Делегований Регламент Комісії (ЄС) № 231/2013 від 19 грудня 2012 року на доповнення Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС щодо звільнень від вимог, загальних умов діяльності, депозитаріїв, левериджу, прозорості та нагляду

(b) внутрішні чи зовнішні події вказують на необхідність проведення додаткового перегляду;

(c) внесено значні зміни до інвестиційної стратегії та цілей АІФу, що ним управляє КАІФ.

3. КАІФ оновлює системи управління ризиками на підставі результатів перегляду, зазначеного в параграфах 1 і 2.

4. КАІФ повідомляє компетентний орган держави-члена свого місцезнаходження про будь-які значні зміни в політиці управління ризиками та про механізми, процеси та техніки, зазначені в статті 45.

1. Служба управління ризиками вважається функційно та ієрархічно відокремленою від операційних підрозділів, у тому числі служби управління портфелем, лише якщо виконано такі умови:

(a) за особами, залученими до роботи служби управління ризиками, не здійснюють нагляд особи, відповідальні за роботу операційних підрозділів КАІФу, у тому числі служби управління портфелем;

(b) особи, залучені до роботи служби управління ризиками, не залучаються до діяльності у межах операційних підрозділів, у тому числі служби управління портфелем;

(c) особам, залученим до діяльності служби управління ризиками, виплачується компенсація на підставі досягнення цілей, пов’язаних з такою службою, незалежно від діяльності операційних підрозділів, у тому числі служби управління портфелем;

(d) винагороду співробітникам вищої ланки служби управління ризиками безпосередньо контролює комітет з винагороди, якщо такий комітет було створено.

2. Функціональне та ієрархічне відокремлення служби управління ризиками відповідно до параграфа 1 забезпечується у межах всієї ієрархічної структури КАІФу аж до його керівного органу. Його повинні переглядати керівний орган і, за наявності, служба нагляду КАІФу.

3. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу переглядають спосіб, у який КАІФ застосував параграфи 1 і 2, на підставі критеріїв, установлених у другому підпараграфі статті 15(1) Директиви 2011/61/ЄС.

1. Захисні заходи проти конфліктів інтересів, зазначені в статті 15(1) Директиви 2011/61/ЄС, повинні щонайменше забезпечувати, щоб:

(a) рішення, ухвалені службою управління ризиками, ґрунтувалися на достовірних даних, що підлягають відповідному ступеню контролю з боку служби управління ризиками;

(b) винагорода тих, кого залучено до діяльності служби управління ризиками, відображала досягнення цілей, пов’язаних зі службою управління ризиками, незалежно від результатів галузей підприємницької діяльності, що до них їх залучено;

(c) служба управління ризиками підлягала відповідному незалежному перегляду для забезпечення незалежного ухвалення рішення;

(d) служба управління ризиками входила до керівного органу чи служби нагляду, якщо її створено, і мала щонайменше такі самі повноваження, як і служба управління портфелем;

(e) будь-які суперечливі обов’язки були належно розмежовані.

2. Якщо це сумірно з огляду на характер, масштаби та складність КАІФу, запобіжні заходи, зазначені в параграфі 1, також забезпечують, щоб:

(a) служба внутрішнього аудиту чи, якщо службу не було створено, зовнішня особа, призначена керівним органом, регулярно переглядала діяльність служби управління ризиками;

(b) якщо було створено комітет з питань управління ризиками, він був відповідним чином забезпечений ресурсами, а його члени, що не є незалежними, не здійснювали неналежного впливу на діяльність служби управління ризиками.

3. Керівний орган КАІФу та, за наявності, служба нагляду виробляють захисні заходи проти конфліктів інтересів, встановлені у параграфах 1 і 2, регулярно переглядають їхню дієвість і вживають своєчасних виправних заходів для усунення будь-яких недоліків.

1. КАІФ установлює і впроваджує кількісні чи якісні ліміти ризику, або і ті, й інші, для кожного АІФу, що ним він управляє, враховуючи всі відповідні ризики. Якщо встановлено лише якісні ліміти, КАІФ повинен бути здатним обґрунтувати цей підхід компетентному органу.

2. Якісні та кількісні ліміти ризику для кожного АІФу повинні, щонайменше, охоплювати такі ризики:

(a) ринкові ризики;

(b) кредитні ризики;

(c) ризики ліквідності;

(d) ризики невиконання контрагентом своїх обов’язків;

(e) операційні ризики.

3. Установлюючи ліміти ризику КАІФ повинен враховувати стратегії та активи, використовувані в межах кожного АІФу, що ним він управляє, а також національні правила, застосовні до кожного з таких АІФів. Такі ліміти ризику узгоджуються з профілем ризику АІФу, що дані про нього розкрито інвесторам згідно з пунктом (с) статті 23(4) Директиви 2011/61/ЄС та який погоджено керівним органом.

1. КАІФи ухвалюють відповідні та дієві механізми, процеси і техніки для того, щоб:

(a) виявляти ризики, що на них наражаються або можуть наражатися АІФи, якими вони управляють, вимірювати їх, управляти ними та здійснювати їх моніторинг за будь-яких обставин;

(b) забезпечувати дотримання лімітів, установлених згідно зі статтею 44.

2. Механізми, процеси і техніки, зазначені в параграфі 1, повинні бути пропорційними характеру, масштабам і складності підприємницької діяльності КАІФу і кожного АІФу, що ним він управляє, та узгодженими з профілем ризику АІФу, що дані про нього розкрито інвесторам згідно з пунктом (с) статті 23(4) Директиви 2011/61/ЄС. -3

3. Для цілей параграфа 1 КАІФ вживає щодо кожного АІФу, що ним він управляє, таких заходів:

(a) упроваджує такі механізми, процеси та техніки для вимірювання ризиків, що є необхідними для забезпечення точного вимірювання ризиків зайнятих позицій і їхньої частки у загальному профілі ризику на підставі надійних і достовірних даних та відповідного документального оформлення механізмів, процесів та технік вимірювання ризиків;

(b) проводить періодичні тести на історичних даних для перегляду обґрунтованості механізмів вимірювання ризиків, що охоплюють прогнози і підрахунки, які ґрунтуються на моделях;

(c) проводить періодичні відповідні стрес-тести та аналізи сценаріїв для усунення ризиків, що виникають внаслідок потенційних змін у кон’юнктурі ринку, що можуть негативно вплинути на АІФ;

(d) забезпечує відповідність поточного рівня ризику лімітам ризику, установленим згідно зі статтею 44;

(e) установлює, впроваджує та підтримує відповідні процедури, що, у разі фактичних або очікуваних порушень лімітів ризиків АІФу, передбачають вжиття своєчасних виправних заходів у найкращих інтересах інвесторів;

(f) забезпечує наявність відповідних систем і процедур управління ліквідністю для кожного АІФу, що відповідають вимогам, установленим у статті 46.

КАІФи повинні бути здатними довести компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження, що відповідну систему управління ліквідністю та дієві процедури, зазначені в статті 16(1) Директиви 2011/61\ЄС, упроваджено з урахуванням інвестиційної стратегії, профілю ліквідності та політики погашення кожного АІФу.

1. Система та процедури управління ліквідністю, зазначені в статті 46, щонайменше, забезпечують, щоб:

(a) КАІФ підтримував рівень ліквідності в АІФу відповідно до своїх базових обов’язків, на основі оцінювання відносної ліквідності активів АІФу на ринку, з урахуванням часу, необхідного для ліквідації, а також ціни чи вартості, що за неї ці активи можна ліквідувати, та їхньої вразливості до інших ринкових ризиків або чинників;

(b) КАІФ здійснював моніторинг профілю ліквідності портфелю активів АІФу, беручи до уваги маржинальний дохід від окремих активів, що може мати значний вплив на ліквідність, а також майнові відповідальність і зобов’язання, умовні чи інші, що їх може мати АІФ у межах своїх базових обов’язків. Для цих цілей КАІФ враховує профіль бази інвесторів АІФу, у тому числі тип інвесторів, відносний розмір інвестицій і умови погашення, що їм підлягають ці інвестиції;

(c) КАІФ, якщо АІФ інвестує в інші установи колективного інвестування, здійснював моніторинг підходу до управління ліквідністю, ухваленого керуючими такими іншими інститутами спільного інвестування, в тому числі шляхом проведення періодичних переглядів для моніторингу змін у положеннях базових установ колективного інвестування, що в них інвестує АІФ, щодо погашення. Відповідно до статті 16(1) Директиви 2011/61/ЄС цей обов’язок не застосовується, якщо інші установи колективного інвестування, що в них інвестує АІФ, активно торгують на регульованому ринку у розумінні пункту (14) статті 4(1) Директиви 2004/39/ЄС чи на аналогічному ринку третьої країни;

(d) КАІФ упроваджував і підтримував відповідні механізми та процедури вимірювання ліквідності для оцінювання кількісних і якісних ризиків позицій і запланованих інвестицій, що здійснюють значний вплив на профіль ліквідності портфелю активів АІФу, для уможливлення належного вимірювання їхніх наслідків для загального профілю ліквідності. Застосовні процедури повинні забезпечувати, щоб КАІФ був відповідно обізнаний у питаннях ліквідності активів, що в них АІФ інвестував або планує інвестувати, у тому числі, у застосовному випадку, щодо обсягу транзакцій та вразливості цін та/або, у відповідному випадку, спредів окремих активів за звичайних і виняткових умов ліквідності, та розумів таке;

(e) КАІФ розглядав і впроваджував інструменти та механізми, в тому числі спеціальні механізми, необхідні для управління ризиком ліквідності кожного АІФу, що ним він управляє. КАІФ установлює типи обставин, що за них ці інструменти та механізми можна використовувати як за звичайних, так і за виняткових обставин, враховуючи справедливе ставлення до всіх інвесторів кожного АІФу, що ним він управляє. КАІФ може використовувати такі інструменти та механізми лише за таких обставин та за умови відповідного розкриття інформації згідно зі статтею 108.

2. КАІФи документально оформлюють свої політики та процедури управління ліквідністю, як зазначено в параграфі 1, переглядають їх щонайменше один раз на рік та оновлюють їх у разі наявності будь-яких змін або нових механізмів.

3. КАІФи включають відповідні заходи з врегулювання проблем на вищих рівнях до своїх системи та процедур управління ліквідністю, як зазначено в параграфі 1, для врегулювання очікуваних чи фактичних дефіцитів ліквідності чи інших складних ситуацій АІФу.

4. Якщо КАІФ управляє АІФом, що є АІФом закритого типу, який використовує леверидж, пункт (е) параграфа 1 не застосовується.

1. КАІФи, за необхідності, з урахуванням характеру, масштабів і складності кожного АІФу, що ним вони управляють, упроваджують та підтримують відповідні ліміти ліквідності чи неліквідності АІФу відповідно до його базових обов’язків та політики погашення та згідно з вимогами, встановленими в статті 44 щодо кількісних і якісних лімітів ризику.

КАІФи здійснюють моніторинг дотримання цих лімітів та, якщо ліміти перевищено чи ймовірно буде перевищено, визначають потрібний (або необхідний) хід дій. Визначаючи відповідні дії, КАІФи досліджують адекватність політик і процедур управління ліквідністю, доцільність профілю ліквідності активів АІФу і вплив нетипових рівнів запитів на погашення.

2. КАІФи регулярно проводять стрес-тести, за звичайних і виняткових умов ліквідності, що дозволяють їм оцінити ризик ліквідності кожного АІФу, що ним вони управляють. Стрес-тести:

(a) проводяться на підставі надійної та актуальної інформації в кількісному чи, якщо це не доречно, якісному вимірі;

(b) за необхідності, імітують дефіцит ліквідності активів АІФу та нетипові запити на погашення;

(c) покривають ринкові ризики та будь-який зумовлений ними вплив, у тому числі на маржинальні вимоги, вимоги до застави чи кредитні лінії;

(d) встановлюють вразливість оцінювання вартості за стресових умов;

(e) проводяться з частотою, що відповідає характеру АІФу, враховуючи інвестиційну стратегію, профіль ліквідності, тип інвестора та політику погашення АІФу, але щонайменше один раз на рік.

3. КАІФи діють у найкращих інтересах інвесторів у межах результатів будь-яких стрес- тестів.

1. Для цілей статті 16(2) Директиви 2011/61/ЄС інвестиційна стратегія, профіль ліквідності та політика погашення кожного АІФу, що ним управляє КАІФ, вважаються узгодженими, якщо інвестори здатні погасити свої інвестиції в спосіб, що відповідає справедливому ставленню до всіх інвесторів АІФу, і згідно з політикою погашення АІФу та його обов’язками.

2. Оцінюючи узгодженість інвестиційної стратегії, профілю ліквідності та політики погашення, КАІФ також враховує вплив, який погашення можуть мати на базові ціни або спреди окремих активів АІФу.

Для цілей цієї секції:

(a) "сек’юритизація" означає сек’юритизацію у розумінні статті 4(36) Директиви 2006/48/ЄС ;

(b) "позиція сек’юритизації" означає позицію сек’юритизації у розумінні статті 4(40) Директиви 2006/48/ЄС ;

(c) "спонсор" означає спонсора у розумінні статті 4(42) Директиви 2006/48/ЄС ;

(d) "транш" означає транш у розумінні статті 4(42) Директиви 2006/48/ЄС .

1. КАІФи приймають потенційні втрати у вигляді кредитного ризику сек’юритизації від імені одного або кількох АІФів, що ними вони управляють, лише якщо оригінатор, спонсор або первинний кредитор у явній формі розкрив КАІФові інформацію про те, що він утримує на постійній основі відчутну чисту економічну частку, яка у будь-якому разі становить щонайменше 5%.

Утримуванням значної чистої економічної частки, що не є меншою ніж 5%, вважається лише будь-яка з таких позицій:

(a) утримування щонайменше 5% номінальної вартості кожного з траншів, проданих або переданих інвесторам;

(b) у разі сек’юритизації інвестиційно загрожених поновлюваних фінансових інструментів, утримування частки оригінатора, що становить щонайменше 5% номінальної вартості сек’юритизованих інвестиційно загрожених фінансових інструментів;

(c) утримування випадково вибраних інвестиційно загрожених фінансових інструментів, що їх обсяг становить щонайменше 5% номінальної вартості сек’юритизованих інвестиційно загрожених фінансових інструментів, якщо такі інвестиційно загрожені фінансові інструменти сек’юритизовано у межах сек’юритизації, за умови що кількість потенційно сек’юритизованих інвестиційно загрожених фінансових інструментів становить не менше ніж 100 на момент оригінації;

(d) утримування траншу перших збитків та, за необхідності, інших траншів з таким самим або жорсткішим профілем ризику, порівняно з проданими або переданими інвесторам та з датою виплати, що не настає раніше, ніж дата виплати траншів, що їх продано або передано інвесторам, у такий спосіб, щоб обсяг утримання становив усього щонайменше 5% номінальної вартості сек’юритизованих інвестиційно загрожених фінансових інструментів;

(e) утримування потенційних втрат через прийняття перших збитків у розмірі щонайменше 5% кожного сек’юритизованого інвестиційно загроженого у межах сек’юритизації інструмента.

Розмір чистої економічної частки визначається під час оригінації та підтримується на такому рівні на постійній основі. Чиста економічна частка, у тому числі утримувані позиції, відсотки або інвестиційно загрожені фінансові інструменти, не підлягають будь-якому пом'якшенню кредитного ризику чи залученню в будь-які короткі позиції чи будь-яким іншим методам хеджування та повинна не бути продана. Чиста економічна частка визначається на підставі номінальної вартості позабалансових активів.

Не допускається багаторазове застосування вимог щодо утримання у межах будь-якої згаданої сек’юритизації.

2. Параграф 1 не застосовується, якщо сек’юритизовані інвестиційно загрожені інструменти є вимогами або умовними вимогами до установ, перелічених у першому підпараграфі статті 122а(3) Директиви 2006/48/ЄС , або виконання їх повністю, безумовно й безвідклично гарантовано такими установами, та не застосовуюється до другого підпараграфа статті 122а(3) Директиви 2006/48/ЄС.

Перед тим як прийняти потенційні втрати у вигляді кредитного ризику сек’ютиризації від імені одного або кількох АІФів, КАІФ гарантує, що спонсор та оригінатор:

(a) надають кредит на основі ґрунтовних та точно визначених критеріїв і чітко встановлюють процес ухвалення, зміни, поновлення та рефінансування позик під інвестиційно загрожені інструменти, що підлягають сек’ютиризації, так само як вони застосовуються щодо інвестиційно загрожених фінансових інструментів, що ними вони володіють;

(b) мають та використовують дієві системи для управління постійним адмініструванням та моніторингом своїх кредитних портфелів, що є носіями ризику ризиком, та інвестиційно загрожених фінансових інструментів, у тому числі для визначення проблемних позик, управління ними, здійсненням відповідних коригувань вартості й створення резервів;

(c) достатньою мірою диверсифікують кредитний портфель на основі цільового ринку та загальної кредитної стратегії;

(d) мають викладену у письмовій формі політику щодо кредитних ризиків, що охоплює гранично допустимі межі ризику і політику створення резервів, а також у якій описано методи вимірювання таких ризиків, його моніторингу та контролю;

(e) надають безперешкодний доступ до всіх суттєво значимих даних про кредитну якість та динаміку окремих базових інвестиційно інвестиційно загрожених фінансових інструментів, грошових потоків та застави, що підтримує сек’юритизований інвестиційно загрожений актив, і до такої інформації, що є необхідною для проведення всебічних і добре поінформованих стрес-тестів грошових потоків і вартості забезпечення, що підтримує базові інвестиційно загрожені фінансові інструменти. Для такої цілі суттєво значимі дані слід встановлювати на дату сек’юритизації та, за необхідності, залежно від характеру сек’юритизації, після неї;

(f) надають безперешкодний доступ до всіх інших значимих даних, необхідних для того, щоб КАІФ дотримувався вимог, установлених у статті 53;

(g) розкривають інформацію про рівень своєї утримуваної чистої економічної частки, як зазначено у статті 51, а також про будь-які проблеми, що можуть завадити підтриманню мінімальної необхідної чистої економічної частки, як зазначено у згаданій вище статті.

1. Перед тим як взяти на себе кредитний ризик сек’юритизації від імені одного або кількох АІФів та, за доцільності, після цього, КАІФи повинні мати можливість довести компетентним органам щодо кожної зі своїх окремих позицій сек’юритизації те, що вони всебічно та цілковито розуміють такі позиції і впровадили офіційні політики та процедури, доцільні для профілю ризику інвестицій відповідного АІФу у сек’юритизовані позиції для аналізування та обліку:

(a) інформації, розкритої відповідно до статті 51 оригінаторами або спонсорами щодо чистої економічної частки, що її вони підтримують на постійній основі у межах сек’юритизації;

(b) характеристик ризику окремої позиції сек’юритизації;

(c) характеристик ризику інвестиційно загрожених фінансових інструментів, що лежать в основі позиції сек’юритизації;

(d) досвід щодо репутації і збитків у попередніх сек’юритизаціях оригінаторів або спонсорів у межах відповідних класів інвестиційно загрожених фінансових інструментів, що лежать в основі позиції сек’юритизації;

(e) заяв і розголошень, вчинених спонсорами або їхніми агентами чи консультантами, стосовно проведення ними комплексної юридичної перевірки сек’юритизованих інвестиційно загрожених фінансових інструментів і, у застосовних випадках, якості застави, що підтримує сек’юритизовані інвестиційно загрожені інструменти;

(f) у застосовних випадках, методик та концепцій, що на них ґрунтується оцінювання застави, що підтримує сек’юритизовані інвестиційно загрожені інструменти, і політик, ухвалених оригінатором або спонсором для забезпечення незалежності оцінювача;

(g) усіх структурних особливостей сек’юритизації, що можуть суттєво вплинути на динаміку позиції сек’юритизації установи, таких як договірний план погашення кредитної заборгованості (contractual waterfall) та пов’язані з ним спускові механізми, покращення кредитоспроможності, підвищення ліквідності, спускові механізми ринкової вартості та визначення невиконання обов’язків у межах конкретної операції.

2. Якщо КАІФ прийняв потенційні втрати у вигляді матеріальної вартості кредитного ризику сек’юритизації від імені одного або кількох АІФів, він регулярно проводить стрес- тести, доцільні для таких позицій сек’юритизації, відповідно до пункту (b) статті 15(3) Директиви 2011/61/ЄС. Стрес-тест повинен відповідати характеру, масштабу та складності ризику, притаманному позиціям сек’юритизації.

КАІФи установлюють формальні процедури моніторингу за принципами, встановленими у статті 15 Директиви 2011/61/ЄС, що є сумірними з профілем ризику відповідного АІФу у зв’язку з кредитним ризиком позиції сек’юритизації, щоб на постійній основі та своєчасно здійснювати моніторинг інформації щодо динаміки інвестиційно загрожених фінансових інструментів, що лежать в основі таких позицій сек’юритизації. Така інформація охоплює (якщо необхідно для конкретного типу сек’юритизації та не обмежено типами інформації, зазначеними нижче) тип інвестиційно загроженого фінансового інструменту, відсоток кредитів, прострочених на понад 30, 60 та 90 днів, рівень невиконання, рівень дострокового погашення, позики на етапі звернення стягнення, тип заставного забезпечення та володіння ним, частотний розподіл кредитних оцінок або інші засоби оцінювання кредитоспроможності у межах базових інвестиційно загрожених фінансових інструментів, галузеву та географічну диверсифікацію і частотний розподіл коефіцієнтів забезпечення в діапазонах, що сприяють проведенню відповідного аналізу чутливості. Якщо базові інвестиційно загрожені фінансові інструменти є власне позиціями сек’юритизації, КАІФи повинні володіти інформацією, викладеною у цьому підпараграфі, не лише щодо базових сек’юритизаційних траншів, як-от найменування/ім'я емітента та кредитної якості, а також щодо характеристик та ефективності пулів, що лежать в основі таких сек’юритизаційних траншів.

КАІФи застосовують такі самі стандарти аналізу до участі в емісіях цінних паперів у межах сек’юритизації, придбаних у третіх осіб, або андеррайтингу таких.

3. Для цілей належного управління ризиками та ліквідністю КАІФи, що приймають потенційні втрати у вигляді кредитного ризику сек’юритизації від імені одного або кількох АІФів, у належний спосіб виявляють та вимірюють ризики, які виникають внаслідок невідповідності між активами і пасивами відповідного АІФу, ризик концентрації або інвестиційний ризик, що виникають на підставі таких інструментів, здійснюють їх моніторинг, контроль і звітують про них. КАІФ забезпечує відповідність профілю ризику таких позицій сек’юритизації розміру, загальній структурі портфеля, інвестиційним стратегіям і цілям відповідного АІФу, як установлено в правилах чи установчих документах АІФу, проспекті емісії та документах-пропозиціях.

4. КАІФи забезпечують, згідно з вимогами, встановленими у статті 18 Директиви 2011/61/ЄС, відповідний рівень звітування вищій ланці керівництва, щоб вища ланка керівництва отримувала повну інформацію про будь-яке значне прийняття потенційних втрат у вигляді сек’юритизацій, а також відповідне управління ризиками, що виникають у зв’язку з такими потенційними втратами.

5. КАІФи надають відповідну інформацію про потенційні втрати у вигляді кредитного ризику сек’юритизації та про свої процедури управління ризиками у цій сфері у звітах та повідомленнях, що повинні подаватися згідно зі статтями 22, 23 і 24 Директиви 2011/61/ЄС.

1. КАІФи застосовують коригувальні дії у найкращих інтересах інвесторів, що інвестують у відповідний АІФ, якщо дізнаються, після прийняття потенційних втрат сек’юритизації, що процеси визначення утримуваної частки та розкриття інформації про неї не відповідали вимогам, установленим у цьому Регламенті.

2. КАІФи застосовують коригувальні дії у найкращих інтересах інвесторів, що інвестують у відповідний АІФ, якщо розмір утримуваної частки стає меншим ніж 5 % у той чи інший момент після прийняття потенційних втрат і це не є наслідком використання звичайного механізму здійснення платежів за транзакцією.

Статті 51-54 застосовуються до цінних паперів, випущених у межах нових сек’юритизацій з 01 січня 2011 року або пізніше. Після 31 грудня 2014 року статті 51-54 застосовуються до існуючих сек’юритизацій, якщо нові базові інвестиційно загрожені фінансові інструменти додано або замінено після такої дати.

За відсутності конкретного тлумачення, наданого Європейським органом з цінних паперів і ринків (ESMA) або Спільним комітетом європейських наглядових органів положення цієї секції тлумачаться згідно з відповідними положеннями Директиви 2006/48/ЄС та Настановами щодо статті 122а Директиви про вимоги до капіталу від 31 грудня 2010 року (-9), виданими Комітетом європейських органів банківського нагляду, та подальшими змінами до них.

1. КАІФи повинні:

(a) встановити, впровадити та підтримувати процедури вироблення й ухвалення рішень та організаційну структуру, що в ній визначається порядок підзвітності та розподіляються функції й обов’язки у чіткий спосіб та з документальним оформленням;

(b) забезпечити, щоб їхні відповідні особи були ознайомлені з процедурами, яких слід дотримуватися для належного виконання своїх обов’язків;

(c) встановити, впровадити та підтримувати відповідні механізми внутрішнього контролю, розроблені, щоб убезпечити виконання рішень та процедур на усіх рівнях КАІФу;

(d) встановити, впровадити та підтримувати дієві процедури внутрішнього звітування та надання інформації на усіх відповідних рівнях КАІФу та дієві процеси обміну інформацією з будь-якої залученою третьою особою;

(e) вести відповідні та впорядковані облікові записи про свою підприємницьку діяльність і внутрішню організацію.

КАІФи повинні враховувати характер, масштаби та складність своєї підприємницької діяльності, а також характер і спектр послуг та робіт, виконуваних у межах такої підприємницької діяльності.

2. КАІФи повинні встановити, впровадити та підтримувати системи і процедури, достатні для убезпечення охорони, цілісності та конфіденційності інформації, враховуючи характер відповідної інформації.

3. КАІФи повинні встановити, впровадити та підтримувати відповідну політику безперебійності підприємницької діяльності, націлену на те, щоб забезпечити, у разі порушення роботи їхніх систем та процедур, збереження вагомих даних і функцій, продовження надання послуг та виконання робіт або, якщо таке не можливо, своєчасне відновлення таких даних і функцій та своєчасне поновлення надання послуг та виконання робіт.

4. КАІФи повинні встановити, впровадити та підтримувати політики і процедури бухгалтерського обліку та правила оцінювання вартості, що дозволять їм своєчасно надавати на запит компетентних органів фінансові звіти, що в них відображено правдивий та об’єктивний огляд їхнього фінансового стану та що відповідають застосовним стандартам та правилам бухгалтерського обліку.

5. КАІФи повинні впроваджувати відповідні політики та процедури, щоб забезпечити достатньо детальне розкриття політики погашення АІФу інвесторам до здійснення ними інвестування в АІФ та у разі внесення значних змін.

6. КАІФи повинні здійснювати моніторинг та оцінювання адекватності та дієвості своїх систем, механізмів внутрішнього контролю та заходів, установлених відповідно до параграфів 1-5, і вживати належних заходів для усунення будь-яких недоліків.

1. КАІФи вживають відповідних та достатніх заходів для забезпечення наявності електронних систем, щоб уможливити своєчасне та належне реєстрування кожної транзакції у межах портфелю, замовлень на підписку або, за доцільності, погашення.

2. КАІФи забезпечують високий рівень безпеки під час електронного опрацювання даних та цілісність і конфіденційність зафіксованої інформації, у відповідному випадку.

1. КАІФи застосовують політики та процедури бухгалтерського обліку, зазначені в статті 57(4), таким чином, щоб забезпечити захист інвесторів. Облікові записи ведуться у такий спосіб, щоб у будь-який час можна було безпосередньо визначити активи і пасиви АІФу. Якщо в АІФу є різні інвестиційні підрозділи, то слід вести окремі рахунки для таких підрозділів. -2

2. КАІФи установлюють, впроваджують та підтримують політики і процедури бухгалтерського обліку й оцінювання вартості таким чином, щоб забезпечити точне розрахування вартості чистих активів кожного АІФу на підставі застосовних правил і стандартів бухгалтерського обліку.

1. Під час внутрішнього розподілу функцій КАІФи забезпечують, щоб керівний орган, вища ланка керівництва та, за наявності, служба нагляду несли відповідальність за виконання КАІФом його обов’язків, передбачених у Директиві 2011/61/ЄС.

2. КАІФ забезпечує, щоб його вища ланка керівництва:

(a) несла відповідальність за впровадження загальної інвестиційної політики кожного АІФу, що перебуває в управлінні, як визначено, у відповідному випадку, у правилах фонду, установчих документах, проспекті емісії або документах-пропозиціях;

(b) здійснювала нагляд за ухваленням інвестиційних стратегій для кожного АІФу, що перебуває в управлінні;

(c) несла відповідальність за забезпечення встановлення та впровадження політик і процедур оцінювання вартості згідно зі статтею 19 Директиви 2011/61/ЄС;

(d) несла відповідальність за забезпечення наявності в КАІФу штатної та дієвої служби комплаєнсу, навіть якщо такою службою є третя особа;

(e) забезпечувала, щоб загальну інвестиційну політику, інвестиційні стратегії та ліміти ризику кожного АІФу, що перебуває в управлінні, було впроваджено належним чином та ефективно, та їх дотримувалися, навіть якщо службою управління ризиками є третя особа, та періодично верифікувала це;

(f) схвалювала та періодично переглядала адекватність внутрішніх процедур для ухвалення інвестиційних рішень для кожного АІФу, що перебуває в управлінні, таким чином, щоб забезпечити відповідність таких рішень схваленим інвестиційним стратегіям;

(g) схвалювала та періодично переглядала політику управління ризиками та механізми, процеси і техніки впровадження такої політики, у тому числі систему обмеження ризиків для кожного АІФу, що перебуває в управлінні;

(h) несла відповідальність за встановлення та застосування політики винагороди відповідно до додатку ІІ Директиви 2011/61/ЄС.

3. КАІФ також забезпечує, щоб його вища ланка керівництва та, за необхідності, його керівний орган або служба нагляду:

(a) оцінювали та періодично переглядали дієвість політик, механізмів та процедур, розроблених для виконання обов’язків, установлених у Директиві 2011/61/ЄС;

(b) вживали належних заходів для усунення будь-яких недоліків.

4. КАІФ забезпечує отримання його вищою ланкою керівництва на постійній основі та щонайменше один раз на рік письмових звітів про комплаєнс, внутрішній аудит та управління ризиками із зазначенням, зокрема, того, чи було вжито належних виправних заходів у разі виникнення будь-яких недоліків.

5. КАІФ забезпечує отримання його вищою ланкою керівництва на постійні основі звітів про впровадження інвестиційних стратегій та внутрішніх процедур вироблення та ухвалення інвестиційних рішень, зазначених у пунктах (b)-(e) параграфа 2.

6. КАІФ забезпечує регулярне отримання керівним органом або службою нагляду, за наявності, письмових звітів щодо питань, зазначених у параграфі 4.

1. КАІФи установлюють, впроваджують та підтримують відповідні політики і процедури, розроблені для виявлення будь-якого ризику невиконання КАІФом своїх обов’язків за Директивою 2011/61/ЄС та пов’язаних з цим ризиків, і розробляє відповідні заходи і процедури для мінімізації такого ризику та надання можливості компетентним органам ефективно виконувати свої повноваження за згаданою вище Директивою.

КАІФ враховує характер, масштаби та складність своєї підприємницької діяльності, а також характер і спектр послуг та робіт, виконуваних у межах такої підприємницької діяльності.

2. КАІФ створює та утримує штатну і дієву службу комплаєнсу, що функціонує незалежно і має такі обов’язки:

(a) здійснює моніторинг та регулярне оцінювання адекватності та дієвості заходів, політик і процедур, установлених відповідно до параграфа 1, і заходів, вжитих для усунення будь-яких недоліків у межах виконання КАІФом своїх обов’язків;

(b) консультує певних осіб, відповідальних за надання послуг та виконання робіт, і допомагає їм у виконанні обов’язків КАІФу за Директивою 2011/61/ЄС.

3. Щоб надати можливість службі комплаєнсу, зазначену в параграфі 2, належно та незалежно виконувати свої обов’язки, КАІФ забезпечує, щоб:

(a) служба комплаєнсу мала необхідні владу, ресурси, компетентність та доступ до всієї відповідної інформації;

(b) інспектора комплаєнсу було призначено та він ніс відповідальність за службу комплаєнсу й подання звітів вищій ланці керівництва на постійні основі та щонайменше один раз на рік про комплаєнс із зазначенням, зокрема, того, чи було вжито належних виправних заходів у разі виникнення будь-яких недоліків;

(c) осіб зі служби комплаєнсу не було залучено до надання послуг або виконання робіт, що їх моніторинг вони здійснюють;

(d) метод визначення винагороди інспектора комплаєнсу та інших осіб зі служби комплаєнсу не впливав на їхню об’єктивність та не був таким, що може вплинути на неї.

Проте КАІФ не повинен дотримуватися пункту (c) або (d) першого підпараграфа, якщо він може довести, що з огляду на характер, масштаб та складність його підприємницької діяльності, а також характер і спектр його послуг та робіт вимога не є пропорційною і його служба комплаєнсу продовжує ефективно виконувати свої функції.

1. КАІФи, за необхідності, та сумірно з огляду на характер, масштаб та складність їхньої підприємницької діяльності, а також характер і спектр робіт з управління спільним портфелем, що виконуються у межах такої підприємницької діяльності, створюють та утримують службу внутрішнього аудиту, яка є відокремленою та незалежною від інших служб та видів діяльності КАІФу.

2. Служба внутрішнього аудиту, зазначена у параграфі 1:

(a) установлює, впроваджує та підтримує план аудиту для вивчення та оцінювання адекватності й дієвості систем КАІФу, його механізмів внутрішнього контролю і заходів;

(b) надає рекомендації на основі результатів роботи, проведеної відповідно до пункту (а);

(c) верифікує дотримання рекомендацій, зазначених у пункті (b);

(d) звітує про стан внутрішнього аудиту.

1. Для будь-якої відповідної особи, яку залучено до діяльності, що може спровокувати конфлікт інтересів, або яка має доступ до внутрішньої інформації у розумінні статті 1(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2003/6/ЄС від 28 січня 2003 року про інсайдерські операції та маніпулювання на ринку (зловживання на ринку) (-10) або до іншої конфіденційної інформації, пов’язаної з АІФом або транзакціями з АІФом чи на його користь, КАІФ установлює, впроваджує та підтримує відповідні механізми для того, щоб перешкоджати таким відповідним особам:

(a) здійснювати особисту транзакцію з фінансовими інструментами або іншими активами, що відповідає одному з таких критеріїв:

(i) транзакція підлягає дії положень статті 2(1) Директиви 2003/6/ЄС ;

(ii) транзакція передбачає неправомірне використання або неналежне розкриття конфіденційної інформації;

(iii) транзакція конфліктує або ймовірно конфліктуватиме з обов’язком КАІФу за Директивою 2011/61/ЄС;

(b) радити будь-якій іншій особі або спонукати її, поза межами належного виконання умов їхнього працевлаштування або договору про надання послуг, здійснювати особисту транзакцію, зазначену у пункті (a)(i) та (ii), або яка іншим чином вважатиметься неправомірним використанням інформації, пов’язаної із замовленнями, що перебувають у процесі виконання;

(c) розкривати, поза межами звичайного виконання умов їхнього працевлаштування або договору про надання послуг та без обмеження статті 3(а) Директиви 2003/6/ЄС , будь-яку інформацію або позицію будь-якій іншій особі, якщо відповідна особа знає або у розумних межах повинна знати, що внаслідок такого розкриття така інша особа вживе або ймовірно вживе один з таких заходів:

(і) здійснить особисту транзакцію, зазначену в пункті (a)(i) та (ii), з фінансовими інструментами або іншими активами або особисту транзакцію, що іншим чином вважатиметься неправомірним використанням інформації, пов’язаної із замовленнями, які перебувають у процесі виконання;

(ii) порадить іншій особі або спонукатиме її до здійснення такої особистої транзакції.

2. Механізми, зазначені у параграфі 1, слід розробити для, зокрема, забезпечення того, щоб:

(a) кожна відповідна особа знала про обмеження, пов’язані з особистими транзакціями, зазначеними у параграфі 1, та про заходи, передбачені КАІФом у зв’язку зі здійсненням особистих транзакцій і розкриттям інформації відповідно до параграфа 1;

(b) КАІФ було негайно проінформовано про будь-яку особисту транзакцію, здійснену відповідною особою, відповідно до параграфа 1, шляхом повідомлення про таку транзакцію або виконання інших процедур, що надають КАІФові змогу встановити такі транзакції;

(c) вели записи про персональну транзакцію, що про неї повідомлено КАІФові або яку КАІФ виявив, у тому числі про будь-який дозвіл або заборону у зв’язку з такою транзакцією.

Для цілей пункту (b) першого підпараграфа, якщо певні види робіт КАІФу виконують треті особи, КАІФ забезпечує, щоб особа, яка виконує роботу, вела записи особистих транзакцій, здійснених будь-якою відповідною особою, відповідно до параграфа 1, та надавала таку інформацію КАІФові у відповідь на запит.

3. Параграфи 1 та 2 не застосовуються до особистих транзакцій:

(a) здійснених у межах послуги з довірчого управління портфелем за відсутності попереднього обміну інформацією щодо транзакції між керуючим портфелем та відповідною особою або іншою особою, що за рахунок неї було проведено транзакцію;

(b) у UCITS або АІФах, що підлягають нагляду відповідно до права держави-члена, яке вимагає рівнозначного рівня розподілення ризиків серед їхніх активів, якщо відповідну особу і будь-яку іншу особу, коштом якої здійснено транзакції, не залучено до управління таким підприємством.

4. Для цілей параграфа 1 особиста транзакція також охоплює транзакцію з фінансовим інструментом або іншим активом, здійснену від імені або за рахунок:

(a) відповідної особи;

(b) будь-якої особи, що з нею відповідна особа має сімейні або тісні зв’язки;

(c) особи, що її відносини з відповідною особою є такими, що відповідна особа має безпосередній або опосередкований значний інтерес у результатах операції, відмінний від плати або комісійного збору за виконання операції.

1. КАІФи без зволікань здійснюють щодо кожної транзакції у межах портфелю, пов’язаної з АІФами, що ними вони управляють, запис інформації, якої буде достатньо для відтворення деталей замовлення та здійсненої транзакції або укладеного договору.

2. У зв’язку з транзакціями у межах портфелю, здійсненими у місці виконання, запис, зазначений у параграфі 1, повинен містити таку інформацію:

(a) найменування/ім'я або інше позначення АІФу та особи, що діє від імені АІФу;

(b) актив;

(c) за доцільності, кількість;

(d) тип замовлення або транзакції;

(e) ціну;

(f) щодо замовлень: дату та точний час передання замовлення та найменування/ім'я або інше позначення особи, що їй передано замовлення; або щодо транзакцій: дату та точний час ухвалення рішення про транзакцію та здійснення транзакції;

(g) у застосовному випадку, найменування/ім'я особи, що передала замовлення або здійснила транзакцію;

(h) у застосовному випадку, причини анулювати замовлення;

(i) щодо здійснених транзакцій: ідентифікаційні дані контрагента та місця виконання. -3 4

3. Щодо транзакцій у межах портфелю, здійснених АІФом у місці, відмінному від місця виконання, запис, зазначений у параграфі 1, повинен містити таку інформацію:

(a) найменування або інше позначення АІФу;

(b) юридичну та іншу документацію, що становить основу транзакції у межах портфелю, у тому числі, зокрема, укладений договір;

(c) ціну.

4. Для цілей параграфів 2 та 3 місце виконання охоплює системного інтерналізатора, зазначеного у пункті (7) статті 4(1) Директиви 2004/39/ЄС , регульований ринок, зазначений у пункті (14) статті 4(1) згаданої Директиви , багатосторонній торговельний майданчик, зазначений у пункті (15) статті 4(1) згаданої Директиви , вирівнювача ринку, зазначеного в пункті (8) статті 4(1) згаданої Директиви , або іншого забезпечувача ліквідності чи особу, що виконує у третій країні функцію, подібну до функцій, виконуваних будь-яким із зазначених вище суб’єктів.

1. КАІФи уживають усіх розумних заходів для забезпечення того, щоб записи про усі отримані замовлення на підписку та, за доцільності, погашення АІФу було зроблено без зайвих зволікань після отримання будь-якого такого замовлення.

2. Такий запис повинен містити інформацію про таке:

(a) відповідний АІФ;

(b) особу, що дає або передає замовлення;

(c) особу, що отримує замовлення;

(d) дату та час замовлення;

(e) умови та засоби оплати;

(f) тип замовлення;

(g) дату виконання замовлення;

(h) кількість паїв або акцій чи рівнозначні обсяги, що на них було здійснено підписку або що їх було погашено;

(i) ціну підписки або, за доцільності, погашення кожного паю або кожної акції або, за доцільності, обсяг капіталу, що його було вкладено або оплачено;

(j) загальну вартість підписки на паї або акції чи їх погашення;

(k) валову вартість замовлення, у тому числі збори за підписку, чи чисту суму після сплати зборів за погашення.

Інформацію, передбачену у пунктах (i), (j) та (k), слід вносити якомога швидше.

1. КАІФи забезпечують зберігання усіх необхідних записів, зазначених у статтях 64 та 65, щонайменше впродовж п’яти років.

Проте компетентні органи можуть вимагати, щоб КАІФи забезпечили зберігання будь-яких або всіх таких записів впродовж довшого періоду, враховуючи характер активу або транзакції у межах портфелю, якщо є необхідність уможливити орган виконувати свої функції нагляду за Директивою 2011/61/ЄС.

2. Після припинення дії дозволу КАІФу записи повинні зберігатися впродовж щонайменше строку, що залишився до завершення п’ятирічного періоду, зазначеного у параграфі 1. Компетентні органи можуть вимагати зберігати записи впродовж довшого періоду.

Якщо КАІФ передає свої обов’язки щодо АІФу іншому КАІФові, він забезпечує для такого КАІФу доступ до записів, зазначених у параграфі 1.

3. Записи зберігаються на засобі, що дозволяє зберігати інформацію так, щоб вона була доступною для подальшого використання компетентними органами, та у такій формі й у такий спосіб, щоб:

(a) компетентні органи мали безперешкодний доступ до них і мали можливість відтворити кожний основний етап опрацювання кожної транзакції у межах портфелю;

(b) була можливість легко встановити виправлення та інші зміни, а також зміст записів до внесення таких виправлень і змін;

(c) не було можливості здійснити будь-які інші маніпуляції або внести будь-які інші зміни.

1. КАІФи установлюють, підтримують, упроваджують та переглядають для кожного АІФу, що ним вони управляють, письмові політики і процедури, які забезпечують ґрунтовний, прозорий, усебічний і належно задокументований процес оцінювання вартості. Політика та процедури оцінювання вартості охоплюють усі суттєві аспекти процесу оцінювання вартості, процедур оцінювання вартості і механізмів контролю за для відповідного АІФу.

Без обмеження вимог національного права та правил й установчих документів АІФу, КАІФ забезпечує застосування до АІФ, що ним він управляє, справедливих, належних та прозорих методик оцінювання вартості. У політиках оцінювання вартості встановлюються, а за допомогою процедур реалізовуються методики оцінювання вартості, що використовуються для кожного типу активів, у який АІФ може інвестувати відповідно до застосовного національного права, правил й установчих документів АІФу. КАІФ не може найперше інвестувати у певний тип активів, поки не буде визначено належну методику або належні методики оцінювання вартості для такого конкретного типу активів.

Політики та процедури, що в них установлено методики оцінювання вартості, охоплюють вхідні дані, моделі та критерії вибору джерел ціноутворення та ринкових даних. У них передбачається, що ціни формуються на підставі незалежних джерел за будь-якої можливості та за доцільності. Процес вибору конкретної методики охоплює оцінювання доступних відповідних методик, ураховуючи їхню вразливість до змін у змінних та спосіб визначення в конкретних стратегіях відповідної вартості активів у портфелі.

2. У політиках оцінювання вартості встановлюються обов’язки, завдання та відповідальність усіх осіб, залучених до процесу оцінювання вартості, у тому числі вищої ланки керівництва КАІФу. У процедурах відображається організаційна структура, як установлено у політиках оцінювання вартості.

У політиках та процедурах оцінювання вартості описується щонайменше таке:

(a) компетенція та незалежність персоналу, що фактично здійснює оцінювання вартості активів;

(b) конкретні інвестиційні стратегії АІФу та активи, що в них АІФ може інвестувати;

(c) механізми контролю за вибором вхідних даних, джерел та методик оцінювання вартості;

(d) способи врегулювання проблем на вищих рівнях для врегулювання розбіжностей у вартості активів;