( Пункт 1 частини третьої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
2) усі ветеринарно-санітарні заходи ґрунтуються на міжнародних стандартах, інструкціях та рекомендаціях відповідних міжнародних організацій. У разі відсутності або недостатності міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій для забезпечення належного рівня захисту здоров’я тварин і пов’язаного з цим здоров’я людей ветеринарно-санітарні заходи розробляються виходячи з аналізу ризику, згідно з методикою відповідних міжнародних організацій.
4. Під час розроблення, затвердження та перегляду ветеринарно-санітарних заходів, що застосовуються до товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України, повинен враховуватися ветеринарно-санітарний статус України порівняно з відповідним статусом країни походження товарів.
5. Під час розроблення, затвердження та перегляду ветеринарно-санітарних заходів забороняється довільне та необґрунтоване встановлення різних рівнів захисту здоров’я тварин та пов’язаного з цим здоров’я людей, що призводить до дискримінації інших країн, з яких ввозяться (пересилаються) товари на митну територію України, якщо Україна та країна походження товарів (одна країна походження стосовно іншої країни походження) мають однаковий ветеринарно-санітарний статус або країна походження має вищий, ніж Україна ветеринарно-санітарний статус.
6. Під час розроблення, затвердження та перегляду ветеринарно-санітарних заходів відповідні заходи, що вживаються в іншій країні, вважаються еквівалентними заходам, що застосовуються в Україні, якщо така країна об’єктивно доведе, що завдяки цим заходам досягається однаковий або вищий рівень захисту здоров’я та життя людей і тварин порівняно з тим, що встановлений в Україні.
7. Усі ветеринарно-санітарні заходи, у тому числі надзвичайні ветеринарно-санітарні заходи, підлягають перегляду та оновленню в міру надходження нової науково обґрунтованої інформації або важливих (суттєвих) коментарів від компетентних органів іноземних держав чи інших осіб з метою забезпечення того, щоб такі заходи сприяли досягненню, але не перевищенню належного рівня захисту здоров’я тварин та пов’язаного з цим здоров’я людей.
8. Критерії, яким повинні відповідати національні програми контролю, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини.
( Статтю 12 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
Стаття 13. Аналіз ризику
1. Ветеринарно-санітарні заходи розробляються на основі кількісного або якісного аналізу ризику.
2. Аналіз ризику проводиться компетентним органом у зв’язку з можливим ввезенням (пересиланням) на митну територію України товарів. За результатами проведеного аналізу ризику складається письмовий звіт, що має містити таку інформацію:
1) мета аналізу ризику;
2) виявлення хвороб тварин, шляхів проникнення (носії, тип передачі), які сприяють їх занесенню, укоріненню та поширенню;
3) джерела інформації;
4) оцінка ризику хвороби тварин, включаючи вірогідність заподіяння шкоди тваринам і людям, та можливих наслідків;
5) визначені варіанти управління ризиком та причини, з яких відхиляються альтернативні варіанти.
3. За наявності достатнього обсягу наукової та іншої технічної інформації компетентний орган проводить оцінку ризику згідно з вимогами відповідних міжнародних організацій.
( Частина третя статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
4. За умови недостатності або відсутності наукової та іншої технічної інформації, необхідної для оцінки ризику, компетентний орган проводить оцінку наявності ризику в цілому.
( Частина четверта статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
5. Звіт про результати аналізу ризику, зазначений у частині другій цієї статті, повинен бути доступним для всіх заінтересованих осіб у письмовій або електронній формі.
6. Аналіз ризику може також проводитися з метою розроблення ветеринарно-санітарних заходів, що підлягають застосуванню на території України у разі відсутності затверджених процедур проведення протиепізоотичних заходів або необхідності їх зміни.
Стаття 14. Процедури управління ризиком
1. При ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів мета управління ризиком полягає у зменшенні відповідних ризиків до належного рівня захисту здоров’я тварин та пов’язаного з цим здоров’я людей, встановленого в Україні.
2. Під час розгляду альтернативних варіантів зменшення ризику занесення збудників хвороб тварин від товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України, обрані ветеринарно-санітарні заходи не повинні обмежувати торгівлю більше, ніж це необхідно для досягнення належного рівня захисту здоров’я тварин та пов’язаного з цим здоров’я людей, враховуючи технічну та економічну доцільність запропонованих альтернативних заходів.
3. Оцінка економічної доцільності ветеринарно-санітарних заходів включає оцінку потенційної шкоди у формі втрат для виробництва та продажу тварин або продуктів тваринного походження у разі занесення, укорінення або поширення збудників хвороб тварин, витрат на локалізацію, контроль або ліквідацію цих хвороб тварин та відносну оцінку витратності альтернативних заходів, спрямованих на зменшення ризику.
4. Управління ризиками здійснює компетентний орган.
Стаття 15. Повідомлення про запропоновані ветеринарно-санітарні заходи
1. За винятком положень частин п’ятої - восьмої цієї статті, у разі відсутності відповідних міжнародних стандартів або невідповідності запропонованих ветеринарно-санітарних заходів міжнародним стандартам центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини:
1) негайно розміщує в медіа або на своєму офіційному веб-сайті повідомлення в такій формі, що дає змогу всім заінтересованим сторонам ознайомитися із змістом запропонованих заходів;
2) якщо очікується, що запропонований ветеринарно-санітарний захід може значно вплинути на експортні можливості іноземних держав, - готує відповідне повідомлення, що надсилається Центром обробки запитів та повідомлень щодо ветеринарно-санітарних заходів (далі - Центр обробки запитів та повідомлень) до Секретаріату Світової організації торгівлі для інформування про такий захід компетентних органів іноземних держав або безпосередньо до компетентних органів іноземних держав.
2. Повідомлення, зазначене у пункті 2 частини першої цієї статті, надсилається не пізніш як за 60 днів до затвердження запропонованого ветеринарно-санітарного заходу. Повідомлення складається згідно з вимогами відповідних міжнародних організацій або міжнародних договорів, стороною яких є Україна. У повідомленні зазначаються товари, на які поширюється та/або впливає ветеринарно-санітарний захід, стисле викладення мети та обґрунтування необхідності застосування ветеринарно-санітарного заходу.
3. За письмовими запитами заінтересованих фізичних та юридичних осіб, а також компетентних органів іноземних держав центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, або компетентний орган через Центр обробки запитів та повідомлень надає текст запропонованого ветеринарно-санітарного заходу із зазначенням, якщо це можливо, положень, що суттєво відрізняються від міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій міжнародних організацій.
4. За письмовими запитами заінтересованих фізичних та юридичних осіб, а також компетентних органів іноземних держав центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, до завершення підготовки ветеринарно-санітарного заходу розглядає отримані коментарі та, в разі доцільності, враховує їх при підготовці остаточного проекту ветеринарно-санітарного заходу.
5. У разі затвердження надзвичайного ветеринарно-санітарного заходу повідомлення про такий захід розміщується на офіційному веб-сайті компетентного органу.
6. Якщо є підстави очікувати, що надзвичайний ветеринарно-санітарний захід, зазначений у частині п’ятій цієї статті, значно вплине на експортні можливості іноземних держав, компетентний орган невідкладно надсилає повідомлення через Центр обробки запитів та повідомлень до Секретаріату Світової організації торгівлі для інформування про такий захід компетентних органів іноземних держав або безпосередньо до компетентних органів іноземних держав.
Повідомлення складається згідно з вимогами відповідних міжнародних організацій або міжнародних договорів, стороною яких є Україна. У повідомленні зазначаються товари, на які поширюється та/або впливає надзвичайний ветеринарно-санітарний захід, стисле викладення мети та обґрунтування необхідності застосування надзвичайного ветеринарно-санітарного заходу, включаючи пояснення щодо характеру надзвичайних епізоотичних обставин.
7. Компетентний орган надає текст надзвичайного ветеринарно-санітарного заходу заінтересованим фізичним та юридичним особам, а також компетентним органам іноземних держав за письмовим запитом.
8. Компетентний орган розглядає письмові коментарі щодо надзвичайного ветеринарно-санітарного заходу, отримані від заінтересованих фізичних та юридичних осіб, компетентних органів іноземних держав, обговорює і, в разі доцільності, враховує їх під час перегляду надзвичайного ветеринарно-санітарного заходу.
9. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, затверджує критерії визначення наявності значного впливу запропонованого ветеринарно-санітарного заходу або затвердженого надзвичайного ветеринарно-санітарного заходу на експортні можливості іноземних держав.
( Частину десяту статті 15 виключено на підставі Закону № 4718-IX від 16.12.2025 )
Стаття 16. Інформування про ветеринарно-санітарні заходи
1. Інформування про ветеринарно-санітарні заходи здійснюється Центром обробки запитів та повідомлень, що є структурним підрозділом центрального органу виконавчої влади, визначеного Кабінетом Міністрів України.
2. Центр обробки запитів та повідомлень є відповідальним за надання відповідей на всі запити щодо ветеринарно-санітарних заходів, зокрема щодо процедур державного контролю (інспектування, відбору зразків, лабораторних досліджень (випробувань) та дозвільних (погоджувальних) процедур, що надходять від фізичних, юридичних осіб, компетентних органів іноземних держав, а також за надсилання за їхнім зверненням копій відповідних документів щодо:
1) запропонованих та затверджених ветеринарно-санітарних заходів;
2) процедур державного контролю (інспектування, відбору зразків, лабораторних досліджень (випробувань) та дозвільних (погоджувальних) процедур, а також карантинних заходів;
3) процедур оцінки ризику хвороб тварин, критеріїв, що беруться при цьому до уваги, а також порядку визначення належного рівня захисту здоров’я тварин і пов’язаного з цим здоров’я людей;
4) членства та/або участі України у відповідних міжнародних організаціях або міжнародних договорах щодо ветеринарно-санітарних заходів, а також текстів таких договорів.
3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, та компетентний орган забезпечують інформаційну підтримку діяльності Центру обробки запитів та повідомлень і визначають посадових осіб, відповідальних за надання такої підтримки, зокрема за надання документів щодо ветеринарно-санітарних заходів.
Стаття 17. Принципи застосування ветеринарно-санітарних заходів
1. Ветеринарно-санітарні заходи застосовуються з дотриманням таких принципів:
1) ветеринарно-санітарні заходи застосовуються виключно в обсязі, необхідному для досягнення цілей, визначених пунктом 24 частини першої статті 1 цього Закону;
2) ветеринарно-санітарні заходи не повинні застосовуватися у спосіб, що передбачає приховані обмеження міжнародної торгівлі;
3) ветеринарно-санітарні заходи застосовуються у спосіб, що забезпечує уникнення довільного або невиправданого встановлення різних рівнів заходу, які вважаються належними в різних ситуаціях, якщо таке розрізнення призводить до дискримінації або прихованого обмеження міжнародної торгівлі.
Стаття 18. Процедури державного контролю та дозвільні процедури
1. Під час розроблення, затвердження, перегляду та застосування процедур державного контролю та дозвільних процедур забезпечується дотримання таких принципів:
1) виконання зазначених процедур без невиправданих затримок і в порядку, не менш сприятливому для товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України, ніж для аналогічних вітчизняних товарів;
2) опублікування строків виконання зазначених процедур або повідомлення заявнику за його зверненням очікуваного терміну їх завершення;
3) інформування заявника, який звертається із заявою про проведення процедур державного контролю та дозвільних процедур, про будь-які недоліки поданої ним заяви для запобігання зволіканню з виконанням таких процедур, за можливості продовження виконання відповідних процедур за зверненням заявника, навіть за наявності недоліків у поданій заяві;
4) інформування заявника за його зверненням про хід виконання процедур державного контролю та дозвільних процедур, що його стосуються, надання вичерпних пояснень щодо затримок у проведенні таких процедур, а також повідомлення заявнику результатів проведення таких процедур у письмовій формі;
5) однакове застосування процедур державного контролю та дозвільних процедур до іноземних та вітчизняних товарів;
6) мінімізація вимог щодо надання компетентному органу інформації, необхідної для належного проведення процедур державного контролю та дозвільних процедур;
7) обмеження вимог щодо проведення процедур державного контролю та дозвільних процедур до обґрунтованого і необхідного для виконання ветеринарно-санітарних заходів обсягу;
8) забезпечення захисту конфіденційної інформації про товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України, наданої у зв’язку з виконанням процедур державного контролю та дозвільних процедур, у порядку не менш сприятливому, ніж щодо вітчизняних товарів, з метою забезпечення законних комерційних інтересів;
9) встановлення однакового розміру плати за проведення процедур державного контролю та дозвільних процедур для товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України, та аналогічних вітчизняних товарів, який не може перевищувати фактичну вартість проведення таких процедур;
10) застосування однакових вимог до визначення потужностей та зразків товарів, що підлягають процедурам державного контролю та дозвільним процедурам, незалежно від того, стосуються такі процедури іноземних потужностей і товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України, чи аналогічних вітчизняних потужностей і товарів, з метою мінімізації незручностей для суб’єктів господарювання;
11) обмеження повторного державного контролю товарів, характеристики яких змінилися після проходження процедур державного контролю, виключно тими діями, що необхідні для отримання достатньої впевненості в тому, що товар і надалі відповідає встановленим вимогам;
12) встановлення порядку розгляду скарг щодо процедур державного контролю та дозвільних процедур, а також порядку усунення порушень у разі обґрунтованості таких скарг.
Стаття 19. Визнання еквівалентності ветеринарно-санітарних заходів
1. За зверненням компетентних органів іноземних держав компетентний орган України проводить консультації щодо визнання еквівалентності ветеринарно-санітарних заходів.
2. Еквівалентність може бути визнана щодо:
1) окремих ветеринарно-санітарних заходів;
2) групи ветеринарно-санітарних заходів;
3) системи, яка застосовується до сектору, підсектору, товару або групи товарів.
3. У разі визнання еквівалентності ветеринарно-санітарних заходів приймається рішення або укладається угода про визнання еквівалентності таких заходів, у тому числі для цілей узгодження форм міжнародних ветеринарних сертифікатів та/або внесення до реєстру країн та потужностей, з яких дозволяється ввезення (пересилання) продуктів та живих тварин на митну територію України.
Розділ IV
ЗАХИСТ ЗДОРОВ’Я ТВАРИН
Стаття 20. Хвороби тварин, що підлягають повідомленню
1. До переліку хвороб тварин, що підлягають повідомленню, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, за поданням компетентного органу включаються:
( Абзац перший частини першої статті 20 в редакції Закону № 4718-IX від 16.12.2025 )
1) ящур;
2) класична чума свиней;
3) африканська чума свиней;
4) чума (високопатогенний грип) птиці;
5) африканська чума коней;
6) інші хвороби тварин за результатами аналізу, передбаченого частиною другою цієї статті, проведеного компетентним органом.
( Пункт 6 частини першої статті 20 в редакції Закону № 4718-IX від 16.12.2025 )
2. Перелік хвороб тварин, що підлягають повідомленню, затверджується на основі аналізу відповідності хвороб тварин таким критеріям:
( Абзац перший частини другої статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
1) трансмісивний шлях передачі інфекції (від тварини до людини, між людьми);
2) наявність на території України видів тварин, сприйнятливих до хвороби, наявність векторів поширення хвороби або збудників хвороби (рівні захворюваності та смертності серед популяцій тварин, маршрути та швидкість поширення хвороби, персистенція хвороби в популяції тварин або навколишньому природному середовищі, присутність та поширеність хвороби на території України або ризик її занесення на територію України);
3) негативний вплив хвороби на здоров’я тварин або ризик зоонозу для здоров’я людини (вплив хвороби на благополуччя тварин, ступінь тяжкості хвороби у разі інфікування нею тварини або людини);
4) наявність ефективних засобів діагностики та боротьби з хворобою (вакцинація, заходи біологічної безпеки, обмеження переміщення тварин і репродуктивного матеріалу, умертвіння тварин, утилізація туш та інших побічних продуктів тваринного походження, наявність ефективної профілактики та медичного лікування людини, вплив зазначених заходів на економіку, благополуччя уражених субпопуляцій тварин, навколишнє природне середовище та біорізноманіття);
( Пункт 4 частини другої статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
5) можливість застосування ефективних заходів мінімізації ризику, а за потреби - заходів моніторингу хвороби, пропорційно до ризику, який становить хвороба;
6) здатність хвороби спричинити значний (масштабний) негативний вплив на здоров’я людини та/або тварини;
7) стійкість збудника хвороби до лікування, зокрема стійкість до протимікробних речовин;
( Пункт 7 частини другої статті 20 в редакції Закону № 4718-IX від 16.12.2025 )
8) здатність хвороби спричинити значні негативні економічні наслідки для виробництва сільськогосподарської продукції (зниження обсягів виробництва внаслідок хвороби, інші значні негативні наслідки);
9) здатність хвороби викликати надзвичайні епізоотичні обставини та/або можливість використання збудника хвороби для цілей біологічного тероризму;
10) здатність хвороби спричинити значний негативний вплив на навколишнє природне середовище та біорізноманіття.
3. До переліку хвороб тварин, що підлягають повідомленню, включаються хвороби, що відповідають всій сукупності критеріїв, зазначених у пунктах 1-5 частини другої цієї статті, та щонайменше одному з критеріїв, зазначених у пунктах 6-10 частини другої цієї статті.
Перелік категорій, за якими здійснюється розподіл хвороб тварин, що підлягають повідомленню, видів тварин (груп видів тварин), сприйнятливих до таких хвороб, а також векторів, що є переносниками збудника таких хвороб, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини.
( Частину третю статті 20 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
4. Перелік хвороб тварин, що підлягають повідомленню, переглядається у разі появи нової інформації про хвороби тварин.
5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, затверджує інструкції з профілактики та боротьби з хворобами тварин, що підлягають повідомленню, а за потреби - з емерджентними та іншими хворобами тварин.
Стаття 21. Емерджентні хвороби тварин
1. Емерджентною хворобою тварин є хвороба, не включена до переліку хвороб тварин, що підлягають повідомленню, яка з часом може відповідати критеріям, передбаченим статтею 20 цього Закону, та додатково відповідає таким критеріям:
1) виникла в результаті розвитку або зміни існуючого збудника хвороби;
2) є відомою хворобою, що поширюється на нові території, види або популяції тварин;
3) виявлена в Україні вперше або викликана невідомим чи раніше невідомим збудником хвороби.
2. Для профілактики та боротьби з емерджентними хворобами тварин, за потреби, затверджуються та виконуються відповідні інструкції, а також плани моніторингу та плани ліквідації хвороб тварин (карантинні заходи), передбачені цим Законом.
3. У разі затвердження відповідних інструкцій щодо профілактики та боротьби з емерджентними хворобами тварин, планів моніторингу та/або планів ліквідації таких хвороб утримувачі тварин зобов’язані вживати заходів для захисту здоров’я тварин, передбачених цим Законом щодо таких хвороб тварин.
Стаття 22. Види тварин, сприйнятливі до хвороб тварин, що підлягають повідомленню
1. Вимоги законодавства щодо профілактики та боротьби з хворобами тварин, що підлягають повідомленню, поширюються на види або групи видів тварин, що є сприйнятливими до таких хвороб.
2. Перелік хвороб тварин, що підлягають повідомленню, повинен включати види або групи видів тварин, що є сприйнятливими до таких хвороб.
3. Види або групи видів тварин визнаються сприйнятливими до хвороб тварин, що підлягають повідомленню, на основі таких критеріїв:
1) здатність відповідних видів тварин бути векторами поширення хвороби чи носіями збудників хвороби, підтверджена відповідними науковими даними;
2) тривалість інкубаційного та інфекційного періоду хвороби для відповідних видів тварин;
3) здатність відповідних видів тварин переносити хвороби, що підлягають повідомленню.
4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, вносить зміни до переліку хвороб, що підлягають повідомленню, в частині видів або груп видів тварин, сприйнятливих до таких хвороб, якщо:
1) хворобу тварин, що підлягає повідомленню, щодо якої відповідний вид або групу видів тварин віднесено до сприйнятливих, виключено з переліку хвороб тварин, що підлягають повідомленню;
2) відповідно до наукових даних вид або група видів тварин більше не відповідає критеріям, передбаченим частиною третьою цієї статті;
3) нові наукові дані підтверджують відповідність виду або групи видів тварин критеріям, передбаченим частиною третьою цієї статті.
Стаття 23. Моніторинг хвороб тварин
1. Плани моніторингу хвороб тварин, що підлягають повідомленню, зоонозів та інших хвороб тварин затверджуються компетентним органом.
2. Компетентний орган забезпечує виконання планів моніторингу хвороб тварин, що підлягають повідомленню, зоонозів та інших хвороб тварин, а в разі необхідності залучає до їх виконання ліцензовані заклади ветеринарної медицини, ліцензованих спеціалістів ветеринарної медицини та інших виконавців.
3. Плани моніторингу хвороб тварин, що підлягають повідомленню, зоонозів та інших хвороб тварин виконуються з метою своєчасного їх виявлення шляхом збору та аналізу інформації про епізоотичну ситуацію щодо таких хвороб.
4. Завдання та заходи, передбачені планами моніторингу хвороб тварин, що підлягають повідомленню, зоонозів та інших хвороб тварин, зокрема в частині засобів і методів діагностики, її періодичності та інтенсивності, схем відбору зразків, цільової популяції тварин, повинні відповідати цільовому призначенню відповідних планів та мають враховувати:
1) характеристику хвороби тварин;
2) фактори ризику, пов’язані з хворобою тварин;
3) ветеринарно-санітарний статус країни або її окремої території (зони, регіону або компартмента) щодо хвороби тварин;
4) результати попередніх спостережень за відповідною хворобою тварин;
5) міжнародні зобов’язання.
5. Порядок моніторингу хвороб тварин, що підлягають повідомленню, зоонозів та інших хвороб тварин затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини.
Стаття 24. Плани ліквідації хвороб тварин, що підлягають повідомленню
1. Плани ліквідації хвороб тварин, що підлягають повідомленню, затверджуються відповідними державними надзвичайними протиепізоотичними комісіями, якщо на всій території України чи в межах окремої території (зони, регіону або компартмента) встановлено наявність відповідних хвороб або якщо вся територія України чи окрема територія (зона, регіон або компартмент) має невизначений ветеринарно-санітарний статус щодо таких хвороб. Порядок зонування і компартменталізації окремих територій з урахуванням їхнього ветеринарно-санітарного статусу затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини.
( Частина перша статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
2. Компетентний орган забезпечує виконання планів ліквідації хвороб тварин, що підлягають повідомленню, та за потреби залучає до їх виконання ліцензовані заклади ветеринарної медицини, ліцензованих спеціалістів ветеринарної медицини та інших виконавців відповідно до рішення державної надзвичайної протиепізоотичної комісії.
3. Плани ліквідації хвороб тварин, що підлягають повідомленню, впроваджуються щодо популяцій тварин, яким загрожують відповідні хвороби.
4. Плани ліквідації хвороб тварин, що підлягають повідомленню, виконуються до встановлення статусу території (зони, регіону або компартмента) як такої, що є вільною від відповідної хвороби тварин.
5. Плани ліквідації хвороб тварин, що підлягають повідомленню, включають завдання та заходи, спрямовані на ліквідацію збудників таких хвороб тварин у межах всієї території України чи окремих її територій (зон) або компартментів, в яких виявлено наявність відповідної хвороби, а також завдання та заходи, спрямовані на запобігання повторному зараженню зазначених територій (зон) або компартментів.
( Частина п'ята статті 24 в редакції Закону № 4718-IX від 16.12.2025 )
6. З метою оцінки ефективності реалізації завдань та заходів, передбачених планами ліквідації хвороб тварин, що підлягають повідомленню, проводяться спостереження в рамках планів моніторингу хвороб тварин, що підлягають повідомленню.
7. У плані ліквідації хвороби тварин, що підлягає повідомленню, зазначаються:
1) інформація про епізоотичну ситуацію щодо такої хвороби тварин;
2) межі території (зони) або компартмента, що охоплюється планом;
3) завдання та заходи, передбачені частиною п’ятою цієї статті;
4) порядок взаємодії компетентного органу з іншими виконавцями плану;
5) строки виконання заходів, передбачених планом;
6) матеріально-технічні ресурси, обсяги та джерела фінансування, передбачені для виконання плану;
7) мета, проміжні цілі та очікувані результати виконання плану.
( Частина сьома статті 24 в редакції Закону № 4718-IX від 16.12.2025 )
Стаття 25. Обов’язки утримувачів тварин щодо захисту здоров’я тварин
1. Утримувачі тварин відповідають за дотримання вимог законодавства про ветеринарну медицину та благополуччя тварин у межах діяльності, яку вони здійснюють.
2. Утримувачі тварин зобов’язані:
1) здійснювати спостереження за станом здоров’я та поведінкою тварин, будь-якими змінами виробничих параметрів тваринницьких потужностей, змінами характеристик тварин та репродуктивного матеріалу, що можуть бути спричинені хворобами тварин, що підлягають повідомленню, а також спостереження за випадками нетипової загибелі тварин та іншими ознаками хвороб тварин;
2) співпрацювати з компетентним органом з питань виконання заходів щодо профілактики та боротьби з хворобами тварин;
3) повідомляти компетентний орган про виявлення або підозру щодо наявності хвороб тварин, що підлягають повідомленню, у тому числі хвороб тварин, які раніше не реєструвалися на території України, про нетипову загибель сприйнятливих свійських тварин та значний спад продуктивності тварин з невстановлених причин у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини;
4) повідомляти державного ветеринарного інспектора та спеціаліста ветеринарної медицини, який здійснює ветеринарне обслуговування тваринницької потужності, про випадки нетипової загибелі тварин, інші симптоми хвороб тварин та значний спад продуктивності тварин з невстановлених причин з метою проведення епізоотичного розслідування в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини;
5) здійснювати заходи із забезпечення біологічної безпеки та мінімізації ризику поширення хвороб тварин;
6) використовувати ветеринарні лікарські засоби відповідно до вимог законодавства про ветеринарну медицину та благополуччя тварин;
7) забезпечувати належні умови утримання тварин.
3. Оператори тваринницьких потужностей за потреби повинні забезпечувати ветеринарне обслуговування таких потужностей з періодичністю, що враховує ризики, пов’язані з хворобами тварин, і такі чинники:
1) вид потужності;
2) вид та категорія свійських тварин, що утримуються;
3) епізоотична ситуація в межах відповідної території, зони, регіону або компартмента щодо хвороб тварин, що підлягають повідомленню, або інших хвороб, до яких є сприйнятливими тварини, що утримуються;
4) будь-які інші заходи щодо спостереження або державного контролю, яким підлягають свійські тварини або потужність.
Стаття 26. Вимоги до ведення записів
1. Оператори ринку, які провадять діяльність, пов’язану з утриманням, обігом, збором чи транспортуванням свійських наземних тварин, або діяльність, пов’язану з утриманням та/або розведенням об’єктів аквакультури, зобов’язані в межах своєї діяльності вести записи, що містять інформацію про:
1) види, категорії, кількість свійських наземних тварин, що утримуються на власних потужностях або транспортуються, а також про ідентифікаційні дані цих тварин, якщо обов’язковість їх ідентифікації встановлена законодавством;
2) будь-яке транспортування свійських наземних тварин та тварин аквакультури з або до потужності із зазначенням відомостей про:
а) місце походження та/або місце призначення;
б) дату транспортування;
( Пункт 2 частини першої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
3) ветеринарні документи, якими супроводжуються свійські наземні тварини під час ввезення на потужність та/або вивезення з потужності;
4) випадки загибелі наземних свійських тварин на потужності;
5) випадки загибелі тварин аквакультури у кожній епізоотичній одиниці залежно від типу виробництва;
6) відведення води (для потужностей, на яких здійснюється забій або переробка об’єктів аквакультури);
7) здійснення заходів із забезпечення біологічної безпеки, спостереження, обробки свійських наземних тварин, результати досліджень щодо:
а) відповідних видів та категорій свійських наземних тварин, що утримуються на потужності;
б) типу виробництва;
в) виду та розміру потужності;
8) очищення, дезінфекцію та дезінсекцію транспортних засобів, що використовуються для транспортування свійських наземних тварин;
9) результати інспектувань, проведених на потужності.
2. Ведення записів, зазначених у частині першій цієї статті, не вимагається у разі внесення відповідної інформації до Єдиного державного реєстру тварин, Єдиного державного реєстру ветеринарних документів або інших державних реєстрів чи інформаційно-телекомунікаційних систем компетентного органу, передбачених законодавством.
3. Оператори ринку, які провадять діяльність, пов’язану з виробництвом та/або обігом репродуктивного матеріалу, зобов’язані вести записи, що містять інформацію про:
1) породу, вік, ветеринарно-санітарний статус тварин - донорів репродуктивного матеріалу, а також ідентифікаційні дані цих тварин, якщо обов’язковість їх ідентифікації встановлена законодавством;
2) місце та час збору, переробки, зберігання репродуктивного матеріалу;
3) ідентифікаційні дані репродуктивного матеріалу та інформацію про місце призначення репродуктивного матеріалу (за наявності);
4) ветеринарні документи, які супроводжують репродуктивний матеріал під час ввезення на потужність та/або вивезення з потужності;
5) результати лабораторних досліджень (випробувань);
( Пункт 5 частини третьої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
6) методи лабораторних досліджень (випробувань), що застосовувалися до репродуктивного матеріалу та тварин-донорів;
7) результати штучного запліднення.
4. Оператори ринку, які провадять діяльність, пов’язану з транспортуванням водних тварин, призначених для випуску у природне середовище існування або для потужностей з утримання та/або розведення об’єктів аквакультури, зобов’язані вести записи, що містять інформацію про:
1) види, категорії та кількість (число, об’єм або маса) водних тварин, що транспортуються;
( Пункт 1 частини четвертої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
2) випадки масової загибелі тварин аквакультури та диких водних тварин під час транспортування;
3) потужності з утримання та/або розведення об’єктів аквакультури та потужності, на яких здійснюється умертвіння або переробка об’єктів аквакультури з метою боротьби з хворобами тварин, у разі ввезення на них або вивезення з них водних тварин;
( Пункт 3 частини четвертої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
4) будь-який обмін води під час транспортування із зазначенням джерела нової води та місця випуску використаної води;
5) очищення та дезінфекцію транспортних засобів.
5. Ведення записів здійснюється в електронній або паперовій формі.
6. Оператори ринку зобов’язані зберігати записи, передбачені цією статтею, не менше трьох років та надавати їх на запит компетентного органу.
7. Оператори ринку, діяльність яких становить низький ризик поширення хвороб тварин, не зобов’язані вести записи, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини.
8. Фізичні особи, які утримують тварин, призначених для виробництва харчових продуктів, зобов’язані зберігати відомості (записи) щодо:
1) походження тварин;
2) лікування тварин (а саме записи спеціаліста ветеринарної медицини, пакування з маркуванням від використаних ветеринарних лікарських засобів);
3) кормових добавок у разі їх використання (а саме походження кормових добавок, пакування з маркуванням від використаних кормових добавок).
Стаття 27. Вимоги до простежуваності свійських наземних тварин та репродуктивного матеріалу
1. Оператори потужностей, які провадять діяльність з розведення та утримання тварин, що підлягають ідентифікації та реєстрації відповідно до Закону України "Про ідентифікацію та реєстрацію тварин", здійснюють їх продаж, умертвіння, утилізацію, надають послуги із штучного осіменіння та організовують виставки тварин, зобов’язані дотримуватися вимог законодавства про ідентифікацію та реєстрацію тварин.
( Частина перша статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
2. Оператори потужностей, які провадять діяльність з виробництва, переробки та/або зберігання репродуктивного матеріалу свійської великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней та коней, зобов’язані здійснювати маркування зазначеного репродуктивного матеріалу у спосіб, що дає змогу встановити:
1) тварин - донорів репродуктивного матеріалу;
2) дату збирання репродуктивного матеріалу;
3) потужності, на яких репродуктивний матеріал зберігався, був вироблений та/або перероблений.
3. Маркування репродуктивного матеріалу повинно забезпечувати простежуваність репродуктивного матеріалу, виробленого на території України, та репродуктивного матеріалу, що ввозиться на митну територію України. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, затверджує вимоги до маркування репродуктивного матеріалу.
Стаття 28. Профілактичний карантин тварин
1. Тварини, що переміщуються з однієї потужності на іншу, підлягають обов’язковому профілактичному карантину протягом обґрунтованого періоду, визначеного відповідно до вимог карантинування тварин, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини. Протягом профілактичного карантину тварини утримуються окремо у спеціально відведених ізольованих місцях (карантинних пунктах) під наглядом державного ветеринарного інспектора, офіційного ветеринарного лікаря або ліцензованого ветеринарного лікаря та підлягають ветеринарно-санітарному обстеженню. Тварини допускаються у стадо тільки після закінчення профілактичного карантину на підставі письмового дозволу державного ветеринарного інспектора або офіційного ветеринарного лікаря.
Профілактичний карантин не проводиться у разі переміщення тварин з однієї потужності на іншу, якщо такі потужності мають однаковий ветеринарно-санітарний статус, розташовані в межах території (зони), що має один ветеринарно-санітарний статус, і перебувають в управлінні однієї фізичної або юридичної особи.
2. У разі переміщення тварин між територіями (зонами, регіонами або компартментами) з однаковим ветеринарно-санітарним статусом у межах території України профілактичний карантин проводиться на потужностях за місцем призначення тварин. У разі переміщення тварин між територіями (зонами, регіонами або компартментами) з різним ветеринарно-санітарним статусом у межах території України профілактичний карантин проводиться на потужностях за місцем відправлення та за місцем призначення тварин. У разі переміщення тварин за межі території України профілактичний карантин проводиться на карантинній станції, визначеній відправником тварин, на території України. Якщо потужність, з якої переміщуються тварини, і карантинна станція мають однаковий ветеринарно-санітарний статус, профілактичний карантин тварин перед їх відправкою на карантинну станцію на потужності, з якої відправляються тварини, не проводиться.
3. Вимоги щодо проведення профілактичного карантину тварин повинні визначати, зокрема, тривалість та місце його проведення, перелік хвороб на наявність яких досліджуються тварини, методи діагностичних досліджень (випробувань). У разі проведення профілактичного карантину тварин перед їх переміщенням за межі території України повинні також враховуватися вимоги країни призначення таких тварин.
Розділ V
КАРАНТИН ТВАРИН
Стаття 29. Підозра спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню
1. Оператори тваринницьких потужностей, інші фізичні та юридичні особи, які здійснюють утримання та/або обіг тварин, державні ветеринарні інспектори, офіційні ветеринарні лікарі, ліцензовані ветеринарні лікарі, уповноважені ветеринари зобов’язані негайно повідомляти відповідний територіальний орган компетентного органу про виявлення або підозру щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, або хвороби тварин, яка раніше не реєструвалася на території України.
Оператори тваринницьких потужностей, інші фізичні та юридичні особи, які здійснюють утримання та/або обіг тварин, зобов’язані повідомляти спеціалістів ветеринарної медицини, які здійснюють ветеринарне обслуговування відповідних потужностей (тварин), про нетипову загибель тварин, інші симптоми серйозних хвороб тварин або значний спад продуктивності тварин внаслідок невстановлених причин для подальшого розслідування, що може передбачати відбір зразків та проведення лабораторних досліджень (випробувань).
2. Посадова або службова особа, яка працює в системі компетентного органу, у разі отримання повідомлення про виявлення або підозру щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, негайно повідомляє про це головного державного ветеринарного інспектора відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Про виявлення або підозру щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, головний державний ветеринарний інспектор відповідної адміністративно-територіальної одиниці негайно повідомляє Головного державного ветеринарного інспектора України. У разі підозри щодо виникнення хвороби тварин, яка раніше не реєструвалася в Україні, Головний державний ветеринарний інспектор України повідомляє голову Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України.
3. Після отримання повідомлення про підозру щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, головний державний ветеринарний інспектор відповідної адміністративно-територіальної одиниці видає розпорядження про проведення епізоотичного розслідування, а також про застосування всіх або окремих карантинних заходів (карантинних обмежень), передбачених статтею 32 цього Закону, які діють до прийняття рішення про запровадження карантину Державною надзвичайною протиепізоотичною комісією при Кабінеті Міністрів України або відповідною місцевою державною надзвичайною протиепізоотичною комісією, але не більше 72 годин.
4. Розпорядження головного державного ветеринарного інспектора відповідної адміністративно-територіальної одиниці про застосування карантинних заходів (карантинних обмежень) повинно визначати межі неблагополучного пункту (спалаху хвороби), зони захисту, у разі необхідності - також зони спостереження та буферної зони, карантинні заходи (карантинні обмеження), що будуть застосовані в цих зонах, та очікуваний строк їх дії. Про прийняття такого розпорядження невідкладно повідомляється головний державний ветеринарний інспектор вищого рівня. У разі спалаху зоонозів про відповідне розпорядження негайно повідомляється центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.
( Частина четверта статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
5. Протягом перших 24 годин після підтвердження спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, Головний державний ветеринарний інспектор України надсилає повідомлення про обставини такого спалаху, вірогідне джерело інфекції, ветеринарно-санітарні заходи, що застосовуються для боротьби із спалахом хвороби, а також про заплановані ветеринарно-санітарні заходи до відповідних міжнародних організацій та компетентних органів сусідніх держав. Протягом зазначеного строку компетентний орган забезпечує інформування громадян про відповідні карантинні заходи (карантинні обмеження) через свій офіційний веб-сайт та/або через медіа.
6. У разі якщо виконання ветеринарно-санітарних заходів у зв’язку з підозрою щодо спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, вимагає організації взаємодії (координації) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, за поданням головного державного ветеринарного інспектора відповідної адміністративно-територіальної одиниці розпочинає роботу місцева державна надзвичайна протиепізоотична комісія. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України розпочинає роботу за поданням Головного державного ветеринарного інспектора України, якщо характер хвороби тварин створює ризик її швидкого та масштабного поширення, зокрема якщо така хвороба поширилася або може поширитися на територію (частину території) кількох областей чи вийти за межі території Автономної Республіки Крим.
( Частина шоста статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
7. У разі виявлення або підозри щодо наявності хвороби людей, природним джерелом якої є тварини, лікар медичної лікувальної або діагностичної установи зобов’язаний негайно повідомити про це державного ветеринарного інспектора відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Стаття 30. Епізоотичне розслідування
1. У разі підозри щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, з метою встановлення відсутності або наявності такої хвороби тварин за розпорядженням головного державного ветеринарного інспектора адміністративно-територіальної одиниці відповідний територіальний орган компетентного органу організовує проведення в рамках епізоотичного розслідування таких заходів:
1) клінічний огляд репрезентативної вибірки сприйнятливих до хвороби свійських тварин;
2) відбір зразків від сприйнятливих до хвороби свійських тварин;
3) лабораторні дослідження (випробування);
4) інші заходи відповідно до законодавства.
2. У рамках епізоотичного розслідування за розпорядженням головного державного ветеринарного інспектора адміністративно-територіальної одиниці відповідний територіальний орган компетентного органу організовує проведення епізоотичного дослідження з метою:
1) встановлення можливого походження хвороби тварин, що підлягає повідомленню, та способу її поширення;
2) розрахунку можливої тривалості відповідної хвороби тварин, що підлягає повідомленню;
3) визначення тваринницьких потужностей та їхніх епізоотичних одиниць, потужностей з виробництва та обігу харчових продуктів, кормів, побічних продуктів тваринного походження або будь-яких інших локацій, на яких сприйнятливі до хвороб свійські тварини могли бути інфіковані, уражені паразитами або забруднені;
4) отримання інформації про переміщення свійських тварин, продуктів, кормів, осіб, транспортних засобів, будь-якого матеріалу або інших об’єктів, через які можливе поширення збудника хвороби, протягом періоду, що передував повідомленню про підозру щодо наявності відповідної хвороби;
5) отримання інформації про можливе поширення хвороби тварин, що підлягає повідомленню, у навколишньому природному середовищі, включаючи наявність та поширеність векторів хвороби тварин.
3. Під час епізоотичного розслідування лабораторні дослідження (випробування) проводяться уповноваженими лабораторіями, а інші ветеринарно-санітарні заходи - державними ветеринарними інспекторами, а в разі необхідності - також офіційними ветеринарними лікарями, ліцензованими ветеринарними лікарями, уповноваженими ветеринарами та ліцензованими закладами ветеринарної медицини.
4. Якщо результати епізоотичного розслідування свідчать, що можливе джерело хвороби тварин, що підлягає повідомленню, знаходиться на території іноземної держави, компетентний орган негайно інформує про це компетентний орган такої держави та співпрацює з ним у рамках подальшого епізоотичного розслідування та застосування ветеринарно-санітарних заходів з метою боротьби з такою хворобою тварин.
Стаття 31. Підтвердження спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, та запровадження карантину тварин
1. У разі підозри щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, державний ветеринарний інспектор, який здійснює нагляд за тваринами, щодо яких виникла така підозра, здійснює відбір патологічного матеріалу згідно з визначеними процедурами і направляє його до уповноваженої лабораторії для проведення лабораторних досліджень (випробувань), необхідних для встановлення остаточного діагнозу.
У разі підтвердження спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, компетентний орган або його відповідний територіальний орган організовує здійснення ветеринарно-санітарних заходів, визначених відповідною інструкцією з профілактики та боротьби з хворобами тварин.
( Частину першу статті 31 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 4718-IX від 16.12.2025 )
У разі якщо здійснення ветеринарно-санітарних заходів щодо профілактики та боротьби з хворобою тварин, що підлягає повідомленню, вимагає організації взаємодії (координації) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, такі питання вирішуються місцевою державною надзвичайною протиепізоотичною комісією або Державною надзвичайною протиепізоотичною комісією при Кабінеті Міністрів України.
