Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2017/1001 від 14 червня 2017 року про торговельну марку Європейського Союзу

5. Публікація реєстрації зміни повинна містити представлення торговельної марки ЄС зі змінами. Треті особи, на права яких може вплинути зміна, можуть оскаржити реєстрацію такої зміни протягом трьох місяців після публікації. Статті 46 і 47 та правила, ухвалені відповідно до статті 48, застосовуються до публікації реєстрації зміни.

1. Запис про зміну імені або адреси власника торговельної марки ЄС, яка не є зміною торговельної марки ЄС відповідно до статті 54(2) та яка не виникає внаслідок повної або часткової передачі торговельної марки ЄС, вносять у реєстр на запит власника.

Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинен містити запит на зміну імені або адреси відповідно до першого підпараграфу цього параграфу. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

2. Можна подавати один запит на зміну імені або адреси у двох або більше реєстраціях одного власника.

3. Якщо вимоги, що регулюють внесення запису про зміну, не виконано, Офіс повідомляє власника торговельної марки ЄС про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє запит.

4. Параграфи 1, 2 і 3 також застосовуються до зміни імені або адреси зареєстрованого представника.

5. Параграфи 1-4 застосовуються до заявок на торговельні марки ЄС. Запис про зміну вносять у матеріали заявки на торговельну марку ЄС, які зберігаються в Офісі.

1. Власник торговельної марки може поділити реєстрацію, заявивши, що деякі товари чи послуги, які охоплює первісна реєстрація, повинні стати предметом однієї або декількох виділених реєстрацій. Товари чи послуги у виділеній реєстрації не повинні збігатися з товарами чи послугами, які залишаються в первісній реєстрації, або тими, які включені в інші виділені реєстрації.

2. Заява про поділ не допускається:

(a) якщо, у разі подання до Офісу заявки на анулювання прав або визнання недійсності щодо первісної реєстрації, така виділена заява призведе до поділу товарів чи послуг, проти яких спрямовано заявку на анулювання прав або визнання недійсності, допоки рішення Відділу виключення з реєстру не набуде чинності як остаточне або провадження щодо заперечення не буде припинено;

(b) якщо, у разі подання до суду у справах торговельних марок ЄС зустрічного позову щодо анулювання прав або визнання недійсності, така виділена заява призведе до поділу товарів чи послуг, щодо яких спрямовано зустрічна вимога, допоки інформацію про рішення суду у справах торговельних марок ЄС не буде внесено у Реєстр відповідно до статті 128(6).

3. Якщо вимоги, встановлені у параграфі 1 та відповідно до імплементаційних актів, згаданих у параграфі 8, не виконано, чи товари та послуги, що входять до виділеної реєстрації, збігаються з товарами та послугами, що залишаються у первісній реєстрації, Офіс пропонує власнику торговельної марки ЄС усунути недоліки протягом строку, який може бути встановлений Офісом. Якщо недоліки не усунено до завершення визначеного строку, Офіс відхиляє заяву про поділ.

4. Необхідно сплатити збір за заяву про поділ. Заява вважається поданою лише після сплати збору.

5. Поділ стає дійсним з дня внесення запису про нього у Реєстр.

6. Усі запити і заявки, подані у зв'язку з первісною реєстрацією до дати отримання Офісом заяви про поділ, та всі збори, сплачені у зв'язку з нею до такої дати, вважаються поданими та сплаченими у зв'язку з виділеною реєстрацією чи виділеними реєстраціями. Збори за первісну реєстрацію, належно сплачені до дати отримання заяви про поділ, не підлягають поверненню.

7. Виділена реєстрація зберігає дату подання, будь-яку дату пріоритету та дату старшинства первісної реєстрації.

8. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) деталі, які повинна містити заява про поділ реєстрації відповідно до параграфу 1;

(b) деталі опрацювання заяви про поділ реєстрації, забезпечуючи заведення окремих матеріалів, у тому числі нового реєстраційного номера для виділеної реєстрації.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

1. Від торговельної марки ЄС для деяких чи всіх товарів або послуг, для яких її зареєстровано, можна відмовитися.

2. Власник торговельної марки заявляє Офісу про відмову у письмовій формі. Відмова стає дійсною лише після внесення запису про неї у Реєстр. Дійсність відмови від торговельної марки ЄС, про яку заявляють Офісу після подання заявки на анулювання такої торговельної марки відповідно до статті 63(1), передбачає остаточне відхилення чи відкликання заявки на анулювання.

3. Запис про відмову вносять лише за згодою власника права, пов'язаного з торговельною маркою ЄС, яку внесено до Реєстру. Якщо зареєстровано ліцензію, запис про відмову вносять у Реєстр, лише якщо власник торговельної марки ЄС доведе, що він повідомив ліцензіата про свій намір відмовитися. Запис про відмову вносять після завершення тримісячного строку з дня доведення власником Офісу того факту, що він повідомив ліцензіата про свій намір відмовитися, або до завершення такого строку, щойно він доведе, що ліцензіат надав свою згоду на відмову.

4. Якщо вимоги, що регулюють відмову, не виконано, Офіс повідомляє заявника про недоліки. Якщо недоліки не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє внесення запису про відмову у Реєстр.

5. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинна містити заява про відмову, здійснена відповідно до параграфу 2 цієї статті, і вид документації, необхідної для встановлення факту згоди третьої особи, передбаченої у параграфі 3 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

1. Права власника торговельної марки ЄС визнають такими, що підлягають анулюванню, після подання заяви до Офісу або на підставі зустрічного позову у межах провадження щодо порушення:

(а) якщо протягом п'яти років поспіль торговельну марку не було введено у дійсне використання у Союзі у зв'язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано, та відсутні вагомі підстави її невикористання; однак жодна особа не може заявити, що права власника на торговельну марку ЄС необхідно анулювати, якщо у проміжку між завершенням п'ятирічного строку та поданням заяви або зустрічного позову було розпочато або відновлено дійсне використання торговельної марки; однак початок або відновлення використання протягом трьох місяців перед поданням заяви або зустрічного позову, що розпочалися не раніше, ніж після завершення безперервного п'ятирічного періоду невикористання, не беруть до уваги, якщо підготовка до початку або відновлення використання розпочалася після того, як власник дізнався про можливе подання заяви або зустрічного позову;

(b) якщо внаслідок дій або бездіяльності власника торговельна марка перетворилася у торгівлі на загальну назву продукту або послуги, для яких її було зареєстровано;

(c) якщо внаслідок використання торговельної марки її власником або за його згодою у зв'язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано, торговельна марка може ввести в оману громадськість, зокрема щодо характеру, якості або географічного походження таких товарів чи послуг.

2. Якщо існують підстави для анулювання прав лише у зв'язку з деякими товарами чи послугами, для яких торговельну марку ЄС зареєстровано, то лише права власника щодо таких товарів чи послугами визнають такими, що підлягають анулюванню.

1. Торговельну марку ЄС визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення:

(a) якщо торговельну марку ЄС зареєстровано всупереч положенням статті 7;

(b) якщо заявник діяв недобросовісно, коли подавав заявку на торговельну марку.

2. Якщо торговельну марку ЄС зареєстровано з порушенням положень статті 7(1)(b), (c) або (d), її все одно можуть не визнати недійсною, якщо внаслідок її використання після реєстрації вона набула розрізняльних ознак для товарів чи послуг, для яких її було зареєстровано.

3. Якщо існують підстави для визнання недійсності лише для деяких товарів чи послуг, для яких торговельну марку ЄС зареєстровано, торговельну марку визнають недійсною лише для таких товарів чи послуг.

1. Торговельну марку ЄС визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення:

(a) якщо існує більш рання торговельна марка, як передбачено у статті 8(2), та умови, встановлені у параграфі 1 або 5 згаданої статті, виконано;

(b) якщо існує торговельна марка, як передбачено у статті 8(3), та умови, встановлені у згаданому параграфі, виконано;

(c) якщо існує більш раннє право, як передбачено у статті 8(4), та умови, встановлені у згаданому параграфі, виконано;

(d) якщо існує більш рання назва місця походження або географічне зазначення, як передбачено у статті 8(6), та умови, встановлені у згаданому параграфі, виконано.

Усі умови, передбачені у першому підпараграфі, необхідно виконати до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС.

2. Торговельну марку ЄС також визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, якщо використання такої торговельної марки може бути заборонено на підставі іншого більш раннього права за законодавством Союзу або національного права, що регламентує її охорону, та, зокрема:

(а) права на ім'я;

(b) права на особисте зображення;

(c) авторського права;

(d) права промислової власності.

3. Торговельну марку ЄС не можна визнати недійсною, якщо власник права, зазначеного у параграфі 1 або 2, надає чітку згоду на реєстрацію торговельної марки ЄС до подання заяви про визнання недійсності або зустрічного позову.

4. Якщо власник одного з прав, зазначених у параграфі 1 або 2, раніше подав заявку на визнання недійсності торговельної марки ЄС або зустрічний позов у межах провадження щодо порушення, він не може подавати нову заяву про визнання недійсності або зустрічний позов на підставі іншого зі згаданих прав, які він міг використати для обґрунтування своєї першої заяви або зустрічного позову.

5. Застосовується стаття 59(3).

1. Якщо власник торговельної марки ЄС мовчазно допускав протягом п'яти років поспіль використання пізнішої торговельної марки ЄС у Союзі, знаючи про таке використання, він більше не має права на підставі більш ранньої торговельної марки подавати заяву про визнання недійсності пізнішої торговельної марки для товарів чи послуг, для яких використовували пізнішу торговельну марку, крім випадків, коли заявку на реєстрацію пізнішої торговельної марки ЄС була подана недобросовісно.

2. Якщо власник більш ранньої національної торговельної марки, зазначеної у статті 8(2), або іншого більш раннього позначення, зазначеного у статті 8(4), мовчазно допускав протягом п'яти років поспіль використання пізнішої торговельної марки ЄС у державі-члені, у якій більш рання торговельна марка або інше більш раннє позначення перебуває під охороною, знаючи про таке використання, він більше не має права на підставі більш ранньої торговельної марки або іншого більш раннього позначення подавати заяву про визнання недійсності пізнішої торговельної марки для товарів чи послуг, для яких використовували пізнішу торговельну марку, крім випадків, коли заявку на реєстрацію пізнішої торговельної марки ЄС була подана недобросовісно.

3. У випадках, передбачених у параграфах 1 і 2, власник пізнішої торговельної марки ЄС не має права заперечувати проти використання більш раннього права, навіть якщо таке право більше не можна протиставляти пізнішій торговельній марці ЄС.

1. Торговельну марку ЄС вважають такою, що не мала з дня подання заяви про анулювання або зустрічного позову сили, визначеної у цьому Регламенті, тією мірою, якою анульовано права власника. Більш ранню дату, коли виникла одна з підстав для анулювання, може бути встановлено у рішенні на запит однієї зі сторін.

2. Торговельну марку ЄС вважають такою, що не мала з самого початку сили, визначеної у цьому Регламенті, тією мірою, якою торговельну марку було визнано недійсною.

3. Відповідно до національних положень про заявлення вимог щодо відшкодування шкоди, завданої недбалістю або браком добросовісності з боку власника торговельної марки, або про неправомірне збагачення зворотна дія анулювання або визнання недійсності торговельної марки не впливає на:

(а) будь-яке рішення щодо порушення, яке набуло чинності як остаточне рішення та було виконано до ухвалення рішення про анулювання або недійсність;

(b) будь-який договір, укладений до ухвалення рішення про анулювання або недійсність, у частині, у якій його було виконано до ухвалення такого рішення; однак на підставі справедливості можна вимагати повернення сплачених за відповідним договором сум в обґрунтованому обставинами розмірі.

1. Заява про анулювання прав власника торговельної марки ЄС або визнання недійсності такої торговельної марки може бути подана до Офісу:

(a) якщо застосовуються статті 58 і 59, будь-якою фізичною або юридичною особою та будь-якою групою чи органом, створеними з метою представлення інтересів виробників, постачальників послуг, торговців або споживачів, які за умовами права, що регулює їхню діяльність, можуть від власного імені виступати позивачами та відповідачами;

(b) якщо застосовується стаття 60(1), особами, зазначеними у статті 46(1);

(c) якщо застосовується стаття 60(2), власниками раніше зареєстрованих прав, зазначених у згаданому положенні, або особами, які мають право за законодавством Союзу або правом відповідної держави-члена реалізовувати необхідні права.

2. Заяву подають у формі письмового обґрунтованого твердження. її вважають поданою лише після сплати збору.

3. Заява про анулювання або визнання недійсності є недопустимою, якщо заяву, яку подано щодо такого самого предмету та з такої самої причини й до якої залучено таких самих осіб, розглядали по суті Офіс або суд у справах торговельних марок ЄС, як зазначено у статті 123, і рішення Офісу або згаданого суду щодо такої заявки набуло сили як остаточне рішення.

1. Під час розгляду заяви на анулювання прав або визнання недійсності Офіс запрошує сторони настільки часто, наскільки це необхідно, для надання протягом строку, встановленого Офісом, зауваг щодо повідомлень, отриманих від інших сторін або виданих ним самим.

2. Якщо власник торговельної марки ЄС направляє відповідний запит, власник більш ранньої торговельної марки ЄС, який є стороною провадження щодо недійсності, надає докази того, що протягом п'яти років до дати подання заяви про визнання недійсності більш ранню торговельну марку було введено у дійсне використання у Союзі у зв'язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано та які власник більш ранньої торговельної марки надає як обґрунтування своєї заявки, або докази наявності вагомих підстав для невикористання такої за умови, що більш ранню торговельну марку ЄС було зареєстровано щонайменше за п'ять років до такої дати. Якщо більш ранню торговельну марку ЄС було зареєстровано щонайменше за п'ять років до дати подання заявки на торговельну марку ЄС або до дати пріоритету заявки на торговельну марку ЄС, власник більш ранньої торговельної марки ЄС надає, крім того, докази виконання умов, установлених у статті 47(2), станом на таку дату. За відсутності таких доказів заяву про визнання недійсності буде відхилено. Якщо більш ранню торговельну марку ЄС використовували лише у зв'язку з частиною товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, її вважають для цілей розгляду заяви про визнання недійсності зареєстрованою лише для такої частини товарів чи послуг.

3. Параграф 2 застосовується до більш ранніх національних торговельних марок, зазначених у статті 8(2)(a), шляхом заміни використання у Союзі використанням у державі-членові, у якій передбачено охорону більш ранньої національної торговельної марки.

4. Офіс може, якщо вважає за доцільне, запропонувати сторонам врегулювати питання мирним шляхом.

5. Якщо під час розгляду заяви про анулювання прав або визнання недійсності виявляють, що торговельна марка не мала бути зареєстрована для деяких або всіх товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, права власника торговельної марки ЄС анулюють або таку марку визнають недійсною для таких товарів чи послуг. В іншому разі заяву про анулювання прав або визнання недійсності відхиляють.

6. Запис про рішення Офісу щодо заяви про анулювання прав або визнання недійсності вносять у Реєстр, щойно воно набуде сили як остаточне.

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі процедур, що регулюють анулювання й визнання недійсності торговельної марки ЄС, як зазначено у статтях 63 і 64, а також передачу торговельної марки ЄС, зареєстрованої на ім'я агента, як зазначено у статті 21.

1. Оскарженню підлягають рішення будь-яких підрозділів з підготовки й ухвалення рішень Офісу, зазначених у пунктах (a)-(d) статті 159 та, у відповідних випадках, у пункті (f) згаданої статті. Такі рішення набувають чинності лише з дати завершення строку оскарження, зазначеного у статті 68. Подання оскарження призупиняє дію рішення.

2. Рішення, якими не закривають провадження щодо однієї зі сторін, можна оскаржити лише разом з остаточним рішенням, якщо для такого рішення не передбачене окреме оскарження.

Будь-яка сторона провадження, на яку може вплинути рішення, може подати оскарження. Будь-які інші сторони провадження є сторонами провадження щодо оскарження за правом.

1. Повідомлення про оскарження подають у письмовій формі до Офісу протягом двох місяців з дня сповіщення рішення. Повідомлення вважають поданим лише після сплати збору за оскарження. Його подають мовою провадження, у якому ухвалено рішення, що є предметом оскарження. Протягом чотирьох місяців з дня сповіщення рішення повинен бути поданий письмовий виклад, у якому зазначають підстави оскарження.

2. У провадженнях inter partes (за участю кількох сторін) відповідач може в свою чергу звертатися за ухваленням рішення про скасування або зміну опротестовуваного рішення з питання, яке не було згадано в оскарженні. Такі подання втрачають свою силу, якщо заявник припиняє подальшу участь у провадженні.

1. Якщо сторона, яка подала заяву про оскарження, є єдиною стороною процедури, а підрозділ, рішення якого опротестовують, вважає оскарження допустимим та належно обґрунтованим, такий підрозділ вносить правки до свого рішення.

2. Якщо до рішення не внесено правки протягом місяця з дня отримання викладу підстав, заяву про оскарження передають Апеляційній раді без зволікань та без коментарів по суті справи.

1. Якщо оскарження є допустимим, Апеляційна рада розглядає, чи оскарження є правомірним.

2. У межах розгляду оскарження Апеляційна рада запрошує сторони настільки часто, наскільки це необхідно, для надання протягом строку, встановленого Апеляційною радою, зауваг щодо повідомлень, отриманих від інших сторін або виданих радою.

1. Після розгляду правомірності оскарження Апеляційна рада ухвалює рішення щодо оскарження. Апеляційна рада може реалізувати будь-яке повноваження у межах компетенції підрозділу, що є відповідальним за оскаржуване рішення, або передає справу такому підрозділу для подальшого розслідування.

2. Якщо Апеляційна рада передає справу на подальше розслідування підрозділу, рішення якого оскаржено, підрозділ керується ratio decidendi Апеляційної ради за умови, що факти є однаковими.

3. Рішення Апеляційної ради набувають чинності лише з дня завершення строку, зазначеного у статті 72(5) або, якщо позов подано до Загального Суду протягом такого строку, з дня відхилення такого позову або будь-якого оскарження рішення Загального суду, поданого до Суду.

1. До Загального Суду можна подавати позови проти рішень Апеляційної ради щодо оскаржень.

2. Позов можна подати на підставі браку компетенції, порушення суттєвих процедурних вимог, порушення Договору про функціонування Європейського Союзу, порушення цього Регламенту або будь-якої норми права, пов'язаної з їх застосуванням або перевищенням влади.

3. Загальний Суд має юрисдикцію скасовувати або змінювати опротестовуване рішення.

4. Позов може подати будь-яка сторона провадження в Апеляційні раді, на яку може вплинути її рішення.

5. Позов подають до Загального Суду протягом двох місяців з дня сповіщення про рішення Апеляційної ради.

6. Офіс вживає необхідних заходів, щоб виконати рішення Загального Суду або, у разі оскарження такого рішення, Суду Європейського Союзу.

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають:

(a) офіційний зміст повідомлення про оскарження, зазначеного у статті 68, та процедуру подання і розгляду заяви про оскарження;

(b) офіційний зміст та форму рішень Апеляційної ради, як зазначено у статті 71;

(c) відшкодування збору за оскарження, зазначеного у статті 68.

1. Колективна марка Європейського Союзу ("колективна марка ЄС") є торговельною маркою ЄС, яку описують як таку, що застосовують для вирізнення товарів або послуг членів об'єднання, яке є власником марки, з-поміж товарів або послуг інших підприємств, та як таку, що здатна вирізнити їх. Об'єднання виробників, постачальників послуг або торговців, які згідно з правом, що регулює їхню діяльність, є здатними від власного імені мати права й обов'язки всіх видів, укладати договори або вчиняти інші правові дії, виступати позивачами та відповідачами, а також юридичні особи, які регулюються публічним правом, можуть подавати заявки на колективні марки ЄС.

2. Як відступ від статті 7(1)(c), позначення або зазначення, які можуть слугувати у торгівлі для визначення географічного походження товарів або послуг, можуть становити колективні марки ЄС у розумінні параграфу 1. Колективна марка ЄС не надає права власнику забороняти третій особі використовувати у межах торгівлі такі позначення або зазначення за умови, що вона використовує їх відповідно до чесних практик у комерційних та промислових справах; зокрема, таку марку не можна протиставляти третій особі, яка має право на використання географічної назви.

3. Глави I-VII та IX-XIV застосовуються до колективних марок ЄС, якщо у цій секції не передбачено інше.

1. Заявник колективної марки ЄС повинен подати норми, що регулюють використання, протягом двох місяців з дня подання заявки.

2. У нормах, що регулюють використання, визначають осіб, уповноважених на використання марки, умови членства в об'єднанні та, за наявності, умови використання марки, у тому числі санкції. Норми, що регулюють використання марки, зазначеної у статті 74(2), дозволяють будь-якій особі, товари або послуги якої походять з відповідного географічного регіону, стати членом об'єднання, яке є власником марки.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинні містити норми, зазначені у параграфі 2 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

1. Окрім підстав для відхилення заявки на торговельну марку ЄС, передбачених у статтях 41 і 42, заявку на колективну марку ЄС відхиляють, якщо положення статей 74 або 75 не виконано або якщо норми, які регулюють використання, суперечать публічному порядку або прийнятим принципам моралі.

2. Заявку на колективну марку ЄС також відхиляють, якщо громадськість може бути введено в оману щодо характеру або сутності марки, зокрема якщо існує ймовірність сприйняття її за щось інше, ніж колективна марка.

3. Заявку не відхиляють, якщо заявник унаслідок внесення змін до норм, що регулюють використання, дотримується вимог параграфів 1 і 2.

Якщо письмові зауваги щодо колективної марки ЄС подано до Офісу згідно зі статтею 45, такі зауваги можуть також ґрунтуватися на певних підставах, на яких заявка на колективну марку ЄС підлягає відхиленню згідно зі статтею 76.

Використання колективної марки ЄС будь-якою особою, яка має повноваження на її використання, повинно відповідати вимогам цього Регламенту, якщо інші умови, які Регламент встановлює щодо використання торговельних марок ЄС, виконано.

1. Власник колективної марки ЄС подає до Офісу будь-які норми, що регулюють використання, зі змінами.

2. Зміни не вносять у Реєстр, якщо норми зі змінами не відповідають вимогам статті 75 або охоплюють одну з підстав для відхилення, які зазначено у статті 76.

3. Письмові зауваги, зроблені відповідно до статті 77, також можна подати щодо норм, що регулюють використання, зі змінами.

4. Для цілей застосування цього Регламенту зміни до норм, що регулюють використання, набувають чинності лише з дня внесення зміни або доповнення у реєстр.

1. Положення статті 25(3) і (4) про права ліцензіатів застосовуються до кожної особи, яка має повноваження на використання колективної марки ЄС.

2. Власник колективної марки ЄС має право вимагати компенсації від імені осіб, які мають повноваження на використання марки, якщо їм була завдана шкода унаслідок несанкціонованого використання марки.

Окрім підстав для анулювання, передбачених у статті 58, права власника колективної марки ЄС анулюють на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, якщо:

(a) власник не робить належних кроків, щоб перешкоджати використанню марки у спосіб, що не відповідає, за наявності таких, умовам використання, встановленим у нормах, що регулюють використання, зміни до яких, у відповідних випадках, було внесено у реєстр;

(b) спосіб, у який власник використовував марку, спричинив можливість введення нею громадськості в оману у спосіб, зазначений у статті 76(2);

(c) зміну до норм, що регулюють використання марки, внесено у реєстр з порушенням положень статті 79(2), крім випадку, коли власник марки шляхом подальшої зміни норм, що регулюють використання, виконує вимоги таких положень.

Окрім підстав для визнання недійсності, передбачених у статтях 59 і 60, колективну марку ЄС, зареєстровану з порушенням положень статті 76, визнають недійсною на підставі заяви до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, крім випадку, коли власник марки шляхом зміни норм, що регулюють використання, виконує вимоги таких положень.

1. Сертифікаційна марка ЄС є торговельною маркою ЄС, яку описують як таку, що застосовують для вирізнення товарів або послуг, які сертифіковано власником марки щодо матеріалу, способу виробництва товарів або надання послуг, якості, точності або інших характеристик, окрім географічного походження, з-поміж товарів і послуг, які не сертифіковано у такий спосіб, та як таку, що здатна вирізнити їх.

2. Будь-яка фізична або юридична особа, у тому числі установи, органи та суб'єкти, які регулюються публічним правом, можуть подавати заявки на сертифікаційні марки ЄС за умови, що така особа не провадить підприємницьку діяльність, що охоплює постачання товарів або надання послуг сертифікованого виду.

3. Глави I-VII та IX-XIV застосовуються до сертифікаційних марок ЄС, якщо у цій секції не передбачено інше.

1. Заявник сертифікаційної марки ЄС повинен подати норми, що регулюють використання сертифікаційної марки ЄС, протягом двох місяців з дня подання заявки.

2. У нормах, що регулюють використання, визначають осіб, уповноважених на використання марки, характеристики, які сертифікує марка, спосіб випробування сертифікаційним органом таких характеристик та нагляду за використанням марки. У таких нормах визначають також умови використання марки, у тому числі санкції.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинні містити норми, зазначені у параграфі 2 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, про яку йдеться зазначеної у статті 207(2).

1. Окрім підстав для відхилення заявки на торговельну марку ЄС, передбачених у статтях 41 і 42, заявку на сертифікаційну марку ЄС відхиляють, якщо умови, встановлені у статтях 83 і 84, не виконано або якщо норми, які регулюють використання, суперечать публічному порядку або прийнятим принципам моралі.

2. Заявку на сертифікаційну марку ЄС також відхиляють, якщо громадськість може бути введено в оману щодо характеру або сутності марки, зокрема якщо існує ймовірність сприйняття його за щось інше, ніж сертифікаційна марка.

3. Заявку не відхиляють, якщо заявник у результаті внесення змін до норм, що регулюють використання, дотримується вимог параграфів 1 і 2.

Якщо письмові зауваги щодо сертифікаційної марки ЄС подано до Офісу згідно зі статтею 45, такі зауваги можуть також ґрунтуватися на певних підставах, на яких заявка на сертифікаційну марку ЄС підлягає відхиленню згідно зі статтею 85.

Використання сертифікаційної марки ЄС будь-якою особою, яка має повноваження на її використання згідно з нормами, що регулюють використання та зазначені у статті 84, повинно відповідати вимогам цього Регламенту, якщо інші умови, які встановлено у цьому Регламенті щодо використання торговельних марок ЄС, виконано.

1. Власник сертифікаційної марки ЄС подає до Офісу будь-які норми, що регулюють використання, зі змінами і доповненнями.

2. Зміни і доповнення не вносять у Реєстр, якщо норми зі змінами і доповненнями не відповідають вимогам статті 84 або охоплюють одну з підстав для відхилення, які зазначено у статті 85.

3. Письмові зауваги, зроблені відповідно до статті 86, також можна подати щодо норм, що регулюють використання, зі змінами і доповненнями.

4. Для цілей цього Регламенту зміни і доповнення до норм, що регулюють використання, набувають чинності лише з дня внесення зміни або доповнення у Реєстр.

Як відступ від статті 20(1), сертифікаційну марку ЄС можна передавати лише особі, яка відповідає вимогам статті 83(2).

1. Лише власник сертифікаційної марки ЄС або будь-яка особа, конкретно уповноважена ним на таке, має право подати позов щодо порушення.

2. Власник сертифікаційної марки ЄС має право вимагати компенсації від імені осіб, які мають повноваження на використання марки, якщо їм завдана шкода унаслідок несанкціонованого використання марки.

Окрім підстав для анулювання, передбачених у статті 58, права власника сертифікаційної марки ЄС анулюють на підставі заявки до Офісу або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, якщо виконано будь-яку з таких умов:

(a) якщо власник більше не відповідає вимогам, установленим у статті 83(2);

(b) власник не робить належних кроків, щоб перешкоджати використанню сертифікаційної марки ЄС у спосіб, що не відповідає умовам використання, встановленим у нормах, що регулюють використання, зміни і доповнення до яких, у відповідних випадках, було внесено у Реєстр;

(c) спосіб, у який власник використовував сертифікаційну марку ЄС, спричинив можливість введення ним громадськості в оману у спосіб, зазначений у статті 85(2);

(d) зміну або доповнення до норм, що регулюють використання сертифікаційної марки ЄС, внесено у Реєстр з порушенням положень статті 88(2), крім випадку, коли власник марки шляхом подальшої зміни або подальшого доповнення норм, що регулюють використання, виконує вимоги такої статті.

Окрім підстав для визнання недійсності, передбачених у статтях 59 і 60, сертифікаційну марку ЄС, зареєстровану з порушенням статті 85, визнають недійсною на підставі заявки в Офіс або зустрічного позову у межах провадження щодо порушення, крім випадків, коли власник сертифікаційної марки ЄС, шляхом зміни або доповнення норм, що регулюють використання, виконує вимоги статті 85.

Без обмеження статті 139(2) конвертація заявки на сертифікаційну марку ЄС або зареєстрованої сертифікаційної марки ЄС не відбувається, якщо у національному праві відповідної держави-члена не передбачена реєстрація гарантійних або сертифікаційних марок згідно зі статтею 28 Директиви (ЄС) 2015/2436.

1. Рішення Офісу повинні містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Вони повинні ґрунтуватися лише на мотивах або доказах, які відповідні сторони мали можливість прокоментувати. Якщо Офіс веде усне провадження, то рішення може бути оголошено в усній формі. Після цього рішення повідомляють сторонам у письмовій формі.

2. У будь-якому рішенні, повідомленні або сповіщенні Офісу вказують підрозділ або відділ Офісу, а також прізвище та ім'я відповідального посадовця або відповідальних посадовців. Такий посадовець або такі посадовці підписують їх або скріплюють, замість підпису, друкованим чи тисненим відбитком печатки Офісу. Виконавчий директор може встановити можливість використання інших засобів ідентифікації підрозділу або відділу Офісу, а також імені відповідального посадовця або відповідальних посадовців, чи застосування відмінної від печатки ідентифікації, якщо рішення, повідомлення або сповіщення Офісу передають через факсимільний апарат або будь-які інші технічні засоби зв'язку.

3. Рішення Офісу, які можна оскаржувати, супроводжують письмовим повідомленням, у якому зазначають, що будь-яке повідомлення про оскарження необхідно подати у письмовій формі до Офісу протягом двох місяців з дня сповіщення відповідного рішення. У повідомленнях також звертають увагу сторін на положення, встановлені у статтях 66, 67 і 68. Сторони не можуть покликатися на ненадання Офісом будь-якого повідомлення про можливість провадження щодо оскарження.

1. У межах проваджень, які веде Офіс, він вивчає факти за власною ініціативою; проте у межах проваджень, пов'язаних з відносними підставами для відмови у реєстрації Офіс обмежений у такому вивченні вивченням фактів, доказів та аргументів, наданих сторонами, а також поданих клопотань. У межах проваджень щодо недійсності відповідно до статті 59 Офіс обмежує таке вивчення вивченням підстав та аргументів, наданих сторонами.

2. Офіс може не врахувати факти або докази, які відповідні сторони не надали вчасно.

1. Якщо Офіс вважає, що усне провадження буде доцільним, його проводять за ініціативою Офісу або на прохання будь-якої сторони провадження.

2. Усні провадження, які ведуть експерти, Відділ розгляду заперечень та Департамент, відповідальний за ведення Реєстру, не повинні бути відкритими.

3. Усні провадження, у тому числі винесення рішення, у Відділі анулювання та Апеляційній раді повинні бути відкритими, якщо підрозділ, який веде провадження, не ухвалює іншого рішення у тих випадках, коли допуск громадськості міг би мати серйозні та невиправдані несприятливі наслідки, зокрема для сторони провадження.

4. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають детальні умови усного провадження, у тому числі детальні умови використання мов згідно зі статтею 146.

1. У межах будь-якого провадження в Офісі засоби надання та отримання доказів охоплюють таке:

(a) заслуховування сторін;

(b) надсилання запитів на інформацію;

(c) надання документів та доказових фактів;

(d) заслуховування свідків;

(e) висновки експертів;

(f) письмові твердження, які надані під присягою, підтверджені або мають схожу силу відповідно до права держави, у якій зроблено твердження.

2. Відповідний підрозділ може доручити одному зі своїх членів провести експертизу наведених доказів.

3. Якщо Офіс вважає, що сторона, свідок або експерт повинні дати покази в усній формі, воно надсилає відповідній особі повістку, щоб та з'явилися в Офісі. Строк повідомлення, передбачений у такій повістці, становить щонайменше один місяць, якщо не буде погоджено коротший строк.

4. Сторони необхідно проінформувати про заслуховування свідка або експерта в Офісі. Вони мають право бути присутніми та ставити питання свідку або експерту.

5. Виконавчий директор визначає суму витрат, яку необхідно сплатити, у тому числі авансові платежі, у межах затрат на збір доказів, як зазначено у цій статті.

6. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають детальні умови збору доказів.

1. Офіс, як правило, повідомляє відповідних осіб про рішення, повістки, будь-які повідомлення чи інші сповіщення, які розпочинають відлік строку, або про які необхідно повідомити відповідних осіб згідно з іншими положеннями цього Регламенту чи актами, ухваленими згідно з цим Регламентом, або наказ щодо повідомлення про які видав Виконавчий директор.

2. Виконавчий директор може визначити, про які документи з обмеженим строком оскарження, відмінні від рішень, та процесуальні документи необхідно повідомляти рекомендованим листом зі сповіщенням про вручення.

3. Повідомлення можна здійснювати за допомогою різних засобів, у тому числі електронних засобів. Виконавчий директор визначає деталі щодо використання електронних засобів.

4. Якщо повідомлення необхідно здійснювати шляхом публічного сповіщення, Виконавчий директор визначає спосіб публічного сповіщення та встановлює початок одномісячного строку, після завершення якого документ вважають таким, про який повідомили.

5. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають детальні умови повідомлення.

Якщо Офіс виявить, що наслідком дії цього Регламенту або актів, ухвалених згідно з цим Регламентом, без ухвалення будь-якого рішення, є втрата права, він повідомляє про це відповідну особу згідно зі статтею 98. Остання може звернутися за ухваленням рішення у справі протягом двох місяців з моменту повідомлення, якщо вважає, що висновок Офісу є неправильним. Офіс ухвалює таке рішення, лише якщо не погоджується з особою, яка подає запит про таке; в іншому разі Офіс змінює свій висновок та інформує особу, яка подає запит про ухвалення рішення.

1. Повідомлення, адресовані Офісу, можна надсилати електронними засобами. Виконавчий директор визначає, якою мірою та за яких технічних умов такі повідомлення можна подавати в електронній формі.

2. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають правила щодо засобів зв'язку, у тому числі електронних засобів зв'язку, які повинні використовувати сторони провадження в Офісі, та форми, які повинно надати Офіс.

1. Строки встановлюють у повних роках, місяцях, тижнях або днях. Відлік починається з дня, наступного за днем, коли настала відповідна подія. Тривалість строків не повинна бути меншою ніж один місяць або більшою ніж шість місяців.

2. Виконавчий директор визначає до початку кожного календарного року дні, коли Офіс закритий для приймання документів або коли звичайну пошту не доставляють у місцевість, де розташований Офіс.

3. Виконавчий директор визначає тривалість перерви у разі загальної перерви у доставлянні пошти у державі-членові, у якій знаходиться Офіс, або у разі фактичного переривання підключення Офісу до електронних засобів зв'язку.

4. Якщо виняткова подія, як, наприклад, стихійне лихо або страйк, спричиняє переривання або порушення належного зв'язку між сторонами провадження і Офісом, Виконавчий директор може встановити, що для сторін провадження, місце проживання або місцезнаходження яких знаходить у відповідній державі-членові або які призначили представника, що провадить діяльність у відповідній державі-членові, усі строки, які в іншому разі завершилися б у день початку такої події або після нього, як визначено ним, продовжують до дати, яка повинна бути визначена ним. Визначаючи таку дату, він оцінює, коли виняткова подія може закінчитися. Якщо подія негативно впливає на місцезнаходження Офісу, у такому визначенні Виконавчого директора зазначають, що воно стосується всіх сторін провадження.

5. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі розрахунку та тривалості строків.

1. Офіс виправляє будь-які лінгвістичні помилки або помилки транскрипції і очевидні огріхи у своїх рішеннях чи технічні помилки, які виникли з його вини у межах реєстрації торговельної марки ЄС або публікації реєстрації за власною ініціативою або на запит сторони.

2. Якщо власник звернувся з запитом про виправлення помилок у реєстрації торговельної марки ЄС або публікації реєстрації, стаття 55 застосовується mutatis mutandis.

3. Офіс опубліковує виправлення помилок у реєстрації торговельної марки ЄС та публікації реєстрації.

1. Якщо Офіс вніс запис у Реєстр або ухвалив рішення, що містить явну помилку, що виникла з вини Офісу, він забезпечує виключення запису з Реєстру або скасування рішення. Якщо у провадженні бере участь лише одна сторона і запис або дія негативно впливає на її права, виключення з Реєстру або скасування здійснюють, навіть якщо помилка не є очевидною для сторони.

2. Підрозділ, який вніс запис або ухвалив рішення, здійснює виключення з Реєстру або скасування, як зазначено у параграфі 1, ex officio або на запит однієї зі сторін провадження. Виключення запису з Реєстру або скасування рішення здійснюють протягом одного року з дня внесення запису у Реєстр або ухвалення рішення після консультацій зі сторонами провадження та будь-яким власником прав на відповідну торговельну марку ЄС, які внесено у Реєстр. Офіс веде облік усіх таких виключень або скасувань.

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають процедуру скасування рішення або виключення запису з Реєстру.

4. Ця стаття не обмежує право сторін на оскарження за статтями 66 і 72 або на можливість виправлення помилок та очевидних огріхів за статтею 102. Якщо оскаржують рішення Офісу, яке містить помилку, провадження щодо оскарження втрачає підставу після скасування Офісом свого рішення згідно з параграфом 1 цієї статті. В останньому випадку збір за оскарження відшкодовують оскаржувачу.

1. Заявник торговельної марки ЄС, або її власник, або будь-яка інша сторона провадження в Офісі, що попри застосування усієї належної обачності, якої вимагають обставини, не змогли дотриматися строку перед Офісом, відновлюють за заявкою свої права, якщо перешкода для дотримання безпосередньо спричинила, в силу дії положень цього Регламенту, втрату будь-якого права або засобів правового захисту.

2. Заяву подають у письмовій формі протягом двох місяців з моменту усунення перешкоди для дотримання строку. Невиконану дію необхідно завершити протягом цього строку. Заява є допустимою лише протягом року, який слідує відразу після завершення недотриманого строку. У разі неподання запиту на продовження реєстрації або несплати збору за продовження додатковий шестимісячний строк, передбачений у третьому реченні статті 53(3), вираховують з річного строку.

3. У заяві зазначають підстави, на яких вона ґрунтується, та викладають факти, на які вона опирається. її вважають поданою лише після сплати збору за відновлення прав.

4. Підрозділ, який має повноваження ухвалювати рішення щодо невиконаної дії, ухвалює рішення щодо заявки.

5. Ця стаття не застосовується до строків, зазначених у параграфі 2 цієї статті, статті 46(1) і (3) та статті 105.

6. Якщо заявник торговельної марки ЄС або її власник відновив свої права, він не може протиставляти свої права третій особі, яка добросовісно ввела в обіг товари або надавала послуги під маркою, що є ідентичною торговельній марці ЄС або схожою з нею, у період між втратою прав на заявку або торговельну марку ЄС і публікацією примітки про відновлення таких прав.