015 року та принаймні кожні чотири роки з дати попереднього енергетичного аудиту.

5. Енергетичні аудити вважають такими, що відповідають вимогам параграфа 4, якщо їх проведено у незалежний спосіб із застосуванням мінімальних критеріїв на основі додатка VI і реалізовано на підставі добровільних угод між організаціями стейкхолдерів і призначеним органом під наглядом відповідної держави-члена, або іншими органами, яким компетентні органи делегували відповідні повноваження, або Комісією.

Доступ учасників ринку, які надають енергетичні послуги, забезпечується на основі прозорих і недискримінаційних критеріїв.

6. Підприємства, які не є МСП та які впроваджують систему енергетичного чи екологічного менеджменту, сертифіковану незалежним органом згідно з відповідними європейськими чи міжнародними стандартами, звільняють від вимог параграфа 4 за умови, що держави-члени гарантують, що відповідна система менеджменту включає енергетичний аудит із застосуванням мінімальних критеріїв на основі додатка VI.

7. Енергетичні аудити можуть проводитися окремо або як частина ширшого екологічного аудиту. Держави-члени можуть вимагати, щоб частиною енергетичного аудиту було техніко- економічне обґрунтування доцільності підключення до наявної чи запланованої мережі централізованого опалення чи охолодження.

Без обмеження права Союзу щодо державної допомоги, держави-члени можуть запроваджувати схеми стимулювання та підтримки для реалізації рекомендацій, наданих за результатами енергетичних аудитів, а також подібні заходи.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб мірою, наскільки це технічно можливо, фінансово обґрунтовано і пропорційно до потенційної заощадженої енергії, кінцеві споживачі електроенергії та природного газу були забезпечені, за конкурентними цінами, індивідуальними лічильниками, які точно відображають їхнє фактичне споживання енергії та надають інформацію про фактичний час використання.

Такий індивідуальний лічильник, за конкурентною ціною, завжди повинен надаватися, якщо:

(a) здійснюється заміна наявного лічильника, за винятком випадків, коли це технічно неможливо або нерезультативно за витратами, враховуючи прогнозоване потенційне заощадження у довгостроковій перспективі;

(b) прокладається нове підключення у новій будівлі або здійснюється значна реконструкція будівлі, як визначено у Директиві 2010/31/ЄС.

2. У разі, якщо, та тією мірою, якою держави-члени впроваджують інтелектуальні системи обліку та встановлюють інтелектуальні лічильники для природного газу та/або електроенергії згідно з директивами 2009/72/ЄС і 2009/73/ЄС:

(a) вони забезпечують, щоб системи обліку надавали кінцевим споживачам інформацію про фактичний час використання, а цілі щодо енергоефективності та вигоди для кінцевих споживачів були повністю враховані при встановленні мінімальних функціональних можливостей лічильників і обов’язків, накладених на учасників ринку;

(b) вони забезпечують безпеку інтелектуальних лічильників і передачі даних, а також захист приватності кінцевих споживачів згідно з відповідним законодавством Союзу про захист даних і приватності;

(c) щодо електроенергії, на вимогу кінцевого споживача, вони вимагають від операторів лічильників забезпечити, щоб лічильник або лічильники могли вести облік електроенергії, поданої в енергосистему з приміщень кінцевого споживача;

(d) вони забезпечують, щоб у разі запитів кінцевих споживачів дані про облік споживання та відбору електроенергії надавалися їм або третій особі, що діє від імені кінцевого споживача, у легко зрозумілому форматі, щоб дати їм змогу порівнювати угоди шляхом зіставлення;

(e) вони вимагають надання споживачам належних рекомендацій та інформації під час встановлення інтелектуальних лічильників, зокрема, про весь їхній потенціал щодо управління зчитуванням показників і моніторингу споживання енергії.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кінцеві споживачі централізованого теплопостачання, централізованого охолодження та побутового гарячого водопостачання були забезпечені, за конкурентними цінами, лічильниками, які точно відображають їхнє фактичне споживання енергії.