Делегований Регламент Комісії (ЄС) № 231/2013 від 19 грудня 2012 року на доповнення Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС щодо звільнень від вимог, загальних умов діяльності, депозитаріїв, левериджу, прозорості та нагляду

(81) Існують процедури оцінювання вартості, що їх можна виконувати щоденно, такі як оцінювання вартості фінансових інструментів, а також існують процедури оцінювання вартості, що їх не можна проводити з такою самою частотою, оскільки мають місце випущення, підписки, погашення і анулювання, наприклад оцінювання вартості нерухомості. Для встановлення частоти оцінювання вартості активів, що ними володіє фонд відкритого типу, необхідно враховувати відмінності в процедурах оцінювання вартості для типів активів, що ними володіє АІФ.

(82) Суворі вимоги та обмеження, що їх необхідно дотримуватися, якщо КАІФ має намір делегувати завдання з виконання функцій, викладено в Директиві 2011/61/ЄС. КАІФ за будь-яких обставин продовжує нести повну відповідальність за належне виконання делегованих завдань та їх відповідність Директиві 2011/61/ЄС та її імплементаційним інструментам. Тому КАІФ повинен гарантувати, що уповноважена особа виконує і застосовує стандарти якості, що їх застосовував би сам КАІФ. Також, за необхідності забезпечити виконання делегованих функцій за постійно високим стандартом, КАІФ повинен мати можливість припинити делегування та у домовленості про делегування необхідно, відтак, передбачити для КАІФу гнучкі права на припинення делегування. Обмеження та вимоги щодо делегування необхідно застосовувати до функцій управління, викладених у додатку I до Директиви 2011/61/ЄС, оскільки додаткові завдання, такі як адміністративні чи технічні функції, що допомагають у виконанні завдань з управління, наприклад логістична підтримка у формі прибирання, кейтерингу та закупівлі базових послуг чи продуктів, не повинні вважатися делегуванням функцій КАІФу. Іншими прикладами технічних або адміністративних функцій є придбання стандартного програмного забезпечення, що є у наявності-1, звернення до постачальників програмного забезпечення за оперативною допомогою ad hoc стосовно систем, що є у наявності, або надання допомоги у роботі з персоналом, такої як підбір тимчасових працівників чи опрацювання фонду заробітної плати.

(83) Щоб забезпечити високий рівень захисту інвесторів, крім підвищення ефективності провадження підприємницької діяльності КАІФу, усе делегування повинно ґрунтуватися на об’єктивних причинах. Оцінюючи ці причин, компетентні органи повинні розглянути структуру делегування та її вплив на структуру КАІФ та взаємодію делегованих видів діяльності з видами діяльності, що їх продовжує виконувати КАІФ.

(84) Для того, щоб оцінити, чи особа, що результативно провадить підприємницьку діяльність уповноваженої особи, має достатньо гідну репутацію, необхідно верифікувати провадження підприємницької діяльності особою, а також те, чи скоювала вона злочини, пов’язані з фінансовою діяльністю. Будь-яку іншу відповідну інформацію щодо особистих якостей, що можуть негативно вплинути на провадження підприємницької діяльності особою, таку як сумніви в її щирості та доброчесності, необхідно брати до уваги під час оцінювання вимоги щодо достатньо гідної репутації.

(85) Інвестиційні компанії, що отримали дозволи згідно з Директивою 2009/65/ЄС, не вважаються установами, що отримали дозволи чи були зареєстровані для цілей управління активами та підлягають нагляду, оскільки їм не дозволено займатися діяльністю, що не є управлінням спільним портфелем за зазначеною Директивою. Так само АІФ з внутрішнім управлінням не повинен класифікуватися як така установа, оскільки він не повинен займатися діяльністю, що не є внутрішнім управлінням АІФом.

(86) Якщо делегування стосується управління портфелем чи управління ризиками, що є основними видами підприємницької діяльності КАІФу, і тому мають велике значення для захисту інвесторів і для системного ризику, крім вимог статті 20(1) Директиви 2011/61/ЄС, компетентний орган держави-члена місцезнаходження КАІФу та наглядовий орган підприємства третьої країни повинні укласти домовленість про співпрацю на основі письмової угоди. Необхідно укласти домовленість перед здійсненням делегування. У детальних положеннях цієї угоди необхідно врахувати міжнародні стандарти.

(87) Письмові домовленості повинні передбачати для компетентних органів право проводити виїзні інспекції, у тому числі надсилати запит до наглядового органу установи третьої країни, що йому делеговано функції, на проведення виїзних інспекцій і надсилати запит на отримання дозволу від наглядового органу третьої країни самостійно провести інспекцію чи супроводжувати персонал наглядового органу третьої країни для того, щоб допомогти йому у проведенні виїзних інспекцій.

(88) На основі зобов’язань, встановлених у Директиві 2011/61/ЄС, КАІФи повинні завжди діяти в найкращих інтересах АІФів чи інвесторів АІФів, що ними вони управляють. Тому делегування необхідно дозволяти, лише якщо воно не перешкоджає КАІФу діяти чи управляти АІФом у найкращих інтересах інвесторів.

(89) Щоб підтримувати високий стандарт захисту інвесторів, необхідно враховувати можливі конфлікти інтересів у межах будь-якого делегування. Для визначення ситуацій, що могли б призвести до суттєвого конфлікту інтересів, еталони слід встановлювати за кількома критеріями. Такі критерії слід розуміти як невичерпні і такі, що означають, що несуттєві конфлікти інтересів є також значимими для цілей Директиви 2011/61/ЄС. Таким чином, виконання функцій комплаєнсу чи аудиту необхідно вважати таким, що конфліктує із завданнями з управління портфелем, тоді як вирівнювання ринку чи андеррайтинг необхідно вважати такими, що суперечать управлінню портфелем або управлінням ризиками. Такий обов’язок не обмежує обов’язок уповноваженої особи щодо функційного та ієрархічного розмежування завдань з управління портфелем і управління ризиками відповідно до положень статті 15 Директиви 2011/61/ЄС.

(90) Вимоги, що застосовуються до делегування завдання з виконання функцій від імені КАІФу, необхідно застосовувати mutatis mutandis, якщо уповноважена особа субделегує будь яку з делегованих їй функцій, а також у разі будь-якого подальшого субделегування.

(91) Щоб забезпечити в будь-якому разі виконання КАІФом функції з управління інвестиціями, КАІФ не повинен делегувати свої функції такою мірою, що, по суті, його більше не можна було б вважати керуючим АІФ і такою мірою, що він стане суто формальним суб’єктом. КАІФ повинен за будь-яких обставин володіти достатніми ресурсами для ефективного нагляду за виконанням делегованих функцій. КАІФ повинен сам виконувати функції з управління інвестиціями, мати необхідні компетентність та ресурси, володіти повноваженнями на ухвалення рішень, що є відповідальністю вищої ланки керівництва, та виконувати функції вищої ланки керівництва, що можуть охоплювати впровадження загальної інвестиційної політики та інвестиційних стратегій.

(92) Оцінювання структури делегування є складним завданням, що повинно ґрунтуватися на низці критеріїв для формування компетентними органами власного судження. Така комбінація повинна враховувати різноманітність структур і інвестиційних стратегій фондів на території Союзу. ESMA може розробляти настанови для забезпечення узгодженого оцінювання структур делегування на території Союзу.

(93) Комісія здійснює моніторинг процесу застосування критеріїв і їхнього впливу на ринки. Комісія повинна переглядати ситуацію через два роки та, якщо виникне необхідність, повинна вживати належних заходів для подальшого визначення умов, що згідно з ними необхідно вважати, що КАІФ делегував свої функції у тому масштабі, у якому він став формальним суб’єктом, та його більше не можна вважати керуючим АІФу.

(94) У Директиві 2011/61/ЄС встановлено широкий спектр вимог до депозитарію АІФу для забезпечення високого рівня захисту інвесторів. Тому необхідно чітко встановити відповідні конкретні права та обов’язки депозитарію, КАІФу та/або, у відповідному випадку, АІФу і третіх осіб. Письмовий договір повинен містити всю детальну інформацію, необхідну для належного зберігання всіх активів АІФу депозитарієм або третьою особою, що їй делеговано функції відповідального зберігання відповідно до Директиви 2011/61/ЄС, і для депозитарію для належного виконання його функцій нагляду та контролю. Для того, щоб дозволити депозитарію оцінювати ризик депозитарного зберігання, та здійснювати його моніторинг, в договорі необхідно зазначити достатньо детальну інформацію про категорії активів, що в них може інвестувати АІФ, та географічні регіони, що в них планує інвестувати АІФ. Договір повинен також містити деталі процедури врегулювання проблем на вищих рівнях. Таким чином, депозитарій повинен попереджати КАІФ про будь-який значний ризик, виявлений у певній системі розрахунків ринку. Щодо припинення дії договору в ньому необхідно відобразити той факт, що припинення дії договору є крайньою мірою депозитарію, якщо він не впевнений, що активи достатньо захищено. Договір також повинен запобігати виникненню ризику недобросовісності, що полягає в ухваленні КАІФом інвестиційних рішень не зважаючи на ризики депозитарного зберігання, на тій підставі, що депозитарій був би відповідальним у більшості випадків. Для того, щоб підтримувати високий рівень захисту інвесторів, вимогу з викладенням деталей щодо моніторингу третіх осіб необхідно застосовувати до всього ланцюга депозитарного зберігання.

(95) Депозитарій, заснований у третій країні, повинен підлягати публічному пруденційному регулюванню та пруденційному нагляду, що здійснює наглядовий орган, що є компетентним у проведенні постійного нагляду, розслідувань та накладенні санкцій. Якщо такий нагляд за депозитарієм передбачає залучення декількох наглядових органів, один наглядовий орган повинен діяти як контактний пункт для цілей Директиви 2011/61/ЄС та всіх делегованих і імплементаційних інструментів, ухвалених на її виконання.

(96) Європейська Комісія повинна оцінювати права третьої країни відповідно до останнього підпараграфа статті 21(6) Директиви 2011/61/ЄС шляхом порівняння критеріїв надання дозволу та умов ведення поточної діяльності, застосовних до депозитарію в третій країні, з відповідними вимогами, застосовними відповідно до права Союзу до кредитних установ та/або, у відповідному випадку, до інвестиційних фірм щодо доступу до підприємницької діяльності депозитарію та виконання функцій депозитарію, для встановлення того, чи мають місцеві критерії таку саму силу, що і критерії, встановлені відповідно до права Союзу. Європейська Комісія може оцінювати депозитарій, що підлягає пруденційному нагляду та отримав ліцензію в третій країні за локальною категорією, відмінною від кредитної установи чи інвестиційної фірми, для встановлення того, чи мають відповідні положення права третьої країни таку саму силу, що і положення права Союзу щодо кредитних установ та/або, у відповідному випадку, інвестиційних фірм.

(97) Для того, щоб депозитарій мав чітке уявлення про всі надходження та відтоки грошових коштів АІФу у будь-якому випадку, КАІФ повинен забезпечити отримання депозитарієм без зайвих зволікань точної інформації про всі грошові потоки, у тому числі від будь-якої третьої особи, що в ній відкрито рахунок грошових коштів АІФу.

(98) Для того, щоб здійснювати належний моніторинг грошових потоків АІФу, до обов’язку депозитарію входить переконатися у тому, що розроблено та ефективно впроваджено процедури для відповідного моніторингу потоків грошових коштів АІФу і що ці процедури періодично переглядаються. Зокрема, депозитарій повинен переглянути процедуру звіряння, щоб переконатися, що процедура є прийнятною для АІФу і вона проводиться через відповідні проміжки часу з урахуванням характеру, масштабів і складності АІФу. У межах такої процедури необхідно, наприклад, порівнювати один за одним кожний потік грошових коштів, як зазначено у виписках з банківського рахунку, з потоками грошових коштів, зазначеними в рахунках АІФу. Якщо звіряння здійснюються щоденно, як у більшості АІФів відкритого типу, депозитарій повинен здійснювати своє звіряння також щоденно. Депозитарій повинен, зокрема, здійснювати моніторинг розбіжностей, виявлених під час процедур звіряння, та вжитих коригувальних заходів для повідомлення без зайвих зволікань КАІФу про будь-яке відхилення від норми, що його не було виправлено, та здійснення повного перегляду процедур звіряння. Такий перегляд необхідно здійснювати щонайменше один раз на рік. Депозитарій повинен також своєчасно виявляти значні грошові потоки та, зокрема ті, що можуть не відповідати операціям АІФу, такі як зміни в позиціях активів АІФу чи підписках і погашеннях, та повинен періодично отримувати виписки з рахунків грошових коштів і перевіряти узгодженість своїх власних облікові записів щодо грошових позицій з відповідними обліковими записами КАІФу. Депозитарій повинен оновлювати свої облікові записи згідно зі статтею 21(8)(b) Директиви 2011/61/ЄС.

(99) Депозитарій повинен забезпечити отримання та обліковування усіх платежів, здійснених інвесторами чи від їхнього імені у зв’язку з підпискою на акції або паї АІФу, на один або більше рахунків грошових коштів згідно з Директивою 2011/61/ЄС. Таким чином, КАІФ повинен забезпечити надання депозитарію відповідної інформації, необхідної для належного моніторингу отримання платежів інвесторів. КАІФ повинен забезпечити, щоб депозитарій отримував цю інформацію без зайвих зволікань, коли третя особа отримує замовлення на погашення чи випуск акцій чи паїв АІФу. Тому суб’єкт, відповідальний за підписку на акції або паї АІФу і їх погашення, повинен передавати інформацію в кінці робочого дня депозитарію для запобігання будь-якому неправомірному використанню платежів інвесторів.

(100) Залежно від типу активів, що підлягають зберіганню, активи повинні перебувати на депозитарному зберіганні, як у випадку з фінансовими інструментами, що їх можна зареєструвати на рахунку фінансових інструментів або можна фізично передати депозитарію згідно з Директивою 2011/61/ЄС, або піддати верифікації на право власності та обліку. Депозитарій повинен зберігати всі фінансові інструменти АІФу або КАІФу, що діє від імені АІФу, що їх можна зареєструвати чи зберігати на рахунку прямо чи опосередковано від імені депозитарію чи третьої особи, що їй делеговано функції депозитарного зберігання, особливо на рівні центрального депозитарію цінних паперів. Крім цих ситуацій, на депозитарному зберіганні повинні перебувати ті фінансові інструменти, що їх зареєстровано безпосередньо самим емітентом або його агентом на ім’я депозитарію чи третьої особи, що їй делеговано функції депозитарного зберігання. Ті фінансові інструменти, що, відповідно до застосовного національного права, зареєстровано лише на ім’я АІФу емітентом або його агентом, такі як інвестиції фондів прямих інвестицій та фондів венчурного капіталу у незареєстровані на біржі компанії, не повинні перебувати на депозитарному зберіганні. Усі фінансові інструменти, що їх можна фізично передати депозитарію, повинні перебувати на депозитарному зберіганні. Якщо умови, що за них фінансові інструменти повинні перебувати на депозитарному зберіганні, виконано, фінансові інструменти, що їх надано третій особі як заставу чи що їх надає третя особа на користь АІФу, повинні також перебувати на депозитарному зберіганні у самому депозитарії чи третьої особи, що їй делеговано функції депозитарного зберігання, допоки вони перебувають у власності АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу. Також фінансові інструменти, що перебувають у власності АІФу чи КАІФу від імені АІФу, що стосовно них АІФ або КАІФ від імені АІФу надав свою згоду на повторне використання депозитарієм, залишаються на депозитарному зберіганні до тих пір, доки не буде реалізовано право на повторне використання.

(101) Фінансові інструменти, що перебувають на депозитарному зберіганні, повинні підлягати належній ретельності та захисту за будь-яких обставин. Щоб забезпечити правильне оцінення ризику депозитарного зберігання депозитарій, проявляючи належну ретельність, повинен, зокрема, знати, які треті особи входять до ланцюга депозитарного зберігання, забезпечити виконання обов’язків із належної сумлінності та розмежування в межах усього ланцюга зберігання, забезпечити наявність у себе відповідного права доступу до книг і облікових записів третіх осіб, що їм делеговано функції депозитарного зберігання, забезпечити дотримання цих вимог, документально оформити всі ці обов’язки, надати ці документи КАІФу і звітувати йому.

(102) Для того, щоб запобігти ухиленню від вимог Директиви 2011/61/ЄС, депозитарій повинен застосовувати обов’язки відповідального зберігання до базових активів фінансових структур та/або, у відповідному випадку, правових структур, що їх прямо чи опосередковано контролює АІФ чи КАІФ, що діє від імені АІФу. Таке положення про наскрізний підхід не слід застосовувати до структур "фонд фондів" або "фонд-розпорядник - фонд-фідер", за умови що в них є депозитарій, що належним чином здійснює відповідальне зберігання активів фонду.

(103) Депозитарій повинен за будь-яких обставин мати всебічний огляд усіх активів, що не є фінансовими інструментами, які повинні перебувати на депозитарному зберіганні. Такі активи підпадали б під зобов'язання верифікувати право власності та вести облік за Директивою 2011/61/ЄС. Прикладами таких активів є матеріальні активи, що не кваліфікуються як фінансові інструменти за Директивою 2011/61/ЄС чи які фізично неможливо передати депозитарію, фінансові угоди, такі як деривативи, депозити грошових коштів чи інвестиції у приватні компанії та частки в партнерствах.

(104) Щоб досягнути достатнього ступеня впевненості в тому, що АІФ чи КАІФ, що діє від імені АІФу, дійсно є власником активів, депозитарій повинен переконатися, що він отримує всю інформацію, що її вважає необхідною, щоб пересвідчитися в тому, що АІФ або КАІФ, що діє від імені АІФу, володіє правом власності на актив. Ця інформація може бути примірником офіційного документа, який підтверджує, що АІФ або КАІФ, що діє від імені АІФу, є власником активу, чи будь-яке офіційне та надійне підтвердження, що його депозитарій вважає доцільним. За необхідності, депозитарій повинен надсилати запит на отримання додаткового підтвердження від АІФу чи КАІФу, або, у відповідному випадку, від третьої особи.

(105) Депозитарій повинен вести облік усіх активів, що на них, як він переконався, АІФ володіє правом власності. Він може розробити процедуру для отримання інформації від третіх осіб, за якої процедури, що забезпечують неможливість передання активів без повідомлення депозитарію чи третьої особи, що їй делеговано функції відповідального зберігання, про такі операції, можуть бути реалізовані у випадку АІФів, що нечасто проводять транзакції та/чи, у відповідному випадку, проводять транзакції, що є предметом переговорів до проведення розрахування. Вимога щодо доступу до документального підтвердження кожної транзакції третьої особи може бути доречною для АІФів, що частіше проводять операції у межах портфелю, такі як інвестиції у зареєстровані на біржі деривативи.

(106) Для того, щоб забезпечити можливість виконання депозитарієм свої обов’язків, слід прояснити завдання, передбачені в статті 21(9) Директиви 2011/61/ЄС, та, зокрема, механізми контролю другого рівня, що їх повинен застосовувати депозитарій. Такі завдання не повинні запобігати здійсненню депозитарієм верифікації ex-ante (на підставі прогнозованих величин) у необхідних на його думку випадках та за погодженням із КАІФом. Для того, щоб забезпечити можливість виконання своїх обов’язків, депозитарій повинен встановити свою власну процедуру врегулювання проблем на вищих рівнях для врегулювання ситуацій, що в них було виявлено порушення. Така процедура повинна забезпечити повідомлення компетентних органів про будь-які істотні порушення. Обов’язки депозитарію з нагляду за третіми особами, визначені у цьому Регламенті, не обмежують обов’язки, покладені на КАІФ за Директивою 2011/61/ЄС.

(107) Депозитарій повинен перевіряти відповідність кількості випущених паїв або акцій отриманим надходженням від підписки. Крім того, щоб забезпечити отримання платежів, здійснених інвесторами у зв’язку з підпискою, депозитарій повинен надалі забезпечити виконання ще одного звіряння замовлень на підписку та надходжень від підписки. Таке саме звіряння необхідно здійснювати у зв’язку із замовленнями на погашення. Депозитарій повинен також перевіряти, чи відповідає кількість паїв або акцій на рахунках АІФу кількості паїв або акцій, що перебувають в обігу згідно з реєстром АІФу. Депозитарій повинен відповідно адаптувати свої процедури, враховуючи частоту підписок і погашень.

(108) Депозитарій повинен вживати всіх необхідних заходів, щоб забезпечити ефективне впровадження належних політик та процедур оцінювання вартості активів АІФу шляхом проведення вибіркових перевірок чи порівняння узгодженості зміни у розрахуванні вартості чистих активів протягом певного часу зі зміною еталону. Установлюючи свої процедури, депозитарій повинен мати чітке розуміння методик оцінювання вартості, що їх використовує КАІФ чи зовнішній оцінювач для оцінювання вартості активів АІФу. Частота таких перевірок повинна відповідати частоті оцінювання вартості активів АІФу.

(109) На підставі свого обов’язку здійснювати нагляд за Директивою 2011/61/ЄС депозитарій повинен установити процедуру верифікації ex-post (на підставі фактичних величин) дотримання АІФом застосовного права та регламентів, а також правил і установчих документів АІФу. Це поширюється на такі сфери як перевірка відповідності інвестицій АІФу його інвестиційним стратегіям, як це описано в правилах і документах-пропозиціях АІФу, і забезпечення того, що АІФ не порушує свої інвестиційні обмеження, якщо такі є. Депозитарій повинен здійснювати моніторинг транзакцій АІФу та розслідувати будь-які нетипові транзакції. Якщо ліміти чи обмеження, встановлені в застосовному національному праві чи регламентах або правилах та установчих документах АІФу, порушено, депозитарій повинен, наприклад, отримати від КАІФу доручення щодо відміни транзакції, здійсненої з порушенням, за власний кошт. Цей Регламент не перешкоджає депозитарію ухвалювати підхід ex-ante (на підставі прогнозів) у необхідних на його думку випадках та за погодженням із КАІФом.

(110) Депозитарій повинен забезпечити розрахування прибутку точно згідно з Директивою 2011/61/ЄС. Для того, щоб досягнути цієї мети депозитарій повинен забезпечити належне здійснення розподілу прибутку і, якщо виявлено помилку, вжиття КАІФом належних виправних заходів. Після того як депозитарій це забезпечив, він повинен перевірити завершеність та точність розподілу, зокрема, виплати дивідендів.

(111) У межах делегування функцій відповідального зберігання, що пов’язані з іншими активами, відповідно до Директиви 2011/61/ЄС делегування, ймовірно, в більшості випадків стосуватиметься адміністративних функцій. Якщо депозитарій делегує функції ведення обліку, він, відтак, буде зобов’язаний впровадити та застосувати відповідну та документально оформлену процедуру для того, щоб забезпечити дотримання уповноваженою особою вимог статті 21(11)(d) Директиви 2011/61/ЄС за будь-яких обставин. Для того, щоб забезпечити достатній рівень захисту активів, необхідно встановити певні принципи, які необхідно застосовувати до делегування функції відповідального зберігання. Щодо делегування обов’язків із депозитарного зберігання, важливо встановити деякі ключові принципи, що їх необхідно ефективно застосовувати у межах всього процесу делегування. Такі принципи не можна розглядати як вичерпні ні у межах установлення всіх деталей щодо застосування депозитарієм належних умінь, старанності та сумлінності, ні у межах визначення кроків, що їх повинен зробити депозитарій у зв’язку з цими принципами. Обов’язок здійснювати на постійній основі моніторинг третьої особи, що їй було делеговано функції відповідального зберігання, повинен передбачати верифікацію того, що ця третя особа правильно виконує всі делеговані функції та дотримується положень договору про делегування. Третя особа повинна діяти щиро, добросовісно, у найкращих інтересах АІФу і його інвесторів, з дотриманням регулятивних вимог і вимог щодо нагляду та повинна проявляти старанність, сумлінність та уміння, що зазвичай очікуються від доволі розсудливого суб’єкта такої фінансової професії за схожих обставин. Депозитарій повинен переглядати, між іншим, елементи, що їх було оцінено під час процесу відбору та призначення, та представляти їх у широкому контексті шляхом порівняння їх з розвитком ринку. Форма регулярного перегляду повинна відображати обставини так, щоб депозитарій мав змогу належним чином оцінити ризики, пов’язані з рішенням доручити активи третій особі. Частоту перегляду необхідно підібрати таким чином, щоб вона завжди відповідала кон’юнктурі ринку та пов’язаним ризикам. Щоб ефективно відреагувати на можливу неплатоспроможність третьої особи, депозитарій повинен підготувати план в екстрених ситуаціях, у тому числі розробку альтернативних стратегій і можливий відбір альтернативних постачальників, у разі необхідності. Хоча такі заходи можуть зменшити ризик депозитарного зберігання, що на нього наражається депозитарій, вони не змінюють обов’язку повернути фінансові інструменти чи сплатити відповідну суму в разі їх втрати, що залежить від того, чи виконано вимоги статті 21(12) Директиви 2011/61/ЄС.

(112) У межах делегування функцій відповідального зберігання, депозитарій повинен забезпечити виконання вимог статті 21(11)(d)(iii) Директиви 2011/61/ЄС і належне розмежування активів клієнтів-АІФів депозитарію. Цей обов’язок повинен, зокрема, забезпечити уникнення втрати активів АІФу внаслідок неплатоспроможності третьої особи, що їй делеговано функції відповідального зберігання. Для того, щоб звести до мінімуму такий ризик у країнах, що в них право щодо неплатоспроможності не визнає наслідків розмежування, депозитарій повинен здійснити подальші кроки. Депозитарій може розкрити інформацію АІФові і КАІФові, що діє від імені АІФу, таким чином, щоб такі аспекти ризику депозитарного зберігання було належно враховано в інвестиційному рішенні, чи вжити допустимих у місцевих юрисдикціях заходів для забезпечення якомога кращого захисту активів від неплатоспроможності відповідно до місцевого права. Крім того, депозитарій може забороняти тимчасові дефіцити активів клієнтів, використовувати буфери чи впроваджувати механізми, що забороняють використання дебетового сальдо для одного клієнта для компенсації кредитового сальдо для іншого. Хоча такі заходи можуть зменшити ризик депозитарного зберігання, що на нього наражається депозитарій у межах делегування функцій депозитарного зберігання, вони не змінюють обов’язку повернути фінансові інструменти чи сплатити відповідну суму в разі їх втрати, що залежить від того, чи виконано вимоги Директиви 2011/61/ЄС.

(113) Відповідальність депозитарію відповідно до другого підпараграфа статті 21(12) Директиви 2011/61/ЄС настає у разі втрати фінансового інструменту, що перебував на депозитарному зберіганні, власне депозитарієм або третьою особою, що їй делеговано депозитарне зберігання, за умови що депозитарій не доведе, що така втрата є результатом зовнішньої події поза межами розумного контролю, що її наслідків не можна було б уникнути попри вжиття всіх обґрунтованих зусиль, спрямованих проти її настання. Таку втрату необхідно відрізняти від інвестиційної втрати, що її несуть інвестори внаслідок зниження вартості активів як результату інвестиційного рішення.

(114) Для констатації втрати як такої важливим є те, щоб втрата була остаточною та не існувало жодної можливості для відновлення фінансового активу. Таким чином, ситуації, коли фінансовий інструмент є лише тимчасово недоступним або замороженим, не можна вважати втратою у розумінні статті 21(12) Директиви 2011/61/ЄС. На противагу цьому, можна визначити три типи ситуацій, коли втрату необхідно вважати остаточною: якщо фінансового інструменту більше не існує чи ніколи не існувало; якщо фінансовий інструмент існує, але АІФ остаточно втратив своє право власності на нього; якщо АІФ має право власності, проте більше не може передати право власності на фінансовий інструмент чи створити обмежені речові права на фінансовий інструмент на постійній основі.

(115) Вважається, що фінансового інструменту більше не існує, наприклад, якщо він зникнув унаслідок бухгалтерської помилки, що її не можна виправити, чи якщо його ніколи не існувало, а право власності АІФу було зареєстровано на підставі підроблених документів. Ситуації, коли втрату фінансових інструментів спричинено шахрайською поведінкою, необхідно вважати втратою.

(116) Жодну втрату не можна констатувати, якщо фінансовий інструмент було замінено іншим фінансовим інструментом або конвертовано в нього, наприклад в ситуаціях, коли акції анульовано чи замінено випущенням нових акцій у процесі реорганізації компанії. АІФ не можна вважати фондом, що його позбавили права власності на фінансовий інструмент на постійній основі, якщо АІФ або КАІФ, що діє від імені АІФу, законно передав право власності третій особі. Якщо розмежовується юридичне право власності та бенефіціарне право власності на активи, поняття втрати повинно стосуватися втрати бенефіціарного права власності.

(117) Лише у разі настання зовнішньої події поза межами розумного контролю депозитарію, що її наслідків не можна було б уникнути попри вжиття усіх обґрунтованих зусиль, спрямованих проти цього, депозитарій може уникнути відповідальності відповідно до статті 21(12) Директиви 2011/61/ЄС. Депозитарій повинен довести, що ці умови виконано у сукупності, щоб бути звільненим від відповідальності.

(118) Спочатку необхідно визначити, чи була подія, що призвела до втрати, зовнішньою. На відповідальність депозитарію не повинно впливати делегування, і, тому, подію необхідно вважати зовнішньою, якщо вона не виникла внаслідок будь-якої дії або будь-якого упущення депозитарію чи третьої особи, що їй було делеговано депозитарне зберігання фінансових інструментів, що перебували на депозитарному зберіганні. Також необхідно оцінити, чи перебуває подія поза межами розумного контролю, шляхом верифікації відсутності будь-якої можливості, що її розсудливий депозитарій міг розумно використати, щоб запобігти виникненню події. У межах цих кроків як природні явища, так і дії органу публічної влади можна розглядати як зовнішні події поза межами розумного контролю. Таким чином, у контексті неплатоспроможності третьої особи, що їй делеговано депозитарне зберігання, право країни, що в ній інструменти перебували на депозитарному зберіганні, що не визнає наслідки належно реалізованого розмежування, розглядається як зовнішня подія поза межами розумного контролю. На противагу цьому втрату, спричинену неможливістю застосувати вимоги щодо розмежування, встановлені в статті 21(11)(d) (iii) Директиви 2011/61/ЄС, чи втрату активів у зв’язку з дестабілізацією діяльності третьої особи на підставі її неплатоспроможності не можна розглядати як зовнішні події поза межами розумного контролю.

(119) Зрештою, депозитарій повинен довести, що втрати не можна було уникнути попри вжиття усіх обґрунтованих зусиль, спрямованих проти цього. У цьому контексті, депозитарій повинен повідомити КАІФ та вжити відповідних заходів залежно від обставин. Наприклад, у ситуації, коли депозитарій переконаний, що єдиний відповідний захід - це позбутися фінансових інструментів, депозитарій повинен належним чином повідомити КАІФ, що повинен, у свою чергу, надати депозитарію доручення у письмовій формі про те, чи продовжувати зберігання фінансових інструментів чи позбутися їх. Інвесторам АІФу необхідно без зайвих зволікань звітувати про будь-яке доручення депозитарію щодо продовження зберігання активів. КАІФ чи АІФ повинні у належний спосіб враховувати рекомендації депозитарію. Залежно від обставин, якщо депозитарій залишається занепокоєним тим, що рівень захисту фінансового інструменту є недостатнім, незважаючи на численні попередження, він повинен обміркувати подальші можливі заходи, такі як припинення дії договору, за умови що АІФові надано період часу для пошуку іншого депозитарію згідно з національним правом.

(120) Щоб забезпечити такий самий рівень захисту інвесторів, ті самі критерії необхідно застосовувати і до уповноваженої особи, що їй депозитарій на договірній підставі передав свою відповідальність. Тому для того, щоб зняти з себе відповідальність згідно зі статтею 21(12) Директиви 2011/61/ЄС, уповноважена особа повинна довести, що вона виконує у сукупності ті самі умови.

(121) Депозитарію дозволяється за певних обставин зняти з себе відповідальність за втрату фінансових інструментів, що перебувають на депозитарному зберіганні у третьої особи, що їй було делеговано депозитарне зберігання. Щоб дозволити таке зняття відповідальності, повинна бути об’єктивна причина для договірного закріплення такого зняття, що на нього погоджуються депозитарій і АІФ або КАІФ, що діє від імені АІФу. Слід встановити об’єктивну причину для кожного зняття відповідальності з урахуванням конкретних обставин, що за них було делеговано депозитарне зберігання.

(122) Розглядаючи об’єктивну причину, необхідно встановити правильний баланс для того, щоб забезпечити можливість ефективного використання договірного положення про зняття відповідальності, за необхідності, та вжиття належних захисних заходів, щоб уникнути будь-якого неправомірного використання депозитарієм договірного положення про зняття відповідальності. Договірне положення про зняття відповідальності за жодних обставин не можна використовувати для ухилення від вимог щодо відповідальності депозитарію, передбачених у Директиві 2011/61/ЄС. Депозитарій повинен довести, що він був вимушеним делегувати депозитарне зберігання третій особі в зв’язку з особливими обставинами. Договірне положення про звільнення від відповідальності необхідно завжди прописувати в найкращих інтересах АІФу чи його інвесторів, і АІФ або КАІФ, що діє від імені АІФу, повинен чітко зазначити, що вони діють в таких найкращих інтересах. Приклади сценаріїв повинні відображати ситуації, коли депозитарія можна вважати таким, що не має інших альтернатив, окрім як делегувати депозитарне зберігання третім особам.

(123) Важливо, щоб компетентні органи отримували належну та достатню інформацію для відповідного та узгодженого провадження наглядової діяльності щодо КАІФів та ризиків, пов’язаних з ними. Також, оскільки діяльність КАІФів може мати наслідки за кордоном та для фінансових ринків, компетентні органи повинні здійснювати ретельний моніторинг КАІФів і АІФів для вжиття відповідних заходів для уникнення накопичення системних ризиків. Підвищення прозорості та узгодженості у межах положень про звітування та розкриття відповідної інформації, як це визначено в імплементаційних інструментах, повинно надавати можливість компетентним органам виявляти та реагувати на ризики на фінансових ринках.

(124) Суттєвим є отримання інвесторами мінімум необхідної інформації щодо конкретних КАІФів і АІФів, а також їхньої структури, щоб мати можливість ухвалити правильне інвестиційне рішення з урахуванням їхніх потреб і готовності прийняти ризики. Така інформація повинна бути чіткою, надійною, легко зрозумілою та чітко представленою, оскільки корисність інформації посилюється, якщо її можна порівняти серед різних КАІФів та АІФів, а також за різні періоди. КАІФ не повинен брати участь у діяльності, що може завдавати шкоди об’єктивному розумінню та практичному використанню інформації інвесторами до її розкриття, наприклад, у косметичному покращенні показників (window dressing).

(125) Необхідно встановити рамки, що передбачають мінімальні стандарти для вимог щодо річного звітування, в тому числі ключових елементів і невичерпного списку позицій. Значні зміни в інформації, як зазначено в статті 22(2)(d) Директиви 2011/61/ЄС, необхідно розкривати в річному звіті в межах фінансових звітів. Крім невичерпного списку базових статей, можна включити додаткові статті, заголовки та проміжні суми, якщо відображення цих позицій є значимим для розуміння загального фінансового становища чи результатів діяльності АІФу. Позиції, що мають інший характер чи інші функції, можна згрупувати за умови, що окремо такі позиції не є значними. Такі позиції можна згрупувати під "іншою категорією", такою як "інші активи" чи "інші пасиви". Якщо статті взагалі не застосовуються до конкретного АІФу, їх не потрібно відображати. Незалежно від стандартів бухгалтерського обліку, що дотримуються відповідно до Директиви 2011/61/ЄС, вартість усіх активів необхідно оцінювати щонайменше один раз на рік. Баланс чи звіт про активи та пасиви за Директивою 2011/61/ЄС повинен охоплювати, з-поміж іншого, грошові кошти та еквіваленти грошових коштів. Таким чином, еквіваленти грошових коштів повинні вважатися високоліквідними інвестиціями для цілей розраховування суми потенційних інвестиційних втрат АІФу.

(126) Щодо змісту та формату звіту про діяльність у фінансовому році, що повинен становити частину річного звіту відповідно до Директиви 2011/61/ЄС, звіт повинен охоплювати справедливий та збалансований перегляд діяльності АІФу з описом основних ризиків й інвестиційної або економічної невизначеності, що з ними він стикається. Таке розкриття інформації не повинне призвести до опублікування внутрішньої інформації АІФу, що завдасть шкоди АІФу і його інвесторам. Тому, якщо опублікування конкретної внутрішньої інформації матиме такі наслідки, її можна надати комплексно так, щоб уникнути шкоди та не надавати, наприклад, результатів діяльності або статистики індивідуальної портфельної компанії чи інвестиції, що може призвести до розкриття внутрішньої інформації АІФу. Ця інформація повинна становити частину управлінського звіту, оскільки вона зазвичай надається разом з фінансовими звітами.

(127) Щодо змісту та формату розкриття інформації про винагороду, якщо інформація надається на рівні КАІФу, подальшу інформацію необхідно надавати шляхом розкриття інформації про розподіл або схему загальної винагороди, оскільки це пов’язано з відповідним АІФом. Цього можна досягнути шляхом розкриття інформації про загальну винагороду КАІФу, що складається з фіксованої та змінної частин, заяви, що ці дані стосуються всього КАІФу, а не АІФу, кількості АІФів і фондів UCITS, що ними управляє КАІФ, і загального обсягу активів під управлінням таких АІФів і UCITS разом з оглядом політики винагороди та наданням покликання, що за ним, на запит інвесторів, є доступною повна політика винагороди КАІФу. Додаткова детальна інформація може надаватися шляхом розкриття інформації про змінну частину загальної винагороди, що її фінансує АІФ, виплачуючи винагороду за результати діяльності чи премію за успішне управління, у відповідному випадку. Крім розкриття інформації про винагороду, може бути доцільним, щоб КАІФи надавали інформацію про фінансові і нефінансові критерії політик та практик винагороди для відповідних категорій персоналу для надання можливості інвесторам оцінити наявні заохочення.

(128) Якщо АІФ випускає паї, необхідно розраховувати передання будь-яких активів у межах відділення неліквідних активів від ліквідних на момент передання на основі кількості паїв, виділених на передання активів, помножених на ціну за один пай. Підстави для оцінювання вартості необхідно точно розкривати за будь-яких обставин, і вони повинні охоплювати дату оцінювання вартості.

(129) Для того, щоб управляти ліквідністю, КАІФам необхідно дозволяти вступати у домовленості про взяття позик від імені АІФів, що ними вони управляють. Такі домовленості можуть бути короткостроковими чи тривалішими. В останньому випадку ймовірніше, що така домовленість матиме особливий характер для цілей управління неліквідними активами.

(130) Згідно з принципом розрізнення та на підставі визнання різноманіття типів АІФів, розкриття інвесторам інформації, що вимагається від КАІФу, повинно здійснюватися у різний спосіб відповідно до типу АІФу та залежатиме від інших чинників, таких як інвестиційна стратегія та склад портфелю.

(131) Директива 2011/61/ЄС вимагає від КАІФів регулярно надавати певну інформацію компетентному органу держави-члена свого місцезнаходження щодо кожного АІФу з ЄС, що ним вони управляють, та щодо кожного з АІФів, що його вони реалізовують в Союзі. Тому важливим є подальше визначення інформації, що її необхідно надати, та частоти подання звітності, що залежить від вартості активів, що перебувають в управлінні, у портфелях АІФів, що ними управляє такий КАІФ. КАІФ повинен надавати та заповнювати зразки звітів щодо АІФів, що ними він управляє. Якщо суб’єкт, що отримав дозвіл діяти як КАІФ, реалізовує АІФи, що ними управляють інші КАІФи, він діє не як керуючий таких АІФів, а як посередник, як і будь-яка інвестиційна фірма, на що на неї поширюється дія Директиви 2004/39/ЄС. Тому він не повинен звітувати про такі АІФи, оскільки це призведе до подвійної чи множинної звітності. Тим не менш, цю вимогу щодо звітності необхідно застосовувати до КАІФів з третьої країни, що управляють АІФами, реалізовуваними в Союзі.

(132) Поріг, передбачений у цьому Регламенті, стосується лише вимог щодо звітності, встановлених у статті 24(4) Директиви 2011/61/ЄС. АІФ з меншим як трикратна вартість його чистих активів рівнем левериджу, розрахованим згідно з методом за зобов’язаннями, не розглядатиметься як фонд, що використовує леверидж на суттєвій основі. Проте компетентні органи можуть надсилати запит на додаткову інформацію, у разі необхідності, для дієвого моніторингу системних ризиків. Установлення звітного порогу також забезпечує збирання інформації про накопичення системного ризику на території всього Союзу в узгоджений спосіб, та надає впевненості КАІФам.

(133) Наглядові повноваження компетентного органу відповідно до статті 25(3) Директиви 2011/61/ЄС реалізовуються у межах нової наглядової системи, що її складовою частиною є процеси постійного нагляду та оцінювання системного ризику КАІФів компетентними органами та європейськими наглядовими органами, з урахуванням стабільності та цілісності фінансової системи. Компетентні органи повинні відповідним чином використовувати отриману інформацію та повинні встановлювати ліміти левериджу, що його використовує КАІФ, чи інші обмеження на управління АІФом щодо АІФів, що перебувають в управлінні, якщо вони вважають це за необхідне для забезпечення стабільності та цілісності фінансової системи. Оцінювання системного ризику ймовірно здійснюватиметься у різний спосіб залежно від економічної ситуації, за допомогою чого будь-який КАІФ, щодо АІФів, що він ними управляє, потенційно матиме системне значення. Таким чином, основною вимогою є те, щоб компетентні органи отримували всю інформацію, необхідну для відповідного оцінювання таких ситуацій для уникнення накопичення системного ризику. У такому разі компетентні органи повинні ретельно оцінювати інформацію та вживати відповідних заходів.

(134) Щоб дозволити КАІФам з ЄС управляти та реалізовувати АІФи з третьої країни, а КАІФам з третьої країни - управляти АІФами та реалізовувати їх у Союзі, Директива 2011/61/ЄС вимагає укласти належні домовленості про співпрацю з відповідними наглядовими органами третьої країни, що в ній створено АІФ з третьої країни та/чи, у відповідному випадку, КАІФ з третьої країни . Такі домовленості про співпрацю повинні забезпечувати щонайменше ефективний обмін інформацією, що дозволяє компетентним органам Союзу виконувати свої обов’язки згідно з Директивою 2011/61/ЄС.

(135) У межах домовленостей про співпрацю необхідно дозволяти компетентним органам виконувати свої обов’язки з нагляду та виконання права щодо суб’єктів третьої країни. Тому у домовленостях про співпрацю необхідно встановити чіткі та конкретні рамки для надання доступу до інформації, для проведення виїзних інспекцій та для надання допомоги органами третьої країни. У межах домовленостей про співпрацю необхідно запевнити, що отриманою інформацією можна обмінюватися з іншими відповідними компетентними органами, а також з ESMA і ESRB.

(136) Для того, щоб дозволити компетентним органам, КАІФам і депозитаріям пристосуватися до нових вимог, що їх містить цей Регламент, таким чином, щоб їх було можливо ефективно та дієво застосовувати, дату початку застосування даного Регламенту необхідно узгодити з датою транспозиції Директиви 2011/61/ЄС,

УХВАЛИЛА ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

Крім термінів і означень, встановлених у статті 2 Директиви 2011/61/ЄС, для цілей цього Регламенту застосовуються такі терміни та означення:

(1) "зобов’язання щодо капіталовкладення" означає договірне зобов’язання інвестора надати альтернативному інвестиційному фонду (АІФу) узгоджену суму інвестиції на запит КАІФу;

(2) "відповідна особа" стосовно КАІФу означає будь-кого з таких осіб:

(a) директора, партнера чи особу з аналогічними повноваженнями або керуючого КАІФу;

(b) працівника КАІФу або будь-яку іншу фізичну особу, що її послуги передано у розпорядження та під контроль КАІФу та що її залучено КАІФом до надання послуг з управління спільним портфелем;

(c) фізичну чи юридичну особу, що її безпосередньо залучено до надання послуг КАІФу відповідно до домовленості про делегування третім особам для цілей здійснення КАІФом управління спільним портфелем;

(3) "вища ланка керівництва" означає особу чи осіб, що результативно провадять підприємницьку діяльність КАІФу відповідно до статті 8(1)(с) Директиви 2011/61/ЄС, та, у відповідному випадку, виконавчий член або виконавчі члени керівного органу;

(4) "керівний орган" означає орган з повноваженнями щодо вироблення й ухвалення остаточних рішень у КАІФу, що охоплює служби нагляду та управління або лише службу управління, якщо ці дві служби розмежовано;

(5) "спеціальний механізм" означає механізм, що виникає як безпосередній наслідок неліквідного характеру активів АІФу, що впливає на конкретні права інвесторів на погашення у межах типу паїв або акцій АІФу, та що є розробленим на замовлення або відокремленим від загальних прав інвесторів на погашення.

1. Для того, щоб отримати право на звільнення від вимог, передбачене в статті 3(2) Директиви 2011/61/ЄС, КАІФ:

(a) визначає усі АІФи, що для них його призначено зовнішнім КАІФом, чи АІФи, для яких він є КАІФом, якщо організаційно-правова форма АІФу дозволяє внутрішнє управління, згідно зі статтею 5 Директиви 2011/61/ЄС;

(b) визначає для кожного АІФу, що ними управляє, портфель активів і визначає згідно з правилами оцінювання вартості, встановленими правом країни, що в ній засновано АІФ, та/чи, у відповідному випадку, в правилах або установчих документах АІФу, відповідну вартість активів під управлінням, у тому числі всіх активів, набутих шляхом використання левериджу;

(c) сумує визначені вартості активів під управлінням, всіх АІФів, що ними управляє, та порівнює отриману загальну вартість активів під управлінням, з відповідним порогом, установленим у статті 3(2) Директиви 2011/61/ЄС.

2. Для цілей параграфу 1 установи колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS), що для них КАІФ діє як призначена управлінська компанія за Директивою 2009/65/ЄС, повинні не бути включені в розрахування.

Для цілей параграфу 1 АІФи, що ними управляє КАІФ та що стосовно них КАІФ делегував функції згідно зі статтею 20 Директиви 2011/61/ЄС, повинні бути включені в розрахування. Проте портфелі АІФів, що ними управляє КАІФ на підставі делегування, повинні бути виключені з розрахування.

3. Для цілей розрахування загальної вартості активів під управлінням, кожна позиція деривативу, в тому числі будь-який дериватив, закладений в обігові цінні папери, повинна бути конвертована в еквівалентну їй позицію в базових активах такого деривативу з використанням методик конвертації, викладених у статті 10. Тоді абсолютна вартість такої еквівалентної позиції повинна використовуватись для розрахування загальної вартості активів під управлінням.

4. Якщо АІФ інвестує в інші АІФи, що ними управляє той самий зовнішньо призначений КАІФ, таку інвестицію може бути виключено з розрахування активів під управлінням КАІФу.

5. Якщо один підрозділ у межах АІФу, що ним здійснюється внутрішнє або зовнішнє управління, інвестує в інший підрозділ такого АІФу, таку інвестицію може бути виключено з розрахування активів під управлінням КАІФу.

6. Загальна вартість активів під управлінням повинна бути розрахована згідно з параграфами 1-4 щонайменше один раз на рік та з використанням найновіших доступних даних про вартість активів. Найновіші доступні дані про вартість активів для кожного АІФу повинні бути сформовані за період 12 місяців, що передує даті розрахування порога, згідно з першим реченням цього параграфа. КАІФ визначає дату розрахування порога та застосовує її в узгодженому порядку. Будь-яку істотну зміну обраної дати слід обґрунтовувати компетентному органу. Під час вибору дати розрахування порога КАІФ враховує час і частоту оцінювання вартості активів під управлінням.

КАІФи установлюють, упроваджують і застосовують процедури для здійснення на постійній основі моніторингу загальної вартості активів під управлінням. Моніторинг повинен відображати актуальний огляд активів під управлінням, і охоплювати спостереження за діяльністю з підписки і погашення чи, у застосовному випадку, скороченнями обсягу капіталу, розподілом капіталу та вартістю активів, що інвестуються, стосовно кожного АІФу.

Щоб оцінити потребу частіше розраховувати сумарну вартість активів під управлінням, до уваги повинні бути взяті близькість сумарної вартості активів під управлінням до порога, встановленого в статті 3(2) Директиви 2011/61/ЄС, і очікувана діяльність з підписки і погашення.

1. КАІФ повинен оцінювати ситуації, коли загальна вартість активів під управлінням перевищує відповідний поріг, для того, щоб визначити, чи мають вони тимчасовий характер.

2. Якщо загальна вартість активів під управлінням перевищує відповідний поріг і КАІФ вважає, що ситуація не має тимчасового характеру, КАІФ повинен без зволікань повідомити компетентний орган із зазначенням того, що ситуація не вважається такою, що має тимчасових характер, а також звернутися за отриманням дозволу протягом 30 календарних днів згідно зі статтею 7 Директиви 2011/61/ЄС.

3. Якщо загальна вартість активів під управлінням перевищує відповідний поріг і КАІФ вважає, що ситуація має тимчасовий характер, КАІФ повинен без зволікань повідомити компетентний орган із зазначенням того, що ситуація вважається такою, що має тимчасових характер. Повідомлення охоплює додаткову інформацію для обґрунтування оцінки КАІФом тимчасового характеру ситуації, в тому числі опис ситуації та пояснення причин того, чому вона вважається тимчасовою.

4. Ситуацію не можна вважати тимчасовою, якщо вона, ймовірно, триватиме понад три місяці.

5. Через три місяці з дати перевищення загальною вартістю активів під управлінням відповідного порогу КАІФ перераховує загальну вартість активів під управлінням, для того, щоб довести, що вона є нижчою за відповідний поріг чи продемонструвати компетентному органу, що ситуацію, яка викликала перевищення порогу активами, що перебувають під управлінням, врегульовано, і немає необхідності подавати заявку на отримання дозволу для КАІФу.

1. У межах вимоги статті 3(3)(b) Директиви 2011/61/ЄС КАІФи повинні повідомити компетентним органам загальну вартість активів під управлінням, розраховану згідно з процедурою, викладеною в статті 2.

2. У межах вимоги статті 3(3)(с) Директиви 2011/61/ЄС КАІФи повинні надати щодо кожного АІФу документ-пропозицію, або відповідний витяг з документа-пропозиції, або загальний опис інвестиційної стратегії. Відповідний витяг з документа-пропозиції та опис інвестиційної стратегії охоплюють щонайменше таку інформацію:

(a) основні категорії активів, що в них може інвестувати АІФ;

(b) будь-які промислові, географічні чи інші сектори ринку або конкретні класи активів, що на них зосереджено інвестиційну стратегію;

(c) опис політики АІФу щодо взяття позики чи використання левериджа.

3. Інформацію, що її повинен надати КАІФ відповідно до пункту (d) статті 3(3) Директиви 2011/61/ЄС, зазначено в статті 110(1) цього Регламенту. Вона повинна бути надана за типовими зразками звітності, як викладено в додатку IV.

4. Інформація, зібрана відповідно до статті 3(3)(d) Директиви 2011/61/ЄС, повинна бути передана компетентним органам у Союзі, Європейському органові з цінних паперів і ринків (ESMA) та Європейській раді із системних ризиків (ESRB), якщо це необхідно для виконання їхніх обов’язків.

5. Інформація, що вимагається для цілей реєстрації, оновлюється та надається щороку. З причин, пов’язаних зі здійсненням їхніх повноважень відповідно до статті 46 Директиви 2011/61/ЄС, компетентні органи можуть вимагати від КАІФу частіше надавати інформацію, зазначену в статті 3 Директиви 2011/61/ЄС.

1. Леверидж АІФу відображає співвідношення між сумою потенційних інвестиційних втрат АІФу і вартістю його чистих активів.

2. КАІФи повинні розраховувати суми потенційних інвестиційних втрат АІФів, що ними вони управляють, за валовим методом, як викладено в статті 7, і методом за зобов’язаннями, як викладено в статті 8.

(а) Комісія переглядає, у світлі ринкових тенденцій та не пізніше 21 липня 2015 року, методи розрахування, зазначені в першому підпараграфі, для того, щоб вирішити, чи цих методів достатньо і чи вони відповідають для всіх типів АІФів, а чи слід розробити додатковий і альтернативний метод розрахування левериджу.

3. Потенційні інвестиційні втрати, що існують в будь-яких фінансових чи юридичних структурах, до яких залучено третіх осіб, що перебувають під контролем відповідного АІФу, повинні бути включені в розраховування суми потенційних інвестиційних втрат, якщо зазначені структури спеціально укладені для прямого чи опосередкованого підвищення суми потенційних інвестиційних втрат на рівні АІФу. Для АІФів, що їхня основна інвестиційна політика полягає у набутті контролю над незареєстрованими на біржі компаніями чи емітентами, КАІФ не включає до розрахування левериджу жодних інвестиційно загрожених фінансових інструментів, що існують на рівні таких незареєстрованих на біржі компаній та емітентів, за умови що АІФ чи КАІФ, що діє від імені АІФу, не повинен нести потенційні збитки, що виходять за межі його інвестицій у відповідну компанію чи емітента.

4. КАІФи повинні виключати укладені домовленості про взяття позик, якщо вони мають тимчасовий характер і повністю покриваються договірними зобов’язаннями інвесторів АІФу щодо капітальних внесків.

5. КАІФ повинен мати належно задокументовані процедури для розраховування суми потенційних інвестиційних втрат кожного АІФу, що ним він управляє, за валовим методом і методом за зобов’язаннями. Розрахування повинні проводитись узгоджено протягом всього часу.