Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/27/ЄС від 25 жовтня 2012 року про енергоефективність, внесення змін до директив 2009/125/ЄС і 2010/30/ЄС та про скасування директив 2004/8/ЄС і 2006/32/ЄС

2. Якщо опалення, охолодження чи побутова гаряча вода постачаються до будинку з центрального джерела, що обслуговує багато будівель, або з системи централізованого опалення чи охолодження, лічильник встановлюється на теплообміннику чи в місці постачання.

1. У багатоквартирних і багатоцільових будівлях із центральним джерелом опалення чи охолодження, або з постачанням від системи централізованого опалення чи охолодження, для обліку споживання опалення, охолодження чи побутової гарячої води кожною одиницею будівлі встановлюються індивідуальні лічильники, якщо це технічно можливо та результативно за витратами з точки зору пропорційності потенційній заощадженій енергії.

Якщо використання індивідуальних лічильників не є технічно можливим або результативним за витратами для вимірювання споживання тепла кожною одиницею будівлі, для вимірювання повинні використовуватися індивідуальні розподілювачі спожитого тепла, встановлені на кожному радіаторі, крім випадків, коли відповідна держава-член доведе, що встановлення таких приладів не буде результативним за витратами. У такому разі, можуть розглядатися альтернативні результативні за витратами методи вимірювання споживання тепла. Держава-член повинна чітко визначити та опублікувати загальні критерії, методики та/або процедури встановлення такої технічної нездійсненності та нерезультативності за витратами.

2. У нових багатоквартирних будівлях або житлових частинах багатоцільових будівель, які обладнані центральним джерелом нагрівання для побутового гарячого водопостачання чи в яких постачання здійснюється від системи централізованого опалення, для побутової гарячої води повинні бути передбачені індивідуальні лічильники, незважаючи на положення першого підпараграфа параграфа 1.

3. Якщо постачання до багатоквартирних або багатоцільових будівель здійснюється від системи централізованого опалення чи охолодження, або якщо постачання до таких будинків здійснюється переважно від власних спільних систем опалення чи охолодження, держави-члени забезпечують наявність прозорих і загальнодоступних національних правил щодо розподілення витрат на опалення, охолодження та споживання побутової гарячої води у таких будівлях, щоб забезпечити прозорість і точність обліку індивідуального споживання. У відповідних випадках, такі правила включають настанови щодо способу розподілення витрат на енергію, що використовується для такого:

(a) побутової гарячої води;

(b) тепла, яке виділяє будинкова установка, для опалення площ загального користування (якщо сходи та коридори обладнані радіаторами);

(c) опалення чи охолодження квартир.

1. Для цілей статей 9a і 9b лічильники та розподілювачі спожитого тепла, встановлені після 25 жовтня 2020 року, повинні мати пристрої для дистанційного зчитування показників. Умови щодо технічної здійсненності та результативності за витратами, визначені в статті 9b(1), продовжують застосовуватися.

2. Лічильники та розподілювачі спожитого тепла, які не мають можливості дистанційного зчитування показників, але вже були встановлені, повинні отримати таку можливість або бути заміненими пристроями з можливістю дистанційного зчитування до 1 січня 2027 року, окрім випадків, коли відповідна держава-член доведе, що це не буде результативним за витратами.

1. Якщо кінцеві споживачі не мають інтелектуальних лічильників, як зазначено в директивах 2009/72/ЄС і 2009/73/ЄС, держави-члени до 31 грудня 2014 року повинні забезпечити надійність, точність і ґрунтування на фактичному споживанні згідно з пунктом 1.1 додатка VII інформації для виставлення рахунків за газ та електроенергію, коли це є технічно можливим і економічно виправданим.

Це зобов’язання може виконуватися за допомогою системи регулярного самостійного зняття показників лічильників кінцевими споживачами, за якої вони повідомляють показники своїх лічильників постачальникові енергії. Тільки якщо кінцевий споживач не надав показників лічильника за відповідний розрахунковий період, рахунки виставляються на основі розрахункового споживання або фіксованого тарифу.

2. Лічильники, встановлені відповідно до директив 2009/72/ЄС і 2009/73/ЄС, забезпечують надання точної інформації для виставлення рахунків на основі фактичного споживання. Держави-члени забезпечують надання кінцевим споживачам можливості легкого доступу до додаткової інформації щодо споживання за попередні періоди, яка дає їм змогу проводити детальну самостійну перевірку.

Додаткова інформація щодо споживання за попередні періоди включає таке:

(a) сукупні дані щонайменше за три попередні роки або за період з початку дії договору на постачання, якщо він коротший. Такі дані повинні відповідати періодам, за які регулярно подавалася інформація для виставлення рахунків; та

(b) детальні дані за часом споживання за будь-який день, тиждень, місяць і рік. Такі дані надаються кінцевому споживачеві через Інтернет або інтерфейс лічильника щонайменше за попередні 24 місяці або за період з початку дії договору на постачання, якщо він коротший.

3. Незалежно від того, чи встановлені інтелектуальні лічильники, держави-члени:

(a) повинні вимагати, щоб, на вимогу кінцевого споживача, інформація для виставлення рахунків за енергію та про споживання за попередні періоди була надана тією мірою, якою вона наявна, надавачу енергетичних послуг, визначеному кінцевим споживачем;

(b) повинні забезпечувати, щоб у кінцевих споживачів була можливість електронного надання інформації для виставлення рахунків і отримання самих рахунків, а також отримання, на вимогу, чіткого та зрозумілого пояснення того, як був сформований їхній рахунок, особливо, якщо рахунки формуються не на основі фактичного споживання;

(c) повинні забезпечувати надання разом із рахунком належної інформації, що дає змогу кінцевим споживачам вести повний облік поточних витрат на енергію згідно з додатком VII;

(d) можуть установити, що, на вимогу кінцевого споживача, інформація, яку містять такі рахунки, не вважається вимогою оплати. У таких випадках держави-члени забезпечують, щоб постачальники джерел енергії пропонували гнучкі механізми для фактичної плати;

(e) повинні вимагати, щоб інформація та оцінювання витрат на енергію надавалися споживачам на вимогу своєчасно та у легко зрозумілому форматі, щоб дати їм змогу порівнювати угоди шляхом зіставлення.

1. Якщо встановлені лічильники або розподілювачі спожитого тепла, держави-члени забезпечують, щоб інформація для виставлення рахунків та про споживання була надійною, точною та ґрунтувалася на фактичному споживанні чи показниках розподілювача спожитого тепла відповідно до пунктів 1 і 2 додатка VIIa для всіх кінцевих користувачів, а саме фізичних або юридичних осіб, які закуповують опалення, охолодження чи побутову гарячу воду для власного кінцевого використання, або фізичних чи юридичних осіб, які займають окрему будівлю чи приміщення у багатоквартирній або багатоцільовій будівлі, до якої опалення, охолодження чи побутова гаряча вода постачаються з центрального джерела, та які не мають прямого чи індивідуального договору з постачальником енергії.

Це зобов’язання може виконуватися за допомогою системи регулярного самостійного зняття показників лічильників кінцевим споживачем або кінцевим користувачем, через яку він повідомляє показники своїх лічильників, якщо держави-члени передбачать таке, крім випадків обліку споживання на нижчих ступенях розподілу за допомогою розподілювачів спожитого тепла на підставі статті 9b. Лише у разі, якщо кінцевий споживач або кінцевий користувач не надав показників лічильника за відповідний розрахунковий період, рахунки виставляються на основі розрахункового споживання або фіксованого тарифу.

2. Держави-члени повинні:

(a) вимагати, щоб, у разі наявності інформації для виставлення рахунків за енергію та про споживання за попередні періоди або показників розподілювача спожитого тепла кінцевих користувачів, така інформація, на вимогу кінцевого користувача, надавалася надавачу енергетичних послуг, визначеному кінцевим користувачем;

(b) забезпечувати кінцевим споживачам можливість електронного надання інформації для виставлення рахунків і самих рахунків;

(c) забезпечувати, щоб усім кінцевим користувачам разом із рахунками надавалася чітка та зрозуміла інформація відповідно до пункту 3 додатка VIIa; та

(d) сприяти кібербезпеці та забезпечувати приватність і захист даних кінцевих користувачів відповідно до застосовного права Союзу.

Держави-члени можуть передбачити, що, на вимогу кінцевого споживача, надання інформації для виставлення рахунків не вважається вимогою оплати. У таких випадках держави-члени забезпечують, щоб пропонувалися гнучкі механізми для фактичних платежів.

3. Держави-члени повинні вирішити, хто відповідає за надання інформації, зазначеної у параграфах 1 і 2, кінцевим користувачам у разі відсутності прямого чи окремого договору з постачальником енергії.

Держави-члени забезпечують безкоштовне отримання кінцевими споживачами всіх своїх рахунків та інформації для виставлення рахунків за спожиту енергію, а також належного та безкоштовного доступу до даних про своє споживання.

1. Держави-члени забезпечують безкоштовне отримання кінцевими користувачами всіх своїх рахунків та інформації для виставлення рахунків за спожиту енергію, а також належного та безкоштовного доступу до даних про своє споживання.

2. Незважаючи на положення параграфа 1 цієї статті, розподіл витрат на інформацію для виставлення рахунків за індивідуальне споживання опалення, охолодження та побутової гарячої води у багатоквартирних і багатоцільових будівлях згідно зі статтею 9b здійснюється на некомерційних засадах. Витрати, виниклі в результаті доручення цієї задачі третій стороні, такій як надавачу послуг або місцевому постачальнику енергії, що охоплюють вимірювання, розподіл та облік фактичного індивідуального споживання у таких будівлях, можуть бути перекладені на кінцевих користувачів тільки за умови, що такі витрати є обґрунтованими.

3. Щоб забезпечити обґрунтованість витрат на послуги з обліку на нижчих ступенях розподілу, як зазначено у параграфі 2, держави-члени можуть стимулювати конкуренцію в зазначеному секторі послуг шляхом вжиття належних заходів, таких як рекомендування або сприяння іншим чином використанню тендерів та/або інтероперабельних пристроїв і систем, що полегшують зміну надавачів послуг.

1. Держави-члени вживають відповідних заходів для заохочення ефективного використання енергії дрібними споживачами енергії, у тому числі побутовими споживачами, і для сприяння такому використанню. Такі заходи можуть бути частиною національної стратегії.

2. Для цілей параграфа 1, такі заходи включають один або декілька елементів, наведених у пункті (a) або (b):

(a) набір інструментів і політик для сприяння змінам у поведінці, що можуть включати:

(i) податкові стимули;

(ii) доступ до фінансування, грантів або субсидій;

(iii) надання інформації;

(iv) зразкові проекти;

(v) заходи на робочому місці;

(b) способи та засоби залучення споживачів та організацій споживачів під час можливого впровадження інтелектуальних лічильників шляхом висвітлення:

(i) результативних за витратами і легких у реалізації змін у використанні енергії;

(ii) інформації про заходи підвищення енергоефективності.

Держави-члени встановлюють правила щодо санкцій, застосовних у разі недотримання національних положень, ухвалених на підставі статей 7-11 і статті 18(3), і вживають необхідних заходів для забезпечення їх виконання. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними. Держави-члени повинні нотифікувати Комісію про такі положення до 5 червня 2014 року, а також без зволікання нотифікувати Комісію про будь-які подальші зміни, які впливають на них.

1. До 31 грудня 2015 року держави-члени здійснюють комплексне оцінювання потенціалу до застосування високоефективної когенерації та ефективного централізованого опалення та охолодження, що містить інформацію, визначену в додатку VIII, і надсилають його Комісії. Якщо держави-члени вже здійснили рівнозначне оцінювання, вони повинні надіслати його Комісії.

Комплексне оцінювання повинне повністю враховувати аналіз національних потенціалів до високоефективної когенерації, здійснений на підставі Директиви 2004/8/ЄС.

На запит Комісії, кожні п’ять років таке оцінювання оновлюють і надсилають Комісії. Комісія робить такий запит щонайменше за рік до дати подання оцінювання.

2. Держави-члени ухвалюють політики, що заохочують належне врахування на місцевому та регіональному рівнях потенціалу використання ефективних систем опалення та охолодження, зокрема тих, що використовують високоефективну когенерацію. Повинен враховуватися потенціал для розвитку місцевих і регіональних ринків теплопостачання.

3. Для цілей оцінювання, зазначеного у параграфі 1, держави-члени проводять аналіз витрат і вигід із охопленням своїх територій на основі кліматичних умов, економічної доцільності та технічної придатності згідно з частиною 1 додатка IX. Аналіз витрат і вигід повинен сприяти виявленню тих рішень для задоволення потреб в опаленні та охолодженні, що є найбільш результативними за витратами та використанням ресурсів. Аналіз витрат і вигід може бути частиною оцінювання впливу на довкілля згідно з Директивою Європейського Парламенту і Ради 2001/42/ЄС від 27 червня 2001 року про оцінювання впливу на довкілля деяких планів і програм (- 6).

4. Якщо оцінювання, зазначене в параграфі 1, і аналіз, зазначений у параграфі 3, виявили потенціал для застосування високоефективної когенерації та/або ефективного централізованого опалення та охолодження, вигода від якого перевищує витрати, держави-члени повинні вжити належних заходів для розвитку інфраструктури ефективного централізованого опалення та охолодження та/або для забезпечення розвитку високоефективної когенерації та використання опалення та охолодження від скидного тепла та з відновлюваних джерел енергії згідно з параграфами 1, 5 і 7.

Якщо оцінювання, зазначене в параграфі 1, і аналіз, зазначений у параграфі 3, не виявили потенціал, вигода від якого перевищує витрати, у тому числі адміністративні витрати на проведення аналізу витрат і вигід, зазначеного у параграфі 5, відповідна держава-член може звільнити установки від виконання вимог, встановлених у згаданому параграфі.

5. Держави-члени повинні забезпечувати проведення аналізу витрат і вигід відповідно до частини 2 додатка IX, якщо після 5 червня 2014 року:

(a) планується нова установка з вироблення теплоелектричної енергії із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт - щоб оцінити витрати та вигоди забезпечення експлуатації цієї установки як високоефективної когенераційної установки;

(b) здійснюється істотний оновлювальний ремонт наявної установки з вироблення теплоелектричної енергії із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт - щоб оцінити витрати та вигоди перетворення її на високоефективну когенераційну установку;

(c) планується або здійснюється істотний оновлювальний ремонт промислової установки із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт, що виробляє скидне тепло з корисним рівнем температури - щоб оцінити витрати та вигоди використання скидного тепла для задоволення економічно виправданого попиту, у тому числі шляхом когенерації, і підключення такої установки до мережі централізованого опалення та охолодження;

(d) планується нова мережа централізованого опалення та охолодження, або в наявній мережі централізованого опалення та охолодження планується нова установка для виробництва енергії із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт, або здійснюється істотний оновлювальний ремонт такої наявної установки - щоб оцінити витрати та вигоди використання скидного тепла сусідніх промислових установок.

Пристосування обладнання для уловлювання діоксиду вуглецю, що виділяється спалювальною установкою, задля його підземного зберігання, як це передбачено Директивою 2009/31/ЄС, не вважається оновлювальним ремонтом для цілей пунктів (b), (c) і (d) цього параграфа.

Держави-члени можуть вимагати, щоб аналіз витрат і вигід, зазначений у пунктах (c) і (d), здійснювався у співпраці з компаніями, відповідальними за експлуатацію мереж централізованого опалення та охолодження.

6. Держави-члени можуть звільняти від вимог параграфа 5:

(a) пікові та резервні установки для виробництва електроенергії, які за планом повинні експлуатуватися менше 1500 годин експлуатації на рік як ковзне середнє за період у п’ять років, на основі запровадженої державами-членами процедури верифікації, яка забезпечує виконання цього критерію звільнення від вимог;

(b) атомні енергетичні установки;

(c) установки, які необхідно розташовувати поблизу місць підземного зберігання, затверджених на підставі Директиви 2009/31/ЄС.

Держави-члени можуть також встановлювати порогові значення, виражені в обсягах наявного корисного скидного тепла, у попиті на тепло, або у відстані між промисловими установками та мережами централізованого опалення, для звільнення окремих установок від вимог положень пунктів (c) і (d) параграфа 5.

Держави-члени повинні повідомити Комісію про звільнення, затверджені на підставі до цього параграфа, до 31 грудня 2013 року, і про будь-які подальші зміни до них, внесені після того.

7. Держави-члени ухвалюють критерії санкціонування, зазначені у статті 7 Директиви 2009/72/ЄС, або рівнозначні критерії дозволу для:

(a) врахування результатів комплексного оцінювання, зазначеного в параграфі 1;

(b) забезпечення виконання вимог параграфа 5; та

(c) врахування результатів аналізу витрат і вигід, зазначеного у параграфі 5.

8. Держави-члени можуть звільняти окремі установки від вимоги відповідати критеріям санкціонування та дозволу, зазначеним у параграфі 7, задля реалізації тих варіантів, вигоди від яких перевищують витрати, якщо на це є вагомі причини правового, майнового або фінансового характеру. У таких випадках відповідна держава-член подає Комісії обґрунтоване повідомлення про своє рішення протягом трьох місяців із дати його ухвалення.

9. Параграфи 5, 6, 7 і 8 цієї статті застосовують до установок, на які поширюється дія Директиви 2010/75/ЄС, без обмеження вимог зазначеної Директиви.

10. На основі гармонізованих еталонних значень ККД, зазначених у пункті (f) додатка II, держави-члени повинні забезпечити можливість гарантувати походження електроенергії, виробленої методом високоефективної когенерації, згідно з об’єктивними, прозорими та недискримінаційними критеріями, встановленими кожною державою-членом. Вони забезпечують, щоб така гарантія походження відповідала вимогам і містила, принаймні, інформацію, визначену в додатку X. Держави-члени взаємно визнають свої гарантії походження, виключно як підтвердження інформації, зазначеної у цьому параграфі. Будь-яка відмова визнати гарантію походження як таке підтвердження, зокрема з причин, пов’язаних із запобіганням шахрайству, повинна ґрунтуватися на об’єктивних, прозорих і недискримінаційних критеріях. Держави-члени повідомляють Комісію про таку відмову та її обґрунтування. У разі відмови визнати гарантію походження, Комісія може ухвалити рішення щодо примусового визнання стороною, яка відмовилась її визнати, зокрема на підставі об’єктивних, прозорих і недискримінаційних критеріїв, на яких ґрунтується таке визнання.

Комісія за допомогою делегованих актів відповідно до статті 23 цієї Директиви повинна мати повноваження переглядати гармонізовані еталонні значення ККД, встановлені в Імплементаційному рішенні Комісії 2011/877/ЄС (- 7), на основі Директиви 2004/8/ЄС до 31 грудня 2014 року.

11. Держави-члени забезпечують, щоб будь-яка доступна підтримка когенерації надавалася з урахуванням обсягів електроенергії, виробленої методом високоефективної когенерації, та ефективного використання скидного тепла для забезпечення заощадження первинної енергії. Державна підтримка когенерації, централізованого виробництва тепла та мереж теплопостачання підпадає під правила надання державної допомоги, якщо вони застосовні.

1. Держави-члени забезпечують, щоб національні органи регулювання енергетики належним чином враховували енергоефективність під час виконання регуляторних завдань, визначених у директивах 2009/72/ЄС і 2009/73/ЄС, щодо їхніх рішень про експлуатацію інфраструктури газового сектора та електроенергетики.

Зокрема, держави-члени забезпечують, щоб національні органи регулювання енергетики шляхом розроблення мережевих тарифів і норм у рамках Директиви 2009/72/ЄС і з урахуванням витрат і вигід від кожного заходу надавали операторам мереж стимули для надання системних послуг користувачам мережі, що дасть їм змогу реалізовувати заходи з підвищення енергоефективності у контексті продовження розгортання розумних енергосистем.

Такі системні послуги можуть визначатися оператором системи й не повинні негативно впливати на безпеку системи.

Щодо електроенергії, держави-члени забезпечують, щоб регулювання мережі та мережеві тарифи відповідали критеріям, передбаченим додатком XI, з урахуванням настанов і кодексів, розроблених відповідно до Регламенту (ЄС) № 714/2009.

2. До 30 червня 2015 року держави-члени повинні забезпечити, щоб:

(a) було здійснено оцінювання потенціалів енергоефективності їхньої інфраструктури газового сектора та електроенергетики, зокрема, щодо передачі, розподілу, управління навантаженням та інтероперабельності, а також підключення до установок для вироблення енергії, у тому числі можливостей доступу для мікровиробників енергії;

(b) було визначено конкретні заходи та інвестиції для впровадження результативного за витратами підвищення енергоефективності у мережевій інфраструктурі, з графіком їхньої реалізації.

2a. До 31 грудня 2020 року Комісія після консультацій із відповідними стейкхолдерами повинна підготувати спільну методологію задля заохочення операторів мереж до скорочення втрат, впровадження програми інвестування у результативну за витратами та енергоефективну інфраструктуру і належного врахування енергоефективності та гнучкості енергосистеми.

3. Держави-члени можуть дозволяти використання компонентів схем і тарифних структур із соціальною метою для передачі та розподілу енергії в мережі за умови, що будь-які негативні впливи на систему передачі та розподілу зведені до необхідного мінімуму та є сумірними соціальній меті.

4. Держави-члени забезпечують вилучення з тарифів на передачу та розподіл тих стимулів, які шкодять загальній ефективності (зокрема енергоефективності) виробництва, передачі, розподілу та постачання електроенергії, або тих, які можуть перешкоджати участі в регулюванні попиту на балансуючих ринках та у закупівлі допоміжних послуг. Держави-члени забезпечують заохочення операторів мереж до підвищення ефективності у проектуванні та експлуатації інфраструктури, а також, у рамках Директиви 2009/72/ЄС, щоб тарифи давали змогу постачальникам покращувати участь споживачів у забезпеченні ефективності системи, включно з регулюванням попиту, залежно від національних обставин.

Оператори систем передачі та розподілу повинні виконувати вимоги, визначені в додатку XII.

Держави-члени можуть, зокрема, полегшувати підключення до енергосистеми для електроенергії, виробленої на малих і мікро-когенераційних установках шляхом високоефективної когенерації. У відповідних випадках, держави-члени вживають заходів для заохочення операторів мереж до впровадження простого процесу повідомлення за принципом "установити та повідомити" для встановлення мікро-когенераційних установок, задля спрощення та скорочення дозвільних процедур для громадян і монтажних організацій.

6. З урахуванням вимог щодо підтримання надійності та безпеки енергосистеми, держави-члени вживають належних заходів для забезпечення того, щоб, коли це є технічно та економічно здійсненним для конкретного режиму експлуатації високоефективної когенераційної установки, оператори високоефективної когенерації могли надавати послуги з балансування та інші експлуатаційні послуги на рівні операторів систем передачі чи розподілу. Оператори систем передачі та розподілу забезпечують, щоб такі послуги надавалися в рамках прозорого та недискримінаційного торгового процесу надання послуг, відкритого для ретельного вивчення.

У відповідних випадках, держави-члени можуть вимагати від операторів систем передачі та розподілу заохочувати розташування високоефективної когенерації поблизу районів попиту, зменшуючи плату за підключення та користування системами.

7. Держави-члени можуть дозволяти виробникам електроенергії шляхом високоефективної когенерації, що бажають підключитися до енергосистеми, оголошувати тендер на виконання робіт із підключення.

8. Держави-члени забезпечують, щоб національні органи регулювання енергетики заохочували ресурси на стороні споживачів, зокрема щодо регулювання попиту, брати участь у роботі оптових і роздрібних ринків поряд із постачальниками.

З урахуванням технічних обмежень, притаманних для управління мережами, держави-члени забезпечують, щоб оператори систем передачі та розподілу, виконуючи вимоги щодо послуг з балансування та допоміжних послуг, ставилися до надавачів послуг із регулювання попиту, у тому числі агрегаторів, без дискримінації, враховуючи тільки їхні технічні спроможності.

З урахуванням технічних обмежень, притаманних для управління мережами, держави-члени сприяють доступу до ринків послуг із балансування, резерву та інших системних послуг та участі в їхній діяльності з регулювання попиту, між іншим, вимагаючи від національних органів регулювання енергетики або, якщо їхні національні регуляторні системи вимагають цього, від операторів систем передачі та розподілу, у тісній співпраці з надавачами та споживачами послуг із управління попитом, визначити технічні умови участі у цих ринках на основі технічних вимог цих ринків та спроможностей з управління попитом. Такі специфікації включають участь агрегаторів.

9. Подаючи звіти згідно з Директивою 2010/75/ЄС і без обмеження статті 9(2) згаданої Директиви, держави-члени розглядають питання щодо включення інформації про рівні енергоефективності установок, що спалюють паливо, із загальним номінальним споживанням теплової енергії 50 МВт і більше, з огляду на відповідні найкращі доступні техніки, розроблені відповідно до Директиви 2010/75/ЄС і Директиви Європейського Парламенту і Ради 2008/1/ЄС від 15 січня 2008 року про комплексне запобігання забрудненню та контроль над ним (- 8).

Держави-члени можуть заохочувати операторів установок, зазначених у першому підпараграфі, до підвищення їхніх середньорічних чистих експлуатаційних показників.

1. Якщо держава-член вважає, що національний рівень технічної компетентності, об’єктивності та надійності є недостатнім, вона повинна забезпечити до 31 грудня 2014 року наявність схем сертифікації та/або акредитації та/або рівнозначних схем кваліфікації, у тому числі, за необхідності, належних навчальних програм для надавачів енергетичних послуг, енергетичних аудиторів, енергетичних менеджерів і монтажників будівельних елементів, пов’язаних з енергоспоживанням, як визначено у статті 2(9) Директиви 2010/31/ЄС.

2. Держави-члени забезпечують, щоб схеми, зазначені у параграфі 1, були прозорими для споживачів, надійними, і сприяли досягненню національних цілей щодо енергоефективності.

3. Держави-члени оприлюднюють схеми сертифікації та/або акредитації, або рівнозначні схеми кваліфікації, зазначені у параграфі 1, і співпрацюють між собою та з Комісією для порівняння та визнання таких схем.

Держави-члени вживають належних заходів для доведення до відома споживачів наявності схем кваліфікації та/або сертифікації згідно зі статтею 18(1).

1. Держави-члени забезпечують, щоб інформація про наявні механізми підвищення енергоефективності та фінансові і правові рамки була прозорою та широко розповсюджувалася серед усіх відповідних учасників ринку, таких як споживачі, будівельники, архітектори, інженери, екологічні й енергетичні аудитори, а також монтажники будівельних елементів, як визначено в Директиві 2010/31/ЄС.

Держави-члени заохочують надання банкам та іншим фінансовим установам інформації про можливість участі у фінансуванні заходів із підвищення енергоефективності, у тому числі шляхом створення публічно-приватних партнерств.

2. Держави-члени створюють належні умови, щоб оператори ринку надавали споживачам енергії достатню та цільову інформацію та поради щодо енергоефективності.

3. Комісія переглядає вплив своїх заходів з підтримки розроблення платформ із залученням, між іншим, європейських органів соціального діалогу, для просування навчальних програмам з енергоефективності, та, якщо доречно, пропонує подальші заходи. Комісія заохочує європейських соціальних партнерів до дискусій щодо енергоефективності.

4. Держави-члени за участі стейкхолдерів, у тому числі місцевих і регіональних органів, сприяють відповідним ініціативам з інформування, підвищення рівня обізнаності та навчання задля інформування громадян про вигоди та практичні аспекти вжиття заходів для підвищення енергоефективності.

5. Комісія заохочує обмін і широке розповсюдження інформації про кращі практики у сфері енергоефективності в державах-членах.

1. Держави-члени сприяють розвитку ринку енергетичних послуг і доступу МСП до цього ринку шляхом:

(a) розповсюдження чіткої та легкодоступної інформації про:

(i) наявні договори на надання енергетичних послуг та положення, які повинні бути включені у такі договори, щоб гарантувати заощадження енергії та дотримання прав кінцевих споживачів;

(ii) фінансові інструменти, стимули, гранти та кредити на підтримку проектів надання послуг з підвищення енергоефективності;

(b) заохочення розвитку знаків якості, між іншим, професійними об’єднаннями;

(c) оприлюднення та регулярного оновлення переліку наявних кваліфікованих та/або сертифікованих надавачів енергетичних послуг, а також інформації про їхню кваліфікацію та/або сертифікацію згідно зі статтею 16, або надання інтерфейсу, де надавачі енергетичних послуг можуть розміщувати інформацію;

(d) підтримки публічного сектора у прийнятті пропозицій енергетичних послуг, зокрема щодо оновлення будівель, шляхом:

(i) надання типових договорів на підвищення енергоефективності, що включають принаймні пункти, перелічені в додатку XIII;

(ii) надання інформації про найкращі практики щодо договорів на підвищення енергоефективності, включно із, за наявності, аналізом витрат і вигід із використанням підходу на основі життєвого циклу.

2. Держави-члени підтримують належне функціонування ринку енергетичних послуг, залежно від випадку, шляхом:

(a) визначення контактного пункту (пунктів), в якому кінцеві споживачі можуть отримати інформацію, зазначену в параграфі 1, та опублікування його даних;

(b) вжиття, за необхідності, заходів для усунення регуляторних і нерегуляторних бар’єрів, що перешкоджають впровадженню договорів на підвищення енергоефективності та інших моделей надання послуг із підвищення енергоефективності задля визначення та/ або реалізації заходів із заощадження енергії;

(c) розгляду можливості запровадження або залучення незалежного механізму, такого як омбудсмен, для забезпечення ефективного розгляду скарг і позасудового врегулювання спорів, що виникають на підставі договорів на надання енергетичних послуг;

(d) забезпечення можливостей для участі незалежних ринкових посередників у стимулюванні розвитку ринку на сторонах попиту та пропозиції.

3. Держави-члени забезпечують, щоб дистрибутори енергії, оператори системи розподілу та енергозбутові компанії утримувалися від будь-якої діяльності, що може перешкоджати попиту на енергетичні послуги та їх наданню, або іншим заходам із підвищення енергоефективності, або заважати розвиткові ринків таких послуг або заходів, у тому числі шляхом закриття ринку для конкурентів або зловживання домінантним становищем.

1. Держави-члени оцінюють і, за необхідності, вживають належних заходів для усунення регуляторних та нерегуляторних бар’єрів для енергоефективності, без обмеження основних принципів майнового та орендного права держав-членів, зокрема стосовно:

(a) розподілу стимулів між власником і орендарем будівлі або між власниками, щоб запобігати стримуванню цих сторін від інвестицій у підвищення енергоефективності, які вони зробили б в іншому разі, через те, що вони індивідуально не отримують усю вигоду, або через відсутність правил щодо розподілу витрат і вигід між ними, у тому числі національних правил та інструментів, які регулюють процеси вироблення й ухвалення рішень для об’єктів нерухомості з багатьма власниками;

(b) правових та регуляторних норм, адміністративних практик, що стосуються публічних закупівель і формування річного бюджету та обліку, задля забезпечення, щоб окремі публічні органи не утримувалися від інвестицій у підвищення енергоефективності та мінімізацію очікуваних витрат протягом життєвого циклу, а також від використання договорів на підвищення енергоефективності та інших механізмів фінансування третіми сторонами на довготерміновій договірній основі.

Такі заходи для усунення бар’єрів можуть включати надання стимулів, скасування або внесення змін до правових або регуляторних положень, або ухвалення настанов і тлумачних повідомлень, або спрощення адміністративних процедур. Такі заходи можуть бути поєднані із наданням освіти, навчання, спеціальної інформації та технічної допомоги у сфері енергоефективності.

2. Про результати оцінювання бар’єрів і заходи, зазначені у параграфі 1, повідомляють Комісію у першому Національному план дій з енергоефективності, зазначеному в статті 24(2). Комісія заохочує обмін найкращими національними практиками з цього питання.

1. Без обмеження положень статей 107 і 108 Договору про функціонування Європейського Союзу, держави-члени сприяють створенню інструментів фінансування або використанню вже наявних для заходів з підвищення енергоефективності задля максимізації вигід від декількох потоків фінансування.

2. У відповідних випадках, Комісія безпосередньо або через європейські фінансові установи надає допомогу державам-членам у створенні інструментів фінансування та схем технічної підтримки задля підвищення енергоефективності у різних секторах.

3. Комісія сприяє обміну найкращими практиками між компетентними національними або регіональними органами та установами, наприклад шляхом щорічних зустрічей регуляторних органів, публічними базами даних з інформацією про впровадження заходів державами-членами, а також шляхом порівняння країн.

3a. Для залучення приватного фінансування у заходи з підвищення енергоефективності та енергомодернізації відповідно до Директиви 2010/31/ЄС, Комісія підтримує діалог як з публічними, так і з приватними фінансовими установами, щоб визначати можливі дії, яких вона може вживати.

3b. Дії, зазначені у параграфі 3a, включають таке:

(a) залучення капітальних інвестицій в енергоефективність шляхом врахування ширшого впливу заощадження енергії для управління фінансовими ризиками;

(b) забезпечення кращих енергетичних і фінансових показників шляхом:

(i) подальшого вивчення, як інвестиції в енергоефективність підвищують цінність базисних активів;

(ii) підтвердних досліджень для оцінювання монетизації неенергетичних вигід від інвестицій в енергоефективність.

3c. Для цілей залучення приватного фінансування в заходи з підвищення енергоефективності та енергомодернізації, держави-члени повинні при імплементації цієї Директиви:

(a) шукати способи кращого використання енергетичних аудитів на підставі статті 8 для впливу на вироблення й ухвалення рішень;

(b) оптимально використати можливості та засоби, пропоновані в рамках ініціативи розумного фінансування для розумних будівель.

3d. До 1 січня 2020 року Комісія повинна надати державам-членам настанови щодо того, як розблокувати приватне інвестування.

4. Держави-члени можуть створити національний фонд енергоефективності. Метою такого фонду повинна бути підтримка національних ініціатив у сфері енергоефективності.

5. Держави-члени можуть дозволити виконання зобов’язань, визначених у статті 5(1), шляхом здійснення щорічних внесків до національного фонду енергоефективності, що дорівнюють обсягу інвестицій, необхідних для виконання таких зобов’язань.

6. Держави-члени можуть передбачити, щоб зобов’язані сторони могли виконувати свої зобов’язання, визначені у статті 7(1), шляхом здійснення щорічних внесків до національного фонду енергоефективності, що дорівнюють обсягу інвестицій, необхідних для виконання таких зобов’язань.

7. Держави-члени можуть використовувати свої доходи від щорічних квот на викиди згідно з Рішенням № 406/2009/ЄС на розвиток інноваційних механізмів фінансування задля практичної реалізації поставленої у статті 5 мети з поліпшення енергетичних характеристик будівель.

Для цілей порівняння заощадженої енергії та перетворення її значень у порівнянні одиниці, застосовують коефіцієнти перетворення, визначені у додатку IV, крім випадків, коли виправданим є використання інших коефіцієнтів перетворення.

1. Комісія уповноважена ухвалювати згідно зі статтею 23 делеговані акти для перегляду гармонізованих еталонних значень ККД, зазначених у другому підпараграфі статті 14(10).

2. Комісія уповноважена ухвалювати згідно зі статтею 23 делеговані акти для внесення змін до цієї Директиви шляхом адаптації до технічного прогресу значень, методів розрахунку, типового коефіцієнту первинної енергії та вимог додатків I-V, VII-X, XII.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надають Комісії відповідно до умов, установлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені у статті 22, надано Комісії на п’ятирічний період, починаючи з 24 грудня 2018 року. Комісія складає звіт про виконання делегованих повноважень не пізніше, ніж за дев’ять місяців до закінчення п’ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжуються на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не ухвалять рішення проти такого подовження не пізніше, ніж за три місяці до закінчення кожного такого періоду.

3. Делеговані повноваження, зазначені у статті 22, можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані в такому рішенні. Рішення набуває чинності в день, наступний після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу, або в пізнішу дату, вказану в самому рішенні. Воно не впливає на чинність будь-яких делегованих актів, які вже набули чинності.

3a. Перед ухваленням делегованого акта Комісія проводить консультації з експертами, призначеними кожною державою-членом відповідно до принципів, установлених у Міжінституційній угоді від 13 квітня 2016 року про краще законотворення (- 9).

4. Як тільки Комісія ухвалює делегований акт, вона надає його одночасно Європейському Парламенту і Раді.

5. Делегований акт, ухвалений відповідно до статті 22, набуває чинності, лише якщо з боку Європейського Парламенту чи Ради впродовж двох місяців з дати повідомлення Європейського Парламенту й Ради про цей акт, не було висловлено жодних заперечень, або якщо ще до закінчення цього періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісії, що вони не заперечуватимуть. Такий період подовжують на два місяці за ініціативою Європейського Парламенту або Ради.

1. Щорічно, починаючи з 2013 року, до 30 квітня держави-члени звітують про прогрес у досягненні національних цільових показників енергоефективності згідно з частиною 1 додатка XIV. Звіт може складати частину національних програм реформ, зазначених у Рекомендації Ради 2010/410/ЄС від 13 липня 2010 року про стратегічні настанови з економічної політики держав-членів і Союзу (- 10).

3. Комісія оцінює щорічні звіти і національні плани дій з енергоефективності та визначає ступінь прогресу держав-членів у досягненні національних цільових показників енергоефективності, що вимагаються згідно зі статтею 3(1) та у світлі імплементації цієї Директиви. Комісія надсилає своє оцінювання Європейському Парламенту і Раді. На основі оцінювання звітів і національних планів дій з енергоефективності, Комісія може надавати державам-членам рекомендації.

4. Комісія здійснює моніторинг впливу імплементації цієї Директиви на директиви 2003/87/ЄС, 2009/28/ЄС і 2010/31/ЄС та на Рішення № 406/2009/ЄС, а також на сектори промисловості, зокрема на ті, що піддаються значному ризику витікання вуглецю, як визначено у Рішенні 2010/2/ЄС.

4a. У контексті звіту про стан Енергетичного Союзу Комісія повинна відзвітувати про функціонування ринку вуглецю відповідно до статті 35(1) і пункту (c) статті 35(2) Регламенту (ЄС) 2018/1999 з урахуванням наслідків імплементації цієї Директиви.

5. Комісія здійснює перегляд щодо подальшої необхідності у звільненнях, визначених у статті 14(6), вперше під час оцінювання першого національного плану дій з енергоефективності та кожні три роки після того. Якщо такий перегляд виявив, що будь-які критерії для цих звільнень більше не можуть бути виправданими з урахуванням наявності теплового навантаження та реальних умов експлуатації установок, які підпадають під звільнення, Комісія пропонує належні заходи.

6. Держави-члени подають Комісії щороку до 30 квітня статистичні дані про національний обсяг виробництва електроенергії та тепла від високо- і низькоефективної когенерації, згідно з методологією, наведеною в додатку I, відносно загального обсягу виробництва електроенергії та тепла. Вони повинні також подавати річні статистичні дані про потужності когенераційного виробництва тепла та електроенергії, про паливо для когенерації, та про виробництво та потужності централізованого опалення та охолодження відносно загального обсягу та потужностей виробництва тепла та електроенергії. Держави-члени подають статистичні дані про заощадження первинної енергії, досягнуте шляхом когенерації, згідно з методологією, наведеною в додатку II.

7. До 30 червня 2014 року Комісія повинна подати Європейському Парламенту і Раді оцінювання, зазначене в статті 3(2), разом із, за необхідності, пропозиціями щодо подальших заходів.

8. Комісія повинна переглянути дієвість імплементації статті 6 до 5 грудня 2015 року з урахуванням вимог, встановлених у Директиві 2004/18/ЄС, і подати звіт до Європейського Парламенту і Ради. Якщо це доцільно, такий звіт супроводжується пропозиціями щодо подальших заходів.

9. До 30 червня 2016 року Комісія повинна подати Європейському Парламенту і Раді звіт про імплементацію статті 7. Якщо це доцільно, такий звіт супроводжується законодавчою пропозицією з однією або декількома такими цілями:

(a) змінити кінцевий строк, встановлений у статті 7(1);

(b) переглянути вимоги, встановлені у статті 7(1), (2) і (3);

(c) встановити додаткові спільні вимоги, зокрема стосовно питань, зазначених у статті 7(7).

10. До 30 червня 2018 року Комісія повинна оцінити прогрес, досягнутий державами-членами в усуненні регуляторних та нерегуляторних бар’єрів, зазначених у статті 19(1). Якщо це доцільно, після такого оцінювання надаються пропозиції щодо подальших заходів.

11. Комісія оприлюднює звіти, зазначені у параграфах 1 і 2.

12. До 31 грудня 2019 року Комісія повинна оцінити дієвість імплементації визначення малих і середніх підприємств для цілей статті 8(4) і подати звіт Європейському Парламенту і Раді. У найкоротший можливий строк після подання такого звіту Комісія, за необхідності, повинна ухвалити законодавчі пропозиції.

13. До 1 січня 2021 року Комісія повинна здійснити оцінювання потенціалу енергоефективності при перетворенні, трансформації, передачі, транспортуванні та зберіганні енергії та подати звіт Європейському Парламенту і Раді. За потреби, такий звіт повинен супроводжуватися законодавчими пропозиціями.

14. Комісія до 31 грудня 2021 року, якщо до того цього часу не будуть запропоновані зміни до положень щодо роздрібного ринку Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу, повинна здійснити оцінювання та подати Європейському Парламенту і Раді звіт щодо положень, що стосуються інформації про облік, інформації для виставлення рахунків та інформації для споживачів щодо природного газу, задля їх узгодження, якщо доцільно, з відповідними положеннями Директиви 2009/72/ЄС щодо електроенергії, щоб посилити захист споживачів і дати кінцевим споживачам можливість отримувати частішу, чіткішу й актуальнішу інформацію про споживання ними природного газу та регулювати використання ними енергії. У найкоротший можливий строк після подання такого звіту Комісія, за необхідності, повинна ухвалити законодавчі пропозиції.

15. До 28 лютого 2024 року й кожні наступні п’ять роки після цієї дати Комісія повинна оцінювати цю Директиву та подавати звіт Європейському Парламенту і Раді.

Таке оцінювання повинне включати:

(a) дослідження того, чи потрібно після 2030 року адаптувати вимоги й альтернативний підхід, встановлені в статті 5;

(b) оцінювання загальної дієвості цієї Директиви та потреби у подальшому коригуванні політики Союзу щодо енергоефективності відповідно до цілей Паризької угоди про зміну клімату 2015 року після 21-ї конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (- 11), а також у світлі економічного та інноваційного розвитку.

Якщо це доцільно, такий звіт супроводжується пропозиціями щодо подальших заходів.

Комісія повинна створити онлайн-платформу для сприяння практичній імплементації цієї Директиви на національному, регіональному та місцевому рівнях. Така платформа повинна підтримувати обмін досвідом про практики, бенчмаркінг, діяльність із створення мереж, а також інноваційні практики.

1. Комісії повинен надавати підтримку комітет. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 4 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

1. Директиву 2006/32/ЄС скасовано з 5 червня 2014 року, окрім її статті 4(1)-(4) і додатків I, III і IV до неї, без обмеження зобов’язань держав-членів щодо строків транспозиції зазначеної Директиви до національного права. Статті 4(1)-(4) Директиви 2006/32/ЄС і додатки I, III і IV до неї скасовано з 1 січня 2017 року.

Директиву 2004/8/ЄС скасовано з 5 червня 2014 року, без обмеження зобов’язань держав-членів щодо строків транспозиції зазначеної Директиви до національного права.

Покликання на директиви 2006/32/ЄС і 2004/8/ЄС необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву і читати згідно з кореляційною таблицею, визначеною в додатку XV.

2. Статтю 9(1) і (2) Директиви 2010/30/ЄС вилучено з 5 червня 2014 року.

3. До Директиви 2009/125/ЄС внесено такі зміни:

(1) доповнити преамбулу пунктом такого змісту:

"(35a) Директива Європейського Парламенту і Ради 2010/31/ЄС від 19 травня 2010 року про енергетичні характеристики будівель (*- 1) вимагає від держав-членів встановлення вимог до енергетичних характеристик будівельних елементів, які входять до каркасу будівлі, і системних вимог загалом до енергетичних характеристик, належного монтажу, а також належного визначення розмірів, налагодження і контролю інженерних систем будівель, що їх встановлюють в уже наявних будівлях. Цілям цієї Директиви не суперечить те, що такі вимоги можуть за деяких обставин обмежувати монтаж пов’язаних з енергоспоживанням продуктів, які відповідають вимогам цієї Директиви та її імплементаційних інструментів, за умови, що такі вимоги не є невиправданим ринковим бар’єром.

(2) у кінці статті 6(1) додати таке речення:

"Це не обмежує вимог до енергетичних характеристик і вимог до системи, встановлених державами-членами відповідно до статті 4(1) і статті 8 Директиви 2010/31/ЄС.".

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 5 червня 2014 року.

Незважаючи на положення першого підпараграфа, держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог статті 4, першого підпараграфа статті 5(1), статті 5(5), статті 5(6), останнього підпараграфа статті 7(9), статті 14(6), статті 19(2), статті 24(1), статті 24(2) і пункту (4) додатка V до дат, визначених у них.