Договір
про заснування Європейської Спільноти (консолідована версія станом на 1 січня 2005 року)
( Додатково див. Єдиний європейський акт від 17.02.86; Консолідовану версію Договору про Європейський Союз станом на 30.03.2010; Договір від 26.02.2001 Договір від 16.04.2003 Протоколи : від 25.03.57, від 25.03.57, від 25.03.57, від 25.03.57, від 17.04.57, від 13.11.62, від 08.04.65, від 13.03.84, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 07.02.92, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 02.10.97, від 26.02.2001, від 26.02.2001, від 26.02.2001 )
ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ БЕЛЬГІЙЦІВ, ПРЕЗИДЕНТ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ, ПРЕЗИДЕНТ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ПРЕЗИДЕНТ ІТАЛІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ЇЇ КОРОЛІВСЬКА ВИСОКІСТЬ ВЕЛИКА ГЕРЦОГИНЯ ЛЮКСЕМБУРЗЬКА, ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА НІДЕРЛАНДІВ (1),
______________
(1) Згодом членами Європейської Спільноти стали також Чеська Республіка, Королівство Данія, Республіка Естонія, Грецька Республіка, Королівство Іспанія, Ірландія, Республіка Кіпр, Республіка Латвія, Республіка Литва, Республіка Угорщина, Республіка Мальта, Республіка Австрія, Республіка Польща, Португальська Республіка, Республіка Словенія, Словацька Республіка, Республіка Фінляндія, Королівство Швеція та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії (прим. пер.).
З НЕПОХИТНИМ ПРАГНЕННЯМ закласти підвалини дедалі ближчого союзу народів Європи,
НАТХНЕННІ НАМІРОМ спільними діями сприяти економічному й соціальному поступові своїх країн, щоб ліквідувати бар'єри, що ділять Європу,
ВИЗНАЧАЮЧИ головну мету своїх зусиль - стале поліпшення умов життя та праці своїх народів,
ВИЗНАЮЧИ, що усунення наявних перешкод потребує узгоджених дій, щоб ґарантувати постійний розвиток, збалансовану торгівлю та чесну конкуренцію,
ПІКЛУЮЧИСЯ про зміцнення єдності своїх економік та забезпечення їхнього гармонійного розвитку, зменшуючи наявні відмінності між різними регіонами та долаючи відсталість регіонів, що перебувають у найменш сприятливих умовах,
БАЖАЮЧИ сприяти, через спільну торгівельну політику, поступовому скасовуванню обмежень міжнародної торгівлі,
З НАМІРОМ підтвердити солідарність, що єднає Європу та заморські країни, та бажаючи забезпечити їхнє процвітання й розвиток їхнього добробуту згідно з принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй,
НАТХНЕННІ НАМІРОМ зберігати й зміцнювати мир та свободу, об'єднуючи свої ресурси та закликаючи інші народи Європи, що поділяють ці ідеали, об'єднувати свої зусилля,
З НЕПОХИТНИМ ПРАГНЕННЯМ сприяти розвиткові якнайвищого рівня знань своїх народів через широкий доступ до освіти та постійне оновлювання знань,
ВИРІШИЛИ заснувати ЄВРОПЕЙСЬКУ СПІЛЬНОТУ і з цією метою призначили своїх повноважних представників:
(перелік повноважних представників не відтворено)
ЩО, обмінявшися вірчими грамотами, які визнано чинними та виконаними в належній формі, погодилися про таке.
ЧАСТИНА ПЕРША
ПРИНЦИПИ
Цим Договором ВИСОКІ ДОГОВІРНІ СТОРОНИ засновують ЄВРОПЕЙСЬКУ СПІЛЬНОТУ.
Завданням Спільноти є, запроваджуючи спільний ринок, економічний та валютний союз, а також виконуючи спільні політики та діяльність, зазначені в статтях 3 та 4, поширювати в межах усієї Спільноти гармонійний, збалансований і стабільний розвиток економічної діяльності, високий рівень зайнятості й соціального захисту, рівність жінок і чоловіків, стабільне та безінфляційне зростання, високий рівень конкурентоспроможності й конвергенції економічних показників, високий рівень захисту й поліпшення стану довкілля, підвищення рівня та якості життя, економічну й соціальну згуртованість та солідарність держав-членів.
1. На цілі, сформульовані в статті 2, діяльність Спільноти, як обумовлено в цьому Договорі та згідно з визначеними в ньому часовими межами, охоплює:
(a) заборону між державами-членами мита та кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів і на всі заходи еквівалентної дії;
(b) спільну торгівельну політику;
(c) внутрішній ринок, що його характеристикою є скасування перешкод вільному пересуванню людей, товарів, послуг та капіталу між державами-членами;
(d) заходи щодо в'їзду та пересуванню осіб, як обумовлено в Розділі IV;
(e) спільну політику у сфері сільського господарства та рибальства;
(f) спільну політику у сфері транспорту;
(g) систему, що забезпечує неспотворену конкуренцію на внутрішньому ринку;
(h) зближення законодавств держав-членів до рівня, що його потребує функціювання спільного ринку;
(i) сприяння координації політик зайнятості держав-членів з метою підвищити їхню ефективність через розроблення скоординованої стратегії зайнятості;
(j) політику в соціальній сфері, зокрема Європейський соціальний фонд;
(k) посилення економічної та соціальної згуртованості;
(l) політику у сфері довкілля;
(m) посилення конкурентоспроможності промисловості Спільноти;
(n) сприяння дослідженням та технічному розвиткові;
(o) заохочення створювання та розвитку транс'європейських мереж;
(p) сприяння досягненню високого рівня охорони здоров'я;
(q) сприяння якості освіти й професійного навчання та розвиткові культур держав-членів;
(r) політику у сфері співпраці з розвитку;
(s) асоціацію з заморськими країнами та територіями з метою збільшити торгівлю та сприяти спільному економічному та соціальному розвиткові;
(t) сприяння посилюванню захисту прав споживачів;
(u) заходи у сферах енергетики, цивільного захисту й туризму.
2. Уся діяльність Спільноти, зазначена в цій статті, має на меті усунути нерівність та сприяти рівності жінок та чоловіків.
1. На цілі, сформульовані в статті 2, діяльність держав-членів та Спільноти охоплює, як обумовлено в цьому Договорі та згідно з визначеними в ньому часовими межами, запровадження економічної політики на ґрунті внутрішнього ринку, визначення спільної мети, близької координації економічних політик держав-членів, що їх належить провадити згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.
2. Паралельно до зазначеного вище, як обумовлено в цьому Договорі та згідно з визначеними в ньому часовими межами й процедурами, така діяльність незворотно фіксує обмінні курси, що приводить до впровадження єдиної валюти, екю, та визначає й впроваджує єдину грошово-кредитну політику та політику обмінного курсу з головною метою - підтримувати цінову стабільність та, без порушення цієї мети, сприяти загальним економічним політикам Спільноти згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.
3. Цю діяльність держав-членів та Спільноти належить провадити, дотримуючися таких засадничих принципів: стабільні ціни, міцні національні фінансові системи та валютні умови, стабільний баланс платежів.
Спільнота діє в межах повноважень, що їх надає їй цей Договір, та заради цілей, визначених в цьому Договорі.
У сферах, що не належать до її виключної компетенції, Спільнота діє згідно з принципом субсидіарності лише тоді й у такому обсязі, коли держави-члени не можуть належним чином досягти мети запланованого заходу, натомість це краще здійснити на рівні Спільноти з огляду на масштаби чи результати запропонованих заходів.
Будь-якій дії Спільноти не належить виходити за межі того, чого потребує досягнення мети цього Договору.
Вимоги щодо охорони довкілля належить долучати до визначання та здійснювання політик і заходів Спільноти, зазначених у статті 3, зокрема з огляду на сприяння стабільному розвиткові.
1. Завдання, доручені Спільноті, виконують такі інституції:
- ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ,
- РАДА,
- КОМІСІЯ,
- СУД,
- РАХУНКОВА ПАЛАТА.
Кожній інституції належить діяти в межах повноважень, що їх їй надає цей Договір.
2. Раді та Комісії допомагають Комітет регіонів та Економіко-соціальний комітет, що виконують дорадчі функції.
Згідно з процедурами, закладеними в цьому Договорі належить заснувати Європейську систему центральних банків (далі - "ЄСЦБ") та Європейський центральний банк (далі - "ЄЦБ"); їм належить діяти в межах повноважень, що їх надає їм цей Договір та доданий до нього Статут ЄСЦБ та ЄЦБ (далі - "Статут ЄСЦБ").
Цим засновано Європейський інвестиційний банк, якому належить діяти в межах повноважень, що їх надає йому цей Договір та доданий до нього Статут.
Державам-членам належить вживати усіх належних заходів, окремих чи загальних, щоб забезпечити виконання зобов'язань, що випливають із цього Договору чи є наслідком заходів, що їх вживають інституції Спільноти. Їм належить сприяти виконанню завдань Спільноти.
Їм належить утримуватися від будь-яких заходів, що можуть перешкодити досягненню цілей цього Договору.
Стаття 11 (*)
1. Державам-членам, що прагнуть запровадити посилену співпрацю в одній зі сфер, зазначених у цьому Договорі, належить подати запит до Комісії, яка може подати до Ради відповідну пропозицію. Якщо Комісія не подає пропозиції до Ради, їй належить інформувати зацікавлені держави-члени про причини.
_______________
(*) Статтю змінено Ніццьким Договором.
2. Рада, на пропозицією Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, кваліфікованою більшістю надає, з дотриманням статей від 43 до 45 Договору про Європейський Союз, дозвіл на запровадження посиленої співпраці, як зазначено в частині першій. Якщо посилена співпраця дотична сфери, що підпадає під дію процедури, зазначеної в статті 251 цього Договору, потрібна згода Європейського Парламенту.
Член Ради може вимагати передати питання на розгляд Європейської Ради. Порушивши питання перед Європейською Радою, Рада може діяти згідно з абзацом першим цієї частини.
3. В актах та рішеннях, потрібних, щоб запровадити посилену співпрацю, належить враховувати всі дотичні положення цього Договору, хіба що в цій статті та статтях від 43 до 45 Договору про Європейський Союз обумовлено інакше.
Стаття 11a (*)
Будь-якій державі-членові, що має намір взяти участь у посиленій співпраці, що її започатковано згідно зі статтею 11, належить сповістити про свій намір Раду та Комісію. Комісії належить надати Раді свій висновок протягом трьох місяців після дати отримання цього сповіщення. Комісії належить ухвалити рішення щодо цього запиту та щодо окремих умов, які вона може вважати потрібними, протягом чотирьох місяців від дати отримання цього сповіщення.
_______________
(*) Статтю додано Ніццьким Договором (колишня частина третя статті 11).
У сфері застосування цього Договору, без порушення окремих його положень, заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності.
Рада, діючи згідно з процедурою, зазначеною у статті 251, може прийняти правила, спрямовані на заборону такої дискримінації.
Стаття 13 (**)
1. Без порушення інших положень цього Договору та в межах повноважень, що він надає Спільноті, Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може вжити заходів, потрібних заради боротьби проти дискримінації на підставі статі, раси, етнічного походження, релігії чи віри, психічних чи фізичних вад, віку чи сексуальної орієнтації.
_______________
(**) Статтю змінено Ніццьким Договором.
2. Відступаючи від частини першої, Раді належить діяти згідно з процедурою, зазначеною у статті 251, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів, коли вона ухвалює заохочувальні заходи Спільноти, аби підтримувати їхні дії, сприяючи цим досягненню мети, зазначеної в частині першій.
1. Спільнота ухвалює заходи, спрямовані на поступове запровадження внутрішнього ринку, протягом періоду до 31 грудня 1992 року, згідно з положеннями цієї статті, а також статей 15, 26, частини другої статті 47, статей 49, 80, 93 та 95 без порушення інших положень цього Договору.
2. Внутрішній ринок охоплює простір без внутрішніх кордонів, де згідно з цим Договором забезпечено вільне пересування людей, товарів, послуг та капіталу.
3. Раді, діючи кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії, належить визначити настанови та умови, потрібні, щоб забезпечити збалансований поступ всіх дотичних секторів.
Розробляючи пропозиції, спрямовані на досягнення мети, сформульованої в статті 14, Комісії належить враховувати обсяг зусиль, що їх деяким економікам з відмінним рівнем розвитку треба докласти, щоб запровадити внутрішній ринок, та в разі потреби пропонувати належні заходи.
Якщо ці заходи набувають форми відступів, вони повинні бути тимчасового характеру та мають спричиняти якнайменше завад функціюванню внутрішнього ринку.
Без порушення статей 73, 86 та 87 та зважаючи на місце послуг загального економічного інтересу в спільних вартостях Союзу, а також на їхній сприятливий вплив на соціальне та територіальне гуртування, Спільноті й державам-членам, кожному в межах своїх відповідних повноважень та в межах застосування цього Договору, належить дбати про те, щоб ці послуги функціювали на принципах та умовах, що уможливлюють виконання їхньої місії.
ЧАСТИНА ДРУГА
ГРОМАДЯНСТВО СОЮЗУ
1. Цим запроваджено громадянство Союзу. Кожен, хто має громадянство однієї з держав-членів, є громадянином Союзу. Громадянство Союзу є додатковим до національного громадянства, не заступаючи його.
2. Громадяни Союзу мають права й обов'язки, що їх надає цей Договір.
Стаття 18 (*)
1. Кожен громадянин Союзу має право на вільне пересування та перебування на території держав-членів, з урахуванням обмежень та умов, закладених у цьому Договорі та заходах, ухвалених на його виконання.
_______________
(*) Статтю змінено Ніццьким Договором.
2. Якщо діяльність Спільноти визнано потрібною, щоб досягти цієї мети, та якщо в цьому Договорі не обумовлено потрібних повноважень, Рада може ухвалити положення, що полегшують здійснювання зазначених у частині першій прав. Рада діє згідно з процедурою, зазначеною у статті 251.
3. Частину другу не належить застосовувати до положень щодо паспортів, ідентифікаційних посвідчень, дозволів на перебування чи будь-яких інших подібних документів чи до положень щодо соціального забезпечення та соціального захисту.
1. Кожен громадянин Союзу, що перебуває в державі-члені, громадянином якої він не є, має право обирати та бути обраним на місцевих виборах у державі-члені перебування на таких самих умовах, як громадяни цієї держави. Це право належить здійснювати з урахуванням докладних положень, що їх ухвалює Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом; ці положення можуть обумовлювати відступи на підставі специфічних проблем держави-члена.
2. Без порушення частини четвертої статті 190 та положень, ухвалених на її виконання, кожен громадянин Союзу, що перебуває в державі-члені, громадянином якої він не є, має право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту в державі-члені перебування на таких самих умовах, як громадяни цієї держави. Це право належить здійснювати з урахуванням докладних положень, що їх ухвалює Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом; ці положення можуть обумовлювати відступи на підставі специфічних проблем держави-члена.
Кожен громадянин Союзу на території третьої країни, де немає представництва держави-члена, громадянином якої він є, має право користуватися захистом дипломатичних та консульських органів будь-якої держави-члена Союзу на таких самих умовах, як громадяни цієї держави. Державам-членам належить запровадити потрібні правила та почати міжнародні переговори, потрібні, щоб забезпечити такий захист.
Кожен громадянин Союзу має право подавати петиції до Європейського Парламенту згідно зі статтею 194.
Кожен громадянин Союзу може звертатися до омбудсмана, призначеного згідно зі статтею 195.
Кожен громадянин Союзу має право звертатися до будь-яких інституцій чи органів, зазначених у цій статті чи в статті 7, однією з мов, зазначених у статті 314, та отримувати відповідь тією ж мовою.
Комісія щотри роки доповідає Європейському Парламентові, Раді та Економіко-соціальному комітетові про застосування положень цієї Частини. У цій доповіді належить враховувати розвиток Союзу.
На цій підставі та без порушення інших положень цього Договору, Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту, може ухвалити положення, що посилюють чи доповнюють права, що їх закладено в цій Частині. Рада рекомендує державам-членам ухвалити ці положення згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
ПОЛІТИКИ СПІЛЬНОТИ
РОЗДІЛ I
ВІЛЬНЕ ПЕРЕСУВАННЯ ТОВАРІВ
1. Спільнота ґрунтується на митному союзі, що обіймає всю торгівлю товарами, містить заборону на ввізне та вивізне мито та всі збори еквівалентної дії між державами-членами та ухвалення спільного митного тарифу у відносинах із третіми країнами.
2. Положення статті 25 та Підрозділу 2 цього Розділу належить застосовувати до продукції, що походить з держав-членів, та продукції, що надходить з третіх країн і перебуває у вільному обігу в державах-членах.
Продукцію, що надходить із третіх країн, належить вважати такою, що перебуває у вільному обігу в державі-члені, якщо стосовно неї дотримано всіх ввізних формальностей та стягнуто мито чи збори еквівалентної дії, та щодо неї не відбулося повного чи часткового повернення цього мита чи зборів.
ПІДРОЗДІЛ 1
МИТНИЙ СОЮЗ
Заборонено ввізне та вивізне мито та збори еквівалентної дії між державами-членами. Цю заборону належить застосовувати також до мита фіскального характеру.
Раді на пропозицію Комісії належить кваліфікованою більшістю встановити ставки Спільного митного тарифу.
Виконуючи завдання, покладені на неї цим Підрозділом, Комісії належить керуватися:
(a) потребою сприяти торгівлі між державами-членами та третіми країнами;
(b) змінами умов конкуренції в Спільноті тою мірою, якою вони поліпшують конкурентоспроможність підприємств;
(c) потребами Спільноти в постачанні сировини та напівфабрикатів; у зв'язку з цим Комісії належить дбати про те, щоб не порушити умов конкуренції держав-членів щодо готових виробів;
(d) потребою уникати суттєвих збурень економік держав-членів і забезпечувати раціональний розвиток виробництва та зростання споживання в межах Спільноти.
ПІДРОЗДІЛ 2
ЗАБОРОНА КІЛЬКІСНИХ ОБМЕЖЕНЬ МІЖ ДЕРЖАВАМИ-ЧЛЕНАМИ
Заборонено кількісні обмеження на імпорт та на всі заходи еквівалентної дії між державами-членами.
Заборонено кількісні обмеження на експорт та на всі заходи еквівалентної дії між державами-членами.
Положення статей 28 і 29 не виключають заборон чи обмежень на імпорт, експорт чи транзит товарів на підставі суспільної моралі, порядку чи безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних скарбів, що мають мистецьку, історичну чи археологічну вартість; захисту промислової та комерційної власності. Проте такі заборони чи обмеження не повинні бути засобами свавільної дискримінації чи прихованого обмеження торгівлі між державами-членами.
1. Державам-членам належить пристосувати будь-які державні монополії торгівельного характеру таким чином, щоб запобігти будь-якій дискримінації стосовно умов, на яких громадяни держав-членів постачають та реалізують товари.
Цю статтю належить застосовувати до будь-якого органу, через який держава-член, de jure чи de facto, прямо чи опосередковано наглядає за імпортом чи експортом між державами-членами, визначає його чи істотно на нього впливає. Це положення належить також застосовувати до монополій, що їх держава передала іншим.
2. Державам-членам належить утримуватися від будь-яких нових кроків, що суперечать принципам, закладеним у частині першій, чи які обмежують сферу дії статей про заборону мита та кількісних обмежень між державами-членами.
3. Якщо державна монополія торгівельного характеру має правила, що полегшують реалізацію сільськогосподарської продукції чи сприяють отримуванню від неї більшого виторгу, застосовуючи цю статтю, належить ужити заходів, що забезпечують зацікавленим виробникам еквівалентні ґарантії щодо зайнятості та рівня життя.
РОЗДІЛ II
СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
1. Спільний ринок охоплює сільське господарство та торгівлю сільськогосподарською продукцією. "Сільськогосподарська продукція" - це продукція, вирощена на землі, продукти тваринництва та рибальства, а також продукти первинного обробітку, безпосередньо пов'язані з цією продукцією.
2. Якщо в статтях від 33 до 38 не обумовлено інакше, положення, закладені, щоб запровадити внутрішній ринок, належить застосовувати до сільськогосподарської продукції.
3. Продукцію, що підлягає дії статей від 33 до 38, перераховано в Додатку I до цього Договору.
4. Внутрішній ринок сільськогосподарської продукції має функціювати та розвиватися разом з вироблянням спільної сільськогосподарської політики.
1. Метою спільної сільськогосподарської політики є:
(a) підвищити продуктивність сільського господарства через сприяння технічному прогресові, забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та оптимальне використання виробничих чинників, зокрема робочої сили;
(b) забезпечити належний рівень життя сільськогосподарської спільноти, зокрема збільшуючи особистий прибуток людей, що працюють у сільському господарстві;
(c) стабілізувати ринки;
(d) забезпечити доступність постачання;
(e) забезпечити те, щоб постачання надходило до споживача за прийнятними цінами.
2. Під час розробляння спільної сільськогосподарської політики та окремих методів її застосовування належить враховувати:
(a) особливу природу сільськогосподарської діяльності, що випливає з соціальної структури сільського господарства та зі структурних та природних відмінностей між різними сільськогосподарськими регіонами;
(b) потребу здійснювати належне допасовування поступово;
(c) той факт, що в державах-членах сільське господарство становить сектор, близько пов'язаний з усією економікою.
1. Щоб досягти мети, сформульованої в статті 33, належить запровадити спільну організацію сільськогосподарських ринків.
Залежно від того, про яку продукцію йдеться, ця організація набирає однієї з таких форм:
(a) спільні правила конкуренції;
(b) обов'язкова координація різноманітних організацій національних ринків;
(c) організація Європейського ринку.
2. Спільна організація, що її запроваджено згідно з частиною першою, може охоплювати всі заходи, потрібні, щоб досягти мети, сформульованої в статті 33, зокрема регулювання цін, допомогу виробництву та маркетингові різноманітної продукції, заходи щодо зберігання та транспортування, та спільний механізм стабілізації імпорту чи експорту.
Спільну організацію належить обмежити дотриманням мети, сформульованої в статті 33. Їй належить унеможливити будь-яку дискримінацію між виробниками та споживачами всередині Спільноти.
Будь-яку спільну цінову політику належить ґрунтувати на спільних критеріях та уніфікованих методах підрахунку.
3. Щоб уможливити досягнення мети спільної організації, зазначеної в частині першій, можна створити один чи кілька сільськогосподарських фондів керування та ґарантій.
Щоб уможливити досягнення мети, сформульованої в статті 33, в рамках спільної сільськогосподарської політики можна запровадити положення про такі заходи:
(a) ефективна координація зусиль у сферах професійного навчання, досліджень та поширювання сільськогосподарських знань; це може охоплювати спільне фінансування проектів чи інституцій;
(b) спільні заходи, що сприяють споживанню певних продуктів.
1. Положення Підрозділу про правила щодо конкуренції належить застосовувати до виробництва сільськогосподарської продукції та торгівлі нею лише в обсязі, що його, згідно з частинами другою та третьою статті 37 та згідно з процедурою, закладеною в них, належить визначити Раді з урахуванням мети, сформульованої в статті 33.
2. Рада може уповноважити надавати допомогу:
(a) на захист господарств, що зазнали шкоди, спричиненої структурними чи природними умовами;
(b) в рамках програм економічного розвитку.
1. Щоб опрацювати загальні настанови спільної сільськогосподарської політики, Комісії належить негайно потому, як цей Договір набере чинності, скликати конференцію держав-членів, аби порівняти їхні сільськогосподарські політики, зокрема через зіставлення їхніх ресурсів та потреб.
2. Враховуючи роботу Конференції, що її обумовлено в частині першій, Комісії, після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить впродовж двох років від часу, коли цей Договір набере чинності, подати пропозиції щодо розробляння та виконання спільної сільськогосподарської політики, зокрема заступання національних організацій однією з форм спільної організації, обумовлених у частині першій статті 34, та щодо виконання заходів, зазначених у цьому Розділі.
У цих пропозиціях належить враховувати взаємозалежність сільськогосподарських питань, зазначених у цьому Розділі.
Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, належить кваліфікованою більшістю виробити регламенти, видати директиви чи прийняти рішення без порушення будь-яких рекомендацій, що їх вона також може робити.
3. Рада, згідно з частиною другою, може кваліфікованою більшістю замінити організації національного ринку спільною організацією, що її обумовлено в частині першій статті 34, якщо:
(a) спільна організація пропонує державам-членам, що заперечують цей захід і мають власну організацію відповідного виробництва, еквівалентні ґарантії зайнятості та рівня життя зацікавлених виробників з урахуванням можливого допасовування та спеціалізації, потреба в якій може з часом постати;
(b) така спільна організація забезпечує в Союзі такі самі умови торгівлі, як ті, що наявні на національному ринку.
4. Якщо спільну організацію, пов'язану з певною сировиною, створено раніше, ніж спільну організацію, пов'язану з відповідною переробленою продукцією, то таку сировину, що її використовують для переробленої продукції, призначеної на експорт до третіх країн, можна імпортувати з-поза меж Союзу.
Якщо в державі-члені продукція є предметом організації національного ринку чи внутрішніх правил еквівалентної дії, що впливають на конкурентне становище виробництва подібної продукції в іншій державі-члені, то державам-членам належить накласти компенсаційний збір на імпорт цієї продукції з держави-члена, в якій наявна така організація чи правила, хіба що ця держава накладає компенсаційний збір на експорт.
Комісії належить встановлювати обсяг цих зборів на рівні, потрібному, щоб відновити рівновагу; вона може також надавати повноваження вживати інших заходів, умови та деталі яких визначає вона.
РОЗДІЛ III
ВІЛЬНЕ ПЕРЕСУВАННЯ ЛЮДЕЙ, ПОСЛУГ ТА КАПІТАЛУ
ПІДРОЗДІЛ 1
ПРАЦІВНИКИ
1. У межах Спільноти належить забезпечувати свободу пересування працівників.
2. Свобода пересування веде до скасування будь-якої дискримінації на підставі державної належності працівників держав-членів у питаннях зайнятості, оплати праці та інших умов праці й зайнятості.
3. З урахуванням обмежень на ґрунті суспільного порядку, суспільної безпеки та суспільного здоров'я із свободи пересування випливає право:
(a) зголошуватися на наявні пропозиції щодо працевлаштування;
(b) з цією метою вільно пересуватися в межах території держав-членів;
(c) перебувати в державі-члені з метою працевлаштування згідно з положеннями, що регулюють працевлаштування громадян цієї держави, закладеними в законах, підзаконних та адміністративних актах;
(d) після завершення праці в державі-члені залишатися на її території згідно з умовами, визначеними у виконавчих регламентах, що їх належить розробити Комісії.
4. Цю статтю не належить застосовувати до працевлаштування на державній службі.
Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить видати директиви чи виробити регламенти, що формулюють потрібні заходи, щоб втілити в життя свободу пересування працівників, як визначено в статті 39, зокрема:
(a) забезпечити близьку співпрацю національних служб зайнятості;
(b) скасувати ті адміністративні процедури та звичаї, а також ті визначальні строки набуття права доступу до наявних робочих місць, що випливають з національного законодавства чи угод між державами-членами, укладених раніше, та що перешкоджають лібералізації вільного пересування працівників;
(c) скасувати всі визначальні строки набуття права та інші обмеження, обумовлені в національних законодавствах чи угодах між державами-членами, укладених раніше, що запроваджують для працівників інших держав-членів умови вільного вибору місця праці, відмінні від умов для працівників зацікавленої держави;
(d) створити належні механізми, що координують пропозиції та запити щодо працевлаштування та сприяють досягненню балансу пропозицій та попиту на ринку зайнятості таким чином, щоб уникнути серйозної загрози рівневі життя та рівневі зайнятості в різних регіонах та галузях промисловості.
Держави-члени, в рамках спільної програми, сприяють обмінові молодими працівниками.
У сфері соціального забезпечення Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить ухвалювати заходи, потрібні, щоб втілити в життя свободу пересування працівників, через введення системи, що забезпечує працівникам-міґрантам, які працюють за наймом чи самостійно, та особам, що від них залежать, зокрема:
(a) зараховування всіх періодів, що їх враховують за правом кожної окремої країни, щоб набувати та зберігати право на соціальні виплати та допомогу;
(b) соціальні виплати та допомогу особам, що перебувають на території держав-членів.
Раді належить діяти одностайно згідно з процедурою, зазначеною в статті 251.
ПІДРОЗДІЛ 2
СВОБОДА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У рамках положень, сформульованих нижче, заборонено обмежувати свободу підприємницької діяльності громадян однієї держави-члена на території іншої держави-члена. Цим також заборонено застосовувати до громадян будь-якої держави-члена обмеження на створення представництв, філій чи дочірніх підприємств на території будь-якої держави-члена.
Свобода підприємницької діяльності також охоплює право започатковувати та вести самостійну трудову діяльність, а також створювати підприємства й керувати ними, зокрема товариства, в сенсі частини другої статті 48, на умовах, установлених для своїх громадян правом держави-члена, де таку підприємницьку діяльність здійснювано, з урахуванням положень Підрозділу про пересування капіталу.
1. Щоб досягти свободи підприємницької діяльності в окремих видах діяльності Рада, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, ухвалює директиви.
2. Раді та Комісії належить виконувати обов'язки, що покладають на них попередні положення, зокрема:
(a) надавати здебільшого пріоритетний режим тим видам діяльності, де свобода підприємницької діяльності особливо вагомо сприяє розвиткові виробництва й торгівлі;
(b) забезпечувати близьку співпрацю компетентних органів держав-членів заради з'ясування конкретного стану різних видів діяльності в межах Союзу;
(c) скасовувати ті адміністративні процедури та звичаї, що випливають із національного законодавства чи угод між державами-членами, укладених раніше, та що перешкоджають свободі підприємницької діяльності;
(d) забезпечувати, щоб працівники однієї держави-члена, що працюють на території іншої держави-члена, могли там залишатися з метою започаткувати самостійну діяльність, якщо вони задовольняють умови, що їх мали б задовольнити, якби вони прибули до цієї держави в момент, коли виявили намір започаткувати цю діяльність;
(e) надавати громадянам однієї держави-члена змогу придбати й користуватися землею та нерухомим майном, розташованим на території іншої держави-члена, тією мірою, якою це не суперечить принципам, закладеним у частині другій статті 33;
(f) поступово скасувати в усіх дотичних видах діяльності обмеження свободи підприємницької діяльності стосовно створювання представництв, філій чи дочірніх підприємств на території держави-члена, та стосовно умов, за яких персонал основного підприємства може обіймати керівні чи наглядові посади в цих представництвах, філіях та дочірніх підприємствах;
(g) координувати потрібною мірою ґарантії, яких вимагають держави-члени від товариств, у сенсі частини другої статті 48, заради захисту інтересів членів та третіх осіб, щоб забезпечити еквівалентність цих ґарантій в усій Спільноті;
(h) пересвідчуватися, що допомога, яку надають держави-члени, не порушує умов підприємницької діяльності.
Положення цього Підрозділу не належить застосовувати до діяльності, що в будь-якій зацікавленій державі-члені пов'язана, навіть епізодично, зі здійсненням державної влади.
Рада, кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії, може вилучати деякі види діяльності зі сфери застосування цього Підрозділу.
1. Положення цього Підрозділу та заходи, ухвалені на їхній підставі, не порушують застосування положень, закладених у законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів, що обумовлюють окремий режим для іноземних громадян з огляду на суспільний порядок, суспільну безпеку та суспільне здоров'я.
2. Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить видавати директиви, що координують зазначені вище положення.
1. Щоб полегшити особам започаткування та ведення самостійної підприємницької діяльності, Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить видати директиви про взаємне визнання дипломів, сертифікатів та інших документів, що засвідчують кваліфікацію.
2. На ті самі цілі, Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить видати директиви про координацію положень, закладених у законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів про започатковування та ведення самостійної діяльності. Раді, діючи одностайно за процедурою, зазначеною в статті 251, належить приймати рішення про директиви, виконання яких охоплює зміни принаймні в одній державі-члені наявних правових принципів, що регулюють професії, стосовно навчання та доступу до них фізичних осіб. В інших випадках Раді належить діяти кваліфікованою більшістю.
3. У разі медичних і споріднених та фармацевтичних професій поступове скасовування обмежень залежить від координації умов здійснення їх у різних державах-членах.
На цілі цього Підрозділу, товариства, що їх створено згідно з правом держави-члена і що мають місце перебування, зазначене в статутних документах, головне управління чи основне місце здійснювання діяльності в межах Союзу, мають такий самий режим, як фізичні особи, що є громадянами держав-членів.
"Товариства" - це товариства, засновані за цивільним чи торговим правом, зокрема кооперативи та інші юридичні особи, крім неприбуткових, чию діяльність регулює публічне чи приватне право.
ПІДРОЗДІЛ 3
ПОСЛУГИ
У рамках положень, сформульованих нижче, заборонено обмежувати свободу надавати послуги в межах Союзу щодо громадян держав-членів, що здійснюють підприємницьку діяльність у державі-члені іншій, ніж та, громадянам якої призначено послуги.
Рада, на пропозицію Комісії, може кваліфікованою більшістю поширити застосування положень цього Підрозділу на громадян третьої країни, що надають послуги та здійснюють підприємницьку діяльність у межах Союзу.
"Послугами" у сенсі цього Договору є послуги, що їх надають зазвичай за винагороду, тією мірою, якою вони не підпадають під дію положень про свободу пересування людей, товарів та капіталу.
"Послугами", зокрема, є:
(a) діяльність промислового характеру;
(b) діяльність торгівельного характеру;
(c) діяльність ремісників;
(d) діяльність осіб вільних професій.
Без порушення положень Підрозділу про право на підприємницьку діяльність, особа, що надає послуги, може заради цього тимчасово здійснювати свою діяльність у державі-члені, де надавано послуги, на таких самих умовах, як запроваджено в цій державі для своїх громадян.
1. Свободу надавати послуги у сфері транспорту регулюють положення Розділу, що стосується транспорту.
2. Лібералізацію банківських та страхових послуг, пов'язаних із пересуванням капіталу, належить здійснювати узгоджено з лібералізацією пересування капіталу.
1. Щоб досягти лібералізації окремої послуги, Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Європейським Парламентом, належить кваліфікованою більшістю видати директиви.
2. Щодо директив, зазначених в частині першій, пріоритет зазвичай належить надавати тим послугам, що безпосередньо впливають на витрати виробництва, чи лібералізація яких сприяє торгівлі товарами.
Державам-членам належить декларувати готовність здійснити лібералізацію послуг ширшу, ніж вимагають директиви, видані на підставі частини першої статті 52, якщо це можливо з огляду на загальний економічний стан та ситуацію у відповідних секторах економіки.
З цією метою Комісія дає рекомендації зацікавленим державам-членам.
Доки обмеження свободи надавати послуги не скасовано, кожній державі-членові належить застосовувати такі обмеження до всіх осіб, що надають послуги в сенсі частини першої статті 49, без розмежування на підставі державної належності чи перебування.
Положення статей від 45 до 48 належить застосовувати до питань, охоплених у цьому Підрозділі.
ПІДРОЗДІЛ 4
КАПІТАЛ ТА ПЛАТЕЖІ
1. У рамках положень, сформульованих у цьому Підрозділі, заборонено обмежувати пересування капіталу між державами-членами та між державами-членами й третіми країнами.
2. У рамках положень, сформульованих у цьому Підрозділі, заборонено обмежувати платежі між державами-членами та між державами-членами й третіми країнами.
1. Положення статті 56 не порушують застосування щодо третіх країн будь-яких обмежень, що існували на 31 грудня 1993 року згідно з національним правом чи правом Спільноти, ухваленим щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу. Щодо обмежень, що існували в національному праві Естонії та Угорщини, відповідною датою є 31 грудня 1999 року. (*)
_______________
(*) Речення додано Актом про умови приєднання Чеської Республіки, Республіки Естонії, Республіки Кіпр, Республіки Литва, Республіки Угорщина, Республіки Мальта, Республіки Польща, Республіки Словенія і Словацької Республіки та про узгіднення договорів, на яких засновано Союз.
2. Докладаючи зусиль, щоб якомога повнішою мірою, без порушення інших підрозділів цього Договору, досягти мети вільного пересування капіталу між державами-членами та третіми країнами, Рада може, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю ухвалити заходи щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу. Щоб ухвалити згідно з цією частиною заходи, що є кроком назад у праві Спільноти в питаннях лібералізації пересування капіталу до чи з третіх країн, потрібна одностайність.
1. Положення статті 56 не порушують права кожної держави-члена:
(a) застосовувати дотичні положення свого податкового права, що вирізняють платників податків із відмінним становищем, з огляду на місце їхнього перебування чи місце, де інвестовано їхній капітал;
(b) вживати всіх потрібних заходів, щоб запобігти порушенню національних законів та підзаконних актів, зокрема у сфері оподаткування та розсудливого нагляду за фінансовими установами, чи щоб закласти процедури декларування пересування капіталу на потреби адміністративної чи статистичної інформації, чи вживати заходів, виправданих з огляду на суспільний порядок та безпеку.
2. Положення цього Підрозділу не порушують застосовності обмежень на право підприємницької діяльності, якщо вони згідні з цим Договором.
3. Заходи та процедури, зазначені в частинах першій та другій, не повинні становити засобу свавільної дискримінації чи прихованого обмеження вільного пересування капіталу та платежів, як визначено в статті 56.
Якщо, за виняткових обставин, пересування капіталу до або з третіх країн спричиняє чи може спричинити серйозні ускладнення у функціюванні економічного та валютного союзу, Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, може кваліфікованою більшістю вжити захисних заходів щодо третіх країн не більше, ніж на шість місяців, якщо такі заходи вкрай потрібні.
1. Якщо у випадках, окреслених у статті 301, дії Спільноти визнано потрібними, Рада може, згідно з процедурою, обумовленою в статті 301, вжити потрібних термінових заходів щодо пересування капіталу та платежів стосовно зацікавлених третіх країн.
2. Без порушення статті 297, доки Рада не вжила заходів згідно з частиною першою, держава-член може, через серйозні політичні причини та на ґрунті терміновості, вжити однобічних заходів проти третьої країни стосовно пересування капіталу та платежів. Комісію та інших держав-членів належить інформувати про такі заходи не пізніше часу, коли вони набирають чинності.
Рада, на пропозицію Комісії, може кваліфікованою більшістю вирішити, що зацікавленій державі-членові належить виправити чи скасувати такі заходи. Голові Ради належить інформувати Європейський Парламент про будь-яке таке рішення, що його прийняла Рада.
РОЗДІЛ IV
ВІЗИ, ПРИТУЛОК, ІММІҐРАЦІЯ ТА ІНШІ ПИТАННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З ВІЛЬНИМ ПЕРЕСУВАННЯМ ОСІБ
Щоб поступово запровадити простір свободи, безпеки та справедливості, Раді належить ухвалити:
(a) протягом п'яти років від дати набрання чинності Амстердамського договору, заходи, спрямовані на забезпечення вільного пересування осіб згідно зі статтею 14, у безпосередньому поєднанні з дотичними заходами щодо контролю на зовнішніх кордонах, притулку та імміґрації згідно з положеннями частин другої та третьої статті 62, абзацу (a) частини першої та абзацу (a) частини другої статті 63, а також заходи щодо запобігання злочинності та боротьби проти неї згідно з положеннями абзацу (e) частини першої статті 31 Договору про Європейський Союз;
(b) інші заходи у сферах притулку, імміґрації та охорони прав громадян третіх країн згідно з положеннями статті 63;