Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1308/2013 від 17 грудня 2013 року про спільну організацію ринків сільськогосподарських продуктів та скасування регламентів Ради (ЄЕС) № 922/72, (ЄЕС) № 234/79, (ЄС) № 1037/2001 і (ЄС) № 1234/2007

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення, що міжгалузеві організації, які визнано на основі національного права до 1 січня 2014 року і які відповідають умовам, установленим у параграфі 1 цієї статті, вважають визнаними міжгалузевими організаціями згідно зі статтею 157.

3. Міжгалузеві організації, які визнано на основі національного права до 1 січня 2014 року, але які не відповідають умовам, установленим у параграфі 1, можуть продовжувати свою діяльність за національним законодавством до 1 січня 2015 року.

4. Держави-члени можуть визнати міжгалузеві організації у всіх секторах, що існували до 1 січня 2014 року, незалежно від того, чи їх визнано на запит або засновано відповідно до законодавства, навіть якщо вони не виконують умову, встановлену в пункті (b) статті 157(1) або у пункті (b) статті 157(3).

5. Якщо держави-члени визнають міжгалузеву організацію відповідно до параграфа 1 або 2, вони повинні:

(a) ухвалити рішення про те, чи визнати організацію, протягом чотирьох місяців після подання заявки разом з усіма відповідними супровідними документами; цю заявку необхідно подати у державі-членові, в якій знаходиться штаб-квартира організації;

(b) здійснювати перевірки з періодичністю, яку вони визначать, для верифікації того, що визнані міжгалузеві організації дотримуються умов, які регулюють їх визнання;

(c) у разі недотримання положень цієї глави або порушень у впровадженні заходів, передбачених у цьому Регламенті, накладати на такі організації застосовні санкції, які вони встановили, й, за необхідності, вирішувати, чи потрібно відкликати визнання;

(d) відкликати визнання, якщо вимоги до визнання та умови визнання, встановлені у цій статті, більше не виконуються;

(e) інформувати Комісію до 31 березня кожного року про будь-яке рішення про визнання, відмову у визнанні або відкликання визнання, ухвалене в попередньому календарному році.

Як відступ від статей 152–158, держави-члени на запит визнають:

(a) організації виробників:

(i) у секторі фруктів та овочів для одного або декількох продуктів у секторі та/або для таких продуктів, призначених винятково для перероблення;

(ii) у секторі оливкової олії та оливок столових;

(iii) у секторі шовкопрядів;

(iv) у секторі хмелю;

(b) міжгалузеві організації в секторі оливкової олії та оливок столових і в секторі тютюну.

У секторі фруктів та овочів організації виробників повинні переслідувати щонайменше одну з цілей, викладених у пунктах (c)(i), (ii) та (iii) статті 152(1).

Статут організації виробників у секторі фруктів та овочів вимагає від членів-виробників реалізовувати всю свою відповідну продукцію через організацію виробників.

Організації виробників та асоціації організацій виробників у секторі фруктів та овочів вважають такими, що діють від імені своїх членів у економічних питаннях у межах своїх завдань.

1. Держави-члени визнають, на запит, організаціями виробників у секторі молока та молочних продуктів усі юридичні особи або чітко визначені частини таких юридичних осіб, за умови, що:

(b) вони складаються з виробників у секторі молока та молочних продуктів, створюються за їх ініціативою та переслідують конкретну мету, що може охоплювати щонайменше одну з таких цілей:

(i) забезпечення планування виробництва та його узгодження з попитом, зокрема в тому, що стосується якості та обсягу;

(ii) концентрація пропозиції та введення в обіг продуктів, що їх виробили їхні члени;

(iii) оптимізація виробничих витрат та стабілізація цін виробників;

(b) вони мають мінімальну кількість членів та/або охоплюють мінімальний обсяг реалізовуваної продукції, які встановлює відповідна держава-член, на території, де вони функціонують;

(c) є достатньо доказів того, що вони здатні провадити свою діяльність у належний спосіб, як з точки зору тривалості, так і з точки зору дієвості, а також концентрації пропозиції;

(d) вони мають статут, що відповідає пунктам (a), (b) та (c) цього параграфа.

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення, що організації виробників, які були визнані на основі національного права до 2 квітня 2012 року і які відповідають умовам, установленим у параграфі 1, вважають визнаними організаціями виробників.

3. Держави-члени повинні:

(a) ухвалити рішення про те, чи визнавати організацію виробників, протягом чотирьох місяців після подання заявки разом з усіма відповідними супровідними доказами; цю заявку необхідно подати державі-членові, в якій знаходиться штаб-квартира організації;

(b) здійснювати перевірки з періодичністю, яку вони визначать, для верифікації того, що визнані організації виробників та асоціації організацій виробників дотримуються положень цієї глави;

(c) у разі недотримання положень цієї глави або порушень у імплементації заходів, передбачених у цій главі, накладати на такі організації та асоціації застосовні санкції, які вони встановили, і, за необхідності, вирішувати, чи необхідно відкликати визнання;

(d) інформувати Комісію до 31 березня кожного року про будь-яке рішення про визнання, відмову у визнанні або відкликання визнання, ухвалене ними в попередньому календарному році.

Для міжгалузевих організацій у секторі оливкової олії та столових оливок і секторі тютюну конкретна мета, зазначена у пункті (c) статті 157(1), може також охоплювати щонайменше одну з таких цілей:

(a) концентрація і координація пропозиції та реалізація продукції членів;

(b) спільна адаптація виробництва та перероблення до вимог ринку і покращення продукту;

(c) сприяння раціоналізації та покращенню виробництва та перероблення.

1. Держави-члени можуть визнавати міжгалузеві організації у секторі молока та молочних продуктів за умови, що такі організації:

(a) відповідають вимогам, установленим у статті 157(3);

(b) провадять свою діяльність в одному або декількох регіонах на відповідній території;

(c) становлять значну частку в господарській діяльності, зазначеній у пункті (a) статті 157(3);

(d) не долучаються до виробництва і перероблення продуктів, що належать до сектора молока та молочних продуктів, та торгівлі ними.

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення, що міжгалузеві організації, які були визнані на основі національного права до 2 квітня 2012 року і які відповідають умовам, установленим у параграфі 1, вважають визнаними міжгалузевими організаціями згідно зі статтею 157(3).

3. Якщо держава-член використовує таку можливість та визнає міжгалузеву організацію відповідно до параграфа 1 або 2, вона повинна:

(a) ухвалити рішення про те, чи визнавати міжгалузеву організацію, протягом чотирьох місяців після подання заявки разом з усіма відповідними супровідними доказами; цю заявку необхідно подати державі-членові, в якій знаходиться штаб-квартира організації;

(b) здійснювати перевірки з періодичністю, яку вона визначить, для верифікації того, що визнані міжгалузеві організації дотримуються умов, які регулюють їх визнання;

(c) у разі недотримання положень цієї глави або порушень у впровадженні заходів, передбачених у цьому Регламенті, накладати на такі організації застосовні санкції, які вони встановили, й, за необхідності, вирішувати, чи потрібно відкликати визнання;

(d) відкликати визнання якщо:

(i) вимоги та умови визнання, встановлені у цій статті, більше не виконуються;

(ii) міжгалузева організація бере участь у будь-яких угодах, рішеннях та узгоджених практиках, зазначених у статті 210(4); таке відкликання визнання не обмежує будь-які інші санкції, які накладають відповідно до національного права;

(iii) міжгалузева організація не виконує обов’язок щодо повідомлення, зазначений у пункті (a) першого підпараграфа статті 210(2);

(e) інформувати Комісію до 31 березня кожного року про будь-яке рішення про визнання, відмову у визнанні або відкликанні визнання, ухвалене в попередньому календарному році.

1. Якщо визнану організацію виробників, визнану асоціацію організацій виробників або визнану міжгалузеву організацію, що функціонує в конкретному економічному просторі або просторах держави-члена, розглядають як представницьку у виробництві певного продукту, його переробленні або торгівлі ним, відповідна держава-член може на запит такої організації зробити зобов’язальними протягом обмеженого періоду часу деякі угоди, рішення або узгодженні практики, погоджені в рамках такої організації, для інших операторів, які діють у відповідному економічному просторі або відповідних економічних просторах незалежно від того, чи є вони фізичними особами або групами, які не належать до організації або асоціації.

2. Для цілей цієї Секції, "економічний простір" означає географічну зону, що складається з суміжних або сусідніх регіонів виробництва, умови виробництва і реалізації у яких є однорідними.

3. Організацію або асоціацію вважають представницькою, якщо у відповідному економічному просторі або відповідних економічних просторах держави-члена, на неї припадає:

(a) частка обсягу виробництва відповідного продукту або відповідних продуктів, або їх перероблення, або торгівлі ними:

(i) для організацій виробників у секторі фруктів та овочів щонайменше 60 % або

(ii) в інших випадках щонайменше дві третини; і

(b) понад 50 % відповідних виробників у випадку організацій виробників.

Однак якщо у випадку міжгалузевих організацій визначення частки обсягу виробництва відповідного продукту чи відповідних продуктів, їх перероблення або торгівлі ними створює практичні труднощі, держава-член може встановити національні правила для визначення певного рівня представництва, зазначеного в пункті (а)(іі) першого підпараграфа.

Якщо запит на розширення дії її правил на інших операторів охоплює більше ніж один економічних простір, організація або асоціація повинна продемонструвати зазначений у першому підпараграфі мінімальний рівень представництва для кожної з галузей, які вона об’єднує в кожному відповідному просторі.

4. Правила, на розширення дії яких на інших операторів може бути подано запит, як зазначено в параграфі 1, повинні мати одну з таких цілей:

(a) звітування про виробництво та ринок;

(b) установлення правил виробництва суворіших, ніж правила Союзу чи національні правила;

(c) складення типових договорів, які відповідають правилам Союзу;

(d) реалізація;

(e) охорона довкілля;

(f) заходи для просування та використання потенціалу продуктів;

(g) заходи для охорони органічного сільського господарства, а також назв місця походження, марковання якості та географічних зазначень;

(h) дослідження для підвищення вартості продуктів, зокрема за допомогою нових способів використання, які не становлять загрози здоров’ю людей;

(i) дослідження для покращення якості продукції;

(j) дослідження, зокрема, методів вирощування, які дозволяють скоротити використання продуктів для охорони рослин та здоров’я тварин і гарантувати збереження ґрунту та збереження або поліпшення стану довкілля;

(k) визначення мінімального рівня якості та мінімальних стандартів пакування і представлення;

(l) використання сертифікованого насіння та моніторинг якості продуктів;

(m) здоров’я тварин, рослин або безпечність харчових продуктів;

(n) управління побічними продуктами.

Такі правила не повинні завдавати будь-якої шкоди іншим операторам у відповідній державі-членові або в Союзі та не повинні призводити до будь-яких наслідків, зазначених у статті 210(4), або іншим чином суперечити чинному законодавству Союзу або чинним національним правилам.

5. Розширення дії правил, зазначене у параграфі 1, необхідно довести до уваги операторів шляхом опублікування в повному обсязі в офіційній публікації відповідної держави-члена.

6. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про будь-яке рішення, ухвалене за цією статтею.

Якщо дію правил визнаної організації виробників, визнаної асоціації організацій виробників або визнаної міжгалузевої організації розширюють згідно зі статтею 164 і якщо діяльність, що її охоплюють такі правила, становить загальний економічний інтерес економічних операторів, діяльність яких пов’язана з відповідними продуктами, держава-член, яка визнала таку організацію, може після консультації з відповідними стейкхолдерами ухвалити рішення, що окремі економічні оператори або групи, які не є членами організації, але отримують вигоду від такої діяльності, повинні сплатити організації всі фінансові внески, що їх сплачують її члени, або частину таких внесків, якщо такі внески призначені для покриття витрат, понесених безпосередньо внаслідок провадження відповідної діяльності.

Щоб заохотити організації, зазначені у статтях 152-163, вжити заходів для узгодження пропозиції з вимогами ринку, за винятком заходів, пов’язаних з вилученням з обігу, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо заходів у секторах, вказаних у статті 1(2):

(a) покращення якості;

(b) сприяння кращій організації виробництва, переробляння та реалізації;

(c) сприяння веденню обліку тенденцій ринкових цін;

(d) надання дозволу на встановлення короткострокових та довгострокових прогнозів на основі використаних засобів виробництва.

1. Щоб поліпшити і стабілізувати функціонування спільного ринку вина, в тому числі винограду, сусла і вин, з яких його виробляють, держави-члени, які є виробниками, можуть установити правила реалізації, щоб регулювати пропозицію, зокрема шляхом ухвалення рішень міжгалузевими організаціями, визнаними згідно зі статтями 157 і 158.

Такі правила повинні бути пропорційні переслідуваним цілям і не повинні:

(a) стосуватися будь-яких транзакцій, здійснених після першої реалізації відповідної продукції;

(b) дозволяти встановлення фіксованих цін, у тому числі, коли ціни встановлюють для ознайомлення чи рекомендації;

(c) унеможливлювати доступ до надлишкової частини марочного вина, яке в іншому випадку було б доступним;

(d) надавати можливість відмовити у видачі національних сертифікатів та сертифікатів Союзу, необхідних для обігу та реалізації вин, якщо така реалізація відповідає зазначеним правилам.

2. Правила, зазначені в параграфі 1, необхідно довести до уваги операторів шляхом опублікування в повному обсязі в офіційній публікації відповідної держави-члена.

3. Держави-члени повинні повідомляти Комісію про будь-яке рішення, ухвалене відповідно до цієї статті.

1. Без обмеження статті 148 щодо сектора молока та молочних продуктів та статті 125 щодо сектора цукру, якщо держава-член вирішує щодо сільськогосподарських продуктів, що належать до сектора, зазначеного у статті 1(2), крім сектора молока та молочних продуктів та сектора цукру:

(a) що будь-яке постачення таких продуктів на її території виробником переробнику або розповсюджувачу повинен регулювати письмовий договір між сторонами; та/або

(b) що перші покупці повинні подати письмову пропозицію укласти договір про постачення на її території таких сільськогосподарських продуктів виробником;

такі договір або пропозиція повинні відповідати умовам, установленим у параграфах 4 і 6 цієї статті.

1a. Якщо держави-члени не скористаються можливостями, передбаченими у параграфі 1 цієї статті, виробник, організація виробників або асоціація організацій виробників стосовно сільськогосподарських продуктів у секторі, зазначеному в статті 1(2), окрім сектора молока, молочних продуктів та цукру, можуть вимагати, щоб постачення їхніх продуктів переробнику або розповсюджувачу регулювалося письмовим договором між сторонами і/або письмовою пропозицією щодо договору від перших покупців, відповідно до умов, встановлених у параграфі 4 та у першому підпараграфі параграфа 6 цієї статті.

Якщо перший покупець є мікро-, малим чи середнім підприємством у розумінні Рекомендації 2003/361/ЄС, договір і/або пропозиція щодо укладення договору не є обов’язковими, без обмеження можливості для сторін скористатися типовим договором, розробленим міжгалузевою організацією.

2. Якщо держава-член вирішує, що постачення продуктів, які охоплює ця стаття, виробником переробнику повинен регулювати письмовий договір між сторонами, вона повинна також вирішити, яка стадія або які стадії постачання повинен регулювати такий договір, якщо постачення продуктів здійснює один або більше посередників.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб положення, які вони ухвалили відповідно до цієї статті, не перешкоджали належному функціонуванню внутрішнього ринку.

3. У випадку, зазначеному в параграфі 2, держава-член може встановити механізм медіації для випадків, коли відсутня взаємна згода щодо укладення такого договору, забезпечуючи у такий спосіб справедливі договірні відносини.

4. Будь-який договір або пропозиція укласти договір, зазначені в параграфі 1 та 1a:

(a) повинні бути вчинені до постачення,

(b) повинні бути складені в письмовій формі, і

(c) повинені включати, зокрема, такі елементи:

(i) ціна, що її потрібно сплатити за постачення, яка:

- є незмінною і визначеною в договорі, та/або

- розраховується шляхом комбінації різних факторів, визначених у договорі, які можуть охоплювати показники ринку, що відображають зміни в кон’юнктурі ринку, обсяг постачення та якість або склад сільськогосподарських продуктів, які підлягають постаченню,

(ii) обсяг та якість відповідних продуктів, які можна або необхідно постачити, та строк таких постачань,

(iii) строк дії договору, що може бути укладений на обмежений або необмежений строк з положеннями про розірвання договору,

(iv) детальну інформацію щодо періодів та процедур оплати,

(v) механізми збирання або доставлення сільськогосподарських продуктів, та

(vi) правила, застосовні за обставин непереборної сили.

5. Як відступ від параграфів 1 і 1a, підписання договору або внесення пропозиції не вимагаються, якщо виробник постачає відповідні продукти покупцю, який є кооперативом, членом якого є виробник, якщо статут такого кооперативу або правила та рішення, передбачені в цьому статуті або ухвалені відповідно до нього, містять положення, які мають силу, подібну до сили положень, викладених у пунктах (a), (b) і (c) параграфа 4.

6. Сторони вільно ведуть переговори щодо усіх елементів договорів про доставку сільськогосподарських продуктів, укладених виробниками, збирачами, переробниками або розповсюджувачами, в тому числі елементів, зазначених у пункті (c) параграфа 4.

Незважаючи на перший підпараграф, застосовують один з або обидва таких пунктів:

(a) якщо відповідно до параграфа 1 держава-член ухвалює рішення зробити укладення письмового договору постачення сільськогосподарських продуктів обов’язковим, то вона може встановити мінімальний строк дії, застосовний лише до письмових договорів між виробником і першим покупцем сільськогосподарських продуктів. Такий мінімальний строк повинен становити щонайменше шість місяців і не повинен перешкоджати належному функціонуванню внутрішнього ринку;

(b) якщо відповідно до параграфа 1 держава-член ухвалює рішення, що перший покупець сільськогосподарських продуктів повинен надати виробнику письмову пропозицію щодо укладення договору, то вона може передбачити, що пропозиція повинна включати мінімальний строк дії договору, встановлений національним правом для цієї цілі. Такий мінімальний строк повинен становити щонайменше шість місяців і не повинен перешкоджати належному функціонуванню внутрішнього ринку.

Другий підпараграф не повинен обмежувати право виробника відмовитися від такого мінімального строку дії за умови, що він вчинить це у письмовій формі. У цьому випадку сторони можуть вільно вести переговори щодо всіх елементів договору, у тому числі елементів, зазначених у пункті (c) параграфа 4.

7. Держави-члени, які використовують можливості, зазначені у цій статті, повинні забезпечити, щоб передбачені положення не перешкоджали належному функціонуванню внутрішнього ринку.

Держави-члени повинні повідомляти Комісію про способи застосування ними будь-яких заходів, передбачених у цій статті.

8. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для однакового застосування пунктів (a) і (b) параграфа 4 і параграфа 5 цієї статті, та заходи, пов’язані з повідомленнями, які повинні здійснювати держави-члени відповідно до цієї статті.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. На запит організації виробників, визнаної згідно зі статтею 152(1) цього Регламенту, міжгалузевої організації, визнаної згідно зі статтею 157(1) цього Регламенту, або групи операторів, зазначених у статті 3(2) Регламенту (ЄС) № 1151/2012 , держави-члени можуть встановити на обмежений період зобов’язальні правила для регулювання пропозиції шинки з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням відповідно до статті 5(1) та (2) Регламенту (ЄС) № 1151/2012 .

2. До правил, зазначених у параграфі 1 цієї статті, застосовується попередньо укладена угода між сторонами в географічній зоні, зазначеній в пункті (с) статті 7(1) Регламенту (ЄС) № 1151/2012 . Таку угоду укладають після консультацій зі свинарями у географічній зоні між принаймні двома третинами переробників такої шинки, що представляють принаймні дві третини виробництва такої шинки у географічній зоні, зазначеній у пункті (c) статті 7(1) Регламенту (ЄС) № 1151/2012, та, якщо держави-члени вважають за доцільне, принаймні двома третинами свинарів у географічній зоні, зазначеній у пункті (c) статті 7(1) Регламенту (ЄС) № 1151/2012.

3. Правила, зазначені у параграфі 1:

(a) повинні стосуватися лише регулювання пропозиції відповідного продукту та/або сировини для нього та бути спрямовані на узгодження пропозиції такої шинки з попитом;

(b) повинні впливати лише на відповідний продукт;

(c) можуть бути зобов’язальними не більше ніж протягом трьох років і їх строк дії може бути подовжено після цього періоду після подання нового запиту, як зазначено в параграфі 1;

(d) не повинні нашкодити торгівлі продуктами, відмінними від тих, яких стосуються такі правила;

(e) не повинні стосуватися будь-якої транзакції, здійсненої після першої реалізації відповідної шинки;

(f) не повинні дозволяти встановлення фіксованих цін, у тому числі, коли ціни установлюють для ознайомлення чи рекомендації;

(g) не повинні унеможливлювати доступ до надлишкової частини відповідного продукту, яка в іншому випадку була б доступною;

(h) не повинні створювати дискримінацію, бути перешкодою для нових учасників ринку або негативно впливати на дрібних виробників;

(i) повинні сприяти збереженню якості та/або розвитку відповідного продукту.

4. Правила, зазначені в параграфі 1, опубліковують в офіційній публікації відповідної держави-члена.

5. Держави-члени повинні проводити перевірки, щоб забезпечити виконання умов, установлених у параграфі 3, та, якщо компетентні національні органи виявили, що таких умов не дотримано, повинні скасувати правила, зазначені в параграфі 1.

6. Держави-члени повинні негайно повідомляти Комісію про зазначені в параграфі 1 правила, які вони ухвалили. Комісія інформує інші держави-члени про будь-яке повідомлення про такі правила.

7. Комісія може в будь-який час ухвалити імплементаційні акти, що вимагають від держави-члена скасувати правила, встановлені такою державою-членом відповідно до параграфа 1, якщо Комісія виявляє, що такі правила не відповідають умовам, установленим у параграфі 4, запобігають конкуренції або викривляють її у значній частині внутрішнього ринку чи загрожують вільній торгівлі або досягненню цілей статті 39 ДФЄС . Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3) цього Регламенту.

Без обмеження будь-яких спеціальних положень щодо розподілу вартості у секторі цукру, фермери, включаючи асоціації фермерів, та їхній перший покупець можуть узгоджувати положення щодо розподілу вартості, включно з ринковими вигодами і втратами, у яких визначають, як будь-який рух цін на цукор на відповідних ринках або цін на інших товарних ринках буде розподілений між ними.

1. Щоб забезпечити чітке визначення цілей і обов’язків організацій виробників, асоціацій організацій виробників та міжгалузевих організацій, і тим самим сприяти підвищенню дієвості дій таких організацій і асоціацій, не спричиняючи виникнення невідповідного адміністративного тягаря і не підриваючи принцип свободи асоціації, зокрема в тому, що стосується суб’єктів, які не є членами таких організацій, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо викладених нижче питань, пов’язаних з організаціями виробників, асоціаціями організацій виробників та міжгалузевими організаціями для одного чи кількох секторів, зазначених у статті 1(2), або конкретних продуктів таких секторів:

(a) конкретні цілі, які можуть, повинні або не повинні переслідувати такі організації та асоціації і, у відповідних випадках, які додають до цілей, установлених у статтях 152-163;

(b) правила таких організацій і асоціацій, статути організацій, відмінних від організації виробників, конкретні умови, застосовні до статутів організацій виробників у певних секторах, у тому числі відступи від обов’язку реалізовувати усю продукцію через організацію виробників, зазначеного в другому параграфі статті 160, структура, період членства, розмір, відповідальність та види діяльності таких організацій і асоціацій, наслідки визнання, відкликання визнання, та злиття;

(c) умови для надання, відкликання та тимчасового зупинення визнання, наслідки визнання, відкликання та тимчасового зупинення визнання, а також вимоги до таких організацій і асоціацій вжити виправних заходів у разі недотримання критеріїв для визнання;

(d) транснаціональні організації і асоціації, у тому числі правила, зазначені в пунктах (a), (b) та (c) цього параграфа;

(e) правила, пов’язані з встановленням та умовами надання адміністративної допомоги відповідними компетентними органами у разі транснаціональної співпраці;

(f) сектори, до яких застосовують положення статті 155, умови аутсорсингу діяльності, характер діяльності, яку можна передати на аутсорсинг, та надання технічних засобів організаціями або асоціаціями;

(g) основа для розрахунку мінімального обсягу або вартості реалізовуваного виробництва організацій і асоціацій;

(h) прийом членів, які не є виробниками, у випадку організацій виробників та членів, які не є організаціями виробників, у випадку асоціацій організацій виробників;

(i) розширення дії деяких правил організації, передбачених у статті 164, на виробників, що не є членами, та обов’язкова сплата членських внесків виробниками, які не є членами та зазначені у статті 165, у тому числі використання і розподіл такого внеску відповідними організаціями, і перелік суворіших правил виробництва, дію яких можна розширити за пунктом (b) першого підпараграфа статті 164(4), одночасно забезпечуючи прозорість та відповідальність таких організацій у тому, що стосується суб’єктів, які не є їхніми членами, та однакове ставлення до членів таких організацій та суб’єктів, які не є їхніми членами, зокрема що стосується використання обов’язкових членських внесків;

(j) додаткові вимоги до репрезентативності організацій, зазначених у статті 164, відповідні економічні простори, зокрема ретельне вивчення Комісією їхнього визначення, мінімальні періоди, протягом яких застосовуватимуть правила до розширення їх дії, особи або організації, до яких можуть застосовувати правила або внески, й обставини, за яких Комісія може вимагати відмовити у розширенні дії правил або обов’язкових внесків чи відкликати їх.

2. Як відступ від параграфа 1, щоб забезпечити чітке визначення цілей і обов’язків організацій виробників, асоціацій організацій виробників та міжгалузевих організацій у секторі молока та молочних продуктів, сприяючи підвищенню дієвості дій таких організацій без спричинення виникнення невідповідного тягаря, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких установлено:

(a) умови визнання транснаціональних організацій виробників та транснаціональних асоціацій організацій виробників;

(b) правила, пов’язані з встановленням та умовами надання адміністративної допомоги організаціям виробників, у тому числі асоціаціям організацій виробників, відповідними компетентними органами у разі транснаціональної співпраці;

(c) додаткові правила щодо розрахунку обсягу сирого молока, про який ідеться на переговорах, зазначених у пункті (c) статті 149(2) та статті 149(3);

(d) правила щодо розширення дії певних правил організацій, передбачених у статті 164, на виробників, що не є членами, та обов’язкова сплата членських внесків виробниками, які не є членами, як зазначено у статті 165.

1. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для застосування цієї глави, зокрема:

(a) заходи для виконання умов визнання організацій виробників та міжгалузевих організацій, зазначених у статтях 154 і 158;

(b) процедури у разі злиття організацій виробників;

(c) процедури, які визначають держави-члени, щодо мінімального розміру та мінімального строку членства;

(d) процедури, пов’язані з розширенням дії правил та грошових внесків, як зазначено у статтях 164 та 165, зокрема впровадження концепції "економічного простору", зазначеної в статті 164(2);

(d) процедури, пов’язані із адміністративною допомогою;

(f) процедури, пов’язані з аутсорсингом діяльності;

(g) процедури та технічні умови щодо вжиття заходів, зазначених у статті 166.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

2. Як відступ від параграфа 1, щодо сектора молока та молочних продуктів Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено детальні правила, необхідні для:

(a) виконання умов визнання організацій виробників, асоціацій таких організацій і міжгалузевих організацій, зазначених в статтях 161 і 163;

(b) повідомлень, зазначених у пункті (f) статті 149(2);

(c) повідомлень, які держави-члени повинні надавати Комісії відповідно до пункту (d) статті 161(3), пункту (e) статті 163(3), статті 149(8) і статті 150(7);

(d) процедур, пов’язаних з адміністративною допомогою у разі транснаціональної співпраці.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Комісія може за допомогою імплементаційних актів ухвалювати окремі рішення щодо:

(a) визнання організацій, які провадять діяльність у більш ніж одній державі-члені, згідно з правилами, ухваленими відповідно до пункту (d) статті 173(1);

(b) заперечень проти визнання міжгалузевої організації державою-членом або відкликання такого визнання;

(c) списку економічних просторів, про які держави-члени повідомили згідно з правилами, ухваленими відповідно до пункту (і) статті 173(1) та пункту (d) статті 173(2);

(d) вимоги до держави-члена відмовити у розширенні дії правил чи здійсненні грошових внесків суб’єктами, які не є членами та які прийняла держава-член, або скасувати розширення дії правил чи здійснення фінансових внесків такими суб’єктами.

Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

1. Без обмеження випадків, коли відповідно до цього Регламенту необхідні ліцензії на імпорт або експорт, імпорт для введення у вільний обіг у Союзі або експорт із Союзу одного чи декількох продуктів із зазначених нижче секторів можна здійснювати лише за умови пред’явлення ліцензії:

(a) зернові культури;

(b) рис;

(c) цукор;

(d) насіння;

(e) оливкова олія та оливки столові, щодо продуктів, зазначених під кодами KH 1509, 1510 00, 0709 92 90, 0711 20 90, 2306 90 19, 1522 00 31 та 1522 00 39 ;

(f) льон і конопля, якщо стосується коноплі;

(g) фрукти та овочі;

(g) перероблені фрукти та овочі;

(i) банани;

(j) вино;

(k) живі рослини;

(l) яловичина та телятина;

(m) молоко та молочні продукти;

(n) свинина;

(o) баранина та козлятина;

(p) яйця;

(q) м’ясо свійської птиці;

(r) етиловий спирт сільськогосподарського походження.

2. Держави-члени видають ліцензії будь-якому заявнику незалежно від місця розташування його осідку у Союзі, якщо у будь-якому акті, ухваленому відповідно до статті 43(2) ДФЄС , не передбачено інше, і без обмеження застосування статей 177, 178 та 179 цього Регламенту.

3. Ліцензії дійсні в усьому Союзі.

1. Щоб урахувати міжнародні зобов’язання Союзу та застосовні соціальні й екологічні стандарти ЄС та стандарти ЄС щодо добробуту тварин, необхідність здійснювати моніторинг розвитку торгівлі та тенденцій ринку, імпорту та експорту продуктів, необхідність раціонального управління ринком та зменшення адміністративного тягаря, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких визначено:

(a) перелік продуктів секторів, зазначених у статті 176(1), до яких застосовується вимога пред’явлення ліцензії на імпорт чи експорт;

(b) випадки та ситуації, коли пред’явлення ліцензії на імпорт чи експорт не обов’язкове, беручи до уваги митний статус відповідних продуктів, торговельні режими, яких необхідно дотримуватися, цілі операцій, правовий статус заявника та відповідні обсяги.

2. Щоб надати додаткові елементи системи ліцензій, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких установлено правила щодо:

(a) прав і обов’язків, що випливають з ліцензії, її правових наслідків і випадків, у яких застосовують допустимі відхилення від дотримання обов’язку імпортувати або експортувати обсяг, вказаний у ліцензії, або випадків, коли в ліцензії необхідно зазначати походження;

(b) видання ліцензії на імпорт або введення у вільний обіг, для чого необхідно пред’явити документ, виданий третьою країною або суб’єктом, який засвідчує, між іншим, походження, автентичність і якісні характеристики продуктів;

(c) передання ліцензії або обмеження можливості її передачі;

(d) додаткових умов для видання ліцензій на імпорт конопель відповідно до статті 189 та принципу адміністративної допомоги державами-членами одні одним, щоб запобігти випадкам шахрайства та порушень або врегулювати їх;

(e) випадків і ситуацій, у яких не вимагають надання забезпечення, що гарантує, що продукти імпортуватимуть або експортуватимуть протягом строку дії ліцензії.

Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для застосування цієї глави, зокрема правила щодо:

(a) формату і змісту ліцензії;

(b) подання заявок, видання ліцензій та їх використання;

(с) строку дії ліцензії;

(d) порядку внесення та розміру забезпечення;

(e) доведення виконання вимог для використання ліцензій;

(f) рівня допустимих відхилень від виконання обов’язку імпортувати або експортувати обсяг, зазначений у ліцензії;

(g) заміни ліцензій або видання дублікатів ліцензій;

(h) опрацювання ліцензій державами-членами та обміну інформацією, необхідною для управління системою, у тому числі процедур, пов’язаних з конкретною адміністративною допомогою між державами-членами.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти про:

(a) обмеження обсягу, на який можна видати ліцензії;

(b) відхилення обсягу, на який подають заявку;

(c) тимчасове зупинення подання заявок, щоб управляти ринком з великими обсягами, на які подають заявки.

Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких установлено заходи щодо дотримання вимог, установлених у міжнародних угодах, укладених відповідно до ДФЄС , або у будь-якому іншому відповідному акті, ухваленому відповідно до статті 43(2) чи статті 207 ДФЄС або відповідно до спільного митного тарифу щодо розрахунку ввізного мита на сільськогосподарські продукти. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Для застосування ставки спільного митного тарифу до продуктів із сектора фруктів і овочів та сектора перероблених фруктів і овочів та до виноградного соку і сусла вхідна ціна партії повинна дорівнювати її митній вартості, розрахованій відповідно до Регламенту Ради (ЄЕС) № 2913/92 (- 23) (Митний кодекс) та Регламенту Комісії (ЄЕС) № 2454/93 (- 24).

2. Щоб забезпечити дієвість системи, Комісія повинна мати повноваження ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, щоб передбачити, що достовірність заявленої митної вартості партії перевірятимуть шляхом використання фіксованої вартості імпорту, а також передбачити умови, за яких необхідне надання забезпечення.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких установлено правила розрахунку фіксованої вартості імпорту, зазначеної у параграфі 2. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких визначають продукти із секторів зернових, рису, цукру, фруктів та овочів, перероблених фруктів та овочів, яловичини та телятини, молока та молочних продуктів, свинини, баранини та козлятини, яєць, свійської птиці та бананів, а також виноградного соку та виноградного сусла, до яких, якщо їх імпортовано за встановленою в спільному митному тарифі ставкою мита, застосовують додаткове ввізне мито, щоб запобігти або протидіяти шкідливому впливу на ринок Союзу, який може спричинити такий імпорт, якщо:

(a) імпорт здійснюють за ціною нижчою, ніж рівень, про який Союз повідомив Світову організацію торгівлі (тригерна ціна); або

(b) обсяг імпорту за будь-який рік перевищує певний рівень (тригерний обсяг).

Тригерний обсяг визначають на основі можливостей доступу до ринку, визначених як імпорт, виражений у відсотках відповідного внутрішнього споживання за останні три роки.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

2. Жодні додаткові ввізні мита не вводять, якщо малоймовірно, що імпорт спричинить потрясіння ринку Союзу, або якщо наслідки були б непропорційні запланованій цілі.

3. Для цілей пункту (a) першого підпараграфа параграфа 1 ціни імпорту визначають на основі цін імпорту CIF (з урахуванням витрат, страхування і фрахту) відповідної партії. Ціни імпорту CIF встановлюють за репрезентативними цінами продукту на світовому ринку або такого продукту на ринку імпорту Союзу.

4. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для застосування цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти:

(a) у яких установлено рівень застосовного ввізного мита відповідно до правил, викладених у міжнародній угоді, укладеній відповідно до ДФЄС , у спільному митному тарифі та в імплементаційних актах, зазначених у статті 180;

(b) у яких установлено репрезентативні ціни та тригерні обсяги для цілей застосування додаткових ввізних мит у рамках правил, ухвалених відповідно до статті 182(1).

Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

1. Тарифні квоти на імпорт сільськогосподарських продуктів для введення у вільний обіг у Союзі чи в його частині або тарифні квоти на імпорт сільськогосподарських продуктів до третіх країн, адміністрування яких часткового або повністю здійснює Союз, що випливають з міжнародних угод, укладених відповідно до ДФЄС або будь-якого іншого акту, ухваленого відповідно до статті 43(2) або статті 207 ДФЄС , вводить та/або адмініструє Комісія за допомогою делегованих актів відповідно до статті 186 цього Регламенту та імплементаційних актів відповідно до статті 187 цього Регламенту.

2. Адміністрування тарифних квот здійснюють у такий спосіб, щоб уникнути будь-якої дискримінації відповідних операторів, використовуючи один із викладених нижче методів, їх комбінацію або будь-який інший доцільний метод:

(a) метод, що ґрунтується на хронологічному порядку подання заявок (принцип "перший прийшов - першого обслуговують");

(b) метод розповсюдження пропорційно обсягам, на які подано запит під час подання заявок ("метод одночасної експертизи");

(c) метод, що ґрунтується на врахуванні традиційних моделей торгівлі ("традиційний метод/метод новаків").

3. За ухваленим методом адміністрування:

(a) для тарифних квот на імпорт належним чином враховують вимоги до постачання продуктів наявного у Союзі виробництва та виробництва, що з’являється у Союзі, ринку перероблення та споживання з точки зору конкурентоспроможності, надійності і безперервності постачання та необхідності підтримувати рівновагу такого ринку;

(b) для тарифних квот на експорт дозволяють повною мірою використовувати можливості, наявні за відповідною квотою.

Щоб ввести в дію тарифні квоти на імпорт до Іспанії на 2000000 тонн кукурудзи та 300000 тонн сорго та тарифні квоти на імпорт до Португалії на 500000 тонн кукурудзи, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких установлюють положення, необхідні для реалізації тарифних квот на імпорт та, за доцільності, зберігання у публічних місцях обсягів, що їх імпортували платіжні агенти відповідних держав-членів, і їх збут на ринки таких держав-членів.

1. Щоб забезпечити справедливий доступ до наявних обсягів та однакове ставлення операторів у межах тарифних квот, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти:

(a) у яких визначено умови та вимоги до відповідності, які повинен виконати оператор для подання заявки у межах тарифної квоти; відповідні положення можуть вимагати наявність мінімального досвіду у торгівлі з третіми країнами та прирівняними територіями або досвіду у діяльності з перероблення, вираженого як мінімальна кількість та мінімальний період часу у певному секторі ринку; такі положення можуть містити спеціальні правила, що відповідають дійсним потребам та практиці у певному секторі й способам використання та потребам переробної промисловості;

(b) у яких установлено правила передання прав між операторами та, за необхідності, обмеження такого передання в межах управління тарифними квотами;

(c) у яких установлено, що до участі у тарифній квоті застосовується вимога надання забезпечення;

(d) у яких передбачені, за необхідності, будь-які конкретні характеристики, вимоги або обмеження, застосовні до тарифної квоти, як установлено у міжнародній угоді або іншому акті, зазначеному в статті 184(1).

2. Щоб забезпечити застосування до експортованих продуктів за певних умов спеціального режиму імпорту до третіх країн згідно з міжнародними угодами, що їх уклав Союз відповідно до ДФЄС , Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 цього Регламенту делеговані акти щодо правил, що вимагають від компетентних органів держав-членів видавати, на запит та після відповідних перевірок, документ, який засвідчує виконання умов щодо продуктів, до яких, у разі експорту, може застосовуватися спеціальний режим імпорту до третіх країн, якщо дотримано певних умов.