Конвенція про медичну допомогу та допомоги у випадку хвороби N 130 (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1969 року на свою п'ятдесят третю сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо перегляду Конвенції 1927 року про страхування на випадок хвороби в промисловості та Конвенції 1927 року про страхування на випадок хвороби працівників у сільському господарстві, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять п'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот шістдесят дев'ятого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1969 року про медичну допомогу та допомоги у випадку хвороби:

В цілях цієї Конвенції:

a) термін "законодавство" означає закони та постанови, а також правила в галузі соціального забезпечення;

b) термін "встановлений" означає: визначений законодавством країни або такий, що випливає із цього законодавства;

c) термін "промислове підприємство" охоплює всі підприємства, що належать до таких галузей економічної діяльності: добувна промисловість; обробна промисловість; будівництво; електроенергія, газ та водопостачання; транспорт, склади та зв'язок;

d) термін "проживання" означає звичайне проживання на території члена Організації, а термін "житель" означає особу, котра звичайно проживає на території члена Організації;

e) термін "на утриманні" стосується стану залежності, що існує в певних випадках;

f) термін "дружина" означає дружину, що перебуває на утриманні свого чоловіка;

g) термін "дитина" охоплює:

i) дитину молодшу ніж вік закінчення обов'язкової шкільної освіти або молодшу ніж 15 років, причому враховується вищий вік; проте член Організації, який подав заяву відповідно до статті 2, може протягом періоду дії цієї заяви застосовувати цю Конвенцію, причому цей термін буде означати дитину молодшу ніж вік закінчення обов'язкової шкільної освіти або молодшу ніж 15 років;

ii) дитину молодшу ніж встановлений вік, але старшу ніж вік, вказаний у підпункті i) цього пункту, яка відвідує учнівські курси, або є студентом, або має хронічне захворювання, або є інвалідом, що не дає їй змоги займатися за встановлених умов будь-якою діяльністю, що дає доход; проте ця вимога буде вважатися виконаною, якщо національне законодавство визначить цей термін як такий, що охоплює будь-яку дитину молодшу ніж вік, що значно перевищує вік, вказаний в підпункті i) цього пункту;

h) термін "типовий отримувач допомоги" означає чоловіка, який має дружину та двох дітей;

i) термін "стаж" означає, залежно від того, як це встановлено, або період, протягом якого сплачувалися внески, або стаж роботи, або тривалість проживання в певній країні, або будь-яке поєднання цих умов;

j) термін "хвороба" означає будь-який хворобливий стан незалежно від того, що його спричинило;

k) термін "медична допомога" включає також пов'язані з нею послуги.

1. Член Організації, економіка та система медичного обслуговування якого не досягли достатнього розвитку, може шляхом мотивованої заяви, що супроводжує його документи про ратифікацію, скористатися можливістю зробити тимчасові винятки, що передбачено в підпункті i) пункту g) статті 1, статтями 11, 14 і 20 і в параграфі 2 статті 26. Будь-яка така заява має містити пояснення причин таких винятків.

2. Будь-який член Організації, який подав заяву відповідно до параграфа 1 цієї статті, сповіщає в доповідях про застосування цієї Конвенції, що подаються відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, стосовно кожного такого винятку:

a) або що причини таких винятків продовжують існувати;

b) або що, починаючи з певної дати, він відмовляється від права користування такими винятками.

3. Будь-який член Організації, який зробив заяву на підставі параграфа 1 цієї статті, відповідно до умов такої заяви й наскільки це дозволяють обставини:

a) збільшує кількість працівників, що підлягають забезпеченню;

b) розширює медичне обслуговування;

c) збільшує термін виплати допомог у разі захворювання.

1. Будь-який член Організації, законодавство якого забезпечує захист тих, хто працює за наймом, може через заяву, що супроводжує його документи про ратифікацію, тимчасово вилучити із сфери застосування цієї Конвенції працівників сільськогосподарського сектора, які на момент цієї ратифікації ще не захищені законодавством, яке відповідає нормам цієї Конвенції.

2. Будь-який член Організації, який надіслав заяву на підставі попереднього параграфа, зазначає в доповідях про застосування Конвенції, що подаються відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, наскільки він виконує або передбачає виконувати положення Конвенції щодо працівників сільськогосподарського сектора, а також про будь-який прогрес, досягнутий в галузі застосування Конвенції щодо цих працівників, або, якщо змін немає, подає всі відповідні пояснення.

3. Будь-який член Організації, який надіслав заяву на підставі параграфа 1 цієї статті, збільшує кількість працівників сільськогосподарського сектора, забезпечених захистом, тією мірою і такими темпами, які допускаються обставинами.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може за допомогою заяви, що супроводжує його документ про ратифікацію, вилучити із сфери застосування Конвенції:

a) моряків, включаючи рибалок морського риболовства;

b) державних службовців,

коли ці категорії осіб охоплені спеціальними системами, які передбачають призначення допомог, які в цілому щонайменше еквівалентні допомогам, передбаченим цією Конвенцією.

2. Коли заява, подана відповідно до параграфа 1 цієї статті, набула чинності, член Організації може вилучити:

a) осіб, що належать до вказаних у цій заяві категорій або категорій, вилучених із сфери застосування Конвенції, з числа осіб, що беруться до уваги при обрахуванні процента, передбаченого в пункті c) статті 5, пункті b) статті 10, статті 11, пункті b) статті 19, статті 20;

b) осіб, що належать до вказаної в цій заяві категорії або категорій, вилучених із сфери застосування Конвенції, а також їхніх дружин і дітей, з числа осіб, що беруться до уваги при обрахуванні процента, передбаченого в пункті c) статті 10;

3. Будь-який член Організації, який подав заяву відповідно до параграфа 1 цієї статті, може надалі сповістити Генерального директора Міжнародного бюро праці, що він бере зобов'язання за Конвенцією щодо будь-якої категорії або категорій, вилучених під час ратифікації.

Будь-який член Організації, законодавство якого забезпечує захист осіб, що працюють за наймом, може у разі необхідності вилучити із сфери застосування цієї Конвенції:

a) осіб, робота яких має випадковий характер;

b) членів сім'ї роботодавця, які проживають разом із ним, - щодо роботи, яка виконується для нього;

c) інші категорії осіб, що працюють за наймом, чисельність яких не перевищує 10 відсотків від загальної чисельності працюючих за наймом, крім тих, які вилучені в порядку застосування пунктів a) і b) цієї статті.

В цілях застосування цієї Конвенції будь-який член Організації може брати до уваги захист, який забезпечується страхуванням, що на момент ратифікації, хоча і не є обов'язковим для осіб, котрі підлягають забезпеченню відповідно до чинного законодавства, проте:

a) контролюється державною владою або управляється відповідно до усталених норм спільно роботодавцями та працівниками;

b) охоплює значну частину осіб, заробіток яких не перевищує заробітку кваліфікованого працівника чоловічої статі, як він визначається в параграфі 6 статті 22;

c) відповідає в належних випадках разом із іншими формами захисту положенням Конвенції.

До охоплених страхових випадків належать такі:

a) потреба в медичному обслуговуванні лікувального і за встановлених умов потреба в медичному обслуговуванні профілактичного характеру;

b) непрацездатність внаслідок хвороби, пов'язана з призупиненням виплати заробітку згідно з тим, як вона визначається національним законодавством.

Кожний член Організації гарантує особам, що підлягають забезпеченню, відповідно до встановлених умов надання медичної допомоги лікувального або профілактичного характеру у випадку, передбаченому в пункті a) статті 7.

Медична допомога, передбачена статтею 8, надається з метою збереження, відновлення або покращання здоров'я особи, що підлягає забезпеченню, а також його працездатності й здатності задовольняти свої особисті потреби.

До осіб, що підлягають забезпеченню у разі настання випадку, передбаченого пунктом a) статті 7, належать:

a) або всі, хто працює за наймом, включаючи учнів, а також їхні дружини та діти;

b) або встановлені категорії економічно активного населення, які становлять в загальній кількості не менше ніж 75 відсотків всього економічно активного населення, а також дружини та діти осіб, що належать до вищезгаданих категорій;

c) або встановлені категорії жителів, що становлять в загальній кількості не менше ніж 75 відсотків усіх жителів.

Коли заява, подана відповідно до статті 2, є чинною, до осіб, що підлягають забезпеченню у випадку, передбаченому в пункті a) статті 7, належать:

a) або встановлені категорії осіб, що працюють за наймом, які в загальній кількості становлять не менше ніж 25 відсотків усіх, хто працює за наймом, а також дружин і дітей осіб, що працюють за наймом і належать до цих категорій;

b) або встановлені категорії осіб, що працюють за наймом на промислових підприємствах, які в загальній кількості становлять не менше ніж 50 відсотків усіх, хто працює за наймом на промислових підприємствах, а також дружин і дітей осіб, які працюють за наймом і належать до цих категорій.

Особи, що отримують допомоги із соціального забезпечення по інвалідності, старості, у разі втрати годувальника або по безробіттю, а також у відповідних випадках дружини та діти цих осіб продовжують підпадати під забезпечення відповідно до встановлених умов у випадку, передбаченому в пункті a) статті 7.

Медична допомога, передбачена в статті 8, щонайменше включає:

a) загальну лікарську допомогу, включаючи допомогу вдома;

b) допомогу, що надається спеціалістами стаціонарним або амбулаторним хворим, або допомога спеціалістів, яка може надаватися поза лікарнею;

c) видачу необхідних медикаментів за рецептом лікаря або іншого кваліфікованого спеціаліста;

d) госпіталізацію у разі необхідності;

e) стоматологічну допомогу, як це встановлено національним законодавством;

f) медичну реабілітацію, серед іншого надання, ремонт і заміну протезів або ортопедичних пристроїв, як це встановлено національним законодавством.

Якщо заява, подана відповідно до статті 2, є чинною, то медична допомога, передбачена статтею 8, включає щонайменше:

a) загальну лікарську допомогу, включаючи по можливості відвідання вдома;

b) допомогу, що надається спеціалістами стаціонарним або амбулаторним хворим, і, наскільки це можливо, таку допомогу спеціалістів, яка надається поза лікарнями;

c) видачу необхідних медикаментів за рецептом лікаря або іншого кваліфікованого спеціаліста;

d) госпіталізацію у разі необхідності.

Якщо законодавством члена Організації право на отримання медичної допомоги, передбаченої статтею 8, обумовлюється наявністю стажу в особи, що підлягає забезпеченню, або у його годувальника, то умови, що визначають тривалість цього стажу, встановлюються таким чином, щоб не позбавляти права на допомогу осіб, які звичайно належать до категорій осіб, що підлягають забезпеченню.

1. Медична допомога, передбачена статтею 8, надається протягом всієї тривалості страхового випадку.

2. Якщо отримувач перестає належати до однієї з категорій осіб, що підлягають забезпеченню, то подальше право на медичну допомогу у випадку хвороби, що виникло в період, коли ця особа ще належала до вказаної категорії, може бути обмежене періодом, встановленим національним законодавством, тривалість якого не може бути меншою ніж 26 тижнів, за умови, що медична допомога не переривається, поки ця особа продовжує отримувати допомогу у випадку хвороби.

3. Незважаючи на положення, що містяться в параграфі 2 цієї статті, тривалість медичної допомоги збільшується стосовно захворювань, які визнані такими, що вимагають тривалого лікування.

Якщо законодавство члена Організації вимагає, щоб отримувач або його годувальник брав участь у витратах з фінансування медичної допомоги, передбаченої статтею 8, то правила, які регулюють таку участь, встановлюються таким чином, щоб витрати не були непосильними й не зменшували ефективності медичного та соціального захисту.

Кожний член Організації гарантує особам, що підлягають забезпеченню, відповідно до встановлених умов, надання допомоги у випадку хвороби стосовно страхового випадку, передбаченого в пункті b) статті 7.

До осіб, що підлягають забезпеченню у випадку, передбаченому в пункті b) статті 7, належать:

a) або всі, хто працює за наймом, включаючи учнів;

b) або встановлені категорії економічно активного населення, які становлять в загальній кількості не менше ніж 75 відсотків всього економічно активного населення;

c) або усі мешканці, чиї засоби існування протягом дії страхового випадку не перевищують встановлених меж відповідно до положень статті 24.

Коли заява, подана відповідно до статті 2, є чинною, до осіб, що підлягають забезпеченню у випадку, передбаченому в пункті b) статті 7, належать:

a) або встановлені категорії осіб, що працюють за наймом, які в загальній кількості становлять не менше ніж 25 відсотків усіх, хто працює за наймом;

b) або встановлені категорії осіб, що працюють за наймом на промислових підприємствах, які в загальній кількості становлять не менше ніж 50 відсотків усіх, хто працює за наймом на промислових підприємствах.

Допомоги у випадку хвороби, вказані в статті 18, надаються у вигляді періодичних виплат, які обчислюються:

a) відповідно до положень статті 22 або статті 23, коли забезпеченню підлягають особи, що працюють за наймом, або окремі категорії економічно активного населення;

b) відповідно до положень статті 24, коли забезпеченню підлягають усі жителі, матеріальні засоби яких протягом дії страхового випадку не перевищують встановлених розмірів.

1. У разі періодичних виплат, до яких застосовується ця стаття, ставка допомоги, збільшена на суму будь-якої сімейної допомоги, що виплачується під час дії страхового випадку, складає для типового отримувача згідно з передбаченним пунктом b) статті 7 випадку щонайменше 60 відсотків від загальної суми попередніх заробітків отримувача допомоги та суми будь-яких сімейних допомог, що виплачуються особі, яка підлягає забезпеченню і має однакову з типовим отримувачем кількість утриманців.

2. Попередні заробітки отримувача допомоги обраховуються відповідно до встановлених правил, і там, де особи, що підлягають забезпеченню, поділяються на категорії за розмірами заробітної плати, розмір їхньої колишньої заробітної плати може обраховуватися, виходячи з основної заробітної плати тієї категорії, до якої вони належали.

3. Можуть встановлюватися максимальні розміри допомоги або заробітку, що беруться до уваги у разі обчислення допомоги, за умови, що ці максимальні розміри встановлюються таким чином, що у випадку, коли попередній заробіток отримувача допомоги дорівнює або нижчий ніж заробітна плата кваліфікованого робітника (чоловіка), витримуються положення параграфа 1 цієї статті.

4. Попередня заробітна плата отримувача допомоги, заробітна плата кваліфікованого робітника (чоловіка), розмір допомоги та будь-які сімейні допомоги обраховуються на підставі одного й того самого періоду часу.

5. Для інших отримувачів розмір допомог обраховується, виходячи з розумного співвідношення із розміром допомоги типового отримувача.

6. Для цілей цієї статті кваліфікованим робітником (чоловіком) є:

a) слюсар або токар у машинобудуванні, виключаючи електротехнічне машинобудування; або

b) особа, яка вважається типовою для кваліфікованої праці і визначається відповідно до положень нижченаведеного параграфа 7; або

c) особа, чия заробітна плата дорівнює або вище ніж заробітна плата 75 відсотків усіх осіб, які підлягають забезпеченню; така заробітна плата визначається, як це може бути встановлено, за рік або коротший період; або

d) особа, чия заробітна плата дорівнює 125 відсоткам середньої заробітної плати усіх осіб, що підлягають забезпеченню.

7. Типовим кваліфікованим робітником для цілей пункту b) попереднього параграфа вважається особа, зайнята в основній галузі економічної діяльності з найбільшою кількістю економічно активних осіб (чоловіків), які підлягають забезпеченню у разі настання страхового випадку, передбаченого пунктом b) статті 7, у категорії, що охоплює найбільшу кількість таких осіб; з цією метою застосовується Міжнародна стандартна господарська класифікація усіх видів економічної діяльності, ухвалена Економічною і соціальною радою ООН на її 7-й сесії 27 серпня 1948 року та наведена з поправками до 1968 року включно в додатку до цієї Конвенції, або така сама класифікація з будь-якими змінами, які можуть бути до неї внесені.

8. У разі, коли розмір допомоги змінюється залежно від району, звичайний дорослий робітник (чоловік) може визначатися для кожного району відповідно до параграфів 4 і 5 цієї статті.

9. Заробітна плата звичайного дорослого робітника (чоловіка), включаючи надбавку на дорожнечу, якщо така передбачається, визначається на підставі ставок заробітної плати за нормальний робочий день, встановлених або колективними договорами, або, залежно від випадку, законодавством країни або відповідно до нього, або звичаєм; у випадку, коли такі ставки розрізняються за районами, але при цьому параграф 6 цієї статті не застосовується, береться середня ставка.

1. У разі періодичних виплат, до яких застосовується ця стаття, ставка виплат, збільшена на суму будь-якої сімейної допомоги, що виплачується під час дії страхового випадку, складає для типового одержувача згідно з випадком, передбаченим у пункті b) статті 7, щонайменше 60 відсотків від загальної суми заробітної плати звичайного дорослого працівника (чоловіка) та суми будь-яких сімейних допомог, що виплачуються особі, яка підлягає забезпеченню і має однакову з типовим одержувачем кількість утриманців.

2. Заробітна плата звичайного дорослого працівника (чоловіка), розмір допомоги та будь-які сімейні допомоги обраховуються на підставі одного й того самого періоду часу.

3. Для інших одержувачів допомога обраховується у розумному співвідношенні із розміром допомоги типового одержувача.

4. Для цілей цієї статті, звичайним дорослим працівником (чоловіком) є:

a) особа, яка вважається типовою для некваліфікованої праці в машинобудуванні, за винятком електротехнічного машинобудування; або

b) особа, яка вважається типовою для некваліфікованої праці, що визначається відповідно до положень наступного параграфа.

5. Типовим працівником некваліфікованої праці у цілях пункту b) попереднього параграфа вважається особа, зайнята в основній галузі економічної діяльності з найбільшою кількістю економічно активних осіб (чоловіків), що підлягають забезпеченню у разі настання страхового випадку, передбаченого пунктом b) статті 7, у категорії, що охоплює найбільшу кількість таких осіб; з цією метою застосовується або Міжнародна стандартна господарська класифікація усіх видів економічної діяльності, ухвалена Економічною і соціальною радою ООН на її 7-ій сесії 27 серпня 1948 року та наведена з поправками до 1968 року включно в додатку до цієї Конвенції, або така сама класифікація з будь-якими змінами, які можуть бути до неї внесені.

6. У разі, коли розмір допомоги змінюється залежно від району, звичайний дорослий працівник (чоловік) може визначатися для кожного району відповідно до параграфів 4 та 5 цієї статті.

7. Заробітна плата звичайного дорослого працівника (чоловіка), включаючи надбавку на дорожнечу, якщо така передбачається, визначається на підставі ставок заробітної плати за нормальний робочий день, встановлених або колективними договорами, або, залежно від випадку, законодавством країни або відповідно до нього, або звичаєм; у випадку, коли такі ставки розрізняються за районами, але при цьому пункт 6 цієї статті не застосовується, береться середня ставка.

У разі періодичних виплат, до яких застосовується ця стаття:

a) розмір допомоги визначається відповідно до встановленої шкали або відповідно до шкали, що визначається компетентним державним органом за встановленими правилами;

b) розмір допомоги може бути скорочений лише настільки, наскільки інші кошти сім'ї отримувача перевищують встановлені значні суми або значні суми, що визначаються компетентним державним органом відповідно до встановлених правил;

c) загальна сума допомоги та будь-яких інших коштів, за вирахуванням значних сум, згаданих в пункті b), повинна бути достатньою для підтримання здоров'я і належного матеріального становища сім'ї отримувача і не може бути менше ніж відповідна допомога, що обраховується на підставі вимог статті 23.

d) положення пункту c) вважаються виконаними, якщо загальна сума грошових допомог у випадку хвороби, що виплачуються відповідно до цієї Конвенції, перевищує щонайменше на 30 відсотків загальну суму допомог, які були б надані внаслідок застосування положень статті 23 та положень пункту b) статті 19.

Якщо законодавством члена Організації право на допомогу у випадку хвороби, передбачене статтею 18, зумовлюється наявністю стажу в особи, яка підлягає забезпеченню, то умови, що визначають цей стаж, повинні бути такими, щоб вони не залишали без допомоги особу, яка звичайно належить до категорії осіб, що підлягають забезпеченню.

1. Допомоги на випадок хвороби, передбачені статтею 18, виплачуються протягом усієї тривалості страхового випадку, за умови, що тривалість виплати допомог може бути обмежена періодом не менше ніж 52 тижня в кожному випадку непрацездатності, як це може бути встановлено.

2. Коли заява, подана на підставі статті 2, є чинною, тривалість виплат допомог на випадок хвороби, вказаних у статті 18, може бути обмежена періодом не менше ніж 26 тижнів у кожному випадку непрацездатності, як це може бути встановлено.

3. Якщо законодавство члена Організації передбачає, що допомога на випадок хвороби не виплачується протягом початкового періоду призупинення виплати заробітної плати, то такий період не повинен перевищувати трьох днів.

1. У разі смерті особи, що отримувала або мала право на отримання грошової допомоги у випадку хвороби, вказаної в статті 18, допомога на поховання виплачується відповідно до встановлених умов особам, що мають право на допомогу в разі втрати годувальника, іншим утриманцям або особі, що несла витрати на поховання.

2. Член Організації може не дотримуватись положень параграфа 1 цієї статті, якщо:

a) він взяв на себе зобов'язання, викладені в розділі IV Конвенції 1967 року про допомоги по інвалідності, по старості та в разі втрати годувальника;

b) його законодавством передбачається грошова допомога у випадку хвороби в розмірі не менше ніж 80 відсотків заробітку осіб, що підлягають забезпеченню;

c) більшість осіб, що підлягають забезпеченню, охоплюється системою добровільного страхування, яка контролюється державними органами і передбачає виплату допомоги на поховання.

1. Виплата допомоги, на яку особа, що підлягає забезпеченню, мала б право завдяки застосуванню цієї Конвенції, може бути призупинена настільки, наскільки це встановлюється національним законодавством:

a) на весь час відсутності цієї особи на території відповідного члена Організації;

b) на весь час, протягом якого ця особа отримує відшкодування внаслідок того самого страхового випадку від третьої сторони в межах розміру такого відшкодування;

c) якщо ця особа намагалася шляхом обману отримати таку допомогу;

d) якщо страховий випадок викликаний кримінальними діями цієї особи;

e) якщо страховий випадок викликаний серйозним і навмисним вчинком цієї особи;

f) якщо ця особа без поважної причини нехтує медичною допомогою, а також послугами служби медичної реабілітації, наданими в його розпорядження, або не дотримується правил, встановлених для перевірки наявності страхового випадку чи правил поведінки отримувачів допомог;

g) щодо допомог на випадок хвороби, передбачених статтею 18, протягом усього часу, поки ця особа перебуває на державному утриманні або на утриманні установи чи служби соціального забезпечення;

h) щодо допомог на випадок хвороби, передбачених статтею 18, протягом часу, поки ця особа отримує іншу грошову допомогу із соціального забезпечення, крім сімейної допомоги, за умови, що частина допомоги, виплата якої призупинена, не перевищує розміру іншої допомоги.

2. У встановлених випадках і межах частина звичайно належних грошових допомог на випадок хвороби виплачується особам, що перебувають на утриманні цієї особи.

1. Кожний заявник має право на апеляцію у разі відмови у призначенні допомоги та право на оскарження якості та розміру допомоги.

2. У тих випадках, коли в силу застосування цієї Конвенції, керівництво наданням медичної допомоги покладено на урядову установу, відповідальну перед законодавчим органом, право на апеляцію, передбачене в параграфі 1 цієї статті, може бути замінене правом вимагати від компетентного органу розслідування випадку відмови у наданні медичної допомоги або випадку, пов'язаного з якістю наданої допомоги.

1. Кожний член Організації бере на себе загальну відповідальність за надання допомог, що виплачуються в силу цієї Конвенції, і вживає для цього всіх належних заходів.

2. Кожний член Організації бере на себе загальну відповідальність стосовно належного управління установами та службами, що займаються застосуванням цієї Конвенції.

Коли управління не доручено установі, підлеглій державній владі або урядовій установі, відповідальній перед законодавчим органом:

a) представники осіб, що підлягають забезпеченню, беруть участь в управлінні на умовах, передбачених національним законодавством;

b) національне законодавство у відповідних випадках передбачає участь представників роботодавців;

c) національне законодавство може також передбачити участь представників державної влади.

Кожний член Організації забезпечує на своїй території для осіб, що не є громадянами країни і звичайно проживають або працюють у ній, рівноправність із своїми громадянами стосовно права на допомоги, передбачені цією Конвенцією.

1. Член Організації,

a) який взяв на себе зобов'язання, пов'язані з цією Конвенцією, не скориставшись виключеннями і винятками, передбаченими статтями 2 і 3;

b) який забезпечує в цілому вищі допомоги, ніж це передбачено цією Конвенцією, і відповідні витрати якого на медичне обслуговування і на допомоги на випадок хвороби складають щонайменше 4 відсотка його національного доходу; і

c) який задовольняє щонайменше двом із трьох таких умов:

i) процент охвату його економічно активного населення щонайменше на десять одиниць вищий, ніж процент, який вимагається пунктом b) статті 10 і пунктом b) статті 19, або процент усіх мешканців щонайменше на десять одиниць вище, ніж процент, що вимагається пунктом c) статті 10,

ii) він забезпечує медичну допомогу лікувального та профілактичного характеру значно вищого рівня, ніж та, що передбачена статтею 13,

iii) він забезпечує допомогу у випадку хвороби, яка щонайменше на десять одиниць перевищує процент, який вимагається статтями 22 і 23,

може після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі існують, тимчасово не дотримуватися деяких положень розділів II і III цієї Конвенції за умови, що такі відхилення суттєво не послаблять основних гарантій, передбачених цією Конвенцією.

2. Кожний член Організації, який допустив таке відхилення, вказує в своїх доповідях про застосування цієї Конвенції, що надсилаються відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, стан свого законодавства і практики щодо такого відхилення і будь-якого прогресу щодо повного застосування положень Конвенції.

Ця Конвенція не застосовується щодо:

a) страхових випадків, які виникли до набуття нею чинності для цього члена Організації;

b) допомог за страховими випадками, що виникли після набуття нею чинності для цього члена Організації. Якщо право на отримання цих допомог виникло в період, що передує цій даті.

Ця Конвенція є результатом перегляду Конвенції 1927 року про страхування на випадок хвороби в промисловості і Конвенції 1927 року про страхування на випадок хвороби працівників у сільському господарстві.

1. Відповідно до положень статті 75 Конвенції 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення розділ III згаданої Конвенції і відповідні положення інших її розділів не застосовуються до будь-якого члена Організації, який ратифікував цю Конвенцію, від дня набуття нею чинності для цього члена Організації і жодна заява, зроблена згідно зі статтею 3, не діє.

2. За умови, що заява, зроблена згідно зі статтею 3, не діє, прийняття зобов'язань, що містяться в цій Конвенції, розглядається як прийняття зобов'язань, що містяться в розділі III Конвенції 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення, і відповідних положень, що містяться в інших її розділах, в цілях статті 2 цієї Конвенції.

Коли це буде передбачено в будь-якій конвенції, яка може бути надалі прийнята Конференцією щодо одного або кількох питань, що розглядаються в цій Конвенції, положення цієї Конвенції, які будуть спеціально вказані в новій конвенції, перестануть застосовуватися щодо будь-якого члена Організації, який ратифікував нову конвенцію, від дня набуття нею чинності стосовно цього члена Організації.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані в Міжнародному бюро праці.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці і зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, заяв та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату набуття чинності цією Конвенцією.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні відомості щодо всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним згідно з положеннями попередніх статей.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про повний чи частковий її перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 40, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати набуття чинності новою, переглянутою конвенцією, ця Конвенція закрита для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в будь-якому випадку чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нову, переглянуту конвенцію.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.