Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. У вирішенні спорів за участю державних податкових органів виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них.

1.1. Чи підлягають розгляду арбітражним судом справи за позовами органів стягнення, зазначених у пункті 1 статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів", якщо боржник у відповіді на претензію дав згоду передати майно в рахунок боргу?

Згоду боржника на передачу в рахунок недоїмки майна не можна вважати за визнання претензії у розумінні статті 8 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК) тому що, по-перше, органам стягнення не надано права одержувати майно від боржників та реалізовувати його, а по-друге, чинне законодавство не містить правового механізму задоволення претензійних вимог органів стягнення у такий спосіб. Обов'язок щодо погашення заборгованості за податком, збором (обов'язковим платежем) вважається виконаним лише у разі надходження відповідних сум до бюджетів (позабюджетних фондів).

Тому справи у названих спорах підлягають розгляду арбітражним судом на загальних підставах, незважаючи на наявність згоди недоїмника (боржника) передати майно в рахунок боргу.

1.2. Які санкції можуть застосовуватись до підприємців, що вже отримали ліцензію на право торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами і мають місце для зберігання оптових партій цих виробів, але не зареєстрували ці місця?

Відповідно до статті 3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами", а також Тимчасового порядку видачі ліцензій на право імпорту, експорту, оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.96 N 493 (з подальшими змінами), реєстрація органами податкової адміністрації місць зберігання оптових партій алкогольних напоїв та тютюнових виробів є однією з обов'язкових умов для отримання господарюючим суб'єктом спеціального дозволу (ліцензії) на право торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Підприємці, які вже отримали ліцензію, за наявності місць зберігання оптових партій зазначеної продукції також повинні зареєструвати належні їм склади і бази (пункт 5 Положення про порядок обов'язкової реєстрації місць зберігання оптових партій алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.97 N 89).

Отже невиконання суб'єктом господарювання цих вимог є порушенням обов'язкових правил реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, і державні податкові органи не позбавлені права застосовувати до порушників фінансові санкції у вигляді штрафів на підставі абзацу 4 частини другої статті 17 Закону України від 19.12.95 "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами".

1.3. Який порядок стягнення заборгованості за векселем, що видається на суму податку на додану вартість при ввезенні товарів на митну територію України, у разі його неоплати у встановлений строк?

Правовий режим податкового векселя є спеціальним порівняно з тим, що передбачений для векселя Женевською конвенцією 1930 року та Постановою Верховної Ради України від 17.06.92 "Про застосування векселів у господарському обороті України". Зокрема, пункт 11.5 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість", а також Порядок випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.97 N 1104, не передбачають надання платниками податку податкового векселя з відміткою "без протесту" чи іншою рівнозначною.

Згідно з пунктом 18 цього Порядку протест у неплатежі податкового векселя не здійснюється. У разі його неоплати у встановлений строк сума векселя підлягає стягненню з векселедавця державною податковою адміністрацією - векселедержателем у порядку, передбаченому для стягнення недоїмки за обов'язковими платежами до бюджету. У даний час такий порядок регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів".

1.4. Чи підлягає списанню згідно із Законом України "Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року" заборгованість за пенею, штрафними та фінансовими санкціями, що була виявлена до 31 березня 1997 року?

Стаття 2 названого Закону не ставить списання заборгованості за пенею, штрафними та фінансовими санкціями у залежність від строку виявлення цієї заборгованості.

1.5. Чи вправі зацікавлене підприємство, установа чи організація оскаржити рішення керівника податкової міліції про застосування фінансових санкцій?

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" права, передбачені пунктом 7 частини першої цієї статті щодо застосування до підприємств, установ і організацій фінансових санкцій, надаються, зокрема, заступникам керівників податкових органів. Якщо керівник податкової міліції є заступником керівника відповідного податкового органу, то він користується згаданими правами у повному обсязі. Оскільки у такому разі він діє саме як заступник керівника податкового органу, зацікавлене підприємство, установа чи організація відповідно до статей 12 і 14 названого Закону не позбавлена права оскаржити рішення про застосування фінансових санкцій за підпорядкованістю або звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання його недійсним.

1.6. Чи підлягають задоволенню позови державних податкових органів про скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності?

Відповідно до частини другої статті 1 АПК державні органи мають право звертатися до арбітражного суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Пункт 17 частини першої статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції Закону України від 21.09.2000 N 1987-III) надає податковим органам право звертатися у передбачених законом випадках до суду або арбітражного суду з заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Підвідомчість відповідних спорів повинна визначатись на загальних підставах, виходячи з суб'єктного складу учасників спору.

1.7. В якому порядку здійснюється сплата ринкового збору?

За змістом статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 N 56-93 "Про місцеві податки і збори" (далі - Декрет N 56-93) ринковий збір є платою, яку вносить продавець власнику ринку за користування торговим місцем протягом робочого дня ринку. Торгове місце може бути як у павільйоні, так і на критих чи відкритих столах, майданчиках тощо. Сплата ринкового збору не надає особі, яка одержала торгове місце, права власності на нього.

Вноситься ринковий збір до початку торгівлі.

Що ж до окремих кіосків, павільйонів, лотків, палаток тощо, які розташовані на території ринку, але належать на праві власності іншим суб'єктам підприємницької діяльності, то вони не є торговим місцем у розумінні статті 4 Декрету N 56-93. Стосунки власників цих об'єктів торгівлі з адміністрацією ринку регулюються статтею 17 Декрету N 56-93, Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 12.03.96 N 157 (зареєстровано Мінюстом України 25.03.96 N 138/1163), та іншими актами законодавства, зокрема тими, що регулюють відносини оренди.

1.8. Чи стосується встановлення місцевого збору за видачу дозволу на розміщення стаціонарного об'єкта торгівлі тих об'єктів, які збудовані до набрання чинності Декретом України N 56-93?

За змістом пунктів 2 і 3 статті 15 Закону України "Про систему оподаткування" та статті 17 Декрету N 56-93 відповідний збір встановлюється сільськими, селищними та міськими радами не за діяльність з роздрібної торгівлі, а за дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі. Отже встановлення такого місцевого збору не може стосуватися тих об'єктів торгівлі, які збудовані до набрання чинності Декретом N 56-93.

Збір за видачу дозволу на розміщення стаціонарного об'єкта торгівлі повинен сплачуватись за кожний об'єкт, на розміщення якого такий дозвіл надається (стаття 17 Декрету N 56-93).

2. Чи може бути відповідачем у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації товариство покупців, якщо останнє не виконало умов договору щодо внесення інвестицій?

Згідно з пунктом 7 Порядку створення та реєстрації товариства покупців у процесі приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 25.05.93 N 235, товариство покупців, створене з метою придбання об'єктів приватизації, припиняє свою діяльність після досягнення поставленої мети.

У разі якщо договорами, укладеними між відділенням Фонду державного майна України і товариствами покупців, було передбачено обов'язок останніх щодо внесення інвестицій і такий обов'язок не виконано, то мету діяльності відповідного товариства не можна вважати досягнутою, а його діяльність - припиненою. Отже таке товариство покупців може бути відповідачем у справі за позовом відділення Фонду державного майна України.

Що ж до відповідальності покупця за невиконання умов договору купівлі-продажу в частині внесення інвестицій, передбаченої пунктом 5 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", то вона застосовується протягом усього періоду чинності такого договору з урахуванням строків позовної давності (статті 71 і 72 Цивільного кодексу України), які обчислюються з дати, коли інвестиції повинні були бути внесені.

3. Чи вправі сільська, селищна, міська рада делегувати свої повноваження щодо відчуження об'єктів комунальної власності іншим органам?

Відповідно до частини першої пункту 10 розділу V Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон) суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст, яких представляють відповідні ради. Останнім згідно з пунктом 30 статті 26 Закону надане право вирішувати на пленарних засіданнях питання пов'язані з приватизацією об'єктів комунальної власності. Разом з тим пункт 31 цієї ж статті дозволяє сільським, селищним, міським радам передачу іншим органам повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення. Зі свого боку обласна рада згідно з частиною другою пункту 10 розділу V Закону або сама управляє майном, переданим до комунальної власності, або може уповноважити на це певний орган.

Таким чином для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору, пов'язаного з відчуженням об'єкту комунальної власності, арбітражному суду слід з'ясувати, хто є власником предмета цього договору, а в разі необхідності - пересвідчитись у наявності рішень сесій відповідних рад про делегування їх повноважень у цих питаннях обласній раді.

4. Чи підлягають розгляду арбітражними судами справи за позовами органів приватизації про стягнення заборгованості за об'єкти малої приватизації?

Відповідно до статті 54 Закону України "Про нотаріат" та пункту 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 N 18/5, нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму. Для договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації статтею 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" та статтею 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено обов'язкову нотаріальну форму.

Отже на підставі статей 87-89 Закону України "Про нотаріат", пункту 165 названої вище Інструкції та пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172, нотаріус повинен вчинити виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Згідно зі статтями 348 і 349 Цивільного процесуального кодексу України такий напис має силу виконавчого документа.

5. Чи підлягають задоволенню позови, пов'язані із стягненням з підприємств, установ і організацій коштів для фінансування і матеріально-технічного забезпечення сільських пожежних команд (СПК)?

Відповідно до пункту 2.7. Положення про сільську пожежну охорону, затвердженого наказом МВС України від 17.11.94 N 626, для організації та координації роботи сільської пожежної охорони райвиконкоми можуть створювати загони по керівництву СПК у районі.

Водночас ні Закон України "Про пожежну безпеку", ані Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" не відносять до повноважень виконавчих органів районних рад встановлення порядку фінансування і матеріально-технічного забезпечення сільських пожежних команд, так само як і створення органів по організації та координації роботи цих команд. Правовий статус загонів по керівництву СПК на цей час не визначений. У зв'язку з цим необхідно мати на увазі, що за змістом статей 1 і 21 АПК учасниками арбітражного процесу можуть бути лише ті підприємства, установи і організації, які мають статус юридичної особи, а у разі, коли прокурор звертається до арбітражного суду в інтересах держави, в позовній заяві має бути зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; однак чинні законодавчі акти не відносять до таких органів загони по керівництву СПК.

До того ж обов'язкове відрахування підприємствами, установами і організаціями коштів для фінансування і матеріально-технічного забезпечення сільських пожежних команд не передбачене Законом України "Про систему оподаткування", зокрема статтями 14 і 15 цього Закону.

За таких обставин до внесення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства у арбітражного суду немає правових підстав для задоволення позовів, пов'язаних із стягненням з підприємств, установ і організацій коштів, зазначених у статті 27 Закону України "Про пожежну безпеку".

6. Чи поширюється дія статті 4 Указу Президента України від 16.03.95 N 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві" на підприємства переробної промисловості, що виробляють продукцію з давальницької сировини?

За змістом пунктів 1 і 3 Положення про міністерство агропромислового комплексу України, затвердженого Указом Президента України від 15.11.97 N 1282/97, підприємства переробної промисловості, незалежно від того, чи виробляють вони продукцію з власної сировини, чи використовують давальницьку, належать до агропромислового комплексу, і отже на них поширюється дія статті 4 згаданого Указу.

7. Який строк встановлено для звернення з позовом за векселями до акцептанта переказного чи векселедавця простого векселя?

Векселедержатель, який не отримав платіж, має право на стягнення заборгованості за векселем у судовому порядку в межах вексельної давності, встановленої Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон).

Згідно зі статтею 77 Уніфікованого закону до простого векселя застосовуються, оскільки вони не є несумісними з природою цього документа, постанови, що відносяться до переказного векселя, зокрема, строки вексельної давності (статті 70-71 Уніфікованого закону).

Відповідно до статті 78 Уніфікованого закону векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як і акцептант за переказним векселем.

Отже позови за векселями до акцептанта переказного чи векселедавця простого векселя можуть бути заявлені на протязі трьох років з дня строку платежу незалежно від протесту векселя.

8. Чи можна звернути стягнення на майно боржника, коли грошове зобов'язання не виконане у зв'язку з відсутністю коштів на кореспондентському рахунку банку, що обслуговує боржника?

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Що ж до грошового зобов'язання, то воно виконується за місцем знаходження боржника, якщо інше не передбачено в законі або договорі (стаття 167 Цивільного кодексу України). Отже до списання коштів з рахунку боржника його зобов'язання не можуть вважатися виконаними з усіма наслідками, що з цього випливають, аж до звернення стягнення на майно боржника. Останній, у свою чергу, не позбавлений права вимагати відшкодування збитків установою банку, з вини якої заподіяні ці збитки.

9. Чи можуть бути об'єктом права власності недобудовані споруди?

Статті 13, 22, 34 та 35 Закону України "Про власність" не вміщують жодних обмежень можливості мати у власності - чи то приватній, колективній або комунальній - недобудовані споруди, якщо вони придбані на підставах, передбачених актами законодавства України, наприклад, законами України, що регулюють відносини приватизації.

10. Чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні державі внаслідок самовільного водокористування, якщо підприємство здійснювало плату за використання водних ресурсів?

Під самовільним водокористуванням слід розуміти використання водних ресурсів без відповідного дозволу, який видається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.92 N 459 "Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення".

За змістом статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.95 N 37, відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема, у вигляді обов'язку, відшкодувати заподіяну у зв'язку з цим шкоду (збитки) застосовується незалежно від плати за використання природних ресурсів, у тому числі водних.

11. Чи вправі Державне казначейство стягувати плату за користування комерційними банками тимчасово вільними залишками коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів і позабюджетних фондів?

Відповідно до частини другої статті 381 Цивільного кодексу України без згоди юридичних осіб списання (стягнення) коштів, що знаходяться на їх рахунках у банках, не допускається, за винятком випадків, установлених законами України, а також за рішенням суду та за виконавчими написами нотаріусів. Чинні законодавчі акти не передбачають права Державного казначейства стягувати плату за користування комерційними банками тимчасово вільними залишками коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів і позабюджетних фондів.

12. Який порядок стягнення та зарахування пені за прострочення сплати штрафу за порушення антимонопольного законодавства?

Згідно з пунктом 3 статті 25 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (в редакції Закону України від 18.11.97) у разі відмови підприємця від сплати штрафу та пені стягнення проводиться за рішенням суду (арбітражного суду) за позовом Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення.

Що ж до розподілу коштів, стягнутих до державного бюджету та цільового позабюджетного фонду розвитку та захисту конкуренції, то він повинен здійснюватись не арбітражним судом, а антимонопольними органами відповідно до вимог названого Закону, а також постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.94 N 264 та інших підзаконних актів.

13. Якими нормативними актами слід керуватись при визначенні плати за користування вагонами, які належать іншим державам?

У вирішенні цього питання слід виходити з вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.96 N 1312 "Про номерний облік простою вантажних вагонів, які належать іншим державам" і Правил користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.99 N 113, якими передбачено, зокрема, що ці Правила визначають порядок і умови користування вагонами і контейнерами парку залізниць інших держав.

14. Чи підлягають розгляду в арбітражних судах заяви про визнання недійсними актів державних та інших органів, прийнятих до набрання чинності Законом України від 13.05.97 р. "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України"?

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі (крім випадків, передбачених зазначеною нормою Конституції України).

Ця вимога основного Закону України стосується і Закону України від 13.05.97 "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України", яким внесено зміни, зокрема, до статей 5 і 12 Арбітражного процесуального кодексу України. Отже заяви про визнання недійсними актів державних та інших органів, окрім актів ненормативного характеру, прийнятих до набрання чинності названим Законом від 13.05.97, не підлягають розгляду в арбітражних судах.

15. Чи підсудні Вищому арбітражному суду України справи за участю центральних органів виконавчої влади як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог?

Відповідно до пункту 1 статті 14 АПК Вищому арбітражному суду України підсудні справи, у яких однією з сторін є, зокрема, центральний орган виконавчої влади. Сторонами у справі згідно зі статтею 21 АПК є виключно позивачі і відповідачі.

Що ж до третіх осіб з самостійними вимогами чи без таких, то статті 26 і 27 АПК надають їм можливість лише користуватись правами сторони, але їх процесуальне становище не впливає на визначення підсудності справ. Вступ або залучення до участі у справі зазначених осіб в процесі її розгляду також не змінює підсудності справи.

16. У зв'язку з виникненням питань щодо застосування окремих норм процесуального законодавства Вищий арбітражний суд України повідомив таке.

Провадження у справі може бути припинено на підставі пункту 11 частини першої статті 80 АПК виключно у випадку, коли предмет спору був відсутній вже на момент порушення провадження у справі.

Задоволення відповідачем позовних вимог після порушення провадження у справі тягне за собою відмову у позові (стаття 82 АПК).

У разі прийняття арбітражним судом відмови позивача від позову ухвала про припинення провадження у справі повинна містити посилання як на статтю 78, так і на пункт 4 частини першої статті 80 АПК.