Делегований Регламент Комісії (ЄС) № 231/2013 від 19 грудня 2012 року на доповнення Директиви Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС щодо звільнень від вимог, загальних умов діяльності, депозитаріїв, левериджу, прозорості та нагляду

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу,

Беручи до уваги Директиву Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС від 8 червня 2011 року про керуючих альтернативними інвестиційними фондами та внесення змін до директив 2003/41/ЄС і 2009/65/ЄС та регламентів (ЄС) № 1060/2009 і (ЄС) № 1095/2010(-1), зокрема її статтю 3(6), статтю 4(3), статтю 9(9), статтю 12(3), статтю 14(4), статтю 15(5), статтю 16(3), статтю 17, статтю 18(2), статтю 19(11), статтю 20(7), статтю 21(17), статтю 22(4), статтю 23(6), статтю 24(6), статтю 25(9), статтю 34(2), статтю 35(11), статтю 36(3), статтю 37(15), статтю 40(11), статтю 42(3) і статтю 53(3),

Беручи до уваги висновок Європейського Центрального Банку,

Оскільки:

(1) Директива 2011/61/ЄС наділяє Комісію повноваженням ухвалювати делеговані акти, що в них визначаються, зокрема, правила, пов’язані з розраховуванням порога, використовуванням левериджу, умовами діяльності керуючих альтернативними інвестиційними фондами (далі - "КАІФи"), у тому числі управлінням ризиками та ліквідністю, визначенням вартості та делегуванням, вимогами з детальним описом функцій і обов’язків депозитаріїв альтернативних інвестиційних фондів (далі "АІФи"), правила щодо прозорості та конкретні вимоги, пов’язані з третіми країнами. Важливо, що всі ці додаткові правила починають застосовуватися одночасно з Директивою 2011/61/ЄС для результативного введення в дію нових вимог до КАІФів. Положення цього Регламенту тісно взаємопов’язані, оскільки вони стосуються надання дозволу, поточної діяльності та прозорості КАІФів, що управляють АІФами та/або, у відповідному випадку, реалізовують їх у Союзі; ці аспекти є нерозривно пов’язаними між собою та властивими започаткуванню та провадженню підприємницької діяльності з управління активами. Щоб забезпечити узгодженість таких положень, що повинні набути чинності одночасно, та сприяти всеосяжному огляду їх та легкому доступу до них особами, що повинні виконувати такі обов’язки, у тому числі інвесторами, що не є резидентами Союзу, доцільно включити всі делеговані акти, що їх передбачено в Директиві 2011/61/ЄС, в єдиний регламент.

(2) Важливо забезпечити досягнення державами-членами цілей Директиви 2011/61/ЄС в однаковий спосіб для підвищення доброчесності на внутрішньому ринку та забезпечення правової визначеності для його учасників, у тому числі інституційних інвесторів, компетентних органів та інших стейкхолдерів, шляхом ухвалення регламенту. Форма регламенту забезпечує узгоджені рамки для всіх операторів ринку та є найкращою можливою гарантією рівних умов, однорідного конкурентного середовища та спільних належних стандартів захисту інвесторів. Крім того, вона забезпечує пряме застосування детально описаних уніфікованих правил щодо діяльності КАІФів, що за своїм характером підлягають прямому застосуванню, а тому не потребують подальшої транспозиції на національному рівні. Також звернення до регламенту дозволяє уникнути відстроченого застосування Директиви 2011/61/ЄС у державах-членах.

(3) Оскільки в Делегованому регламенті визначено завдання й обов’язки "керівного органу" та "вищої ланки керівництва", важливо роз’яснити значення цих термінів, зокрема той факт, що до складу керівного органу можуть входити керуючі вищої ланки. Крім того, оскільки в цьому Регламенті також введено термін "служба нагляду", в означенні керівного органу необхідно роз’яснити те, що це є орган, який включає службу управління, якщо служби нагляду та управління розмежовано відповідно до національного корпоративного права. Директива 2011/61/ЄС вимагає, щоб КАІФи надавали певну інформацію компетентним органам, у тому числі дані про відсоток активів АІФу, що на них поширюється дія спеціальних механізмів у зв’язку з їхньою неліквідністю. Цей Регламент роз’яснює значення спеціальних механізмів для того, щоб КАІФи точно знали, яку інформацію вони повинні надавати компетентним органам.

(4) У Директиві 2011/61/ЄС передбачено полегшений режим, що застосовується до тих КАІФів, які управляють портфелями АІФів, що їх загальний розмір активів під управлінням не перевищує відповідні пороги. Необхідно чітко визначити, яким чином розраховувати загальну вартість активів під управлінням. У цьому контексті суттєво визначити кроки, що є необхідними для розраховування загальної вартості активів, чітко визначити активи, що їх не включено до розраховування, роз’яснити, яким чином повинні оцінюватися активи, отримані шляхом використання левериджу, та встановити правила розгляду справ у разі перехресного володіння серед АІФів, що ними управляє КАІФ.

(5) Загальну вартість активів під управлінням необхідно розраховувати щонайменше раз на рік, використовуючи актуальну інформацію. Тому вартість активів необхідно визначити протягом 12 місяців до дати розрахування загальної вартості активів під управлінням і якомога ближче до такої дати.

(6) Щоб забезпечити збереження КАІФом права користуватися полегшеним режимом, передбаченим Директивою 2011/61/ЄС, необхідно запровадити процедуру, що уможливлює спостереження за загальною вартістю активів під управлінням на постійній основі. КАІФ може враховувати типи АІФів під управлінням і різні класи інвестованих активів для оцінювання ймовірності порушення порога чи необхідності додаткового розрахування.

(7) Якщо КАІФ більше не відповідає умовам щодо порогів, він повинен повідомити свій компетентний орган і звернутися за отриманням дозволу протягом 30 календарних днів. Проте, якщо перевищення або недосягнення порогів відбувається винятково в окремих випадках протягом певного календарного року і такі ситуації вважаються тимчасовими, КАІФ не зобов’язаний подавати заявку на отримання дозволу. У таких випадках КАІФ повинен повідомляти компетентний орган про порушення порога та пояснювати, чому він вважає, що таке порушення має тимчасовий характер. Ситуація, що триває понад три місяці, не може вважатися тимчасовою. Під час оцінювання ймовірності тимчасового характеру ситуації, КАІФ повинен враховувати очікувану діяльність з підписки та погашення або, у застосовному випадку, просідання та розподіл капіталу. КАІФ повинен не використовувати очікувані зміни кон’юнктури ринку як частину цього оцінювання.

(8) Дані, що їх використовують КАІФи для розрахування загальної вартості активів під управлінням, не варто надавати громадськості або інвесторам. Проте компетентні органи повинні мати змогу верифікувати, що КАІФ правильно здійснює розраховування та моніторинг вартості активів під управлінням, у тому числі оцінювання ситуацій, коли загальна вартість активів під управлінням тимчасово перевищує відповідний поріг, і тому повинні мати доступ до цих даних на запит.

(9) Важливо, щоб КАІФи, що користуються перевагами положень Директиві 2011/61/ЄС щодо полегшеного режиму, надавали компетентним органам актуальну інформацію на час реєстрації. Не всі типи КАІФів можуть мати актуальні документи-пропозиції, що відображають останні події, пов’язані з АІФами, що ними вони управляють, і такі КАІФи можуть вважати практичнішим надавати необхідну інформацію в окремому документі з описом інвестиційної стратегії фонду. Це може стосуватися фондів прямих інвестицій або фондів венчурного капіталу, що часто залучають кошти шляхом проведення переговорів з потенційними інвесторами.

(10) АІФ, що володіє лише звичайними акціями зареєстрованих на біржі компаній, не слід вважати таким, що використовує леверидж, якщо такі звичайні акції не отримано шляхом взяття у позику. Якщо той самий АІФ купує опціони на індекс акцій, необхідно вважати, що він піддається левериджу, оскільки він збільшив суму, яку АІФ ризикує втратити у певній інвестиції.

(11) Для того, щоб забезпечити уніфіковане застосування обов’язків КАІФу щодо надання об’єктивного огляду використаного левериджу, необхідно передбачити два методи розрахування левериджу. Як показують дослідження ринку, найкращих результатів можна досягнути шляхом поєднання так званих "валового" методу та методу "за зобов’язаннями".

(12) Для того, щоб отримувати належну інформацію для моніторингу системних ризиків і отримувати повну картину використання левериджу КАІФом, інформацію про потенційні інвестиційні втрати АІФу необхідно надавати компетентним органам і інвесторам на підставі як валового методу, так і методу за зобов’язаннями, і тому КАІФи повинні розраховувати суму потенційних інвестиційних втрат, застосовуючи водночас валовий метод та метод за зобов’язаннями. Валовий метод показує загальну суму потенційних інвестиційних втрат АІФу, тоді як метод за зобов’язаннями висвітлює техніки хеджування та взаємозаліку, що їх використовує керуючий; тому обидва методи необхідно розглядати як зв'язку. Зокрема, корисну інформацію може становити ступінь, до якого загальна сума потенційних інвестиційних втрат різниться між підрахунками за валовим методом і методом за зобов'язаннями. За необхідності забезпечити належне відображення будь-якого зростання потенційних інвестиційних втрат АІФів, Комісія може ухвалити додаткові делеговані акти щодо додаткового та альтернативного методу розрахування левериджу.

(13) Розраховуючи суму потенційних інвестиційних втрат, необхідно, передусім, враховувати всі позиції АІФу, у тому числі короткострокові та довгострокові активи та пасиви, позики, деривативи та будь-який інший метод, що збільшує суму потенційних інвестиційних втрат, якщо ризики та вигоди від активів і пасивів стосуються АІФу, та всі інші позиції, що складають вартість чистих активів.

(14) Домовленості про взяття позики, що їх укладено АІФом, не повинні враховуватися, якщо вони мають тимчасовий характер, пов’язані із зобов’язаннями інвесторів щодо капітальних внесків та повністю покриваються такими. Відновлювальні кредитні лінії не повинні вважатися тимчасовими за характером.

(15) Крім розраховування суми потенційних інвестиційних втрат шляхом застосування валового методу, всі КАІФи повинні розраховувати суму потенційних інвестиційних втрат шляхом застосування методу за зобов’язаннями. Відповідно до методу за зобов’язаннями, фінансові деривативи необхідно конвертувати в еквівалентні позиції базового активу. Проте, якщо АІФ інвестує в певні деривативи для зрівноваження ринкового ризику інших активів, що в них інвестував АІФ, за певних умов такі деривативи не слід конвертувати в еквівалентну позицію базових активів, оскільки потенційні втрати двох інвестицій урівноважують один одного. Це повинно стосуватися ситуації, коли, наприклад, відбувається інвестиція з портфелю АІФу в певний індекс з утриманням відповідного цінного паперу, що замінює динаміку такого індексу динамікою іншого індексу, що повинно бути рівнозначним наявності в портфелі інструменту під загрозою втрати у зв'язку з інвестуванням в другий індекс, і тому вартість чистих активів АІФу не залежатиме від результатів першого індексу.

(16) Розраховуючи суму потенційних інвестиційних втрат згідно з методом за зобов’язаннями, деривативи, що відповідають критеріям, викладеним у цьому Регламенті, не створюють будь-яких додаткових потенційних інвестиційних втрат. Таким чином, якщо АІФ інвестує в індексні ф’ючерсні угоди та володіє грошовою позицією, що дорівнює загальній базовій ринковій вартості ф’ючерсних угод, то це буде рівнозначно прямому інвестуванню в індексні акції, і тому індексна ф’ючерсна угода для цілей розраховування суми потенційних інвестиційних втрат АІФу не повинна враховуватися.

(17) Під час розраховування суми потенційних інвестиційних втрат згідно з методом за зобов’язаннями КАІФи повинні мати змогу розглядати механізми хеджування та взаємозаліку, за умови що вони відповідають критеріям, пов’язаним з методом за зобов’язаннями.

(18) Вимогу про те, що механізми взаємозаліку стосуються одного базового активу, необхідно тлумачити строго як вимогу, щоб активи, що їх КАІФ вважає рівнозначними чи тісно взаємопов’язаними, такі як різні класи акцій чи облігації, випущені одним емітентом, не вважалися ідентичними для цілей механізмів взаємозаліку. Визначення механізмів взаємозаліку спрямовано забезпечити врахування лише тих операцій, що зрівноважують ризики, пов’язані з іншими операціями, не залишаючи жодного значного залишкового ризику. Комбінації операцій, спрямовані на отримання прибутку, хоч і малого, шляхом зменшення деяких ризиків, але збереження інших, не повинні розглядатися як механізми взаємозаліку, як і у випадку з арбітражними інвестиційними стратегіями, спрямованими на отримання прибутку шляхом отримання вигоди від різниці між цінами на деривативи з тими самими базовими активами, але різними строками погашення.

(19) Практику управління портфелем, спрямовану на зменшення дюраційного ризику шляхом поєднання інвестиції в довгострокові облігації з процентним свопом або на зменшення дюрації портфелю облігацій АІФу шляхом відкриття короткої позиції за ф’ючерсними угодами на облігації, що відображають ризик зміни процентної ставки портфелю (хеджування дюрації), слід розглядати як домовленість про хеджування, за умови що вона відповідає критеріям хеджування.

(20) Практику управління портфелем, спрямовану на зрівноваження істотних ризиків, пов’язаних з інвестицією у добре диверсифікований портфель акцій шляхом зайняття короткої позиції за ф’ючерсним контрактом на індекс фондової біржі, якщо склад портфелю акцій дуже схожий на склад індексу фондової біржі і його прибуток тісно пов’язаний із прибутком від індексу фондової біржі та якщо коротка позиція за ф’ючерсним контрактом на індекс фондової біржі уможливлює безумовне зменшення загального ринкового ризику, пов’язаного з портфелем акцій, та якщо конкретний ризик є неістотним, наприклад бета-хеджування добре диверсифікованого портфеля акцій, що в ньому конкретний ризик вважається неістотним, необхідно вважати такою, що відповідає критеріям хеджування.

(21) Практику управління портфелем, спрямовану на зрівноваження ризику, пов’язаного з інвестицією в облігацію з фіксованою процентною ставкою, шляхом поєднання довгої позиції за кредитним дефолтним свопом із процентним свопом, що замінює таку фіксовану процентну ставку на процентну ставку, рівнозначну відповідній референтній ставці на грошовому ринку, зі спредом, необхідно розглядати як домовленість про хеджування, якщо загалом дотримано всіх критеріїв хеджування методу за зобов’язаннями.

(22) Практика управління портфелем, спрямована на зрівноваження ризику відповідної акції шляхом зайняття короткої позиції через деривативну угоду на акцію, що відрізняється від такої першої акції, але тісно пов’язана з нею, не повинна вважатися практикою, що відповідає критеріям хеджування. Хоча така стратегія ґрунтується на зайнятті протилежних позицій за тим самим класом активів, вона не хеджує конкретний ризик, пов’язаний з інвестицією в певну акцію. Тому вона не повинна розглядатися як домовленість про хеджування, як встановлено в критеріях, пов’язаних з методом за зобов’язаннями.

(23) Практика управління портфелем, спрямована на збереження альфа пакета акцій (що містить обмежену кількість акцій) шляхом поєднання інвестиції в такий пакет акцій із бета-скоригованою короткою позицією за ф’ючерсною угодою на індекс фондової біржі, не повинна вважатися практикою, що відповідає критеріям хеджування. Така стратегія спрямована не на зрівноваження істотних ризиків, пов’язаних з інвестицією у такий пакет акцій, а на зрівноваження бета (ринкового ризику) такого інвестування та збереження альфа. Компонент альфа пакета акцій може переважати над компонентом бета та власне спричиняти збитки на рівні АІФу. З такої причини така стратегія не повинна вважатися домовленістю про хеджування.

(24) Арбітражна стратегія зі злиття є стратегією, що поєднує коротку позицію за акцією з довгою позицією за іншою акцією. Така стратегія спрямована на хеджування бета (ринкового ризику) позицій і отримання прибутку, пов’язаного з відносними результатами обох акцій. У подібний спосіб компонент альфа пакета акцій може переважати над компонентом бета та власне спричиняти збитки на рівні АІФу. Така стратегію не повинна вважатися домовленістю про хеджування, як встановлено в критеріях, пов’язаних із методом за зобов’язаннями.

(25) Стратегія, спрямована на хеджування довгої позиції акції чи облігації із придбаним кредитним захистом щодо того самого емітента, є пов’язаною з двома різними класами активів і тому вона не повинна вважатися домовленістю про хеджування.

(26) Використовуючи методи, що збільшують суму потенційних інвестиційних втрат АІФу, КАІФ повинен дотримуватися загальних принципів, таких як врахування суті транзакції, на додаток до її правової форми. Зокрема щодо транзакцій РЕПО, КАІФ повинен враховувати, чи АІФ передав або зберіг ризики і вигоди від залучених активів. КАІФ повинен також переглянути деривативи або інші договірні домовленості щодо базових активів для визначення можливих майбутніх зобов’язань АІФу, що стануть наслідком таких транзакцій.

(27) Оскільки метод за зобов’язаннями призводить до того, що процентні ставки з різними строками погашення вважаються різними базовими активами, АІФи, що, відповідно до їхньої основної інвестиційної політики першочергово інвестують у процентні деривативи, можуть використовувати спеціальні правила дюраційного взаємозаліку для врахування співвідношення між сегментами строку погашення кривої процентних ставок. Під час укладання своєї інвестиційної політики та свого профілю ризику АІФ повинен мати змогу визначити рівень ризику процентної ставки та, як наслідок, визначити свою цільову дюрацію. АІФ повинен враховувати попередньо визначену цільову дюрацію під час здійснення вибору інвестиції. Якщо дюрація портфелю відрізняється від цільової дюрації, стратегія не повинна вважатися домовленістю про дюраційний взаємозалік, як встановлено в критеріях, пов’язаних із методом за зобов’язаннями.

(28) Правила дюраційного взаємозаліку дозволяють зводити довгі позиції та короткі позиції, що їхні базові активи є фінансовими інструментами за різними процентними ставками. Строки погашення, що слугують як пороги діапазонів строків погашення, становлять два роки, сім років і 15 років. У межах кожного діапазону строків погашення повинен бути дозволений взаємозалік позицій.

(29) Взаємозалік позицій між двома різними діапазонами строків погашення повинен бути частково дозволений. До взаємозарахованих позицій необхідно застосовувати санкції, щоб уможливити лише частковий взаємозалік. Вони повинні відображатися у відсотках на основі середніх кореляцій між діапазонами строків погашення тривалістю два роки, п’ять років, 10 років і 30 років кривої процентних ставок. Що більшою є різниця між строками погашення позицій, то більше необхідно застосовувати санкції до їхнього взаємозаліку, і тому відсотки повинні зростати.

(30) Позиції, модифікована дюрація яких є значно більшою, ніж модифікована дюрація всього портфеля, не відповідають інвестиційній стратегії АІФу, їх повне зведення не дозволяється. Таким чином, неприйнятним є зведення короткої позиції зі строком погашення 18 місяців (у межах діапазону погашення 1) з довгою позицією зі строком погашення 10 років (у межах діапазону погашення 3), якщо цільова дюрація АІФу становить близько двох років.

(31) Під час розраховування суми потенційних інвестиційних втрат, АІФи можуть спочатку визначити механізми хеджування. Деривативи, залучені до таких механізмів, відтак виключаються з розрахування суми потенційних інвестиційних втрат. АІФи повинні в механізмах хеджування використовувати точні розраховування. АІФи повинні не використовувати правила дюраційного взаємозаліку під час розраховування хеджування. Правила дюраційного взаємозаліку можуть використовуватися для конвертації залишкових процентних деривативів в еквівалентні їм позиції базових активів.

(32) Відповідно до Директиви 2011/61/ЄС, КАІФ повинен забезпечити, щоб потенційні ризики, пов’язані з професійною відповідальністю, що виникають унаслідок його діяльності, належним чином покривалися або за допомогою додаткових власних коштів, або за допомогою страхування професійної відповідальності. Уніфіковане застосування цього положення вимагає спільного розуміння потенційних ризиків, пов’язаних з професійною відповідальністю, що підлягають покриттю. У загальній специфікації ризиків, що виникають унаслідок професійної недбалості КАІФу, необхідно визначати особливості відповідних ризикових подій і встановлювати обсяг потенційної професійної відповідальності, в тому числі шкоди чи збитків, що заподіяли особи, що безпосередньо здійснюють діяльність, за яку КАІФ несе юридичну відповідальність, такі як директори КАІФу, його посадові особи чи працівники, та особи, що провадять діяльність за домовленістю про делегування з КАІФом. Згідно з положеннями Директиви 2011/61/ЄС на відповідальність КАІФу не повинні впливати делегування чи субделегування, а КАІФ повинен належним чином покривати професійні ризики, пов’язані з такими третіми особами, що за них він несе юридичну відповідальність.

(33) Щоб забезпечити спільне розуміння загальної специфікації, список прикладів повинен слугувати орієнтиром для визначення потенційних ризикових подій, пов’язаних з професійною відповідальністю. Такий список повинен охоплювати цілу низку подій, що є наслідком недбалості, помилок або упущень, такі як втрата документів, що засвідчують право власності на інвестиції, введення в оману чи порушення різних зобов’язань чи обов’язків, покладених на КАІФ. Він також повинен охоплювати неможливість запобігти, з використанням належних систем внутрішнього контролю, шахрайській поведінці в межах організації КАІФу. Шкода, що є результатом нездатності здійснити комплексну юридичну перевірку в достатньому обсязі щодо інвестиції, що виявилася шахрайською, призведе до виникнення професійної відповідальності КАІФу та повинна бути належним чином покрита. Проте збитки, понесені внаслідок зменшення вартості інвестиції через несприятливу кон’юнктуру ринку, не повинні підлягати покриттю. Список повинен також охоплювати оцінювання вартості у неналежний спосіб, що необхідно розуміти як неоцінення вартості, що порушує статтю 19 Директиви 2011/61/ЄС та відповідні делеговані акти.

(34) Відповідно до своїх обов’язків з управління ризиками, КАІФи повинні мати відповідні якісні механізми внутрішнього контролю щоб запобігати операційним збоям, у тому числі ризикам, пов’язаним з професійною відповідальністю, чи зменшувати такі. Тому КАІФ повинен володіти, як частиною своєї політики управління ризиками, відповідними політиками та процедурами управління операційними ризиками, що відповідають характеру, масштабам і складності його підприємницької діяльності. Такі процедури та політики повинні в будь-якому разі сприяти створенню бази даних внутрішніх збитків для цілі оцінювання профілю операційного ризику.

(35) Щоб забезпечити належне покриття додатковими власними коштами і страхуванням професійної відповідальності потенційних ризиків, пов’язаних з професійною відповідальністю, необхідно визначити кількісні мінімальні критерії для визначення належного рівня покриття. КАІФ визначає такі кількісні критерії як конкретний відсоток вартості портфелів АІФів, що ними він управляє, що розраховується як сума абсолютної вартості всіх активів усіх АІФів, що ними він управляє, незалежно від того, чи їх отримано шляхом використання левериджу, чи за гроші інвесторів. У цьому контексті деривативи необхідно оцінювати за їхньою ринковою ціною, оскільки їх може бути замінено за такою ціною. Оскільки покриття шляхом страхування професійної відповідальності за своїм характером є більш ненадійним, ніж покриття шляхом залучення додаткових власних коштів, необхідно застосовувати різні відсотки до двох різних інструментів, що використовуються для покриття ризику, пов’язаного з професійною відповідальністю.

(36) Щоб забезпечити ефективне страхування професійної відповідальності у межах покриття збитків, що виникають внаслідок застрахованих подій, його повинна виконувати страхова компанія, уповноважена здійснювати страхування професійної відповідальності. Сюди належать страхові компанії ЄС і третіх країн, якщо їм дозволено надавати такі послуги страхування відповідно до права Союзу чи національного права.

(37) Для того, щоб забезпечити певну гнучкість під час розроблення належного страхування професійної відповідальності, КАІФ та страхова компанія повинні мати можливість узгодити положення, за умови що КАІФ сплатить визначену суму як першу частину будь-якого збитку (визначена франшиза). Коли такий розмір визначеної франшизи узгоджено, КАІФ повинен надати власні кошти, які відповідають визначеній сумі збитку, що її понесе КАІФ. Такі власні кошти необхідно надавати окрім початкового капіталу КАІФу та власних коштів, що їх повинен надати КАІФ відповідно до статті 9(3) Директиви 2011/61/ЄС.

(38) Принциповим є те, що достатність покриття за рахунок додаткових власних коштів або страхування професійної відповідальності необхідно переглядати щонайменше один раз на рік. Однак, КАІФові слід мати наявні процедури, що забезпечують постійний моніторинг загальної вартості портфелів АІФу, що ним він управляє, і постійне коригування відповідно до суми покриття ризиків, пов’язаних з професійною відповідальністю, якщо буде виявлено істотні розбіжності. Крім того, компетентний орган держави-члена місцезнаходження КАІФу може зменшити чи збільшити мінімальну вимогу щодо додаткових власних коштів після врахування профілю ризику КАІФу, його історії збитків та достатності його додаткових власних коштів чи страхування професійної відповідальності.

(39) Директива 2011/61/ЄС вимагає від КАІФів діяти в найкращих інтересах АІФів, інвесторів АІФів та доброчесності ринку. Тому КАІФи повинні застосовувати належні політики та процедури, що дозволяють їм запобігати недобросовісним практикам, таким як прогнозування ринку (market timing) чи запізніла торгівля (late trading). Суб’єкти, що прогнозують ринок, користуються перевагами неактуальних або застарілих цін на цінні папери портфелю, що впливає на розрахування вартості чистих активів (ВЧА) АІФу, або скуповують і погашають паї АІФу протягом декількох днів, тим самим використовуючи спосіб, в який АІФ розраховує свою ВЧА. Запізніла торгівля передбачає розміщення замовлень на купівлю чи викуп паїв АІФів після визначеного моменту закінчення торгів, при цьому отримана ціна є ціною, прийнятою у такий момент. Обидві недобросовісні практики завдають шкоди інтересам довгострокових інвесторів, оскільки вони знижують їх прибуток і негативно впливають на прибутки АІФу, адже вони підвищують затрати на транзакції і порушують управління портфелем. КАІФи повинні також установити належні процедури для забезпечення ефективного управління АІФом та повинні діяти таким чином, щоб запобігати неналежним витратам, що їх може понести АІФ та його інвестори.

(40) Відповідно до підходу, що застосовується до керуючих UCITS, КАІФи повинні забезпечувати високий рівень сумлінності під час вибору та моніторингу інвестицій. Вони повинні володіти належними професійною компетентністю і знаннями у галузі активів, що в них інвестують АІФи. Для того, щоб забезпечити ухвалювання інвестиційних рішень з дотриманням інвестиційної стратегії та, у застосовному випадку, ліміти ризику АІФів, що перебувають в управлінні, КАІФи повинні розробити у письмовій формі та реалізовувати політики і процедури забезпечення належної сумлінності. Слід переглядати та оновлювати такі політики і процедури на регулярній основі. Якщо КАІФи інвестують в конкретні типи активів на довгий термін, менш ліквідні активи, такі як нерухомість чи частки товариства, то необхідно також застосовувати вимоги щодо забезпечення належної сумлінності на стадії переговорів. Діяльність, що її провадить КАІФ до закриття угоди, необхідно належним чином документально оформлювати для того, щоб довести її відповідність економічному та фінансовому плану та, відтак, дюрації АІФу. КАІФи повинні вести протоколи відповідних зборів, попередню документацію та виконувати економічний і фінансовий аналіз для оцінювання здійсненності проекту та договірних зобов’язань.

(41) Вимогу щодо застосування КАІФами належних умінь, старанності та сумлінності необхідно також застосовувати, якщо КАІФ призначає первинного брокера чи контрагента. КАІФ повинен обирати та призначати лише тих первинних брокерів і контрагентів, що підлягають постійному нагляду, є фінансово стійкими та мають необхідну організаційну структуру, що відповідає послугам, що повинні надаватися КАІФу або АІФу. Для того, щоб забезпечити відповідний захист інтересів інвесторів, важливо прояснити, що одним із критеріїв, за яким необхідно оцінювати фінансову надійність, є те, чи підлягають первинні брокери або контрагенти відповідному пруденційному нагляду, в тому числі відповідним вимогам щодо капіталу, та ефективному нагляду.

(42) Відповідно до Директиви 2011/61/ЄС, що вимагає від КАІФів діяти чесно, справедливо та з належними уміннями, особи, що результативно керують підприємницькою діяльністю КАІФу, особи, що входять до складу керівного органу чи вищої ланки керівництва, якщо суб’єкти не мають керівного органу, повинні володіти достатніми знаннями, уміннями та досвідом для виконання своїх завдань, зокрема для розуміння ризиків, пов’язаних з діяльністю КАІФу. Відповідно до Зеленої книги Комісії щодо корпоративного управління у фінансовому секторі (-2), особи, що результативно керують підприємницькою діяльністю КАІФу, повинні також приділяти достатньо часу виконанню своїх функцій у рамках КАІФу та діяти щиро, доброчесно та незалежно для, між іншим, ефективного оцінювання та оскарження рішень вищої ланки керівництва.

(43) Щоб забезпечити належне провадження відповідних видів діяльності, КАІФи повинні наймати працівників з необхідними уміннями, знаннями та компетентністю для виконання доручених їм завдань.

(44) КАІФи, що надають послуги з управління індивідуальним портфелем, повинні дотримуватися правил заохочення, встановлених у Директиві Комісії 2006/73/ЄС від 10 серпня 2006 року про імплементацію Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/39/ЄС щодо організаційних вимог і умов діяльності інвестиційних фірм та термінів, означених для цілей зазначеної Директиви (-3). Для цілей узгодженості дія таких принципів повинна поширюватися на КАІФів, що надають послуги з управління спільним портфелем і маркетингу. Наявність, характер і розмір плати, комісії чи вигоди або, якщо розмір неможливо встановити, метод розраховування розміру, необхідно зазначати в річному звіті КАІФу.

(45) Інвестори АІФів повинні користуватися захистом, подібним до того, що ним користуються клієнти АІФів, що їм КАІФи надають послуги з управління індивідуальним портфелем, оскільки в такому разі вони повинні дотримуватися правил виконання у найкращий спосіб, встановлених у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2004/39/ЄС від 21 квітня 2004 року про ринки фінансових інструментів, про зміни до Директив 85/611/ЄЕС і 93/6/ЄЕС і Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/12/ЄС і скасування Директиви Ради 93/22/ЄЕС (-4) і Директиви 2006/73/ЄС. Проте необхідно враховувати відмінності між різними типами активів, що в них інвестують АІФи, оскільки виконання у найкращий спосіб не є доречним, наприклад, якщо КАІФ інвестує в нерухомість чи частки товариства, та інвестування здійснено після тривалих переговорів щодо умов угоди. Якщо немає вибору різних місць виконання, КАІФ повинен мати змогу довести компетентним органам і аудиторам, що немає вибору різних місць виконання.

(46) Для цілей відповідності вимогам, що застосовуються до керуючих UCITS, правила опрацювання замовлень та об’єднання і розподілення замовлень на здійснення транзакцій необхідно застосовувати до КАІФів під час здійснення управління спільним портфелем. Проте такі правила не повинні застосовуватися, якщо інвестиція в активи здійснюється після тривалих переговорів щодо умов угоди, таких як інвестиція в нерухомість, частки товариства чи незареєстровані на біржі компанії, оскільки в таких випадках жодне замовлення не виконується.

(47) Важливо визначити ситуації, що в них можуть виникнути конфлікти інтересів, зокрема коли є ймовірність отримання фінансової вигоди чи уникнення фінансового збитку або надаються фінансові чи інші заохочення для управління діями КАІФу таким чином, щоб задовольняти певні інтереси за рахунок інтересів інших осіб, таких як інший АІФ, його клієнти, установи колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS) або інші клієнти КАІФу.

(48) У політиці врегулювання конфліктів інтересів, установленій КАІФом, необхідно визначити ситуації, що в них види діяльності, що їх провадить КАІФ, можуть становити конфлікти інтересів, що призводять або не призводять до потенційних ризиків завдання шкоди інтересам АІФу чи інтересам його інвесторів. Щоб їх визначити, КАІФ повинен враховувати не лише діяльність з управління спільним портфелем, але й інші види діяльності, що на їх провадження йому було надано дозвіл, зокрема діяльність його уповноважених осіб у межах делегування та субделегування, зовнішнього оцінювача чи контрагента.

(49) Відповідно до підходу, розглянутого у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС від 13 липня 2009 року про узгодження законів, підзаконних нормативно- правових актів і адміністративних положень щодо установ колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS) (-5) для управлінських компаній UCITS і в Директиві 2004/39/ЄС про інвестиційні фірми, КАІФи повинні ухвалювати процедури та інструменти для того, щоб гарантувати провадження відповідними особами, що їх залучено до різних видів підприємницької діяльності, які можуть спричиняти конфлікти інтересів, таких видів діяльності на незалежному рівні відповідно до розміру та видів діяльності КАІФу.

(50) Суттєвим є вироблення загальних рамок, що згідно з ними необхідно управляти конфліктами інтересів, якщо вони виникають, та надавати інформацію про такі. Детальні кроки та процедури, що повинні дотримуватися в таких ситуаціях, необхідно прояснити в політиці врегулювання конфліктів інтересів, що її повинен встановити КАІФ.

(51) Одним із центральних компонентів системи управління ризиками є штатна служба управління ризиками. В інтересах узгодженості її завдання та обов’язки повинні бути подібними за характером до тих, що їх визначено в Директиві Комісії 2010/43/ЄС від 01 липня 2010 року про імплементацію Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС щодо організаційних вимог, конфліктів інтересів, провадження підприємницької діяльності, управління ризиками та змісту угоди між депозитарієм і управлінською компанією (-6) щодо штатної служби управління ризиками в управлінських компаніях UCITS. Ця служба повинна відігравати основну роль у формуванні політики роботи з ризиками АІФу, моніторингу ризиків і вимірюванні ризиків для того, щоб забезпечувати відповідність рівня ризику профілю ризику АІФу на постійній основі. Штатна служба управління ризиками повинна мати необхідні повноваження і доступ до усієї відповідної інформації та тримати постійний зв’язок із вищою ланкою керівництва та керівним органом КАІФу для надання їм оновленої інформації, щоб вони могли вживати негайних виправних заходів у разі необхідності.

(52) Політика управління ризиками є ще однією опорою системи управління ризиками. Таку політику необхідно відповідним чином документально оформлювати та у ній необхідно пояснювати, зокрема, заходи та процедури, що використовуються для вимірювання ризиків та управління ними, захисні заходи для незалежної діяльності служби управління ризиками, техніки, що використовуються для управління ризиками, та деталі розподілу обов’язків у межах КАІФу для управління ризиками та операційних процедур. Для того, щоб забезпечити її дієвість, вища ланка керівництва повинна переглядати політику управління ризиками щонайменше раз на рік.

(53) Відповідно до Директиви 2011/61/ЄС, службу управління ризиками необхідно функціонально та ієрархічно відокремити від операційних підрозділів. Відтак, необхідно прояснити, що таке відокремлення необхідно забезпечити на рівні керівного органу КАІФу та ті, хто діє у межах служби управління ризиками, не повинні виконувати будь-які конфліктні завдання чи нагляд за ними не повинна здійснювати особа, відповідальна за конфліктні функції.

(54) Суттєвим є визначення захисних заходів, що їх повинен вживати КАІФ за будь-яких обставин для того, щоб забезпечити незалежну діяльність служби управління ризиками та, зокрема, не повинні доручатися особам, що діють у межах служби управління ризиками, виконувати конфліктні обов’язки, а необхідно забезпечувати ухвалення ними рішень на підставі даних, що їх вони можуть належним чином оцінити, та можливості перегляду процесу вироблення й ухвалення рішень.

(55) Хоча Директива 2011/61/ЄС не накладає жодних інвестиційних обмежень на АІФи, ризиками, що їх несе кожен АІФ, не можна результативно управляти, якщо КАІФи заздалегідь не встановили ліміти ризиків. Ліміти ризику повинні відповідати профілю ризику АІФу та інформацію про них необхідно розкривати інвесторам згідно з Директивою 2011/61/ЄС.

(56) Для цілей узгодженості вимоги щодо визначення, вимірювання та моніторингу ризику ґрунтуються на подібних положеннях Директиви 2010/43/ЄС. КАІФи повинні враховувати належним чином можливу вразливість своїх технік та моделей вимірювання ризиків шляхом проведення стрес-тестів, тестів на історичних даних і аналізу сценаріїв. Якщо стрес-тести та аналіз сценаріїв виявляють особливу вразливість до визначеного комплексу обставин, КАІФи повинні вживати оперативних заходів та вчиняти коригувальні дії.

(57) Директива 2011/61/ЄС вимагає від Комісії визначати системи та процедури управління ліквідністю, що дозволяють КАІФу здійснювати моніторинг ризику ліквідності АІФу, за винятком випадків, коли АІФ є АІФом закритого типу, що не використовує леверидж, та забезпечувати відповідність профілю ліквідності інвестицій АІФу його базовим обов’язкам. Тому важливим є встановлення фундаментальних загальних вимог для всіх КАІФів, що їх застосування необхідно адаптувати до розміру, структури та характеру АІФів, що ними управляє відповідний КАІФ.

(58) КАІФи повинні мати змогу продемонструвати своїм компетентним органам наявність належних і дієвих політик та процедур управління ліквідністю. Це вимагає уважного розгляду характеру АІФу, у тому числі типу базових активів та розміру ризику ліквідності, що на нього наражається АІФ, масштабів і складності АІФу чи складності процесу ліквідації чи продажу активів.

(59) Системи та процедури управління ліквідністю можуть дозволяти КАІФам застосовувати інструменти та механізми, необхідні для роботи з неліквідними активами та пов’язаними з ними проблемами з визначенням вартості, щоб відповідати на запити на погашення. Такі інструменти та механізми можуть охоплювати, якщо це дозволено національним правом, обмеження з погашення (gates), часткові погашення, тимчасові позики, строки сповіщення та пули ліквідних активів. Відділення неліквідних активів від ліквідних (side pockets) та інші механізми, що в їх межах певні активи АІФу є предметом подібних домовленостей між АІФом і його інвесторами, необхідно розглядати як "спеціальні механізми", оскільки вони впливають на спеціальні права інвесторів АІФу на погашення. Призупинення АІФу не повинне розглядатися як спеціальний механізм, оскільки він застосовується до всіх активів АІФу та всіх інвесторів АІФу. Використання інструментів і спеціальних механізмів для управління ліквідністю повинне залежати від конкретних обставин і повинне відрізнятися залежно від характеру, масштабів та інвестиційної стратегії АІФу.

(60) Вимога щодо моніторингу управління ліквідністю базових установ колективного інвестування, що в них інвестують АІФи, разом з вимогами щодо впровадження інструментів і механізмів для управління ризиком ліквідності та визначення конфліктів інтересів між інвесторами, управління ними та моніторингу їх не можна застосовувати до КАІФів, що управляють АІФами закритого типу, незалежно від того, чи вони вважаються такими, що використовують леверидж. Звільнення від таких вимог щодо управління ліквідністю, пов’язаних з погашенням, повинне відображати відмінності в загальних умовах погашення інвесторів АІФу закритого типу та інвесторів АІФу відкритого типу.

(61) Використання мінімальних лімітів, пов’язаних з ліквідністю чи неліквідністю АІФу, може бути дієвим інструментом моніторингу для деяких типів КАІФів. Власне перевищення ліміту не може вимагати вжиття КАІФом заходів, оскільки воно залежить від фактів, обставин і допустимих відхилень, встановлених КАІФом. Таким чином, ліміти можна використовувати на практиці у зв’язку з моніторингом середнього денного погашення відносно ліквідності фонду у днях за той самий період. Це також можна використати для моніторингу концентрації інвесторів для підтримання сценаріїв стрес-тестування. Такі ліміти можуть стати приводом для тривалого моніторингу чи вжиття виправного заходу, залежно від обставин.

(62) Стрес-тести повинні, за необхідності, симулювати нестачу ліквідності активів, а також нетипові запити на погашення. Нещодавні та очікувані у майбутньому підписки та погашення необхідно враховувати разом з впливом очікуваних результатів діяльності АІФу на аналогічні фонди, що провадять таку саму діяльність. КАІФ повинен аналізувати період часу, необхідний для виконання запитів на погашення у симульованих стресових сценаріях. КАІФ повинен також проводити стрес-тести ринкових чинників, таких як коливання валютного курсу, що можуть значно вплинути на кредитний профіль КАІФу чи АІФу та, як наслідок, на вимоги щодо застави. КАІФ повинен враховувати вразливість оцінювання вартості за стресових умов у межах свого підходу до стрес-тестування чи аналізу сценаріїв.

(63) Частота, що згідно з нею необхідно проводити стрес-тести, повинна залежати від характеру АІФу, інвестиційної стратегії, профілю ліквідності, типу інвестора та політики АІФу щодо погашення. Проте очікується, що такі тести проводитимуться щонайменше один раз на рік. Якщо результати стрес-тестів показують істотно вищі ризики ліквідності, ніж очікувалося, КАІФ повинен діяти в найкращих інтересах усіх інвесторів, беручи до уваги профіль ліквідності активів АІФу, рівень запитів на погашення і, за необхідності, відповідність політик і процедур управління ліквідністю.

(64) Директива 2011/61/ЄС вимагає від Комісії визначити спосіб, що згідно з ним необхідно узгодити інвестиційну стратегію, профіль ліквідності та політику погашення. Узгодженість цих трьох елементів забезпечено, якщо інвестори можуть погасити свої інвестиції відповідно до політики АІФу щодо погашення, що повинна охоплювати умови погашення як і за звичайних, так і за виняткових обставин, та у спосіб, що відповідає справедливому ставленню до інвесторів.

(65) Директива 2011/61/ЄС вимагає міжсекторальної узгодженості та усунення невідповідності між інтересами оригінаторів, що перетворюють позики в реалізовні цінні папери, та КАІФів, що інвестують в такі цінні папери чи інші фінансові інструменти від імені АІФів. Для досягнення такої мети було враховано відповідні положення Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/48/ЄС від 14 червня 2006 року щодо започаткування і провадження господарської діяльності кредитних установ (-7), що в ній встановлено кількісні та якісні вимоги, яким повинні відповідати інвестори, що наражаються на кредитний ризик сек’юритизації, оригінатори та спонсори. Оскільки цей Регламент і відповідні положення Директиви 2006/48/ЄС переслідують ту саму ціль наближення інтересів оригінатора чи спонсора та інтересів інвесторів, суттєвим є узгоджене використання термінології в обох нормативних актах, а відтак терміни та означення, передбачені у Директиві 2006/48/ЄС, взято як джерело. З огляду на те, що Комітет європейських органів банківського нагляду, попередник Європейського органу банківського нагляду, надав детальні Настанови для тлумачення відповідних положень Директиви 2006/48/ЄС (-8), для досягнення міжсекторальної узгодженості необхідно розтлумачити дійсні положення, що передбачають наближення інтересів оригінаторів, спонсорів і КАІФів, у світлі таких Настанов.

(66) Важливо, щоб транзакції з трансформування позик у реалізовні цінні папери не було структуровано таким чином, щоб запобігти застосуванню вимог, пов’язаних з інвестиціями в інструменти сек’юритизації. Тому покликання на інвестицію в реалізовні цінні папери чи інші фінансові інструменти на основі трансформованих позик, необхідно тлумачити не лише як юридично дійсне та зобов’язальне передання права власності на такі інструменти, а й як інвестицію, здійснену в матеріальному економічному сенсі у такий спосіб, щоб було охоплено будь-які інші форми синтетичних інвестицій та забезпечено їх відповідність конкретним вимогам. Щоб запобігти непорозумінням і узгодити формулювання з тими, що використовуються у банківському законодавстві, термін "прийняття потенційних інвестиційних втрат у вигляді кредитного ризику сек’юритизації" необхідно використовувати замість терміну "інвестиція в реалізовні цінні папери чи інші фінансові інструменти на основі трансформованих позик".

(67) У Директиві 2006/48/ЄС передбачено безпосереднє покладення вимог, що їх повинні дотримуватися установи, що діють як оригінатори, спонсори чи первинні кредитори сек’юритизації, на такі установи. Тому важливо встановити відповідні обов’язки КАІФу, що приймає потенційні інвестиційні втрати за результатами сек’юритизацій. Як наслідок, КАІФ повинен приймати потенційні інвестиційні втрати за результатами сек’юритизацій, лише якщо оригінатор, спонсор або первинний кредитор відкрито надав КАІФу інформацію про утримування істотної економічної частки в базовому активі, відоме як вимога щодо утримання. Крім того, КАІФ повинен забезпечити виконання різних якісних вимог, що їх покладено на спонсора та оригінатора в Директиві 2006/48/ЄС. Крім того, КАІФ повинен сам виконати якісні вимоги для того, щоб мати всебічне та глибоке розуміння інвестиції у позицію сек’юритизації та її базового інвестиційно загроженого фінансового інструменту. Для того, щоб цього досягнути, КАІФи повинні ухвалити своє інвестиційне рішення лише після забезпечення належної сумлінності, внаслідок чого вони повинні отримати відповідну інформацію та знання про відповідні сек’юритизації.

(68) Є обставини, що за них суб’єкти відповідають поняттю оригінатора чи спонсора або виконують функцію первинного кредитора; однак, інший суб’єкт, що не відповідає поняттю спонсора чи оригінатора та не виконує функцію первинного кредитора, але що його інтереси найбільш оптимально наближені до інтересів інвесторів, може прагнути виконати вимогу щодо утримання. Для забезпечення правової визначеності від такого іншого суб’єкта не повинне вимагатися виконання вимоги щодо утримання, якщо останню виконує оригінатор, спонсор або первинний кредитор.

(69) У разі порушення вимоги щодо утримання чи якісних вимог КАІФ повинен розглянути можливість застосування певної коригувальної дії, такої як хеджування, продаж інвестиційно загрожених інструментів або скорочення потенційних інвестиційних втрат, чи звернення до сторони, що порушує вимогу щодо утримання, для відновлення виконання вимоги. Така коригувальна дія повинна завжди відповідати інтересам інвесторів та не передбачати жодного прямого обов’язку продати активи безпосередньо після того, як порушення стало очевидним, тим самим запобігаючи "продажу за пожежного стану". КАІФ повинен враховувати порушення під час розгляду здійснення інвестиції в подальшій транзакції, що до неї залучено сторону, що порушила вимогу.

(70) Для виконання вимог Директиви 2011/61/ЄС щодо визначення внутрішніх процедур та організаційних механізмів, що їх повинен застосовувати кожен КАІФ, необхідно зобов’язати КАІФи викласти у детально задокументованій формі організаційну структуру, що чітко розподіляє обов’язки, визначає контрольні механізми та забезпечує належний потік інформації між усіма залученими сторонами. КАІФи повинні також установити системи захисту інформації та забезпечити безперервність підприємницької діяльності. У межах установлення таких процедур і структур КАІФи повинні враховувати принцип пропорційності, що дозволяє пристосувати процедури, механізми та організаційну структуру відповідно до характеру, масштабів та складності підприємницької діяльності КАІФу і до характеру та спектру дій, що їх вони вчиняють у межах своєї підприємницької діяльності.

(71) Розкриття інформації інвесторам є надзвичайно важливим для захисту таких інвесторів, тому КАІФи повинні впроваджувати відповідні політики та процедури, щоб забезпечити достатньо детальне та виразне розкриття умов погашення, застосовних до конкретного АІФу, інвесторам до здійснення ними інвестицій та у разі внесення значних змін. Це може передбачати розкриття інформації щодо строків сповіщення про погашення, деталей щодо періодів блокування, зазначення обставин, що за них звичайні механізми погашень не можна застосовувати чи їх може бути призупинено, та деталей щодо будь-яких заходів, що їх може брати до уваги керівний орган, таких як обмеження з погашення (gate), відділення неліквідних активів від ліквідних (side pocketing), оскільки вони впливають на спеціальні права інвесторів конкретного АІФу на погашення.

(72) Щоб забезпечити належне провадження відповідних видів діяльності КАІФи, зокрема, повинні використовувати відповідні електронні системи для того, щоб виконувати вимоги щодо ведення обліку портфельних транзакцій чи підписки та замовлень на погашення, і встановлювати, впроваджувати та підтримувати політики та процедури бухгалтерського обліку для того, щоб забезпечити розрахування вартості чистих активів відповідно до вимог Директиви 2011/61/ЄС та цього Регламенту.

(73) Для того, щоб забезпечити відповідність вимогам, що їх покладено на керуючих UCITS згідно з Директивою 2009/65/ЄС, керівному органу, вищій ланці керівництва чи, за необхідності, службі нагляду КАІФу необхідно доручити виконання подібних завдань з розподілом відповідних обов’язків. Проте таке розподілення обов’язків необхідно узгодити з роллю та обов’язками керівного органу, вищої ланки керівництва та служби нагляду відповідно до застосовного національного права. До складу вищої ланки керівництва можуть входити деякі чи всі члени керівного органу.

(74) КАІФ, незалежно від розміру та складності його підприємницької діяльності, повинен завжди дотримуватися вимоги щодо створення штатної та дієвої служби комплаєнсу. Проте деталі технічної та кадрової організації служби комплаєнсу необхідно пристосувати до характеру, масштабів і складності підприємницької діяльності КАІФу та характеру і спектру його послуг і видів діяльності. КАІФ не повинен створювати незалежний підрозділ комплаєнсу, якщо така вимога не відповідає розміру КАІФу чи характеру, масштабам і складності його підприємницької діяльності.

(75) Стандарти оцінювання вартості є різними для різних юрисдикцій і класів активів. Цей Регламент повинен доповнювати спільні загальні правила та встановлювати орієнтири для КАІФів під час розроблення та запровадження відповідних і узгоджених політик і процедур для належного та незалежного оцінювання вартості активів АІФів. У політиках та процедурах необхідно описувати обов’язки, ролі та відповідальність усіх осіб, залучених до оцінювання вартості, в тому числі зовнішніх оцінювачів.

(76) Вартість активів можна визначити у різний спосіб, у такий як покликання на ціни, що спостерігаються на активному ринку, чи оцінювання з використанням інших методик оцінювання вартості згідно з національним правом, правил чи установчих документів АІФу. Оскільки вартість індивідуальних активів та пасивів можна визначити за допомогою різних методик і отримати з різних джерел, КАІФ повинен встановити і описати методики оцінювання вартості, що він їх використовує.

(77) Якщо для оцінювання вартості активів використовується модель, у процедурах та політиках оцінювання вартості необхідно вказати основні властивості моделі. Перед використанням такої моделі вона повинна пройти процес затвердження, що його проводить внутрішня чи зовнішня особа, не залучена до процесу створення моделі. Особу необхідно вважати кваліфікованою для проведення процесу затвердження моделі, що її використовують для оцінювання вартості активів, якщо вона володіє відповідною компетентністю та досвідом у галузі оцінювання вартості активів з використанням таких моделей; така особа може бути аудитором.

(78) Оскільки АІФи діють у динамічному середовищі, де інвестиційні стратегії можуть змінюватися з часом, політики та процедури оцінювання вартості необхідно переглядати щонайменше один раз на рік і в будь-якому разі перед тим, як АІФи почнуть використовувати нову інвестиційну стратегію чи новий тип активу. Будь-яку зміну до політик і процедур оцінювання вартості, в тому числі методики оцінювання вартості, необхідно вносити відповідно до заздалегідь визначеного процесу.

(79) КАІФ повинен забезпечити належне оцінювання вартості індивідуальних активів АІФу згідно з політиками і процедурами оцінювання вартості. Для деяких активів, особливо складних і неліквідних фінансових інструментів, ризик неналежного оцінювання вартості є вищим. Для врегулювання ситуації такого типу КАІФ повинен запровадити достатні механізми контролю для того, щоб забезпечити визначення вартості активів АІФу з належним ступенем об’єктивності.

(80) Розраховування вартості чистих активів на пай чи акцію здійснюється згідно з національним правом та/чи, у відповідному випадку, правилами або установчими документами фонду. Дія цього Регламенту поширюється лише на процедуру розраховування, а не на методику розраховування. КАІФ може сам здійснювати розраховування вартості чистих активів на пай чи акцію як частину адміністративних функцій, що їх він виконує для АІФу. Як альтернативний варіант, третю особу може бути призначено для адміністрування, у тому числі розраховування вартості чистих активів. Третя особа, що здійснює розраховування вартості чистих активів для АІФу, не повинна вважатися зовнішнім оцінювачем для цілей Директиви 2011/61/ЄС, якщо вона не оцінює вартість індивідуальних активів, у тому числі тих, що вимагають суб’єктивного судження, а використовує у процесі розраховування значення, що їх вона отримала від КАІФу, з джерел ціноутворення чи від зовнішнього оцінювача.