Особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмового дозволу особи або органу, які здійснюють кримінальне провадження. Після набрання вироком законної сили листування здійснюється відповідно до закону.
( Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законами № 488-IV від 06.02.2003, № 4652-VI від 13.04.2012 )
Скарги, заяви, клопотання і листи (кореспонденція) осіб, взятих під варту, переглядає адміністрація місця попереднього ув’язнення, за винятком випадків, передбачених цією статтею.
( Частина друга статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законами № 488-IV від 06.02.2003, № 3166-IV від 01.12.2005; в редакції Закону № 1829-VI від 21.01.2010 )
Скарги на дії чи рішення слідчого надсилаються адміністрацією місця попереднього ув’язнення прокуророві, а скарги на дії та рішення прокурора - прокуророві вищого рівня не пізніше трьох діб з часу їх подачі.
( Частина третя статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2537-III від 21.06.2001, № 4652-VI від 13.04.2012 )
Заяви осіб з питань оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, а також оскарження ухвал слідчого судді про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строків тримання під вартою, або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту надсилаються адміністрацією місця попереднього ув’язнення до визначеного законом суду протягом доби з часу їх подання.
( Частина четверта статті 13 в редакції Закону № 2537-III від 21.06.2001; із змінами, внесеними згідно із Законами № 3453-VI від 02.06.2011, № 4652-VI від 13.04.2012 )
Інші скарги, заяви, клопотання і листи, пов’язані з кримінальним провадженням, не пізніше трьох діб із часу їх подачі надсилаються адміністрацією місця попереднього ув’язнення особі або органу, які здійснюють кримінальне провадження. Ця особа або орган розглядають їх у встановленому законом порядку. Скарги, заяви і листи, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити кримінальному провадженню, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі або органу, які здійснюють кримінальне провадження, про що сповіщаються особа, яка перебуває під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування.
( Частина п’ята статті 13 в редакції Закону № 4652-VI від 13.04.2012 )
Скарги, заяви і листи з питань, не пов’язаних з кримінальним провадженням, розглядаються адміністрацією місця попереднього ув’язнення або надсилаються за належністю в порядку, встановленому законом.
( Частина шоста статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012 )
З відповідями на заяви, скарги та листи адміністрація ознайомлює осіб, взятих під варту, під розписки, які додаються до їх особистих справ.
Кореспонденція, яку особи, взяті під варту, адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, Міжнародному кримінальному суду, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку особи, взяті під варту, одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.
( Статтю 13 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 1829-VI від 21.01.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2236-IX від 03.05.2022 )
Кореспонденція, яку особи, взяті під варту, адресують захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку особи, взяті під варту, одержують від такого захисника, перегляду не підлягає.
( Статтю 13 доповнено частиною дев’ятою згідно із Законом № 1829-VI від 21.01.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012 )
Стаття 14. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, взятих під варту
До осіб, які перебувають під вартою, в разі їх зразкової поведінки адміністрація місця попереднього ув’язнення може застосовувати такі заходи заохочення:
оголошення подяки;
дострокове зняття раніше накладеного стягнення;
збільшення тривалості прогулянки на одну годину;
дозвіл на додаткове придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності в межах 25 відсотків на місяць від суми, передбаченої частиною першою статті 9 цього Закону;
дозвіл на одержання додатково однієї посилки або передачі;
преміювання за кращі показники в роботі.
Стаття 15. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, взятих під варту
До осіб, взятих під варту, які порушують вимоги режиму, адміністрація місця попереднього ув’язнення може застосовувати такі заходи стягнення:
попередження або догану;
позачергове залучення до прибирання приміщення.
( Абзац четвертий частини першої статті 15 виключено на підставі Закону № 2377-IV від 20.01.2005 )( Частину другу статті 15 виключено на підставі Закону № 2377-IV від 20.01.2005 )
Особи, взяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув’язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні - на строк до п’яти діб. Поміщення до карцеру не повинно поєднуватися з погіршенням встановлених норм харчування.
Вагітні жінки і жінки, які мають при собі дітей, поміщенню до карцеру не підлягають.
Застосовувані до взятих під варту заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування заходів, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.
Стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв’язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її завершення, але не пізніш як через шість місяців з дня вчинення проступку.
Накладене стягнення виконується негайно або не пізніше одного місяця з дня його винесення.
Стаття 16. Умови та оплата праці осіб, взятих під варту
Взяті під варту особи можуть залучатися до роботи лише в межах території місця попереднього ув’язнення за їх згодою і з дозволу слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження. Праця таких осіб оплачується за тарифними ставками (окладами), що діють у народному господарстві. Із заробітку ув’язнених за виконавчими документами провадяться відрахування в порядку, встановленому законодавством України. Прибутки, одержані внаслідок використання праці ув’язнених, не підлягають оподаткуванню і використовуються для упорядкування місця попереднього ув’язнення та поліпшення умов тримання під вартою.
( Частина перша статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012 )
Взяті під варту особи можуть залучатися без оплати їх праці лише до робіт, пов’язаних із створенням належних санітарно-побутових умов і впорядкуванням місця попереднього ув’язнення. До таких робіт ці особи залучаються почергово у вільний від проведення слідчих дій час і не більш як на дві години протягом дня.
Стаття 17. Матеріальна відповідальність осіб, взятих під варту
Особи, взяті під варту, несуть матеріальну відповідальність за заподіяну під час перебування в місцях попереднього ув’язнення шкоду в розмірах, установлених законодавством України.
Збитки відшкодовуються за постановою начальника місця попереднього ув’язнення з грошових сум, що є на особовому рахунку особи, яку тримають під вартою. Не відшкодовані цією особою під час перебування в місці попереднього ув’язнення збитки в разі її засудження до покарання у вигляді позбавлення волі можуть бути стягнуті адміністрацією установи виконання покарань з коштів, що надійшли на особовий рахунок засудженого.
( Частина друга статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2377-IV від 20.01.2005 )
У разі скасування або зміни запобіжного заходу, припинення чи закінчення максимального строку тимчасового чи екстрадиційного арешту збитки, не відшкодовані особою, звільненою з-під варти або виданою іншій державі, можуть бути стягнуті на загальних підставах.
( Частина третя статті 17 в редакції Закону № 3453-VI від 02.06.2011 )
Стаття 18. Заходи безпеки і підстави для застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї
Адміністрація місця попереднього ув’язнення має право застосовувати до осіб, взятих під варту, заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом.
Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно, якщо дозволяють обставини, передувати попередження про такий намір. Без попередження заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю працівників місця попереднього ув’язнення або інших осіб.
У разі неможливості уникнути застосування заходів фізичного впливу вони не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на адміністрацію місця попереднього ув’язнення обов’язків, і мають зводитися до завдання якнайменшої шкоди здоров’ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація місця попереднього ув’язнення зобов’язана негайно подати допомогу потерпілим.
Працівники місця попереднього ув’язнення мають право застосовувати заходи фізичного впливу і спеціальні засоби, в тому числі прийоми рукопашного бою, наручники, гумові палиці, гамівні сорочки, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, водомети, бронемашини та інші технічні засоби, а також використовувати службових собак для припинення фізичного опору, насильницьких дій, безчинства, подолання протидії законним вимогам адміністрації, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на неї обов’язків.
Дозвіл на проведення спеціальних операцій з використанням світлозвукових пристроїв відволікаючої дії, водометів, бронемашин та інших технічних засобів, застосування яких пов’язане з ризиком заподіяння шкоди здоров’ю оточуючих, дають керівники територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, начальник Центрального управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України по місту Києву і Київській області, начальники територіальних управлінь Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або особи, які їх замінюють, голова центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, або його заступник, Міністр оборони України, начальник Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або його перший заступник.
( Частина п’ята статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 312-XIV від 11.12.98, в редакції Закону № 488-IV від 06.02.2003, із змінами, внесеними згідно із Законами № 743-IV від 15.05.2003, № 1254-VI від 14.04.2009, № 5461-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 3185-IX від 29.06.2023 )
Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю або здоров’ю працівників місця попереднього ув’язнення або інших осіб, чи збройного опору.
Для припинення зазначених протиправних дій з дозволу і в присутності медичного працівника особи, взяті під варту, можуть поміщатися до камери для заспокоєння буйних осіб, на них може надягатися гамівна сорочка.
До неповнолітніх, жінок, осіб похилого віку та осіб з інвалідністю застосування гамівної сорочки забороняється.
( Частина восьма статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018 )
Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обставин, що склалися, характеру правопорушення і особи правопорушника.
У разі вчинення особою, взятою під варту, нападу чи іншої умисної дії, що безпосередньо загрожує життю або здоров’ю працівників місця попереднього ув’язнення чи інших осіб, а також у разі здійснення втечі з-під варти як винятковий захід допускається застосування вогнепальної зброї, якщо іншими заходами припинити такі дії неможливо. У разі втечі з-під варти неповнолітніх і жінок застосування зброї не допускається.
Працівник місця попереднього ув’язнення, який застосував заходи фізичного впливу або спеціальні засоби примусу, рапортом повідомляє про це безпосереднього начальника для негайного сповіщення прокурора.
( Частина одинадцята статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2322-IV від 12.01.2005 )
Усі особи, щодо яких були застосовані заходи фізичного впливу, спеціальні засоби або вогнепальна зброя, підлягають обов’язковому медичному огляду.
Про поранення або смерть, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що сталися внаслідок застосування заходів фізичного впливу або спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування вогнепальної зброї адміністрація місця попереднього ув’язнення повинна негайно письмово повідомити прокурора.
Перевищення повноважень при застосуванні заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї тягне за собою встановлену законом відповідальність.
Стаття 19. Режим особливих умов у місцях попереднього ув’язнення
У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових безпорядків, проявів групової непокори взятих під варту осіб або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на місце попереднього ув’язнення чи у зв’язку з оголошенням надзвичайного стану в районі розташування установи попереднього ув’язнення з дозволу керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, керівника його територіального органу, Міністра оборони України, начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України для осіб, які перебувають в установі попереднього ув’язнення, може бути запроваджено режим особливих умов терміном до тридцяти днів.
У разі запровадження режиму особливих умов у місці попереднього ув’язнення посилюється охорона, нагляд за особами, взятими під варту, припиняються всі заходи, що проводяться з цими особами, а також надання побачень та прийняття посилок і передач, здійснюються інші режимні заходи. У разі прибуття осіб, визначених частиною шостою статті 12 цього Закону, до місця попереднього ув’язнення під час запровадження режиму особливих умов такі особи мають бути проінформовані письмово про неможливість побачення з особою, взятою під варту, з підстав, визначених цією частиною.
Для припинення групових протиправних дій взятих під варту осіб та ліквідації їх наслідків використовуються сили і засоби місць попереднього ув’язнення, а у разі потреби з дозволу Міністра внутрішніх справ України, Міністра оборони України, начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Голови Національної поліції України, керівника територіального органу Національної поліції України, командувача Національної гвардії України, начальника оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України - відповідно органів та підрозділів Національної поліції України, Міністерства оборони України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з’єднань, військових частин та підрозділів Національної гвардії України.
Про запровадження режиму особливих умов у місці попереднього ув’язнення невідкладно інформується Міністр юстиції України.
( Стаття 19 із змінами, внесеними згідно із Законами № 312-XIV від 11.12.98, № 488-IV від 06.02.2003, № 743-IV від 15.05.2003, № 1254-VI від 14.04.2009, № 5461-VI від 16.10.2012, № 901-VIII від 23.12.2015, № 1637-IX від 14.07.2021; в редакції Закону № 3185-IX від 29.06.2023 )
Стаття 20. Підстави та порядок звільнення осіб, що тримаються під вартою
Підставами для звільнення з-під варти є:
скасування запобіжного заходу;
зміна запобіжного заходу;
внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду, постанови прокурора, прийнятої у випадках та порядку, передбачених статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України, про тримання під вартою або закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено в установленому законом порядку;
( Абзац п'ятий частини першої статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2111-IX від 03.03.2022 )
закінчення максимального строку тимчасового або екстрадиційного арешту, передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України;
припинення (скасування) тимчасового або екстрадиційного арешту;
звільнення особи з-під екстрадиційного арешту судом.
Звільнення особи з-під варти в разі скасування або зміни цього запобіжного заходу провадить начальник установи попереднього ув’язнення на підставі ухвали слідчого судді, ухвали або вироку суду.
Начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний негайно звільнити з-під варти підозрюваного, обвинуваченого, стосовно якого на день закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або закінчення строку тримання під вартою, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, не надійшла ухвала слідчого судді, суду, постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України, про продовження такого строку. При цьому начальник установи попереднього ув’язнення надсилає повідомлення особі чи органу, які здійснюють кримінальне провадження, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування.
( Частина третя статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2111-IX від 03.03.2022 )
Начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний негайно звільнити особу з-під варти у разі закінчення максимального строку тимчасового арешту, передбаченого частиною першою статті 583 Кримінального процесуального кодексу України, повідомивши про це прокурора та суд, що прийняв рішення про застосування тимчасового арешту. За п’ять днів до закінчення максимального строку тимчасового арешту начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний надіслати прокурору та суду, що прийняв рішення про застосування тимчасового арешту, повідомлення про день його закінчення.
Начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний негайно звільнити особу з-під варти в разі закінчення максимального строку екстрадиційного арешту, передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України, повідомивши про це керівника обласної прокуратури, його першого заступника чи заступника, а також суд, що прийняв рішення про застосування екстрадиційного арешту. За десять днів до закінчення максимального строку екстрадиційного арешту начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний надіслати керівнику обласної прокуратури, його першому заступнику чи заступнику, а також суду, який прийняв рішення про застосування екстрадиційного арешту, повідомлення про день його закінчення.
( Частина п’ята статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1697-VII від 14.10.2014, № 113-IX від 19.09.2019 )
Звільнення особи з-під варти в разі припинення тимчасового чи екстрадиційного арешту провадить начальник установи попереднього ув’язнення на підставі постанови керівника обласної прокуратури, його першого заступника чи заступника відповідно до статті 586 Кримінального процесуального кодексу України.
( Частина шоста статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1697-VII від 14.10.2014, № 113-IX від 19.09.2019 )
Начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний звільнити з-під варти підозрюваного, обвинуваченого після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування до такої особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Після отримання документа, що підтверджує внесення застави, та його перевірки начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний негайно звільнити з-під варти особу та повідомити про це усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю, а якщо застава внесена під час судового провадження, - прокурора та суд. Перевірка документа, що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робочого дня.
Вирок або ухвала про звільнення особи, взятої під варту, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув’язнення.
Особи, яких звільняють з-під варти, забезпечуються адміністрацією місця попереднього ув’язнення безоплатним проїздом до місця проживання. У необхідних випадках їм видаються грошова допомога і одяг.
Начальник установи попереднього ув’язнення зобов’язаний звільнити з-під варти особу, стосовно якої уповноваженим органом прийнято рішення про обмін як військовополоненого, у день отримання ухвали слідчого судді, суду про скасування запобіжного заходу. Така особа передається під нагляд представникам уповноваженого органу, що відповідає за поводження з військовополоненими, для організації та проведення її обміну як військовополоненого.
( Статтю 20 доповнено частиною десятою згідно із Законом № 2472-IX від 28.07.2022 )( Стаття 20 із змінами, внесеними згідно із Законами № 488-IV від 06.02.2003, № 1130-IV від 11.07.2003, № 2376-IV від 20.01.2005, № 3453-VI від 02.06.2011; в редакції Закону № 4652-VI від 13.04.2012 )
Стаття 21. Персонал місць попереднього ув’язнення
До персоналу місць попереднього ув’язнення належать особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та військовослужбовці Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, а також особи, які працюють в цих установах за трудовими угодами.
( Частина перша статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законами № 312-XIV від 11.12.98, № 488-IV від 06.02.2003, № 743-IV від 15.05.2003, № 1254-VI від 14.04.2009 )
Працівники місць попереднього ув’язнення в межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймають рішення і несуть за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність, у тому числі за невиконання або неналежне виконання обов’язків, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, порушення прав осіб, взятих під варту.
( Частина друга статті 21 в редакції Закону № 2322-IV від 12.01.2005 )
Адміністрація місць попереднього ув’язнення зобов’язана:
забезпечити належну охорону та режим тримання осіб, взятих під варту;
створити особам, взятим під варту, необхідні житлово-побутові умови відповідно до встановлених норм, забезпечити їх харчуванням та медичним обслуговуванням;
створити необхідні умови для роботи слідчого, прокурора, слідчого судді та суду, яка пов’язана з провадженням у кримінальній справі;
( Абзац четвертий частини третьої статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012 )
повідомити особам під час взяття їх під варту про підстави та мотиви взяття під варту, роз’яснити право на оскарження в суді підстав та мотивів взяття під варту, надати у друкованому вигляді роз’яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, статті 9 цього Закону та інших прав осіб, взятих під варту, які встановлені законом, а також забезпечити можливість реалізації інших прав осіб, взятих під варту, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, забезпечити наявність у достатній кількості текстів Конституції України, Кримінального, Кримінального процесуального, Кримінально-виконавчого, Цивільного, Цивільного процесуального кодексів України, законів України "Про попереднє ув’язнення", "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", інших нормативно-правових актів, що визначають статус та повноваження правоохоронних органів, права та обов’язки осіб, що тримаються під вартою, порядок тримання під вартою, порядок відшкодування збитків, завданих неправомірними діями або бездіяльністю працівників правоохоронних органів та місць попереднього ув’язнення, а також забезпечити можливість користування особами, що тримаються під вартою, текстами зазначених нормативно-правових актів та науково-методичною літературою з цих питань.
( Частину третю статті 21 доповнено абзацом п’ятим згідно із Законом № 2322-IV від 12.01.2005; в редакції Закону № 4652-VI від 13.04.2012 )
Працівникам місця попереднього ув’язнення не дозволяється вступати в неслужбові стосунки з особами, взятими під варту, а також користуватися їх послугами.
Стаття 22. Нагляд за додержанням законів у місцях попереднього ув’язнення
( Назва статті 22 в редакції Закону № 1697-VII від 14.10.2014 )
Нагляд за додержанням законів у місцях попереднього ув’язнення здійснюється прокурором шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
( Частина перша статті 22 в редакції Закону № 1697-VII від 14.10.2014 )
Постанови і вказівки прокурорів щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання осіб, взятих під варту, підлягають обов’язковому виконанню адміністрацією місць попереднього ув’язнення.
Цей Закон набирає чинності з моменту його опублікування.
Президент України | Л.КРАВЧУК |
м. Київ 30 червня 1993 року № 3352-XII | |