Про ветеринарну медицину

5. Усі ветеринарно-санітарні заходи, включаючи ті, що були затверджені за надзвичайних епізоотичних обставин, підлягають перегляду та оновленню в міру надходження нової науково обґрунтованої інформації або важливих (суттєвих) коментарів від заінтересованих торгових партнерів або інших осіб з метою забезпечення того, щоб такі заходи сприяли досягненню, але не перевищенню належного рівня захисту здоров’я тварин та пов’язаного з цим здоров’я людей.

6. Усі ветеринарно-санітарні заходи, затверджені за надзвичайних обставин, переглядаються та оновлюються не пізніше шести місяців від дати їх затвердження або внесення останніх змін, як зазначено в частині п’ятій цієї статті, з метою забезпечення того, щоб такі заходи сприяли досягненню, але не перевищенню належного рівня захисту здоров’я тварин та пов’язаного з цим здоров’я людей.

7. Порядок розроблення та внесення змін до ветеринарно-санітарних заходів, що застосовуються відповідно до цієї статті, затверджується Департаментом.

1. Аналіз ризику, що проводиться спеціалістами державної служби ветеринарної медицини, визначеними Департаментом, у зв’язку з можливим імпортом товарів, складається у паперовій та/або електронній формі. Цей документ повинен містити таку інформацію:

1) мета аналізу ризику;

2) виявлення хвороб тварин, шляхів проникнення (носії, тип передачі), які сприяють їх занесенню, укоріненню та поширенню;

3) джерела інформації;

4) оцінка ризику хвороби тварин, включаючи вірогідність завдання шкоди тваринам і людям, та можливих наслідків;

5) визначені варіанти управління ризиком та причини, з яких відхиляються альтернативні варіанти.

2. За наявності достатнього обсягу наукової та іншої технічної інформації необхідно проводити кількісну оцінку ризику згідно з вимогами відповідних міжнародних організацій.

3. За умови недостатності або відсутності наукової та іншої технічної інформації, необхідної для кількісної оцінки ризику, проводиться якісна оцінка ризику.

4. Документ з аналізу ризику, зазначений у частині першій цієї статті, має бути доступним для усіх заінтересованих осіб, у паперовій та/або електронній формі.

5. Аналіз ризику проводиться з використанням інформаційних технологій.

6. За результатами аналізу ризику державним прикордонним інспектором ветеринарної медицини визначаються вид ветеринарно-санітарного контролю (стандартний або розширений) товарів, що ввозяться на територію України, та обсяг заходів такого контролю згідно із статтями 87, 89 цього Закону.

1. При імпорті товарів мета управління ризиком полягає у зменшенні відповідних ризиків до належного рівня захисту здоров’я тварин та пов’язаного з цим здоров’я людей, який встановлений в Україні.

2. При розгляді альтернативних варіантів зменшення ризику занесення збудників хвороб тварин від імпортних товарів обрані ветеринарно-санітарні заходи не повинні обмежувати торгівлю більше, ніж це необхідно для досягнення належного рівня захисту здоров’я тварин та пов’язаного з цим здоров’я людей, враховуючи технічну та економічну доцільність запропонованих альтернативних заходів.

3. Оцінка економічної доцільності ветеринарно-санітарних заходів включає оцінку потенційної шкоди у формі втрат для виробництва та продажу тварин або продуктів тваринного походження в разі занесення, укорінення або поширення збудників хвороб тварин, витрати на локалізацію, контроль або ліквідацію цих хвороб тварин та відносну оцінку рентабельності альтернативних варіантів заходів, спрямованих на зменшення ризику.

4. Управління ризиком здійснюється з урахуванням відповідних програм, передбачених цим Законом (вибіркового ветеринарно-санітарного контролю, моніторингу залишкових кількостей ветеринарних препаратів і забруднюючих речовин тощо). Управління ризиком здійснюється з використанням інформаційних технологій.

1. За винятком положень частин п’ятої - восьмої цієї статті, у разі, якщо немає відповідних міжнародних стандартів або запропоновані ветеринарно-санітарні заходи не відповідають міжнародним стандартам, Департамент:

1) негайно розміщує в медіа повідомлення в такій формі, що дасть змогу всім заінтересованим сторонам ознайомитися із змістом запропонованих заходів;

2) якщо очікується, що запропонований ветеринарно-санітарний захід може значно вплинути на експортні можливості інших країн, - готує відповідне повідомлення, яке Центром обробки запитів та надання повідомлень стосовно ветеринарно-санітарних заходів (далі - Центр обробки запитів та повідомлень) надсилається заінтересованим торговим партнерам.

2. Повідомлення, зазначене у пункті 2 частини першої цієї статті, надається не пізніше ніж за 60 днів до затвердження запропонованого ветеринарно-санітарного заходу. Повідомлення складається згідно з вимогами відповідних міжнародних організацій або міжнародних договорів, стороною яких є Україна. У ньому зазначаються товари, яких стосується та/або на які вплине ветеринарно-санітарний захід, коротке викладення мети та обґрунтування необхідності вжиття запропонованого заходу.

3. За письмовим запитом осіб або заінтересованих торгових партнерів Департамент надає текст запропонованого ветеринарно-санітарного заходу із зазначенням, якщо це можливо, положень, що суттєво відрізняються від міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій.

4. За письмовим запитом осіб або заінтересованих торгових партнерів Департамент до завершення підготовки ветеринарно-санітарного заходу розглядає отримані коментарі та в разі доцільності враховує їх при підготовці остаточного проекту ветеринарно-санітарного заходу.

5. У разі виникнення надзвичайних епізоотичних обставин та ухвалення ветеринарно-санітарного заходу повідомлення про їх вжиття публікується в медіа.

6. Якщо є підстави очікувати, що надзвичайний ветеринарно-санітарний захід, зазначений у частині п’ятій цієї статті, значно вплине на експортні можливості інших країн, Департамент негайно направляє повідомлення через Центр обробки запитів та повідомлень заінтересованим торговим партнерам. Повідомлення готується згідно з вимогами відповідних міжнародних організацій або міжнародних договорів, які укладені Україною. У ньому зазначаються товари, на які поширюється та/або впливає надзвичайний ветеринарно-санітарний захід, стисле викладення мети та обґрунтування вжиття надзвичайного ветеринарно-санітарного заходу, включаючи пояснення щодо природи надзвичайних обставин.

7. Департамент надає текст надзвичайного ветеринарно-санітарного заходу заінтересованим особам та торговим партнерам за їх письмовим запитом.

8. Департамент розглядає письмові коментарі щодо надзвичайного ветеринарно-санітарного заходу, отримані від заінтересованих осіб та торгових партнерів за письмовим запитом, обговорює і враховує їх при розгляді питання про внесення змін до надзвичайного ветеринарно-санітарного заходу.

9. Департамент затверджує критерії визначення того, чи матиме запропонований ветеринарно-санітарний захід або затверджений надзвичайний ветеринарно-санітарний захід значний вплив на експортні можливості інших країн, і призначає посадових осіб, відповідальних за опублікування та надсилання повідомлень до Центру обробки запитів та повідомлень.

Усі ветеринарно-санітарні заходи та зміни до них після затвердження публікуються у відповідному офіційному друкованому виданні та на веб-сайті Департаменту. Ветеринарно-санітарні заходи вступають у дію не раніше шести місяців від дати публікації, за винятком надзвичайних ветеринарно-санітарних заходів, які затверджуються за надзвичайних обставин, та заходів, які зменшують обмеження стосовно імпорту, що вступають у дію з дати затвердження.

Департамент при застосуванні ветеринарно-санітарних заходів враховує таке:

1) ветеринарно-санітарні заходи повинні застосовуватися тільки в обсягах, необхідних для досягнення цілей, зазначених у статті 20 цього Закону;

2) ветеринарно-санітарні заходи не повинні застосовуватися в такий спосіб, що встановлює приховані обмеження для міжнародної торгівлі;

3) ветеринарно-санітарні заходи повинні застосовуватися в такий спосіб, щоб уникнути довільного або невиправданого встановлення різних рівнів заходу, які вважаються належними в різних ситуаціях, якщо така різниця веде до дискримінації або прихованого обмеження міжнародної торгівлі.

Департамент за вимогою заінтересованих торгових партнерів проводить консультації про визнання еквівалентності загальних або спеціальних ветеринарно-санітарних заходів з метою подальшого укладення двосторонніх та багатосторонніх договорів про таку еквівалентність відповідними органами державної влади.

1. Оцінка ефективності ветеринарної адміністрації іншої країни (далі - іноземна ветеринарна адміністрація) ґрунтується на такому:

1) членство країни у відповідних міжнародних організаціях;

2) виконання вимог щодо звітності перед відповідними міжнародними організаціями та застосування ветеринарно-санітарних заходів згідно з міжнародними договорами, укладеними Україною;

3) необхідний рівень кваліфікації працівників іноземної ветеринарної адміністрації, включаючи рівень їх фахової освіти, необхідний досвід та здатність приймати виважені професійні рішення;

4) незалежність працівників іноземної ветеринарної адміністрації від будь-якого комерційного, фінансового, адміністративного, політичного та іншого тиску, що може вплинути на їх висновки та рішення;

5) неупередженість іноземної ветеринарної адміністрації при прийнятті рішень, а також неупередженість її працівників, зокрема при наданні послуг;

6) чесність працівників іноземної ветеринарної адміністрації, неприпустимість шахрайства, корупції та фальсифікацій;

7) прозорість прийняття рішень іноземною ветеринарною адміністрацією;

8) наявність належного законодавства та організації, яка забезпечує контроль за встановленням і виконанням ветеринарно-санітарних заходів та за діяльністю з міжнародної ветеринарної сертифікації, включаючи законодавчі акти, якими визначаються компетенція та структура іноземної ветеринарної адміністрації;

9) встановлення процедур та стандартів щодо:

а) планування та управління діяльністю, включаючи діяльність з міжнародної ветеринарної сертифікації;

б) запобігання спалахам хвороб тварин та боротьби з ними;

в) епізоотичних обстежень та зонування та/або компартменталізації території країни згідно з ветеринарно-санітарним статусом;

г) методик інспектування та відбору зразків;

ґ) діагностичних аналізів хвороб тварин;

д) розроблення, виробництва, реєстрації та контролю біологічних продуктів, що використовуються для діагностики хвороб тварин та виробництва ветеринарних препаратів;

е) обробки, спрямованої на знищення патогенних агентів у продуктах тваринного походження;

є) мінімального рівня кваліфікації (освіта та професійні тренінги) спеціалістів лабораторій та посадових осіб, уповноважених проводити інспектування товарів та видавати міжнародні ветеринарні сертифікати;

ж) використання міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій при видачі міжнародних ветеринарних сертифікатів;

з) використання міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій при застосуванні заходів контролю за спалахами хвороб тварин;

и) частоти серологічних обстежень хвороб тварин;

10) періодичність визнання недійсними міжнародних ветеринарних сертифікатів, а також сертифікатів, що засвідчують відсутність хвороб тварин у вантажі, що імпортується, а також які були видані посадовою особою іноземної ветеринарної адміністрації на вантаж з товарами, що імпортуються, але визнані недійсними в результаті лабораторних досліджень (експертиз) зразків цього вантажу;

11) наявності державної системи ідентифікації та реєстрації тварин;

12) інші критерії, рекомендовані відповідними міжнародними організаціями.

2. Усі розглянуті критерії та відповідні висновки, зроблені під час оцінки ефективності іноземної ветеринарної адміністрації, повною мірою документуються та негайно надаються іноземній ветеринарній адміністрації за її запитом. Якщо іноземна країна звертається із запитом про проведення консультацій та надання коментарів щодо оцінки, консультації розпочинаються негайно, а їх результати та пояснення аналізуються на предмет наявності підстав перегляду оцінки ефективності іноземної ветеринарної адміністрації.

1. Департамент забезпечує виконання всіх процедур перевірки та вимог ветеринарно-санітарних заходів, а саме:

1) відповідність таких процедур стандартам, рекомендаціям та інструкціям відповідних міжнародних організацій;

2) виконання таких процедур швидко, без невиправданої затримки і в порядку, не менш сприятливому для імпортованих товарів, ніж для аналогічних вітчизняних товарів;

3) обмеження вимог щодо відбору зразків для процедур контролю, інспектування та ухвалення обсягами, що є необхідними та обґрунтованими;

4) негайне інформування заявника, який звертається із заявою про проведення процедур контролю, інспектування та ухвалення, про будь-які недоліки поданої заяви, щоб запобігти зволіканню при виконанні процедур контролю, інспектування та ухвалення, а в разі наявності недоліків у заяві на вимогу заявника проведення визначених процедур наскільки це можливо;

5) повідомлення заявнику за його запитом очікуваного часу завершення цих процедур;

6) негайне повідомлення заявнику результатів процедур у письмовій формі та в повному обсязі;

7) застосування визначених процедур однаковою мірою до об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду іноземного і вітчизняного походження;

8) обмеження усіх затверджених процедур, включаючи процедури, що забезпечують відповідність продукту, який був змінений (підданий обробці, переробці або зміні в інший спосіб), вимогам ветеринарно-санітарних заходів, а також інформацію, необхідну для проведення процедур контролю, інспектування та ухвалення, обсягами, що необхідні для виконання ветеринарно-санітарних заходів;

9) захист конфіденційності наданої інформації з метою забезпечення комерційних інтересів заявника;

10) однаковість плати, що стягується за процедури контролю, інспектування та ухвалення, для товарів вітчизняного походження і для імпортних товарів, яка не повинна перевищувати фактичної вартості наданих послуг;

11) зведення до мінімуму незручностей, пов’язаних з процедурами відбору зразків та вимогами використання певних потужностей для проведення процедур контролю, інспектування та ухвалення рішень, які є справедливими стосовно об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду іноземного і вітчизняного походження;

12) встановлення процедури розгляду скарг щодо проведення процедур контролю, інспектування та ухвалення для вжиття заходів щодо виправлення ситуації, якщо скарга виявилася обґрунтованою.

2. Департамент може встановлювати вимоги до потужностей (об’єктів), виробничих процесів, умов зберігання або інші вимоги стосовно товарів, що імпортуються в Україну. Такі вимоги не повинні перевищувати аналогічні вимоги, які встановлені для вітчизняних виробників, що здійснюють виробництво та/або обіг таких товарів.

3. Державна служба ветеринарної медицини України може перевіряти дотримання вимог до потужностей (об’єктів), виробничих процесів, умов зберігання та інших вимог у країнах, з яких імпортуються товари (далі - потужності (об’єкти) для імпорту в Україну). Уповноважені Департаментом спеціалісти державної служби ветеринарної медицини повинні мати безперешкодний доступ до потужностей (об’єктів) для імпорту в Україну з метою їх інспектування для перевірки дотримання вимог, визначених у частині другій цієї статті. Департамент зобов’язаний повідомити відповідну компетентну службу країни-імпортера про зазначене інспектування щонайменше за 48 годин.

4. Імпорт товарів з потужностей (об’єктів) для імпорту в Україну, під час інспектування яких відповідна служба виявила недотримання встановлених вимог, не дозволяється.

5. Департамент веде реєстр потужностей (об’єктів) для імпорту в Україну товарів.

6. Порядок проведення перевірки дотримання вимог, визначених у частині другій цієї статті, реєстрації та виключення з реєстру потужностей (об’єктів) для імпорту в Україну встановлюється Департаментом.

1. Головний державний ветеринарний інспектор України призначає групу посадових осіб Департаменту, яка відповідає за отримання та координацію відповідей на всі запитання, що стосуються ветеринарно-санітарних заходів, включаючи процедури контролю, інспектування та ухвалення, що надходять від заінтересованих осіб, та за надсилання на їх вимогу копій відповідних документів, які повинні включати:

1) ухвалені або запропоновані ветеринарно-санітарні заходи;

2) процедури контролю, інспектування та ухвалення;

3) процедури оцінки ризику хвороб тварин, критерії, що беруться до уваги, та засоби визначення належного рівня захисту здоров’я тварин і пов’язаного з цим здоров’я людей;

4) інформацію про членство та участь України у відповідних міжнародних організаціях або міжнародних договорах стосовно ветеринарно-санітарних заходів і тексти таких договорів.

1. Одержання ветеринарних документів для переміщення тварин, продукції тваринного походження, інших об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду здійснюється з метою охорони території України від занесення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон та захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, а також недопущення наявності залишкових кількостей ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у продуктах тваринного походження.

2. Об’єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, крім випадків, встановлених цим Законом, супроводжуються такими ветеринарними документами:

1) міжнародні ветеринарні сертифікати (для країн СНД - ветеринарні свідоцтва форми № 1, № 2 та № 3) - при переміщенні за межі України;

2) ветеринарні документи: ветеринарні свідоцтва (для України - форми № 1, № 2) - при переміщенні за межі території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст (крім харчових продуктів тваринного та рослинного походження для споживання людиною);

3) ветеринарні довідки - при переміщенні в межах району.

Ветеринарні документи включають також ветеринарні картки та/або ветеринарно-санітарні паспорти на тварин .

Видача відповідних ветеринарних документів на корми з метою державного ветеринарно-санітарного контролю здійснюється виключно у таких випадках:

за запитом особи, яка здійснює переміщення такого об’єкта державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду;

якщо вимога про наявність відповідного ветеринарного документа передбачена зовнішньоекономічним договором (контрактом);

якщо вимога про наявність відповідного ветеринарного документа передбачена законодавством держави-імпортера або надання такого документа вимагають компетентні органи держави-імпортера.

3. Право видачі міжнародних ветеринарних сертифікатів, ветеринарних свідоцтв, ветеринарних довідок, ветеринарних карток та/або ветеринарно-санітарних паспортів на тварин надається відповідним державним ветеринарним інспекторам та офіційним ветеринарним лікарям:

1) управлінь ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, містах обласного значення, районах;

2) державних закладів ветеринарної медицини;

3) регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.

4. Ветеринарні довідки та ветеринарно-санітарні паспорти на тварин також можуть видаватися ліцензованими лікарями ветеринарної медицини.

5. Видача відповідних ветеринарних документів здійснюється на платній основі відповідно до статті 99 цього Закону.

6. Рішення про видачу або відмову у видачі ветеринарних документів приймається не пізніше ніж через місяць з дати надходження документів на розгляд.

7. Підставою для відмови у видачі та анулювання ветеринарних документів є:

1) недотримання ветеринарно-санітарних заходів, передбачених законодавством; ускладнення епізоотичної ситуації на відповідній території, потужності (об’єкті);

2) неможливість безпосереднього огляду об’єкта державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду;

3) відсутність документального підтвердження епізоотичного благополуччя місцевості походження та ветеринарно-санітарного стану об’єктів; відсутність необхідної ветеринарної обробки тварин, їх карантинування, відповідних досліджень та/або експертного висновку.

8. Порядок видачі ветеринарних документів затверджується центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

1. Список хвороб, що підлягають повідомленню, затверджується Департаментом та включає:

1) всі особливо небезпечні хвороби, занесені до списку МЕБ;

2) екзотичні хвороби тварин, які в разі занесення та подальшого поширення в Україні можуть призвести до неприйнятного рівня ризику для тварин та/або людей;

3) хвороби тварин, що проявляються в Україні, які в разі спалаху або поширення на території України можуть призвести до неприйнятного рівня ризику для здоров’я тварин та/або людей.

2. За рекомендацією Головного державного ветеринарного інспектора України хвороба тварин може бути включена до переліку хвороб, що підлягають повідомленню, з метою збору інформації щодо поширення цієї хвороби.

1. Особи, які вирощують тварин для власного споживання, включаючи велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, кролів та птицю, за винятком непродуктивних тварин, а також тих, що вирощуються з рекреаційною метою, зобов’язані реєструватися у відповідних державних органах ветеринарної медицини. У реєстрі зазначаються ім’я власника тварин, адреса, телефон та інша інформація, види тварин, що утримуються відповідною особою, кількість тварин кожного виду.

2. Оператори потужностей (об’єктів), що використовуються для промислового вирощування (розведення) тварин, зобов’язані зареєструвати їх у відповідних державних органах ветеринарної медицини. У реєстрі зазначаються види тварин, що утримуються на відповідних потужностях (об’єктах), кількість тварин кожного виду, назва оператора потужностей (об’єктів) та за необхідності - назва власника тварин, адреси, телефон та інша інформація.

Тварини, що надходять до стада з інших потужностей (об’єктів) або придбані на внутрішньому ринку, підлягають обов’язковому профілактичному карантину протягом визначеного періоду. Протягом профілактичного карантину тварини утримуються окремо у спеціально відведених ізольованих місцях (карантинних пунктах) під наглядом державного ветеринарного інспектора, уповноваженого або ліцензованого лікаря ветеринарної медицини та підлягають ветеринарно-санітарному обстеженню. Тварини допускаються у стадо тільки після закінчення профілактичного карантину тварин на підставі письмового дозволу державного ветеринарного інспектора.

Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з утриманням, транспортуванням та обігом тварин, а також з виробництвом, переробкою та обігом продуктів тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, репродуктивного матеріалу, для забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя мають право:

1) одержувати від державних органів ветеринарної медицини, інших державних установ ветеринарної медицини, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію про епізоотичний стан території обслуговування;

2) оскаржувати до відповідного головного державного ветеринарного інспектора або до суду рішення і дії посадових осіб державних органів ветеринарної медицини, офіційних ветеринарних лікарів та інших осіб, уповноважених Департаментом на виконання певних функцій.

Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з утриманням та обігом тварин, зобов’язані:

1) забезпечувати, щоб тварини, яких вони вирощують, утримують та/або здійснюють їх обіг, не мали хвороб, що підлягають повідомленню;

2) виконувати законні вимоги державних ветеринарних інспекторів та офіційних ветеринарних лікарів щодо здійснення протиепізоотичних заходів та/або заходів карантину тварин, включаючи обмеження на переміщення тварин та/або осіб, що мали контакт з хворими тваринами або з тваринами, щодо яких є підозра на захворювання на хворобу, що підлягає повідомленню, та інших ветеринарно-санітарних заходів;

3) негайно інформувати державного ветеринарного інспектора, офіційного ветеринарного лікаря або посадових осіб державних органів ветеринарної медицини про раптову загибель тварин, підозру на захворювання або виявлення хвороби, що підлягає повідомленню, або поведінку тварин, яка їм невластива;

4) перед переміщенням тварин з потужностей (об’єктів), де вони утримуються, отримати від державного ветеринарного інспектора дозвіл на їх переміщення;

5) охороняти здоров’я та благополуччя тварин шляхом:

а) забезпечення виконання ветеринарно-санітарних заходів, включаючи зоогігієнічні вимоги та умови, що мають забезпечуватися на потужностях для утримання тварин;

б) забезпечення тварин якісними та безпечними кормами і водою;

в) застосування профілактичних ветеринарно-санітарних заходів щодо здоров’я тварин;

г) своєчасного звернення за послугами лікаря ветеринарної медицини щодо встановлення діагнозу та лікування хворих тварин;

ґ) використання ветеринарних препаратів згідно з вказівками лікаря ветеринарної медицини;

д) недопущення жорстокого поводження з тваринами;

е) забезпечення належних транспортних засобів для переміщення тварин;

6) виконувати вимоги щодо ідентифікації тварин, що їм належать, у тому числі котів, собак та інших дрібних домашніх тварин, які ідентифікуються за допомогою мікрочипів;

7) доставляти тварин у визначене місце або забезпечувати належні умови за місцем утримання тварин для проведення ветеринарного огляду, діагностичних, профілактично-лікувальних обробок, включаючи дослідження і щеплення. У разі необхідності забезпечувати надійну фіксацію тварини при проведенні маніпуляцій, транспортування (доставки) відібраних зразків тканин, крові та інших матеріалів для діагностичних аналізів;

8) вести облік кожної продуктивної тварини стосовно придбання та застосування ветеринарних лікарських засобів, ветеринарних імунобіологічних засобів і лікувальних кормів та зберігати ці записи не менше трьох років;

9) сприяти державним ветеринарним інспекторам та офіційним ветеринарним лікарям у виконанні службових обов’язків;

10) на вимогу державних ветеринарних інспекторів або офіційного ветеринарного лікаря надавати зразки неїстівних продуктів тваринного походження для проведення відповідних досліджень.

1. Центри племінної худоби повинні проводити систематичний моніторинг здоров’я тварин, від яких отримується репродуктивний матеріал, та отриманого репродуктивного матеріалу для підтвердження ветеринарно-санітарного стану.

2. Центри племінної худоби ведуть записи результатів систематичного моніторингу, включаючи записи результатів штучного запліднення, та зобов’язані надавати ці записи державному ветеринарному інспектору за його запитом.

3. Державний ветеринарний інспектор зобов’язаний видати припис щодо тимчасової заборони виробництва сперми, запліднених яйцеклітин та ембріонів при виникненні підозри, що племінні тварини заражені хворобою тварин, яка може передаватися через репродуктивні матеріали.

4. Якщо є підозра зараження племінних тварин хворобою тварин, що може передаватися через репродуктивні матеріали, оператор потужностей (об’єктів) або власник тварин зобов’язаний надати зразки цих матеріалів до державної лабораторії ветеринарної медицини або уповноваженої лабораторії для проведення лабораторних досліджень. У разі відсутності хвороби тварин тимчасова заборона, передбачена частиною третьою цієї статті, знімається. Якщо хвороба тварин підтверджується, хвора тварина та всі інші тварини, що виявилися інфікованими на таку саму хворобу, усуваються від виробництва репродуктивного матеріалу згідно з відповідними правилами.

5. За запитом власника центру племінних тварин або власника тварини в порядку, встановленому Департаментом, повинно проводитися арбітражне дослідження для підтвердження наявності хвороби тварин або усунення підозри на захворювання тварин.

6. Департамент встановлює порядок проведення систематичного моніторингу.

Обіг сперми для штучного запліднення, запліднених яйцеклітин та ембріонів забороняється, якщо за своїми біохімічними, біофізичними та морфологічними властивостями вони не відповідають головним вимогам до репродукції або вміст бактерій чи патогенних агентів хвороб тварин у них перевищує допустимі рівні.

1. Кабінет Міністрів України створює постійну Державну надзвичайну протиепізоотичну комісію при Кабінеті Міністрів України.

2. До повноважень Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України належить здійснення оперативного контролю, керівництва та координації діяльності органів виконавчої влади, державних служб, підприємств, установ, організацій та осіб щодо запобігання спалахам масових хвороб тварин і отруєнням та їх ліквідації.

3. Державну надзвичайну протиепізоотичну комісію при Кабінеті Міністрів України очолює віце-прем’єр-міністр України. До її складу входять Головний державний ветеринарний інспектор України, який є заступником голови комісії, заступники Головного державного ветеринарного інспектора України, керівники центральних органів виконавчої влади з питань аграрної політики, економіки, охорони здоров’я, транспорту, надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, фінансів, зв’язку та інформатизації, лісового господарства, охорони державного кордону, закордонних справ, служби безпеки, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, Національної поліції, а також Української академії аграрних наук та посадові особи інших органів, громадських організацій та наукових установ, визначені Кабінетом Міністрів України.

4. Спеціалісти ветеринарної медицини, які входять до складу Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України, уповноважені виконувати функції державних ветеринарних інспекторів на весь період її дії.

5. Члени Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України забезпечуються необхідними засобами для локалізації спалаху хвороби тварин та його ліквідації, включаючи засоби ветеринарної медицини, ветеринарні препарати, засоби зв’язку та позачергове право користування каналами зв’язку, використання спеціалізованих транспортних засобів ветеринарної медицини та інших транспортних засобів, придбання проїзних документів на всі види транспорту та розміщення в готелі під час виконання своїх посадових обов’язків. Витрати на засоби, необхідні для протидії спалаху хвороби тварин, відшкодовуються за рахунок коштів, що виділяються на проведення ветеринарно-санітарних та протиепізоотичних заходів.

6. Місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії утворюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, державними адміністраціями міст Києва та Севастополя, міськими радами, районними державними адміністраціями. У разі підозри або підтвердження спалаху особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, місцеві державні протиепізоотичні комісії зобов’язані виконувати розпорядження Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України та регулярно звітувати їй про свою діяльність.

7. Положення про Державну надзвичайну протиепізоотичну комісію при Кабінеті Міністрів України та типові положення про державні надзвичайні протиепізоотичні комісії при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських, районних державних адміністраціях та міських радах затверджуються Кабінетом Міністрів України.

8. Рішення Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України та місцевих державних надзвичайних протиепізоотичних комісій є обов’язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та власниками товарів.

1. Власники (утримувачі) тварин, оператори потужностей (об’єктів), ліцензовані лікарі ветеринарної медицини, державні лікарі ветеринарної медицини та офіційні ветеринарні лікарі зобов’язані негайно повідомити відповідного головного державного ветеринарного інспектора про виникнення підозри або виявлення хвороби, що підлягає повідомленню, або хвороби тварин, яка раніше не реєструвалася на території України.

2. Державний ветеринарний інспектор, який отримав повідомлення про виникнення підозри або виявлення хвороби, що підлягає повідомленню, негайно повідомляє головного державного ветеринарного інспектора відповідної території. Якщо отримане повідомлення стосується особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, головний державний ветеринарний інспектор відповідної території негайно повідомляє Головного державного ветеринарного інспектора України, який, у свою чергу, повідомляє голову Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України.

1. Якщо є підозра спалаху особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, державний ветеринарний інспектор, який здійснює нагляд за тваринами, що захворіли або щодо яких є підозра на захворювання, здійснює відбір патологічного матеріалу згідно з процедурами, визначеними у відповідних правилах, і направляє його до уповноваженої лабораторії для проведення необхідних діагностичних досліджень.

2. У разі підтвердження особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України або відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування визначають кордони інфікованої та буферної зон, а за необхідності - і зони спостереження.

3. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України або відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії приймають рішення про вжиття одного або декількох заходів, визначених відповідним планом дій за надзвичайних обставин або зводом правил, а у разі їх відсутності приймають рішення про вжиття одного або декількох заходів, зазначених у статті 44 цього Закону, відповідно до характеру особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, та рівня ризику в інфікованій і буферній зонах та зоні спостереження.

4. У разі спалаху особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України та місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії розміщують у медіа повідомлення, які повинні містити відомості про кордони інфікованої і буферної зон, зони спостереження та за необхідності - про застосовані в кожній із цих зон ветеринарно-санітарні заходи.

5. Голова Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України повідомляє Головному державному санітарному лікарю України про заходи, яких необхідно вжити з метою обмеження пересування людей та проведення дезінфекції, якщо є така необхідність.

6. Після запровадження карантину тварин особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, Головний державний ветеринарний інспектор України надсилає повідомлення згідно з узгодженими процедурами про деталі спалаху особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, вірогідне джерело інфекції, заходи, що вживаються для контролю спалаху, а також заплановані ветеринарно-санітарні заходи до відповідних міжнародних організацій та ветеринарних адміністрацій сусідніх країн і до заінтересованих торгових партнерів, на які може мати вплив спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ.

7. Перелік особливо небезпечних (карантинних) хвороб затверджується Кабінетом Міністрів України.

1. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України, відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування відповідно до характеру хвороби, що підлягає повідомленню, про спалах якої було оголошено, та рівня ризику в інфікованій, буферній зонах, а якщо необхідно - у зоні спостереження може прийняти рішення про вжиття заходів, що вважаються доцільними для локалізації, контролю та ліквідації хвороби, що підлягає повідомленню:

1) проведення термометрії, відокремлення здорових тварин від хворих та здійснення діагностичних досліджень;

2) ізоляція хворих тварин та закриття потужностей (об’єктів), де виявлено присутність хвороби, що підлягає повідомленню;

3) заборона або обмеження переміщення тварин;

4) заборона переміщення за межі інфікованих потужностей (об’єктів) будь-яких товарів, засобів догляду за тваринами, супутніх об’єктів та гною;

5) застосування заходів стемпінг-ауту професійним та гуманним шляхом;

6) вилучення і безпечне знищення туш тварин, які загинули або були вбиті, та інших товарів або гною у разі неможливості їх знешкодження звичайними методами очистки та дезінфекції;

7) здійснення спеціальних ветеринарно-санітарних заходів в інфікованій, буферній зонах та зоні спостереження;

8) заборона організації ярмарків, ринків, виставок, аукціонів, публічних або інших заходів із залученням тварин, а також функціонування майданчиків для торгівлі тваринами;

9) зміна режиму роботи потужностей (об’єктів), що використовуються для розведення племінних тварин, вирощування, тренування, змагання, утримання, виставок (огляду), конкурсу, продажу, забою або вилову тварин, для виробництва та обігу продуктів тваринного походження;

10) заборона або обмеження здійснення злучки тварин, а також збирання, обробки, зберігання та використання сперми для штучного запліднення тварин, запліднених яйцеклітин та ембріонів, що походять з інфікованої, буферної зон або зони спостереження;

11) вакцинація, клінічні обстеження та лікування тварин;

12) обмеження переміщення осіб, які були в контакті з інфікованими тваринами та тваринами, щодо яких є підозра, що вони інфіковані, або з іншими товарами чи гноєм від інфікованих тварин;

13) закриття та блокування підходів до інфікованих зон, встановлення на цих підходах знаків, що попереджають про присутність особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, та організація відповідного контролю;

14) дезінфекція, дератизація, дезінсекція тваринницьких приміщень, загонів для худоби, дворів, пасовиськ, місць водопою та інших місць, де утримуються інфіковані тварини або тварини, щодо яких є підозра, що вони інфіковані, а також супутніх об’єктів, які перебували в контакті з такими тваринами;

15) надійна ізоляція котів і собак, власники яких відомі, та знищення бродячих котів і собак гуманними методами;

16) спостереження за тваринами, включаючи відбір зразків крові або патологічного матеріалу для проведення досліджень, та доступ до записів, що велися тваринницькими господарствами в інфікованій, буферній зонах, зоні спостереження та на інших потужностях (об’єктах), за якими ведеться спостереження, за межами цих зон;

17) залучення поліцейських та у встановленому порядку військовослужбовців, якщо це є необхідним та доцільним, для надання допомоги відповідним державним надзвичайним протиепізоотичним комісіям у запровадженні та здійсненні заходів щодо локалізації та ліквідації особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ.

2. На період дії запровадженого карантину тварин застосовуються всі або окремі заходи, зазначені в частині першій цієї статті.

3. При в’їзді в інфіковану та буферну зони виставляються охорона, карантинні ветеринарні пости та знаки, які вказують на обов’язковий об’їзд карантинної зони, а за рішенням місцевої державної надзвичайної протиепізоотичної комісії - і при в’їзді в зону спостереження. Облаштування карантинних ветеринарних постів здійснюється за участю місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

4. Відповідний головний державний ветеринарний інспектор своїм розпорядженням може встановити карантинні обмеження та застосувати всі або окремі заходи, зазначені у частині першій цієї статті, але не довше ніж на 72 години.

5. Вивезення і переміщення тварин та інших товарів з карантинної зони здійснюється лише за рішенням відповідного головного державного ветеринарного інспектора.

6. Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з виробництвом, переробкою та обігом товарів або інших продуктів і матеріалів, що можуть бути носіями збудників хвороб тварин, для яких запроваджено карантин, зобов’язані надавати в користування спеціалістам ветеринарної медицини, задіяним у виконанні карантинних заходів, на період карантину тварин службові приміщення, необхідне обладнання, засоби зв’язку.

1. В умовах карантину тварин голова Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України або голови відповідних місцевих державних надзвичайних протиепізоотичних комісій можуть прийняти рішення про негайне виконання спеціальних професійних та інших завдань відповідно до ветеринарно-санітарних заходів усіма або окремими ліцензованими лікарями ветеринарної медицини, державними лікарями ветеринарної медицини, офіційними ветеринарними лікарями та іншими спеціалістами ветеринарної медицини.

2. У разі запровадження карантину тварин через спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, Кабінет Міністрів України за пропозицією Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України може видавати відповідні акти щодо:

1) мобілізації техніки, обладнання, ветеринарних препаратів, засобів ветеринарної медицини, транспортних засобів, а також тимчасового використання потужностей (об’єктів) для здійснення необхідних ветеринарно-санітарних заходів, які включають, зокрема, безпечне знищення трупів (туш) тварин та супутніх об’єктів, вилучених з метою боротьби з хворобою;

2) надання особливих завдань відповідним особам, крім зазначених у частині першій цієї статті, а також іншим державним органам щодо вжиття необхідних ветеринарно-санітарних заходів.

3. У разі виникнення на території України епізоотії особливо небезпечних хвороб тварин, що загрожує перерости в панзоотію чи спричиняє значні економічні втрати, Кабінет Міністрів України за пропозицією центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики, узгодженою з центральними органами виконавчої влади з питань фінансів та економіки, приймає рішення щодо виділення необхідних коштів з резервного фонду державного бюджету на організацію і проведення заходів, спрямованих на її локалізацію та ліквідацію.

1. Спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, вважається ліквідованим:

1) якщо виконано умови, визначені у відповідному зводі правил, а в разі його відсутності - умови, визначені відповідними міжнародними стандартами, інструкціями та рекомендаціями;

2) у разі відсутності міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій - після одужання або загибелі останньої хворої тварини і закінчення найтривалішого інкубаційного періоду особливо небезпечної хвороби.

2. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України та місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії сповіщають через офіційні друковані видання про закінчення дії карантину тварин, запровадженого через спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ.

3. Головний державний ветеринарний інспектор України повинен негайно повідомити відповідні міжнародні організації та ветеринарні адміністрації сусідніх країн, торгових партнерів, на діяльність яких вплинув спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, про його ліквідацію.

1. Під час спалаху хвороби тварин за заявою державного ветеринарного інспектора або офіційного ветеринарного лікаря органи внутрішніх справ надають їм допомогу у виконанні заходів щодо обмеження та запровадження заборони на обіг тварин, інших товарів і переміщення людей в межах інфікованої зони та у здійсненні інших карантинних заходів, визначених цим Законом.