4. Після свого призначення та протягом всього часу розгляду справи, арбітр повинен утримуватися від надання консультацій в якості радника або призначеного стороною експерта чи свідка в будь-якому поточному чи новому інвестиційному спорі згідно з цією Угодою або будь-яким іншим міжнародним інвестиційним договором.
5. Цей Кодекс поведінки слід тлумачити відповідно до інших міжнародно визнаних стандартів або вказівок щодо прямого або непрямого конфлікту інтересів, таких як Керівні принципи Міжнародної асоціації юристів щодо конфліктів інтересів у міжнародному арбітражі.
6. У разі подання скарги щодо порушення цього Кодексу поведінки, питання відводу, дискваліфікації або заміни арбітра вирішуються відповідно до правил арбітражу.
4. Зобов'язання щодо розкриття інформації
1. Протягом усього строку розгляду справи кожен кандидат або арбітр зобов’язаний розкривати інформацію про будь-які інтереси, зв’язки або обставини, які можуть вплинути на чесність або неупередженість процесу вирішення спору.
2. Сторони спору або Генеральний секретар МЦВІС, як орган, який призначає Трибунал в порядку Статті 17.26 (Арбітри), повинен надати кандидату копію Кодексу поведінки та Заяву про первинне розкриття інформації, яка є Додатком до Кодексу поведінки.
3. Кандидат повинен надати Заяву про первинне розкриття інформації, яка є Додатком до Кодексу поведінки, сторонам спору або Генеральному секретарю МЦВІС, як органу, який його призначає, якомога скоріше, але не пізніше ніж через сім днів після отримання цієї Заяви про первинне розкриття інформації.
4. Кандидат повинен розкрити будь-які інтереси, зв’язки чи обставини, які можуть вплинути на його або її незалежність чи неупередженість, або які можуть справити враження некомпетентності та упередженості під час арбітражного провадження. З цією метою, кандидат повинен докласти всіх розумних зусиль, щоб дізнатися про будь-який такий інтерес, зв’язки чи обставини. Таким чином, кандидат повинен розкрити, як мінімум, наступні інтереси, зв’язки чи обставини:
(a) будь-якого фінансового або особистого інтересу кандидата:
(i) в арбітражному провадженні або його результатах; і
(ii) в адміністративному провадженні, національному судовому провадженні або будь-якому іншому міжнародному провадженні з вирішення спору, яке стосується питань, які можуть бути вирішені в арбітражному провадженні, щодо якого розглядається кандидат;
(b) будь-якого фінансового інтересу роботодавця, ділового партнера, ділового компаньйона або члена сім’ї кандидата:
(i) в арбітражному провадженні або його результатах; і
(ii) в адміністративному провадженні, національному судовому провадженні або будь-якому іншому міжнародному провадженні з вирішення спору, яке стосується питань, які можуть бути вирішені в арбітражному провадженні, щодо якого розглядається кандидат;
(c) будь-яких минулих або поточних фінансових, ділових, професійних, сімейних чи соціальних зв’язків з будь-якими сторонами зацікавленими-11 в результаті арбітражного провадження чи їхніми радниками, або будь-які подібні зв’язки з роботодавцем, діловим партнером, діловим компаньйоном або членом сім’ї кандидата; і
(d) будь-якого публічного правозахисного, юридичного або іншого представництва, що стосується питання, яке предметом спору в арбітражному провадженні, або пов’язане з відповідними інвестиціями.
5. Після призначення арбітр повинен продовжувати докладати розумних зусиль, щоби дізнаватися про будь-які інтереси, зв’язки чи обставини, згадані в підпункті 4, і розкривати їх. Зобов’язання розкривати інформацію є постійним обов'язком, який вимагає від арбітра розкривати будь-які інтереси, зв’язки або обставини, які можуть виникнути на будь-якому етапі арбітражного провадження.
6. У разі будь-яких сумнівів щодо того, чи потрібно розкривати інтерес, зв’язки або обставини відповідно до підпунктів 4 або 5, кандидат або арбітр повинен прийняти рішення на користь розкриття інформації. Розкриття інформації про інтереси, зв’язки або обставини не залежить від того, чи такі інтереси, зв’язки або обставини перелічені в підпунктах 4 або 5, та від того, чи вимагає таке рішення самовідводу, покращення становища чи дискваліфікації.
7. Зобов’язання щодо розкриття інформації, викладені в підпунктах з 1 по 6, не слід тлумачити як такі, що внаслідок детального розкриття інформації унеможливлюють призначення в якості арбітра представника юридичного чи ділового середовища, таким чином позбавляючи сторони спору послуг потенційно найбільш кваліфікованих кандидатів для виконання функцій арбітрів. Таким чином, від кандидата чи арбітра не слід вимагати розкривати інформацію про інтереси, зв’язки чи обставини, які мають незначний вплив на роль кандидата чи арбітра в арбітражному провадженні.
5. Виконання обов'язків кандидатами та арбітрами
1. Кандидат, який погоджується на призначення арбітром, повинен бути готовий до виконання обов’язків арбітра одразу після призначення згідно зі Статтею 17.26 (Арбітри), та здійснювати свої функції ретельно, справедливо, старанно та оперативно протягом усього арбітражного провадження.
2. Арбітр повинен гарантувати, що Генеральний секретар МЦВІС, сторони спору, арбітражна установа, відповідальна за провадження, та інші арбітри Трибуналу можуть зв’язатися з ним у робочий час з питань роботи трибуналу.
3. Арбітр повинен дотримуватися положень Частини D (Вирішення спорів між інвестором і державою) і Частини E(Прискорений арбітраж), з відповідних питань, а також цих Правил.
4. Арбітр не повинен відмовляти іншим арбітрам у можливості брати участь у всіх аспектах арбітражного провадження.
5. Арбітр повинен розглядати лише ті питання, які виникли під час арбітражного провадження та необхідні для прийняття рішення, постанови чи ухвали.
6. Арбітр не має права делегувати обов’язок ухвалення рішення, постанови чи ухвали будь-якій іншій особі.
7. Арбітр повинен вжити всіх розумно очікуваних заходів для забезпечення дотримання ним самим, його помічниками та іншим персоналом положень пункту 2 (Обов’язки щодо вирішення спору), підпунктів 1,4-7 пункту 4 (Зобов’язання щодо розкриття інформації), підпунктів 3, 8 і 9 цього пункту, а також пункту 8 (Збереження конфіденційності) Кодексу поведінки.
8. Арбітр не повинен вступати в будь-які контакти ex parte щодо арбітражного провадження.
9. Кандидат або арбітр повинен направляти повідомлення Генеральному секретарю МЦВІС, сторонам спору і арбітражній установі, яка відповідає за провадження лише з питань, які стосуються фактичних або потенційних порушень цього Кодексу поведінки, або з метою встановлення факту порушення або можливого порушення кандидатом або арбітром цього Кодексу поведінки.
10. Кожен арбітр повинен вести облік і складати остаточний звіт про час, витрачений на арбітражне провадження, про свої витрати, а також про час і витрати свого персоналу і помічників.
6. Незалежність і неупередженість арбітрів
1. Арбітр повинен бути незалежним і неупередженим. Арбітр повинен діяти чесно і не створювати умов, в яких його діяльність може справити враження некомпетентності та упередженості.
2. Арбітр не повинен діяти під впливом власних інтересів, зовнішнього тиску, політичних міркувань, громадського тиску, лояльності до сторони спору чи Сторони, яка не є стороною спору, або внаслідок побоювань бути підданим критиці.
3. Арбітр не повинен, прямо чи опосередковано, брати на себе будь-які зобов’язання або приймати будь-які вигоди, які будь-яким чином заважали б або іншим чином перешкоджали належному виконанню своїх обов'язків.
4. Арбітр не повинен використовувати свій статут арбітра в Трибуналі для досягнення будь-яких особистих чи приватних інтересів. Арбітр повинен уникати дій, які можуть створити враження, що будь-які особи мають можливість впливати на арбітра. Арбітр повинен докладати всіх зусиль, щоб запобігти або перешкодити іншим ставити себе в таке становище.
5. Арбітр не повинен допускати, щоб минулі чи поточні фінансові, ділові, професійні, сімейні чи соціальні зв’язки чи обов’язки впливали на його чи її поведінку чи судження.
6. Арбітр повинен уникати вступу в будь-які відносини, не отримувати будь-якої фінансової вигоди, які можуть вплинути на його або її неупередженість, або які можуть обґрунтовано справити враження некомпетентності чи упередженості.
7. Якщо інтереси, зв’язки або вчинки кандидата чи арбітра суперечать підпунктом 1-6, кандидат може погодитися на призначення до трибуналу, а арбітр може продовжувати виконувати свої функції, якщо сторони спору відмовляються від визнання такого порушення або якщо, після того, як кандидат або арбітр вжив заходів для виправлення ситуації, сторони спору визначать, що невідповідність була усунена.
7. Обов'язки колишніх арбітрів
Колишній арбітр повинен уникати дій, які можуть створити враження, що арбітр був упередженим при виконанні своїх обов'язків або міг отримати вигоду від рішення, постанови чи ухвали трибуналу.
8. Збереження конфіденційності
Арбітр або колишній арбітр не повинен у будь-який час розголошувати або використовувати будь-яку непублічну інформацію щодо арбітражного провадження або отриману під час арбітражного розгляду, за винятком цілей відповідного провадження, і в жодному разі не повинен розголошувати чи використовувати будь-яку таку інформацію, щоб отримати особисту вигоду чи вигоду для іншої особи, або з метою здійснення негативного впливу на інтереси іншої особи.
2. Арбітр не повинен розголошувати рішення, постанову, ухвалу або їх частину до їх публікації відповідно до Частини D (Вирішення спорів між інвестором і державою).
3. Арбітр або колишній арбітр не повинен у будь-який час розголошувати дані про обговорення Трибуналу або думки будь-якого арбітра-12.
4. Арбітр не має права робити публічні заяви щодо суті провадження.
9. Обов'язки експертів, помічників і персоналу
Пункт 2 (Обов’язки щодо вирішення спору), підпункти 1, 4, 5, 6 і 7 пункту 4 (Зобов’язання щодо розкриття інформації), підпункти 3, 8 і 9 пункту 5 (Виконання обов’язків кандидатами та арбітрами), пункт 7 (Обов’язки колишніх арбітрів) і пункт 8 (Збереження конфіденційності) цього Кодексу поведінки також застосовуються до експертів, помічників і персоналу.
10. Перегляд
Сторона може вимагати перегляду та внесення змін до цього Кодексу поведінки з метою врахування змін внесених до процедури вирішення спорів між інвестором і державою.
__________
-11Для уникнення сумнівів, "зацікавлена сторона" включає також державу, з якої походить інвестор.
-12 Для уникнення сумнівів, цей пункт не стосується думки арбітра, викладеної в рішенні, постанові, арбітражному рішенні або окремій думці.
Додаток
до Кодексу поведінки арбітра в процедурі вирішення спорів між інвестором і державою:
Форма заяви про первинне розкриття інформації
1. Я підтверджую, що отримав копію Кодексу поведінки арбітра в процедурі вирішення спорів між інвестором і державою ("Кодекс поведінки").
2. Я підтверджую, що прочитав і зрозумів Кодекс поведінки.
3. Я розумію, що маю постійне зобов’язання, в рамках участі у провадженні, розкривати дані про будь-який інтерес, зв’язки або обставини, які можуть вплинути на чесність або неупередженість процедури вирішення спору. У рамках цього постійного зобов’язання я розкриваю таку первинну інформацію:
(a) Моя фінансова зацікавленість у судовому розгляді, щодо якого розглядається моє призначення, або в його результатах полягає в наступному:
(b) Мій фінансовий інтерес у будь-якому адміністративному провадженні, національному судовому провадженні чи іншому міжнародному провадженні щодо вирішення спорів, що включає питання, які можуть бути вирішені в провадженні трибуналу, полягає в наступному:
(c) Фінансові інтереси, які будь-який роботодавець, діловий партнер, діловий компаньйон або член моєї родини можуть мати в провадженні трибуналу або в його результатах, є такими:
(d) Фінансові інтереси, які будь-який роботодавець, діловий партнер, діловий компаньйон або член моєї сім’ї можуть мати в будь-якому адміністративному провадженні, національному судовому провадженні чи іншому міжнародному провадженні щодо вирішення спорів, яке включає питання, які можуть бути вирішені в провадженні трибуналу, є такими:
(e) Мої минулі або поточні фінансові, ділові, професійні, сімейні та соціальні зв’язки з будь-якою зацікавленою стороною в провадженні трибуналу або їхнім радником є такими:
(f) Нижче наведено інформацію про минулі або поточні фінансові, ділові, професійні, сімейні та соціальні зв’язки з будь-якою зацікавленою в провадженні трибуналу стороною або їхнім радником, за участю будь- якого роботодавця, ділового партнера, ділового компаньйона чи члена моєї родини:
(g) Моя публічна адвокатська діяльність, юридичне чи інше представництво щодо питання, яке оспорюється в провадженні трибуналу, або пов’язане з тими самими інвестиціями, є такими:
(h) Мої інші інтереси, зв’язки та обставини, які можуть впливати на чесніть або неупередженість процедури вирішення спорів і які не розголошуються в порядку підпунктів (a)-(g) вище, є такими:
Підписано_______ дня__________ 20___ року.
Автор:
Підпис _________________________________
Ім'я _________________________________
ГЛАВА 18
ТРАНСКОРДОННА ТОРГІВЛЯ ПОСЛУГАМИ
Стаття 18.1: Визначення
Для цілей цієї Глави:
послуги комп'ютерної системи резервування означає послуги, що надаються комп’ютеризованими системами, які містять інформацію про розклад авіаперевізників, наявність квитків, тарифи та правила продажу квитків, за якими можна здійснювати резервування або видачу квитків.
транскордонна торгівля послугами або транскордонне постачання послуг означає надання послуг:
(a) з території Сторони на територію іншої Сторони;
(b) на території Сторони особі іншої Сторони; або
(c) підданим Сторони на території іншої Сторони,
але не включає постачання послуги на території Сторони у формі охопленої інвестиції;
підприємство означає підприємство, як визначено в Статті 1.5 (Визначення термінів загального застосування), або філію підприємства;
підприємство Сторони означає підприємство, засноване або організоване згідно з національним законодавством Сторони, або філію підприємства, що розташована на території Сторони та здійснює на цій території господарську діяльність;
професійна послуга означає послугу, для надання якої потрібна спеціалізована вища за повну загальну середню освіта або еквівалентна підготовка чи досвід, право на практику якої надається або обмежується Стороною, але не включає послугу, що надається підприємцем, або членом екіпажу судна або літака;
послуга, що постачається при виконанні функцій державної влади, означає для Сторони будь-яку послугу, яка постачається не на комерційній основі і не за умовами конкуренції з одним або декількома постачальниками послуг;
продаж і збут авіатранспортних послуг означає можливості для конкретного авіаперевізника продавати авіатранспортні послуги і вільно здійснювати їх збут, у тому числі всі аспекти маркетингу, такі як вивчення ринку, реклама і розповсюдження. Ці види діяльності не включають калькуляцію цін авіатранспортних послуг та відповідних умов.
постачальник послуг Сторони означає особу Сторони, яка прагне постачати або постачає послугу; і
спеціалізовані авіаційні послуги означає спеціалізовану комерційну операцію з використанням повітряного судна, основною метою якого є не перевезення вантажів або пасажирів, наприклад повітряне пожежогасіння, льотна підготовка, огляд визначних місць, обприскування, геодезія, картографування, фотографування, стрибки з парашутом, буксирування планера та вертолітний підйомник для лісозаготівлі та будівництва, а також інші повітряні сільськогосподарські, промислові та інспекційні послуги.
Стаття 18.2: Сфера застосування
1. Ця Глава застосовується до заходів, прийнятих або дотриманих Стороною щодо транскордонної торгівлі послугами постачальником послуг іншої Сторони, включаючи заходи що стосуються:
(a) виробництва, розповсюдження, маркетингу, продажу або постачання послуги, в тому числі за допомогою електронних засобів;
(b) придбання або використання або оплати послуги, включаючи електронними засобами;
(c) доступу або використання розподільчих, транспортних або телекомунікаційних мереж або послуг у зв'язку з наданням послуги; або
(d) присутності на території Сторони постачальника послуг іншої Сторони для постачання послуги;
2. На додаток до пункту 1 та відповідно до Статті 17.3 (Зв’язок з іншими Главами), Стаття 18.5 (Доступ до ринку) застосовується до заходів, прийнятих або дотриманих Стороною, які стосуються постачання послуг на її території шляхом інвестицій, на які поширюється угода.
3. Ця Глава не застосовується до:
(a) фінансових послуг, як визначено в Статті 20.1 (Визначення);
(b) державних закупівель;
(c) послуг, що надаються при виконанні функцій державної влади;
(d) субсидій або грантів, наданих Стороною або державним підприємством, включаючи державні позики, гарантії та страхування.
4. Ця Глава не застосовується до авіаційних послуг, включаючи національні та міжнародні послуги авіаперевезень, як регулярні, так і нерегулярні, або до послуг, що пов’язані з підтримкою авіаційних послуг, крім наступного:
(a) послуги з ремонту або технічного обслуговування повітряних суден під час якого повітряне судно вилучається з експлуатації, за винятком так званого лінійного технічного обслуговування;
(b) продаж і збут послуг повітряного транспорту;
(c) послуги комп’ютерної системи резервування (CRS); і
(d) спеціалізовані авіаційні послуги.
5. У разі будь-якої невідповідності між цією Угодою та двосторонньою угодою, угодою з обмеженою кількістю учасників або багатосторонньою угодою про авіаційні послуги, сторонами якої є обидві Сторони, угода про авіаційні послуги має переважну силу при визначенні прав і обов’язків Сторін.
6. Якщо Сторони мають однакові зобов’язання за цією Угодою та двосторонньою угодою, обмеженою кількістю учасників або багатосторонньою угодою про авіаційні послуги, вони можуть застосувати процедури вирішення спорів, передбачені цією Угодою, лише після того, як будь-які процедури вирішення спорів в іншій угоді були вичерпані.
7. У разі внесення змін до Додатку про авіатранспортні послуги ГАТС Сторони спільно переглядають будь-які нові визначення з метою узгодження визначень у цій Угоді з тими визначеннями, якщо це доречно.
8. Ця Глава не накладає зобов’язань на Сторону по відношенню до підданого іншої Сторони, який прагне отримати доступ до її ринку праці або працює на постійній основі на її території, і не надає цьому підданому жодних прав щодо такого доступу або працевлаштування.
Стаття 18.3: Національний режим
1. Сторона повинна надати послугам або постачальникам послуг іншої Сторони режим не менш сприятливий, ніж той, який вона надає за подібних обставин своїм власним послугам і постачальникам послуг.
2. Режим, який надається Стороною згідно з пунктом 1, означає, стосовно уряду, відмінного від центрального уряду, режим, який за подібних обставин надається таким урядом послугам або постачальникам послуг Сторони, частиною якої він є.
3. Те, чи надається режим, згаданий у пункті 1, за "подібних обставин", залежить від сукупності обставин, включно з тим, чи відповідний режим розрізняє послуги або постачальників послуг, виходячи із законних цілей політики.
Стаття 18.4: Режим найбільшого сприяння
1. Сторона повинна надати послугам або постачальникам послуг іншої Сторони режим не менш сприятливий, ніж той, який вона надає за подібних обставин послугам і постачальникам послуг з країни, яка не є Стороною.
2. Режим, який надається Стороною згідно з пунктом 1, означає, по відношенню до уряду, відмінного від центрального уряду, режим, який за подібних обставин надається цим урядом на його території послугам або постачальникам послуг з країни, що не є Стороною.
3. Те, чи надається режим, згаданий у пункті 1, за "подібних обставин", залежить від сукупності обставин, у тому числі від того, чи відповідний режим розрізняє послуги чи постачальників послуг, виходячи із законних цілей політики.
Стаття 18.5: Доступ до ринку
1. Сторона не повинна приймати або дотримуватись в рамках регіону, або на всій території, заходів, які:
(a) накладають обмеження на:
(i) кількість постачальників послуг, незалежно від того, чи це у формі кількісної квоти, монополії, ексклюзивних постачальників послуг або вимог перевірки економічних потреб;
(ii) загальну вартість транзакцій з надання послуг або активів у формі кількісної квоти або вимог підтвердження економічної необхідності;
(iii) загальну кількість операцій з послугами або загального обсягу продукції послуг, вираженого у показниках, що встановлюють цифрові одиниці у формі квот або вимоги підтвердження економічної необхідності-1; або
(iv) загальну кількість фізичних осіб, які можуть бути зайняті у певному секторі послуг, або кількості фізичних осіб, яких постачальник послуг може найняти і які необхідні і мають безпосереднє відношення до поставки певної послуги у формі кількісних квот або вимоги підтвердження економічної необхідності; або
(b) обмежують або вимагають конкретних типів юридичних осіб або спільних підприємств, через які постачальник послуги може надавати послугу.
__________
-1 Підпункт (a)(iii) не охоплює заходів Сторони, які обмежують матеріально-технічні засоби для надання послуг.
Стаття 18.6: Формальні вимоги
1. Стаття 18.3 не перешкоджає Стороні прийняти або дотримуватись заходу, який передбачає формальні вимоги у зв’язку з наданням послуг, за умови, що такі вимоги не застосовуються у спосіб, який міг би стати засобом довільної або невиправданої дискримінації. Ці заходи включають вимоги:
(a) отримання ліцензії, реєстрації, сертифікації або дозволу для надання послуг або як вимогу членства в конкретній професії, наприклад вимогу членства в професійній організації або участі у фондах колективної компенсації для членів професійної організації;
(b) щоб постачальник послуг мав місцевого агента для обслуговування або мав підтримував місцеву адресу;
(c) володіти державною мовою або мати водійські права; або
(d) щоб постачальник послуг:
(i) вніс заставу або іншу форму фінансового забезпечення;
(ii) створив довірчий рахунок або зробив внесок у нього;
(iii) певний вид і суму страхування;
(іv) надавав інші подібні гарантії; або
(v) надавав доступ до документації.
Стаття 18.7: Застереження
1. Статті 18.3, 18.4 і 18.5 не застосовуються до:
(a) існуючого невідповідного заходу, якого дотримується Сторона на:
(i) рівні центрального уряду, як зазначено цією Стороною в її Графіку до Додатку І;
(ii) рівні регіонального уряду, як зазначено цією Стороною в її Графіку до Додатку І; або
(iii) на рівні урядів, крім центрального та регіонального.
(b) продовження або швидкого поновлення невідповідного заходу, зазначеного в підпункті (а); або
(c) поправки до невідповідного заходу, про який йдеться у підпункті (а), тією мірою, якою поправка не зменшує відповідність заходу, який існував безпосередньо перед внесенням поправки, до Статей 18.3, 18.4 або 18.5.
2. Статті 18.3, 18.4 і 18.5 не застосовуються до будь-яких заходів, які Сторона приймає або зберігає щодо секторів, підсекторів або видів діяльності, як це визначено цією Стороною в її Графіку до Додатку II.
Стаття 18.8: Визнання
1. З метою виконання, цілком або частково, стандартів або критеріїв Сторони щодо авторизації, ліцензування або сертифікації постачальників послуг, а також відповідно до вимог пункту 4, Сторона може визнати отримані освіту або досвід, відповідність вимогам або ліцензію чи сертифікат, здобуті в певній країні. Таке визнання кваліфікації може бути досягнуте шляхом гармонізації або у інший спосіб, та може ґрунтуватися на угоді або домовленості з країною, про яку йдеться, або може бути узгоджено самостійно.
2. Якщо Сторона визнає, самостійно або за угодою чи домовленістю, отримані освіту або досвід, відповідність вимогам або ліцензії чи сертифікати, здобуті на території країни, що не є Стороною, Стаття 18.4 (Режим найбільшого сприяння) не повинна тлумачитися як вимога до Сторони визнавати отримані освіту чи досвід, відповідність вимогам або ліцензії чи сертифікати, здобуті на території іншої Сторони.
3. Сторони повинні прагнути публікувати за допомогою електронних засобів відповідну інформацію, включаючи відповідні описи, стосовно угоди чи домовленості про визнання, які уклали Сторона або відповідні установи чи органи влади на її території.
4. Сторона, яка є стороною угоди чи домовленості типу, що зазначений в пункті 1, існуючих або майбутніх, надає адекватну можливість іншій Стороні, якщо інша Сторона зацікавлена, провести переговори про приєднання до угоди чи домовленості або провести переговори щодо подібної угоди з цією іншою Стороною. Якщо Сторона надає визнання самостійно, вона надає іншій Стороні достатню можливість продемонструвати, що отримані освіта, досвід, ліцензії чи сертифікати або виконані вимоги на території цієї іншої Сторони слід визнавати.
5. Сторона не повинна надавати визнання таким чином, щоб воно стало засобом дискримінації між країнами у застосуванні її стандартів або критеріїв для дозволу, сертифікації чи ліцензування постачальників послуг, або приховане обмеження торгівлі послугами.
6. Сторонам слід прагнути забезпечити, щоб визнання не вимагало громадянства чи будь-якої форми проживання, або освіти, досвіду чи навчання на території юрисдикції, що приймає.
7. Як зазначено в Додатку 18-A (Професійні послуги), Сторони повинні намагатися сприяти торгівлі професійними послугами, зокрема шляхом створення Робочої групи з професійних послуг.
Стаття 18.9: Відмова у вигодах
1. Сторона може відмовити постачальнику послуг іншої Сторони у вигодах цієї Глави, якщо постачальником послуг є підприємство, яке належить або контролюється особою країни, що не є Стороною, і Сторона, яка відмовляє, приймає або дотримується заходів щодо країни, що не є Стороною, або щодо особи країни, що не є Стороною, які забороняють операції з підприємством або які були б порушені або обійдені, якби переваги цієї Глави були надані підприємству.
2. Сторона може відмовити постачальнику послуг іншої Сторони у вигодах цієї Глави, якщо постачальником послуг є підприємство, що належить або контролюється особою країни, що не є Стороною, або особою Сторони, яка відмовляє, і яка не веде істотної комерційної діяльності в території іншої Сторони.
Стаття 18.10: Платежі та перекази
1. Кожна Сторона повинна дозволяти вільно та без затримок здійснювати перекази та платежі, пов’язані з транскордонним наданням послуг, на її територію та з неї.
2. Кожна Сторона повинна дозволяти здійснювати перекази та платежі, пов’язані з транскордонним наданням послуг, у вільно конвертованій валюті за ринковим обмінним курсом, що діє на момент переказу.
3. Незважаючи на пункти 1 і 2, Сторона може запобігти переказу або платежу чи відстрочити їх шляхом справедливого, недискримінаційного та добросовісного застосування свого законодавства, яке стосується:
(a) банкрутства, неплатоспроможності або захисту прав кредиторів;
(b) випуску, торгівлі або операцій з цінними паперами та деривативами;
(c) фінансової звітності або ведення обліку переказів, якщо це необхідно для допомоги правоохоронним органам або органам фінансового регулювання;
(d) кримінальних або карних правопорушень; або
(e) забезпечення дотримання наказів або рішень у судових або адміністративних провадженнях.
4. Ця Стаття не перешкоджає справедливому, недискримінаційному та добросовісному застосуванню законів Сторони, що стосуються її програм соціального забезпечення, державного пенсійного забезпечення чи обов’язкових накопичувальних програм.
Додаток 18-A
Професійні послуги
Загальні положення
1. Кожна Сторона консультується з відповідними професійними організаціями чи органами влади на своїй території, з метою визначення професійних послуг, якщо Сторони взаємно зацікавлені у налагодженні діалогу з питань, що стосуються визнання професійних кваліфікацій, ліцензування чи реєстрації.
2. Якщо визначено професійну послугу, описану в пункті 1, кожна Сторона заохочує свої відповідні організації чи органи до встановлення діалогу з відповідними організаціями чи органами влади інших Сторін з метою сприяння торгівлі професійними послугами. Діалоги можуть розглядати, у відповідних випадках:
(a) визнання професійних кваліфікацій та сприяння процедурам ліцензування та реєстрації через угоди про взаємне визнання;
(b) самостійне визнання освіти або досвіду, здобутого кандидатом на території іншої Сторони, з метою виконання деяких або всіх ліцензійних або екзаменаційних вимог цієї професії;
(c) розробку взаємоприйнятних стандартів і критеріїв для авторизації для постачальників професійних послуг з території іншої Сторони, в тому числі щодо освіти, іспитів, досвіду, безперервного професійного розвитку та повторної сертифікації, сфери практики, поведінки та етики, місцевих знань та захисту споживачів;
(d) тимчасове ліцензування або ліцензування для конкретного проекту або реєстрацію на основі ліцензії іноземного постачальника або членства у визнаній професійній організації без необхідності подальшого письмового іспиту;
(e) форму асоціації та процедури, згідно з якими іноземний ліцензований постачальник може працювати разом із постачальником професійних послуг Сторони; або
(f) будь-які інші підходи для полегшення отримання дозволу на надання послуг фахівцями, які мають ліцензію іншої Сторони, у тому числі шляхом посилання на міжнародні стандарти та критерії.
3. Якщо відповідні організації або органи влади починають обговорення з метою створення Угоди про взаємне визнання відповідно до пункту 2(a), ці обговорення можуть керуватися Доповненням 18-A(Настанови щодо угод або домовленостей про взаємне визнання для сектору професійних послуг) для проведення переговорів щодо такої угоди.
4. Якщо Угоду про взаємне визнання було укладено відповідним органом на національному рівні, кожна Сторона співпрацює з відповідним органом, щоб сприяти застосуванню та виконанню Угоди.
5. Будь-якому тимчасовому ліцензуванню або ліцензуванню для конкретного проекту або реєстрації типу, зазначеного в пункті 2(d), не слід перешкоджати іноземному постачальнику послуг в отриманні місцевої ліцензії після того, як цей постачальник послуг задовольнить відповідні місцеві ліцензійні вимоги.
6. Кожна Сторона заохочує свої відповідні установи або органи влади враховувати угоди, які стосуються професійних послуг, під час розробки угод про визнання професійних кваліфікацій, ліцензування та реєстрації.
7. У відповідних випадках кожна Сторона заохочує свої відповідні установи чи органи влади визнавати за допомогою електронних засобів освіту чи досвід, здобуті та вимоги, що виконані на території іншої Сторони, у тому числі через онлайн-портали для подачі заявок на визнання, онлайн-курси, онлайн-реєстри ліцензованих осіб, а також онлайн-платформи для безперервної професійної освіти та розвитку.
8. На додаток до будь-якого діалогу, зазначеного в пунктах 2(а) по (f), кожна Сторона заохочує свої відповідні відповідальні установи, організації чи органи влади розглядати можливість проведення відповідної діяльності протягом взаємно узгодженого часу, а також за допомогою електронних засобів.
Робоча група з професійних послуг
9. Цим Сторони створюють Робочу групу з професійних послуг (Робоча група), до складу якої входять представники кожної Сторони.
10. Робоча група буде підтримувати зв’язок, у разі потреби, для підтримки відповідних установ чи органів влади Сторін у здійсненні заходів, перелічених у пунктах 2 та 4. Ця підтримка може включати надання контактних осіб, проведення зустрічей та надання інформації щодо регулювання професійних послуг на територіях Сторін.
11. Робоча група проведе засідання протягом одного року з дати набрання чинності цією Угодою, а в подальшому, за рішенням Сторін, для обговорення діяльності, що охоплюється цим Додатком.
12. Робоча група звітує Спільній комісії про прогрес, досягнутий Сторонами відповідно до цього Додатку, та про майбутній напрямок своєї роботи протягом 60 днів після кожного засідання.
Доповнення 18-A
Настанови щодо угод або домовленостей про взаємне визнання в секторі професійних послуг
Вступні примітки
Це Доповнення містить практичні настанови для урядів, відповідних установ чи органів влади чи інших організацій, які вступають у переговори про взаємне визнання регульованого сектору професійних послуг. Ці настанови не є юридично обов’язковими та призначені для використання Сторонами на добровільній основі. Вони не змінюють і не впливають на права та обов’язки Сторін за цією Угодою.
Метою цих настанов є сприяння переговорам щодо угод або домовленостей про взаємне визнання (угоди про взаємне визнання).
Настанови, наведені в цьому Доповненні, надано в якості прикладів. Перелік цих настанов є орієнтовним і не покликаний вважатися вичерпним, або таким, що схвалює застосування таких заходів Сторонами.
Частина A - Ведення переговорів і відповідні зобов’язання
Початок переговорів
1. Суб’єктам, які мають намір розпочати переговори щодо угод про взаємне визнання, рекомендується повідомити Робочу групу з професійних послуг, утворену згідно з Додатком 18-A. Слід надати інформацію щодо:
(a) суб’єктів, які беруть участь у переговорах (наприклад, уряди, організації в секторі професійних послуг або інститути, які мають повноваження, статутні чи інші, вступати в такі переговори);
(b) контактних осіб для отримання додаткової інформації;
(c) предмету переговорів (конкретна охоплена діяльність); і
(d) очікуваного часу початку переговорів.
Координатори переговорів
2. Суб’єкти, які вступають у переговори щодо угод про взаємне визнання, встановлюють єдину контактну особу для переговорів.
Результати
3. Після укладення угоди про взаємне визнання, сторонам угоди про взаємне визнання слід проінформувати Робочу групу з професійних послуг і надати у своєму повідомленні таку інформацію:
(a) зміст нової угоди про взаємне визнання; або
(b) суттєві зміни до існуючої угоди про взаємне визнання.
Подальші дії
4. У якості подальших дій після укладення угоди про взаємне визнання, сторонам угоди про взаємне визнання пропонується повідомити Робочу групу з професійних послуг про таке:
(a) що угода про взаємне визнання відповідає положеннямГлави 18 (Транскордонна торгівля послугами) та Глави 19 (Розробка та адміністрування заходів);
(b) заходи та дії, вжиті щодо реалізації та моніторингу угоди про взаємне визнання;
(c) що текст угоди про взаємне визнання є загальнодоступним.
Частина В - Форма та зміст угоди про взаємне визнання
Вступні примітки
У цій Частині викладено різні питання, які можуть бути розглянуті під час переговорів про угоду про взаємне визнання та, якщо це буде погоджено під час переговорів, включені до угоди про взаємне визнання. Ця Частина містить деякі основні ідеї щодо того, що Сторона може вимагати від іноземних спеціалістів, які бажають скористатися перевагами угоди про взаємне визнання.
Учасники
5. В угоді про взаємне визнання слід чітко визначити:
(a) сторони угоди про взаємне визнання (наприклад, уряди, організації в секторі професійних послуг або інститути);
(b) компетентні органи чи організації, крім сторін угоди про взаємне визнання, якщо такі є, та їхню позицію щодо угоди про взаємне визнання; і
(c) статус і сферу компетенції кожної сторони угоди про взаємне визнання.
Мета угоди про взаємне визнання
6. Мета угоди про взаємне визнання має бути чітко визначена.
Сфера застосування угоди про взаємне визнання
7. В угоді про взаємне визнання слід чітко викласти:
(a) її визначення;
(b) сферу дії з точки зору конкретної професії чи звань і професійної діяльності, яку угода охоплює на територіях сторін;
(c) хто має право використовувати відповідні професійні звання;
(d) чи ґрунтується механізм визнання на кваліфікації, на ліцензії, отриманій у юрисдикції сторони походження, чи на якійсь іншій вимозі; і
(e) чи охоплює угода тимчасовий доступ (включно з діапазоном можливої тривалості та умов для поновлення, за необхідності), постійний доступ або й те, й інше до відповідної професії.
Положення про угоди про взаємне визнання
8. В угоді про взаємне визнання слід чітко визначити кваліфікацію чи умови реєстрації та їх еквівалентність, які мають бути виконані для визнання між сторонами угоди про взаємне визнання. Якщо вимоги різних субнаціональних юрисдикцій згідно з угодою про взаємне визнання не є ідентичними, слід чітко представити різницю та модальності для визнання кваліфікацій між субнаціональними юрисдикціями.
9. Угоді про взаємне визнання слід прагнути забезпечити, щоб визнання не вимагало громадянства чи будь-якої форми проживання, або освіти, досвіду чи навчання в юрисдикції сторони, що приймає, як умови для визнання стороною, що приймає.
10. Вимогам та процедурам згідно з угодою про взаємне визнання не слід дискримінувати за віком, статтю та расою.
Відповідність умовам визнання - Кваліфікації
11. Якщо угода про взаємне визнання базується на визнанні кваліфікацій, то в ній, де це можливо, слід зазначити:
(a) мінімальний необхідний рівень освіти (включно з вимогами до вступу, тривалістю навчання та предметами, які вивчаються);
(b) мінімальний необхідний рівень досвіду (включно з місцем, тривалістю та умовами практичного навчання або професійної практики під наглядом до отримання ліцензії та рамками етичних і дисциплінарних стандартів);
(c) необхідні іспити, особливо іспити професійної компетентності;
(d) ступінь визнання кваліфікацій, отриманих у стороні походження, у юрисдикції сторони, що приймає; і
(e) кваліфікації, які сторони угоди про взаємне визнання готові визнати, наприклад, шляхом переліку конкретних дипломів або сертифікатів, виданих певними установами, або посиланням на конкретні мінімальні вимоги, які мають бути сертифіковані органами влади юрисдикції сторони походження, включно з тим, чи володіння певним рівнем кваліфікації дозволить визнання деяких видів діяльності, але не дозволить інших.
Відповідність умовам визнання - Реєстрація
12. Якщо угода про взаємне визнання ґрунтується на визнанні рішення про ліцензування, членство чи реєстрацію, прийнятого регуляторними органами в юрисдикції сторони походження, їй слід зазначити механізм, за допомогою якого право на таке визнання може бути встановлено.
Відповідність умовам визнання -Додаткові вимоги до визнання відповідно до юрисдикції приймаючої сторони ("Компенсаційні заходи’)
13. Якщо вважається необхідним передбачити додаткові вимоги для забезпечення якості послуги, угоді про взаємне визнання слід встановити умови, за яких ці вимоги можуть застосовуватися, наприклад, у разі недоліків щодо кваліфікаційних вимог у юрисдикції сторони, що приймає, або знань місцевого права, практики, стандартів і правил. Слід, аби ці знання були важливими для практики в юрисдикції сторони, що приймає, або вимагалися через наявність відмінностей у сфері ліцензованої практики.
14. Якщо додаткові вимоги вважаються необхідними, в угоді про взаємне визнання слід детально визначити, що вони передбачають (наприклад, іспит, тест на здібності, додаткову практику в юрисдикції сторони, що приймає, або в юрисдикції походження, практичну підготовку та мову, яка використовується для іспиту).
Механізми реалізації
15. В угоді про взаємне визнання має бути зазначено:
(a) правила та процедури, які будуть використовуватися для моніторингу та забезпечення дотримання положень угоди про взаємне визнання;
(b) механізми діалогу та адміністративної співпраці між сторонами угоди про взаємне визнання; і
(c) засоби арбітражу для спорів згідно з угодою про взаємне визнання.
16. Як настанови щодо поводження з окремими заявниками, угоді про взаємне визнання слід включати інформацію про:
(a) координаційну контактну особу в кожній стороні угоди про взаємне визнання для отримання інформації з усіх питань, пов’язаних із заявкою (такі як: ім’я та адреса, ліцензійні формальності та інформація про додаткові вимоги, які необхідно виконати в юрисдикції сторони, що приймає);
(b) тривалість процедур обробки заявок відповідними органами юрисдикції сторони, що приймає;
(c) документацію, яка вимагається від заявників, і форми, включно з електронними засобами, у якій її слід подавати, а також будь-які часові обмеження для подачі заявок;
(d) прийняття документів і сертифікатів, у тому числі за допомогою електронних засобів, якщо застосовно, та виданих у юрисдикції походження щодо кваліфікації та ліцензування;
(e) процедури оскарження або перегляду відповідними органами у разі відхилення індивідуальної заяви про визнання; і
(f) збори, які можуть бути обґрунтовано необхідними.
17. Угода про взаємне визнання також має включати наступні зобов’язання, про те що:
(a) запити щодо заходів розглядатимуться швидко;
(b) у разі необхідності буде надано достатній час для підготовки;
(c) будь-які іспити чи тести будуть організовані з обґрунтованою періодичністю та доступністю;
(d) плата для заявників, які прагнуть скористатися умовами угоди про взаємне визнання, буде пропорційною до витратам юрисдикції сторони або організації, що приймає; і
(e) надання інформації про будь-які програми допомоги в юрисдикції сторони, що приймає, для практичного навчання та будь-які зобов’язання юрисдикції сторони, що приймає, в цьому контексті.
18. Угода про взаємне визнання може вимагати від сторін угоди про взаємне визнання повідомляти своїх партнерів про будь-які нові вимоги або зміни існуючих вимог, які можуть вплинути на визнання кваліфікацій згідно з угодою про взаємне визнання.
Ліцензування та інші положення відповідно до юрисдикції приймаючої сторони
19. Якщо таке є доцільним:
(a) угоді про взаємне визнання також слід встановлювати засоби та умови, за яких ліцензія фактично отримується після встановлення відповідності вимогам, а також те, що передбачає така ліцензія (наприклад, ліцензія та її зміст, членство в професійній організації та використання професійних або наукових звань);
(b) ліцензійним вимогам, окрім кваліфікації та досвіду, слід включати, наприклад:
(i) підтвердження сплати будь-яких необхідних зборів за заявку,
(ii) вимогу до знання мови,
(iii) підтвердження належної поведінки та фінансового стану,
(iv) страхування професійної відповідальності відповідно до законодавства юрисдикції сторони, що приймає,
(v) підтвердження знання місцевого професійного законодавства (тобто законів, нормативних актів і кодексів) у юрисдикції країни, що приймає,
(vi) відповідність вимогам сторони, що приймає, щодо використання торгових назв або назв фірм, і
(vii) дотримання етики сторони, що приймає, наприклад, незалежність і несумісність.
Перегляд угоди про взаємне визнання
20. Якщо угода про взаємне визнання містить умови, згідно з якими її можна переглянути або відкликати, деталі таких умов повинні бути чітко визначені.
Додаток 18-B
Домовленість щодо нових послуг, не класифікованих у Класифікації основних продуктів - модельній класифікації ООН (CPC), 1991 р.
1. Сторони погоджуються, що Стаття 18.3, Стаття 18.4, Стаття 18.5 та Глава 19 (Розробка та адміністрування заходів) не застосовуються до заходу, що становить нову послугу, яка не зазначена у Класифікації основних продуктів - модельній класифікація ООН (CPC), 1991 р.
2. Наскільки це можливо, кожна Сторона повинна повідомити іншу Сторону щодо нової послуги відповідно до пункту 1 цього Додатка до прийняття заходів, несумісних зі статтею 18.3, статтею 18.4, статтею 18.5 та Главою 19(Розробка та адміністрування заходів).
3. На вимогу будь-якої із Сторін, Сторони повинні вступити у переговори з метою включення нової послуги до сфери дії Угоди.
4. Для більшої певності, пункт 1 цього Додатка не застосовується до існуючої послуги, яка могла би бути класифікована відповідно до Класифікації основних продуктів - модельної класифікації ООН (CPC), 1991 р., але яка не могла раніше надаватися в рамках транскордонної торгівлі через відсутність технічної можливості.
ГЛАВА 19
РОЗРОБКА ТА АДМІНІСТРУВАННЯ ЗАХОДІВ
Стаття 19.1: Визначення
Для цілей цієї Глави:
дозвіл означає видачу компетентним органом дозволу особі на надання послуги або провадження будь-якої іншої економічної діяльності;
компетентний орган означає будь-який національний уряд або орган субнаціонального самоврядування Сторони, як визначено у Статті 1.6 (Визначення термінів, специфічних для країни), або неурядовий орган, що має відповідні повноваження, делеговані йому будь-яким національним урядом або органом субнаціонального самоврядування Сторони, відповідальним за надання дозволу;
процедури ліцензування означають адміністративні або процедурні правила, у тому числі щодо внесення змін або поновлення ліцензії, яких необхідно дотримуватися для того, щоб продемонструвати відповідність ліцензійним вимогам;
ліцензійні вимоги означають основні вимоги, відмінні від кваліфікаційних вимог, яким необхідно відповідати для отримання, зміни або поновлення дозволу;
кваліфікаційні процедури означають адміністративні або процедурні правила, яких необхідно дотримуватися, щоб продемонструвати відповідність кваліфікаційним вимогам; та
кваліфікаційні вимоги означають основні вимоги стосовно компетенцій, яким необхідно відповідати для отримання, зміни або поновлення дозволу.
Стаття 19.2: Сфера застосування
1. Ця Глава застосовується до нових або існуючих заходів Сторони щодо ліцензійних вимог, процедур ліцензування, кваліфікаційних вимог або кваліфікаційних процедур, що стосуються:
(a) транскордонної торгівлі послугами, визначеної Статтею 18.1 (Транскордонна торгівля послугами - Визначення); та
(b) здійснення економічної діяльності через комерційну присутність на території іншої Сторони, включаючи заснування такої комерційної присутності.
2. Ця Глава не застосовується до заходів, зазначених Стороною у вступній частині Графіку до Додатку I відповідної Сторони, або до заходу, який Сторона впроваджеє або застосовує щодо секторів, підсекторів або видів діяльності, зазначених цією Стороною в її Графіку до Додатку II.
Стаття 19.3: Право здійснювати регулювання
Сторони визнають право кожної Сторони регулювати економічну діяльність на своїй території з будь-якого питання згідно з цією Главою для досягнення її законних цілей політики.
Стаття 19.4: Розробка ліцензійних та кваліфікаційних вимог і процедур
1. Якщо Сторона приймає або застосовує будь-який захід у межах цієї Глави, то Сторона повинна щодо цього заходу:
(a) забезпечити дотримання вимог та процедур, що базуються на критеріях, які:
(i) є об’єктивними та прозорими; такі критерії можуть включати, компетентність та здатність надавати послуги або здійснювати будь-яку іншу економічну діяльність, у тому числі відповідно до нормативних вимог Сторони, наприклад щодо охорони здоров'я та навколишнього середовища; та
(ii) заздалегідь встановлені і оприлюднені;
(b) забезпечити, щоб самі процедури не перешкоджали виконанню вимог; та
