Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/27/ЄС від 25 жовтня 2012 року про енергоефективність, внесення змін до директив 2009/125/ЄС і 2010/30/ЄС та про скасування директив 2004/8/ЄС і 2006/32/ЄС

Вони негайно надсилають Комісії текст таких положень.

Якщо держави-члени ухвалюють такі положення, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання має бути зроблено.

2. Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного права, ухвалених ними у сфері регулювання цієї Директиви.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Значення, які використовують для розрахунків електроенергії від когенерації, визначають на основі очікуваної чи реальної роботи установки за нормальних умов експлуатації. Для мікро-когенераційних установок розрахунки можуть базуватися на значеннях, вказаних у свідоцтві.

(a) Обсяг виробництва електроенергії від когенерації вважається рівним загальному річному обсягу виробництва електроенергії установкою, виміряному на виході основних генераторів;

(i) у когенераційних установках типів (b), (d), (e), (f), (g) і (h), зазначених у частині II, з річним загальним ККД, встановленим державами-членами на рівні принаймні 75 %, та

(ii) у когенераційних установках типів (a) і (c), зазначених у частині II, з річним загальним ККД, встановленим державами-членами на рівні принаймні 80 %.

(b) У когенераційних установках з річним загальним ККД нижчим за значення, вказане в пункті (i) пункту (a) (когенераційні установки типів (b), (d), (e), (f), (g) і (h), зазначені у частині II) або з річним загальним ККД нижчим за значення, вказане в пункті (ii) пункту (a) (когенераційні установки типів (a) і (c), зазначені у частині II) когенерацію розраховують за такою формулою:

де:

ECHP - обсяг електроенергії від когенерації;

C - співвідношення електричної та теплової енергії;

HCHP - обсяг корисного тепла від когенерації (розрахований для таких цілей як загальне виробництво тепла мінус будь-яке тепло, вироблене окремими котлами або відбиранням пари з генератора пари перед турбіною).

Розрахунок обсягу електроенергії від когенерації повинен базуватися на фактичному співвідношенні електричної та теплової енергії. Якщо фактичне співвідношення електричної та теплової енергії в когенераційній установці невідоме, можна використовувати такі типові значення, зокрема для статистичних цілей, для установок типів (a), (b), (c), (d) і (e), зазначених у частині II, за умови, що розрахований обсяг електроенергії від когенерації менший або дорівнює показнику загального виробництва електроенергії установкою:

Якщо держави-члени вводять типові значення для співвідношень електричної та теплової енергії для установок типів (f), (g), (h), (i), (j) і (k), зазначених у частині II, такі типові значення публікують та про повідомляють Комісію.

(c) Якщо частину енерговмісту палива, використаного в процесі когенерації, відновлюють у формі хімічних речовин і рециклюють, цю частину можна відняти від кількості використаного палива перш ніж розраховувати загальний ККД, використаний у пунктах (a) і (b).

(d) Держави-члени можуть визначати співвідношення електричної та теплової енергії як співвідношення електроенергії до корисного тепла при роботі в режимі когенерації з нижчою потужністю, з використанням експлуатаційних даних окремої установки.

(e) Держави-члени можуть використовувати інші звітні періоди, ніж один рік, для цілей розрахунків згідно з пунктами (a) і (b).

(a) Газотурбінна установка комбінованого циклу з відновленням тепла

(b) Парова турбіна з протитиском

(c) Конденсаційна турбіна з відбором пари

(d) Газова турбіна з відновленням тепла

(e) Двигун внутрішнього згоряння

(f) Мікротурбіни

(g) Двигуни Стірлінга

(h) Паливні елементи

(i) Парові двигуни

(j) Органічні цикли Ренкіна

(k) Будь-які інші типи технологій або їхні комбінації, що підпадають під означення, встановлене у статті 2(30).

При імплементації та застосуванні загальних принципів розрахунку обсягів електроенергії від когенерації, держави-члени повинні користуватися детальними Настановами, встановленими Рішенням Комісії 2008/952/ЄС від 19 листопада 2008 року про встановлення детальних настанов для імплементації та застосування додатка II до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/8/ЄС (- 12).

Значення, які використовують, щоб розрахувати ефективність когенерації та заощадження первинної енергії, визначають на основі очікуваної чи реальної роботи установки за нормальних умов експлуатації.

(a) Високоефективна когенерація

Для цілей цієї Директиви високоефективна когенерація повинна відповідати таким критеріям:

- когенерційне виробництво на когенераційних установках повинно забезпечувати заощадження первинної енергії, розраховане згідно з пунктом (b), принаймні на 10 % порівняно з еталонними значеннями для роздільного виробництва тепла та електроенергії,

- виробництво на малих та мікро-когенераційних установках, що забезпечує заощадження первинної енергії, може вважатися високоефективною когенерацією.

(b) Розрахунок заощадження первинної енергії

Обсяг заощадженої первинної енергії, що забезпечується когенерційним виробництвом, визначеним згідно з додатком I, розраховують за такою формулою:

Де:

PES - заощадження первинної енергії.

CHP Hета - тепловий ККД когенераційного виробництва, визначений як річний обсяг корисної тепловіддачі, поділений на кількість палива, використаного для виробництва суми корисної тепловіддачі та електроенергії від когенерації.

Ref Hета - еталонне значення ККД для роздільного виробництва тепла.

CHP Eета - електричний ККД когенераційного виробництва, визначений як річний обсяг електроенергії від когенерації, поділений на кількість палива, використаного для виробництва суми корисної тепловіддачі та електроенергії від когенерації. Якщо когенераційна установка виробляє механічну енергію, то річний обсяг електроенергії від когенерації може бути збільшений на додатковий елемент, який відповідає обсягу електроенергії, еквівалентному обсягові такої механічної енергії. Цей додатковий елемент не надає права на видачу гарантій походження відповідно до статті 14(10).

Ref Hета - еталонне значення ККД для роздільного виробництва електроенергії.

(c) Розрахунок заощадження енергії з використанням альтернативних методів розрахунку

Держави-члени можуть розраховувати заощаджену первинну енергії від виробництва тепла й електроенергії та механічної енергії, як зазначено нижче, не застосовуючи додаток I, щоб виключити з цього процесу ту частину тепла та електроенергії, що виробляється не когенерацією. Таке виробництво може вважатися високоефективною когенерацією, якщо воно задовольняє критерії ефективності з пункту (a) цього додатка, і, щодо когенераційних установок з електричною потужністю понад 25 МВт, загальний ККД становить більше 70 %. Проте, обсяг електроенергії від когенерації при такому виробництві для видачі гарантії походження та у статистичних цілях визначається згідно з додатком I.

Якщо заощаджену первинну енергію для певного процесу розраховують з використанням альтернативних методів розрахунку, як вказано вище, заощаджену первинну енергію розраховують за формулою з пункту (b) цього додатка із такими замінами: "CHP Hета " - на "Hета ", і "CHP Eета " - на "Eета ", де:

Hета означає тепловий ККД процесу, визначений як річний обсяг тепловіддачі, поділений на кількість палива, використаного для виробництва суми тепловіддачі та виробленої електроенергії.

Eета означає електричний ККД процесу, визначений як річний обсяг виробленої електроенергії, поділений на кількість палива, використаного для виробництва суми тепловіддачі та виробленої електроенергії. Якщо когенераційна установка виробляє механічну енергію, то річний обсяг електроенергії від когенерації може бути збільшений на додатковий елемент, який відповідає обсягу електроенергії, еквівалентному обсягові такої механічної енергії. Цей додатковий елемент не надаватиме права на видачу гарантій походження відповідно до статті 14(10).

(d) Держави-члени можуть використовувати інші звітні періоди, ніж один рік, для цілей розрахунків згідно з пунктами (b) і (c) цього додатка.

(e) Для мікро-когенераційних установок розрахунки заощадженої первинної енергії можуть базуватися на даних, вказаних у свідоцтві.

(f) Еталонні значення ККД для роздільного виробництва тепла та електроенергії

Гармонізовані еталонні значення ККД складаються з матриці значень, диференційованих за значущими факторами, у тому числі за роком будівництва і типами палива. Ці значення повинні ґрунтуватися на документально підтвердженому аналізі, що враховує, між іншим, дані експлуатаційного використання за реалістичних умов, структуру паливного балансу, кліматичні умови, а також застосовані технології когенерації.

Еталонні значення ККД для роздільного виробництва тепла та електроенергії згідно з формулою, визначеною в пункті (b), встановлюють експлуатаційну ефективність роздільного виробництва тепла та електроенергії, що його призначена замінити когенерація.

Еталонні значення ККД розраховують відповідно до таких принципів:

1. Для когенераційних установок порівняння з роздільним виробництвом електроенергії ґрунтується на принципі порівняння однакових категорій палива.

2. Кожну когенераційну установку порівнюють з найкращою доступною на ринку та економічно виправданою технологією для роздільного виробництва тепла та електроенергії в рік будівництва когенераційної установки.

3. Еталонні значення ККД для когенераційних установок, старших за 10 років, фіксуються на рівні еталонних значень для установок віком 10 років.

4. Еталонні значення ККД для роздільного виробництва тепла та електроенергії повинні відображати кліматичні відмінності між державами-членами.

Центральні уряди, що закуповують продукти, послуги чи будівлі, наскільки це відповідає вимогам щодо результативності за витратами, економічної доцільності, більшої сталості, технічної придатності, а також достатньої конкуренції, повинні:

(a) якщо на продукт поширюється дія делегованого акта, ухваленого згідно з Директивою 2010/30/ЄС, або пов’язаної імплементаційної директиви Комісії, закуповувати тільки ті продукти, які відповідають критерію приналежності до найвищого можливого класу енергоефективності у контексті необхідності забезпечення достатньої конкуренції;

(b) якщо на продукт, на який не поширюється дія на підставі пункту (a), поширюється дія імплементаційного інструмента згідно з Директивою 2009/125/ЄС, ухваленого після набуття чинності цією Директивою, закуповувати тільки ті продукти, які відповідають еталонним параметрам енергоефективності, визначеним у такому імплементаційному інструменті;

(c) закуповувати офісну техніку, на яку поширюється дія Рішення Ради 2006/1005/ЄС від 18 грудня 2006 року стосовно укладення Угоди між урядом Сполучених Штатів Америки та Європейським Співтовариством про координацію програм маркування щодо енергоефективності для офісної техніки (- 13), яка відповідає не менш жорстким вимогам до енергоефективності ніж зазначені у додатку C до Угоди, долученої до згаданого Рішення;

(d) закуповувати тільки ті шини, які відповідають критерію приналежності до найвищого класу паливної енергоефективності, як визначено Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1222/2009 від 25 листопада 2009 року про маркування шин щодо ефективності споживання пального та інших суттєвих параметрів (- 14). Ця вимога не перешкоджає публічним органам закуповувати шини з найвищим класом зчеплення з мокрим дорожнім покриттям або рівня зовнішнього шуму, якщо це виправдано з міркувань безпеки чи громадського здоров’я;

(e) вимагати у своїх тендерах на договори про надання послуг, щоб надавачі послуг використовували для надання відповідних послуг тільки ті продукти, які відповідають вимогам, зазначеним у пунктах (a)-(d). Ця вимога застосовується тільки до нових продуктів, закуплених надавачами послуг частково або повністю для цілей надання відповідної послуги;

(f) придбавати тільки ті будівлі, або укладати нові угоди про оренду тільки тих будівель, які відповідають принаймні мінімальним вимогам до енергетичних характеристик, зазначеним у статті 5(1), окрім випадків, коли метою закупівлі є:

(i) здійснення поглибленої реконструкції чи знесення;

(ii) щодо публічних органів - перепродаж будівлі без використання її для власних потреб публічного органу; або

(iii) збереження як будівлі, що офіційно охороняється як частина визначеного середовища або через її особливу архітектурну чи історичну цінність.

Дотримання цих вимог перевіряється за допомогою сертифікатів енергетичних характеристик будівлі, зазначених у статті 11 Директиви 2010/31/ЄС.

1. Методи розрахунку заощадженої енергії, інші ніж ті, що виникають на підставі інструментів податкової політики, для цілей статей 7, 7a і 7b та статті 20(6).

Зобов’язані сторони, сторони-учасниці або довірені сторони чи публічні органи, що забезпечують виконання, можуть використовувати один або декілька з таких методів розрахунку заощадженої енергії:

(a) умовне заощадження, з покликанням на результати підвищення енергоефективності на аналогічних установках, підтверджені шляхом попереднього незалежного моніторингу. Загальний підхід називають "ex-ante";

(b) виміряне заощадження, де заощадження від впровадження заходу чи комплексу заходів визначається шляхом реєстрування фактичного зниження обсягу використання енергії, враховуючи такі чинники як додатковість, завантаженість, рівні виробництва і погода, що можуть вплинути на споживання. Загальний підхід називають "ех post";

(c) масштабоване заощадження, де використовуються інженерні оцінювання заощадження. Цей підхід можна використовувати тільки у випадках, коли визначення надійних даних вимірювань для конкретної установки є складним або надмірно дорогим, наприклад при заміні компресора чи електромотора на прилад з іншою номінальною потужністю у кВт• год ніж та, для якої були виміряні незалежні показники заощадження енергії, або коли оцінювання здійснюють кваліфіковані чи акредитовані експерти, незалежні від зобов’язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін, на основі встановлених на національному рівні методологій та еталонних параметрів;

(d) опитуване заощадження, де визначається реакція споживачів на поради, інформаційні кампанії, схеми маркування чи сертифікації, або інтелектуальні системи обліку. Цей підхід може застосовуватися тільки щодо заощаджень у результаті змін у поведінці споживачів. Його не використовують щодо заощаджень у результаті впровадження фізичних заходів.

2. При визначенні заощадження енергії завдяки заходу з підвищення енергоефективності, для цілей статей 7, 7a і 7b та статті 20(6), застосовують такі принципи:

(a) Повинно бути продемонстровано, що заощадження є додатковими до тих, які були б отримані у будь-якому разі, незалежно від діяльності зобов’язаних сторін, сторін- учасниць або довірених сторін чи публічних органів, що забезпечують виконання. Для визначення заощаджень, які можуть вважатися додатковими, держави-члени повинні враховувати те, як розвивалося б використання енергії та попит за відсутності відповідного інструменту політики, беручи до уваги принаймні такі фактори: тенденції споживання енергії, зміни у поведінці споживачів, технологічний прогрес і зміни, спричинені іншими заходами, що здійснюються на рівні Союзі та на національному рівні.

(b) Заощадження у результаті імплементації обов’язкового права Союзу вважаються тими заощадженнями, які були б отримані у будь-якому разі, і тому не повинні вважатися заощадженнями енергії для цілей статті 7(1). Як відступ від зазначеної вимоги, заощадження, пов’язані з модернізацією наявних будівель, можуть бути заявлені як заощадження енергії для цілей статті 7(1), за умови відповідності критерію значущості, зазначеному в пункті 3(h) цього додатка. Заощадження у результаті імплементації мінімальних національних вимог, встановлених для нових будівель до транспозиції Директиви 2010/31/ЄС, можуть бути заявлені як заощадження енергії для цілей пункту (a) статті 7(1) за умови відповідності критерію значущості, зазначеного в пункті 3(h) цього додатка та якщо держави-члени повідомили про такі заощадження у своїх національних планах дій з енергоефективності відповідно до статті 24(2).

(c) Може враховуватися лише заощадження енергії, що перевищує такі рівні:

(i) стандартів Союзу щодо показників викидів для нових пасажирських автомобілів і нових легкових комерційних транспортних засобів після імплементації регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 443/2009 (- 16) і (ЄС) № 510/2011 (- 17);

(ii) вимог Союзу щодо вилучення з ринку деяких пов’язаних з енергоспоживанням продуктів після імплементації імплементаційних інструментів на підставі Директиви 2009/125/ЄС.

(d) Дозволяються політики, ціллю яких є заохочення вищих рівнів енергоефективності продуктів, обладнання, транспортних систем, транспортних засобів і палива, будівель і будівельних елементів, процесів або ринків.

(e) Заходи, що сприяють впровадженню технологій відновлюваної енергії у малих масштабах на будівлях або в будівлях, можуть вважатися такими, що відповідають вимогам, для врахування як забезпечення заощаджень енергії, що вимагаються на підставі статті 7(1), за умови, що вони сприяють заощадженню енергії, та що їх можна перевірити, виміряти чи оцінити. Розрахунок заощадженої енергії повинен відповідати вимогам цього додатка.

(f) Щодо політик, які прискорюють впровадження ефективніших продуктів і транспортних засобів, заощадження можуть бути заявлені в повному обсязі за умови, що продемонстровано, що таке впровадження відбувається до закінчення середнього очікуваного строку служби продукту чи транспортного засобу або до того, як продукт або транспортний засіб зазвичай підлягає заміні, і що заощадження заявлене тільки щодо періоду до кінця середнього очікуваного строку служби продукту чи транспортного засобу, що підлягає заміні.

(g) У заохоченні до впровадження заходів з підвищення енергоефективності держави-члени, у відповідних випадках, повинні забезпечувати дотримання стандартів якості продуктів, послуг і підтримання чи запровадження заходів, якщо такі стандарти відсутні.

(h) Для врахування кліматичних відмінностей між регіонами, держави-члени можуть вирішити скоригувати обсяг заощадження до стандартної величини чи узгодити різні обсяги заощадження енергії, відповідно до різниці у температурі в різних регіонах.

(i) Розрахунок заощадженої енергії повинен враховувати строк дії заходів і швидкість, з якою заощадження зменшується з плином часу. Такий розрахунок повинен врахувати заощадження від кожної окремої дії, що його буде досягнуто в період з дати її імплементації до 31 грудня 2020 року або до 31 грудня 2030 року, відповідно. Як альтернатива, держави-члени можуть запровадити інший метод, який, за оцінками, забезпечує досягнення принаймні такого ж загального обсягу заощадження. Застосовуючи інший метод, держави-члени повинні забезпечувати, щоб загальний обсяг заощадженої енергії, розрахований за зазначеним методом, не перевищував обсягу заощадження енергії, який був би результатом їхнього розрахунку, якщо б вони враховували заощадження від кожної окремої дії, що його буде досягнуто в період з дати її імплементації до 31 грудня 2020 року або до 31 грудня 2030 року, відповідно. Держави-члени детально описують у своєму комплексному національному енергетичному та кліматичному плані, ухваленому на підставі Регламенту (ЄС) 2018/1999, інший метод і заходи, вжиті для забезпечення виконання цієї зобов’язальної вимоги щодо розрахунку.

3. Держави-члени забезпечують, щоб інструменти політики, ухвалені на підставі статті 7b і статті 20(6), виконували такі вимоги:

(a) інструменти політики та окремі дії мають наслідком заощадження енергії при кінцевому використанні, що може бути перевірено;

(b) чітко визначена відповідальність кожної сторони-учасниці, довіреної сторони чи публічного органу, що забезпечує виконання, у відповідних випадках;

(c) заощадження енергії, досягнуті чи ті, що повинні бути досягнуті, визначаються у прозорий спосіб;

(d) обсяг заощадженої енергії, що вимагається або повинен бути досягнутий відповідно до інструменту політики, виражається у споживанні кінцевої чи первинної енергії із використанням коефіцієнтів перетворення, визначених у додатку IV;

(e) надається та оприлюднюється щорічний звіт про заощадження енергії, досягнуті довіреними сторонами, сторонами-учасницями та публічними органами, що забезпечують виконання, а також дані про річну тенденцію щодо заощадження енергії;

(f) здійснюється моніторинг результатів і, якщо прогрес є незадовільним, вживаються належні заходи;

(g) заощадження енергії від окремої дії відноситься тільки до однієї сторони;

(h) діяльність сторони-учасниці, довіреної сторони чи публічного органу, що забезпечує виконання, продемонструвала свою значущість для досягнення відповідного заощадження енергії.

4. Для визначення заощадження енергії від пов’язаних із оподаткуванням інструментів політики, запроваджених на підставі статті 7b, застосовують такі принципи:

(a) враховується лише заощадження енергії, досягнуте завдяки інструментам податкової політики, що перевищує мінімальні рівні оподаткування, застосовні до палива згідно з вимогами Директиви Ради 2003/96/ЄС (- 18) або 2006/112/ЄС (- 19);

(b) цінова еластичність для цілей розрахунку впливу інструментів податкової політики (щодо енергії) повинна відображати чутливість попиту на енергію у зв’язку зі зміною цін і повинна оцінюватися на основі останніх і репрезентативних офіційних джерел даних;

(c) заощадження енергії в результаті супровідних інструментів податкової політики, у тому числі податкових стимулів або платежів до фонду, повинні враховуватися окремо.

5. Повідомлення про методологію

Держави-члени відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999 повідомляють Комісію про пропоновану ними детальну методологію для функціонування схем зобов’язань щодо енергоефективності й альтернативні інструменти, зазначені у статтях 7a і 7b та статті 20(6). У випадках, не пов’язаних з оподаткуванням, таке повідомлення повинно містити дані про:

(a) рівень заощаджень енергії, що вимагається на підставі пункту (b) першого підпараграфа статті 7(1), або очікуваний обсяг заощаджень, якого необхідно досягнути за весь період з 1 січня 2021 року до 31 грудня 2030 року;

(b) зобов’язані сторони, сторони-учасниці або довірені сторони чи публічні органи, що забезпечують виконання;

(c) цільові сектори;

(d) інструменти політики та окремі дії, у тому числі очікуваний загальний обсяг сукупної заощадженої енергії для кожного інструмента;

(e) тривалість періоду дії зобов’язань для схеми зобов’язань щодо енергоефективності;

(f) дії, передбачені інструментом політики;

(g)методологію розрахунку, у тому числі із зазначенням того, як визначається додатковість і значущість, а також які методології та еталонні параметри застосовують до умовних і масштабованих заощаджень;

(h) строки дії заходів, а також як їх розраховують, і на чому вони ґрунтуються;

(i) підхід, обраний для врахування кліматичних відмінностей у межах держави-члена;

(j) системи моніторингу та перевірки щодо інструментів на підставі статей 7a і 7b, і спосіб забезпечення їхньої незалежності від зобов’язаних сторін, сторін-учасниць або довірених сторін;

(k) щодо оподаткування:

(i) цільові сектори та сегмент платників податків;

(ii) публічний орган, що забезпечує виконання;

(iii) очікуваний обсяг заощаджень;

(iv) тривалість інструменту податкової політики; та

(v) методологію розрахунку, у тому числі використану цінову еластичність і спосіб її встановлення.

Енергетичні аудити, зазначені у статті 8, проводять на основі таких настанов:

(a) вони повинні ґрунтуватися на актуальних, виміряних, простежуваних експлуатаційних даних про споживання енергії та профілі навантаження (щодо електроенергії);

(b) вони повинні включати детальний огляд профілю енергоспоживання будівель або груп будівель, промислової діяльності чи установки, у тому числі транспорту;

(c) вони повинні базуватися, якщо можливо, на аналізі витрат протягом життєвого циклу (LCCA), а не на простих періодах окупності (SPP), щоб враховувати довгострокові заощадження, залишковий обсяг довгострокових інвестицій та ставки дисконту;

(d) вони повинні бути пропорційними та достатньо репрезентативними, щоб уможливити отримання достовірної картини загальної енергоефективності та надійне виявлення найбільш суттєвих можливостей для її підвищення.

Енергетичні аудити повинні давати змогу здійснювати детальні та підтверджені розрахунки пропонованих заходів, щоб надавати чітку інформацію про потенційні заощадження.

Дані, які використовують при енергетичних аудитах, повинні бути придатними до зберігання задля аналізу статистики та відстеження результативності.

1. Мінімальні вимоги до виставлення рахунків

1.1. Виставлення рахунків на основі фактичного споживання

Щоб надати кінцевим споживачам можливість регулювати власне споживання енергії, рахунки повинні виставлятися на основі фактичного споживання щонайменше один раз на рік, а інформація для виставлення рахунків повинна надаватися принаймні щоквартально, на вимогу або якщо споживачі вирішили отримувати електронні рахунки, а в іншому разі - двічі на рік. Газ, що використовується виключно для приготування їжі, може бути звільнений від цієї вимоги.

1.2. Мінімальна інформація, що міститься у рахунку

Держави-члени забезпечують, щоб, у відповідних випадках, кінцевим споживачам надавалася, у чіткому та зрозумілому вигляді в їхніх рахунках або разом із їхніми рахунками, договорами, транзакціями та квитанціями з розподільчих станцій, така інформація:

(a) поточні фактичні ціни та фактичне споживання енергії;

(b) порівняння поточного споживання енергії кінцевим споживачем із споживанням за такий самий період попереднього року, бажано у графічній формі;

(c) контактна інформація організацій кінцевих споживачів, енергетичних агентств або аналогічних органів, у тому числі адреси веб-сайтів, де можна отримати інформацію про наявні заходи з підвищення енергоефективності, порівняльні профілі кінцевих користувачів, об’єктивні технічні специфікації енергоспоживального обладнання.

Крім того, якщо це можливо та корисно, держави-члени забезпечують, щоб кінцевим споживачам надавалися результати порівняння із середнім нормалізованим або еталонним кінцевим споживачем тієї ж категорії користувачів у чіткому та зрозумілому вигляді, в їхніх рахунках, договорах, транзакціях і квитанціях з розподільчих станцій, разом з ними або із вказівкою на такі документи.

1.3. Поради щодо енергоефективності, що супроводжують рахунки, і зворотній зв’язок із кінцевими споживачами

Надсилаючи договори та зміни до договорів, а також у рахунках, які отримують споживачі, або через веб-сайти для індивідуальних споживачів, дистрибутори енергії, оператори системи розподілу та енергозбутові компанії надають своїм споживачам, у чіткому та зрозумілому вигляді, контактну інформацію незалежних центрів консультування споживачів, енергетичних агентств і аналогічних установ, у тому числі адреси їхніх веб-сайтів, де вони можуть отримати інформацію про наявні заходи з підвищення енергоефективності, еталонні профілі для їхнього споживання енергії та технічні специфікації енергоспоживальних приладів, які можуть сприяти зменшенню споживання енергії такими приладами.

1. Виставлення рахунків на основі фактичного споживання чи показників розподілювача спожитого тепла

Щоб надати кінцевим користувачам можливість регулювати власне споживання енергії, рахунки повинні виставлятися на основі фактичного споживання чи показників розподілювача спожитого тепла щонайменше один раз на рік.

2. Мінімальна частота надання інформації для виставлення рахунків або інформації про споживання

З 25 жовтня 2020 року там, де встановлені лічильники та розподілювачі спожитого тепла з можливістю дистанційного зчитування, інформація для виставлення рахунків та про споживання на основі фактичного споживання чи показників розподілювача спожитого тепла повинна надаватися кінцевим споживачам принаймні щоквартально, на вимогу або якщо споживачі вирішили отримувати електронні рахунки, а в іншому разі - двічі на рік.

З 1 січня 2022 року там, де встановлені лічильники та розподілювачі спожитого тепла з можливістю дистанційного зчитування, інформація для виставлення рахунків та про споживання на основі фактичного споживання чи показників розподілювача спожитого тепла повинна надаватися кінцевим споживачам принаймні щомісячно. Вона також може надаватися через Інтернет і оновлюватися так часто, як це дають змогу вимірювальні пристрої та системи, що використовуються. Опалення та охолодження можуть бути звільнені від цієї вимоги поза межами сезонів опалення/охолодження.

3. Мінімальна інформація, що міститься у рахунку

Держави-члени забезпечують, щоб, кінцевим користувачам надавалася, у чіткому та зрозумілому вигляді в їхніх рахунках або разом із їхніми рахунками, якщо рахунки формуються на основі фактичного споживання чи показників розподілювача спожитого тепла, така інформація:

(a) поточні фактичні ціни та фактичне споживання енергії чи загальна вартість тепло та показники розподілювача спожитого тепла;

(b) про використану паливну суміш та пов’язані з нею щорічні викиди парникових газів, у тому числі для кінцевих користувачів, що користуються централізованим опаленням або централізованим охолодженням, і опис різних застосовних податків, зборів і тарифів. Держави-члени можуть обмежити обсяг вимоги надавати інформацію про викиди парникових газів таким чином, щоб вона стосувалася тільки постачання з систем централізованого опалення із загальним номінальним споживанням теплової енергії, що перевищує 20 МВт;

(c) порівняння поточного споживання енергії кінцевим користувачем із споживанням за такий самий період попереднього року, у графічній формі, із коригуванням з огляду на клімат для опалення та охолодження;

(d) контактна інформація організацій кінцевих споживачів, енергетичних агентств або аналогічних органів, у тому числі адреси веб-сайтів, де можна отримати інформацію про наявні заходи з підвищення енергоефективності, порівняльні профілі кінцевих користувачів, об’єктивні технічні специфікації енергоспоживального обладнання;

(e) про відповідні процедури подання скарг, послуги омбудсмена чи альтернативні механізми вирішення спорів, застосовні в державах-членах;

(f) результати порівняння із середнім нормалізованим або еталонним кінцевим користувачем тієї ж категорії користувачів. У разі використання електронних рахунків, такі порівняння, натомість, можуть бути доступними в Інтернеті, і вказівники на них можуть міститися в рахунках.

Рахунки не на основі фактичного споживання чи показників розподілювача спожитого тепла повинні містити чітке і зрозуміле пояснення того, як розрахована сума, визначена в рахунку, і принаймні інформацію, зазначену в пунктах (d) і (e).

Комплексне оцінювання національних потенціалів опалення та охолодження, зазначених у статті 14(1), повинне включати таке та ґрунтуватися на такому:

1. попиті на опалення й охолодження, вираженому в оціненій корисній енергії (- 20) і кількісних показниках споживання кінцевої енергії, у ГВт• год на рік (- 21), за секторами:

(a) побутовим;

(b) послуг;

(c) промисловим;

(d) у будь-якому іншому секторі, на який окремо припадає більше 5 % сумарного національного попиту на корисне опалення та охолодження;

2. ідентифікації або, щодо пункту 2(a)(i), ідентифікації чи оцінювання наявного способу постачання опалення чи охолодження:

(a) за технологією, у ГВт• год на рік (- 22), у межах секторів, зазначених у пункті 1, де це можливо, розрізняючи енергію, отриману з викопних і відновлюваних джерел:

(i) що забезпечується на місці для побутового сектора та сектора послуг за допомогою:

- котлами для виробництва виключно тепла;

- високоефективної когенерації тепла та електроенергії;

- теплових насосів;

- інших технологій та джерел виробництва на місці;

(ii) що забезпечується на місці для секторів, окрім побутового та послуг, за допомогою:

- котлами для виробництва виключно тепла;

- високоефективної когенерації тепла та електроенергії;

- теплових насосів;

-інших технологій та джерел виробництва на місці;

(iii) що забезпечується поза межами місця використання за допомогою:

- високоефективної когенерації тепла та електроенергії;

- скидного тепла;

- інших технологій та джерел виробництва поза межами місця використання;

(b) ідентифікаційних даних установок, які виробляють скидне тепло чи холод, та їхній потенціал постачання опалення чи охолодження, у ГВт• год на рік:

(i) установки для виробництва теплової енергії, які можуть постачати чи можуть бути модифіковані для постачання скидного тепла, із загальним споживанням теплової енергії понад 50 МВт;

(ii) когенераційні установки для виробництва тепла та електроенергії з використанням технологій, зазначених у частині II додатка I, із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт;

(iii) установки зі спалювання відходів;

(iv) установки відновлюваної енергії із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт, крім установок, визначених у пункті 2(b)(i) і (ii), що виробляють опалення чи охолодження, використовуючи енергію з відновлюваних джерел;

(v) промислові установки із загальним споживанням теплової енергії понад 20 МВт, які можуть виробляти скидне тепло;

(c) повідомленою часткою енергії з відновлюваних джерел і від скидного тепла чи холоду в споживанні кінцевої енергії сектором централізованого опалення та охолодження (- 23) за останні 5 років, відповідно до вимог Директиви (ЄС) 2018/2001;

3. карті, що охоплює всю національну територію, із позначенням (зберігаючи при цьому комерційно чутливу інформацію) такого:

(a) територій попиту на опалення та охолодження на основі аналізу пункту 1, використовуючи при цьому узгоджені критерії для зосередження уваги на енергоємних територіях у муніципалітетах і конурбаціях;

(b) наявних пунктів постачання опалення та охолодження, визначених на підставі пункту 2(b), та установок передачі централізованого теплопостачання;

(c) запланованих пунктів постачання опалення та охолодження, що належать до типів, описаних у пункті 2(b), та установок передачі централізованого теплопостачання;

4. прогнозі тенденцій попиту на опалення та охолодження для збереження бачення на наступні 30 років, у ГВт• год, з урахуванням, зокрема, прогнозів на наступні 10 років, змін у попиті в будівлях і різних секторах промисловості, впливу політик і стратегій, пов’язаних з керуванням попитом, таких як довгострокові стратегії модернізації будівель на підставі Директиви (ЄС) 2018/844;

5. запланованому внеску держави-члена до її національних цілей, цільових показників і внесків за п’ятьма вимірами енергетичного союзу, як встановлено у статті 3(2)(b) Регламенту (ЄС) 2018/1999, що забезпечується ефективністю опалення та охолодження, зокрема у зв’язку з пунктами 1-4 статті 4(b) і параграфом (4)(b) статті 15, і з визначення того, які з цих елементів є додатковими порівняно з інтегрованими національними енергетичними та кліматичними планами;

6. загальним оглядом наявних політики та інструментів, як описано в найновішому звіті, поданому відповідно до статей 3, 20, 21 і 27(a) Регламенту (ЄС) 2018/1999;

7. аналізі економічного потенціалу (- 24) різних технологій опалення та охолодження, який проводиться для всієї національної території за допомогою аналізу витрат і вигід, зазначеного у статті 14(3), і визначає альтернативні сценарії для більш ефективних і відновлюваних технологій опалення та охолодження, розрізняючи енергію, отриману з викопних і відновлюваних джерел, якщо застосовно.

Повинні бути розглянуті такі технології:

(a) промислове скидне тепло та холод;

(b) спалювання відходів;

(c) високоефективна когенерація;

(d) відновлювані джерела енергії (такі як геотермальна та геліотермальна енергія і біомаса), інші ніж ті, що використовуються для високоефективної когенерації;

(e) теплових насосів;

(f) зменшення втрат тепла та холоду в наявних централізованих мережах;

8. цьому аналізі економічного потенціалу, який повинен включати такі кроки та аспекти:

(a) Аспекти:

(i) аналіз витрат і вигід для цілей статті 14(3) повинен включати економічний аналіз, який враховує соціально-економічні та екологічні чинники (- 25), і фінансовий аналіз, проведений для оцінювання проектів з точки зору інвесторів. Як економічний, так і фінансовий аналіз повинні використовувати чисту поточну вартість як критерій оцінювання;

(ii) базовий сценарій повинен слугувати орієнтиром і враховувати наявні політики на момент складання цього комплексного оцінювання (- 26), і бути пов’язаним з даними, зібраними згідно з частиною I і пунктом 6 частини II цього додатка;

(iii) сценарії, альтернативні до базового, повинні враховувати цілі щодо енергоефективності та відновлюваної енергії з Регламенту (ЄС) 2018/1999. Кожен сценарій повинен представляти такі елементи у порівнянні з базовим сценарієм:

- економічний потенціал технологій, що досліджується з використанням чистого поточної вартості як критерію;

- зменшення викидів парникових газів;

- заощадження первинної енергії, у ГВт• год на рік;

- вплив на частку відновлюваних джерел у національному енергетичному балансі.

Сценарії, неможливі з технічних або фінансових причин чи внаслідок національного регулювання, можуть бути виключені на ранньому етапі аналізу витрат і вигід, якщо це виправдано на підставі ретельних, чітких та належно задокументованих міркувань.

Оцінювання та вироблення й ухвалення рішень повинні враховувати витрати та заощадження енергії від збільшення гнучкості в енергопостачанні та від оптимальнішого функціонування електромереж, включно з уникненням витрат і заощадженнями від зменшення інвестицій в інфраструктуру, в аналізованих сценаріях.

(b) Витрати та вигоди

Витрати та вигоди, зазначені у пункті 8(a), повинні включати принаймні такі вигоди та витрати:

(i) Вигоди:

- вартість обсягу виробництва (опалення, охолодження та електроенергії) для споживача;

- зовнішні вигоди, такі як вигоди для довкілля та здоров’я, наскільки це можливо;

- наслідки для ринку праці, енергетичної безпеки та конкурентоспроможності, наскільки це можливо.

(ii) Витрати:

- капітальні витрати на основні виробничі засоби;

- капітальні витрати на приєднані енергетичні мережі;

- змінні та постійні операційні витрати;

- витрати на енергію;

- витрати на охорону довкілля, здоров’я та безпеки, наскільки це можливо;

- витрати на ринок праці, енергетичну безпеку та конкурентоспроможність, наскільки це можливо.

(c) Сценарії, що стосуються базового сценарію:

Усі сценарії, що стосуються базового сценарію, повинні бути розглянуті, у тому числі роль ефективного індивідуального опалення та охолодження.

(i) аналіз витрат і вигід може охоплювати оцінювання проекту чи групи проектів для ширшого місцевого, регіонального чи національного оцінювання задля встановлення найбільш результативного за витратами та вигідного рішення щодо опалення чи охолодження у порівнянні з базовим сценарієм для цілей планування у конкретному географічного районі;

(ii) Держави-члени призначають компетентні органи, відповідальні за здійснення аналізів витрат і вигід на підставі статті 14. Вони надають детальні методології та припущення відповідно до цього додатка та встановлюють і оприлюднюють процедури економічного аналізу.

(d) Межі та комплексний підхід:

(i) географічні межі охоплюють належний чітко визначений географічний район;

(ii) аналіз витрат і вигід враховує всі відповідні централізовані чи децентралізовані ресурси постачання, доступні в рамках системи та географічних меж, у тому числі технології, що розглядаються у пункті 7 частини III цього додатка, і тенденції та характеристики попиту на опалення та охолодження.

(e) Припущення:

(i) Держави-члени надають припущення для цілей аналізу витрат і вигід щодо цін на основні факторів виробництва та випуску і ставок дисконту;

(ii) дисконту, що її використовують в економічному аналізі для розрахунку чистої поточної вартості, обирають згідно з європейськими або національними настановами;

(iii) Держави-члени використовують національні, європейські чи міжнародні прогнози щодо динаміки цін на енергію, якщо доцільно у їхньому національному та/або регіональному/місцевому контексті;

(iv) ціни, що використовуються в економічному аналізі, повинні відображати соціально-економічні витрати і вигоди. Також повинні бути включені зовнішні витрати, такі як наслідки для довкілля та здоров’я, наскільки це можливо, тобто якщо існує ринкова ціна або коли її вже включено до європейських або національних нормативних документів.

(f) Аналіз чутливості:

(i) аналіз чутливості проводиться для оцінювання витрат та вигід від проекту або групи проектів, та він ґрунтується на змінних факторах, які суттєво впливають на результат розрахунків, таких як різні ціни на енергію, рівень попиту, ставки дисконту та інших.