Директива Європейського Парламенту і Ради 2006/21/ЄС від 15 березня 2006 року про управління відходами видобувної промисловості та про внесення змін до Директиви 2004/35/ЄС

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, зокрема його статтю 175(1),

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (- 1),

Беручи до уваги висновок Комітету регіонів (- 2),

Діючи згідно з процедурою, встановленою у статті 251 Договору (- 3), на основі спільного тексту, затвердженого Погоджувальним комітетом 8 грудня 2005 року,

Оскільки:

(1) У Повідомленні Комісії під назвою "Безпечне проведення гірничих робіт: подальші дії у відповідь на нещодавні аварії на гірничих підприємствах" ініціативу з урегулювання управління відходами видобувної промисловості визначено як одну з пріоритетних дій. Ця дія призначена доповнити ініціативи, передбачені Директивою Європейського Парламенту і Ради 2003/105/ЄС від 16 грудня 2003 року про внесення змін до Директиви Ради 96/82/ЄС про контроль ризиків значних аварій, пов’язаних із використанням небезпечних речовин (- 4), а також розробити документ щодо найкращих доступних технік, що охоплює управління пустими породами та хвостами від гірничої діяльності, відповідно до Директиви Ради 96/61/ЄС від 24 вересня 1996 року про комплексне запобігання забрудненню та контроль над ним (- 5).

(2) У своїй Резолюції (- 6) від 5 липня 2001 року стосовно згаданого Повідомлення Європейський Парламент рішуче підтримав необхідність розробки директиви про відходи видобувної промисловості.

(3) Рішення Європейського Парламенту і Ради № 1600/2002/ЄС від 22 липня 2002 року про встановлення Шостої програми дій Співтовариства з охорони довкілля (- 7) стосовно відходів, які все ще утворюються, ставить мету таке: зменшення рівня їх небезпечності та забезпечення того, щоб вони становили найменший можливий ризик; надання переваги відновленню і особливо рециклінгу; оптимізація кількості відходів до видалення та гарантування їх безпечного видалення; оброблення відходів, призначених для видалення, якомога ближче до місця їх утворення і таким чином, щоб це не призводило до зниження результативності операцій з оброблення відходів. Рішення № 1600/2002/ЄС також передбачає як пріоритетну дію, що стосується аварій та катастроф, розроблення заходів щодо запобігання значним аваріям, з особливою увагою до тих, що настають внаслідок гірничої діяльності, та розроблення заходів щодо відходів гірництва. Рішення № 1600/2002/ЄС також визначає як пріоритетну дію сприяння збалансованому управлінню видобувною промисловістю з метою зменшення її впливу на довкілля.

(4) Відповідно до цілей політики Співтовариства щодо довкілля, необхідно встановити мінімальні вимоги з метою запобігання або зменшення, наскільки це можливо, будь-якого негативного впливу на довкілля або здоров’я людей, спричиненого внаслідок управління відходами видобувної промисловості, таких як хвости (тобто, тверді фази відходів або шлами, що залишаються після оброблення мінералів декількома методами), пусті та розкривні породи (тобто, матеріал, який відкидається під час розвідувальних і видобувних робіт, щоб мати доступ до рудних чи мінеральних покладів, у тому числі на передвиробничій стадії розробки), та верхній шар ґрунту (тобто, верхній шар землі) за умови, що вони становлять відходи, як визначено в Директиві Ради 75/442/ЄЕС від 15 липня 1975 року про відходи (- 8).

(5) Відповідно до параграфа 24 Йоганнесбурзького плану дій, ухваленого в рамках Всесвітнього саміту Організації Об’єднаних Націй зі сталого розвитку 2002 року, необхідно охороняти природну ресурсну базу економічного та соціального розвитку і обернути поточну тенденцію деградації природних ресурсів шляхом управління природною ресурсною базою у збалансований та інтегрований спосіб.

(6) Відповідно, ця Директива повинна охоплювати управління відходами галузей наземного видобування, тобто відходами, що утворюються в результаті розвідування, видобування (включаючи передвиробничу стадію розробки), оброблення і зберігання мінеральних ресурсів та розробки кар’єрів. Однак, таке управління повинно відображати принципи і пріоритети, визначені у Директиві 75/442/ЄЕС, яка, згідно з її статтею 2(1)(b)(ii), продовжує застосовуватися до будь-яких аспектів управління відходами видобувної промисловості, не охоплених цією Директивою.

(7) Щоб уникнути дублювання та непропорційних адміністративних вимог, сфера застосуванні цієї Директиви повинна бути обмежена тими конкретними операціями, які вважаються пріоритетними для досягнення її цілей.

(8) Відповідно, положення цієї Директиви не повинні застосовуватися до тих потоків відходів, які, хоча й утворюються внаслідок операцій з видобування або оброблення мінералів, але не пов’язані безпосередньо з процесом видобування або оброблення, наприклад відходи харчових продуктів, відпрацьовані оливи, зняті з експлуатації транспортні засоби, відпрацьовані батареї та акумулятори. Управління такими відходами повинно регулюватися положеннями Директиви 75/442/ЄЕС або Директиви Ради 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 року про захоронення відходів (- 9) або будь-яким іншим відповідним законодавством Співтовариства, як і у випадку відходів, що утворюються на ділянці розвідування, видобування або оброблення і транспортуються до місця, яке не об’єктом розміщення відходів згідно з цією Директивою.

(9) Ця Директива також повинна не поширюватися на відходи, що утворюються в результаті розвідування, видобування і оброблення мінеральних ресурсів на шельфі, або нагнітання води та повторне нагнітання відкачаних підземних вод, тоді як інертні відходи, відходи розвідувальних робіт, що не є небезпечними, незабруднений ґрунт та відходи видобування, оброблення і зберігання торфу мають охоплюватися лише обмеженою низкою вимог з огляду на їх менші екологічні ризики. Стосовно відходів, що не є небезпечними, неінертних відходів держави-члени можуть зменшити або відмінити деякі вимоги. Однак, ці винятки не повинні застосовуватися до об’єктів розміщення відходів категорії А.

(10) Крім того, охоплюючи управління відходами видобувної промисловості, що можуть бути радіоактивними, ця Директива не повинна охоплювати такі аспекти, які є специфічними для радіоактивності, що регулюються згідно з Договором про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом).

(11) Щоб залишатися вірними принципам і пріоритетам, визначеним у Директиві 75/442/ЄЕС, зокрема в її статтях 3 і 4, держави-члени повинні забезпечити, щоб оператори, задіяні у видобувній промисловості, вживали всіх необхідних заходів для запобігання або зменшення, наскільки це можливо, будь-якого негативного впливу, фактичного чи потенційного, на довкілля або на здоров’я людей, спричиненого внаслідок управління відходами видобувної промисловості.

(12) Ці заходи повинні базуватися, між іншим, на концепції найкращих доступних технік, як визначено у Директиві 96/61/ЄС, і, коли такі техніки застосовують, саме держави-члени визначають, яким чином технічні характеристики об’єкта розміщення відходів, його географічне розташування та місцеві екологічні умови можуть бути взяті до уваги.

(13) Держави-члени повинні забезпечити, щоб оператори видобувної промисловості складали плани управління відходами для запобігання або мінімізації, оброблення, відновлення та видалення відходів видобування. Такі плани повинні бути розроблені таким чином, щоб забезпечити належне планування варіантів управління відходами з метою мінімізації утворення відходів та їх шкідливості, а також заохочувати відновлення відходів. Крім того, відходи видобувної промисловості слід характеризувати з огляду на їх склад, щоб забезпечити, наскільки це можливо, що такі відходи будуть реагувати тільки у передбачуваний спосіб.

(14) Щоб мінімізувати ризик аварій та гарантувати високий рівень охорони довкілля та здоров’я людей, держави-члени повинні гарантувати, що кожен оператор об’єкта розміщення відходів категорії А ухвалює і застосовує політику запобігання значним аваріям стосовно відходів. Що стосується превентивних заходів, вони повинні охоплювати систему управління безпекою, плани дій в аварійних ситуаціях, що будуть застосовані у випадку аварій, та поширення інформації стосовно безпеки серед людей, які можуть постраждати внаслідок значної аварії. У випадку аварії, від операторів слід вимагати надання компетентним органам усієї відповідної інформації, необхідної для зменшення фактичної чи потенційної екологічної шкоди. Ці особливі вимоги не слід застосовувати до тих об’єктів розміщення відходів видобувної промисловості, які підпадають під дію Директиви 96/82/ЄС.

(15) Об’єкт розміщення відходів не повинен бути віднесений до категорії А виключно тільки на підставі ризиків для безпеки та охорони здоров’я працівників видобувної промисловості, охоплених іншим законодавством Співтовариства, зокрема директивами 92/91/ЄЕС (- 10) та 92/104/ ЄЕС (- 11).

(16) Через особливий характер управління відходами видобувної промисловості, необхідно запровадити спеціальні процедури для заявок та дозволів, які стосуються об’єктів розміщення відходів, що приймають такі відходи. Крім того, держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити, що компетентні органи періодично переглядають та, за необхідності, оновлюють умови дозволу.

(17) Від держав-членів необхідно вимагати, щоб, відповідно до Конвенції ЄЕК ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі вироблення й ухвалення рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 25 червня 1998 року (Орхуська Конвенція), громадськість інформували про заявки на дозвіл управління відходами, а із заінтересованою громадськістю проводили консультації перед наданням дозволу на управління відходами.

(18) Необхідно чітко зазначити вимоги, яким повинні відповідати об’єкти розміщення відходів, що обслуговують видобувну промисловість, стосовно місця розташування, управління, контролю, закриття та превентивних і захисних заходів, яких слід вживати проти будь-якої загрози довкіллю в короткостроковій та довгостроковій перспективах, і особливо проти забруднення підземних вод через просочення фільтрату в ґрунт.

(19) Необхідно дати чітке означення об’єктів відходів категорії А для відходів видобувної промисловості, з урахування ймовірних наслідків будь-якого забруднення, спричиненого експлуатацією такого об’єкта або аварією, в результаті чого відходи виділяються з такого об’єкта.

(20) Відходи, використовувані для заповнення гірничих виробок у цілях їх рекультивації або будівництва, пов’язаного з процесом видобування мінералів, такі як будівництво або технічне обслуговування у межах гірничих виробок засобів доступу машин, транспортних пандусів, перегородок, захисних барикад чи берм, також повинні підпадати під певні вимоги, з метою захисту поверхневих та/або підземних вод, забезпечити стабільність таких відходів та належний моніторинг після припинення такої діяльності. Відповідно, такі відходи не повинні підпадати під вимоги цієї Директиви, які стосуються виключно "об’єктів розміщення відходів", за винятком вимог, згаданих у спеціальному положенні щодо гірничих виробок.

(21) Щоб забезпечити правильне будівництво і технічне обслуговування об’єктів розміщення відходів для відходів видобувної промисловості, держави-члени повинні вживати відповідних заходів, щоб забезпечити, що проектування, розташування та управління такими об’єктами здійснюють технічно компетентні особи. Необхідно забезпечити, щоб навчання і знання, отримані операторами та персоналом, давали їм необхідні уміння і навички. Крім того, компетентні органи повинні пересвідчитися, що оператори забезпечують відповідні заходи стосовно будівництва і технічного обслуговування нового об’єкта розміщення відходів або будь-якого розширення чи модифікації наявного об’єкта розміщення відходів, у тому числі під час періоду після закриття.

(22) Необхідно встановити процедури моніторингу під час експлуатації та після закриття об’єктів розміщення відходів. Період після закриття для моніторингу та контролю об’єктів розміщення відходів категорії А повинен бути встановлений пропорційно ризику, що становить кожен окремий об’єкт розміщення відходів, у спосіб, подібний до того, що вимагається Директивою 1999/31/ЄС.

(23) Необхідно визначити, коли і в який спосіб об’єкт розміщення відходів, що обслуговує видобувну промисловість, повинен бути закритий та встановити обов’язки і відповідальності оператора під час періоду після закриття.

(24) Держави-члени повинні вимагати від операторів видобувної промисловості застосовувати моніторинг та управлінський контроль, щоб запобігати забрудненню води і ґрунту та ідентифікувати будь-який негативний вплив, який їх об’єкти розміщення відходів можуть чинити на довкілля або на здоров’я людей. Крім того, щоб мінімізувати забруднення води, скидання відходів у будь-який приймальний водний об’єкт повинно відповідати вимогам Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/60/ЄС від 23 жовтня 2000 року про встановлення рамок заходів Співтовариства в галузі водної політики (- 12). Крім того, концентрації у хвостосховищах ціаніду або сполук ціаніду від деяких галузей видобувної промисловості слід, з огляду на їх шкідливий і токсичний вплив, знизити до мінімально можливих рівнів, використовуючи найкращі доступні техніки. Максимальні пороги концентрації повинні бути встановлені відповідно та, у будь-якому випадку, згідно зі спеціальними вимогами цієї Директиви, щоб запобігти такому впливу.

(25) Від оператора об’єкта розміщення відходів, що обслуговує видобувну промисловість, слід вимагати надання фінансової гарантії або її еквівалента відповідно до процедур, які визначаються державами-членами, з метою забезпечити, що всі обов’язки, передбачені дозволом, будуть виконані, включаючи ті, що пов’язані з закриттям та доглядом після закриття об’єкта розміщення відходів. Фінансова гарантія повинна бути достатньою для покриття витрат на рекультивацію відповідно кваліфікованою та незалежною третьою стороною землі, порушеної об’єктом розміщення відходів, що включає і сам об’єкт, як передбачено у плані управління відходами, складеному згідно зі статтею 5, та у дозволі, що вимагається згідно зі статтею 7. Також необхідно, щоб така гарантія була надана до початку операцій з розміщення відходів на об’єктом та періодично коригувалась. Крім того, відповідно до принципу "забруднювач платить" та Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/35/ЄС від 21 квітня 2004 року про екологічну відповідальність стосовно попередження та усунення шкоди довкіллю (- 13), важливо уточнити, що оператор об’єкта розміщення відходів, що обслуговує видобувну промисловість, несе належну відповідальність за екологічну шкоду, заподіяну його діяльністю, або безпосередню загрозу такої шкоди.

(26) У випадку експлуатації об’єктів розміщення відходів, що обслуговують видобувну промисловість, які ймовірно чинитимуть істотний негативний транскордонний вплив на довкілля та відповідно становитимуть будь-який ризик для здоров’я людей на території іншої держави-члена, повинна бути запроваджена спільна процедура, щоб полегшити консультації між сусідніми країнами. Це слід зробити з метою забезпечення адекватного обміну інформацією між органами влади та належного інформування громадськості про всі такі об’єкти розміщення відходів, які можуть мати істотний негативний вплив для довкілля іншої держави-члена.

(27) Державам-членам необхідно забезпечити, щоб компетентні органи організували дієву систему інспекційних перевірок або еквівалентні заходи контролю стосовно об’єктів розміщення відходів, що обслуговують видобувну промисловість. Без обмеження обов’язків оператора, передбачених дозволом, перед початком операцій з розміщення повинна бути проведена інспекційна перевірка дотримання умов дозволу. Крім того, держави-члени повинні забезпечити, щоб оператори та їх наступники вели актуальну документацію, що стосується таких об’єктів розміщення відходів, і щоб оператори передавали своїм наступникам інформацію про стан об’єкта розміщення відходів та його функціонування.

(28) Держави-члени повинні надсилати регулярні звіти Комісії про імплементацію цієї Директиви, включаючи інформацію про аварії або потенційні аварійні ситуації. На основі таких звітів Комісія повинна звітувати Європейському Парламенту та Раді.

(29) Держави-члени повинні встановити правила щодо санкцій за порушення цієї Директиви та забезпечити їх виконання. Такі санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

(30) Державам-членам необхідно забезпечити, що інвентаризацію закритих, у тому числі залишених, об’єктів розміщення відходів, розташованих на їхній території, складений з метою ідентифікувати ті, які спричиняють серйозний негативний вплив на довкілля або можуть стати у середньостроковій чи короткостроковій перспективі серйозною загрозою для здоров’я людей або довкілля. Ця інвентаризація повинна стати основою для відповідної програми заходів.

(31) Комісія повинна забезпечити відповідний обмін науково-технічною інформацією про те, як проводити інвентаризацію закритих об’єктів розміщення відходів на рівні держав-членів та про розробку методологій, щоб надати допомогу державам-членам у дотриманні вимог цієї Директиви під час рекультивації закритих об’єктів розміщення відходів. Крім того, слід забезпечити обмін інформацією у межах держав-членів та між ними щодо найкращих доступних технік.

(32) З метою послідовного застосування статті 6 Договору, вимоги щодо охорони довкілля повинні бути інтегровані в імплементацію політик і дій Співтовариства з метою сприяння сталому розвитку.

(33) Ця Директива може бути корисним інструментом, який необхідно враховувати під час верифікації, що проекти, які отримують фінансування Співтовариства в контексті допомоги розвитку, включають необхідні заходи щодо запобігання або зменшення, наскільки це можливо, негативного впливу на довкілля. Такий підхід відповідає статті 6 Договору, зокрема стосовно інтегрування вимог щодо охорони довкілля в політику Співтовариства у сфері співпраці задля розвитку.

(34) Мета цієї Директиви, а саме - покращення управління відходами видобувної промисловості, не може бути достатньою мірою досягнута державами-членами, які діють самостійно, оскільки неналежне управління такими відходами може спричинити забруднення транскордонного характеру. Відповідно до принципу "забруднювач платить" необхідно, між іншим, враховувати будь-яку шкоду довкіллю, спричинену відходами видобувної промисловості, та різне застосування цього принципу на національному рівні, що може призвести до значних диспропорцій у фінансовому навантаженні на суб’єктів господарювання. Крім того, наявність різних національних політик щодо управління відходами видобувної промисловості перешкоджає меті забезпечення мінімального рівня безпечного та відповідального управління такими відходами та максимізації їх відновлення на всій території Співтовариства. Отже, оскільки з огляду на масштаб і наслідки цієї Директиви, її мета може бути краще досягнута на рівні Співтовариства, Співтовариство може ухвалювати інструменти відповідно до принципу субсидіарності, як визначено у статті 5 Договору. Відповідно до принципу пропорційності, як встановлено у зазначеній статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення цієї мети.

(35) Інструменти, необхідні для імплементації цієї Директиви, повинні бути ухвалені відповідно до Рішення Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року про встановлення процедур для здійснення виконавчих повноважень, наданих Комісії (- 14).

(36) Експлуатація об’єктів розміщення відходів, наявних на момент транспонування цієї Директиви, повинна бути регламентована з метою вжиття необхідних заходів, протягом визначеного періоду часу, для їх адаптації до вимог цієї Директиви.

(37) Згідно з параграфом 34 Міжінституційної угоди про краще законотворення (- 15), держав-членів заохочують розробляти, як для себе, так і в інтересах Співтовариства, свої власні таблиці, які будуть, наскільки це можливо, відображати кореляцію між цією Директивою та інструментами транспозиції та оприлюднювати їх,

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Ця Директива передбачає заходи, процедури та настанови для попередження або зменшення, наскільки це можливо, будь-якого негативного впливу на довкілля, зокрема воду, повітря, ґрунт, фауну і флору та ландшафт, а також будь-яких пов’язаних з цим ризиків для здоров’я людей, що виникли в результаті управління відходами видобувної промисловості.

1. З урахуванням параграфів 2 і 3, ця Директива охоплює управління відходами, що утворюються в результаті розвідування, видобування, оброблення і зберігання мінеральних ресурсів та розроблення кар’єрів, далі - "відходи видобування".

2. Зі сфери застосування цієї Директиви виключаються:

(a) відходи, які утворюються внаслідок розвідування, видобування і оброблення мінеральних ресурсів та розроблення кар’єрів, але які не є безпосередньо результатом таких робіт;

(b) відходи, що утворюються в результаті розвідування, видобування і оброблення мінеральних ресурсів на шельфі;

(c) нагнітання води та повторне нагнітання відкачаних підземних вод, як визначено в першому та другому абзацах статті 11(3)(j) Директиви 2000/60/ЄС, у межах, дозволених тією статтею.

3. Інертні відходи і незабруднений ґрунт, що утворюються в результаті розвідування, видобування, оброблення і зберігання мінеральних ресурсів та розроблення кар’єрів, а також відходи видобування, оброблення і зберігання торфу не підпадають під положення статей 7, 8, 11(1) і (3), 12, 13(6), 14 і 16, якщо вони не розміщені в об’єкті розміщення відходів категорії А.

Компетентний орган може зменшити або скасувати вимоги щодо розміщення відходів, що не є небезпечними, утворених в результаті розвідування мінеральних ресурсів, за винятком нафти та евапоритів, інших ніж гіпс та ангідрит, а також щодо розміщення незабрудненого ґрунту та відходів видобування, оброблення та зберігання торфу, якщо він переконався, що вимоги статті 4 дотримані.

Держави-члени можуть зменшити або скасувати вимоги статей 11(3), 12(5) і (6), 13(6), 14 та 16 стосовно неінертних відходів, що не є небезпечними, якщо вони не розміщені в об’єкті розміщення відходів категорії А.

4. Без порушення іншого законодавства Співтовариства, відходи, що підпадають під сферу застосування цієї Директиви, не підпадають під дію Директиви 1999/31/ЄС.

Для цілей цієї Директиви:

(1) "відходи" означає відходи згідно з означенням у статті 1(a) Директиви 75/442/ЄЕС;

(2) "небезпечні відходи" означає небезпечні відходи згідно з означенням у статті 1(4) Директиви Ради 91/689/ЄЕС від 12 грудня 1991 року про небезпечні відходи (- 16);

(3) "інертні відходи" означає відходи, що не зазнають жодних істотних фізичних, хімічних чи біологічних трансформацій. Інертні відходи не розчиняються, не горять та не вступають в інші фізичні чи хімічні реакції, біологічно не розкладаються або не здійснюють негативного впливу на інші речовини, з якими вони контактують, у спосіб, що може призвести до забруднення довкілля чи нанесення шкоди здоров’ю людей. Загальне вилуговування та вміст забруднювальних речовин у відходах та екотоксичність фільтрату повинні бути незначними, і зокрема не становити загрози для якості поверхневих та/або підземних вод;

(4) "незабруднений ґрунт" означає ґрунт, який знятий з верхнього шару ґрунтового покриву під час видобувних робіт і який не вважається забрудненим відповідно до національного права держави-члена, де розташована ділянка, або відповідно до права Співтовариства;

(5) "мінеральні ресурси" або "мінерали" означає природні поклади в земній корі органічних або неорганічних речовин, таких як паливно-енергетичні ресурси, металічні руди, промислові мінерали та будівельні мінерали, за винятком води;

(6) "видобувна промисловість" означає всі установи та підприємства, задіяні у наземному або підземному видобуванні мінеральних ресурсів у комерційних цілях, включаючи видобування шляхом буріння свердловин або оброблення видобутого матеріалу;

(7) "шельф" означає той район моря і морського дна, що простягається від відмітки рівня низької води при звичайних та середніх припливах у напрямку від берега;

(8) "оброблення" означає механічний, фізичний, біологічний, термічний чи хімічний процес або поєднання процесів, що застосовується до мінеральних ресурсів, у тому числі тих, що отримані в результаті розроблення кар’єрів з метою видобування мінералів, і які включають подрібнення, розподіл (сортування), розділення (сепарацію) і вилуговування, та повторне перероблення раніше скинутих відходів, але виключаючи плавлення, термічні виробничі процеси (інші ніж випалювання вапняку) та металургійні процеси;

(9) "хвости" означає тверді фази відходів або шлами, що залишаються після оброблення мінералів у процесі розділення (сепарації) (тобто дроблення, подрібнення, сортування за розміром, флотації та інших фізико-хімічних технік) з метою вилучення цінних мінералів із менш цінних гірських порід;

(10) "відвал" означає інженерну споруду для розміщення твердих відходів на поверхні;

(11) "дамба" означає інженерну споруду, призначену для затримання або локалізації води та/чи відходів у межах хвостосховища;

(12) "хвостосховище" означає природний об’єкт або інженерну споруду для видалення дрібнозернистих відходів, зазвичай хвостів, разом зі змінюваними кількостями вільної води, що утворюється в результаті оброблення мінеральних ресурсів та очищення і рециклінгу технологічної води;

(13) "слабкокислотний дисоційовний ціанід" означає ціанід або сполуки ціаніду, що дисоціюють зі слабкою кислотою при визначеному рівні pH;

(14) "фільтрат" означає будь-яку рідину, що просочується через розміщені відходи та виділяється з об’єкта розміщення відходів або утримується в ньому, включаючи забруднені дренажні стоки, що може негативно впливати на довкілля у разі неналежного оброблення;

(15) "об’єкт розміщення відходів" означає будь-яку ділянку, призначену для накопичення або розміщення відходів видобування, у твердому чи рідинному стані або у вигляді розчину чи суспензії, на такі періоди часу:

- жодного періоду часу не передбачено для об’єктів розміщення відходів категорії А та об’єктів розміщення відходів, що характеризуються як небезпечні в плані управління відходами;

- на період більше шести місяців для об’єктів розміщення небезпечних відходів, утворених непередбачувано;

- на період більше одного року для об’єктів розміщення відходів, що не є небезпечними, неінертних відходів;

- на період більше трьох років для об’єктів розміщення незабрудненого ґрунту, відходів розвідувальних робіт, що не є небезпечними, відходів видобування, оброблення і зберігання торфу та інертних відходів.

Вважається, що до таких об’єктів належать будь-які дамби або інші споруди, що слугують для утримання, затримання, локалізації чи іншого укріплення такого об’єкта, а також включаючи, але не обмежуючись ними, відвали та хвостосховища, але виключаючи гірничі виробки, в які переміщують відходи, після видобування мінералів з метою рекультивації та будівництва;

(16) "значна аварія" означає подію у межах ділянки під час робіт із поводження з відходами видобування на будь-якому підприємстві, яке підпадає під дію цієї Директиви, що призводить до серйозної загрози здоров’ю людей та/або довкіллю, відразу або з часом, у межах ділянки або поза її межами;

(17) "небезпечна речовина" означає речовину, суміш або препарат, що є небезпечними у розумінні Директиви 67/548/ЄЕС (-17) або Директиви 1999/45/ЄС (-18);

(18) "найкращі доступні техніки" означає найкращі доступні техніки згідно з означенням у статті 2(11) Директиви 96/61/ЄС;

(19) "приймальний водний об’єкт" означає поверхневі води, підземні води, перехідні води та прибережні води, як визначено у статті 2(1), (2), (6) і (7) Директиви 2000/60/ЄС, відповідно;

(20) "рекультивація" означає оброблення землі, порушеної об’єктом розміщення відходів, у такий спосіб, щоб відновити землю до задовільного стану, приділяючи особливу увагу якості ґрунту, дикій фауні і флорі, природним оселищам, прісноводним системам, ландшафту та належному продуктивному використанню.

(21) "розвідування" означає пошук покладів мінеральних ресурсів, що мають економічну цінність, включаючи відбирання зразків, відбирання матеріалу, буріння свердловин і риття траншей, але виключаючи будь-які роботи, необхідні для розробки таких родовищ, та будь-яку діяльність, безпосередньо пов’язану з поточною операцією видобування;

(22) "громадськість" означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб та, відповідно до національного законодавства або практики, їх асоціації, організації чи групи;

(23) "заінтересована громадськість" означає громадськість, на яку впливають чи ймовірно можуть вплинути рішення, або яка має інтерес у виробленні й ухваленні рішень щодо довкілля відповідно до статей 6 і 7 цієї Директиви; для цілей цього означення, неурядові організації, які сприяють охороні довкілля і відповідають всім вимогам національного права, вважаються такими, що мають такий інтерес;

(24) "оператор" означає фізичну або юридичну особу, відповідальну за управління відходами видобування, відповідно до національного права держави-члена, в якій здійснюється управління відходами, включаючи те, що стосується тимчасового зберігання відходів видобування, як під час експлуатації, так і після закриття об’єкта розміщення відходів видобування;

(25) "володілець відходів" означає утворювача відходів видобування або фізичну чи юридичну особу, що володіє ними;

(26) "компетентна особа" означає фізичну особу, що має технічні знання і досвід, як визначено в національному праві держави-члена, в якій здійснює діяльність особа, щоб виконувати обов’язки, передбачені цією Директивою;

(27) "компетентний орган" означає орган або органи, який держава-член призначає відповідальним за виконання обов’язків, передбачених цією Директивою;

(28) "ділянка" означає всю земельну ділянку з чітко визначеним географічним положенням, що перебуває під контролем оператора, який здійснює управління;

(29) "суттєва зміна" означає зміну в структурі або експлуатації об’єкта розміщення відходів, яка, на думку компетентного органу, може мати значний негативний вплив на здоров’я людей або довкілля.

1. Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб забезпечити, що управління відходами видобування здійснюється без загрози для здоров’я людей та без використання процесів або методів, що можуть зашкодити довкіллю, і зокрема, без ризику для води, повітря, ґрунту та фауни і флори, без створення незручностей через шум чи запахи та без негативного впливу на ландшафт чи місця особливого значення. Держави-члени також вживають необхідних заходів, щоб заборонити залишення, скидання відходів на несанкціоновані сміттєзвалища або неконтрольоване розміщення відходів видобування.

2. Держави-члени повинні гарантувати, що оператор вживає всіх заходів, необхідних для попередження або зменшення, наскільки це можливо, будь-якого негативного впливу на довкілля та здоров’я людей у результаті управління відходами видобування. Це включає управління будь-яким об’єктом розміщення відходів, у тому числі після його закриття, та попередження значних аварій, пов’язаних із таким об’єктом, і обмеження їх наслідків для довкілля та здоров’я людей.

3. Заходи, про які йдеться в параграфі 2, повинні базуватися, між іншим, на найкращих доступних техніках, без приписів щодо використання будь-якої техніки або конкретної технології, але з урахуванням технічних характеристик об’єкта розміщення відходів, його географічного розташування та місцевих екологічних умов.

1. Держави-члени повинні забезпечити, що оператор складає план управління відходами для мінімізації, оброблення, відновлення та видалення відходів видобування, враховуючи принцип сталого розвитку.

2. Цілями плану управління відходами повинні бути:

(a) запобігання утворенню відходів або зменшення їх та їхньої шкідливості, беручи до уваги зокрема:

(i) управління відходами на етапі проектування та у виборі методу, використовуваного для видобування мінералів та їх оброблення;

(ii) зміни, що їх можуть зазнати відходи видобування у зв’язку зі збільшенням площі поверхні та впливом умов на поверхні землі;

(iii) заповнення відходами видобування гірничих виробок після видобутку мінералів, наскільки це є технічно й економічно доцільним та екологічно раціональним відповідно до чинних екологічних стандартів на рівні Співтовариства та вимог цієї Директиви, у відповідних випадках;

(iv) повернення верхнього шару ґрунту на місце після закриття об’єкту розміщення відходів або, якщо це практично неможливо, повторне використання верхнього шару ґрунту в іншому місці;

(v) використання менш небезпечних речовин для оброблення мінеральних ресурсів;

(b) заохочення до відновлення відходів видобування шляхом рециклінгу, повторного використання або рекуперації таких відходів, якщо це є екологічно раціональним відповідно до чинних екологічних стандартів на рівні Співтовариства та вимог цієї Директиви, у відповідних випадках;

(c) забезпечення короткострокового і довгострокового безпечного видалення відходів видобування, зокрема беручи це до уваги на етапі проектування, управління під час експлуатації та після закриття об’єкта розміщення відходів та обираючи проект, який:

(i) потребує мінімального і, якщо можливо, не потребує зрештою жодного моніторингу, контролю та управління закритим об’єктом розміщення відходів;

(ii) запобігає або принаймні мінімізує будь-які довгострокові негативні наслідки, наприклад пов’язані з міграцією з повітрям або з водою забрудників з об’єкта розміщення відходів; та

(iii) забезпечує довготривалу геотехнічну стабільність будь-яких дамб або відвалів, що піднімаються вище існуючого рівня земної поверхні.

3. План управління відходами повинен містити принаймні таку інформацію:

(a) у відповідних випадках, пропоновану класифікацію об’єкта розміщення відходів відповідно до критеріїв, визначених у додатку III:

- у випадку, коли вимагається об’єкт розміщення відходів категорії А, документ, який підтверджує, що політика запобігання значним аваріям, система управління безпекою для її реалізації та внутрішній план дій в аварійних ситуаціях будуть введені в дію згідно зі статтею 6(3);

- якщо оператор вважає, що об’єкт розміщення відходів категорії А не потрібен, достатню інформацію, що це обґрунтовує, включаючи ідентифікацію можливих небезпек у випадку аварій;

(b) характеризацію відходів згідно з додатком II та повідомлення про розрахункову загальну кількість відходів видобування, що будуть утворені під час експлуатації;

(c) опис операції, під час якої утворюються такі відходи, та будь-якого подальшого оброблення, якому їх піддають;

(d) опис того, як розміщення таких відходів може негативно вплинути на довкілля та здоров’я людей, та превентивних заходів, які будуть вжиті для мінімізації впливу на довкілля під час експлуатації об’єкта та після закриття, включаючи аспекти, зазначені в статті 11(2) (a), (b), (d) і (e);

(e) пропоновані процедури контролю та моніторингу відповідно до статей 10, у відповідних випадках, та 11(2)(c);

(f) запропонований план закриття, включаючи рекультивацію, процедури після закриття та моніторинг, як передбачено в статті 12;

(g) заходи для запобігання погіршенню стану води відповідно до Директиви 2000/60/ЄС та для запобігання або мінімізації забруднення повітря і ґрунту згідно зі статтею 13;

(h) обстеження стану земельної ділянки, на яку буде мати вплив об’єкт розміщення відходів.

План управління відходами повинен містити достатню інформацію, щоб компетентний орган мав змогу оцінити здатність оператора досягти цілей плану управління відходами, визначених у параграфі 2 та виконати його обов’язки, передбачені цією Директивою. План повинен містити пояснення, зокрема щодо того, як вибраний варіант та метод, згадані у параграфі 2(a)(i), допоможуть досягти цілей плану управління відходами, визначених у параграфі 2(a).

4. План управління відходами повинен переглядатися кожні п’ять років та/або змінюватися, за необхідності, у випадку суттєвих змін в експлуатації об’єкта розміщення відходів або розміщених відходах. Будь-які зміни повинні бути повідомлені компетентному органу.

5. Плани, які складені відповідно до іншого національного законодавства або законодавства Співтовариства та які містять інформацію, зазначену в параграфі 3, можуть бути використані, якщо це дає змогу уникнути непотрібного дублювання інформації і подвійної роботи для оператора за умови, що всі вимоги, передбачені параграфами 1-4, дотримані.

6. Компетентний орган повинен затвердити план управління відходами на основі процедур, які мають бути визначені державами-членами, та здійснювати моніторинг його виконання.

1. Ця стаття застосовується до об’єктів розміщення відходів категорії А, за винятком тих об’єктів розміщення відходів, що підпадають під дію Директиви 96/82/ЄС.

2. Без порушення іншого законодавства Співтовариства, зокрема Директив 92/91/ЄЕС та 92/104/ЄЕС, держави-члени повинні забезпечити виявлення небезпек значних аварій та включення необхідних характеристик на етапах проектування, будівництва, експлуатації та технічного обслуговування, закриття та заходи після закриття з метою запобігання таким аваріям і обмеження їх негативних наслідків для здоров’я людей та/або довкілля, включаючи будь-які транскордонні впливи.

3. У цілях дотримання вимог параграфа 2, кожен оператор, перед початком експлуатації, повинен розробити політику запобігання значним аваріям для управління відходами видобування та ввести в дію систему управління безпекою для її імплементації згідно з елементами, визначеними в секції 1 додатка I, а також ввести в дію внутрішній план дій в аварійних ситуаціях, що конкретизує заходи, яких треба вжити у випадку аварії.

У рамках зазначеної політики, оператор повинен призначити менеджера з безпеки, відповідального за імплементацію і періодичний нагляд за політикою запобігання значним аваріям.

Компетентний орган повинен скласти зовнішній план дій в аварійних ситуаціях, що конкретизує заходи, яких треба вжити поза межами ділянки у випадку аварії. У рамках подання заявки на дозвіл, оператор повинен надати компетентному органу інформацію, необхідну для того, щоб орган міг скласти такий план.

4. Плани дій в аварійних ситуаціях, про які йдеться в параграфі 3, повинні мати такі цілі:

(a) локалізовувати та контролювати значні аварії та інші інциденти, так щоб мінімізувати їх наслідки, і зокрема обмежити шкоду для здоров’я людей та довкілля;

(b) реалізовувати заходи, необхідні для захисту здоров’я людей та довкілля від наслідків значних аварій та інших інцидентів;

(c) повідомляти необхідну інформацію громадськості та відповідним службам або органам на цій території;

(d) забезпечувати рекультивацію, відновлення та очищення довкілля після значної аварії.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку значної аварії, оператор негайно надав компетентному органу всю потрібну інформацію, щоб допомогти мінімізувати її наслідки для здоров’я людей та оцінити й мінімізувати ступінь, фактичний чи потенційний, шкоди довкіллю.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб заінтересованій громадськості надавалися завчасні та дієві можливості брати участь у підготовці чи перегляді зовнішнього плану дій в аварійних ситуаціях, який має бути складений згідно з параграфом 3. Для цього заінтересована громадськість повинна бути поінформована про будь-яку таку пропозицію, і відповідна інформація повинна бути доступною, включаючи, між іншим, інформацію про право участі в процесі вироблення й ухвалення рішень та про компетентний орган, до якого можна подавати зауваження і запитання.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб заінтересована громадськість мала право у розумних часових рамках висловлювати зауваження, і щоб ці зауваження бралися до уваги при ухваленні рішення щодо зовнішнього плану дій в аварійних ситуаціях.

6. Держави-члени повинні гарантувати, що інформація про заходи безпеки і про дії, необхідні у випадку аварії, яка містить принаймні елементи, перелічені в секції 2 додатка I, надається безкоштовно і в установленому порядку заінтересованій громадськості.

Така інформація повинна переглядатися кожні три роки і, за необхідності, оновлюватися.

1. Експлуатація жодного об’єкта розміщення відходів не дозволяється без дозволу, наданого компетентним органом. Дозвіл повинен містити дані, конкретизовані в параграфі 2 цієї статті, та чітко вказувати категорію об’єкта розміщення відходів відповідно до критеріїв, зазначених у статті 9.

За умови дотримання всіх вимог цієї статті, будь-який дозвіл, виданий згідно з іншим національним законодавством або законодавством Співтовариства, може бути поєднаний в єдиному дозволі, якщо такий формат дозволяє уникнути непотрібного дублювання інформації і подвійної роботи для оператора або компетентного органу. Дані, конкретизовані в параграфі 2, можуть бути охоплені одним єдиним дозволом або кількома дозволами за умови, що всі вимоги, передбачені цією статтею, дотримані.

2. Заявка на дозвіл повинна містити принаймні такі дані:

(a) ідентифікаційні дані оператора;

(b) пропоноване розташування об’єкта розміщення відходів, включаючи всі можливі альтернативні місця розміщення;

(c) план управління відходами згідно зі статтею 5;

(d) відповідні домовленості у вигляді фінансової гарантії або її еквіваленту згідно з вимогами статті 14;

(e) інформацію, представлену оператором відповідно до статті 5 Директиви 85/337/ЄЕС (- 19), якщо положення згаданої директиви вимагають проведення оцінювання впливу на довкілля;

3. Компетентний орган надає дозвіл, тільки у разі, якщо він пересвідчився, що:

(a) оператор виконує відповідні вимоги цієї Директиви;

(b) управління відходами не суперечить безпосередньо або іншим чином не перешкоджає виконанню відповідного плану чи планів управління відходами, зазначених у статті 7 Директиви 75/442/ЄЕС.

4. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів, щоб забезпечити, що компетентні органи періодично переглядають і, в разі необхідності, оновлюють умови дозволу:

- у випадку суттєвих змін в експлуатації об’єкта розміщення відходів або розміщених відходах;

- на підставі результатів моніторингу, повідомлених оператором згідно зі статтею 11(3) або інспекційних перевірок, проведених згідно зі статтею 17;

- у світлі обміну інформацією про суттєві зміни у найкращих доступних техніках відповідно до статті 21(3).

5. Інформація, що міститься у виданому відповідно до цієї статті дозволі, надається компетентним органам статистики держав-членів та Співтовариства на їхній запит для статистичних цілей. Чутлива інформація суто комерційного характеру, така як інформація, що стосується бізнес відносин та складових витрат і обсягу економічних запасів мінеральних ресурсів, не підлягає оприлюдненню.

1. Громадськість повинна бути поінформована, за допомогою публічних повідомлень або інших належних засобів, як-от електронні медіа, за наявності, на початкових стадіях процедури надання дозволу або, щонайпізніше, як тільки інформація у розумних межах може бути надана, про:

(a) заявку на дозвіл;

(b) у відповідних випадках, той факт, що рішення щодо заявки на дозвіл потребує консультацій між державами-членами відповідно до статті 16;

(c) дані щодо компетентних органів, відповідальних за ухвалення рішення, органів, від яких можна отримати відповідну інформацію, та органів, до яких можна подавати зауваження чи запитання, а також дані щодо графіку надсилання зауважень або запитань;

(d) характер можливих рішень;

(e) у відповідних випадках, дані стосовно пропозиції щодо оновлення дозволу або умов дозволу;

(f) те, коли і де можна буде отримати відповідну інформацію, а також способи її отримання;

(g) дані про порядок участі громадськості, розроблений відповідно до параграфа 7.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у межах відповідних часових рамок заінтересована громадськість отримувала доступ до:

(a) відповідно до національного законодавства, основних звітів і рекомендацій, надісланих компетентному органу на час, коли заінтересована громадськість була поінформована відповідно до параграфа 1;

(b) відповідно до положень Директиви 2003/4/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 28 січня 2003 року про публічний доступ до екологічної інформації (- 20), будь-якої інформації на додаток до тієї, що зазначена в параграфі 1 цієї статті, яка має значення для рішення згідно зі статтею 7 цієї Директиви і яка стає доступною тільки після часу, коли громадськість була поінформована відповідно до параграфа 1 цієї статті.

3. Держави-члени повинні вживати належних заходів, щоб забезпечити, що громадськість є поінформованою, відповідно до параграфа 1 цієї статті, про оновлення умов дозволу згідно зі статтею 7(4).

4. Заінтересована громадськість повинна мати право висловити свої зауваження і думки компетентному органу перед тим, як рішення буде ухвалене.

5. Результати консультацій, проведених згідно з цією статтею, повинні бути належним чином враховані при ухваленні рішення.

6. Коли рішення ухвалене, компетентний орган повинен, згідно з відповідними процедурами, поінформувати заінтересовану громадськість і надати їй доступ до такої інформації:

(a) змісту рішення, включаючи копію дозволу;

(b) підстав і міркувань, на яких ґрунтується рішення.

7. Детальний порядок участі громадськості відповідно до цієї статті повинен бути визначений державами-членами, так щоб дати можливість заінтересованій громадськості підготуватися і взяти дієву участь.

Для цілей цієї Директиви, компетентні органи класифікують об’єкт розміщення відходів як об’єкт категорії А відповідно до критеріїв, установлених у додатку III.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб оператор, під час заповнення гірничих виробок відходами видобування - чи то утворених в результаті наземного чи підземного видобування - у цілях рекультивації та будівництва, вживав відповідних заходів з метою:

(1) забезпечення стабільності відходів видобування відповідно до, mutatis mutandis, статті 11(2);

(2) запобігання забрудненню ґрунту, поверхневих вод і підземних вод відповідно до, mutatis mutandis, статті 13(1), (3) і (5);

(3) забезпечення моніторингу відходів видобування та гірничих виробок відповідно до, mutatis mutandis, статті 12(4) і (5).

2. Директива 1999/31/ЄС продовжує застосовуватися до відходів, інших ніж відходи видобування, використовуваних для заповнення гірничих виробок, у відповідних випадках.

1. Держави-члени повинні вживати відповідних заходів, щоб забезпечити, що управління об’єктом розміщення відходів здійснюється компетентною особою і забезпечується технічний розвиток та навчання і підготовка персоналу.

2. Компетентний орган повинен пересвідчитися, що під час будівництва нового об’єкта розміщення відходів або модифікації наявного об’єкта розміщення відходів оператор гарантує, що:

(a) об’єкт розміщення відходів належним чином розташований, враховуючи зокрема зобов’язання на рівні Співтовариства чи на національному рівні, пов’язані з природоохоронними територіями, а також геологічні, гідрологічні, гідрогеологічні, сейсмічні та геотехнічні чинники, і спроектований таким чином, щоб, у короткостроковій і довгостроковій перспективах, відповідати всім необхідним умовам для запобігання забрудненню ґрунту, повітря, підземних і поверхневих вод, беручи до уваги зокрема директиви 76/464/ЄЕС (- 21), 80/68/ЄЕС (- 22) і 2000/60/ЄС, та забезпечуючи ефективне збирання забрудненої води і фільтрату, якщо і як того вимагають умови дозволу, а також зменшуючи ерозію, спричинену водою чи вітром, наскільки це технічно можливо і економічно доцільно;

(b) об’єкт розміщення відходів належним чином збудований, управляється та обслуговується, щоб забезпечувати його фізичну стабільність та запобігати забрудненню і зараженню ґрунту, повітря, поверхневих вод чи підземних вод у короткостроковій і довгостроковій перспективах, а також мінімізовувати, наскільки це можливо, шкоду для ландшафту;

(c) є наявні належні плани та заходи для регулярного моніторингу та інспекційних перевірок об’єкта розміщення відходів компетентними особами та для вжиття заходів у випадку отримання результатів, що вказують на нестабільність або забруднення води чи ґрунту;

(d) належні заходи, розроблені для рекультивації землі та закриття об’єкта розміщення відходів;

(e) належні заходи, розроблені для періоду після закриття об’єкта розміщення відходів.

Протоколи моніторингу та інспекційних перевірок, про які йдеться в пункті (с), повинні зберігатися, разом із дозвільною документацією, щоб забезпечити належне передання інформації, зокрема у випадку зміни оператора.