Делегований Регламент Комісії (ЄС) № 231/2013 від 19 грудня 2012 року на доповнення Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС щодо звільнень від вимог, загальних умов діяльності, депозитаріїв, левериджу, прозорості та нагляду

3. Депозитарій установлює чітку та всебічну процедуру врегулювання проблем на вищих рівнях для того, щоб урегульовувати ситуації, що в межах них під час виконання його обов’язків щодо нагляду виявлено потенційні порушення; детальна інформація про таку процедуру надається компетентним органам КАІФу на запит.

4. КАІФ надає депозитарію, після того, як він почав виконувати свої обов’язки, та на постійній основі, всю відповідну інформацію, необхідну йому для виконання своїх обов’язків згідно зі статтею 21(9) Директиви 2011/61/ЄС, у тому числі забезпечує отримання депозитарієм інформації від третіх осіб. КАІФ, зокрема, забезпечує можливість депозитарію мати доступ до бухгалтерських книг та здійснювати виїзди до приміщень КАІФу і будь-яких постачальників послуг, призначених АІФом або КАІФом, таких як адміністратори або зовнішні оцінювачі, та/або, у відповідному випадку, переглядати звіти та висновки про визнану зовнішню сертифікацію, підготовлені кваліфікованими незалежними аудиторами або іншими експертами для того щоб забезпечити адекватність та відповідність наявних процедур.

Для виконання пункту (а) статті 21(9) Директиви 2011/61/ЄС депозитарій повинен виконати такі вимоги:

(1) Депозитарій забезпечує встановлення, впровадження і застосування АІФом, КАІФом або призначеною особою відповідної й узгодженої процедури для:

(i) звіряння замовлень на підписку з надходженнями від підписки та кількості випущених паїв або акцій з отриманими АІФом надходженнями від підписки;

(ii) звіряння замовлень на погашення з оплаченими погашеннями та кількості анульованих паїв або акцій з оплаченими АІФом погашеннями;

(iii) верифікації на регулярній основі відповідності процедури звіряння.

Для цілей пунктів (i), (ii) та (iii) депозитарій, зокрема, регулярно перевіряє відповідність загальної кількості паїв або активів на рахунках АІФу загальній кількості паїв або акцій, що перебувають в обігу та що їх відображено в реєстрі АІФу.

(2) Депозитарій забезпечує та регулярно перевіряє, щоб процедури продажу, випуску, викупу, погашення і анулювання акцій чи паїв АІФу відповідали застосовному національному праву і правилам чи установчим документам АІФу, а також верифікує, що ці процедури ефективно впроваджено.

(3) Частота перевірок депозитарію повинна відповідати частоті підписок та погашень.

1. Для виконання пункту (а) статті 21 (9) Директиви 2011/61/ЄС депозитарій повинен:

(a) верифікувати на регулярній основі встановлення і застосування відповідних й узгоджених процедур для оцінювання вартості активів АІФу відповідно до статті 19 Директиви 2011/61/ЄС, її імплементаційних інструментів та правил і установчих документів АІФу; та

(b) забезпечувати, щоб політики та процедури оцінювання вартості було ефективно впроваджено і щоб вони підлягали періодичному перегляду.

2. Процедури депозитарію слід проводити з частотою, що відповідає частоті, передбаченій у політиці оцінювання вартості АІФу, як це визначено в статті 19 Директиви 2011/61/ЄС та її імплементаційних інструментах.

3. Якщо депозитарій вважає, що розрахування вартості акцій чи паїв АІФу не виконано відповідно до застосовного права, або правил АІФу, або статті 19 Директиви 2011/61/ЄС, він повідомляє КАІФ та/або, у відповідному випадку, АІФ про це і забезпечує своєчасне вжиття коригувальних дій у найкращих інтересах інвесторів АІФу. -4

4. Якщо призначено зовнішнього оцінювача, депозитарій перевіряє, чи призначення зовнішнього оцінювача здійснено відповідно до статті 19 Директиви 2011/61/ЄС та її імплементаційних інструментів.

Для виконання пункту (с) статті 21(9) Директиви 2011/61/ЄС депозитарій повинен щонайменше:

(a) розробити та впровадити відповідні процедури, щоб верифікувати дотримання АІФом та КАІФом застосовних законів і підзаконних актів, а також правил і установчих документів АІФу. Зокрема, депозитарій здійснює моніторинг дотримання АІФом інвестиційних обмежень та обмежень левериджу, встановлених у документах-пропозиціях АІФу. Такі процедури повинні відповідати характеру, масштабу та складності АІФу;

(b) розробити та впровадити процедуру врегулювання проблем на вищих рівнях, якщо АІФ порушить одне з обмежень, зазначених у пункті (а).

1. Для виконання пункту (d) статті 21(9) Директиви 2011/61/ЄС депозитарій розробляє процедуру для виявлення будь-якої ситуації, що за неї оплату за операції з активами АІФу або КАІФу, що діє від імені АІФу, не перераховано АІФові протягом звичайного періоду часу, для повідомлення КАІФові та, якщо ситуацію не врегульовано, подання запиту про повернення фінансових інструментів контрагентом за можливості.

2. Якщо транзакції проводяться за межами регульованого ринку, звичайний період часу визначається на підставі умов, передбачених для цих транзакцій (угоди про позабіржові деривативи або інвестиції в активи нерухомості чи у приватні компанії).

1. Для виконання пункту (е) статті 21 (9) Директиви 2011/61/ЄС депозитарій повинен:

(a) забезпечити розрахування чистого прибутку АІФу, задекларованого КАІФом, відповідно до правил АІФу, установчих документів АІФу та застосовного національного права;

(b) забезпечити вжиття відповідних заходів, якщо аудитори АІФу висловили застереження щодо річних фінансових звітів. АІФ чи КАІФ, що діє від імені АІФу, надає депозитарію всю інформацію про застереження, висловлені щодо фінансових звітів; та

(c) перевіряти повноту та точність виплат дивідендів, заявлених КАІФом та, за доцільності, премії за успішне управління.

2. Якщо депозитарій вважає, що розрахування прибутку не виконано відповідно до застосовного права, або правил АІФу, або установчих документів АІФу, він повідомляє КАІФ та/або, у відповідному випадку, АІФ про це і забезпечує своєчасне вжиття виправних заходів у найкращих інтересах інвесторів АІФу.

1. Для виконання обов’язків, встановлених у пункті (с) статті 21(11) Директиви 2011/61/ЄС, депозитарій упроваджує та застосовує відповідну документально оформлену процедуру забезпечення належної сумлінності для вибору та постійного моніторингу уповноваженої особи. Така процедура підлягає регулярному перегляду, щонайменше один раз на рік, та надається на запит компетентним органам.

2. Під час вибору та призначення третьої особи, що їй делегуються функції відповідального зберігання відповідно до статті 21(11) Директиви 2011/61/ЄС, депозитарій застосовує належні уміння, старанність та сумлінність, щоб гарантувати, що довірення фінансових інструментів цій третій особі забезпечує відповідний рівень захисту. Він повинен щонайменше:

(a) оцінити регуляторні і правові рамки, у тому числі ризик країни, ризик депозитарного зберігання та можливість примусового виконання договорів третьої особи. Таке оцінювання, зокрема, дасть депозитарію змогу визначити потенційний вплив неплатоспроможності третьої особи на активи та права АІФу. Якщо депозитарію стає відомо, що розмежування активів недостатньо для того, щоб забезпечити захист від неплатоспроможності із-за права країни, що в ній знаходиться третя особа, він негайно повідомляє про це КАІФ;

(b) оцінити, чи практика, процедури та механізми внутрішнього контролю третьої особи є відповідними для забезпечення високого рівня уваги та захисту для фінансових інструментів АІФу або КАІФу, що діє від імені АІФу;

(c) оцінити, чи фінансова стійкість та репутація третьої особи відповідають делегованим завданням. Таке оцінювання здійснюється на основі інформації, наданої потенційною третьою особою, а також на інших даних та інформації, за наявності таких;

(d) гарантувати наявність у третьої особи операційних і технологічних можливостей виконувати делеговані завдання з депозитарного зберігання із задовільним ступенем захисту та безпеки. -3

3. Депозитарій застосовує належні уміння, старанність та сумлінність у межах регулярного перегляду та постійного моніторингу для гарантування того, що третя особа продовжує дотримуватися критеріїв, передбачених у параграфі 1 цієї статті, та умов, викладених у пункті (d) статті 21(11) Директиви 2011/61/ЄС. З цією метою депозитарій повинен щонайменше:

(a) здійснювати моніторинг роботи третьої особи та дотримання нею стандартів депозитарію;

(b) гарантувати, що третя особа проявляє увагу, обачність та сумлінність високого рівня у виконанні своїх завдань з депозитарного зберігання та, зокрема, що вона ефективно здійснює розмежування фінансових інструментів згідно з вимогами статті 99;

(c) переглядати ризики депозитарного зберігання, пов’язані з рішенням довірити активи третій особі, та без зайвих зволікань повідомляти АІФ або КАІФ про будь-які зміни у таких ризиках. Таке оцінювання здійснюється на основі інформації, наданої третьою особою, а також на інших даних та інформації за наявності таких. У разі виникнення ринкової нестабільності або виявлення ризику частоту та обсяг переглядів слід збільшити. Якщо депозитарію стає відомо, що розмежування активів більше не достатньо для того, щоб забезпечити захист від неплатоспроможності із-за права країни, що в ній знаходиться третя особа, він негайно повідомляє про це КАІФ;

4. Якщо третя особа у подальшому делегує будь-яку з функцій, що її їй делегували, умови та критерії, викладені в параграфах 1, 2 і 3, застосовуються mutatis mutandis.

5. Депозитарій здійснює моніторинг дотримання статті 21(4) Директиви 2011/61/ЄС.

6. Депозитарій розробляє плани дій в екстрених ситуаціях для кожного ринку, що в них він призначає третю особу відповідно до статті 21(11) Директиви 2011/61/ЄС для виконання обов’язків щодо відповідального зберігання. Такий план дій в екстрених ситуаціях повинен охоплювати зазначення альтернативного постачальника за наявності такого.

7. Депозитарій вживає заходів, у тому числі розірвання договору, у найкращих інтересах АІФу та його інвесторів, якщо уповноважена особа більше не відповідає вимогам.

1. Якщо функції відповідального зберігання частково або повністю делеговано третій особі, депозитарій гарантує, що третя особа, що їй делеговано функції відповідального зберігання відповідно до статті 21(11) Директиви 2011/61/ЄС, діє у межах обов’язку щодо розмежування, встановленого у пункті (ііі) статті 21(11)(d) Директиви 2011/61/ЄС, верифікуючи, що третя особа:

(a) веде такі облікові записи та рахунки, що нададуть їй можливість у будь-який час та без зволікань виокремити активи АІФ-клієнтів депозитарію з-поміж власних активів, активів інших його клієнтів, активів, що їх зберігає депозитарій за власний рахунок, та активів, що їх зберігає депозитарій для клієнтів, що не є АІФами;

(b) веде облікові записи та рахунки у такий спосіб, що забезпечує їхню точність та, зокрема, відповідність даним про активи, що перебувають на відповідальному зберіганні для клієнтів депозитарію;

(c) регулярно проводить звіряння своїх внутрішніх рахунків і облікових записів з рахунками і записами третьої особи, що їй делеговано функції відповідального зберігання відповідно до третього підпараграфа статті 21(11) Директиви 2011/61/ЄС;

(d) вживає відповідних організаційних заходів для мінімізації ризику втрати або скорочення фінансових інструментів чи прав, пов’язаних з такими фінансовими інструментами, внаслідок неправомірного використання фінансових інструментів, шахрайства, неналежного адміністрування, невідповідного обліку або недбалості;

(e) Якщо третя особа є суб’єктом, зазначеним у пунктах (а), (b) і (с) статті 18(1) Директиви 2006/73/ЄС, що підлягає ефективному пруденційному регулюванню та нагляду, що мають таку саму силу, як право Союзу, та дійсну чинність, депозитарій вживає необхідних заходів для того, щоб забезпечити зберігання грошових коштів АІФу на рахунку або рахунках відповідно до статті 21(7) Директиви 2011/61/ЄС.

2. Якщо депозитарій делегував свої функції депозитарного зберігання третій особі відповідно до статті 21(11) Директиви 2011/61/ЄС, моніторинг виконання третьою особою обов’язків щодо розмежування повинен гарантувати захист фінансових інструментів, що належать його клієнтам, у разі будь-якої неплатоспроможності такої третьої особи. Якщо відповідно до застосовного права, у тому числі, зокрема, права, пов’язаного з власністю або неплатоспроможністю, вимог, установлених у параграфі 1 не достатньо для досягнення такої цілі, депозитарій оцінює, яких додаткових заходів слід вжити, щоб мінімізувати ризик втрати або зберегти відповідний рівень захисту. -3

3. Параграфи 1 і 2 застосовуються mutatis mutandis, якщо третя особа, що їй делеговано функції відповідального зберігання відповідно до статті 21(11) Директиви 2011/61/ЄС, вирішила делегувати всі свої функції відповідального зберігання або їх частину іншій третій особі згідно з третім підпараграфом статті 21(11) Директиви 2011/61/ЄС.

1. Втрата фінансового інструменту, що перебував на депозитарному зберіганні, у розумінні статті 21(12) Директиви 2011/61/ЄС вважається такою, що настала стосовно фінансового інструменту, що перебував на депозитарному зберіганні у депозитарії або в третьої особи, що їй було делеговано депозитарне зберігання фінансових інструментів, що перебували на депозитарному зберіганні, через будь-яку з таких обставин:

(a) доведено, що заявлене право власності АІФу не є дійсним, оскільки припинило своє існування або його ніколи не існувало;

(b) АІФ остаточно позбавлено права власності на фінансовий інструмент;

(c) АІФ остаточно не в змозі прямо або опосередковано розпоряджатися фінансовим інструментом.

2. Констатація КАІФом втрати фінансового інструменту здійснюється відповідно до документально оформленого процесу, що є легкодоступним для компетентних органів. Після констатації втрати про це негайно повідомляють інвесторів на носієві довготривалого використання.

3. Фінансовий інструмент, що перебував на депозитарному зберіганні, не вважається втраченим у розумінні статті 21(12) Директиви 2011/61/ЄС, якщо АІФ остаточно позбавили права власності на конкретний інструмент, але цей інструмент замінено іншим фінансовим інструментом або іншими фінансовими інструментами або конвертовано у такі.

4. У разі неплатоспроможності третьої особи, що їй було делеговано депозитарне зберігання фінансових інструментів, що перебували на депозитарному зберіганні, КАІФ повинен констатувати втрату фінансового інструмента, що перебував на депозитарному зберіганні, відразу після настання напевне однієї з обставин, зазначених у параграфі 1.

Слід бути впевненим у тому, чи мала місце одна з обставин, викладених у параграфі 1, щонайпізніше до завершення процедури визнання неплатоспроможності. КАІФ та депозитарій уважно здійснюють моніторинг процедури визнання неплатоспроможності, щоб встановити, чи дійсно втрачено усі фінансові інструменти, довірені третій особі, що їй було делеговано депозитарне зберігання фінансових інструментів, чи деякі з них.

5. Втрата фінансового інструменту, що перебував на депозитарному зберіганні, констатується незалежно від того, чи обставини, зазначені у параграфі 1, є наслідком шахрайства, недбалості або іншої навмисної чи ненавмисної поведінки.

1. Депозитарій не несе відповідальності за другим підпараграфом статті 21(12) Директиви 2011/61/ЄС , за умови що він може довести настання всіх таких обставин:

(a) подія, що призвела до втрати, не настала внаслідок будь-якої дії або упущення депозитарію чи третьої особи, якій було делеговано депозитарне зберігання фінансових інструментів, що перебували на депозитарному зберіганні відповідно до пункту (а) статті 21(8) Директиви 2011/61/ЄС;

(b) депозитарій не міг у розумних межах запобігти настанню події, що призвела до втрати, попри вжиття усіх застережних заходів, покладених на сумлінного депозитарія, як це передбачено у загальній галузевій практиці;

(c) попри суворе та всебічне забезпечення належної сумлінності депозитарій не міг запобігти втраті.

Ця обставина вважається такою, що настала, якщо депозитарій забезпечив вжиття депозитарієм та третьою особою, що їй було делеговано депозитарне зберігання фінансових інструментів, що перебували на депозитарному зберіганні відповідно до пункту (а) статті 21(8) Директиви 2011/61/ЄС, усіх таких заходів:

(i) установлення, впровадження, застосовування та підтримування структур і процедур та забезпечення компетентності, відповідних і пропорційних характеру та складності активів АІФ для того, щоб своєчасно виявляти зовнішні події, які можуть спричинити втрату фінансового інструменту, що перебуває на депозитарному зберіганні, та на постійній основі здійснювати їх моніторинг;

(ii) оцінювання на регулярній основі того, чи події, виявлені відповідно до пункту (і) становлять істотний ризик втрати фінансового інструменту, що перебуває на депозитарному зберіганні;

(iii) інформування КАІФу про виявлення істотних ризиків та вжиття належних заходів, за можливості, щоб запобігти втраті фінансових інструментів, що перебувають на депозитарному зберіганні, або пом’якшити таку, якщо виявлено фактичні або потенційні зовнішні події, що вважаються такими, що ставлять істотний ризик втрати фінансового інструменту, що перебуває на депозитарному зберіганні;

2. Вимоги, зазначені у пунктах (а) і (b) параграфа 1, можуть вважатися виконаними за таких обставин:

(a) природні події поза контролем або впливом людини;

(b) ухвалення будь-якого закону, указу, підзаконного акту, рішення або наказу будь-яким урядом або державним органом, у тому числі, будь-яким судом чи трибуналом, що впливає на фінансові інструменти, що перебувають на депозитарному зберіганні;

(c) війна, бунти або інші масштабні заворушення.

3. Вимоги, зазначені у пунктах (а) і (b) параграфа 1, не вважаються виконаними у разі вчинення бухгалтерської помилки, операційного збою, шахрайства, незастосування вимог щодо розмежування на рівні депозитарію або третьої особи, що їй було делеговано зберігання фінансових інструментів, що перебували на депозитарному зберіганні відповідно до пункту (а) статті 21(8) Директиви 2011/61/ЄС.

4. Ця стаття застосовується mutatis mutandis до уповноваженої особи, якщо депозитарій на договірній основі передав свою відповідальність згідно зі статтею 21(13) та (14) Директиви 2011/61/ЄС.

1. Об’єктивні причини для укладання договору про зняття депозитарієм з себе відповідальності згідно зі статтею 21(13) Директиви 2011/61/ЄС:

(a) обмежено точними та конкретними обставинами, що характеризують згадану діяльність;

(b) відповідають політикам та рішенням депозитарію.

2. Об’єктивні причини слід встановлювати щоразу, коли депозитарій має намір зняти з себе відповідальність.

3. Вважається, що у депозитарію є об’єктивні причини для укладання договору про зняття з себе відповідальності згідно зі статтею 21(13) Директиви 2011/61/ЄС, якщо депозитарій може довести, що у нього не було іншого вибору, як делегувати обов’язки з депозитарного зберігання третій особі. Зокрема, це стосується таких ситуацій, коли:

(a) право третьої країни вимагає, щоб певні фінансові інструменти перебували на депозитарному зберіганні у місцевого суб’єкта та щоб існували місцеві суб’єкти, що відповідають критеріям делегування, встановленим у статті 21(11) Директиви 2011/61/ЄС; або

(b) КАІФ наполягає на збереженні інвестування у межах певної юрисдикції попри застереження депозитарію щодо наявності підвищеного ризику в зв’язку з цим.

Уся інформація, що надається у річному звіті, у тому числі інформація, зазначена у цій секції, подається у спосіб, що забезпечує надання суттєво значимої, надійної, зіставної та чіткої інформації. Річний звіт містить інформацію, необхідну інвесторам щодо певних структур АІФу.

1. Баланс або звіт про активи і пасиви містить відповідно до пункту (а) статті 22(2) Директиви 2011/61/ЄС щонайменше такі елементи та базові статті:

(a) "активи", що охоплюють ресурси, які контролює АІФ унаслідок минулих подій та що з них АІФ очікує отримати у майбутньому економічну вигоду; Активи слід субкласифікувати на такі статті:

(i) "інвестиції", у тому числі, але не обмежуючись цим, боргові цінні папери та капітальні цінні папери, нерухомість, майно та деривативи;

(ii) "грошові кошти та еквіваленти грошових коштів", у тому числі, але не обмежуючись цим, готівка, вклади на вимогу та кваліфікаційні короткострокові ліквідні інвестиції;

(iii) "дебіторська заборгованість", у тому числі, але не обмежуючись цим, суми до отримання, пов’язані з дивідендами і відсотками, продані інвестиції, суми, що підлягають сплаті брокерами, та "авансові платежі", у тому числі, не обмежуючись цим, суми, сплачені заздалегідь та пов’язані з витратами АІФу;

(b) "пасиви", що охоплюють поточні зобов’язання АІФу, що виникли внаслідок минулих подій та врегулювання яких призведе до відтоку з АІФу ресурсів, що приносять економічну вигоду. Пасиви слід субкласифікувати на такі статті:

(i) "кредиторська заборгованість", у тому числі, але не обмежуючись цим, суми до виплати, пов’язані з придбанням інвестицій чи погашенням паїв або акцій в АІФі, та суми, що підлягають сплаті брокерам, та "нараховані витрати", у тому числі, але не обмежуючись цим, пасиви для покриття винагород за управління, винагород за консультування, премій за результати роботи, відсотків та інших витрат, понесених у процесі діяльності АІФу;

(ii) "позики", у тому числі, але не обмежуючись цим, суми до виплати банкам та іншим контрагентам;

(iii) "інші пасиви", у тому числі, але не обмежуючись цим, суми, що підлягають сплаті контрагентам за надання застави після повернення позичених цінних паперів, доходи майбутніх періодів, дивіденди та інші виплати по цінним паперам;

(c) "чисті активи", що становлять залишкову частку в активах АІФу після вирахування усіх його пасивів.

2. Звіт про фінансові результати містить щонайменше такі елементи та базові статті:

(a) "дохід", що становить будь-яке збільшення економічної вигоди протягом звітного періоду у формі надходжень або розширень активів або зменшення пасивів, що веде до збільшення обсягу чистих активів - окрім тих, що пов’язані зі внесками інвесторів. Дохід слід субкласифікувати на такі статті:

(i) "інвестиційний дохід", що може бути субкласифікований так:

- "дохід у вигляді дивідендів", пов’язаний з дивідендами від капітальних інвестицій, що на них АІФ має право;

- "дохід у вигляді відсотків", пов’язаний з відсотками від інвестицій у боргові зобов'язання та від грошових коштів, що на них АІФ має право;

- "дохід від оренди", пов’язаний з доходом від оренди від інвестиції у нерухомість, що на нього АІФ має право;

(ii) "реалізовані прибутки від інвестицій", що становлять прибутки від продажу інвестицій;

(iii) "нереалізовані прибутки від інвестицій", що становлять прибутки від повторного оцінювання вартості інвестицій; та

(iv) "інші доходи", у тому числі, але не обмежуючись цим, винагорода-дохід від позичених цінних паперів та інших джерел.

(b) "витрати", що становлять будь-яке зменшення обсягу економічної вигоди протягом звітного періоду у формі відтоку або скорочення активів або виникнення пасивів, що веде до зменшення обсягу чистих активів - окрім тих, що пов’язані з виплатами інвесторам. Витрати слід субкласифікувати на такі статті:

- "інвестиційні винагороди за консультування або управління", що становлять договірні винагороди, що підлягають виплаті консультанту або КАІФові;

- "інші витрати", у тому числі, але не обмежуючись цим, винагороди за адміністрування, винагороди за професійні послуги, винагороди за зберігання та відсотки. Окремі статті, якщо є важливими, повинні розкриватися окремо;

- "реалізований збиток від інвестицій", що становить збиток від продажу інвестицій;

- "нереалізований збиток від інвестицій", що становить збиток від повторного оцінювання вартості інвестицій;

(c) "чистий дохід або чисті видатки", що становлять перевищення доходів над видатками або видатків над доходами, у застосовному випадку.

3. Виклад, найменування та термінологія статей повинні відповідати стандартам бухгалтерського обліку, застосовним до АІФу, або правилам, ухваленим АІФом, а також законодавству, застосовному у місці заснування АІФу. Такі статті може бути змінено або розширено, щоб забезпечити відповідність зазначеному вище.

4. Додаткові статті, заголовки та проміжні суми слід подавати, якщо така інформація має значення для розуміння фінансового стану АІФу, відображеного у балансі або звіті про активи чи пасиви, чи фінансових результатах діяльності АІФу, відображених у вмісті та форматі звіту про фінансові результати. За доцільності додаткова інформація надається у примітках до фінансових звітів. Ціль приміток полягає у наданні детального опису або розподілу статей, представлених у первинних звітах, та інформації про статті, що не підлягають включенню до таких звітів.

5. Кожний важливий клас подібних статей подається окремо. Окремі статті, якщо є важливими, слід розкривати. Важливість оцінюється відповідно до вимог ухвалених стандартів бухгалтерського обліку.

6. Подання та класифікація статей у балансі або звіті про активи і пасиви залишаються незмінними кожного звітного або облікового періоду, поки не стане очевидним, що інше подання або інша класифікація були б доцільнішими, якщо зміна в інвестиційній стратегії призводить до встановлення інших моделей торгівлі або стандарт бухгалтерського обліку вимагає зміни форми подання.

7. Щодо вмісту та формату звіту про фінансові результати, викладених у додатку IV, усі статті доходів та витрат відображаються у звіті про фінансові результати за відповідний період, якщо ухвалений АІФом стандарт бухгалтерського обліку не вимагає іншого.

1. Звіт про діяльність у фінансовому році містить щонайменше:

(a) огляд інвестиційної діяльності протягом року або періоду, огляд портфелю АІФу в кінці року або періоду;

(b) огляд результатів діяльності АІФу за рік або період;

(c) значні зміни, як зазначено нижче в інформації, передбаченій у статті 23 Директиви 2011/61/ЄС, що їх ще не відображено у фінансових звітах.

2. Звіт повинен охоплювати справедливий та збалансований огляд діяльності та результатів діяльності АІФу з описом основних ризиків й інвестиційної або економічної невизначеності, що з ними АІФ може зіткнутися.

3. У межах, необхідних для розуміння інвестиційної діяльності АІФу або результатів його діяльності, аналіз повинен охоплювати як фінансові, так і нефінансові ключові показники діяльності, пов’язані з таким АІФом. Інформація, надана у звіті, повинна відповідати національним правилам місця заснування АІФу.

4. Інформація у звіті про діяльність у фінансовому році становить частину звіту директорів або інвестиційних керуючих, оскільки вона зазвичай подається разом з фінансовою звітністю АІФу.

1. Будь-які зміни в інформації слід вважати значними у розумінні пункту (d) статті 22(2) Директиви 2011/61/ЄС, якщо існує значна ймовірність того, що розсудливий інвестор, дізнавшись про таку інформацію, перегляне свої інвестиції в АІФ, у тому числі через те, що така інформація може вплинути на спроможність інвестора реалізовувати свої права, пов’язані з його інвестиціями, або іншим чином може нашкодити інтересам одного або кількох інвесторів АІФу.

2. Для виконання пункту (d) статті 22(2) Директиви 2011/61/ЄС КАІФи оцінюють зміни в інформації, зазначеній у статті 23 Директиви 2011/61/ЄС, протягом фінансового року відповідно до параграфа 1 цієї статті.

3. Інформація розкривається згідно з вимогами стандартів бухгалтерського обліку та правилами бухгалтерського обліку, ухваленими АІФом, разом з описом будь-якого потенційного чи очікуваного впливу на АІФ та/або, у відповідному випадку, інвесторів АІФу. Додаткова інформація може розкриватися, якщо дотримання конкретних вимог стандартів бухгалтерського обліку та правил бухгалтерського обліку може бути недостатньо для того, щоб інвестори усвідомили вплив зміни.

4. Якщо інформація, що її розкриття вимагається відповідно до параграфа 1, не передбачена у застосовних до АІФу стандартах бухгалтерського обліку або його правилах бухгалтерського обліку, опис значної зміни надається разом з даними про будь-який потенційний або очікуваний вплив на АІФ та/або, у відповідному випадку, інвесторів АІФу.

1. Якщо надається інформація, що вимагається відповідно до пункту (е) статті 22(2) Директиви 2011/61/ЄС, слід зазначати, чи загальна винагорода стосується будь-чого з такого:

(a) загальної винагороди всього персоналу КАІФу із зазначенням кількості одержувачів;

(b) загальної винагороди того персоналу КАІФу, що його повністю або частково залучено до діяльності АІФу, із зазначенням кількості одержувачів;

(c) частини загальної винагороди персоналу КАІФу, пов’язаного з АІФом, із зазначенням кількості одержувачів.

2. За доцільності, загальна винагорода за фінансовий рік також охоплює премію за успішне управління, що її виплачує АІФ.

3. Якщо інформація розкривається на рівні КАІФу, надається розподіл або схема щодо кожного АІФу, за умови що така інформація існує або є легко доступною. Як частина такої інформації, включається і опис того, як здійснено розподіл або створено схему.

4. КАІФи надають загальну інформацію щодо фінансових і нефінансових критеріїв політик та практик винагороди для відповідних категорій персоналу для надання можливості інвесторам оцінити розроблені заохочення. Відповідно до принципів, викладених у додатку ІІ до Директиви 2011/61/ЄС, КАІФи розкривають щонайменше інформацію, необхідну для того, щоб забезпечити розуміння профілю ризику АІФу та заходів, що їх він ухвалює для запобігання конфліктам інтересів або управління такими.

1. Інформація, зазначена в статті 23(4) Директиви 2011/61/ЄС, надається у чіткий та зрозумілий спосіб.

2. Розкриваючи інформацію про відсоток активів АІФу, до яких необхідно застосовувати спеціальні механізми, що виникають на підставі їхньої неліквідності, відповідно до статті 23(4)(а) Директиви 2011/61/ЄС, КАІФ:

(a) надає огляд будь-яких наявних спеціальних механізмів, у тому числі те, чи вони пов’язані з відділенням неліквідних активів від ліквідних (side pockets), обмеженням з погашення (gates) або іншими подібними механізмами, методики оцінювання вартості, що застосовується до активів, які підпадають під дію таких механізмів, та способу застосування винагород за результати роботи й управління до таких активів;

(b) розкриває цю інформацію як частину періодичної звітності АІФу для інвесторів, як передбачено у правилах або установчих документах АІФу, чи одночасно з наданням проспекту емісії та документа-пропозиції і, щонайменше, одночасно із річним звітом відповідно до статті 22(1) Директиви 2011/61/ЄС.

Відсоток активів АІФу, що підпадають під дію спеціальних механізмів, як це визначено в статті 1(5), розраховується як значення чистої вартості таких активів, що підпадають під дію спеціальних механізмів, поділене на вартість чистих активів відповідного АІФу.

3. Для будь-яких нових механізмів для управління ліквідністю АІФу відповідно до пункту (b) статті 23(4) Директиви 2011/61/ЄС КАІФи:

(a) щодо кожного АІФу, що ним вони управляють та що не є АІФом закритого типу без левериджу, повідомляють інвесторів про зміни в системах і процедурах управління ліквідністю, зазначених у статті 16(1) Директиви 2011/61/ЄС, що є значними відповідно до статті 106(1);

(b) негайно повідомляють інвесторів, якщо вони застосовують обмеження з погашення (gates), відділення неліквідних активів від ліквідних (side pockets) або подібні спеціальні механізми або якщо вони вирішують призупинити погашення;

(c) надають огляд змін до механізмів, пов’язаних з ліквідністю, незважаючи на те, чи такі механізми є спеціальними, чи ні. За доцільності, охоплюються умови, що за них дозволяється погашення, та обставини, що за них керівництво діє на власний розсуд. Також включаються будь-які реалізовні обмеження в голосуванні або інші обмеження, тривалість будь-якого періоду блокування цінних паперів (lock-up) або будь-яке положення про "першочерговість" або "пропорційне застосування" щодо обмежень з погашення (gates) та призупинень.

4. В рамках розкриття інформації про профіль ризику АІФу згідно з пунктом (с) статті 23(4) Директиви 2011/61/ЄС висвітлюються:

(a) заходи для оцінювання вразливості портфелю АІФу до найзначиміших ризиків, що на них наразився або може наразитися АІФ;

(b) якщо ліміти ризику, встановлені КАІФом, перевищено або ймовірно буде перевищено та у тих випадках, коли такі ліміти ризику було перевищено, опис обставин та вжитих виправних заходів.

Інформація розкривається як частина періодичної звітності АІФу для інвесторів, як передбачено у правилах або установчих документах АІФу, чи одночасно з наданням проспекту емісії та документа-пропозиції і, щонайменше, одночасно з річним звітом відповідно до статті 22(1) Директиви 2011/61/ЄС.

5. У системах управління ризиками, використовуваних КАІФом відповідно до пункту (с) статті 23(4) Директиви 2011/61/ЄС, висвітлюються основні особливості систем управління ризиками, використовуваних КАІФом для управління ризиками, що на них наразився або може наразитися кожний АІФ, що ним він управляє. У разі зміни інформація, що розкривається, охоплює інформацію, пов’язану зі зміною та її очікуваним впливом на АІФ і його інвесторів.

Інформація розкривається як частина періодичної звітності АІФу для інвесторів, як передбачено у правилах або установчих документах АІФу, чи одночасно з наданням проспекту емісії та документа-пропозиції і, щонайменше, одночасно з річним звітом відповідно до статті 22(1) Директиви 2011/61/ЄС.

1. Інформація, зазначена в статті 23(5) Директиви 2011/61/ЄС, надається у чіткий та зрозумілий спосіб.

2. Інформація про зміни щодо максимального рівня левериджу, розрахованого за валовим методом та методом за зобов’язаннями, та щодо будь-якого права на повторне використання заставного забезпечення чи будь-якої гарантії за домовленостями в рамках левериджу повинна бути надана без зайвих зволікань і включати:

(a) початковий та переглянутий максимальний рівень левериджу, розрахований відповідно до статей 7 та 8, що згідно з ними рівень левериджу розраховується як розмір відповідного інвестиційно загроженого фінансового інструменту, поділений на вартість чистих активів АІФу;

(b) характер прав, наданих для повторного використання заставного забезпечення;

(c) характер наданих гарантій; та

(d) детальну інформацію про зміни щодо будь-яких постачальників послуг, пов’язаних з однією із зазначених вище позицій.

3. Інформація про загальну суму левериджу розкривається відповідно до валового методу і методу за зобов’язаннями як частина періодичної звітності АІФу для інвесторів, як передбачено у правилах або установчих документах АІФу, чи одночасно з наданням проспекту емісії та документа-пропозиції і, щонайменше, одночасно з річним звітом відповідно до статті 22(1) Директиви 2011/61/ЄС.

1. Для виконання вимог другого підпараграфа статті 24(1) та пункту (d) статті 3(3) Директиви 2011/61/ЄС КАІФ надає у межах звітування перед компетентними органами інформацію про таке:

(a) основні інструменти, що з ними він торгує, у тому числі схему фінансових інструментів та інших активів, у тому числі інвестиційні стратегії АІФ та їхнє географічне та секторальне інвестиційне зосередження;

(b) ринки, що їх учасником він є або що на них він активно торгує;

(c) диверсифікацію портфелю АІФу, у тому числі, але не обмежуючись цим, його основні потенційні інвестиційні втрати та найважливіші концентрації.

Інформація надається якомога швидше та не пізніше ніж через місяць після завершення періоду, зазначеного в параграфі 3. Якщо АІФ є фондом фондів, КАІФ може продовжити цей період до 15 днів.

2. КАІФи щодо кожного з АІФів з ЄС, що ними вони управляють, і щодо кожного з АІФів, що їх вони реалізовують в Союзі, надають відповідно до статті 24(2) Директиви 2011/61/ЄС компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження інформацію про таке:

(a) відсоток активів АІФу, що підпадають під дію спеціальних механізмів, як це визначено в статті 1(5) цього Регламенту, що виникають на підставі їхньої неліквідності, як зазначено в пункті (а) статті 23(4) Директиви 2011/61/ЄС;

(b) будь-які нові механізми управління ліквідністю АІФу;

(c) системи управління ризиками, що їх використовує КАІФ для управління ринковим ризиком, ризиком ліквідності, ризиком невиконання контрагентом зобов’язань та іншими ризиками, в тому числі операційним ризиком;

(d) поточний профіль ризику АІФу, у тому числі:

(i) профіль ринкового ризику інвестицій АІФу, у тому числі очікувані надходження та волатильність АІФу за звичайної кон’юнктури ринку;

(ii) профіль ліквідності інвестицій АІФу, у тому числі профіль ліквідності активів АІФу, профіль умов погашення та умов фінансування, надані контрагентами АІФу;

(e) інформацію про основні категорії активів, що в них інвестував АІФ, у тому числі про ринкову вартість коротких позицій і довгих позицій, оборот та результати діяльності за звітний період; та

(f) результати стрес-тестів, що проводяться періодично за звичайних та виняткових обставин відповідно до пункту (b) статті 15(3) та другого підпараграфа статті 16(1) Директиви 2011/61/ЄС.

3. Інформація, зазначена в параграфах 1 і 2, подається:

(а) раз на півроку КАІФами, що управляють портфелями АІФів, вартість активів яких під управлінням, розрахована відповідно до статті 2, загалом перевищує поріг у 100 мільйонів євро або 500 мільйнонів євро, що встановлено у пунктах (а) та (b) статті 3(2) Директиви 2011/61/ЄС відповідно, але не перевищує 1 мільярда євро, щодо кожного з АІФів з ЄС, що ними вони управляють, та кожного з АІФів, що їх вони реалізовують у Союзі;

(b) раз на квартал КАІФами, що управляють портфелями АІФів, вартість активів яких під управлінням, розрахована відповідно до статті 2, загалом перевищує 1 мільярд євро, щодо кожного з АІФів з ЄС, що ними вони управляють, та кожного з АІФів, що їх вони реалізовують у Союзі;

(c) раз на квартал КАІФами, що повинні відповідати вимогам, зазначеним у пункті (а) цього параграфа, щодо кожного АІФу, вартість активів яких під управлінням, у тому числі будь-яких активів, набутих шляхом використання левериджу, загалом перевищує 500 мільйонів євро;

(d) раз на рік КАІФами щодо кожного АІФу без левериджу, що ним вони управляють та що відповідно до своєї основної інвестиційної політики інвестує в незареєстровані на біржі компанії та емітентів, щоб здобути контроль.

4. Як відступ від параграфа 3, компетентний орган держави-члена місцезнаходження КАІФу може вважати за доцільне та необхідне для виконання своїх функцій вимагати надання всієї інформації, що про неї слід звітувати частіше, або її частини.

5. КАІФи, що управляють одним або кількома АІФами, що за їхнім оцінюванням застосовують леверидж на суттєвій основі відповідно до статті 111 цього Регламенту, надають інформацію, передбачену статтею 24(4) Директиви 2011/61/ЄС у той самий час, що передбачений параграфом 2 цієї статті.

6. КАІФи надають інформацію, зазначену в параграфах 1, 2 та 5, за зразком звіту, встановленим у додатку IV.

7. Відповідно до пункту (а) статті 42(1) Директиви 2011/61/ЄС для КАІФів з третіх країн будь-яке покликання на компетентні органи держави-члена місцезнаходження означають компетентний орган референтної держави-члена.

1. Вважається, що леверидж використовується на суттєвій основі для цілей статті 24(4) Директиви 2011/61/ЄС, якщо сума потенційних інвестиційних втрат АІФу, розрахована згідно з методом за зобов’язаннями відповідно до статті 8 цього Регламенту, утричі перевищує вартість його чистих активів.

2. Якщо виконано вимоги, зазначені в параграфі 1 цієї статті, КАІФи надають інформацію відповідно до статті 24(4) Директиви 2011/61/ЄС компетентним органам держав-членів свого місцезнаходження згідно з принципами, викладеними у статті 110(3) цього Регламенту.

1. Принципи, встановлені у цій статті, застосовуються для того, щоб визначити обставини, що за них компетентні органи реалізовують своє повноваження на введення обмежень щодо використання левериджу або інших обмежень для КАІФів.

2. Оцінюючи інформацію, отриману відповідно до статей 7(3), 15(4), 24(4) або 24(5) Директиви 2011/61/ЄС, компетентний орган враховує міру, в якій використання левериджу КАІФом або його взаємодія з групою КАІФів чи іншими фінансовими установами може сприяти накопиченню системного ризику у фінансовій системі або ризиків, що призводять до нестабільності ринків.

3. Компетентні органи враховують у межах свого оцінювання щонайменше такі аспекти:

(a) обставини, що за них потенційні інвестиційні втрати АІФу або кількох АІФів, у тому числі ті потенційні інвестиційні втрати, які виникають на підставі фінансових або інвестиційних позицій, зайнятих КАІФом за свій рахунок або від імені АІФів, можуть становити значне джерело ринкового ризику, ризику ліквідності або ризику невиконання контрагентом своїх зобов’язань у фінансовій установі;

(b) обставини, що за них діяльність КАІФу або його взаємодія, наприклад, з групою КАІФів або іншими фінансовими установами, зокрема щодо типів активів, у які АІФ інвестує, та технік, застосовуваних КАІФом шляхом використання левериджу, сприяє або може сприяти спіральному падінню цін на фінансові інструменти або інші активи у спосіб, що загрожує життєздатності таких фінансових інструментів або інших активів;

(c) критерії, такі як тип АІФу, інвестиційна стратегія КАІФу щодо відповідних АІФів, кон’юнктура ринку, що у межах неї функціонують КАІФ та АІФ, та будь-які ймовірні проциклічні наслідки, які можуть виникнути внаслідок введення компетентними органами обмежень на використання левериджу відповідним КАІФом;

(d) критерії, такі як розмір АІФу або кількох АІФів та будь-який відповідний вплив на певний сектор ринку, концентрації ризиків на певних ринках, що в них інвестує АІФ або інвестують кілька АІФів, будь-який ризик ураження інших ринків ринком, що на ньому виявлено ризики, питання ліквідності на певних ринках у відповідний період часу, ступінь невідповідності активів/пасивів у конкретній інвестиційній стратегії КАІФу або нерегулярні коливання цін на активи, що в них АІФ може інвестувати.

1. Домовленості про співпрацю охоплюють усі можливі ситуації та усіх можливих учасників, зазначених у главі VII Директиви 2011/61/ЄС, враховуючи місцезнаходження КАІФу, місцезнаходження АІФу та діяльність КАІФу.

2. Домовленості про співпрацю складаються у письмові формі.

3. У домовленостях про співпрацю встановлюються конкретні рамки для консультування, співпраці та обміну інформацією для цілей нагляду та виконання права між компетентними органами ЄС та наглядовими органами третьої країни.

4. Домовленості про співпрацю охоплюють конкретне положення, що в ньому передбачено передання інформації, отриманої компетентним органом Союзу від наглядового органу третьої країни, іншим компетентним органам Союзу, ESMA або ESRB, як передбачено у Директиві 2011/61/ЄС.

1. У домовленостях про співпрацю встановлюються механізми, інструменти та процедури, потрібні для надання можливості компетентним органам Союзу отримати доступ до всієї інформації, необхідної для виконання ними своїх обов’язків відповідно до Директиви 2011/61/ЄС.

2. У домовленостях про співпрацю встановлюються механізми, інструменти та процедури, потрібні для надання можливості проводити виїзні інспекції, якщо проведення таких необхідне для виконання компетентним органом Союзу своїх обов’язків за Директивою 2011/61/ЄС. Виїзні інспекції проводить безпосередньо компетентний орган Союзу або компетентний орган третьої країни за підтримки компетентного органу Союзу.

3. У домовленостях про співпрацю встановлюються механізми, інструменти та процедури, потрібні для надання компетентним органом третьої країни допомоги компетентним органам Союзу, якщо це необхідно для виконання законодавства Союзу та національного імплементаційного законодавства, порушеного суб’єктом, заснованим у третій країні, відповідно до національного та міжнародного права, застосовного до такого органу.

Домовленості про співпрацю забезпечують, щоб передання третім країнам даних та аналіз даних здійснювалися лише відповідно до статті 52 Директиви 2011/61/ЄС.

Для цілей статті 53 Директиви 2011/61/ЄС компетентні органи держав-членів, відповідальні за надання дозволів КАІФам та нагляд на ними відповідно до згаданої вище Директиви, обмінюються з компетентними органами держав-членів, ESMA та ESRB щонайменше:

(a) інформацією, отриманою відповідно до статті 110, якщо така інформація може мати значення для моніторингу потенційних наслідків діяльності окремих КАІФів або кількох КАІФів разом та реагування на такі для цілей стабільності системно значимих фінансових установ і належного функціонування ринків, що на них діють КАІФи;

(b) інформацією, отриманою від органів третьої країни, якщо це необхідно для моніторингу системних ризиків;

(c) результатами аналізу інформації, зазначеної у пунктах (а) і (b), та оцінкою будь-якої ситуації, що в ній діяльність одного КАІФу, що перебуває під наглядом, чи кількох таких КАІФів або одного АІФу, яким вони управляють, чи кількох таких АІФів вважається такою, що сприяє накопиченню системного ризику у фінансовій системі, ризику нестабільності ринків або ризику для довготривалого росту економіки;

(d) інформацією про вжиті заходи, коли діяльність одного КАІФу, що перебуває під наглядом, чи кількох таких КАІФів або одного АІФу, що ним вони управляють, чи кількох таких АІФів становить системний ризик або загрожує належному функціонуванню ринків, що на них вони діють.

Цей Регламент набуває чинності на двадцятий день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Він застосовується з 22 липня 2013 року.

Цей Регламент обов’язковий у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню у всіх державах-членах.

Вчинено у Брюсселі 19 грудня 2012 року.