( Частину першу статті 31 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
2. У разі підтвердження за результатами лабораторних досліджень (випробувань), клінічного огляду та епізоотичного розслідування спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, не пізніше 72 годин після прийняття головним державним ветеринарним інспектором розпорядження про застосування карантинних заходів (карантинних обмежень) за його поданням відповідна місцева державна надзвичайна протиепізоотична комісія приймає рішення про запровадження карантину. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України приймає рішення про запровадження карантину за поданням Головного державного ветеринарного інспектора України, якщо характер хвороби створює ризик її швидкого та масштабного поширення, зокрема, якщо така хвороба поширилася або може поширитися на територію (частину території) кількох областей чи вийти за межі території Автономної Республіки Крим.
3. Рішенням про запровадження карантину визначаються межі неблагополучного пункту (спалаху хвороби), зони захисту, у разі необхідності - також зони спостереження та буферної зони, і передбачається застосування в межах зазначених зон одного або кількох ветеринарно-санітарних заходів, визначених відповідною інструкцією з профілактики та боротьби з хворобами тварин, а за її відсутності - карантинних заходів (карантинних обмежень), передбачених статтею 32 цього Закону. При визначенні меж неблагополучного пункту (спалаху хвороби), зони захисту, у разі необхідності - також зони спостереження та буферної зони, враховуються:
1) характер хвороби;
2) географічні, епізоотичні та гідрологічні чинники;
3) метеорологічні умови;
4) наявність, поширеність та тип векторів поширення хвороби тварин;
5) результати епізоотичного розслідування, а також інших проведених досліджень та епізоотичні дані;
6) результати лабораторних досліджень (випробувань);
7) карантинні заходи (карантинні обмеження), застосовані за розпорядженням головного державного ветеринарного інспектора відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
8) інші фактори, що впливають на поширення хвороби тварин, що підлягає повідомленню.
За рішенням відповідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії карантинні заходи (карантинні обмеження), передбачені статтею 32 цього Закону, можуть також застосовуватися за межами карантинної зони на епізоотично пов’язаних тваринницьких потужностях, потужностях з виробництва та обігу харчових продуктів, кормів, побічних продуктів тваринного походження, якщо результати епізоотичного розслідування, клінічного огляду, лабораторних досліджень (випробувань) або інші епізоотичні дані дають підстави для підозри щодо поширення хвороби тварин, що підлягає повідомленню, на або з таких потужностей.
4. Протягом перших 24 годин після прийняття рішення про запровадження карантину (карантинних обмежень) відповідна державна надзвичайна протиепізоотична комісія повинна забезпечити інформування про це осіб, які перебувають на території карантинної зони, та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування суміжних адміністративно-територіальних одиниць. Повідомлення про запровадження карантину (карантинних обмежень) оприлюднюється на офіційному веб-сайті компетентного органу та/або в медіа.
Повідомлення про запровадження карантину (карантинних обмежень) повинно містити відомості про межі неблагополучного пункту (спалаху хвороби), зони захисту, у разі необхідності - також зони спостереження та буферної зони, про застосовані в кожній із цих зон карантинні заходи (карантинні обмеження) та очікуваний строк їх дії.
5. Після запровадження карантину Головний державний ветеринарний інспектор України надсилає до відповідних міжнародних організацій повідомлення про обставини спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, вірогідне джерело інфекції, ветеринарно-санітарні заходи, що застосовуються для боротьби із спалахом хвороби, а також заплановані ветеринарно-санітарні заходи.
6. У разі виявлення або підозри щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, на території сусідньої держави компетентний орган співпрацює з компетентним органом такої держави з метою координації заходів щодо боротьби з хворобою тварин.
Стаття 32. Карантинні заходи (карантинні обмеження)
1. Для локалізації, контролю та ліквідації хвороби тварин, що підлягає повідомленню, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України, місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії приймають рішення про застосування таких карантинних заходів (карантинних обмежень):
1) проведення термометрії, відбору зразків та здійснення лабораторних досліджень (випробувань), а також інших заходів діагностики;
2) відокремлення здорових тварин від хворих, ізоляція хворих тварин та закриття потужностей, на яких виявлено хворобу тварин, що підлягає повідомленню;
3) облік усіх тварин, що утримуються на потужностях, стосовно яких існує підозра щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, а також облік усіх кормів, продуктів тваринного походження, інших товарів, засобів догляду за тваринами, супутніх об’єктів та гною, що знаходяться на потужностях, стосовно яких існує підозра щодо наявності відповідної хвороби, з урахуванням латентного періоду захворювання;
4) заборона або обмеження переміщення в межах та/або за межі неблагополучного пункту (спалаху хвороби), зони захисту, у разі необхідності - також зони спостереження та буферної зони будь-яких тварин, кормів, продуктів тваринного та рослинного походження, інших товарів, засобів догляду за тваринами, супутніх об’єктів та гною;
5) умертвіння з подальшим знищенням або забій тварин, які можуть бути інфіковані або сприяти поширенню хвороби, що підлягає повідомленню;
( Пункт 5 частини першої статті 32 в редакції Закону № 4718-IX від 16.12.2025 )
6) вилучення і безпечне знищення туш тварин, які загинули або були вбиті, кормів, продуктів тваринного та рослинного походження, інших товарів, засобів догляду за тваринами, супутніх об’єктів та гною у разі неможливості їх знешкодження звичайними методами очистки, дезінфекції, обробки чи переробки;
7) заборона організації ярмарків, виставок, аукціонів, публічних або інших заходів із залученням тварин, а також функціонування ринків і майданчиків для торгівлі тваринами;
8) зміна режиму роботи потужностей, що використовуються для розведення, вирощування, утримання, переміщення (транспортування), тренування, проведення змагань, виставок (огляду), конкурсів, вилову, забою або обігу тварин, для виробництва та/або обігу репродуктивного матеріалу, харчових продуктів тваринного походження, кормів тваринного походження та/або поводження з побічними продуктами тваринного походження;
9) заборона або обмеження здійснення злучки тварин, а також збирання, обробки, зберігання та використання сперми для штучного запліднення тварин, запліднених яйцеклітин та ембріонів, що походять з неблагополучного пункту, зони захисту, зони спостереження або буферної зони;
10) екстрена вакцинація, клінічні обстеження та лікування тварин;
11) обмеження переміщення осіб, які контактували з інфікованими тваринами і тваринами, стосовно яких існує підозра щодо інфікування, або з іншими товарами чи гноєм від інфікованих тварин;
12) закриття та блокування підходів до неблагополучного пункту (спалаху хвороби), зони захисту, у разі необхідності - також зони спостереження та буферної зони, встановлення на підходах до таких зон знаків, що попереджають про наявність хвороби тварин, що підлягає повідомленню, та організація відповідного контролю;
13) дезінфекція, дератизація, дезінсекція тваринницьких приміщень, загонів для худоби, дворів, пасовиськ, місць водопою та інших місць, в яких утримуються інфіковані тварини або тварини, стосовно яких існує підозра щодо інфікування, а також супутніх об’єктів, що перебували в контакті з такими тваринами;
14) надійна ізоляція, карантинування, а в разі неможливості, як виняток, - умертвіння гуманними методами тварин, інфікованих хворобами тварин, що підлягають повідомленню, що підтверджено документально, а також тварин, що можуть бути інфіковані хворобами тварин, що підлягають повідомленню, або сприяти поширенню таких хвороб залежно від результатів оцінки ризику, що підтверджено документально;
15) інспектування та/або спостереження за потужностями, включаючи відбір зразків крові або патологічного матеріалу для проведення лабораторних досліджень (випробувань), аналіз записів, що велися тваринницькими господарствами в неблагополучному пункті (спалаху хвороби), зоні захисту, у разі необхідності - також зоні спостереження та буферній зоні, інспектування та/або спостереження за потужностями за межами таких зон у разі підозри щодо наявності на таких потужностях хвороби тварин, що підлягає повідомленню;
16) спостереження за популяціями диких тварин, сприйнятливих до хвороби тварин, що підлягає повідомленню, включаючи відбір зразків крові або патологічного матеріалу для проведення лабораторних досліджень (випробувань);
17) залучення у встановленому порядку працівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України, та військовослужбовців для надання допомоги державним надзвичайним протиепізоотичним комісіям у запровадженні та здійсненні заходів щодо локалізації та ліквідації особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин;
18) застосування інших заходів біологічної безпеки у порядку, передбаченому законом, з метою запобігання поширенню хвороби тварин, що підлягає повідомленню.
2. У разі підозри щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, та під час карантину тварин застосовуються всі або окремі карантинні заходи (карантинні обмеження), передбачені частиною першою цієї статті, залежно від:
1) характеру хвороби тварин, що підлягає повідомленню;
2) рівня ризику в неблагополучному пункті (спалаху хвороби), зоні захисту, у разі необхідності - також у зоні спостереження та буферній зоні;
3) епізоотичних одиниць у межах ураженої потужності або потужності, стосовно якої існує підозра щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню;
4) виду виробництва;
5) технічної можливості здійснення та ефективності карантинних заходів (карантинних обмежень).
3. У разі прийняття відповідною державною надзвичайною протиепізоотичною комісією рішення про проведення екстреної вакцинації тварин встановлюється зона екстреної вакцинації та затверджується план екстреної вакцинації, що розробляється компетентним органом згідно з вимогами відповідних інструкцій з профілактики та боротьби з хворобами тварин, а також із вимогами до вакцин, встановленими законодавством про ветеринарну медицину.
( Частина третя статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
4. При в’їзді до неблагополучного пункту (спалаху хвороби) та зони захисту виставляються охорона, карантинні пости та розміщуються попереджувальні знаки, що вказують на обов’язковий об’їзд відповідних зон. У разі необхідності за рішенням місцевої державної надзвичайної протиепізоотичної комісії охорона та карантинні пости також виставляються при в’їзді до зони спостереження та буферної зони. Облаштування карантинних постів здійснюється за участю місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
5. Вивезення і переміщення тварин та інших товарів з карантинної зони здійснюються лише за рішенням відповідного головного державного ветеринарного інспектора.
6. Фізичні та юридичні особи, діяльність яких пов’язана з виробництвом та/або обігом товарів та/або інших продуктів і матеріалів, що можуть бути носіями збудників хвороб тварин, у зв’язку з якими запроваджено карантин, зобов’язані надавати в користування особам, залученим до здійснення карантинних заходів (карантинних обмежень), на період дії карантину тварин службові приміщення, необхідне обладнання та засоби зв’язку.
7. У разі запровадження карантину тварин компетентний орган, його територіальні органи можуть приймати рішення про невідкладне застосування карантинних заходів (карантинних обмежень) із залученням усіх або окремих офіційних ветеринарних лікарів, ліцензованих ветеринарних лікарів та інших спеціалістів ветеринарної медицини.
( Частина сьома статті 32 в редакції Закону № 4718-IX від 16.12.2025 )
8. У разі запровадження карантину тварин через спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин, Кабінет Міністрів України за поданням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії приймає нормативно-правові акти про:
1) залучення техніки, обладнання, ветеринарних лікарських засобів, засобів ветеринарної медицини, транспортних засобів, а також про тимчасове використання потужностей, зокрема для безпечного знищення трупів (туш) тварин та супутніх об’єктів, вилучених з метою боротьби з хворобою;
2) виконання особливих завдань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності щодо забезпечення необхідних ветеринарно-санітарних заходів.
9. У разі виникнення на території України епізоотії особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин, що загрожує перерости в панзоотію чи спричиняє значні економічні втрати, Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, приймає рішення про виділення необхідних коштів з резервного фонду Державного бюджету України для здійснення заходів з локалізації та ліквідації такої хвороби.
10. Виконання карантинних заходів (карантинних обмежень) є обов’язковим для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, а також фізичних та юридичних осіб, які перебувають у карантинній зоні.
Стаття 33. Ліквідація спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню
1. Спалах хвороби тварин, що підлягає повідомленню, вважається ліквідованим:
1) якщо виконано умови, визначені відповідною інструкцією з профілактики та боротьби з хворобою тварин, а за її відсутності - умови, визначені відповідними міжнародними стандартами, інструкціями та рекомендаціями;
2) у разі відсутності міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій - після одужання або загибелі останньої хворої тварини і закінчення найтривалішого інкубаційного періоду відповідної хвороби тварин, що підлягає повідомленню.
2. Спалах хвороби тварин, що підлягає повідомленню, не може вважатися ліквідованим, якщо після завершення усіх карантинних заходів не проведено остаточного очищення, дезінфекції, дератизації, дезінсекції та інших заходів з біологічної безпеки на потужностях, на яких стався спалах відповідної хвороби тварин, що підлягає повідомленню, а також інспектування таких потужностей, за результатами якого підтверджено ліквідацію такої хвороби, згідно з вимогами відповідної інструкції з профілактики та боротьби з хворобами тварин, а за її відсутності - вимогами відповідних міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій.
3. Після ліквідації спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, відповідна державна надзвичайна протиепізоотична комісія приймає рішення про закінчення дії карантину тварин та забезпечує інформування громадян про прийняте рішення на офіційному веб-сайті компетентного органу та/або в медіа.
4. Головний державний ветеринарний інспектор України повинен негайно повідомити відповідні міжнародні організації про ліквідацію спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, та закінчення дії карантину тварин.
5. Відновлення популяції тварин на потужностях, на яких стався спалах хвороби тварин, що підлягає повідомленню, дозволяється лише після закінчення дії карантину тварин, але не раніше закінчення найтривалішого інкубаційного періоду відповідної хвороби тварин, що підлягає повідомленню, після одужання або загибелі останньої хворої тварини.
Стаття 34. Завдання Національної поліції України під час спалаху хвороби тварин
1. Під час спалаху хвороби тварин за офіційним зверненням головного державного ветеринарного інспектора відповідної адміністративно-територіальної одиниці або за рішенням відповідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії органи Національної поліції України залучаються в межах своїх повноважень до здійснення карантинних заходів відповідно до закону.
Стаття 35. Гарантії прав фізичних та юридичних осіб в умовах дії карантинних заходів (карантинних обмежень)
1. Майнова шкода (збитки), заподіяна фізичним та юридичним особам внаслідок запровадження карантинних заходів (карантинних обмежень) або у зв’язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації та профілактики хвороб тварин, що підлягають повідомленню, відшкодовується за рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України або місцевої державної надзвичайної протиепізоотичної комісії за рахунок коштів державного бюджету та/або місцевого бюджету залежно від рівня надзвичайної ситуації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
( Частина перша статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
2. Особи, які залучалися до виконання робіт та надання послуг у процесі здійснення карантинних заходів (карантинних обмежень), та фізичні і юридичні особи, майно яких використовувалося для запобігання поширенню або ліквідації хвороби тварин, що підлягає повідомленню, у зв’язку з якою було запроваджено карантинні заходи (карантинні обмеження), мають право на оплату виконаних робіт та наданих послуг у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
( Частина друга статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
3. Шкода, заподіяна життю чи здоров’ю фізичної особи, яка залучалася до виконання робіт або надання послуг у процесі здійснення карантинних заходів (карантинних обмежень), а також шкода, заподіяна життю чи здоров’ю інших осіб у зв’язку з виконанням таких робіт (наданням послуг), підлягає компенсації в повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету.
4. Посадові оклади особам, які залучалися до виконання заходів з локалізації та ліквідації особливо небезпечних хвороб, занесених до списку Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин, за час проведення таких заходів виплачуються у подвійному розмірі.
Розділ VI
БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТВАРИН
Стаття 36. Основні вимоги до забезпечення благополуччя тварин
1. Персонал, до обов’язків якого належить безпосереднє здійснення утримання, умертвіння, транспортування тварин та/або здійснення супутніх операцій, для виконання таких обов’язків повинен володіти достатніми знаннями та навичками щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин.
2. Персонал, передбачений частиною першою цієї статті, який не може підтвердити наявність достатніх знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин, не може бути допущений оператором ринку та/або державним ветеринарним інспектором до здійснення утримання, умертвіння, транспортування тварин, а також до здійснення супутніх операцій, крім випадку, передбаченого статтею 39 цього Закону.
3. На вимогу оператора ринку, державного ветеринарного інспектора та/або уповноважених осіб, зазначених у частині сьомій статті 40-8 Закону України "Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я тварин та благополуччя тварин", персонал, передбачений частиною першою цієї статті, зобов’язаний пред’явити за власним вибором:
1) державний сертифікат; або
2) тимчасовий допуск; або
3) витяг з Державного реєстру документів, виданих відповідно до законодавства про благополуччя тварин, що містить актуальні відомості про наявність у персоналу, передбаченого частиною першою цієї статті, документів, зазначених у пункті 1 або 2 цієї частини.
4. Під час здійснення утримання, умертвіння, транспортування тварин, а також під час здійснення супутніх операцій персонал, передбачений частиною першою цієї статті, та інші утримувачі (власники) тварин зобов’язані:
1) не завдавати тваринам невиправданих болю, страждань, травм, стресу та виснаження;
2) вживати всіх необхідних заходів, передбачених законодавством про благополуччя тварин, зокрема, дотримуватися вимог, затверджених відповідно до частини п’ятої цієї статті.
5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, затверджує вимоги до:
1) забезпечення благополуччя тварин під час їх утримання;
2) забезпечення благополуччя тварин під час їх транспортування та здійснення супутніх операцій;
3) контрольних постів, призначених для відпочинку тварин під час їх транспортування;
4) забезпечення благополуччя тварин під час їх умертвіння та здійснення супутніх операцій;
5) забезпечення благополуччя робочих тварин, що належать до родини Equidae.
Вимоги, передбачені пунктами 1, 2 і 4 цієї частини, повинні визначати, зокрема, вид (групу видів) тварин, на який (яку) вони поширюються.
6. Вимоги до забезпечення благополуччя тварин під час їх утримання, серед іншого, мають визначати вимоги щодо:
1) мінімальної частоти огляду тварин, що утримуються;
2) забезпечення належного догляду та лікування тваринам, що проявляють симптоми та/або ознаки хвороби, і тваринам, які зазнали травмування;
3) забезпечення тварин відповідним простором;
4) приміщень (загонів), в яких утримуються тварини, і щодо обладнання, з яким вони контактують;
5) систем вентиляції і якісних показників повітря, зокрема щодо температури і концентрації газів;
6) освітлення, зокрема щодо його режиму, рівня освітленості;
7) доступу тварин, що утримуються, до корму і води.
7. Вимоги до забезпечення благополуччя тварин під час їх транспортування та здійснення супутніх операцій, серед іншого, мають визначати вимоги щодо:
1) стану тварин, транспортування яких планується здійснити та здійснюється;
2) транспортних засобів, зокрема щодо їх конструкції та обладнання, яким вони мають бути оснащені;
3) обладнання і пристосувань, призначених для завантаження і розвантаження тварин;
4) організаторів транспортування, перевізників, водіїв, супроводжуючих осіб;
5) практики здійснення транспортування та супутніх операцій, зокрема визначати:
а) граничні показники забезпечення тварин відповідним простором;
б) граничні показники тривалості рейсу, періоду відпочинку тварин під час рейсу, інтервалу між годівлею, інтервалу між напуванням, температур під час рейсу;
в) зміст рейсового журналу і порядку його ведення;
г) порядок видачі та припинення дії:
сертифіката придатності транспортного засобу до транспортування тварин;
дозволу на здійснення короткотривалих рейсів і дозволу на здійснення довготривалих рейсів;
ґ) наявності плану дій на випадок виникнення надзвичайних обставин під час запланованого транспортування;
6) оператора ринку, який є центром збору тварин;
7) інспектування транспортних засобів та тварин.
8. Вимоги до контрольних постів, призначених для відпочинку тварин під час їх транспортування, серед іншого, мають визначати вимоги щодо:
1) державної реєстрації контрольних постів та складання їх переліку;
2) умов допуску тварин на територію контрольного поста;
3) умов, пов’язаних з перебуванням тварин на території контрольного поста;
4) умов залишення тваринами території контрольного поста;
5) забезпечення заходів із біобезпеки на території контрольного поста;
6) обладнання і пристосувань, призначених для завантаження і розвантаження тварин;
7) приміщень, що використовуються для розміщення тварин та для інших цілей, пов’язаних із функціонуванням контрольного поста;
8) практики поводження з тваринами на території контрольного поста.
9. Вимоги до забезпечення благополуччя тварин під час їх умертвіння та здійснення супутніх операцій, серед іншого, мають визначати вимоги щодо:
1) дозволених методів оглушення тварин, зокрема їх опис, сферу застосування та ключові параметри;
2) процедури моніторингу ефективності оглушення тварин;
3) наявності і застосування стандартних операційних процедур забою тварин та здійснення супутніх операцій;
4) обладнання, що використовується для знерухомлення та оглушення тварин, та щодо змісту експлуатаційних документів на таке обладнання;
5) планування, конструкції та обладнання бійні;
6) практики поводження з тваринами, зокрема їх знерухомлення;
7) призначення особи, відповідальної за благополуччя тварин, визначення її прав, обов’язків, особливостей підпорядкування та звітування;
8) операційних правил для бійні;
9) здійснення заходів з депопуляції та вимушеного умертвіння тварин.
10. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, схвалює рекомендації та/або погоджує настанови щодо будь-яких аспектів благополуччя відповідного виду (групи видів) тварин, а також щодо будь-яких аспектів застосування законодавства про благополуччя тварин.
Настанови, передбачені абзацом першим цієї частини, розробляються і погоджуються за процедурою, визначеною статтею 13 Закону України "Про безпечність та гігієну кормів".
11. Розміщення на ринку, ввезення (пересилання) на митну територію України і вивезення (пересилання) з митної території України хутра котів і собак, а також будь-яких товарів, що містять таке хутро, заборонені, за винятком випадків, передбачених частинами дванадцятою і тринадцятою цієї статті.
12. Як виняток із положень частини одинадцятої цієї статті, дозволяється розміщення на ринку, ввезення (пересилання) на митну територію України і вивезення (пересилання) з митної території України хутра котів і собак, а також будь-яких товарів, що містять таке хутро, якщо вони призначені для навчальних цілей або для цілей таксидермії.
13. Як виняток із положень частини одинадцятої цієї статті, дозволяється здійснення операцій із збирання (вилучення, конфіскації), знезараження, знешкодження, видалення та утилізації (знищення) хутра котів і собак, а також будь-яких товарів, що містять таке хутро, виходячи з необхідності забезпечення захисту життя і здоров’я людей та/або тварин, а також з метою дотримання заборони, передбаченої частиною одинадцятою цієї статті.
( Стаття 36 в редакції Закону № 4718-IX від 16.12.2025 )
Стаття 37. Підготовка персоналу і перевірка знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин
1. Підготовку персоналу і перевірку знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин здійснюють уповноважені особи. Уповноваженою особою може бути юридична особа незалежно від форми власності.
2. Рішення про уповноваження юридичної особи на здійснення підготовки персоналу і перевірки знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин, відмову в уповноваженні, зупинення дії уповноваження, відновлення дії уповноваження і припинення дії уповноваження приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.
3. Державний контроль за діяльністю уповноважених осіб у частині виконання повноважень, наданих їм відповідно до цієї статті, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
4. Порядок уповноваження юридичної особи на здійснення підготовки персоналу і перевірки знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин, відмови в уповноваженні, зупинення дії уповноваження, відновлення дії уповноваження та припинення дії уповноваження, строк уповноваження і критерії, яким повинні відповідати юридичні особи для їх уповноваження, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.
5. Посадові особи уповноважених осіб зобов’язані вживати заходів для недопущення виникнення потенційного та реального конфлікту інтересів під час перевірки знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин.
6. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, повинен прийняти рішення про припинення уповноваження у разі:
1) встановлення хоча б одного з таких фактів:
а) невідповідність критеріям, затвердженим відповідно до частини четвертої цієї статті;
б) невиконання або неналежного виконання обов’язків, що випливають із наданого уповноваження;
в) вчинення дій (допущення бездіяльності), що вплинули, впливають або можуть вплинути на достовірність результатів перевірки знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин, зокрема вчинення дій (допущення бездіяльності), прийняття чи участь у прийнятті рішень, що стосуються перевірки знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин, за наявності потенційного та/або реального конфлікту інтересів;
г) здійснення підготовки персоналу і перевірки знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин стосовно осіб, притягнутих до відповідальності за порушення законодавства про благополуччя тварин та/або законодавства про захист тварин від жорстокого поводження, якщо з часу притягнення до відповідальності минуло менше трьох років;
2) припинення юридичної особи;
3) наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким припинено чи унеможливлено дію уповноваження;
4) в інших випадках, передбачених законодавством.
7. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті актуальний перелік уповноважених осіб із зазначенням щодо кожної з них щонайменше такої інформації:
1) повне найменування;
2) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
3) номер телефону та адреса електронної пошти;
4) місцезнаходження;
5) сфера уповноваження, зокрема:
а) вид (види) поводження з тваринами (утримання, транспортування, умертвіння тварин та/або здійснення супутніх операцій), якого стосується уповноваження;
б) види (групи видів) тварин, яких стосується уповноваження;
в) у разі якщо сфера уповноваження стосується такого виду поводження з тваринами, як умертвіння, у переліку також зазначається інформація про тип обладнання та, окремо, про конкретні операції, яких стосується таке уповноваження.
8. Уповноважені особи зобов’язані інформувати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, про зміни, що відбулися у відомостях, зазначених у пунктах 1-4 частини сьомої цієї статті, протягом 10 робочих днів з дня їх настання.
9. У разі зміни відомостей, зазначених у частині сьомій цієї статті, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, оновлює такі відомості на своєму офіційному веб-сайті протягом трьох робочих днів з дня, коли йому стало відомо про настання таких змін.
10. Базовий перелік тем програм підготовки персоналу, до обов’язків якого належить безпосереднє здійснення утримання, умертвіння, транспортування тварин та/або здійснення супутніх операцій, щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.
11. Після проходження підготовки щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин здійснюється перевірка знань та навичок у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.
( Стаття 37 в редакції Закону № 4718-IX від 16.12.2025 )
Стаття 38. Підтвердження наявності достатніх знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин
1. Наявність достатніх знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин підтверджується такими документами:
1) державний сертифікат;
2) витяг з Державного реєстру документів, виданих відповідно до законодавства про благополуччя тварин, що містить актуальні відомості про державний сертифікат.
2. Документи, зазначені у частині першій цієї статті, видає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.
3. Для отримання державного сертифіката заявник подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, заяву, письмову декларацію та інші документи у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.
У письмовій декларації заявник декларує, що він не притягався до відповідальності за порушення законодавства про благополуччя тварин та/або законодавства про захист тварин від жорстокого поводження протягом останніх трьох років, що передують даті подання заяви.
4. Порядок видачі державного сертифіката, форми заяви та письмової декларації, що подаються для його отримання, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин. Зазначений порядок також повинен містити перелік документів, що додаються до заяви про отримання державного сертифіката.
5. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, перевіряє достовірність відомостей (документів), поданих заявником для отримання державного сертифіката, до прийняття рішення про його видачу.
6. Рішення про видачу державного сертифіката центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, приймає протягом 10 робочих днів з дня отримання заяви, декларації та інших документів, поданих заявником для отримання державного сертифіката.
Протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про видачу державного сертифіката центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, вносить до Державного реєстру документів, виданих відповідно до законодавства про благополуччя тварин, інформацію про державний сертифікат, зазначену у рішенні про його видачу.
7. Державний сертифікат складається державною мовою та англійською мовою.
8. За видачу державного сертифіката справляється плата в розмірі 0,03 мінімальної заробітної плати, встановленої законом на дату подання заяви про отримання державного сертифіката.
Плата за видачу державного сертифіката зараховується до спеціального фонду державного бюджету як власні надходження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.
9. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, приймає рішення про відмову у видачі державного сертифіката у разі:
1) подання неповного комплекту документів, виявлення у поданих документах неповних відомостей, за умови що заявнику було надано можливість усунути недоліки;
2) виявлення факту притягнення заявника до відповідальності за порушення законодавства про благополуччя тварин та/або законодавства про захист тварин від жорстокого поводження протягом останніх трьох років, що передують даті подання заяви про отримання державного сертифіката;
3) виявлення у поданих документах відомостей, що суперечать законодавству про благополуччя тварин, крім випадку, передбаченого пунктом 2 цієї частини;
4) наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким заборонено чи унеможливлено вчинення дій щодо видачі державного сертифіката;
5) наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким особу, якій видано державний сертифікат, визнано обмежено дієздатною або недієздатною;
6) смерті заявника;
7) якщо заявник вже має державний сертифікат, дія якого не припинена, такого самого обсягу (за видом поводження з тваринами, видом (групами видів) тварин, типом обладнання, конкретними операціями);
8) несплати або сплати не в повному обсязі плати за видачу державного сертифіката.
10. Строк дії державного сертифіката становить п’ять років з дати прийняття рішення про його видачу.
11. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, достроково припиняє дію державного сертифіката у разі:
1) звернення особи, якій видано державний сертифікат, із заявою про припинення його дії;
2) виявлення у поданих документах відомостей, які є неповними, та/або недостовірними, та/або суперечать законодавству про благополуччя тварин, якщо такі відомості стали підставою для прийняття неправильного по суті рішення про видачу державного сертифіката;
3) притягнення особи, якій видано державний сертифікат, до відповідальності за порушення законодавства про благополуччя тварин та/або законодавства про захист тварин від жорстокого поводження у період дії державного сертифіката;
4) наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким припинено дію державного сертифіката чи в інший спосіб унеможливлено його подальшу дію;
5) наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким особу, якій видано державний сертифікат, визнано обмежено дієздатною або недієздатною;
6) смерті особи, якій видано державний сертифікат, або наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким таку особу визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою;
7) виявлення помилок у відомостях, що містить виданий державний сертифікат, та/або виявлення факту помилкової видачі державного сертифіката.
12. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, інформує відповідних осіб про прийняті рішення про відмову у видачі державного сертифіката, про дострокове припинення дії державного сертифіката, про повернення поданих документів без розгляду шляхом надсилання копії такого рішення протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.
13. Особа, дію державного сертифіката якої припинено достроково, крім випадку, передбаченого пунктом 6 частини одинадцятої цієї статті, зобов’язана повернути такий державний сертифікат до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, протягом 30 днів з дня отримання копії рішення про дострокове припинення дії державного сертифіката.
14. У рішенні про відмову у видачі державного сертифіката, про повернення поданих документів без розгляду зазначаються:
1) посилання на положення законодавства (статтю, частину, пункт), що є підставою для прийняття такого рішення;
2) пояснення щодо змісту порушення та/або невідповідності;
3) посилання на конкретну частину поданого заявником документа (відомості у поданому документі), що не відповідає законодавству, або документи, не подані заявником, подання яких вимагається відповідно до законодавства.
15. У рішенні про дострокове припинення дії державного сертифіката зазначаються:
1) відомості, передбачені пунктами 1 і 2 частини чотирнадцятої цієї статті;
2) інформація про те, що особа, дію державного сертифіката якої припинено достроково, зобов’язана виконати вимогу частини тринадцятої цієї статті.
16. Перелік відомостей, які зазначаються у державному сертифікаті, форму державного сертифіката затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.
( Стаття 38 в редакції Закону № 4718-IX від 16.12.2025 )
Стаття 39. Тимчасовий допуск
1. Оператор ринку має право допустити персонал до виконання обов’язків з умертвіння тварин та/або здійснення супутніх операцій на підставі тимчасового допуску.
2. Тимчасовий допуск видає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.
3. Для отримання тимчасового допуску заявник подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, заяву, письмову декларацію та інші документи у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин. У письмовій декларації заявник декларує, що він:
1) вже проходить підготовку щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин за видом поводження з тваринами, видом (групами видів) тварин, типом обладнання, конкретними операціями, що зазначені у заяві про отримання тимчасового допуску;
2) у період дії тимчасового допуску працюватиме у присутності та під безпосереднім керівництвом (наглядом) конкретно визначеного працівника, який має державний сертифікат за видом поводження з тваринами, видом (групами видів) тварин, типом обладнання, конкретними операціями, що зазначені у заяві про отримання тимчасового допуску;
3) ніколи не отримував тимчасового допуску за видом поводження з тваринами, видом (групами видів) тварин, типом обладнання, конкретними операціями, що зазначені у заяві про отримання тимчасового допуску;
4) ніколи не проходив перевірку знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин за видом поводження з тваринами, видом (групами видів) тварин, типом обладнання, конкретними операціями, що зазначені у заяві про отримання тимчасового допуску;
5) не притягався до відповідальності за порушення законодавства про благополуччя тварин та/або законодавства про захист тварин від жорстокого поводження протягом останніх трьох років, що передують даті подання заяви про отримання тимчасового допуску.
4. Порядок видачі тимчасового допуску, форми заяви та письмової декларації, що подаються для його отримання, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин. Зазначений порядок також повинен містити перелік документів, що додаються до заяви про отримання тимчасового допуску.
5. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, перевіряє достовірність відомостей (документів), поданих заявником для отримання тимчасового допуску, до прийняття рішення про його видачу.
6. Рішення про видачу тимчасового допуску центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, приймає протягом трьох робочих днів з дня отримання заяви, декларації та інших документів, поданих заявником для отримання тимчасового допуску.
Протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про видачу тимчасового допуску центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, вносить до Державного реєстру документів, виданих відповідно до законодавства про благополуччя тварин, інформацію про тимчасовий допуск, зазначену у рішенні про його видачу.
7. Тимчасовий допуск складається державною мовою.
8. За видачу тимчасового допуску справляється плата в розмірі 0,03 мінімальної заробітної плати, встановленої законом на дату подання заяви про отримання тимчасового допуску.
Плата за видачу тимчасового допуску зараховується до спеціального фонду державного бюджету як власні надходження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.
9. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, приймає рішення про відмову у видачі тимчасового допуску у разі:
1) виявлення у поданих документах відомостей, що є неповними та/або недостовірними;
2) виявлення факту невідповідності хоча б одній із вимог, передбачених частиною третьою цієї статті;
3) виявлення у поданих документах відомостей, що суперечать законодавству про благополуччя тварин, крім випадку, передбаченого пунктом 2 цієї частини;
4) наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким особу, якій видано тимчасовий допуск, визнано обмежено дієздатною або недієздатною;
5) наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким заборонено чи унеможливлено вчинення дій щодо видачі тимчасового допуску;
6) смерті заявника;
7) несплати або сплати не в повному обсязі плати за видачу тимчасового допуску.
10. Строк дії тимчасового допуску визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, з урахуванням часу, необхідного заявнику для завершення підготовки, зазначеної у пункті 1 частини третьої цієї статті, та отримання державного сертифіката, але не може перевищувати три місяці.
Дія тимчасового допуску припиняється достроково з дня прийняття центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, рішення про видачу державного сертифіката або рішення про відмову у видачі державного сертифіката залежно від того, яке з них буде прийнято раніше.
11. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, інформує особу, якої це стосується, про прийняті рішення про відмову у видачі їй тимчасового допуску, про припинення дії тимчасового допуску шляхом надсилання копії такого рішення протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.
12. У рішенні про відмову у видачі тимчасового допуску, про повернення поданих документів без розгляду зазначаються:
1) посилання на положення законодавства (статтю, частину, пункт), що є підставою для прийняття такого рішення;
2) пояснення щодо змісту порушення та/або невідповідності;
3) посилання на конкретну частину поданого заявником документа (відомості у поданому документі), що не відповідає законодавству, або документи, не подані заявником, подання яких вимагається відповідно до законодавства.
13. Перелік відомостей, які зазначаються у тимчасовому допуску, форму тимчасового допуску затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.
( Стаття 39 в редакції Закону № 4718-IX від 16.12.2025 )
Стаття 40. Визнання документів про освіту, документів, що підтверджують наявність достатніх знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин, виданих у державах - членах Європейського Союзу
1. Успішне проходження підготовки у закладах професійної, фахової передвищої, вищої освіти може бути визнано таким, що є еквівалентним успішному проходженню підготовки персоналу і перевірки знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин, за умови що освітня програма підготовки за відповідною спеціальністю (спеціалізацією) у закладі освіти включала базовий перелік тем, затверджений відповідно до частини десятої статті 37 цього Закону.
2. Рішення про визнання успішного проходження підготовки у закладах професійної, фахової передвищої, вищої освіти таким, що є еквівалентним успішному проходженню підготовки персоналу і перевірки знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин, приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.
3. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті актуальний перелік закладів професійної, фахової передвищої, вищої освіти із зазначенням щодо кожного з них щонайменше такої інформації:
1) повне найменування;
2) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
3) номер телефону та адреса електронної пошти;
4) місцезнаходження;
5) перелік спеціальностей (спеціалізацій), освітні програми яких включають базовий перелік тем, затверджений відповідно до частини десятої статті 37 цього Закону;
6) сфера благополуччя тварин, якій спеціальність (спеціалізація), зазначена у пункті 5 цієї частини, є еквівалентною, зокрема:
а) вид (види) поводження з тваринами (утримання, умертвіння, транспортування тварин та/або здійснення супутніх операцій);
б) види (групи видів) тварин;
в) тип обладнання, операції, пов’язані із здійсненням умертвіння тварин, - якщо сфера благополуччя тварин стосується такого виду поводження з тваринами, як здійснення умертвіння тварин;
7) період проходження підготовки, який визнається таким, що є еквівалентним успішному проходженню підготовки персоналу і перевірки знань та навичок щодо дотримання законодавства про благополуччя тварин.
4. Заклад освіти, щодо якого прийнято рішення, передбачене частиною другою цієї статті, інформує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, про зміни у відомостях, зазначених у пунктах 1-4 частини третьої цієї статті.
