Про Стратегію розвитку системи управління державними фінансами

Зазначеними Методичними рекомендаціями визначається, що плани діяльності головних розпорядників бюджетних коштів:

складаються відповідно до стратегічних та програмних документів Президента України та Кабінету Міністрів України узгоджено із бюджетним запитом головного розпорядника бюджетних коштів на наступний бюджетний період;

розробляються з метою визначення місії, стратегічних цілей і завдань (та показників результатів їх виконання) головного розпорядника бюджетних коштів на основі аналізу поточної ситуації у відповідній сфері та оцінки факторів впливу на його діяльність;

охоплюють всю сферу діяльності головного розпорядника бюджетних коштів, включаючи діяльність розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;

оприлюднюються (після затвердження) в частині, що не містить службової інформації, на офіційному веб-сайті головного розпорядника бюджетних коштів.

Крім того, зазначеними Методичними рекомендаціями передбачено, що для виконання плану діяльності головним розпорядником бюджетних коштів затверджується річний план роботи на перший рік планового періоду, в якому визначаються конкретні заходи, виконавці та строки їх виконання, також на офіційному веб-сайті головного розпорядника бюджетних коштів оприлюднюються звіти про виконання плану діяльності в частині, що не містить службової інформації.

З метою дотримання положень Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів, а також впровадження в практику своєї діяльності стратегічного планування головні розпорядники бюджетних коштів розробили та затвердили (переважну більшість) у 2012 році плани своєї діяльності на 2013-2015 роки в межах граничних обсягів видатків та надання кредитів загального фонду державного бюджету на 2013 рік та індикативних прогнозних показників обсягів видатків і надання кредитів загального фонду державного бюджету на 2014 і 2015 роки, доведених Мінфіном головним розпорядникам бюджетних коштів для підготовки бюджетних запитів.

Плани діяльності головних розпорядників бюджетних коштів (насамперед міністерств) на практиці не стали дієвим інструментом формування і реалізації державної політики у відповідних секторах державного управління через відсутність тісного зв’язку між стратегічним та бюджетним плануванням і неузгодженість діючої системи документів державного стратегічного планування; не впроваджено механізми контролю щодо виконання таких планів та не встановлено відповідальність за їх порушення.

Подальше удосконалення системи стратегічного планування діяльності головних розпорядників бюджетних коштів передбачено програмними документами Президента України, зокрема проведення таких реформ здійснюється відповідно до напряму реформ "Удосконалення управління державними фінансами" Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", затвердженого Указом Президента України від 27 квітня 2011 р. № 504.

Система планування діяльності головних розпорядників бюджетних коштів потребує здійснення подальших заходів, зокрема в частині завершення формування відповідної нормативно-правової бази та забезпечення імплементації стратегічного планування в діяльність органів влади.

Однак прийняття нормативно-правових актів є недостатнім для ефективного впровадження стратегічного планування в практику роботи головних розпорядників бюджетних коштів. Стратегічне планування має розглядатись насамперед як дієвий інструмент підвищення ефективності функціонування системи головного розпорядника бюджетних коштів, використання ним обмежених фінансових ресурсів та задоволення потреб відповідних груп споживачів.

Комплексне реформування сфери управління державними фінансами має забезпечити послідовне впровадження стратегічного планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів, посилення взаємозв’язку такого планування із бюджетним плануванням, розвиток середньострокового бюджетного прогнозування та програмно-цільового методу з одночасним узгодженням цих складових між собою. Такий підхід забезпечить:

ефективне управління видатками державного бюджету;

концентрацію фінансових ресурсів на виконанні першочергових завдань державної економічної політики;

прискорення економічних перетворень у відповідних сферах та створення належних передумов для задоволення потреб суспільства.

Завданнями довгострокового характеру є:

забезпечення взаємозв’язку процесу планування діяльності головних розпорядників бюджетних коштів та бюджетного процесу, спрямування заходів і фінансових ресурсів на досягнення цілей, визначених планами діяльності головних розпорядників бюджетних коштів, скорочення завдань, програм і проектів, які не є пріоритетними та/або не забезпечені фінансуванням;

впровадження сучасних принципів громадського контролю діяльності головних розпорядників бюджетних коштів шляхом закріплення обов’язковості оприлюднення затверджених планів діяльності та звітів про хід їх виконання.

Для виконання завдань передбачається здійснення таких заходів:

сприяння прийняттю Закону України "Про державне стратегічне планування", яким передбачено створення нової системи документів державного стратегічного планування із включенням до неї планів діяльності міністерств на плановий на наступні за плановим два бюджетні періоди та річних планів роботи центральних органів виконавчої влади, а також визначається зміст планів діяльності міністерств, строки їх розроблення та затвердження;

сприяння прийняттю Закону України "Про внесення змін до Законів України "Про Кабінет Міністрів України" та "Про центральні органи виконавчої влади", метою якого є створення умов для впровадження в практику роботи міністерств інструментів стратегічного управління та підвищення відповідальності міністрів за стан справ у відповідній сфері державного управління. Крім того, передбачається, що плани діяльності міністерств на плановий на наступні за плановим два бюджетні періоди затверджуватимуться Кабінетом Міністрів України, а для забезпечення їх реалізації міністром затверджуватимуться річні плани роботи як міністерства, так і центральних органів виконавчої влади, діяльність яких ним спрямовується і координується, та пропонується впровадити сучасні принципи громадського контролю діяльності урядових інституцій шляхом щорічного звітування міністрів про результати виконання планів діяльності;

затвердження Кабінетом Міністрів України відповідно до прийнятих законів порядку розроблення і виконання планів діяльності міністерств - головних розпорядників коштів державного бюджету на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди;

розроблення форм та інструкцій з підготовки міністерствами - головними розпорядниками коштів державного бюджету планів діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди;

проведення навчальних семінарів для працівників структурних підрозділів з розроблення та координації виконання стратегічних та річних планів.

За результатами виконання завдань передбачається:

завершення формування правового поля, що регламентує питання планування діяльності міністерств, інших головних розпорядників бюджетних коштів;

створення цілісної системи документів державного стратегічного планування з інтеграцією до неї планів діяльності міністерств;

концентрація ресурсів державного бюджету на пріоритетних напрямах і завданнях, визначених у документах державного стратегічного планування.

До можливих ризиків, що можуть перешкодити виконанню завдань, слід віднести:

недостатній рівень фахової підготовки працівників структурних підрозділів, до компетенції яких віднесені питання стратегічного та бюджетного планування;

неналежну взаємодію між структурними підрозділами з розроблення та координації виконання стратегічних та річних планів і бухгалтерськими службами;

несвоєчасність прийняття або неприйняття Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до Законів України "Про Кабінет Міністрів України" та "Про центральні органи виконавчої влади" та Закону України "Про державне стратегічне планування".

Метою розвитку цієї складової є забезпечення фінансування державного бюджету за мінімально можливої вартості обслуговування державного боргу з урахуванням ризиків та утримання обсягу державного боргу на економічно безпечному рівні.

Ефективна боргова політика є одним з основних факторів стабільності фінансової системи та забезпечення економічного розвитку держави.

Цілі управління державним боргом повинні враховувати завдання та особливості використання інструментів податково-бюджетної та грошово-кредитної політики, при цьому боргове навантаження не повинно перевищувати економічно безпечний рівень.

Управління державним боргом ґрунтується на принципах безумовного виконання боргових зобов’язань, економічної ефективності як фактору стабілізації системи державних фінансів, мінімізації витрат, пов’язаних з погашенням та обслуговуванням державного боргу, а також прозорості щодо здійснення запозичень та достовірності інформації з питань державного боргу.

На кінець 2012 року рівень співвідношення державного боргу до річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту становив 28,3 відсотка, а гарантованого боргу - 8,3 відсотка.

Відповідно до Бюджетного кодексу України загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не повинен перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту. Абсолютне значення обсягу державного боргу визначається законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Протягом 2008-2012 років спостерігалася така динаміка державного боргу:

Зазначеним Кодексом також визначається, що загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого місцевого боргу станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 200 відсотків (для м. Києва - 400 відсотків) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих запозичень та капітальних трансфертів (субвенцій) з інших бюджетів), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди. Видатки місцевого бюджету на обслуговування місцевого боргу не можуть перевищувати 10 відсотків видатків загального фонду місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування місцевого боргу. Обсяг та умови здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій погоджуються з Мінфіном.

У середньостроковій перспективі цілі та завдання у сфері управління державним боргом визначаються стратегією управління державним боргом на три найближчі роки, яка затверджується Кабінетом Міністрів України. Таке стратегічне планування запроваджено в Україні з 2011 року. З метою контролю за ризиками, пов’язаними з управлінням державним боргом, прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 815 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з управлінням державним (місцевим) боргом" (Офіційний вісник України, 2012 р., № 66, ст. 2706). Положення цього документа регламентують роботу, спрямовану на зменшення рівня бюджетного, валютного, відсоткового ризиків, а також ризиків ліквідності та рефінансування.

Важливим напрямом удосконалення системи управління державними фінансами є підвищення ефективності використання фінансових ресурсів у процесі касового виконання державного бюджету.

Незважаючи на складність, фінансове управління коштами єдиного казначейського рахунка є надзвичайно актуальним і необхідним. Таке управління надає цілий ряд переваг, ключовими з яких є підвищення ліквідності грошового ринку, що дає змогу пожвавити економічні процеси, особливо у кризові періоди, заощадити бюджетні кошти в результаті отримання економічної вигоди від розміщення тимчасово вільних фінансових ресурсів, розвиток ринку державних цінних паперів.

В Україні вагомим інструментом управління ліквідністю державних фінансів є оптимізація джерел фінансування дефіциту бюджету, яка передбачає насамперед вирішення питання щодо забезпечення повного та своєчасного фінансування видатків.

Прогнозування потоку коштів ґрунтується на розрахунках Мінфіну, інформації про доходи, видатки та залишки коштів, що доступна у щоденному режимі за проведеними коштами єдиного казначейського рахунка.

Відповідно до частини восьмої статті 16 Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 2011 р. № 65 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 8, ст. 378) затверджено порядки розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунка шляхом придбання облігацій внутрішньої державної позики і розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунка на депозитних рахунках, якими, зокрема, визначається механізм придбання Мінфіном облігацій внутрішньої державної позики за рахунок тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунка з одночасним встановленням зобов’язань щодо їх продажу та подальшого повернення коштів єдиного казначейського рахунка до кінця року та механізм розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунка бюджетних коштів до кінця року.

Основними викликами у сфері управління державного боргу є зростання його обсягів та відповідно збільшення витрат на його обслуговування.

Зростання обсягу державного боргу пов’язано передусім із значним дефіцитом державного бюджету, що потребує запровадження відповідних обмежень на законодавчому рівні. Зменшення впливу цього фактору забезпечуватиме зміцнення потенціалу управління державним боргом у середній та довгостроковій перспективі.

Для забезпечення подальшого розвитку системи управління державним боргом та підвищення ефективності контролю за ризиками доцільно розширити існуючий перелік цільових показників (індикаторів). Насамперед необхідно враховувати відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг та відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування державного боргу до доходів державного бюджету.

Ризики місцевих запозичень визначають необхідність створення системи регулювання таких запозичень обмежувального характеру з метою утримання фіскальної стабільності та захисту прав кредиторів. У середньо- та довгостроковій перспективі зміни у системі регулювання місцевого боргу мають бути тісно пов’язані з процесом реформування міжбюджетних відносин (підвищенням ступеня фіскальної автономності та рівня відповідальності місцевих органів), вдосконаленням захисту прав власності та поліпшенням загального інвестиційного клімату. Тільки після здійснення зазначених заходів буде створено передумови для лібералізації ринку місцевих запозичень.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" доцільним є опрацювання питання створення органу з управління коштами єдиного казначейського рахунка.

Завданнями середньострокового характеру є:

нормативно-правове забезпечення управління ліквідністю державних фінансів та державним боргом;

підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

Для виконання завдань передбачається здійснення таких заходів:

розширення переліку цільових індикаторів, що підвищить рівень контролю у сфері управління державним боргом;

збільшення середньозваженого строку погашення державного боргу в результаті використання довгострокових боргових інструментів;

запровадження обмежень щодо граничних обсягів внутрішнього боргу, номінованого в іноземній валюті;

визначення принципів та порядку формування стратегії управління державним боргом на довгостроковий період, які будуть спрямовані на забезпечення стабільності фінансової системи та зменшення її вразливості від впливу фінансових потрясінь;

удосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення виконання завдань з формування довгострокової стратегії управління державним боргом;

встановлення додаткових цільових індикативних обмежень стосовно умовних боргових зобов’язань у сфері державного боргу на середньо- та довгострокову перспективу (обмеження обсягу надання державних гарантій 5 відсотками доходів загального фонду державного бюджету протягом року починаючи з 2016 року тощо);

розроблення методики оцінки впливу умовних боргових зобов’язань у сфері державного боргу у середньо- та довгостроковій перспективі;

опрацювання питання щодо консолідованого управління коштами Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

консолідація коштів суб’єктів сектору державного управління на єдиному казначейському рахунку з метою підвищення рівня управління ліквідністю, контролю ризиків під час розміщення тимчасово вільних коштів, якості прогнозування;

завершення впровадження повнофункціонального єдиного програмного забезпечення;

удосконалення нормативно-правової бази з метою підвищення ефективності виконання державного бюджету шляхом створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи управління коштами єдиного казначейського рахунка, що сприятиме удосконаленню управління бюджетними коштами.

Завданням довгострокового характеру є удосконалення нормативно-правового забезпечення управління ліквідністю державних фінансів та державним боргом.

Для виконання завдання передбачається здійснення таких заходів:

розроблення проекту Стратегії управління державним боргом на довгостроковий період;

розроблення методики оцінки впливу умовних боргових зобов’язань у сфері державного боргу в довгостроковій перспективі.

Очікувані результати

За результатами виконання завдань передбачається досягти подальшого розвитку системи управління державним боргом з використанням кращої європейської практики відповідно до Стратегії управління державним боргом на довгострокову перспективу, яку передбачається затвердити, що забезпечить:

підвищення стабільності фінансової політики у сфері державного боргу;

зміцнення потенціалу управління державним боргом у довгостроковій перспективі;

зменшення вразливості системи державних фінансів від негативного впливу зовнішніх факторів;

формування прогнозної оцінки можливого впливу умовних боргових зобов’язань;

удосконалення системи управління ліквідністю державних фінансів, що забезпечить підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

До можливих ризиків, що можуть перешкодити виконанню завдань, слід віднести зміни в системі органів виконавчої влади інституціонального характеру.

Метою розвитку цієї складової є контроль обсягів квазіфіскальних операцій для зменшення ризиків проведення операцій сектору загального державного управління та мінімізація ризиків у частині визначення бюджетних показників.

Квазіфіскальні операції є одним із найбільш важливих чинників, що впливають на стабільність державних фінансів у довгостроковому періоді.

Наявність значних за масштабами обсягів квазіфіскальних операцій знижує роль показника дефіциту бюджету як індикатора стану державних фінансів.

Моніторинг обсягів квазіфіскальних операцій є важливими елементом системи оцінки ризиків, який забезпечуватиме зменшення стимулів виведення фіскальних операцій за рамки органів державного управління.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 692 (Офіційний вісник України, 2012 р., № 71, ст. 2884) затверджено перелік квазіфіскальних операцій і органів влади (управління), відповідальних за проведення оцінки можливого впливу таких операцій на показники бюджету, а відповідним органам влади (управління), зазначеним у затвердженому цим розпорядженням переліку, доручено подавати щороку Мінфіну інформацію про можливий вплив квазіфіскальних операцій на показники проекту бюджету на плановий бюджетний період та прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди з відповідними розрахунками та обґрунтуванням.

Недостатність законодавчого врегулювання питань здійснення квазіфіскальних операцій призводить до ускладнення фіскальних операцій, формування умовних державних зобов’язань, які не повною мірою відображаються в звітних документах, викривлення показників виконання державного бюджету та порушення транспарентності бюджетного процесу. Зокрема, протягом останніх років практикується надання державних гарантій за запозиченнями, погашення яких здійснюється з державного бюджету, наслідком чого є збільшення витрат державного бюджету.

Роботу, започатковану в 2012 році шляхом визначення переліку квазіфіскальних операцій, необхідно продовжити з метою практичної мінімізації впливу квазіфіскальних операцій на показники бюджету за результатами проведення відповідної оцінки.

Завданнями середньострокового характеру є:

удосконалення нормативно-правового забезпечення з питань регулювання квазіфіскальних операцій;

удосконалення обліку та звітності щодо квазіфіскальних операцій;

підвищення ефективності контролю за здійсненням квазіфіскальних операцій.

Для виконання завдань передбачається здійснення таких заходів:

посилення контролю за квазіфіскальними операціями шляхом уточнення переліку таких операцій і органів державного управління, на яких покладається здійснення заходів з їх обмеження;

удосконалення регулювання квазіфіскальних операцій;

удосконалення методики обліку квазіфіскальних операцій сектору загального державного управління;

запровадження спеціальних форм звітності для суб’єктів проведення квазіфіскальних операцій, в яких має відображатися перелік товарів і послуг, які вони реалізують/надають за дорученням органів державного управління, та фінансовий результат таких операцій;

упорядкування та оприлюднення інформації про проведення квазіфіскальних операцій;

включення інформації про квазіфіскальні операції до складу бюджетної документації, яка подається з проектом бюджету під час його прийняття.

Завданням довгострокового характеру є удосконалення нормативно-правового забезпечення та механізмів контролю обсягів квазіфіскальних операцій.

Для виконання завдання передбачається здійснення таких заходів:

забезпечення обліку дефіциту бюджету та боргу сектору загального державного управління;

обмеження обсягів квазіфіскальних операцій з метою зменшення ризиків проведення операцій сектору загального державного управління, визначення частки виконання зобов’язань за гарантованими державою позиками виключно позичальниками та встановлення цільових індикативних обмежень стосовно умовних боргових зобов’язань у сфері державного боргу на середньо- та довгострокову перспективу тощо;

моніторинг та удосконалення нормативно-правової бази щодо квазіфіскальних операцій.

За результатами виконання завдань передбачається:

проведення фінансових операцій сектору загального державного управління за умови обмеження тиску на бюджетну систему в результаті посилення контролю за квазіфіскальними операціями;

надання можливості отримання достовірної та повної інформації про стан державних фінансів для прийняття управлінських рішень, що дасть змогу зменшити ризики дестабілізації державних фінансів у середньо- та довгостроковому періоді;

зменшення макроекономічних диспропорцій, пов’язаних із здійсненням квазіфіскальних функцій;

підвищення рівня прозорості квазіфіскальних операцій;

підвищення ефективності використання фінансових і матеріальних ресурсів держави та прозорості бюджетного процесу.

До можливих ризиків, що можуть перешкодити виконанню завдань, слід віднести:

обмеженість кадрового потенціалу, недостатній рівень підготовки фахівців, обмеженість технічних можливостей програмного забезпечення;

несвоєчасність прийняття нормативно-правових актів;

неналежна міжвідомча координація роботи;

обмеженість фінансового забезпечення.

Метою розвитку цієї складової є вдосконалення системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності в державному секторі з урахуванням вимог міжнародних стандартів бухгалтерського обліку для державного сектору (IPSAS) шляхом запровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі, розроблених з урахуванням вимог міжнародних стандартів (IPSAS), перехід на єдині методологічні засади бухгалтерського обліку і звітності, а також створення уніфікованої організаційної та інформаційної облікової системи.

Бухгалтерський облік і звітність у державному секторі - важлива складова системи управління державними фінансами. Підвищення ролі держави в управлінні економікою та соціальним розвитком, необхідність одержання достовірної інформації про діяльність держави та потреби користувачів у відповідній інформації стали передумовами удосконалення бухгалтерського обліку і звітності в державному секторі.

Сучасний етап розвитку вітчизняного бухгалтерського обліку в державному секторі характеризується процесами активної перебудови в контексті процесів гармонізації з практикою світової економіки та з урахуванням глобалізаційних процесів.

Серед проблем і недоліків у системі бухгалтерського обліку та звітності в державному секторі, які визначили необхідність проведення реформи системи бухгалтерського обліку, необхідно виділити такі:

необхідність адаптації законодавства України з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності до міжнародних вимог;

відсутність у законодавстві єдиної методології відображення в бухгалтерському обліку операцій суб’єктів державного сектору, що не дає змоги отримувати повну, достовірну, прозору і зіставну інформацію про фінансовий стан держави;

відсутність можливості зіставлення даних про фінансовий стан держави з аналогічними звітними даними інших країн.

З цією метою постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2007 р. № 34 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 4, ст. 152) затверджено Стратегію модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 роки щодо удосконалення системи бухгалтерського обліку в державному секторі з урахуванням вимог міжнародних стандартів.

Питанням реформування бухгалтерського обліку в державному секторі присвячені заходи Плану дій "Україна - Європейський Союз", схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2005 р. № 36.

На виконання Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 роки Мінфіном прийняті в повному обсязі національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку у державному секторі, застосування яких передбачено Бюджетним кодексом України та Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Запровадження зазначених стандартів забезпечить створення уніфікованого організаційного та інформаційного забезпечення бухгалтерського обліку в державному секторі, прозорість процесу підготовки інформації про стан і результати діяльності державного сектору та перехід на єдині методологічні засади бухгалтерського обліку, прийняті в розвинутих країнах, зрозумілість фінансової звітності державного сектору міжнародним організаціям та експертам.

Разом з тим Мінфіном та Казначейством проводиться робота з розроблення та впровадження плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі.

Запровадження стандартів для суб’єктів державного сектору потребує вироблення єдиної облікової політики і напрацювання методичних та методологічних рекомендації з питань ведення бухгалтерського обліку та складення звітності з урахуванням міжнародних норм.

Оскільки запровадження стандартів визначає нові підходи до ведення бухгалтерського обліку та складення звітності суб’єктами державного сектору, пріоритетом подальшого розвитку системи бухгалтерського обліку та звітності в державному секторі залишається консультаційна, роз’яснювальна, методологічна підтримка бюджетних установ, органів Казначейства та фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування.

Завданнями середньострокового характеру є:

нормативно-правове забезпечення запровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі;

інформаційна підтримка щодо застосування стандартів.

Для виконання завдань передбачається здійснення таких заходів:

запровадження стандартів;

розроблення методичних рекомендацій щодо запровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі;

перегляд нормативно-правового та методологічного забезпечення щодо здійснення операцій з виконання бюджетів з урахуванням змін в системі бухгалтерського обліку в державному секторі;

запровадження нових уніфікованих форм фінансової звітності, що відповідатимуть міжнародним стандартам;

затвердження плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі та інструкції з його застосування;

забезпечення співпраці з Міжнародною федерацією бухгалтерів щодо перекладу міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в державному секторі та їх оприлюднення;

інформаційна підтримка щодо застосування стандартів (організація навчання з питань застосування стандартів, проведення конференцій, практичних семінарів для фахівців бухгалтерських служб);

створення та моніторинг інтегрованої інформаційно-аналітичної системи управління державними фінансами (2013-2015 роки);

надання консультаційної та методологічної підтримки бюджетним установам, органам Казначейства та фондам загальнообов’язкового державного пенсійного та соціального страхування (2013-2017 роки);

розроблення типової кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку для відображення основних операцій бюджетних установ, фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування та операцій щодо виконання державного та місцевих бюджетів;

удосконалення національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі у зв’язку із змінами міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в державному секторі.

Завданням довгострокового характеру є удосконалення нормативно-правового забезпечення та автоматизованої бази даних з бухгалтерського обліку в державному секторі.

Для виконання завдання передбачається здійснення таких заходів:

систематичне удосконалення стандартів у зв’язку із змінами в міжнародних стандартах;

удосконалення автоматизованої бази даних з урахуванням нової методології бухгалтерського обліку в державному секторі;

проведення моніторингу та імплементації нормативно-правових актів у сфері бухгалтерського обліку та звітності в державному секторі.

За результатами виконання завдань передбачається:

адаптація законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності до міжнародних стандартів;

запровадження інтегрованої інформаційно-аналітичної системи управління державними фінансами, що сприятиме посиленню контролю за процесом виконання бюджету та забезпечить прозорість використання фінансових ресурсів держави;

забезпечення транспарентності даних фінансової звітності в державному секторі і можливості їх зіставлення з аналогічними даними інших країн;

підвищення ефективності використання фінансових і матеріальних ресурсів держави та прозорість бюджетного процесу;

можливість проведення аналізу інформації про державний сектор країни з метою створення сталої та ефективної системи управління державними фінансами;

удосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів з питань бухгалтерського обліку в державному секторі.

До можливих ризиків, що можуть перешкодити виконанню завдань, слід віднести:

відсутність (обмеженість) кадрового потенціалу, недостатній рівень підготовки фахівців бухгалтерських служб, обмеженість технічних можливостей програмного забезпечення деяких суб’єктів державного сектору, що призведе до формування недостовірної інформації та впливатиме на рішення, що приймаються на її основі;

проблеми з впровадженням нового програмного забезпечення;

неналежна міжвідомча координація;

обмеженість фінансового забезпечення.

Метою розвитку цієї складової є подальше формування єдиної структурованої системи державних закупівель на засадах прозорості, відкритості, недискримінації та конкуренції, функціонування якої дасть змогу забезпечити раціональне та ефективне використання державних коштів та задовольнити суспільні потреби у високоякісних товарах і послугах.

Система державних закупівель повинна відігравати стратегічну роль у розвитку України, зокрема сприяти належному державному управлінню, соціальній підзвітності та сталому розвитку. Подальше функціонування зазначеної системи як одного з пріоритетних напрямів розвитку економіки обумовлює визначення перспектив розвитку системи державних закупівель, спрямованих на покращення системи, яка має бути ефективним інструментом для виконання основних завдань державних закупівель із збереженням принципів добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості і прозорості на всіх стадіях закупівель, недискримінації учасників, об’єктивної та неупередженої оцінки пропозицій конкурсних торгів, запобігання корупційним діям і зловживанням.

Актуальним питанням є підвищення рівня конкуренції у сфері державних закупівель з урахуванням міжнародного права, зокрема законодавства ЄС та норм і правил СОТ. Основна роль у цьому процесі відводиться перспективі підписання Угоди щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС та приєднання до Угоди про державні закупівлі СОТ (GPA).

Відносини у сфері державних закупівель в Україні регулюються Законом України "Про здійснення державних закупівель", який відповідає вимогам законодавства ЄС на рівні основних засад та принципів закупівель, а також включає положення, що гарантують результативність перших кроків України на шляху реформування законодавства відповідно до європейської практики.

Редакція зазначеного Закону в 2010 році отримала позитивну оцінку міжнародних експертів, що є особливо важливим на шляху наближення національного законодавства до європейських стандартів та кращої міжнародної практики.

До основних позитивних аспектів реформ у вітчизняній сфері державних закупівель, що проводилися протягом 2010-2012 років, належить:

закріплення правил у сфері здійснення державних закупівель на законодавчому рівні в Законі України "Про здійснення державних закупівель";

відповідність інституціональної структури системи державних закупівель в Україні вимогам відповідних директив ЄС (функції уповноваженого органу виконує Мінекономрозвитку, а функції органу оскарження покладено на Антимонопольний комітет);

забезпечення дотримання принципів відкритості і прозорості під час здійснення закупівель шляхом оприлюднення інформації щодо будь-якої процедури закупівлі на веб-порталі "Державні закупівлі", доступ до якого є вільним та безоплатним, та в офіційних друкованих виданнях з питань державних закупівель;

запровадження механізму закупівель за рамковими угодами.

Крім того, важливим кроком на шляху наближення українського законодавства у сфері державних закупівель до вимог директив ЄС стало встановлення більш гнучкого режиму закупівель для замовників, які провадять свою діяльність в окремих сферах і яких переважно можна охарактеризувати як природні монополії, шляхом прийняття Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності".

Забезпечення незалежності Антимонопольного комітету як органу оскарження, в якому утворено постійно діючу адміністративну колегію з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель, здійснюється шляхом встановлення особливого порядку призначення на посаду та звільнення з посади державних уповноважених Антимонопольного комітету, спеціальних процесуальних засад діяльності Антимонопольного комітету, надання соціальних гарантій, охорони особистих і майнових прав працівників Комітету на рівні з працівниками правоохоронних органів.

Відкритість діяльності зазначеної колегії реалізується шляхом прийняття органом оскаржень рішень за результатами розгляду скарг виключно на його засіданнях, в яких мають право брати участь представники як замовників, так і суб’єктів оскарження процедури державних закупівель.

Публічність рішень зазначеної колегії забезпечується шляхом їх опублікування в державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель та оприлюднення на веб-порталі Антимонопольного комітету.

Так, з моменту покладення на Антимонопольний комітет функцій органу оскарження (серпень 2010 року) до 1 травня 2013 р. зазначеною колегією прийнято 3095 рішень. З них до суду було оскаржено 150, що становить 4,85 відсотка загальної кількості прийнятих колегією рішень.

Збільшення надходження обґрунтованих скарг до органу оскарження і існуюча судова практика, згідно з якою переважна більшість оскаржуваних у судах рішень органу оскарження визнаються правомірними та обґрунтованими, свідчать про об’єктивність та неупередженість прийняття колегією рішень.

На сьогодні законодавство повною мірою забезпечує функціонування сучасної інституціональної структури Антимонопольного комітету як незалежного органу оскарження, неупереджений та ефективний захист прав і законних інтересів осіб, пов’язаних з участю у процедурах державної закупівлі, на засадах добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості і прозорості на всіх стадіях закупівель, недискримінації учасників, об’єктивної та неупередженої оцінки пропозицій конкурсних торгів та відповідає кращій європейській практиці, у тому числі вимогам відповідних директив ЄС.

Незважаючи на позитивну тенденцію останніх років у розбудові та зміцненні системи державних закупівель, на сьогодні є певні проблеми в застосуванні законодавства у сфері державних закупівель, зумовлені постійним внесенням непослідовних змін до законодавства у сфері державних закупівель (протягом 2011-2012 року було внесено 16 змін, більшість з яких спрямовані на непоширення дії зазначеного Закону на закупівлі певних товарів, робіт, послуг і суб’єктів), що суперечать основним принципам здійснення державних закупівель, не відповідають існуючим та майбутнім міжнародним зобов’язанням України, що призводить до неоднозначного тлумачення норм зазначеного Закону та дезорієнтації суб’єктів державних закупівель. Зазначене підтверджується збільшенням кількості звернень до Мінекономрозвитку стосовно надання роз’яснень щодо застосування норм Закону.

На сьогодні залишається низьким рівень конкуренції під час проведення процедур закупівель (середня кількість учасників становить 2,8 учасника на процедуру), що зумовлюється недовірою суб’єктів господарювання до сфери державних закупівель.

Водночас залишається високим рівень застосування неконкурентних процедур. У 2012 році частка процедур закупівель в одного учасника становила 30 відсотків у загальній кількості проведених процедур та понад 50 відсотків у їх загальній вартості. Частково така ситуація зумовлена необхідністю закупівлі комунальних послуг у монополістів із застосуванням процедур закупівель.

Відсутність єдиного підходу до організації та проведення навчання і підвищення кваліфікації спеціалістів з питань державних закупівель призводить до неналежного рівня підготовки членів комітетів конкурсних торгів, відповідальних за проведення процедур закупівель, та, як наслідок, великої кількості порушень під час їх здійснення. Зазначене підтверджується, зокрема, збільшенням кількості поданих до органу оскарження скарг від учасників процедур закупівель на рішення, дії або бездіяльність замовників, що суперечать законодавству у сфері державних закупівель.

Для досягнення поставленої мети необхідно:

підвищити частку застосування конкурентних процедур і рівень конкуренції під час їх проведення;

запобігти внесенню непослідовних змін до законодавства у сфері державних закупівель, які дезорієнтують замовників та учасників щодо правил закупівлі та знижують рівень довіри до сфери державних закупівель у цілому;

не допустити звуження сфери застосування Закону України "Про здійснення державних закупівель";

підвищити рівень підготовки спеціалістів з питань державних закупівель.

З метою організаційного забезпечення реалізації цієї Стратегії передбачається здійснення відповідних заходів, які спрямовані на розв’язання нагальних проблем у сфері державних закупівель.

Процес модернізації та розвитку системи державних закупівель, передбачений цією Стратегією, триватиме протягом 2013-2017 років.

Завданнями середньострокового характеру є:

посилення та зміцнення міжнародного співробітництва у сфері державних закупівель;

забезпечення створення уніфікованої та стабільної нормативно-правової бази з питань державних закупівель;

забезпечення сталого функціонування інституціональної системи державних закупівель;

впровадження сталої практики застосування та однозначного тлумачення законодавства у сфері державних закупівель;

удосконалення інформаційно-технічного та кадрового забезпечення в системі державних закупівель.

Для виконання завдань передбачається здійснення таких заходів:

забезпечення співпраці з проектами міжнародної технічної допомоги;

вивчення світового досвіду у сфері державних закупівель;

продовження переговорного процесу щодо укладення Україною міжнародних угод з питань державних закупівель;

скорочення випадків, на які не поширюється дія законодавства у сфері державних закупівель, з урахуванням міжнародної практики;

забезпечення подальшої адаптації законодавства у сфері державних закупівель до законодавства та стандартів ЄС;

посилення інституціональної спроможності уповноваженого органу шляхом виконання функцій Мінекономрозвитку як уповноваженого органу;

подальше удосконалення функціонування органу оскарження як незалежного та неупередженого органу шляхом продовження виконання функцій органу оскарження Антимонопольним комітетом та сприяння сталості законодавства, яке визначає статус Антимонопольного комітету як незалежного органу оскарження у сфері державних закупівель;

визначення уповноваженим органом разом з Антимонопольним комітетом, Держфінінспекцією, Казначейством порядку взаємодії шляхом затвердження спільного акта або укладення угоди, насамперед під час здійснення контролю у сфері державних закупівель;

проведення моніторингу та вивчення міжнародної судової практики з розгляду спірних рішень у сфері державних закупівель з метою інформування громадськості про політику та правила державних закупівель;

узагальнення національної судової практики з питань державних закупівель;

встановлення єдиного підходу до організації навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів;

розроблення примірних навчальних програм, у тому числі для дистанційного навчання.

Завданнями довгострокового характеру є:

гармонізація національного законодавства з нормами і правилами директив ЄС;

підвищення рівня довіри до сфери державних закупівель.

Для виконання зазначених завдань передбачається здійснення таких заходів:

впровадження системи електронних закупівель;

удосконалення процедур закупівель, зокрема модифікація процедури закупівлі в одного учасника до переговорної процедури відповідно до законодавства ЄС та запровадження процедури конкурентного діалогу;

удосконалення критеріїв необхідності застосування законодавства у сфері державних закупівель окремими суб’єктами господарювання;

уніфікація правового регулювання механізму державно-приватного партнерства та концесійних контрактів як особливих правових і економічних відносин між державним і недержавним секторами економіки;

забезпечення взаємодії з діловими колами, громадськістю з метою запобігання недобросовісним діям замовників та учасників торгів;

забезпечення реалізації принципів відкритості і прозорості під час проведення процедур державних закупівель.

За результатами виконання завдань передбачається:

підвищення ефективності державних закупівель;

створення сталої нормативно-правової бази, гармонізованої із стандартами ЄС;

підвищення рівня конкуренції, прозорості, відкритості та ефективності здійснення державних закупівель;

підвищення керованості процесу державних закупівель, його підзвітності, отримання можливості аналізу процесу державних закупівель за допомогою технічних засобів масової обробки даних;

удосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів у сфері державних закупівель, підвищення рівня відповідальності фахівців;

підвищення рівня обізнаності громадян щодо правил здійснення державних закупівель і довіри суб’єктів господарювання до системи державних закупівель.

До можливих ризиків, що можуть перешкодити виконанню завдань, слід віднести:

політичні ризики, пов’язані з наявністю лобістських груп впливу, заінтересованих у збереженні недосконалого законодавства у сфері державних закупівель;

несвоєчасність прийняття нормативно-правових актів;

низький рівень міжвідомчої координації;

постійні кадрові зміни в системі державного регулювання державних закупівель.

Метою розвитку цієї складової є використання державних інвестицій як стимулу зростання економіки, запобігання зменшенню витрат на реалізацію неефективних інвестиційних проектів, створення уніфікованої системи реєстрації та оцінки таких проектів.

Для підвищення ефективності та прозорості використання державних коштів, спрямування їх на реалізацію пріоритетних інвестиційних проектів у 2012 році запроваджено механізм державної реєстрації інвестиційних проектів/пропозицій на підставі позитивного висновку за результатами експертної оцінки їх економічної ефективності.

Видатки розвитку необхідно спрямовувати на реалізацію інвестиційних проектів, які забезпечать максимальний економічний та соціальний ефект, на підставі даних Державного реєстру інвестиційних проектів та проектних (інвестиційних) пропозицій.

За результатами моніторингу даних зазначеного Реєстру та аналізу ефективності впровадження зареєстрованих проектів, у тому числі аналізу ефективності використання державної підтримки інвестиційної діяльності, здійснюється формування пропозицій до видатків державного бюджету на наступний бюджетний період, спрямованих на фінансування і підтримку інвестиційних проектів.

З метою оптимізації і збалансування капітальних інвестицій за рахунок коштів державного бюджету (з урахуванням ефективності і результативності проектів) фінансування з державного або місцевого бюджету здійснюється для реалізації інвестиційних проектів, спрямованих на розвиток об’єктів державної або комунальної власності, на безповоротній основі, а на розвиток інших об’єктів підприємницької діяльності - на поворотній та строковій основі або на умовах закріплення у державній власності відповідної частки, яка реалізовуватиметься через певний час на ринку із спрямуванням виручки від реалізації в дохідну частину відповідних бюджетів, з яких було профінансовано інвестиції.

Одним із основних механізмів залучення інвестицій в економіку (згідно з підходами, визначеними в Державній програмі активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2013 р. № 187 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 24, ст. 807) має стати система державної гарантійної підтримки кредитування інвестиційних проектів, що дасть змогу перейти від системи бюджетних капітальних інвестицій до системи відбору і фінансування економічно обґрунтованих проектів. Новий механізм державної підтримки сприятиме зміні підходів до надання державних гарантій за фінансовими зобов’язаннями для реалізації проектів і до здійснення державою інвестицій.