Конвенція МОП 147 про мінімальні норми на торговельних суднах 1976 року (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці

та зібралася 13 жовтня 1976 року на свою шістдесят другу сесію,

беручи до уваги положення Рекомендації 1958 року про найм моряків на іноземні судна і Рекомендації 1958 року про соціальні умови і безпеку моряків,

ухваливши ряд пропозицій відносно суден, умови праці на яких не відповідають міжнародним нормам, зокрема суден, зареєстрованих під зручними прапорами, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять дев'ятого дня жовтня місяця тисяча дев'ятсот сімдесят шостого року нижченаведену Конвенцію, яка може іменуватися Конвенцією 1976 року про мінімальні норми в торговельному флоті:

1. За винятком положень, передбачених у цій статті, ця Конвенція застосовується до будь-якого морського судна, що знаходиться в державному чи приватному користуванні та зайняте перевезенням вантажів чи пасажирів у комерційних цілях чи використовується для будь-яких інших комерційних цілей.

2. Національне законодавство та правила визначають, коли судно в цілях цієї Конвенції розглядається як морське судно.

3. Ця Конвенція застосовується до морських буксирів.

4. Ця Конвенція не застосовується:

a) до суден, для яких парус є основним рушієм, незалежно від того, чи обладнані вони, чи ні допоміжними двигунами;

b) до суден, зайнятих в риболовлі чи китобійних промислах, або аналогічними операціями;

c) до малотоннажних суден і таких суден, як нафтові установки та бурові платформи, коли вони не використовуються в судноплавстві, причому визначення того, які судна підлягають під цей пункт, повинно здійснюватися в кожній країні компетентним органом влади після консультації з найбільш представницькими організаціями судновласників і моряків.

5. У цій Конвенції ніщо не може розглядатися як таке, що розширює сферу застосування Конвенцій, наведених у додатку до цієї Конвенції, чи положень цієї Конвенції.

Кожний член Організації, що ратифікує, цю Конвенцію, зобов'язаний:

a) мати законодавство та правила, які встановлюють для зареєстрованих на його території суден:

i) норми безпеки, включаючи норми відносно кваліфікації, тривалості робочого часу і комплектації екіпажу з метою забезпечення безпеки для життя на борту судна;

ii) відповідні засоби соціального страхування; і

iii) умови праці та життя на борту судна тією мірою, наскільки вони, на думку держави-члена, не охоплюються колективними угодами або не визначаються рішеннями компетентних судів таким чином, щоб ті зобов'язували однаковою мірою зацікавлених судновласників і моряків; і впевнитися, що положення такого законодавства в своїй основі еквівалентні Конвенції або статтям Конвенцій, наведених у додатку до цієї Конвенції, тією мірою, якою держава-член іншим чином не зв'язана обов'язками виконувати зазначені Конвенції;

b) виконувати ефективну юрисдикцію або контроль над суднами, зареєстрованими на його території відносно:

i) норм безпеки, включаючи норми відносно кваліфікації, тривалості робочого часу і комплектування екіпажу, які передбачаються національним законодавством та правилами;

ii) заходів соціального страхування, передбачених національним законодавством чи правилами;

iii) умов праці та умов життя на борту судна, визначених національним законодавством та правилами або установлених рішеннями компетентних судів таким чином, щоб вони зобов'язали однаковою мірою зацікавлених судновласників і моряків;

c) у разі відсутності ефективної юрисдикції впевнитися, що заходи ефективного контролю інших умов праці та життя на борту судна погоджені між судновласниками або їхніми організаціями та організаціями моряків, заснованими відповідно до основних положень Конвенції 1948 року про свободу асоціації та захист права на організацію і Конвенції 1949 року про права на організацію та ведення колективних переговорів.

d) забезпечувати:

i) наявність відповідних процедур набору моряків на судна, які підлягають загальному нагляду з боку компетентного органу влади після тристоронніх консультацій між цим органом влади і представницькими організаціями судновласників та моряків, де це визначено, і які зареєстровані на його території, а також розгляду скарг, які виникають у цьому зв'язку;

ii) наявність відповідних процедур, що підлягають загальному нагляду з боку компетентного органу влади після тристоронніх консультацій між цим органом влади і представницькими організаціями судновласників та моряків, де це передбачається, розгляду будь-якої скарги, яка подається у зв'язку з наймом і, по можливості, на момент найму на його території моряків, що є його громадянами, на судна, які зареєстровані в іноземній державі, і щоб така скарга, як і будь-яка інша скарга, що подається у зв'язку з наймом і, по можливості, в момент найму на його території іноземних моряків на судна, зареєстровані в іноземній державі, була негайно доведена його компетентним органом до відома компетентного органу влади тієї країни, в якій судно зареєстроване, а в копії була надіслана Генеральному директорові Міжнародного бюро праці;

e) забезпечувати, щоб моряки, найняті на судно, зареєстроване на його території, мали достатню кваліфікацію або професійну підготовку для виконання обов'язків, для яких вони найняті, з урахуванням Рекомендацій 1970 року про професійне навчання моряків;

f) перевіряти шляхом інспектування або за допомогою інших відповідних засобів, що судна, зареєстровані на його території, відповідають ратифікованим ним законам та правилам, які застосовуються і набувають чинності в міжнародних конвенціях з питань праці, і які передбачені в пункті a) цієї статті, і, якщо це відповідає національному законодавству, колективним угодам, що застосовуються;

g) проводити офіційні розслідування відносно будь-якого серйозного випадку, коли це трапляється з суднами, які зареєстровані на його території, зокрема тих, що викликали поранення і (або) людські жертви; кінцева доповідь про такі розслідування звичайно доводиться до відома громадськості.

Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, по можливості звертає увагу своїх громадян на можливі проблеми у зв'язку з наймом на судно, що зареєстроване в державі, яка ще не ратифікувала цю Конвенцію, поки він не впевниться в тому, що норми, еквівалентні тим, які визначаються цією Конвенцією, застосовуються. Заходи, вжиті в зв'язку з цим державою, яка ратифікує Конвенцію, не суперечать принципу вільного пересування робітників, передбаченого в угодах, учасниками яких можуть бути дві такі держави.

1. Якщо держава-член, що ратифікувала цю Конвенцію і в порт якої заходить судно в процесі звичайного виконання своєї діяльності або з оперативних причин, отримує скаргу або має доказ того, що судно не відповідає нормам цієї Конвенції, яка вже набула чинності, вона може підготувати доповідь уряду країни, в якій зареєстровано це судно, і в копії Генеральному директору Міжнародного бюро праці, і може вжити необхідних заходів для поліпшення умов на борту судна, які дійсно загрожують безпеці чи здоров'ю.

2. Вживаючи такі заходи, держава-член негайно повідомляє найближчого морського, консульського чи дипломатичного представника держави прапора і забезпечує, по можливості, присутність такого представника. Вона не здійснює безпідставного затримання судна і не ставить безпідставних перепон щодо виходу судна в море.

3. В цілях даної статті "скарга" означає інформацію, яка подається будь-яким членом екіпажу, професійним органом, асоціацією профспілок або взагалі будь-якою особою, зацікавленою в безпеці судна, включаючи зацікавленість у безпеці або здоров'ї членів його екіпажу.

1. Ця Конвенція відкрита для ратифікації державами-членами, які є:

a) учасниками міжнародної Конвенції 1960 року про охорону людського життя на морі або міжнародної Конвенції 1974 року про охорону людського життя на морі, або будь-якої конвенції, яка згодом буде переглядати ці конвенції; і

b) учасниками міжнародної Конвенції 1966 року про вантажну марку або будь-якої конвенції, яка згодом буде переглядати цю Конвенцію;

c) учасниками, які застосовують Правила 1960 року застереження зіткнень суден в морі або Конвенцію 1972 року про міжнародні правила для застереження зіткнень суден в морі чи будь-яку конвенцію, яка згодом буде переглядати ці міжнародні акти;

2. Ця Конвенція відкрита також для ратифікації будь-якою державою-членом, яка у разі ратифікації зобов'язується виконувати вимоги параграфа 1 цієї статті, якими обумовлена ратифікація і які ще не здійснюються.

3. Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує лише тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані Генеральним директором.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після дати реєстрації документів про ратифікацію десяти членів Організації, загальна частина валового тоннажу яких складає 25 відсотків валового тоннажу світового торговельного флоту.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Коли умови, передбачені в параграфі 2 статті 6, виконані. Генеральний директор звертає їхню увагу на дату набуття чинності цією Конвенцією.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні дані щодо всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним відповідно до положень попередніх статей.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про повний або частковий її перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 7, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності.

b) починаючи від дати набуття чинності новою, переглянутою конвенцією, ця Конвенція закрита для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Конвенція 1973 року про мінімальний вік (N 138); або Конвенція (переглянута) 1936 року про мінімальний вік для роботи в морі (N 58); або Конвенція 1920 року про мінімальний вік для роботи в морі (N 7);

Конвенція 1936 року про зобов'язання судновласників на випадок хвороби або травми у моряків (N 55); або Конвенція 1936 року про страхування моряків на випадок хвороби (N 56); або Конвенція 1969 року про медичну допомогу та допомогу у випадку хвороби (N 130);

Конвенція 1946 року про медичний огляд моряків (N 73);

Конвенція 1970 року про запобігання нещасним випадкам (моряки) (N 134), (статті 4 і 7);

Конвенція (переглянута) 1949 року про приміщення для екіпажу (N 92);

Конвенція 1946 року про харчування та столове обслуговування екіпажів на борту суден (N 68), (стаття 5);

Конвенція 1936 року про свідоцтва щодо кваліфікації осіб командного складу торговельних суден (N 53), (статті 3 і 4) 1;

Конвенція 1926 року про трудові договори моряків (N 22);

Конвенція 1926 року про репатріацію моряків (N 23);

Конвенція 1948 року про свободу асоціації та захист права на організацію (N 87);

Конвенція 1949 року про право на організацію та ведення колективних переговорів (N 98).