• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про затвердження Державної програми розвитку внутрішнього виробництва

Кабінет Міністрів України  | Постанова, Перелік, Заходи, План, Програма від 12.09.2011 № 1130
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 12 вересня 2011 р. № 1130
Київ
Про затвердження Державної програми розвитку внутрішнього виробництва
Кабінет Міністрів України
постановляє:
1. Затвердити Державну програму розвитку внутрішнього виробництва (далі - Програма), що додається.
( Пункт 2 виключено на підставі Постанови КМ № 970 від 24.10.2012 )
3. Міністерству фінансів, Міністерству економічного розвитку і торгівлі передбачати під час складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік кошти, необхідні для виконання визначених Програмою завдань і заходів.
4. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям подавати щороку до 20 лютого Міністерству економічного розвитку і торгівлі інформацію про стан виконання Програми для її узагальнення та подання до 10 березня Кабінетові Міністрів України.
Прем'єр-міністр УкраїниМ.АЗАРОВ
Інд. 70
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 12 вересня 2011 р. № 1130
ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА
розвитку внутрішнього виробництва
Вступ
Україна належить до числа країн з розвинутою індустріальною базою і достатньо високим ресурсним потенціалом. На сьогодні в основному вичерпані можливості інерційного зростання, що підтверджено звуженням зовнішнього попиту та надмірним насиченням внутрішнього ринку імпортованими товарами. Національна економіка потребує глибоких перетворень, зокрема у промисловості, сільському господарстві, системі державного і корпоративного управління, що дасть змогу підвищити економічну стійкість країни.
Нерозвинутість внутрішнього ринку, низький рівень конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, послаблення державного управління національною економікою, зокрема її промисловим комплексом, протягом останніх двох десятиліть погіршують стратегічні перспективи розвитку країни. Такий стан справ викликаний глибокими структурними диспропорціями - значна частка виробництва є матеріало-, енерго- та трудомісткою.
У сучасних умовах економічні перетворення в Україні повинні узгоджуватися з інтеграційними процесами у світовій економіці, з її прогнозними оцінками. Україна має визначити і постійно уточнювати свою перспективу, місце і роль в інтеграційних процесах по відношенню до США, ЄС, Росії, інших держав та міжнародних організацій.
На сьогодні кожна держава намагається визначити найефективнішу стратегію розвитку її економіки, що є актуальним в умовах нестабільності ситуації на світовому ринку, збільшення ризиків у політичній, фінансовій, військовій сфері, виникнення труднощів у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та залученні іноземних інвестицій. Успішність реалізації стратегії соціально-економічного розвитку держави оцінюється як в самій державі, так і за її межами.
У рейтингу конкурентоспроможності (Global Competitiveness Report) за 2011-2012 роки, який визначає Всесвітній економічний форум, Україна займає 82 місце серед 142 країн, а за індексом сталого розвитку перебуває на межі критичності.
Результати аналізу тенденції економічного розвитку України дають змогу стверджувати, що період з 1990 року був періодом депресії, причиною якої стали трансформаційні процеси в національній економіці. Стабільне зростання, за класифікацією економічних циклів, може відбутися у 2012-2015 роках.
У даній ситуації особливого значення набувають документи щодо стратегічного розвитку держави - передвиборча Програма Президента України Януковича В.Ф. "Україна - для людей", Програма економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України "Модернізація України - наш стратегічний вибір", теоретичні, методологічні та практичні напрацювання науковців, підприємців, громадських організацій, спрямовані на те, щоб Україна зайняла достойне місце в європейському та світовому економічному співтоваристві.
Загальна частина
Після вступу України до СОТ відносини з торговельними партнерами докорінно змінилися. Більш прагматичними стали відносини між країнами СНД. Серйозні завдання постають перед вітчизняним виробництвом у зв'язку з активізацією процесу створення зони вільної торгівлі України з ЄС. Завдання щодо забезпечення подальшого економічного зростання ускладнюються необхідністю виробництва вітчизняних товарів згідно із світовими стандартами для їх реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринку.
У структурі національної економіки залишилися переважно галузі, які добувають сировину або випускають продукцію з низьким ступенем обробки для експорту, завантаження потужностей яких залежить від попиту на зовнішньому ринку. Багато підприємств інших галузей не витримали конкуренції навіть на внутрішньому ринку. Споживчий ринок України все більше наповнюють товари іноземного виробництва. На сьогодні на межі виживання опинилися високотехнологічні галузі, втрачено значну частину науково-технічного потенціалу. Ці негативні структурні зрушення тривалий час супроводжувалися втратою робочих місць, економічним занепадом багатьох населених пунктів, де припинили свою діяльність містоутворюючі підприємства, що призвело до масової трудової міграції економічно активного населення до інших країн.
Сучасний період розвитку країни має бути відновлювальним, що передбачає модернізацію промисловості, сільського господарства та інших галузей національної економіки, а також створення умов для піднесення вітчизняної науки та інноваційної сфери, що дасть змогу побудувати нову високотехнологічну економіку.
Насамперед слід відновити функціонування реального сектору національної економіки, вжити необхідних заходів для підвищення його фінансової стійкості та забезпечення збалансованого розвитку внутрішнього ринку.
Програма спрямована на вирішення поточних завдань щодо розвитку внутрішнього ринку з одночасним закладенням підґрунття для масштабних прогресивних перетворень внутрішнього виробництва і всієї національної економіки у довгостроковій перспективі.
Мета Програми
Метою Програми є створення умов для підвищення економічної стійкості держави за рахунок розвитку внутрішнього виробництва і на цій основі піднесення добробуту її громадян.
Шляхи та способи розв'язання проблем
Розв'язати проблеми можливо шляхом диверсифікації та модернізації внутрішнього виробництва, більш ефективного використання діючих виробничих потужностей та підвищення їх технологічного рівня, суттєвого покращення регуляторного середовища для ведення бізнесу, впровадження механізму стимулювання ресурсозбереження та інноваційного розвитку, спрямування інвестиційних ресурсів держави на впровадження нових зразків ресурсозберігаючої та енергоефективної техніки і технологій, організації сучасної підготовки кадрів та стимулювання залучення до цих процесів приватного капіталу.
План заходів щодо створення умов для реалізації Програми зазначений у додатку 1.
Аналіз зовнішньої торгівлі товарами та вибір перспективних сегментів міжнародних товарних ринків
Україна реалізує активну політику економічного співробітництва і розвитку зовнішньоекономічних відносин з 213 державами. Починаючи з 2006 року сальдо зовнішньої торгівлі має негативне значення. На формування від'ємного сальдо впливає збільшення обсягу імпорту природного газу, нафти та нафтопродуктів, легкових автомобілів, механічного обладнання, товарів легкої промисловості.
Найбільші обсяги експортних поставок товарів здійснюються в країни СНД (37,7 відсотка), Європи (29,2 відсотка), Азії (24,7 відсотка), Африки (4,3 відсотка), Америки (3,9 відсотка).
У загальному обсязі експорту товарів високотехнологічні товари становлять менш як 3 відсотки, з них аерокосмічна техніка, телекомунікаційне та електротехнічне устатковання, неелектрична техніка, хімічні продукти, наукові прилади, фармацевтичні продукти, комп'ютерна, офісна та електрична техніка.
За результатами оцінки ефективності експортних поставок, вітчизняний експортоорієнтований виробник повинен надавати перевагу традиційним ринкам, ринкам країн-сусідів.
Найбільші імпортні надходження товарів здійснюються з країн СНД (46,6 відсотка), Європи (31,7 відсотка), Азії (15,3 відсотка), Америки (5 відсотків), Африки (1,2 відсотка).
Протягом останніх років в Україні відбувається поступова втрата вітчизняними виробниками багатьох сегментів внутрішнього ринку товарів, що пов'язано із значними структурними деформаціями в національній економіці та низькою конкурентоспроможністю підприємств в умовах відкритості економіки та вступу до СОТ. Структура товарів не диверсифікована і не відповідає зростаючому попиту та вимогам до якості та асортименту.
Незбалансованість попиту і пропонування товарів на внутрішньому ринку, висока витратність виробництва, його низький технологічний рівень та застаріла інфраструктура обумовлюють стійку тенденцію до перевищення обсягів імпорту товарів порівняно з їх експортом, а також збільшення починаючи з 2006 року негативного сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами.
Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами становило у 2008 році 13,3 млрд. доларів США і, незважаючи на динаміку економічного зростання у 2010 році, залишалося від'ємним на рівні 3 млрд. доларів США. При цьому від'ємне сальдо торгівлі товарами становило у 2010 році 9,3 млрд. доларів США і обумовлене отриманням негативного результату торгівлі продукцією практично за всіма основними видами діяльності, крім металургійного та агропромислового комплексу. Однак позитивний результат торгівлі продукцією металургійного та агропромислового комплексу виявився недостатнім для компенсації втрат від збільшення обсягів імпорту паливно-енергетичних ресурсів, частка яких у загальному обсязі імпорту становить у 2010 році 32,3 відсотка і продовжує збільшуватися внаслідок підвищення цін на енергоносії на світових ринках. Цьому сприяє надмірно висока енергоємність національної економіки порівняно з іншими європейськими країнами.
Динаміка сальдо торгівлі товарами за основними видами діяльності
(млрд. доларів США)
Найменування товарних груп2009 рік2010 рікЗбільшення (зменшення) сальдо
експортімпортсальдоекспортімпортсальдо
Усього товарів39,745,4-5,751,460,7-9,3-3,6
у тому числі:
продукція металургійного комплексу12,82,710,117,34,113,23,1
продукція машинобудування6,99,1-2,29,212,7-3,6-1,4
продукція хімічної та пов'язаної з нею галузей промисловості3,18-4,94,210,1-6-1,1
мінеральні продукти (руда, сіль, сірка, цемент, паливо мінеральне)3,915,7-11,86,721,1-14,4-2,6
продукція агропромислового комплексу)9,54,94,69,95,84,2-0,4
продукція легкої промисловості 11,8-0,81,12,7-1,6-0,8
деревина, паперова маса та вироби з неї1,51,7-0,21,82-0,2
різні промислові товари11,6-0,61,22,2-1-0,4
Поряд з високою залежністю національної економіки від імпорту енергоносіїв на зовнішньоторговельний баланс країни негативно впливає імпорт машин, устатковання, механізмів і транспортних засобів, обсяг якого становить у 2010 році 12,7 млрд. доларів США (21 відсоток загального обсягу імпорту товарів), та продукції хімічної промисловості в обсязі 10,1 млрд. доларів США (16,7 відсотка). Вітчизняна промисловість виявилася неспроможною повернути втрачені ринки електричних машин і устатковання (обсяг імпорту становить 3,6 млрд. доларів США) та протистояти імпорту легкових автомобілів (1,7 млрд. доларів США).
Незважаючи на те, що обсяг експорту продукції агропромислового комплексу є значно більшим, ніж обсяг її імпорту, не можна вважати виправданим збільшення обсягу імпорту такої продукції, як кукурудза, тютюнова сировина, плодоовочева продукція. Це свідчить про необхідність вжиття заходів до захисту внутрішнього ринку та збільшення обсягів виробництва вітчизняної продукції, створення відповідної інфраструктури з її транспортування, зберігання, підготовки до реалізації.
Обсяг імпорту товарів інвестиційного призначення у загальному обсязі імпорту товарів становив у 2010 році 13,8 відсотка і збільшився за рік на 25,8 відсотка. Разом з тим значно збільшився обсяг імпорту товарів, пов'язаних з підготовкою до проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, зокрема електричних машин (у 1,6 раза), залізничного рухомого складу (в 3 рази), засобів наземного транспорту, крім легкових автомобілів (у 1,5 раза).
У загальному імпорті товарів частка товарів споживчого попиту становить 20,4 відсотка, а обсяг імпорту таких товарів збільшився за 2010 рік в 1,4 раза у результаті підвищення рівня доходів та купівельної спроможності населення і відновлення споживчого кредитування. В структурі роздрібного товарообороту частка імпортованих товарів становить 35,7 відсотка, а серед непродовольчих товарів 50 відсотків є імпортованими.
Найбільшими є обсяги імпорту легкових автомобілів (1,7 млрд. доларів США) і фармацевтичних продуктів (2,5 млрд. доларів США). Порівняно з 2009 роком імпорт телевізорів збільшився в 6,8 раза, а машин для автоматичної обробки інформації - в 3,6 раза, що свідчить про неправомірність відсторонення держави від розв'язання проблеми втрати конкурентоспроможності вітчизняної промисловості.
Таким чином, основними причинами зростання обсягів імпорту є:
значна залежність національної економіки від імпорту паливно-енергетичних ресурсів та окремих видів сировини;
наявність структурних диспропорцій в національній економіці, її висока матеріало- та енергоємність, сировинно-експортна спрямованість вітчизняного виробництва;
високий ступінь зношеності основних засобів виробництва, необхідність його модернізації та технічного переоснащення;
незначна частка вітчизняного виробництва товарів кінцевого споживання, призначених для задоволення потреб внутрішнього ринку, їх недостатньо висока якість та обмеженість асортименту;
висока собівартість вітчизняної продукції.
Зазначена ситуація негативно впливає на стан платіжного балансу і потребує прийняття виважених рішень щодо формування та реалізації державної економічної політики на внутрішньому і зовнішньому ринку.
Сприяння розвитку внутрішнього ринку
Глобалізація економічної діяльності та інтернаціоналізація економік є характерною ознакою сучасного етапу світового розвитку. Проте лише розвинуті країни та ті, що інтенсивно розвиваються, мають переваги відкритості національних ринків. Орієнтація національної економіки на пріоритетне задоволення зовнішнього попиту робить її залежною від перманентних світових економічних криз.
У таких умовах саме розширення внутрішнього ринку є чинником довгострокового зростання. Розширення внутрішнього ринку має стати пріоритетом реалізації економічної політики, що залежить від обраної моделі розвитку національної економіки.
Необхідно поєднати макроекономічні регулятори і ефективну промислову та аграрну політики, розвиток і модернізацію конкурентоспроможних виробництв, стимулювати впровадження інноваційних технологій.
Саме такий шлях дасть змогу подолати техніко-технологічну відсталість національної економіки.
Ємність внутрішнього ринку
Україна має ємний внутрішній ринок і достатньо потужний потенціал для виробництва як проміжної продукції, так і споживчих товарів, а також задоволення потреб населення у таких товарах.
Відсутність стратегічного підходу до розв'язання проблеми насичення внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва на основі якісної імпортозамінної продукції призвела до значного дисбалансу між попитом і пропонуванням на окремих товарних ринках і може витіснити вітчизняного виробника не тільки із зовнішнього, але і внутрішнього ринку.
Україна має значний природно-ресурсний, виробничий, науково-технічний та трудовий потенціал для збільшення обсягів власного виробництва продукції, яка на даний час імпортується. Внутрішній ринок є достатньо великим для нарощування виробництва вітчизняних аналогів імпортованої продукції. Зокрема, ємність внутрішнього ринку сільськогосподарської техніки на даний час становить близько 10 млрд. гривень. Сільськогосподарське машинобудування об'єднує десятки машинобудівних, проектно-конструкторських та науково-дослідних підприємств і організацій, виробничий потенціал яких дасть змогу щороку виготовляти техніку та обладнання для сільського господарства і переробки сільгоспсировини на 15 млрд. гривень.
Підприємствами сільгоспмашинобудування на сьогодні вже створено понад 100 промислових зразків конкурентоспроможної техніки та обладнання, в тому числі 38 зразків за державною підтримкою. Передбачається утворити спільні підприємства виробників найбільш популярної в Україні сільськогосподарської техніки, запровадити пільгові режими виробництва з одночасним підвищенням податкового та митного навантаження на імпорт, а також оптимізувати використання існуючих потужностей з виробництва тракторів.
Найскладнішою є ситуація у виробництві легкових автомобілів. Україна вже практично втратила всі можливості щодо формування сучасної автомобільної промисловості, які мала за останні десятиліття. На даний час відбувається посилення позицій китайських виробників в Україні шляхом розширення асортименту автомобілів, які виробляються в Україні. Імпорт сучасних та якісних автомобілів, крім автомобілів бюджетного класу, практично не має стримуючого фактора з боку вітчизняного виробництва, яке нараховує понад 90 підприємств та 85 тис. працівників.
Рядом підприємств хімічної промисловості з урахуванням сучасного розвитку виробництва та загострення конкуренції вже вжито відповідних заходів до імпортозаміщення, зокрема розпочато будівництво сучасних енергоефективних установок з виробництва сірчаної кислоти, хлору, каустичної соди, полівінілхлориду, поліамідів, шин, забезпечено розвиток і відновлення виробництва калійних та фосфорних добрив для задоволення потреб внутрішнього ринку.
Ураховуючи те, що внутрішній ринок окремих видів товарів хімічної промисловості (насамперед полімерів, пластмас та засобів захисту рослин) дуже динамічно розвивається, основні зусилля в напрямі імпортозаміщення у хімічній промисловості повинні спрямовуватися на переробку, виготовлення готових виробів з вітчизняної сировини, використання у повному обсязі наявних виробничих потужностей.
За результатами експертних оцінок, ємність внутрішнього ринку товарів легкої промисловості становить 40-50 млрд. гривень щороку, а частка вітчизняної продукції на внутрішньому ринку - лише 20 відсотків. На конкурентоспроможність легкої промисловості негативно впливають такі фактори, як скорочення сировинної бази, повна залежність текстильної промисловості від імпортної сировини, недоступність довгострокових кредитів, висока частка на внутрішньому ринку імпортних дешевих товарів легкої промисловості з Китаю, Туреччини, Італії, Німеччини, Росії, Білорусі та Польщі. Вітчизняна легка промисловість не має достатніх ресурсів для самостійного виходу на зовнішній ринок, оскільки відстає за своїм технологічним рівнем, якістю сировини, дизайнерськими рішеннями тощо.
Для часткового розв'язання проблем легкої промисловості необхідне наукове забезпечення розвитку ергономіки та дизайну, відновлення вітчизняної сировинної бази, забезпечення пошуку найбільш потужних сегментів виробництва та ринків збуту готової продукції, а також управління попитом.
Енергетична політика: енергозабезпечення та енергобезпека країни
Державну політику розвитку внутрішнього ринку необхідно формувати з урахуванням можливостей повного енергозабезпечення країни. На сьогодні рівень споживання первинних паливно-енергетичних ресурсів на одиницю валового внутрішнього продукту значно вищий, ніж у розвинутих країнах світу. Дуже високою залишається енергетична складова частина собівартості промислової продукції.
Ігнорування проблем паливно-енергетичного комплексу, недосконалість планування його розвитку може призвести до втрати виробниками внутрішнього і зовнішнього ринку, оскільки вітчизняна продукція через високу вартість енергоносіїв та недостатню надійність їх постачання буде неконкурентоспроможною. Разом з тим модернізація об'єктів паливно-енергетичного комплексу стане стимулюючим чинником технологічного переоснащення інших галузей національної економіки.
Енергетичний потенціал України визначається рівнем розвитку сировинної бази видобутку енергоресурсів і генерації електроенергії. Забезпечення внутрішнього виробництва електроенергією та іншими видами енергоресурсів залежить від обсягів розвіданих запасів і потужностей з їх видобування та переробки.
За останні роки в галузях паливно-енергетичного комплексу закріпилися такі негативні тенденції:
невизначеність обсягів і структури виробництва та постачання споживачам енергоносіїв;
використання застарілих технологій видобування і переробки нафти та виробництва тепла і електроенергії;
зменшення обсягів геологорозвідувальних робіт, підтверджених промислових запасів корисних копалин, зокрема вугілля та вуглеводнів, посилення залежності від зовнішніх поставок нафти і нафтопродуктів, природного газу та вугілля (коксу).
Об'єкти паливно-енергетичного комплексу та енергетичне господарство країни в цілому потребують докорінної перебудови. Під час технологічної модернізації енергодобувних, тепло- і електрогенеруючих компаній, енергетичних систем важливо використовувати сучасні технології та устатковання.
Забезпечити розвиток паливно-енергетичного комплексу можливо за умови визначення потреби у паливно-енергетичних ресурсах основних споживачів (підприємств промисловості, житлово-комунального господарства і населення).
Інноваційне оновлення паливно-енергетичного комплексу можливо здійснити у разі застосування ефективного механізму забезпечення трансферту інноваційного продукту, просування перспективних розробок (технологій і обладнання) у сфері енергозбереження на внутрішній ринок та вітчизняної продукції на зовнішній ринок. Основним механізмом реалізації державної інноваційної політики є вдосконалення нормативно-правової бази та фінансова підтримка інноваційної діяльності.
Збалансований розвиток паливно-енергетичного комплексу повинен здійснюватися відповідно до Енергетичної стратегії України на період до 2030 року.
Головними внутрішніми джерелами фінансування модернізації паливно-енергетичного комплексу повинні стати:
власні кошти підприємств (амортизаційні відрахування, частина прибутку);
частина коштів, отриманих від приватизації об'єктів паливно-енергетичного комплексу;
приватний капітал (у тому числі за рахунок випуску облігацій під інвестування державних програм розвитку паливно-енергетичного комплексу);
кошти оптового ринку електроенергії та інших джерел (за рахунок цільової інвестиційної надбавки до тарифу на електроенергію та природний газ, крім тих обсягів, що відпускаються населенню).
Лише за умови успішної модернізації паливно-енергетичного комплексу можна забезпечити прогресивний розвиток внутрішнього виробництва промислової та агропромислової продукції. Розвиток галузей паливно-енергетичного комплексу повинен бути збалансованим, спрямованим на задоволення потреб національної економіки і населення, забезпечення надійного енергозабезпечення країни, мати додатковий ресурс потужностей для збільшення обсягу експорту.
Електроенергетика
Електроенергетика є базовою і найбільш потужною галуззю паливно-енергетичного комплексу, продукція якої перевищує дві третини обсягу продукції паливно-енергетичного комплексу.
Ця галузь потребує докорінної перебудови з використанням сучасних технологій забезпечення маневреності, ефективності, екологічності виробництва електроенергії.
Особливості функціонування єдиної енергетичної системи із збереженням її цілісності, оперативно-диспетчерського управління, визначенням ринкового механізму вимагають більш виваженого підходу до розв'язання існуючих проблем.
Потреба в електроенергії у подальшому залежатить від масштабів розвитку національної економіки та інтенсивності здійснення заходів з енергозбереження та підвищення енергоефективності в усіх секторах економіки.
Теплова енергетика
У тепловій енергетиці понад 80 відсотків потужностей експлуатується більш як 30 років. Оновлення основних фондів теплових електростанцій фактично припинено. Більшість енергоблоків відпрацювали свій нормативний ресурс.
Більша частина теплоелектроцентралей фізично зношена і потребує реконструкції та модернізації. Тому продовжує збільшуватися кількість обладнання, що вийшло з ладу, збільшуються експлуатаційні витрати. Сучасний стан теплових електростанцій є критичним.
Комплексна модернізація теплової енергетики передбачає введення маневрових потужностей, забезпечення економічності, екологічності та режимної керованості електросистеми.
Основними завданнями з модернізації маневрових та пікових потужностей є:
поступове виведення галузі із стану технологічної кризи шляхом подовження строку експлуатації енергоблоків теплових електростанцій на 10-20 років, забезпечення будівництва нових енергоблоків теплових електростанцій;
створення необхідної науково-технічної, технологічної та виробничої бази для поліпшення існуючого обладнання теплових електростанцій та будівництва таких станцій із застосуванням нового енергетичного обладнання;
технічне переоснащення та заміна енергоблоків теплоелектроцентралей, що працюють на природному газі, новими генеруючими потужностями з використанням сучасних технологій спалювання вугілля;
реконструкція та розвиток гідроенергетики;
створення технічних умов для підвищення якості електроенергії.
Атомна енергетика та атомна промисловість
Атомна енергетика відіграє в енергозабезпеченні України важливу роль. Наявність 15 енергоблоків на чотирьох діючих атомних електростанціях (за типом реактора 13 енергоблоків ВВЕР-1000 та два енергоблоки ВВЕР-440) сумарною встановленою потужністю 13,8 ГВт дає можливість Україні протягом останніх років на 50 відсотків забезпечувати електроенергією населення та галузі національної економіки.
Міжнародне енергетичне агентство Організації економічного співробітництва і розвитку розробило три варіанти розвитку атомної енергетики в світі до 2050 року - максимальний, середній та мінімальний. Так, навіть згідно з мінімальним варіантом встановлена потужність атомних електростанцій збережеться на сучасному рівні. Тобто атомна енергія буде використовуватися і Україна не має ніяких підстав відмовлятися від її використання в майбутньому. Встановлена потужність атомних електростанцій у такому випадку може бути збережена на рівні близько 15 ГВт.
На сьогодні ситуацію в атомній енергетиці визначають такі фактори:
монопольна залежність від Росії в частині поставок свіжого та вивезення відпрацьованого ядерного палива;
потреба у подовженні строків експлуатації, модернізації, підвищенні коефіцієнта використання встановленої потужності діючих енергоблоків;
відсутність власної комплексної системи поводження з відпрацьованим ядерним паливом;
недостатній рівень наукового забезпечення і супроводження галузі.
Україна є державою, яка має значні природні запаси уранових та цирконієвих руд. Видобуток і переробку уранової руди здійснює Східний гірничо-збагачувальний комбінат, який є найбільшим в Європі виробником концентрату природного урану, що постачається до Росії з метою виготовлення ядерного палива для вітчизняних атомних електростанцій. Запаси урану на діючих шахтах забезпечують сучасний рівень видобутку на строк понад 100 років. Крім того, є підприємства з виготовлення іонообмінних смол для виробництва урану, а також з виробництва тетрафториду цирконію, сплаву та прокату цирконію для виготовлення тепловиділяючих збірок.
З огляду на питому вагу атомної енергетики в загальному обсязі виробництва електроенергії, власні ресурсні можливості необхідно створити вітчизняне виробництво ядерного палива для забезпечення енергетичної безпеки України.
Пріоритетами розвитку атомної енергетики та атомної промисловості є:
вдосконалення організаційної структури управління атомною енергетикою та атомною промисловістю з метою підвищення інноваційного потенціалу;
проведення модернізації та реконструкції діючих енергоблоків для підвищення рівня ядерної безпеки, коефіцієнта використання встановленої потужності, подовження строку експлуатації діючих енергоблоків, а також прийняття відповідних рішень за результатами проведення стрес-тестів енергоблоків атомних електростанцій;
будівництво та введення в експлуатацію нових атомних енергоблоків;
створення надійних систем поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами;
забезпечення інтеграції атомної енергетики та атомної промисловості до світової економіки;
забезпечення розвитку відносин з іншими країнами, що володіють ядерними технологіями;
збереження і розвиток науково-дослідних та дослідно-конструкторських установ атомної енергетики, зокрема з метою підвищення рівня надійності її експлуатації;
підтримка фундаментальних досліджень з питань атомної енергетики та вітчизняного енергомашинобудівного комплексу;
розв'язання проблем ЧАЕС як першочергових екологічних завдань.
Електричні мережі
На сьогодні протяжність вітчизняних електричних мереж становить понад 1 млн. кілометрів повітряних та кабельних ліній електропередачі напругою 6-750 кВ. Створення потужних електростанцій обумовили розвиток системоутворюючих мереж - ліній електропередачі 220, 330, 400, 500 і 750 кВ змінного та 800 кВ постійного струму.
Існуючі системоутворюючі електричні мережі об'єднаної енергетичної системи забезпечують у повному обсязі необхідний перерозподіл енергетичних потоків і видачу потужності атомних електростанцій. Лише Рівненська АЕС не може забезпечити видачу потужностей усіх енергоблоків. З цією метою здійснюється будівництво лінії електропередачі 750 кВ Рівненська АЕС - Київська з розширенням підстанції 750 кВ "Київська".
Загальний технічний стан електричних мереж з кожним роком погіршується, можливості проведення їх ремонту через відсутність коштів обмежені, до 20 відсотків ліній електропередачі потребують заміни, обладнання 19 відсотків підстанцій відпрацювало свій ресурс, що призводить до значних понаднормативних втрат електроенергії під час її транспортування.
Перспективний розвиток електроенергетики потребує оптимізації та модернізації електричних мереж, у тому числі тих, що забезпечують експорт електроенергії. Крім того, актуальним є питання будівництва магістральних електричних мереж та підстанцій для видачі потужностей атомних блоків із західних до центральних та східних регіонів держави.
Розширення електроенергетичного зовнішнього ринку, сприятлива цінова кон'юнктура, зростаючий дефіцит електроенергії, з одного боку, і наявність значних незадіяних генеруючих потужностей, з іншого боку, потребують вжиття заходів до збільшення експортного потенціалу.
Оптовий ринок електроенергії
В Україні запроваджено модель регулювання електроенергетики шляхом створення оптового ринку електроенергії за умови збереження об'єднаної енергетичної системи та диспетчерського управління. Правила оптового ринку електроенергії передбачають право на недискримінаційний вступ до нього усіх суб'єктів економічної діяльності, що забезпечують виробництво, передачу, збут електроенергії. При цьому НКРЕ здійснює регулювання цін та тарифів на електроенергію з використанням ринкового механізму (забезпечує конкуренцію пропозицій генеруючих компаній).
У подальшому передбачається поглибити конкурентні засади діяльності суб'єктів оптового ринку електроенергії, оптимізувати ціноутворення, припинити перехресне субсидування у паливно-енергетичному комплексі, а також поетапно запровадити автоматизовані системи комерційного обліку електроенергії у всіх учасників ринку на шляху від виробника до споживача та інформаційного обміну даними.
Комунальна теплоенергетика
Актуальність реформування, модернізації та розвитку комунальної теплоенергетики обумовлена надзвичайно складним становищем, у якому опинилася на сьогодні одна з найважливіших галузей житлово-комунального господарства. Невжиття радикальних та термінових заходів призведе до некерованого процесу виходу з ладу теплоенергетичного обладнання і, як наслідок, створення реальної загрози дестабілізації та руйнування системи теплозабезпечення значної кількості виробничих об'єктів та домогосподарств.
Фізична зношеність і моральна застарілість теплоенергетичного обладнання призвели до збільшення більш як на 20 відсотків порівняно із західними країнами витрат палива на виробництво тепла, водозабезпечення і водовідведення, транспортування теплової енергії, переробку сміття в комунальному господарстві.
До складу комунальної теплоенергетики входять теплові електроцентралі, що працюють на органічному паливі, опалювальні і виробничо-опалювальні котельні, теплові мережі, центральні теплові пункти і бойлерні, ремонтно-експлуатаційні бази. Основне та допоміжне обладнання комунальних котелень практично вичерпало всі допустимі строки експлуатації (строк експлуатації 30 відсотків котелень перевищує 30 років), застарілі котли мають низький коефіцієнт корисної дії, автоматика виходить з ладу, має місце неприпустимо високий рівень забруднення навколишнього природного середовища, що призводить до зниження надійності та якості теплопостачання.
Серйозною проблемою є незадовільний технічний стан системи централізованого теплопостачання, що спричиняє великі втрати тепла, суттєві економічні збитки внаслідок частих аварій та значних обсягів ремонтних робіт. На кожні 100 кілометрів теплових мереж щороку реєструється понад 70 випадків їх пошкоджень. Втрати теплової енергії в трубопроводах магістральних мереж перевищують 14 відсотків, а сумарні втрати з урахуванням розподільних мереж - 30 відсотків.
Для розв'язання проблем необхідно оптимізувати систему централізованого теплопостачання для поліпшення технічного стану та підвищення коефіцієнта корисної дії котелень, поліпшення стану тепломереж за рахунок їх реконструкції та модернізації з урахуванням новітніх технологій, зменшення втрат тепла та інших енергоресурсів у комунальній енергетиці, поліпшення якості комунальних послуг, вдосконалення системи обліку виробництва та споживання енергоносіїв, поступового забезпечення самоокупності системи, поліпшення наукового забезпечення та підвищення інноваційного потенціалу галузі.
Під час визначення конкретних шляхів виведення комунальної енергетики з критичного стану необхідно враховувати світовий досвід реформування та оновлення житлово-комунального господарства, зокрема Чехії, Польщі, Німеччини.
Нафтогазовий комплекс
До складу нафтогазового комплексу входять підприємства з видобутку вуглеводнів, виробництва скрапленого природного газу, зберігання, розподілу та постачання природного газу споживачам, транспортування, в тому числі транзиту, нафти та газу, а також нафтопереробна промисловість та інші обслуговуючі галузі.
Сировинна база нафтогазодобувної промисловості країни дає змогу в разі її ефективного використання не тільки забезпечити протягом тривалого часу стабільні обсяги видобутку вуглеводнів, але і їх збільшення. На сьогодні формальна забезпеченість видобутку розвіданими запасами нафти становить 45 років, а газу - 50 років.
Власні ресурси вуглеводної сировини та видобуток нафти та газу
У межах території України виділяються такі три нафтогазоносні райони, як Східний (Дніпровсько-Донецька западина і північно-західна частина Донбасу), Західний (Волино-Подільська плита, Прикарпаття, Карпати і Закарпаття), Південний (Причорномор'я, Крим та шельф у межах виключної (морської) економічної зони Чорного та Азовського морів).
Державним балансом запасів корисних копалин враховано запаси нафти, газу і конденсату за 391 родовищем, зокрема нафти - близько 136 млн. тонн, конденсату - близько 70 млн. тонн, природного газу - понад 1,12 трлн. куб. метрів.
Прогнозні ресурси, які враховані державним балансом, природного газу становлять близько 5 трлн. куб. метрів, нафти з конденсатом - близько 1 трлн. тонн. Крім того, Україна має значні запаси нетрадиційних джерел вуглеводнів (ресурс майбутнього), зокрема газу (метану) вугільних родовищ - близько 11 трлн. куб. метрів, сланцевого газу та газу центрально-басейнового типу - близько 8-10 трлн. куб. метрів, а також газогідратів Чорного моря - 7-10 трлн. куб. метрів.
Щорічний обсяг видобутку становить за попередні роки близько 4 млн. тонн нафти та 20 млрд. куб. метрів природного газу, що навіть на третину не задовольняє потреб України.
Досягнення максимально можливого рівня забезпечення власними вуглеводними ресурсами є важливим стратегічним завданням. Нарощування власного видобутку природного газу сприятиме збалансуванню видобутку і споживання газу та дасть змогу підтримувати ціни на нього на достатньо низькому рівні порівняно з цінами на імпортований газ. Збільшення обсягів видобутку нафти та газу залежить від обсягів пошуково-розвідувальних робіт, наукового обґрунтування їх ефективних напрямів і відкриття значних за запасами родовищ.
Науково-технічне забезпечення галузі здійснюють близько 150 науково-дослідних і навчальних інститутів, конструкторських та інших науково-виробничих організацій.
З метою формування надійної ресурсної бази власного видобутку нафти та газу необхідно визначити перспективу нафтогазоносності території України, ефективні напрями геологорозвідувальних робіт, сучасні методи дослідження перспективних структур і відкритих родовищ, що сприятиме підвищенню ефективності геологорозвідувальних робіт, забезпеченню відкриття значних за запасами покладів і, як наслідок, зниженню втрат на підготовку запасів.
Найважливішими питаннями у цьому напрямі є:
визначення перспектив газоносності та напрямів виконання геологорозвідувальних робіт у центральній частині Волино-Подільської плити та суміжній ділянці зовнішньої зони Передкарпатського прогину;
впровадження супутникової технології виявлення нафтогазоносних родовищ на морському шельфі та створення карт перспективних структур Азово-Чорноморського басейну;
вдосконалення технологій видобутку нафти та газу в морській зоні;
наукове супроводження та активізація дегазації вугільних покладів Донбасу і промислової утилізації супутнього газу (метану), а також видобутку сланцевого газу;
створення ринку природного газу.
Збільшення обсягів геологорозвідувальних робіт, розвіданих запасів вуглеводнів та їх видобутку залежить від фінансування робіт, використання державними компаніями власних коштів, залучення вітчизняних та іноземних інвесторів до освоєння ресурсів вуглеводнів вітчизняних морських акваторій.
Інноваційний підхід до розв'язання проблем нафтогазової галузі дасть можливість забезпечити її розвиток шляхом використання новітніх технологій під час видобування нафти та газу, їх транспортування, раціонального використання вуглеводної сировини, енергозбереження, реконструкції та технічного переоснащення потужностей з транспортування нафти та газу, нафтогазодобувних і газопереробних підприємств, підвищення безпеки праці та охорони навколишнього природного середовища.
Нафтопереробна промисловість
В Україні існує потужна нафтопереробна галузь, яка може переробляти 52 млн. тонн нафти на рік і від стану роботи якої залежить економічна стабільність інших галузей національної економіки. До складу галузі входить шість нафтопереробних заводів (Кременчуцький, Лисичанський, Одеський, Херсонський, Надвірнянський, Дрогобицький). У той час, коли західні та російські нафтопереробні заводи модернізували свої виробництва, вітчизняні нафтопереробні заводи використовували в основному застарілі технології, що не забезпечувало належної переробки сирої нафти і якості світлих нафтопродуктів згідно із сучасними стандартами.
Реформування зазначеної галузі шляхом залучення стратегічних інвесторів (власників нафти) дало змогу суттєво збільшити обсяги переробки нафти та виробляти більше нафтопродуктів, ніж їх споживається в країні, але на даний час не розв'язана проблема стабільного забезпечення ними внутрішніх споживачів. На ринку нафтопродуктів продовжуються різкі коливання цін на світлі нафтопродукти, що призводить не лише до втрати споживачів, а і зниження конкурентоспроможності вітчизняних товарів. Крім того, недосконала державна політика в зазначеній галузі призвела до того, що Україна збільшила обсяги імпорту нафтопродуктів.
Реконструкцію і модернізацію нафтопереробних заводів, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності нафтопереробної галузі, збільшенню глибини переробки нафти до 73-85 і більше відсотків, а також покращенню якості виробленої продукції, передбачається здійснити у два етапи.
На першому етапі (до 2015 року) необхідно завершити глибоку переробку нафти переважно шляхом будівництва установок каталітичного крекінгу, гідрокрекінгу і вісбрекінгу, коксування і виробництво бітуму, а також модернізувати установки гідроочищення і каталітичного риформінгу, побудувати установки ізомеризації та алкілування з метою забезпечення випуску високоякісних моторних палив.
На другому етапі (2015-2025 роки) необхідно забезпечити будівництво установок деасфальтації, деметалізації і коксування гудрону, гідрокрекінгу вакуумного газойлю і деасфальтизатів.
З метою покращення ситуації в галузі необхідно забезпечити:
стимулювання збільшення видобутку та переробки нафти на новій технологічній основі, підвищення коефіцієнта вилучення її з надр;
залучення інвестицій у розробку родовищ, реконструкцію нафтопереробних заводів і забезпечення розвитку інфраструктури транспортування нафти.
Споживання природного газу
Україна до світової фінансово-економічної кризи займала шосте місце у світі за обсягами споживання природного газу (після США, Росії, Канади, Німеччини, Великобританії). Обсяг споживання природного газу становив у 2010 році 56 млрд. куб. метрів. Частка природного газу в балансі паливно-енергетичних ресурсів України перевищує 40 відсотків спожитих енергоресурсів. У зв'язку з подорожчанням імпортованого природного газу реалізується політика економії природного газу на виробничі та побутові цілі, що дасть змогу знизити енергозалежність від його імпорту.
Оптимізація внутрішнього попиту на природний газ сприятиме, як і в інших країнах, забезпеченню розвитку нових енергетичних технологій, розширенню децентралізованого теплопостачання, більш широкому використанню газу як моторного палива, а також розв'язанню соціальної проблеми підвищення якості життя населення за рахунок подальшої газифікації малих міст, селищ та сіл.
З огляду на незадовільний стан вугільної промисловості визначальна роль природного газу у найближчій перспективі може бути збережена, в тому числі за рахунок його імпорту.
Транспортування нафти та газу
Україна має розвинуту нафто- та газотранспортну системи, які є одними з найпотужніших в Європі.
Нафтотранспортна система України є мережею магістральних нафтопроводів завдовжки близько 4,8 тис. кілометрів. Її пропускна спроможність на вході становить 114 млн. тонн на рік, а на виході - 56,3 млн. тонн на рік. Зазначена система спроможна в повному обсязі задовольнити потреби нафтопереробних заводів з урахуванням їх максимальної проектної потужності понад 50 млн. тонн на рік. Роботу нафтотранспортної системи забезпечують 51 нафтоперекачувальна станція та резервуарний парк загальною ємністю 1085 тис. кв. метрів. Товарна ємність 11 резервуарних парків морського нафтового термінала "Південний" становить 745 тис. куб. метрів, 90 відсотків нафтопроводів яких відпрацювали свій проектний строк.
На сьогодні потужності нафтотранспортної системи використовуються менш як на 40 відсотків, зокрема через завантаження переробних потужностей вітчизняних нафтопереробних заводів не в повному обсязі. Тенденція до зменшення обсягів транспортування нафти, в тому числі її транзиту, зберігається.
Обладнання нафтотранспортної системи утримується у надійному стані, але є морально застарілим, потребує заміни або модернізації, а також додаткових експлуатаційних витрат.
Вітчизняна газотранспортна система є другою за масштабами в Європі після російської. Її потужність на вході становить 290 млрд. куб. метрів на рік, на виході - 175 млрд. куб. метрів на рік. Загальна протяжність газопроводів становить 39,8 тис. кілометрів, з яких 23 тис. кілометрів - магістральні газопроводи. До складу системи входять 73 компресорні станції (110 компресорних цехів) загальною потужністю 5,4 ГВт, 1607 газорозподільних станцій, 287 тис. кілометрів газової розподільної мережі, 14,8 тис. мережних газових станцій. Газотранспортна система спроможна щороку транспортувати у напрямку 18 країн Європи до 140 млрд. куб. метрів природного газу.
Газотранспортна система має безпосередній зв'язок із системами газопроводів Росії, Білорусі, Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Молдови і через них фактично інтегрована до загальноєвропейської газової мережі. Система забезпечує подачу природного газу внутрішнім споживачам та близько 80 відсотків експортних поставок російського газу в інші європейські країни.
Україна має одну з найпотужніших (друга після російської) в Європі мереж підземних сховищ газу, яка є важливою технологічною частиною газотранспортної системи, що забезпечує надійність як внутрішнього газопостачання, так і транзитних поставок російського газу до європейських країн. Підземні сховища газу об'єднані в такі чотири комплекси, як Західноукраїнський (Прикарпатський), Київський, Донецький і Південноукраїнський. Усі підземні сховища газу (їх 13) обладнані за технічними проектами. Загальна ємкість підземних сховищ газу становить 32 млрд. куб. метрів. Максимальний добовий відбір газу з підземних сховищ у разі повного заповнення може становити 240 млн. куб. метрів, що забезпечить безперебійне постачання газу на внутрішній ринок, а також транзит російського газу до європейських країн.
На даний час третина магістральних трубопроводів та газорегулюючих пунктів відпрацювала та у 1,5 рази перевищила свій нормативний ресурс і з метою забезпечення надійності та безпеки роботи усієї газотранспортної системи необхідно здійснити їх технічне оновлення і модернізацію.
Для України надзвичайно важливим є максимальне використання експортних можливостей газотранспортної системи, зокрема шляхом визначення нових маршрутів транспортування газу до країн ЄС українською територією. При цьому розширення газотранспортної системи згідно з проектами модернізації може збільшити її пропускну спроможність до 40 млрд. куб. метрів на рік.
Вугільна промисловість
Функціонування і розвиток паливно-енергетичного комплексу значною мірою визначаються станом і розвитком вугільної промисловості. Балансові запаси вугілля на діючих шахтах становлять 8,7 млрд. тонн, з яких 6,5 млрд. тонн є промисловими, у тому числі 54 відсотки - енергетичними. Результати геологічної оцінки вугільних родовищ свідчать, що запасів вугілля в Україні за сучасних обсягів видобування вистачить на більш як 400 років.
Вугільна промисловість є розвинутим багатофункціональним виробничим комплексом, який нараховує кілька сотень підприємств, включаючи вугільні шахти. Загальний стан вугільної галузі є кризовим. Майже 96 відсотків шахт працюють понад 25 років без реконструкції. Виробничі фонди вугледобувних підприємств зношені в середньому на 65-70 відсотків. Обладнання і технології вуглевидобутку морально застаріли. У загальному парку діючого вибійного обладнання питома вага очисних механізованих комплексів і прохідницьких комбайнів нового технічного рівня становить всього 2 відсотки, а нових навантажувальних і стрічкових конвеєрів - менш як 0,5 відсотка. На шахтах, які розробляють круті вугільні пласти, значну частину (до 60 відсотків) видобутку вугілля забезпечують відбійними молотками.
Гірничо-геологічні умови видобутку кам'яного вугілля Донбасу з року в рік погіршуються у зв'язку з відпрацюванням більш зручних пластів.
Для задоволення потреб країни у вугіллі необхідно провести модернізацію шахтного фонду.
Перспективний розвиток вугільної промисловості потребує значних капітальних вкладень, відновлення наукового сектору, створення власного інноваційного ринку вугільного машинобудування та вуглепромислових технологій (для полегшення умов праці шахтарів і підвищення продуктивності робіт з вуглевидобутку та вдосконалення допоміжних виробництв вугільної промисловості).
Основними завданнями із забезпечення перспективного розвитку вугільної галузі є:
будівництво нових високопродуктивних шахт на вугільних родовищах з відносно сприятливими гірничо-геологічними умовами та невеликих шахт на ділянках з неглибоким заляганням вугільних пластів із залученням недержавних інвестицій;