Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1308/2013 від 17 грудня 2013 року про спільну організацію ринків сільськогосподарських продуктів та скасування регламентів Ради (ЄЕС) № 922/72, (ЄЕС) № 234/79, (ЄС) № 1037/2001 і (ЄС) № 1234/2007

2. Держави-члени можуть передавати квоти між підприємствами відповідно до правил, установлених у додатку XIII, враховуючи інтереси кожної із залучених сторін, зокрема виробників цукрових буряків та тростини.

3. Відповідна держава-член виділяє обсяг, зменшений відповідно до параграфів 1 та 2, одному чи декільком підприємствам на своїй території незалежно від того, чи вони вже мають квоту.

1. Цукор, ізоглюкоза або інуліновий сироп, вироблені протягом маркетингового року понад квотою, зазначеною у статті 136, можна:

(a) використати для перероблення певних продуктів, як зазначено у статті 140;

(b) перенести на квотоване виробництво наступного маркетингового року відповідно до статті 141;

(c) використати у межах конкретного режиму постачання для найвіддаленіших регіонів відповідно до глави III Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 228/2013 (- 21);

(d) експортувати в межах кількісного обмеження, яке фіксує Комісія на підставі імплементаційних актів, без порушення зобов’язань, які випливають з міжнародних угод, укладених відповідно до ДФЄС ; або

(e) ввести в обіг на внутрішньому ринку відповідно до механізму, описаного в статті 131, з метою узгодження пропозиції і попиту на підставі прогнозованого балансу постачень.

Заходи, зазначені в пункті (e) першого параграфа цієї статті, необхідно реалізувати до активації заходів, щоб запобігти потрясінню на ринку, зазначеному в статті 219(1).

З інших обсягів стягують збір за надлишок, зазначений у статті 142.

2. Імплементаційні акти згідно з цією статтею ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 229(2).

1. Промисловий цукор, промислова ізоглюкоза або промисловий інуліновий сироп залишають для виробництва одного з продуктів, зазначених у параграфі 2, якщо:

(a) вони є предметом договору постачання, укладеного до кінця маркетингового року між виробником та користувачем, які були затверджені відповідно до статті 137; і

(b) їх доставили користувачеві не пізніше 30 листопада наступного маркетингового року.

2. Щоб ураховувати технічний прогрес, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких встановлено список продуктів, для виробництва яких можна використовувати промисловий цукор, промислову ізоглюкозу або промисловий інуліновий сироп.

Список охоплює, зокрема:

(a) біоетанол, спирт, ром, живі дріжджі та сиропи, призначені для намазування, а також сиропи, що їх перероблюють у Rinse appelstroop ("Яблучне масло");

(b) деякі промислові продукти, що не містять цукру, але для перероблення яких використовують цукор, ізоглюкозу або інуліновий сироп;

(c) певні продукти хімічної або фармацевтичної промисловості, що містять цукор, ізоглюкозу або інуліновий сироп.

1. Кожне підприємство може ухвалити рішення про перенесення на наступний період всього виробленого понад його квоту цукру, ізоглюкози або інулінового сиропу або їх частини, що розглядатимуть як частину виробництва наступного маркетингового року. Без обмеження параграфа 3, таке рішення є невідкличним.

2. Підприємство, яке ухвалило рішення, зазначене в параграфі 1:

(a) інформує відповідну державу-члена до дати, яку встановлює така держава-член:

(i) у період з 1 лютого до 31 серпня поточного маркетингового року для обсягу цукру з цукрової тростини, що переносять на наступний період;

(ii) в період з 1 лютого до 31 серпня поточного маркетингового року для обсягу цукру з цукрових буряків або інулінового сиропу, що переносять на наступний період;

(b) зобов’язується зберігати такі обсяги продуктів за власний кошт до кінця поточного маркетингового року.

3. Якщо остаточний обсяг виробництва на підприємстві в маркетинговому році менший, ніж прогнозований обсяг, розрахований на момент ухвалення рішення відповідно до параграфа 1, перенесений на наступний рік обсяг виробництва можна скоригувати ретроактивно щонайпізніше до 31 жовтня наступного маркетингового року.

4. Перенесені на наступний рік обсяги вважають першими обсягами, виробленими за квотою у наступному маркетинговому році.

5. До цукру, що його зберігають відповідно до цієї статті протягом маркетингового року, не можна застосовувати будь-які інші заходи для зберігання, передбачені у статтях 17 або 130.

1. Збір за надлишок вводять за обсяги:

(a) надлишку цукру, надлишку ізоглюкози та надлишку інулінового сиропу, вироблених протягом будь-якого маркетингового року, крім обсягів, які перенесено на квотоване виробництво наступного маркетингового року та які зберігають відповідно до статті 141, або обсягів, зазначених у пунктах (c), (d) і (e) першого підпараграфа статті 139(1);

(b) промислового цукру, промислової ізоглюкози або промислового інулінового сиропу, щодо використання яких в одному з продуктів, зазначених у статті 140(2), не надано доказів протягом періоду, який установлюється Комісією на підставі імплементаційних актів;

(c) цукру, ізоглюкози та інулінового сиропу, які вилучено з обігу відповідно до статті 130 та щодо яких не виконано обов’язки, передбачені в статті 130(3).

Імплементаційні акти згідно з пунктом (b) першого підпараграфа ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 229(2).

2. Заходи щодо встановлення збору за надлишок, зазначеного в параграфі 1, ухвалює Рада відповідно до статті 43(3) ДФЄС .

1. Щоб забезпечити виконання підприємствами, зазначеними у статті 137, своїх обов’язків, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких установлено правила надання та відкликання затвердження для таких підприємств та критерії щодо адміністративних санкцій.

2. Щоб урахувати конкретні характеристики сектора цукру та забезпечити належне врахування інтересів усіх сторін, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти про значення термінів для функціонування системи квот, а також делеговані акти, у яких установлено умови регулювання продажів до найвіддаленіших регіонів.

3. Щоб забезпечити тісне залучення виробників сільськогосподарської продукції до рішення про перенесення на наступний період певного обсягу продукції, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти, у яких установлено правила перенесення обсягів цукру на наступний період.

Щодо підприємств, зазначених у статті 137, Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких встановлено правила щодо:

(a) заявок на затвердження, які подають підприємства, записів, які повинні вести затверджені підприємства, та інформації, яку повинні надавати затверджені підприємства;

(b) системи перевірок, які держави-члени повинні проводити щодо затверджених підприємств;

(c) обміну інформацією між державами-членами, Комісією та затвердженими підприємствами;

(d) постачень підприємствам сировини, у тому числі договорів постачання та товаро-транспортних накладних;

(e) еквівалентності цукру, зазначеного у пункті (a) першого підпараграфа статті 139(1);

(f) конкретного режиму постачання для найвіддаленіших регіонів;

(g) експорту, зазначеного у пункті (d) першого підпараграфа статті 139(1);

(h) співпраці держав-членів для забезпечення ефективних перевірок;

(i) зміни дат, установлених у статті 141 для конкретних маркетингових років;

(j) установлення обсягу надлишку, повідомлень та сплати збору за надлишок, зазначеного у статті 142;

(k) ухвалення списку рафінувальних підприємств з повною зайнятістю у розумінні пункту 6 секції B частини II додатка II.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Держави-члени повинні вести реєстр виноградників, який містить оновлену інформацію про виробничий потенціал. З 1 січня 2016 року цей обов’язок застосовують, лише якщо держави-члени впроваджують систему дозволів на вирощування винограду, зазначену в главі III розділу I, або національну програму підтримки.

2. До 31 грудня 2015 року на держави-члени, у яких загальна площа, засаджена винними сортами винограду, класифікованими відповідно до статті 81(2), менша ніж 500 га, не розповсюджується обов’язок, установлений у параграфі 1 цієї статті.

3. Держави-члени, які передбачили реструктуризацію та перетворення виноградників у своїх програмах підтримки відповідно до статті 46, повинні на підставі реєстру виноградників подавати до 1 березня кожного року Комісії оновлений інвентарний опис свого виробничого потенціалу. З 1 січня 2016 року Комісія за допомогою імплементаційних актів установлює деталі повідомлень Комісії про площі, відведені для вирощування винограду. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

4. Щоб сприяти моніторингу та верифікації державами-членами виробничого потенціалу, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо правил про вміст реєстру виноградників і виключення з них.

1. Без обмеження інших положень цього Регламенту про визначення компетентних національних органів, держави-члени призначають один або більше органів, які несуть відповідальність за забезпечення дотримання правил Союзу у секторі вина. Зокрема, держави-члени призначають лабораторії, уповноважені проводити офіційні аналізи у секторі вина. Призначені лабораторії повинні відповідати загальним критеріям діяльності випробувальних лабораторій, визначеним у ISO/IEC 17025.

2. Держави-члени інформують Комісію про назви й адреси органів та лабораторій, зазначених у параграфі 1. Комісія оприлюднює та періодично оновлює цю інформацію.

1. Продукти сектора вина вводять в обіг у Союзі з офіційно затвердженими супровідними документами.

2. Фізичні чи юридичні особи або групи осіб, які володіють продуктами, що їх охоплює сектор вина, у межах здійснення своєї торгівлі, зокрема виробники, суб’єкти, що займаються розливом вина у пляшки, переробники і торговці повинні вести внутрішній та зовнішній реєстри таких продуктів.

3. Щоб сприяти транспортуванню продуктів сектора вина та їх верифікації державами-членами, Комісію уповноважено ухвалювати відповідно до статті 227 делеговані акти щодо:

(a) правил про супровідний документ та його використання;

(b) умов, за яких супровідний документ необхідно вважати документом, що засвідчує охоронювані назви місця походження або охоронювані географічні зазначення;

(c) обов’язку вести реєстр та його використання;

(d) осіб, які зобов’язані вести реєстр, та виключення з такого обов’язку;

(e) операцій, які необхідно вносити до реєстру.

4. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено:

(a) правила щодо складу реєстрів, продуктів, які вони повинні містити, термінів для внесення записів в реєстри та закриття реєстрів;

(b) заходи, що вимагають від держав-членів установлення максимальних прийнятних відсотків збитків;

(c) загальні та перехідні положення щодо ведення реєстрів;

(d) правила щодо строків зберігання супровідних документів та реєстрів.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Якщо держава-член ухвалює рішення, що кожне постачення на її території сирого молока фермером переробнику сирого молока повинен регулювати письмовий договір між сторонами, та/або ухвалює рішення, що перші покупці повинні надати письмову пропозицію щодо укладення договору на постачення сирого молока фермерами, такий договір та/або така пропозиція повинні відповідати умовам, установленим у параграфі 2.

Якщо держава-член ухвалює рішення, що постачення сирого молока фермерами переробнику сирого молока повинен регулювати письмовий договір між сторонами, вона повинна також вирішити, який етап чи етапи постачення повинен регулювати такий договір, якщо постачення сирого молока здійснюють один або більше збирачів.

Для цілей цієї статті "збирач" означає підприємство, яке транспортує сире молоко від фермера або іншого збирача до переробника сирого молока або іншого збирача, якщо в кожному такому випадку відбувається передання права власності на сире молоко.

1a. Якщо держави-члени не скористаються можливостями, передбаченими у параграфі 1 цієї статті, виробник, організація виробників або об’єднання організацій виробників може вимагати, щоб постачення сирого молока переробнику сирого молока регулювалося письмовим договором між сторонами і/або письмовою пропозицією щодо договору від перших покупців, відповідно до умов, встановлених у першому підпараграфі параграфа 4 цієї статті.

Якщо перший покупець є мікро-, малим чи середнім підприємством у розумінні Рекомендації 2003/361/ЄС, договір і/або пропозиція щодо укладення договору не є обов’язковими, без обмеження можливості для сторін скористатися типовим договором, розробленим міжгалузевою організацією.

2. Договір та/або пропозицію укласти договір, зазначені в параграфі 1 та 1a:

(a) необхідно вчинити до постачення,

(b) необхідно скласти в письмовій формі й

(c) необхідно, щоб вони містили, зокрема, такі елементи:

(i) ціна, що її потрібно сплатити за постачення, яка:

- є незмінною і визначеною в договорі, та/або

- розраховується шляхом комбінації різних викладених у договорі факторів, які можуть включати ринкові показники, що відображають зміни в кон’юнктурі ринку, обсяг постачення та якість або склад постаченого сирого молока,

(ii) обсяг сирого молока, яке може та/або повинно бути постачено, у тому числі час таких постачень,

(iii) строк дії договору, що може бути укладений на обмежений або необмежений строк з положеннями про розірвання договору,

(iv) детальну інформацію щодо періодів та процедур оплати,

(v) механізми збирання або постачання сирого молока, і

(vi) правила, застосовні за обставин непереборної сили.

3. Як відступ від параграфів 1 і 1a, договір та/або пропозиція щодо укладення договору не вимагаються, якщо член кооперативу постачає сире молоко кооперативу, членом якого він є, якщо статут такого кооперативу або правила та рішення, передбачені в цих статутах або ухвалені відповідно до них, містять положення, які мають силу, подібну до сили положень, викладених у пунктах (a), (b) і (c) параграфа 2.

4. Сторони вільно ведуть переговори щодо усіх елементів договорів постачення сирого молока, що укладаються фермерами, збирачами або переробниками сирого молока, в тому числі елементи, зазначені в пункті (c) параграфа 2.

Незважаючи на перший підпараграф, застосовують один з або декілька таких пунктів:

(a) якщо відповідно до параграфа 1 держава-член ухвалює рішення зробити укладення письмового договору постачення сирого молока обов’язковим, то вона може встановити:

(i) зобов’язання для сторін погодити зв’язок між визначеною постаченою кількістю та ціною, що підлягає сплаті за таке постачення.

(ii) мінімальний строк дії, застосовний лише до письмових договорів між виробником і першим покупцем сирого молока; такий мінімальний строк дії повинен становити щонайменше шість місяців і не повинен перешкоджати належному функціонуванню внутрішнього ринку;

(b) якщо відповідно до параграфа 1 держава-член ухвалює рішення про те, що перший покупець сирого молока повинен надати фермеру письмову пропозицію щодо укладення договору, то вона може передбачити, що пропозиція повинна включати мінімальний строк дії договору, встановлений національним правом для цієї цілі; такий мінімальний строк дії повинен становити щонайменше шість місяців і не повинен перешкоджати належному функціонуванню внутрішнього ринку.

Другий підпараграф не повинен обмежувати право фермера відмовитися від такого мінімального строку дії за умови, що він вчинить це у письмовій формі. У такому випадку сторони можуть вільно вести переговори щодо всіх елементів договору, у тому числі елементів, зазначених у пункті (c) параграфа 2.

5. Держави-члени, які використовують варіанти, зазначені у цій статті, повинні повідомляти Комісію про те, як вони їх застосовують.

6. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, установлюючи заходи, необхідні для однакового застосування пунктів (a) і (b) параграфа 2 і параграфа 3 цієї статті, та заходи, пов’язані з повідомленнями, які повинні здійснювати держави-члени відповідно до цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Організація виробників у секторі молока та молочних продуктів, визнана згідно зі статтею 161(1), може вести переговори від імені своїх членів-фермерів щодо частини або всього їхнього спільного виробництва стосовно договору про постачення сирого молока фермером переробнику сирого молока або збирачу у розумінні третього підпараграфа статті 148(1).

2. Організація виробників може проводити переговори:

(a) незалежно від того, чи відбувається передання права власності на сире молоко фермерами організації виробників;

(b) незалежно від того, чи обговорювана ціна є однаковою для спільного виробництва деяких або всіх фермерів-членів організації;

(c) за умови, що для певної організації виробників виконано всі такі умови:

(i) обсяг сирого молока, про який ідеться на таких переговорах, не перевищує 3,5 % від загального виробництва в Союзі,

(ii) обсяг сирого молока, про який ідеться на таких переговорах та який вироблено у будь-якій певній державі-члені, не перевищує 33 % від загального національного виробництва цієї держави-члена, і

(ii) обсяг сирого молока, про який ідеться на таких переговорах та який постачено будь-якій певній державі-членові, не перевищує 33 % від загального національного виробництва цієї держави-члена;

(d) за умови, що відповідні фермери не є членами будь-якої іншої організації виробників, яка також веде переговори щодо таких договорів від їхнього імені; однак держави-члени можуть відступити від цієї умови у належним чином обґрунтованих випадках, якщо фермери володіють двома різними виробничими підрозділами, розташованими у різних географічних зонах;

(e) за умови, що сире молоко не входить до обов’язку постачення, що випливає з членства фермера у кооперативі відповідно до умов, викладених у статуті кооперативу, або правил і рішень, передбачених в такому статуті або ухвалених відповідно до них; і

(f) за умови, що організація виробників повідомляє компетентні органи держави-члена або держав-членів, у яких вона провадить діяльність, про обсяг сирого молока, про який ідеться на таких переговорах.

3. Незважаючи на умови, викладені в пункті (c)(ii) та (iii) параграфа 2, організація виробників може проводити переговори згідно з параграфом 1 за умови, що для такої організації виробників обсяг сирого молока, про який ідеться на переговорах та який виробляють або постачають у державі-члені, в якій загальний обсяг річного виробництва сирого молока менший ніж 500000 тонн, не перевищує 45 % від загального обсягу національного виробництва такої держави-члена.

4. Для цілей цієї статті покликання на організації виробників охоплює асоціації таких організацій виробників.

5. Для цілей застосування пункту (c) параграфа 2 і параграфа 3 Комісія опубліковує у такий спосіб, який вона вважає за доцільне, інформацію про обсяг виробництва сирого молока в Союзі та державах-членах, використовуючи найновішу наявну інформацію.

6. Як відступ від пункту (c) параграфа 2 і параграфа 3, навіть якщо встановлені в таких параграфах граничні значення не перевищено, орган з питань конкуренції, зазначений у другому підпараграфі цього параграфа, може в окремих випадках ухвалити рішення про те, що певні переговори організації виробників необхідно відновити або не потрібно зовсім проводити, якщо він вважає, що це необхідно, щоб запобігти виключенню конкуренції або уникнути нанесення серйозної шкоди переробникам сирого молока, що є МСП, на його території.

У разі проведення переговорів з більше ніж однією державою-членом Комісія ухвалює рішення, зазначене в першому підпараграфі, без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3). В іншому разі таке рішення ухвалює національний орган з питань конкуренції держави-члена, якої стосуються переговори.

Рішення, зазначені в цьому параграфі, не застосовують раніше, ніж у день повідомлення про них відповідних підприємств.

7. Для цілей цієї статті:

(a) "національний орган з питань конкуренції" означає орган, зазначений у статті 5 Регламенту Ради (ЄС) № 1/2003 (- 22);

(b) "МСП" означає мікро-, мале або середнє підприємство у розумінні Рекомендації 2003/361/ЄС.

8. Держави-члени, в яких проводять переговори відповідно до цієї статті, повинні повідомляти Комісію про застосування пункту (f) параграфа 2 і параграфа 6.

1. На запит організації виробників, визнаної згідно зі статтею 152(3), міжгалузевої організації, визнаної згідно зі статтею 157(3), або групи операторів, зазначених у статті 3(2) Регламенту (ЄС) № 1151/2012 , держави-члени можуть установити на обмежений період зобов’язальні правила для регулювання постачання сиру з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням відповідно до статті 5(1) та (2) Регламенту (ЄС) № 1151/2012 .

2. До правил, зазначених у параграфі 1 цієї статті, застосовується попередньо укладена угода між сторонами в географічній зоні, зазначеній в пункті (c) статті 7(1) Регламенту (ЄС) № 1151/2012 . Така угода укладається принаймні між двома третинами виробників молока або їхніми представниками, що представляють принаймні дві третини виробництва сирого молока, використовуваного для виробництва сиру, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, та, за доцільності, принаймні двома третинами виробників такого сиру, що представляють принаймні дві третини виробництва такого сиру в географічній зоні, зазначеній у пункті (c) статті 7(1) Регламенту (ЄС) № 1151/2012.

3. Для цілей параграфа 1 для сиру з охоронюваним географічним зазначенням географічна зона походження сирого молока, як зазначено в специфікації продукту для сиру, повинна збігатися з географічною зоною, зазначеною в пункті (c) статті 7(1) Регламенту (ЄС) № 1151/2012 і пов’язаною з таким сиром.

4. Правила, зазначені у параграфі 1:

(a) повинні стосуватися лише регулювання пропозиції відповідного продукту та бути спрямовані на узгодження пропозиції певного сиру з попитом;

(b) повинні впливати лише на відповідний продукт;

(c) можуть бути зобов’язальними не більше ніж протягом трьох років і їх строк дії може бути подовжено після цього періоду після подання нового запиту, як зазначено в параграфі 1;

(d) не повинні нашкодити торгівлі продуктами, відмінними від тих, яких стосуються такі правила;

(e) не повинні стосуватися будь-якої транзакції, здійсненої після першої реалізації відповідного сиру;

(f) не повинні дозволяти встановлення фіксованих цін, у тому числі, коли ціни установлюють для ознайомлення чи рекомендації;

(g) не повинні унеможливлювати доступ до надлишкової частини відповідного продукту, яка в іншому випадку була б доступною;

(h) не повинні створювати дискримінацію, бути перешкодою для нових учасників ринку або негативно впливати на дрібних виробників;

(i) повинні сприяти збереженню якості та/або розвитку відповідного продукту;

(j) не повинні обмежувати положення статті 149.

5. Правила, зазначені в параграфі 1, опубліковують в офіційній публікації відповідної держави-члена.

6. Держави-члени повинні проводити перевірки, щоб забезпечити виконання умов, установлених у параграфі 4, та, якщо компетентні національні органи виявили, що таких умов не дотримано, повинні скасовувати правила, зазначені в параграфі 1.

7. Держави-члени повинні негайно повідомляти Комісію про зазначені в параграфі правила 1, які вони ухвалили. Комісія інформує інші держави-члени про будь-яке повідомлення про такі правила.

8. Комісія може в будь-який час ухвалити імплементаційні акти, що вимагають від держави-члена скасувати правила, встановлені такою державою-членом відповідно до параграфа 1, якщо Комісія виявляє, що такі правила не відповідають умовам, установленим у параграфі 4, запобігають конкуренції або викривляють її у значній частині внутрішнього ринку чи загрожують вільній торгівлі або досягненню цілей статті 39 ДФЄС . Такі імплементаційні акти ухвалюють без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3) цього Регламенту.

З 1 квітня 2015 року перші покупці сирого молока повинні надавати компетентному національному органу декларації про обсяг сирого молока, постаченого їм щомісяця.

Для цілей цієї статті та статті 148 "перший покупець" означає будь-яке підприємство або групу, що купує молоко у виробників з метою:

(a) його зібрання, пакування, зберігання, охолодження або перероблення, у тому числі за договором;

(b) його продажу одному або більше підприємствам, що займаються оброблянням та перероблянням молока або інших молочних продуктів.

Держави-члени повідомляють Комісії обсяг сирого молока, зазначеного у першому підпараграфі.

Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, встановлюючи правила щодо змісту, формату та строків подання таких декларацій та заходи, пов’язані з повідомленнями, які повинні здійснювати держави-члени відповідно до цієї статті. Такі імплементаційні акти

ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).

1. Держави-члени можуть, на запит, визнати організації виробників, які:

(a) засновані виробниками у конкретному секторі, зазначеному у статті 1(2), та знаходяться під їхнім контролем відповідно до пункту (c) статті 153(2);

(b) сформовані за ініціативи виробників, які здійснюють принаймні один з таких видів діяльності;

(i) спільне перероблення;

(ii) спільне розповсюдження, у тому числі через спільні платформи для продажів або спільне транспортування;

(iii) спільне пакування, маркування або просування;

(iv) спільна організація контролю якості;

(v) спільне використання обладнання або приміщень для зберігання;

(vi) спільне управління відходами, що безпосередньо пов’язані з виробництвом;

(vіі) спільна закупівля засобів виробництва;

(viii) будь-які інші спільні послуги, спрямовані на досягнення однієї з цілей, перерахованих у пункті (c) цього параграфа;

(c) переслідують конкретну мету, що може охоплювати щонайменше одну з таких цілей:

(i) забезпечення планування виробництва та його узгодження з попитом, зокрема в тому, що стосується якості та обсягу;

(ii) концентрація пропозиції та введення в обіг продуктів, що їх виробили їхні члени, у тому числі через прямі продажі;

(iii) оптимізація виробничих витрат та прибутку від інвестицій як реакція на екологічні стандарти та стандарти добробуту тварин і стабілізація цін виробників;

(iv) проведення досліджень та розроблення ініціатив щодо методів сталого виробництва, інноваційних практик, економічної конкурентоспроможності та розвитку ринку;

(v) просування використання екологічно раціональних практик вирощування сільськогосподарських культур та виробничих технологій, а також раціональних практик та методів забезпечення добробуту тварин, та надання технічної допомоги для цього;

(vi) просування використання виробничих стандартів та надання технічної допомоги для цього, поліпшення якості продукту та розроблення продуктів із охоронюваною назвою місця походження, охоронюваним географічним зазначенням або продуктів з національним маркованням якості;

(vii) управління побічними продуктами та відходами, зокрема для охорони якості води, ґрунту та ландшафту, та збереження або заохочення біорізноманіття;

(viii) сприяння сталому використанню природних ресурсів та пом’якшенню кліматичних змін;

(ix) розроблення ініціатив у сфері просування та маркетингу;

(x) управління пайовими інвестиційними фондами, зазначеними у операційних програмах у секторі фруктів та овочів, як зазначено у пункті (d) статті 33(3) цього Регламенту та у статті 36 Регламенту (ЄС) № 1305/2013;

(xi) надання необхідної технічної допомоги для використання ф’ючерсних ринків та схем страхування.

1a. Як відступ від статті 101(1) ДФЄС , організація виробників, визнана відповідно до параграфа 1 цієї статті, може планувати виробництво, оптимізувати виробничі витрати, вводити в обіг або вести переговори щодо договорів постачання сільськогосподарських продуктів за дорученням її членів стосовно усієї їхньої продукції або її частини.

Діяльність, зазначена в першому підпараграфі, може здійснюватися:

(a) за умови, що один або декілька видів діяльності, зазначених у пункті (b)(i) - (vii) параграфа 1, дійсно провадяться, сприяючи досягненню цілей, встановлених у статті 39 ДФЄС ;

(b) за умови, що організація виробників концентрує пропозицію та вводить продукти своїх членів в обіг, незалежно від того, чи відбувається передання права власності на сільськогосподарські продукти виробником організації виробників;

(c) незалежно від того, чи узгоджена в результаті переговорів ціна є однаковою для усього виробництва деяких або всіх членів організації;

(d) за умови, що відповідні виробники не є членами будь-якої іншої організації виробників стосовно продуктів, на які поширюється діяльність, зазначена у першому підпараграфі;

(e) за умови, що на сільськогосподарські продукти не поширюється обов’язок постачення, що випливає з членства фермера у кооперативі, який не є членом відповідної організації виробників, згідно з умовами, викладеними у статуті кооперативу, або правилами і рішеннями, передбаченими в такому статуті або ухваленими відповідно до нього.

Однак держави-члени можуть відступати від умови, встановленої у пункті (d) другого підпараграфа у відповідним чином обґрунтованих випадках, якщо члени-виробники володіють двома різними виробничими підрозділами, розташованими на різних географічних територіях.

1b. Для цілей цієї статті покликання на організації виробників також охоплюють асоціації таких організацій виробників, визнані згідно зі статтею 156(1), якщо такі асоціації відповідають вимогам, встановленим у параграфі 1 цієї статті.

1c. Національний орган з питань конкуренції, зазначений у статті 5 Регламенту (ЄС) № 1/2003 може в окремих випадках ухвалювати рішення про те, що, на майбутнє, один або декілька видів діяльності, зазначених у першому підпараграфі параграфа 1a, необхідно змінити, припинити або не провадити зовсім, якщо він вважає, що це необхідно, щоб запобігти виключенню конкуренції, або якщо він виявляє, що виконання цілей статті 39 ДФЄС знаходиться під загрозою.

У разі проведення переговорів з більше ніж однією державою-членом Комісія ухвалює рішення, зазначене в першому підпараграфі цього параграфа, без застосування процедури, зазначеної в статті 229(2) або (3).

Діючи відповідно до першого підпараграфа цього параграфа, національний орган з питань конкуренції інформує Комісію в письмовій формі перед або невідкладно після ініціювання першого формального заходу з розслідування та інформує Комісію про рішення невідкладно після їх ухвалення.

Рішення, зазначені в цьому параграфі, не застосовують раніше, ніж у день повідомлення про них відповідних підприємств.

2. Організація виробників, визнана згідно з параграфом 1, може надалі бути визнаною, якщо вона бере участь у реалізації продуктів, зазначених під кодом KH ex 22 08, окрім продуктів, зазначених в додатку I до Договорів, за умови, що частка таких продуктів не перевищує 49 % від загальної вартості реалізованого обсягу виробництва організації виробників, та за умови, що такі продукти не отримують підтримки від Союзу. Зазначені продукти не враховують, для організацій виробників у секторі фруктів та овочів, для розрахунку вартості реалізованого обсягу виробництва для цілей статті 34(2).

1. Статут організації виробників вимагає від членів-виробників, зокрема:

(a) застосовувати правила, які ухвалила організація виробників щодо звітності про виробництво, виробництва, реалізації та охорони довкілля;

(b) бути членами лише однієї організації виробників для будь-якого певного продукту підприємства; однак держави-члени можуть відступати від цієї умови у відповідним чином обґрунтованих випадках, якщо члени-виробники володіють двома різними виробничими підрозділами, розташованими на різних географічних територіях;

(c) надання інформації, запит на яку подала організація виробників для статистичних цілей.

2. Статут організації виробників також передбачає:

(a) процедури визначення, ухвалення та внесення змін до правил, зазначених у пункті (a) параграфа 1;

(b) введення для членів фінансових внесків, необхідних для фінансування організації виробників;

(c) правила, що дозволяють членам-виробникам демократично проводити ретельне вивчення їхньої організації та її рішень;

(d) санкції за порушення обов’язків, установлених у статуті, зокрема за несплату грошових внесків або порушення правил, установлених організацією виробників;

(e) правила прийому нових членів, зокрема мінімальний строк членства, який не може бути менший ніж один рік;

(f) правила бухгалтерського обліку та бюджетування, необхідні для функціонування організації.

3. Параграфи 1 і 2 не застосовують до організацій виробників у секторі молока та молочних продуктів.

1. Щоб бути визнаною державою-членом, організація виробників, яка подає заявку на таке визнання, повинна бути юридичною особою або чітко визначеною частиною юридичної особи, яка:

(a) відповідає вимогам, установленим у пунктах (a), (b), та (c) статті 152(1);

(b) має мінімальну кількість членів та/або охоплює мінімальний обсяг або мінімальну вартість реалізовуваної продукції, які встановлює відповідна держава-член, на території, де вона функціонує;

(c) надала достатні докази того, що вона здатна провадити свою діяльність у належний спосіб як з точки зору тривалості, так і з точки зору дієвості, надання своїм членам допомоги у галузі людських ресурсів, матеріальної та технічної допомоги й, за доцільності, концентрації пропозиції;

(d) має статут, що відповідає пунктам (a), (b) та (c) цього параграфа.

1a. Держави-члени можуть, на запит, ухвалювати рішення про надання більш ніж одного визнання організації виробників у декількох секторах, зазначених у статті 1(2), за у умови, що організація виробників виконує умови, зазначені у параграфі 1 цієї статті, для кожного сектора, для якого вона прагне отримати визнання.

2. Держави-члени можуть ухвалити рішення, що організації виробників, які визнано до 1 січня 2018 року і які відповідають умовам, установленим у параграфі 1 цієї статті, вважають визнаними організаціями виробників згідно зі статтею 152.

3. Якщо організації виробників були визнані до 1 січня 2018 року, однак не відповідають умовам, установленим у параграфі 1 цієї статті, держави-члени відкликають своє визнання не пізніше 31 грудня 2020 року.

4. Держави-члени повинні:

(a) ухвалити рішення про те, чи визнавати організацію виробників, протягом чотирьох місяців після подання заявки разом з усіма відповідними супровідними доказами; цю заявку необхідно подати державі-членові, в якій знаходиться штаб-квартира організації;

(b) здійснювати перевірки з періодичністю, яку вони визначать, для верифікації того, що визнані організації виробників дотримуються положень цієї глави;

(c) у разі недотримання положень цієї глави або порушення у застосуванні заходів, передбачених у цій главі, накладати на такі організації та асоціації застосовні санкції, які вони встановили, і, за необхідності, вирішувати, чи необхідно відкликати визнання;

(d) інформувати Комісію до 31 березня кожного року про будь-яке рішення про визнання, відмову у визнанні або відкликання визнання, ухвалене в попередньому календарному році.

Держави-члени можуть дозволити визнаній організації виробників або визнаній асоціації організацій виробників у секторах, визначених Комісією відповідно до пункту (f) статті 173(1), здійснювати аутсорсинг будь-якого зі своїх видів діяльності, відмінного від виробництва, у тому числі дочірнім компаніям, за умови, що організація виробників або асоціація організацій виробників надалі будуть відповідальні за забезпечення здійснення діяльності на аутсорсингу та забезпечення повного управлінського контролю та нагляду за комерційними механізмами провадження діяльності.

1. Держави-члени можуть, на запит, визнати асоціації організацій виробників у зазначеному у статті 1(2) конкретному секторі, які сформовано за ініціативи визнаних організацій виробників.

За правилами, ухваленими відповідно до статті 173, асоціації організацій виробників можуть провадити будь-яку діяльність організацій виробників або виконувати будь-які їхні функції.

2. Як відступ від параграфа 1, держави-члени можуть, на запит, визнати асоціацію визнаних організацій виробників у секторі молока та молочних продуктів, якщо відповідна держава-член вважає, що така асоціація здатна дієво провадити будь-яку діяльність визнаної організації виробників та відповідає умовам, установленим у статті 161(1).

1. Держави-члени можуть, на запит, визнати міжгалузеві організації у зазначеному у статті 1(2) конкретному секторі, які:

(a) складаються з представників економічної діяльності, пов’язаної з виробництвом і щонайменше з одним з таких етапів ланцюга постачання: перероблення продуктів або торгівля ними, в тому числі їх розповсюдження, в одному або декількох секторах;

(b) сформовано за ініціативи всіх або деяких організацій чи асоціацій, з яких вони складаються;

(c) переслідують конкретну мету, що враховує інтереси їхніх членів та споживачів, та може охоплювати, зокрема, одну з таких цілей:

(i) підвищення рівня знань та прозорості виробництва і ринку, в тому числі шляхом публікації сукупних статистичних даних про собівартість виробництва, цін, в тому числі, за доцільності, індексів цін, обсягів і строків дії раніше укладених договорів, і шляхом надання аналізу потенційного розвитку дій на ринку в майбутньому на регіональному, національному або міжнародному рівнях;

(ii) прогнозування виробничого потенціалу та ведення обліку цін на публічному ринку;

(iii) допомога у кращій координації способів введення продуктів в обіг, зокрема шляхом дослідження та вивчення ринку;

(iv) вивчення потенційних ринків експорту;

(v) без обмеження статей 148 і 168, складення типових форм договору, що відповідають правилам Союзу, для продажу сільськогосподарських продуктів покупцеві або постачення перероблених продуктів розповсюджувачам і роздрібним продавцям, беручи до уваги необхідність забезпечення добросовісної конкуренції та уникнення викривлення ринку;

(vi) використання у більших масштабах потенціалу продуктів, у тому числі на рівні можливостей реалізації, та розроблення ініціатив зі зміцнення економічної конкурентоспроможності й інновацій;

(vii) надання інформації та проведення досліджень, необхідних для інновації, раціоналізації, поліпшення і налагодження виробництва та, у відповідних випадках, перероблення і реалізації продуктів, які більше відповідають вимогам ринку і смакам та очікуванням споживачів, зокрема щодо якості продуктів, у тому числі конкретні характеристики продуктів з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, та охорони довкілля;

(viii) пошук способів обмежити використання продукції для охорони здоров’я тварин та захисту рослин, краще управління іншими засобами виробництва, забезпечення якості продуктів та збереження ґрунтів та вод, сприяння безпечності харчових продуктів, зокрема через простежуваність продуктів, та покращення здоров’я і добробуту тварин;

(ix) розроблення методів та інструментів для підвищення якості продуктів на всіх етапах виробництва та, у відповідних випадках, перероблення та реалізації;

(x) ужиття усіх можливих заходів для підтримки, охорони та просування органічного сільського господарства та назви місця походження, марковань якості та географічних зазначень;

(xi) просування та проведення досліджень інтегрованих методів сталого виробництва або інших екологічно раціональних методів виробництва;

(xii) заохочення здорового та відповідального споживання продуктів на внутрішньому ринку та/або інформування про небезпеку, пов’язану зі шкідливими звичками споживання;

(xiii) просування споживання продуктів на внутрішньому ринку та на зовнішніх ринках та/або надання інформації про них;

(xiv) залучення до управління побічними продуктами та скорочення відходів й управління ними.

(xv) встановлення типових положень щодо розподілення вартості у розумінні статті 172a, включно з ринковими вигодами і втратами, у яких визначають, як будь-який рух цін на відповідний продукт на відповідних ринках або цін на інших товарних ринках буде розподілений між ними;

(xvi) імплементаційні заходи для запобігання ризиками у сфері здоров’я тварин, захисту рослин та охорони довкілля і управління такими ризиками.

1a. Держави-члени можуть, на запит, ухвалювати рішення про надання більш ніж одного визнання міжгалузевій організації у декількох секторах, зазначених у статті 1(2), за у умови, що міжгалузева організація виконує умови, зазначені у параграфі 1 та, якщо застосовно, параграфі 3, для кожного сектора, для якого вона прагне отримати визнання.

2. У належним чином виправданих випадках держави-члени можуть на основі об’єктивних та недискримінаційних критеріїв ухвалити рішення, що умова, викладена в пункті (c) статті 158(1), виконується шляхом обмеження кількості міжгалузевих організацій на регіональному чи національному рівні, якщо це передбачено в національних правилах, установлених до 1 січня 2014 року, і якщо це не перешкоджає належному функціонуванню внутрішнього ринку.

3. Як відступ від параграфа 1, щодо сектора молока та молочних продуктів держави-члени можуть визнавати міжгалузеві організації, які:

(a) офіційно подали запит на визнання і складаються з представників економічної діяльності, пов’язаних з виробництвом сирого молока і щонайменше одним з таких елементів ланцюга постачання: перероблення продуктів сектора молока і молочних продуктів або торгівлі ними, в тому числі їх розповсюдження;

(b) сформовано за ініціативи усіх або деяких представників, зазначених у пункті (a);

(c) провадять в одному або кількох регіонах Союзу, враховуючи інтереси членів таких міжгалузевих організацій та інтереси споживачів, один або декілька таких видів діяльності:

(i) підвищення рівня знань та прозорості виробництва і ринку, в тому числі шляхом публікації статистичних даних про ціни, обсяги і строки дії раніше укладених договорів постачення сирого молока та шляхом надання аналізу потенційного майбутнього розвитку на ринку на регіональному, національному або міжнародному рівнях;

(ii) допомога у кращій координації способів введення в обіг продуктів сектора молока та молочних продуктів, зокрема шляхом дослідження та вивчення ринку;

(iii) сприяння споживанню молока та молочних продуктів на внутрішньому та зовнішньому ринках та надання інформації про них;

(iv) вивчення потенційних ринків експорту;

(v) складення типових форм договору, що відповідають правилам Союзу, для продажу сирого молока покупцеві або постачення перероблених продуктів розповсюджувачам і роздрібним продавцям, беручи до уваги необхідність забезпечення добросовісної конкуренції та уникнення викривлення ринку;

(vi) надання інформації та проведення досліджень, необхідних для налагодження виробництва на користь продуктів, які краще відповідають вимогам ринку та смакам й очікуванням споживачів, зокрема щодо якості продукту та охорони довкілля;

(vii) підтримка і розвиток виробничого потенціалу молочного сектора, зокрема шляхом сприяння інноваціям та підтримки програм прикладних досліджень і розробок, щоб повністю використовувати весь потенціал молока і молочних продуктів, зокрема з метою створення продуктів з доданою вартістю, які є привабливішими для споживачів;

(viii) пошук шляхів обмеження використання продуктів для охорони здоров’я тварин, покращення управління іншими засобами виробництва та посилення безпечності харчових продуктів і здоров’я тварин;

(ix) розроблення методів та інструментів для підвищення якості продукту на всіх етапах виробництва та реалізації;

(x) використання потенціалу органічного сільського господарств, охорона і просування такого сільського господарства, а також виробництво продуктів із назвою місця походження, маркованням якості та географічними зазначеннями; та

(xi) сприяння інтегрованому виробництву та іншим екологічно раціональним методам виробництва;

(xii) встановлення положень щодо розподілення вартості у розумінні статті 172a, включно з ринковими вигодами і втратами, у яких визначають, як будь-який рух цін на відповідні продукти на відповідних ринках або цін на інших товарних ринках буде розподілений між ними; та

(xiii) імплементаційні заходи для запобігання ризиками у сфері здоров’я тварин, захисту рослин та охорони довкілля і управління такими ризиками.

1. Держави-члени можуть визнати міжгалузеві організації, які подали заявку на таке визнання, за умови, що вони:

(a) відповідають вимогам, установленим у статті 157;

(b) провадять свою діяльність в одному або декількох регіонах на відповідній території;

(c) становлять значну частку в економічній діяльності, зазначеній у пункті (a) статті 157(1);

(d) самостійно не беруть участі у виробництві, переробленні або торгівлі, крім випадків, установлених у статті 162.