Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2017/1001 від 14 червня 2017 року про торговельну марку Європейського Союзу

7. Третя особа, яка може скористатися положеннями параграфу 6, може ініціювати провадження третьої особи щодо рішення про відновлення прав заявника на торговельну марку ЄС або її власника протягом двох місяців з дня публікації примітки про відновлення таких прав.

8. Ніщо у цій статті не обмежує право держави-члена забезпечити відновлення початкового стану щодо строків, передбачених у цьому Регламенті, яких необхідно дотримуватися перед органами влади такої держави.

1. Заявнику торговельної марки ЄС, її власнику або будь-якій іншій стороні провадження в Офісі, що не дотрималися строку перед Офісом, можуть на запит продовжити провадження за умови, що на момент подання запиту невиконану дію завершено. Запит на продовження провадження є допустимим, лише якщо його подали протягом двох місяців після завершення недотриманого строку. Запит вважають поданим лише після сплати збору за продовження провадження.

2. Ця стаття не застосовується до строків, встановлених у статті 32, статті 34(1), статті 38(1), статті 41(2), статті 46(1) і (3), статті 53(3), статті 68, статті 72(5), статті 104(2) та статті 139, а також строків, встановлених у параграфі 1 цієї статті , або строків для заявлення старшинства відповідно до статті 39 після подання заявки.

3. Підрозділ, який має повноваження ухвалювати рішення щодо невиконаної дії, ухвалює рішення щодо заявки.

4. Якщо Офіс приймає заявку, наслідки недотримання строку вважають такими, що не настали. Якщо рішення було ухвалено у період між завершенням такого строку та поданням запиту на продовження провадження, підрозділ, який має повноваження ухвалювати рішення щодо невиконаної дії, переглядає рішення і, якщо власне завершення невиконаної дії достатньо, ухвалює інше рішення. Якщо після перегляду Офіс робить висновок, що початкове рішення не потребує змін, він підтверджує таке рішення у письмовій формі.

5. Якщо Офіс відхиляє заявку, збір підлягає відшкодуванню.

1. Провадження в Офісі переривають:

(a) у разі смерті або недієздатності заявника торговельної марки ЄС, її власника або особи, уповноваженої національним правом діяти від їхнього імені. Якщо така смерть або недієздатність не впливають на дозвіл представника, призначеного згідно зі статтею 120, провадження переривають лише за заявкою такого представника;

(b) якщо правові причини, що виникли внаслідок провадження щодо майна заявника торговельної марки ЄС або її власника, перешкоджають йому продовжити провадження в Офісі;

(c) у разі смерті або недієздатності представника заявника торговельної марки ЄС або її власника чи перешкоджання такому представнику, з правових причин, що виникли внаслідок провадження щодо його майна, продовжити провадження в Офісі.

2. Провадження в Офісі відновлюють, щойно буде встановлено особу, уповноважену на його продовження.

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають детальні умови відновлення провадження в Офісі.

За відсутності процесуальних положень у цьому Регламенті або в актах, ухвалених згідно з цим Регламентом, Офіс бере до уваги принципи процесуального права, які є загальновизнаними у державах членах.

1. Права Офісу на стягнення збору втрачають свою силу через чотири роки після завершення календарного року, у якому збір підлягав сплаті.

2. Права по відношенню до Офісу на повернення зборів або сум грошових коштів, переплачених понад суми збору, втрачають свою силу через чотири роки після завершення календарного року, у якому виникли такі права.

3. Строк, установлений у параграфах 1 і 2, переривають у ситуації, описаній у параграфі 1, в результаті надіслання запиту про сплату збору та у ситуації, описаній у параграфі 2, шляхом подання письмової обґрунтованої вимоги. У разі переривання строк починається негайно знову та закінчується щонайпізніше через шість років після завершення календарного року, у якому він початково розпочався, крім випадків, коли тим часом було відкрито судове провадження щодо виконання права; у такому разі строк закінчується не раніше, ніж через один рік після того, як судове рішення набуло сили як остаточне.

1. Сторона, що програє у провадженні щодо заперечення, провадженні щодо анулювання, провадженні щодо визнання недійсності або провадженні щодо оскарження, покриває збори, сплачені іншою стороною. Без обмеження статті 146(7) сторона, яка програє, покриває також необхідні у межах провадження витрати, понесені іншою стороною, у тому числі витрати на дорогу та проживання і винагороду представника у розумінні статті 120(1), у межах лімітів, установлених для кожної категорії витрат в імплементаційних актах, які ухвалюють відповідно до параграфу 2 цієї статті. Збори, які покриває сторона, що програла, обмежуються зборами, сплаченими іншою стороною за заперечення, заявку на анулювання або визнання недійсності торговельної марки ЄС та оскарження.

2. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає максимальні розміри витрат, які є необхідними у межах провадження та які фактично понесла сторона, що виграла. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

Визначаючи суми витрат на дорогу та проживання, Комісія враховує відстань між місцем проживання або здійснення діяльності сторони, представника, свідка або експерта та місцем ведення усного провадження, процесуальний етап, на якому понесено витрати, та, коли йдеться про витрати на представництво у розумінні статті 120(1), необхідність забезпечити, щоб інша сторона не зловживала обов'язком покриття витрат з тактичних міркувань. Витрати на проживання розраховують відповідно до Положення про персонал для посадовців Союзу й Умов працевлаштування інших службовців Союзу, встановлених у Регламенті Ради (CEC, Євратом, ЄСВС) № 259/68 (-15) ("Положення про персонал" й "Умови працевлаштування" відповідно).

Сторона, що програла, покриває витрати лише однієї протилежної сторони та, у відповідних випадках, лише одного представника.

3. Однак якщо кожна сторона отримує перемогу з деяких питань і програє в інших питаннях або якщо це необхідно з причин справедливості, Відділ розгляду заперечень, Відділ виключення з реєстру або Апеляційна рада ухвалює рішення про інший розподіл витрат.

4. Сторона, що припиняє провадження шляхом відкликання заявки на торговельну марку ЄС, заперечення, заявки на анулювання прав, заявки на визнання недійсності або оскарження, шляхом непродовження реєстрації торговельної марки ЄС чи шляхом відмови від торговельної марки ЄС, покриває збори та витрати, понесені іншою стороною, як передбачено у параграфах 1 і 3.

5. Якщо у справі не винесено рішення, то покриття витрат віддають на розсуд Відділу розгляду заперечень, Відділу анулювання або Апеляційної ради.

6. Якщо сторони домовилися у Відділі розгляду заперечень, Відділі анулювання або Апеляційній раді про розподіл витрат, що відрізняється від передбаченого у параграфах 1-5, відповідний підрозділ враховує таку угоду.

7. Відділ розгляду заперечень, Відділ анулювання чи Апеляційна рада встановлює суму витрат, які підлягають сплаті згідно з параграфами 1-6 цієї статті, якщо витрати, що підлягають сплаті, обмежуються зборами, сплаченими Офісу, та витратами на представництво. В усіх інших випадках канцелярія Апеляційної ради або член персоналу Відділу розгляду заперечень чи Відділу анулювання установлює на запит суму витрат, які підлягають відшкодуванню. Подання запиту допускається лише протягом двох місяців з дати набуття остаточної сили рішенням, заявку на яке було подано для встановлення суми витрат, та запит супроводжують рахунком і підтверджуючими доказами. Щодо витрат на представництво згідно зі статтею 120(1) достатньо запевнення представника, що витрати понесено. Щодо інших витрат достатньо встановлення їхньої правдоподібності. Якщо суму витрат встановлено згідно з першим реченням цього параграфу, витрати на представництво присуджують на рівні, встановленому в імплементаційному акті, ухваленому згідно з параграфом 2 цієї статті, незважаючи на те, чи їх справді понесено.

8. Рішення про встановлення суми витрат, у якому зазначають мотиви, на яких воно ґрунтується, може бути переглянуто у межах рішення Відділу розгляду заперечень, Відділу анулювання чи Апеляційної ради на запит, поданий протягом одного місяця з дня сповіщення про присудження витрат. Його вважають поданим лише після сплати збору за перегляд суми витрат. Відділ розгляду заперечень, Відділ анулювання або Апеляційна рада, у відповідному випадку, ухвалює рішення щодо запиту на перегляд рішення про встановлення суми витрат без усного провадження.

1. Будь-яке остаточне рішення Офісу про встановлення суми витрат може бути виконано примусово.

2. Виконання регулюють цивільно-процесуальні положення, що діють у державі, на території якої його здійснюють. Кожна держава-член призначає один орган, відповідальний за перевірку справжності рішення, зазначеного у параграфі 1, та повідомляє його контакти Офісу, Суду і Комісії. Такий орган додає наказ про виконання рішення до рішення, здійснюючи перевірку справжності рішення, що є єдиною формальністю.

3. Коли ці формальності завершено за заявкою відповідної сторони, остання може приступати до виконання згідно з національним правом, винісши питання безпосередньо на розгляд компетентного органу.

4. Виконання може бути призупинено лише на підставі рішення Суду. Однак суди відповідної країни мають юрисдикцію щодо розгляду скарг щодо виконання у неналежний спосіб.

1. Офіс веде Реєстр торговельних марок ЄС і підтримує його актуальність.

2. Реєстр містить такі записи про торговельні марки ЄС та реєстрації:

(a) дата подання заявки;

(b) номер заявки;

(c) дата публікації заявки;

(d) ім'я та адреса заявника;

(e) ім'я та робоча адреса представника, відмінного від представника, зазначеного у першому реченні статті 119(3);

(f) представлення марки із зазначенням її характеру та, у відповідних випадках, опис марки;

(g) зазначення товарів і послуг за їхніми назвами;

(h) деталі заяв про пріоритет відповідно до статті 35;

(i) деталі заяв про виставковий пріоритет відповідно до статті 38;

(j) деталі заяв про старшинство зареєстрованої більш ранньої торговельної марки, як зазначено у статті 39;

(k) заява про те, що марка набула розрізняльних ознак внаслідок її використання згідно зі статтею 7(3);

(l) зазначення того, що марка є колективною маркою;

(m) зазначення того, що марка є сертифікаційною маркою;

(n) мова, якою було подано заявку, та друга мова, яку заявник вказав у своїй заявці, відповідно до статті 146(3);

(o) дата реєстрації марки у Реєстрі та реєстраційний номер;

(p) заява про те, що заявка є результатом перетворення міжнародної реєстрації із зазначенням Союзу відповідно до статті 204 цього Регламенту разом з датою міжнародної реєстрації відповідно до статті 3(4) Мадридського Протоколу або датою запису про територіальне поширення на Союз після міжнародної реєстрації відповідно до статті3ter (2) Мадридського Протоколу та, у відповідних випадках, датою пріоритету міжнародної реєстрації.

3. Реєстр містить також такі записи разом з датою внесення кожного такого запису:

(a) зміни імені, адреси або громадянства власника торговельної марки ЄС або зміни держави, у якій він проживає або має місцезнаходження чи місце постійної діяльності;

(b) зміни імені та робочої адреси представника, відмінного від представника, зазначеного у першому реченні статті 119(3);

(c) у разі призначення нового представника ім'я та робоча адреса такого представника;

(d) зміни і доповнення до марки відповідно до статей 49 і 54 та виправлення помилок;

(e) повідомлення про зміни до норм, що регулюють використання колективної марки, відповідно до статті 79;

(f) деталі заяви про старшинство зареєстрованої більш ранньої марки, як зазначено у статті 39, відповідно до статті 40;

(g) повна або часткова передача відповідно до статті 20;

(h) виникнення або передача речового права відповідно до статті 22 і характер речового права;

(i) звернення стягнення відповідно до статті 23 і провадження щодо неплатоспроможності відповідно до статті 24;

(j) надання або передача ліцензії згідно зі статтею 25 та, у відповідних випадках, тип ліцензії;

(k) продовження реєстрації відповідно до статті 53, дата набуття нею чинності та будь-які обмеження відповідно до статті 53(4);

(l) запис про встановлення завершення строку реєстрації відповідно до статті 53;

(m) заява про відкликання власником марки або відмову від марки згідно зі статтями 49 і 57 відповідно;

(n) дата подання та деталі заперечення відповідно до статті 46, заяви відповідно до статті 63, зустрічного позову про анулювання чи визнання недійсності відповідно до статті 128(4) або оскарження відповідно до статті 68;

(o) дата та зміст рішення щодо заперечення, щодо заяви або зустрічного позову відповідно до статті 64(6) або третього речення статті 128(6) чи щодо оскарження відповідно до статті 71;

(p) запис про отримання запиту на конвертацію відповідно до статті 140(2);

(q) запис про виключення з Реєстру представника, внесеного відповідно до пункту (e) параграфу 2 цієї статті;

(r) виключення з Реєстру старшинства національної торговельної марки;

(s) зміна у Реєстрі або виключення з Реєстру даних, зазначених у пунктах (h), (i) та (j) цього параграфу;

(t) заміна торговельної марки ЄС на міжнародну реєстрацію відповідно до статті 197;

(u) дата та номер міжнародних реєстрацій на підставі заявки на торговельну марку ЄС, яку було зареєстровано як торговельну марку ЄС, відповідно до статті 185(1);

(v) дата та номер міжнародних реєстрацій на підставі заявки на торговельну марку ЄС відповідно до статті 185(2);

(w) поділ заявки відповідно до статті 50 та поділ реєстрації відповідно до статті 56 разом з даними, зазначеними у параграфі 2 цієї статті, щодо виділеної реєстрації, а також список товарів і послуг первісної реєстрації зі змінами;

(x) скасування рішення або анулювання запису у Реєстрі відповідно до статті 103, якщо скасування або анулювання стосується опублікованого рішення або запису;

(y) повідомлення про зміни і доповнення до норм, що регулюють використання сертифікаційної марки ЄС, відповідно до статті 88.

4. Виконавчий директор може визначати дані, відмінні від тих, що зазначені у параграфах 2 і 3 цієї статті, які необхідно внести у Реєстр, відповідно до статті 149(4).

5. Реєстр можна вести в електронній формі. Офіс збирає, організовує, оприлюднює та зберігає дані, зазначені у параграфах 2 і 3, у тому числі будь-які персональні дані, для цілей, установлених у параграфі 8. Офіс забезпечує легкий доступ до Реєстру для публічного ознайомлення.

6. Власника торговельної марки ЄС повідомляють про будь-яку зміну у Реєстрі.

7. Офіс надає завірені та незавірені витяги з Реєстру на запит та після сплати збору.

8. Опрацювання даних щодо записів, зазначених у параграфах 2 і 3, у тому числі будь-яких персональних даних, здійснюють для цілей:

(a) адміністрування заявок та/або реєстрацій, як описано у цьому Регламенті та актах, ухвалених відповідно до нього;

(b) ведення відкритого реєстру для ознайомлення органами публічної влади та суб'єктами господарювання й їх інформування, щоб надати їм можливість реалізувати права, надані їм цим Регламентом, та проінформувати про наявність попередніх прав, які належать третім особам; і

(c) формування звітів та статистичних даних, які надають можливість Офісу оптимізувати свої операції та покращити функціонування системи.

9. Усі дані, у тому числі персональні дані, щодо записів у параграфах 2 і 3 вважаються такими, що становлять суспільний інтерес, та будь-яка третя особа може мати доступ до них. З причин правової визначеності записи у Реєстрі зберігають протягом невизначеного періоду часу.

1. Окрім обов'язку ведення Реєстру в розумінні статті 111 , Офіс збирає та зберігає в електронній базі даних усі відомості, надані заявниками або будь-якою іншою стороною провадження відповідно до цього Регламенту або актів, ухвалених згідно з ним.

2. Електронна база даних може містити персональні дані, окрім тих, які внесено у Реєстр відповідно до статті 111, якщо цей Регламент або акти, ухвалені згідно з ним, вимагають надання таких відомостей. Збирання, зберігання та опрацювання таких даних слугує для цілей:

(a) адміністрування заявок та/або реєстрацій, як описано у цьому Регламенті та в актах, ухвалених відповідно до нього;

(b) доступу до інформації, необхідної для ведення відповідних проваджень у простіший та дієвіший спосіб;

(c) зв'язку із заявниками й іншими сторонами провадження;

(d) формування звітів та статистичних даних, які надають можливість Офісу оптимізувати свої операції та покращити функціонування системи.

3. Виконавчий директор визначає умови доступу до електронної бази даних та спосіб, у який її контент, відмінний від персональних даних, зазначених у параграфі 2 цієї статті, але який охоплює дані, зазначені у статті 111, може бути надано у машинозчитуваній формі, у тому числі збір за такий доступ.

4. Доступ до персональних даних, зазначених у параграфі 2, необхідно обмежити, і такі дані не оприлюднюють, якщо відповідна сторона не надала на це свою явну згоду.

5. Усі дані зберігають протягом невизначеного строку. Однак відповідна сторона може звернутися із запитом на видалення будь-яких персональних даних з бази даних через 18 місяців після завершення строку дії торговельної марки ЄС або закриття відповідної процедури inter partes. Відповідна сторона має право на виправлення неточних або помилкових даних у будь-який час.

1. Рішення Офісу повинні бути доступними у режимі онлайн для інформування та консультування загалу в інтересах прозорості та прогнозованості. Будь-яка сторона провадження, яка призвела до ухвалення рішення, може звернутися із запитом на видалення будь-яких персональних даних, які містить рішення.

2. Офіс може надати онлайн-доступ до рішень національних судів та судів Союзу, пов'язаних з його завданнями, щоб підвищити рівень інформованості й обізнаності громадськості у питаннях інтелектуальної власності та сприяти зближенню практик. Офіс дотримується умов початкової публікації персональних даних.

1. Матеріали, пов'язані із заявками на торговельну марку ЄС, які ще не опубліковано, не надають для ознайомлення без згоди заявника.

2. Будь-яка особа, яка може довести, що заявник на торговельну марку ЄС стверджував, що після реєстрації торговельної марки він використає права, надані нею, проти такої особи, може провести ознайомлення з матеріалами до публікації такої заявки та без згоди заявника.

3. Після публікації заявки на торговельну марку ЄС ознайомлення з матеріалами, пов'язаними з такою заявкою та торговельною маркою, що випливають з неї, може бути здійснено на запит.

4. Якщо здійснюють ознайомлення з матеріалами відповідно до параграфу 2 або 3 цієї статті, документи, пов'язані з виключенням або запереченням згідно зі статтею 169, проекти рішень та висновків, всі інші внутрішні документи, використовувані для підготування рішень і висновків, а також частини матеріалів, у збереженні конфіденційності яких відповідна сторона проявила особливий інтерес до надходження запиту на ознайомлення з матеріалами, крім випадків, коли ознайомлення з такими частинами матеріалів обґрунтовано переважаючими законними інтересами сторони, яка вимагає ознайомлення, може бути вилучено з ознайомлення.

5. Ознайомлення з матеріалами заявок на торговельні марки ЄС або зареєстрованих торговельних марок ЄС проводять із залученням оригіналу документа, його копій або технічних засобів зберігання, якщо матеріали зберігають у такий спосіб. Виконавчий директор визначає способи ознайомлення.

6. Якщо ознайомлення проводять у спосіб, передбачений у параграфі 7, запит на ознайомлення з матеріалами вважають поданим після сплати необхідного збору. Збір не сплачують, якщо ознайомлення з технічними засобами зберігання провадять онлайн.

7. Ознайомлення з матеріалами проводять у приміщеннях Офісу. На запит ознайомлення з матеріалами проводять шляхом видання копій матеріалів документів. Видання таких копій здійснюють за умови сплати збору. Офіс видає також на запит завірені або незавірені копії заявки на торговельну марку ЄС після сплати збору.

8. Ознайомлення з матеріалами, які веде Офіс у зв'язку з міжнародними реєстраціями із зазначенням Союзу, може бути проведено на запит з дня публікації, зазначеної у статті 190(1), згідно з умовами, встановленими у параграфах 1, 3 і 4 цієї статті.

9. З урахуванням обмежень, передбачених у параграфі 4, Офіс може на запит повідомляти інформацію з будь-яких матеріалів щодо торговельної марки ЄС, на яку подано заявку, або зареєстрованої торговельної марки ЄС за умови сплати збору. Однак Офіс може вимагати скористатися можливістю проведення ознайомлення безпосередньо з матеріалами, якщо вважає таке за доцільне з огляду на обсяг інформації, який необхідно надати.

1. Офіс повинен зберігати матеріали будь-якої процедури, пов'язаної із заявкою на торговельну марку ЄС або реєстрацією торговельної марки ЄС. Виконавчий директор визначає форму зберігання таких матеріалів.

2. Якщо матеріали зберігаються в електронні формі, електронні файли або їх резервні копії зберігають протягом невизначеного строку. Оригінали документів, які подали сторони провадження та які формують основу таких електронних файлів, утилізують після завершення строку, що слідує після отримання їх Офісом та який визначає Виконавчий директор.

3. Якщо матеріали або частини матеріалів зберігають у будь-якій формі, відмінній від електронної, та мірою, якою їх так зберігають, документи або доказові факти, що становлять частину таких матеріалів, зберігають щонайменше протягом п'яти років після завершення року, у якому заявку було відхилено або відкликано чи вважається відкликаною, строк реєстрації торговельної марки ЄС повністю закінчується згідно зі статтею 53, зареєстровано цілковиту відмову від торговельної марки повністю ЄС згідно зі статтею 57 або торговельну марку ЄС повністю видалено з Реєстру згідно зі статтею 64(6) чи 128(6).

1. Офіс періодично публікує:

(a) Бюлетень торговельних марок Європейського Союзу, який містить публікації заявок та записів, внесених у Реєстр, а також інші деталі щодо заявок або реєстрацій торговельних марок ЄС, публікація яких є необхідною за цим Регламентом або актами, ухваленими згідно з ним;

(b) Офіційний вісник Офісу, який містить повідомлення та інформацію загального характеру, видані Виконавчим директором, а також будь-яку іншу інформацію, пов'язану з цим Регламентом та його імплементацією.

Публікації, зазначені у пунктах (a) і (b) першого підпараграфу, можуть здійснюватися в електронній формі.

2. Бюлетень торговельних марок Європейського Союзу публікують у спосіб та з частотою, які визначає Виконавчий директор.

3. Офіційний вісник Офісу публікують мовами Офісу. Однак Виконавчий директор може встановити, що певні матеріали необхідно публікувати в Офіційному віснику Офісу офіційними мовами Союзу.

4. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) дату, яку вважають датою публікації у Бюлетені торговельних марок Європейського Союзу;

(b) спосіб публікації записів щодо реєстрації торговельної марки, які не містять змін порівняно з публікацією заявки;

(c) форми, у яких видання Офіційного вісника Офісу можуть надавати громадськості.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться у статті 207(2).

1. Якщо інше не передбачено у цьому Регламенті або у національному праві, Офіс та суди або органи держав-членів надають на запит допомогу один одному шляхом повідомлення інформації або надання доступу до матеріалів для ознайомлення. Якщо Офіс надає доступ до матеріалів для ознайомлення судам, прокуратурам або центральним офісам з промислової власності, ознайомлення не підпадає під обмеження, встановлені у статті 114.

2. Офіс не стягує збори за повідомлення інформації або надання доступу до матеріалів для ознайомлення.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає детальні умови щодо того, як Офіс та органи держав-членів повинні обмінюватися інформацією між собою та надавати доступ до матеріалів для ознайомлення, беручи до уваги обмеження, під які підпадає ознайомлення з матеріалами, пов'язаними із заявками на торговельні марки ЄС або реєстраціями, відповідно до статті 114, якщо доступ до них надано третім особам. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

1. Офіс та центральні офіси з промислової власності держав-членів надсилають безоплатно одне одному на запит та для власного користування одну або кілька копій своїх відповідних публікацій.

2. Офіс може укласти угоди, пов'язані з обміном публікаціями або їх наданням.

1. Відповідно до положень параграфу 2 жодну особу не можна змушувати, щоб її представляли в Офісі.

2. Без обмеження другого речення параграфу 3 цієї статті фізичних та юридичних осіб, які не проживають і не мають місцезнаходження або реального й дійсного місця постійної промислової або комерційної діяльності на території Європейського економічного простору, необхідно представляти в Офісі згідно зі статтею 120(1) у всіх провадженнях, передбачених у цьому Регламенті, окрім подання заявки на торговельну марку ЄС.

3. Фізичних та юридичних осіб, які проживають чи мають місцезнаходження або реальне і дійсне постійне місце промислової чи комерційної діяльності на території Європейського економічного простору, може представляти в Офісі працівник. Працівник юридичної особи, до якого застосовується цей параграф, також може представляти інших юридичних осіб, які мають економічні зв'язки з першою юридичною особою, навіть якщо такі інші юридичні особи не мають місцезнаходження або реального й дійсного місця постійної промислової чи комерційної діяльності на території Європейського економічного простору. Працівники, які представляють осіб у розумінні цього параграфу, на запит Офісу або, у відповідних випадках, сторони провадження надають їм підписане уповноваження для включення до матеріалів.

4. Якщо більше ніж один заявник або більше ніж одна третя сторона діють спільно, призначають спільного представника.

1. Представництво фізичних або юридичних осіб в Офісі можуть здійснювати лише:

(a) юрист-практик, якого кваліфіковано в одній з держав-членів Європейського економічного простору та місце здійснення діяльності якого знаходиться на території Європейського економічного простору, тією мірою, якою йому надано право у межах згаданої держави-члена діяти як представник у справах щодо торговельної марки;

(b) професійні представники, імена яких зазначено у списку, який веде для цієї цілі Офіс.

Представники, які діють в Офісі, на запит Офісу або, у відповідних випадках, іншої сторони провадження надають їм підписане уповноваження для долучення до матеріалів.

2. До списку професійних представників може бути внесено будь-яку фізичну особу, яка відповідає таким умовам:

(a) вона є громадянином однієї з держав-членів Європейського економічного простору;

(b) місце здійснення її діяльності або місце її працевлаштування знаходиться на території Європейського економічного простору;

(c) вона має право представляти фізичних та юридичних осіб у справах щодо торговельних марок в Офісі з інтелектуальної власності Бенілюксу або в центральному офісі з промислової власності держави-члена Європейського економічного простору. Якщо у відповідній державі надання права не зумовлено вимогою щодо спеціальної професійної кваліфікації, особи, які подають заявку на внесення їх до списку осіб, які займаються справами щодо торговельних марок в Офісі з інтелектуальної власності Бенілюксу або згаданих центральних офісах з промислової власності, повинні мати досвід такої систематичної роботи щонайменше протягом п'яти років. Однак від осіб, професійна кваліфікація яких представляти фізичних та юридичних осіб у справах щодо торговельних марок в Офісі з інтелектуальної власності Бенілюксу або в згаданих центральних офісах з промислової власності є офіційно визнаною згідно з нормами, установленими відповідною державою, професійний досвід не вимагають.

3. Запис вносять на запит разом із сертифікатом, оформленим центральним офісом з промислової власності відповідної держави-члена, та із зазначенням того, що умови, встановлені у параграфі 2 виконано.

4. Виконавчий директор може надати звільнення від:

(a) виконання вимоги, зазначеної у другому реченні параграфу 2(c), якщо заявник надасть доказ того, що він отримав необхідну кваліфікацію в інший спосіб;

(b) виконання вимоги, встановленої у параграфі 2(a) у разі висококваліфікованих професіоналів, якщо виконано вимоги, встановлені у параграфі 2(b) і (c).

5. Особу може бути видалено зі списку професійних представників на її запит або у разі подальшої неможливості здійснювати представництво. Зміни і доповнення до списку професійних представників публікують в Офіційному віснику Офісу.

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають:

(a) умови та процедуру призначення спільного представника, як зазначено у статті 119(4);

(b) умови, на яких працівники, зазначені у статті 119(3), і професійні представники, зазначені у статті 120(1), надають Офісу підписане уповноваження на здійснення представництва, а також зміст такого уповноваження;

(c) обставини, за яких особу може бути видалено зі списку професійних представників, як зазначено у статті 120(5).

1. Якщо інше не зазначено у цьому Регламенті, правила Союзу про юрисдикцію та визнання і виконання рішень у цивільних та комерційних справах застосовують до проваджень, пов'язаних з торговельними марками ЄС і заявками на торговельні марки ЄС, а також до проваджень, пов'язаних з одночасними і послідовними позовами на підставі торговельних марок ЄС і національних торговельних марок.

2. У разі проваджень щодо позовів і зустрічних позовів, зазначених у статті 124:

(a) статті 4 і 6, пункти 1, 2, 3 і 5 статті 7, а також стаття 35 Регламенту (ЄС) № 1215/2012 не застосовуються;

(b) статті 25 і 26 Регламенту (ЄС) № 1215/2012 застосовуються з урахуванням обмежень, передбачених у статті 125(4) цього Регламенту;

(c) положення глави II Регламенту (ЄС) № 1215/2012, застосовні до осіб, що проживають у державі-членові, також є застосовними до осіб, які не мають місця проживання у будь-якій державі-членові, але у ній знаходиться місце їхньої постійної діяльності.

3. Покликання у цьому Регламенті на Регламент (ЄС) № 1215/2012 охоплюють, у відповідних випадках, Угоду між Європейським Співтовариством і Королівством Данія про юрисдикцію та визнання і виконання рішень у цивільних та комерційних справах від 19 жовтня 2005 року.

1. Держави-члени призначають на своїй території якомога обмеженішу кількість національних судів та трибуналів першої і другої інстанцій, які виконують функції, передбачені для них у цьому Регламенті.

2. Відповідні держави-члени повідомляють Комісію про будь-яку зміну у кількості, найменуваннях або територіальній юрисдикції судів, внесених до списку судів у справах торговельних марок ЄС, які держави-члени повідомили Комісії згідно зі статтею 95(2) Регламенту (ЄС) № 207/2009.

3. Комісія повідомляє інформацію, зазначену у параграфі 2, державам-членам, та цю інформацію публікують в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Суди у справах торговельних марок ЄС мають виключну юрисдикцію:

(a) щодо розгляду всіх позовів про порушення та, якщо такі дозволено національним правом, позовів стосовно потенційного порушення, пов'язаного з торговельними марками ЄС;

(b) щодо розгляду позовів про визнання відсутності порушення, якщо такі дозволено національним правом;

(c) щодо розгляду всіх позовів, поданих внаслідок дій, зазначених у статті 11(2);

(d) щодо розгляду зустрічних позовів про анулювання або визнання недійсності торговельної марки ЄС відповідно до статті 128.

1. Відповідно до положень цього Регламенту, а також будь-яких положень Регламенту (ЄС) № 1215/2012, застосовних на підставі статті 122, провадження щодо позовів і зустрічних позовів, зазначених у статті 124, відкривають у судах держави-члена, у якій проживає відповідач або, якщо він не проживає у жодній з держав-членів, у якій знаходиться його місце постійної діяльності.

2. Якщо відповідач не проживає у жодній з держав-членів і не має у жодній з них постійного місця діяльності, таке провадження відкривають у судах держави-члена, у якій проживає позивач або, якщо він не проживає у жодній з держав-членів, у якій знаходиться його місце постійної діяльності.

3. Якщо ні відповідач, ні позивач не проживає у жодній з держав-членів і не має у жодній з них місця постійної діяльності, таке провадження відкривають у судах держави-члена, у якій зареєстровано місцезнаходження Офісу.

4. Незважаючи на положення параграфів 1, 2 і 3:

(a) стаття 25 Регламенту (ЄС) № 1215/2012 застосовується, якщо сторони погодилися, що юрисдикцію повинен мати інший суд у справах торговельних марок ЄС;

(b) стаття 26 Регламенту (ЄС) № 1215/2012 застосовується, якщо відповідач зареєструє явку в іншому суді у справах торговельних марок ЄС.

5. Провадження за позовами та зустрічними позовами, зазначеними у статті 124, окрім позовів про визнання відсутності порушення торговельної марки ЄС, також можна відкривати у судах держави-члена, у якій було вчинено порушення або загрожувало вчинення такого чи у якій було вчинено дію, зазначену в статті 11(2).

1. Суд у справах торговельних марок ЄС, юрисдикція якого ґрунтується на статті 125(1)-(4), має юрисдикцію щодо:

(a) розгляду порушень, вчинених або вчинення яких загрожувало на території будь-якої з держав-членів;

(b) розгляду дій, зазначених у статті 11(2) та вчинених на території будь-якої з держав-членів.

2. Суд у справах торговельних марок ЄС, юрисдикція якого ґрунтується на статті 125(5), має юрисдикцію лише щодо розгляду дій, вчинених або вчинення яких загрожувало на території держави-члена, у якій знаходиться суд.

1. Суди у справах торговельних марок ЄС розглядають торговельну марку ЄС як дійсну, якщо відповідач не оскаржив її дійсність у зустрічному позові про анулювання або визнання недійсності.

2. Дійсність торговельної марки ЄС не підлягає опротестуванню у межах позову про визнання відсутності порушення.

3. У межах позовів, зазначених у пунктах (а) і (с) статті 124, заява, пов'язана зі анулюванням торговельної марки ЄС, подана у спосіб, відмінний від зустрічного позову, є допустимою, якщо відповідач заявляє, що торговельна марка ЄС могла бути анульована внаслідок недостатнього дійсного її використання тоді, коли було подано позов про порушення.

1. Зустрічний позов про анулювання або визнання недійсності може ґрунтуватися лише на підставах для анулювання або визнання недійсності, згаданих у цьому Регламенті.

2. Суд у справах торговельних марок ЄС відхиляє зустрічний позов про анулювання або визнання недійсності, якщо рішення, яке було ухвалене Офісом у зв'язку з таким самим предметом та мотивом позову та стосується таких самих сторін, набуло сили як остаточне рішення.

3. Якщо зустрічний позов подано у межах судового процесу, у якому власник торговельної марки вже не є стороною, його інформують про таке і він може приєднатися як сторона процесу згідно з умовами, встановленими у національному праві.

4. Суд у справах торговельних марок ЄС, до якого подано зустрічний позов про анулювання або визнання недійсності торговельної марки ЄС, не береться за розгляд зустрічного позову, допоки заінтересована сторона або суд не повідомлять Офіс про дату подання зустрічного позову. Офіс записує цю інформацію у Реєстрі. Якщо заявку на анулювання або визнання недійсності торговельної марки ЄС подано в Офіс до подання зустрічного позову, Офіс інформує про це суд і останній призупиняє провадження відповідно до статті 132(1), допоки рішення щодо заявки не набуде сили як остаточне або заявку не буде відкликано.

5. Застосовується стаття 64(2)-(5).

6. Якщо суд у справах торговельних марок ЄС виніс рішення, яке набуло сили як остаточне, щодо зустрічного позову про анулювання або визнання недійсності торговельної марки ЄС, суд або будь-яка сторона національного провадження без зволікань надсилає копію рішення Офісу. Офіс або будь-яка заінтересована сторона може звернутися із запитом на інформацію про таке передання. Офіс вносить відмітку про рішення у Реєстр та вживає необхідних заходів, щоб виконати його резолютивну частину.

7. Суд у справах торговельних марок ЄС, який проводить слухання зустрічного позову про анулювання або визнання недійсності, може призупинити провадження за зверненням власника торговельної марки ЄС і після заслуховування інших сторін та може звернутися до відповідача з проханням подати заявку на анулювання або визнання недійсності до Офісу протягом встановленого ним строку. Якщо заявку не подано протягом такого строку, провадження у справі продовжують; зустрічний позов вважається відкликаним. Застосовується стаття 132(3).

1. Суди у справах торговельних марок ЄС застосовують положення цього Регламенту.

2. У всіх справах щодо торговельних марок, які цей Регламент не покриває, відповідний суд у справах торговельних марок ЄС використовує застосовне національне право.

3. Якщо інше не передбачено у цьому Регламенті, суд у справах торговельних марок ЄС застосовує процесуальні положення, що регулюють такий самий вид судового процесу, пов'язаний з національними торговельними марками, у державі-члені, у якій знаходиться суд.

1. Якщо суд у справах торговельних марок ЄС встановить, що відповідач порушив або погрожував порушити торговельну марку ЄС, він, за відсутності особливих причин не вчиняти так, видає наказ про заборону відповідачу продовжувати вчиняти дії, які порушили або порушили б торговельну марку ЄС. Він також вживає таких заходів відповідно до національного права, спрямованих на забезпечення виконання цієї заборони.

2. Суд у справах торговельних марок ЄС також може застосувати заходи або накази, допустимі відповідно до застосовного права, які він вважає належними за обставин справи.

1. До судів держави-члена, у тому числі до судів у справах торговельних марок ЄС, може бути подано заявку на застосування таких тимчасових заходів, у тому числі заходів забезпечення, щодо торговельної марки ЄС або заявки на торговельну марку ЄС, які може допускати право такої держави щодо національної торговельної марки, навіть якщо за цим Регламентом суд у справах торговельних марок ЄС іншої держави-члена має юрисдикцію щодо розгляду справи по суті.

2. Суд у справах торговельних марок ЄС, юрисдикція якого ґрунтується на статті 125(1), (2), (3) або (4), має юрисдикцію застосовувати тимчасові заходи і заходи забезпечення, які відповідно до будь-якої необхідної процедури визнання та виконання згідно з главою III Регламенту (ЄС) № 1215/2012 є застосовними на території будь-якої держави-члена. Жодний інший суд не має такої юрисдикції.

1. Суд у справах торговельних марок ЄС, що розглядає позов, зазначений у статті 124, який є відмінним від позову про визнання відсутності порушення, призупиняє провадження за відсутності особливих підстав для продовження розгляду за власною ініціативою після заслуховування сторін або на запит однієї зі сторін та після заслуховування інших сторін, якщо питання про дійсність торговельної марки ЄС уже розглядає інший суд у справах торговельних марок ЄС на підставі зустрічного позову або у разі подання заявки на анулювання або визнання недійсності до Офісу.

2. Офіс, розглядаючи заявку на анулювання або визнання недійсності, призупиняє провадження за відсутності особливих підстав для продовження розгляду за власною ініціативою після заслуховування сторін або на запит однієї зі сторін та після заслуховування інших сторін, якщо питання про дійсність торговельної марки ЄС уже розглядає суд у справах торговельних марок ЄС на підставі зустрічного позову. Однак якщо одна зі сторін провадження у суді у справах торговельних марок ЄС звертається з таким запитом, суд може після заслуховування інших сторін цього провадження призупинити провадження. У цьому разі Офіс продовжує провадження, яке очікує розгляду у ньому.

3. Якщо суд у справах торговельних марок ЄС призупиняє провадження, він може видати наказ про застосування тимчасових заходів і заходів забезпечення на період призупинення.

1. Апеляційне оскарження у суди у справах торговельних марок ЄС другої інстанції подають на рішення судів у справах торговельних марок ЄС першої інстанції, винесені у межах проваджень, які виникають на підставі позовів та зустрічних позовів, зазначених у статті 124.

2. Умови, на яких можна подати апеляційне оскарження до суду у справах торговельних марок ЄС другої інстанції, визначають у національному праві держави-члена, у якій знаходиться суд.

3. Національні правила подальшого апеляційного оскарження застосовують до рішень судів у справах торговельних марок ЄС другої інстанції.

1. У державі-члені, суди якої мають юрисдикцію за статтею 122(1), такі суди мають юрисдикцію розглядати позови, відмінні від зазначених у статті 124, що б мали юрисдикцію ratione loci та ratione materiae (предметна та територіальна підсудність) у разі позову щодо національної торговельної марки, зареєстрованої у такій державі.

2. Позови щодо торговельної марки ЄС, які є відмінними від тих, про які йдеться у статті 124 та розгляд яких не входить до юрисдикції жодного суду відповідно до статті 122(1) і параграфу (1) цієї статті, можуть розглядати у судах держави-члена, у якій зареєстровано місцезнаходження Офісу.

Національний суд, який розглядає позов щодо торговельної марки ЄС, відмінний від позову, зазначеного у статті 124, розглядає торговельну марку ЄС як дійсну.

1. Якщо позови про порушення, які охоплюють той самий мотив заяви і тих самих осіб, подано у суди різних держав-членів, один з яких розглядає справу щодо торговельної марки ЄС, а інший - щодо національної торговельної марки:

(a) суд, відмінний від того, що першим відкрив провадження, за власною ініціативою відмовляється від юрисдикції на користь того суду, у якому розглядають справу щодо ідентичних торговельних марок, дійсних для ідентичних товарів або послуг. Суд, від якого вимагали б відмовитися від юрисдикції, може призупинити провадження, якщо юрисдикцію іншого суду опротестовують;

(b) суд, відмінний від того, що першим відкрив провадження, може призупинити провадження щодо ідентичних торговельних марок, дійсних для схожих товарів або послуг та щодо схожих торговельних марок, дійсних для ідентичних або схожих товарів або послуг.

2. Суд, що розглядає позови про порушення на підставі торговельної марки ЄС, відхиляє позов, якщо остаточне рішення по суті справи було ухвалено щодо тих самих підстав позову та таких самих сторін на підставі ідентичної і дійсної для ідентичних товарів або послуг національної торговельної марки.

3. Суд, що розглядає позови про порушення на підставі національної торговельної марки, відхиляє позов, якщо остаточне рішення по суті справи було ухвалено щодо тієї самої підстави позову та тих самих сторін на підставі ідентичної і дійсної для ідентичних товарів або послуг торговельної марки ЄС.

4. Параграфи 1, 2 і 3 не застосовуються до тимчасових заходів, у тому числі заходів забезпечення.

1. Цей Регламент, якщо не передбачено інше, не обмежує права, що існує згідно з правом держав-членів, подавати претензії щодо порушення більш ранніх прав у розумінні статті 8 або статті 60(2) у зв'язку з використанням пізнішої торговельної марки ЄС. Однак претензії щодо порушення більш ранніх прав у розумінні статті 8(2) і (4) не можна більше застосовувати, якщо власник більш ранніх прав не може більше подати заявку на визнання недійсності такої торговельної марки ЄС відповідно до статті 61(2).

2. Цей Регламент, якщо не передбачено інше, не обмежує права на відкриття провадження за цивільним, адміністративним або кримінальним правом держави-члена або за положеннями права Союзу з метою заборони використання торговельної марки ЄС тією мірою, якою може бути заборонено використання національної торговельної марки за правом держави-члена або за правом Союзу.

1. Власник більш раннього права, яке застосовують лише у певній місцевості, може заперечувати проти використання торговельної марки ЄС на території, на якій його право захищено, якщо право відповідної держави-члена дозволяє таке.