Конвенція про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі ( ETS 051 )

Високі Договірні Сторони взаємно зобов'язуються застосовувати правила, викладені в наступних статтях, для урегулювання колізій зазначених нижче законів про переказні та прості векселі.

Здатність особи бути зобов'язаною за переказним або простим векселем визначається її національним законом. Якщо в цьому національному законі є посилання на закон іншої країни, то застосовується цей останній закон.

Особа, яка відповідно до закону, зазначеного у попередньому абзаці, не здатна нести обов'язки, все ж таки несе відповідальність за свій підпис в межах будь-якої території, де, відповідно до її чинного закону, вона б мала належну здатність.

Кожна з Високих Договірних Сторін може відмовитися визнати дійсність зобов'язання, взятого за переказним або простим векселем одним з її громадян, яке б вважалося недійсним на території інших Високих Договірних Сторін інакше ніж у порядку застосування попереднього абзацу цієї статті.

Форма будь-якого зобов'язання, яке виникає із переказного або простого векселя, підпорядковується законам місця підписання зобов'язання.

Однак якщо зобов'язання, взяті за переказним або простим векселем, не є дійсними згідно з положенням попереднього абзацу, але відповідають законам місця прийняття наступного зобов'язання, то та обставина, що у попередніх зобов'язаннях не додержано форми, не робить недійсним наступне зобов'язання.

Кожна з Високих Договірних Сторін може встановити, що зобов'язання, взяті за переказним і простим векселем одним із її громадян за кордоном, є дійсними стосовно іншого її громадянина на її території за умови, що вони мають форму, встановлену національним законом.

Дія зобов'язань акцептанта за переказним векселем або векселедавця простого векселя визначається за законом місця, в якому ці документи підлягають оплаті.

Дія підписів інших осіб, які зобов'язані за переказним або простим векселем, визначається за законом країни, в якій знаходиться місце, де були поставлені підписи.

Строки для використання права регресу визначаються для всіх осіб, які поставили своЇ підписи, за законом місця складання документа.

Питання про те, чи мала місце уступка вимоги держателю, на основі якої був виданий переказний вексель, визначається за законом місця видачі документа.

Питання про те, чи може бути акцепт обмежений частиною суми або чи зобов'язаний держатель прийняти частковий платіж, визначається законом країни, в якій переказний вексель підлягає оплаті.

Таке саме правило застосовується до платежу за простим векселем.

Форма і строки для протесту, а також форма інших заходів, необхідних для використання або збереження прав за переказним або простим векселем, визначаються законами країни, в якій повинен бути здійснений протест або вжиті відповідні заходи.

Заходи, які вживаються у разі втрати чи викрадення переказного або простого векселя, визначаються за законом країни, в якій переказний або простий вексель підлягає оплаті.

Кожна з Високих Договірних Сторін залишає за собою право не застосовувати принципи міжнародного приватного права, що містяться в цій Конвенції, які стосуються:

(1) зобов'язання, взятого за межами території однією з Високих Договірних Сторін;

(2) будь-якого закону, який застосовується відповідно до цих принципів і який не є законом, чинним на території будь-якої Високої Договірної Сторони.

На території кожної з Високих Договірних Сторін положення цієї Конвенції не застосовуються до переказних або простих векселів, які вже видані на момент набуття чинності цією Конвенцією.

Ця Конвенція, французький і англійський тексти якої є рівною мірою автентичними, позначається сьогоднішнім числом.

Вона може бути підписана у подальшому до 6 вересня 1930 року від імені будь-якої держави-члена Ліги Націй або держави, що не є її членом.

Ця Конвенція підлягає ратифікації.

Ратифікаційні грамоти передаються до 1 вересня 1932 року на зберігання Генеральному Секретареві Ліги Націй, який негайно повідомляє про їхнє одержання всі держави-члени Ліги Націй і держави-сторони в цій Конвенції, які не є членами Ліги Націй.

Починаючи з 6 вересня 1930 року, будь-яка держава-член Ліги Націй і будь-яка держава, що не є її членом, можуть приєднатися до цієї Конвенції.

Таке приєднання здійснюється шляхом повідомлення Генерального Секретаря Ліги Націй, яке передається на зберігання до архіву Секретаріату.

Генеральний Секретар негайно повідомляє про таку передачу на зберігання всі держави, які підписали цю Конвенцію або приєдналися до неї.

Ця Конвенція набуває чинності після того, як вона буде ратифікована або до неї приєднаються сім держав-членів Ліги Націй або держав, що не є її членами, включаючи три держави-члени Ліги Націй, які постійно представлені у Раді.

Датою набуття чинності є дев'яностий день після одержання Генеральним Секретарем Ліги Націй сьомоЇ ратифікаційної грамоти або документа про приєднання відповідно до першого абзацу цієї статті.

Генеральний Секретар Ліги Націй, надсилаючи повідомлення, передбачені у статтях 13 і 14, зокрема, зазначає, що ратифікаційні грамоти або документи про приєднання, зазначені у першому абзаці цієї статті, були одержані.

Кожна ратифікація або кожне приєднання, які здійснюються після набуття чинності Конвенцією відповідно до статті 15, набувають чинності на дев'яностий день від дати їхнього одержання Генеральним Секретарем Ліги Націй.

Ця Конвенція не може бути денонсована до закінчення дворічного строку від дати набуття нею чинності для держави-члена Ліги Націй або держави, що не є її членом; така денонсація набуває чинності на дев'яностий день після одержання Генеральним Секретарем адресованого йому повідомлення.

Про кожну денонсацію Генеральний Секретар Ліги Націй негайно повідомляє всі інші Високі Договірні Сторони.

Кожна денонсація набуває чинності лише щодо тієї Високої Договірної Сторони, від імені якої вона здійснена.

Кожна держава-член Ліги Націй і кожна держава, що не є її членом, для яких ця Конвенція є чинною, можуть після четвертого року від дати набуття чинності Конвенцією звернутися до Генерального Секретаря Ліги Націй із проханням про перегляд деяких або всіх положень цієї Конвенції.

Якщо таке прохання, після повідомлення його іншим державам-членам Ліги Націй або державам, що не є її членами, для яких Конвенція є на той час чинною, підтримується протягом одного року принаймні шістьма з них, то Рада Ліги Націй приймає рішення про скликання Конференції з цього приводу.

Будь-яка Висока Договірна Сторона може в момент підписання, ратифікації або приєднання заявити про те, що, приймаючи цю Конвенцію, вона не має наміру брати на себе будь-які зобов'язання щодо всіх або деяких її колоній, протекторатів або територій, які знаходяться під її сюзеренітетом або мандатом; і ця Конвенція не застосовується до будь-яких територій, зазначених у такій заяві.

Будь-яка Висока Договірна Сторона може у будь-який час у подальшому повідомити Генерального Секретаря Ліги Націй про те, що вона бажає застосувати цю Конвенцію до всіх або деяких її територій, про які зазначено в заяві, передбаченій у попередньому абзаці; і Конвенція застосовується до всіх територій, зазначених у такому повідомленні, через дев'яносто днів після його одержання Генеральним Секретарем Ліги Націй.

Будь-яка Висока Договірна Сторона може у будь-який час заявити, що вона бажає припинити застосування цієї Конвенції до всіх або деяких її колоній, протекторатів або територій, які знаходяться під її сюзеренітетом або мандатом; і в такому разі Конвенція припиняє застосовуватися до територій, зазначених у такій заяві, через рік після її одержання Генеральним Секретарем Ліги Націй.

Ця Конвенція реєструється Генеральним Секретарем Ліги Націй, одразу ж після набуття нею чинності. В подальшому вона негайно опублікується у "Збірнику Договорів" Ліги Націй.

На посвідчення чого зазначені вище Уповноважені Представники підписали цю Конвенцію.

Вчинено в Женеві сьомого червня тисяча дев'ятсот тридцятого року в одному примірнику, який передається на зберігання до архіву Секретаріату Ліги Націй, а засвідчені копії цього примірника передаються всім державам-членам Ліги Націй і державам, що не є її членами, які представлені на Конференції.

Під час підписання Конвенції від сьогоднішнього дня, яка має на меті вирішити певні колізії законів про переказні і прості векселі, ніжчепідписані належним чином уповноважені, домовились про таке:

Держави-члени Ліги Націй і держави, що не є її членами, які не мали змоги передати на зберігання свої грамоти про ратифікацію цієї Конвенції до 1 вересня 1932 року, зобов'язуються надіслати протягом п'ятнадцяти днів від цієї дати повідомлення Генеральному Секретарю Ліги Націй про становище щодо ратифікації.

Якщо на 1 листопада 1932 року не виконуються умови для набуття чинності Конвенцією, передбачені в параграфі 1 статті 15, Генеральний Секретар Ліги Націй скликає збори держав-членів Ліги Націй і держав, що не є її членами, які підписали Конвенцію або приєдналися до неї.

Ці збори матимуть на меті розгляд становища і заходів, які при необхідності належить вжити у зв'язку з цим.

Високі Договірні Сторони повідомляють одна одну про законодавчі заходи, вжиті ними на виконання Конвенції на їхніх відповідних територіях, негайно після набуття чинності.

На посвідчення чого Уповноважені Представники підписали цей Протокол.

Вчинено в Женеві сьомого червня тисяча дев'ятсот тридцятого року в одному примірнику, який передається на зберігання до архіву Секретаріату Ліги Націй, засвідчені копії цього примірника передаються всім державам-членам Ліги Націй і державам, що не є її членами, які представлені на Конференції.

Конвенція набрала сили 1 січня 1934 року.

На зберігання Генеральному Секретареві Ліги Націй (Організації Об'єднаних Націй) передали свої ратифікаційні грамоти (р) або документи про приєднання (п) такі Держави:

Конвенцію підписали такі Держави: Колумбія, Чехословаччина, Еквадор, Перу, Іспанія, Туреччина, Югославія.

Данія

Уряд Короля, приймаючи цю Конвенцію, не має наміру брати будь-які зобов'язання щодо Гренландії.

Швейцарія

Відповідно до заяви, здійсненої Урядом Швейцарії при передачі на зберігання ратифікаційної грамоти про ратифікацію цієї Конвенції, остання набуває чинності для Швейцарії лише після прийняття закону про внесення змін до розділів XXIV-XXXIII Федерального Кодексу про Зобов'язання або, у разі потреби, спеціального закону про переказні векселі, прості векселі і чеки. Оскільки вказаний вище закон набрав сили 1 липня 1937 року, то Конвенція набула чинності для Швейцарії з цієї ж дати.